Листи Михайла Матчака до Олени Степанів (1956-1958 рр.)

23 червня 1957 р., Потьма

Вельмишановна Олено Івановна!

Дуже дякую за Вашого листа з 10 червня. Попередну картку я також одержав. Я написав довгого листа Генкові. Двом іншим друзям я написав вже давніше і жду тепер відповіді. Знакомих в М[оскві] на жаль немаю.

Співчуваю Марії Правдоподібно, йдеться про спільну знайому Марію Ясеницьку (1909-1993) - ліка- ря-педіатра, асистента кафедри фізіології Львівського медичного інституту, члена Українського Червоного Хреста, в 'язня Берези Картузької і концтабору Песчлаг.. Вона майже постійно в турботах, хоч по її останньому листі було в мене таке вражіння, що під сучасну пору життя в неї наладналося. Тяжка хвороба Пилипа Деркач Пилип Максимович (1893-1957) - мовознавець-лексикограф. Під час Першої світової війни служив у Легіоні УСС. Потрапивши в російський полон, перебував у Самарі. Брав участь у листопадових боях за Львів та в українсько- польській війні в 1918р, був важко поранений і вижив після ампутації ноги в польському таборі завдяки догляду своєї майбутньої дружини Марії Фуртак (згодом відомого науковця). У 1920-1921 рр. студіював германістику в університетах Відня. У 1923р. одружився у Празі з Марією Дем'янівною Фуртак. Автор кількох словників. Від 1944р. працював у Львівському відділенні Інституту мовознавства АН УРСР. Помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. прийшла очевидно несподівано. При нагоді прошу передати її щирий привіт і ще раз подякувати за два томи збірного видання Творів Лесі Українки. Дуже гарне видання.

Сам я тепер у свобідному часі перечитую ще раз Джека Лондона. Потроха дещо працюю.

Від Стефи перед кількома днями дві карточки з січня місяця. Очевидно, це не вина почти, що картки йшли так поволі.

В мене поки що все по-давньому.

Щиро здоровлю Вас і Славка. М

№ 31

12 вересня 1957 р., (Потьма)

Мої Дорогі!

Давненько вже неписав я до Вас. Все ждав, щоб Ви вернули з прогулянки на Говерлю.

Коло мене поки що все по-давньому, але з дня на день треба чекати бурі. Місцева адміністрація табора на днях ще раз запропонувала нам роз'їхатися по СРСР або проситися у Дім Інвалідів. Ми відмовилися від цього і другого. Нам пригрозили, що нас перестануть харчувати і викинуть на вулицю, хоч неповний місяць тому назад той же підполковник заявив нам: "Не турбуйтеся! Чекайте! Скоро поїдите до своїх родин. Був представник із Москви і обіцяв прискорити діло".

Всіх нас таких тут тільки шість осіб - 3 із Австрії і 3 із Західної Німеччини. Всі інваліди, яким нікуди їхати в СРСР, а на склад у Дім Інвалідів не хочуть іти, поки в Австрії зглядно Німеччині є у них родини і средства для прожитку.

На всі наші жалоби і заяви Центральні власті - Президія Верховної Ради, Міністерства, Генеральний Прокурор та ЦК КПРС - не дали дотепер відповіді. А місцева адміністрація табору, - як попаде, - одного дня обіцяє, що скоро поїдемо до своїх родин, а другого погрожує репресіями.

Створився блудний круг, з якого вийти важко.

Від Австрійського Посольства в Москві одержав я на днях письмо з 23-го серпня ц. р., в якому переслано мені посвідку, що Австрійський Уряд дав мені дозвіл на в'їзд в Австрію. В письмі посольство пише: "Wir haben das sowjetische Ministerium des ДиЯегеп bereits mehrmals auf ihren Fall hingewiesen" Ми вже багато разів зверталися до радянського Міністерства закордонних справ у Вашій справі (нім.). - Но остаточної відповіді досі немає.

З газет довідуюся, що в Москву приїхала як туристка Елеонора Рузвельт. Мені здається, що вона є Головою Комітету Оборони Прав Людини при ООН і в цьому характері має оправдане відношення до таких справ, як наша. Дехто з нас тут збирається до неї написати.

Як провели Ви свою туристичну прогулянку? Яку мали погоду?

Тут у нас вже зовсім осіння погода. Помідори купуємо по 2 крб, а яблука по 6-7 крб за кілограм. Думаю, що у Вас не дешевше.

Прошу при нагоді передати привітання Проф. Петровичу та Орисі.

Щиро Вас здоровлю Михайло

№ 32

19 вересня 1957 р., Потьма

Вельмишановна Олено Івановна!

Сьогодні одержав я Вашу картку з 13 вересня ц. р. Перед кількома днями вислав я Вам короткого листа про це, як стоять мої діла. В добавок хочу сьогодні написати тільки це, що як тепер виявляється всі наші жалоби і заяви, вислані офіційною дорогою через Спецчасть, Адміністрація направляла в Тюремний Відділ МВД, який їх дальше по адресам не висилав і або повертав, або підшивав до актів Справи. Таким чином створився зачарований круг: Тюремний Відділ МВД протизаконно задержує нашу репатріацію. Ми жалуємося вищестоячим органам державної влади на це незаконне рішення. Але всі наші жалоби і заяви направляються в той же Тюремний Відділ, який видав незаконне розпорядження, і він сам розбирає і рішає жалоби на себе самого, хоч це явно порушує соціалістичну законність і обов'язуючу всюди засаду: Nemo iudex in causa sua Немає судді у власній справі (лат.).. Як вийти з того зачарованого круга, тяжко придумати.

Хочу написати котромусь зі знайомих мені депутатів у Верховну Раду, може котрийсь з них передавби одну жалобу в Канцелярію Президію Верховної Ради, а другу в Секретаріят ЦК КПСС. Може, окружною дорогою дійде жалоба по своїй адресі.

Як провели Ви літній відпочинок? Чи були в Карпатах? Може, Славко зустрів там Івася Рахівського Йдеться про Івана Коршинського - лікаря, який разом з Матчаком і Дашкевичем відбував термін у таборі в Спаську. Після повернення на Закарпаття одружився з Монцікою (угоркою за національністю), згодом працював хірургом в Ужгороді. Завжди був і залишився українським патріотом. Написав спогади про спільне перебування в таборах з Я. Дашкевичем., якому всетаки вдалося поступити в Медінститут.

З нашого сусідства почали невеликими групами від'їжджати домів поляки. Поки що від'їхали група жінок і група чоловіків.

От і всі новості! На яку роботу пішов Славко?

Щиро Вас здоровлю

Михайло

№ 33

10 жовтня 1957 р., Потьма

Вельмишановна Олено Івановна!

Жаль, що не мали Ви нагоди побувати літом в околицях Говерлі. Радію, що Славко здоров і працює. Думаю, що робота йому по-душі.

Дякую Вам, що дали Олі Йдеться про Ольгу Савицьку. Див. прим. 29. прочитати мої листи. Тепер вона знає, що я пишу до Вас тай Стефі перекаже. Прошу при нагоді переказати її, щоби вона поки що покинула всі плани поїздки на побачення. В тому відношенні положення точно таке у мене, як було рік тому назад. Побачення відбувається у кімнаті побачень при вартівні. Треба наперед написати заявку і просити поки освободиться кімната, бо визначений графік часто порушується. Готелю в посьолку нема і ждати приходиться на станції. Як правило, дають побачення тільки жінці, чи чоловікові, батькам і дітям. Чи дадуть сестрі жінки - не знаю. При тому якщо й дадуть одноразово на кілька годин, то чи можна при такій ситуації ризикувати таку далеку їзду? Це одно. Але є ще причини іншого рода, які кажуть відмовитися від побачення під теперішню пору. Про це, щоб я міг поїхати на побачення на кілька днів до Олі, на жаль, не може бути й бесіди. Звільнення, воля - все це теорія. А на ділі обставини такі, що деколи про Спасск згадуєш добрим словом. Все це робить всі думки про побачення, хоч як його і бажається після 14-тилітної розлуки, поки що нереальними мріями.

Недавно адміністрація перевела нас з дещо кращого пайка, яким ми користувалися на загально-таборове харчування з сусід- ної таборової зони. Це один з дальших, мабуть, засобів натиску на нас через погіршення побутових умовин. Але це загальне харчування зовсім можливе і ця репресія великого вражіння не зробила. Тільки Олі про це не розказуйте, а то вона подумає, що треба мені посилати харчові посилки, а цього рішучо я не бажаю, бо це зовсім мені непотрібно.

В найблищих днях пішлю Вам два мої короткі оповідання Текстів оповідань М. Матчака не виявлено.. Прошу їх прочитати, виправити, - на всі зроблені зміни згори погоджуюся - якщо буде потрібно, то прошу переписати і передати через знакомих в редакції. Може, хоч тим разом в редакціях поставляться до них прихильніше.

В нас тут почалася погана осінь. Дощ, холодні вітри, треба кожного дня сподіватися снігу. Добре, що я задержав кожушину, - яку весною хотів уже продати - та вальонки і чоботи. Сьогодні приготовили замазку до вікон. Завтра приведемо їх до порядку і вставимо другі вікна. Такими дрібними господарськими турботами та читанням заповняємо короткі дні та довгі вечорі.

Я, мабуть, не писав Вам ще про це, що на тутешньому загальному кладбищі є могила о. Горчинського Ґорчинський Омелян (1888-1954) - священик УТКЦ. Свою душпастирську діяльність провадив у Духовній семінарії у Львові, був її віце-ректором. Внаслідок проведеної 11 квітня 1945 р. органами НКВД спецоперації був заарештований і вивезений до Комі АССР (Воркута). Помер 27 липня 1954 р, похований на ст. Потьма.. Могила упорядкована і з хрестом та написом. Так розповідали мені ці, що її бачили. Він помер у місцевому домі Інвалідів.

Дуже дякую за привітання від знакомих і їх прошу здоровити. Щиро Вас здоровлю і бажаю всього добра Вам та Славкові.

Михайло

Скарга М. Матчака до Президії ЦК КПРС

Президиум ЦК КПСС гор. Москва от Матчака Михаила ст. Потьма ІІ, п. я. 144, Мордовская АССР Жалоба

Я был арестован 27 февраля 1947 г. в Вене (Австрия) органами МГБ СССР и постановлением Особого Совещания при МГБ СССР от 20 мая 1948 года осужден на содержание в Исправительно-Трудовом Лагере сроком на 25 лет за службу в противсоветских воинских частях во время гражданской войны на Украине, за политическую деятельность как один с руководителей Украинской Социалистичной Радикальной Партии в Польще до сентября 1939 года и за сотрудничество в "Украинском Издательстве" во время немецкой окупации во Львове и Кракове.

Отбыл я около 10 лет наказания и 25 сентября 1956 г. на основании Указа Президиума Верховного Совета СССР я был как ино- подданый досрочно освобожден и направлен на Репатриационный Пункт на ст. Потьма ІІ (Мордовская АССР) для дальнейшей репатриации в Австрию по моему местожительству до ареста.

В постановлении Особого Совещания при МГБ СССР, на основании которого я содержался в Лагерях, уточнено, что я несоветский гражданин. Все время пребывания в лагерях я состоял на учете как иноподданный. № моего личного дела в лагере ИН-540. Я родился 28 февраля 1895 г. в Галиции и до 1918 г. был гражданином Австрии, а с 1920 по 1939 г. (по 17.ІХ.1939) я был гражданином Польши. В Австрии до ареста я проживал з женой как военные беженцы, формально без гражданства.

При освобождении мне было объявлено, что имею право выезда в Австрию, где я проживал до ареста и где осталася моя жена, с которой имею постоянную почтовою переписку и где у меня имеются средства для существования.

Австрийское правительство письмом от 4 мая 1956 г. № 71.44712/56 дало свое согласие на мое возвращене в Австрию на постоянное жительство. Австрийское Посольство в СССР письмом от 23 августа 1957 г. № 2368 снова потвердило свое согласие выдать мне визу на въезд в Австрию.

Министерство Иностранных Дел СССР уведомило МВД СССР о согласии Австрийского Правительства на мое возвращение в Австрию и просило учесть это при моем освобождении.

Прошло более года с момента моего юридического освобождения на основании решения верховной власти СССР, но я все еще нахожусь на Репатриационном Пункте и не получаю разрешения на выезд из СССР в Австрию.

Администрация Репатриационного Пункта, ссылаясь на указание Тюремного Отдела МВД СССР, предложила мне освобождение с оставлением на территории СССР без права виезда в Австрию, не объявляя даже мне оснований этого решения.

Это решение Тюремного Отдела МВД является незаконным и негуманным. Оно противоречит указу Президиума Верховного Совета СССР от 14 сентября 1956 года. Оно противоречит многократным заявлениям Советского Правительства, которое стоит за решение вопроса военных беженцев согласно принципам добровольности и гуманности.

Я всегда просил репатриировать меня в Австрию, где я жил до ареста, где осталася моя жена и где у меня есть средства для существования.

По возрасту и по категории физического состояния я инвалид, - мне 63ий год - и собственным трудом я себя обеспечить не могу, а средств для существования в СССР не имею.

Принудительное задержание меня на территории СССР после освобождения из ИТЛ является для меня новым, уже пожизненным наказанием без вины и суда и нарушает основной принцип уголовного законодательства СССР: что нет наказания без преступления и вины.

Я был уже раз осужден за мою противсоветскую деятельность до моего ареста. Отбыл 10 лет наказания в ИТЛ. Был досрочно освобожден по Указу Верховной Власти Советского Государства, а органы МВД СССР снова тепер меня наказывают, не предъявляя даже обвинения и без какого то не былоб суда. Мне даже не объявляют, за что меня наказывают.

Я жаловался на незаконное указание Тюремного Отдела МВД СССР, на негуманность его указания, но все мои жалобы направляются в тотже Тюремный Отдел МВД для проверки и решения по существу в нарушение основной засады законности: Nemo iudex in causa sua. Я не получил ответа ни на одну с моих жалоб.

Обращаюся поэтому к Президии ЦК КПСС как руководящему и контрольному органу с просьбой в имя гуманности дать компетентным органам указание ускорить мою репатриацию в Австрию и выдать мне разрешение на виезд из СССР.

ст. Потьма 2 п. я. 144

20 октября 1957 р. М. Матчак

№ 34

30 жовтня 1957 р.,(Потьма)

Вельмишановна Олено Івановна!

Дуже дякую за листа з 21 жовтня і за добрі вістки. Чи в оповіданнях Федьковича Ви ненаходили чого непотрібного чи такого, що треба було змінити чи виправити? Літературна редакція буває потрібна.

Ніяких посвідок на забрані в мене годинники (ручний і кишеньковий), доляри, золоті монети, банкову книжку і інші цінності в мене не збереглося, бо мені їх і не видали.

В постанові ОСО було виразно написано, що всі цінності і предмети, забрані в мене, конфіскується.

В теперішній моїй обстановці мені рішучо непотрібні такі речі як зол[отий] годинник. Я що правда десять років жив у злагоді з "блатними". Але це саме може тому, що немав таких цінностей, на які вони моглиб полакомитися. Дещо забрали вони в мене в вагоні зак по дорозі з московської пересилки в Карабас і на Карабасівській пересилці - чоботи, капелюх, шаль та інші дрібниці. А тепер "ходики" висять в коридорі, а зрештою радіорепродуктори досить часто подають точний час. Я Вас дуже прошу при нагоді освідомити Олю, щоб вона непосилала мені нічого без моєї виразної просьби. Вона може незовсім вчувається в мою обстановку? Славко знає, як я ходив одітий в таборі навіть тоді, коли на положенні "придурка" Категорія ув'язнених в таборах, яким вдавалося влаштуватися на легку роботу (Див. дет.: Солженицын А. Архипелаг ГУЛаг. Том 2. Глава 9. Париж: YMCA- PRESS, 1973. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.Ub.rn/PR.OZA/ SOLZHENICYN/gulag2.txt. може й мав деякі можливості. Мені зовсім непотрібно збільшувати мій мішок, а продавати речі я тут нето що відучився, але просто немаю нагоди, бо товариство здебільша непрацює і безгрішне. Мені безсумнівно потрібні посилки з Відня, Мюнхена чи іншої Женеви. Але постійні і систематичні посилки зі Львова "нежелательные".

Пише мені Оля, що вона писала в різні установи письма в моїй справі. Ніяк не можу догадатися, хто їй порадив це зробити, що саме вона писала і в якому характері - як хто?

Неприємно здивувала мене вістка про женитьбу Івана Очевидно, йдеться про Івана Коршинського.. Він був дуже симпатичний і просто жаль його втрачати. А своєю женитьбою він перейшов в інший національний табір, все одно якби він тепер недеклямував і необманював себе.

Книжок і газет є тут доволі. На днях одержав я від одного друга з Варшави бандероль з журналами і газетами. Дуже дякую за Ваше бажання. Але покищо прошу нічого не посилати.

Ще раз щиро дякую за Ваші послуги. Ваш почерк письма я вже добре знаю і пізнаю письма з першого рядка навіть без підпису.

Бажаю вам всього доброго, щиро здоровлю Вас і Славка

Михайло

№ 35

25 листопада 1957 р.,(Потьма)

Вельмишановна Олено Івановна!

Дуже дякую Вам за бажання. В нас тут почалася уже справжня зима. Багато снігу, але морози поки що не великі. Зі старих часів у мене збереглися й вальонки і добрий бушлат та кожушина, хоч і латана, але все-таки є. Та не люблю я зими, хоч і стараюся не піддаватися її і щоденно відробити своїх дві тисячі кроків. Живу тепер у малій кімнаті (2.80 м х 3.60 м). Зі мною двох товаришів по нещастю: Наклович Сергій, абсольвент юридичного факультету, якого батько Ромуальд і брати живуть у Відні (XVIII, Hockegasse 28) i Аверкиев Алексей Алексеевич, русский, торговець (?) Знак питання поставлений автором., якого жінка Гізеля живе також у Відні (ХІІІ, Hietzinger-Hauptstr. 98/14). Ми так обмінялися віденськими адресами, щоб можна було на всякий випадок зв'язатися і довідатися про судьбу кожного з нас. Тому прошу Вас, при нагоді, подати їх до відома Олі.

Крім звичайної роботи "з області домашньої господарки", стараємося щоденно прочитати центральні часописи - "Правду" і "Известия" і деколи і польські газети ["Trybuna Ludu", "Glos Pracy" i "Sztandar Mlodych"], які передають нам знайомі з сусідньої польської зони, в якій коло 120 чоловіків також чекає на репатріацію. (Польки зібрані на 14 л/о). Крім того користаємо з бібліотеки 1-ої зони. А я перечитую ще й ще ці декілька англійських книжок, які збереглися у мене. Це більше для того, щоб не забути зовсім того, що колись зналося. Непевність положення не настроює збирати бібліотеку. Свого часу Міхель Вочевидь, йдеться про Михайла Рудницького. передав був мені п'ять англійських "криміналок", та я оставив їх товаришам у Караганді. Напевно в нього найшлося б дещо нового з німецької чи англійської літератури, але не хочу надокучати йому своїми бажаннями.

Оля переслала мені листа Ані Особу встановити не вдалося.. Аня неутомима, але вона оптимістка і своїм оптимізмом піддержує і других. В нас тут поки-що все по-давньому, але надії на корисне полагодження нашої справи не гаснуть. На днях прокурор Мордовської АССР на запит одного з товаришів відповів, що питання репатріації рішається. Товариші, які чекають дозволу виїхати в західну Німеччину, сподіються, що скоро успішно закінчуться німецько-радянські переговори в Москві. Одним словом, всі чекають і надіються. Остання міжнародна Конференція Червоного Хреста в Делі прийняла одноголосно - отже і голосами делегації СРСР - постанову, що всім родинам, розділеним війною чи політичними конфліктами, повинна бути дана можливість з'єдинитися на основі принципів добровільності і гуманності. Нова надія.

Дякую Вам за Вашу добру волю прислати мені дещо до читання, но я прошу поки що цього не робити. Чи є у Львові книгарня, яка б мала відділ "Книга - Поштою"?

Бажаю Вам і Славкові всього доброго та щиро здоровлю Вас

Михайло

№ 36

1 січня 1958 р., (Потьма)

Всього доброго Вам і Славкові в Новому році бажає

Михайло

№ 37

2 січня 1958 р., (Потьма)

Вельмишановна Олено Івановна!

Дуже дякую за листа з 24 грудня. Відповіді на мої заяви, вислані при кінці жовтня, я ще не одержав. Я вже і недивуюся, бо і на всі мої попередно вислані заяви не одержав я відповіді. Недавно написав я ще письма до Червоного Хреста в Москві і в Женеві з проханням допомогти мені одержати дозвіл на виїзд в Австрію, покликуючися на постанови 19-ої Міжнародної Конференції Товариств "Червоного Хреста" в Делі. Тепер вже важко мені і придумати, кому ще писати.

Моїм двом товаришам об'явили сьогодні, що в п'ятницю від'їжджають через Биково в Австрію, так що з бажаючих виїхати в Австрію тут остаюся я один. Я рішився дальше ждати в надії, що всетаки побідить право і гуманність. Освободитися на території СРСР і ждати на волі на дозвіл на виїзд неможу, бо не маю средств для життя. Треба, отже, ждати в таборі на "Репатріаційному Пункті".

Прошу передати це Олі і просити її, щоб вона переказала це все Ані Особу встановити не вдалося. і попередила її, що до неї зайде Наклович і розповість все докладно.

Вас прошу ніяких книжок ні газет мені непосилати. Дрібні видання англійських шкільних лектур мене не цікавлять, бо вони дуже адоптовані. З підручників я бачив тільки один, який мені подобався - А.В. Петрова и С.В. Понтович: Учебник английского языка для высших учебных заведений заочного обучения, Москва, 1954. І лише того рода підручник з контрольними відповідями на задачі з лєкцій мене цікавить. Якщо будуть потрібні мені які книжки то я Вас попрошу вислати їх мені через книгарню "Книга поштою", але тепер покищо прошу нічого не посилати. Не думаю, щоб у Львові можна тепер найти виданий в 1954 р. в Москві підручник, а до читання якійсь англійські книжки, обіцяла мені післати Оля в останній карточці. Прошу переказати Олі, що посилки для нас переконтрольовують, як звичайно це робиться в таборі, але дотепер ніяких непорозумінь не було.

Я радий, що Славко здоровий і що працює. Звідкіля Ви берете тепер зимою "бджоляний яд". В нас тут зима покищо не дуже дошкульна. Багато снігу, але морози не сильні. Кланяюся п. Ірині та І. П. Щиро здоровлю Вас і Славка

Михайло

№ 38

27 січня 1958 р., (Потьма)

Шановна Олено Івановна!

Щиро дякую за листа з 19 січня. Моє здоров'я поправляється і я поволе повертаю - як то говорять спортовці - до повної форми.

Оля найшла і прислала мені направду дуже добрий - англійсько-польський-німецький підручник, куда кращий ніж цей, що я його називав Вам. Прошу вас більше не шукати для мене підручника, бо він вже тепер мені не потрібний.

Побутова обстановка в мене тепер така, що аж ніяк не настроює до збирання бібліотеки. Оля прислала мені також до читання роман Уельса - Людина невидимка. Дуже цікавий роман.

Від Сергея одержав з Москви дві карточки. Думаю, що він вже дома або в дорозі домів.

Від Стефи одержав я на днях нараз п'ять карток після довгої - більше ніж піврічної перерви. Де вони задержувалися по дорозі, я так і незнаю.

Зима тут в цьому році напрочуд лагідна. Старожили тут давно не пам'ятають такої благодатної погоди.

Я поки що нікуди ще не писав. Просто незнаю ще куда звертатися. Підожду!

Прошу подякувати Ірені і І.П. за привітання і їм від мене кланятися. - Щиро здоровлю Вас і Славка

Мих[айло]

№ 39

16 лютого 1958 р., (Потьма)

Вельмишановна Олено Івановна!

Прошу подякувати від мене Славкові за турботи з ліками для мене. Здоров'я моє поправилося. Закінчив я перший круг з глюкози та В-12 і це останнє добре мені помогло. Інсулін не принімаю, бо слідів жовтачки аналізи не показують.

В нас покищо все по-давньому. Сергей Йдеться про Сергія Накловича. написав картку з Москви, але до дому ще недоїхав, бодай до сьогодні не маємо про це вістки.

Наші тут опікуни підбадьорують нас, що вже скоро наші справи будуть вирішені. Мої товариші ждуть закінчення німецько-радянських переговорів, які проходять у Москві. Поінформовані їхні родичі в листах запевняють їх, що справи їхні на "добрій дорозі". Ждуть весни.

В Вас тепер цікавий передвиборчий настрій. Чи Семена Тут і далі йдеться про Семена Стефаника. ви- двинули в кандидати?

Прошу здоровити знакомих.

Щиро здоровлю Вас і Славка.

Михайло

№ 40

23 березня 1958 р., (Потьма)

Вельмишановна Олено Івановна!

Дуже дякую Вам за листа з 9 березня. Радію, що бджілки всетаки Вам допомогли і Ви поправляєтеся після недуги. Цікаво, що наша сучасна медицина часто вдається до прийомів, які знали наші бабки. Я вже давно чув, що від ревматизму помагають удушення мурашок.

Моя печінка успокоїлася. Стефа також прислала мені через Олю таблетки проти хвороби печінки. Чи Славкові докучає деколи печінка, що він пробує на собі лік на її недугу?

В газетах вичитав я, що друзя Семен та Петро Йдеться про Петра Козланюка (1904-1965) - українського радянського письменника, літературного критика, громадського діяча, депутата Верховної Ради СРСР 3-5-го скликань. вибрані у Верховну Раду. Я однак немав ніколи ілюзій щодо їх бажання та можливості допомогти навіть і тим, які їм колись допомогали. Змінився стиль громадської роботи і взаємовідносини між людьми.

Про виставку О[лени] Кульчицької Кульчицька Олена (1877-1967) - художниця-графік, викладач. У 1939р. працювала в етнографічному відділі музею НТШу Львові. Від 1945 до 1954року викладала графіку в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова у Львові, від 1948 р. - професор книжкової графіки, від 1950 р. - член-кореспондент Академії Архітектури. УРСР. У 1967р. стала лауреатом Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка. читав я в "Известиях", а про її недугу писала мені Оля Йдеться про Ольгу Савицьку. Див. прим. 29.. Це велике щастя, що вона щасливо перенесла важку недугу. Хай поживе ще кілька років щасливо.

Жалко Омеляна Терлецького Терлецький Омелян (1873-1958) - галицький педагогічний діяч і історик. В часи Першої світової війни був співробітником Союзу Визволення України у таборах українських полонених у Німеччині. З 1921 р. дійсний член НТШ, гімназійний учитель у Тернополі й Львові, з 1923 р. член Головної управи "Рідної школи", Учительської громади та головного Виділу товариства "Просвіта". Після Другої світової війни працював у Львівському відділенні Інституту історії України АН УРСР та доцентом Львівського університету. Як представник історичної школи М. Грушевського зазнав переслідувань і був усунений від роботи., якого я згадую завжди, як дуже симпатичну людину.

Чи Василь Йдеться про композитора Василя Барвінського. і його дружина Барвінська Наталія (1886-1965) - піаністка, громадська діячка. Дочка Івана Пулюя. зможуть ще де працювати? Коли я бачив його на 7-ому, як він приготовляв програму на Франківську річницю, то він був ще повний енергії до праці, яку знає і любить. Де працює його брат лікар Барвінський Олександр (1889-1957) - лікар-фтизіатр, 30 червня 1941 р. входив до складу Державного правління у Львові.?

Що це за Левицький, який виставляє тепер на львівській виставці? Чи може це Мирон Лев[ицький]зберегти на кіноплівці задокументовані матеріали про українські поселення по всьому світі. У 1958р. в галереї Рор Вольмар у Парижі - його перша самостійна виставка. Інші експонувалися в Торонто, Ватерлоо, Нью-Йорку, Детройті, Оттаві, Едмонтоні, Чикаго, Львові та Києві. В Австралії, зокрема у Канберрі, працював над розписом українських церков. За життя усі томи "Літопису УПА" випускалися з обкладинками, намальованими Левицьким. У 1982 р. вийшла його збірка "Ліхтарі" - про передвоєнний Львів. 2009 р. його вдова, Галина Горюн- Левицька, подарувала колекцію з 119 творів - із них 77 Мирона Левицького, - Національному музею ім. Андрея Шептицького у Львові., який працював зі мною у видавництві в 1941/43 р.?

В нас тут в останних днях сильні морози, але дні бувають дуже гарні, гріє сонце, так що у воздусі чути вже весну.

Від тих, що недавно від нас виїхали і які вже 21 лютого були дома, ми одержали вістки тільки з Варшави. З дому вони ще нам нічого не писали. А може і писали, але де по дорозі задержалася пошта. Буває!

Щиро здоровлю Вас і Славка!

Михайло

№ 41

Вельмишановна Олено Івановна!

З нагоди свят бажаю Вам і Славкові всього добра, а в першу чергу крепкого здоров'я.

Щиро здоровлю Михайло

P. S. № моєї поштової скритки тепер: п. я. 385/18, ст. Потьма Мордовская АССР

Все проче осталося без зміни - і місце проживання і правне положення!

М

№ 42

1 червня 1958 р., (Потьма)

Вельмишановна Олено Іванівна!

Знова приходиться мені подавати Вам мою нову адресу. Дня 29 травня мене проти моєї волі і без моєї згоди переселили в місцевий Дім Інвалідів. Моя адреса тепер така:

Мордовская АССР, ст. Потьма, Зубово-Полянский Дом Инвалидов Про тутешнє життя-буття напишу Вам, коли троха приглянуся до всего, що кругом твориться. На положення самого "Дому", будівлі, внутрішній і зовнішній порядок на перший погляд роблять добре враження.

Так отже я розпрощався з табором і перейшов у систему Соціального убезпечення.

Питання дозволу на виїзд так і осталося поки що не вирішеним і, як мене запевняли начальники з табору, все ще рішається в Москві і буде вирішене незалежно від того, де я проживаю. На всі мої заяви, жалоби і прохання, вислані на різні адреси, я досі неодержав відповіді - ні позитивної - ні негативної. Просто не відповідають. Один тільки Комітет Черв[оного] Хреста в Москві відповів, що звернувся до "компетентних органів" з просьбою прискорити вирішення моєї справи.

Здоров'я моє поправилося і я почуваю себе добре. Я не зрікаюся свого права на виїзд і дальше робитиму всі можливі заходи, щоб одержати дозвіл на виїзд.

Як Ваше та Славка здоров'я? Куда вибираєтеся поїхати літом?

Прошу здоровити Ірену та Ів. Пет.

Щиро здоровлю! Михайло

№ 43

4 червня 1958 р., (Потьма)

Вельмишановна Олено Івановна!

Дуже дякую за листа з 25 травня. В міжчасі я вже написав Вам, що я змінив адресу і переїхав у "Дім Інвалідів". В перших днях занятий тим, що влаштовуюся. Переодягли нас в цивільну одежу, приличного вигляду і ми сміємося один з другого, що недостає тільки краватки і годинника, щоб цілком мати вигляд львівського джентльмена. До власть імущих я ще не пишу. Хочу вияснити, кому писати. Я приготований, що ждати прийдеться довго, але ждати тут не так, може, буде важко, як в таборі.

Бібліотека тутешня досить велика, але я ще не вспів познако- митися з нею докладніше, а з укр[аїнських] видань дещо замовлю через книгарню.

Турбує мене це, що Ваше здоров'я знова не зовсім в порядку. Чи немає у Вас можливості поїхати на лікування в який Любінь чи інше Черче?

Прошу передати поздоровлення Ірені та І. П. і незабувати відвідувати час до часу Олю, щоб вона менше скучала.

Бажаю всього доброго Вам і Славкові і щиро здоровлю

Михайло

Мордовская АССР, ст. Потьма, Зубово-Полянский Дом Инвалидов

№ 44

29 червня 1958 р., (Потьма)

Вельмишановна Олено Івановна!

Дуже дякую за листа з 21 червня. Я тут поволі устроююся і привикаю до обставин та до людей. Живу в комнаті ще з трьома товаришами. З одним, Болдиревим Михайлом Михайловичом, я жив і на Репатріаційному Пункті, а два другі це: Бойчевський Борис Павлович, бувший адвокат, літ 70, як оповідає з Саратовських поміщиків; та Семенов Дмитрий Петрович, бувший царський козачий офіцер, пізніше вчитель в Одесі, також років 70. Оба радянські громадяни, а останній запевняє всіх і о своїм радянськім патріотизмі. Всі ми люди спокійні, так що жити буде можна тим більше, що за 12-ть років призвичаїлися до того, що товариства невибираємо. З Ваших знакомих з 6-того і 14-го поки що не зустрів, але це може й тому, що я за місяць тут життя не зробив майже ніяких знакомств.

Як довго прийдеться мені тут оставати? Все це залежить від органів МВД і КГБ в Москві, які дотепер невідповідали на писані до них жалоби і заяви. Та не тільки ці органи, але й інші власті і установи не дали за два роки побуту на Репатріаційному Пункті жодної відповіді. Тепер, у новій обстановці, начинаю писати заново. Поки що написав я до Австрійського Посольства в Москві і одержав пока формальне потвердження, що моє письмо одержано. Потім прийдеться писати ще раз в МВД, а може також у місцеві - зглядно республіканські органи міліції. Все це триває місяцями, а то в декого і роками. На це треба бути приготованим.

Часовий виїзд з відсіля, на відпустку, можливий за дозволом Директора і після одержання особистих документів - ("вид на жительство") - на які треба також довго ждати.

Чи виїжджають з відси люди? Так, всетаки виїжджають. Поїхало в останному році декілька в Польщу, декілька в Австрію, в Угорщину та Іспанію. Буду отже ждати і надіятися також і я.

Оля запрошує мене приїхати до Львова на відпустку. Дуже радо це зроблю, але це можливе щойно після одержання особистих документів і після того, як виясниться обстановка, отже не скоріше вересня - жовтня, а то може і пізніше.

Дуже дякую Вам за бажання вислати мені дещо до читання, але поки що прошу ще нічого не посилати. Тут бібліотека досить гарна, зате читальня зовсім не цікава. Крім трьох центральних газет ("Правда", "Известия" та "Советская Розсип") декілька зовсім випадкових журналів, нецікавих, за виїмком "Нового Время". Таких журналів як "Международная Жизнь", "Иностранная література" чи навіть "Новый Мир" немає. Але це можна буде направити. Я давно хочу прочитати: Історію України та Історію Української Літератури (до радянський період), а також Крип'якевича: Богдана Хмельницького. Але купувати ці дорогі видання, коли обставини не дозволяють на те, щоб збирати бібліотеку, неможливо. Може можна буде позичити їх на короткий час і переглянути. Вас дуже прошу не наражуватися на лишні витрати.

Славко хай обов'язково їде в Карпати. Де тепер Рахівський Івась Можливо, йдеться про Івана Коршинського.. Орисі бажаю гарної погоди, так як і ІП. гарних прогулянок.

Щиро здоровлю Вас і Славка

Михайло

№ 45

28 липня 1958 р., (Потьма)

Вельмишановна Олено Івановна!

Невспів я подякувати за першу бандероль, як уже прийшла друга й третя, одна цікавіша другої. Дуже дякую за всі ці посилки. Дальших прошу непосилати, пока не справлюся з цими. Прошу подякувати Орисі за журнал "Sonntag". В ньому багато для мене нового. Також журнал "Международная экономика" багатий цікавими статтями і замітками.

Якщо комплектуєте деякі з присланих газет чи журналів, то по прочитанні я відішлю їх назад. Тут бажаючих читати українські журнали дуже мало. Можна сказати, що майже немає, хоч українців із походження декілька. Тутешні "німці", це за одним виїмком (- балтійський німець -) все бувші россійські емігранти, які надиво не завжди і оволоділи німецьку літературну мову.

Більшість тутешнього контингенту це росіяни, поза радянськими громадянами поважна група емігрантів з Маньчжурії.

Написав до мене Олександр Миронич Цю й наступну особу встановити не вдалося. із Караганди. Пише, що Марія Миронівна виїхала до Львова і старається устроїтися там на постійну працю і надіється, що це тепер її вдасться.

Пошта в мене наладналася. Від Стефи одержую листи авіапоштою через 10-12 днів.

Марію Дем'янівну згадую завжди з великою симпатією. Здоровіть її від мене, якщо случаймо її зустріните. Уявляю собі, як важко її написати такий життєпис Лесі Українки, який вдоволяв- би і її замовника і критику, та при цьому був правдивим.

Дуже радий я, що Славко матиме змогу оглянути Прибалтику. Зокрема Естонія цікава і симпатична.

Мій приїзд на декілька днів у Львів залежить виключно від того, чи одержу потрібний на проїзд документ. Відвідати Вас це, поза відвідинами Олі, мій обов'язок і моя душевна потреба. Щоб тільки одержати дозвіл.

Ще раз дякую за бандероль і щиро здоровлю

Михайло