Лабіринти ідентичності одного українського інтелектуала: Ілля Баршак перед Ільком Борщаком

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Український католицький університет

Гуманітарний факультет

Лабіринти ідентичності одного українського інтелектуала: Ілля Баршак перед Ільком Борщаком

В. Ададуров, д.і.н., професор

Львів, Україна

Анотація

Мета дослідження полягає у з'ясуванні обставин народження, загальних закономірностей та індивідуальних особливостей соціалізації, мапи просторових переміщень, мережі інтелектуальних зв'язків, читацьких компетенцій і коґнітивного інструментарію, змісту та спрямування головних ідей і життєвих стратегій класика української історіографії Ілька Борщака в період, який охоплював la belle йpoque, Першу світову війну, революцію й закінчився його оселенням у Франції в 1920 р. Методологія. Біографію реконструйовано шляхом порівняння інформації двох домінантних текстуальних проекцій, а саме еґонаративів і документів інституційного характеру. На противагу його пізнішій українській еґонаративній ідентичності, яка реінтерпретувала та замовчувала обставини походження, дитинства, юності (концепт стигми ідентичності Е. Гоффмана], діловодство релігійно-обрядового, освітянського, військового, поліційного характеру засвідчує існування двох раніших пластів соціокультурної належності - єврейської й російської, тож вибір української ідентичності став пізнім і раціональним результатом процесу переідентифікації. Окремі пояснення добре корелюються з теорією наративної ідентичності П. Рікера, а також психологією девіантної поведінки. Наукова новизна визначається як практичною реалізацією сучасних дослідницьких підходів у царині біографістики, так і створенням вступу до інтелектуального життєпису Ілька Борщака.

Висновки. Викладена Борщаком версія його минулого, яка, завдяки некритичному підходу, набула поширення в історіографічному полі, на повірку виявилася фікцією. Особливо примітними виглядають його містифікації щодо походження, освіти та участі в Першій світовій війні. За матеріалами архівів Молдови, Росії, США, Франції, України з'ясовано питання про родинне коріння; уперше до наукового обігу введено метричний запис про народження 19 (31] липня 1894 р. в м. Бєльці Бессарабської ґубернії; проаналізовано документи особової справи 1914-1915 рр. в Університеті св. Володимира; а також інформацію французької поліції загальної безпеки та радянського НКВС, у тому числі карну справу батька - Л. Баршака.

Ключові слова: еґонаратив, ідентичність, біографія, метричний запис, інституційна документація, євреї, психологічна травма, Перша світова війна, революція, Україна, Франція, містифікації.

Abstract

Labyrinths of Identity of One Ukrainian Intellectual: Ilia Barshak before Ilko Borshchak

V. Adadurov, Dr. Hab. in History, рrofessor, faculty of humanities, Ukrainian Catholic University

The research is aiming to clarify the following features of Ilko Borshchak (Йlie Borschak) life path activity, as follow: circumstances of his birth; general patterns and individual features of socialization; reconstructing the obstacles of Ilko Borshchak spatial displacements throughout his early life; discovering the network of intellectual relations with contemporaries, reading preferences and the shaping of the main ideological aspirations and life strategies of the classic of Ukrainian historiography Ilko Borshchak in the period covered la belle йpoque, World War I, Revolution and ending with his settlement in France in 1920. The research methodology. The biography of Ilko Borshchak was reconstructed by comparing two dominant text projections, namely the ego narratives (1) and institutional documents (2). In contrast to his later Ukrainian ego-narrative identity, which reinterpreted and concealed circumstances of his origin, childhood, and adolescence (Erving Hoffman's stigma identity concept), the institutional documents relating to religious, educational, military, or police aspects of Ilko Borshchak life testifies to the existence of two earlier strong sociocultural affiliations - Jewish and Russian. Therefore, the choice of Ukrainian identity was a late and rational result of the Ilko Borshchak re-identification process. Our study's explanation strategies are well correlated with Paul Ricoeur's theory of narrative identity and the psychology of deviant behavior. The scientific novelty. In our study, we implement modern research approaches in the field of biography and propose an introduction to the intellectual biography of Ilko Borshchak. As a conclusion, we can conclude that Borshchak's version of his own past was a narrative fiction constructed by Borshchak himself. Still, nevertheless, that mythological image was both uncritically and successfully integrated into historiography. Particularly noteworthy are his mystifications about the origin, education, and own participation in the World War I. According to the materials based in archives of Moldova, Russia, USA, France, Ukraine, was clarified the question of his family roots; into historiography for the first time was introduced a metric record birth of July 19 (31) 1894 in the Balti, Bessarabian province; analyzed the documents of his personal file from 1914 to 1915 at the University of Saint Volodymyr; as well as information from the French General Security Police (Suretй Gйnйrale) and the Soviet People's Commissariat of Internal Affairs (NKVD), including the criminal case of his father, Leon Barshak.

Keywords: ego-narrative, identity, biography, metric record, institutional documentation, Jews, psychological trauma, World War I, revolution, Ukraine, France, mystifications.

Вступ

У 1920 р. на шпальтах періодичного органу української делеґації на Паризькій мирній конференції «Франція й Україна» побачила світ стаття «Українське військо, історія трьох років»* Дослідження здійснено завдяки ґрантовій підтримці Наукового товариства імені Шевченка в Америці (Нью-Йорк) та Українського католицького університету (Львів).Bortchak. L'armйe ukrainienne, une histoire de trois ans // France et Ukraine (Paris). - 1920. - 30 janvier, 6, 13, 20 fйvrier. Український історичний журнал. - 2020. - №6. У 1952 р. викладач паризької Національної школи живих східних мов (Йcole nationale des langues orientales vivantes, ENLOV) Ілько Борщак позначив її як свою першу публікаціюBorschak Й. Bibliographie raisonnйe des њuvres relatives а l'Ukraine et l'Europe Orientale 1920-1952 // Bibliothиque universitaire des langues et civilisations (далі - BULAC). - Cote BIULO MEL.8.1234(21). - F.1.. Примітно, що підпис під нею - «Борчак» - виглядає як перехідний варіант між справжніми ім'ям і прізвищем автора - Ілля Баршак - та псевдонімом, під яким він і став відомий як експерт із питань української історії й політики.

Попри те, що від смерті Баршака (1959 р.) минуло вже понад шість десятиліть, постать цього непересічного діяча української гуманітаристики все ще оповита таємничим ореолом, природа якого пов'язана з його сорокарічним перебуванням в еміґрації у Франції. У цій країні він написав близько півтисячі творів, головно історичного характеру, у тому числі про самого себе. За браком інших джерел інформації, ці еґонаративи було взято за основу перших спроб його біографії.

В їх світлі він постає як:

1) палкий патріот України;

2) ворог імперій усіх ґатунків;

3) захоплений прихильник ліберального суспільства, ідеальним типом якого вважав Французьку Республіку.

Однак не варто забувати, що Баршак потрапив до Франції вже в тому віці, коли вдача, принципи і переконання особи давно сформовані, тож далебі не тамтешня соціальна культура стала їх творцем. Хоч витоки світогляду Баршака пов'язані з російським імперським й українським постімперським контекстами, цей період в його текстах висвітлено слабо. Без ретельної реконструкції раннього етапу біографії неможливо зрозуміти його життєві пріоритети та засоби їх реалізації. Поділяючи думку французького історика Ж. Мішле, що «птах є таким, яким є його гніздо, а людина такою, якою є її Батьківщина», спробую зіставити сюжетні лінії оповідей Баршака про дитинство та юність з інформацією документів зовнішнього походження, головним чином інституційного діловодства, а також свідченнями контекстуального характеру.

Таємниця народження

Баршак був людиною з багатьма датами народження: у своїх еґонаративах він подавав різні роки та дні, немов зумисне бажаючи утруднити з'ясування обставин власної появи на світ. В автобіографії, яку було написано 1931 р. з метою працевлаштування в ENLOV, він зазначив, що народився 19 липня 1891 р.Йlie Borschak а Paul Boyer, 12/X/1931 // Archives Nationales (далі - AN). - Dossiers du personnel de l'enseignement supйrieure. - Dossier 20100053/55. Цю саму дату наведено в укладеній 1932 р. на основі усних роз'яснень Баршака й завіреній Російським академічним союзом у Франції довідці щодо його професійної кваліфікаціїBULAC. - Archive de Borschak (далі - AB). - Boite 14. - UF I 130.. Утім найчастіше він указував 12 липня 1892 р., що було вписане в документи міґраційних служб, а також в акти про шлюб і смерть дружиниExtrait des minutes des actes de mariage; Extrait des minutes des actes de dйcиs // AN. - Dossiers de naturalisation. - Dossier 19790853/3. 1892-й указаний як рік народження в некролозі Баршака, що його уклала близька подруга М. Шеррер-Долгорука (див.: Scherrer M. Йlie Borschak // Revue des Йtudes Slaves. - Vol.37. - Paris, 1960. - P.342-343).. Також Баршак згадував про 19 липня 1894 р., як-от у своїй декларації іноземця в мерії м. Вокресон 1921 р.AN. - Cabinet du directeur gйnйral de la Suretй Nationale. - Fichier central et Archives gйnйrales. - Dossier 19940434/98. - F.366. та в особовій картці ENLOV 1929 р.Notice individuelle, 5/II/1929 // AN. - Dossiers du personnel de l'enseignement supйrieure. - Dossier 20100053/55.

На противагу непевній даті народження, Баршак завжди стверджував, що ця подія сталася в м. ХерсонDemande de naturalisation, 27/XI/1948 // AN. - Dossiers de naturalisation. - Dossier 19790853/3.. Утім про своїх батьків він згадував рідко і плутано.

У 1921 р. вказав, що його матір'ю була Дарефська Дора (Dariefosky Doris)AN. - Cabinet du directeur gйnйral de la Suretй Nationale. - Fichier central et Archives gйnйrales. - Dossier 19940434/98. - F.366., однак у заповненій 1948 р. анкеті стосовно отримання французького громадянства (натуралізації) змінив її ім'я: «Уроджена Даревська Софія (Darievski Sophie), народилася 1874 р. в Росії, померла 1933 р.». Про батька в тій самій анкеті мовилося: «Барчак Костянтин (Bartchak Constantin), народився 1867 р. в Одесі, Росія, інспектор навчального округу, про нього немає звісток». Національність батьків Баршак окреслив як «росіяни»Demande de naturalisation, 27/XI/1948 / AN. - Dossiers de naturalisation. - Dossier 19790853/3..

Дещо докладніше про батька йшлося у спогадах, які Баршак опублікував у 1946 р. з метою заявити про себе як ідейного борця з німецьким імперіалізмом та жертву з боку останнього під час обох світових воєн. У цьому еґонаративі образ батька змальовано ґротескно, він малореалістичний, ідеться радше про літературний прийом у стилі американської поетеси Е. Секстон: «Не важливо, ким був мій батько, важливо яким я його пам'ятаю». Отож Баршак запам'ятав свого батька як високоосвіченого (згадка про його «чудову бібліотеку», в якій був, зокрема, «багатий фонд про колонізацію Новоросії») та поважаного (товаришував із місцевими чиновниками) інтеліґента у провінційному, але все ж ґубернському центрі Херсоні. У віці 12 років, гостюючи з батьком у приятеля сім'ї - мирового судді, Баршак надміру захопився вихвалянням історичної ролі... Наполеона, за що господар дому обізвав його невігласом. Потім батько роз'яснив Баршакові, що суддя, не зважаючи на російське підданство, був етнічним німцем, тож позитивна оцінка поневолювача Німеччини стала для нього дражливою. Так хлопець уперше усвідомив, що не кожного, хто розмовляє російською, і «кого він бачить у православному храмі», слід уважати росіяниномBorschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - Montreuil-sous-Bois, 1946. - P.11-12..

Випадково чи ні, у цьому спогаді Баршак торкнувся не тільки питання своєї національної ідентичності, але й ролі в ній релігійної складової, означивши себе як практикуючого християнина східного обряду. Своє «народження православним» або «у православній вірі» він акцентував 1951 р. в листах до відомого історика права Л. Окіншевича та монаха Василя (Ваврика)Курас Г. Історія одного псевда // «Я думав, які теми були б цікаві.»: Праці Г. Кураса, спогади і матеріали про українського історика. - Чернігів, 2010. - С.13; Центральний державний архів зарубіжної україніки (далі - ЦДАЗУ). - Ф.48. - Оп.1. - Спр.46. - Арк.3.. До такої самоідентифікації його, здавалося б, ніхто не примушував, однак примітно, що з'явилася вона як репліка на порушену Окіншевичем тему осуду українськими еміґраційними колами знаного політичного діяча й історика Д.Дорошенка, котрий у виданих ним на схилу життя спогадах мав сміливість визнати, що його матір була єврейкою.

У 1920 р. французька поліція загальної безпеки, керуючись показаннями своїх інформаторів із-поміж українських еміґрантів, гадала, що Баршакові було не більше 27 років, тобто народився він не раніше, ніж 1893 р.Extrait d'une lettre, 27/VII/1920 // Archives de la prйfecture de police (далі - APP). - Cabinet du prйfet. - Dossier 1 W art. 1180-59517; Note sur Arthиme Galip, IX/1920 // AN. - Cabinet du directeur gйnйral de la Suretй Nationale. - Fichier central et Archives gйnйrales. - Dossier 19940448/32. Звісно, французи не мали доступу до російських метрик, тож згодом, при оформленні посвідки на проживання, вони заплющили очі на вказані Баршаком дані про 1892 р. У ті роки надати втрачені під час революції документи не могли тисячі еміґрантів, тож доводилося просто вірити їм на слово.

Певнішою інформацією щодо походження Баршака володіли органи держбезпеки СРСР. Для НКВС у 1930-х рр. не було таємницею, що «Борщак за національністю єврей» та, згідно з однією версією, «вихрест з Одеси»Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України. - Ф.1. - Спр.6738. - Т.1. - Арк.7., іншою - «уродженець Бессарабії»Там само. - Арк.48. У народженні Баршака в Бессарабії був переконаний і його львівський кореспондент І.Крип'якевич (див.: Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. - Відділ рукописів. - Архів Івана Крип'якевича. - Спр.286. - Арк.27)..

Остання вказівка виявилася стовідсотковим влученням у ціль. Нижче вперше оприлюднюю метричний запис, який підтверджує здогадки сучасників про єврейське походження Баршака, і молодший, ніж він сам заявляв, вікЦю версію висловила З. Борисюк на основі спогаду очевидиці про юний вигляд Баршака в 1918 р. та вказаної в його атестаті зрілості дати народження 19 липня 1894 р. (див: Борисюк З. «Схотілось, як колись, стиснути Вашу руку» (Листи Наталени Королевої до Ілька Борщака) // Ucraina Magna. - К., 2016. - С.394).. Знайомлячись із карною справою щодо «єврея за національністю» Лева Михайловича Баршака (народженого 1872 р. в м. Мир Мінської ґубернії і страченого 1938 р. в Одесі за звинуваченням у підтримуванні зв'язків із сином Іллею Костянтиновичем - «колишнім петлюрівським офіцером, [...] котрий у нинішній час перебуває в Парижі»), я звернув увагу на те, що йому інкримінували участь в «антирадянській закордонній організації» разом із молодшим сином Дмитром Костянтиновичем, бухгалтером тресту «Апатит»Державний архів Одеської обл. (далі - ДАОО). - Ф.Р-8065. - Оп.2. - Спр.11205. - Арк.12-13.. У книзі пам'яті репресованих мешканців Мурманської обл. наведено дані з карної справи останнього: там, зокрема, зазначено, що народився він 1897 р. в м. Бєльці Бессарабської ґуберніїКнига памяти: поимённый список репрессированных жителей Кольского полуострова, а также иностранных граждан, проживающих в Мурманской области. - Мурманск, 1997. - C.28..

Наступне звернення до єврейських метрик м. Бєльці підтвердило цю інформацію: у записі під порядковим номером 33 книги народжень 1897 р. йдеться про появу 13 (25) лютого в родині міщанина м. Мир Новогрудського повіту Мінської ґубернії Лейб-Герша Міхелева Баршака і його дружини Паї-Двайри Лейбівни Троцької сина ДавидаArhiva Nationalд a Republicii Moldova (далі - ANRM). - F.211. - Inv.1. - Dos.677. - F.19v. (при вихрещенні в юнацькому віці йому було надано інше ім'я та по батькові - Дмитро Костянтинович).

Тоді я зробив припущення, що в одній із книг народжень єврейської громади м. Бєльці є й метричний запис стосовно його старшого брата. Цей запис пощастило розшукати у книзі за 1894 р. під порядковим номером 124. Згідно з ним, 19 липня (за ст. ст., тобто 31 липня за н. ст.) у згаданого подружжя Баршаків народився син, якого, за юдейською традицією, було обрізано на восьмий день та названо Іллею (від давньоєвр. імені Елліягу - «мій Бог - Ягве»):

«Пол: Мужск[ой].

Кто совершил обряд обрезания: Абрам Черновиц.

Число и месяц рождения и обрезания: Христианский - 19.

Обрезание: 26 июля.

Еврейский: 27.

Обрезание 5 Авг[уста].

Где родился: В городе Бельцах.

Состояние отца, имена отца и матери:

Отец мещан[ин] м[естечка]

Мира Ново-Грудского у[езда] Минской губерн[ии] Лейб-Герш Михелев

Баршак, мать Пая-Двайра Лейбовна Троцкая.

Кто родился и какое ему или ей дали имя: С[ын] Илья»Ibid. - Dos.674. - F.39v. Дані метрики підтверджують дату, що її подав Баршак в анкетах 1921 та 1929 рр..

Єврейські метричні книги підтверджують присутність у Бєльцях цілої групи мирських міщан Баршаків. Так, у книзі народжень за 1898 р. під порядковим номером 45 зафіксовано народження Рисі, батьком якої був Біномін Міхелев БаршакIbid. - Dos.678. - F.45v., тобто брат Лейба-Герша (Лева) Міхелева (Михайловича) Баршака. Цей брат правдоподібно фіґурує в пізніших наративних джерелах як фахівець зі шкірно-венерологічних захворювань у місцевій лікарніРашкован Ю. Мои Бельцы II Бельцы: Рассказы и воспоминания I Сост. А. Гойхман. - Иерусалим, 2006. - С.22., його проживання на території Румунії підтвердив 1937 р. під час допитів у НКВС й сам Л. БаршакДАОО. - Ф.Р-8065. - Оп.2. - Спр.11205. - Арк.16.. Метричні записи дають підстави стверджувати, що батько Іллі та два його брати (один із них незабаром еміґрує до СШАТам само.) прибули з м. Мир Мінської ґубернії до м. Бєльці Бессарабської ґубернії не пізніше 1894 р.

Причиною міґрації євреїв із «литовських» ґуберній до Бессарабії, яка переживала в ті роки бурхливий розквіт аграрної економіки (в епіцентрі котрого й опинилося м. Бєльці, де 1900 р. з 20 тис. мешканців 11 тис. були юдеямиРашкован Ю. Мои Бельцы. - С.16.), став намір покращити соціальне й матеріальне становище. Анкетні дані Л.Баршака зі вже згадуваної карної справи НКВС свідчать, що його батько був у м. Мир ремісником- кустарем (чоботарем)ДАОО. - Ф.Р-8065. - Оп.2. - Спр.11205. - Арк.5., мав багатодітну родину, частина якої в умовах занепаду єврейського містечкаДив. докл.: Petrovsky-Shtern J. The Golden Age Shtetl: A New History of Jewish Life in East Europe. - Princeton, 2014. була змушена шукати кращої долі деінде. Судячи з російських списків втрат часів Першої світової війни, у м. Мир Новогрудського повіту Мінської ґубернії залишилося ще кілька братів Лейба-Герша Міхелева Баршака: ідеться про поранених 1916 р. рядових 164-го Закатальського та 54-го Мінського піхотних полків Мойшу Міхелева Баршака й Зельмана Міхелева БаршакаРоссийский государственный военно-исторический архив (далі - РГВИА). - Ф.16196. - Оп.1. - Д.322. - Л.229; Там же. - Ф. «Картотека бюро учёта потерь в Первой мировой войне». - Ящик 212-Б. - Л.761..

На відміну від свого батька Лейб-Герш здобув середню освітуДАОО. - Ф.Р-8065. - Оп.2. - Спр.11205. - Арк.5., тож міг не працювати фізично. Однак, мабуть, у м. Мир улаштуватися було складно. Логічним виглядає й те, що, обравши фах учителя початкових училищ (для цього слід було скласти державний іспит та отримати призначення від інспектораЩукин В.В., Павлюк А.Н. Еврейские земледельческие колонии Херсонской губернии (XIX - начало XX в.). - Николаев, 2016. - С.301-302.), він одружився з донькою вчителяБондарчук Т. Мой дед - Илько Борщак II Всемирные одесские новости. - 2005. - №3(58). - С.2.. Питання про те, коли та де укладено шлюб, до кінця не з'ясовано почасти через лакуни джерельної бази (звістки про мирських Баршаків відсутні у шлюбних записах 1888, 1890, 1894 рр., книги з інших років втрачено). Наявні метричні книги засвідчують тенденцію до орієнтації на пізню шлюбність чоловіків - наймолодший вік одруженого в 1894 р. становив 22 роки. Виходить, що Л.Баршак, зважаючи на поданий у карній справі НКВС рік його народження 1872-й, одружився ще раніше, щонайменше у 21 рік, що відповідало б 1893-му. Ці дані підтверджуються документами військового обліку, згідно з якими станом на 1 січня 1909 р. Баршакові виповнилося 36 років, його дружині було вже 39. В єврейських книгах м. Бєльці не виявлено запису про народження Д. Троцької. її прізвище має литовську етимологію й може свідчити про незакоріненість у бессарабський контекст. Однак, правдоподібно, що знайомство молодят відбулося саме в Бєльцях, де Баршак і батько Дори могли працювати в одній школі. Одружившись і ставши батьком двох дітей до 25 років, усвідомлюючи, що, напевно, матиме більше нащадків, Л.Баршак мусив знову вдатися до пошуків кращого заробітку. Народження Давида в 1897 р. вказує, що у цей час сім'я Баршаків ще мешкала в Бєльцях. Але позаяк у метричних книгах наступних років уже відсутні записи про народження дітей Л. і Д. Баршаків, логічно припустити, що сестри Іллі з'явилися на світ уже в іншому місці. Тож, зваживши на мобільність його батьків, Бєльці залишилися в біографії Баршака незначним епізодом, який було зафіксовано лише в метриці.

І все ж єврейське містечко в Бессарабії стало неабияким каменем спотикання для Баршака, який, обравши соціальну роль українського патріота Ілька Борщака, соромився афішувати своє походження. Оскільки Баршак народився в юдейській вірі, він волів про це мовчати, а там, де не міг, наприклад в анкетах, - удавався до ошуканства, наприклад заміни дівочого прізвища матері (Троцьку на Даревську), імені та почасти прізвища батька (Лев Баршак на Костянтин Барчак), років народження (в батька з 1872 на 1867, у матері з 1869 на 1874), національності (з євреїв на росіян)Сам Баршак визнавав, що надання анкетних даних для поліційних органів європейських держав, які не могли перевірити їх достовірність, було для нього чимось на кшталт тролінґу. За його словами, у січні 1941 р. він виставив на кпини німецького слідчого, якому повідомив інформацію про батьків, дідів, гімназійних викладачів, скориставшись іменами героїв повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» (див.: Borschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.76).. Висловивши припущення, що Баршак приховував правду про своїх єврейських батьків, Г. Курас не міг пояснити причини такої поведінкиКурас Г. Історія одного псевда. - С.13.. Гадаю, що він став жертвою того різновиду психологічної травми, що її соціолог Е. Гоффман назвав «стигмою ідентичності»Hoffman Е. Stigma: Notes on the Management of Spoiled Identity. - New York; London; Toronto, 1963. - P.4.. Несприйняття Баршаком світоглядного іншування тієї етнокультурної групи, членом якої він був за фактом народження, із боку національної спільноти, членом якої він став за фактом свідомого вибору, спонукало його до скептичного, а згодом й опозиційного ставлення до ватажків петлюрівського рухуУ своєму записнику 1919 р. Баршак торкнувся теми «жидівських погромів» та оцінив одного з отаманів- погромників як «матеріял для психіатра» (22/VI; 4/XI) (див.: Кучерук О. Щоденник члена дипломатичної місії до США Ілька Борщака за 1919-1920 роки як джерело до історії дипломатії доби Української революції 1917- 1921 років. Ч.1-3 // Зовнішні справи. - Вип.10-12. - К., 2017. - С.40-45, 38-42, 34-39). Слід також зважити на його активну участь упродовж 1926-1927 рр. у фіксації усних свідчень про погроми. За словами промотора розшукової акції в Україні Б. Лекаша, «Ілля Баршак очолює комісію зі збору зазначених відомостей у Парижі» (див.: ДАОО. - Ф.Р-8065. - Оп.2. - Спр.11205. - Арк.9-10).. Ті, своєю чергою, дошкуляли Баршакові публічними натяками на його неукраїнський родовідПро це писав сам С. Петлюра: «Невідомо чи прізвище Илько Борщак одповідає дійсній особі, чи може ця особа могла б з однаковим правом підписуватися і И. Баршах» (див.: Рокитний Г. [Петлюра С.]. Посмертна згадка // Тризуб (Париж). - 1926. - 1 травня. - Ч.29. - С.17..

Перші соціальні досвіди

Про свої шкільні роки Баршак оповідав не надто докладно: згадав лише, що замалим не зруйнував власну освітню траєкторію у старшому класі через публікацію в редагованій батьковим приятелем В. Гошкевичем херсонській газеті «Юг» нарису статистичного характеру про неґативну роль німецької колонізації в історії Півдня. Матеріали до цієї першої проби пера юнак зібрав, супроводжуючи батька під час його інспекторських поїздок. Обурений зухвалою статтею, херсонський ґубернатор М. фон Ґревеніц («затятий німець», як підкреслював Баршак) наказав розшукати автора, однак Гошкевич не виказав сина свого приятеля. Натомість він повідомив його ім'я відомому своїми антинімецькими й водночас українофільськими публікаціями юристові з Одеси С. Шелухіну, який згодом використав деякі наведені ним дані у власних розвідках. Тут маємо до справи з примітним наративним прийомом - особи, з якими доводилося контактувати Баршакові у справі його публікації, описані ним не просто як порядні та інтеліґентні, але й «чудові українські патріоти» (цю характеристику він застосував, зокрема, до Гошкевича, газету якого закрили незабаром після інциденту з його статтею)Borschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.12-13.. Так обережними штрихами Баршак окреслив свою ідейну еволюцію в бік українського й водночас революційного сеґменту суспільного пейзажу Російської імперії. Про роль С. Шелухіна у своєму житті він відгукнувся в листі від 9 травня 1949 р. до вченого-славіста Б. Унбеґауна: «Велика приязнь від довгих років зв'язувала мене з небіжчиком. Це він свого часу, коли я мав 15 років, навернув мене на українство»ЦДАЗУ. - Ф.48. - Оп.2. - Спр.30. - Арк.2..

У 1898 р. в казенній єврейській колонії Нагартав, що розташувалася «при балці Добрій і річці Вісуні» за 50 верст від Херсона, відбулася пам'ятна подія: замість старої початкової школи, в якій 40 учнів і 17 учениць двох річних наборів тулилися в одному маленькому класі, стараннями попечителя у справах єврейських поселень було збудовано й урочисто відкрито нову, із двома просторими класами для чотирьох наборів дітейИнтервью с И.М. Фалковым, 10/V/1983 // Зябко М.В. История колонии Нагартав: Сборник воспоминаний, выписки из книг и архивов [Електронний ресурс]:. Станом на 1896 р. в обох частинах поселення - Великому та Малому Нагартавах налічувалося заледве 154 двори й 1288 мешканців, соціальна активність яких зосереджувалася навколо однієї синагоги, трьох молитовних будинків, кількох хедерів - приватних класів релігійного характеру, земської лікарні, в якій працювали лікар і два фельдшери, однієї лазні, трьох яток, двох складів деревиниСписок населённых мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении. - Херсон, 1896. - С.34-36.. Тож поява у цьому компактному соціумі нового вчителя не минула непоміченою. На момент приїзду він уже був батьком двох хлопчиківВ історіографії побутує хибна версія народження Баршака в Нагартаві, що її озвучила його небога (див.: Раскіна-Безпальна Ж.М., Сарбей В.Г. Ілько Борщак (Ілля Баршак) і його родинна династія // Історична наука на порозі ХХІ ст.: Мат. Всеукр. наук. конф., м. Харків 15-17 листопада 1995 р. - Х., 1995. - С.336-339).. Невдовзі народилися ще чотири доньки. Згідно з даними, що їх було посвідчено херсонською інспекцією народних училищ у 1914 р., «Гірш-Лейб Баршак перебуває на службі в Нагортавському єврейському училищі Херсонського] п[овіту] з 15 серп[ня] 1898 р., одержує 610 руб. утримання в рік, одружений, має дітей: Іллю, який закінчив Херсонську 1-шу гімназію, Давида, дочок: Анну, Клару, Сару та Любов»ДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.21..

На користь Баршака зіграло те, що він був сином не останньої людини в місцевій громаді: старожили навіть 60 років по тому згадували про його батька, котрий учителював у Нагартаві до 1920-х рр.Интервью с И.М. Фалковым, 10/V/1983 // Зябко М.В. История колонии Нагартав... Порівняно із загалом незаможними колоністами-хліборобами, рівень життя вчителя, який отримував ґарантовану державну платню, видавався цілком пристойнимИнтервью с М.Я. Бибе, 28/VI/1984 // Там же.. Але матеріальну ситуацію Л. Баршака обтяжували купа дітей і відсутність нерухомого майна (пізніше це парадоксально посприяє Іллі у скасуванні оплати за навчання в гімназії та університеті)ДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.22..

Закріпившись і зарекомендувавши себе на посаді вчителя, а згодом і завідувача початкового народного училища - найнижчої ланки імперської освітньої системи, Л.Баршак, мабуть, усвідомлював, що вище своєї голови він уже не стрибне, тож надії на соціальне просування пов'язував із синами, насамперед первістком Іллею, до якого, як це було заведено в єврейських родинах, було особливе ставлення«Арон-Меїр був єдиним сином Хаїма (інші діти - дівчатка), його гордістю й надією» (див.: Интервью с М.Я. Бибе, 1/XII/1989 // Зябко М.В. История колонии Нагартав...).. Уявлення про престижність освіти Ілля отримав саме від батька та матері - доньки вчителя.

Судячи з витребуваної в 1901 р. виписки з метрикиANRM. - F.211. - Inv.1. - Dos.674. - F.39v., Баршак пішов до початкової школи у звичайному в той час для такої соціальної практики віці 7 років. У спогадах про тодішню нагартавську школу її колишні учні відзначали, що попри безкоштовність освіти, забезпечення підручниками й іншими засобами, метою цього обов'язкового для всіх дітей навчання було прищеплення вірнопідданих почуттів, навернення юдеїв до православ'я («Перед початком занять єврейських дітей змушували співати християнські молитви та “Боже, царя храни” (щоранку)»), російщення («всі предмети викладалися на російській мові й за російськими підручниками»)Интервью с М.Н. Зябко 1/XII/1989 // Зябко М.В. История колонии Нагартав. Правдоподібно, саме на цьому етапі у свідомості хлопця намітилися світоглядний відхід від традиційних сенсів єврейської духовності та еволюція в бік секулярної російської культури.

Як син учителя державної школи, Ілля не ходив до популярного серед мешканців колонії хедеру, в якому викладали їдиш та основи юдаїзмуИнтервью с И.М. Фалковым, 10/V/1983 // Там же.. Віддавати свого сина в науку до меламеда було для Л. Баршака неприйнятним насамперед із перспективи його соціальної позиції. Тож Ілля присвячував свій пообідній час підготовці домашніх завдань та читанню книжок, наявних у школі, головно творів класиків російської літератури. Інтенсивні читацькі практики і мрії про далекі краї поступово стали його улюбленими заняттями, дієвим способом утекти від нудної буденності, одвічного кола розмов про очікування дощів, які вістували добрий урожай, та жуків-шкідників, котрі, як-от 1902 р., нищать посівиИнтервью с М.Н. Зябко 12/VI/1989 // Там же.. Завдяки літературі юнак не був покинутий сам на себе, навіть коли мати доглядала менших дітей, а батько зайнятий у школі. На противагу звичайним розвагам своїх однолітків - іграм у м'яч, у бити на гроші чи на ґудзики, вуличним бійкамИнтервью с М.Я. Бибе, 28/VI/1984 // Там же., хлопець міг щодня вимріювати свій власний світ, заповнений героями та небуденними ситуаціями. Не дивно, що в 1905 р. Баршак закінчив початкову школу як відмінник, і не тільки тому, що його навчання відбувалося під опікою батька-вчителя.

Нагартавський період життя цікавий ще й тим, що тут Баршак здобув перший досвід у спілкуванні щонайменше двома неофіційними мовами - німецькою й українською. У Малому Нагартаві мешкали декілька родин німецьких колоністів, які з євреями не ворогували, добре знали їхню мову та звичаїИнтервью с И.М. Фалковым, 10/V/1983 и М.Я. Бибе, IV/1990 // Там же., хоча, правдоподібно, із боку євреїв, котрі теж непогано послуговувалися німецькою, існував певний елемент заздрості щодо більш заможних і повноправних співмешканців (у них навіть була власна початкова школа, де, в основному, викладали їхньою рідною мовоюСписок населённых мест Херсонской губернии... - С. 36.), що могло вплинути на ставлення Баршака до німецької культури. Найближче українське поселення було в м. Березнегувате, де діяв ярмарок, тож мешканці Нагартава непогано володіли розмовною українськоюИнтервью с М.Н. Зябко, 1/XII/1989 // Зябко М.В. История колонии Нагартав....

Попри те, що Баршак провів у Нагартаві сім років свого дитинства, а також неодноразово повертався до оселі батьків під час літніх канікулів, він жодного разу не згадав у своїх еґонаративах про цю єврейську колонію. Таким чином, витіснення в непам'ять найбільш сентиментальних років життя стало частиною загального рахунку, що йому виставила доля за вибір української ідентичності в дорослому віці. Крім того людині, яка полюбляла експонувати свої широкі інтелектуальні горизонти, було ніяково визнавати факт походження з аграрної глибинки, тож роль рідного населеного пункту в оповідях Баршака відведено Херсону, куди батько відвіз Іллю у серпні 1905 р. На підставі посвідки про успіхи того було допущено до «тримання вступного іспиту», за результатами якого зараховано до 1-ї чоловічої гімназіїСписок учнів, зарахованих у 1905 р. до 1-ї Херсонської гімназії, див.: Центральный государственный архив Москвы. - Ф.459. - Оп.14. - Д.207. - Л.42.. У стінах цього навчального закладу впродовж наступних восьми років відбуватиметься становлення Баршака як самостійної особистості, формуватиметься його стиль мислення та поведінки, тут він, так би мовити, народиться інтелектуально.

Під впливом державної освіти ідентичність Баршака набувала рис російської імперської культури. Коло його читання становила головним чином художня література (в пізніші роки міг процитувати з пам'яті не тільки А. Чехова чи пушкінську «Полтаву»«“Так тяжкий млат, дробя стекло, куёт булат”. Тільки “тяжкий млат” міг розбити аморфну масу денаціоналізованого українського народу й викувати нову Україну» (див.: [Борщак І.]. Після десяти років // Українські вісти (Париж). - 1927. - 5 листопада. - №54., але й пригадати сюжет роману «“Росіяни в 1612 році” забутого російського письменника Загоскіна»[Борщак І.]. До сценарія «Тарас Трясило» // Там само. - 1928. - 10 травня. - №63.; особливо полюбляв звертатися до М. Гоголя, зокрема образу Хлестакова«Гоголь, Гоголь, де ти?» ([Борщак І.]. Спаситель Европи. Одна з найбільших постатів сучасности. Новий Цезар. Зразок для Мусоліні... // Там само. - 24 березня. - №64. Див. також: Борщак І. Яку Україну бажають французькі «Українофіли?» // Там само. - 1927. - 20 липня. - №39).). Також захоплювався німецькою поезією «періоду бурі й натиску». Уже в еміґрації Баршакові стане у пригоді знання творів Г. Гайне, особливо «Романсеро» з його алюзіями на Французьку революцію[Борщак І.]. Єзуїтська «робота»: Лист з Франції // Пролетарская правда (Киев). - 1925. - 30 июня. - №146; Борщак І. Танок мерців // Українські вісти. - 1927. - 16 липня. - №37.. У щоденнику 1919 р. освічений онук чоботаря залишив запис: «Колись я читав, що Ней помістив у домі Ґете пошту. “Храбрійший з храбрих був сином конюха і не знав, хто такий Ґете”» (1/II). На відміну від наполеонівського маршала, Баршак був палким шанувальником Й.В. Ґете: у 1932 р. на організованій Національною бібліотекою з нагоди столітнього ювілею німецького поета виставці було презентовано інформацію з його праці «Великий мазепинець» щодо перебування пораненого в битві під Мінденом (1759 р.) П.Г. Орлика в будинку, де мешкав юний ҐетеLe chef du service des renseignements gйnйraux et des jeux au prйfet de police, 30/XII/1932 // APP. - Cabinet du prйfet. - Dossier 1 W art. 1180-59517; Goethe 1749-1832: Exposition organisйe pour commйmorer le centenaire de la mort de Goethe. - Paris, 1932. - P.30.. Чи пробував Баршак себе на ниві російськомовного віршування - невідомо. Однак, судячи з прикладу іншого випускника херсонської гімназії (1909 р.) Б. Лавреньова, гімназисти намагалися (щоправда без особливого успіху) наслідувати в потаємних зошитах стиль і думки відомих поетівЛавренёв Б.А. Автобиография (1892-1932) // Новый мир. - 1959. - №4. - С.62..

Заклад, де навчався Ілля, мав високу репутацію в місті й належав у масштабі імперії до привілейованої групи 200 так званих класичних гімназій (у програмі котрих обов'язково була хоча б одна давня мова - у цьому випадку латина), що їх випускники мали право вступу до вищих навчальних закладів без іспитів, лише на основі отриманого ними атестату зрілості. На чолі гімназії стояв К. Тюльпанов, який викладав російську мову в молодших і латину - у старших класах. Ілля контактував із ним упродовж усього свого навчання. Рівень викладання був пристойний: усі знання Баршака з латинської мови, якими він згодом полюбляв хизуватися, було здобуто саме в гімназії, адже в університеті він її не вивчав. Суворий адміністратор, Тюльпанов для учнів утілював імперський порядок і в масштабі гімназії сам був міні-монархом, кредо якого полягало у прищеплюванні молоді вірнопідданих почуттів, підтримуванні непорушних дисципліни та ієрархії. У цій справі директор покладався на священика Я. Зикова, котрий викладав Закон Божий. У тогочасній системі ідеологічних підвалин російської монархії цю дисципліну вважали чи не найважливішою, навчалися їй усі 8 років. Як юдей, Баршак не відвідував цих занять, на яких хлопчики зазубрювали великі тексти, тож вони щиро заздрили учням-євреям: «Які ви щасливі, що не маєте вчити цю пакость». Викладач Закону Божого відверто недолюблював юдеїв: «Зазвичай після пасхальних канікул священик заходив на урок у клас і вітав учнів словами: “Христос воскрес”, а учні відповідали: “Воістину воскрес”. І ось якось після такого вітання один з учнів підвівся й запитав: “Батюшко, а як можна довести, що Христос воскрес?”. На це обурений Зиков відповів: “Це що, тебе жиди підучили?!”... Це справило сильне неґативне враження на учнів»Векслер И.Н. Херсон и его жители: Исторический очерк (на правах рукописи): Экземпляр рукописи из личного архива М.А. Шорра 1963 г. [Електронний ресурс].

Тож не дивно, що коли у Херсоні, де, за висловом одного з тогочасних журналістів, «ніколи нічого не відбувалося», розпочався страйк учнів 1-ї гімназії проти поновлення у квітні 1907 р. за розпорядженням міністра народної просвіти перехідних іспитів (їх було скасовано на піку революційної активності в 1905 р.Никитенко С. Забастовка гимназистов в Херсоне // «Мой город - Херсон. Не совсем официальный сайт истории города» [Електронний ресурс]), імперсько-націоналістична громадськість звинуватила в усьому «єврейчиків», котрі, мовляв, «уносять замість науки всілякі революційні дурниці та розбещують російську учнівську молодь»Внутренние известия // Киевлянин. - 1908. - 7 января. - №7..

Ілля щойно закінчував 2-й клас, учні якого не брали участі у згаданій акції протесту старшокласників, однак цей епізод, що закінчився пам'ятним прибуттям інспектора училищ І. Камінського та досягненням компромісу щодо повернення учнів до занятьТам же. - 1907. - 12 апреля. - №92., - напевно він обговорював з однокласниками. Оскільки рішення про відновлення перехідних іспитів таки не було скасовано, заворушення гімназистів спалахнули з новою силою в наступному навчальному році. Коментуючи звільнення наприкінці 1907 р. директором К. Тюльпановим трьох гімназистів - Тарле, Фліча (обидва євреї) та Щеглова - монархічна преса вказувала на те, що поліція підозрює їх у належності до революційної партії, тож «видаленню цих хлопчаків можна тільки порадіти, оскільки подібне покарання вплине на решту розгнузданих учнів, для котрих тепер геть немає ніякого спину»Там же. - 1908. - 7 января. - №7..

Саме на 1907 р. припала історія із закриттям херсонської газети «Юг», яка, на відміну від чорносотенних листків, не лаяла гімназистів і студентів, не розпалювала релігійної та національної ворожнечі, а мала ліберальне обличчя, уособлюване її редактором В. Гошкевичем - учнем В. Антоновича, знавцем української історії та мови. Однак його політичні погляди у часи Російської імперії важко назвати про- українськими. Починаючи з 1905 р., на шпальтах його часопису популяризувалися програмні постулати помірковано-опозиційної партії російських конституційних демократівОстанній номер вийшов 25 лютого 1907 г. (№2368, дев'ятий рік видання за редакцією В. Гошкевича). У березні 1907 р. він продав свої права на газету й типографське устаткування (див.: Шевченко А.В. Газета «Юг» під редакцією В. Гошкевича: її позиціонування та роль в суспільно-політичному житті південного регіону // Ґілея. - Вип.100. - К., 2015. - С.52).. Чи міг Гошкевич приятелювати з батьком Іллі? Навряд чи, адже ці люди мали надто різні траєкторії життєдіяльності. Чи міг 12-річний Ілля, учень 2-го класу, написати статтю проти німецької колонізації у цю газету? Мабуть ні, виходячи не тільки з його підліткового віку, але й змальованого вище контексту, в якому виступ проти влади міг перекреслити сімейну стратегію його просування «в люди». Ідучи за згадкою Баршака про цю публікаторську активність, свого часу Я. Дашкевич переглянув комплект газети «Юг» і не виявив згаданої статтіКостенко А., Шевченко А. Виктор Гошкевич и его мир: Семья, окружение, древности. - Херсон, 2017. - С.31-33.. Щоправда, зробив він це для 1914 р., припускаючи, що такий допис міг бути вміщений на хвилі антинімецьких настроїв початку Першої світової війни. Дашкевичу було також відомо, що це була вже не та газета, що її видавав Гошкевич - поновлена 1910 р., вона успадкувала лише назву своєї попередниці. Утім дослідник біографії Баршака висловив сподівання на те, що цю статтю було опубліковано у журналі «Юг», закликавши продовжити пошукиДашкевич Я. Ілько Борщак, історик // Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. 2-ге вид. - Л., 2007. - С.463.. Зауваживши, що французькою «journal» якраз і означає «газета», виникає запитання: чи міг Баршак забути, що центральна в його оповіді про херсонський період життя постать Гошкевича не була в 1910-х рр. причетна до видання «Юга»? У це важко повірити, попри те, що роки видання другого «Юга» справді припали на час ґенерал-ґубернаторства М. фон Ґревеніца (1911-1915 рр.), про якого містяни оповідали, що це монархіст, чорносотенець і пиякВекслер И.Н. Херсон и его жители....

У 1946 р. Баршак заявив про використання С. Шелухіним «частини його матеріалів у двох працях “Чи постане Німеччина на берегах Чорного моря?” (опублікована українською мовою 1913 р.) й “Німецька колонізація”, рецензія у “Французькому Меркурії” від 6 червня 1933 р.»Borschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.14.. Інформацію про ці видання Баршак правдоподібно запозичив (із помилкою щодо дати «Французького Меркурію») з бібліографії праць Шелухіна 1929 р.Див.: Шелухін С. Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Руси з Франції. - Прага, 1929. - С.125. Але в тих працях немає згадки ані про Баршака, ані про котрогось анонімного автора з херсонської газети «Юг» (поклики на яку теж відсутні). Для історичного екскурсу С. Шелухін посилався на студії відомих дослідників і дослідниць (В. Степового, В. Антоновича, О. Єфименко, Д. Багалія, Д. Яворницького, М. Костомарова, А. Скальковського), для статистики - на офіційні дані ґубернаторства, для характеристики етнопсихології, освіти колоністів - на власні спостереження, які вперше оприлюднив у прочитаному в товаристві «Просвіта» ще 6 травня 1909 р. рефераті «Про німецьку колонізацію на Херсонщині»По Україні // Рада (Київ). - 1909. - 3 травня. - Ч.100. - С.3..

Натомість С. Шелухін зі вдячністю відгукнувся про Баршака на початку 1920-х рр. в одній зі своїх праць, яка стосувалася походження назви «Україна»: «Величезні скарби для української науки зберігаються в Парижі - в Національній бібліотеці і в Архівах міністерств закордонних справ і військового... Завдяки енергійній праці молодого ученого І.Борщака, який по моєму проханню при своїй роботі зібрав і для мене деякий матеріял, я маю можливість подати тут не тілько цікаві виписки, а і 2 карти, зроблені мною з фотографій, доставлених Борщаком»Шелухін С. Назва України у стародавніх географів. - Відень, 1921. - С.18-19..

Саме цю згадку Баршак переінакшив на доведення того, що С. Шелухін послуговувався частиною зібраних ним матеріалів у своїх дослідженнях ще до Першої світової війни. Змінивши сенс історичного свідчення, Баршак «заднім числом» поставив собі на службу авторитет уже покійного в той час Шелухіна (1938 р.).

Не помічений у протестному русі (ані у страйкарському, ані в публіцистичному, що підтверджується атестатом зрілості, в якому відзначалася його «постійно відмінна поведінка»ДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.10., та посвідкою про політичну благонадійністьТам само. - Арк.8зв.), а тим паче в його українській складовій, Баршак наполегливо, із року в рік, «гриз ґраніт» науки, яка давалася йому напрочуд легко в історичному та філологічному сеґментах програми (латина, французька, німецька й російська, з елементами церковнослов'янської, мови), успішно переходив із класу до класу, був допущений до випускних іспитів, склав їх та отримав 8 (21) червня 1913 р. атестат зрілості №743 1-ї Херсонської чоловічої гімназіїДАОО. - Ф.45. - Оп.4. - Спр.285. - Арк.4.. Як повного відмінника, Баршака було відзначено золотою медаллю, котра формально вручалася від імені імператораДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.10.. Нарешті на життєвому обрії 19-річно- го юнака забовванів силует університету, в якому «син учителя початкових училищ» (саме це соціальне походження було записано в його атестаті, що спростовує пізнішу вигадку про батька-інспектора) мав ступити на досі недосяжний для його єврейської родини олімп елітарної інтеліґентності.

Ілля Баршак - випускник і золотий медаліст 1-ї Херсонської чоловічої гімназії, 1913 р. (ДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.631. - Арк.35)

До цього сходження Баршак почав готуватися заздалегідь. 26 серпня (8 вересня) 1911 р. 17-річного юнака було поставлено на військовий облік. Його мали призвати в 1915 р.Там само. - Арк.4. Здавалося б, після закінчення гімназії в нього залишалося досить часу, щоб вступити до університету та отримати відтермінування від служби. Однак у разі, якщо б з якоїсь причини йому це не вдалося, на молодого чоловіка очікувала принизлива солдатчина, оскільки до євреїв в імператорській армії ставились як до осіб другого сортуИнтервью с И.М. Фалковым, 10.V.1983 // Зябко М.В. История колонии Нагартав.... Щоб уникнути ризиків, потрібно було обійти чинну в Росії квоту щодо вступу юдеїв до закладів вищої освіти. Для цього існував добре відомий спосіб - релігійна конверсія. Метричний запис про належність до «православного віросповідання» у чудесний спосіб відчиняв двері до імператорських університетів.

Перейшовши до останнього, 8-го, класу гімназії, Баршак подав до херсонської православної консисторії прохання про вихрещення. 15 (28) жовтня 1912 р. архієпископ херсонський та одеський Димитрій (Ковальницький) своєю резолюцією №5763 схвалив прохання «просвятити святим хрещенням міщанина містечка Мира Новогрудського повіту Мінської ґубернії Іллю Лейб-Гершова Баршака, юдейської віри, котрий народився 19 липня 1894 р., із нареченням йому імені Ілія (як зазначалося, на честь біблійного пророка - В.А.), присвоєнням по батькові Костянтинів»ДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.14-15.. Таким чином було задоволено і другу частину прохання Баршака, який хотів, щоб його хресним батьком став... директор гімназії К. Тюльпанов, а обряд хрещення здійснив. священик Я. Зиков, чий предмет Ілля почав відвідувати у 8-му класі та за який отримав оцінку «відмінно»Там само. - Арк.11.. Це дозволяє виснувати, що під час свого навчання в гімназії Баршак перебував у статусі улюбленця директора, тож не міг виступати проти імперії, яку уособлював його наставник і покровитель. Чи належало при цьому до обов'язків Іллі стежити за однокласниками та повідомляти про їхні погляди й поведінку - залишається тільки здогадуватися. Як засвідчує метричний запис у книзі новонароджених херсонського Успенського собору, обряд хрещення відбувся 7 (20) квітня 1913 р.Державний архів Херсонської обл. - Ф.161. - Оп.1. - Спр.41. - Арк.65 зв. - 66. За кілька років було вихрещено і брата Іллі - Давида, якого нарекли Дмитром Костянтиновичем, найправдоподібніше за ім'ям «восприємника народженого» - К.Тюльпанова.

Обставини релігійної конверсії Баршака маркують його світоглядні горизонти перед революцією: особами, які привели Іллю до християнства, були одіозні імперські шовіністи. Усупереч еґонаративам пізнішого часу, до кола його спілкування належали не Гошкевич і Шульгін, а Тюльпанов і Зиков. Із погляду Баршака та його батьків, на той момент це була вдала оборудка, яка забезпечила Іллі соціальний ліфт у вигляді золотої медалі, відмінного атестата, бездоганної характеристики та засвідчення, що надало йому право домагатися в університеті не тільки звільнення від оплати за навчання, але й призначення стипендії.