Спогади Кирила Студинського про боротьбу за український університет у Львові на початку ХХ століття

«Бідних руських студентів ведуть!».: «Biednych, ruskich studentow prowadzq!» .

Мало освічені, склепові дівчата бачили, що діється із квітом народу те, що діятися не повинно. Може, думав дехто, що вулиця буде українську молодь лінчувати. Тимчасом вулиця мала більше зрозуміння і вирозумілости для молоді, від тих, що її ув'язнення спричинили й перевели в діло.

«Biednych, ruskich studentow prowadzq!» гомоніло мені в ушах. Я не міг дивитися, як їх ведено як злочинців, серед зору цікавих людей. Одно я тоді ясно бачив і розумів, що ведення на позорище університетської молоді мусіло скінчитися основною компромітацією тих, що це позорище уладили.

Цьому я дав вислів того ж дня у нам[існика] // [Арк. 13] гр[афа] Андрія Потоцького.

Щоб не дивитися на це жахливе видовище, я пішов на університет, щоб сповнити обов'язок і відбути виклад. Одначе молодь ощадила мені цього і вийшла із салі в хвилині, коли я мав до неї війти.

З університету побіг я на вул. Академічну, ч. 26, до мешкання проф[есора] Колесси, щоб його повідомити про події та донести, що наша відозва стала лишня. Звітам пішов я домів, щоб повідомити мого тестя й рідню про те, чого я був свідком. О год[ині] 10 був я вже на засіданні Ради шкільної краєвої. Проводив през[идент] Едвін Плажек Едвін Теодор Плажек (Edwin Teodor Plazek, 1842-1925) - польський юрист, урядовець, викладач Львівської політехнічної школи. Здобув юридичну освіту, доктор прав. Був старостою Камене- цького, Сокальського, Золочівського повітів. Радник намісництва, адміністративний референт КШР. Депутат австрійського парламенту. 1900 р. отримав дворянський титул. Почесний член Польського педагогічного товариства у Львові (1909). Помер 2 квітня 1925 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі.. Я взнав, що приятелем намісника Потоцького був гофрат Дембовський Очевидно, мова про Ігнація Дембовського (Ignacy Dembowski, 1861-1942) - польського політичного діяча. 1885 р. здобув ступінь доктора прав у Яґеллонському університеті. Посол Галицького сейму (1908), віцепрезидент КШР (1908-1916). Почесний громадянин міст Мостись- ка, Тлумач, Бурштин, Калуш, Ланцут. Заступник куратора Наукового закладу ім. Оссолінських (1923). Помер 26 листопада 1942 р., похований у Кракові., тому присів біля нього і розказав йому про ув'язнення молоді. Я знав, що до год[ини] 9 ув'язнено вже 63 студентів, що витягано їх з ліжок ніччю з домів переляканих батьків, матерей та рідні вже по год[ині] 4 ранком. Розказав я те ж гофр[атові] Дембовському про те, що сам бачив і сказав:

«Wszystko to zawdzieczamy h[of]r[atowi] Andrzejowi Potockiemu» «- Усім цим ми завдячуємо гр. Анджею Потоцькому»..

Гофрат Дембовський поглянув на мене здивований, а я додав: «W “Slowie polskim” wydrukowano przeciez: “Eksc[elencya] p[an] Namiestnik przyrzekl, iz mlodziez ukrainska bcdzie przykladnie ukarana!”. Wicc nikt inny tylko hr. Potocki bcdzie odpowiedzialny za urzadzenie widowiska. Jak zloczyncow prowadzono ulicami miasta ukrainskich studentow. Na to dotqd w Austryi nikt sobie nie pozwolil! Zyjemy przeciez nie w Rosyi!» «Адже у “Слові польському” було надруковано: “Його ексцеленція пан намісник присягнув, що українська молодь обов'язково буде суворо покарана!”. Тож ніхто інший, як граф Потоцький відповідатиме за влаштування цього видовища. Українських студентів вели вулицями міста як злочинців. Такого в Австрії поки що ніхто собі не дозволяв! Адже ми живемо не в Росії!.

Гофр[ат] Дембовський завважав, що не вважає за вказане ув'язнення молоді, але висловив гадку, що тут завинили судові власти. По хвилині вийшов гофр[ат] Дембовський з кімнати засідань, а в 10 мінут пізніше явився президияльний возний Каняк і запросив мене до намісника. // [Арк. 14]

Panie profesorze! - привітав мене намісник - wicc pan mnie pos^dza o polecenie aresztowania studentow? - Пане професоре! - привітав мене намісник, - то ви звинувачуєте мене в тому, що я наказав арештувати студентів?.

Tak, Ekscelencyo, nie tylko ja, ale cale ukrainskie spoleczenstwo jest tego samego zdania, a opieramy nasz sqd na grozbie «Slowа polskiego», wedlug ktorej ekscelencya Pan Namiestnik mial oswiadczyc deputacyi profesorow polskich, ze «mlodziez ukrainska bcdzie przykladnie pokarana» i na tej okolicznjsci, ze namiestnikiem kraju jest h[of]r[at] Andrzej Potocki, bez ktorego woli cos podobnego stac sic nie moglo - Так, Ваша ексцеленціє, не тільки я, а й усе українське суспільство є такої ж думки, і ми ґрунтуємо наше судження на погрозах «Слова польського», у яких ви повідомили зібранню польських професорів, що «українська молодь обов'язково буде суворо покарана», крім того, граф Анджей Потоцький є намісником краю, тому без його волі нічого подібного не могло б статися..

W takim razie, panie profesorze, nie jak namiestnik, lecz jak czlowiek uczciwy, dajc panu slowo honoru, ze nie ja spowodowalem aresztowanie, ze mu sic sprzeciwilem i odradzalem, ze nie porozumiewalem sic ani z prezydentem sadu, ani z prokuratorem i ze mysl aresztowania wyszla z uniwersytetu i ze za nia tylko sad i te czynniki, ktore go do tego sklanialy, odpowia- dac moga. Dalem slowo honoru i mam prawo wymagac od pana, zeby mi pan wierzyl - у такому разі, пане професоре, не як намісник, а як порядна людина даю вам слово честі, що я не був ініціатором арештів і виступав проти них, і я не спілкувався ані з президентом суду, ані з прокурором і що заклик провести арешти лунав з університету, тому відповідати за це мають суд або ж особи, що були ініціаторами цього. Я дав слово честі і маю право вимагати від вас вірити мені..

Я був тією заявою дійсно поражений і відповів: «Muszc Ekscelencyi wierzyc, jak czlowiekowi uczciwemu i pod tym wzglcdem sprawa aresztowania jest dla mnie wyjasnio- na. Przyznam sic, jednak, ze gdy mowilem z p[anem] Debowskim, to takze dla tego, by byc u Ekscelencyi. Chcialem sic podzielic z Ekscelencya tym, o czym, moze, Ekscelencya nie wie, jak n[a] p[rzyklad] o zebraniu profesorow, odbytym dnia 27 stycznia, o nastroju srod Очевидно, має бути wsrod. mego spolecznstwa i o nastcpstwach aresztowania «Я маю вам вірити, бо знаю, що ви порядна людина, тому справа арештів для мене вияснена. Однак, мушу визнати, що коли я розмовляв із паном Дембовським, то мав надію з вами зустрітися. Я хотів поділитися з вами тим, про що ви, можливо, не знаєте, як-от про зустріч професорів, що відбулася 27 січня, про настрої у моїй громаді та наслідки арештів».».

- Proszc bcdc panu bardzo wdzicczny za kazda uwagc, nawet gdyby mnie osobiscie dotknac miala. Proszc o bezwzglcdna szczerosc - Прошу, буду дуже вдячний панові за кожне зауваження, навіть якщо воно зачепить мене особисто. Можете говорити абсолютно відверто.

«Ви добре йому відтяли. Він це заслужив!».

«Один із найменш обережних професорів, і своєю необачною промовою він лише створює нові труднощі»..

Моя авдіенція у намісника тривала півтора години, що звернуло загальну увагу серед членів Ради шкільної, які були на засіданні. Я переповів намісникові всі промови професорів на зібранні. Коли я згадав про Твардовського, намісник відповів: «Dobrze mu pan odcial. To mu sic nalezalo!» . Про Дуніковського сказав намісник: «Jeden z najmniej // [Арк. 15] dbalych profesorow a swym nierozwaznym przemowieniem tylko nowe trudnosci stwarza» , на що я відповів, що ми оба з Колессою будемо дбати, щоби нічо із зібрання до прилюдної відомости не дісталося, бо це тільки довело би до стененування роз'ярення.

Оповів я також, що українська суспільність була вже крайно подражнена самими погрозами «Slowа polsk-ого», коли ж вість про ув'язнення молоді розійдеться по Львові й краю, огірчення і розярення скріпиться.

Намісник задумався, а вкінці сказав: «I coz bedzie dalej?» «І що буде далі?»..

Я засміявся й відповів: - Jesli Ekscelencya mnie o to pyta, to szczerze odpowiem. Zanosi sie na wielkq kompromitacye sqdu i tych, ktorzy do uwiezienia przyczynili sie. Masowe aresztowanie studentow jest pierwszym wypadkiem nie tylko w Austryi. Za trzy tygodnie zachce sqd wypuscic studentow, lecz oni nie wyjdq z wiezienia, chyba wszyscy razem, nawet ci, ktory prowadzili rej w rozruchach. Opinia publiczna europejska zmieni sie stanowczo na korzysc uwiezionych, a pod wplywem zwrotu w opinii publicznej mlodziez ukrainska odzyska wolnosc.

Tak pan mysli?

Tak, Ekscelencyo! To moje przekonanie.

Ha, moze byc. Zobaczymy - Якщо ваша ексцеленція питає мене про це, я відповім чесно. Можливо, невдовзі суд і ті, хто спричинив ув'язнення, будуть скомпрометовані. Масовий арешт студентів - це перший випадок не лише в Австрії. За три тижні суд захоче звільнити студентів, але вони не вийдуть із в'язниці, хіба що всі разом, разом із тими, хто керував заворушеннями. Громадська думка Європи рішуче зміниться на користь ув'язнених, а українська молодь під впливом зміни громадської думки знову здобуде свободу.

- Ви так вважаєте?

- Так, ексцеленціє! Це моє переконання.

- Ха, може бути. Побачимо..

Того самого дня о год[ині] 4 `А пополудні вибралися ми оба з проф[есором] Колессою до Прокуратора Франкого Очевидно, мова про Яна Франка (Jan Frank) - судового ад'юнкта, заступника державного про, що вів карне слідство против молоді. Ми хотіли, щоб молодь знала, що нею хтось опікується. Під позором, що в одного із студентів були ключі від бібліотеки семинаря для укр. філології, ми просили Франкого, щоб дозволив нам з ним побачитися (прізвище студента не тямлю). Франке вволив нашій волі. Ми подали приведеному студентові руку, пи // [Арк. 16] тали про ключі, а вкінці сказали: «Передайте всім поздоровлення і запевніть товаришів, що ми їх не опустимо».

Перед Франке-м ми не скривалися з нашими почуваннями і висловили негоду- вання, що в такий брутальний спосіб переведено ув'язнення квіту молоді української суспільности, коли це можна було вчинити в культурніший спосіб. Коли заходила потреба ув'язнення, можна було посуджених про розрухи візвати до слідчого судді та більше не випустити. Франке виправдовувався, що він на це впливу не мав і робив тільки те, що йому вища влада веліла. Я не промовчав, що ціла справа може скінчитися тільки компромітацією суду, що для Франкого було трохи немилою несподіванкою, хочби тому, що вже тоді вказувано на нього, як на чоловіка, що за ведення слідства против молоді має вигляд на аванс і на відзначення.

Дня 4 лютня рано в год[ині] 11-- зійшлися ми в д[окто]р[а] Костя Левицького , у його помешканні при вул. Підвалє , ч. 7. Окрім господаря дому, були на сходинах посли Романчук і д[окто]р Євг[ен] Олесницькийкурора у Львові, слідчого суддю під час процесу над українськими студентами в 1907 р., а з професорів - Колесса і я. Треба нам було порозумітись з послами у двох справах: чи мають йти професори- Українці до намісника в депутації з проханням, щоб обстав за молоддю і подбав про те, щоб вона дістала ся на волю? Така гадка виринула між нами і в год. Уі 12 мали ми у трійку (д[окто]р[и] Бартошевський, Колесса і я) явитися в намісництві.

Друга справа, це питання, чи запрошені на той самий день професори-Українці на баль до намісника мають із запрошення скористати, чи ні?

Розуміється, що при тій нагоді зложили ми довірочно звіт із зібрання всіх професорів з дня 27.І та із всіх дальших кроків, що ми в тій справі зробили. Посли одобрили одноголосно наше становище із // [Арк. 17] щирим признанням, а в обох згаданих справах рішили:

Українським професорам не вільно йти до намісника, бо або дістануть відповідь, що він не може впливати на рішення суду, або одержать приречення, що він подбає про звільнення молоді і тоді намісник окружить себе сяйвом прихильности для українців. В добавку треба довести справу до повної компромітації Поляків і судових властей. Нехай молодь потерпить дві чи три неділі, але нехай її добродієм не буде ніхто з Поляків.

На баль посли не підуть, але професори повинні піти, бо за ними там будуть шукати.

Для мене це останне рішення було дуже прикре, бо того самого дня мав я виїхати в Ярославщину, до Доброї Кость Левицький (1859-1941) - український державний діяч, публіцист, адвокат, історик, прем'єр- міністр ЗУНР. Навчався у Львівському й Віденському університетах. 1884 р. здобув ступінь доктора права, 1890 р. відкрив свою адвокатську канцелярію у Львові. Як правозахисник, здобув популярність завдяки участі в політичних процесах. Активний учасник більшості українських громадських товариств у Галичині, член УНДП. Співзасновник, довголітній редактор «Часописі правничої» та квартальника «Життя і право», автор популярних юридичних праць. Депутат австрійського парламенту (1907-1918) і Галицького сейму (1908-1913). Голова Державного секретаріату ЗУНР, міністр фінансів ЗУНР. У міжвоєнний період - директор «Центробанку», голова Союзу українських адвокатів. Арештований радянською владою у вересні 1939 р., однак невдовзі звільнений. Помер 12 листопада 1941 р. у Львові, похований на Янівському кладовищі. Тепер - вул. Підвальна. Романчук Юліан (1842-1932) - український громадсько-політичний діяч, педагог. Закінчив Львівський університет (1863). Викладав класичну філологію у львівських гімназіях (1863-1900). Активний діяч українських товариств «Просвіта», НТШ, «Учительська громада», «Рідна школа», публіцист, видавець. Посол до Галицького сейму (1883-1895), австрійського парламенту (1891-1897, 1901-1918). Співзасновник Української національно-демократичної партії (УН.ДП), її голова (до 1907 р.). Під час Першої світової війни - голова Українського допомогового комітету та Української культурної ради у Відні. Під час Листопадового зриву - делегат Української національної ради ЗУНР. Заарештований польською владою, невдовзі звільнений завдяки зусиллям українських політиків. Помер 22 квітня 1932 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі. Євген Олесницький (1860-1917) - український адвокат, політик, громадсько-політичний діяч. Навчався у Тернопільській гімназії (1870-1878) та на юридичному факультеті Львівського університету (1878-1883). З 1891 р. як адвокат практикував у Стрию, з 1909 р., після смерті єдиної доньки, - у Львові. Один із засновників УНДП, дійсний член НТШ (1909) і низки інших товариств. Посол Галицького сейму (1900-1910) й австрійського парламенту (1907-1917). Член Загальної української ради у Відні (1915). Помер 26 жовтня 1917 р. у Відні, похований у Стрию., на похорон дядька моєї дружини, о. Романа Пасічинського , що мав відбутися найближчого дня. Справа вимагала, щоб я залишився у Львові.

Баль був веселий. Поляки триюмфували. Г айдамаки сиділи за кратами. Предмет розмов вертівся заєдно коло одної теми, ув'язнення українських студентів. Я приглядався байдужно товпі, зложеній з поверх тисячки голов, мало з ким говорив і вкінці зайшов до буфету, перекусив, випив склянку пива та біля год[ини] 11 зібрався йти домів. На хвилину присів біля мене ректор Гризєцький, опісля прийшов проф[есор] Хлямтач. Вкінці завважав я намісника, як поговорив кілька слів з дир[ектором] поліції, Шехтелем і він небавом, мовби не хотячи, опинився в нашому товаристві. Служба принесла шампаха і почалася розмова про подію дня, про ув'язнення студентів. Щоб можна було свобідніше говорити, ми зійшли до бічних апартаментів і дискутували до 3 ^ години рано.

Проф[есор] Хлямтач сказав: «Kolego, od pana jednego mozemy dowiedziec sic prawdy!» .

Я подякував за комплемент та додав: «Nie chcieliscie panowie sluchac mej rady. Zobaczycie, zescie przegrali!» Тепер - с. Добра Переворсього повіту Підкарпатського воєводства, Республіка Польща. о. Роман Пасічинський (1838-1907) - греко-католицький священник, радник консисторії. Спершу був парохом і катехитом нормальної школи у м. Яворів поблизу Львова, згодом - парох у с. Добра Ярославського деканату (тепер - Переворського повіту Підкарпатського воєводства, Республіка Польща). Брав активну участь у громадському житті краю. Помер у віці 69 років від недуги. Вільгельм Шехтель (Wilchelm Schaechtel) - директор львівської поліції. Колего, тільки від Вас одного ми можемо дізнатися правду! Панове, ви не захотіли послухати моєї поради. Ви побачите, що програли!

«н_а насилля відповідати насиллям». // [Арк. 18].

Ми гуторили багато. Присідалися до нас що хвилини нові люди. Були між нами професори, судді, адвокати, нотарі. Я говорив отверто, так само, як на зібранні професорів і в намісника. Я звертав увагу Поляків, що вони, так само, як українські професори, обстали б за своєю молоддю, якби її вкидано, як злочинників, до в'язниці, що ув'язнення молоді є хіба можливе в Росії, що компромітація тут неминуча, що ця подія заважить сильно на поглубленні пропасти між двома народами в Галичині, що погляд «na gwalt odpowiedziec gwaltem може мати хвилевий ефект, тим більше, що боротьба нерівна, бо супротив безсильної молоді йде сильна влада, а й вона буде змушена рахуватися, коли не з українським народом, то з опінією Європи.

Декому із слухачів отця «опінія Європи» видавалася казкою з 1001 ночи, та небавом казка стала дійсністю. Поляки не привикли слухати правди, тому мої слова були для них чимсь новим, інтересним. Виміна гадок була якась дивно щира. Розмова плила непомітно в нескінченість. Двічи глянув до нас намісник і, як господар, велів принести шампана. Дехто годився з моїми поглядами, дехто не вірив, а радник суду Абанкурт Кароль Абанкурт (Karol d'Abancourt de Franqueville, 1851-1913) - польський суспільно-політичний діяч, правник. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. Суддя, радник крайового суду. Працював у судовій системі Галичини - в Белзі, Бродах, Болехові, Журавно, Львові. Почесний громадянин м. Журавно (1895), член різних товариств. Популяризатор ту- ристики і краєзнавства. Посол Галицького сейму (1895-1900). Наприкінці життя втратив зір і не брав участі у громадській діяльності. Помер 16 серпня 1913 р. у м. Рабка (тепер - м. Рабка- Здруй Малопольського воєводства, Республіка Польща)., що я тоді з ним вперше познайомився, сказав: «Diabelski spryt u pana. Pan nam ciqgle prawi impertynencye, co prawda, bardzo grzeczne, a my pana sluchamy i patrzymy nan, jak cielcta na nowe wrota. Ja, ktory rano podziwialem stanowisko «Slowa polskiego», teraz wsluchujc sic w slowa panskie, jak w jaka muzykc i gotow bym na nie przysiqc. Co do licha! Teraz rozumiem, jakim sposobem mogl pan pomoc Adamowi Studzinskiemu, memu szwagrowi, ze otrzymal notaryat w Stanislawowie. Panie prezydencie! (тут звернувся до президента нотарияльної палати). Wypij pan za zdrowie profesora, ktory waszq izbq tak siarczyscie skompromitowal» «Ви маєте диявольську хитрість. Ви постійно висловлюєте свою зневагу до нас, хоча й дуже ввічливо, правда, а ми вас слухаємо і дивимося, як “телята на нові ворота”. Я ще вранці подивляв позицію “Слова польського”, а тепер слухаю ваші слова, як музику, і готовий із ними погодитися. Якого біса! Тепер я розумію, як ви могли допомогти Адаму Студинському, моєму шваґрові, що він одержав посаду нотаріуса у Станіславові. Пане Президенте! Випийте за здоров'я професора, який так жорстоко дискредитував вашу палату»..

Ми ударили чарками. Пізна пора веліла нам небавом розпращатися. Я йшов сумний, як гріб. Похорон в родині та молодь мого нещасливого народу налягли зморою на мій ум і серце. Важкі думки й біль не дали мені заснути до рана. Вражіння останніх днів // [Арк. 19] були такі сильні, що нерви розігралися на добре. Я лежав на ліжку та дожидав світу.

Важка змора налягла також на доми української інтелігенції, бо їм забрано синів до брудних, непривітних келій в'язниці при вул. Баторого Тепер вул. Князя Романа.. Не було майже родини, щоб не забрано когось із дітей. З родини моєї дружини забрано Богдана Вахнянина Богдан Вахнянин (1886-1940) - український композитор, диригент, громадський діяч. Небіж Анатоля Вахнянина. Закінчив Вищий музичний інститут у Львові (1909), паралельно навчався як екстраординарний студент у Львівському університеті. Один із засновників і головний диригент студентського чоловічого хору «Бандурист». Викладав у гімназіях та музичних школах (1910-1929). Засновник і керівник філії Вищого музичного інституту у м. Перемишлі (1924). Керівник і диригент хору товариства «Боян». Помер 18 січня 1940 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі. (сина проф. Івананого дому та бурси. Після смерті А. Вахнянина був директором Вищого музичного інституту у Львові (1908-1909). Помер 24 січня 1909 р. у Львові.). Одначе була це виїмкова хата. Проф[есор] Іван і його дружина не бентежилися ув'язненням сина.

Коли другі сидять, нехай і він буде між ними! - говорив проф[есор] Іван. Але падькували сестри і хата, звичайно весела, посумніла.

З моєї родини забрано двох братів Левицьких, Остапа і Богдана Богдан Левицький (1886-1962) - український суддя, адвокат, громадський діяч. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Активний учасник боротьби за права української мови у вищій школі в Галичині. Затриманий під час арештів українських студентів у Львові в лютому 1907 р. Один із засуджених під час «процесу 101» (1911). Після закінчення навчання працював суддею в містах Вінернойштад (Австрія) та Оломоуц (Чехія), згодом - в м. Дрогобич. Активний учасник Листопадового чину 1918 р. У 1919 р. потрапив до польських концентраційних таборів у містах Домб'є і Берестя. У 1920 р. знову працює суддею у Стрию, а з 1921 р. - у Коломиї. За використання української мови в судівництві звільнений із посади зі забороною проживати в повіті. 1932 р. переходить на адвокатуру, відкриває власну канцелярію у м. Винники. Під час німецької окупації - начальник суду в Бібрці. 1944 р. емігрував, пройшов робітничі табори, а 1950 р. опинився у США. Працював у сфері музейництва. Помер 8 січня 1962 р., похований у Лос-Анджелесі (Каліфорнія).. Жаль мені було їх матери, Польки, Гонорати, вдови по управителю школи в Березовиці великій Велика Березовиця - тепер смт у Тернопільському р-ні Тернопільської обл., південне передмістя Тернополя, розташоване на обох берегах р. Серет., бл[женної] п[ам'яті] Юліанові. Батько вмер, коли вони були недолітками, а бідна мати серед біди перевела їх, одного через реальну школу, а другого через гімназію в Тернополі, а опісля перенеслася до Львова, щоб сини могли ходити на політехніку, зглядно університет. Був це рідкий тип матери-Польки, що синам дала повну волю признаватися до тієї нації, що до неї належав пок[ійний] отець.

To ich obowiqzek bye Rusinami! ^- Бути русинами - їхній обов'язок! - говорила нераз до мене.

З плачем прийшла вона до моєї хати:

- Zabrali mi ich w nocy o godz[inie] 5. Ciemno bylo. Ja chora na serce. Gdy zamkncly sic drzwi za nimi, ja zemdlalam i lezalam do dziewictej rano na podlodze. Slugi nie mam. Nie bylo mnie komu ratowae. Bulczarka przyszla i zastala mnie omdlalq, zwolala s^siadow. Ocucili mnie wodq. Lecz, czy nie lepiej bylo by, gdybym byla b zakonczyla zycie? ^- Забрали їх у мене о 5 год ночі. Було темно. У мене хворе серце. Коли за ними зачинилися двері, я знепритомніла і пролежала на підлозі до дев'ятої ранку. Слуги не маю. Мене не було кому врятувати. Прийшла булочниця і знайшла мене непритомну, покликала сусідів. Привели мене до тями водою. Але чи не краще було б, якби я померла? Очевидно, мова про Францішека Сенка (Franciszek Sck) - судового ад'юнкта, помічника слідчого судді під час процесу над українськими студентами 1907 р., згодом - заступника державного прокурора у м. Надвірна (1909).

Я потішав, ходив з неї до в'язниці, де заносилася від плачу і як кліщами стискала на прощання голови своїх синів. А мені мало серце не трісло, коли глядів на бідну матір-мученицю. Три неділі ждала на поворот синів. Не було дня, щоб не заглянула до моєї хати. Четвертої неділі діждалася синів, // [Арк. 20] але жаль зробив своє. Не минув рік і серце її не видержало та перестало бити на віки. Любов для синів добила її. Та чи тільки сама любов добила її, нехайби на це відповіла людська злоба.

Перших вісім днів не допускала влада ширшої публіки до побачення з ув'язненими. Одначе я познайомився з суддею, д[окто]р[ом] Слєнком , що був приділений до помочи д[окто]р[ові] Франкому, і він дозволив мені побачитися в середу дня 8"' лютня з моїми трьома свояками. За мною принесла слуга кошик з вуджениною і кілька пачок тютюну. Вуджениною поділилися всі ув'язнені, а тютюном - курці. Була зо мною моя дружина. Ми наговорилися з хлопцями свобідно продовж години, вспіли переказати ув'язненим, що в найближчу неділю прийдуть їх свояки і знайомі, а вони поділи нам прізвища кількох ув'язнених, що не мали родини у Львові, а їх я мав викликати як своїх кузинів.

Прийшла хвиля прощання. Сердечний і сторожа забрала моїх хлопців. А дружина дякувала судді д[окто]рові Слєнкові:

- Dzickujc! Muszc isc do domu, gdyz mam malego hajdamakc, ktorego trzeba nakarmic! Niech je, niech rosnie, zeby mial silc, gdy sic dostanie, jak ci biedni studenci, do tego wiczienia!... - Дякую! Мушу йти додому, бо маю маленького гайдамака, якого треба годувати! Нехай, нехай росте, щоб мав силу, коли потрапить, як ті бідні студенти, до цієї в'язниці!..

Д[окто]р Слєнк, сердечна, поцтива людина, перевів нас через коритар, попро- щав щиро, а дружину поцілував в руку. На говорив багато, але був людяний супротив молоді. Не висувався наперед, а одначе задля своїх незвичайних прикмет став скоро секретарем і радником-начальником суду в Монастирисках. Доля не поталанила йому. В першому тижні побуту в Монастирисках набавився недуги тифу. Його привезено до Львова, і тут закінчив життя. Молодь згадувала його з пошануванням, а я відвів його мощі на вічний спочинок.

Першої неділі, у яку був доступ для публіки до ув'язнених, явилося в суді поверх двіста пань, а з мущин - я одинокий. Кожна пані прийшла з клуночком, в якому було білля або припаси живности. В салі розправ являлися під сторожею студенти. Всіх ви // [Арк. 21] кликано. Явились теж мої «кузини», що я їх в житті раніше не бачив. Кожний студент вертався до в'язниці, наділений дарунками, їдлом, а тайком горівкою і вином. Студенти передавали нам діскретно листи для дальшої висилки. Що двадцять мінут приходила нова «партія» ув'язнених. Сердешні розмови, нерідко сльози матерей та сестер, і знову замикалися двері за ув'язненими. Найближчої середи не дали себе засоромити також мущини, що прийшли у значному числі до суду.

Таке повторялося щосереди і неділі, доки молодь не почала голодівки, не відбула віча в судовій салі розправ, а на ньому вирішила опустити тюрму щойно тоді, коли всі до одного вийдуть з неї та доки остаточно не забарикадувалися в келіях, щоб служба не могла усунути її насильно з в'язниці.

А одночасно змінила німецька преса у Відні фронт. Neue freie Presse «Neue Freie Presse» («Нова вільна преса») - віденська газета, заснована 1 вересня 1864 р. комерсантом Адольфом Вернером (Adolf Werner) і журналістами - колишніми співробітниками «Die Presse». Проіснувала до 31 січня 1939 р., що спершу відносилася ворожо до української молоді, почала її брати в оборону. Те саме сталося з іншими німецькими щоденниками. Заговорила про ув'язнення українських студентів також загранична, німецька і французька преса і висловила свої симпатії для замкнених у тюрмі. Словом, сталося те, що я передбачував. Промовила прилюдна опінія Європи і молодь опинилася на волі.

Кажуть, що велика в тому заслуга посла Миколи Василька Микола Василько (1868-1924) - український громадсько-політичний діяч на Буковині. Навчався на юридичному факультеті Чернівецького університету. Посол Буковинського крайового сейму (1898-1918) й австрійського парламенту (1899-1918). Дипломатичний представник ЗУНР у Відні, згодом - посол УНР у Швейцарії (1919-1923). Помер 2 серпня 1924 р. у м. Бад-Райхенгалль (Баварія), похований у Берліні. і його впливу в рішаючих віденських і закордонних колах.

В сам день звільнення зібралася товпа української публіки перед судовим будинком. Я був на коритарі Коритар - коридор. в'язниці. Мене впущено перед двері келій. Крізь віконця у дверях подавав я ув'язненим тютюн, одиноку для ув'язнених поживу від чотирьох днів. Сумне вражіння викликувала ратункова стація Швидка допомога., що відвозила до шпиталю студентів, омлілих з голоду. // [Арк. 22]

Всі ми ждали нетерпеливо на кавцію Кавція (заст.) - грошова застава., що її треба було зложити за п'ятьох студентів, найбільше в слідстві обтяжених, а тим часом наші фінансові інституції сперечалися між собою, чи кавцію складати і хто за неї буде ґварантувати. Нетерпеливилась молодь і просила мене, щоб я розвідався, як стоїть справа. Я перебіг через подвір'я на коритар фронтового будинку й стрінув там о. крил[ошанина] Чапельського ів_ан Чапельський (1848 (1850?)-1919) - український греко-католицький священник, педагог, редактор, громадський діяч. Навчався у Дрогобицькій гімназії, згодом студіював богослов'я у Львові. 1874 р. прийняв священничий сан. Був парохом у селах Галівка (тепер - Самбірського р-ну Львівської обл.), Старий Кропивник і Попелі (тепер - Дрогобицького р-ну Львівської обл.). З 1886 р. - префект студій у Греко-католицькій духовній семінарії у Львові. Паралельно викладав релігію у львівських народних школах, згодом - заступник катехита в Академічній гімназії. З 1895 р. - крилошанин митрополичої капітули; парох кафедрального собору Святого Юра. У 1918 р. іменований прелатом. Голова Українського педагогічного товариства (1887-1891, 1902-910), заступник голови торговельно-промислового товариства «Союзний Базар». Помер 31 березня 1919 р., похований на Личаківському кладовищі.

Костянтин Лучаківський (Лучаковський) (1846-1912) - український педагог, публіцист. Народився 19 квітня 1846 р. у с. Явче (тепер - Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.). Навчався у Львівському та Віденському університетах. Упродовж 1868-1875 рр. викладав у Бережанській, згодом - у Львівській академічній гімназії, приватних школах. Автор низки підручників із літератури «Читанка для визшихъ клясъ середныхъ школъ» (ч. 1, 1871), «Взори поезиї і прози для кляси пятої ц. к. шкіл середних» (1894; 1909) тощо. Член освітянських товариств «Рідна школа», «Учительська громада» і Крайовий шкільний союз.

Корона (крона) - назва грошової одиниці в Австро-Угорщині. Введена в обіг унаслідок грошової реформи 1892 р. До 1899 р. паралельно з короною в обігу перебувала стара валюта - гульден (флорин, більш поширена напівофіційна назва - золотий ринський). і звірився перед ним з побоюванням, чи фінансові інституції кавцію на час зложать. Крил[ошанин] Чапельський взяв мене під руку, і ми оба вийшли з будинку. Стрінули ми ще по дорозі проф[есора] д[окто]ра Костя Лучаковського і у трійку поїхали візником до помешкання о. Чапельського у св[ятому] Юрі. «Поляки не можуть триюм- фувати!» - сказав о. Чапельський і на власну руку вийняв з депозиту митр[ополита] Шептицького облігації на 30 тисяч корон . З ними вернули ми у трійку до суду.

Треба було бачити здивування суддів, коли побачили, що сливе одночасно принесено дві кавції.

Не буду описувати хвилини, коли наша молодь з піснею на устах виходила з в'язниці на вулицю, ні того захоплення, з яким її витано, ні згадувати про квіти, що ними її обсипувано. Все те зробила краще сучасна, українська преса. Я йшов у поході, співав разом з громадою, а хвилинами хапало мене за глотку і збиралося на плач радости і триюмфу. Я нагадував собі, як мій трилітній хлопчик, днем раніше, просив мене, щоб я показав йому дім, де сидять «наші бідні хлопці». Ми обоє з дружиною мусіли вволити його волю і повели його на вулицю Баторого. А тепер я радів, що обоє з дружиною, що теж йшла в поході, занесемо нашому синові до дому вістку, що «наші бідні хлопці» вже не бідні, що вони вже // [Арк. 23] на волі.

Я, без сумніву, анґажувався, бо любив молодь, бо з моїми симпатіями для неї нікуди не скривався, а вона взаїмно вивдячилася мені двома сердешними листами, писаними з в'язниці з підписами всіх, що покутували при вул[иці] Баторого. Оба листи зберіг я, як дорогу пам'ятку для себе, пам'ятку на ціле життя, як видиму нитку, що в'язала нас із собою у тяжкій хвилині, як доказ, що ми взаїмно пам'ятали про себе. Сипалися тоді на мене різні доноси, але я з них не робив собі нічого. Проф[есор] Цєсєльський Теофіл Людвік Юзеф Цєсельський (Teofil Ludwik Jozef Ciesielski) (1847-1916) - польський ботанік, бджоляр, професор Львівського університету. Навчався у Берлінському та Вроцлавському університетах. 1871 р. здобув ступінь доктора філософії. Працював асистентом кафедри фізики, а потім куратором Ботанічного музею Вроцлавського університету. З 1872 р. - надзвичайний, а згодом звичайний професор Львівського університету. Декан (1886), заступник декана (1887) філософського факультету. Директор Ботанічного саду у Львові. Багатолітній член Крайової шкільної ради та державної екзаменаційної комісії для кандидатів на вчителів середніх шкіл. Помер 8 травня 1916 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі. негодував на мене у зборі професорів і на засіданнях Ради шкільної, що бачив мене з проф[есором] Дністрянським в одну неділю перед судом. - «Trudno, - говорив він, - zeby mlodziez nie demonstrowala, jesli profesorowie stojq po jej stronie» «Важко, говорив він, щоб молодь не демонструвала, якщо професори на її боці».. - «Dziennik polski» «Dziennik polski» («Щоденник польський») - щоденна польська газета, виходила у Львові (1869-1916). У різні роки редакторами газети були: Адам Краєвський (Adam Krajewski), Володимир Завадський (Wlodzimierz Zawadzki), Юзеф Лясковніцький (Jozef Laskownicki) тощо. написав навіть нісенітницю, будьто «tc wspanialc kwiatowq manifestacyc aranzowal prof[esor] Studzinski» «цю чудову квіткову маніфестацію влаштував проф. Студинський»., але всіх тих напастей не брав собі до серця. Вони не понижували мені мого становища серед професорів, а навпаки поліпшили. Тільки польська молодь бокувала від мене погро-побоєм за моє становище на зібранні професорів, а навіть приліпила на університетській бібліотеці відозву, дословно такого змісту:

«Polaki (!!) Hruszewski otwarty wasz wrog, a skatina padlec Studzinski skryty. Boki mu (мабуть: obbic!)» «Поляки (!!) Грушевський ваш відкритий ворог, а Студинський - скотина і скритий негідник. Боки йому (мабуть: повідбивати!)»..

Отцю відозву здер університетський підурядник Семків (вітчим д[окто]ра В[асиля] Щурата Василь Щурат (1871-1948) - український педагог, поет, перекладач, літературознавець. Навчався на філософських факультетах Львівського та Віденського університетів. 1898 р. у Чернівецькому університеті здобув докторський ступінь. Учителював у державних гімназіях Перемишля, Бродів, Львова (1898-1934), директор приватної жіночої гімназії сестер василіанок у Львові (1921-1934). Дійсний член НТШ. Співредактор газети «Буковина», редактор часописів «Молода Муза» (1906), «Світ» і «Неділя» (1912). Активний учасник боротьби за відкриття українського університету, перший ректор Львівського таємного університету (1921-1923). В останні роки життя - директор Львівської бібліотеки АН УРСР, паралельно як професор викладав у Львівському державному університеті ім. І. Франка. Помер 24 квітня 1948 р., похований на Личаків- ському кладовищі.) і передав її мому слухачеві Мих[айлові] Терашківцеві Михайло Терашковець (1883-1978) - український педагог, історик літератури. Навчався на філософському факультеті Львівського й Віденського університетів. Довголітній викладач у Львівській академічній гімназії (1906-1944); доцент української літератури у Львівському державному університеті ім. І. Франка (1940-1941). З наступом радянських військ у 1944 р. емігрував до Відня, деякий час викладав там в університеті. 1949 р. виїхав до м. Філадельфія (США), де й помер. 2011 р. перепохований на Личаківському кладовищі у Львові., а цей приніс мені її до хати. Цю відозву зберіг я собі теж на пам'ятку. Вістка про те, що мене має оббити польська молодь, розійшлася скоро поміж українськими студентами, що рішились дати мені узброє // [Арк. 24] ну сторожу. В тій ціллі прийшли до мене два студенти, між ними Ярослав Пачовський Ярослав Пачовський (дата народження і смерті не відомі) - український правник. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. Суддя в Жовкві. Активіст українського сокіль- ського руху, голова жовківського осередку товариства. (пізніший суддя, що умер перед часом чи не в 1920 р.), і заявили, що будуть слідом ходити за мною в годинах, що я означу. Я просив, щоб цього не робили, а на доказ, що польська молодь не вчинить ніякого кроку против мене, я попросив обох студентів, щоб о год[ині] 9 вечером були в пасажі Міколяша Пасаж Міколяша - сецесійний об'єкт у Львові, наскрізний перехід між вулицями Коперника та Крутою (тепер - М. Вороного) з торговою галереєю, кав'ярнями й офісами фірм. Споруджений у 1898-1901 рр. за проєктом Івана Левинського та Альфреда Захаревича. Будівельні роботи виконувала фірма Левинського. Пасаж знищений 1939 р. унаслідок бомбардування Львова німецькими літаками.. Менче-більше о тій порі буде польська молодь виходити із свого за- повідженого зібрання з салі пасажу, а я спокійно війду між неї. Так воно й сталося. Польська молодь розступилася. Пронісся тільки шепіт «Studzinski idzie» «Студинський іде»., і на тому справа покінчилася. Я був без револьвера, ішов з чистою совістю між ряди польських студентів. А якби в дійсності хто з них мене був зневажив, я не мав би серця взяти за збрую, бо молодь треба любити і їй прощати. // [Арк. 25].

References

1. 640 akademykiv-Rusyniv vypysalo sia z Ivivskoho universytetu [Novynky]. (1901). Dilo, 268, 3 [in Ukrainian].

2. Borba za universytet. (1901). Dilo, 253, 1; 254, 2 [in Ukrainian].

3. Bucha u Ivivskim universyteti. (1907). Dilo, 8, 1 [in Ukrainian]. spravi universyteskoi demonstratsii. Holodovyi straik. (1907). Dilo, 32, 1-2 [in Ukrainian]. spravi universyteskoi demonstratsii. (1907). Dilo, 23, 2; 25, 1 [in Ukrainian].

4. Velykyi den. (1907). Dilo, 33, 1-2 [in Ukrainian].

5. Habilitatsyiu... [Novynky]. (1897). Ruslan, 7, 2 [in Ukrainian].

6. Holodivka ruskykh studentiv. (1907). Dilo, 31, 1-2 [in Ukrainian].

7. Hurak, I. (2007). «Moloda Ukraina»: studentstvo v suspilno-politychnomu zhytti Halychyny (60-ti rr ХІХ- pochatokХХst.). Ivano-Frankivsk: V-vo PP Tretiak I. Ya. [in Ukrainian].

8. Hurak, I. (2007-2008). Studentstvo u borotbi za vidkryttia ukrainskoho universytetu u Lvovi ta podii 1 lypnia 1910 roku. Ukrainoznavchistudii, 8-9, 305-315 [in Ukrainian].

9. Demonstratsiia ruskykh akademykiv і zastanovlenie vykladiv v lvivskim universyteti. (1901). Dilo, 251, 1 [in Ukrainian].

10. Do ruskoi universytetskoi molodezhi. Vnosit vsi podania v universytet lyshen v ukrainskii movi. (1901). Dilo, 203, 2-3 [in Ukrainian].

11. Druhe viche ukrainskoi akademichnoi molodizhy. (1900). Moloda Ukraina, 8, 291-324 [in Ukrainian].

12. Yedlinska, U. (2006). Kyrylo Studynskyi (1868-1941). Zhyttiepysno-bibliohrafichnyi narys. Lviv [in Ukrainian].

13. Zizd akademichnoi molodizhy. (1902). Moloda Ukraina, 4, 133-136 [in Ukrainian].

14. Zizd ruskoi molodizhy vysshykh shkil avstryiskykh v spravi borotby za ruskyi universytet u Lvovi. (1906). Dilo, 136, 2 [in Ukrainian].

15. Zizd ukrainskoi akademichnoi molodizhy. (1909). Dilo, 150, 2-3; 152, 2-3 [in Ukrainian].

16. Zizd ukrainskoi molodizhy. (1909). Dilo, 142, 3 [in Ukrainian].

17. Zalizniak, M. (1908). Vseslovianskyi zizd postupovoi molodizhy. Literaturno- naukovyi vistnyk, XLIII (VII), 167-171 [in Ukrainian].

18. II-hi Zbory ruskykh bohosloviv. (1901). Dilo, 246, 2-3 [in Ukrainian].

19. Kachmar, V. M. (1999). Pytannia pro stvorennia ukrainskoho universytetu u Lvovi v avstriiskomu parlamenti na pochatku ХХ st. Lviv: misto - suspilstvo - kultura: Zbirnyk naukovykhprats, 421-430 [in Ukrainian].

20. Kachmar, V. M. (1999). Problema ukrainskoho universytetu u Lvovi v kintsi XIX - napochatkuXXst.: suspilno-politychnyi aspekt [The problem of Ukrainian University in Lviv in the late XIX - early XX centuries: a socio-political aspect.]. (Extended abstract of Candidate's thesis). Lviv [in Ukrainian].

21. Kachmar, V M. (2002). Sprava ukrainskoho universytetu na tli polsko-ukrainskykh su- perechnostei u Halychyni 1901-1908. Problemy slovianoznavstva, 52, 47-58 [in Ukrainian].

22. Kachmar, V. M. (1999) Suspilno-politychne vidlunnia setsesii ukrainskykh studentiv z Lvivskoho universytetu v hrudni 1901 r. VisnykLvivskoho universytetu. Seriia istorychna, 34, 289-299 [in Ukrainian].

23. Kachmar, V., & Maryskevych, T. (1995). M. Hrushevskyi i zmahannia za ukrainskyi universytet u Lvovi. Proceedings of the Conference: Mykhailo Hrushevskyi i Zakhidna Ukraina, Lviv, 26-28 zhovtnia 1994. Lviv: Svit [in Ukrainian].

24. Kachmar, V. M. (1999). Za ukrainskyi universytet u Lvovi. Ideia natsionalnoi vyshchoi shkoly u suspilno-politychnomu zhytti halytskykh ukraintsiv (kinetsХІХ-pochatokХХst.). Lviv [in Ukrainian].

25. Kovaliuk, R. (2001). Ukrainskyi studentskyi rukh na zakhidnykh zemliakh. ХІХ-ХХ st. Lviv: Instytut ukrainoznavstva im. I.Krypiakevycha NAN Ukrainy [in Ukrainian].

26. Kuhutiak, M. (1993). Problema ukrainskoho universytetu v suspilno-politychnomu rusi Skhidnoi Halychyny (1848-1918). Proceedings of the Conference: «Ukrainskyi vilnyi universytet z mynuloho v maibutnie. Do 70-richchia zasnuvannia, Lviv, 13-14 liutoho 1992. Naukovyi zbirnyk Ukrainskoho Vilnoho Universytetu, 16-20 [in Ukrainian].

27. Ts. (1902). Natsionalna vaha universytetu i konsekventsyi dlia yii renegativ. Moloda Ukraina, 1-3, 1-15 [in Ukrainian].

28. Mahochii, P. R. (1980). Natsionalni kultury y universytetski katedry. Toronto [in Ukrainian].

29. Mysak, N. (2018). Realizatsiia osvitnikh potreb natsionalnykh menshyn ta narodiv Avstro-Uhorskoi imperii u vyshchii shkoli (na prykladi halychyny): yurydychna ta praktychna skladovi. In I. Soliar (Ed.), Osvita natsionalnykh menshyn v Ukraini: istorychni tradytsii, pravovi zasady, suchasni vyklyky (ХХ- pochatok ХХІ stolit): monohrafiia (pp. 76-95). Lviv [in Ukrainian].

30. Mudryi, V. (1999). Zmahannia za ukrainski universytety v Halychyni. Lviv; New York [in Ukrainian].

31. Nakhlik, Ye. K. (2018). Perypetii z pryvat-dotsenturoiu Ivana Franka u Lvivskomu ta Chernivetskomu universytetakh. Lviv [in Ukrainian].

32. Nash zizd. Rezoliutsii. (1913). Shliakhy, 7, 82-84 [in Ukrainian].

33. Nebuvala demonstratsiia na universyteti. (1901). Dilo, 250, 4 [in Ukrainian].

34. Pislia universytetskoi demonstratsyi. Masovi areshtovania nashoi akademichnoi molodizhy. (1907). Dilo, 15, 1; 17, 1 [in Ukrainian].

35. Polska hakata u lvivskim universyteti. (1901). Dilo, 223, 1 [in Ukrainian].

36. Polskyi senat uriaduie [Novynky]. (1907). Dilo, 55, 2 [in Ukrainian].

37. Prof. d-r Kyrylo Studynskii ...[Novynky]. (1900). Dilo, 91, 3 [in Ukrainian].

38. Setsesiia molodizhy. (1901). Dilo, 260/261, 1-2 [in Ukrainian].

39. Sprava vpysiv ruskykh bohosloviv... (1901). Dilo, 231, 1 [in Ukrainian].

40. Stynska, V. (2001). Borotba za universytet u Lvovi na pochatku ХХ stolittia. Naukovi zapysky Ternopilskoho derzhavnohoped. un-tu. Seriia: Pedahohika, 8, 22-27 [in Ukrainian].

41. Krushelnytskyi, M. (Comp.). (1899). Ukrainsko-ruskyi universytet. Pamiatkova knyzhkapershoho vicha studentiv Ukraintsiv-Rusyniv vsikh vyshchykh shkil Avstrii v spravi osnovannia ukrainsko-ruskoho universytetu. Lviv [in Ukrainian].

42. Universytetski podii. (1907). Dilo, 40, 1-2 [in Ukrainian].

43. Bandytyzm ruski na uniwersytecie. (1907). Slowo Polskie, 41, 3 [in Polish].

44. Bobrzynski, M. (1957). Z moich pamietnikmw Wroclaw; Krakow: Wydawnictwo zakladu imienia Ossolinskich [in Polish].

45. Gniazdo hajdamaczyzny we Lwowie. (1907). Nowosci illustrowane, 6, 2-3 [in Polish].

46. Hajdamacy na lwowskim uniwersytecie. (1907). Nowosci illustrowane, 5, 1-3 [in Polish].

47. Michalewska, K. (1984). Sprawa uniwersytetu ukrainskiego w latach 1848-1914. Studia Historyczne, 1 (104), 35-60 [in Polish].

48. Moklak, Ja. (2014). Walka o uniwersytet ukrainski we Lwowie - kontekst wloski i poludniowoslowianski (1908-1914). Chornomorskyi litopys, 10, 47-53 [in Polish].

49. Najscie hajdamakow na uniwersytet polski. (1907). Slowo Polskie, 40, 1-2 [in Polish].

50. Partacz, Cz. (1996). Od Badeniego do Potockiego. Stosunki Polsko-Ukrainskie w Galicji w latach 1888-1908. Torun [in Polish].

51. Po napadzie hajdamakow na uniwersytet. (1907). Slowo Polskie, 42, 2 [in Polish].

52. W sprawie Uniwersytetu Lwowskiego. Glos Towarzystwa nauczycieli szkol wyzszych. (1908). Lwow [in Polish].

Размещено на Allbest.ru