Єпископ Глухівський та Ніжинський Дамаскін (Цедрик) як один із головних ідеологів Істинно-Православної Церкви в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Єпископ глухівський та ніжинський дамаскін щедрик) як один із головних ідеологів іпц в україні

Віталій Шуміло

Анотація

Шуміло Віталій Вікторович - головний редактор наукового альманаху «Чернігівські Афіни», науковий секретар Науково-дослідного центру вивчення історії релігії та Церкви імені Лазаря Барановича, Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка (м. Чернігів).

Метою статті є написання біографії одного з відомих і авторитетних церковних діячів Чернігівщини періоду 1920-1930-х рр. єпископа Дамаскіна (Цедрика) як одного з ідеологів та засновників Істинно-Православної (або інакше - Катакомбної) Церкви в Україні та, зокрема, на Чернігівщині. Методи дослідження добиралися відповідно до мети та базуються на принципі історизму. Застосовані методи історіографічного аналізу та синтезу, проблемно- хронологічний, ретроспективний та порівняльний методи. Новизна роботи полягає в тому, що вперше розглянуто життєвий шлях єпископа Дамаскіна не тільки як церковного діяча або мученика за віру, який жив в епоху переслідування православної Церкви в СРСР, але саме як одного з головних ідеологів та засновників Катакомбної Церкви. Розглянуто розвиток світоглядних поглядів єпископа Дамаскіна, що призвели його до переконання в тому, що компроміс православної Церкви з радянською владою в питаннях віри неможливий, а єдиний шлях для збереження внутрішньої свободи Церкви в умовах знищення в СРСР свободи віросповідання - перехід на нелегальне становище, - «в катакомби».

Висновки. Єпископ Дамаскін (Цедрик) був ідейно близький до видатних ієрархів ХХ ст.: митрополитів Антонія (Храповицького), Кирила (Смирнова), Петра (Полянського), архієпископів Антонія (Абашидзе), Андрія (Ухтомського), Пахомія (Кедрова) та ін. Він приклав багато зусиль для захисту православної Церкви від «обновленства», зокрема, в Чернігівській єпархії, одним із перших православних архієреїв засудив політику митрополита Сергія (Страгородського) щодо підпорядкування Церкви радянській атеїстичній державі. Саме єпископ Дамаскін зумів налагодити зв'язок з Місцеблюстителем патріаршого престолу митрополитом Петром (Полянським), який перебував на засланні, і з'ясувати позицію першоієрарха щодо «сергіянства». Разом з митрополитом Кирилом (Смирновим) він розробив основи ідеології Катакомбної Церкви в СРСР.

Ключові слова: митрополит Петро (Полянський), митрополит Кирил (Смірнов), митрополит Сергій (Страгородський), архієпископ Пахомій (Кедров), епископ Дамаскін (Цедрик), ігумен Лаврентій (Проскура), Істинно-Православна Церква, Катакомбна Церква, сергіянство, ісихазм, Чернігівська єпархія, Чернігівщина.

Abstract

Shumilo Vitaliy V. - Editor-in-Chief of the scientific journal «The Chernihivian Athens», academic secretary of the Lazar Baranovych Research Institute of Religion's History, T. H. Shevchenko National University “Chernihiv Colehium» (Chernihiv).

DAMASCENE USEDRIK), BISHOP OF HLUKHIV AND NIZHYN; ONE OF THE MAIN IDEOLOGUES OF THE TRUE ORTHODOX CHURCH IN UKRAINE

The aim of this article is to recount the biography of one of the well-known and authoritative activists in the Church in the Chernihiv region from the 1920-1930's, Bishop Damascene (Tsedrik), who was one of the ideologues and founders of the True Orthodox (also known as the Catacomb) Church in Ukraine, and specifically in the Chernihiv region.

The research methods used were chosen in relation to the aim and are based on the principle of historicity. The methods of historiographical analysis and synthesis were used, as well as methods dealing with the problem of chronology and of retrospection, and comparative methodology. The originality of the work lies in the fact that for the first time the life of Bishop Damascene is examined not only as that of a minister in the Church and a martyr for his faith that lived in the period of repression of the Orthodox Church in the USSR, but also as that of one of the main ideologues and founders of the Catacomb Church. The development of Bishop Damascene's understanding of the world around him, which lead him to the conclusion that compromise between the Orthodox Church and the soviet government in matters of faith was impossible, and the conviction that the only way to preserve the inner freedom of the Church in the conditions of the USSR's destruction of the freedom of religion was to function outside the law, in “the catacombs\ is fully examined.

Conclusions. Ideologically Bishop Damascene was similar to other outstanding hierarchs of the XX century: Metropolitans Anthony (Khrapovitsky), Kirill (Smirnov), Peter (Polyansky), Archbishops Anthony (Abashidze), Andrew (Ukhtomsky), Pachomius (Kedrov), and others. He worked hard to defend the Orthodox Church against the “renova- tionists», specifically in the Chernihiv diocese. He was one of the first Orthodox hierarchs to condemn the politics of Metropolitan Sergius (Stragorodsky), which subjugated the Church to the atheist soviet government. Bishop Damascene was the one who managed to contact the locum tenens of the Patriarchal seat, Metropolitan Peer (Polyansky), who was in exile at the time, to find out what he thought of “sergianism». Together with Metropolitan Kirill (Smirnov) he laid down the foundation of the ideology of the Catacomb Church in the USSR.

Key words: Metropolitan Peter (Polyansky), Metropolitan Kirill (Smirnov), Metropolitan Sergius (Stragorodsky), Archbishop Pachomius (Kedrov), Bishop Damascene (Tsedrik), Higoumen Lavrent (Proskura),the True Orthodox Church, the Catacomb Church, sergianism, hesychasm, the Chernihiv diocese, the Chernihiv region.

Однією з найцікавиших постатей Руської Церкви першої половини XX ст. є єпископ Глухівский та Ніжинський Дамаскін (Цедрик). Багатогранно обдарована людина, він був одним із тих архіпастирів, які своєю ученістю, душевною глибиною і теплотою віри залучали до себе і до Церкви велику кількість людей і склали на початку століття своєрідний богословсько-місіонерський гурток, до якого входили архієпископи Антоній (Храповицький), Феодор (Поздєєвський), Іларіон (Троїцький), Пахомій (Кедров) та інші. Це коло однодумців розпочало нову епоху в історії православної Церкви кінця XIX - початку XX ст., для якої характерний поглиблений інтерес до догматичного богослів'я, відхід від схоластики, створення місій серед азійських і північних народів і гаряче жадання проповіді. Саме в цю епоху створюється величезна кількість наукових праць, написаних духовними особами, таких, що залучають до Церкви молоду і талановиту інтелігенцію. Архіпастирі, які створили це коло вченого духовенства, мали не лише інтелектуальні, місіонерські й богословські здібності, але й незвичайну мужність, оскільки більшості з них судилося провести велику частину життя у в'язницях і таборах, прийняти мученицьку смерть. Ця ж доля чекала і єпископа Дамаскіна. З 1981 р. ми знаємо єпископа Дамаскіна (Цедрика) як прославленого Церквою священномученика Див.: Список Новомучеников и Исповедников Российских: Утвержден Архиерейским Собором Русской Православной Церкви за границей в 1981 г. Троицкий Православный Русский Календарь на 1995 г. Джорданвилл, Нью-Йорк: Изд. Свято-Троицкого монастыря, 1994..

Єпископ Дамаскін (світське ім'я Дмитро Дмитрович Цедрик) народився 29 жовтня 1878 р. у м. Маяки Одеського повіту Херсонської губернії (нині с. Маяки Біляєвського району Одеської області) у родині бідного поштового службовця Польский Михаил, протопресв. Новые мученики Российские. Первое собрание материалов. Нью-Йорк, 1949. С. 157; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Епископы исповедники. Сан-Франциско, 1971. С. 36; Концевич Е. Схиигумения София, Настоятельница Покровского монастыря в Киеве. 18731941. Форествиль, Калифорния: Свято-Ильинское издание, 1976. С. 43; Andreyev Ivan. Russia's catacomb saints. Platina, California: Saint Herman of Alaska press, 1982. P. 210; Житие и страдания новосвященномученика епископа Дамаскина Глуховского (по книге протопресвитера Михаила Польского «Новые Мученики Российские» и по иным малым свидетельствам). Вестник Германской епархии Русской Православной Церкви за границей (Мюнхен) (далі - Вестник). 1991. № 4. С. 7; Косик О. В. Истинный воин Христов: Книга о священномученике епископе Дамаскине (Цедрике). Москва: Изд-во ПСТГУ, 2009. С. 11.. Всього у батьків було семеро дітей: п'ятеро синів і дві дочки. Старші сини - Микола і Дмитро - пішли вслід за своїм дідом за матір'ю: здобули духовну освіту і прийняли священицький сан.

У 1887 р. Дмитро вступив до Херсонського духовного училища, після закінчення якого в 1893 р. «по першому розряду» був зарахований до першого класу Одеської духовної семінарії Косик О. В. Указ. соч. С. 12.. У цей час на другому курсі семінарії навчався його брат Микола Микола Дмитрович Цедрик закінчив семінарію у 1898 р. «по второму разряду». Див.: Разрядный список учеников VI класса Одесской духовной семинарии, окончивших курс учения в 1898 г. Выпускники Одесской духовной семинарии 1865,1867,1869-1871,1883-1884, 1886-1891,1893-1898, 1900, 1905, 1909, 1915-1917 гг. [Електронний ресурс]. URL: http://odessachurches.net.ua/seminar.htm. У 1898 р. став псаломщиком, у 1900 - прийняв сан священика, служив у храмі Святителя Миколи в с. Остапівка Привольнянської волості Херсонського повіту Херсонської губернії (нині - Генічеський район Херсонської області). Див.: Справочная книга Херсонской епархии. Одесса: Изд. Херсонской консистории, 1906..

Одеську семінарію Дмитро вимушений був залишити, оскільки важке матеріальне становище сім'ї не дозволяло дати освіту відразу обом синам. Після цього Дмитро вступив на навчання до Херсонської вчительської семінарії (щось на зразок сучасних педагогічних училищ). Учительські семінарії того часу ставили собі за мету «дати педагогічну освіту молодим людям усіх станів православного сповідання, що бажають присвятити себе вчительській діяльності в початкових училищах» Косик О. В. Указ. соч. С. 13.. Освіта у вчительських семінаріях була безкоштовною, а вихованці, якщо мали потребу, навіть отримували стипендію, за умови, що після закінчення семінарії вони пропрацюють не менш 4-х років учителями в одній із початкових шкіл. Для вихідців з бідних сімей, яким був Дмитро Цедрик, це ставало великою підмогою, проте існував і свій мінус: випускники вчительських семінарій не мали права вступати до вищих навчальних закладів.

У вчительських семінаріях викладалися арифметика, геометрія, географія та природознавство, російська та церковнослов'янська мови, всесвітня та російська історія, Закон Божий, чистописання й малювання, основи педагогіки, а в Херсонській семінарії викладали ще й садівництво, яке давало основи агрономічних знань. Останній предмет особливо згодився єпископові Дамаскіну під час заслання у Туруханський край, де йому довелося застосувати свої знання агронома Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 156; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 36; Концевич Е. Указ. соч. С. 43..

Після закінчення семінарії Д. Цедрик працював учителем народної школи в м. Береславль Херсонської губернії Косик О. В. Указ. соч. С. 13.. Проте бажання служити священиком не покидало його. У 1900 р. Д. Цедрик вступає на 2-х річні місіонерські курси при Казанській духовній академії. Завданням курсів була богословська та педагогічна підготовка православних місіонерів для проповіді християнства серед азійських народів, що сповідають іслам, буддизм, ламаїзм та ін. Окрім богословських дисциплін, на курсах вивчалися також мови тих народів, серед яких повинна була вестися проповідь: бурятська, калмицька, монгольська та ін.

Начальником курсів у цей час був архімандрит Андрій (Ухтомський), майбутній єпископ Уфімський, один із засновників у 1930-ті роки Істинно-Православної (Катакомбної) Церкви. Головою педагогічної ради - відомий вже у той час ректор академії, видатний богослов, пастир і молитвенник, єпископ Антоній (Храповицький), майбутній митрополит Київський і Галицький. Єпископ Антоній мав особливий пастирський педагогічний дар збирати довкола себе обдаровану молодь, запалювати в їх душах вогонь щирої віри і бажання послужити проповіді християнства. Він, по суті, і створив у Руській Церкві явище, яке увійшло в історію під назвою «вчене чернецтво» Докладніше про це явище в Руській Православній Церкві див.: Никон (Рклицкий), архиеп. Жизнеописание блаженнейшего Антония, митрополита Киевского и Галицкого. Нью-Йорк: Изд. Северо-Американской и Канадской епархии, 1956. Т. 1., 1957. Т. 2; Письма Блаженнейшего Митрополита Антония (Храповицкого) / Сост. и авт. жизнеописания архиеп. Лавр (Шкурло). Джорданвилл, Нью-Йорк: Изд. Свято-Троицкого монастыря, 1988.. єпископ православний церква віросповідання

З кола його учнів вийшло понад сорок майбутніх архієреїв, не говорячи вже про безліч архімандритів, ігуменів та ієромонахів. Майже всі з них після Жовтневого заколоту 1917 р. прийняли мученицьку смерть. Між іншим, троє його учнів - Василій (Богоявленський), Пахомій (Кедров) і Дамаскін (Цедрик), випускники Казанської академії, у різний час були єпископами на Чернігівській кафедрі. Всі троє стали мучениками за віру.

Ми не випадково так детально зупинилися на особі Антонія (Храповицького). Під час навчання на місіонерських курсах Казанської академії Д. Цедрик близько зійшовся з єпископом Антонієм Вестник. 1991. № 4. С. 7., під його впливом 9 червня 1902 р. прийняв чернечий постриг з ім'ям Дамаскін, на честь преподобного Іоана Дамаскіна (бл. 675 - 780 рр.), видатного богослова і вчителя Церкви. Особа єпископа Антонія, а головне - його вчення про співстрадницьку любов і пастирство Див., наприклад: Антоний (Храповицкий), митроп. Учение о пастыре, пастырстве и об исповеди / Под ред. архиеп. Никона (Рклицкого). Нью-Йорк: Изд. Северо-Американской и Канадской епархии, 1966; Он же. Нравственное учение Православной Церкви / Под ред. архиеп. Никона (Рклицкого). Нью-Йорк, 1967; Он же. Догмат искупления / Под. ред. А. Г. Шатиловой. Москва, 2002. справили на майбутнього священномученика Дамаскіна великий вплив. Віднині все його подальше життя пройде в проповіді християнства і в служінні людям.

Тут само в Казані Дмитро товаришував з відомим філософом і богословом, професором академії Віктором Івановичем Несмєловим Свідоцтво Всеволода Петровича Ващенка, який близько знав єпископа Дамаскіна (Цедрика). Лист В. П. Ващенка до В. В. Шуміла від 22. 07. 1998 р., з архіву автора. Проф. В. І. Несмєлов народився у 1863 р. в сім'ї сільського священика, закінчив Саратовську духовну семінарію та Казанську духовну академію, з 1898 р. - професор кафедри метафізики Казанської академії. Пережив глибоку сімейну драму - його старший син Валентин став чекістом, брав участь в оскверненні православних храмів. У 1920-ті рр. В. І. Несмєлов організував на своїй квартирі релігійний гурток з колишніх викладачів академії. У 1931 р. був заарештований у справі про «контрреволюційну церковно-монархічну організацію». Звинувачення: брав участь у створенні релігійної організації «істинно-православна церква». За статтею 58-11 засуджений на заслання до Казахстану. Помер у червні 1937 р., спілкування з яким дало можливість майбутньому місіонерові і проповідникові пізнати не лише глибини християнського богослів'я, але й психології людської особистості. В. І. Несмєлов був автором праць з філософської антропології, що відкрили новий напрям у релігійній філософії і богослів'ї Див. його основні праці в цій галузі: Догматическая система святого Григория Нисского. Казань, 1887; Вопрос о смысле жизни в учении новозаветного Откровения. Православный собеседник (Казань). 1895. № 6-7; О цели образования. Православный собеседник. 1898. № 2; К вопросу о цели образования (ответ критику...). Православный собеседник. 1900. № 1; Наука о человеке: в 2 т. Казань, 1905; Вера и знание с точки зрения гносеологии. Казань, 1913.. За благословенням єпископа Антонія проф. В. І. Несмєлов організував у Казані філософський гурток, членом якого стає Д. Д. Цедрик.

Після закінчення курсів 10 червня 1902 р. монаха Дамаскіна рукопокладено в сан ієродиякона, а 30 червня - в сан ієромонаха. 26 жовтня 1902 р. єпископ Забайкальський і Нерчинський Мефодій (Герасимов) призначив ієромонаха Дамаскіна завідуючим Читинським місіонерським училищем Косик О. В. Указ. соч. С. 14-15..

Проте молодому місіонерові було недостатньо педагогічної діяльності в училищі. 15 листопада 1903 р. Дамаскіна призначено місіонером до Агінського та Іргенського станів Забайкалля, що були населені бурятами та тунгусами. Знаючи бурятську мову, він займався перекладами богослужбових текстів на бурятський, організував з навернених у християнство бурятів церковний хор.

Агінський стан розташований поряд з Монголією, кордони якої були відкриті тоді для підданих Російської імперії. У цій місцевості, за переказами, народився Чингісхан, і тому вона шанувалася місцевим населенням як священна. Ієромонах Дамаскін часто відвідував монгольські поселення, ламаїстські та буддійські монастирі з метою вивчення монгольської мови, вдачі, звичаїв монголів та їх релігії. Добре вивчивши мову і звичаї монголів, він написав доповідну Записку, по суті, розроблений у найдрібніших деталях проєкт «До питання про можливість православної місіонерської діяльності в Монголії» Там же. С. 16-20.. На жаль, російсько-японська війна і революційне сум'яття, що послідувало за нею в імперії, не дозволили здійснити цей проєкт. Держава була заклопотана іншими проблемами. Місіонерська проповідь серед монголів трималася винятково на ентузіазмі таких людей, як о. Дамаскін В архіві Василіси Андріївни Цедрик (м. Москва) зберігаються книги з бібліотеки єпископа Дамаскіна з історії, географії та етнографії різних азійських народів, пов'язані з його місіонерською діяльністю. Навіть те, що удалося зберегти з його великої бібліотеки, говорить про глибокі наукові пізнання владики в цих галузях, у тому числі в лінгвістиці: «сохранилась рукописная книга на маньчжурском (предположительно) языке с пометками и переводом некоторых фрагментов текста, сделанными Владыкой, точнее, тогда еще Дм. Дм. Цедриком. На форзаце сохранился автограф: Д. Д. Цедрикъ 1902 годъ». - Повідомленя Галини Анатоліївни Цедрик. Лист Г. А. Цедрик до В. В. Шуміла від 04. 12. 2011 р., з архіву автора..

Тут, на кордоні з Монголією, знайшов застосування й інтерес Дамаскіна до наукової роботи. Для глибшого вивчення східних мов (зокрема китайської, оскільки Китай межував як із Росією, так і з Монголією) ієромонах Дамаскін вступив до Владивостоцького Східного інституту У спогадах про єпископа Дамаскіна цей інститут інколи помилково називають «Інститут східних мов у Казані», оскільки в Казанській академії владика вивчав мови азійських народів, що населяли Російську імперію. Див., напр.: Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 157; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 36.. Одночасно він працював учителем співу і законовчителем у Владивостоцькій чоловічій гімназії та служив настоятелем церкви при Східному інституті. «З Владивостока о. Дамаскін часто виїжджав до Монголії з науковими та місіонерськими цілями, відвідував буддійські монастирі», - пише сучасний дослідник біографії єпископа Дамаскіна О. В. Косик Косик О. В. Указ. соч. С. 22..

Під час однієї з таких поїздок у 1908 р. в одному з буддійських монастирів він знайшов давній рукопис монгольською мовою (який, у свою чергу, був перекладом древньої тибетської книги, що входить до священного кодексу буддійських книг). Рукопис мав присвячення «блаженнійшій країні Сукаваді», яку о. Дамаскін охарактеризував як «буддійський рай». Це було безперечне наукове відкриття Дамаскіним давньо-буддійського вчення про рай. Вивчення рукопису вилилося у наукове дослідження на цю тему, з перекладом з монгольської на російську мову самого рукопису і складанням словника релігійних буддійських термінів. Працюючи над перекладом і словником, ієромонах Дамаскін переслідував не лише наукові, але й місіонерські цілі: головним призначенням його праці мала бути місіонерська проповідь серед монгольських і китайських буддистів. Робота отримала високу оцінку відомого вченого-монголознавця, професора Владивостоцького Східного інституту Г. Ц. Цибікова Там же.. На жаль, це дослідження й досі не надруковано Дамаскин, иером. Описание буддийского рая Сукавади. Рукопись. На сьогодні рукопис передано для зберігання в музей Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету (ПСТГУ, м. Москва). - Повідомлення Галини Анатоліївни Цедрик. Лист Г. А. Цедрик до В. В. Шуміла від 04. 12. 2011 г., з архіву автора..

Приблизно у ці роки, вивчивши китайську мову, він відправився місіонером в м. Бейгуань при Православній Місії в Пекіні Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 157; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 36; Andreyev I. Ibid. P. 210; Вестник. 1991. № 4. С. 7; Косик О. В. Указ. соч. С. 23-24.. Вже сам цей вчинок говорить про сильний характер і мужність о. Дамаскіна, адже саме Бейгуань - великий житловий район у Пекіні, населений наверненими у християнство китайцями - став епіцентром так званого «боксерського повстання».

Це одна з маловідомих сторінок Право славної Духовної Місії в Китаї. Повстання іхетуаней, в європейській історичній літературі відоме як «боксерське повстання», сталося в 1900 р. - свого роду переломному році в історії Китаю. За своєю суттю це був фанатичний релігійний рух язичників-традиціоналістів, які виступили за ізоляцію Китаю від європейського цивілізованого світу й реставрацію в державному житті Китаю жорстких язичеських порядків. Повстання мало яскраво виражену антихристиянську ідеологію й супроводжувалося витонченими знущаннями та вбивством християн. Іхетуаням протегувала імператриця Китаю Ци Сі.

До 11 червня 1900 р. Місія була спалена дотла, загинула бібліотека, архів, богадільня, будівлі школи. Іхетуані замучили 222 православних китайців, серед яких були жінки і діти. Вони стали першими православними китайськими мучениками: «В ніч з 11 на 12 червня боксери з палаючими факелами ... нападали на християнські житла, хапали нещасних християн і катували їх, примушуючи відректися від Христа. Багато, в жаху перед тортурами і смертю, відрікалися від Православ'я, щоб врятувати своє життя, і кадили перед ідолами. Але інші, не боячись мук, мужньо сповідували Христа. Страшна була їх доля. Їм розпорювали животи, відрубували голови, спалювали в будинках. Після знищення осель християн їх самих виводили за міські ворота в язичеські кумирні боксерів, де робили їм допит і спалювали на вогнищах. За свідченням самих язичників-свідків, деякі з православних китайців зустрічали смерть з дивовижною самовідданістю» Доклад в Святейший Синод Начальника Русской Духовной Миссии в Китае архимандрита Иннокентия (Фигуровского) от 11 октября 1901 г. Боксерское восстание. Древо: Открытая православная энциклопедия. [Електронний ресурс].

Православна духовна місія в Китаї була створена у 1717 р.; архімандрит Інокентій - 18-й за рахунком Начальник Місії, з 1902 р. він - єпископ Переяславський, з 1918 - Пекінський, з 1922 - архієпископ Пекінський і Китайський, з 1928 - митрополит Пекінський і Китайський Російської Православної Церкви за кордоном. Див.: Дацышен В. Г. Епископ Иннокентий (Фигуровский). Начало нового этапа в истории Русской Духовной Миссии в Пекине. Россия в красках: Русское Зарубежье. [Електронний ресурс]. .

Знаючи про тяжке становище християнства в Китаї, ієромонах Дамаскін прийняв рішення про вивчення китайської мови і роботу в Православній Місії в Китаї. «Тут він працював на місіонерському терені настільки успішно, що в світському журналі «Нива» було опубліковано нарис про діяльність молодого ієромонаха» Вестник. 1991. № 4. С. 7., а самі китайці назвали на честь о. Дамаскіна невелике рятувальне судно «Дамасі- хошен», що в перекладі з китайської означає «Святий Дамаскін» Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 157; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 36; Косик О. В. Указ. соч. С. 23-24.. Випадок сам по собі неординарний і багато про що говорить.

1 серпня 1914 р. - початок Першої світової або, як тоді говорили, Другої вітчизняної війни, - ієромонах Дамаскін зустрів як національну трагедію. Уже в січні 1915 р. він був на фронті, записавшись санітаром до 2-го передового загону при Кавказькій армії, який брав участь у найвідчайдушніших і найважчих битвах під командуванням генерала М. М. Юденича. Роботи для санітара було багато, і тут також, як і в Монголії, і в Китаї, була можливість виявити силу характеру, мужність і жертовну любов о. Дамаскіна. Окрім жорстоких боїв, великим випробуванням для армії стала епідемія висипного тифу, яка почалася зненацька. «Буденна, украй важка праця з постійним ризиком заразитися стала щоденним подвигом майбутнього святителя», - пише О. В. Косик Косик О. В. Указ. соч. С. 29.. За старанну службу і мужність, проявлені під час військових дій, у 1916 р. ієромонаха Дамаскіна нагороджено орденом Святої Анни 3-го ступеня, а 2 березня 1917 р. - орденом Святої Анни 2-го ступеня.

Лютнева революція, а потім Жовтневий заколот 1917 р. призвели до поразки Росії в Першій світовій війні. Армія була частково розформована, частково деморалізувалася під впливом більшовицьких агітаторів і розпалася Див. детальний опис цих процесів у художньо-документальному романі генерала П. М. Краснова «От двуглавого орла к красному знамени».. 9 травня 1918 р. ієромонах Дамаскін був демобілізований, як він сам писав, «у зв'язку з розвалом фронту» Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ТТДТАУ). Ф. 711. Оп. 1. Спр. 11107; Цит. за: Косик О. В. Указ. соч. С. 32.. Він приймає рішення повернутися на батьківщину - в Україну.

Про невеликий відрізок життя ієромонаха Дамаскіна в період між Жовтневим заколотом і поверненням в Україну в 1918 р. відомо небагато, сам він не любив про це розповідати. Відомо лише, що дорогою додому в Орловській губернії його заарештували за те, що був священиком, і засудили до розстрілу. Це був час повного беззаконня, озвірілі матроси та червоноармійці розстрілювали людей прямо на вулицях, без суду і слідства. «У ці хвилини перед людиною проходить все його життя», - згадував владика Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 157.. Приблизно у цей час був убитий брат отця Дамаскіна, священик Миколай Цедрик, який відкрито викривав більшовиків у чинимих ними жорстокостях Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 36..

На щастя, у 1918 р. отцю Дамаскіну вдалося уникнути розстрілу. Як це сталося, він не розповідав, ймовірно, завдяки звільненню Орла білими військами. У липні 1918 р. ієромонах Дамаскін прибув до Києва.

Попри жахи громадянської війни, бажання духовної освіти не залишає о. Дамаскіна. Він реалізовує давню мрію, яку не міг виконати до революції, - у 1918 р. в Києві о. Дамаскін вступив до Київської духовної академії, хоча йому тоді виповнилося вже 40 років.

У квітні 1918 р. владу в Україні узяв у свої руки гетьман Павло Скоропадський.

Встановлення гетьманської влади було сприйняте православними людьми в Україні з полегшенням: тут утворилася справжня оаза мирного життя - посеред бурхливого океану громадянської війни.

У Києві в цей час Київським єпархіальним з'їздом на кафедру митрополита Київського і Галицького обрано архієпископа Антонія (Храповицького), улюбленого вчителя ієромонаха Дамаскіна.

Про велику пошану митрополита Антонія до отця Дамаскіна свідчить той факт, що, попри відсутність священицьких вакансій, бо Київ був переповнений біглим з більшовицької Росії до гетьманської України духовенством, ієромонаха Дамаскіна призначено київським єпархіальним місіонером Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 157; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 37; Andreyev I. Ibid. P. 210; Косик О. В. Указ. соч. С. 37.. І це в той час, коли митрополит вимушений був відмовляти «академікам», тобто духовенству з повною академічною освітою Див.: Стародуб А. В. Резолюции митрополита Антония (Храповицкого) за 1918 год как источник по истории Русской Православной Церкви. Церковные ведомости: Духовное наследие Катакомбной Церкви и Русской Православной Церкви Заграницей (далі - Церковные ведомости). [Електронний ресурс]. .

14 грудня 1918 р. Гетьманську державу було повалено військами Директорії Симона Петлюри. Нова влада заарештувала митрополита Антонія й відправила в ув'язнення до греко-католицького монастиря м. Бучач в Галичині Див. детальніше: Никон (Рклицкий), архиеп. Указ. соч. Т. 4. С. 237-271; Евлогий (Георгиевский), митроп. Путь моей жизни. Москва, 1994. С. 291-317.. Арешт був настільки несподіваним, що містом поповзли чутки про розстріл митрополита Митрополита Антонія разом з архієпископом Євлогієм (Георгієвським) за повної секретності вночі посадили у спеціальний вагон і відправили до Тернополя. Лише випадок допоміг митрополитові вже з Галичини таємно передати записку до Києва, що вони живі і де вони перебувають. Увесь цей час, від дня арешту і до отримання записки ніхто в Києві не знав про долю митрополита і його супутника. Ця невідомість й породила переконаність киян у тому, що митрополита Антонія вже немає в живих.. Поширенню чуток сприяли розстріли офіцерів, які перебували на службі в гетьмана. Дійшло до того, що в Києві, Одесі та в інших містах по митрополитові Антонію почали служити панахиди Никон (Рклицкий), архиеп. Указ. соч. Т. 4. С. 245-246..

Для ієромонаха Дамаскіна було зрозуміло, що в Україні, як і скрізь, мирне життя скінчилося, - жахи громадянської війни докотилися й до Києва. Не знаючи, що з митрополитом, як і багато хто тоді, думаючи, що його вчителя вже немає в живих, ієромонах Дамаскін покинув Київ Свідоцтво священика Миколая Мальцева. Див.: Косик О. В. Указ. соч. С. 39, 69. За доносом М. Мальцева (який перейшов до обновленців) на єпископа Дамаскіна у червні 1924 р. в ДПУ випливало, що архімандрит Дамаскін як людина, близька до митрополита Антонія, покинув Київ разом з митрополитом. Це було або незнання, або свідома обмова. Насправді, як відомо, митрополита Антонія і архієпископа Євлогія заарештували і відправили до Галичини без жодного супроводу близьких до них людей. і відправився до Криму Польский Михаил, протопресв. Назв. праця. С. 158; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 38.. Тут він близько зійшовся з архієпископом Таврійським Димитрієм (Абашидзе), який виконував обов'язки голови «Тимчасового Вищого Церковного Управління на південному Сході Росії» Архієпископ Димитрій (Абашидзе), у схимі Антоній, помер 1 листопада 1942 р. в Києві, похований на території Києво-Печерської лаври. Це був той самий інспектор Тифліської семінарії, який свого часу виключив із семінарії Іосифа Джугашвілі (Сталіна). Див.: Псарев А. В. Архиепископ Леонтий Чилийский (1904-1971 гг.). Материалы к жизнеописанию архипастыря гонимой Церкви Российской. Православная жизнь (Джорданвилл, Нью-Йорк). 1996. №3 (555). Март. С. 9. У 1930-ті рр. схиархієпископ Антоній перебував на катакомбному становищі в Києві, окормляв катакомбних християн. Майбутній архієпископ Леонтій був келейником схиархієпископа Антонія під час його перебування в Києві.. Архієпископ Димитрій призначив ієромонаха Дамаскіна настоятелем Георгіївського монастиря в Балаклаві зі зведенням у сан архімандрита. Маючи великий досвід роботи військовим санітаром, у монастирі архімандрит Дамаскін організував шпиталь, у якому ченці доглядали за пораненими солдатами та офіцерами.

Із захопленням Криму Червоною армією у 1920 р. на півострові розпочалися репресії, особливо щодо офіцерів і духовенства. За спогадами очевидців, жорстокіших і витонченіших звірств не було тоді в жодній іншій області Радянської республіки. Як пише відомий дослідник більшовицького терору С. П. Мельгунов, «кримська різанина 1920-1921 рр. викликала навіть особливу ревізію з боку ВЦИК» Мельгунов С. П. Красный террор в России: 1918-1922. Второе издание, дополненное. Берлин, 1924. С. 66.. За різними даними, у Криму тоді було замучено й розстріляно до 150 тис. чоловік. Отець Дамаскін також був заарештований і лише дивом уникнув розстрілу Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 158; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 38-39..

У 1922-1923 рр. архімандрит Дамаскін - найближчий помічник архієпископа Симферопольського і Таврійського Никодима (Кроткова) У 1918 р. архієпископ Никодим (Кротков) був вікарним єпископом у митрополита Антонія (Храповицького). Із переходом влади в Києві до Директорії, єпископ Никодим був арештований і направлений у Бучач на заслання, тільки на кілька тижнів пізніше за митрополита. Після звільнення у 1919 р. він разом з митрополитом Антонієм і архієпископом Євлогієм виїхав до Криму. Див. протокол його допиту в Костромському слідчому ізоляторі, грудень 1936 р.: Никодим, архиепископ Костромской и Галичский. Библиотека Якова Кротова. [Електронний ресурс]. . Разом з архієпископом Никодимом він активно протистояв «обновленству», що оформилося на той час у так звану «Живу церкву». Обновленці за підтримки радянської влади захоплювали православні храми, а священиків виганяли. З огляду на те, що обновленці мають підтримку більшовицької влади, багато священиків, сподіваючись, що це захистить їх від арештів, приєднувались до «Живої церкви». Архімандрит Дамаскін своїм авторитетом утримав від цього кроку багатьох священиків Кримської єпархії, укріпив їх у бажанні зберегти вірність православ'ю.

З цією ж метою у 1922 р. він був направлений до Єкатеринодара (нині м. Краснодар Російської Федерації) настоятелем Георгіївського монастиря. На Кубані, як і в Криму, архімандрит Дамаскін активно протистояв обновленству, а також фактично виконував обов'язки вікарного єпископа, оскільки місцевий архієрей, єпископ Кубанський і Краснодарський Іоан (Левицький), ухилився в обновленство. Відомо про відкритого листа архімандрита Дамаскіна до єпископа Іоана Польский Михаил, протопресв. Новые мученики Российские. Джорданвилл, Нью-Йорк: Изд. СвятоТроицкого монастыря, 1957. Т. 2. С. 284., який мав широке ходіння в Кубанській єпархії й утримав багатьох священиків від слабкодухого кроку. У Єкатеринодарі він написав апологетичну роботу «Правда про Живу Церкву» для віруючого народу, в якій давалося детальне роз'яснення, у чому саме обновленство відхилилося від православ'я Там же..

З 5 листопада по 1 грудня 1922 р. в Симферополі проходив судовий процес за звинуваченням кримського духовенства в «сокрытии церковных ценностей», а по суті - у протистоянні державній обновленській церкві Марущак Василий, протодиак. Архиепископ Димитрий, в схиме Антоний (Абашидзе): Жизнеописание. Слова, воззвания и письма. Сергиев Посад: Изд. Свято-Троицкой Сергиевой лавры, 2006. С. 164-166; Тригуб. О. П. Розгром української церковної опозиції в Російській православній церкві (1922-1939 рр.): Монографія. Миколаїв: Іліон, 2009. С. 79-84; Косик О. В. Указ. соч. С. 44-51.. У цей час пройшла хвиля арештів по всьому СРСР: у Петрограді заарештовано і 5 липня 1922 р. засуджено до розстрілу митрополита Веніаміна (Казанського) Див.: Андреев И. М. Процесс митрополита Вениамина. Краткий обзор истории Русской Церкви от революции до наших дней. Джорданвилл, Нью-Йорк: Изд. Свято-Троицкого монастыря, 1952. С. 27-36., у Чернігові - заарештовано й вислано за межі Чернігівщини єпископа Пахомія (Кедрова) Шумило В. В. Схиархимандрит Лаврентий и его время. Очерк церковной истории Черниговщины (1868-1950 гг.). Чернигов: Вера и Жизнь, 2001. С. 8; Демиденко О. Справа архієпископа Пахомія: з історії антирелігійної політики на Чернігівщині на початку 1920-х років. Сіверянський літопис. 2002. № 2. С. 57-59; Тарасенко А. Ф. Пахомий (Кедров), архиепископ Черниговский: Материалы к биографии. Чернигов: Деснянська правда, 2006. С. 16 й багатьох інших.

«Жахливої долі ... не уникнуло, звичайно, і кримське православне духовенство. ... Архієпископ Никодим був відданий суду за «пасивний опір владі», 30/VIII-1922 р. - підданий домашньому арешту, 4/ХІ - засланий тимчасово до Інкерманського монастиря, де пробув аж до початку суду над церковниками. У день початку суду він був привезений під конвоєм до Симферополя. Засуджений на 8 років тюремного ув'язнення із суворою ізоляцією. 9/I-1923 р. висланий етапом до ніжегородської центральної в'язниці для відбування покарання. Після ноти Керзона «Керзон - міністр закордонних справ Великбританії. 13 травня 1923 р. англійський уряд послав Москві ноту ультимативного характеру, що вимагала припинення переслідувань російського духовенства. Ця нота була підписана тодішнім міністром закордонних справ Керзоном; за його ім'ям вона і відома. - Примітка Р. Кудьмінського». - Див. посилання 46. звільнений у липні 1923 р. Через рік знову був заарештований і засланий на Каспій до Красноводська. Через 3 роки був звільнений, повернувся до Симферополя і через 2 дні знову висланий із Криму і етапом доправлений до Туркестану в м. Кунград, а потім - до невеликого туркменського селища. Після 2 років вигнання повернений в Європейську частину СРСР і близько 2 років був архієпископом у Костромі. Звідти був висланий етапом на далеку північ в с. Дудінку, звідки зник безслідно за часів ежовського терору. У весь час переслідування ДПУ вимагало від архіпастиря переходу до «обновленської» церкви і агентурної роботи на користь ДПУ» Кудьминский Р. Судьба крымских пастырей Православной Церкви. Голос Крыма (Симферополь). 1943. № 14. 1 февраля. Востаннє архієпископ Никодим (Кротков) був заарештований у Костромі 4 грудня 1936 р. і засуджений до заслання в Красноярський край строком на 5 років. Важкохворого архієрея відправляти на заслання вже не було сенсу, його помістили до ярославської тюремної лікарні, де він і помер 21 серпня 1938 р..

Ми навели великий уривок свідка тих подій навмисно, щоб читач відчув, у якій обстановці доводилося служити духовенству, яке не пішло на компроміс із більшовицькою владою в питаннях віри. У «кримській справі» до суду було притягнено 73 особи, значну частину духовенства Криму, у тому числі й архієпископа Димитрія (Абашидзе), який перебував у той час «на покої», і «праву руку» архієпископа Никодима архімандрита Дамаскіна (Цедрика).

Варто зазначити, що, передчуваючи близький арешт, 28 серпня 1922 р. архієпископ Никодим спільно з архієпископом Димитрієм (Абашидзе) таємно висвятив у єпископа Севастопольського Мануил (Лемешевский), митроп. Каталог русских архиереев-обновленцев. «Обновленческий» раскол (Материалы для церковно-исторической и канонической характеристики). Москва: Крутицкое патриаршее подворье, 2002. С. 932. (за іншими даними, - Мелітопольського Марущак Василий, протодиак. Указ. соч. С. 165.) овдовілого протоієрея Олександра Звєрєва. Це була одна з перших таємних («катакомбних») архієрейських хиротоній в Руській Церкві ХХ ст. Як і більшість його побратимів-архіпастирів, архієпископ Сергій (Звєрєв) загине в радянському концтаборі, зберігши вірність православію до кінця Архієпископ Сергій (Звєрєв) народився у 1870 р. в Петропавловську в родині священика. Закінчив Таврійську духовну семінарію, потім юридичний факультет СПб-університету і Придворну співочу капелу із званням регента. У 1899 р. закінчив Московську духовну академію із званням кандидата богослів'я. Рукопокладений в священний сан у 1899 р., служив інспектором жіночого єпархіального училища Таврійської єпархії; овдовівши, прийняв чернечий постриг. У 1926 р. заарештований і засуджений до двох років заслання. У 1927 р. зведений у сан архієпископа. Декларації митрополита Сергія (Страгородського) не прийняв, припинивши возносити його ім'я за богослужінням. У 1935 р. заарештований «за антирадянську пропаганду», тобто за приналежність до ІПЦ. Розстріляний у 1937 р. в Карагандинському концтаборі..

Характерно, що одним із звинувачень архієпископові Никодиму з боку радянської влади, що офіційно оголосила про відділення Церкви від держави Докладніше про «Декрет про відділення Церкви від держави» див.: Русак Владимир. Пир сатаны. Русская Православная Церковь в «ленинский» период: (1917-1924). Лондон, Canada: Заря, 1991. С. 9-11; Степанов Владимир. Свидетельство обвинения: в 3 т. Т. 1. М.: Русское книгоиздательское товарищество, 1993. С. 45-48. «Степанов» - псевдонім диякона Володимира Русака. За книгу «Свідоцтво звинувачення», видану в самвидаві, він був арештований і у 1986 р. засуджений до семи років тюремного ув'язнення., було протистояння обновленській «Живій церкві» на території Криму. Пригадали архієпископу і його проповідь на захист православ'я, виголошену 1 вересня 1922 р. в кафедральному соборі Симферополя. У ній архієрей закликав свою паству до стійкості та збереження вірності православ'ю і в той же час - ставитися до своїх кривдників, обновленців, без злоби і насильства: «прошу вас не причинять никакого насилия относительно сторонников «Живой церкви», без озлобленности сохранять полное спокойствие, христианскую любовь и терпение - это моя просьба и завещание» Цит. за: Доненко Н. Наследники царства. Симферополь, 2000. С. 174.. У цій проповіді архієпископ Никодим говорив про вірність православній Церкві, але водночас давав парафіянам і свободу вибору: «Вы хорошо знаете сами своих пастырей, их служение Церкви Божией, - разберитесь, хорошо подумав, кто из них служит Богу истинно-право славно. Вы сами должны выбрать!» Там же. Зазначимо, що в цій проповіді вперше говорилося про єпископів і священиків, які зберегли вірність традиційній православній Церкві, як про «істинно-православних». Архієпископ Никодим був засуджений до восьми років тюремного ув'язнення.

На щастя, архієпископ Димитрій і архімандрит Дамаскін не були засуджені «за браком доказів», а лише вислані за межі Кримської єпархії Цит. за: Пуцко В. Г. Глуховский епископ Дамаскин. Московский журнал. 2002. № 10. С. 45; Косик О. В. Указ. соч. С. 49-50.. Архієпископ Димитрій після багатьох поневірянь і ще одного арешту в 1923 р. виїхав до Києва Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 39; Марущак Василий, протодиак. Указ. соч. С. 165-166., архімандрит Дамаскін, відбувши 9 місяців тюремного ув'язнення, - до Москви, де оселився в Данилівському монастирі Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 158; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 39; Andreyev I. Russia's catacomb saints. P. 211; Косик О. В. Указ. соч. С. 50. В указаний час висланий за межі України архієпископ Пахомій також проживав у Данилівському монастирі. Див.: Andreyev I. Ibid. P. 185; Цыпин Владислав, потоиер. История Русской Церкви: 1917-1997. Москва: Изд. Спасо- Преображенского Валаамского монастыря, 1997. С. 105; Косик О. В. Указ. соч. С. 53..

Тоді у цій обителі, настоятелем якої був відомий і шанований ректор Московської духовної академії архієпископ Феодор (Поздєєвський), зібралися найбільш авторитетні архієреї Руської Церкви, організувавши так званий «Данилівський гурток» Як і архієпископ Пахомій (Кедров) та єпископ Дамаскін (Цедрик), архієпископ Феодор був

випускником Казанської академії, учнем єпископа Антонія (Храповицького). Детальніше про архієп. Феодора див.: О Катакомбной Церкви. Священномученик Архиепископ Феодор (Поздеевский). Церковные ведомости. [Електронний ресурс]. Увійшов до цього гуртка і Дамаскін (Цедрик). У Москві архімандрит Дамаскін близько зійшовся з патріархом Тихоном.

У вересні 1923 р. духовенство м. Глухова, який за старим адміністративним поділом входив до складу Чернігівської губернії (нині - Сумська область), звернулося до патріарха Тихона з клопотанням відкрити в Глухові вікаріатство і призначити на новоутворену кафедру єпископа Макарія (Опоцького), колишнього вікарія Новгородської єпархії Косик О. В. Архиерейское служение Священномученика Дамаскина (Цедрика) в Черниговской Епархии (1923-1925). Церковные ведомости. [Електронний ресурс]. . Проте патріарх цю кандидатуру не затвердив і на прохання Чернігівського архієпископа Пахомія (Кедрова) Там же. висвятив архімандрита Дамаскіна, який, як і Пахомій, входив до «казанського» гуртка єпископа Антонія (Храповицького) і професора В. І. Несмєлова Єпископ Макарій (Опоцький) відмовився від призначення на Чернігівську кафедру, отримавши від Чернігівського єпархіального управління, яке очолювалось тоді обновленським єпископом Олександром (Мігуліним), попередження щодо подальшого перебування в Чернігові. Він приїхав до Чернігова з наміром очолити єпархіальне управління й замінити обновленців на православних, проте після зустрічі з обновленським керівництвом єпархіального управління раптово, «не предпринимая ничего, уехал из Чернигова» (див.: ДАЧО, Ф. Р-15. Оп. 4. Спр. 14. Арк. 77). О. П. Тригуб висловив припущення, що це відбулося після «відповідної роботи ДПУ» (Тригуб О. П. Назв. праця. С. 119). Макарія (Опо- цького) рукопокладено во єпископа Крестцовського, вікарія Новгородської єпархії 14 вересня 1922 р. обновленськими єпископами «старого поставлення», - тобто архієреями дореволюційного висвячення, що перейшли (на чолі з митрополитом Сергієм Страгородським) до обновленства. І хоча досить скоро єпископ Макарій став критикувати обновленський рух, за що 7 лютого 1923 р. був звільнений «на покій» із забороною в священнослужінні («впредь до выздоровления»), необхідним авторитетом у православних Чернігова він користуватися не міг. У Чернігові був потрібний архієрей, який би повів рішучу боротьбу з обновленством. Надалі єпископ Макарій проявив себе як переконаний захисник православ'я, у 1924 р. був призначений єпископом Череповецьким. Після 1927 р. приєднався до ІПЦ. На допиті в ДПУ у травні 1933 р. рішуче заявив: «від учення Христового відмовитися не можу». Загинув у 1937 р..

Хіротонія відбулася в неділю 18 листопада 1923 р. в московському Донському монастирі Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 158; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 39; Косик О. В. Истинный воин Христов... С. 57.. Здійснили таїнство патріарх Московський Тихон, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Пахомій і єпископ Ананьєвський Парфеній (Брянських) Пуцко В. Г. Указ. соч. С. 46^7.. Архієпископ Таврійський і Симферопольський Никодим поставив свій підпис на Ставленицькій грамоті єпископа Дамаскіна після підпису патріарха. Розпочався новий етап служіння єпископа Дамаскіна - у Чернігівській єпархії. Служіння, що стало поступовим сходженням на Голгофу.

Незабаром після висвячення єпископа Дамаскіна парафії Чернігова, Ніжина і Новгорода-Сіверська також визнали його своїм правлячим архієреєм. Нагадаємо, що в цей час архієпископ Чернігівський Пахомій був видалений владою за межі України і вимушений був управляти єпархією здалеку - з Москви. Це, звичайно, утруднювало ведення єпархіальних справ і негативно позначалося на положенні православної Церкви в Чернігівській єпархії: всі ключові позиції в єпархії поступово зайняли обновленці. Зрозуміло, що для успішного управління єпархією в такий неспокійний час, яким була перша половина 1920-х років, потрібний був архієрей вольовий, з сильним характером, який би користувався довірою православної пастви, - тут, на місці. Саме таким був давній знайомий архієпископа Пахомія архімандрит Дамаскін, до того ж, він уже проявив себе в Криму й на Кубані. На прохання архієпископа Пахомія патріарх Тихон призначив єпископа Дамаскіна тимчасово керуючим Чернігівською єпархією Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 158; Шумило В. В. Указ. соч. С. 8; Косик О. В. Указ. соч. С. 59..

«Депутат, посланий до Москви за єпископом Дамаскіним, був незабаром заарештований. Йому було зроблено пропозицію: «...телеграфуйте, щоб єпископ Дамаскін не приїжджав, і негайно будете на волі». Депутат віддав перевагу в'язниці» Косик О. В. Там же..

В Україну єпископ Дамаскін прибув у листопаді 1923 р. Про приїзд єпископа Дамаскіна в Чернігів відразу після хіротонії докладніше див.: Шуміло В. В. Настоятель Троїце-Іллінського монастиря Георгій (Смельницький) як один із ідеологів ІПЦ на Чернігівщині: за матеріалами слідчих справ. Сіверянський літопис. 2020. № 2. С. 94-95. і відразу ж почав проповідь на захист православної Церкви. Як і в Криму, і на Кубані, йому вдалося багатьох утримати від фатального кроку, а інших, тих, хто цей крок уже зробив - переконати повернутися з обновленства. Під його впливом повернувся з покаянням єпископ Матвій (Храмцов), який очолював обновленців у Новгород-Сіверському ві- каріатстві Чернігівській єпархії, і багато інших священиків і кліриків. Щоб укріпити позиції православної Церкви, на місце священиків-відступників єпископ Дамаскін висвячував нових, наприклад, свого адвоката у «кримській справі», талановитого юриста Євгенія Салькова, що приїхав разом з ним, ієрея Іоана Смолічева Брата відомого історика, археолога П. І. Смолічева. і багато інших Священики Євгеній Сальков та Іоан Смолічев будуть розстріляні за приналежність до ІПЦ в Карагандинському концтаборі у 1937 р..

Єпископ Дамаскін упорядкував єпархіальну канцелярію, занедбану за відсутності правлячого архієрея, створив нові благочиння, невпинно роз'їжджав єпархією, служив, проповідував, укріплював у вірі тих, хто вагався, і зневірених. Колишній вчитель, він особливо переживав про християнське виховання дітей, які зростали в богоборчій державі. За спогадами очевидців, діти і молодь відповідали йому взаємною любов'ю Свідоцтво Всеволода Петровича Ващенка. Лист В. П. Ващенка до В. В. Шуміла від 22. 07. 1998 р., з архіву автора. Єпископ Дамаскін був духівником Всеволода Петровича, в Ніжині завжди зупинявся в його будинку: «Після приїзду в Ніжин єпископові Дамаскіну не було де зупинитися. Не всі приватні люди приймали на квартиру, боячись переслідування влади. Нам боятися було нічого, мій батько був розстріляний, до речі, у Чернігові як контрреволюціонер. Так попав владика Дамаскін до нас на квартиру і прожив приблизно 10 років, а фактично не більше року. Проживе пару місяців, його заарештовують, засилають кудись до Азії. Повертається із заслання знову до нас, проживе пару тижнів або місяців, і знову заслання». - Лист В. П. Ващенка до В. В. Шуміла від 18. 06. 1998 р., з архіву автора. Під час Другої світової війни В. П. Ващенко, юрист за освітою, був секретарем Ніжинської духовної консисторії, після війни жив на еміграції в Мюнхені, церковний публіцист, публікувався у виданнях Російської Закордонної Церкви «Православная Русь», «Православная жизнь» та інших, помер у 1999 р. Нам вдалося віднайти справу Петра Філіповича Ващенка, розстріляного у вересні 1921 р. (ДАЧО. Ф. Р-8840. Оп. 3. Спр. 12202)..

Як приклад, характерний для діяльності єпископа Дамаскіна, наведемо уривок зі спогадів його багатолітнього секретаря Олени Миколаївни Лопушанської: «... відкритий противник більшовизму, єпископ Дамаскін не відразу попав у руки радянської влади, і хоч нетривалий час міг роз'їжджати. Винахідливість і невтомність єпископа Дамаскіна вражаючі: його шукають в одному місці, а він вже далеко здійснює богослужіння. У Полтаві має бути хіротонія єпископа Василія Зеленцова. Без участі єпископа Дамаскіна вона не може відбутися Оскільки за канонами Православної Церкви єпископську хіротонію можуть здійснювати не менше ніж два архієреї (див.: Правило святых апостол 1-е. Книга правил Святых Апостол, Святых Соборов Вселенских и Поместных и Святых Отец. Москва: Синодальная тип-я, 1893. Л. 11). В Україні у цей час майже всі православні єпископи були заарештовані або вислані за її межі, і архієпископові Полтавському Григорію (Лісовському) нікому було сослужити. Єпископ Дамаскін, розуміючи, що за цей вчинок він може бути заарештований, таємно приїжджає до Полтави і бере участь у хіротонії майбутнього священносповідника Василія (Зеленцова) у єпископа Прилуцького. Хіротонія відбулася 25 серпня 1925 р. Незадовго до цього, 1 липня 1925 р., єпископ Дамаскін був випущений із в'язниці під «підписку про невиїзд». Порушивши дане владі зобов'язання, єпископ Дамаскін свідомо поставив себе під загрозу нового арешту. Про єпископа Василія (Зеленцова) детальніше див.: Шумило С. Умереть за Христа. Новомученики земли Черниговской. Троїцький вісник. Видання Чернігівської єпархії УПЦ. 1997. №№ 1-2 (32-33). Січень-лютий. У вказаній публікації, на жаль, редакція з «цензурних міркуваннь» виключила згадку про приналежність єпископа Василія Прилуцького до ІПЦ.. Але єпископ Дамаскін вже прикріплений до Чернігова із забороною жити в інших місцях. Він знаходить вихід: приїжджає до Полтави з уранішнім поїздом, з вокзалу вирушає прямо до собора, бере участь у хіротонії, а потім із першим поїздом виїжджає назад» Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 40-41. Тут необхідно зробити уточнення: в описуваний період єпископ Дамаскін перебував «без права виїзду» не в Чернігові, а в Харкові. За давністю і численністю подій у житті владики Дамаскіна, Олена Миколаївна переплутала: єпископ Дамаскін приїхав нелегально на хіротонію до Полтави не з Чернігова, а з Харкова..