Єпископ Глухівський та Ніжинський Дамаскін (Цедрик) як один із головних ідеологів Істинно-Православної Церкви в Україні

Метою листування єпископа Дамаскіна було «збирання сил»: потрібно було об'єднати всіх православних, не згодних з новим курсом митрополита Сергія. Єпископ Дамаскін активно формує в Україні Істинно-Православну Церкву.

27 листопада 1929 р. єпископ знову був заарештований: донощиком на цей раз став сергіянський священик, благочинний Стародубського району Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 162; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 87;

Шумило В. В. Схиархимандрит Лаврентий... С. 17-18; Косик О. В. Указ. соч. С. 153, 159-165.. Разом із Дамаскіним була заарештована велика група людей, священиків і вірян. Головне звинувачення, яке було висунуто органами ДПУ: організація зборів, на яких велися антирадянські розмови і читалися антирадянські листи. А по суті, - у невизнанні Декларації і об'єднанні довкола себе прибічників ІПЦ.

На слідстві владика поводився спокійно, чесно і прямо висловлював свою позицію щодо відносин держави і Церкви. Він пояснював слідчому, що ані він, ані противники Декларації митрополита Сергія не виступають проти легалізації Церкви в СРСР як такої, що нічого антирадянського в їхніх діях немає і не було. Вони - за нормальні відносини Церкви і держави, але вони рішуче проти втручання держави у внутрішнє життя Церкви, як це відбувається зараз. Єпископ пояснив, що і в «царські часи» він був проти того, щоби привносити політику в церковне життя.

На питання слідчого про конкретних осіб він відповідав стримано, так, щоб у ДПУ не було за що «зачепитись» для звинувачення заарештованих або для здійснення нових арештів. У деяких випадках він прямо відмовлявся називати імена людей, що цікавили слідчого, наприклад, єпископа Іоасафа (Удалова). Слідство мало у своєму розпорядженні лист єпископа Іоасафа до єпископа Дамаскіна, і слідчий намагався з'ясувати ім'я автора листа.

29 грудня єпископ Дамаскін був переведений зі Стродуба до Смоленська. Із протоколів допиту в Смоленському ізоляторі випливає, що владика був дуже хворий, проте його водили на допити. Щоб змусити говорити, його морили голодом. Не виключено, що били - в цей час вже на допитах починають широко застосовуватися побої і навіть тортури.

Він говорить, але, звичайно, не те, чого чекав від нього слідчий: «как невозможно никаким давлением уничтожить пара, и тем лишь усиливается сопротивляемость его, так невозможно уничтожить вековечную идею христианства, ибо она в духе человека» Цит. за: Косик О. В. Указ. соч. С. 163..

У березні 1930 р. слідство було закінчене. Єпископа Дамаскіна і його «подільників» звинуватили у створенні контрреволюційної організації, яка ставила собі за мету «свержение советской власти». Складалась вона «из наиболее реакционных попов, а[нти]-сов[етских] активных «ревнителей православия» и монахов». Антирадянську агітацію ця організація вела «под флагом организации борьбы против сергиевского церковного течения, - продавшихся большевикам».

У цій справі вже фігурує слово «катакомби». На думку слідства, формування катакомбних общин, тобто відхід з-під контролю держави, яка активно втручалася в життя Церкви, є прямим доказом контрреволюційної діяльності: «Одной из задач в своей деятельности группировка также ставила подготовку к переходу всей церковной деятельности в подполье - «катакомбы», давая надлежащие установки по этому вопросу в распространяемых письмах и воззваниях» Косик О. В. Указ. соч. С. 164..

28 травня 1930 р. єпископа Дамаскіна засудили до ув'язнення «в концлагерь сроком на десять лет». Він був направлений на Соловки Польский Михаил, протопресв. Указ. соч. С. 162; Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 87; Шумило В. В. Указ. соч. С. 18; Косик О. В. Указ. соч. С. 165. - один з найжорстокіших концентраційних таборів СРСР.

Як і про попередні тюремні ув'язнення, про перебування владики на Соловках відомостей майже немає. Навіть своєму відданому секретареві О. М. Лопушанській він дуже мало розповідав. Відомо лише, що умови там були жахливі, щоб хоч якось врятуватися від голодної смерті, він вимушений був збирати на березі ріки «ракушки». Єдиною втіхою для нього була усамітнена молитва: його часто бачили в лісі навколішки Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 87.. «Його співув'язнені розповідали, що він користувався кожною хвилиною свободи на лісових роботах, щоб відійти від робочих груп у глиб лісу і молитися. Вони розповідали, що коли неподалік молився цей мученик-єпископ, то атмосфера незвичайної примиреності і тихої світлості панувала в найстрокатіших і грубіших робочих групах, зовсім не схильних до якої б то не було форми благоговіння або благочестя» Вестник. 1991. № 5. С. 8..

Але розповів про це, звичайно, не сам владика, розповіли засланці, які відбували табірний термін разом із ним. На жаль, О. М. Лопушанська не назвала їхніх імен.

Листування заборонене ще не було, проте отримувати і відправляти дозволялося не більш ніж один лист на місяць. Дивом зберігся лист владики, який знаходиться в одному приватному архіві. У листі такі рядки: «Теперь же мы приблизились ко Христу, познали радости, перед коими все прежние земные радости - ничто» Цит. за: Косик О. В. Указ. соч. С. 165.. Це слова монаха-ісихаста, що пізнав тепло Фаворського світла в жорстоких умовах людського життя, підлоти і страждань.

Соловки остаточно підірвали його здоров'я. У листопаді 1933 р. він був звільнений як повний інвалід. Так часто робили: щоб «не плодити мучеників», їх випускали вмирати «на свободу» Так вчинили і з давнім другом владики Дамаскіна - архієпископом Пахомієм (Кедровим). Абсолютним інвалідом його випустили на свободу в 1937 р., де він 11 листопада помер «своєю смертю». Див.: Шумило В. В. Указ. соч. С. 20-21.. Дорогою додому, в Україну, єпископ Дамаскін зустрівся в Архангельську з архієпископом Серафимом (Самойловичем), з яким у нього встановилося спілкування і довірче листування Косик О. В. Указ. соч. С. 167-170..

Уже під час перебування в Україні, у свого брата Федора в Херсоні, владика дізнався про звільнення митрополита Кирила. Він негайно відправився до митрополита в Гжатськ, користуючись тимчасовим «передихом» влади, розуміючи, що ні митрополитові Кирилу, ні йому самому не дадуть довго перебувати на волі. Це була друга їхня зустріч, дуже важлива в історії Руської Церкви, тому що вона сформувала їхнє подальше ставлення до церковної організації митрополита Сергія А отже, і ставлення до «сергіянської церкви» архієреїв і духовенства, які розділяли переконання митрополита Кирила і єпископа Дамаскіна.. З того часу митрополит Кирило вже благословляє створення «домашніх церков», де можна здійснювати богослужіння, не поминаючи Сергія. Ідея відходу Руської Православної Церкви в катакомби, формування Катакомбної Церкви вийшло з області теоретичних роздумів і набуло практичної форми. Фактично, митрополит Кирило очолив Катакомбну Церкву. Немає сумнівів, що прийшов він до цих переконань не без участі єпископа Дамаскіна, тому що саме в цей час владика Дамаскін приходить до висновку про те, що в СРСР істинна Церква може зберегтися лише у підпіллі - в катакомбах.

О. М. Лопушанська з цього приводу пише: «Він вже ухиляється від широкої діяльності, не пише довгих послань, звернених до широких кіл віруючих. Він переконався, що в умовах радянської дійсності і загального розкладання можлива лише підпільна Церква. А найголовніше, він побачив масовий відхід від релігії, успіх антирелігійної пропаганди, зростаюче вшир і углиб безбожжя. Треба було рятувати вже не більшість, а меншість» Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 88.. У цей час, мабуть, і з'являється його робота «Печать Христа и печать антихриста» Див. докладніше: Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 72-74; Andreyev I. Ibid. P. 222-223, 230; Дамаскин (Христенсен), иеромон. Надежда. Русский паломник. Издание Валаамского общества Америки (Chico, California). 1994. № 9. С. 69-72; Шумило В. В. Почему необходимо покаяние в грехе сергианства. Вера и Жизнь (Чернигов). 2008. № 1 (12). С. 44-60.. Тепер він мислить апокаліптичними символами, в його уяві Церква чітко розділилася на Філадельфійську та Лаодикійську. Філадельфійська Церква - це Істинно-Православна Церква, Церква патріарха Тихона, митрополитів Петра і Кирила, Лаодикійська - «радянська» церква, церква митрополита Сергія. Майбутній катакомбний священик отець Михаїл Нечитайленко, тоді ще 19-річний юнак, який близько знав ігуменію Софію (Гриньову), а через неї єпископа Дамаскіна, передавав по пам'яті слова, сказані владикою Дамаскіним про Церкву, як свого роду заповіт: «Новозавітний Ковчег спасіння [Православна Церква] повинен закритися зсередини [піти в підпілля], щоб зберегти від всепоглинаючих хвиль вогненного океану [радянської влади, яка знищує Церкву і мільйони віруючих] хоч би «мале стадо» вірних» (див.: Лк. 12:32). Йшлося, звичайно, про подальше катакомбне існування православної Церкви в СРСР Свідоцтво священика Михаїла Даниловича Нечитайленка. Запис бесіди від 22 лютого 1998 р., з архіву автора..

Формуванню таких настроїв в середовищі єпископату та духовенства сприяла також позиція першоієрарха Руської Православної Церкви митрополита Петра по відношенню до митрополита Сергія і створеного ним синоду, що стала широко відомою. Так, весною 1934 р. єпископ Дамаскін отримав (ймовірно, від митрополита Кирила) копії листів патріаршого Міцеблюстителя митрополита Петра до свого заступника митрополита Сергія із засудженням дій останнього. Звичайно, це в черговий раз укріпило єпископа Дамаскіна в усвідомленні правильності вибраної ним позиції. В одному з листів того періоду він писав своїм однодумцям: «Извещаю вас, что дедушка Петр предложил митрополиту Сергию распустить незаконный Синод свой, изменить свое поведение и принести покаяние перед Церковью и собратиями. Сдержит ли он это? Конечно, нет. Значит, нам не по пути, не по дороге с ним» Цит. за: Шкаровский М. В. Иосифлянское движение в Киеве в первой половине 1930-х годов: священник Димитрий Шпаковский и епископ Дамаскин (Цедрик). Труди Київської духовної академії. 2011. № 14. С. 212..

Тепер у єпископа Дамаскіна немає сумнівів відносно «сергіянської церкви»: «Путь митрополита Сергия - путь несомненной апостасии. Отсюда и отщетение благодати у него несомненно» - пише владика 15 квітня 1934 р. архієпископові Серафиму (Самойловичу) Цит. за: Сикорская Л. Е. Указ. соч. С. 468-469. «Апостасія» (у перекладі з грецької - «відступництво») - богословський термін, що означає буквально «відступництво від Христа, від Церкви». Детальний богословський розгляд діяльності митрополита Сергія з точки зору «апостасії» див. в роботі відомого богослова РПЦЗ протоієрея Бориса Молчанова «Епоха апостасії», написаної і виданої в Харбіні у 1938 р.: Молчанов Борис, протоиер. Эпоха апостасии. Вера и Жизнь. 1992. № 1. С. 4-27. Див. також: Шумило В. В. Почему необходимо покаяние... С. 44-60.. Для нього зрозуміло, що молитовного спілкування православних з сергіянами вже бути не може. Копію цього листа він пересилає митрополитові Кирилу і взагалі піддає широкому розголосу. На питання слідчого під час допиту 16 серпня 1934 р., хто автор цього листа, митрополит Кирило відверто відповів: «епископ Дамаскин, мой единомышленник».

У цей же час митрополит Кирило в одному зі своїх листів розмірковує про «обновленческую природу сергианства» й приходить до висновку, що «митрополит Сергий отходит от Православной Церкви». А якщо так, «для православных нет с ним части и жребия» (порівн.: Діян. 8:18-24) Цит. за: Сикорская Л. Е. Указ. соч. С. 468.. Цей лист також поширювався в копіях і був добре відомий в Катакомбній Церкві і в РПЦЗ завдяки катакомбникам, які емігрували під час Другої світової війни.

Але «отщетение благодати» у митрополита Сергія і однодумних з ним єпископів хіба означає, що благодаті спасіння позбавлені тисячі віруючих, які не розуміють, в яку пропасть веде їх митрополит Сергій: «пока они [Сергій та його синод] не отсечены Соборным решением Церкви?» Цитований вище лист єпископа Дамаскіна архієпископові Серафиму (Самойловичу).

Єпископ Дамаскін подає це у формі запитання, і митрополит Кирило як би відповідає: «Спасутся ли пребывающие в сергианстве верующие? Мы не можем знать, потому что дело спасения вечного есть дело милости и благодати Божией» Цит. за: Сикорская Л. Е. Указ. соч. С. 468..

Незважаючи на тяжкий стан здоров'я, єпископ Дамаскін багато роз'їжджає країною, особливо по Україні, відвідує однодумні приходи і общини. Часто буває в Києві, таємно відвідує Чернігів, Харків, здійснює таємні чернечі постриги Шумило В. В. Схиархимандрит Лаврентий... С. 21-22; Косик О. В. Указ. соч. С. 180.. Не маючи можливості оселитися в Києві і Чернігові, він селиться в Ніжині на квартирі В. П. Ващенка.

Звичайно, його діяльність не могла залишитися непоміченою органами НКВС. 1 серпня 1934 р. в Ніжині єпископ Дамаскін був заарештований за звинуваченням в організації ІПЦ, його помістили в слідчий ізолятор Чернігова. На допиті владика підтвердив, що не визнає митрополита Сергія «законным предстоятелем Церкви». У 1935 р. він був висланий у Північний край, але і в засланні не припинив своєї активної діяльності з організації Катакомбної Церкви. На прохання архієпископа Серафима (Самойловича) він узяв під свою опіку общини ІПЦ у Вятській єпархії, організував у непрохідних вятських лісах таємний монастир. Збереглися фотографії виритих в землі «схронів», що служили келіями для катакомбних ченців Див.: Дамаскин (Цедрик Дмитрий Дмитриевич). ПСТГУ. [Електронний ресурс]. . Цей монастир був розкритий чекістами, всі ченці розстріляні.

Найближчим помічником єпископа Дамаскіна в цей період його служіння був священик Ізмаїл Рождественський Див. про нього: Рождественский Измаил Васильевич. ПСТГУ. [Електронний ресурс]. , священносповідник, старший брат відомого катакомбного священика Михаїла Рождественського, який окормляв катакомбну паству в СРСР аж до своєї смерті в Ленінграді у 1988 р. Див.: Шкаровский М. В. Священники Измаил и Михаил Рождественские. Судьбы иосифлянских пастырей: Иосифлянское движение Русской Православной Церкви в судьбах его участников. Архивные документы. Санкт-Петербург: Сатисъ - Держава, 2009. С. 283-307. З Чернігова у добровільне заслання приїхав слідом за владикою священик Іоан Смолічев, один з найавторитетніших пастирів Чернігівської єпархії, духовний син владики і його відданий однодумець.

У березні 1936 р. єпископ Дамаскін знову був заарештований і 27 жовтня «трійкою» УНКВС Кировського краю засуджений до 5 років таборів за статтею 58-10.

У цих же 1936-1937 рр. на чернігівське духовенство, що не поминало митрополита Сергія, з новою силою обрушилися гоніння. У липні 1936 р. в Чернігові були заарештовані майже всі істинно-православні священики і розпочато великий судовий процес. Їх звинуватили у «формуванні контрреволюційного церковного угрупування» і спробі навіювання населенню антирадянських поглядів. Головним звинуваченням було: «приналежність до ІПЦ». Уціліли й дожили до початку Другої світової війни лише ті, хто пішов у катакомби Шумило В. В. Указ. соч. С. 23-25; Шуміло В. В. Схиархімандрит Лаврентій (Проскура) - член Істинно-Православної Церкви на Чернігівщині. Сіверянський літопис. 2019. № 4-5. С. 67-80; Шуміло В. В. Істинно-православна церква на Чернігівщині та ігумен Аліпій (Яковенко). Сіверянський літопис. 2020. № 1. С. 124-137..

4 листопада 1936 р. єпископ Дамаскін був відправлений до Карлагу, через рік до нього приєднався отець Іоан Смолічев, заарештований 10 жовтня 1937 р. Див.: Смоличев Иван Иванович. ПСТГУ. [Електронний ресурс]. URL: http://213.171.53.29/bin/code. exe. Їм удавалося разом молитися і здійснювати богослужіння, незважаючи на небезпеку розстрілу у випадку, якщо про це стане відомо табірному начальству Косик О. В. Указ. соч. С. 201..

До єпископа Дамаскіна приходило багато людей, особливо в церковні свята. Фізично хворий, повний інвалід владика Дамаскін навіть у страшних умовах Карагандинського концентраційного табору ніс хрест пастирського служіння. Він залишався вірний заповітам свого вчителя, митрополита Антонія (Храповицького). Вчення Антонія про співстрадницьку любов владика Дамаскін виконав власним життям: до кінця своїх днів він зміцнював тих, хто сумнівається, утішав страждущих, укріпляв духовно голодних.

У 1937 р. НКВС приступило до рішучого наступу на ІПЦ, почалося фізичне знищення лідерів Істинно-Православної Церкви, - тих, хто не встиг піти в підпілля. 13 серпня вже в таборі був заарештований єпископ Дамаскін; привід - молився на Пасху разом з ув'язненими. Це означало, що єпископ «проводил религиозную идею среди з/к» Там же. С. 202.. Поставили в провину навіть те, що владика, не криючись, благословляв свого духовного сина, священика Іоана Смолічева.

Це був останній арешт владики. 10 вересня 1937 р. «трійкою» НКВС він був засуджений до розстрілу, 15 вересня вирок був приведений у виконання Там же. С. 205..

Коли в таборі запитували владику, «скільки ви перебуваєте в ув'язненні», він завжди відбувався жартами: «Скільки радянська влада, стільки я в ув'язненні». У цьому жарті була лише частка жарту: якщо скласти докупи всі місяці й роки його тюремних поневірянь, то виявиться, що більшу частину свого життя він провів у в'язницях, засланнях і таборах. Воістину, радянська влада знищувала кращих представників народу, ім'ям якого вона намірилася побудувати «рай на землі».

У Катакомбній Церкві зберігся переказ, що насправді владика не був розстріляний, а помер за кілька днів до розстрілу: «куля безбожників не торкнулася вірного пастиря Церкви Христової». А було це так: у Сибіру, глибокою осінню, разом з іншими засланцями святитель чекав пором, який повинен був доставити їх до остаточного місця ув'язнення. До їхньої групи приєднали ще одного священика. Він зовсім був роздягнений, в одному лише легкому літньому підряснику і замерзав від холоду. Із словами «у кого две одежды, отдай неимущему», святитель зняв з себе рясу і віддав тому, хто замерзав. Підірване здоров'я владики не витримало холоднечі, і на поромі, який вже плив по річці, святитель тяжко захворів і незабаром помер Шумило В. В. Схиархимандрит Лаврентий и его время... С. 23..

Переказ цей увійшов навіть у літургійне життя Церкви. У службі Собору Новомучеників та Сповідників ХХ ст., складеній в Російській Православній Церкві Закордоном, в тропарі 5-ої пісні канону співається: «Дамаскиново житіє да умилитъ вся чтущыя: како бі и на островіхь Соловецкихъ, и въ Казахстані и во страні Сібирстій, восходя кь Голгофі своей. Като мразомь сібирскимь томимь, при брезе ріки неимущему іерею верхнюю рясу свою отдаде. Самь же вь стужі зимній на плоту Богу духь предаде, единь оть тіхь, ихь же мірь недостоинь бі» Служба святым Царю Мученику Николаю и всем Новомученикам и Исповедникам Российским. Вильмуассон (Франция): Изд. Храма святых Царя Мученика Николая и всех Новомучеников Российских, 1992. Л. 14.. Знаючи вдачу святителя Дамаскіна, можна припустити, що ця подія - історія з рясою - дійсно сталася в його житті.

Збереглася й інша версія кончини єпископа Дамаскіна, її розповів київський катакомбний священик Андрій Бойчук. Він зумів втекти із заслання і таємно здійснював священицьке служіння, доживши до початку радянсько-німецької війни. Його розстріляли в Білій Церкві у 1941 р. Отець Андрій розповів, що єпископа Дамаскіна «помістили в одну з сибірських в'язниць. Із загальної камери перевели до штрафної камери-одиночки - без вікон, без освітлення. На підлозі цієї камери замерзла вода, стіни покриті помороззю. Очевидно, єпископа Дамаскіна посадили в неї у «покарання». За що? За молитву? За проповідь? За необережне слово проти мучителів? У цьому холоді і мороці, може, навіть, без їжі, протримали єпископа

Дамаскіна, поки він не отримав відмороження ніг третього ступеня і не почалася гангрена. Тяжко уявити без жаху ці страшні дні Гефсиманського томління єпископа Дамаскіна. У тюремному лазареті єпископ Дамаскін помер від загальної гангрени через відмороження ніг» Е.Л. [Лопушанская Е. Н.]. Указ. соч. С. 95.. Ця історія дуже схожа на правду. Подібну історію розповідав про себе авторові цієї статті катакомбний єпископ Лазар (Журбенко) в 1991 р., тільки його, ще юнака, посадили в такий же табірний карцер на три доби в 1953 р.

Можливо, єпископ Дамаскін дійсно помер за кілька днів до розстрілу, а в пам'яті людей ці дві події злилися в одну. А можливо, що його, хворого, вмираючого, розстріляли, не діждавшись його кончини.

Як би там не було, але обидва перекази свідчать про те, що в народі зберігалося дуже світле уявлення про єпископа Дамаскіна, яке й породило ці легенди про його дивну кончину.

Своєю смертю єпископ Дамаскін ніби відкрив список розстріляних святителів Істинно-Православної Церкви: 10 жовтня 1937 р. був розстріляний першоієрарх Руської Православної Церкви митрополит Петро Крутицький. 20 листопада розстріляні митрополити Кирило Казанський та Іосиф Петроградський. В останні місяці перед смертю їх помістили до однієї камери, що віруючими було розцінено як символ єдності Катакомбної Церкви. Розстріляні вони були також разом, в один день і в одну хвилину. «Після тисячолітньої історії, Руська Православна Церква виявилася відкинутою до часів до Костянтина Великого - до часів катакомб» Там же. С. 96..

Здавалося, що зло торжествувало - попереду були ще довгі роки радянського безбожжя. Проте отримати духовну перемогу над Церквою, знищити її не вдалося: «Катакомбна, або підпільна Церква, виникла в кінці 20-х років. То один, то інший священик зникав зі свого приходу, поселявся в таємному місці і починав небезпечне життя вигнанця. У скособочених будиночках на міських околицях виникали таємні молельні. Там служили літургії, сповідали, причащали, хрестили, вінчали і навіть висвячували нових священиків. Потай, передаючи один одному умовний стук у двері, стікалися туди віруючі з далеких міст і областей. Туди йшли за втіхою, бесідою, за «радістю богослужіння». Туди несли дітей, вели людей похилого віку. Скільки таких осередків таємної віри існувало в країні, ніхто не знає» Поповский Марк. Жизнь и житие Войно-Ясенецкого, архиепископа и хирурга. Париж, 1979. С. 355..

Священномученик Дамаскін був прославлений во святих Архієрейським Собором Російської Православної Церкви Закордоном у 1981 р. Майже через двадцять років, у 2000 р. він був причислений до сонму святих на Ювілейному Архієрейському Соборі Московської патріархії Див.: Юбилейный Архиерейский Собор Русской Православной Церкви: Храм Христа Спасителя, 13-16 августа 2000 г. Материалы. Москва: Издательский совет Московского Патриархата, 2001. С. 287. В «Деянии ... о соборном прославлении Новомучеников и Исповедников Российских ХХ века» титул єпископа Дамаскіна помилково вказаний як «епископ Стародубский». Насправді він був єпископом Глухівським, документи підписував як «Епископ Глуховский и Нежинский». Див.: ЦГАООУ, Ф. 263. Оп. 1. Спр. 33122. Арк. 120-г..

Богословські ідеї єпископа Глухівського та Ніжинського Дамаскіна, що містяться в його численних листах і посланнях до побратимів-архіпастирів, до духовенства і пастви, ще належить зібрати воєдино для глибокого і всебічного вивчення та осмислення, але й зараз вже зрозуміло, що святитель Дамаскін був не лише мученик, але й видатний учитель Церкви. Його слово, виголошене з глибини віруючого і люблячого серця, моральна правда, істинність якої він довів своєю мученицькою смертю, завжди укріплюватимуть християн у правдивості та вірності євангельського шляху.

References

1. Akty' Svyatejshego Tikhona, Patriarkha Moskovskogo i vseya Rossii, pozdnejshie dokumenty' i perepiska o kanonicheskom preemstve vy'sshej czerkovnoj vlasti. 19171943 gg. [Acts of His Holiness Tikhon, Patriarch of Moscow and All Russia, later documents and correspondence on the canonical succession of the supreme church authority. 1917-1943]. (1994). Moscow, Russia.

2. E.L. [Lopushanskaya E.]. (1971). Episkopy' ispovedniki [Bishops Confessors]. San Francisco, USA.

3. Kosik, O. (2009). Istinny'j voyn Khrystov: Knyha o sviashchennomuchenyke epyskope Damaskyne (Tsedryke) [The true warrior of Christ: a book about the holy martyr Bishop Damascene (Zedric)]. Moscow, Russia.

4. Morenets, V. (2017). Chernihivshchyna [Chernihiv region]. Persha khvylia. Kamianets-Podilskyi, Ukraine.

5. Puczko, V. (2002). Glukhovskij episkop Damaskin [Glukhovsky bishop of Damascus]. Moskovskij zhurnal - Moscow magazine, 10.

6. Tryhub, O. (2009). Rozghrom ukrainskoi tserkovnoi opozytsii v Rosiiskii pravoslavnii tserkvi (1922-1939 rr.) [The defeat of the Ukrainian church opposition in the Russian Orthodox Church (1922-1939)]. Nikolaev, Ukraine.

7. Shumilo, V. (2001). Skhiarkhymandrit Lavrentii i eho vremia: ocherk tserkovnoi istorii Chernihovshchiny (1868-1950 hh.) [Schiarchimandrite Lavrenty and his time: an outline of the church history of Chernihiv region (1868 -1950)]. Chernigiv, Ukraine

8. Shumilo, V. (2019). Skhyarkhimandryt Lavrentii (Proskura) - chlen Istynno- Pravoslavnoi Tserkvy na Chernihivshchyni [Shiarchimandrite Lavrentiy (Proskura) is a member of the True Orthodox Church in Chernihiv Region]. Siverianskyi litopys - Siverian Chronicle. 4-5.

9. Shumilo, V. (2019). Pysmova spadshchyna Istynno- Pravoslavnoi Tserkvy: poetychnyi albom skhyihumeni Sofii Hrynovoi [The Written Heritage of the True Orthodox Church: A Poetic Album of the Abbess Sophia Grinyova]. Siverianskyi litopys - Siverian Chronicle. 6.

10. Shumilo, V. (2020). Istynno-Pravoslavna Tserkva na Chernihivshchyni ti ihumen Ali- pii (Iakovenko) [The True Orthodox Church in Chernihiv Region is the Abbot Alipi (Yakovenko)]. Siverianskyi litopys - Siverian Chronicle. 1.

11. Shumilo, V. (2020). Nastoiatel Troitse-Illinskoho monastyria Heorhii (Smelnytskyi) yak odyn iz ideolohiv ipts na Chernihivshchyni: za materialamy slidchykh sprav [Abbot of the Trinity-Ilyinsky Monastery George (Smelnytsky) as one of the ideologues of the TOC in the Chernihiv region: according to the materials of investigative cases]. Siverianskyi litopys - Siverian Chronicle. 2.

Размещено на Allbest.ru