Лабіринти ідентичності одного українського інтелектуала: Ілля Баршак перед Ільком Борщаком

Утім за ці переваги довелося сплатили високу ціну. Навернення Іллі стало тектонічним зламом, який зачепив підвалини соціального функціонування сім'ї Баршаків, в якій батьки та доньки залишилися юдеями, а сини прийняли православ'я. Сучасник, єврей із Херсона, згадував: «Хрещення євреїв мало велике значення, оскільки такий єврей отримував усі права, якими користувалися росіяни, він ставав росіянином, та цілковито відходив від свого єврейського середовища. Він одружувався з росіянкою, і діти його вважалися росіянами. Серед єврейського суспільства його вважали ренеґатом (відступником), і про нього говорили з презирством»Векслер И.Н. Херсон и его жители..

Баршак народився, як він про це писав згодом в анкетах, у м. Херсон, але народився, так би мовити, удруге, у соціокультурному плані, у віці 18 років, як православний росіянин.

життєвий ідея народження інтелектуальний читацький борщак

Університети: імператорські та життєві

Згідно з версією Баршака, що її було засвідчено в 1932 р. Російським академічним союзомBULAC. - AB. - Boite 14. - UF I 130., у 1909 р. він закінчив херсонську класичну гімназію із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету. Навчався він охоче й систематично, адже зумів зарахувати екстерном чотирирічний курс, отримавши від міністерства народної просвіти спеціальний дозвіл скласти державну атестацію перед юридичною іспитовою комісією. У 1912 р. йому було присуджено диплом юриста 1-го класу. Крім того, він отримав золоту медаль за написану під керівництвом професора міжнародного права П. Казанського розвідку на тему «Огляд політичних союзів в Європі». Про цю працю Баршак розповів також у своїх спогадах 1946 р., роз'яснюючи, що стосувалася вона суперечностей між Антантою й Четверним союзом, і стверджуючи, що готував її впродовж двох років, критично проштудіювавши доробок ідеологів панґерманізмуBorschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.18..

Висока, як на юний вік, інтелектуальна культура Баршака (зокрема здатність послуговуватися кількома іноземними мовами, насамперед німецькою) заслуговує на подив: сам він стверджував, що відвідував у 1909-1912 навч. рр. у статусі вільного слухача заняття на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету й у 1913 р. йому було присуджено, за результатами державної атестації, диплом 1-го ступеня. За написане під керівництвом професора латини Б. Варнеке дослідження «Елементи права у творах Горація» він отримав золоту медаль і пропозицію продовжити навчання в магістратурі на згаданому факультеті. Подібна пропозиція надійшла й від юридичного факультету. Дилему вибору подальшого шляху в науці було вирішено на користь останнього, і вже 1913 р. Баршака зараховано на кафедру міжнародного праваBULAC. - AB. - Boite 14. - UF I 130.. Тему подвійної професійної ідентичності - правника й історика з поглибленим знанням іноземних мов - він рефреном повторював упродовж усього свого життя. Так, 30 березня 1920 р. Баршак розповів про свій фах у листі до Є. Онацького, переказавши те, що вже повідомив цьому публіцистові під час особистої зустрічі в 1919 р.: «Треба Вам нагадати, що я був залишений при університеті все таки з міжнародного права... Друге, не пам'ятаю, чи казав Вам, що, крім правничих наук, я студіював також історичні, вірніше - клясичні. Мутатіс мутандіс слова Чехова, можу сказати, що право - моя перша дружина, а філософія, античність - полюбовниця, і я таки зрадник першої»Онацький Є. По похилій площині: Записки журналіста і дипломата. - Ч.2. - Мюнхен, 1964. - С.119-120..

Подані Баршаком у різний час і в різних контекстах вказівки стосовно того, що напередодні війни він мешкав у Санкт-Петербурзі (без уточнення року)Liste des rйsidences а l'йtranger et en France de M. Йlie Borschak // AN. - Dossiers de naturalisation. - Dossier 19790853/3. і відвідував заняття в тамтешньому імператорському університеті, мабуть відображають пошуки ним кращого, ніж Одеса, стартового майданчика у світ науки Російської імперії. Як можна виснувати з листа від 21 травня 1950 р. до Л. Окіншевича, поїхати в Петербурґ Баршака надихнув приклад його земляка приват-доцента юридичного факультету тамтешнього університету, історика правових відносин В.Єльяшевича: «Цими днями я бачив Ельяшевича... Йому 76 років, але він зовсім бадьорий. Я слухав колись його виклади в Петербурзі. Це людина вельми поважна»Архів Наукового товариства імені Шевченка в Америці (далі - АНТШ-А). - Архів Лева Окіншевича. - Листування 1943-1950. - Арк.70.. В опублікованому 1950 р. спомині про своє знайомство з радянським діячем М.Скрипником, Баршак уявно наділив того «духом тих українських інтеліґентів, що їх за своїх студентських років я зустрічав у Петербурзі»Борщак І. Дві зустрічі: Микола Скрипник // Україна: Українознавство та французьке культурне життя. - Ч.4. - Париж, 1950. - С.254..

Зваживши на вказані Баршаком віхи автобіографії, петербурзький сюжет можливий тільки в 1912-1913 навч. р., скоріше за все він відвідував лекції В. Єльяшевича у статусі вільного слухача. Водночас у некролозі вікарія Ш. Кене (1947 р.) Баршак згадав, що в 1909-1911 рр. француз був вільнослухачем на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира в Києві та «ходив на виклади тих самих професорів, що пізніше були й моїми вчителями»Борщак І. Абат Шарль Кене (1883-1946) // Соборна Україна: Література. Мистецтво. Суспільство. Наука. - Вип.2. - Париж, 1947. - С.49.. Отож в оповідях Баршака про його життя присутній ще й київський сюжет.

Ці наративні суперечності, однак, не відображено в опублікованих 1946 р. спогадах. У них Баршак указав тільки те, що навчався в Новоросійському університеті, який улітку 1914 р. відрядив його з метою підготовки маґістерської дисертації до Нідерландів. В одному з пізніх еґонаративів Баршак стверджував, що ще перед Першою світовою війною відвідав Париж і, зокрема, Національну бібліотекуБорщак І. Україна в Парижі: Мандрування й пам'ятки. VI. Латинський квартал // Україна: Українознавство і французьке культурне життя. - Ч.2. - Париж, 1949. - С.65., що могло відбутися тільки на шляху з Одеси (через Марсель) до Гааґи. Звістка про початок війни спонукала Баршака повернутися в Росію: оскільки Бельгію окупували німецькі війська, він авантюрно обрав шлях через Німеччину, де його було затримано та доправлено в розташований під Штеттином табір для інтернованих осіб. Завдяки угоді про репатріацію Баршакові разом з іншими російськими підданими дозволили виїхати в Норвегію, звідкіля він дістався Риґи. Як студент імператорського університету, мобілізації він не підлягав. Але можливість залишитися осторонь від ґлобального конфлікту юнак рішуче відкинув: на третій день по приїзді записався у ґвардійський полк і вже за десять днів долучився до армії під командуванням ґенерала О. Самсонова у Східній Пруссії. Як мотив свого вчинку Баршак указав не російський імперський патріотизм, а бажання допомогти «братам-слов'янам», а також захистити Україну, на яку зазіхала НімеччинаBorschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.16.. Як він зазначав у 1948 р., перебував у військах із вересня 1914 до лютого 1918 рр.Demande de naturalisation, 27/XI/1948 // AN. - Dossiers de naturalisation. - Dossier 19790853/3. У заповненій на схилі життя, у 1953 р., викладацькій анкеті ENLOV, Баршак уперше вказав, що його було відзначено хрестом Св. ГеоргіяNotice individuelle d'Йlie Borschak, l'annйe scolaire 1953-1954 // Ibid. - Dossiers du personnel de l'enseignement supйrieure. - Dossier 20100053/55., найвищою відзнакою Російської імперії за звитягу.

Швидкі успіхи російських військ невдовзі змінилися нищівною поразкою під Танненберґом, «і ось у моїй роті нас залишилося лише тринадцятеро, кому пощастило повернутися з цієї кампанії»Borschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.17.. В автобіографії 1931 р. Баршак підкреслював, що «провів на російському фронті всю війну, спочатку як солдат, згодом як офіцер, мене двічі було поранено, першого разу під час нещасливої кампанії у Східній Пруссії»Notice individuelle d'Йlie Borschak, l'annйe scolaire 1953-1954 // AN. - Dossiers du personnel de l'enseignement supйrieure. - Dossier 20100053/55.. Його евакуювали у шпиталь у м. Ковно, де він залишався до листопада 1914 р.Borschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.17., а згодом призначили у 7-й гусарський полк, у складі якого він пережив усі випробування позиційної війни на Волині. Описуючи в 1946 р. поневіряння у німецькій в'язниці, Баршак називав тамтешній холод «ще гіршим за той, що я його досвідчив в окопах у 1915 р.»Ibid. - P.67.. У жовтні 1915 р. він зазнав другого поранення, після чого був відправлений у Сергіївське артилерійське училище в Одесі, по закінченні котрого у травні 1916 р. на нього чекав Румунський фронт. Новоспечений підпоручик спочатку служив в артдивізіоні, а в листопаді отримав призначення у штаб 8-ї арміїLe chef du service de Renseignements Gйnйraux et de Jeux au prйfet de police, 11/X/1927 // APP. - Cabinet du prйfet. - Dossier 1 W art. 1180-59517.: «Ось тоді 1917 р. до нашої дивізії приїхав Керенський “уговаривать” жовнірів наступати на німців»ЦДАЗУ. - Ф.48. - Оп.2. - Спр.25. - Арк.8.. Щоправда у цитованому тут приватному листі до Н. Полонської-Василенко від 9 жовтня 1951 р. адресант указав іншу дату закінчення «гарматної школи» - 1915-й рік.

У 1946 р. Баршак згадав, що в березні 1917 р. він «поновив свою участь в українському русі»Borschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.17. та, обраний до української ради Румфронту, незабаром вирушив як її повноважний представник до ОдесиУ 1917 р. штаб 8-ї російської армії дислокувався на Поділлі, тому Баршак не міг одночасно служити там і на Румфронті в Бессарабії.. У 1952 р. вказав, що з 1917 р. перебував на посаді «офіцера при Одеському українському військовому училищі»Borschak Й. Bibliographie raisonnйe des њuvres relatives а l'Ukraine. - F.1.. У більш ранній автобіографії 1931 р. він, навпаки, повідомляв, що його перебування в Одесі мало приватний характер: «Мені вдалося, скориставшись відпусткою, скласти маґістерські іспити, окрім останнього, у чому мені перешкодила російська революція та події, які розгорнулися на Україні»Йlie Borschak а Paul Boyer, 12/X/1931 // AN. - Dossiers du personnel de l'enseignement supйrieure. - Dossier 20100053/55..

Здається, що попри два з половиною роки війни потяг Баршака до знань не тільки не зник, але навіть зміцнів. У 1917 р. він на «відмінно» склав іспити, які надавали право після захисту дисертації отримати науковий ступінь маґістра міжнародного права, а також, після прочитання на юридичному факультеті двох викладів pro venia legendi, - учене звання приват-доцентаBULAC. - AB. - Boite 14. - UF I 130.. Також Баршак декларував, що виконав усі формальні вимоги й отримав дозвіл викладати в університеті: «У 1917 р. я прочитав перед учителями гімназії один виклад про українську культуру у XVI і XVII ст. та повторив той самий виклад у 1918 р. в Київському університеті»Йlie Borschak а Paul Boyer, 12/X/1931 // AN. - Dossiers du personnel de l'enseignement supйrieure. - Dossier 20100053/55.. У 1953 р. він указав, що в 1917 р. здобув науковий ступінь «доктора гуманітарних наук та права Одеського університету» («Docteur иs lettres et en droit de l'Universitй d'Odessa 1917»)Notice individuelle d'Йlie Borschak, l'annйe scolaire 1953-1954 // Ibid. - Dossiers du personnel de l'enseignement supйrieure. - Dossier 20100053/55., мабуть розуміючи під цим захист маґістерського диплома з історії права.

Після того, як Українська Центральна Рада уклала мир із німцями, що відкрив останнім шлях в Україну, Баршак демобілізувався й у червні 1918 р. вирушив до Києва, де «приєднався до групи українського опору, яка мала на меті зривати поставки транспортів зі збіжжям до Німеччини та відправку на західний фронт військових конвоїв». Але у серпні 1918 р. його було заарештовано й запроторено на три тижні до в'язниці, звідки він зміг передати на волю статтю антинімецького характеру, що її було опубліковано в одній із київських газет. Після капітуляції Німеччини Баршак поринув у вир повстання й «одного дня, на маленькому вокзалі в Київській ґубернії, мав приємність прийняти з рук німецького ґенерала значний запас амуніції, необхідний для нашої імпровізованої армії»Borschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.19..

Це свідчення, однак, відрізняється від раніших тверджень Баршака. У написаному 1929 р. власноручному листі міністрові внутрішніх справ Французької Республіки він, домагаючись скасування застосованих щодо себе міґраційних обмежень, згадав про ув'язнення в Києві з серпня до листопада (тобто впродовж трьох місяців) і повідомив, що був «одним з очільників повстання супроти німецьких загарбників та готував цей виступ у тісному порозумінні з паном маркізом Беле де Сен-Льєнар, французьким військовим аташе в Яссах, який, я певен цього, не відмовить мені підтвердити це»Утім свідчення Беле у справі відсутнє (AN. - Cabinet du directeur gйnйral de la Suretй Nationale. - Fichier central et Archives gйnйrales. - Dossier 19940434/98. - F.140)..

Еґонаративи Баршака подають різні версії його переїзду з Києва до Франції. У 1929 р. він зазначив, що уряд УНР, якому було відомо про його зв'язки у французьких колах, попервах скерував його з дипломатичною місією до Рима, де він «установив зв'язок із паном Ноблемером із французької військової місії». Поїхати ж у Францію з метою зміцнення зв'язків цієї держави з Україною йому порадив особисто французький посол у Римі П.-Е. БарерIbid..

Після Другої світової війни непевність щодо проживання у Франції для Баршака зникла, тож 1946 р. він оприлюднив іншу версію свого виїзду з України: у січні 1919 р. його було залучено до складу дипломатичної місії у США. Не кажучи ані слова про те, що відбувалося з ним упродовж наступних місяців, Баршак стверджував, що наприкінці того таки року він прибув до Парижу, де був призначений повіреним у справах української делеґації на мирній конференції з дорученням розвивати французько-українські культурні відносиниBorschak Й. Huit mois а la Santй. Journal (1940-1941). - P.20.. В іншому пізньому (1947 р.) еґонаративі, описуючи натовпи радісних парижан у момент звільнення від німецької окупації у серпні 1944 р., він прохопився, що «бачив стільки народу лише 14 липня 1919 р., коли святкували перемогу в Першій світовій війні»[Борщак І.]. До третіх роковин визволення Парижу. 1. Одинадцять історичних днів (з мого нотатника) // Соборна Україна: Література. Мистецтво. Суспільство. Наука. - Вип.3. - Париж, 1947. - С.106.. 20 вересня 1930 р. Баршак оповідав своєму львівському кореспондентові І. Кревецькому про знайомство на Паризькій мирній конференції з британським військовим міністром В. Черчиллем, «що мені самому в 1919 р. доводив, що жадної України не існувало»Центральний державний історичний архів України, м. Львів. - Ф.309. - Оп.1. - Спр.984. - Арк.68.. Натомість у листі від 2 вересня 1949 р. до Л. Окіншевича, який на той час еміґрував в Америку, він навів протилежне згаданому вище свідчення про виконання ним місії у США: «Я, правда, вже давно був у Вашій країні й в привілейованій ролі дипломата..., і знаю, як узагалі важко влаштуватися там»АНТШ-А. - Архів Лева Окіншевича. - Листування 1943-1950. - Арк.41.. Також Баршак запевняв, що 1919 р. побував у Швеції, де працював в архівахБорщак І. Україна в Парижі: Мандрування й пам'ятки // Україна: Українознавство і французьке культурне життя. - Ч.6. - Париж, 1951. - С.402..

Отож для виходу з лабіринту автобіографістики є принаймні чотири поданих самим Баршаком підказки стосовно місця перебування його в 1919 р.: Рим, Париж,

Вашинґтон, Стокгольм. Питання про характер діяльності у цей період справді було б важко з'ясувати, якби не введення 2017 р. до наукового обігу його щоденника 1919-1920 рр.Кучерук О. Щоденник члена дипломатичної місії до США Ілька Борщака за 1919-1920 роки... Із погляду вірогідності авторської оповіді, яка створюється в момент відображених у ній подій, щоденникові нотатки, на відміну від спогадів - збірок белетризованих сюжетів, уважаються правдоподібним різновидом еґоджерелZanone D. Йcrire son temps: Les mйmoires en France de 1815 а 1848. - Lyon, 2006. - P.207.. Попри свій стислий характер, записи іноді відображають емоції, ідеї, уявлення, морально- етичні цінності їх автора в, так би мовити, первісному, необробленому вигляді.

Судячи із запису у згаданому щоденнику під 22 лютого 1919 р., подібні нотатки Баршак вів і впродовж 1916-1918 рр. Вони справді могли б зіграти неоціненну роль при реконструкції його біографії у цей переломний для його самоідентифікації історичний момент, однак, за визнанням автора, на превеликий жаль для нього самого й майбутніх істориків, цей записник було викрадено «віденськими жуликами» вкупі з дорожнім кофром при переїзді через австрійсько-німецький кордон.

Щоденник Баршака 1919-1920 рр. дозволяє встановити географію і хронологію його «одисеї»: Станіславів (23-24 січня), Відень (28 січня - 20 лютого), Зальцбурґ (21 лютого), знову Відень (22 лютого), Берлін (2-8 березня), Копенгаґен (10 березня - принаймні до 31 травня), утретє Відень (17 червня - щонайменше до 10 вересня), Бухарест (29 жовтня), Хотин - Жванець (4 листопада), знов-таки Відень (7 листопада - принаймні до 19 листопада), Рим (перед 10 грудня - після 19 грудня), Париж (не пізніше 1 лютого 1920 р.). Відразу стає зрозумілим, що Баршакові не вдалося добратися до США, адже більшість членів дипломатичної місії, яка застрягла в Данії, не отримали візи від американського уряду (сюжет про дослідницьку поїздку у Швецію також не знаходить підтвердження в інформації щоденника). Він вимушено повернувся у Відень, де перебував до осені (не маючи візи від жодної західної держави, адже «українців ніхто нікуди не хоче пускати» (28/I)). Отже його пізніші твердження про місцезнаходження в Парижі 14 липня та зустріч із В. Черчиллем неправдиві. Лише після того, як він фактично опинився у статусі дипломата поза штатом, а отже й без платні, Баршак почав шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Навіть на цьому етапі приєднання до української делеґації на Паризькій мирній конференції, усупереч його пізнішим наративним стратегіям, не бралося ним до уваги, принаймні натяки на це у щоденнику відсутні: рішення про переїзд до Парижа Баршак ухвалив унаслідок певного збігу обставин не раніше, ніж наприкінці 1919 р.

У біографії Баршака перший рік після закінчення гімназії виглядає чи не найбільш загадковим. Для реконструкції другої половини 1913 - першої половини 1914 рр. є дві підказки, подані ним самим, через що обидві версії не виглядають переконливо. Отож версія перша: амбітний Ілля подав документи не абикуди, а до чи не найпрестижнішого на той час із-поміж 12 імператорських університетів - Санкт- Петербурзького. Пізніша згадка Баршака про обставини знайомства з приват-доцентом юридичного факультету зазначеного вишу В. Єльяшевичем може свідчити про те, що приклад цього уродженця Херсонської ґубернії, вихрещеного єврея, був взірцевим для юнака. Справді, долі Єльяшевича та Баршака дуже схожі: не тільки походженням, але й інтересом до історії права, еміґрацією під час революції та облаштуванням у Парижі, де обидва зустріли свій кінець, тільки вибір першого, старшого на 15 років, був на користь російської, а другого - української ідентичності, що відбилося на тематиці їхніх дослідницьких зацікавлень - Московська держава в першого й козаччина - у другого. Однак в оповіді Баршака про обставини знайомства з Єльяшевичем є істотні суперечності: річ у тому, що влітку 1913 р. той звільнився з університету (офіційно за станом здоров'я, неофіційно - через конфлікт із керівництвом) і надалі працював у Петербурзі на чиновницькій посадіШилохвост О.Ю. Русские цивилисты: середина XVIII - начало XX в.: Краткий биографический словарь. - Москва, 2005. - С.66.. Перевірка в каталозі особових справ студентів, а також вільнослухачів столичного вишу показала, що в 1913-1914 рр., як і в інші роки, присутність там Баршака не зафіксованоЦентральный государственный исторический архив Санкт-Петербурга (далі - ЦГИА СПб). - Ф.14. - Оп.3; Оп.15..

Друга версія спирається на поодиноку згадку у щоденнику 1919 р.: «Прибув в Берлін. Його не можна пізнати. Я бачив його в останній раз в 1913 р.» (2/III). Достовірність цього запису вища, ніж попереднього спогаду, адже нотатник не призначався для публіки. Що міг робити 19-річний юнак у Німеччині перед Першою світовою війною? Те, що й чимало інших випускників гімназій із Росії, а саме вступати без іспитів на основі атестату зрілості та довідки про благонадійність до чи не найпрестижніших в Європі закладів вищої освітиДив.: Будницкий О., Полян А. Русско-еврейский Берлин 1920-1941. - Москва, 2015. - С.40; Рогозин А.А. Российские студенты в Германии на рубеже XIX-XX вв. в современной немецкой историографии: Дисс. ... канд. ист. наук. - Москва, 2015. - С.58, 63-64.. Однак навчатися в Берлінському королівському університеті Фрідріха Вільгельма III в Баршака не склалося, найправдоподібніше через запроваджену 1906 р. вимогу подавати довідку про наявність коштів на весь період студійРогозин А.А. Российские студенты в Германии на рубеже XIX-XX вв. ... - С.65., яких у сина вчителя народних училищ, звісно, не могло бути. Утім прагнення навчатися в Німеччині, утаєне в його пізніших еґонаративах, свідчить принаймні про те, що в юному віці Баршак не надавав переваги французькій культурі перед німецькою. Почуття нелюбові до Німеччини могло викристалізуватися під впливом образливої для його самооцінки невдачі при вступі в 1913 р. (щось на кшталт «Батьківщина великого Ґете не оцінила мене, зате оцінить Батьківщина не менш великого Наполеона!»), підсиленого цією психологічною травмою комплексу неповноцінності щодо носіїв німецької культури, а також антинімецьких суспільних настроїв, спричинених Першою світовою війною.

А що ж Петербурґ? Із документів університетської справи Іллі виглядає, що його слід на берегах Неви відбився чіткіше, ніж на берегах Шпреє: 1 (14) вересня 1913 р. юнака було зараховано до числа студентів... політехнічного інституту імператора Петра ВеликогоДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.7, 11 зв.. Логіка цього вступу не до кінця зрозуміла - найправдоподібні- ше йшлося про запасний варіант дій із метою закріпитися у статусі студента, після того, як Баршак не встиг через поїздку до Німеччини вчасно скласти подання до Імператорського Санкт-Петербурзького університету, натомість у політехнічному, через наявність вільних місць, йому не відмовили. Однак уже 8 (21) жовтня, тобто ще перед початком занять, Баршака відрахували з числа студентів через невнесення оплатиЦГИА СПб. - Ф.478. - Оп.3. - Д.453. - Л.1-4.. Скоріше за все Ілля, якого вабили історія та філологія, таки не побачив себе інженером.

Про те, що він хотів стати гуманітарієм, свідчить його інтерес до навчального закладу, який, попри те, що розташовувався у провінції, мав високу репутацію з підготовки викладачів давніх мов та історії для гімназій. Ішлося про історико-філологічний інститут князя Безбородька в Ніжині. Кращі випускники класичних гімназій могли претендувати на отримання тут стипендії, на що, мабуть, і розраховував Ілля. Про намір вступити до Ніжинського інституту свідчить вислана туди на його прохання 1 (14) березня 1914 р. з Херсонського ґубернатор- ства посвідка про благонадійністьДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.8-8 зв.. Однак це був лише один із варіантів. Він остаточно вирішив зробити прагматичний вибір на користь більш престижних навчального закладу та фаху.

3 (16) червня 1914 р. з Березнегуватого Баршак відправив пакет документів до приймальної комісії одного з найпрестижніших імператорських університетів - св. Володимира в Києві. Подання абітурієнта містило власноручну заяву з проханням про зарахування до числа студентів юридичного факультету, а також ориґінали та копії приписного свідоцтва №792, атестату зрілості №743, метричного запису про хрещення №13707, посвідку про належність до міщанського стану та послужний список батька, три завірених гімназією фотокартки з написом, в якому йшлося про відзначення Баршака золотою медаллю. Його документи було зареєстровано в університетській канцелярії 11 (24) червня й 8 (21) липня визнано достатніми для зарахування. Ще раніше, 28 травня (10 червня), було отримано витребувану Баршаком із Ніжинського історико-філологічного інституту посвідку про благонадійністьТам само. - Арк.9.. У серпні рішенням декана юридичного факультету Іллю зараховано на перший курсТам само. - Арк.3-3 зв..

Вступу посприяло й те, що того року університет був зацікавлений у більшому, ніж зазвичай, наборі, оскільки на початку війни чимало студентів записалися добровольцями в арміюИмператорский Университет св. Владимира в 1914 году // Киевлянин. - 1915. - 14 февраля. - №45.. Баршак такого бажання вочевидь не мав. У вирі світового конфлікту Ілля вибудовував приватну траєкторію, яка не передбачала долучення до воєнного протистояння імперій. Невдовзі після отримання студентського квитка він звернувся до університетської адміністрації з проханням видати засвідчення для його приписної дільниці у Херсонській ґубернії з метою відтермінування призову, і отримав цей документ 18 (31) грудняДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.16-17..

Зрозуміти, яке враження справив Університет св. Володимира на Баршака, допомагають спогади пізнішого його наукового опонента, а згодом і постійного дописувача Б. Крупницького. їх Баршак опублікував у редагованому ним у Парижі часописі «Україна»: «На студії я приїхав в Київ на зимовий семестр 1913 р. як зелений провінціал. Монументальний університет, з безмірними коридорами, заповнений великим натовпом студентів, що рухалися в усіх напрямах, нагадував мені біблійного Левіатана, і минуло чимало часу, поки я до цього оточення призвичаївся»Київський університет за спогадами Б. Крупницького: З студентських спогадів історика // Україна: Українознавство і французьке культурне життя. - Ч.6. - Париж, 1951. - С.446..

Баршак, в якого не було заможних батьків, мешкав в університетському гуртожитку. Довідка за підписом його хрещеного батька директора К. Тюльпанова дозволила Іллі порушити клопотання щодо надання йому стипендії - щоправда щойно після закінчення першого року навчанняДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.4.. Упродовж 1914-1915 навч. р. він прослухав і склав на «відмінно» курси «Енциклопедія права», «Історія римського права», «Політична економія» та французьку мову, на «добре» - «Статистику»ДАОО. - Ф.45. - Оп.4. - Спр.285. - Арк.4; Обозрение преподавания в Университете св. Владимира на 1914- 1915 учебный год: По юридическому факультету: С приложением расписания лекций. - К., 1914. - 24 с.. Однак війна несподіваним чином внесла свої корективи.

Після успіхів 1914 р. на Галичині, у 1915 р. російські війська відступили й улітку лінія фронту проходила поблизу Тернополя та Дубна. У червні командувач Південно-Західним фронтом М. Іванов постановив евакуювати низку київських навчальних закладів, насамперед Університет св. Володимира. На позір дбаючи про безпеку освітян, ґенерал мав намір усунути з близького тилу відомих своєю прихильністю до революційних, у тому числі українських, партій київських студентівСмолин А. Начальная военная заготовка // Big Kyiv. Історія [Електронний ресурс]. Університетові (за винятком медичного факультету) було наказано перебазуватися до Саратова, який зустрів київське студентство дефіцитом житла: винайняти кімнату не можна було навіть за великі гроші, у перетворених на гуртожитки приміщеннях консерваторії студенти спали на нарах, у них не було елементарних побутових умов, а дорожнеча харчування вдарила по скромних бюджетахЭвакуация, или Дневник студента // Киевлянин. - 1915. - 9 декабря. - №339.. Коли 15 жовтня розпочався навчальний рік, студенти масово пропускали заняття. Ситуацію, яка склалася у Саратові, одна з київських газет описала наступним чином:

«У гуртожитках уповні визначилися три типи студентів-киян: студенти, які приїхали у Саратов на декілька днів; студенти, котрі бажали займатися, і студенти, що воліли просто пожити у Саратові. Перші в гуртожитку тільки ночують, натомість весь день бігають то в університет, який розташований в одному кінці міста, то в канцелярію університету на протилежному кінці Саратова. Такі студенти якомога скоріше завершують свої справи та від'їжджають додому»Местные известия // Там же. - 13 октября. - №202.. «У нинішній час функціонує канцелярія зі студентських справ. міститься вона в маленькій кімнатці, заваленій паперами, заставленій столами»Киевляне в Саратове // Там же. - 18 ноября. - №318..

Під той час у цій тісній канцелярії побував і Баршак - саме там 17 (30) листопада на його прохання було оформлено подання ректора Університету св. Володимира М. Цитовича до ректора Новоросійського університету Д. Кишенського щодо переведення студента. Через відсутність умов для підготовки та складання іспитів чимало юнаків подавали прохання про зарахування до військових училищ. Але для Баршака фронт не був варіантом, тож він наполіг на переведенні в Новоросійський університет. Однак попервах він уважав цей варіант тимчасовим, розраховуючи, що йому випаде нагода повернутися на береги Дніпра після очікуваного невдовзі повернення Університету св. Володимира до Києва«Прошу ваше превосходительство розпорядитися про затримку моїх паперів, так як у майбутньому році я маю намір знову повернутися в Київ» (див.: ДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.6)..

Із листопада 1915 р. Баршак навчався в ОдесіТам само. - Арк.1.. Поміж світлин, які збереглися у сімейному архіві М. Кошран - доньки його падчерки Віри, на увагу заслуговує постановочна композиція, на якій троє студентів у формених шинелях імператорського університету символічно вдивляються в розгорнуту книжку. На звороті власноручний напис Баршака: «1) Борис Ільчевич; 2) Михайло Логунов; 3) Ілля Баршак. Одеса, 1915 р.»ЦДАЗУ. - Ф.48. - Оп.3. - Спр.2. - Арк.6-6 зв..

Зазначена дата суперечить хронології пізніших оповідей, в яких ішлося про перебування в той час на військовій службі.

Попри практично втрачений осінній семестр, Баршакові вдалося надолужити та зарахувати програму другого, а згодом і третього року навчання за такими предметами: «Державне право», «Фінансове право», «Історія філософії права», «Догма римського права», «Історія російського права» та ін.ДАОО. - Ф.45. - Оп.4. - Спр.285. - Арк.4.

Ілля Баршак (у центрі) - студент юридичного факультету Імператорського Новоросійського університету, Одеса, 1915 р. (ЦДАЗУ. - Ф.48. - Оп.3. - Спр.2. - Арк.6)

Результати піврічних іспитів показали, що навчання давалося йому легко, тільки з двох предметів він отримав оцінки «добре» (одним із них було «Синодальне богослов'я», мабуть чуже для Баршака як для вихрещеного єврея, іншим - «Історія філософії права»), натомість решту фахових дисциплін і французьку мову склав на «відмінно»Там само. - Арк.5.. Усього впродовж навчання відвідав 477 год. лекційних і семінарських занять, не рахуючи факультативних предметів - російських мови, літератури та історіїТам само. - Арк.5 зв., на які він, вочевидь, записався через зацікавлення царинами минулого та словесності. Як бачимо, у цей час світоглядна траєкторія Баршака ще вибудовувалася згідно з логікою імперської парадигми. Красномовним свідченням цього став допис уповноваженої стежити за антиурядовими настроями в університеті особи на поданні 1915 р. щодо переведення Баршака: «Не помічений»ДАК. - Ф.16. - Оп.464. - Спр.531. - Арк.2..

Але у квітні 1917 р. Баршак раптово вирішив не записуватися на четвертий курс, натомість попросив умовно дозволити йому скласти державну атестацію перед юридичною іспитовою комісією. У травні йому пощастило зарахувати «Цивільне право та процес», однак до решти іспитів його не допустили й незабаром відчислили з університету«У квітні 17 року я був допущений умовно до державних іспитів, причому склав екзамени з цивільного права і процесу» (див.: ДАОО. - Ф.45. - Оп.4. - Спр.285. - Арк.1).. Оскільки ця історія відбувалася під час становлення в Одесі нового типу суспільних відносин, то логічно припустити, що згадані революційні зміни настільки вплинули на усталене життя Баршака, що змусили його з ризиком пришвидшити освітню траєкторію. Правдоподібно саме у цей час він став на тернистий, але багатообіцяючий шлях адепта українського національного відродження, що дедалі ширшим потоком розливалося по всіх усюдах. Уже згаданий С. Шелухін, який швидко став одним із визнаних лідерів українського руху в Одесі, згадував про ту буремну весну після повалення монархії:

«1917 рік застав у Одесі значну групу підготованих лекторів із українознавства - істориків, правників, філологів, лікарів, економістів, і це дало можливість негайно організувати різні курси, як тільки прийшла звістка про абдикацію царя і революцію. В Одесі практика в “Просвіті” виробила і лекторів, і теми для рефератів про українське національне ім'я, державно-правні підстави відновлення української державности й самостійности, про значіння договору 1654 р. і тому подібне»Шелухін С. Україна - назва нашої землі з найдавніших часів. - Прага, 1936. - С.68..

У 1932 р. С. Шелухін засвідчив, що познайомився з Баршаком під час товариського візиту до члена Одеської судової палати (з 1 березня 1916 р.Волков С.В. Высшее чиновничество Российской империи: Краткий словарь. - Москва, 2016. - С.1287.) О. Кордуняна. Баршак, тоді студент Новоросійського університету, був «своєю людиною» в розташованій у престижному будинку №11а на Французькому бульварі квартирі Кордуняна і виявляв увагу до його доньки НадіїЦДАЗУ. - Ф.48. - Оп.2. - Спр.80. - Арк.7., випускниці Маріїнської жіночої гімназії: «Кордунян рекомендував мені Борщака, як студента, який на науковому полі багато обіцяє в будучім... Цей Борщак дійсно звернув на себе мою увагу»Документ удоступнено директором Бібліотеки ім. О. Ольжича в Києві О. Кучеруком..

Знайомство відбулося напередодні або ж на самому початку революції 1917 р., коли згаданий українознавчий контекст зборів, публічних викладів і дискусій, мозковим центром якого був чи не найбільше підготовлений до такої ролі С. Шелухін, настільки захопив Баршака, що він і не помітив, як усе це стало для нього власними координатами для орієнтування в новій соціальній реальності. У своєму щоденнику 1919 р. Баршак «зі страшним жалем» констатував втрату рукопису під назвою: «Міжнар[одні] прав[ові] елементи в історії руху Богд[ана] Хмельницького]» (22/II), у темі якого вгадуються ідейні імпульси Шелухіна. Цю доповідь ще було написано російською мовою - не в останню чергу, мабуть, через відсутність навичок українського письма, але сам ідейний напрям твору промовисто засвідчив розрив Баршака з імперським академічним дискурсом.

Це було вже третє й останнє за ліком соціокультурне народження Баршака, цього разу у віці 22 років. Його акультурація відбулася відносно легко не тільки тому, що дві попередніх ідентифікації виявились нестійкими, а елементи єврейської та російської культури в його світогляді нейтралізувалися навзаєм. Гадаю, що український вибір було здійснено як із міркувань емоційного, так і раціонального порядку, і це було ідеальне поєднання. По-перше, Баршак мав відчути неабияке полегшення, звільнившись від того обмежуючого і принижуючого його єство режиму правил, суджень і узвичаєнь, який уособлював імперський націоналізм. Російська ідея, що була надто ієрархічною, зашкарублою, неінклюзивною, його не вабила. До неї безумовно можна було пристосуватися, що й досі робив Баршак, але щиро переживати її як власне «я» було складно для людини із завищеними самооцінкою та очікуваннями від життя. По-друге, український проект у 1917 р. був як tabula rasa, на якій можна писати все, що заманеться, і кому заманеться, а в умовах Одеси цей проект узагалі виглядав як украй інклюзивний, готовий заплющити очі на етнічне походження, за умови дотримання простих і найбільш загальних маркерів ідентичності, добре зрозумілих йому як гуманітарію, а саме української мови, котра не була чужа для його вуха ані в Нагартаві, ані у Херсоні, ані в Києві, та історії як світоглядного обґрунтування національного відродження.

Але в революційній Одесі відбувалася конкурентна боротьба соціальних ідентичностей, тож вибір суб'єкта на користь однієї з-поміж них автоматично означав його позиціонування як супротивника для носіїв іншої. Правдоподібно, що саме проукраїнська активність Баршака в університеті спричинила зворотну реакцію з боку проросійської адміністрації. Утративши право на відстрочку, у червні 1917 р. він був змушений зняти форму студента та надіти однострій російської арміїДАОО. - Ф.45. - Оп.4. - Спр.285. - Арк.1.. В інформаційних базах щодо осіб, яких було поранено1914-1918: Памяти героев Великой войны [Електронний ресурс]

Із території сучасної України до лав російської армії було мобілізовано чимало однофамільців. Серед них і призваний в Одесі Ілля Баршак, єфрейтор 48-го Одеського піхотного полку, уродженець м. Косулен Бессарабської ґубернії. Однак він з'явився на світ у 1886 р., а в полон потрапив у 1914 р. (див.: РГВИА. - Ф. «Картотека бюро учёта потерь в Первой мировой». - Ящик 5625-А. - Л.1481). або нагороджених хрестом Св. ГеоргіяДив.: Патрикеев С.Б. Сводные списки кавалеров Георгиевского креста с I-й по IV-ю степень, 1914-1922 гг.: В 14 т. - Москва, 2014-2015. під час Першої світової війни, згадки про Баршака відсутні, зате підтверджується його оповідь про навчання в Одеському артилерійському училищі, куди його, як зазначалося в наказі №233, - випускника «Херсонської] 1-ї гім[назії], 22 [років], пр[авославного]», було зараховано 8 (21) липня 1917 р. на 11-й прискорений курсРГВИА. - Ф.343. - Оп.1. - Д.5. - Л.413.. Таким чином колишньому студентові, котрий скористався послабленням вимог щодо вступників до військових училищ, удалося уникнути відправки на фронт (де він не був жодного дня). До 25 вересня (8 жовтня), коли рішенням дисциплінарного комітету його було зачислено до 1-ї батареї, Баршак проходив стройовий вишкіл, за який отримав 5 балівРГВИА. - Ф.343. - Оп.1. - Д.5. - Л.564 об.. У листопаді 1917 р. училище було реорганізоване в українське й від того часу Баршак міг вільно виявляти свою нову ідентичність. Але відразу ж після більшовицького перевороту в Одесі 16-18 (29-31) січня 1918 р. училище розформували й 11-й курс, присяга якого мала відбутися в березні, не встиг закінчити навчанняРипенко Ю.Б., Фролкин А.Э., Лепский В.А. Одесское артиллерийское училище 1913-2018: Исторический очерк. - Москва, 2019. - С.36..

Баршакові не пощастило стати офіцером, але він мав надію завершити навчання в Новоросійському університеті. 21 лютого 1918 р. звернувся до юридичної іспитової комісії з проханням дозволити йому скласти екстерном державну атестацію. Без жодних натяків на поранення й нагороди указав у заяві, що «з червня міс[яця] перебував на військовій службі, де розладнав здоров'я», і мотивував свій поспіх «необхідністю від'їзду з Одеси в найближчий час»ДАОО. - Ф.45. - Оп.4. - Спр.285. - Арк.1.. Судячи з того, що перший із-поміж предметів («Кримінальне право та процес») було зараховано йому вже 1 березня, його прохання задовольнили, однак складання іспитів (усього сім, не рахуючи «Цивільного права та процесу», правдоподібно перезарахованих 18 квітня за результатами складання їх у 1917 р.) розтягнулося у часі. Екзаменаційний лист містить здебільшого відмітки з підписами про зарахування, однак там є і дві відмінні оцінки за римське та міжнародне правоТам само. - Арк.5.. Мабуть, це були саме ті предмети, в опануванні яких студентові вдалося проявити найбільші здібності, що може пояснювати подальше неодноразове звернення Баршака в еґонаративах до тематики, пов'язаної з цими сферами знань, та згадки про професора міжнародного права П. Казанського як наукового наставника в Одесі.

У підсумку Баршакові було видано атестацію до диплому за підписами голови комісії проф. О. Загоровського та виконувача обов'язків секретаря А. Петровського, яка тимчасово, до підтвердження міністерством, засвідчувала, що той «удостоєний у засіданні згаданої юридичної комісії 1918 р. диплома другого ступеня зі всіма правами й перевагами, переліченими у ст. 492, т. XI, ч. I Зводу статутів учених установ та навчальних закладів відання міністерства народної просвіти»ДАОО. - Ф.45. - Оп.4. - Спр.285. - Арк.2.. Для присудження диплома першого ступеня Баршакові пропонувалося подати до згаданої комісії письмову роботу. Але він не скористався цією можливістю та, як видно з так званого залікового свідоцтва, виданого йому за підписом виконувача обов'язків ректора А. Билимовича 15 травня, «у весняному півріччі 1918 р. згідно з проханням із числа студентів цього університету звільнений; через що правами, наданими тим, хто закінчив курс в університеті, скористатися не може»Там само. - Арк.4.. Це означало, що Баршака було атестовано як юриста другого ступеня (відповідник сьогоднішньої кваліфікації бакалавра), і вимог щодо диплома першого ступеня (відповідник сьогоднішнього магістра) він не виконав.

Мотиви рішення поспіхом закінчити навчання в Одесі слід шукати у стабілізації української влади. Розпочиналося формування нових адміністративних органів, що відкривало унікальні, неможливі в Російській імперії соціальні ліфти для освічених та енергійних людей. Залишатися за цих умов студентом у Новоросійському університеті, який поступово деґрадував як освітня інституція та академічне середовище, фактично залишався уламком старого режиму й не надавався до інтеґрації в постреволюційну реальність (про що свідчили покликання на імперські постанови та міністерство народної просвіти), для Баршака було неприйнятним. Він розумів, що кар'єри у цих стінах уже не вибудувати. Еволюцію його тогочасного світогляду відображають зміни у характері підписів під документами: якщо в лютому 1918 р. він позиціонував себе ще як «Илья Баршакъ», то у травні, засвідчуючи отримання атестації до диплома - уже як «И. Баршак». Архаїчний «ъ» зник зі свідомості Баршака так само, як й імперські сенси, що робили використання цієї букви необхідним.

Тож, отримавши тимчасові документи, після 15 травня колишній студент міг вирушити на пошуки кращої долі. Постать Баршака вирине в революційному Києві 1918 р. й увиразниться вона також в іншому від його еґонаративів світлі. У листі від 15 червня 1922 р. Н. Ковалевська-Королів (письменниця Наталена Королева) прямо запитає свого адресата: «Чи Ви ж той самий п. Борщак, що в 18 р. працював у Київі в Міністерстві закордонних] справ (велика саля, останній стіл перед кабінетом проф. Ейхольмана)?... Бо ж пригадую Вас собі як юнака - майже хлопчину... Як що хочете пригадати собі мене, я працювала в тій же салі, що і Ви, в тому ж міністерстві, - перший стіл від входу. Була я урядовцем для доручень при Яковлеві, директорові департаменту»BULAC. - AB. - Boite 14. - UF I 100 (1). Опубл.: Борисюк З. «Схотілось, як колись, стиснути Вашу руку» (Листи Наталени Королевої до Ілька Борщака). - С.401..

Отож Баршак був клерком при чиновнику МЗС ґерманофілі О. Ейхольману під загальним керівництвом А. Яковлева (про якого 26 липня 1950 р. згадував, що «його я мав своїм шефом колись в Києві»АНТШ-А. - Архів Лева Окіншевича. - Листування 1943-1950. - Арк.75 зв.), а не здійснював наскоки на німецькі ешелони й аж ніяк не сидів у київській в'язниці. Його дипломатична посада вияснює добру поінформованість щодо складу французької військової місії в Яссах.

Улаштуватись у Києві Баршак зумів за допомогою свого «хресного батька» у царині української ідентичності С. Шелухіна, який свідчив, що, обійнявши в лютому 1918 р. посаду міністра, «думав запросити Борщака на службу в Міністерство юстиції, але події не дали мені можливості виконати це»Спогад, який датовано 27 квітня 1932 р., удоступнено О. Кучеруком.. Ця перспектива правдоподібно спонукала його екстерном завершити юридичну освіту. Пізніше Шелухін, якому було доручено вести переговори з більшовицькою Росією, зміг улаштувати Баршака на службу до МЗС. На початку 1919 р., у кризовий момент більшовицького наступу, він також посприяв зачисленню свого протеже до складу дипломатичної місії у СШАОнацький Є. По похилій площині: Записки журналіста і дипломата. - Ч.1. - С.26.. Особливий характер стосунків між одним із чільних дипломатів УНР і маловідомим у той час Баршаком, якого в наказі про призначення було помилково пойменовано як «Ісай Баршак»Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф.3696. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.13. Опубл.: МатяшІ. Чи був Євген Слабченко дипломатом? // Зовнішні справи. - Вип.10. - К., 2017. - С.49., підтверджує й щоденник останнього (24/I, 5/II, 5/IX, 10/XII). 1919-й рік став часом великого зламу в долі Баршака, котрий опинився в довічній еміґрації, однак і часом великих надій на майбутнє.

Блиск і мізерність еґонаративів

Чи не найбільшим викликом для дослідника, який хоче зрозуміти особу і творчість Баршака, є аналіз його оповідей (у тому числі й про самого себе) на предмет їх (не)збіжності з відображеними в них подіями та контекстамиДив.: Ададуров В. Народження одного історичного міту: Проблема «Наполеон і Україна» у висвітленні Ілька Борщака // Україна модерна. - Ч.9. - К.; Л., 2005. - С.212-236; Його ж. Конструювання Ільком Борщаком міфічного образу історії України XVII-XIX ст. // Україна на історіографічній мапі Європи: Мат. міжнар. конф. в Мюнхені 1-4 липня 2012 р. - К., 2014. - С.109-132; Adadourov V. La crйation d'un mythe ukrainien sur Napolйon dans les travaux d'Йlie Borschak et le fonctionnement de ce mythe dans le discours historique en Ukraine // Attentes et sens autour de la prйsence du mythe de Napolйon aujourd'hui / Direction de J.-D. Poli. - Ajaccio, 2012. - P.89-96.. Хіба ж не іронія долі, що до такого критичного підходу закликав сам Баршак?! («Це вже історикові критично розібратися в споминах. Біда лише, коли ці спогади цитують як джерело»АНТШ-А. - Архів Лева Окіншевича. - Листування 1943-1950. - Арк.84 зв.). На жаль, із цим викликом не впоралися його біографи, серед яких особливо вагомий вплив на формування образу історика в українському суспільному дискурсі мали троє авторів - О. Оглоблин, Я. Дашкевич, В. Шкварець. Створені ними біограми ґрунтувалися в основному на поданій самим Баршаком інформації.

Написана в 1950-х рр. книга О. Оглоблина унаочнює успішність стратегії Баршака у ширенні своєї вигаданої біографії: «Ілько Борщак народився у Херсонській губернії 1892 р., навчався у С.-Петербурзькому, Київському та Одеському університетах, адвокат та фахівець з класичної філології, асистент кафедри міжнародного права Одеського університету»Оглоблин О. Українська історіографія 1917-1956 / Пер. з англ., підгот. до друку І. Верба і О. Юркова. - К., 2003. - С.114.. Помітну наполегливість щодо встановлення фактів раннього періоду життя Баршака проявив Я. Дашкевич, однак і він прийняв на віру твердження про народження того в родині шкільного інспектора, у християнстві, 19 липня 1892 р. у Херсоні, університетську науку - не тільки в Києві й Одесі, але й Петербурзі, кар'єру - у царині міжнародного права, перебування в Гаазі, інтернування в Німеччині, поранення на фронті тощоДашкевич Я. Ілько Борщак, історик. - С.463.. В. Шкварець хоч і приділив увагу єврейській сім'ї Баршака в Нагартаві, але майже без змін повторив решту стереотипів щодо раннього періоду його життяСтислий виклад результатів біографічних студій цього історика щодо Баршака див.: Шкварець В.П. Борщак Ілля Львович // Корифеї української науки: Нариси про видатних діячів науки і техніки. - Миколаїв, 2000. - С.43-44. та спопуляризував його особу як видатного уродженця нинішньої Миколаївщини.

Та не годиться докоряти згаданим вище історикам - яскравим представникам своїх поколінь і середовищ - у відсутності бажання опиратися шарму Баршака-оповідача. У своїх наративах він не лише грав на патріотичних почуттях української громадськості, але й спритно переінакшував факти як з історії України, так і власного минулого своєю багатою фантазією, що витирала грані між явою та уявою. Виглядає так, що Баршак сам вірив у те, що оповідав, адже робив це з такою пристрасною впевненістю, нібито бачив усе на власні очі. Не стали винятком й еґо- наративи: про перебування в тих місцях, де під час описуваних подій його не могло бути, і свої зустрічі з відомими діячами він повідомляв таким чином, нібито був переконаний, що все це з ним сталося насправді. Специфічний талант Баршака виразився, зокрема, у тому, що він сам придумав собі історію життя, від самісінького народження, місце якого символічно мусило бути неодмінно в Україні. І зробив це настільки вправно, аж тільки зараз уявнилося, що цим місцем стала сьогоднішня Молдова, куди його батько, під впливом модернізації, котра охопила Російську імперію після реформ 1860-1870-х рр., прибув із території нинішньої Білорусі.

Вірогідності автобіографіям Баршака додавало й те, що за їх основу він часто-густо брав реальні факти, але з життя інших осіб. Наприклад, про перервані війною відрядження магістрів до Європи, їх затримання німцями, поранення, присвоєння офіцерських звань, нагородження колишніх студентів запозичив, із великою ймовірністю, зі щорічних звітів Новоросійського університетуВ «Отчёте о состоянии и деятельности Императорского Новороссийского университета за 1915 год» (с. 1, 7) зазначалося, що «перший місяць війни з 19 липня по 19 серпня 1914 р. збігся з канікулярним часом. [...] Багато хто був у закордонних відпустках і наукових роз'їздах, де їх заскочила європейська війна. [...] У Німеччині виявилися затриманими двоє студентів Новоросійського університету: Попов і Ґрінберґ». Далі йшлося про те, що перший повернувся та приступив до навчання, натомість другий - ні, правдоподібно вступивши до війська. В «Отчёте о состоянии и деятельности Императорского Новороссийского университета за 1914 год» (Одесса, 1915, с.11) ішлося про героїчні вчинки студентів закладу, зокрема: «Г.К. Савченко-Бєльський, студент фізико- математичного факультету, вступив рядовим як доброволець, був поранений у ногу рушничною кулею 14 вересня, [...] у січні надане звання прапорщика, 20 серпня отримав орден Св. Георгія 4-го ступеня».. Оповідаючи про себе як про заслуженого офіцера-фронтовика, Баршак мусив зістарити себе на 2-3 роки, щоб показати, що ще до війни та революції він став дипломованим фахівцем, а в 1917 р. лише завершив університетську траєкторію як науковець у царині не тільки права, але й історії та філології. Однак у 1913 р. він не міг здобути ці кваліфікації, оскільки щойно скінчив гімназію та ще не вступив до університету. Упродовж довгого перебування у Франції Баршак не надав ориґінального диплома чи бодай його копії на підтвердження своїх слів, не зробив жодних кроків щодо нострифікації декларованих ним наукових ступенів, мотивуючи брак документів їх втратою при виїзді з охопленої революцією та війною країни й неможливістю витребувати дублікати з території, яку контролював більшовицький режим. Попри величезну кількість публікацій (у тому числі західними мовами), він не захистив дисертації через брак французького базового диплома, сідати ж за студентську парту у зрілому віці не хотів, тож зухвало йменував себе дипломованим доктором права та гуманітарних наук - саме цей науковий ступінь зазначено в його візитці зразка 1926 р.BULAC. - AB. - Boite 14. - UF I 34 (9). Із плином часу на його користь почав промовляти фактор фактичних заслуг, але паралельно Баршак не припиняв конструювати й поширювати фальшиві оповіді про свою професійну ідентичність. За негласною згодою українська, а потім і французька наукові спільноти (середовище славістів) визнали цього бакалавра права «професором історії», котрим він, звісно, ніколи не був.