Листи Михайла Матчака до Олени Степанів (1956-1958 рр.)
Дослідження листів і поштових карток громадського, військового діяча, журналіста Михайла Матчака до хорунжої УСС, громадської діячки, вченої Олени Степанів-Дашкевич, що містять великий масив інформації про життя М. Матчака у радянських концтаборах.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.04.2019 |
| Размер файла | 1,3 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
В Празі остав тільки дуже малий гурт людей з Мірною на чолі, яка порядкувала матеріяли Музею Визвольної Боротьби. Музей був частинно пошкоджений американською бомбою.
В Празі жила деякий час Марійка Донцова Донцова Марія (1891-1918) - громадська діячка, журналістка. Дочка греко- католицького священика Володимира Сас-Бачинського і Ольги з Устияновичів. У 1909 р. закінчила український ліцей для дівчат у Перемишлі, після чого виїхала разом з Ольгою Левицькою (Басараб) та Стефанією Савицькою (Матчак) на однорічний торговельний курс до Відня, де в 1910р. отримала диплом Вищої торговельної школи для дівчат. Це були перші українські дівчата, що опанували вищі торговельно-економічні науки. Одружилася з Дмитром Донцовим у Львові у травні 1912р. Перед війною належала до жіночої чоти Січових стрільців під проводом Олени Степанів. У 1918-1920 рр. перебувала на дипломатичній службі УНР у Данії, Швейцарії, Берліні. З 1921 р. - у Львові, членка товариств "Українська захоронка", "Просвіта", "Сокіл", "Союз українок", у 1920-хрр. - членкою управи Союзу українок, а в 1921р. - її головою. У 1924р. у зв'язку зі справою О. Басараб взяла участь у викритті злочинів польської влади. У 1920-хрр. часто публікувалася на сторінках галицької жіночої преси, брала активну участь у жіночих організаціях. В кінці 1932 р. "ЛНВ" перестав появлятися через фінансові труднощі. Нове видавництво стало приватним підприємством, де основний капітал належав родині М. Бачинської, на праці й матеріальній підтримці якої великою мірою тримався "Вістник". Робила переклади з німецькомовної преси й коректу, публікувала рецензії тощо. Після Другої світової війни жила у Чехословаччині, потім у Німеччині. Від 1950 р. у США, була членкою "Союзу українок" Америки. Померла 30 грудня 1918р. у м. Нью-Йорку.. ДмитроП. Скоропадського, змушений виїхати за кордон, працював у пресових агенціях Уряду УНР у Відні, Лозанні й Женеві (1918). У 1922-1939pp. редагував у Львові часопис "Літературно-науковий вістник" (з 1933 p. - "Вістник"). Автор праці "Націоналізм" (1926), брошур, численної публіцистики. Ідеолог "чинного" українського націоналізму. Наприкінці Другої світової війни виїхав на Захід - перебував у Празі, Берліні, Бухаресті, оселився в Англії. 1948p. емігрував до Канади, де до 1953p. викладав у Монреальському університеті. Проживав разом з родиною іхтіолога Юрія Русова й НаталіїҐеркен-Русової, які ним опікувалися. Продовжував писати статті й книги до своєї смерті в Монреалі (1973). розійшовся з нею і виїхав з Русовою Ґеркен-Русова Наталія (1897 (1902) - 1889) - графік, художник театру і кіно, літератор. Дочка Леона Ґеркена та Анни Антонович. Закінчила гімназію в Києві. Від 1918 р. вчилася в Українській академії мистецтв. У 1923 р. емігрувала до Чехословаччини. У Празі увійшла до очолюваної Д.В. Антоновичем Української студії пластичних мистецтв. Вийшла заміж за викладача пластичної анатомії проф. Юрія Русова. Одночасно навчалася у Паризькій національній школі декоративного мистецтва, яку закінчила в 1927р., відвідувала лекції з історії мистецтва в Сорбонні, у Флорентійському університеті та в Українському вільному університеті в Празі. У 1923 р. дебютувала як театральний художник в Празі, працювала для театрів Флоренції, Парижа, Брно і Дрездена. У 1929-1940рр. - художник-декоратор Королівського театру в Бухаресті. У 1920-1930-ті рр. співпрацювала з іншими європейськими театрами і кіностудіями, оформляла театралізовані свята у Флоренції, Парижі, Бухаресті, Чернівцях, Берліні, Празі й Подєбрадах. Виставлялася в Парижі, Римі й Празі. Авторка публіцистичних статей і книг націоналістичного спрямування. Після Другої світової війни переїхала до Канади. Брала участь у художніх виставках у Монреалі. Опікувалась Д. Донцовим до його смерті. в з'єднані Держави П.А. З'єднані Держави П[івнічної] А[мерики] - Сполучені Штати Америки..
За океан переїхав також весь клан Чижовичів Про кого саме йдеться в листі, встановити не вдалося.. По дорозі в ЧСР Леницьким Можливо, йдеться про родину хорунжого Станіслава Леницького, який служив разом з О. Степанів у 4-тій Золочівській бригаді УРА в листопаді 1918 р. у с. Куровичах (Див.: Райдучок С. Воєнні спомини. - Львів, 2002. - С. 17.). вродилася донечка. Лікар Дзерович Дзерович Маркіян (1899-1967) - лікар, галицький католицький діяч, у 1933- 1940 рр. президент Генерального інституту Католицької акції в Галичині, в 1945-1955рр. в'язень в СССР., якого жінка з дітьми жила у Відні, був довший час в роках 47-48 лікарем на Харківській пересилці. Два його хлопці співали в Австрії у відомому хорі Wiener Knaben. Суддя Дзерович Дзерович Богдан (1897-1984) - юрист, громадський діяч, заступник Голови Українського державного правління по справах юстиції в уряді Я. Стецька, створеному 30 червня 1941 р. Голова Товариства Українських Правників в Америці. Помер у Нью-Йорку. жив у Відні і працював в одній торговельній фірмі. Часто зустрічалися ми також з Марійкою Грицай Особу встановити не вдалося., якої дочка вийшла у Відні заміж за підстаршину англійської армії. Її син попав під Бродами в полон і був засуджений на 15 років КТР. Остання вістка від нього була з Тульської області, де він працював в вугільній шахті. У Відні зустрічав я також дочку Барвінського замужем за інж. Голубовичом Йдеться про Катерину Барвінську (дочку композитора Василя Барвінського і Наталії Пулюй) та її чоловіка інженера Юрія Голубовича, сина колишнього прем'єр-міністра УНР Всеволода Голубовича (див. спогади: Пулюй Олександер Ганс. Осінь 1939. З листів польової пошти [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2009_06_01_archive.html. Головою українського Комітету в Австрії, якого осідок був Інсбруку, був адвокат з Чорткова Мих[айло] Росляк Росляк Михайло (1896-1950-тірр.) - економіст, правник і освітянин, член товариств "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар". Старшина УГА. В роки Другої світової війни емігрував до Австрії, де був головою українського Комітету допомоги українським біженцям.. В Інсбруку проживали між іншими др. Лисий Лисий Ілля (1882-1960) - громадський, політичний і кооперативний діяч, директор канцелярії товариства "Сільський господар", член Організації українців м. Львова, посол до польського Сейму в 1931-1935рр., др. Ендик Єндик Ростислав (1906-1974) - громадський та політичний діяч, антрополог, педагог, письменник, журналіст, публіцист. В 1930 р. співробітник редагованого Д. Донцовим "Вістника" у Львові. З початком Другої світової війни оселився в осередку українських біженців у Кракові. Після війни жив у ФРН, працював журналістом, був професором і ректором (1961-1974) Українського техніко-госпо- дарського інституту, очолював Дім української науки (1963-1974), був головою Товариства сприяння українській науці, членом Української народної ради, багаторічним дописувачем журналу "Шлях перемоги" та газет "Сучасна Україна" (ФРН), "Українські вісті" (Нью-Йорк, США)., художник Левицький. Буто- вича Бутович Микола (1895-1961) - графік і гравер, учасник визвольних змагань. Ад'ютант штабу 1-ї Козацької дивізії Армії УНР. Інтернований в Польщі, звідки втік до Праги. Після Другої світової війни опинився в Західній Німеччині, звідкіля в 1948 переїхав до Америки. Працював у сфері прикладного мистецтва, належав до Об'єднання Мистців Українців в Америці. я бачив з жінкою і дитиною в Зальцбургу.
В Спасску зі мною був з Праги інж. Галька Галька, інженер - у "Спогадах з російського полону" О. Степанів писала: "Тільки вечором прийшов до нас на двірці галицький українець інженер Галька, перебраний за російського студента, і сказав кілька слів, але солдат прогнав його". (Опубл.: Олена Степанів - Роман Дашкевич. Спогади і нариси / упоряд. Г. Сварник,. Він літом 1955 року закінчив свій строк і виїхав в Польщу, як польський громадянин. Він весь час, коли жив в Празі, був польським громадянином. Полковника Бізанца привезли з Відня в Київ на кілька тижнів раніше мене. Ми рівночасно сиділи в Київі на Короленка вулиці, но що з ним сталося пізніше, я не знаю. Тодіж там зі мною сидів студент Львівського] унів[ерситету] Тимкевич, свояк Грабаря. З Тимкевичем я довший час сидів навіть в одній камері (- його маму і сестру, яка вийшла заміж за сина д-ра Бемка - я зустрічав у Відні -) і він оповідав мені про арештування Грабаря та про свої обширні зізнання про працю Грабаря в 1941-44 роках.
Про Юрка Старосольського Старосольський Юрій (1901-1991) - син Володмира Старосольського і Дарії Шухевич. Правник, громадський і пластовий діяч, член УВО, професор права УВУ й УКУ в Римі, дійсний член НТШ. У 1926р. став членом УВО. Студентський діяч у Львові, активний діяч Пласту, співредактор молодіжного журналу "На сліді" (1936-1939). Під час німецької окупації - комендант пластового табору у Шклі (1942) та інструкторського табору у Пасічній (1943). У 1942-1945рр. - головний редактор пластового журналу "Дорога". У 1944 р. емігрував до Австрії, у 1953 р. - до США. Голова світового Пласту (Начальний Пластун), помер у Вашингтоні. я нічого не знаю.
В нас поки що все по старому. Живемо сплітками і надіями на "Комісію", яка приїде для розгляду наших справ.
Нетерпеливо очікую вістки про Ваше дострокове звільнення. Щоб тільки не відложили суду із-за всяких тих сподіваних комісій. Щиро Вас здоровлю Михайло
№ 6
23 квітня 1956 р., [Явас]
Вельмишановна Олено Івановна!
Дякую щиро за листа (5) з 20 квітня.
Я нерозділяю Вашого оптимізму, щодо темпа праці "комісії". В нас тут є відомості, що вона має закінчити свою працю в "Дубровлаге" щойно до 1 жовтня ц. р. Звичайно, нам точно невідомо, в якій черзі ітимуть окремі таборові відділи і досі ще не зовсім певно, чи має ця комісія повновласть рішати також справи нерадян- ських громадян. Тут наші "начальники" запевняють нас, що комісія розглядатиме тільки справи радянських громадян, а відносно чужих громадян і людей без громадянства будуть окремі рішення Москви. В зв'язку з цим вже хотять нас завтра посилати на заготівлю торфу. Звичайно, багато людей відмовиться виходити на таку роботу, а ті, що вийдуть, можуть працювати - "ut aliquid faccisse videatur" Щоб кожен міг побачити (лат.). Я сам думаю, що комісія з 1 л/о перейде на 6 л/о, і якщо так буде і Ви освободитеся скоріше ніж я, то дуже прошу перед від'їздом написати до мене, а я обіцяю - якщоб я виїжджав скорше - написати до Вас, до Славка, а опісля також до Орисі.
На днях прочитав я тут книжку Бєляєва Бєляєв Володимир (1907-1990) - радянський письменник, член Спілки письменників СССР, автор збірника памфлетів "Під чужими прапорами", скерованого проти українських культурних діячів, "буржуазних" націоналістів та УТКЦ. і Мих[айла] Руд- ницького Рудницький Михайло (1889-1975) - український літературний критик, літературознавець, письменник, поет, перекладач. Брат Мілени та Івана Рудницьких. Навчався у Львові і в Парижі. Професор українського (таємного) університету у Львові, співредактор газети "Діло" (1929-1939). Від 1939р. - завідувач кафедри зарубіжних літератур Львівського державного університету, а в 1940р. - заступник декана філологічного факультету. У 1940 р. вступив до Спілки письменників України. В 1947 р. звинувачений в націоналізмі, виключений зі Спілки письменників України, звільнений з роботи. У 1954р. став співавтором збірника памфлетів В. Бєляєва "Під чужими прапорами". У 1958-1970 рр. - професор кафедри української літератури Львівського державного унывнрситету. Член Спілки письменників СССР. "Під чужими прапорами". Чи Ви бачили її? Матеріяли підібрані по мойому планово неповно і недбало, загальний тон написаного в основному лайливий і через це мало переконливий. Можна було написати куда краще і сильніше.
Чи бачили Ви книжку Крип'якевича Крип'якевич Іван (1886-1967) - український історик, учень М. Грушевського. Академік АН УРСР, професор, директор Львівського інституту суспільних наук АН УРСР. Автор наукових досліджень про украънську козацьку державність та Б. Хмельницького, низки підручників з історії України.: Богдан Хмельницький? Цікаво написана і гарно видана.
В Караганді була можливість купувати книжки, а тут все припинилося.
Тут на сусідньому л/п тяжко захворів єп. Чернецький Йдеться про єп. М. Чарнецького. Див. прим. 39.. З газет довідуюся, що помер Карманський Карманський Петро (1878-1956) - поет, представник літературного об'єднання "Молода Муза". Уроки Першої світової війни працював у таборах військовополонених українців у Німеччині й Австрії. Згодом виконував дипломатичну місію УНР у Ватикані. Збирав кошти для підтримки УНР. В 1922-1925рр. був у Бразилії як представник ЗУНР. Після повернення працював учителем гімназії у Дрогобичі. Від 1939р. викладав у Львівському державному університеті ім. І. Франка. У 1940р. став членом Спілки радянських письменників України. У 1944-1946рр. був директором Меморіального музею І. Франка у Львові..
Бажаю Вам, щоб Свята зустрічали Ви вже на волі.
Щиро здоровлю! Ваш Михайло
№ 7
4 травня 1956 р., [Явас]
Вельмишановна Олено Івановна!
Приготовлялися ми з Кладочним святкувати разом Великдень, та, на жаль, вчера пополудні мене перевели на 7 л/о і вже від завтра їздитимемо на заготівлю торфу. Так буває зі всіми нашими планами. Плануємо, надіємося, а виходить зовсім інакше.
Покищо в нас ніяких змін не має. Перед кількома тільки днями звільнено на основі Указу з 3-го вересня м. р. 11-ять інвалідів, в більшості такі, що бажали оставатися в Радянському Союзі. Цікаве в тому тільки те, що їм об'явлено, що звільняються вони на основі указу з 3-го вересня і таким чином заяви декого з "начальства", що Указ анульовано чи пак припинено його дію, показалися неточними. Тут в нас осталося ще декілька десятків таких інвалідів, яких підготовано вже для звільнення згідно з цим указом. Та покищо нічого невідомо, чи і їх звільнятимуть та коли.
Перед кількома днями був у нас полковник з Управління табору і сказав, що скоро поїдуть домів польські громадяни, а після них також остатки німецьких громадян, яких тут осталося ще біля півсотні. Виміна нотами між Боном і Москвою свідчить, що виїзд німців правдоподібний. Щодо судьби інших групп, то крім преріз- них сплетень нічого точного не відомо.
З Караганди пишуть мені, що там (- і в першу чергу в Спасску) також очікують великих змін. Надіюся, що тепер між Вами і Славком начнеться "змагання" за дострокове виповнення "плану" і що Ви стрінетеся вже скоро. Буду дуже радий, як це дійсно скоро здійсниться.
Від Стефи вже довший час не маю безпосередніх вісток, але зате вона наладнала переписку зі своїми сестрами, і таким чином наш зв'язок не переривається.
Я ще не розглянувся добре на новому місці, довідуюся тільки, що єп. Чарнецький тяжко хворий і що лікар ставить дуже сумні гороскопи.
Надіюся, що тепер матиму змогу частіше Вам написати.
Щиро здоровлю і бажаю всього доброго з нагоди Великодня!
Михайло.
Ця записка була вже готова, коли принесли мені Вашу (7) з 4.V.
Тепер зв'язок буде вже працювати без перешкод. Я психічно приготований на це, що прийдеться не тільки ще довго ждати, але й перешкод буде немало. Надіюся тільки на допомогу, яку обіцяли зорганізувати два друга, які виїхали з Караганди - один до Віндобони Латинська назва Відня., другий ще дальше на захід. Стефа написала, що вони вже з нею зв'язалися і зроблять, що буде можливо. Но я Вам признаюся, що не дуже захоплююся перспективою виїзду і коли б у мене була надія знайти працю у Львові і не було страху опинитися на положені "прокаженого", я відмовивбися від виїзду. Та поки що приходиться ждати і тільки ждати, бо нас про нічого не питають і нічого від нас не залежить.
В понеділок (7.V) постараюсь написати Вам ще дещо.
Щиро здоровлю! Михайло
Степанив Олена Ивановна, 6 л/о
Степан Матчак (+1966),Розалія Сомкайло (+1929) і Віктор Матчак (+1968). Нью-Йорк, 1922 р.
№ 8
21 травня 1956 р.,[Явас]
Вельмишановна Олено Івановна!
В нас покищо не тільки щодня, а майже що години нові відомості. "Ситуація" міняється немов картинки в кіно. Одне начальство запевняє, що комісія розглядає також і справи осіб без громадянства, друге розкладає руки і заявляє, що в справі нерадянських громадян буде окреме рішення уряду, а комісія їх справ не розглядатиме. Прийдеться підождати вислідів роботи комісії на Вашому терені, де є також особи без громадянства і громадяне чужих держав, щоб справа остаточно вияснилася.
Буду дуже радий, коли Славкові в переїзді до Львова вдасться відвідати Вас, але якщо комісія начне свою працю у Вас, так як говорять, вже післязавтра, то може, Ви виїдете скорше.
Щодо побачення зі мною то, на жаль, дозволу на побачення тут не дадуть. Тут така практика, що дають дозвіл на побачення тільки батькам чи з батьками, братами і сестрами та дружиною.
Статю в "Огонку" про приїзд Войніч до Львова та про її зустрічі з Павликом прочитав щойно тут. На 1 л/п в читальні Лист Матчака № 8 не зберігся.
"Огонка" не було. В організованні пересилки революційної літератури через Львів брало участь не мало людей. Між іншими дуже активну і деякий час керівну участь в цьому ділі брав тодішній студент Львівського Університету Іван Макух. Матеріяли про це є в архіві Драгоманова Архів Михайла Драгоманова до 1941 р. зберігався в Національному музеї у Львові,
коли був переданий до Львівської філії бібілотеки АН УРСР у Львові, зараз - у ЦДІАЛ, як частина фонду М. Павлика, та у фонді НТШ., але мабуть ще довго прийдеться ждати, коли і про це будуть писати.
Тутешня бібліотека багата. Є тут також не мало книжок на українській мові. В читальні багато журналів. Вечером є що прочитати. Я по давній привичці трачу ще час і на гру в шахмати.
Щодо моєї особисто справи у Відні зроблено все, що було можливе. Остання "формальність" це те, що мій брат Йдеться про брата М. Матчака Степана Матчака (?-1966), одруженого з Розалією Сомкайло (?-1929). Ще у 1920-х рр. виїхав з родиною до США., який проживає в ЗДА ЗДА - З'єдинені Держави Америки, тобто Сполучені Штати Америки. ще з 1911 року, зложив $3.000 кавції Застави., це мабуть як забезпечення средств проживання у Відні. Але чи австрійський уряд захоче і зможе постійно та з бажаним натиском пригадувати кому слід про істнування таких як я і як реагуватиме на це радянський уряд, це вже друга справа. Нічого іншого не лишається, як тільки терпеливо ждати та вірити, що все йде до кращого. А покищо їздимо на заготівлю торфу, причому ведемо завзяту боротьбу з комарями та мошкою. Щастя, що з Відня прислали добрий "накомарник".
Здоров'я єп. Чер[нецького], на жаль, непоправляється. Він дальше остає в лазареті і стан його дуже важкий.
На 1 л/п і у нашому йдуть приготування до звільнення біля 40 "актірованих" інвалідів. Всіх їх вже питали, куда бажають виїхати після звільнення. Є між ними і радянські і не радянські гро- мадяне та люди без громадянства. Кажуть, що їх мають звільнити до 27 травня. Знакомих між ними немає. Більшість - це так зв. "манджурці".
Очікую від Вас добрих вісток та щиро здоровлю!
Михайло
№ 9
22 травня 1956 р., [Явас]
Вельмишановна Олено Івановна!
Будемо надіятися, що реляція Славка про роботу Комісії в Карагандинській області надто песемістична і що рішення в його справі буде всетаки корисне. Правда, нам по досвіду останніх трьох років приходиться рахувати зі всякими несподіванками
Коли я 21.09.54 виїжджав зі Спасска, то начальники пращалися зі мною і запевняли, що до місяця буду дома. З цього часу кінчається вже не місяць, а другий рік. В указі про амністію з 27.03.53 містилося зобов'язання Міністерства Юстіції до місяця представити на затвердження новий Карний Кодекс, але й досі його не представлено і не затверджено. Таких прикладів, які зроджували надії, а приносили тільки розчарування, много. Що можна вдіяти. Приходиться терпеливо ждати та всетаки надіятися.
Про осіб, якими цікавиться п. Орися, я в моїх чергових письмах запитаю Стефу і моїх віденських друзів і як тільки одержу відповідь, напишу Вам. Мої відомості про цих осіб очевидно пере- старілі. В січні 1947 р. проф. Микола Чубатий Чубатий Микола (1889-1975) - український суспільний і католицький діяч, історик української церкви і права, педагог і публіцист, дійсний член НТШ. Був учасником Листопадового зриву, першим асистентом державного секретаря освіти в уряді ЗУНР. У січні 1919р. був членом делегації до Києва для проведення злуки ЗУНР і УНР. В 1920-1923рр. професор Українського (таємного) университету у Львові, Греко-католицькоїБогословської семінарії, згодом Академії, УВУ та УКУ. 31939р. у США.. був в ЗДА, інженер Колтонюк Йдеться про Колтунюка Ярослава (1882-1953) - громадського діяча, довголітнього директора страхового товариства "Дністер" у Львові, урядуючого директора кооперативного банку "Дністер", члена управ багатьох галузевих установ, зокрема господарських, члена ЦК УНДО. був в Мюнхені...
Сподіваюся на днях одержати відомості про працю Комісії на 9 л/о. Негайно по одержанню передам їх і Вам. Славкові дякую за привітання!
Щиро здоровлю! Михайло
Ваші 8 і 9 листи одержав М.
№ 10
30 травня 1956 р., [Явас]
Вельмишановна Олена Івановна!
Розумію і розділяю Вашу радість з приводу звільнення Славка. Я був переконаний, що його звільнять і не переймався песимістичним настроєм його останнього листа. Ви добре порадили йому, щоб їхав безпосередно у Львів і там оформляв свій побут та підготовився до Вашого приїзду.
У нас покищо все по-старому. Завтра повинні звільнити біля 30 актированих інвалідів. Сьогодні їх фотографували для паспортів і завтра, в четвер, в 9ій годині ранку повинні їх відправити на Потьму. Про Комісію нічого певного не знаємо. Ходять про неї щораз то більше суперечні сплетні. Щораз більше вперто ходять поголоски, що Комісія рішає тільки справи тих, які годяться оставати в СССР.
Сьогодні одержав я з Відня картку Червоного Хреста і лист авіопоштою, вислані з Відня 8 травня. Пишуть, що на днях знову висилають документи для оформлення мого виїзду в Австрію. Вже раз вислані такі документи (- з Відня вислано їх в Москву при кінці серпня 1955 р. -) десь пропали. Я писав у Відень, що шукаю безнадійно тих документів, і тому вони рішили післати їх вдруге. Чи і цим разом непропадуть, Бог один знає.
Сподіваюся, що з дороги Славко напише й мені кілька слів. Чи він думає вертати на стару ділянку праці чи продовжуватиме студії медицини?
Щиро Вас здоровлю та бажаю і Вам скорого побачення Славка у Львові!
Михайло
№ 11
26 вересня 1956 р., Явас
Вельмишановна Олено Івановна!
Дуже мене стурбувала вістка про недугу Славка Йдеться про Ярослава Дашкевича., але надіюся, що молодий його організм справиться з недугою і він вже скоро верне до здоров'я. Його картку з Ясеня я одержав ще в серпні. Коло мене новостей багато. Дня 6.ІХ, в останній день своєї в нас роботи, викликала мене комісія і після короткої хаотичної, але зовсім мирної балачки, не прийняла ніякого рішення. Здавалося, що всі надії розвіялися і що все осталося по-старому. Але вчера вечером (25.ІХ.) після повернення з праці мені об'явлено, що на основі Указу Презідії Верховної Ради СРСР з 14 вересня ц. р. я освободжений. Тепер чекаю оформлення для відправлення на репатріаційний пункт в Потьмі. Коли поїду, як довго прийдеться ждати в Потьмі, які будуть дальші остановки, звичайно, передбачити важко. Сьогодні я вже переглядаю свої "маєтки" і готуюся до дороги. Починається новий етап в житті. Що він принесе? На це питання не міг я придумати відповіді за сьогоднішну, безсонну нічку. Важко придумати що-небудь веселого, коли при душі буквально копійки.
Звичайно, на теперішну адресу прохаю вже неписати. Я сам писатиму Вам з кожної моєї остановки.
Наш спільний друг Лис Можливо, це знайомий, про якого йдеться в листі до "Товариша"., звільнений, поїхав в Кустанай, хоч бажав вернутися в Станіславську область. В останніх тижнях він працював візником і ми часто з ним зустрічалися.
Прошу вітати знакомих. Славкові бажаю скорого виздоровлен- ня.
Щиро здоровлю Михайло
№ 12
20 жовтня 1956 р., Потьма
Вельмишановна Олено Івановна!
Життя тут в Потьмі мало різниться від того, що було в Явасі. Приїхав я сюди 29-го вересня і очікую дальшої подорожі в Австрію.
За минулих десять років одні з нас навчилися терпеливо ждати, другі потратили всю терпеливість, треті сталися просто "на- хальні", і всім приходиться жити в одному гуртожитку. Сам я живу в невеликій кімнаті, з кількома поляками. Привезли вони немало польських журналів і газет, які цікаво було переглянути. Зокрема дуже цікаво редагований тижневик "Po prostu". В 41-ому номері з 7-го жовтня найшов я цікаві статті про сільське господарство в Польщі і репортаж з подорожі по Швайцарії, Австрії і інших державах західної Європи, в яких багато "гіркої" правди. Всі ці мої польські товариші надіються, що скоро поїдуть в Польщу. В Москві є нова польська репатріаційна Комісія, яка турбується про виїзд поляків з СРСР в Польщу.
Зі знакомих зустрів я тут Грекова Греков Олександр (1875-1958) - генерал-хорунжий Армії УНР, згодом командувач УГА. Від 1920р. жив у Відні. В 1948р. заарештований радянськими спецслужбами, вивезений до Радянського Союзу і засуджений до 25років ув язнення. В 1956р. повернувся до Австрії., який хоче вертати до своєї дочки у Відні. Вспоминаємо разом давні часи, 1918/19 роки та спільних знакомих. Йому вже 82-й рік, але держиться він ще дуже добре. Він приїхав декілька днів ранше мене із Тайшета.
Газети приходять тут тільки центральні. Книжок мало. Це вже, щодо цього, не Явас, де була гарна бібліотека і багато газет та журналів.
Як здоров'я Славка? Надіюся, що його молодий організм переможе недугу і він скоро виздоровіє. Як устроїлися Ви самі?
Прошу передати від мене привітання п. Ірені Тут і далі йдеться про Ірину (Орисю) Лежогубську. У своїх листах до О. Степанів вона декілька разів згадувала про М. Матчака, зокрема, в листі від 4.12.1955р. писала: "Про Михайла з Ізмар[агду]знаю. Читала декілька його листів, цікаво, чи він приїде?"; в листі від 8.05.1956р.: "Що з Михайлом? Казала його швагерка, що Ви переписуєтесь"; в листі від 1.06.1956р.: "Передай привіт панові Михайлові". Листи зберігаються в Меморіальній бібліотеці-архіві Я. Дашкевича у Львові в архіві Олени Степанів..
Щиро здоровлю Вас і Славка! Михайло
Моя адреса: Мордовская АССР, ст. Потьма 2, п. я. 144
№ 13
21 жовтня 1956 р., Потьма
Вельмишановна Олено Івановна!
Буду вам дуже зобов'язаний, якщо Ви зможете подати мені адресу Дениса Лукияновича Лукіянович Денис (1873-1965) - український письменник, громадський діяч, літературознавець, публіцист і педагог. Довголітній учитель буковинських і галицьких гімназій, до 1939р. - голова Товариства наукових викладів ім. П. Могили, після Другої світової війни - доцент кафедри української літератури у Львівському університеті.. Хочу звернутися до нього з просьбою о деякі книжки.
В мене поки що все по-старому.
Щиро здоровлю Вас і Славка! Михайло
№ 14
10 листопада 1956 р., Потьма
Дорогі!
Вчера одержав Вашого листа з 2 листопада та бандероль з "Літературною Газетою". Дуже дякую за цю посилку. Давно вже не бачив я Київської "літературки" і з цікавістю прочитаю її, а крім мене ще кількох товаришів. Мої товариші поляки одержують багато журналів з Варшави. Сьогодні прийшли вже числа з кінця жовтня з оглядом цікавих жовтневих подій в Польщі. На загал в таких журналах як "Po prostu" (орган студентів високих шкіл) і "Nowa Kultura" (орган Союзу польських письменників) в статях широкий розмах і мужество говорити свойому народові правду про це, що твориться в Польщі і в світі.
В мене поки що все по-старому. Ці, що опікуються нами, запевняють нас, що скоро роз'їдемося, але поняття "скоро" в наших умовинах, може мати різне значення, а події останних тижнів мають також вплив на нашу судьбу.
Від Стефи одержав я на днях дві картки, одна з кінця липня, друга з половини серпня. Я маю тепер можливість висилати до неї дві картки кожного місяця.
Зима почалася у нас точно в цей сам день, що й у Вас, але вона тут далеко не така непривітна, як в Казахстані, а якщоб прийшлося їхати, то до станції від нашого будинку всего кілька сот кроків.
Дякую за адрес Д[ениса] Л[укіяновича] і за привітання від Яц- кова Яцків Михайло (1873-1961) - письменник, член львівського літературного об'єднання "Молода муза". Від 1921 р. був редактором газети "Рідний край", після 1940р. працював у Львівській бібліотеці АН УРСР.. Прошу при нагоді здоровити його від мене і передати побажання крепкого здоров'я. Чи Марійка Можливо, йдеться про Марію Фуртак-Деркач. Марія Деркач (1896-1972) - літературознавець, старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Шевченка АН УРСР. У 1930-х рр. займалася вивченням творчості Лесі Українки, підготувала до друку її невідомі твори. Від 1939 завідувала рукописним відділом бібліотеки АН УРСР у Львові. В часі Другої світової війни зберегла архіви Івана Франка та врятувала від вивезення архівну спадщину Лесі Українки. Від 1951 р. працювала науковим співробітником в Інституті літератури АН УРСР, з 1954р. - в Інституті суспільних наук у Львові. дальше в Києві? Як її здоров'я? Прошу поклонитися її від мене.
Ще раз дякую за листа і бандероль і щиро здоровлю
Михайло
№ 15
23 листопада 1956 р., Потьма
Дорогі!
Дуже дякую за бажання і за другий бандероль з газетами. З цікавістю переглядаю "Вільну Україну", шукаючи знакомих прізвищ та місцевостей. Зі мою тут є ще чотирох українців, які користають також з вашої доброти. Є ще Греков, про якого я вже Вам згадував Див. прим. до листа № 12., др. прав Наклович Сергей Наклович Сергій - український громадський діяч у Відні, теж був викрадений з радянської окупаційної зони СМЕРШем. Останній кошовий таємної Віденської "Січі" (1945-1947). З його слів, особисто спалив її архів у подвір'ї церкви Св. Варвари у Відні (Про це він роповідав Г. Сварник під час її перебування у Відні у 1992р.). з Відня, Маркус з Праги та інж. Фурман з Руминії. Греков має у Відні дочку; Накловича батьки і брати також живуть у Відні. Батьки Фурмана проживають в Черновецькій області і він вже написав заявку, що бажає поїхати на Західну Україну і тепер чекає на рішення. Має надію, що через три-чотири дні виїде з відсіля. Також товариші поляки готуються вже в дорогу, сподіваючися, що після відвідин Гомулки Гомулка Владислав (1905-1982) - польський партійний і державний діяч, в 1943-1948 рр. генеральний секретар ЦК Польської робітничої партії, в 1956- 1970рр. - Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП). в Москві питання їхньої репатріації буде скоро і корисно для них вирішене. Зрештою рух у нас не припиняється. Кожного тижня майже все хтось виїжджає. Події в Польщі та Угорщині пригамували, але на наше щастя не припинили зовсім виїздів, хоч є деякі тривожні сигнали.
Від Стефи одержав я дві картки, остання з другої половини серпня. Жду і від Вас доброї вістки, що й Ваші справи наладнуються, а впершу чергу повідомлення про добре здоров'я Славка.
Щиро Вас здоровлю Михайло
№ 16
18 грудня 1956 р., Потьма
Дорогі!
Сьогодні одержав я Вашу посилку газет з 11-го грудня. Дуже дякую за пам'ять. Сам я переживаю чергове розчарування. Мені відмовили дозволу на репатриацію і запропонували виходити на свободу тут на територии СРСР. Я відмовився від того і вислав заявки в цій справі до Міністра Внутрішних Справ і до Презідії Верховної Ради СРСР, в яких я пишу: 1) на основі Указу Верховної Ради СРСР з 14 вересня 1956 р. я маю право виїхати там, де я проживав до арештовання; 2) що у Відні, де мене арештовано, осталася моя дружина; 3) що там я маю засоби для життя, чого не маю тут; 4) що мені 62 роки і я не можу фізичною тут працею заробляти на прожиток; 5) що Радянський Уряд завжди обстоював принціпи добровільності і гуманності при вирішуванні питання переміщених осіб та воєнних втікачів, а відмова дозволу на виїзд і примусове оставлювання на території СРСР нарушає ті оба прінціпи.
Тепер треба ждати на відповідь. Ви добре уявляєте собі, в якому я настрої. Поляки виїхали вчера.
Ще раз дякую за бандероль і прошу незабувати і набудуче.
Щиро Вас здоровлю Михайло
№ 17
27 грудня 1956 р., Потьма
Дорогі!
Дуже дякую Вам за листа з 17 грудня. Це, що деякі жінки все ще цікавляться мною, не було для мене несподіванкою, бо вони й тут мене турбували ще в перших днях грудня. Це, звичайно, погіршує мої шанси на скоре поладнання з моєю жінкою, але немає вже на це ради. Мабуть, до смерти треба буде мені розплачуватися за старі "гріхи".
Щодо моїх планів, то я вже Вам писав, що мені запропоновано переїхати в який небудь дрогобицький чи інший карагандинський район. Я відмовився від того добродійства. В цій справі я написав у всі можливі інстанції заявки, в яких ще раз прошу дати мені можливість всетаки вернути до моєї жінки, де я проживав до 1947 року. Тепер чекаю на відповідь.
Дуже жалко проф. Зарицького Зарицький Мирон (1889-1961) - математик, професор Львівського державного університету, дійсний член НТШ, батько визначної діячки ОУН та УПА Катерини Зарицької. З 1939р. працював у Львівському університеті, в 1946р. отримав вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. Роботу у Львівському університеті поєднував з читанням лекцій у Львівському політехнічному інституті та в Ужгородському університеті. Виховував сина Катерини Богдана Сороку, народженого у тюрмі., цеї на рідкість талановитої і симпатичної людини. Як здоров'я проф. Івана Тут і далі йдеться про Івана Петровича Крип'якевича. Матчак називає його "І. П.", "Ів. Пет.", "проф. Іван", "проф. Петрович".? При нагоді прошу передати йому привітання, якщо він у Львові, а Ви його випадково зустрінете.
Від кількох днів у нас тут сильні морози, але тихо, без вітру, і тому самі морози не так дошкульні.
Бібліотека тут куди слабша, ніж ця там, де я був ранше. Читаю тепер Майн-Ріда. Центральні газети приходять, хоч не зовсім акуратно. Поза всім скука і ще раз скука.
Дякую за пам'ять та щиро здоровлю Михайло
№ 18
1 січня 1957 р., Потьма
Дорогі!
З нагоди Нового Року бажаю Вам всього доброго, а передовсім крепкого здоров'я!
З глибокою пошаною Михайло
№ 19
10 січня 1957 р., Потьма
10.1.1957
Дорогі!
Дуже дякую за бандероль з 4 січня з грудневими газетами.
Марійка 107 написала мені сердечного листа, в якому між іншим пише, що при кінці грудня буде у Львові. Напевно Ви з нею вже бачилися.
Коло мене поки що все постарому. Живемо надіями на скору й гарну весну.
Щиро здоровлю Михайло
№ 20
19 січня 1957 р., Потьма
Дорогі!
Дуже дякую вам за листа з 7 січня, в якому Ви так щиро та дотепно вирахували всі мої, зрештою загально відомі, симпатії у жіночому світі. Моя дружина звичайно про все це може і знала, але напевно надіялася на "передавнення" і не сподівалася, що ці мої симпатії так довго будуть про мене пам'ятати і згадувати. Шкода, що не зможу дати її прочитати Вашого листа, але я не збираю архівів, абсолютно ніяких.
Очевидно, незнаючи обставин, важко зрозуміти, чому Ромко Йдеться про Романа Дашкевича. все ще в таборі. Болюче стає, коли довідуємося про щораз то нові втрати з круга близьких знакомих.
Дуже радію вісткою про поправу в проф. Зарицького та про добре здоров'я Івана.
В мене покищо все по-старому. Я відстоюю і дальше моє право на репатріацію, понаписував у різні установи і тепер вже приходиться терпеливо чекати відповідей. А за десять років чого а чого, але чекати ми навчилися.
Мої друзя і співльокатори, поляки, виїхали, і я вже від одного з них одержав листа з Варшави. Виїхав також Гр[еков] до Відня, але ще не маю від него вістки, як він доїхав. Поляки пишуть, що земляки в перехідному таборі в Бялій-Подляскій сприйняли їх "bardzo troskliwie i serdecznie" Дуже турботливо й сердечно (пол.) і через день розіслали їх домів.
Дуже дякую за газети, які ми тут прочитуємо дуже докладно. Прошу не забувати і на будуче.
Щиро здоровлю Михайло
№ 21
30 січня 1957 р., Потьма
Дорогі!
Дуже дякую за бандероль з січневими газетами. Зокрема цікаве "Наше слово". Вже давніше чув, що виходить така газета, але ще досі її не бачив.
Вчера одержав я також бандероль з новими журналами з Варшави, а саме перші січневі числа "Poprostu", "Nowa Kultura", "Ki- erunki". Широка, всестороння дискусія там продовжується. З великим здивованням читаю про нову хвилю гострого антисемітизму, наслідком чого кількадесять (!) тисяч євреїв збираються покидати Польщу. Nowa Kultura просто пише о "самоліквідації" єврейської спільноти в Польщі. Дивні діла Твої, Господе! Невже поляки нічого не навчилися? Невже жахлива практика гітлеризму так скоро забулася?
В мене поки що все по-старому. Ще раз дякую за газети.
Щиро здоровлю Михайло
№ 22
21 лютого 1957 р., Потьма
Дорогі!
Дуже дякую вам за бандероль з "Львовской Правдой" і "Вільною Україною", вислану Вами 16 лютого. Звичайно прочитати я ще всіх газет не вспів, але переглянув і бачу дуже багато цікавих матеріалів і статей.
В мене поки що все по-старому. Чекаємо.
Ще раз дякую і щиро здоровлю Михайло
№ 23
23 лютого 1957 р., Потьма
Дорогі!
Ваш лист прийшов на один день пізніше ніж бандероль. Я давно хотів спитати Вас про Марію Миронівну Про кого саме йдеться, встановити не вдалося. і тепер довідуюся, що вона поїхала в Караганду. Чи випадково нечули Ви про її брата Олександра Особа не встановлена.. Він був зі мною довго в Спаську, потім переїхав у Темер-Тау, а пізніше мій зв'язок з ним порвався. По-моєму він після 17-го вересня 1955 року повинен був переїхати в Станислав, де жила його молодша сестра, бо зі своєю дружиною, яка проживала в Зимній Воді, він щото довго неміг наладнати зв'язку.
Марія Дем'янівна Йдеться про Марію Деркач. звичайно, як завжди, має клопоти. Чого це вона задумала переїхати у Львів, мабуть, з родинних міркувань? У Києві в неї була й робота по-душі і заробіток не малий. Ну, але її видніше.
Міхель Рудницький Михайло (Міхель) - тут натяк на походження Рудницького, мама якого їда Шпігель була вихрещеною єврейкою. це вже справжній спеціаліст. Все в нього добре вироблене, усталене - і форма і стиль. Ну, звичайно, професор. Але в мене часом таке враження, що часто проти своєї волі він робить декому непотрібну рекламу.
Цікаво і несподівано повернулася справа нового Карного Кодексу.
Змістова, продумана промова Семена Васильовича Йдеться про Семена Стефаника. Див. прим. до листа № 3. в дискусії по цьому питанні в Верховній Раді - зрештою, як і інші промови - не виясняє причини зміни напрямку в цій справі.
В мене все по-давньому. Звичайно, Стефі важко зрозуміти моє положення. У них там спосіб думання дещо інший. До моєї сестри Романки 115 напишу при першій можливості.
Ще раз дякую за газети та щиро здоровлю Михайло
№ 24
27 березня 1957 р., Потьма
Дорогі!
Вашого листа з 14 березня одержав я вже перед кількома днями і дуже прошу вибачити мені, що так запізнююся з відповідю. Але буває так, що така "хандра" находить на людину, що важко її навіть кілька рядків написати.
Дуже дякую за Карагандійську адресу.
Питаєте, що поробляє мій приятель Кереселідзе. Отже, він був разом зі мною і разом зі мною об'явлено йому освободження. Формально він людина без громадянства. По звільненні дороги наші розійшлися. Я переїхав на Репатріаційний пункт, а він рішався освободитися і вже як звільнений добиватися дозволу виїхати у Францію, де живуть його батьки. Він поїхав в околицю Москви, деякий час жив у місточку Можайску, а потім кілька кратно приходилося йому міняти місце побуту, поки з трудом добився дозволу на побут в гор. Калинин, де живе й досі.
Він має в Грузії багато родичів, які допомагають йому, і це дає йому можливість і їздити і жити. Щойно перед двома тижнями він одержав паспорт "для осіб без громадянства"" і тепер зложив прохання о дозвіл на виїзд. Пише мені, що прийдеться йому ждати біля двох місяців. Но але, як знаєте, він молодий і грошовитий. Він часто їздить з Калиніна в Москву до ОВИР-у (Отдел Виз и Реестраций), щоб довідуватися про це, як стоять його справи і щоб прискорити полагодження.
Тут у нас ще зима. Снігу далеко більше, ніж було в грудні та січні. Але бувають дуже гарні дні, так що весна незагорами.
Щиро здоровлю Вас
Михайло
№ 25
28 березня 1957 р., Потьма
Дорогі!
Дуже дякую за бандероль з 22 березня. Перед двома днями вислав я Вам листа. Сподіваюся, що Ви вже його одержали.
Щиро здоровлю Михайло
28. ІІІ. 1957
№ 26
28 квітня 1957 р., Потьма
Дорогі!
Дуже прошу поки що не посилати мені бандеролів з газетами. Я звичайно цікавився ними, але деякі мої приятелі зацікавилися ними чи не більше ніж я. Хай отже і передплачують це, що їх цікавить. Коло мене все по-давньому.
Щиро здоровлю М
№ 27
14 травня 1957 р., Потьма
Дорогі!
Сьогодні одержав я вашу бандероль з 7 травня. Дуже дякую за неї, але дальших прошу не посилати. Здоров'я в мене погане, загальний стан не покращав, як Ви надіялися, але навпаки погіршився. Прошу не гудити мене, що я при такому настрою Вам не пишу.
Щиро Вас здоровлю!
Михайло
№ 28
21 травня 1957 р., Потьма
Мої дорогі!
Самі Ви добре знаєте, що це значить вісім місяців ждати. Коли я тут приїхав, нас було тут біля півтораста осіб. Осталося точно десять. Прочі виїхали меншими чи більшими групами. Перед тижнем поїхала група румунів і з ними один українець, Фурман Юрій Особу встановити не вдалося., молодий студент хімії, так що українців осталося нас тільки двоїх - Наклович Сергей і я - і обидва ждемо на поворот у Відень. Треба радуватися, коли від'їздять приятелі, та знова дуже прикро, коли сам постійно лишаєшся.
Передумав я вже всі можливості, і тепер вже нічого нового і на думку не приходить: куди писати, до кого звертатися? Просто не збагнеш, яка тут діє машина та як вона діє?
Я знаю, що у вас напевно своїх турбот не мало, а тут я Вам зі своїми докучаю. Та це тільки, щоб Ви знали, які в мене настрої та дуже не гудили, що Вам не пишу часто.
Марія 117 прислала мені п'ятий та четвертий томи Творів Лесі Українки. В п'ятому надрукована дуже цікава переписка Лесі. Я потвердив Марії одержання цих обох томів короткими, чисто формальними картками і більше не пишу до неї; боюся, щоб вона не мала якихось клопотів родинних із за переписки зі мною.
Стефа пише досить часто. Турбується і старається зробити все можливе, щоб мені допомогти.
Вашу адресу я пам'ятаю, так що звичайно не в кожному письмі треба її повторяти.
Я знов пішов на роботу. Минулого року працював на заготовці торфу та на будові, а тепер в огородники записався. Читати маю доволі!
Щиро Вас здоровлю
Михайло
№ 29
28 травня 1957 р., Потьма
Мої дорогі!
Пересилаю Вам для інформації відпис мого письма в МВД. Мені було б цікаво запитати когось, хто добре знає радянську адміністраційну і партійну машину, до кого саме було б доцільно звернутися мені в цій моїй справі. Може у Вас буде колись нагода спитати когось усвідомленого, то я бувби дуже зобов'язаний за таку інформацію. Але це не так уже спішна тепер справа, і якщо б Ви мали сумнів у доцільності того запиту, або могли мати яку- небудь невигоду з цього приводу, то прошу не турбуватися, а просто спалити всю цю писанину.
Сьогодні минає вже вісім місяців від дня мого переїзду в По- тьму і все у мене по-давньому. З роботою моєю нічого не вийшло. Нездужаю вже робити цілий робочий день і виповняти норму, хоч минулого року ще справлявся.
Прошу Вас потвердити окремою карточкою одержання цього листа.
Щиро здоровлю Вас Михайло
Копія листа М. Матчака до МВД СССР
Министерство Внутренних Дел СССР Тюремный Отдел От Матчака Михаила Репатриационный пункт Мордовская АССР, ст. Потьма 2, п. я. 144 Заявление
Я был арестован органами МГБ СССР 27 февраля 1947 в гор. Вене (Австрия), где я проживал с моей женой. Перевезен 5 марта 1947 г. в Киев, я был на основании Постановления Особого Совещания при МГБ СССР от 26 мая 1948 г. заключен в Исправительно-Трудовой Лагерь МВД СССР.
На основании Указа Верховного Совета СССР от 14 сентября 1956 года я был 25 сентября 1956 г. освобожден из лагеря и направлен на Репатриационный Пункт на ст. Потьма для дальнейшей репатриации в Австрию по местожительству моему до ареста и по настоящему местожительству моей жены.
8 декабря 1956 года Администрация Репатриационного Пункта объявила мне, что Тюремный Отдел МВД СССР отказывает мне в репатриации в Австрию и предлагает освободить меня оставляя на территории СССР.
Считаю это указание Тюремного Отдела незаконным по таким причинам:
1. Я жил до ареста в Австрии.
2. Я не был и неявляюся гражданином СССР. В постановлении Особого Совещания при МГБ СССР, на основании которого я содержался в лагере, уточнено, что я несоветский подданный.
3. Все время пребывания в лагерях я состоял на учете как иноподданный. № моего Личного дела в Лагере: Ин:-540.
4. Освобожден я из лагеря как иноподданный на основании специального Указа Президиума Верховного Совета СССР от 14 сентября 1956 года.
5. При освобождении мне было объявлено, что имею право на репатриацию в Австрию по моему местожительству до ареста и по настоящему местожительству моей жены, с которой имею постоянную переписку, которая ожидает меня и где у меня имеются средства для существования.
6. После моего освобождения я был даже без моей дальнейшей просьбы направлен на Репатриационный Пункт для дальнейшей репатриации в Австрию.
7. Австрийское Правительство письмом от 4 мая 1956 г. за № 71.447-12/56 дало свое согласие на мое возвращение в Австрию на постоянное жительство.
8. Министерство Иностранных Дел СССР уведомило Министерство Внутренних Дел СССР о получении согласия Австрийского Правительства на мое возвращение в Австрию и просило учесть это при моем освобождении, что и нашло свое первое выражение в освобождении меня как иноподданного по Указу Президиума Верховного Совета СССР от 14 сентября 1956 г. и в направлении меня после освобождения на Репатриационный Пункт для дальнейшей репатриации в Австрию.
...Подобные документы
Дослідження джерелознавчого потенціалу публікацій журналу "Архіви України" за 1947—2015 рр. Висвітлення окремих фактів із біографії М. Павлика, інформація про його літературний доробок. Огляд матеріалів, що розкривають суспільно-політичні взаємини діяча.
статья [23,1 K], добавлен 31.08.2017Наукова діяльність. На чолі Центральної ради. Трагедія Бреста. Шлях на Голгофу. Історична постать і драматична доля Михайла Сергійовича Грушевського - видатного вченого-енциклопедиста, державного і громадського діяча.
реферат [24,3 K], добавлен 09.11.2003Умови, в яких формувалися соціологічні погляди видатного громадського і державного діяча, лідера національно-демократичної революції Михайла Грушевського. Ідея суверенності українського народу. Плани М. Грушевського щодо розвитку соціології в Україні.
контрольная работа [24,0 K], добавлен 21.03.2014Дослідження епістолярних і мемуарних джерел в історії суспільно-політичної діяльності відомої громадської діячки графині Єлизавети Милорадович. Активна участь у діяльності полтавської громади, створенні недільних шкіл, виданні книг українською мовою.
статья [16,3 K], добавлен 07.08.2017М. Драгоманов – "великий прапор з багатьма китицями ідей та думок". Загальна характеристика життєвого шляху, громадсько-політичної діяльності та творчості М. Драгоманова, аналіз його внеску в українське суспільне життя другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
курсовая работа [55,2 K], добавлен 28.11.2010Життя Григорія Сковороди, який вийшов з козацького роду. Юнацькі роки Юрія Дрогобича. Справа відродження української культури Олени Теліги. Володимир Антонович як видатний історик, етнограф, археолог, публіцист. Загадкова постать Устима Кармелюка.
доклад [32,3 K], добавлен 21.04.2011Біографія Марії Кюрі - французького фізика, хіміка, педагога, громадської діячки польського походження. Робота з радіоактивними речовинами, що відчутно позначилася на здоров'ї Марії Кюрі. Нобелівські премії з фізики та хімії, нагороди та наукові визнання.
презентация [7,7 M], добавлен 02.12.2016Аналіз політичного становища та національно-визвольного руху в Польщі в кінці XIX-на початку ХХ ст. Розгортання боротьби за національне відродження і державну незалежність Польщі. Діяльність Ю. Пілсудського на чолі Польської держави. Режим "санації".
дипломная работа [116,8 K], добавлен 21.11.2010Навчання в Ужгородській гімназії та у Віденській греко-католицькій семінарії. Закінчення теологічних студій у Відні. Призначення парохом Ужгорода. Життя Михайла Лучкая в Італії. Наукова та просвітницька діяльність, робота в архівах Рима і Флоренції.
реферат [38,5 K], добавлен 03.08.2011Проблема військового мистецтва таборитів в історіографії, виявлення джерел для дослідження. Чеська, українська та російська історіографія. Джерела до військової історії гуситів. Хроніки та літописи, офіційні джерела. Листи Яна Жижки, гуситські пісні.
курсовая работа [106,5 K], добавлен 24.04.2014Коротка біографічна довідка з життя Винниченко. Становлення майбутнього громадського і політичного діяча. Розквіт політичної кар’єри: керівник уряду Центральної Ради 1917-1918 рр., на посаді голови Директорії. Науково-видавнича діяльність Винниченко.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 14.11.2011Описание системы жанров и тематики публикаций в журнале "Пионер" (1951-1953 и 1956-1958 годы). Сравнительная характеристика соотношения жанров и тем публикаций в журналах, отражения на их страницах идеологии и социальной жизни общества того времени.
курсовая работа [193,6 K], добавлен 18.02.2010Ранні роки, періоди навчання Лук'яненка Левка Григоровича - українського політика та громадського діяча, народного депутата України. Створення підпільної партії "Українська Робітничо-Селянська Спілка". Повернення після заслання, політична діяльність.
презентация [305,3 K], добавлен 24.02.2014Узагальнення поглядів Миколи Костомарова та Михайла Драгоманова на українську культуру як цілісність в її історичному розвитку. Визначення особливостей впливу дослідників на формування національної ідеї та вирішення проблем державотворення в Україні.
статья [22,0 K], добавлен 18.12.2017Виявлення, джерельний аналіз та запровадження до наукового обігу архівної інформації, що міститься в масиві документів установ НАН України задля з’ясування основних тенденцій і напрямів розвитку української академічної історичної науки у 1944–1956 рр.
автореферат [46,3 K], добавлен 11.04.2009Форми боротьби українців за державне самовизначення під час господарювання на землях Литовського князівства, змова українських князів з Московськими. Активація визвольного руху під керівництвом Михайла Глинського. Відсіч турецько-татарським вторгненням.
реферат [35,3 K], добавлен 29.07.2010Місце Грушевського в системі методології позитивізму. Значення політичної та наукової діяльності історика в процесі становлення української державності. Історична теорія в науковій творчості політика. Формування національних зразків державного управління.
статья [24,8 K], добавлен 18.12.2017Діяльність Михайла Грушевського у Галичині й у Наддніпрянській Україні по згуртуванню українства була підпорядкована поширенню його ідей щодо розбудови незалежної України. Йому випала доля очолити Центральну Раду та стати першим президентом України.
реферат [9,0 K], добавлен 16.01.2009Біографія Н.І. Махно - українського політичного і військового діяча, лідера революційного анархізму, організатора і керівника повстанського руху в Україні під час громадянської війни. Політична діяльність Нестора Махно. Махновський рух та Майдан.
презентация [1,2 M], добавлен 06.07.2017Життя та діяльність українського освітнього і церковного діяча, вченого-філолога Івана Могильницького. Дослідження української мови та церковної історії, їх зв'язок з долею українського народу. Домагання поширення мережі українських народних шкіл.
реферат [12,0 K], добавлен 19.01.2011
