Громадські організації переселенців з Польщі та їх нащадків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ З ПОЛЬЩІ ТА ЇХ НАЩАДКІВ В УКРАЇНІ

Юрій Макар, Віталій Макар

Анотація

Автори матеріалу розповідають про організоване життя на теренах України, депортованих з Холмщини і Підляшшя українців на підставі Угоди від 9 вересня 1944 р. між Раднаркомом УРСР та Польським комітетом національного визволення.

Ключові слова: Товариство Холмщина, українська національна ідентичність, статут товариства, Закерзоння, ікона Холмської Божої Матері, Віче скорботи, форми роботи.

Юрий Макар, Виталий Макар. Общественные организации переселенцев из Польши и их наследников в Украине

Авторы материала рассказывают об организованной жизни на территории Украины депортированных из Холмщины и Подляшья украинцев на основании Соглашения от 9 сентября 1944 г. между Совнаркомом УССР и Польским комитетом национального освобождения.

Ключевые слова: Общество Холмщина, украинская национальная идентичность, устав общества, Закерзонье, икона Холмской Божьей Матери, Вече скорби, формы работы.

Yuriy Makar, Vitaliy Makar. Public organizations of immigrants from Poland and their descendants in Ukraine

The authors of the article highlight the specific moments of public organizations of the Ukrainians deported from Kholmshchyna and Pidliashia in Ukraine, grounded on the Treaty signed in September 9th, 1944, between the USSR government and the Polish committee of national liberation.

Key words: Kholmshchyna Society, Ukrainian national identity, society statute, Zakersonia, Icon of Our Lady of Chelm, the Chamber of Sorrow, activities.

Будь-які громадські організації в радянській Україні були ліквідовані ще на початку її існування, тобто задовго до Другої світової війни. Щоб викоренити вільнодумство, тоталітарна держава поширила цей досвід і на новостворені області з приєднаних українських етнічних земель на заході України. Сказане стосується Західної Волині, Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття. Починаючи з вересня 1939 р., тут залізом і кров'ю викорінювали отой дух вільнодумства. В результаті постраждали сотні тисяч ні в чому не винних людей - хіба що в тому, що належали до культурно-освітніх, кооперативних чи релігійних організацій, існування й діяльність яких хоч якось толерувалися попередньою владою.

Півмільйона українців, переселених до радянської України зі своїх етнічних земель в Польщі, серед них майже двісті тисяч холмщаків і підляшуків, автоматично позбавлялися права на будь-яке організоване життя, крім можливості вступу (вибіркового) до лав Комуністичної партії, комсомолу чи піонерської організації, або небагатьох інших, ретельно контрольованих владою, керованою тією ж Компартією, організацій. Більше того, ще під час підготовки списків для переселення і після прибуття до нових місць проживання пильне око влади в особі компетентних органів вишукувало буржуазних націоналістів, зрадників тощо. А такими були, на думку тодішньої влади, різного рівня службовці, вчителі, священики, працівники культури. Іншими словами, усі ті, хто міг би зашкодити перевихованню депортованих підляшуків, холмщаків, надсянців, лемків у марксистсько-ленінському дусі, виявляли і, про всяк випадок, ізолювали від суспільства. депортований холмщина інтелігенція націоналізм

На час переселення, чи пак депортації, склалося так, що представники радянських евакуаційних комісій по селах вишукували колишніх членів КПЗУ, розпущеної рішенням Комінтерну ще у серпні 1938 р. разом з Компартією Польщі, складовою частиною якої вона була, а ті повинні були закликати холмщаків та підляшуків добровільно виїжджати до УРСР. Вони, здебільшого, ретельно виконували завдання. Проте, після поселення в нових місцях проживання значна частина з них зазнала переслідувань за надуманими звинувачення в українському буржуазному націоналізмі, хоча вони його ніяк не стосувалися, оскільки ще на рідних землях сповідували пролетарський інтернаціоналізм.

Якщо не говорити про загал вигнанців з холмсько-підляських земель, а мати на увазі окремі верстви переселенців, то варто звернути увагу ще на дві їх категорії, щоправда, не дуже численні. Мова про урядовців, переважно, найнижчого рівня, які під час німецької окупації виконували в Холмщині й півдні Підляшшя службові функції в українських допоміжних структурах - УДК, УОТ, кооперативах тощо. Сказане стосується й тих, хто працював солтистами (сільськими старостами), війтами або працівниками ґмін (сільських рад), само собою - вчителів, як зрештою, службовців усіх категорій та інших категорій сільських чи міських владних структур в окупованій Польщі. Все це прирівнювалося до державної зради. Значні проблеми мали й священики, які переселялися до радянської України, пораженої тоді войовничим атеїзмом. Мова про оо. Василя Бухала, Івана Кіндзерського, Ореста Мількова [1]. Проте цей перелік не вичерпує загалу тих людей, які так чи інакше мали усі підстави побоюватися за своє і майбуття своїх родин в радянській дійсності. Вони намагалися поселятися окремо від загальної маси переселенців, які знали їх особисто, щоб зменшити ризики потрапити до рук справедливого радянського правосуддя. Представники компетентних органів, як тоді їх називали, постійно нишпорили у переселенському середовищі, вишукуючи супротивників існуючого режиму. Можна без перебільшення говорити про те, що ще з часів більшовицької революції в колишньому СРСР йшов безперервний процес пошуку політичних і класових ворогів, вочевидь для того, щоб перекласти на них відповідальність за суспільно-політичні й соціально-економічні провали, які були постійним явищем у житті країни.

На рубежі минулого і нинішнього століть відбувся розпад так званої світової системи соціалізму, разом з її натхненником і проводирем Радянським Союзом. Ще з середини 80-х рр., в період горбачовської перебудови суттєво ослабилась всеохоплююча система контролю за свідомістю суспільства та кожного громадянина, зокрема. Безумовно, що холмщаки з підляшуками, як і інші закерзонці, котрі впродовж багатьох десятиліть були змушені забувати про своє походження, взялися за відтворення своєї історичної пам'яті. По суті справи, з початком 1990-х рр., з'явилися перші зародки їх організованого життя. Під різними назвами виникали перші земляцькі організації вигнанців з колишніх українських етнічних земель у Польщі в місцях найбільш компактного поселення. Сказане стосується таких обласних центрів, як: Львів, Луцьк, Рівне, Тернопіль і, безумовно, столиці України - Києва. На хвилі піднесення громадські організації холмщаків і підляшуків виникли й у багатьох інших областях України. Але через невелику кількість там переселенців вони не змогли налагодити належним чином своєї діяльності.

Але про все це по черзі. Ми, зібравши відповідні матеріали, прийшли до висновку, що потрібно бодай дещо висвітлити історію виникнення та характер діяльності товариства "Холмщина", хоча б у тих областях України, де вони упродовж 20-25 років зорганізувалися і ведуть важливу роботу не лише щодо збереження історичної пам'яті про свою малу батьківщину, але й примножують її, прищеплюючи своїм нащадкам любов і повагу до походження і пережитого попередніми поколіннями холмщаків і підляшуків, до долі їх знедоленого краю. Зробити це, зважаючи на сучасні технічні засоби, ніби й просто. Заходь в Інтернет і вибирай матеріал. Проте, це лише на перший погляд. Виявляється, лише окремі з товариств холмщаків ведуть Інтернет-сторінки. Був час, коли у середині 1990-х рр. бурхливо зростали земляцькі товариства. Зокрема, з'явилася інформація, що холмщаки з південними підляшуками створили 16 осередків у 14 областях України [2, с. 208-231]. Нам усім хотілося б, щоб це було так. Однак, насправді, станом на сьогодні, наскільки орієнтуються автори проекту, певна, або сказати б сміливіше, значна робота ведеться в Києві, Луцьку, Львові та Рівному. До певного часу вона проводилася й у Тернополі. Ми далекі від того, щоб критикувати. Мовляв, хтось робить краще, хтось гірше, хтось дбає, хтось не дбає тощо. Такий підхід до оцінки діяльності товариств Холмщина в місцях масового скупчення переселенців та їх нащадків був би просто неетичним і навіть образливим для тих людей, які віддано взялися за відновлення, збереження й плекання своєї важкої, але такої рідної кожному з нас власної минувшини. Товариства виникли на хвилі загальноукраїнського патріотичного зриву. Людям, які взялися за створення товариств холмщаків з підляшуками, надсянців, лемків треба низько вклонитися за їх важкий невдячний труд, оскільки розпочали вони його хоча й в умовах горбачовської перебудови, та все ж в період тоталітаризму. Зрештою, й в умовах незалежної України організаторам відновлення історичної пам'яті доводиться важко працювати, через декілька причин, а саме: невисокий, на жаль, поки що, рівень національної свідомості як загальнонаціональної, так і, дозволимо собі такий новотвір, регіональної, що стосується, в нашому випадку, вигнанців з Польщі; байдужість державних чинників щодо морально-політичного та національно-релігійного факторів, які мали б цементувати єдність суспільства.

Упродовж усіх попередніх років незалежності України були спроби якось на державному рівні розв'язати проблеми депортованих з Польщі українців, які попередньо так і не були вирішені. Проте, через кволість дій влади, їх ніхто і ніколи не довів до логічного завершення.

Сказане стосується усіх сторін життя, як то матеріальної компенсації за залишене в Польщі майно, належного облаштування в місцях нового поселення, права відвідування місць свого походження тощо. А, оскільки за часів СРСР не було громадських організацій переселенців, то тими проблемами ніхто й не переймався. Вигнанці з Польщі поступово мали стати сірими радянськими людьми, що й входило у плани виховання нового типу людини.

Отже, якщо повернутися до створення осередків Холмщини на місцях та їх діяльності в областях чи конкретних місцях, місцевостях, то не слід забувати, що через згаяння великого проміжку часу, який пройшов з моменту депортації, дуже багато втрачено. В інший світ відійшло чимало громадських активістів і просто людей, які могли донести бодай якусь інформацію про рідний край до наступних поколінь. Втрачено чимало місцевих народних звичаїв, переказів, пісень, приказок, зрештою усього того, що можна кваліфікувати як етнологічний (етнографічний) матеріал. Іншими словами, якщо, усі ті втрати підсумовувати з урахуванням незацікавленості правлячих чинників держави у збереженні української національної ідентичності, то маємо те, що маємо, як висловився один з українських державних мужів. Очевидно, так історично склалося, що ми, українці, завжди щось або когось наздоганяємо, замість того, щоб випереджувати.

З урахуванням всього сказаного, людям, які взялися за відродження історичної пам'яті вигнанців з Польщі шляхом створення громадських організацій і розгортання їх діяльності, належить велика вдячність з боку решти ще живих депортованих, а ще більше - їх нащадків.

Аналізуючи діяльність громадських організацій українських вигнанців з Польщі автори проекту ні в якому випадку не збиралися вишукувати якісь проблеми в їх діяльності. Ми керувалися виключно тим, що будь-яка згадка про рідні місця, їх покривджених мешканців заслуговує на схвалення. А те, що можуть траплятися неточності, чи якісь промахи, не повинно враховуватись, оскільки з плином часу багато чого стерлося в людській пам'яті. Але навіть, коли будуємо якийсь матеріал на архівних документах, то і в них, на жаль, знаходимо чимало неточностей чи й протиріч, що теж має своє пояснення.

Тому хочемо привернути увагу шановного Читача до питання позитивних надбань земляцьких товариств депортованих. Багато аспектів їх діяльності мають спільний характер. Зокрема, в матеріалах, які нам вдалося опрацювати - це питання історії рідного краю, депортаційних трагедій, важких випробовувань у міжвоєнній Польщі та нелегкого життя у місцях післядепортаційного поселення. Якщо ж говорити про ті чи інші відмінності, то вони, як нам здається, пов'язані з тим, як ті чи інші організатори і керівники товариств спрямовували їх діяльність, вочевидь, з власним розумінням справи і з конкретними можливостями на місцях, у тому й особистими, якщо б так висловитися, нахилами або здібностями.

Найбільше об'єднання холмщаків

За алфавітним порядком, розпочнемо нашу конкретну розповідь з Волинського обласного ветеранського громадсько-культурного товариства "Холмщина". До речі, суттєву допомогу авторам проекту надав його нинішній голова Микола Онуфрійчук, знаний журналіст, письменник, громадський і культурно-освітній діяч, який на наше прохання підготував нам доволі повну інформацію про створення, структуру і діяльність волинської Холмщини, доповнену, зрештою, численними публікаціями [3].

Отже, товариство "Холмщина" на Волині започатковане на установчих зборах в Луцьку 18 листопада 1990 р. У той пам'ятний день формальному проголошенню товариства передувало декілька доповідей, які нагадали зібраним світлі й трагічні сторінки історії рідного краю. Зокрема, Микола Онуфрійчук виступив на тему "Холмщина й Підляшшя - наш рідний край". Віктор Ревуха виголосив доповідь "Нищення церков на Холмщині й Підляшші". До речі, він - уродженець села Богутичі Грубешівського повіту - ще у 1939 р. разом з батьками, загітованими радянською пропагандою, переїхав на Волинь. Закінчивши факультет романо-германської філології Харківського університету, працював викладачем німецької мови у школах Луцька, Волинському (тепер - Східноєвропейському) національному університеті імені Лесі Українки. Був, на жаль, мусимо говорити в минулому часі, відомим письменником, публіцистом, перекладачем. З доповіддю "Література Холмщини й Підляшшя" виступив уродженець с. Вишнева Грубешівського повіту, професор Волинського університету, доктор філологічних наук Олександр Рисак.

З організаційних питань, доповідь зробив широко відомий виходець з с. Стрільці Грубешівського повіту Йосип Струцюк - "Проект Статуту

Волинського громадсько-культурного товариства "Холмщина"". Засновниками товариства виступили Волинське обласне відділення Українського фонду культури, обласні організації Спілки письменників України, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Учасники зібрання, в якому взяли участь делегації не лише з міст і районів Волинської області, а й з Києва, Львова, Рівного, затвердили Статут, обрали керівні органи товариства, визначили головні напрямки його діяльності [4].

За кілька днів, 21 листопада на першому засіданні Радцголовою волинської "Холмщини" затвердили Віктора Ревуху, заступником - Йосипа Струцюка, а секретарем - Лідію Засадко [3]. За визначеними напрямками роботи було створено в Раді товариства декілька секцій. Упродовж перших десяти років волинську Холмщину очолювали Віктор Ревуха, Зіновій Марчук - виходець з Молодятич Грубешівського повіту, Анатолій Прачук - уродженець Невіркова Замістського повіту, Василь Ворон - нащадок переселенця та Богдан Самохваленко, також народжений в Україні. З 2000-го р. волинську "Холмщину" очолює Микола Онуфрійчук.

Станом на сьогодні волинське товариство в одинадцяти міських і районних відділеннях та кількох осередках об'єднує 4,5 тис. осіб депортованих етнічних українців, переважно вихідців з Холмщини й Підляшшя, частину їх нащадків. У Володимирі-Волинському діє міськрайонне товариство "Холмщина", у складі якого понад 300 осіб [5].

Відповідно до свого Статуту, товариство визначило собі за мету домагатися задоволення та захисту соціально-економічних, культурних, духовних, вікових потреб, загалом законних прав та інтересів виселених і їх нащадків, а також відродження та збереження історичної пам'яті про малу батьківщину, про непросту долю, духовну і матеріальну культуру українців Холмщини, Підляшшя та інших етнічних українських земель, які тепер належать Польщі.

"До створення товариства нас спонукало те, що впродовж 45-ти років після примусового переселення і розпорошення як в різних регіонах України, так і в інших союзних республіках, а також під час акції Вісла - на північно-західних землях Польщі, ми, молодше покоління, та наші нащадки не мали змоги осягнути і осмислити правдиву історичну долю своєї прадавньої землі, найзахіднішої гілки українців, перейняти сповна від пращурів духовні, культурні, матеріальні надбання. Ця тема тривалий час у нас і в Польщі або замовчувалась, або фальшувалася. Прояви замовчування і фальшування, на жаль, мають місце й досі" [5], - так пояснив мотивацію створення волинської "Холмщини" її теперішній голова.

Волинська "Холмщина" співпрацює з громадськими об'єднаннями депортованих українців, які діють в інших областях України, входить до складу Об'єднання Закерзоння. Керівники волинського товариства холмщаків щорічно понад 20 літ надсилали звернення до Верховної Ради, Президентів, Прем'єр- міністрів України, українських дипломатів з проханням розглянути в українському парламенті проблеми, породжені виселенням, а не добровільною евакуацією в 1944-1951 р. етнічних українців зі свого прадавнього краю до СРСР, антиукраїнським терором і репресіями, надати цим акціям належну політико-правову оцінку, прийняти Закон України, який надав би примусово переселеним автохтонним українцям статус депортованих і передбачив би для них відповідний соціальний захист, відшкодування за завдані фізичні, духовно- моральні та матеріальні збитки [5].

Волинська "Холмщина" багаторазово просила, щоб на міждержавному рівні з Республікою Польща та Європейським Союзом вирішити питання про забезпечення безвізового режиму для депортованих етнічних українців та їх нащадків, позаяк існує природна потреба щорічно відвідувати місця походження, храми, монастирі, кладовища, могили рідних, роз'єднані родини; про належне вшанування пам'ятних місць, видатних предків українців, невинних жертв, яких зазнала мирна українська людність на Закерзонні; за участі Президетнів України і Польщі відкрити і освятити пам'ятник жертвам Сагриня, де найбільше загинуло від польської зброї українського мирного населення. Клопотання товариства підтримувала Волинська обласна влада [5].

Верховна Рада України з 1-го січня 2004 р. виселеним українцям замість статусу депортованих надала статус учасників-ветеранів війни, яким передбачено окремі пільги [6, с. 90]. На жаль, інші питання досі не вирішуються. Візовий режим у 2012 р. навіть ускладнено. Пам'ятник у Сагрині чекає свого освячення за участю Президентів України і Польщі понад шість років.

Волинське товариство щорічно зверталося з клопотаннями та пропозиціями до місцевої обласної та Луцької міської влади, до Генерального консула України в Люблині, до Патріарха Філарета, митрополита Луцького і Волинського Михаїла, архієпископа Люблинського і Холмського Авеля щодо належного вшанування Холмської ікони Божої Матері, спорудження в Луцьку храму її імені, щодо сприяння в проведенні щорічних паломницьких поїздок до рідного краю, впорядкування українських кладовищ, захоронень невинних жертв, встановлення меморіальних знаків, проведення щорічних обласних фестивалів-конкурсів "Ти не згасла, зоре ясна" імені Олександра Самохваленка, наукових конференцій, пам'ятних академій, віч скорботи та інших заходів, присвячених історичній долі, духовній і матеріальній культурі Холмського краю, проблемам депортації, видатним і трагічним датам, подіям, людям, доля яких була пов'язана із землею наших предків [5].

Роботі товариства холмщаків на Волині з відродження та збереження історичної пам'яті про свій рідний край сприяла системна історико-краєзнавча, культурно-просвітницька, певною мірою й видавнича діяльність. Саме це передбачає розроблена Комплексна програма "Пам'ятаємо рідний край" [5].

Протягом останніх 14-ти років на запрошення Люблинсько-Холмського архієпископа Авеля, долаючи візовий режим, щорічно здійснюються паломницькі поїздки, під час яких колишні депортовані та їх нащадки беруть участь у церковних урочистостях у храмах Холма, Яблочина, Туркович, Грубешева, Томашева, Володави, у селах Сагринь, Ласків, Верховини, Березно, Голешів та інших, відвідують місця свого походження, кладовища, могили рідних, а також пам'ятні місця, пов'язані з іменами короля Данила Галицького, владики Іларіона, Прем'єр-міністра УНР в екзилі Пилипа Пилипчука, українського письменника Володимира Островського, селянського поета Михайла Кумецького, польського композитора Фредеріка Шопена, священомучеників о. Лева Коробчука, о. Сергія Захарчука, о. Миколи Гольца, преподобномученика Ігнатія, могили закатованих польськими боївками священиків о. Михайла Трофимовича, о. Михайла Бокієвича з дружиною Антоніною Улашкевич в селі Кулаковичі, прадавні вали Волиня, Червеня, Стовп'єнську вежу тощо [5].

Вшановуючи пам'ять невинних жертв, яких зазнали українці Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини, Бойківщини під час воєн, депортацій, антиукраїнського терору, репресій, товариство домоглося встановлення меморіальних знаків у містах Волині: Луцьку, Ківерцях, Торчині, впорядкування українських кладовищ; захоронень у селах Холмщини: Сагринь, Ласків, Верешин (Варешин), Вишнів, Модринь, Шиховичі (Сиховичі), Бересть, Мірче та інших. Велика заслуга у впорядкуванні українських кладовищ на Холмщині належить історику, Почесному членові товариства Сергієві Годлевському, який цю роботу проводить разом з членами товариства "Холмщина молода", студентами, семінаристами [5].

До честі ради волинської "Холмщини", яка зусиллями свого керівника домоглася, щоб голова Волинської ОДА 28 травня 2014 р. підписав доручення Про улаштування й утримання в належному стані місць української пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій на території Люблинського воєводства Республіки Польщі, яким зобов'язав голів Володимир-Волинської, Горохівської, Іваничівської, Ківерцівської, Ковельської, Локачинської, Луцької, Любомльської та Шацької РДА, а також міських голів Луцька, Ковеля, Володимир-Волинська та Нововолинська протягом нинішнього і наступних років провести цю роботу. Згідно додатку до доручення, названі райони та міста повинні впорядкувати й опікуватися українськими православними цвинтарями, зруйнованими вандалами ще до закінчення Другої світової війни, у 14 селах Люблінського воєводства. Можливо, шановним Читачам нашої публікації буде цікаво довідатись, про які ж села йдеться в документі. Тому інформуємо, що влада Волині взяла на себе опіку цвинтарями у 8 селах Грубешівського повіту - це Бусьно, Зосин, Крилів, Кулаковичі, Мірче, Тератин, Турковичі й символ трагедії українців Закерзоння - Сагринь; двох селах Томашівського - Потуржині й Телятині; по одному селу у Володавському, Замістському, Холмському повітах - відповідно у Ганську, Комареві, Стрільцях. Православним кладовищем на Холмській горі, в т. ч. могилою Прем'єра УНР в екзилі Пилипа Пилипчука опікується Ковельська міська рада [5].

29 вересня ц. р. один з авторів проекту - Юрій Макар з дружиною Леонорою відвідав цвинтар в Потуржині, де поховані його батько Іван Макар, вбитий у вересні 1943 р., і дід по материнській лінії Антін Свистун. Справді, кладовище, як символ захоронення людей багатьох поколінь, впорядковане, за що доземний уклін нововолинцям, які ним заопікувалися.

Щорічно біля пам'ятника на Луцькому міському Меморіалі слави відбуваються віча скорботи, під час яких вшановуються невинні жертви воєн, знищених українських сіл, депортацій, борців за волю і незалежність України, рідного краю. До цього пам'ятника приходять з квітами ветерани, діти, представники влади, делегації з інших областей України, з інших держав [5].

Упродовж багатьох століть українці Холмщини зберігали і вшановували Холмську чудотворну ікону Божої Матері, а 15 вересня 2000 р. за згодою холмщаків, членів товариства нащадки митрофорного протоієрея о. Гавриїла Коробчука, насамперед в особі його дочки Надії Горлицької, передали цю давню святиню, пам'ятку візантійського іконопису ХІ ст., під охорону Української держави (при умові, що вона буде зберігатися на Волині, де найбільше оселилося депортованих етнічних українців з Холмщини і Підляшшя та їх нащадків). Цей образ знаходиться в Музеї волинської ікони, де йому забезпечено належну охорону, температурно-світлові умови, проведено його дослідження та реставрацію Анатолієм Квасюком, за що він був удостоєний звання Почесного члена Волинського товариства "Холмщина". Усі вірні мають до цієї ікони доступ, моляться, прикладаються до неї [5; 7].

Рада волинської "Холмщини" ініціювала спорудження храму Холмської ікони Богородиці в Луцьку. На це отримано благословення владики Михаїла і Патріарха Філарета. З 21 вересня 2009 р. діє наразі дерев'яна церква цієї ікони. 2013 р. розпочато спорудження мурованого храму, при якому передбачається відкриття музею, експонати якого мають висвітлювати історичну долю, духовну й матеріальну культуру українців Холмщини і Підляшшя. Членами товариства на спорудження і облаштування храму зібрано понад сто тисяч гривень добровільних пожертв. Такі пожертви надходять й від членів товариств холмщаків та підляшуків зі Львова, Києва, Чернівців та багатьох інших міст, а також із-за кордону. Багато зусиль докладають до будівництва храму, до прославлення Пресвятої Богородиці настоятель церкви митрофорний протоієрей Михаїл (Онищук), інші священнослужителі, церковні хори, сестринська служба, до складу якої входять переважно члени товариства, його прихильники. 26 травня 2013 р. в Палаці культури міста Луцька пройшов благодійний концерт "Ти не згасла, зоре ясна з Холмської гори" за участю митрополита Луцького і Волинського Михаїла, церковних хорів, народної аматорської хорової капели "Дзвони Холмщини", дуету "Душа Волині", тріо "Віра, Надія, Любов", інших лауреатів фестивалів [5].

Члени волинської Холмщини були активними учасниками Світових конгресів українців Холмщини й Підляшшя 17-21 вересня 1994 р. у Львові й Холмі, 19-21 весесня 1997 р. в Рівному, 19 вересня 2000 р. в Луцьку, 19 вересня 2004 р. у Львові.

18-19 травня 1991 р. члени товариства В. Ревуха, О. Рисак, Г. Горлицька, а також викладач Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки М. Кучінко взяли участь у першій науковій краєзнавчій конференції на тему "Холмщина і Підляшшя в історії та культурі України", яка відбулася у Львові.

Рада товариства ініціювала і разом з викладачами Волинського університету імені Лесі Українки (тепер Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки) 22 лютого 2003 р. провела науково-практичну конференцію на тему "Депортація етнічних українців Польщі в ХХ столітті та її наслідки", дві міжнародні наукові конференції: "Українці Холмщини і Підляшшя: історична доля, духовна та матеріальна культура впродовж віків" (23-24 листопада 2004 р., 29-30 березня 2009 р.). 21-23 вересня 2006 р. делегація товариства взяла участь у Міжнародній науковій конференції "Холмщина на перехресті історії з нагоди 140-річчя від дня народження Михайла Грушевського", що відбулася в Холмі [5; 8].

Рада товариства провела пам'ятні академії у зв'язку з 60-ю (16. 10. 2004) та 65-ю роковинами (01. 11. 2009) від початку депортації етнічних українців з Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини, Західної Бойківщини. У зв'язку з 70-ю роковиною масового знищення православних храмів на Холмщині й Південному Підляшші 13-14 жовтня 2008 р. делегація громадського об'єднання разом з науковцями Волинського національного університету імені Лесі Українки, народною аматорською хоровою капелою "Дзвони Холмщини", вокальним тріо "Віра, Надія, Любов" взяла участь у заходах, які відбулися в Холмі. А 29 листопада з цієї ж нагоди за участю волинських науковців та очевидців подій у Палаці культури міста Луцька пройшла пам'ятна академія.

Автором проекту пощастило побувати на запрошення Ради товариства "Холмщина на пам'ятній академії в Луцьку 28 вересня нинішнього року, присвяченій 70-й річниці початку депортації українців з Холмщини і Підляшшя, Надсяння, Лемківщини і Західної Бойківщини. Доповідь про трагедію, яка випала на долю українців, зробив голова товариства Микола Онуфрійчук. Виступили депортовані, їх нащадки, у тому числі й в художній формі - співали, декламували. Забирали слово й представники місцевої влади. Привітав учасників академії й депутат Верховної Ради України Євген Мельник.

Присутнім в залі було представлено літературно-мистецьку композицію, присвячену трагедії українців Закерзоння за участю Народної Хорової капели "Дзвони Холмщини" під орудою Мирослави Новакович, до речі, доньки Олександра Головерси, відомого волинського митця, холмського походження, вокального тріо "Віра, Надія, Любов" під керівництвом Галини Савельєвої, сімейного тріо Ірини, Ніни і Анастасії Мандзій - керівник Тамара Артюшевська, хору храму Холмської ікони Божої Матері - регент Катерина Панасюк, чоловічого вокального ансамблю з Ковеля "Промінь" та ін. Справжньою окрасою концерту стало виконання доцентом Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, заслуженим артистом України Іваном Дердою улюблених пісень холмщаків "Гей, у Холмі під горою" (вважається, що пісня про сотника Холмської самооборони Юрія Лукащука), "Пісня про курінного Ягоду (про хорунжого Мар'яна Лукашевича)", "Гори я обійшов" (улюблена пісня командира холмської самооборони Якова Гольчевського-Войнаровського).

Під час академії відбулася презентація двох томів "Від депортації до депортації". Її провів від імені авторського колективу Юрій Макар, який не тільки розповів про твір, але й зупинився детально на спогадах і документах, опублікованих у другому томі. Його отримали автори спогадів або їх нащадки, присутні в залі. Опубліковані у другому томі документи, в основному представлені протоколами свідчень очевидців варварського нищення холмських сіл разом з їх мешканцями. Том отримала Ірина Дмитрієва (Свистун). У ньому видруковані свідчення її батька Юрія Свистуна про спалення 2 квітня 1944 р. села Новосілки Томашівського повіту і вбивство понад 120 селян [8].

Волинська "Холмщина" провела ювілейні академії "Холмському роду нема переводу з нагоди 15-річчя товариства" (19. 11. 2005), "Пам'ятаємо отчий край з нагоди 20-річчя утворення товариства" (21. 11. 2010) та 20-річчя утворення Народної аматорської хорової капели "Дзвони Холмщини" (18 березня 2012) тощо [8].

Члени волинського громадського об' єднання холмщаків беруть активну участь у відзначенні державних, національних свят, у вшануванні пам'яті Тараса

Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Грушевського, інших видатних синів і доньок України, нашого рідного краю. Товариство прилучилося до створення фонду спорудження пам'ятника Олені Пчілці в Луцьку, до збирання добровільних пожертв на підтримку Збройних сил України. Ювілейні академії проведено на вшанування короля Данила Галицького з нагоди 810-річчя від дня народження (2011), 750-річчя (2003) і 760-річчя його коронації в Дорогичині та у зв'язку з 750-ю роковиною від часу його упокоєння і поховання в Богородичному храмі в стольному Холмі (16. 03. 2014) [5].

У січні 2012 р. волинські холмщаки вшанували пам'ять видатного українського ученого-енциклопедиста Івана Огієнка (владики Іларіона), відкрили та освятили меморіальний знак на вулиці його імені в Луцьку, разом з викладачами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки провели Пам'ятну академію [5].

У зв'язку з 70-ю роковиною від трагічної загибелі патріота України, активного учасника національно-визвольних змагань, організатора і очільника Української самооборони Холмщини Якова Гальчевського-Войнаровського, у березні 2013 р. члени товариства взяли участь у Пам'ятній академії, ініційованій та проведеній Почесним членом товариства Сергієм Годлевським. Нині волинська Холмщина готується до відзначення 120-річчя від дня народження цього подолянина, якого доля поріднила з Холмським краєм [5].

У поточному році товариство вшановує пам'ять знаного земляка Олександра Самохваленка, який, після виселення у 1945 р. з Холмщини, створив Волинський народний хор, був його керівником, диригентом, художнім керівником обласної філармонії, багато зробив для розвитку культури та мистецтва Лесиного краю, став на Волині першим заслуженим артистом України. Його ім'я носить обласний фестиваль-конкурс "Ти не згасла, зоре ясна".

Засобами культури і мистецтва волинська Холмщина намагається привернути увагу земляків до справи відродження та збереження пам'яті про рідний край, його долю, культуру, духовність, передати цю пам'ять своїм нащадкам. Від березневих Шевченківських днів 1992 р. при товаристві діє народна аматорська хорова капела "Дзвони Холмщини", керівниками якої були Микола Гарбарук, Олександр Головерса, а тепер її очолює Мирослава Новакович. Користується популярністю вокальне жіноче тріо "Віра, Надія, Любов" (керівник Галина Савельєва) [5].

Хорові колективи, обдаровані діти, талановита молодь беруть активну участь у творчих звітах, фестивалях, пам'ятних академіях, вічах скорботи, у літературно-пісенному рейді та інших заходах на Волині, в інших областях України та на Холмщині й Підляшші. 16 листопада 2003 р. був проведений фестиваль "Ми - діти Данилового краю". А з 2007 р. проводиться щорічний обласний фестиваль-конкурс "Ти не згасла, зоре ясна" імені заслуженого артиста України Олександра Самохваленка у 7-8-ми номінаціях. У ньому беруть участь як депортовані етнічні українці з Холмщини й Підляшшя, так і їх нащадки. Метою фестивалю є виявлення та підтримка талановитих виконавців, пошук, відродження і популяризація музичного, хорового, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, поетичних і прозових творів, пов'язаних з цією найзахіднішою гілкою українства. У 8-ми фестивалях взяло участь майже 1800 осіб, понад 260 з них стали лауреатами. Переможці фестивалю згодом беруть участь у Міжрегіональному фестивалі-конкурсі "Пісні незабутого краю у місті Городок на Львівщині" [5]. До речі, в поточному році авторам проекту пощастило бути гостями фестивалю, який справді відіграє помітну виховну роль.

Товариство подбало про підготовку та видання збірок українських пісень Холмщини й Підляшшя "Співає Холмщина" і "Ти не згасла, зоре ясна". До останньої найбільше внесено пісень, записаних з голосу активного члена товариства, мешканки села Ласкова Грубешівського повіту Надії Мельник (Новосад). Зусиллями голови товариства Миколи Онуфрійчука та інших активістів товариства видано книги про українців рідного краю та їх нащадків "Холмському роду нема переводу", "Нас поріднили Холмщина й Волинь", про народну аматорську хорову капелу "Дзвони Холмщини", добірку холмсько-підляських пісень тощо [9; 3; 10-11].

Періодично видається інформаційний бюлетень "До храму Холмської Богородиці", в якому поміщаються розповіді про долю Холмської чудотворної ікони Божої Матері, висловлюється вдячність тим людям, парафіянам, організаторам, які вносять добровільні пожертви на спорудження мурованого храму, освяченого іменем давньої духовної святині [5].

У товаристві належним чином дбають про вшанування ветеранів, активних членів та прихильників. До ювілейних дат вручають вітальні адреси, подяки, грамоти, найактивнішим присвоюють звання Почесний член Волинського обласного ветеранського громадсько-культурного товариства "Холмщина". За велику, одержиму громадсько-культурну, творчу роботу, написання і видання книг, присвячених історичній долі українців Холмського краю, їх культурі, мистецтву, пам'яткам, святиням вручається громадська премія "Данилова корона", встановлена товариством.

Почесними членами товариства є Сергій Годлевський, Олександр Головерса, Віталій Дзюрило, Іван Засадко, Лідія Засадко, Анатолій Квасюк, Мирослав Стефанишин, Ростислав Стрілка, Анатолія Ярмощук. Звання лауреатів премії "Данилова корона" удостоєні Любов Василів-Базюк (Канада), Андрій Бідзіля, Олександр Головерса, Лідія Засадко, Микола Онуфрійчук, Мирослав Стефанишин, Йосип Струцюк, Віталій Федосюк [5].

За участю товариства, окремих його членів зібрано і передано у фонди Державного архіву області, Волинського краєзнавчого музею та інших музейних установ частину документів, свідчень, світлин, друкованих видань, публікацій, етнокультурних предметів, які експонуються, використовуються науковцями, дослідниками, краєзнавцями, журналістами. Книжкові виставки, презентації нових видань організовуються разом з працівниками бібліотек, з викладачами, студентами, учнями.

Холмщаки в столиці України

Згідно обраної структури викладу, наступним земляцьким осередком є Київське ветеранське правозахисне товариство депортованих українців імені Михайла Грушевського - "Холмщина", засноване у 1998 р. Його першим головою обрано Йосипа Гриба, уродженця села Красне Холмського повіту, доктора біологічних наук, професора [1]. Наступником на цій посаді став виходець з села Янівки того ж повіту Йосип Пенкало. Після нього головою київської "Холмщини" стала уродженка Тугань, що на Грубешівщині, доктор медичних наук, професор Ніна Міщанчук, яка, між іншим, подає авторам проекту неоціненну допомогу зі збору спогадів, віднайдення тих, хто хотів би передати до опублікування відомості про рідний край. По ній товариство очолив уродженець Телятина Томашівського повіту Ростислав Гвоздяк, видатний вчений, доктор біологічних наук, професор. Наступним керівником осередку був виходець із села Обша Білгорайського повіту Степан Назарок. Нинішній голова київської Холмщини Степан Романюк незмінно керує нею дотепер [12].

Потрібно зазначити, що товариство на свою Інтернет-сторінку виставило понад десять інформаційних матеріалів. До честі київської "Холмщини", її Інтернет-сторінка є найповнішою, порівняно з іншими обласними організаціями. Тут автори проекту віднайшли цікаві матеріали історико-просвітницького характеру. Зокрема, маємо на увазі двосторінковий нарис "Про товариство", авторства Степана Романюка, нинішнього голови товариства. В матеріалі йдеться про заснування й завдання київської "Холмщини", усіх її голів, про основні напрямки діяльності [12]. Якщо говорити про власне історико- просвітницьке спрямування Інтернет-сторінки, то слід виділити, насамперед, текст "Холмщина - українська історична земля...", автор С. Семенюк, в якому у загальних рисах подана коротка історія нашого знедоленого краю. Можна б лише побажати, щоб товариство знайшло можливість розширити поданий матеріал, довівши його бодай до остаточної ліквідації там українства внаслідок останньої депортації. Це дуже повчальний матеріал, особливо для нащадків депортованих, зрештою, не лише для них [13].

Цілком зрозуміло, що організатори земляцьких товариств, закладаючи їх, подбали про вироблення відповідних установчих документів. У даному випадку ведемо мову про Статут, у якому визначені загальні положення; мета і завдання товариства; членство в ньому; структура; матеріальна база тощо. У відповідності зі Статутом, головною метою діяльності київської "Холмщини" є об'єднання депортованих українців та їх нащадків задля задоволення "їх законних соціальних, економічних, творчих, ветеранських, вікових, культурних та інших спільних інтересів; збереження історичної пам'яті та відродження духовної і матеріальної культури найзахіднішої гілки українства, увічнення пам'яті українців - жертв політичних репресій на територіях сучасної південно-східної Польщі - Холмщини, Підляшші, Надсянні, Лемківщині" [14].

Відповідно до мети, київські холмщаки визначили основні завдання своєї діяльності, а саме:

а) сприяння процесам розвитку демократії в Україні та ліквідації наслідків тоталітаризму у всіх сферах суспільного життя шляхом відтворення історичної справедливості;

б) сприяння правовому захисту депортованих - ветеранів війни у відшкодуванні вартості землі та іншого майна, залишеного в Польщі, створення належних умов для підтримки здоров'я та, як написано в Статуті, "активного довголіття, організації соціального та інших видів обслуговування";

в) аналіз причин та характеру переслідування українців у Холмщині, Підляшші, Надсянні та Лемківщині під час Другої світової війни;

г) збереження місць пам'яті й поховання жертв війни, політичних репресій та депортації українців з предковічних українських етнічних земель, збереження та плекання духовної і матеріальної культури найзахіднішої гілки українства;

д) здійснення пошукової роботи та дослідження на території Польщі місць поховання українців, загиблих внаслідок політичного протистояння, облаштування могил і увічнення пам'яті про там загиблих [14].

Статут передбачає також належні форми роботи для досягнення головної мети своєї діяльності та виконання поставлених перед собою товариством завдань. Ними є:

а) проведення просвітницької роботи із залученням засобів масової інформації, організація виставок, вечорів пам'яті, благодійних концертів тощо;

б) співпраця з комісіями при Радах народних депутатів та іншими органами влади і об'єднаннями громадян;

в) участь у міжнародній, у тому числі політичній діяльності, проведення масових заходів, сприяння налагодженню тісних контактів з представниками української діаспори - вихідцями з колишніх українських етнічних теренів;

г) проведення науково-дослідницької роботи, у тому числі дослідження проблеми проходження, перебігу наслідків українсько-польського протистояння, політичних репресій і депортацій, позбавлення майна тощо;

д) проведення наукових семінарів, конференцій та інших заходів, присвячених дослідженню проблем українсько-польського міжлюдського конфлікту, політичних репресій, депортацій, проблем духовної і матеріальної культури депортованих українців;

е) збір добровільних пожертв та спонсорської допомоги для потреб фінансової підтримки діяльності товариства;

є) організація поїздок членів товариства та їх нащадків до Польщі з метою відвідування колишніх місць проживання, увічнення пам'яті жертв політичного протистояння, участі у храмових святах Різдва Богородиці й Турковицької Божої Матері;

ж) збір експонатів про духовну і матеріальну культуру депортованих та організація в музеях відповідних виставок і експозицій;

з) здійснення необхідної господарської або іншої комерційної діяльності шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи;

і) заснування засобів масової інформації, видання інформаційного бюлетеня, публікація документів, матеріалів, свідчень депортованих українців;

й) сприяння членам товариства у доступі до архівних та музейних фондів, до засобів наукових книгосховищ [14].

Справді амбітні мета, завдання щодо її досягнення, достойні форми діяльності для їх втілення у життя. Дай, Боже, щоб київська "Холмщина" могла їх реалізувати, попри вік її активістів.

На превеликий жаль, чимало тих активістів, і не лише з київської "Холмщини", поступово відходить у інший світ. Тим не менше, цілком зрозуміло, що столичний осередок мав і ще має у своєму складі цілу плеяду вчених, вихідців з переселенського середовища, й доволі відомих, якщо не сказати - видатних. Тим більше, як відомо авторам проекту, що, зрештою, видно і з матеріалів товариства, воно доволі ефективно контактує і з науковцями, передусім суспільствознавцями - не вихідцями з переселенського середовища, але тими, кого глибоко турбує депортаційна проблематика. Відрадно, що сказане відображене на відповідній сторінці товариства під загальною назвою "Члени Київського товариства "Холмщина" - інтелектуальна еліта України". В ній окремо виділені вчені із ступенями докторів наук, кандидатів наук, відомі митці. Така інформація дуже цінна з огляду на те, що вигнані у дитячому віці з рідних земель переселенці, незважаючи на скруту, в якій опинилися разом із батьками, змогли, завдяки наполегливості й природнім талантам, знайти свій шлях у науку і внесли неоціненний вклад до її скарбниці [14].

Про частину з тих, про кого подала інформацію київська "Холмщина", ми вже писали у другому томі "Від депортації до депортації". Мова, наприклад, про уродженця с. Туровець Холмського повіту, доктора медичних наук, професора, організатора і першого голови Асоціації трансплантологів України, Євгена Барана. В іншій галузі знань - мовознавство - уславився холмщак Андрій Бурячок, уродженець Ощева на Грубешівщині, доктор філологічних наук, професор, лауреат декількох премій, один з авторів 11-томного "Словника української мови" [1, с. 140-141; с. 133-134]. Уродженець с. Посадова

Томашівського повіту Веніамін Сікора, доктор економічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, вніс чималий вклад власне у розвиток економічної науки, був засновником і президентом Української асоціації соціально-економічних досліджень, менеджменту і прогнозування [15].

Про згаданих вище трьох наших видатних земляків, знову ж таки, на жаль, мусимо говорити в минулому часі. З іншого боку, на щастя, в лавах київської "Холмщини" продовжують діяти холмщаки та їх нащадки. Для прикладу назвемо бодай декількох. Перш за все - це два брати Гвоздяки - Ростислав і Петро. Перший з них - уродженець с. Телятина, другий - сусіднього с. Стенятина Томашівського повіту. Обидва доктори біологічних наук, професори, лауреати

Державної премії України в галузі науки і техніки, разом автори близько тисячі наукових публікацій, в тому числі монографій, патентів на винаходи тощо. Спогади пана Ростислава ми вже оприлюднили. Вони складаються з двох фрагментів - "Різдво Христове на Холмщині" та "Згадую свою рідну землю...". Для нас вони особливо близькі, бо їх автор походить з рідного села батька одного з авторів проекту [1, с. 357-370]. Йосип Гриб, виходець із Красного Холмського повіту, також доктор біологічних наук, професор, автор численних наукових праць, винахідник у галузі екології, народний цілитель - фітотерапевт. Авторам проекту доводилося зустрічатися з вченим як земляком на конгресах у Рівному. Його цікаві спогади зі світлинами "Опалого квіту по всьому світу" ми опублікували у другому томі "Від депортації до депортації" [1, с. 357-370]. Професор Гриб, до речі, подарував нам свою найновішу працю, присвячену цілительству [15].

Серед активістів київської "Холмщини" ще декілька докторів у галузях прикладних наук. Маємо на увазі Миколу Дмитрука, доктора фізико- математичних наук, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки України. Микола Дмитрук є уродженцем села Петрилова Холмського повіту. Між іншим, його син Ігор Дмитрук, вже уродженець Рівного в Україні, пішов дорогою батька. У тридцятирічному віці став доктором фізико-математичних наук. Нині - професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка [16, с. 28]. Роман Кутас, уродженець села Зубовичі Томашівського повіту, доктор геолого- мінералогічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Нащадок уродженця села Виткова Грубешівського повіту Микола Крупа, доктор фізико-математичних наук [15].

Інший нащадок холмщаків Ростислав Радишевський, щоправда, дослідник гуманітарного профілю, походить з родини з сусіднього села Потуржина. Відомий дослідник мови і літератури, доктор філологічних наук, професор, член- кореспондент НАН України, знаний громадський діяч [15].

Варто б до вище названих докторів наук додати ще прізвища двох жінок- лікарів. Одна з них певний час очолювала київську "Холмщину". Це Ніна Міщанчук, доктор медичних наук, провідний науковий співробітник. Між іншим, докладає багато зусиль, підтримуючи наш науковий проект, про що вище вже згадувалося. Вона допомогла нам "вийти" на іншу колегу - медика Віру Казмірчук, уродженку славнозвісного села Турковичі Грубешівського повіту, доктора медичних наук, професора, директора Інституту клінічної імунології та алергології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця [1, с. 147-149]. Остання, поряд з активністю в організованому житті вигнанців з отчого краю, зробила помітний вклад у розвиток української медицини, звеличуючи її наукові здобутки. Попри зайнятість, охоче відгукнулась на наше прохання, подала змістовну інформацію про своє життя і працю, про що ми написали у другому томі нашої монографії.

Не забули керівники київської "Холмщини" й про видатних митців, наших земляків, або їх нащадків. Один з них - Михайло Грицюк, людина з цікавою біографією. Народився у селі Пасіка (Пасіки), що недалеко від щойно згаданих Туркович, на Холмщині. Ще до початку Другої світової війни виїхав до Аргентини. В Україні жив від 1955 р., видатний український скульптор. Автор багатьох робіт, які зберігаються, крім Києва, в багатьох обласних центрах України. Автор пам'ятника Пабло Пікассо в Тулузі, співавтор пам'ятника Тарасу Шевченкові в Москві, учасник багатьох міжнародних мистецьких виставок в Україні та поза її межами. На жаль, рано пішов з життя. Але, на щастя, справу батька продовжив син Владислав Грицюк, також відомий скульптор [17, с. 491].

Іншим митцем, нашим земляком, про якого, щоправда, також доводиться говорити в минулому часі, був уродженцем Грубешева (за іншими даними, села Гостинного, що неподалік Грубешева) Богодар Которович - видатний український скрипаль, диригент, народний артист України, завідувач кафедри Київської консерваторії. Лауреат державної премії імені Тараса Шевченка, ряду міжнародних конкурсів, організатор і беззмінний керівник Державного камерного ансамблю "Київські солісти". Митець залишив для України і світу продовжувача своєї справи в особі доньки Мирослави Которович, яка гідно йде шляхом батька [4, с. 113-119].

В Інтернет-матеріалах київської "Холмщини" названий з десяток кандидатів різних галузей науки, які у силу своїх можливостей також гідно представляють наш рідний край. Про більшість з них ми написали у другому томі "Від депортації до депортації". Тут хочемо лише підкреслити, що з авторським колективом плідно співпрацює людина з поданого списку - Галина Вишневська, уродженка знаного на Холмщині містечка Тишівці, кандидат філологічних наук, багатолітній працівник Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова у Києві, авторка і укладачка кількох монографій про Холмщину. У нашому другому томі вміщені її спогади [1, с. 345-357].

Заслуговує на схвалення діяльність київської "Холмщини", спрямована на співпрацю зі знаними українськими вченими суспільствознавства. Як нам відомо, серед них - доктори історичних наук, професори Валентина Борисенко, Володимир Сергійчук, Юрій Шаповал, доктор філологічних наук, професор Микола Тимошик. Ці люди, хоч за походженням не переселенці з українських етнічних земель Польщі, все ж зробили чимало для того, щоб відтворити їх історичний український лик, тепер можна з гіркотою сказати - в минулому. Валентина Борисенко ще в 1990-х рр. минулого століття виступила редактором етнографічної розвідки "Холмщина і Підляшшя. Історико-етнографічне дослідження". Робота профінансована подружжям Даниленків - Наталії та Івана - з Філадельфії (США). Вона вміщає матеріали 18 авторів - 10 з України і 8 з Польщі. В сучасній Україні ніхто до неї, а також після неї, не видавав подібної праці [18]. Що ж стосується Володимира Сергійчука, то він, крім того, що є автором багатьох науково-документальних видань з українознавчої тематики, в тому числі й таких, що безпосередньо стосуються нашої проблематики [19-20], дав згоду на рецензування нашого тритомника, два томи якого вже вийшли друком.