Бойове самогубство повстанців як героїчний чин у відображенні й осмисленні оповідної традиції

Розповідь примітна тим, що спочатку оповідачка повторює типову версію, що Ф. Перун убив себе сам. А далі виразний вияв суб'єктивної інтерпретації події. Вона вдається до моделювання діалогу між повстанцями, причому лише між двома - Ф. Перуном та Г. Турком. І далі заперечує колективну думку про самогубство, замінюючи її твердженням про взаємне стріляння один одного. Тут можна припускати, що, як релігійна особа, оповідачка самогубство вважає великим гріхом і не хоче обтяжувати ним позитивних героїчних осіб. Тим часом убивство в безвихідній ситуації вона, можливо, трактує як героїчний бойовий чин чи принаймні менш гріховний вчинок.

Інший оповідач говорить про дві версії, але цього разу вже йдеться про загибель від гранати:

«І тая Карабанка побачила, що вже енкаведисти стоять і впізнала голову сільради. Потім пішло по селі, що він спровадив енкаведистів до землянки Перуна. А землянка була в корчиках, вона була під грушкою Турка, того Григорія, який там в тій землянці і загинув. Недалеко зара було наше поле, Хоміка і тоді того Турка. І там в грушці було дупло і через то дупло, там в землянці як запалили, там дим пішов. Но ясна річ, що вони зрозуміли, що там хтось є. І та Кася Карабанка, вона казала, що дим було видно.

То єдине, що ми знаємо, шо вуйко сказав: “Ми загинули, ми пропали”. Но і ше там що решта - я не знаю. Залишився тільки Галушка Михайло, Турко Григорій і вуйко в тій землянці. Казали, шо ті пограничники почали іти і з Новин, звідтам з немирівського якогось того гарнізону, і звідти з заходу, видно, десь нагачівська погранзастава, ту з Вереса через семирівський той фільварок, як називали, і звідти з Яворова, і з села їхали на конях туди. Но і почули вибух в землянці, та й всьо.

Говорили, що хтось з тих енкаведистів підійшов і вкинув туди гранату і їх побило. Зрозуміла річ - вони побили себе самі, підірвали там себе самі. Вони не хотіли здаватися. Вуйко не міг здаватися. Він був офіцером і бачив, що йому вже виходу немає. Він ше просив, казала та Батіг Катерина, та Карабанова Кася, казала, що він просив; що хлопці, ви йдіть, я пропав. Но а вони, видно, теж боялися, що собаками їх доженуть. Де далеко втікнути, день білий, сніг всюди. І вони всі три загинули. І так шо вуйко ішов на добру справу рятувати Германовича, а тим часом сам в той день загинув» Записав Є. Луньо 14.05.2006 р. у с. Чернилява Яворівського р-ну Львівської обл. від Клюса Василя, 1932 р. н. Архів автора..

Як бачимо, оповідач, щоби представити подію об'єктивно, найперше подає версію, що повстанці загинули від гранати енкаведиста. Вона, очевидно, виникла серед осіб, що знову не хотіли обтяжувати своїх героїв гріхом самогубства й тому змоделювали їхню смерть від ворога.

Далі ця версія відкидається як неправдива. І направду, справжні криївки будували так, що кинути в них гранату було неможливо. Логічно обґрунтованою для оповідача є найбільш поширена версія - про бойове самогубство повстанців, але не від куль, а від гранати. Очевидно, оповідач виходить із цілком логічного міркування, що саме граната в цій ситуації є, так би мовити, найбільш оптимальним вирішенням - при намірі себе вбити люди гинуть одночасно й миттєво, без відчуття болю. Згадка, що у криївці почули вибух, у процесі творення тексту, його змістовно-смислового наповнення, може мати дві різні взаємозаперечували природи. З одного боку, це відображення об'єктивної реальності - факту, який дав підставу вважати, що загибель настала саме від гранати. Але це також може бути художнім моделюванням аргументації на переконання самого себе й слухачів у достовірності суб'єктивного міркування про загибель від гранати. Тим паче, що це була єдина версія і вона також має право на існування.

Остання версія - повстанців повбивали вороги в нерівному бою. Про неї говорять дві оповідачки. Ось слова наймолодшої сестри Ф. Перуна:

«Ранило там Федя яком там гранатом. Тоди го завезли до криївки тай два хлопці лишили коло него. І як йго тоди ранили, він дуже наказував, шо не гадайте тому Касятови нашому, не гадайте ніц. Як ішов бій коло тої їх криївки, я чула, але я не думала, шо Федьо там. Іно так вім весь час стояла за стодолом, а там так гримали і гримали цілий день аж до вечора. Але потім прийшов той Галушка, шо його сина також забили і тоди каже: “Кась, ти знаш?”. - “Шо? - кажу, - нє”. - “Вже нема наших; ні вашого, ні мого. Їх там побили і завезли до Нагачева”» Записав Є. Луньо 8.08.2005 р. у с. Новини Яворівського р-ну Львівської обл. від Зінько Катерини, 1923 р. н. Архів автора.. Подібно стверджує й інша оповідачка: «І ми врано дивимся, а москалі з псом так во без луг. І кров, то сніг, капала, тай пес спровадив просто гет. Тай чуєм, там стрілянина. Но тай всьо, тай їх там побили. Але довго тая стрілянина не тривала. Така одна жінка з Новин, шо близько тої криївки жила, вона розказувала. Їх там побили, тай вони лежали до вечора» Записав Є. Луньо 15.05.2013 р. у с. Чернилява Яворівського р-ну Львівської обл. від Лелик Анни, 1930 р. н. Архів автора..

Хочу зазначити, що в цьому випадку твердження носить не конкретне, а узагальнене значення. Для оповідачок неважливо, як саме підпільники загинули. Вони сприймають повстанців як вояків, яких на війні убивають. У народних уявленнях про давні війни немає поняття бойового самогубства, а є смерть як трагічна вояцька кончина, і життя як щастя вціліти - пропав або вернувся живий.

У наведених цитатах наявні фрагменти про способи виявлення енкаведистами криївки. Їх налічується аж п'ять: по слідах привів собака, побачили дим із криївки, крізь бінокль побачили на дереві спостерігача, на отвір випадково наступив облавник, видав голова сільради. Така доволі чисельна кількість варіантів засвідчує інтенсивне обговорення й осмислення цього питання в широкому епічному середовищі. А особливий інтерес до нього викликаний його актуальністю як для підпільників, так і населення, бо воно майже все було пов'язане з підпіллям ідейно-світоглядно й організаційно. І кожному йшлося як про колективну, так і особисту безпеку. З'ясувати правду означало набути позитивного досвіду протистояння з донощиками, зрадниками й сексотами, уникнути помилок у підпільній діяльності. Ознайомитися з тактикою облавників та успішно їй протистояти. На мою думку, правдоподібна версія про собаку, що міг вказати місце зупинки й метушні повстанців, а досвідчені облавники припустили, що десь близько є криївка. Пов'язана з першою друга версія, що хтось із них при пошуках випадково наступив на отвір. Проте йдеться не про лаз, а про вентиляційний отвір, що його зазвичай було важко замаскувати надійно. Інші версії у цьому конкретному випадку не витримують критики. На них позначилася необізнаність загалу з усіма реаліями підпільницької діяльності. Проте вони засвідчують поширеність у народно-оповідній традиції методу проб і помилок для пошуку правди, коли спочатку висуваються усі можливі версії, а далі в інтенсивному їх обмірковуванні виходять на реальну чи найбільш правдоподібну. Відомо, що може побутувати кілька «правд», кожна з яких визнається у певній групі. Загалом ж намагання визначити причину викриття криївки демонструє притаманну мистецтву взагалі, зокрема в повстанській народно-оповідній традиції, пізнавальну функцію з метою вироблення ефективних безпекових заходів, а в широкому сенсі - тактики та стратегії виживання.

Важливо простежити оціночне осмислення загибелі повстанців. Зазначу, що прямої вербальної героїзації бойового самогубства майже не простежується. Можливо, це тому, що самогубства трьох підпільників ніхто не бачив, не виникло і відповідних конкретних доказів. Звідси поява сумнівів, чи справді відбулася акція. По-друге, на початках повстанської підпільної епопеї, коли загинули ці троє, народне середовище не усвідомлювало бойове самогубство в усій повноті його героїчного чину, а розглядало його в аспекті героїчної загибелі взагалі. Проте героїзація й уславлення через художнє вираження виявляється в ідейно-смисловій наповненості тексту та контексту. Найперше бачимо, що селяни повністю на боці повстанців в ідейно-політичному, світоглядно-ціннісному й моральному планах, а звідси й дієвому. Пораненому Ф. Перунові була надана вся можлива допомога - жінки оперативно позамітали дорогу від слідів крові на снігу. Героїчно сприймається факт, що підпільники не здалися ворогові, а розпочали нерівний бій. Сестра Ф. Перуна вдається до гіперболізації, зазначаючи, що бій тривав «цілий день аж до вечора».

У позитивному ракурсі змальовано спілкування Ф. Перуна із двома молодшими побратимами, які залишилися з ним. Акцентовано увагу на його високій моральності й великодушності. Особистісні якості виявляються у тому, що свідомий неминучої кончини від поранення, він намагається зберегти життя хлопцям - наказує (чи просить) залишити його самого, щоб рятувалися відступом. Хлопці намагаються використати найменший шанс на збереження життя друга-командира, прагнуть підтримати його в останні хвилини. Припущення одного з оповідачів, що вони залишились у криївці через більшу можливість у ній врятуватись, суперечить правді. Адже за понад півроку московської окупації підпільники вже мали досвід протистояння з облавниками. І саме тому Ф. Перун наказував хлопцям не залишатись у криївці. Так само його песимістичні слова: «Ми загинули, ми пропали», хоча й подані у прямій мові, вважаю дещо перекрученими. Очевидно, він говорив про безвихідь щодо себе, щоби звільнити хлопців від зобов'язання ним опікуватися. Навіть у скрутній ситуації він не втратив ідейної наснаги й сили духу, думав про порятунок інших.

Однозначно героїчно усвідомлено факт, що троє підпільників загинули, але не здалися ворогові. І звідси їх сприйняття як високоідейних, морально стійких, вольових і жертовних вояків - справжніх героїв, що загинули за українську націю та державу. У цьому плані важлива розповідь повстанця, який брав участь у цій акції, про те, як вони на другий день вшановували цих своїх загиблих побратимів:

«А як но прийшли, ми зібралися спочатку в Боднаревій хаті. Він був в Ліску найбільший господар. Стали-змо всі в ряд і віддали військову честь нашим товаришам, що загинули. Іван Вахулович мав промову. Сказав, що наші бойові друзі “Грім”, “Корінь” і “Меч” є правдиві українські герої, бо не здалися москалям живими. Їхня смерть буде помічена ворогами, а жертва їх не буде намарною. Потім була хвилина мовчанки. Боднар теж став з нами в стрій і як і ми, мовчав» Записав Є. Луньо 7.07.1998 р. у с. Чернилява Яворівського р-ну Львівської обл. від Вахуловича Михайла, 1920 р. н. Архів автора..

Отож у підпільників уже тоді був вироблений урочистий ритуал вшанування загиблих. При цьому їхній вчинок однозначно визначається героїчним актом. Сенс героїзму полягає в тому, що не здалися, а загинули в бою. Після відновлення української державності на місці загибелі повстанців насипано символічну могилу, біля неї на Покров як день УПА відбувається велелюдне урочисте вшанування їхньої славної пам'яті, яке стало імпульсом виникнення гарної пісні про цю подію. Її створила талановита місцева співачка - вчителька Любов Лелик. У процесі активного побутування в місцевому середовищі пісня фольклоризується, набуває фольклорних ознак (стає доповненою).

У підсумку зазначу, що на основі проведеного дослідження виявлено: повстанська народно-оповідна традиція серед інших тематичних груп історичного фольклору значну увагу приділяє відображенню й осмисленню випадків бойового самогубства. Внаслідок польових досліджень виявлено, що в народно-епічній пам'яті перебуває значна кількість розповідей на цю тему. Увага до явища викликана його онтологічною сутністю, бо йдеться про обставини і мотивації добровільного рішення людини перейти від буття до небуття.

У сюжетах народних оповідань-меморатів та переказів, у нових мотивах про героїчне самовбивство ставиться і вирішується надзвичайно складна морально- світоглядна дилема - між гріхом та героїзмом. Гріх самовбивства - це традиційна християнська догма, що життя людині дає Бог і тільки Він має право його забирати. Але це тоді, коли йдеться про побутові ситуації, а не коли виникають екстремальні бойові обставини, в яких, коли ми уникнемо самогубства, то реально погубимо ще більше душ - як свою, так і інших. Відтак одній християнській мотивації самогубства як гріха протиставляється інша - порятунку від смерті та страждань інших людей. І тут образ самогубця трансформується в образ добровільної жертви, коли додається мотивація суспільної бойової солідарності - кодекс вояцької честі, за яким самому пропасти, а товариша врятувати чи не зрадити.

References

1. Bandra, Kateryna (2019, July 2, 2019). Interview by Ye. Luno [in-person].

2. Britsyna, O. (2008). Zmina tekstolohichnykh modelei v ukraiinskii folklorystytsi ХІХ-ХХ st. (za materialamy publikatsii prozovoho folkloru i arkhivnykh kolektsii). In Slovensky folklor i folklorystyka na rozmehu dva mylenyjuma (pp. 211-228). Beograd [in Ukrainian].

3. Chikalo, O. (2013). Ukrainska natsionalno-vyzvolna borotba ХХ stolittia kriz pryzmu pisni-khroniky. Materialy do ukrainskoi etnolohii, 12 (15), 124-131 [in Ukrainian].

4. Demian, H. (2003). Ukrainski povstanski pisni 1940-2000-kh rokiv (istoryko-folklorystychne doslidzhennia). Lviv: Halytska vydavnycha spilka [in Ukrainian].

5. Havryshchyshyn, Yurii (2011, November 12, 2011). Interview by Ye. Luno [in-person].

6. Hentosh, L. (2015). Mytropolyt Sheptytskyi 1923-1939. Vyprobovuvannia idealiv. Lviv: VNTL-Klasyka [in Ukrainian].

7. Hrytsak, Ya. (2001). Natsionalizm. In Dovidnyk z istorii Ukraiiny (pp. 505-507). Kyiv: Heneza [in Ukrainian].

8. Kandiak, Ivan (2005, May 5, 2005). Interview by Ye. Luno [in-person].

9. Klius, Vasyl (2006, May 14, 2006). Interview by Ye. Luno [in-person].

10. Kokhman, Mariia (2014, July 30, 2014). Interview by Ye. Luno [in-person].

11. Kravchuk, A. (Ed.). (1998). Mytropolyt Andrei Sheptytskyi: zhyttia i diialnist. Dokumenty i materialy 1899-1944. Tserkva isuspilnepytannia (Vol. 2, pt. 1). Lviv: Misioner [in Ukrainian].

12. Kravtsova, H. (2019). Pisni-khroniky periodu natsionalno-vyzvolnykh zmahan XX st.: temy, motyvy, obrazy (na materialakh, zibranykh u Stryiskomu raioni). Narodoznavchi zoshyty, 5, 1191-1199 [in Ukrainian].

13. Kuzmenko, O. (2018). Dramatychne buttia ludyny v ukrainskomu folklori: kontseptualni formy vyrazhennia (periodPershoi ta Druhoi svitovykh voien). Lviv: Instytut narodoznavstva NAN Ukrainy [in Ukrainian].

14. Kyrchiv, R. (2010). Dvadtsiate stolittia v ukrainskomu folklori. Lviv: Instytut narodoznavstva NAN Ukrainy [in Ukrainian].

15. Lelyk, Anna (2013, May 15, 2013). Interview by Ye. Luno [in-person].

16. Lembert, H. (2003). Hermenevtyka. In Ch. Vinkvist, V. Teilor (Eds.), Entsyklopediia postmodernizmu (pp. 89-90). Kyiv: Osnovy [in Ukrainian].

17. Lunio, Ye. (2005). Narodnyi litopys povstanskoi Yavorivshchyny. In Ye. Lunio (Comp.), Yavorivshchyna u povstansikii borotbi. Rozpovidi uchasnykiv ta ochevydtsiv (Vol. 1, pp. 3-18). Lviv: Litopys [in Ukrainian].

18. Lunio, Ye. (2015). Slovo vid uporiadnyka do tomu 2. In Ye. Lunio (Comp.), Yavorivshchyna u povstansikii borotbi. Rozpovidi uchasnykiv ta ochevydtsiv (Vol. 2, pp. 21-26). Lviv: Rastr-7 [in Ukrainian].

19. Lunio, Ye. (2020). Narodnyi perekaz «Shukhevych vbyvaie vorohiv i heroichno hyne»: ideino-smyslovyi aspekt. Narodoznavchi zoshyty, 3, 563-572 [in Ukrainian].

20. Lypa, Yu. (2001). Viruiu: vybrani virshi. Lviv: Kameniar [in Ukrainian].

21. Mirchuk, P. (1968). Narys istorii Orhanizatsii Ukrainskykh Natsionalistiv (Vol. 1). (S. Lenkavskyi, Ed.). Munich; London; New York: Ukrainske vydavnytstvo [in Ukrainian].

22. Nykil, Karol (1997, April 17, 1997). Interview by Ye. Luno [in-person].

23. Poliuha, Vasyl (1997, April 17, 1997). Interview by Ye. Luno [in-person].

24. Romanyk, Stepan (2014, August 9, 2014). Interview by Ye. Luno [in-person].

25. Semeriak, Ivan (2005, December 26, 2005). Interview by Ye. Luno [in-person].

26. Sychak, Kateryna (2009, August 31, 2009). Interview by Ye. Luno [in-person].

27. Vakhulovych, Mykhailo (1998, July 7, 1998). Interview by Ye. Luno [in-person].

28. Yadlos, Kateryna (2004, July 24, 2004). Interview by Ye. Luno [in-person].

29. Yadlos, Olha (2005, September 11, 2005). Interview by Ye. Luno [in-person].

30. Zinko, Kateryna (2005, August 8, 2005). Interview by Ye. Luno [in-person].

31. Zviazkova henerala Chuprynky. (2007). In Litopys Ukrainskoi Povstanskoi Armii (Vol. 45). Toronto; Lviv: Vyd-vo «Litopys UPA» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru