Походження хронографічних джерел початкового літопису: пункт відліку – "Хронограф за великим викладом"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОХОДЖЕННЯ ХРОНОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПОЧАТКОВОГО ЛІТОПИСУ: ПУНКТ ВІДЛІКУ - "ХРОНОГРАФ ЗА ВЕЛИКИМ ВИКЛАДОМ"

Т.Л. Вілкул

Анотація

На початку ХХ ст. О.О. Шахматов та В.М. Істрін сформулювали концепції розвитку давньоруського літописання і хронографії, які здебільшого продовжують побутувати й досі, але вже не відповідають сучасному рівню джерелознавчих знань. Розглядається виникнення ідеї так званого Початкового зводу кінця ХІ ст. та "Хронографа за великим викладом" і полеміка навколо них. Реконструйований Початковий звід нібито повинен містити запозичення з "Хронографа за великим викладом"; обидва тексти начебто мають бути давнішими за "Повість временних літ". Остання має численні запозичення з хронік, проте дослідники весь час намагаються дивитися крізь призму наявних текстів. Перевірка текстуальних свідчень наводить на думку, що хронографи укладалися пізніше, ніж літописи, на початку ж історієписання книжники користувалися повними перекладами візантійських хронік.

Ключові слова: Давня Русь, "Повість временних літ", середньовічні хроніки та хронографи, текстологія, ХІ-ХІІ ст.

This paper addresses the creating of two "11th cent." constructs: the so called Primary compilation and "Chronograph by the great narration" - and controversy about them. A.A. Shakhmatov and V.M. Istrin make Primary compilation to borrow from "Chronograph". Both scholars also put forth these reconstructed texts as predecessors our real "Primary Chronicle'. Actually, "Primary Chronicle' has chronographical quotations, but many scholars will to see "through the prism" of existing writing. Scrutinizing the textual proof let us reinterpret traditional reasons and provide initial conclusions that chronographs appear later than early OldRus' chronicles.

Keywords: Old Rus', "Primary Chronicle", medieval chronicles, text critic, 1112th cent.

Дослідники історії Давньої Русі зосереджені переважно на оригінальних текстах і, зокрема, головному різновиді тодішнього історієписання - літописних зводах. Проте перекладні історичні наративи (хроніки, історії та хронографи)¹ насправді мають не меншу значущість. Із них, звичайно, ми нічого не дізнаємося про давньоруських князів, бояр чи книжників, а побачимо лише давніх "героїв усесвітньої історії": Адама, Навуходоносора, Александра Македонського, імператора Авґуста... Однак вони являли для давніх людей "історію як таку", тобто Александр Македонський був персонажем чи не важливішим, ніж київські князі Ярослав Володимирович (котрого історики ХІХ ст. прозвали Мудрим) або Володимир Мономах. Сьогодні таке переважання "всесвітньої історії" над "вітчизняною" важко собі уявити, але, здається, це саме так Див., напр.: Водолазкин Е.Г. Всемирная история в литературе Древней Руси. - Санкт- Петербург, 2008. Річ ще в тім, що досить багато постатей хронографії пов'язані з історією сакральною. У свідомості тогочасної людини поєднувалися імператор Авґуст та народження Христа, Александр Македонський і вигнання "нечистих" народів, перський цар Кир і пророк Даниїл, не кажучи вже про власне біблійних героїв.. Реконструкція взаємозв'язків перекладних хронографічних та літописних текстів суттєва й для відновлення картини створення літописів, адже вже в першому давньоруському зводі, котрий дійшов до нас, - "Повісті временних літ" ("ПВЛ") відзначають запозичення з хронографії.

Представлена читачеві стаття переслідує подвійну мету - визначити хронографічні джерела "Повісті", розібрати паралельні концепції "Хронографа за великим викладом" та Початкового літописного зводу (щодо конструювання цих двох понять див. нижче), а також, наскільки це можливо, спробувати означити час появи давньоруських хронографів. При цьому доведеться звертатися до маси пам'яток, кожна з яких має свою, часто досить складну, історію. Окрім того, відновлювати специфіку дослідницьких схем, що не ввійшли до "канону", підручників і довідників Як, напр., популярний серед русистів: Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Ленинград/Санкт-Петербург, 1987. Або незавершена "Православная энциклопедия", котра вміщує також довідкову інформацію щодо слов'янської книжності ([електронний ресурс]: http://www. pravenc.ru/text/164333.html)., застарілу термінологію Напр., класик літописознавства О.О. Шахматов у різних працях згадував масу "перших", "других", "третіх", "особливих" редакцій, що стосувалися текстів, відомих нині під іншими найменуваннями (напр., "перша редакція Початкового зводу", "друга редакція Початкового зводу", "особлива редакція "Еллінського літописця"" тощо).. Це, звісно, обтяжує розуміння й без того досить обширної літописно-хронографічної області історичних знань, однак без одночасного огляду текстів та історії уявлень про них досягнення поставленої мети стане неможливим. Наведу невеличкий приклад. Більшість сучасних літописознавчих студій починаються зі згадки О.О. Шахматова. Однак якби, у порядку експерименту, зачорнити у працях вченого ті матеріали, спостереження та схеми, що належали його попередникам, незакресленого тексту залишилося б напрочуд небагато. На посилання О.О. Шахматова орієнтуватися не слід, адже дослідник рідко покликався на праці колеґ і сам писав про це Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. - Санкт-Петербург, 1908 (перевидання: Шахматов А.А. История русского летописания. - Т.1. - Кн.1. - Санкт-Петербург, 2002). Див. також огляд діяльності О.О. Шахматова, його попередників і послідовників: Вовина- Лебедева В.Г. Школы исследования русских летописей ХІХ-ХХ вв. - Санкт-Петербург, 2011.. Отже, лише звернення до наукової традиції дозволяє дізнатися, як з'явилася й трансформувалася та чи інша ідея.

Передусім спробуємо з'ясувати, як виникло власне поняття про хронографічну складову літописання. Не від самого початку вивчення літописів, але на досить ранньому етапі, у перших роках ХІХ ст., довідалися, що "Нестор", як традиційно називали укладача "ПВЛ", використовував візантійські хроніки Про такі запозичення знав уже А.Л. Шлецер, але він не ототожнив одне з головних джерел "ПВЛ" - "Хроніку" Амартола (див.: Шлёцер А.-Л. Нестор: Русские летописи на древле-славен- ском языке, сличённые, переведённые и объяснённые А.Л. Шлёцером. - Ч.1 / Пер. Д. Языков. - Санкт-Петербург, 1809 (електронна версія: http://dlib.rsl.ru/viewer/01004172245#?page=1). Колись навіть сподівалися в одному з хронографів віднайти "незіпсованого Нестора"..

Перші дослідники діяли, що називається, навмання, і загальна картина була доволі розпливчастою. Невідомим залишалося навіть, ідеться про давньоруські переклади чи про грецькі оригінали Читаємо у А.Л. Шлецера: "Чи розумів грецьку мову [... ] цього я не знаю" (див.: Шлёцер А.-Л. Нестор... - С.к).. Зважаючи на тодішній обмежений обсяг відомостей про слов'янські історичні твори, а також неповний корпус виданих грецьких текстів, перш за все вловили подібність до "Хроніки" Георгія Сінкела Огляд початку історії вивчення хронік див.: Истрин В.М. Книгы временьныя и образныя Георгия Мниха: Хроника Георгия Амартола в древнем славяно-русском переводе. - Т.2: Греческий текст "Продолжения Амартола": Исследование. - Петроград, 1922. - С.117-119; Анисимова Т.В. Хроника Георгия Амартола в древнерусских списках XIV-XVII вв. - Москва, 2009. - С.20-21.. Незабаром відшукали ближче джерело - "Хроніку" Георгія Амартола Про Георгія Мніха-Амартола писав у 1828 р. П.М. Строєв: Строев П. О византийском источнике Нестора // Труды и летописи ОИДР. - 1828. - Ч.4. - Кн.1. - С.171-173). У цій статті П.М. Строєв видав уривки з Амартола у "Временнику Нестора" ("ПВЛ"), згодом їх було передруковано: Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - Т.1. - Санкт-Петербург, 1846. - С.239-246. Таким чином, думка про запозичення з Амартола в Початковому літопису ввійшла в уявлення всіх, хто цікавився історією Русі.. Тоді ж стало відомо про "Літописець вскоре" патріарха Никифора Згадуючи про звернення Початкового літопису до "Літописця вскоре", П.М. Строєв посилався на доповідь М.О. Полєвого 1826 р. (див.: Строев П. О византийском источнике. - С.172).. З'ясувалося, що давньоруські книжники в масі своїй не володіли грецькою або, принаймні, використовували у своїх писаннях уже перекладені твори. Поступово виявлялися інші джерела початкового літопису. Скажімо, у середині ХІХ ст. звернули увагу на "Архівський хронограф" Оболенский К.М. Предисловие // Летописец Переяславля-Суздальского, составленный в начале ХШ в. (между 1214 и 1219 гг.). - Москва, 1851. - С.І-LX. Архівський - один зі списків "Іудейського хронографа", див. нижче. і на текст "Хроніки" Іоанна Малали в ньому, а наприкінці століття запозичення з Малали "вписали" в історію найраніших зводів. Стараннями видатних учених - О.О. Шахматова та В.М. Істріна - виникли концепції Початкового літописного зводу та "Хронографа за великим викладом" ("ХВВ"; "Хронографъ по великому изложению"). Таким чином, два різновиди історієписання давньоруської доби - хронографи й літописи - тісно поєдналися.

Хронографічні твори справді послуговували джерелами літописців, і не лише ранніх Так уже в літописних зводах ХІ-ХІІІ ст. Щодо хронографічних цитат у "ПВЛ" див., напр.: Шахматов А.А. "Повесть временных лет" и её источники // Труды Отдела древнерусской литературы (далі - ТОДРЛ). - Т.4. - Москва; Ленинград, 1940. - С.41-150; Истрин В.М. Замечания о начале русского летописания // Известия Отделения русского языка и словесности (далі - ИОРЯС). - Т.27. - Ленинград, 1924. - С.67-74; Т.28. - Ленинград, 1925. - С.248-251; Творогов О.В. Повесть временных лет и Хронограф по великому изложению // ТОДРЛ. - Т.28. - Ленинград, 1974. - С.99-113. У Київському літописному зводі: Толочко О.П. Печерский мятеж 1182 г. // Ruthenica. - Т.УІ. - К., 2007. - С.351-352; Вилкул Т.Л. О хронографических источниках Киевского летописного свода // ТОДРЛ. - Т.61. - Санкт-Петербург, 2010. - С.382-397. У Галицько-Волинському літопису: Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи // ИОРЯС. - Т.31. - Ленинград, 1926. - С.93-126; Пауткин А.А. Беседы с літописцем: Поэтика раннего русского летописания. - Москва, 2002. - С.225-228; Вилкул Т. О некоторых источниках литовских известий Галицко-Волынской летописи // Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes istorijos saltiniai: Faktas: Kontekstas: Interpretasija. - Vilnius, 2007. - Р.17-28. Загальний огляд: Перетц В.Н. До питання про літературні джерела давньоукраїнського літопису // Збірник Історично-філологічного відділу УАН: Ювілейний збірник на пошану акад. М.С. Грушевського. - №76. - 4.II. - К., 1928. - С.213-219.. При цьому, ідеться як про повні переклади хронік, так і про хронографи - збірки ексцерптів, з яких найбільш раннім уважають "ХВВ". Як спробую показати нижче, питання про час виникнення першого хронографа не закрите, хоча традиційно вказують на ХІ ст.

Взаємини двох видів історієписання було "встановлено" або, краще сказати, гіпотезовано ще до повного обстеження історичного кола творів давньоруських книжників. Це досить вдалі, з огляду на тривалість наукових конструкцій, спроби віднайти пункт відліку, певну реальну або віртуальну пам'ятку, з якої "все почалося". Щодо літописання, такою одиницею став Початковий звід, укладення якого традиційно відносять на першу половину 1090-х рр. Для кола хронографії аналогічну роль виконує "ХВВ", віднесений до середини або другої половини XI ст. Визначення, що розуміють під Початковим зводом та "ХВВ", див.: Творогов О.В. Хронограф по великому изложению // Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Вып.1. - Ленинград, 1987. - С.476-477; Толочко О.П. Початкове літописне зведення // Енциклопедія історії України. - Т.8. - К., 2011. - С.470-471. Див. також: Истрин В.М. Из области древнерусской литературы. I // Журнал министерства народного просвещения (далі - ЖМНП). - 1903, август. - С.1-42; Его же. Редакции Толковой Палеи. - Санкт-Петербург, 1907; Его же. Книгы временьныя... - Т.2; Его же. Замечания о начале русского летописания. - 1924. - С.45-102; 1925. - С.107-251; Шахматов А.А. О Начальном Киевском летописном своде // Чтения в Обществе истории и древностей российских (далі - ЧОИДР). - Кн.3. - Москва, 1897. - С.1-58 [=Его же. История русского летописания. - Т.1. - Кн.2. - Санкт-Петербург, 2003. - С.31-70]; Его же. Разыскания.; Его же. Толковая Палея и русская летопись // Статьи по славяноведению. - Вып.1. - Санкт-Петербург, 1904. - С.199-272 [=Его же. История русского летописания. - Т.1. - Кн.2. - С.232-295]; Его же. Повесть временных лет: Введение: Текст: Комментарии. - Т.1. - Петроград, 1916 [=Его же. История русского летописания. - Т.1. - Кн.2. - С.527-977]; Его же. Повесть временных лет и её источники.; Творогов О.В. Древнерусские хронографы. - Ленинград, 1975; Его же. Повесть временных лет и Хронограф.; Его же. Повесть временных лет и Начальный свод (текстологический комментарий) // ТОДРЛ. - Т.30. - Ленинград, 1976. - С.3-26; Его же. Летописец Еллинский и Римский: Текстологические и источниковедческие проблемы // Летописец Еллинский и Римский. - Т.2. - Санкт-Петербург, 2001; Гиппиус А.А. "К истории сложения текста Новгородской первой летописи" // Новгородский исторический сборник. - Вып.6 (16). - Санкт-Петербург, 1997. - С.3-72; Его же. Два начала Начальной летописи: к истории композиции Повести временных лет // Вереница литер: К 60-летию В.М. Живова. - Москва, 2006. - С.56-96; Вилкул Т. Новгородская первая летопись и Начальный свод // Palaeoslavica. - ХІ. - Cambr., Mass., 2003. - Р.5-35; Её же. Повесть временных лет и Хронограф // Ibid. - XV. - №2. - Cambr., Mass., 2007. - Р.56-116. Обидві пам'ятки є ідеальними, реальних таких текстів не існує (хоча поняття про них настільки усталилося в науковій спільноті, що про це іноді доводиться нагадувати) Див.: Толочко О.П. Початкове літописне зведення. Навіть склад "першого виду" або "першої редакції" "ХВВ" не може бути відновлено: Творогов О.В. Летописец Еллинский и Римский. - Т.2. - С.152.. На думку їхніх творців, О.О. Шахматова та В.М. Істріна, реконструйовані компіляції мали пояснювати спостереження над подібностями та розбіжностями низки доволі ранніх текстів. У центрі уваги другого стояли твори хронографічні, натомість перший переймався переважно реконструкцією літописарської праці давньоруських книжників.

Зокрема для В.М. Істріна припущення про перший давньоруський хронограф було покликане пояснити взаємини "Толкової палеї" й "Повної хронографічної палеї" Палеї - компіляції, що містять виклад вітхозаповітної історії від творення світу до Давида й Соломона, в обсязі Восьмикнижжя та перших Книг Царств. Біблійний текст доповнено тлумаченнями, а також вставками з парабіблійних і хронографічних джерел. Бібліографію див.: Orlov A.А. Selected Bibliography on Transmission of Jewish Pseudepigrapha in Slavic Milieux // Idem. Selected Studies in the Slavonic Pseudepigrapha. - Leiden; Boston, 2009. - Р.299-306., "Літописця Еллінського та Римського" Скорочено - "Еллінський літописець". Це хронографічний збірник, що складається переважно з тексту хронік Амартола ("Римський літописець") та Малали ("Еллінський літописець"),

звідки середньовічна назва, уміщена на початку кількох списків. А.Н. Попов виділив дві редакції пам'ятки (див.: Попов А. Обзор хронографов русской редакции. - Вып.1. - Москва, 1866. - С.1-95), цей поділ залишається актуальним по сьогодні. О.В. Твороґов видав другу редакцію. Бібліографію див.: Летописец Еллинский и Римский... - Т.2; Orlov A.A. Selected Bibliography on Transmission... - Р.323-325., деяких інших збірників, а також і літопису. У загальному вигляді схема була такою: "ХВВ" став ядром абсолютної більшості пізніших хронографічних компіляцій і частково вплинув на укладача "ПВЛ" (припускалося, що в текст літопису було запозичено невеличкі включення з хронографа). Для О.О. Шахматова гіпотеза Початкового зводу пояснювала як численні спільні місця, так і різночитання двох ранніх зводів, що дійшли до нас - "Повісті временних літ" та Новгородського першого літопису молодшої редакції (НПЛ мл). Вона мала обґрунтувати схему походження й видозміни початкового літописання, і взаємини з першим хронографом та палеями лише зайвий раз підтверджували виведену вченим схему. Беручи загально, на роль "початкових" гіпотетичні пам'ятки було обрано наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. внаслідок незавершеності й певної недовершеності історії вивчення давньоруських творів історичного жанру. Зупинімося на цьому детальніше, ураховуючи обидва види історієписання Русі: літописи та хронографію.

Літописи. Початкові уявлення про літописи цілком упевнено можна кваліфікувати як асистемні. У XVIII ст. було зібрано колекцію численних рукописних списків XIV-XVII ст., які від часу укладення зводів (XI-XVI ст.) відділяли кілька десятків або сотень років Така картина типова не лише для давньослов'янської рукописної традиції. Порівняно мало збереглося ориґіналів творів, здебільшого текст дійшов у копіях пізнього часу.. Зібрання поповнювалося також і в ХІХ ст. І навіть у ХХ ст. Напр., А.М. Насонов увів у науковий обіг Московський літописний звід ХV ст. Зрозуміло, у другій половині ХІХ - у ХХ ст. особливо багато знаходили пізніх зводів, загалом число списків літописів зараз нараховує кілька тисяч. Однак романтична доба археографічних розшуків і значних знахідок припадає на більш ранній період, Х"УІІІ - першу половину ХІХ ст. До Археографічної комісії, що почала працювати 1834 р., було передано 168 відомих списків рукописів; 53 з них містили "Временник Нестора", тобто "ПВЛ" (див.: ПСРЛ. - Т.1. - Санкт-Петербург, 1846. - C3V; Бобров А.Г. Принципы издания древнерусских летописей // Лихачёв Д.С. Текстология. - Санкт-Петербург, 2001. - С.729). Перші спроби видання були принагідними й залежали від меценатства імператорів та вельмож-покровителів "наук и словесности" Це унаочнює додаток "Основные издания летописей Х"У!П-Х 1Х вв." (див.: Бобров А.Г.

Принципы издания древнерусских летописей. - С.745-748). Літописні тексти у XVIII - 30-х рр. ХІХ ст. видавалися в такій послідовності (курсивом виділено пізні): Радзивіллівський/ Кеніґсберзький (1767 р.), Никонівський (1767, 1768, 1786, 1788-1789, 1790-1792 рр.), Лицевий звід, (частково, 1769, 1772, 1774 рр.), Степенна книга (1775 р.), Синодальний список НПЛ (старша редакція, 1781, перевид. 1819 рр.), Устюжський літописний звід - Арханґелогородський літописець (1781 р.), Типографський літопис (1784 р.), Академічний список НПЛ (молодшої редакції, 1786 р.), "Руський временник" (1790, 1820 рр.), Львівський літопис (1792 р.), Воскресенський (1793 р.), Новгородський Уваровський (1795 р.), Лаврентіївський (1804-1811, 1824 рр.),

"Софійський временник" - Софійський перший літопис (1820, 1821 рр.), Супрасльський: Короткі Новгородський літописець та Київський літопис (1836 р.), Псковський літопис (1837 р.).. Відповідно, пізні зводи нерідко йшли у друк перед ранніми Це звичайна річ. Якщо вичерпно не досліджено текстуальні взаємини, складно, а іноді й неможливо визначити з наявних версій ранні. Крім того, текстологи мають тенденцію покладатися на принцип "повноти" та "справності" тексту, а цій умові нерідко краще відповідають саме пізні списки.. Проте, учені не могли не помітити як великої подібності, так і суттєвих розбіжностей на початку більшості літописів, де описувалися події історії Русі від леґендарних часів до другої половини ХІ ст. Дослідники XVIII-XIX ст. робили акцент на автобіографічних ремарках літописців, і на цій підставі намагалися виділити різноманітні "временники" (літописи або складові збірок літописів) На позначення "временникъ" натрапили в передмові до літопису середньовічного книжника (у повних списках НПЛ мл, Софійському першому літопису та ін.), а також у давньослов'янському перекладі "Хроніки" Амартола. При класифікаціях робилися спроби відокремити "временники" (авторські чи обласні літописи) від збірників (див.: ПСРЛ. - Т.1. - Санкт-Петербург, 1846. - СУШ).. За традицією, котра, як показав О.П. Толочко, ішла від київської школи XVII ст., перший літопис - те, що ми нині називаємо "Повість временних літ" - атрибутували Нестору. Його ім'я знаходили в "Києво-Печерському патерику" та поодиноких списках літописних зводів Див.: Tolochko O. On `Nestor the Chronicler' // Harvard Ukrainian Studies. - 2007. - 29. - №1/4. - Р.31-59 (електронна версія: http://www.academia.edu/1253995/_On_Nestor_the_Chronicler_ Harvard_Ukrainian_Studies_29_no_1-4_2007_). Дослідницька традиція, пов'язана з іменем Нестора, надзвичайно стала, незважаючи на те, що згадку Нестора бачимо лише в одному списку "ПВЛ" (Хлєбниковському).. До того ж "ПВЛ" містила вступ зі спробами осмислення процесу історієписання Починаючи від назви "Се повести временныхъ літь" й у викладі: "отсюда числа положимъ", "ніции несмыслении сказають"..., а автобіографічні ремарки в тексті пам'ятки спонукали шукати її автора чи укладача. Проте навіть у найдавніших "харатейних" (пергаменних) списках "чистий Нестор" не відшукувався, обов'язково продовжуючись записами за ХІІ-ХШ ст. Див.: Строев П.М. Софийский времянник, или русская летопись с 862 по 1534 год. - Ч.1. - Москва, 1820. - СУІІ. Спостерігається різнобій думок у визначенні терміну закінчення роботи "Нестора": В.М. Татищев датував його 1093., Ґ.Ф. Міллер - 1115, А.Л. Шлецер - 1116, В.М. Перевощиков - 1074, П.Ґ. Бутков - 1113, І.І. Срезневський - між 1113 та 1116 рр. (див.: Иконников В.С. Опыт русской историографии. - Т.2. - Кн.1. - К., 1908. - С.338, 348, 359, 365, 375). У другій половині XVIII ст. та майже все XIX ст. вчені не полишали сподівань віднайти "справжнього Нестора". Працювали також і над реконструкцією ориґіналу. Спроби А.Л. Шлецера створити "очищений текст" А.Л. Шлецер намагався відтворити текст, придатний для перекладу, на підставі понад 10 списків Початкового літопису. Він обирав найбільш вдалий варіант на свій розсуд, елімінуючи "порчи" та "вставки" "списувачів". Див. у вступі: "Часто знаходив я справжнє читання в одному якомусь списку, котрий утім належав до найгірших"; "Нестора не можна було перекласти, не очистивши його перед цим" (див.: Шлёцер А.-Л. Нестор: Русские летописи. - HXIV, ХХ). було визнано невдалими, однак ідея "очищення" літопису від "вставок" залишила глибокий слід. Тим більше, що в літописних творах око історика й текстолога легко вловлювало суперечливі відомості та перерви викладу, підживлюючи думки про раннє ядро. Існував ще один "авторський" звід, котрий у 1820-х рр. отримав назву "Софійського временника" (під ним, із певними варіаціями в поглядах, розуміли НПЛ мл та Софійський І літописи, а також інші новгородсько-софійські зводи та їх спільні протографи Об'єднував новгородські зводи та "Софійський временник" в одну гілку, у тому числі, О.О. Шахматов, уже в першій своїй праці (див.: Шахматов А.А. О сочинениях преподобного Нестора (первая пробная лекция на заседании историко-филологического факультета Московского университета 1 марта 1890 г.) // Его же. История русского летописания. - Т.1. - Кн.2. - Санкт-Петербург, 2003. - С.465-475). Тут автор ішов за Й.П. Сеніґовим та деякими іншими вченими (див.: Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде Великого Новгорода. - Санкт-Петербург, 1885). Звичайно, практикували й інший підхід (див., напр.: Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. - Ч.1: Источники русской истории. - Санкт-Петербург, 1864. - С.59- 72, 91-95; новгородські літописи та "Софійський временник" М.І. Костомаров розглядав у різних главах). Узагалі, оцінка новгородсько-софійських літописів у ранній російській історіографії була одним зі складних вузлів суперечок. Якщо враховувати сучасні дослідження, Софійський перший літопис є пізнім зводом XV ст., де використано новгородські, суздальсько-московські та південноруські версії літописів.).

Особливе значення "Софійський временник" набув тому, що містив передмову - позначку руки іншого літописця, ніж Нестор Строев П.М. Софийский времянник... - С.ХІІ-ХІІІ..

Загадку становили співвідношення "Временника Нестора" та "Софійського временника". Ці зводи місцями збігаються, а подеколи разюче відрізняються, і при тому представлені давніми рукописами. За наявності розбіжностей виникала проблема: було абсолютно неясно, котрому з літописів можна довіряти та де збережено вихідну версію. У такій ситуації дослідники мають або реконструювати процес переробки в якомусь з "ізводів", або шукати раніший пункт, коли вони розійшлися.

Сучасна критика тексту чіткіше розрізняє "rewriting" (повне переписування) та "overwriting" (редагування/розширення/скорочення поверх або на основі вже написаного), причому повне переписування часто переважає на початку та завершенні твору Див., напр.: Edenburg C. Rewriting, Overwriting, and Overriding: Techniques of Editorial Revision in the Deuteronomistic History // Words, Ideas, Worlds in the Hebrew Bible: Essays in Honour of Yairah Amit. - Sheffield, 2012 (електронна версія: http://www.academia.edu/2177797/Rewriting_ Overwriting_and_Overriding_Techniques_of_Editorial_Revision_in_the_Deuteronomistic_History).. Це дозволяє припускати скомплікований спосіб зміни версій літописного тексту Зокрема, автор цієї статті дотримується думки, що у протографі НПЛ мл відбулася нерівномірна переробка "ПВЛ" і синтез її тексту з НПЛ старшої редакції та деякими додатковими джерелами (див., напр.: Вилкул Т.Л. Новгородская первая летопись и Начальный свод.). Місцями - повне переписування, особливо на початку, місцями - редагування, здебільшого - доволі точне копіювання. Цю операцію було здійснено одним із новгородських книжників у XIV - на початку XV ст., але на тому процес трансформації Початкового літопису не закінчився. Подальше копіювання, зміни тексту та комбінації з іншими джерелами відбулися ще й у пізніших новгородських і московських зводах. В їх числі - повторна звірка з "ПВЛ" і її часткове відновлення, що є проявом активності авторів-укладачів XV ст. Щодо синтезу текстів у самому НПЛ мл, на прикладі двох річних статей: Вилкул Т.Л. "Посла князь Игорь на грекы вои...": Источники статьи 6428 г. Новгородской первой летописи младшего извода о походе руси на Константинополь (у друку).. Однак літописознавці від ХІХ ст. і до сьогодні в масі своїй розуміють літописи як строго документальні свідчення. Теза про "rewriting" сприймається як "вигадування документів" чи "навмисне викривлення інформації" і викликає спротив, незважаючи навіть на те, що в різних дисциплінах накопичилося досить багато свідчень стосовно того, що давні автори не сприймали переписування історії як її викривлення Напр., "rewriting" арґументовано припускають для богонатхненного Мойсейового П'ятикнижжя та для ассирійських літописів - "розмов" царя з кимось із богів. Ще перший російський історик В.М. Татищев перейняв багато від такого "простого" ставлення до перероблення давнини (див.: Толочко А.П. "История российская" Василия Татищева: источники и известия. - Москва; К., 2005).. Тому русисти традиційно схильні шукати більш ранній пункт розходження, хоча на практиці полеміка в будь-якому випадку точиться навколо того, який із літописів точніше відбиває більш ранню версію. давньоруський літописання хронографія

На час видання перших томів серії "Повне зібрання російських літописів", у 1840-х рр., було визначено такі "ізводи літопису": давній ("Временник Нестора", "ПВЛ"), середній (новгородсько-софійські зводи, "Софійський временник" Софійський перший літопис став репрезентантом новгородсько-софійської групи. Ува- жалося, що це збірник, однією зі складових частин якого є давній "временник ХІІІ ст.". Щодо того, чому не НПЛ, а "Софійський", тут маємо справу з випадковістю вибору видавців. НПЛ спочатку було видано за списками з втратою початку й, відповідно, без передмови укладача, а Софійський перший опубліковано в 1820-1821 рр. (див.: Строев П.М. Софийский времянник... - Ч.1. - Москва, 1820; Ч.2. - Москва, 1821). Уже у виданні НПЛ із серії "ПСРЛ" (Т.3. - Санкт- Петербург, 1841) відзначено, що назва "временник" та передмова давнього книжника наявні в Комісійному й Толстовському списках і, отже, походять з НПЛ мл (пор. в НПЛ мл: "Временникъ, еже есть нарицается летописание" - Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. - Москва; Ленинград, 1950. - С.103; далі посилання на це видання: Новг.І). Однак назва встигла закріпитися й побутує досі (див., напр.: Сухомлинов М.И. О древней русской летописи // Учёные записки Императорской академии наук, II отд. - Кн. Ш. - Санкт-Петербург, 1856. - С.13- 14; Бобров А.Г. Принципы издания древнерусских летописей. - С.726).) та новий (Никонівський чи Патріарший літопис). Озвучив цю дещо спрощену З огляду на обсяг виданих на той час літописів. У цій схемі не враховувався вплив півден- норуських зводів Іпатіївської групи на пізні літописи (відомі на той час Софійський перший, Воскресенський, Густинський); майже не грав ролі виданий у серії "ПСРЛ" власне Іпатіївський літопис; "новий ізвод" репрезентовано лише Никонівським літописом, який жодним чином не є єдиним представником надзвичайно строкатої групи пізніх зводів. А головне, новгородські та софійські літописи "злилися" в єдиний ізвод, тоді як взаємини у цій групі надзвичайно складні й змінюються в різних частинах. Наприклад, НПЛ мл у статтях за ІХ-ХІІІ ст. є джерелом Софійського першого, тоді як у статтях за XIV-XV ст. часом Софійський перший відбиває більш ранній зріз літописної роботи. Зрозуміло, схема Я.І.Бередникова у принципі відповідала сприйняттю новгородських літописів у науковій думці XVIII - першої половини ХІХ ст. Існувала тенденція робити з цих складних компіляцій одну, приміром доповнювати старший Синодальний список ХІІІ ст., що не має початку й починається зі статті 1016 р., текстом НПЛ мл XV ст., треба сказати, ідею видавець шести томів "ПСРЛ" Я.І. Бередников, вона ввійшла в передмову до першого тому (1846 р.) та стала програмною ПСРЛ. - Т.1. - Санкт-Петербург, 1846. - С.ГУ, ХУІІ-ХУІІІ. У праці О.Ґ.Боброва (див.: Бобров А.Г. Принципы издания древнерусских летописей. - С.729) зроблене посилання на протоколи Археографічної комісії, однак насправді ідея Я.І.Бередникова не залишилася у запорошених протоколах, отримавши набагато ширше розповсюдження. До речі, йому ми зобов'язані й усталенням деяких стандартів сприйняття інших літописів. Наприклад тому, що Лаврентіївський звід за ХІІ ст. є скороченням Іпатіївського за ХІІ ст. (див.: ПСРЛ. - Т.2. - Санкт-Петербург, 1843. - С.УПІ).. Уже в М.І. Сухомлинова (1856 р.) поділ на гілки літописання став подрібненим і ближчим до сучасного М.І.Сухомлинов виділяв Лаврентіївський, Іпатіївський та Кенігсберзький (Радзивіллівський) списки, у давній частині дуже подібні (адже містять "ПВЛ"), потім новгородські зводи, ще далі Софійський, Воскресенський, Никонівський і пізніші літописи, укладені під впливом Лаврентіївського, новгородських та південноруських (див.: Сухомлинов М.И. О древней русской летописи. - С.6-8).. Однак тричленна схема Я.І. Бередникова залишалася. Почасти тому, що не мала замінника в передмовах до перевидань "ПСРЛ" У перевиданні перших двох томів "ПСРЛ" 1871-1872 рр. відсутня загальна схема укладення середньовічних руських літописних зводів. Видавець А.Ф. Бичков (див.: ПСРЛ. - Т.1: Летопись по Лаврентьевскому списку. - Санкт-Петербург, 1872) обмежився лише порівнянням Лаврентіївської та Іпатіївської групи списків. Між іншим, відголоски конструктів Я.І. Бередникова відчуваються ще у промовах М.Д. Присьолкова з приводу нового видання "ПСРЛ" у 1936 р. (!): "Особливого [... ] видання у вигляді 4-х редакцій: древній Нестор, середній Нестор, новий Нестор і Нестор скорочений" (див.: Вовина-Лебедева В.Г. Н.Ф. Лавров, А.Н. Насонов, М.Д. Присёлков и группа по изданию русских летописей 1936 г. // Летописи и хроники: 2008. - Москва; Санкт- Петербург, 2008. - С.291-292)., а частково власне завдяки своїй простоті - для мисленнєвих операцій узагалі надзвичайно ефективним є число 3, що підкріплюється філософськими й науковими конструкціями. Можливо далі, ускладнюючись, схема продовжувала б функціонувати, однак знайшлася людина, котра перевернула співвідношення "давнього" та "середнього" ізводів і зробила "середній" новгородський - давнішим, а "давній" київський - новішим. Ця людина - О.О. Шахматов Учений починав працювати у 1890-х рр. Слід, мабуть, зауважити збіг обставин, що сприяв розробкам О.О. Шахматова. У 1888 р. з'являється нове видання НПЛ, яке стало подією в науковому житті, оскільки включало нарешті ранні статті літопису. Це композитний текст: початкові зошити, до статті 1016 р., що відсутні у старшому Синодальному списку НПЛ, відновлено за Толстовським та Комісійним списками. Раніше двічі видавався Синодальний список (1781, 1819 рр.), або композитний текст (але лише з 1016 р.: ПСРЛ. - Т.3. - Санкт-Петербург, 1841), та Академічний список НПЛ мл (1786 р.), що розпочинається записами 946 р. Крім того, до 1890 р. було накопичено великий обсяг знань про новгородсько-софійські зводи. Наприклад, у праці Й.П. Сеніґова 1885 р. зроблено повне порівняння варіантів у списках старшої та молодшої редакцій НПЛ, проаналізовано додаткові й відредаговані новгородські відомості пізньосередньо-вічних літописів, спростовано гіпотезу про прямолінійну тенденційність новгородських книжників (див.: Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде...)..

В усіх працях дослідника, починаючи від його пробної лекції як приват-доцента в Московському університеті, простежувалися кілька основних дослідницьких тенденцій, як-от, наприклад, у текстологічних студіях головним критерієм уважати "повноту" записів і, відповідно, покладатися на пізні тексти О.О. Шахматов приєднався до дослідників, котрі віддавали перевагу пізнім рукописам. Так, С.М. Соловйов висловлювався в тому дусі, що пергаменні списки містять літопис скорочений, поповнення якому слід шукати в пізніх, Никонівському та подібних. Його думка була авторитетною. Див. посилання: "Висловлювання на зразок таких, що повідомлення Никонівського списку вигадане, тому що його немає у харатейному Несторі - не має більше сенсу в науці" (Иконников В.С. Опыт... - Т.2. - Кн.1. - С.373). О.О. Шахматов наполягав на тому, що у Тверському, Софійському першому та Воскресенському літописах Початковий звід читається "в більш повному та справному вигляді" (курсив мій - Т.В.; див. Шахматов А.А. О Начальном Киевском летописном своде // ЧОИДР. - 1897. - Кн.3. - Отд.ІІІ. - С.1-58 [=Его же. История. - Т.1. - Кн.2. - С.59]. Із погляду сучасної текстології, це не неможливе рішення, іноді пізні списки справді містять добрі версії. З іншого боку, дуже вірогідним є редагування пізніх редакторів, і кожного разу треба враховувати весь комплекс різночитань та конкретні обставини функціонування пам'ятки, а не враження від "повноти" тексту.. Ґенеральною ідеєю було те, що НПЛ мл раніша за "ПВЛ": новгородські літописи для О.О. Шахматова завжди були свідком більш автентичним. Імовірно, так позначилося загальне для багатьох русистів переконання в більшій документальності літописів новгородських і більшій "літературності" (від чого недалеко до "переробленості") літописів київських. Поштовхом для такого способу думання стало те, що виклад, подібний до "Повісті", уривається в усіх новгородських зводах на 1074 р. Щодо дати 1074 р.: із цього року подібний до "ПВЛ" виклад у НПЛ мл уривається, і починаються лапідарні записи, сходні з НПЛ старшої редакції. Спочатку О.О. Шахматов припускав, що близько цього часу й було укладено більш ранній літописний звід, тоді як "ПВЛ", очевидно, доведена до 1110-х рр. При цьому для нього був закритий простий шлях оголосити найдавнішим текстом пергаменний Синодальний список НПЛ старшої редакції Це й досі найдавніший список з усіх збережених літописів. Перший почерк визначають як почерк XIII ст.: Гимон Т.В., Гиппиус А.А. Новые данные по истории текста Новгородской первой летописи // Новгородский исторический сборник. - Вып.7 (17). - Санкт-Петербург, 1999. - С.18-47. - учений прийняв і розвинув арґументацію І.І. Срезневського та М.І. Костомарова щодо того, що записи Синодального за ХІ ст. є скороченою версією, і вважав, що йдеться про переробку "ПВЛ" Див.: Срезневский И.И. Исследования о летописях новгородских // Известия Академии наук, ІІ отд. - Т.2. - Санкт-Петербург, 1853. - С.20; Шахматов А.А. О начальном Киевском. - С.1-58 [=Его же. История. - Т.1. - Кн.2. - С.33-48]. О.О. Шахматов посилається також на М.І. Костомарова (див.: Костомаров Н.И. Лекции. - Т.1. - С.72; на цій сторінці 1-го тому нічого подібного немає, пор., однак, с. 62 та 93). Узагалі питання давно було дискусійним (див.: Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде. - С.11-12). М.П. Поґодін та Я.І. Бередников уважали, що у втрачених зошитах Синодального текст мав бути ідентичним спискам НПЛ мл, їм опонували І.І.Срезневський та Н.Н. Яніш.. Відтак залишалося обрати іншого репрезентанта "Софійського временника", і ним міг стати тільки НПЛ мл Власне, вибір був небагатим. Частина зводів, як стало зрозуміло вже в ХІХ ст., є пізніми "збірками" (Софійський перший, Тверський та ін.), частина (напр., Новгородський Карамзінський),

до того ж, залишалася невідомою, частина - явно пізнішою за НПЛ (Новгородський четвертий, другий, третій літописи)..

О.О. Шахматов шукав і знайшов пункт розходження ранніх зводів, але у ході його досліджень пункт цей дещо "дематеріалізувався". У своїй випробувальній лекції 1890 р. молодий приват-доцент стверджував, що "перша редакція" "ПВЛ" Те, що потім учений назвав Початковим зводом. Про застарілу термінологію див. вище. дійшла в новгородських літописах, і була доведена власне до 1074 р. Тобто, малися на увазі цілком матеріальні списки. Див.: Шахматов А.А. О сочинениях преподобного Нестора... - С.468. Про компонування статей НПЛ мл 1016-1115 рр. див.: Вилкул Т.Л. Новгородская первая летопись и Начальный свод. - С.9-33. У праці 1897 р., відштовхуючись від ідей свого попередника у сфері вивчення списків НПЛ та новгородсько-софійських - Й.П. Сеніґова, і не погоджуючись із дослідником, який укотре намагався розв'язати проблему загадкового старшого Синодального списку НПЛ, О.О. Шахматов уперше оприлюднив ідею Початкового зводу Шахматов А.А. О начальном Киевском.. Синодальний список справді являє собою загадку: у ньому відсутні 16 зошитів, починається він одразу з битви Ярослава Мудрого зі Святополком 1016 р., і частково збігається з "середнім ізводом" - "Софійським временником". Й.П. Сеніґов припускав, що втрачена частина містила власне початок давнього "Софійського временника", а зошити було загублено порівняно пізно Сенигов И.П. О древнейшем летописном своде.... Натомість О.О. Шахматов відкинув цю гіпотезу й запропонував інше рішення: зошити втрачено вже у ХІІІ ст., "Софійський временник" зберігся у НПЛ мл, але в ньому ж таки захований і Початковий звід! Нібито в 1220-х рр. новгородський книжник, намагаючись відновити втрачені статті літопису, не зміг відшукати "Повість временних літ", проте знайшов звід, "схожий" із нею і давніший Шахматов А.А. О начальном Киевском. - С.58-59.. На думку О.О. Шахматова, цей звід мав бути дефектним, він уривався на статті 1074 р. і дещо перероблявся у ХІІІ ст. під час укладення У цій праці 1897 р. О.О. Шахматов іще не запропонував дату укладення Початкового зводу 1090-х рр., указавши лише на обрив списка джерела, яким користувався новгородець ХІІІ ст.. В іншій праці вчений писав про те, що укладачі як "ПВЛ", так і Початкового зводу (=НПЛ мл), використовували "Хроніку" Амартола Шахматов А.А. Хронология древнейших русских летописных сводов // ЖМНП. - 1897. - Ч.СССХ. - №4. - С.465, 467 [=Его же. История русского летописания. - Т.1. - Кн.2. - С.6, 8].. Завдяки постулюванню обриву на статті 1074 р. екземпляра Початкового зводу, яким нібито користувався новгородський літописець, попередня відносно "ПВЛ" компіляція стала дещо "прозорішою", однак усе ще була пов'язана з цілком реальними текстами. Рішучий крок у бік віртуалізації було зроблено в 1900 р. Під впливом В.М. Істріна та О.В. Михайлова В.М. Істрін ще не висловив ідею "Хронографа за великим викладом", однак уже прозвучали його доповіді й вийшли статті з частковими порівняннями хронографів, палей та літопису, видано першу книгу "Хроніки" Малали. Напр.: Истрин В.М. Замечания о составе Толковой Палеи. I-VI // Сборник Отделения русского языка и словесности. - LXV. - №6. - Санкт-Петербург, 1898; див. також: Михайлов А.В. Общий обзор состава, источников, редакций и литературных источников Толковой палеи // Варшавские университетские известия. - Вып.7. - Варшава, 1895. - С.1-21. У працях О.О. Шахматова 1900 р. (див.: Шахматов А.А. Древнеболгарская энциклопедия Х в. // Византийский временник: 1900. - Т.7. - Вып.1/2. - С.1-35; Его же. Начальный Киевский летописный свод и его источники // Юбилейный сборник в честь Всеволода Фёдоровича Миллера, изданный его учениками и почитателями. - Москва, 1900. - С.1-9 [=Его же. История русского летописания. - Т.1. - Кн.2. - С.175-184]) відчувається знання "Александрии русских хронографов" В.М. Істріна (Москва, 1893 р.), чого не було в попередніх студіях. О.О. Шахматов почав працювати з хронографічними компіляціями. На підставі порівняння ранніх літописів з "Еллінським літописцем", палеями та "Троїцьким хронографом" Точніше, із тими рукописами, які у другій половині ХХ ст. О.В. Твороґов найменував "Троїцьким хронографом" - Троїцький №728 та Ундольського №1 (обидва нині в Російській державній бібліотеці). О.В. Твороґов увів у науковий обіг ще один список, названий ним Ленінґрадським (РНБ, НСРК F15). учений зробив висновок про численні спільні риси в текстах і про існування "Хронографа особливого складу" Шахматов А.А. Начальный Киевский летописный свод. - С.175-184; Его же. Древнеболгарская энциклопедия. - С.32-34. Висновок у цілому вірний, хоча датування, взаємини версій тощо було визначено неточно. Пізніше О.В. Твороґов "Троїцький хронограф" відніс до другої редакції "ХВВ", а обидві хронографічні палеї та "Еллінський літописець" другої редакції - до третьої редакції "ХВВ".. А на підставі порівняння "ПВЛ" та НПЛ мл, а також двох невеличких прикінцевих статей "Троїцького хронографа" обсягом менше піваркуша У них згадується, зокрема, князь Олег і похід на греків. Важливо, що ця версія не тотожна НПЛ мл, де Олег виступає воєводою Ігоря. Текст "Троїцького хронографа" доступний на сайті Троїце- Серґієвої лаври (http://www.stsl.ru/manuscripts/index.php). Див.: Троїцький №728. - Арк.392 с-d. За моїми спостереженнями, укладач Троїцького використав дві статті "ПВЛ": 6415/907 р. та 6452/944 р. (див.: Вилкул Т.Л. "Посла князь Игорь на грекы вои." Источники статьи 6428 г. .). - масу висновків щодо існування історичних компіляцій Х-ХІ ст., у тому числі "Найдавнішого" зводу, позбавленого хронологічної сітки При цьому, О.О. Шахматов гіпотезував існування п'яти етапів хронографічно-літописної роботи: 1) "Еллінський літописець" болгарський, не збережений; 2) перша редакція Початкового зводу, що відбилася у "Троїцькому хронографі"; 3) особлива редакція "Еллінського літописця", котра частково дійшла до нас; 4) друга редакція Початкового зводу, що відбилася у НПЛ мл; 5) "ПВЛ" (див.: Шахматов А.А. Начальный Киевский летописный свод. - С.183). Щодо хронографічних запозичень, учений запропонував такий розвиток: у "1-й редакції Початкового зводу" немає ще ані "Еллінського літописця", ані Амартола, там присутня лише "Промова філософа". Далі з'являється "Еллінський літописець" (хронограф) "особливого складу", запозичення з нього відбиваються в "Початковому зводі 2-ї редакції". На останньому етапі укладач "ПВЛ" не користувався цим "Еллінським літописцем", а звертався безпосередньо до повного перекладу Амартола (див.: Там же. - С.185). В іншій роботі 1900 р., яка торкалася проблем взаємин різних хронографічних компіляцій, О.О. Шахматов писав про кілька редакцій "Еллінського літописця". Троїцький він відніс до "3-ї редакції", а Іудейський - до "4-ї редакції" Еллінського (!) (див.: Шахматов А.А. Древнеболгарская энциклопедия. - С.14-15). В.М. Істріну довелося спеціально зупинитися на цьому питанні й доводити, що Іудейський не має відношення до "Еллінського літописця", що це хронограф з іншим складом.. Починаючи з цього часу, дослідник писав про те, що хронографічні джерела "Повісті" та попередніх літописів відмінні: у Початковому зводі використано хронограф, а у "ПВЛ" - "Временник Амартола" Тобто повний переклад "Хроніки" Амартола (слово "Временник" міститься у назві твору).. Згодом із деталями його гіпотез відбувалися різноманітні трансформації: змінювалися редакції "Еллінського літописця" та хронографічної палеї, виділялися, крім Початкового та "Найдавнішого", ще інші проміжні зводи, утворення "Софійського временника" ХІІІ ст. переносилося на другу чверть XV ст. Утім, у низці праць учений не полишав також традиційну дату - ХІІІ ст. й одночасно з'явилося датування Початкового зводу 1093 р. Доволі пізно, у студіях 1908 р. (див.: Шахматов А.А. Предисловие к Начальному Киевскому своду и Несторова летопись // ИОРЯС. - Т.ХІІІ. - Кн.1. - Санкт-Петербург, 1908. - С.213-270 [=Его же. История русского летописания. - Т.1. - Кн.2. - С.387]; Его же. Разыскания. - С.21., коливалася кількість редакцій "ПВЛ"... Незмінною була лише впевненість у тому, що у НПЛ мл збережено джерело "Повісті" - звід раніший, іноді дуже близький до "ПВЛ", однак часом навпаки - а також оперування реконструйованими/віртуальними текстами, що з легкістю перетікають один в один.

Якщо поглянути на цю схему загально, вона вирішує проблеми тодішнього літописознавства. Кандидата на ранню версію літописного зводу - знайдено, розв'язане питання списків "давнього ізводу Нестора" (="ПВЛ"), що виступають в абсолютній меншості порівняно з основним масивом літописів. Вирішено проблему несуголосності "давнього" й "середнього" літописних ізводів та різноманітних їх комбінацій у пізніх зводах. "Повість" проголошено наступним етапом укладення літопису, після Початкового зводу. Деякі зводи, приміром НПЛ мл, могли його оминути, а інші, пізніші - комбінували етап "початковий" та етап "укладення ПВЛ". Інакше і простіше кажучи, вироблено схему, коли початковим літописом є протограф НПЛ мл, над яким "надбудовано" "ПВЛ" (альтернативою їй виступає реконструкція, котрої притримується автор даної статті: початковим, що дійшов до нас, літописом є "ПВЛ", тоді як НПЛ мл репрезентує пізньосередньовічну переробку). "Віртуалізація" тексту - доволі зручний прийом, оскільки дозволяє беззастережно застосовувати метод "визначення пізніх нашарувань" та "очищення від вставок".

Хронографи. Історія вивчення хронографів дещо відрізняється від літописознавчих розробок, однак у цілому результат виявився подібним. Перш за все увагу вчених привернули "Толкові палеї" та "Еллінський літописець" Див., напр.: Попов А. Обзор хронографов... Щодо "толкових палей" у множині необхідно зробити пояснення. Зараз розрізняють Толкову, Повну та Коротку хронографічну палеї, але у другій половині позаминулого століття всі вони вважалися редакціями "Толкової палеї". - збірки, що мають між собою множинні текстуальні перехрещення. Особливості інших компіляцій було виявлено переважно завдяки понад сорокарічній науковій діяльності В.М. Істріна Зокрема, учений зробив опис "Іудейського хронографа" й визначив його місце серед інших текстів. До нього звертали увагу лише на Архівський список, що містив включення з "Історичної палеї". В.М. Істрін зіставив Архівський та Віленський списки. Виявилося, що це копії одного хронографа, при цьому у Віленському палейні включення відсутні. Крім того, він дослідив та описав Бібліотечний або Академічний хронограф, а також короткі хронографи (з'ясувалося, напр., що Софійський №1454 схожий з Іудейським). Визначив версії Амартола, у тому числі - у хронографічних компіляціях; досліджував редакції "Толкової палеї". Звичайно, В.М. Істрін спирався на праці своїх попередників та колеґ: П.М. Строєва, К.М. Оболенського, В.М. Ундольського, І.І. Срезневського, А.Н. Попова, О.В. Михайлова та ін. - однак його внесок у вивчення хронографії досі залишається найбільшим. Етапними були такі дослідження В.М. Істріна: "Александрії" (1893 р.), "Хроніки" Георгія Сінкела (1903 р.), "Толкової палеї" (1897-1898, 1905-1907 рр.), хронік Малали (1897-1915 рр.) та Георгія Амартола (1920, 1922, 1930 рр.), праці про найдавніше літописання, що торкалися проблеми "ХВВ" (1924-1925 рр.), "Історії Іудейської війни" Йосифа Флавія (1934 р.). Вони охопили більшість хронографічних текстів, відомих у Русі ХІ-XV ст.. Однак раніше, ніж з'ясувалися деталі в картині формування хронографічної літератури Давньої Русі, з'явилася ідея "Хронографа за великим викладом" Початково В.М. Істрін працював із пам'ятками, які не входили до кола "ХВВ" або не обмежувалися цією групою текстів: "Александрією хронографічною", "Толковою палеєю", "Хронікою" Іоанна Малали. Щодо "ПВЛ", увагу привертали лише окремі сюжети, зокрема Вавилонського стовпотворіння та розселення народів. У першій праці, присвяченій "Толковій палеї" (1897- 1898 рр.) його цікавили співвідношення не лише з "ПВЛ", а й з Книгою Кааф та ін. Лише в полеміці з О.О. Шахматовим щодо "Еллінського літописця" та палеї (праці останнього вийшли в 1900 та 1904 рр., студії В.М. Істріна - у 1903, 1905-1907 рр., детальн. див.: Вилкул Т.Л. Толковая Палея и Повесть временных лет: Сюжет о "разделении язык" // Ruthenica. - KVI. - К., 2007. - С.37-39) сформувалася ідея "ХВВ".. Можливо, В.М. Істрін ще б вичікував і певний час обмежувався частковими спостереженнями Пор. слова О.О. Шахматова: "Треба дивуватися тій обережності й послідовності..." (див.: Шахматов А.А. Толковая палея и русская летопись. - С.236)., однак його більш успішний товариш О.О. Шахматов у 1900 р. "вистрілив" з ідеєю "Хронографа особливого складу". Довелося відстоювати свої позиції. Крім усього іншого, О.О. Шахматов скрізь убачав сліди давніх болгарських палей та болгарського "Прото-Еллінського літописця" Що, вірогідно, було закорінене в ідейно-особистісному протистоянні з О.І. Соболевським. Х ст., а його колеґи намагалися довести "російське" ("русское") Основною лінією полеміки славістів на той час було протиставлення спадщини "(давньо-) болгарської" та "російської". походження цих пам'яток У тому числі В.М. Істрін, для котрого доведення давньоруських перекладів стало однією з головних справ життя. Саме він пізніше обстоював давньоруське походження першого перекладу "Хроніки" Амартола., що було одним із пунктів ідеологічного протистояння (воно зберігає значущість і до нашого часу).