Спогади Кирила Студинського про боротьбу за український університет у Львові на початку ХХ століття

Дослідження боротьби українців за відкриття національної вищої школи в Галичині на початку ХХ століття. Позиції викладацького складу, керівництва навчального закладу організації. Позиції К. Студинського й О. Колесси, які стали на захист студентів.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 30.03.2023
Размер файла 813,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Файл не выбран
РћР±Р·РѕСЂ

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

В Kochschule познайомився теж з нотарем із Золочева, моїм іменником Іменник (дав., полонізм imiennik) - однофамілець. та кузином, хоть Поляком з роду Адамом Студзінським Адам Прус Студзінський (Adam Prus Studzinski) - нотаріус спершу в Золочеві (1905), з 8 квітня 1907 р. - у Станіславові. і його прегарною дружиною, дочкою б[увшого] російського консуля в Бродах, Ебергарда Ебергард Теодор - колезький асесор, останній російський торговий консул у Бродах (1862-1879 (?)).. Він старався про перенесення // [Арк. 1] до Станиславова і хоть був одним із найстарших кандидатів, нотаріяльна палата взяла його в предлогу на третьому місці, а на першому поклала наймолодшого кандидата Моравеця, за яким побивався вірменський архиепіскоп Теодорович Йосиф Теофіл Теодорович (Jozef Teofil Teodorowicz, 1864-1938) - архиєпископ Львівський Вірменської Католицької Церкви. Народився у с. Живачів на Покутті. Закінчив Станіславівську гімназію. Навчався на юридичному факультеті Чернівецького університету, потім - духовній семінарії у Львові. Був священником у Бережанах і Львові. У 1912 р. здобув ступінь доктора богослов'я. Посол до Галицького сейму та австрійського парламенту. Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі.. Ми оба з радн[иком] двору Барвінським взялися за справу, я інстан- ціонував у мін[істра] скарбу Коритовського Вітольд Коритовський (Witold Korytowski, 1850-1923) - юрист, міністр скарбу Австро-Угорщини, намісник Галичини. Середню освіту здобув у Познані. Навчався в університетах Цюріха, Берліна, Мюнхена, Відня. У 1874 р. отримав австрійське громадянство. Спершу працював у Нижньоавстрійській прокураторії скарбу, а потім у Міністерстві скарбу (фінансів). 1891 р. переведений до Львова на посаду віцепрезидента Крайової дирекції скарбу. Міністр скарбу Австро- Угорщини (1906-1908). Депутат верхньої палати австрійського парламенту (1907-1913), посол Галицького сейму (з 1908 р.). Намісник Галичини (14.05.1913-20.08.1915). У 1919 р. переїхав до м. Познань.

франц Кляйн (Franz Klein, 1854-1926) - міністр юстиції Цислейтанії (австрійської частини Австро-Угорської імперії). Вищу освіту здобув у Віденському університеті. 1878 р. здобув ступінь доктора права. З 1883 р. - адвокат. З 1885 р. викладав у Віденському університеті. Згодом (1891) працював секретарем міністра юстиції. У 1905-1908 рр. і 1916 р. - міністр юстиції Цислейтанії.

Гофрат - у німецьких і австрійських монархічних державах титул радника двору.

Грабен (з нім. graben - рів) - одна з найвідоміших вулиць Відня, історія якої сягає ще часів римської епохи. Торговельна пішохідна вулиця протяжністю 260 м. Її вважали найгарнішою і найдорожчою вулицею Відня, уособленням австрійської історії та культури., а радн[ик] дв[ору] Барвінський в міністра судівництва Кляйнаі Адам Студзінський став нотарем в Станиславові на велике невдоволення нотаріяльної палати.

З гофр[атом] Барвінським і з обоїми Студзінськими сходилися ми звичайно на вечеру у ресторані «Jum altem Kuhfuss» недалеко Грабену.

Я мав уже намір виїздити з Відня і дня 23.І зійшлися ми в останнє на вечеру. Коли я війшов до ресторану, повідомив мене радн[ик] дв[ору] Барвінський, що на основі реляцій аґенції Герцога українські студенти мали здемолювати часть (одно крило) університету у Львові і що наслідком цього університет замкнено. «Можете дальше, говорив радн[ик] Барвінський, залишатися у Відні та спокійно працювати».

Я відповів, що саме через події на львівському університеті мушу виїхати до Львова, де можу бути потрібний. Цієї ж таки ночи зібрав я манатки Манатки (дав.) - речі, одяг. і дня 24.І вечером біля год[ини] 10 вечером був уже на місці, дома.

Найближчого дня рано застав я в хаті запрошення ректора, д[окто]ра Гризєцького Фелікс Гризєцький (Feliks Gryziecki; Feliks Szczesny Gryziecki, 1837-1923) - польський юрист, педагог, ректор Львівського університету. У Львові здобув середню освіту. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. 1862 р. здобув ступінь доктора права. Розпочав судову кар'єру 1859 р.: спершу як авскультант, потім - суддя і прокурор. У квітні 1867 р. почав викладати кримінальне право у Львівському університеті (польською мовою). З 1870 р. - надзвичайний, а з червня 1891 р. - звичайний професор. У 1894/1895 і 1904/1905 н. р. - декан юридичного факультету, у 1906/1907 н. р. - ректор університету. Посол до Галицького сейму (1901-1907). У 1908 р. припинив виклади в університеті й вийшов на пенсію. Помер 1923 р., похований на Личаківському кладовищі. на зібрання всіх професорів університету, що мало відбутися дня 27.І в годині 10 рано в найбільшій тоді салі, це б то в авлі.

Скликування зібрання всіх професорів університету є незвичайною подією. Принайменче від коли я служу на львівському університеті (1.IV.1900 р.) такого зібрання ніколи не скликувано. Професорам-Полякам, йшло, очивидно, про те, щоб супротив побиття доцента Віняржа й понищення ректорських потретів запала ухвала цілого професорського збору, що осуджувала би поступок української молоді безпощадно. Тоді би молодь зам // [Арк. 2] кнути в тюрмі і справу віддати карному судові. Професори-Поляки були певні, що й Українці-професори «страха ради юдейска» зсолідаризуються з ними без ніяких застережень. Одначе так не сталося.

З наших професорів не запрошено на це зібрання тільки проф[есорів] Грушевського Михайло Грушевський (1866-1934) - український історик, громадський і політичний діяч. Закінчив Університет св. Володимира в Києві, 1894 р. захистив магістерську роботу. Того ж року за рекомендацією Володимира Антоновича обійняв посаду звичайного професора новостворе- ної кафедри всесвітньої історії з особливим оглядом на Східну Європу (з українською мовою викладання). Читав такі лекційні курси: «Великий рух народів», «Старинна історія Східної Європи», «Історія унії Литви і Польщі» тощо. З 1896 р. проводив практичні заняття, т. зв. історичні вправи. Голова НТШ (1897-1913). З 1917 р. - голова Української Центральної Ради. У 1919 р. емігрував до Чехословаччини. 1923 р. обраний академіком ВУАН. 1924 р. повернувся до Києва. Від 1931 р. мешкав у Москві. і Дністрянського Станіслав Дністрянський (1870-1935) - український учений-правник, журналіст, педагог, громадсько-політичний діяч. Навчався в Тернопільській учительській семінарії та Тернопільській гімназії, юридичному факультеті Віденського факультету (1888-1893). Потім стажувався в університетах Берліна і Лейпцига. У квітні 1899 р. габілітувався на посаду приват-доцента австрійського цивільного права з українською мовою викладання у Львівському університеті. З 1901 р. - надзвичайний професор. У 1907 р. і 1911 р. обраний депутатом австрійського парламенту. Від 1919 р. - на еміграції в Чехословаччині, засновник і ректор Українського вільного університету у Празі., що перебували тоді на відпустках. Однак на саме зібрання явилося нас всього трьох: проф[есори] Колесса , Стебельський і я. Інші професори - о. Бартошевський , Комарницький і Мишковський на

Олександр Колесса (1867-1945) - український літературознавець, педагог, громадсько-політичний діяч. Навчався у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах. У 1895 р. габілітував- ся на посаду приват-доцента Чернівецького. Восени того ж року почав викладати на філософському факультеті Львівського університету. З 1898 р. - надзвичайний, а з 1900 р. - звичайний професор української мови й літератури. У 1903/1904 н. р. - декан філософського факультету. Депутат австрійського парламенту (1907-1918). З 1921 р. жив і працював у Празі. У 1923-1939 рр. - професор Карлового університету; один із засновників і кількаразовий ректор Українського вільного.

Петро Стебельський (1857-1923) - український правознавець, педагог. Закінчив юридичний факультет Львівського університету (1878). 1879 р. здобув спінь доктора права. Працював у суді, кілька років практикував як адвокат. Від 1884 р. викладав у Львівському університеті: спершу як суплент, з 1885 р. - як приват-доцент, з 1892 р. - надзвичайний, 1895 р. - звичайний професор кримінального права і процедури. Читав такі лекційні курси: «Наука про відповідальність карну», «Наука о в'язницях», керував криміналістичним семінаром (з українською мовою навчання). У 1898/1899 н. р. - декан юридичного факультету.

Іван Бартошевський (1852-1920) - греко-католицький священник, письменник, педагог. Середню освіту здобув у Львові, а вищу (богословську) - у Відні у Цісарській греко-католицькій генеральній семінарії при церкві Святої Варвари («Барбареум»). У 1875 р. отримав священни- чий сан, а 1879 р. у Відні здобув ступінь доктора богослов'я. Того ж року повернувся до Львова і почав викладати в університеті. Спершу працював на посаді ад'юнкта, згодом - заступника професора пасторального богослов'я, з 1881 р. - доцента, 1884 р. - надзвичайного, а з квітня 1885 р. - звичайного професора. Читав українською мовою такі лекційні курси: «Богослов'я пастирське», «Засади проповідництва», «Гомілетика», «Душпастир яко провідник духовний», «О бібліотеках парохіальних і деканальних» тощо. З 1890 р. викладав українською мовою і педагогіку. Автор першого підручника з педагогіки «Педагогія руска або Наука о воспитанію» (Львів, 1891). Декан теологічного факультету (1889 і 1894). У 1918 р., протестуючи проти полонізації Львівського університету, залишив педагогічну роботу. Помер 13 рудня 1920 р., похований на Личаківському кладовищі.

Йосип (Йосиф) Комарницький (1852-1920) - греко-католицький священник, педагог. Закінчив Дрогобицьку гімназію. Богословську освіту здобував у Віденському університеті, Перемишльській греко-католицькій семінарії. Висвячений на священника 1876 р., тоді ж отримав призначення на парафію у с. Отинія Тлумацького деканату. 1878 р., після смерті дружини, продовжив студії у Відні. 1880 р. (за іншими даними 1883 р.) здобув ступінь доктора богослов'я. Префект Греко-католицької духовної семінарії у Львові (1883-1887). З листопада 1885 р. працював у Львівському університеті на посаді ад'юнкта. У 1886 р. там само - вчитель катехитики і методики (читав курс українською мовою). З січня 1891 р. - надзвичайний, а з січня 1893 р. - звичайний професор біблійних наук Старого Завіту. Тричі (у 1895/1896, 1900/1901, 1906/1907 н. р.) був деканом теологічного факультету. У 1896/1897 н. р. - обраний ректором університету. Член митрополичої консисторії, почесний крилошанин Львівської капітули. Редактор часописів «Миръ» і «Душпастырь». Після входження Галичини до складу Польщі був звільнений від викладацької роботи в університеті.

Тит Мишковський (1861-1939) - греко-католицький священник, педагог. 1880 р. закінчив Перемишльську гімназію. Богословську освіту здобув у Віденському університеті, який закінчив 1884 р. У 1889 р. здобув ступінь доктора богослов'я. Того ж року призначений префектом Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Однак його відверта москвофільська позиція невдовзі стала причиною конфлікту з митрополитом Сильвестром Сембратовичем, а відтак вплинула на звільнення зі семінарії. З листопада 1889 р. також працював ад'юнктом на теологічному факультеті Львівського університету. 1892 р. габілітувався як приват-доцент біблійних наук зібрання не прибули. Ми Українці-професори перед зібранням не порозумівалися. Між мною і Колессою були відносини сильно напружені й ми навіть себе не здоровили. Проф[есор] Стебельський стояв від нас заєдно здалека, а коли я перед двома роками, після першої студентської ворохобні, за ректорату славного хірурга, проф[есора] РідіґераНового Завіту. 5 листопада 1895 р. із невідомих причин звільнився з університету, а за 3 роки знову поновився на цій же посаді. У березні 1899 р. призначений приват-доцентом по спеціалізації «Старий Заповіт». З лютого 1902 р. також паралельно працював приват-доцентом біблійних наук Нового Завіту. З 1903 р. - надзвичайний, а від липня 1908 р. - звичайний професор старозавітних біблійних наук і семітських діалектів. Під час першої світової війни, у 1915 р., заарештований як москвофіл. Засуджений до ув'язнення, але через хворобу і протекцію друзів вирок замінено на заслання під поліційним наглядом у Тіроль. Наприкінці 1916 р. повернувся до Львова. 1918 р, після відмови складати присягу на вірність Польщі, звільнений з університету. Завдяки підтримці Андрея Шептицького почав працювати в новоствореній Греко-католицькій богословській академії у Львові. Був деканом теологічного факультету, а 1935 р. - віцеректором. Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі. Людвік Ридиґер (Ludwik Rydygier, 1850-1920) - польський учений, хірург, професор, ректор Львівського університету. Медицину студіював у Кракові, а згодом - в університеті Грейфсваль- да. Доктор медичних наук (1874). Працював у хірургічних клініках Гданська та Грейфсвальда. Очолював кафедру хірургії у Яґеллонському університеті (1887-1897). З 1897 р. очолював но- востворену кафедру і клініку хірургії у Львівському університеті. Декан медичного факультету (1898/1899, 1911/1912), ректор Львівського університету (1901/1902). У 1918 р. у чині генерал- лейтенанта брав участь в Українсько-польській війні. У 1920 р. розпочав організацію військових шпиталів. 25 червня того ж року раптово помер. Похований на Личаківському кладовищі, згодом перепохований на Меморіалі орлят., на нашому довірочному зібранні висловлював побоювання, що готово прийти до дальших заворушень між польською і нашою молоддю, а тоді й кров може поплисти, проф[есор] Стебельський відповів: «Поляки погрожують, що кожну найближчу авантуру згноблять а всіх студентів Русинів, що їх прихоплять, замкнуть до криміналу на 4-5 літ». Говорив це проф[есор] Стебельський з такою певністю ваги своїх слів, що порозуміватись з ним годі було. Проф[есор] Бартошевський, чоловік щирий, але отяжілий, а оо. Комарницький і Мишковський, хоть ніколи против нашої молоді не виступали, цим разом, може й задля партійних поглядів, стояли від справи здалека.

Коли я дня 27.І війшов до авлі, застав доволі прикру атмосферу. Професори- Поляки запросили нас, бо випадало, але, певно, воліли б, щоб ми із запрошення не скористали. Тому й не тішилися нашою приявою, але бокували від нас та немовби вважали нас за співвинних. Ректор Гризєцький запитав мене, чи ми, Українці, ставимо від себе яку резолюцію. Я відповів, що між нами в цьому напрямі не було ніякого порозуміння. Професорові Колессі радив ректор, щоб ми поставили резолюцію та вийшли із зібрання, на що проф[есор] Колесса не згодився і заявив, що із запрошення // [Арк. 3] будемо користати до кінця. викладацький навчальний боротьба захист

Який прикрий був настрій супроти нас, професорів, нехай посвідчить моя розмова з проф[есором] польського письменства Вільгельмом БрухнальськимУ 1885 р. здобув ступінь доктора філософії. Викладав у гімназії. У 1900 р. габалітувався як приват-доцент історії польської літератури у Львівському університеті. З 1904 р. - надзвичайний, а з 1907 р. - звичайний професор. Від 1912 р. до 1917 р. - декан філософського факультету Львівського університету. Помер 6 грудня 1938 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі., що приступив до мене і сказав:

Czy pan wie, ze w pochodzie na ulicy po awanturze brali takze udzial suplenci ruskiego gimnazyum?

Nie wiem - відповів я. Przeciez wszystkich studentow prowadzono na policyc i spisano ich nazwiska. Gdyby wicc byli micdzy nimi suplenci, to ich nazwiska musiala takze policya За сучасним правописом має бути «policja». spisac!

Podali falszywe nazwiska i legitymacye.

Moze bye! - відповів я.

A wie pan, co ja zrobic, - сказав проф[есор] Брухнальський. - Pojdc do Rady Szkolnej i jej o tem doniosc.

Tak? - сказав я. - Widocznie kolega mija sic ze swym powelaniem. I w chwili, kiedy to kolega uczyni, zostanie denuncyantem - Чи вам відомо, що в поході вулицею, що відбувся після бійки, брали участь і супленти руської гімназії?

- Мені про це нічого не відомо, - відповів я. - Адже всіх студентів повели в поліцію і записали їхні дані. Отже, якби між ними були супленти, їхні прізвища поліція також мусила записати!

- Вони подали фальшиві імена та посвідчення.

- Можливо! - відповів я.

- І знаєте, що я зроблю, - сказав проф. Брухнальський. - Піду до Шкільної ради і повідомлю про це.

- Так? - сказав я. - Ймовірно, ви «працюєте не на своєму місці». І як тільки колега це зробить, стане донощиком. Від 1892 р. мешкав у Львові. Викладав у Львівському університеті; був деканом юридичного факультету (1897/1898), ректором (1902/1903) та проректором (1903/1904). Помер раптово від серцевого нападу 8 травня 1908 р..72

Проф[есор] Брухнальський, а я відійшов від нього крайно обурений, бо хіба не він один між польською суспільністю був такий, що кидав підозріння на всіх українців та всюди шукав винуватих.

Зібрання почалося. Всіх професорів явилося біля 70 осіб, в тому числі нас трох українців. Ректор Гризєцький заявив, що вважав за свій обов'язок супротив останних подій на університеті скликати всіх професорів на нараду, щоб обдумати способи, що на будуче спинили б подібні події. Тому просить всіх учасників, щоб виявляли свою гадку. Річ ректора Гризєцького була спокійна і в нічому нікого не ображала. Так само спокійні були промови проф[есорів] Охенковського і Бальцера Освальд Маріан Бальцер (Oswald Marian Balzer, 1858-1933) - польський історик, педагог. Наро. Вони висказували гадку, що треба вислати депутацію до намісника й міністра освіти з проханням, щоб обезпечити університетські придбання, спеціяль- но по лабораторіах, хоть проф[есор] Охенковський вказував вже на те, що «ruskiej mlodziezy, jak glosno mowitj, // [Арк. 4] cala ta sprawa gotowa ujsc bezkarnie»дився у м. Ходорові в сім'ї службовця. Навчався у Львівському та Краківському університетах (1879-1882). 1883 р. здобув ступінь доктора права. Від 1885 р. як приват-доцент викладав на юридичному факультеті Львівського університету. З 1887 р. звичайний професор. Викладав до смерті в 1933 р. У 1895/1896 н. р. - ректор Львівського університету. Похований у Львові на Личаківському кладовищі. «руська молодь, відверто кажучи, може вийти з цієї справи безкарно»., чим немовби взивав до репресій.

Коли проф[есор] медичного виділу Гальбан запитав: «Chcielibysmy wiedziec, co mysla o tej sprawie koledzy Rusini i jakie ich stanowisko? Генрик Гальбан (Henryk Halban, справжнє ім'я Генрик Блюменсток (Henryk Blumenstok), 1870-1933) - польський учений-невролог, психіатр, професор Львівського університету, засновник Львівської наукової школи неврології та психіатрії. Син Леона Блюменстока, професора судової медицини Яґеллонського університету. Навчався у Кракові: спершу в гімназії Святої Анни, згодом - в університеті. У 1896 р. здобув ступінь доктора медичних наук. З 1889 р. працював на кафедрі неврології і психіатрії Віденського університету, від 1905 р. - професор неврології і психіатрії Львівського університету. Під час Першої світової війни очолював Віденський військовий шпиталь. Згодом продовжив викладання у Львівському університеті; 1933 р. обраний ректором, однак через недугу невдовзі відмовився від посади. Помер 13 грудня 1933 р., похований на Личаківському кладовищі у Львові. Тунісі, у 1906 р. подорожував до США та Мексики. Помер 24 червня 1924 р., похований на Личаківському кладовищі.», - проф[есор] Ол[ександр] Колесса відповів, що професори Українці висловлюють жаль супротив подій, що завершилися на університеті, одначе запобігти на будуче таким подіям може в першому ряді польська суспільність як найбільшою справедливістю на домагання з української сторони. Події на університеті стоять у тіснішому зв'язку з тим подражненням, що проявляється між українською суспільністю в загалі. І коли будуть усунені причини цього подражнення і невдоволення, то подібні події більше не повторяться.

Заява проф[есора] Колесси, висловлена в тоні поважному й спокійному, на разі вистарчала. Та небавом почули ми такі провокуючі й завзяті промови з уст польських професорів, що треба було говорити дуже рішучо та сказати їм в очі кілька слів гіркої правди. Сталося це після промови проф[есора] Дуніковського , що говорив таке:

«- Panowie! Dopuszczono sic tutaj zbrodni. Naszego kolegc Winiarza omal nie zabito. Portrety i meble poniszczono! Tak robiq rozbojnicy i bandyci, ktorych trzeba uczye kultury palkq. Niedawno pisalo “Dilo” «Діло» (1880-1939) - щоденна українська газета народовецького спрямування в Галичині. Виходила у Львові, спершу двічі (1880-1882), потім тричі на тиждень (1883-1887), а з 1888 р. - щоденно. Головними її редакторами в різні часи були Володимир Барвінський, Антон Горбачев- ський, Іван Белей, Василь Панейко, Василь Мудрий тощо., ze obrazilem narodowosc ruskq, gdy nazwalem ukrainskich studentow za ich awanturc, wyprawionq na uniwersytecie, bandytami, na ktorych poskromienie tylko palka moze bye odpowiednim srodkiem. Narodowosci nie obrazalem. Oswiadczam jednak, ze gdyby mnie ktory ze studentow ruskich chcial zniewazye, to mu strzelc w leb z rewolweru (тут вийняв проф[есор] Дуніковський з кишені револьвер і показав його зібраним професорам). Az strasznie pomyslee, ze pastwq rozszalalych bundytow mogq pase uniwersyteckie // [Арк. 5] zbiory, na Очевидно, має бути nad. ktorymi niejeden z nas strawil zycie cale. Tak bye nie moze! Przyl^czam sic do glosu kolegow, ktorzy stawiq wniosek, by odniese sic do Ministerstwa i Namiesnictwa i prosie o zabezpieczenie zbiorow uniwersyteckich przed napadem i aby rownoczesnie zazadae od sqdu przykladnego ukazania tych z posrod mlodziezy, ktorzy dopuscili sic ekscesu. Dose przesladowan, juz wycierpielismy. Czas juz raz z tym skonczye «- Панове! Маємо справу зі злочином. Нашого колегу Віняжа мало не вбили. Портрети і меблі знищено! Так поводяться розбійники та бандити, яких насильно треба вчити культурі. Нещодавно в газеті “Діло” було написано, що я образив руську національність, коли назвав українських студентів через їхню бійку в університеті бандитами, яких зможе приручити лише кийок. Я не образив їхню націю. Проте я заявляю, що якщо б мене хотів образити хтось з українських студентів, то я б вистрілив йому в голову з револьвера (тут професор Дуніковський вийняв із кишені револьвер і показав його зібраним професорам). Аж страшно подумати, що від дій цих бандитів могли постраждати університетські фонди, на зібрання яких не один із нас витратив усе життя. Такого бути не може. Я підтримую голос своїх колег, які подали звернення до Міністерства і намісництва з проханням про захист фондів університету від нападів, і водночас вимагатиму покарати в судовому порядку студентів - учасників даного ексцесу. Ми вже натерпілися вдосталь переслідувань. Настав час покінчити з цим раз і назавжди».».

Серед промови проф[есора] Дуніковського я зголосив ся до слова. Я чув, а обличчя моє зблідло. Та мовчати я не міг. Треба було вияснити справу людям, що її основно не знали, що не вглядали у причини цих прикрих подій, а гляділи на них крізь польські скла, не вдумуючися в їх подробиці. І хоть як спокійно хотів я говорити - нерви у мене так сильно заграли, що крізь спокій промовляли з мене жаль, біль, досада і бажання з'єднати для української справи пошанування. Я не міг боронити поступку молоді, але хотів вияснити причини, що молодь повели до нього.

- Dostojni panowie! - говорив я. - Proszc mnie wysluchae w spokoju. Chcc mowic prawdc bezwzglqdnq, gdyz nie czas, bysmy siebie w tak powaznej chwili oklamywali. Chcc mowie prawdc. Nie obrazc nikogo, lecz muszc sprawc wyswietlie i gdy wobec przemowienia prof[esora] Dunikowskiego zachowali Panowie spokoj, to proszc o niego takze dla moich slow.

Ubolewam nad wypadkami, ktorych widowniq byl Iwowski uniwersytet. Lecz panowie mowiq o nich, jak o czyms niebywalym. A tymczasem przed para laty Niemcy zrujnowali wloski fakultet prawniczy w Insbruku i tam padly ofiarq zycia ludzkie. A przeciez Niemcy mowiq o sobie, ze sq kulturalniejszq rasq, aizeli my, slowianie. I nie wzywano przeciw mlodziezy wladzy i nie zamykano studentow. Panowie! Mamy auto // [Арк. 6] nomic. Karzmy wicc winnych, a nie wzywajmy przeciw mlodziezy wladz sqdowych. Profesor, ktory nawoluje przeciw mlodziezy sqd i policyc, w tej chwili przestaje bye profesorem a zniza sic do rzcdu agenta policyjnego (оклики: Oho, oho!) - Шановні панове! - сказав я. - Прошу спокійно вислухати мене. Я буду говорити абсолютну правду, адже не варто, щоб ми взаємно себе обманювали в такий момент. Я хочу сказати правду. Я нікого не ображу, але мушу повністю відкрити цю справу, зважаючи на те, що щодо промови проф. Дуніковського ви зберігали спокій, прошу спокійно вислухати також і мої слова.

- Мене дуже хвилюють події, що відбулися у Львівському університеті. Але ви говорите про них як про щось надзвичайне. Тим часом декілька років тому німці зруйнували італійський юридичний факультет в Інсбруку, кілька осіб там навіть загинули. І все ж німці позиціонують себе, як більш культурну расу порівняно з нами слов'янами. Вони не закликали владу бути проти молоді й не арештовували студентів. Панове! У нас є автономія. Тож давайте карати винних, а не судити всю молодь. Професор, який закликає суд і поліцію судити молодь, перестає бути професором й опускається до позиції агента поліції (оклики: Ого, ого!)..

Ректор взиває до спокою.

Tak to moje niezlomne przekonanie. A drugie moje tez niezlomne przekonanie: «Nas rzqd tak uczy! W Austryi sq prawa, ale je zdobywa ulica! Czy dziwie sic mlodziezy, ze poszla drogq, ktorq zdobywa sic prawa w Austryi? (Зі всіх сторін принеслися шалені оплески і оклики: «Niestety, prawda, slusznie, bardzo slusznie!)» - Так, це моє непохитне переконання. І друге моє переконання: «Цьому вчить нас влада! В Австрії є закони, але вони діють на користь вулиці! Чи молодь пішла тим самим шляхом, яким здобуваються права в Австрії? (Зі всіх сторін принеслися шалені оплески й оклики: «На жаль, правильно, все вірно, правильно!»)..

Lecz byla jeszcze inna przyczyna. Wyszla ona, niestety, z tych murow (Оклики: Nieprawda! Odebrae glos! Ректор взиває до спокою). Ze tak jest, na to dam dowody. Gdy w grudniu 1906 r. zanosilo sic na awanturc, senat odbyl posiedzenie, ktore trwalo do godziny jedynastej Очевидно, має бути: jedenastej. w nocy. Mimo to o godz. 6 rano cale sprawozdanie znalazlo sic w «Slowie polskiem» «Siowo polskie» («Слово польське») (1895-1934) - щоденна польська газета у Львові, орган національно-демократичної партії. Виходила двічі на день - зранку і пообіді. Ініціатор видання - польський економіст-інженер, посол до австрійського парламенту та Галицького сейму Станіслав Щепановський (Stanislaw Szczepanowski). Під час російської окупації Галичини у вересні 1914 р. редакція зайняла проросійську позицію, у червні 1915 р. із наступом австрійських військ утекла в Росію, припинивши випуск газети до 1918 р. w takim sosie, jak «kultura hajdamacka», «dzicz ukrainska» i t. p. Ktos wicc z czlonkow senatu uwazal za stosowne podae swe informacye do «Slowa polskiego». Czy w taki sposob nie podburza sic mlodziezy ukrainskiej do ekscesow? A gdy dnia 18 grudnia 1906 r., w czasie imatrykulacyi do zadnych zaburzen nie doszlo, a mlodziez ukrainska ograniczyla sic na zlozeniu oswiadczenia, ze do imatrykulacyi nie przystqpi, tego samego dnia popoludniu podalo «Slowo polskie» znowu notatkc ze sfer uniwersyteckich: Ukrainskich mlodziencow w decydujqcej chwili opuscila odwaga». I na tc prowokacyc dali ukrainscy mlodziency dowod, ze ich odwaga bynajmniej nie opuscila! - Але була ще інша причина. На жаль, вона розвинулася в цих стінах (Оклики: Неправильно! Заберіть йому право голосу! Ректор закликає до спокою). Я можу надати докази цього. Коли у грудні 1906 року виникла конфліктна ситуація, сенат провів засідання, яке тривало до 23:00 години. Але вже о 6:00 ранку протокол засідання було опубліковано у «Слові польському», «під таким соусом», як «гайдамацька культура», «українська дич» тощо. Тож хтось із членів сенату вирішив надати «Слову польському» своє трактування цих подій. Чи в такий спосіб не підбурюється українську молодь до ексцесів? І коли 18 грудня 1906 р. під час сесії не сталося ніяких заворушень, а українська молодь обмежилася заявою, що не буде брати участі в заліку, того ж дня по обіді у «Слові польському» знову з'явилася згадка про університетське життя: «українську молодь у вирішальний момент підвела мужність». І у відповідь на цю провокацію українська молодь довела, що її мужність зовсім не підвела!

Z przemowien panow mam to przekonanie, ze // [Арк. 7] zywicie do nas, ukrainskich profesorow zal, ze nie mamy wplywu na naszq mlodziez. Tak wplywu na niq nie mamy! Przyznajq to. Lecz czy mozemy miec na niq wplyw, skoro nam go beznastannie podzywa sic. Wszakze nie kto inny, a znow «Slowo polskie» narzucilo sic na ukrainskich profesorow, na podstawie informacyi, z tych murow zasiqgnictych, jakoby prof[esorowie] Kolessa i Studzinski nie spelnili swych obowiqzkow i nie przyszli na wyklady, a ks. prof[esor] Komarnicki uciekl w czasie awantury z gmachu przez okno. Czy takie informacye majq nasz wplyw podtrzymac? A przeciez ten, kto dawal informacye, powinien byl wiedziec, ze prof[esor] Kolessa przybyl dnia 23 stycznia 1907 r. na wyklad, lecz nie zastal sluchaczy, a ja za urlopem dziekanskim bawilem we Wiedniu i pracowalem w archiwum ministerstwa spraw wewnctrznych. To coz wicc jatrzyc i prowokowac? Czy na to, zeby nas wyzuc ze wszelkiego wplywu na naszq mlodziez, a polska mlodziez przeciw profesorom ukrainskim nastroic? (Голоси: A czy «Dilo» nie jqtrzy?) - Після промов цих панів у мене з'явилося переконання, що ви жалієте нас, українських професорів, через те, що ми не маємо впливу на нашу молодь. Так, ми не маємо на неї такого впливу! Визнаємо це. Але чи можемо ми мати авторитет, якщо ви його постійно підриваєте. Зрештою, ніхто інший, як знову ж таки «Слово польське» накинулося на українських професорів через інформацію, одержану в цих стінах, що нібито професори Колесса і Студинський не виконували своїх обов'язків і не приходили на лекції, а о. проф. Комарницький втік із будівлі університету через вікно під час сварки. Чи може така інформація підтримувати нашу репутацію? Адже хто надав інформацію, мав би знати, що проф. Колесса прийшов 23 січня 1907 року на лекцію, але не застав слухачів, а я був у Відні у відпустці та працював в архіві Міністерства внутрішніх справ. Так що ж тут перебільшувати і провокувати? Чи для того, щоб знівелювати нашу репутацію і налаштувати проти нас нашу українську молодь? (Голоси: А «Діло» не ятрить?)..

I na to pytanie odpowiem. Nie chcc bronic «Dila», lecz muszc tutaj zaznaczyc roznicc micdzy «Dilem» a «Slowem polskiem Очевидно, має бути polskim.». Ostatnie jest organem narodu, ktory zdobyl swe prawa, «Dilo» organem narodu, ktory o swe prawa walczy. I tutaj lezy ogromna roznica micdzy jednym i drugim dziennikiem - Я відповім на це запитання. Я не хочу захищати «Діло», але мушу вказати на різницю між «Ділом» і «Словом польським». «Слово польське» - це видання народу, що здобув свої права, а «Діло» - видання народу, який бореться за свої права. І в цьому величезна різниця між двома часописами..

Lecz skoro wolnosc prasy pozwala dziennikom na walkc, nieraz bezwzglcdnq, lub, powiedzmy prawdc, niesprawiedliwq, to jestem tego zdania, ze stqd, z tego gmachu nauki, powinny plynqc hasla wyrozumialosci i objektywnosci. Nie pictnujmy mlodziezy ukrainskiej bez zastrezen, bo // [Арк. 8] przeciez sq panstwa, w ktorych takze mlodziez polska dobija sic swych praw i o nie walczy. A wiadoma rzecz, ze w walce, podjctej przez mlodziez, wchodzq nieraz w grc srodki i sposoby tego rodzaju, z ktorymi umysl dojrzaly nie zawsze pogodzic sic moze (Голоси: slusznie!) - Але оскільки свобода слова дає змогу виданням вести боротьбу, часто нещадну, або, скажімо по правді, несправедливу, я вважаю, що від нас, як наукової інституції, мають звучати тільки об'єктивні й розважливі гасла. Давайте не будемо беззастережно засуджувати українську молодь, адже є країни, де польська молодь також домагається своїх прав і бореться за них. І відомо, що в боротьбі, яку веде молодь, інколи використовують такі засоби і методи, з якими старше покоління не завжди погоджується (Голоси: правильно!)..

A skoro padla tutaj grozba prof[esora] Dunikowskiego, ze on studentowi ruskiemu, ktoryby go chcial zniewazyc, palnie w leb z rewolwera, ja odpowiem, ze chodzc bez broni i gdyby mnie nawet student polski zniewazyl, ja nie wyjqlbym rewolwera z kieszeni, bo moze przezylem swe zysie, a zal mi kazdego mlodego zycia (гучні оплески). Skonczylem - А оскільки проф. Дуніковський висловився, що він готовий вистрілити з револьвера в будь- якого українського студента, який би зважився його образити, я відповім, що ходжу без зброї, і навіть якби мене образив польський студент, я б не виймав револьвера з кишені, так як, можливо, я прожив своє життя, і мені шкода кожного молодого життя (гучні оплески). Я завершив..

Негайно по моїй промові забрав слово проф[есор] Рідіґер. Він заявив: «Nie mam slow podzickowania dla kolegi Studzinskiego za jego szlachetne i mcskie przemowienie? To, co powiedzial, powinien byl powiedziec! Wiele rzeczy nie wiedzelismy, duzo nauczylismy sic. Serdecznie dzickujc prof[esorze] Studzinskiemu w imieniu swoim i kolegow fakultetu» «Я навіть не знаю, як подякувати колезі Студинському за його шляхетну та чоловічу промову? Він сказав те, що мав сказати! Ми багато чого не знали, багато чого навчилися. Хочу подякувати проф. Студинському від свого імені та своїх колег із факультету».. Проф[есор] Рідіґер приступив до мене і стиснув мені сердечно руку. За ним приходили інші професори та теж мені ґратулювали. Признаюсь, що я стояв блідий, як стіна. Я був о стільки вдоволений, що сповнив свій обов'язок супротив суспільности і молоді. Остання була мені заодно дорога, хоть не все з її дорогами міг погодитись.

Але побіч слів признаня з боку проф[есора] Рідіґера, стрінула мене образа. Проф[есор] д[окто]р Казимир Твардовський Казимир Єжи Адольф Твардовський (Kazimierz Jerzy Adolf Twardowski, 1866-1938) - польський філософ, засновник Львівсько-варшавської філософської школи, логік, психолог і педагог, ректор Львівського університету. Закінчив Віденський університет. У 1891 р. здобув докторський ступінь, із 1892 р. асистент, а згодом - приват-доцент (1894) Віденського університету. З 1895 р. - надзвичайний, а з 1898 р. - звичайний професор Львівського університету. Викладав до 1930 р. Керівник Психологічної лабораторії (1907-1920), що функціювала в навчальному закладі. Кількаразово обраний деканом філософського факультету (1900/1901, 1904/1905) та ректором університету (1914-1917). Член редколегій низки наукових видань у галузі філософії. Почесний доктор низки університетів. Помер 11 лютого 1938 р., похований у Львові на Личаківському кладовищі. назвав мій погляд, що професор не сміє взивати против молоді поліцію і судові власти, «dzikosciq». Я вклонився чемно проф[есорові] Твардовському, а відповідь рішився дати при кінці зібрання.

Дискусія тягнулася без кінця. Промовляли по черзі що визначніші професори Фінкель Людвік Міхал Емануель Фінкель (Ludwik Michal Emanuel Finkel, 1858-1930) - польський історик, бібліограф, професор Львівського університету. Закінчив Тернопільську гімназію та Львівський університет (1881). У 1882 р. здобув ступінь доктора філософії. Деякий час працював у львівських архівах, викладав новітню історію Польщі й історію польської літератури у Вищій сільськогосподарській школі в Дублянах (1885-1899). З 1892 р. паралельно працював приват-доцентом, а з 1899 р. - професор австрійської історії у Львівському університеті. Декан філософського факультету (1901/1902), ректор (1911/1912), проректор (1912/1913) університету. Член низки наукових товариств. Автор концепції польського заснування Львівського університету й багатотомної бібліографії польської історії. Помер 24 жовтня 1930 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі., Абрагам Владислав Абрагам (Abraham Wladyslaw, 1860-1941) - польський історик, правник, професор Львівського університету. Навчався у Самбірській гімназії та Яґеллонському університеті. 1883 р. здобув докторський ступінь. Продовжив наукове стажування у Берліні та Римі. 1886 р. габілітувався на посаду приват-доцента церковного права у Краківському університеті. Надзвичайний (1888), а з 1890 р. по 1930 р. - звичайний професор церковного права Львівського університету. Ректор (1899/1900) та проректор (1900/1901) університету. Під час радянської окупації Львова переховувався в міських монастирях від можливих переслідувань. Помер 15 жовтня 1941 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі., Дембінський Броніслав Дембінський (Bronislaw Dembinski, 1858-1939) - польський історик, державний діяч, професор Львівського, Варшавського й Познанського університетів. Навчався у Берлінському та Вроцлавському. 1883 р. здобув докторський ступінь. 1886 р. габалітувався на посаду приват-доцента кафедри всесвітньої історії Яґеллонського університету. Від 1892 р. викладав у Львівському університеті як надзвичайний, а від 1897 р. - звичайний професор всесвітньої історії. Декан філософського факультету (1898/1899), ректор (1907/1908), проректор (1908/1909) Львівського університету. 1916 р. переїхав до Варшави, де в університеті очолив кафедру новітньої польської і загальної історії. Професор кафедри всесвітньої історії Познанського університету (1923-1933). 1933 р. вийшов на пенсію. Депутат австрійського парламенту (1914-1918), польського сейму (1918-1922), віцеміністр Міністерства віровизнань і публічної освіти Польщі (1918-1920). Помер 23 листопада 1939 р. у Познані., Балясіч Август Ервін Баласітс (Баласіц) (Balasits August Erwin, 1844-1918) - польський учений, професор Львівського університету. Навчався у гімназіях Станіславова, Перемишля, Львова. Закінчив юридичний факультет Львівського університету, 1868 р. там же здобув ступінь доктора права. Працював у Крайовій дирекції скарбу (1867-1874), Прокураторії скарбу (1874-1880). 1873 р. габалітувався на посаду приват-доцента Львівського університету. Надзвичайний (1880), згодом - звичайний (1886) професор австрійського цивільного процесуального права. Декан юридичного факультету (1887/1888, 1901/1902), ректор Львівського університету (1891/1992). 1915 р. за власним бажанням вийшов на пенсію, отримав титул радника двору. Помер 15 липня 1918 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі. і багато, багато інших. Проф[есор] Фінкель накликував професорів до дуже поважного і розважного ведення справи, щоб не доводити до обопільного роз'// [Арк. 9] ярення серед молоді. В подібному дусі висказувався проф[есор] Абрагам. Проф[есор] Балясіч заатакував проф[есора] Стебельського за те, будьто він при іспитах найбільше палив українську молодь, тоді як професори-Поляки відносяться до неї з найбільшою об'єктивністю. Проф[есор] Стебельський не відповів, тільки вийшов із зібрання, а промова проф[есора] Балясіча викликала невдоволення навіть серед його найближчих сторонників-товаришів. Остру промову против української молоді виголосив проф[есор] Дембінський і ми назва- ли її «кандидатською» при найближчому виборі на ректора. Свої ціли проф[есор] Дембінський діпняв Діпняти (дав.) - досягнути..

Дуже важна була промова проф[есора] Олекс[андра] Колесси. Коли професори- Поляки безнастанно акцентували «polskose» «Польськість». львівського університету, проф[есор] Колесса зазначив, що університет не є польський, тільки утраквістичний, і що так довго польським не буде, як довго на ньому учиться поверх тисяч українських студентів. Проф[есор] Хлямтач Марцелі Хламтач (Marceli Chlamtacz, 1865-1947) - польський правник, професор Львівського університету, фахівець із римського й цивільного права. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету, 1891 р. здобув докторський ступінь. Деякий час працював у канцелярії львівського адвоката Павла Домбровського. Згодом стажувався у Відні (1891-1892) та Берліні (1892-1894). Після повернення до Львова працював нотаріусом в університеті. 1898 р. га- білітувався на посаду приват-доцента римського права. Надзвичайний (1900), звичайний (1904) професор другої кафедри римського права, працював до 1935 р. Декан юридичного факультету (1905/1906). Член Львівської міської ради (1908), віцепрезидент Львова (1918-1927). Під час німецької окупації Львова (червень 1941 р. - липень 1944 р.) таємно викладав в університеті. Після війни залишився у Львові. Помер 7 січня 1947 р., похований на Личаківському кладовищі. перечив, що правда, цьому, але хіба те, що говорив проф[есор] Колесса, не було схоплене з повітря. Хто мав доступ до актів, цей міг провірити число українських студентів, бо у звіті університету скреслено нарочно статистичну таблицю по ісповіданні й народності, а цей факт сам за себе проречис- тий. На цю «соромливість» звернув був теж увагу проф[есор] Колесса, що польським професорам не подобалося.

З польської сторони таких річевих промов, як проф[есора] Фінкля було не багато. Та все ж таки мої помічання й проф[есора] Колесси довели бодай до того, що дискусія велася повних 5 годин (від год[ини] 10 рано до 3 пополудні без перерви) та що офіційні ухвали сильно змодифіковано. Рішено звернутися до властей, щоб вони обезпечили університетські лабораторії та інститути. Але поза тими офіційними ухвалами роблено ще неофіційні заходи в ціллі ув'язнення молоді. Вони почалися масово дня І і ІІ лютня 1907 р. Після авдієнції польських професорів у нам[існика] гр[афа] Андр[ія] Потоцького // [Арк. 10] дня 29.І у вторник о год. 4 по полудні, написало «Siowd polskie» найближчого дня, будьто намісник прирік, «ze mlodziez ukrainska bcdzie przykladnie ukaranq» «що українська молодь буде показово покарана».. В четвер, дня 31.І Помилка автора. Стаття уміщена в числі 47 за 28 січня 1907 р.

«Досить поблажливості». помістило «Slowо polskie» (ч. 47) статтю «Dose juz poblazliwosci» , а в ній повторено іншими словами те, що говорили польські професори на зібранні у дні 27.І.

«Slowо polskie» писало:

«Przykladni sluchacze swych ideowych kierownikow, ruskich profesorow, i nie tylko profesorow, bo starszych braci i przyjaciol, bcdq z rewolwerami w kieszeni, z nozem za rckawem kontynuowae dalsze badania naukowe, czekajqc przy tym na dobrq chwilc do urzqdzenia nowego, o ile sic da, lepiej zorganizowanego i bardziej krwawego, a rownie latwego rozboju. Panstwo nie bedzie przecie upierac sic dlugo glosowi piesci i palki, ukroci “polskq samowolc” i odda kiedys uniwersytet Iwowski na rcce ruskie» «Зразкові слухачі своїх ідейних наставників, українських професорів і не тільки професорів, але також старших братів та знайомих із револьверами в кишені чи з ножем за рукавом будуть продовжувати свої подальші наукові пошуки, чекаючи при цьому вдалого моменту, щоб підготувати новий, якщо вдасться, більш організований і більш кривавий погром. Адже держава не буде довго опиратися голосу “кулаків і кийків”, покінчить із “польською сваволею” і колись передасть Львівський університет у руки українців»..

Дальше дякувало «Slowo polskie» польським професорам і складало признання польській молоді за її рішучість і готовність постояти за польським характером університету і кінчило словами:

«Krzywd i ucisku znieslismy i znosimy dosyc, nawet tu w Galicyi. Zqdamy od rzqdu krajowego surowego sqdu na wszystkich sprawcow zbrodni, zadosc uczynienia za zniewagc. Chcemy bezwzglcdnej sprawiedliwosci! Zadnej poblazliwosci, zadnych wzglcdow polityki stanowej, czy osobistej!» «Ми терпіли образи й утиски і терпимо достатньо, навіть тут, у Галичині. Ми вимагаємо від національного уряду суворо судити всіх винних у злочині і компенсувати нам моральну шкоду за образи. Ми прагнемо абсолютної справедливості! Ніякої поблажливості, ніякої державної чи особистої політики!»..

Серед дискусії на зібранні професорів поставлено до мене різні запити, як на приклад, про Академічний Дім Академічний дім - гуртожиток для українських студентів, які навчались у вищих школах м. Львова. Споруджений у 1904-1906 рр. за проєктом архітекторів Тадеуша Обмінського і Филимона Левицького. Розташовувався за адресою по вул. Супінського, 17 (тепер - вул. М. Коцюбинського, 21). Ініціатором будівництва був М. Грушевський, який організував академічний фонд для збору коштів на ці цілі. Головним меценатом став Євген Чикаленко, який пожертвував на спорудження дому більшу половину необхідної суми. Будівля до 1918 р. була власністю Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ). Адмініструванням гуртожитку займалося студентське товариство «Академічна поміч». Протягом 1907-1914 рр. у приміщенні Академічного дому, крім помешкань для студентів, розташовувались канцелярія і музей НТШ, студентська читальня, кухня і пральня. 1918 р. НТШ безкоштовно передало будівлю сестрам василіанкам, які відремонтували її і розташували там гімназію., і на них давав я відповіді останний з-поміж промовців. Мою промову почав я словами:

- Przyszlismy obaj z prof[tsorem] Kolessq, by wypowiedziec nasze bole i bole naszej mlodziezy. Z jednej strony spotkalo mnie uznanie, z drugiej zniewaga. Profe // [Арк. 11]sor Twardowski nazwal moj poglqd «dzikoscia». Przepraszam panow, ze to slowo powtorzylem, lecz ja zmuszony jestem zwrocic je pod adresem prof[esora] Twardowskiego - Ми прийшли разом із проф. Колессою, щоби висловити наші проблеми і проблеми наших студентів. З одного боку, я отримав визнання, з другого - зневагу. Професор Твардовський назвав мій погляд «дикістю». Вибачте, панове, що повторюю це слово, але змушений повернути його проф. Твардовському..

Твардовський кричить: «Ja nie chcialem kolege obrazic! «Колего, я не хотів вас образити!».

«я також ні! Будь ласка, заберіть свої слова назад, і я заберу свої».»

Я відповів: «Ja takze nie! Prosze odwolac swoje slowa, a ja odwolam swoje...» .

Гіркий був той день. Ректор Гризєцький задержав мене хвилинку, доки всі професори не вийшли, а опісля стиснув середечно мою руку і промовив: «Dzickujc Panu! Bylo to z Panskiej strony szlachetnie i po rycersku. Niech mi Pan wierzy, ze wszystcy Очевидно, має бути wszyscy., nawet Twardowski, jestes'my dla Pana z wielkim szacunkiem. Pickny to byl dzien dla nas i dla Pana!» «Дякую пану! З вашого боку це було шляхетно. Повірте мені, ми всі, навіть Твардовський, ставимося до Вас із великою пошаною. Це був хороший день для нас і для Вас!»..

Вірю, що Гризєцький говорив щиро. Була це праведна душа, великий приятель молоді. Коли раз ув'язнено студента Василя Лаголу Василь Лагола (1855-1929) - юрист, активний діяч москвофільського руху в Галичині. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Член студентського товариства «Академічний кружок», у 1882 р. входив до складу виділу (касир). Того ж року заарештований за звинуваченням у державній зраді (процес Ольги Грабар). Проте під час судових слухань уже виступав як свідок. 1892 р. у Чернівецькому університеті здобув ступінь доктора юридичних наук. Працював секретарем, а згодом директором Народного дому. Член москвофільських товариств: Ставропігійський інститут (із 1895 р.), Товариство ім. Качковського тощо. Автор статей із кооперації. Восени 1914 р. увійшов до складу «Русского народного совета» у Львові. 1915 р. виїхав у Росію, згодом повернувся до Львова. Помер 1929 р. на 74 році життя., проф[есор] Гризєцький зголосився до суду, виєднав для себе дозвіл відбути з Лаголою кольоквіюм, щоб він не стратив стипендії. За цей дійсно людський і педагогічний вчинок «Страхопуд» «Страхопуд» (1863-1905) - ілюстрований сатирично-гумористичний часопис москвофільського спрямування, заснований Йосипом Ливчаком 1863 р. у Відні. До 1868 р. виходив як двотижневик (із перервами), від 1872 р. - як сатирично-політична газета у Львові. Часопис критикував українську мову, висміював із позицій москвофільства галицький політикум. Від 1894 р. виходив як гумористичний додаток до журналу «Беседа», а в період 1900-1905 рр. - знову самостійно. Відновлений 1912 р. (редактор - Г. Гануляк). Проіснував до 1913 р. звеличав проф[есора] Гризєцького віршом. Що мої відносини до колегів-професо- рів не попсувалися, а навпаки поліпшилися, нехай посвідчить факт, що в цьому ж 1907 році у місяці липні предложено мене до іменування на звичайного професора одноголосним рішенням філософського виділу, чого я надармо домагався від кількох літ, хоть мав за собою відповідні наукові праці. Правда, мали професори-Поляки до мене жаль, що я против їх волі в р. 1899 був іменований надзвичайним професором у Львові, але не мало спиняв мою номінацію на надзвичайного, а опісля на звичайного професора, проф[есор] Колесса, що боявся мати поруч себе другого професора, хоть сам, як виявилося пізніше, коли став послом парламенту, на моїй катедрі багато зискав.

Того самого дня, коли польські професори були у намісника, ми, українські професори (Стебель // [Арк. 12] ський, Колесса, о. д[окто]р Бартошевський, д[окто]р Комарницький і я), зійшлися в кімнаті засідань наук[ового] тов[ариства] ім[ені] Шевченка та рішили видати відозву в успокоюючому дусі. Стилізацією мали зайнятися ми оба з проф[есором] Колессою. Відозва була готова в четвер, а в п'ятницю, дня 2го ІІ, мали ми піти до редакцій і віддати її до друку. Одначе в ночі з четверга на п'ятницю почато масово в'язнити нашу молодь, а тим самим відозва стала лишня.

В п'ятницю від год[ини] 8-9 рано мав я відбути виклад. Я йшов спокійно вулицею Академічною Тепер - просп. Т. Шевченка. перед год[иною] 8 рано, не перечуваючи нічого. Нараз прибігла до мене моя слухачка, панна О. Борковська, і з плачем промовила:

Пане професоре! Арештують наших студентів! Цілий Академічний Дім обставлений поліцією і військом. А ось їх ведуть!

Я був на площі Фредри Тепер перетин вул. О. Фредра, вул. М. Драгоманова, вул. П. Саксаганського та просп. Т. Шевченка. і бачив, як ведено наших студентів, по одному та двох разом. Поліціянти держали їх за руки. Я пізнав студ[ента] медицини Гасюка Степан Гасюк (? - 1919) - український лікар. Навчався на медичному факультеті Львівського університету. Активіст сокільського руху, учасник боротьби за відкриття українського університету у Львові, заарештований у січні 1907 р. після заворушень у Львівському університеті. У 1912-1914 рр. працював в редакції часопису «Здоровля». Викладав на курсах вищої освіти у Львові, організованих Товариством ім. П. Могили та «Просвітою» (січень-березень 1913 р.). Із початком Першої світової війни пішов на фронт, надпоручник 15-го полку драгунів. У лютому 1917 р. нагороджений срібною медаллю «За військові заслуги» (signum laudis). Сотник УГА, командант польового шпиталю в Ходорові, згодом - командант запасного шпиталю 2-го Галицького корпусу в м. Бар на Поділлі. Помер там же 11 грудня 1919 р. від плямистого тифу., бачив мого слухача Ф. Залеського Очевидно, мова про Тадея Залеського (1883-1976) - українського педагога, громадсько- політичного діяча. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Активний учасник боротьби за права української мови та відкриття української вищої школи в Галичині. Член «Академічної громади» (1905-1907), бібліотекар товариства. Член таємного гуртка «Молода Україна», НТШ (з 1905 р.). Працював в учительській семінарії (1909-1911) та приватній жіночій семінарії (1911-1913) в м. Заліщики, Самбірській гімназії (1913-1914). У 1914-1915 рр. викладав на семінарійних учительських курсах у Відні. Брав участь у проголошенні ЗУНР. Заарештований польською владою, перебував в концентраційних таборах у містах Брест-Литовську, Стшалкові й Домб'ю. Професор державної гімназії (1920-1944), директор і вчитель української жіночої семінарії товариства «Рідна школа» у Стрию (1921-1925). Член та активний діяч Українського педагогічного товариства, «Просвіти». 1944 р. виїхав спершу до м. Сянок, згодом - до Словаччини; перебував у пересильних таборах на території Австрії. Емігрував до Канади, де брав активну участь у громадському житті української громади, 1971 р. переїхав у США. Помер 1976 р. у м. Трентон.. Зі склепів виходили склепові дівчата та падь- кали Падькати (дав.) - нарікати, побиватися, жаліти.

...

Подобные документы

  • Становлення та ідейні засади українських політичних партій в Галичині. Українська соціал-демократична партія як складова частина австрійської соціал-демократичної. Програми і напрями діяльності. Вплив Революції 1905 р. в Російській імперії на діяльність.

    контрольная работа [35,0 K], добавлен 17.04.2014

  • Розповідь про життя і основні досягнення українських меценатів початку ХХ століття. Родини Бродських, Терещенків, Тарновських, Галаганів, Симиренків, Чикаленків, Рильських. В. Вишиваний (Габсбург), В. Косовський.

    реферат [67,8 K], добавлен 14.12.2003

  • Вивчення й аналіз особливостей публікацій Віднянського, які є сучасним історіографічним нарисом, де піднімаються питання вивчення історії українсько-сербської співпраці. Дослідження аспектів діяльності Київського Слов’янського благодійного комітету.

    статья [26,5 K], добавлен 17.08.2017

  • Українська політична думка на початку XX ст., загальноросійські і українські партії в Україні. Україна в демократичній революції 1905-1907 рр., піднесення українського національного руху. Столипінський політичний режим. Розгул російського шовінізму.

    реферат [30,4 K], добавлен 15.12.2015

  • Соціально-економічний розвиток в Україні кінця XIX - початку XX ст. Скасування кріпацтва. Реформи 60-70-х років XIX ст. Розвиток промисловості. Сільське господарство. Становлення і консолідація української нації. Переселенські рухи українців.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 18.01.2007

  • Стан української культури та особливості її розвитку на початку XX століття. Рівень письменності населення та загальний стан освіти. Розвиток науки і техніки. Біографія І. Мечникова. Література та її представники. Біографія І. Франка. Театр та мистецтво.

    реферат [22,6 K], добавлен 20.02.2011

  • 17-18 століття — важливий період для України. Відбувається перехід Волині та Наддніпрянщини до складу Литви. Україна в скруті: польська експансія та напади турків і татар. Боротьбу України проти польського наступу зупиняє Люблінська унія 1569 р.

    реферат [23,6 K], добавлен 06.12.2008

  • Хвилі масового переселенського руху з України, соціально-економічні та політичні причини. Характер еміграції та її наслідки. Заселення Сибіру українцями, стимулювання переселенського руху царським урядом. Економічна діяльність українських емігрантів.

    контрольная работа [33,2 K], добавлен 21.04.2009

  • Завершення формування української народності. Міграція уличів на початку X століття у межиріччі Південного Бугу й Дністра. Роль Київської землі в Середньому Подніпров'ї. Заняття й побут русів-українців. Суспільна організація та культура русів-українців.

    реферат [22,5 K], добавлен 22.07.2010

  • Аналіз історичних умов та ідейних витоків українського націоналізму в Наддніпрянській Україні. Характеристика етапів виникнення націоналістичних ідей: академічного, культурницького, політичного. Формування національної ідеї в середовищі інтелігенції.

    статья [21,6 K], добавлен 27.08.2017

  • Дослідження історії українсько-польського співжиття у 20-30-і роки XX століття. Форми насильницької асиміляції, ставлення до українців, що опинилися в складі Польщі в результаті окупації нею західноукраїнських земель, нищення пам'яток історії і культури.

    реферат [30,2 K], добавлен 24.05.2010

  • Українське національне відродження і зростання національної свідомості у першій половині ХІХ століття. Поширення самостійницьких і антиросійських настроїв. Основні програмні засади, діяльність та історичне значення Кирило-Мефодіївського братства.

    реферат [35,3 K], добавлен 19.10.2012

  • Відкриття покладів кам'яного вугілля на початку 20-х рр. ХVІІІ століття Г. Капустіним. Витоки промисловості краю сягають глибокої давнини - в кам'яну добу тут добували кремінь, потім - мідь, залізо та сіль.

    статья [25,2 K], добавлен 15.07.2007

  • Становище друкарів і видавців українських книжок в ХХ столітті. Розвиток видавничої справи на Галичині. Стан друкування української книжки на початку ХХ століття. Особливості розвитку видавничої справи в період українізації та в післявоєнний час.

    реферат [36,5 K], добавлен 19.04.2014

  • Аналіз основних причин зростання національного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Конфлікт всередині Революційної української партії та його наслідки. Національно-революційна течія під керівництвом М. Міхновського.

    курсовая работа [38,5 K], добавлен 19.09.2010

  • Соціально-економічні та політичні умови, що визначили політику влади в другій половині 20-х років ХХ століття. Специфіка хлібозаготівельної кампанії 1929 року. Розкуркулення заможної частини села радянським керівництвом. Завдання масової колективізації.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 22.02.2015

  • Державна політика у сфері становлення та розвитку загальноосвітньої школи. Політика більшовицького режиму стосовно формування педагогічних кадрів та забезпечення загальноосвітньої школи вчителями, їх залежність від тогочасного суспільно-політичного життя.

    автореферат [42,1 K], добавлен 17.04.2009

  • Міждержавні відносини України з Росією кінця XVII ст. Устрій та суспільні стосунки Гетьманщини. Північна війна та її вплив на Україну. Українсько-шведська угода на початку XVIII ст. та її умови. Антимосковський виступ І. Мазепи та його наслідки.

    контрольная работа [37,6 K], добавлен 19.10.2012

  • Державне життя Китаю в XVII–XVIII ст. Опіумні війни та утворення тайпінської держави. Китай після занепаду держави тайпінів. Китай на початку ХХ ст.: Синкхайська революція. Загострення суперечностей та народна боротьба проти маньчжурських завойовників.

    реферат [21,9 K], добавлен 25.11.2009

  • Селянські громади в Україні. Громадське життя і його форми дозвіллєвої діяльності в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Сутність українських громад у селі. Звичаєві норми спілкування й дозвілля селян. Колективна взаємодопомога і колективне дозвілля.

    курсовая работа [59,5 K], добавлен 27.03.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.