Доведення шляхетства на сеймиках Люблінського воєводства в перші десятиліття XVII століття

Третім серед підписантів виявився єдиний з-поміж них центральний урядник коронний підстолій Пйотр Данилович Займав уряд коронного підстолія в 1634-1635/1636 рр. (Urzзdnicy centralni i nadworni PolskiXIV-XVIIIwieku. Spisy, oprac. K. Chlapowski, S. Ciara, t. K^dziela, T. Nowakowski, E. Opalinski, G. Rutkowska, T. Zielinska, Komik, 1992, 133, 164)., який посідав у Люблінському воєводстві неґродове Парчевське староство П. Данилович отримав Парчевське староство за королівським консенсом від свого батька в 1621 р. (Herbarzpolski, 1901, cz. I, t. IV, 89).. В 1622 і двічі в 1628 рр. його обирали послом на сейми від люблінського сеймика ASWL 1572-1632, 279, 337, 342. (згодом був обраний ще в 1635 APL. Castr. Lubl. RMO 64, k. 933. і 1636 рр.) Ujma М. Sejmik lubelski., 248, 249., натомість про його участь в роботі місцевих депутатських сеймиків і підписання сеймикових актів нічого невідомо.

Шість наступних підписів поставили урядники, які постійно чи тимчасово виконували судові функції або були причетні до судочинства в Люблінському воєводстві. Четвертим і п'ятим підписалися посадовці Люблінського земського суду, суддя Ян Дзєржек Посідав уряд люблінського земського судді в 1628-1638 рр. (Urzзdnicy wojewаdztwa lu- belskiego XIV-XVIII wieku. Spisy, oprac. W. Klaczewski i W. Urban, Komik, 1991, 46, 109; W. Dobro- wolska. Dzierzek Jan h. Neczuja, Polski SlownikBiograficzny (далі - PSB), Krakow, 1948, t. VI, 160). і підсудок Даніель Венґлінський Посідав уряд люблінського земського підсудка в 1628-1646 рр. (Urzзdnicy wojewodztwa lubelskiego..., 41, 131)., з яких перший постійно згадувався в сеймикових актах від початку XVII ст., а другий вже від 1620-х років. У тому ж 1635 р. вони обоє були серед депутатів, котрі (поряд з маршалком) скріпили своїми підписами постанову післясеймового сеймику 24 квітня APL. Castr. Lubl. RMO 64, k. 329., а люблінський підсудок ще й маршалкував на минулорічному депутатському сеймику Ujma М. Sejmik lubelski., 236..

Шостим поставив свій підпис урядник із сусіднього Белзького воєводства тамтешній стольник Станіслав Віотеський (Вєтеський) Посідав уряд белзького стольника з 1626 р. (Urzзdnicy wojewodztwa belskiego i ziemi chelmskiejXIV-XVIII wieku. Spisy, oprac. H. Gmiterek i R. Szczygiel, Kornik, 1992, 66, 274)., але заангажований до участі в роботі як белзького Обраний послом на сейм від Белзького воєв. на осінній сейм 1627 р. (Biblioteka Zakladu Narodowego imienia Ossolinskich we Wroclawiu. Oddzial rзkopisow, sygn. 15964, t. I, vol. 1: Lauda sejmikowe belskie 1572-1673. Nr 84)., так люблінського сеймика. Саме в Любліні він був обраний трибунальським депутатом на цьому депутатському сеймику 1635 р. Deputaci Trybunalu Koronnego..., cz. II, 127; Вінниченко О. Депутати Коронного трибуналу 1632-1647рр., 296. (згодом у 1648 р. він був маршалком люблінського післяконвокаційного сеймика Ujma М. Sejmik lubelski..., 238.).

Сьомий і восьмий підпис належить люблінським ґродським урядникам (відповідно підлеглим М. Фірлея) Кшиштофу Матчинському та Якубу Понятовському. Перший з них, хоч і підписався як земський коморник, одночасно виконував обов'язки й віцесґерента (фактично заступника старости Про уряд ґродського віцесґерента та його функції див.: Losowski J. Kancelaria grodzka chelmska odXVdo XVIII w. Studium o urzзdzie, dokumentacji, jejformach i roli w zyciu spoleczenstwa staropolskiego. Lublin, 2004, 102-103.) Люблінського іроду Саме в такій якості, як люблінський земський коморник і ґродський віцесґерент, він з'явився до ґродського уряду на наступний день після депутатського сеймика 1635 р. (APL. Castr. Lubl. RMO 64, k. 798 v.)., раніше лише завіряв своїм підписом сеймикові акти в 1615 і 1632 рр. ASWL 1572-1632, 219, 375. Я. Понятовський, на той час місцевий підстароста, вперше вказаний серед підписантів постанови післясеймового сеймика в 1614 р., а відтоді постійно брав участь у роботі місцевих сеймикових зібрань: зокрема маршалкував в 1617, 1621, 1627, 1632 і 1634 рр. Ujma М. Sejmik lubelski., 234-236., y 1631 р. обраний депутатом до Трибуналу, своїм підписом завірив не менше 10 сеймикових документів ASWL 1572-1632, 215, 239, 240, 261, 267, 269, 273, 274, 320, 322, 364, 376, 378, 381, 386. Зокрема підписався під інструкцією люблінського передсеймового сеймика 30 X 1635 (APL. Castr. Lubl. RMO 64, k. 935 v.)., а на початку 1635 р. був послом на сейм Ujma М. Sejmik lubelski., 249. (також восени того ж року виконував обов'язки шафаря Люблінського воєводства APL. Castr. Lubl. RMO 64, k. 922-922 v.).

Дев'ятим акт підписав Єжи Слупецький, на той час посідач неіродового Пільзненського староства в сусідньому Сандомирському воєводстві, але так само зв'язаний з Люблінським воєводством (був сином люблінського каштеляна і згодом сам зайняв цей уряд) Gmiterek Н. Slupecki Jerzy Stanislaw h. Rawa, PSB, Warszawa; Krakow, 1999-2000, t. XXXIX, 107-109.. Хоча частою участю в роботі тутешнього сеймику він ще не встиг відзначитися (мав у 1635 р. близько 20 років), відомо лише про виконання маршалківських функцій на післякоронаційному сеймику в Любліні в 1633 р. (згодом неодноразово був сеймиковим маршалком і послом, загалом по чотири рази) Ujma М. Sejmik lubelski., 236, 238-239, 250-251, 254, 256..

Щоправда й під актом 1635 р. Є. Слупецький підписався як актуальний депутат від Люблінського воєводства на Коронний трибунал Згодом ще раз представляв Люблінське воєводство у складі Трибуналу в 1645/1646 р. (Вінниченко О. Депутати Коронного трибуналу 1632-1647рр., 320).: оскільки трибунальська сесія ще тривала й засідала саме в Любліні За рішенням сейму 1623 р. малопольська каденція Трибуналу мала завершувати свою роботу 4 X (Bednaruk W. TrybunalKoronny..., 132)., його прибуття на сеймик було цілком закономірним і не вимагало від нього жодних логістичних зусиль.

Серед наступних підписантів фігурують четверо представників неурядницької шляхти, про активність яких на люблінському сеймиковому форумі до 1635 р. (або й пізніше) мало що відомо. Зокрема щодо участі Марка Звяртовського в люблінських сеймиках до 1635 р. наявні лише непрямі вказівки (в 1628 р. він був поборцею), його публічна діяльність набула значущості вже в пізніший період ASWL 1572-1632, 336, 348; Ujma М. Sejmik lubelski..., 170, 240.. Міколай Любєнєцький щойно на депутатському сеймику 1641 р. був обраний маршалком (згодом у 1651 р. послом на сейм) Ujma М. Sejmik lubelski., 337, 250.. Северин Ожаровський згаданий лише раз (у маніфестації з приводу люблінського оказовання 1622 р.) ASWL 1572-1632, 277., а Міколай Щекоцький взагалі не фігурує в сеймикових актах.

Останніми акт 1635 р. підписали двоє посадовців не з-поміж земських урядників, а з числа призначуваних чи тимчасово обраних. Люблінський граничний коморник Фелікс (Щенсни) Іздебський був підлеглим тодішнього люблінського підкоморія Адама Носковського (чий підпис можна побачити під атестацією 1614 р. Ibid., 219.), а ще недавно перебував на уряді луковського ґродського писаря (саме в такій якості він брав участь у передконвокаційному сеймику 3 VI 1632 Ibid., 375.). Поборця Ян Іжицький був обраний збирачем податків у 1634 і 1635 рр. Усього виконував обов'язки поборці дев'ять разів впродовж 1634-1644 і 1648 рр. (Ujma М. Sejmik lubelski., 144, 145, 259)., а в раніших сеймикових актах зафіксований лише один раз як підписант тієї ж атестації 1614 р. ASWL 1572-1632, 219.

Склад осіб, які завірили своїми підписами акт виведення шляхетства в 1635 р., можна вважати ідеальним з практичної точки зору: місцеві староста й підстароста, судові урядники, актуальний і майбутній трибунальські депутати, поборця, парламентаристи та сеймикові активісти, а також маршалок і кілька пересічних учасників сеймику такий набір свідків не мав викликати сумнівів у правдивості й публічності здійсненого доведення шляхетства скрізь, де б акт про це пред'являв дедуцент (і в місцевих земському чи ґродському урядах, і в Трибуналі). Така ідеальність може видатися результатом цільової мобілізації названих представників люблінського шляхетського соціуму або для участі в депутатському сеймику, або спеціально для завірення deductionis nobilitatis, відтак і намаганням зміцнити непевне виведення. Однак насправді могло йтися лише про специфіку люблінських сеймикових практик: написання розлогого акту доведення шляхетства вимагало часу, тож завірити його могли ті учасники, які довше затримувались у місці проведення зібрання. Природньо, що ними в першу чергу виявились посадовці, пов'язані з тамтешніми повітовими судами / урядами, суддя-депутат Трибуналу, який власне тоді засідав у люблінській ратуші, поборця, котрий займався збором податків, а також очевидно ті шляхтичі, що мали тут свої справи (зокрема в тих самих місцевих судах чи Трибуналі) або приватні підстави затриматися в Любліні.

Достовірність акту доведення і представленого родоводу. У випадку будьякого доведення шляхетства його вірогідність може викликати запитання вже хоча б з огляду на сам факт оскарження конкретної особи у плебейському походженні. Щоправда тут слід розрізняти достовірність актів deductionis nobilitatis як чинностей, що відбувалися під час депутатських сеймиків, та як виданих останніми документів. Власне документальна автентичність розглянутих люблінських актів deductionis nobilitatis нібито не повинна викликати сумнівів, бо на користь цього вказували їх внутрішня будова, завірення й актикація: загалом вони мали характерні для сеймикової документації форму й ознаки, були підписані маршалками або групами учасників зібрання та облятовані до місцевих ґродських актів чи включені до складу судового вироку. Відтак з формальної точки зору жодне з п'яти розглянутих люблінських доведень не повинно викликати сумнівів, бо ці виставлені як їх результат документи однозначно свідчили на користь приналежності дедуцентів до шляхти (навіть атестація 1627 р., коли до виведення не дійшло, але оскаржений своєю готовністю публічно продемонстрував спроможність підтвердити своє шляхетство). Однак це ще не означає, що описані в них чинності та викладені в них факти є абсолютно правдивими, а особи, котрі виводились на люблінських депутатських сеймиках, дійсно належали до шляхетського стану.

З одного боку, проходження тим чи іншим шляхтичем процедури сеймикового доведення шляхетства мало засвідчити, що оскарження його в неблагородному походженні були безпідставними. Для цього deductionis nobilitatis і було переведене із судової зали на сеймиковий форум, щоб надати виведенню максимальної відкритості й наочності та унеможливити ймовірні кулуарні домовленості, які дозволяли плебеям „підшиватися” під шляхетство. З іншого боку, такою ж була і мета тих плебеїв, якщо вони наважувались підтвердити своє фіктивне „шляхетство” через сеймик за сприяння впливових патронів з числа магнатів і заможної шляхти, а такі прецеденти відомі Вінниченко О. Шляхетські сеймики і шляхтичі, котрі не були шляхтою (Нотатки на полях „Libri chamorum”Валеріана Трепки), Записки НТШ, Львів, 2010, т. CCLX: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, кн. 1, 176-188.. Тож у випадку якихось правових невідповідностей, як би такі мали місце у родоводі чи біографії дедуцента з сумнівним походженнях, отриманий ним сеймиковий акт (сам по собі автентичний) мав їх приховати чи замовчати. Як вже почасти зазначалось, з формально-документальної сторони такими невідповідностями, що вказували на ймовірні маніпуляції чи навіть фальсифікації під час виведення шляхетства, могли бути завірення документу самим маршалком (1612, 1627, 1629) або, навпаки, надміру численною групою учасників сеймику (1614, 1635), вписання документу в актові книги місцевого ґродського уряду через багато років після проведення сеймику (1614), відмінності у датаційній клаузулі атестації щодо виведення шляхетства та іншої ляуди того ж депутатського сєймику (1627) Різниця у формулюваннях щодо місця проведення зібрання та способів датування вказує, що написанням цих двох документів займалися різні особи, а маршалок вочевидь лише підписував їх (ASWL 1572-1632, 333-334)., надто лаконічний чи-то узагальнено-формалізований виклад зізнань свідків (1612), а з процедурної сторони відсутність судових підстав для виведення (1612, 1614), фактична неосілість дедуцента в Люблінському воєводстві (1614, 1627), невідповідне число свідків (1612, 1629 ) або неприбуття частини з них (1629), непредставлення дедуцентом майнових документів (1629) тощо. Проте усі ці моменти можна трактувати двозначно, як проти, так і на користь дедуцентів.

Найпереконливішим із п'яти (фактично з чотирьох реалізованих) люблінських deductionis nobilitatis виглядає виведення в 1635 р. В. Бранвіцького, який виставив відповідну кількість родичів-свідків (пропорційно з різних гілок), а їх свідчення, як і інші нюанси доведення, були належно описані у формально бездоганному сеймиковому акті, завіреному чималим і репрезентативним числом учасників зібрання та пізніше включеним у склад трибунальського декрету (вочевидь позитивному для оскарженого). Але власне проти Бранвіцького (і тільки щодо нього з-поміж люблінських дедуцентів), щоправда називаючи його Яном, свідчив знавець фальшивих „шляхтичів” Валеріан Трепка. У своїй „Liber generationis plebeanorum”, більше відомій як „Книга хамів”, він занотував: „Бранвіцький назвався Ян. Той з'явившись звідкись, купив ділянку в селі Хажовіцах, від Сандомира півтори милі. Його в Сандомирській землі за хлопа всі мають і публічно то йому закидають. Випросив був по ньому кадук пан Маліцький з Маліц в Сандомирській землі, син пана Войцехів, Наленч звуть його Московський, року 1635 підкупив Бранвіцьких з Луковського повіту, що його за родича прийняли” Trepka Nekanda W. Liber generationis plebeanorum..., cz. I, 66.. Звичайно ставитися обережно до такої інформації про Бранвіцьких змушує пліткарський характер записів В. Трепки, який міг отримати її власне від оскаржуючої сторони. Тим більше, що стосовно дедуцента відомо і про наявність y нього землеволодінь y Люблінському воєводстві¹⁵⁹Rejestrpoborowy wojewodztwa lubelskiego..., 91., і про записи саме щодо Войцєха та його нащадків як шляхтичів в актових книгах Сандомирського воєводства Wiel^dek W. Heraldyka, czyli opisaniefamiliiy krwi zwiqzku szlachtypolskieyy W. X. Litt. z ich herbami. Warszawa, 1794, t. II, 666-667., куди той перебрався (як і вказано в сеймиковому акті 1635 р. APL. TKL, sygn. 497, s. 10.). Однак казус В. Бранвіцького та його виведення на люблінському сеймику демонструє, наскільки неоднозначною може бути відповідь на питання щодо достовірності кожного сеймикового акту доведення шляхетства та представленого в ньому родоводу.

Висновки. П'ять розглянутих (фактично навіть чотири) випадків доведення шляхетства становлять недостатньо репрезентативну джерельну базу для категоричних висновків стосовно здійснення цієї публічної чинності на сеймику Люблінського воєводства в першій третині XVII ст. Проте навіть на підставі цих кількох актів проглядаються певні тенденції у місцевих практиках deductionis nobilitatis, специфіку яких слід вбачати у тому, що Люблін був місцем проведення малопольської сесії Коронного трибуналу судової інстанції, яка „спеціалізувалась” на остаточному вирішенні справ оскаржених у нешляхетстві.

По-перше, вісім випадків (п'ять актів і три згадки) складають надто малу статистику доведень шляхетства на щорічних депутатських сеймиках навіть за тричотири десятиліття. Особливо для такого воєводства, як Люблінське, де проживало чимало дрібної шляхти (насамперед у Луковському повіті), яка часто-густо обробляла землю власними силами і за способом життя нагадувала підданих селян, відтак легко могла наразитися на нагану шляхетства. Пояснення незначного числа джерельних згадок можуть бути різними. Або дедуценти, які доводили своє шляхетство на сеймику в Любліні, не вважали за потрібне вписувати отримані сеймикові атестації в книги місцевих судів (куди зазвичай їх подавали в інших воєводствах, а одразу актикували їх у трибунальські книги чи чекали, коли справа буде остаточно вирішена і, відповідно, сеймиковий акт буде зафіксований вже у складі підсумкового трибунальського декрету (це було економніше й з точки зору витрат на облятування). Або місцеві шляхтичі, добре обізнані з тим, як Трибунал розглядав подібні справи, не надто поспішали оскаржувати один одного у нешляхетстві, бо розуміли, що безпідставні обвинувачення не матимуть бажаного результату, а фіктивне оскарження не так сильно зашкодить опонентові (приміром, на відміну від наганених з інших воєводств, мешканцям Люблінського воєводства не доводилось долати довгої дороги, щоб потрапити на трибунальську сесію). Недаремно у кількох з відомих випадків позивачі походили з інших воєводств Корони чи-то навіть з Великого князівства Литовського, та й позвані, уродженці або вихідці з Люблінщини, також вже проживали поза її межами.

По-друге, учасники люблінських сеймиків проявляли напрочуд лояльне ставлення до бажаючих виводитися, вирізняючись цим навіть на тлі назагал доброзичливого прийняття сеймикуючою шляхтою коронних воєводств обвинувачених у нешляхетстві. Готовність люблінської шляхти (у т. ч. урядників і дигнітаріїв) витрачати свій час на доведення шляхтичів, причому навіть тих, котрі особисто не були оскаржені в суді (відмову отримували хіба що вихідці з інших воєводств), та ігнорувати відсутність частини свідків чи інші відхилення від процедури була так само обумовлена близьким знайомством з трибунальськими процесами. З реєстрів справ deductionis nobilitatis, які укладались для кожного воєводства на щорічних сесіях Трибуналу, нескладно було усвідомити, наскільки часто такі справи розглядались, та зрозуміти, що під оскарженням міг опинитися фактично будь-який шляхтич незалежно, чи належав він до старожитнього роду, а чи ні.

По-третє, люблінські акти deductionis nobilitatis відзначалися певним розмаїттям як форми самих документів (навіть щодо їх іменування), так і вміщених у них описів сеймикового доведення, зокрема у детальному чи лаконічному представленні свідків та переказі їхніх зізнань. Очевидно такий брак документальної одностайності спричинило не лише те, що „авторами” актів окремих сеймиків були різні особи. Опис у документах процедури віддзеркалював справжню її варіативність, зокрема різноманітні комбінації свідків-родичів, способи їх свідчення чи-то опитування. А оскільки порядок сеймикового доведення шляхетства не був чітко регламентований, то люблінська шляхта поводилася цілком співзвучно зі шляхтою інших воєводств, залишаючи на власний розсуд питання, як у кожному конкретному випадку дедуцент мусив доводити своє походження і яких доказів для цього достатньо. Ймовірно, тут так само проявилась обізнаність із трибунальськими практиками місцевих шляхтичів, котрі знали, наскільки інформативними мають бути сеймикові атестації для позитивного вирішення справ щодо шляхетства. Тим більше, що просторова близькість Трибуналу давала виняткову можливість легко підтвердити під час судового процесу будь-які нюанси доведення, яке раніше відбулось на депутатському сеймику тут же в Любліні.

ДОДАТОК*

1635р., вересня 10. Люблін. Акт доведення шляхетства Войцєхом Бранвіцьким, виставлений депутатським сеймиком Люблінського воєводства

My rada, dignitarze, vrzedniczy y ryczerstwo wszitko woiewodztwa Lubelskiego, na dzien dzisieяszя obierania deputata na trybunal generalny koronnя zgromadzeni, oznaymuiemy tяm listem naszym, jz oczywiscie przyszedszy w posrodek kola naszego slachetny pan Woyciech Branwicki, szяn niebosczyka slachetnego pana Maciei^ Branwickiego, obywatel nasz, ziemie lubelskieя, s powiatu vrzendowskiego, opowiedzial siз nam, jz mu w pewney sprawie, ktorз m^ ad instan[tiam] instigatoris Sacr[ae] Regiae M[aiesta]tis et eius delatoris g[e]n[er]osi Andreae Maliczki na trybunal lubelski, causa et actio est instituta pro eo, quod ipse in cont[ra]rium statutoru[m] et const[ituti]onum Regni de plebeis sancitor[um], bona t[e]rr[estr]ia possidet, et non verrendopaenas contra tales descriptas, existens plebeius, etplebeia conditione ortum suum ducens, sese // (s. 3) pro nobili gerit, bonaq[ue] t[e]rr[estr]ia jure her[edita]rio ad instar nobiliu[m] tenet et possidet, jako o tym szerzey tey sprawy pozew pozywa, na trybunal lubelski pozwal, dekretem tego trybunalu lubelskiego post varias juris instanci[as] vltimarie nakazane, inhaerendo const[ituti]oni coron [ation] is, deductionem suae nobilitat[is] juxta praesciptum statut [um] et hoc in conuentu ellection[is] deputat[i] pal[atina]tus lublin[ensis], ex qua* При публікації документу зберігаємо оригінальне написання тексту, лише модернізуємо пунктуацію, уніфікуємо вживання великої / малої літери та розбиваємо на абзаци. У квадратних дужках подаємо скорочені, пошкоджені й реконструйовані фрагменти. Так у рукописі. Має бути quo se oriundu[m] allegauit, Lublini proxim[e] cellebran[do], et terminum post cellebrationem conuentuspraefati tamze na trybunal lubelski stronom zachowano, jako o tяm decret trybunalski lubelski, n^m autentяcz[n]e pokazany, szerzey obmawi^.

Przeto on, poczuwai^cz sie w tey mierze prawdziwem, dobrze vrodzonym z oycza y matki, bydz slachcicem y czяniacz doszyc decretowy tribunalskie[mu] lubelskie[mu] in praesentia // (s. 4) ips[ius]met obycientis Andreae Maliczki, w posrzodku kola naszego na ten czas bendaczego y teяze deductyey sluchai^czego, zstawil swiadki de lineis paterna et materna et auuis Так у рукописі. Має бути auis, powinnych szwych, slachciczow nam dobrze znaiomych, ad probanda[m] sua[m] nobilitat[em], proszacz, abяchmя ich testimonia o vrodzeniu iego wяsluchali y jego bydz prawdziwim slachciczem ziemie lubelskiey s powiatu vrzendowskiego oswiadczyli, czosmy, prawem pospolitem bendacz obowiazani, chentnie vczynili, wywiodl tedy n[obi]litatem suam przerzecony pan Woyciech Branwicki.

Naprzod stawil ex linea paterna slachetne, wiary godne obywatele ziemie naszey, powiatu vrzendowskiego, nam dobrze znaiome, pana Stanislawa Branwickiego, brata szwego od stryiecznych strяiзcznego, a // (s. 9) ocziecz tego Stanislawa Jendrzey Branwicki byl stryiecznym rodzonym bratem panu Macieiowя Branwickiemu, oяcu przerzeconego pana Woyciecha Branwickiego, pozwanego, zstawyl tesz y pana Jarosza Branwickiego, szyna niebosczyka pana Mikolaia Branwickiego, ktorя Jarosz poszedl od slachetnego pana Mikolaia Branwickiego, brata stryiecznego oycza tegosz pana Woyciecha Branwickiego, a swego szяnowcza, obudwu s powiatu vrzendowskiego, ex armis vulgo dictis Niecznia.

Potяm zstawil ex linea materna slachetnych pana Piotra Gorzkowskiego, wuia swego rodzonego, y drugiego pana Wladyslawa Gorzkowskiego, stryiecznego, obadwu z woiewodztwa y s powiatu sendomirskiego, de armis Ostoia.

Na ostatek de amis Так у рукописі. Має бути auis ex linea auialipaterna stawil slachetnego pana Jana Rze // (s. 10) czyckiego, ktorego baba Anna Rzecicka vrodzila Mikolaia Branwickiego, dziada tego Woяciecha Branwickiego, ex armis dictis Wieniawa. Zstawil potym ex linea auiali materna pana Jachima Mozgawз, de armis Osmorog, ktorego zrodzila Krystyna Borzykowska, ex armis Lodzia, a oycza iego pana Jana Mozgawз Jadwiga Gorzkowska, ciotka rodzona deducentis.

Ktorzя w posrodek kola naszego zstawiwszy sie sub conscientia zeznali y kazdy z nich z osoby swoiey zeznal, iz przerzecony pan Woyciech Branwicki iest prawdziwem, dobrze, juxta ortu[m] Sanctae Rhomanae Eccl[essi]ae matrimonialiter vrodzony, z oycza, z matki y dziadow slachciczem y powinnem ich, wyzey mianowanych, ktorego przodek wyniosl sie z stego kraiu do powiatu sendomirskiego y tam potomek iego zostal.

Tenze pan Woyciech Branwicki w tymze kole naszym pokazal zarasz // (s. 11) dostateczne documenta y disposityз przodkow szwoych y swoie. Przeto my dostatecznie testymonia ich wysluchawszy y prawa examinowawszy przerzeconego pana Woyciecha Branwickiego prawdziwem ex vtrisq[ue] parentibus slachciczem ziemie naszey lubelskieя, powiatu vrzendowskiego, oswiadczamя В рукописі помилково oswiadzcamя y do wiadomosci kazdego tym listem naszym obiasniamя, na czo dla lepszey wiary ten list podpiszacz jego m[o]sci panu marsalkowi kola ryczerskiego y ich m[o]sciom panom senatorom y vrzendnikom ziemskie[m] y pieczecz ziemska lubelska przylozycz zlecielismy.

Dzialo sie w Lublinie w kole ryczerskim na ellectyey deputata, zlozonem w poniedzialek blisko po swiecie Narodzenia Naswietszey Dziewicze Panny Maryey roku Panskiego tysiacz szescset trzydziestego // (s. 12) piatego.

Mikolay Firley na Dambrowiczy, woiewoda sandomirski, starosta lubelski.

Zbigniew Gorayski z Goraia, marszalek seяmiku electyey deputata woiewodztwa lubelskiego, rзka wlaszna.

Piotr Danilowicz, podstoli koronny.

Jan Dzierzek z Skrzyncza, sзdzia ziemski lubelski.

Daniel Weglinski, podszedek lubelski.

Sta[nislaw] Wioteski z Modliborzяcz, stolnik belski, m[anu] p[ropri]a.

Krzystoph Matczynski, komornik ziemski lubelski.

Jakub Poniatowski, podstarosci lubelski, m[anu] p[ropri]a.

Jerzy Slupecki s Konar, starosta pilzninski, deputat woiewodztwa lubelskiego, m[anu] p[ropria].

Marek Zwiartowski, m[anu] p[ropri]a.

Mikolay Lubieniecki.

Seueryn Ozarowski, m[anu] p[ropria].

Mikolay Sczekocki z Scekoczina Odrowasz, m[anu] p[ropria].

Sczeszny Izdebski, komornik graniczny lubelski.

Jan Izycki, poborcza lubelski, m[anu] p[ropri]a.

APL, zesp. 16: Trybunal Koronny Lubelski, sygn. 497, s. 2-4, 9-12. Копія у складі трибунальського декрету (дутка).

Переклад:

Ми рада, достойники, урядники та усе рицарство Люблінського воєводства, на сьогоднішній день обрання депутата на коронний генеральний трибунал зібрані, сповіщаємо тим нашим листом, що явно прийшовши в осередок нашого кола пан Войцєх Бранвіцький, син небіжчика шляхетного пана Мацєя Бранвіцького, обиватель наш, землі Люблінської, з повіту Ужендовського, оповідав нам, що йому в певній справі, яку [він] має за позовом інстиґатора Священного Королівського Маєстату та того позивача уродженого Анджея Малицького на люблінський трибунал, справа і процес є закладені щодо того, який сам у непокорі [до] статутів і конституцій Королівства, ухвалених про плебеїв, земські маєтки посідає, і не несучи кари проти таких описані, будучи плебеєм і плебейським станом початок свій ведучи, себе за шляхтича видає, також земські маєтки дідичним правом на взірець шляхтичів тримає й посідає, як про це ширше тієї справи позов позиває, на люблінський трибунал позвав, декретом того люблінського трибуналу після різних права провадженнях остаточно наказано, наслідуючи конституцію коронації, доведення свого шляхетства згідно згаданого статуту і тут на сеймику обрання депутата Люблінського воєводства, від якого себе уродженцем призначає, в Любліні найближче відбути, і термін після зібрання сеймика вищезгаданого там само на люблінський трибунал сторонам збережено, як про то люблінський трибунальський декрет, нам автентично показаний, ширше обумовлює.

Відтак він, почуваючись в тій мірі правдивим, добре народженим від батька й матері, шляхтичем і, чинячи досить люблінському трибунальському декретові в присутності самого супротивного Анджея Малицького, який в осередку нашого кола на той час був і ту ж дедукцію слухав, виставив свідків з ліній батьківської і материнської і дідів, своїх родичів, шляхтичів, нам добре знайомих, для доведення свого шляхетства, прохаючи, щоб ми їх зізнання про його походження вислухали і його правдивим шляхтичем Люблінської землі з Ужендовського повіту оголосили, що ми, посполитим правом будучи зобов'язані, охоче вчинили, вивів тоді своє шляхетство названий пан Войцєх Бранвіцький.

Насамперед ставив з батьківської лінії шляхетні, віри гідні обивателі нашої землі, Ужендовського повіту, нам добре знайомі, пана Станіслава Бранвіцького, свого брата від стриєчних стриєчного, а батько того Станіслава Єнджей Бранвіцький був стриєчним рідним братом пану Мацєйові Бранвіцькому, батькові згаданого пана Войцєха Бранвіцького, позваного, виставив також і пана Яроша Бранвіцького, сина покійника пана Міколая Бранвіцького, котрий Ярош пішов від шляхетного пана Міколая Бранвіцького, стриєчного брата батька того ж пана Войцєха Бранвіцького, і свого племінника, обидвох з Ужендовського повіту, з гербом по посполитому званим Нєчня.

Потім виставив з материнської лінії шляхетних пана Пйотра Ґожковського, свого рідного вуя, і другого пана Владислава Ґожковського, стриєчного [вуя], обидвох з воєводства і з повіту Сандомирського, з гербом Остоя.

Насамкінець від дідів, з дідівської батьківської лінії ставив шляхетного пана Яна Жечицького, котрого баба Анна Жечицька народила Міколая Бранвіцького, діда того Войцєха Бранвіцького, з гербом званим Вєнява. Виставив потім з дідівської материнської лінії пана Яхима Мозґаву, з гербом Осмороґ, котрого народила Кристина Божиковська, з гербом Лодзя, а його батька пана Яна Мозґаву [народила] Ядвіґа Ґожковська, рідна тітка дедуцента.

Котрі в середину нашого кола з'явившись, під сумлінням зізнались і кожен з них від своєї особи визнав, що згаданий пан Войцєх Бранвіцький є правдивим, добре, згідно першоджерела Святої Римської Церкви в шлюбі народжений, з батька, з матері й дідів шляхтичем і родичем їх, вище названих, котрого предок винісся з цього краю до Сандомирського повіту і там потомок його залишився.

Той же пан Войцєх Бранвіцький у тому ж нашому колі показав відразу достатні документи та диспозиції своїх предків і свої. Відтак ми, достатні їх зізнання вислухавши і права екзаменувавши, згаданого пана Войцєха Бранвіцького правдивим та з обох батьків шляхтичем Люблінської нашої землі, Ужендовського повіту, засвідчуємо і до відомості кожного тим нашим листом роз'яснюємо, на що для ліпшої віри той лист підписати його милості пану маршалкові рицарського кола й їх милостям панам сенаторам і земським урядникам та люблінську земську печатку прикласти доручили.

Діялося в Любліні у рицарському колі на елекції депутата, скликаному в понеділок невдовзі після свята Народження Найсвятішої Дівиці Панни Марії року Божого тисяча шістсот тридцять п'ятого.

Міколай Фірлей на Домбровиці, сандомирський воєвода, люблінський староста.

Збіґнєв Ґорайський з Ґорая, маршалок сеймика елекції депутата Люблінського воєводства, рука власна.

Пйотр Данилович, коронний підстолій.

Ян Дзєржек зі Скжинча, люблінський земський суддя.

Даніель Венґлінський, люблінський підсудок.

Станіслав Віотеський з Модлібожич, белзький стольник, рукою власною.

Кшиштоф Матчинський, люблінський земський коморник.

Якуб Понятовський, люблінський підстароста, рукою власною.

Єжи Слупецький з Конар, пільзненський староста, депутат Люблінського воєводства, рукою власною.

Марек Звяртовський, рукою власною.

Міколай Любєнєцький.

Северин Ожаровський, рукою власною.

Міколай Щекоцький зі Щекочина Одровонж, рукою власною.

Щенсни Іздебський, люблінський граничний коморник.

Ян Іжицький, люблінський поборця, рукою власною.

REFERENCES

Bednaruk, W. (2008). Trybunal Koronny. Szlachecki sqd najwyzszy w latach 15781794. Lublin: Towarzystwo Naukowe KUL. [in Polish].

Chlapowski, K., Ciara, S., K^dziela, L., Nowakowski, T., Opalinski, E., Rutkowska, G. & Zielinska, T. (1992). Urzзdnicy centralni i nadworni Polski XIVXVIIIwieku. Spisy. Komik: Biblioteka Kornicka. [in Polish].

Gmiterek, H. & Szczygiel, R. (1992). Urzзdnicy wojewodztwa betskiego i ziemi cheоmskiejXIV-XVIIIwieku. Spisy. Komik: Biblioteka Kornicka. [in Polish].

Gmiterek, H. (1999-2000). Slupecki Jerzy Stanislaw h. Rawa. Polski Stownik Biograficzny, (39), 107-109. [in Polish].

Gmiterek, H. (2003). Komisja graniczna z 1623 r. Przyczynek do dziejow sporow granicznych polsko-litewskich w XVII wieku. Rocznik Bialskopodlaski, 11, 25-32. [in Polish].

Gmiterek, H. (2005). Prykordonna komisiia 1623 r.: epizod z istorii pol's'ko-lytovs'kykh prykordonnykh superechok u XVII stolitti. Visnyk L'vivs'koho universytetu. Seriia istorychna, 39-40, 547-572. [in Ukrainian].

Gmiterek, H. (Comp.). (2016). Akta sejmikowe wojewodztwa lubelskiego 1572-1632. (Fontes Lublinenses, vol. VII). Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej. [in Polish].

Gmiterek, H. (Comp.). (2017). Deputaci Trybunatu Koronnego 1578-1794. Spis (Vol. 1: 1578-1620). Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. [in Polish].

Klaczewski, W. & Urban, W. (1991). Urzзdnicy wojewodztwa lubelskiego XIVXVIIIwieku. Spisy. Kornik: Biblioteka Kornicka. [in Polish].

Kupisz, D. (2000). Zbigniew Gorajski (1596-1655). Studium z dziejow szlachtyprotestanckiej w Matopolsce w pierwszej potowie XVII w. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Semper. [in Polish].

Kupisz, D. (Comp.). (2017). Deputaci Trybunatu Koronnego 1578-1794. Spis (Vol. 2: 1621-1660). Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. [in Polish].

Lulewicz, H. & Rachuba, A. (1994). Urzзdnicy centralne i dygnitarze Wielkiego Ksiзstwa Litewskiego XIV-XVIII wieku. Spisy. Kornik: Biblioteka Kornicka. [in Polish].

Losowski, J. (2004). Kancelaria grodzka chetmska odXVdo XVIII wieku. Studium o urzзdzie, dokumentacji, jejformach i roli w zyciu spoteczenstwa staropolskiego. Lublin: Wydawnictwo UMCS. [in Polish].

Romaniuk, T. (1975). Dzialalnosc polityczno-reformacyjna szlachty roznowierczej na sejmiku lubelskim w latach 1575-1648. RocznikLubelski, 18, 33-51. [in Polish].

Smutok, I. (2008). Vstup do henealohii shliakhty Sambirs'koho povitu XVI pochatkuXVIIst. (Shliakhets'kiprizvys'ka). L'viv. [in Ukrainian].

Sochacka, A. (1983/1984). Drobna szlachta w wojewodztwie lubelskim w sredniowieczu. Rocznik Lubelski, 25-26, 7-30. [in Polish].

Ujma, M. (2003). Sejmik lubelski 1572-1696. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Semper. [in Polish].

Vinnychenko, O. (2001). Z istorii diial'nosti deputats'kykh sejmykiv Rus'koho voievodstva v pershij chverti XVII st. Visnyk L'vivs'koho universytetu. Seriia istorychna, 35-36, 511-520. [in Ukrainian].

Vinnychenko, O. (2009). Deputaty Koronnoho trybunalu 1632-1647 rr. Visnyk L'vivs'koho universytetu. Seriia istorychna, 44, 279-329. [in Ukrainian].

Vinnychenko, O. (2010). Shliakhets'ki sejmyky i shliakhtychi, kotri ne buly shliakhtoiu (Notatky na poliakh «Libri chamorum» Valeriana Trepky). Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, 260, pt. 1, 164-189. [in Ukrainian].

Vinnychenko, O. (2012). Dovedennia shliakhetstva na sejmykakh Rus'koho voievodstva u Vyshni (XVII seredyna XVIII st.): pravova rehlamentatsiia i povsiakdenna praktyka. Povsiakdennia rann'omodernoi Ukrainy (Vol. 1, pp. 13-40). Kyiv. [in Ukrainian].

Vinnychenko, O. (2015). Zhyttievi stratehii ta ryzyky shliakhtycha Rechi Pospolytoi v XVI-XVIII st. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, 268, 238-264. [in Ukrainian].

Vinnychenko, O. (2016). Dovedennia shliakhetstva na sejmykakh Rus'koho voievodstva v XVII pershij polovyni XVIII st.: henealohichni aspekty. Henealohiia (vol. 2, pp. 103-129). Kyiv: Vydavnychyj dim «Antykvar». [in Ukrainian].

Wiel^dek, W. W. (1794). Heraldyka, czyli opisanie familiiy krwi zwiqzku szlachty polskieyy W. X. Litt. z ich herbami (Vol. 2). Warszawa. [in Polish].

Winnyczenko, O. (2014). Rodzice, krewni i powinowaci a pamiзc rodowa szlachty wojewodztwa ruskiego w XVII w. (w swietle akt sejmikowych deductionis nobilitatis). Krakowskie Pismo Kresowe, 6, 27-51. [in Polish].

Yakovenko, N. (2008). Ukrains'ka shliakhta z kintsia XIV do seredyny XVII st. Volyn'i Tsentral'na Ukraina (2nd ed.). Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian].

Oleksiy Vinnychenko

Candidate of Historical Sciences, Docent of the Chair of the Ancient History of Ukraine and the Archival Studies, Faculty of History, the Ivan Franko National University of Lviv

THE PROCESS OF PROVING NOBLE STATUS IN LUBLIN VOIVODESHIP SEJMIK IN THE FIRST DECADES OF THE 17th CENT

This article analyzes some trends in local practices of proving nobility, referring to five cases of confirmation of nobility at the Lublin voivodeship sejmik (dietine) in the first third of the 17th century, which have been preserved in the archives. Their peculiarity can be explained by the fact that Lublin was the venue for a session of the Crown Tribunal of Lesser Poland, where the final decisions upon the appeals have been reached, and local noblemen were acquainted with this legal procedure. “Deductio nobilitatis” was an occasional process at the Lublin sejmik local since noblemen did not hurry to blame each other, understanding the futility of baseless or false accusations. At the same time, the participants of the sejmik showed exceptionally loyal attitude to those who wished to prove their noble origin and they were willing to spend their time on a lengthy procedure and even ignored the absence of some witnesses or other deviations from the traditional practice, realizing that every nobleman could be challenged in that way. The mentioned above Lublin legal acts have some peculiarity, which can be noticed in a variety of forms and descriptions of legal procedures. Such fluctuations led to a lack of detailed regulation of this procedure at the sejmik, so Lublin noblemen decided at its discretion, how to prove the noble origin and what evidence is sufficient for that. Also, the spatial proximity of the Tribunal provided an exceptional opportunity during the judicial proceedings easily to confirm any nuances of «deductio nobilitatis» that had previously taken place at the sejmik in Lublin.

Keywords: sejmik (dietine), Crown Tribunal, nobility, “deductio nobilitatis”, ancestry, relatives, witnesses, court, Lublin voivodeship, XVII cent.

Размещено на Allbest.ru