З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

З нових документів до історії Сіверщини (ХИІІ-ХИІІІ ст.1)

Юрій Мицик, Інна Тарасенко



Анотація

Тарасенко Інна Юріївна - кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського Національної Академії наук України (м. Київ,)

о. Мицик Юрій Андрійович - доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського Національної Академії наук України (вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001, Україна).

Метою цієї публікації є уведення до наукового обігу важливих документів, створених гетьманами України Іваном Скоропадським, Данилом Апостолом, Кирилом Розумовським, кількома полковниками та іншою старшиною Гетьманщини, що дозволяє доповнити «Український Дипломатарій ХУІ- ХУІІІ ст.», а видання останнього є одним з актуальних завдань української археографії. Публікується також різноманітна ділова документація Гетьманщини (купчі, векселі, скарги, реєстри тощо). Крім того, аналізуються інформаційні можливості цих джерел, виявляються особливо цінні свідчення. Наукова новизна тісно пов'язана з вищевизначеною метою, оскільки вперше до наукового обігу уводяться архівні, недруковані джерела, які зберігаються в зібраннях Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Центрального державного історичного архіву України у Києві, архівосховищ Польщі (Архів Головних Актів Давніх у Варшаві, Держархів у Кракові, Музей Чарторийських у Кракові) і вперше встановлюються важливі факти з соціально-економічної, військово-політичної, церковної історії України кінця ХУІІ-ХУШ ст., діяльності судових органів, повсякденного життя українського народу. В результаті дослідження доповнено знання про військові дії часів Руїни, Чигиринські походи, дипломатичну діяльність гетьмана Івана Мазепи, про участь українців у походах російської армії ХУІІІ ст. Особливо важливим є корпус документів, що стосуються Стародубщини.

Ця етнічна українська земля нині перебуває у складі Росії, і там робиться все можливе, щоб стерти пам'ять про її історичну належність. У самій же Україні історія Стародубщини довгий час вимушено не вивчалася, і зараз ці дослідження тільки починаються.

Ключові слова: універсал, листи, гетьман, Церква, купчі.



Abstract

pr. Mytsyk Yurii A. - Doctor of Historical Sciences, Professor, Chief Scientist at the M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine (4 Trokhsviatytelska Street, Kyiv, 01001, Ukraine).

Tarasenko Inna Yu. - Ph.D. in Historical Sciences, Research Fellow at the M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv).

FROM NEW DOCUMENTS TO THE HISTORY OF THE SIVERIAN REGION (XVII-XVIII CENTURIES! [PART 181

The purpose of this publication is to introduce into scientific circulation important documents created by Hetman of Ukraine Ivan Skoropadsky, Danylo Apostol, Kirill Razumovsky, a number of colonels and other Hetmanate elders, which allows to supplement «Ukrainian diplomatic papers of the XVI-XVIII centuries» - actual task of Ukrainian archeography. Various business documents of the Hetmanate (bill of sale, promissory notes, complaints, registers, etc.) are also published. In addition, the information capabilities of these sources are analyzed and particularly valuable evidence is found. Scientific novelty is closely linked to the above purpose, since for the first time the scientific, archival, non-printed sources are introduced, which are stored in the collections of the Institute of Manuscripts of the National V. I. Vernadsky Library of Ukraine, Central State Historical Archives of Ukraine in Kyiv, Archives of Poland (Archive of the Main Acts of Ancients in Warsaw, State Archives in Krakow, Museum of Czartoryski in Krakow) and for the first time important facts from the socioeconomic, military-political and church history of Ukraine are established. XVII-XVIII centuries, activity of judicial bodies, daily life of the Ukrainian people. As a result of the study, knowledge of the military actions of the period Ruins, the Chigirin campaigns, diplomatic activity of Hetman Ivan Mazepa, about the participation of Ukrainians in the campaigns of the Russian army of the 18th century was supplemented. Particularly important is a group of documents relating to the Starodub region. This ethnic Ukrainian land is now a part of Russia, and every effort is made to erase the memory of its historical identity. In Ukraine itself, the history of the Starodub region was not studied for a long time, and now these studies are just beginning.

Key words: charter, letters, hetman, church, bill of sale.



У черговому випуску ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії цього регіону вже говорилось в попередніх публікаціях). Усього в цій частині статті наводяться тексти 62 документів, у т. ч. 24 - ХУІІ ст., а 38 - ХУІІІ ст., одинадцять у вигляді реґесту (№№ 6, 7, 8, 17, 18, 19-24). Більшість наведених джерел зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) (далі - ІР НБУВ), меншість - в Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі - ЦДІАК України) (№ 37, 39, 41-43, 46-58, 60), Національному музеї історії України (далі - НМІУ) (№ 1, 18, 40) та в архівосховищах Кракова - Бібліотека Чарторийських (БЧ), Ягелонська бібліотека (БЯ), Державному архіві (ДА) Кракова (№№ 6-9, 21-26).

Серед представлених документів необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій XVI - XVIII ст.», тобто універсали й листи гетьманів, полковників, взагалі старшини. У першу чергу тут є документи гетьманів Івана Скоропадського (1 документ), Данила Апостола (2), Кирила Розумовського (1), генерального осавула Івана Журавки (1), стародубського полковника Тимофія Жоравки (Олексієвича) (6), стародубського наказного полковника Петра Корецького (1).

Почнемо з документів XVП ст., яких збереглося менше і вже тому вони цінні. Першими за хронологією йдуть два документи 1661-1662 рр. Вони являють собою копії, зняті українськими істориками у 20-х роках ХХ ст. з оригіналів московського «Древнехранилища» (нині - РДАДА (Російського державного архіву давніх актів). Ця робота здійснювалася згідно з планами Археографічної комісії ВУАН (Всеукраїнської Академії наук) при активній підтримці Михайла Грушевського. Отже, в документі № 1 новомлинський намісник (незрозуміло: гетьмана чи полковника) Іван Ярошенко сповіщав ніжинського полковника Василя Золотаренка про напад орди на землі його полку у грудні 1661 р. (про цей же напад орди свідчать і листи ічнянського сотника Матвія Романенка від 29 (19). 12. 1661 р., писаних до того ж ніжинського полковника та ін. осіб)1. Зазначимо, що оригінал цього листа, як і лист басанського сотника Переяславського полку Данила Кириловича до наказного гетьмана Якима Сомка, у 1946 р. був переданий з фонду «Архів коронний у Варшаві» АГАД (Архіву головних актів давніх у Варшаві) одному з польських музеїв (на жаль, не встановлено, до якого саме) Мицик Ю. З листів «козацького віддділу» АКВ АГАД у Варшаві. Сіверянський літопис. 1998. № 5. С.14-16. Мицик Ю. «Козацький відділ» фонду «Архів коронний у Варшаві» АГАД. Історія і особистість історика. Дніпропетровськ, 2004. С. 83.. Другий лист не має безпосереднього відношення до Сіверщини, але, враховуючи, що він висвітлює (щоправда, на базі не зовсім достовірних свідчень) деякі моменти біографії колишнього гетьмана Івана Виговського, ми наводимо його нижче. Широко представлені універсали стародубських полковників. В ІР НБУВ зберігається збірник копій ХІХ ст., знятих з оригіналів, який містить чимало документів стародубської старшини ІР НБУВ (Національна бібліотека ім. В. І. Вернадського, Інститут Рукопису). Ф. ІІ. спр. 18371-18460., і деякі з них ми наводимо нижче. Спочатку вкажемо на два універсали-привілеї стародубського полковника Тимофія Жоравки (Олексієвича) (9) хорунжому Новгород-Сіверської сотні Родіону Стефановичу, якому надавалося право на будівництво млина й греблі. До речі, під № 58 наводиться лист 1762 р. сина Тимофія Жоравки - Івана, який у 1765-1781 рр. посідав уряд генерального осавула. Цей лист був адресований якомусь Петру Івановичу і містив відповідь на його звернення з приводу заборони «винокурения» козакам с. Сопич суч. Глухівського р-ну Сумської обл.).

До цієї ж категорії належать універсали Т. Жоравки, якими полковому хорунжому Тимофію Улізку (13) і мглинському сотнику Григорію Парфененку (Семеновичу) надавалося право на будівництво млина у с. Пихторівка (14). Універсалом № 11 полковник вирішував конфлікт між колишнім сотником Наумом Ноздрею та військовим товаришем Матвієм Смольченком на користь останнього. До цих документів Жоравки стосується і підписана ним купча 1688 р., згідно з якою козак с. Гаскова (нині - Гаськово під Брянськом) Г. Сковронський продавав частину землі сотенному осавулу Якову Лавриновичу. Тут маємо типову для Гетьманщини практику, коли людина могла мати кілька прізвищ, і часто його роль виконував патронім (по батькові). Яків Лавринович у списках стародубських полкових осавулів відсутній, зате у них є Яків Трушенко (під 1687 р.) Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч. 1. Київ, 1997. С. 86; Gajecky G. The Cossak Administration of the Hetmanate. Cabridge, 1978. V. 1. С. 29.. Цей же документ дозволяє продовжити каденцію останнього і на 1688 р. Забігаючи наперед, вкажемо ще на два листи, які стосуються Стародубщини. У першому - листі 1722 р. стародубського наказного полковника Петра Корецького до шептаківського старости Василя Мовчан (№ 33) йшлося про конфлікт між Федяненками та Пилипом Данченком, «хоружим сотні полковой». У другому 1728 р. (36) Опанас Покорський, який у 1698-1707 рр. перебував на посаді стародубського полкового писаря, а у 1725 р. був засланий до Сибіру (у справі Полуботка), але повернувся на батьківщину в 1728 р., писав до мглинського сотника Олексія Єсимонтовського. Йшлося про його землі, захоплені (під час заслання Покорського) новоміським сотником Павлом Дублянським, і вимагався розгляд цієї справи.

Не менш цінні документи церковних ієрархів. 1745 роком (39) датований указ київського митрополита Рафаїла Заборовського щодо крадіжки церковних речей у Свято-Михайлівському храмі с. Головеньки (суч. Борзнянського р-ну). Додавався і реєстр украдених речей. Під номером 59 подається «доношение» 1763 р. військового канцеляриста Михайла Омеляновича київському митрополиту Арсенію Могилянському. По суті, тут міститься скарга на Василя Ілковського, священика с. Годунівки (під Глуховим) та його дружину, винних у крадіжці церковних речей і грошей. Автор просив провести слідство по цій справі, а на цей час заборонити Ілковському священнодіяти. Під № 44 і 45 містяться дві чолобитні 1753 р. ченців Києво-Печерської лаври до цариці Єлизавети. У першій ченці скаржилися на самовільне загарбання покійним (помер у 1752 р.) бунчуковим товаришем Федором Шираєм земель біля с. Забір'я (Новоміська сотня Стародубського полку, суч. Красногірського р-ну Брянської обл.). У другій ченці просили розглянути несправедиву, на їхній погляд, скаргу отаманів сіл Новоміської сотні, зокрема Попової гори (нині - Красна гора, райцентр Брянської обл.), і прийняти рішення на користь лаври.

В архівосховищах досить часто зустрічаються купчі, що відбиває і дана публікація. Дві з них датовані відповідно 1673 і 1675 рр. (3, 4). Перша з них стосується с. Білогощі на Стародубщині, яке не вдалося локалізувати, а друга - безпосередньо Стародуба, причому вказуються імена міських війта й бурмистрів. Ще дві купчі 1689 і 1692 рр. стосуються відповідно Кролевця і Комарівки (очевидно, тієї, що в суч. Борзнянському р-ні). У першій ідеться про продаж місця на млин генеральному писарю Василю Кочубею, причому в документі названа поіменно вся тогочасна верхівка міста. Цей документ зберігається під склом в експозиції Національного історичного музею України. У другій ідеться про продаж гаю (18), і в ній названа комарівська верхівка, згадується й покупець - хорунжий Мойсей В'яленко, житель с. Прохори (суч. Борзнянського р-ну). 1762 р. датовані дві купчі, які стосуються Новгорода-Сіверського (61, 62). Жителі цього міста «Юрий Иванов сын Конах» з дружиною та «Евхим Осыпов сын Конах» продавали свої двір, город і садок раднику новгород-сіверської палати С. Дергуну. В купчих вказані цікаві топографічні подробиці.

Відзначимо також документ № 5. Це реєстр документів часів Чигиринських походів 1676-1678 рр. Тут згадуються й листи гетмана Івана Самойловича царю Федору, де йдеться і про стародубського полковника у 1663-1664, 1673-1676 рр. (наказного - у 1659-1663 рр.) Петра Рославця та його брата Івана, і про Івана Сірка, і про ніжинського протопопа Симеона Адамовича, і про карбування монети «серебренных чехов сто пуд» в Путивлі тощо.

Далі (6-8, 21-26) йдуть уривки або регести з польських новин (з архівосховищ Кракова), писані, вірогідно, дипломатами. В них говориться і про Сіверщину (дії гетьмана Дорошенка, збір козаків у 1678 р. у Сосниці для походу під Чигирин). Мазепинської доби стосуються інші регести з листів Єжі Довмонта, де йдеться про Кочубея (!?), насправді ж Петрика, до Криму, наступ орди тощо. Значно детальнішим є лист Кіріака Ісаровича до короля Яна ІІІ Собеського. В ньому йдеться про його переговори з Мазепою і дії Мазепи проти Петрика, переговори представників Семена Палія з гетьманом. Доповнюють їх регести жалуваних грамот московських царів 1690 р. (17, 18).

Тепер переходимо до документів ХУІІІ ст. Найбільшу цінність тут являють гетьманські та полковницькі універсали й листи. Спочатку вкажемо на лист 1708 р. Данила Апостола, тоді ще миргородського полковника (28), написаний до полкового обозного Василя Онисимовича. Але такого старшини взагалі не знаходимо у списках. «Онисимович» - це, поза сумнівом, патронім, а справжнє прізвище обозного - Базилевський Василь Онисимович, котрий дійсно був на цій посаді у 1708 р. (невідомо, коли почалася його каденція) Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. Київ : Стилос, 2010. С. 195.. Апостол виступає в листопаді 1708 р. ще як активний прибічник Мазепи, але вже за два тижні переходить на інший бік і просить Скоропадського поклопотатися за нього перед Петром І Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. Київ, 2004. С. 189; Крупниць- кий Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. Авґсбурґ, 1948. С. 11.. В універсалі 1732 р. (37) Апостол (вже гетьман) стверджував привілеї попередників (Мазепи і Скоропадського) на греблю й млин на р. Клевень удові сівського канцеляриста Авксентія Азарова. Цікаво, яка ж причина того, що свій універсал 1697 р. Універсали Івана Мазепи 1687-1709. Уп. І. Бутич. Київ-Львів: НТШ, 2002. Ч. І. № 260. С. 303. Мазепа видав формально жителю великоросійських земель. Про цей же «Оксонівський», тобто Авксентіївський млин на р. Клевень біля Сопича, йдеться і в «доношении» 1756 р. (49).

Оборонний універсал Скоропадського датований 1710 р. (29). Ним гетьман стверджував права на нерухомість значного військового канцеляриста Івана Роговника, придбану ще в часи гетьмана Многогрішного, і боронив Роговника від кривд з боку Мовчана, жителя с. Митченок. Цікаво, що Скоропадський відзначав заслуги Роговника, який понад 10 років працював у канцелярії ще «за антецессора нашего Мазепи, гетмана». Зазвичай після поразки повстання 1708-1709 рр. ім'я Мазепи уникали згадувати або додавали епітет: «измінник». Останнім з гетьманських документів є лист К. Розумовського 1751 р. до матері Наталії (40). Він доповнює собою її лист до нього 1743 р., поданий нами до друку в «СЛ» у попередній подачі. Тут гетьман відгукується на її прохання допомогти садибі в с. Адамівка і дарує матері два містечка: «Носовку и Кобыжщу» (перше є зараз райцентром, а друге селом Бобровицького р-ну Чернігівської обл.). До гетьманських документів тяжіє і рішення суду 1700 р. (25) Василя Чуйкевича - гетьманського посланця для розгляду конфлікту за землю між підданими вищезгаданого Тимофія Жоравки і левенськими жителями. Таке доручення дав Чуйкевичу сам Мазепа. Ще один подібний документ (32) датований 1721-1722 рр. Суд у Прилуках розглядав заплутану справу про кражіжку коня. Тут згадано членів міської верхівки, ряд міст і сіл Сіверщини, відзначено ярмарок у Чернігові («о свтом великомчнику Прокопию»). Скажемо, що під іменем Михайла Григоровича треба розуміти М.Г. Огроновича (Ограновича), який був полковим обозним у 1717-1737 рр. і наказним полковником у 1722 р. Інша кримінальна справа 1720 р. (31) про вбивство Якимом Трояненком козака Юска Ігнатенка розглядалася за дорученням ніжинського полковника Петра Толстого. Тут містяться результати допиту вбивці і присуд з посиланням на відповідні статті тогочасних законів.

Важливим є документ 1744 р. (38). Це подорожна (проїжджий лист), видана Василю Туровському згідно з указом цариці Єлизавети генерал-лейтенантом Іваном Бибиковим. Туровський мав виїхати з Глухова у Новгород-Сіверський, Сосницю та ін., щоб відібрати там добрих півчих.

Далі йдуть документи інших категорій. У 1727 р. (35) стародубський наказний сотник Євдоким Хромченко дав «облік»-розписку в отриманні грошей від вищезгаданого Єсимонтовського. До цієї ж категорії можна віднести й документи № 26 і 27. Під № 30 знаходимо невеликий реєстр документів, які стосуються маєтностей роду Кандиб.

Документи другої половини ХУІІІ ст. походять переважно з фонду «домова економічна канцелярія гетьмана Розумовського» ЦДІАК України. Цей фонд не привертав до себе особливої уваги дослідників, а між тим тут міститься чимало даних щодо соціально-економічної історії ряду міст і сіл Глухівщини, особливо тих, що належали Розумовським. Є й документ щодо колишньої гетьманської столиці - Батурина: лист сумнозвісного українофоба, майбутнього графа Г. Теплова, котрий був у той час радником Розумовського. Тут ішлося про долю опису Батурина 1726 р., який був складений під час передачі міста князю Меншикову (46,47), а в наш час опублікований Ігорем Ситим Мазепина книга / Упор. та вст. стаття І. Ситого. Чернігів, 2005. С. 524.. У документі № 60 1763 р. міститься реєстр рибалок с. Спаського (суч. Кролевецького р-ну). Цілий блок з цього фонду документів (№№ 48-60) стосується Глухова та с. Сопич, що розташоване на сучасному кордоні з Росією. Переважно це «доношения», тобто доповіді (доклади, довідки). Перша з них датована 1755 р. і була адресована ГВК (Генеральній військовій канцелярії) чернігівським хорунжим Павлом Ломиковським й Федором Чуйкевичем (48). Вона стосувалася жителя с. Сопич Романа Копилова (Черняка, Чернякова). Він народився в польському місті Любеч близько 1702 р., ще малим разом з батьком Никифором переселився в Сопич. Никифор козакував, брав участь у поході на Крим (можливо, треба мати на увазі Прутський похід 1711 р.?), з якого не повернувся. Романа виховував Йосип Копилов і дав йому своє прізвище. Чомусь через багато років Романа запідозрили у втечі від пана. Тоді нібито він пішов у Польщу (у Великій Польщі дійсно є таке місто) і приніс від якогось князя документ, який засвідчував його особу. Все ж ця історія темна, адже свідки показували, що Никифор говорив їм про своє походження з Стародубського полку, а не з Польщі. Підозрілим є й польський документ, і ця історія з відвідинами Романа неблизького польського Любеча. Якщо ж припустити, що йдеться про Любеч - сотенний центр Чернігівщини, то там ще з 1648 р. не могло бути князя-власника міста. Отже, чим закінчилася справа, невідомо. У подальших документах (50-57) ідеться про горілчану оренду, контракти, торговельні й кримінальні справи Глухова й Сопича, містяться цікаві факти щодо топоніміки, як от Сварківської вулиці Глухова (с. Сварків розташоване за 5 км на схід від Глухова). «Доношение»» від 5.02. (25.01) 1761 р. дозволяє дещо продовжити каденцію глухівського сотника Семена Уманця і встановити невідоме ім'я глухівського городового отамана Олександра Славського. «Доношение»- скарга (56) глухівського шинкаря Дем'яна Подолиненка яскраво ілюструє те, як проводилися допити обвинувачених.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати, позначені знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Датування, переважно подане кириличними літерами, переведене арабськими цифрами.

Сподіваємося, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально- економічну, церковну і культурну історію краю.

* * *

№ 1

1661, грудня 22 (11). Нові Млини. Лист новомлинського намісника Івана Ярошенка до ніжинського полковника Василя («Васюти») Золотаренка.

«Ясневелможний а на нас велице милостивий пане а пане пол[ковник] Вой[ска] его цар[ского] прес[вітлого] вел[ичества] Запор[озкого] ніжинский, пане и добродію наш.

Поволност услуг моих милостивому пану своему заліцивши отдав, и посилаю козака своего до в. мс. милостивого пана своего для взятя відомости сторони о двох неприятелів наших, которие юж час немалий увойшли в землю нашу, кров християнскую проливаючи при боку посланих, коториі з грамотами идут до в. мс. милостивого пана нашого от его милости князя Григория Григориевича Рамадановского. Теди рач в. мс. милостивий пан нам, зичливим слугам и подданим своим, о всем ознаймити о тих неприятелех. А ми в. мс. ознаймуем, же в нас орда щоден да(...)* в Соловенці вибраних татар килка сот на стражи зостают и нам незносную докуку чинят, Головенку всю юж спалили и иние села попалили. И повторе милостивого пана свого упрошаем о відомост певную: гдес оний (?) неприятел часи теперешними обертает и куди замисл свой поганский міет волю рушится. А в тим не ширячи, с поволностю моею зичливой приязни милостивому пану своему отдаюс.

З Нових Млинов декамврия 11 1661.

Ясневелможному его милости пану а пану Василию Ничипоровичу во всем зичливий и слуга поволний.

Иоан Ярошенъко, намісник новомлинский, рукою».

Адреса: «Ясневелможному его милости пану а пану Василию Ничипоровичу Зол[отаренку), пол[ковнику] Вой[ска] его цар[ского] вел[ичества] Зап[орозкого] ніжинскому и всего Сівера, пану моему милостивому, сие писмо от дат належит».

(НМІУ ВР. № РД 135. Автограф (?), завірений печаткою).

№2

1661, жовтень - 1662, квітень. Донесення вихідців з «Польщі».

а) Без дати. Москва. «Расспросные речи» поручика Івана Аксакова (регест).

Мова йде про поручика Івана Аксакова і вихідців з Польщі («Пустор Жевець, Богдан Елагин да .подпорутчик Иван Власов»). «Речи» Аксакова:

«Есть на Москве шляхтич Статкеевич. А у него де был челядник Алинской. И от него нынешнею зимою с Москвы збежал и пришол к жене ево в Менский уезд в маетность ево (Стеткевича. - Ю.М., І.Т.) в Новой Двор для того, чтоб жена ево промыслила у Выговского дворянина на него на обмену. И жена де ево к Выговскому с тем челядником ездила и просила дворянина на кого б ей мужа свого выменить. И Выговский де ей отказал, а говорил, что будут у него в.г. его государевы люди и без розмены. И узнал того челядника, что он с Москвы приехал, и спрашивал ево, что де про него на Москве говорят. И челядник де ему говорил: говорят де на Москве, что он, позабыв крестное свое целованье и ево государеву милость, изменил. И Выговский де о том учал плакать и говорил ему: мочно ли тебе верить и говорить тайно с тобою? И в том де челядник ему верился и присягал, что он от него, Выговского, каких тайных слов услышит, и он их никому не пронесет. И Выговский де ему говорил, что де он в.г. хочет обратитца и вину свою принесть. И о том своем обращении к в. г. и ко властем и к бояром посылает листы и чтоб он, те листы взяв у него, и ехал с ними к государю к Москве. И буде де против тех листов прислано к нему будет государева обнадеживальная грамота с тем, что его в. г. пожалует вину его ему отдасть и примет под свою государеву руку в подданство по прежнему и впредь его за изменника не иметь. И он де ко государевой милости обратитца и Хмельниченка и всех заднепрских Козаков под государеву руку приведет и крымского де хана на то приведет, что он станет с ним на польського короля стоять вместе. И написав те листы, того челядника с теми листы отпустил к в.г. И челядник де те листы зашив в платье и с Стеткеевича з женою приехал в Минской повет в маетность к Володкеевичю. А Богдан де Елагин сидел у Володкеевича за приставами и с тем челядником виделся. И тот де челядник те листы ему казал и про все сказывал. И был де тот челядник с теми листы под Борисовым дважды и проехать ему было нельзе. И он де поехал на Полоцк. И как де тот Статкевичев челядник поехал на Полоцк и за ним де погнал Статкевичев брат, а согнал ли ево или нет, того не ведает. А вышел де Богдан Елагин с товарыщи и про то все сказывал в нынешнем во 169 (1661 -Ю.М., І.Т.) году после Великадни на другой недели».

(ІР НБУВ. Ф. XIV. № 163. Копія 20-х рр. ХХ ст. з оригіналу, який зберігається в РДАДА у фонді «Польские дела» 1661 р., стовпець № 16).

№ 3

1673, березня 19 (9). с. Білогоща. Купча.

«Копия.

Року 1673 года мсця марта 9 д.

Я, Матвій Плевака, чиню відомо сим моїм писанием, иж доброволне продалем отчину свою власную три полоси, у Посири полоса, для Пелионки полоса, для Шловки полоса, нікому ні в чем не заведенную, тилко Семену Овхимовичу, жителю білогощанскому, за готовую сумму талярей два монети доброй вічними часи. Которою то отчиною волно Семену Овхимовичу владіти потомними часамы и дітем его и як хотіт на свой пожиток обернути люб продати или даровать по волі. А я, више именованний Матвій, от тоей отчини не маю утручати, ні жона моя, ані діти мої и с кревних моих. На що для ліпшой віри и певности даю на себе мое сие писание при людях віри годних: при Якову Нетягу, при Антону Винику и при Кондрату Корноуху, при Давиду Антоновичу и при Никифору Зайченку, жителямы білогощанскими, и с подписом особ мененних.

Писалося в селі Білогощі року и дня више написаних.

В подлинной же тако написано:

При оказаниї сего рукоданного писма на уряді полковом стародубском приключившиеся посторонние люди, имено Ярмола Галуцвенок, Яков Артеменок Чеховский, Андрей Романович, житель стародубовский, узнаючи в той сумми, то есть коп шестнадцати, уже отчина міет ненарушне зоставати вічними часи при Максиму Семеновичу и что Хрол (?) себе вічно отдалил отчини своїм крестним знамением ствердили +++

Становимі подленними крепостмі.

Оние подлінние крепости с имцов стрелцов писаревских (?) стрелец Иван Семченок принял».

(ІР НБУВ. Ф. І. № 52437. Тогочасна копія).

№ 4

1675, липня 13 (3). Стародуб. Купча.

«Выпис с книг справ міских стародубовскых права майдебурского.

Літа от нароженя Сына Божого тысеча шестсот семдесят пятого мсца июля третого дня.

Перед нами, урядом міскьім его црского пресвітлаго влчства стародубовскым, перед нами Иваном Михайловичом, войтом, Лаврином Яковлевичом, Тимофіем Игнатовичом Нагачкою, бурмистрами, райцами, лавникамы и перед всіми сего року заседаючими, ставши очевисто Александра Григориевич, прозиваемый Голиченок, жител и козак сотни Стародубовской, доброволне признал в тые слова сам на себі не с примусу, по доброй воли своей, иж продал другой части половицу дому своего власного никому ни в чом не пеннаго, и в суми не заведеннаго, (с) тосуючи до тоей половици двора, штом первей продал и на вічност подал, стоячий оной половици дому об межу з едной сторони через улку против зешлой памяты небощика Костантия Ларионовича, бывшаго войта стародубовского, а з другого боку побоч Андрея Кузминича Косточкы, за певную готовую до рук моїх сполно одобраную суму пнзей, то ест за коп сто двадцят грошей личбы литовской монети доброй, пану Василию Яковлевичу, мещанину стародубовскому. Од которой половичной часты другой дому поменений Александра, отдаливши самаго себе, жону и кревних своїх вічнимьіи не одзовними часи, не мает упоминатися и стренту миы. Волно пожитковат ему, Василию Яковлевичу самому, малжонци, потомком и жадным его кревним вічне албо теж продат, дат, дароват, заменит и на пожиток свой яко хотя обернут. Просили зобополне абы до книг мюкых стародубовскых было записано. А по записаню и сей выпис з тых же книг ему, Василию Яковлевичу, мещанину стародубовскому, з подписом руки мене, войта, писара міского, при печаты врядовой для подпартя ест выдан.

Писан в Стародубі.

Иоан Михайлович, войт стародубовский, за всем майстратом

Иосиф Мартинович міский стародубовский писар».

(ІР НБУВ. Ф. І. № 50671. Оригінал, завірений підписами і печаткою).

№ 5

1676-1677 рр. Реєстр документів, які стосувалися України.

«1676 г. июл. 27 № 9. Грамота к государю царю Феодору Алексіевичу от гетмана Самойловича, в коей уведомляя о турецких и и Дорошенковых на Россию замыслах, объявляет о расположении малороссийских войск по Дніпру противу их нападения и жалуется на полковника стародубовского Петра Рославца, приводившаго свой полк к непослушанию его, гетмана, и за то отставленного от уряду.

1677 г. мая 15 № 10. Отправление стряпчаго Василия Перкурова с жалованьем на Запорожье к атаману Ивану Сірку. Статейный его список и грамоты к государю царю Феодору Алексеевичу от гетмана Самойловича о Сіркові непостоянстві и преклонности его к туркам и татарам; о пожитках изменника стародубовского полковника Петра Рославца, о побеге брата его Ивана Рославца с Смоленск и о козаках, с той стороны в Малороссию выходящих, тут же и ответная государева к гетману по сим делам грамота.

1677 г. июн. 21, № 13. Список с грамоты к государю царю Феодору Алексеевичу от гетмана Самойловича уведомителной о роздаче охочим полкам в Чигирині 6 000 рублев, о строении городовом, о турецком предприятии на российские города и о присылке к нему изменника Рославца животов.

1677 г. августа 11, № 20. Приезд в Москву войскового товарща Романа Книша с прошением гетманским о ссылке в Сибирь привезенных с ним изменников нежинского протопопа Семена Адашова и полковника стародубского Петра Рославца.

1677 г. ноября 7. № 32. Приезд в Москву гетманскаго гонца казака Данила Соболенича с грамотою к государю, коею благодаря за дозволение сделать в Путивле серебренных чехов сто пуд, обещает оные все употребить на жалованье малороссийскому войску, и доносить о посылке Ломиковского в Брянск и Трубчевск для отыскания пожитков изменника Петра Рославца, а товарища войскового Павла Михайлова в Смоленск для сыску из Почепа беглого Рославцева брата, о посылке к нему, государю обстоятельной реляции бывшаго с турками под Чигирином сражения и о отправлении на кош к атаману с казаками гетманской егограмоты, с выговором за их к России недоброжелательство.

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. №. 58372. Машинописна копія).

№ 6

1677, травня 5. Москва. Уривок новини.

«[...]Juz to mowiq, jakoby Moskwa miala przej^c Doroszenkow list, ktory pisal do turkow z Siewierza, juz poddawszy si^ carowi j.mci [...]».

(БЧ. ВР. № 175. Арк. 204-205. Копія ХУШ ст.).

***

«Вже кажуть, що московіти мали перехопити лист Дорошенка, котрого він писав до турків з Сівера, вже піддавшись цареві його мості».

№ 7

1677 р. Могилів. Уривок з новини.

«[...] W Ukrainie zadnieprskiej Doroszenko resyduj^c pod Moskw^ revelavit dziesi^c polkownikow na Siewierzu i listy ich pokazal, w ktorych oni mu radzili, aby si^ carowi moskiewskiemu nie poddawal. S^dzono ich o to kozackim s^dem i wszystkich rozstrzelano [...]».

(БЧ. ВР. № 175. Арк. 630. Копія ХVШ ст.).

***

«[...] В Україні задніпровській Дoрoшeнкo, знаходячись під московітами, revelavit десять полковників м Сівері i показав їхні листи, в котрих вони йому радили, щоб московському цареві не піддавався. За це їх судили козацьким судом i всіх розстріляли [...]».

№ 8

1678, червня 13. Львів. Новина (регест).

Мій козак приніс новини з Чигирина. В них ідеться про зміцнення оборонних споруд міста, про окоп в Бужині, про те, що козаки збираються в похід у Сосниці.

(бЧ. ВР. № 178. С. 163 - 164. Копія кінця ХУІІІ ст.).

№ 9

1687, грудня 26 (16). Стародуб. Універсал стародубського полковника Тимофія Жоравки (Олексієвича).

«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлаго величества Запорожского стародубовский.

Всему старшому и меншому полку моего товариству, а особливе пану сотникови новгородскому, атаманови городовому, войтови тамошнему и всім, кому тилко о том відати надлежатимет, сым моим ознаймую писанием, иж респектуючи я на давние и значние у Войску Запорожском пана Родиона Стефановича, хоружого сотни Новгородской, услуги и, наперед до тих же его заохочуючи, позволяем на прозбу его на сиром корени на речці Журавці и певном містці не пенном у лісі нижей села по рітці (!) ж, называемого Журавки, своим власним коштом и працею заняты греблю и послей ку пожиткови и ку вспартю дому своего построити млин вешнячок. Відаючи теди о яковой воли моей, абы ему, пану Родиону Стефановичу, в уживаню гребли и побудованню млина нихто не важился ніякой чинити перешкоды и трудносты, властью уряду моего полковницкого міти хочу и приказую. Для чего тие фундушовое мое ему с подписом руки моей и притиснением печаты видалем писане.

В Стародубі 16 декабра 1687-го року.

На подлинном тако:

Выш именованний полковник стародубовский рукою».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 18406. Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа намальовані дужки, всередині яких написано: «місто печаты», а зверху документа запис копіїста: «Универсал полковника Тимофея Алексеевича выданный хоружему Новгород-Северской сотни Родиону Стефановичу на занятие гребли и постройку млина в с. Журавке 16 декабря 1687 года». Внизу документа його ж запис: «Копия из древа о дворянстве рода Сахаров в архиве чернигов[ского] двор[янского] депутатского] собрания»).

№ 10

грудня 27 (16). Глухів. Універсал стародубського полковника Тимофія Жоравки (Олексієвича).

«Копия.

Тимофей Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлого величества Запорожскаго стародубовский.

Всему старшему и меншому полка моего товариству, а особливе пану сотникови новгородскому, атаманови городовому, войтови тамошнему и всім кому тилко о том відати належатимет, сым моим ознаймую писанием, иж респектуючи я недавния удачния у Войску Запорожском пана Радиона Стефановича, хоружого сотни Новгородской, услуги, поперед до тих же его заохочуючи, позволилем на прозбу его на сиром корени на речці Журавці и певном містці пененом у лисі, нижей села по річці же, называемого Журавки своим властним коштом и працею заняты греблю и послей ку пожитковосты и в скардтю (!) (можливо треба читати: «вспартю». - Ю.М., І.Т.) дому своего построїти млин вешняк. Відаючи теди в (треба: «о». - Ю.М., І.Т.) таковой воли моей, абы ему, пану Радиону Стефановичу, войскованю (!) гребли и побудованю млина нихто не важился ніякой чинити перешкоды и трудности, властю уряду моего полковницкого міти хочу и приказую. Для чего тие фундушовое мое ему с подписом руки моей и притисненим печаты видалем писане в Стародубові 16 декабра 1687 -го року.

На подлинном тако:

Выш именованний полковник рукою стародубовский».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 18401. Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «місто печаты»).

№ 11

травня 29 (19). Стародуб. Універсал стародубського полковника Тимофія Жоравки (Олексієвича).

«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлаго величества Запорожского стародубовский.

Кождому кому тилко в том відати надлежатимет, ознаймую, иж Матвій Смольченок, товариш войсковый, за предложением кривд своих, діючихся от пана Наума Ноздри, сотника бившого почеповского, понесши ущипливие честии своей слова, а не оказавшися [...] жадной выны склонным и узнанным, але овшем при ненарушней моці міючися ненарушне учтивости и наименшой неподачи подейзреню, просили мене з помиркованем з речоным паном Наумом о писмо такое, в котором бы при прежней своей найдуючись учтивости, ни от кого не поносил наганы и домовыска. Котрой теды его прозбі давши місце, сым моим листом, ему данным, варую и приказую, абы ніхто з старшиих и менших ему жадной не важился чиниты укоризны. А міл бы хто тут выписанному быти спречним, зданю (?) таковый до скарбу войскового неотпустне коп сто мает и повынен заплатити выны.

Дано в Стародубі 19 маия 1688 року.

На подлинном подпись:

Звыш менованний полковник стародубовский. М. П.».

(ІР НБУВ. Ф. І. № 18414. Копія кінця ХІХ ст. Зверху документа запис копіїста: «Универсал полковника Тимофея Алексіевича выданный

войсковому товарищу Матвію Смольченку о нечинении ему укоризн за ущипливые чести своей слова, высказанныя бывшим почеповским сотником Наумом Ноздрею». Внизу документа його ж запис: «Архив черниг[овского] двор [янского], депутатского] собр[ания], д[ело] № 3432, м.6, п.6, л.40, копия ХУШ в. с подлинника»).

№ 12

1688, травня 29 (19). Стародуб. Купча.

«Року тисяча шестьсот осмъдесят осмого мсця мая деветнадцятого дня.

Передо мною, Тимофеем Алексіевичем, полковником Войска их црского пресвітлаго влчства Запорожского стародубовским, ставши очевисто Гаврило Сковронский, товариш войсковий, обиватель села Гаскова, явне и доброволне признал, иж половину поля своего власного пахатного и половину дуброви, до того ж поля належачое, и половину огорода, и половину гумна, и сіножатей, и половину саду, и половину отчини, никому ни в чом не заведенное и не пенное за певную суму грошей, то есть за тридцать коп литовских, на вічно ст пну Якову Лавриновичу, асаулови сотенному, продал и пустил, от которое то половини поля, дуброви, огорода, гумна, синожатей, саду и отчини, себе самого, жону, дітей, близких и далеких кревних своих, в вічние и неотзовние часи преречоний Гаврило Сковронский видидічует и отдаляет. Волно ему, Якову Лавриновичу, оную половину во всем кому хотя дати,продати, даровати, заменяти и на який хотя власний свой пожиток обернути. Счо для ліпшое моци и твердости сее доброволное Гаврила продажное признате потребуючой стороні, то есть Якову Лавриновичу, асаулови сотенному, при печати з подписом руки моеі даю.

Писан в Стародубі року, мсця и дня вижей писанного.

В подлинном подпись:

Звыш менованний полковник стародубовский рукою».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 18416. Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «місто печати» і запис копіїста «Рум[янцевская] Опись Малороссии, Стародубский [полк], т. 83», а зверху документа запис копіїста: «Купчая, совершенная перед полковником Тимофеем Алексеевичем, на грунта в с. Гасково, проданный войсковым товаришем Гаврилом Сковронским сотенному асаулу Якову Лавриненку за 30 коп 19 мая 1688 года»).

№ 13

1687, січня 24 (14). Стародуб. Універсал стародубського полковника Тимофія Жоравки (Олексієвича).

«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлаго величества Запорожского стародубовский.

Всему старшому и меншому полку моего товариству, а особливе пану войтови стародубовскому зо всіми майстратовими особами и кому тилко о том відати надлежатимет, сим моим ознаймую писанием, иж подлуг універсалов давних бывших антецессоров моих панов полковников стародубовских, позволяю пану Тимофію Улізкови, хоружому нашему полковому, за его давние и значние в Войску Запорожском услуги селцем Пихторовкою зо всіми до его принадлежитостями спокойне владіти и пожитовати, відаючи теди о том, абы[в] владінию и по ужиткованью того села до ласки самого ясневелможного добродія его милости пана гетмана, тудеж войсковой и моей нихто ему, пану хоружому, найменшою не важился быти перешкодою, міти хочу и властью уряду моего приказую. Войт зась пихторовский зо всіми тяглими мужами абы инному никому, але ему, Улізкови, всякое отдавал послушенство, не отказуючи ни в чом противенства, тое тут же сим моим універсалом варую, приказую.

Писан в Стародубі 14 генвара 1659 (описка, має бути очевидно «1687». - Ю.М., І.Т.) року.

На подлинном таково:

Звыш именованний полковник рукою».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 18407. Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа намальовані дужки, всередині яких написано: «місто печати», а зверху документу запис копіїста: «Универсал полковника Тимофея Алексеевича выданный полковому хоружему Тимофею Улезку на с. Пихторовку 14 января 1688 (?) г.». Внизу документа його ж запис: «Рум[янцевская] опись М[алороссии], п[олк] Старод[убский], т. 82»).

№ 14

березня 18 (8). Стародуб. Універсал стародубського полковника Тимофія Жоравки (Олексієвича).

«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлаго величества Запорожского стародубовский.

Всему старшому и меншому полку моего товариству, а особливе атаманови мглинскому городовому и войтови тамошнему зо всіми тамошними посполитими людми, и кому тилко о том відати надлежатимет, сим моим ознаймую писанием, иж респектуючи я на услуги пана Григория Семеновича, сотник мглинского, от давних часов у Войску Запорожском отправуючия, и до далших таких же его заохочуючи, позволяем ему в сотні Мглинской на реці Тезни в селі Костянском, межи млином Костянским же и шляхом Дроковским на сиром кореню, на містцу не пенном и ку перешкоді никому быти не маючем, своим власним коштом заняти греблю и на оной ку вспартю своему домовому построити млин. Відаючи теди о таковой воли моей, абы так в займованю гребли, яко и в построенню млина, жадною нихто не важился быти перешкодою ему, міти хочу и сим моим фундушовим приказую писанием. Тут же докладаю, иж он, пан сотник мглинский, по построенню того млина мает и повинен мні ознаймити.

Писан в Стародубі 8 марта 1628 (описка, має бути«1688». - Ю.М., І.Т.) року.

На подлинном подпись:

Звышменованний полковник стародубовский рукою».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 18419. Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «Т. А., п. В. и. ц. п. в. З. с.», а на самому низу запис копіїста: «Рум[янцевская] опись Малор[оссии], п[олк] Старод[убский], с[отня] Мглинская, т. 108». Інший список цього універсалу зберігається там само: Ф. ІІ. № 18409).

№ 15

лютого 28 (18). Кролевець. Купча.

Року Бжого 1689 февраля осмнацятого дня выпис з книг міских войтовских кролевецких.

Перед нами Иваном Миколаевичом Маковским, сотником кролевецким, Иваном Макариевичом, атаманом городовым, Григорием Мартиновичом, войтом кролевецким, Алексіем Артемовичом и Семеном Аксентиевичом, бурмистрами, ставши персоналне уцтивый Федор Михайлович, мелник и старинный жител дубовицкий, козак сотні нашой Кролевецкое обополне з Григорием, сином своим, чынил оповід, иж свое займище, приличное на млинок, зовемое Проросл, на реці Ретику, продал за зуполную сумму сто коп его млсти пану Василию Кочубееви, писарови Войска их црского прсвтлого влчства Запорозкого енералному. Которую сумму з рук своих в дому сотницком, при звышменованных особ Петро Михайлович Митенко, атаман села Быстрика на тот час бывший, истотне отличыл и отдал до рук Григориеви, мелниченкови дубовицкому. При отобраню тоей суммы вічне выреклся Федор Михайлович з Григорием, сином своим, из Захариею, Семеном и Никитою, синами своими, же юж звыш описанную особу енералную за тое проданное займище не міют турбовати, назад отстювати и до жадного суду и права притягати под закладом вины совітое суммы на суд енералный варуем, а на уряд наш кролевецкий золотих сто покладаем. Прето его млсти пану писарови войсковому енералному, на том предреченном займищи волно им на своем власном млин построити, греблю укрепити и тым купным кгрунтом ему самому, жоні и потомком его, вічне владіти, спокойне уживати и кому хотіти дати, продати и даровати, волно. Що для документалнійшого свідоцтва при сей купчой на одпор Захария Голуба декрет правный при печати міской отдал до рук Григория Мелниченка [...]

(НМІУ. Експозиція. Оригінал без кінця).

№16

вересня (?) 18 (8). - Москва. - Жалувана грамота царів Івана V і Петра І Юхиму Лизогубу (регест).

Царський титул.

У 1689 р. царям бив чолом Юхим Лизогуб. За його заслуги (Чигиринські походи та ін.) надаємо село Погребки під Глуховим, села Хижки і Кропивне в сотні Краснянській, з людьми, угіддями, млинами на р. Сейм під селом Озаричі, озеро Воронино.

(НМІУ ВР. № РД-20535. Оригінал, завірений печаткою).

№ 17

грудня 22 (12). Москва. Жалувана грамота царів Івана V та Петра І (регест).

Ця грамота була дана грецькому єпископу Дамаскину, якою дозволялося раз у шість років приїжджати до Москви за допомогою для Успенського Зографського монастиря.

«А как они (ченці. - Ю.М, І.Т.) приедут в наши царского величества малороссийские городы и нашего царского величества подданому Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетману Ивану Степановичу Мазепе и полковником, и иных чинов урядником, кому где ведать належит, нашего царского величества Малые России городам, пропускать ево, епископа, и старцов, и служек без всякого задержания».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. № 2315. Арк. 4-7. Копія кінця ХVШ ст.).

№ 18

1692, листопада 11 (1). Купча.

«Року 1692-го первого дня ноеврия.

Я, Кирило Милиця, жител комарувский, подаю сей термін мой у вічност Мойсею Вяленку, жителю прохорскому, хоружому. При которих людех, ниже на подписе, а именно гай за сорок золотих. Которий то гай около окопан и нікому ни в чом не ест заведенний. Волно виш помененному пану Мойсею Вяленку тим гаем як хотя обладат, дароват, и продат, на свой пожиток оборочат. А ежели би хто міл Мойсея за оний гай турбоват, не тилко я сам або жона або діти мои и ис кревних моих, ближних и далних, на такого без похиби заруки покладаю на пана полковника ніжинского талярей 20, на пана сотника талярей десят, на вряд комаровский талярей сім.

На тот час Феодор Кошчей, атаман наказний.

Михайло Бабинец.

Андрей Скоробогатий, войт.

Артем Старушк(?).

Юско Иляшенко.

Павел Хоменко.

Иван Мартинович.

Иван Тимченко.

И при иних зацних и віри годних року и дня вишпис[аних]».

(ІР НБУВ. Ф. І. № 18440. Оригінал).

№ 19

1692, серпня 24. Москва. Лист Єжі Довмонта до короля Яна ІІІ Собеського (регест).

Кочубей, козацький генеральний писар від гетьмана Мазепи втік до Криму. Йому кримський хан дав бунчук і він з татарами й запорозькими козаками пограбував кілька містечок і сіл коло ріки Орелі й захопивши людей й бидло, став коло Самари, а потім повернувся до Криму. Гадяцький полковник - «племінник Самойловича», засланий до Тобольська, куди був засланий його дядько Самойлович, котрий там і помер. Його сина також мають вислати на заслання. Кажуть, що чернця Салмонека після багатьох тортур вогнем і кнутом мають на подальші екзекуції на розсуд відіслати до гетьмана Мазепи.

(ДА у Кракові. № Е. 91. Арк. 14-15. Копії польського історика першої половини ХІХ ст. А. Грабовського).

№ 20

1692, жовтня 13. Москва. Лист Єжі Довмонта до короля Яна ІІІ Собеського (регест).

Відомо сті з Білгорода-Дністровського та українських міст. Мова йде про наступ орди на чолі з калга-султаном і протидію військ Шереметєва та Мазепи. Пройшла чутка про смерть кримського хана на шляху в Угорщину, про Самойловича.

(ДА у Кракові. № Е. 91. Арк. 16-26. Копії польського історика першої половини ХІХ ст. А. Грабовського).

№ 21

1692, жовтня 15. Москва. Лист Єжі Довмонта до короля Яна ІІІ Собеського (регест).

Мова йде про ситуацію в Корсунському старостві, про прислання туди козацьких військ, кривди, які чиняться в селі Драбівці (Drabowskiej) ротмістром Данилом, котрий командує понад 10 тисячами війська.

(ДА у Кракові. № Е. 91.С.45-46. Копія польського історика першої половини ХІХ ст. А. Грабовського).

№ 22

1692, листопада 23. Люблін. Лист Киріака Ісаровича до короля Яна ІІІ Собеського (регест). гетьман полковник дипломатарій

З наказу в. кор. мості я виїхав до гетьмана Мазепи, маючи листи від великого коронного гетьмана Яблоновського і прибув до Батурина напередодні Різдва Господня. Наступного дня в понеділок послав до мене Мазепа, щоб я публічно передав йому листи. Там була козацька й московська старшина. У вівторок знову запросив мене до себе Мазепа, цього разу на обід, де було лише четверо. Там мова йшла про Крим та Польщу. Відповідаючи на питання Мазепи, я сказав, що король і не думає про мир з Кримом. Другий пункт посольства був про послів до Криму, третій - про Бахчисарай. Говорилось і про Петрика. «Петрик, котрий був канцеляристом у пана Мазепи, забравши різні листи, котрі були писані від московських царів до обох гетьманів (великого й польного. - Ю.М., І.Т.) і всі секрети, втік на Запорожже. Там, на Запорожжу, кошовий зробив його писарем при своєму боці, але коли п. Мазепа дізнався про нього, послав від себе до кошового, щоб той його схопив і прислав до Батурина з Запорожа. Там же кошовий наказав вдарити в барабани і мав вчинити на Запорожу раду про цього Петрика. Але Петрик, довідавшися і не чекаючи ради, втік до різних замків і пішов до кримського хана і пакти, котрі Москва була вчинила, цей Петрик розірвав. Це певні речі....». Той татарський посол, котрий є у в. кор. мості, нібито був у Москві, а в Криму - московський посол. За кілька тижнів перед Різдвом на Каланчаку збиралася орда вдарити на Україну, але козаки якось довідалися і рушили всі полки, пильнуючи своїх кордонів. Сам хан вийшов з Петриком і посилав, щоб козаки, які в Січі, їм піддалися. Вони ж не хотіли піддатися. Три дні штурмував їх хан з Петриком, але не могли взяти. Тоді вони пішли слободи, на різних місцях зібрали багато людей аж за Полтавою і зупинилися біля московських слобід. Неподалік Білгорода стоїть Шереметєв, а побачивши після Різдва, що не (...)*, послав до Полтави Гамалію, котрий є генеральним осавулом. А це для того, щоб Петрик не захопив Полтави і щоб вона не піддалася Петрику, як свавільний полк. Мазепа рушив з Ніжинським полком до Лубен, взявши з собою 12 гармат і московського полковника, якого пильнує 400 московітів.

Милостивий пане, «у в. кор. м. було двоє козаків у Жовкві від Палія. Коли в. к. м. полював у полі і вони були в полі, то кланялися в. к. м.; як тільки їх й.п. коронний гетьман і краківський каштелян відправив їх до Палія. Коли ж вони туди примчали, тієї ж години послав їх до Мазепи в Батурин. Їм були дані гроші для Палія і московські прапори послав з Батурина п. Мазепа, щоб в.к.м. знав, що Палій є зрадником в. к. м. і всієї Речі Посполитої. Палій тут, в землі в.к.м., залишається і годує своїх козаків, а сам чинить людям і шляхті великі труднощі, а служить іншій стороні. Дано йому кілька тисяч компанійців п. Мазепою і він пішов з військом у свою сторону, аж за Черкаси. Там їх постерегла орда, добре їх потріпала, і він, втративши тисячу або більше, пішов до Переяслава з частиною війська. На Москву не треба сподіватися в. к. м.», хоч би хто писав про війну проти орди, не треба тому давати віри, бо тепер вона має великі війни з Китаєм (Kitajem). Двоє лютеран було в Москві. З них один став християнином (!). Вони мали по книзі і цілих три дні провадили диспут у слободі Кукуй. Один казав, що невдовзі буде великий занепад Москви, що й цареві не буде, де дітись. Це говорив лютеранин, а другий, який став християнином, казав, що не зараз це буде, але через рік або максимум через два. Казали, що з Божою поміччю й. к. м. польський має взяти московську столицю. Одна жінка чула їх триденний диспут і донесла на них московському полковнику. Їх кинули у в'язницю, кожного окремо, катували, але вони одностайно твердили, що буде великий занепад Москви. Тоді їх відвезли на Лобне місце, викопали два рови, налили смоли, наклали дров та соломи і наказали їм признатися. Лютеранина кинули в яму і запалили. Другого обіцяли визволити, аби тільки відмовився від своїх слів. Той відповів: не відмовлюсь, буде столиці згуба. Тоді і його спалили. Про це сказала мені певна особа, яка була присутня при цьому. Я просив Мазепу, щоб послав боржників до Ніжина. Коли я приїхав, то за вісім тижнів чи більше переді мною вони поїхали до Криму. Я просив московітів про відправу, щоб повернутися назад. Мазепа прислав до мене військового писаря і генерального осавула, казав, що ніяк не може мене відправити. Я запитав: чому? Відповідь: я мав листи від великих сенаторів, тому не можу відправити і послав ці листи через свого покоєвого до московської старшини і чекаю звідти відомості. Сам Мазепа виїхав на війну, а мене залишив у Батурині, де я провів сім тижнів. Після реляції від Мазепи він прислав до мене секретно і гонець приїхав до мене опівночі. Посланець сказав, що мене представили як того, хто завжди залишається на королівському боці і знає про всі секрети. Тому прийшов лист від московської старшини, щоб мене затримали. Але ти не звертай уваги, я тебе скоро відправлю, бо вдруге послав до Москви і як прийде відповідь, я тебе відправлю. Перед моїм виїздом питалися: навіщо п. Киріак їде в Україну? Одна особа відповіла: щоб шпигувати у к. й. м. А писав про те, щоб мене затримали, московський резидент із Львова у Москву.

...