З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 15)

Размещено на http://www.allbest.ru

З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.)

(частина 15)

Юрій Мицик

Інна Тарасенко



У публікації представлені документи гетьманів Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола, Кирила Розумовського, ряду полковників та інших старшин, різноманітна ділова документація.

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, Церква, купчі.



Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті). Усього в цій частині статті наводяться тексти 65 документів, у т. ч. чотири у вигляді реґесту (№ 13, 14, 16, 46). Більшість наведених джерел зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) (далі - ІР НБУВ). Решта була виявлена нами в Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі - ЦДІАУК) (№№ 3, 4, 6, 9-12,18, 21) та у відділі рукописів (далі - ВР) Бібліотеки Чарторийських у Кракові (далі - Ч.) (№№ 13-14, 16).

Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виокремити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій ХУІ-ХУІІІ ст.», тобто документи гетьманів, полковників, взагалі старшини. Тут представлені документи гетьманів Івана Скоропадського (4 документи), Генеральної військової канцелярії (далі - ГВК) (3), Павла Полуботка (3), Данила Апостола (1), Кирила Розумовського (1), полковників: ніжинських (Григорія Гуляницького, Василя Золотаренка, Петра Толстого) (по одному документу), прилуцького Гната Ґалаґана (2), стародубського Петра Рославця (1), полковників, сотників - 6. Не менш імпозантно виглядає список адресатів листів: до Скоропадського було направлено 6 листів, до Полуботка 4, до Апостола 6.

Почнемо з документів XVII ст. Першою за хронологією є купча 1638 р., яка була створена в Любечі і стосувалася околиць цього міста. Мали відношення до Любеча й купчі 1665 та 1675 рр. (№ 5, 7). Узагалі, питома вага купчих у даній публікації є досить великою (всього 9), що відбиває стан джерельної бази з історії Сіверщини гетьманських часів у цілому. Купча 1654 р. (№ 2) особливо важлива, оскільки тут згадано ім'я знаменитого українського літописця Романа Ракушки-Романовського («Самовидця»). Виявляється він був тоді в Кролевці (завірив підписом купчу) в якості представника ніжинського полковника Івана Золотаренка. Відзначимо, що Ракушка тоді був ревізором скарбу військового й дозорцею скарбу військового в Ніжинському полку. Ця ж купча називає ім'я невідомого кролевецького городового отамана Яреми Поповича, який, очевидно, був родичем тодішнього кролевецького сотника Федора Поповича. Названі й імена інших представників міської верхівки, зокрема ім'я Миська (Михайла) Маковського - представника відомого кролевець- кого роду, з якого походили два кролевецькі сотники (Іван, сотник у 1675-1707 рр. з перервами; Яків, сотник у 1712-1713 рр.), два городові отамани (той же Іван, отаман у 1669-1671 рр.; Микола, отаман у 1654 р.). Ще чотири купчі 1681-1682 рр. (№№ 9-12) були створені в Глухові і стосувалися його околиць. Вони збереглися у виписах з глухівських міських книг. У першій з них згадано правлячу верхівку міста, в якій бачимо сотника Василя Федоровича (насправді його прізвище Ялоцький), отамана Саву Яковлевича (насправді його прізвище Хохленко). У цій купчій мова йде про купівлю млина гетьманом Іваном Самойловичем. У другій і третій з цих купчих (№№ 10-11) міститься інформація про продаж Самойловичу глухівським сотником Федоровичем (Ялоцьким) млина на р. Єсмані й озера. Цікаво, що серед свідків угоди (№ 10) бачимо й Івана Мазепу, але без вказівки його посади, бо він тоді її ще не мав. У четвертій купчій (№ 12) Анастасія Бобирчанка, ігуменя Спаського монастиря в Глухові, продавала гетьману греблю на р. Івоті, землю та іншу нерухомість. До цих купчих додається ще одна 1716 р. (№ 27): Андрій, Грицько і Тиміш Кириєнки, козаки Конотопської сотні, жителі села Попівки, продавали в с. Митченки свій млин генеральному судді Івану Чарнишу.

Далі йдуть дуже важливі документи другої половни ХУІІ-ХУШ ст.: універсали й листи гетьманів і полковників. Їхній ряд відкриває універсал 1657 р. ніжинського полковника Григорія Гуляницького (№ 3), яким надається Путивльський перевіз на р. Десні в с. Пирогівці Успенській церкві у Новгороді-Сіверському. Взагалі вся ця об'ємна архівна справа (1) стосується даного міста і, зокрема, Успенської церкви, у ній містяться скарги, універсали гетьманів і полковників тощо. Наступні документи (№ 4, 6) є універсалами 1663 і 1673 рр. відповідно ніжинського полковника Василя Золотаренка і стародубського полковника Петра Рославця, які стосуються цього ж питання. В універсалі полковника Рославця згадується похід короля Речі Посполитої Яна Казимира 1663-1664 рр. на Лівобережну Україну, внаслідок якого було завдано шкоди Успенській церкві й тому їй надавалися на реставрацію низка податків. Вважається, що Успенський храм у Новгороді-Сіверському почали будувати у 1671 р. за гетьмана Дем'яна Многогрішного. Наведені ж документи свідчать, що храм існував уже в 1657 р. й, отже, початок його будівництва чи перебудови (з дерев'яного на кам'яний) слід віднести як мінімум до середини ХУІІ ст. Традицію підтримки Успенського храму продовжують гетьмани і ГВК, про що свідчать універсали 1715 і 1718 рр. (№№ 25, 29) гетьмана Скоропадського, гетьмана Мазепи (його універсал ми вмістили в іншій статті), «премемория» 1727 р. ГВК (№ 44), але в той же час була й «традиція» постійних посягань на його маєтності, в т. ч. і з боку сотників, про що свідчить ряд скарг парафіян. Наприкінці 20-початку 30-х рр. ХУІІІ ст. із скаргами зверталася вже до гетьмана Данила Апостола міська верхівка Новгорода-Сіверського (№ 47) та настоятель цього храму о. Андрій Заруцький (№ 48), і саме з ініціативи останнього були зібрані в єдине ціле гетьманські та полковницькі привілеї Успенській церкві разом зі скаргами. Були й досить помірковані прохання новгород-сіверських міщан до гетьмана Полуботка, зокрема, розмежувати церковні та ратушні землі (№ 28). Але більшість із них стосуються значно серйозніших речей, наприклад, про утиски й злочини, котрі чинилися українському населенню російськими військами. Про це свідчить, наприклад, скарга 1716 р. (№ 27). Подібних документів про злочини московської солдатні в Україні дуже багато, але їх ніколи не друкували, бо в царські й радянські часи цензура це суворо забороняла. Між тим, дуже красномовним є лист-скарга 1719 р. (№ 32) коропського сотника Дем'яна Кононовича гетьману Павлу Скоропадському. Тут наводився факт страшного злочину: солдат, який стояв на квартирі у міського ключника, заманив його дочку, «которой тилко от масниц по- шол шестий рок», у якийсь сад, де зґвалтував її, а потім убив. Наводилися факти й інших злочинів солдатні, й тому сотник просив гетьмана вивести російський полк із Коропа. Такого ж роду скарга була направлена в 1720 р. Скоропадському погарським сотником Семеном Галецьком (№ 33), а в 1723 р. скарга до наказного стародубського полковника Петра Корецького (?) від новгород-сіверського городничого Павла Дем'яновича (№ 38). Такий же лист-скарга 1733 р. (№ 58) був поданий Апостолу обозним Стародубського полку Опанасом Єсимонтовським (він скаржився на свавілля російського полковника Редькіна козакам с. Рогова Почепської сотні).

1675 р. датовано універсал (№ 8) чернігівського наказного полковника Станіслава Кохановського (Коханенка) у відповідь на скаргу гончарського цехмістра в Ріпках Давида Федоровича. Полковник боронив цех від «партачів» і впорядковував правила вступу до нього. Приблизно 1716 р. датований лист самого Павла Полуботка (№ 26), тоді ще чернігівського полковника. Вона містила відповідь на скаргу купця, ошмян- ського ловчого Міхала Цибульського гетьману Івану Скоропадському (сама скарга Цибульського не збереглася). Відзначимо, що в недавно опублікованому томі документів Полуботка, які стосувалися його особи, був надрукований акт баришівського уряду, в якому йшлося про цю ж скаргу, та ще й зфальшовану асекурацію (гарантію), котру Цибульський нібито отримав від баришівського міщанина Гната Лієнка (2). Цей лист дуже великий і в ньому полковник по пунктах переконливо відкидає звинувачення (їх усього 6) Цибульського. У Чернігові Полуботок провів відповідне слідство по скарзі, у котрій були згадані пані Борковська (вдова Василя Дуніна-Борковського, чернігівського полковника в 1672-1685 рр); єврей з Лоєва Шмарко; Ілля Леєнко, «купец баришовский»; Ґаевський, «бурмистр черніговский» та ін. Полуботок відкидав звинувачення Цибульського в тому, що він начебто не дозволяв скаржнику вивезти в Річ Посполиту жито, куплене в Чернігівщині. Лист проливає насамперед світло на торгівлю, яку Чернігів провадив з Білоруссю (Лоїв, Слуцьк) і Правобережною Україною, яка тоді перебувала під владою Речі Посполитої. Перу Полуботка належать ще два листи 1719 р.: до Ліневича й гетьмана Скоропадського. У першому випадку (№ 30) мова йшла, очевидно, про Карпа Ліневича, волинського сотника в 17181734 рр. У цьому листі чернігівський полковник висловлював невдоволення тим, що Ліневич забрав у «послушенство» козаків с. Ваганичі (суч. Городнянського р-ну), котрі були у складі Городнянської сотні. У другому листі (№ 31) він звертався до гетьмана з приводу дій «молодого Грембицкого» (видно сина Миколи Грембецького, чернігівського полковника в 1712-1713 рр.). Останній заплутався в боргах, через що віддав вищезгаданому Ліневичу в заставу царську жаловану грамоту на свої маєтності, зокрема, згадані Ваганичі, Володимирівку (село суч. Городнянського р-ну) і навіть ті, які йому не належали. Полуботок розібрався в цій справі й про результати слідства доповів гетьману. Цікаво, що ним був згаданий і батуринський сотниченко «Мойсій Дмитрович». Очевидно слід мати на увазі сина батуринського сотника в 1690-1708 рр. Дмитра Нестеренка. Два документи 1723 р. створені сумнозвісним прилуцьким полковником Ґалаґаном (№№36-37). У першому він наказував терміново з'явитися в Прилуки війтові й деяким жителям Брагина (ймовірно с. Брагинці Варвинського р-ну). У другому він писав до наказного гетьмана й чернігівського полковника Павла Полуботка, стисло повідомляючи про кількість гармат і артилерійських припасів, які він залишив у Царицині (сам реєстр поданий в іншому документі).

Далі йдуть три документи подані у вигляді реґестів (№№ 13-14, 16). Ще під час свого першого наукового стажування у Польщі (1978/1979 навчальний рік) ми звернули увагу на листування князя Олексія Дашкова, який був резидентом при великому гетьмані коронному Адамі Сенявському (1708-1712 та 1715-1716 рр.) і при польскому королю Августі ІІ (1712-1715 рр.), з різними особами (всього бл.70 листів!). Є й такі листи, у котрих ідеться про події в Україні. Найцікавіші листи ми стисло законспектували й можемо подати їх лише у вигляді реґестів. У двох з них ідеться про Полтавську битву, а в одному (№ 16) - про похід гетьмана Пилипа Орлика на Правобережжя. Ще в одному листі (3) згадується гетьман Іван Мазепа, але ця інформація лаконічна, й тоді ми не законспектували її повніше. Документ № 15 («доношение») був створений Забілою, очевидно, Іваном, що був у 1731-1735 рр. хорунжим генеральної військової артилерії. Мова йде про маєтність Забіл с. Клиш- ки (нині - у складі Шосткинського р-ну Сумської обл.), яке було в 1689 р. забране «змінником Мазепою» і повернення якого Забіла добивався. У цьому «доношении» згадується Стефан Забіла, котрий був ніжинським полковником у 1687-1694 рр. Цей сюжет продовжує тогочасна довідка з історії с. Клишки, що західніше Вороніжа (суч. Сумської обл.) (№ 59). Врешті чолобитна 1730 р. Івана Забіли, хорунжого генеральної військової артилерії, була адресована цариці Анні Іоаннівні (№ 46). У ній робився стислий історичний екскурс з оглядом походження маєтностей діда чолобитника - полковника Петра Забіли в часи гетьманування Богдана Хмельницького. Тепер же з млинів Забіли стали братися податки, а побудування млинів на Десні коропським священиком призвело до великих збитків Забіли, який був змушений бити щодо цього чолом гетьману Апостолу, правителю Малоросійської колегії князю О.І. Ша- ховському й навіть цариці.

Під № 17 подано універсал 1711 р. гетьмана Івана Скоропадського. Він підтверджував купчу на ліс військового канцеляриста Івана Ханевського. Власне цей ліс купив у батуринського жителя Гарасима Книша батуринський сотник (Дмитро Нестеренко-?) і подарував Ханевському. Цим універсалом дозволялося також побудувати греблю на цих землях. Інший універсал 1714 р. (№ 24) адресувався івангородському сотнику (с. Івангород в суч. Ічнянському р-ні). Нижче вказано його ім'я - Василь Малюга. Однак у довідниках (4) цього імені не знаходимо (є тільки Федір Малюга, але його каденція відбувалася ще в 1669-1697 рр., з перервами). Можливо, це його інше прізвище, бо в цей період сотником був Василь Лучченко (1701, 1715-1725, 1734 рр.)? Мова йшла про конфлікт за землю «мартиновских жителей з рожновцами», причому гетьман особливо попереджав сотника та його родичів («Гриценки, Малюженки») від нових конфліктів. Цього ж питання стосувався й лист 1714 р. (№ 25) Скоропадського до Олександра Чуйкевича, якого було послано для розгляду конфлікту. В іншому листі 1713 р. (№ 20) Скоропадський звертався до чернігівського архієпископа св.Антонія Стаховського. Приводом для звернення була скарга канцеляриста Івана Холодовича (майбутнього воронізького сотника в 1716-1740 рр., з перервами) на свавілля свірського городничого. Але Скоропадського обурювало й те, що на його попередні звернення монастир відповідає мовчанкою («як горох о стіну»). У разі подальшої мовчанки гетьман погрожував звернутися до царя. Відзначимо, що того ж року генеральному судді (Олексію Туранському) був адресований лист-скарга (№ 21) наказного воронізького сотника Василя Степаненка. Тут ішлося про конфіскацію худоби колишнього отамана с. Собич (суч. Сумської обл.), винного в якомусь злочині, ченцями монастиря в Новгороді-Сіверському (його архімандритом був тоді св. Антоній Стаховский). Останній погоджувався віддати худобу в разі сплати штрафу або за листом генерального судді. У документі № 18 подано лист 1713 р. чернігівського полковника Павла Полуботка до гетьмана Івана Скоропадського. У ньому йшлося про скаргу вільшанського отамана села Вільшана (очевидно, село суч. Ічнянського р-ну) Павла Рудки на Полуницького (очевидно, мався на увазі Василь Полонецький, любецький сотник у 1701-1708 рр., з перервами), який зганяв скаржника з його «стародавной гребельки». Цікавою є скарга 1728 р. (№ 44) батуринських жителів братів Петра і Федора Гончаренків. У ній говориться, що під час взяття Батурина російськими військами їх було взято в полон «на Москву», де вони пробули 7 років. Коли ж вони повернулися в Батурин, то не застали вільними свої землі. Спроби їх повернути виявилися безуспішними, зокрема, скарга братів (її дата) батуринському сотнику Козловському (це ім'я подане в довідниках тільки як наказного батуринського сотника у 1725 р.), у зв'язку з чим брати були змушені звернутися до гетьмана Апостола.

Далі йдуть два документи, адресовані Полуботку (№№ 33-35). Один з них (№ 34) датований 1722-1723 рр., часом, коли Полуботок був і наказним гетьманом. Він написаний невідомою особою і в ньому містилося клопотання щодо пошти в Глухові. Питання забезпечення пошти кіньми розглядалися і в листі 1732 р. верхівки м. Короп до згаданого вище Івана Забіли (№ 54). Інший (№ 35) - це типова скарга, що стосується дуже цікавого питання. У 1722 р. козак Василь Тулпенко скаржився на глухівського сотника Івана Мануйловича, звинувачуючи його у тому, що він забрав у скаржника знайдений скарб (80 золотих), а його самого ув'язнив. А це, як пояснював скаржник, закопані його батьком гроші, про точне місцезнаходження яких батько не зміг повідомити рідним через раптову хворобу (інсульт?) і смерть. Під номером 60 подається текст заповіту самого Івана Мануйловича, котрий став генеральним осавулом (1728-1734 рр.) і одним з правителів ГВК. Цей заповіт є цінним джерелом з історії Глухівщини і взагалі соціально-економічної та побутової історії України першої половини ХУІІІ ст. Не менш цікавим джерелом до історії повсякденності є реєстр речей Марії Ситенської, дружини Йосипа Ситенського (№ 56). Цей документ датований приблизно 1732 р., але все ж можна припустити, що йдеться про дружину Йосипа Ситенського, котрий був обозним Гадяцького полку у 1767-1773 рр. Певною мірою психологію тодішніх російсько-українських відносин змальовують свідчення 1746 р. писаря Федора Уманевського. (№ 62). Не менш цікавим є документ 1723 р. (№ 39) - свідчення ченця Рувима на допиті в ратуші Глухова. Отже, уродженець цього міста Роман Ющенко допускав у молодості порушення закону, «волосачис по школах глуховских». Потім він вирушив на Січ і у Свято-Микільському самарському монастирі прийняв чернечий постриг під іменем Рувим. Пізніше він з інщими ченцями вирушив як паломник до Києва і там був заарештований за крадіжку церковного срібла, до якої нібито був причетним. Його відіслали в Глухів до гетьмана Скоропадського, але той помер, а Рувим утік із в'язниці та був спійманий у Конотопі і повернений до глухівської тюрми, де й проводився його допит. Далі йдуть чолобитні. У першій з них 1713 р. (№ 19) батуринські жителі скаржилися генеральному судді Олексію Турянському на несправедливий вирок щодо дяка і вчителя, сироту Василя, причетного до злочину проти великоросіянина. Першим підписав чолобитну о. Іван Джунковський, настоятель Свято-Покровської церкви, де дякував Василь. До цього періоду відноситься стислий запис 1725 р. (№ 41) про чолобитну батуринських козачок і свідчення отамана і війта с. Бачівськ на Глухівщині щодо односельців 1726 р. (№ 42).

До часів гетьманування Данила Апостола відноситься, насамперед, його універсал. Він був датований 1730 р. і виданий у Москві (№ 45). У ньому гетьман повідомляв старшину Ніжинського полку про смерть Петра ІІ і сходження на престол Анни Іоаннівни. У справі знаходилася й копія відповідного маніфесту про цю подію, але ми його не подаємо. Серед інших документів відзначимо три, пов'язаних між собою (№ 50-51, 55). У них йшлося про цікавий епізод з історії Бахмача. Під час Прутського походу бахмацький сотник Кирило Троцький (сотникував у 1710-1713 рр.) пограбував православну церкву у Паланці (під Уманню), забрав церковні дзвони і вивіз їх до Бахмача. Через 20 років уманський протопоп о. Діонисій Гайдученко спеціально приїхав до гетьмана, щоб повернути вкрадене. Апостол видав відповідний наказ і о. Діонисій прибув у Бахмач. У Свято-Успенській церкві він знайшов один дзвін, але вже розбитий. Прийшлося задовольнитися грошовою компенсацією як за бронзу. Другий дзвін знаходився у Воскресенській церкви в Старосіллі під Бахмачем і його було повернено без проблем. Третій же знаходився в с. Городище (північніше Бахмача). Хоча місцевий священик о. Федір Дмитрович не заперечував проти повернення дзвону, однак утрутився батуринський управитель Михайло Тарицин. У своєму листі до бахмацького сотника Василя Покотила він по суті заперечував передачу дзвона законному власнику, оскільки на це не було «указу из миністерской канцеляриї». Покотило ж доповів про цю історію гетьману (№ 55). Чим справа з третім дзвоном закінчилася - невідомо. До цих документів прилягає лист борзнянського і ново- млинского протопопа о. Василя Величковского до о. Йосифа Савицького (№ 53). Протопоп дізнався про утиски священиком бахмацьких мешканців і тому попереджав о. Йосифа про неприпустимість таких дій («Чого весма не надлежало было и чинити, ибо здес, в Україні, тое не поводится»). У разі непослуху він мав з'явитися в Борзну до протопопа під страхом заборони в священнодійстві. З іншого документа - листа бахмацького сотника Василя Покотило до гетьмана Апостола від 9.03.(26.02.) 1732 р. (цей документ тут не наводиться) довідуємося, що о. Йосиф виконував наказ новомлинського сотника Івана Шишкевича, конфіскуючи борошно й коней у бахмацьких козаків за борги ...їхніх односельців (5). Прикметно, що о. Йосиф не послухав протопопа, а чим справа закінчилася - невідомо. Важливою є скарга 1732 р. Варвари Полуботок гетьману Данилу Апостолу (№ 52). Вона скаржилася на те, що її в присутності ряду поважних осіб грубо вилаяла «жена сестринця моего Ивана Сулими» Ірина (?). Із записів на документі довідуємося, що тоді в Баришівці був генеральний суддя Федір Лисенко, який розпочав слідство. Але Сулима не повинилася і демонстративно («з фуками») покинула суд, у зв'язку з чим Лисенко звертався до гетьмана. Скаржниця підписалася як «Варвара Полуботковна Павлова Добронизкая протопопина переясловская». Це, без сумніву, сестра (по батькові) наказного гетьмана Павла Полуботка, яка була одружена з переяславським протопопом о. Павлом Добронизьким (1 шлюб). Важливою є скарга 1732 р. конотопського сотника Йосипа Костенецького до гетьмана Данила Апостола. У ній говориться про борг сотнику покійного Івана Топольницького, що він заборгував у Гданьську (!), але його брат і спадкоємець відмовлявся його сплачувати. Врешті до часів гетьманату Апостола відноситься інструкція ГВК (№ 49) капітану жолдаків Андрію Нейгефелю, про котрого ми згадували в попередніх подачах документів з історії Сіверщини (6). Додамо, що тут говориться про Жолдаківку, тобто про село Жолдаки Кролевецької сотні.

Завершують дану публікацію документи середини-другої половини ХУІІІ ст. Тут, насамперед, відзначимо універсал 1761 р. гетьмана Кирила Розумовського (№ 64) про призначення товариша «сотні Глуховской» Романа Фененка «значковым полку Ніжинского товаришем». Також цінними є виписки з ревізій 1745 і 1756 рр. щодо підданих селян у маєтностях Крупицького монастиря в Батурині (№ 61). Певний інтерес викликає «доношение» 1746 р. (№ 63) прапорщика Дмитра Биховського щодо винокуренного хутора біля с. Литвиновичі (суч. Кролевецького р-ну Сумської обл.). Насамкінець подані стислі подорожні нотатки невідомого Чернігівщиною 1773 р. (№ 65). На жаль, згадувані там імена маловідомі, а невідомий автор нерідко ще й скорочував їх. Вдалося встановити лише одну особу: згадуваний Іван Андрійович був чернігівським губернським маршалом (1782-1786) і маршалом Прилуцького повіту (1798, липень 1803 - вересень 1805). Села встановити простіше. Рудівка - це село суч. Прилуцького р-ну, Макеевка - це суч. Макіївка Носівського р-ну, Ровчак - це суч. Рівчак-Степанівка Носівського р-ну, Вересоч - село суч. Куликівського р-ну, Бурівка - село суч. Городнянського р-ну, Рогощ - це село Рогоща суч. Чернігівського р-ну, Шибиринівка - село в суч. Чернігівському р-ні, Дроздовиця - село суч. Городнянського р-ну.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова.

Сподіваємося ці джерела будуть цікавими й краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально-економічну, церковну й культурну історію краю.

Джерела та література:

ЦДІАК. Ф. 1. Оп.3. № 527.

Універсали Павла Полуботка (1722-1723). Київ, 2008. № 323.

Ч. ВР. № 6834.

Кривошея В.В. Українська козацька старшина. К., 1997. С. 84; Gajecky G. The Cossak Administration of the Hetmanate. Cabridge, 1978. V.1-2.

НБУВ. ІР. Ф.1. № 54276.

Мицик Ю., Тарасенко І. З нових документів до історії Сіверщини (XVII-XVIII ст.) (частина 12) // Сіверянський літопис. 2018. № 5. С.111.

№ 1

1638, червня 6 (липня 27). - Любеч. - Купча.

«Я, Ян Стецкий,чиню відомо тим листом моим и зезнаваю, иж по зейстю [з] світу того славной памяти отца моего, будучи я відом, иж продал отец мой поля и з лісом и з дубровами и зо всими пожитками, того грунту належачими, за коп двадцать и за четири личбы литовской на имя Каленикові Манкові, мищанинові любецкому, за- стаючии, в тракти Любецкому лежачом. Тоей граничит и описан и значит з Манковой границі шляхом Черніговским, ни займуючи поля пна Стецкого узліс Решиновской и з лісу Решинского у студенец Горасков, студенца взявши до Гриневой дороги и закопом граничит и з туля у Монкову межу знову, в той же шлях Черніговский. Которий то грунт належачий Калениковий служачий до зоживання ест подано и потвержденно вічними часи и потомству его показанний домовства его и жадин на тот мой лист перешкоды не повинен чинит. Того ради я, будучи яко дидич, тоей продажі відомо чиню, з рамения моего даю той лист под вшелякими варунками и с подписом руки моей зазноваю вічними часи и зрекаюс, же не ест належачий да того поля.

Писанно в Любечу мсця июля 27 дня 1638.

В подленном подписано».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 66153. Копія XVIII ст.).

№ 2

1654, лютого 17 (6). - Кролевець. - Купча.

«Мы, Хведор Попович, сотник Войска его царского величества Запорозкого кро- левецкий, а Ярема Попович, отаман городовый, а Тихон Адаменко, войт, Сава Кушнір, и Иван Калачъник, бурмистрове того міста кролевецкого, відомо чиним и сознаваем сим писанем нашим кому бы о том відать належало теперешнего часу и напотом будучи, иж с порадою нашею и за одностайным всіх так козаков товариства нашего Войска Запорозкого его царского величества, яко мещанов зубополной громады, позволением позволилисмо пану Мискови Ивановичу Маковскому греблю занять и млын фундоват на річци Свидни тут же, в місти Кролевці, місце на то пристойне упатривши, своим коштом и накладом власным, которому абы вже нихто инший от мелников туболцов, приежджих обчих, жадной перепоны, перешкоды и переказы абы не было. А то под закладом на таковых выны на старших наших его млсти пана полковника коп тридцет гр[о]ш[ей] личбы литовъское, а на сотника, хто бы на тот час был, коп десят, а на вряд місцкий так же коп десят. Що для ліпшой віри и пев- ности сее писане наше оному вышпомененому Мискови Ивановичу с подписом рук наших и с притисненем печати міской выдано.

Писан в Кролевцу мсця февраля 6 дня року 1654.

Хведор Попович, сотник его цар[ского] величества Войска Запорозкого кроле- вецкий, вышменованны m[anu] s[criptio].

А повинен на него тот млин з зовсім ити пожитком до стого пророка Илі в року 1654 волост кролевецкая повинна быти послушними до (...)*травованя (?) гребли тоей.

Роман Рекушка зосланий от его мс. пана полковника нежинского и всего Сівера».

(НБУВ. ІР. Ф. I. № 50661. Оригінал, завірений печаткою).

№ 3

1657, січня 27(16). - Глухів. - Універсал ніжинського полковника Григорія Гуляницького.

«Копія.

Григорий Гуляницкий, полковник ніжинский и всего Сівера Войска его царского влчства Запорожского.

Відомо чиним тим писанем нашим кому бы о том відати надлежало, ижесмо дали перевоз на потребу церкви Бжой, на Успение Прстой Бци, имено новгородской ввесь перевоз Путивлский в селі Пероговці. В котором перевозі, жебы ні од кого перешкоди жадной не было, тилко ктиторі тоей церкви Бжой абы тим завідовали и нихто инший, жебы не важилися на свой пожиток приворочати. На том писмо наше даем при печати нашой с подписом руки власной.

Діялося в Ніжині януария дня 20 року 1657.

В подлинном подпис:

Григорий Гуляницкий, полковник ніжинский и всего Сівера.

С подлинним читал кацеллярист Григорий Юркевич.

Таковий поденний універсал ктитори церкви Успенской новгородской к себі взяли, а к сей копія по їх прошению тоейже церкви презвитер Андрей Заруцкий руку приложил.

«На перевоз Путивлский в селі Пероговці будучий».

(ЦДІАК. Ф. 1. Оп. 3. № 527. Арк. 10. Копія 30-хрр. XVШ ст. Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано «место печати»).

1663, травня 12 (2). - Ніжин. - Універсал ніжинського полковника Василя Золотаренка.

«Василий Нечипорович, полковник з Войском его царского пресвітлого величества Запорозким.

Ознаймуем сим писанием нашим кому бы о том відати належит, меновите пну сотнику новгородскому, атаману и войту. Любо то з росказаня нашего Федор Завадский подал был перевоз на Десні в Пероговце в аренду Кості и Андрею до скарбу войскового а же теперешнего часу за прозбою войта новгородского, абы на церков Бжию оний перевоз подали, на що тепер и позволили за отпущение гріхов. До того теж приказуем сурово абы в оном перевозі наданном от нас церков Бжию нихто не важилъся чинити в их держаню жадной перешкоди и кривди под неласкою нашею.

В Ніжині писал року 1663 мсця мая 2 дня.

Василий Ничипорович, полковник Войска его царского влчства ніженский и всего Сівери. (место печати)

С подлинним читал канцеллярист Григорий Юркевич.

Таковий подленний універсал ктитори церкви Успенской новгородской к себі взяли, а к сей копиї по іх прошению тоей же церкви презвитер Андрей Заруцкой руку приложил.

На перевоз деснянский в селі Пироговці будучий».

(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. № 527. Арк. 11. Копія 30-хрр. ХУШ ст.).

№ 5

1665, березня 2 (лютого 20). - Чернігів. - Випис з чернігівських міських книг, котрий містить у собі купчу.

«Копия

Выпис с книг міских права майдебурского ратуша Черніговского.

Року Божого тисяча шестсот шестдесят пятого мсца февраля двадцатого дня.

На вряді его царского величества міском черніговском перед нами Евфимом Титовичом, лантвойтом, Иереміем Макаровичом того року бурмистром, судом зуполно заселим, в ратушу черніговском ставши очевисто Пархом и Семен Белдю- женки, братя рожоная, именем своим и именем братов своих, рожоних, Василия и Петра Белдюженков, явне, ясне и доброволне к записаню до книг міских ратушних черніговских признали, иж оны, маючи кгрунт поля, роли, сеножати, селища при местечку Любечу, сад из двором и зо всіми приналежностями як оны сами, спокойне того всего заживали, котор[ого] то кгрунту межа з одной стороны от машелюв до ріки Клиговки, свой власний, никому ни в чем не пенний и не заведенний правом вечистим и никгди на том неотзовным панем (?), не выймуючи наменшой части, на самих себе на власные малжонки и потомки и близкие кревние свої, на вічност славетному пну Процку Григоревичу Дяковичу, мещанину любецкому, и тепер в місте Чернігове мешкаючому, за шестдесят коп грошей личбы литовское продали и грошы отобравши, тут же на уряде помененного пана Процка з одобряня тых грошей квитовали, даючи моц и владзу пану Процку ему самому, жені и потомкам его тым кгрунтом полями, ролями, сеножатми, садовиною и двором владіт, пожитки вшеля- кие на себе брати и от себе кому хотіти дати, продати, даровати и записати. Которого то кгрунту оны, сами сознаваючие, жени и потомки их и братя близкие и далекие кревние их, боронити не мают и мочы не будут, под закладом других таковых шес- тидесят коп грошей личбы литовское,. то еднак варуючи у нижчаго суда, хто бы міл его, Процка, о тот кгрунт, о которий продажа идет, турбовати албо до якого колвек суду и права позивати, повынны сознаваючие от каждого такаваго турбатора своїм коштом боронити и заступовати, а оборонивши міет при пану Процку тот грунт вічне зоставати.А на болшое утвержение тої продажи сознаваючие тут же пред урядом того кгрунту, яко се више менило, зреклися и вічними часы уступили. Что все для памяти до книг міских черніговских ратушных ест записано, с которих и тот випис под печатю урядовою міскою ратушною черніговскою видан.

Писан в ратушу черніговском.

Емелиан Иванович Яхимович, міский черніговский писар.

Корикговано с книгами».

(НБУВ. ІР. Ф. 1. № 66157. Копія. У кінці документа намальоване коло, усередині якого вписано «Место печати»).

№ 6

1673, лютого 9 (січня 30). - Новгород-Сіверський. - Універсал стародубов- ського полковника Петра Рославця.

«Копия.

Петро Рославец, полковник Войска его црского пресвітлого влчства Запорозскаго стародубовский.

Ознаймуем сим писанем ншим вшелякой кондициї як духовного, так и свіцкого чину людям, а особливе пну сотникови новгородскому, атаману городовому и атаманам курінним и сілским и всему товариству, так теж войтові и вшелякому урадови и посполитим людям в сотні Новгородской зостаючим, доносим до відомостьі, иж відячи мы церков Бжию храм Успения Пресвятия Діви Бгрдици в городі Сіверском Новгородку стоячую, а же от первшей експедициї неприятелской за оскудностию людскою ни откол в потребах своих, то ест в роставрованию олтара стаго, так теж и в инших аппаратах црковнїх не может засягнути вспартя, а в ней хвала Бжия и штоденное набоженство и молебныя піния за великого гсдря ншего его царское пре- світлое влчство и за увес его црской пресвітлой с ыними и за велможного его млсть пна Ивана Самойловича, гетмана, зо всим Войском Запорозким завжди отправуется. Теди на вспарте тоей цркви Бжой позволилем отбирати як с товариства, так теж и з вшеляких людей, гандли отправуючих, ваговое од вшеляких товаров, то ест од воску, меду и пенки и од лою и од кождого товару, которие на вагу продаются, отбирати ваговое. Так теж од горілки и од збожа помірное и злецилем до рук и в завідоване пну Никипору Пожарскому, войтові новгородскому и з иншими ктиторами, до тоей цркви Бжой приналежними, которие ведлуг повинности своей хрстиянской мают вірне, щире, статечне ку подпори цркви Бжой и ку помноженю хвалы Его стой, того доглядати и в потребі цркви стой тим шафовати. Теды для ліпшое моцы и твердости далем тот мой лист с подписом руки и притисненем печати.

Писан в Новгородку генвара 30 1673 року.

Петро Рославец, полковник Войска его царского пресвітлого влчства стародуб- ский.

(місто печати)

С подлинним читал канцеллярист Григорий Юркевич.

Таковий подленний універсал ктитори церкви сто-Успенской новгородской к себі взяли, а к сей копії по іх прошению тоей же церкви презвитер Андрей Заруцкий рук приложил».

(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. 3. № 527. Арк. 13. Копія 30-х рр. ХVШ ст. Запис: «На ваговое и померное»).

№ 7

1675, червня 23 (13). - Любеч (?). - Купча.

«Року тепер идучом 1675 мсца июня дня 13

Я, Лазар Феодорович, на тот час будучий атаман городовий любецкий, чиню відомо и явне зознаю сим доброволним листом и вечистим записом моїм каждому, кому би о том відати потреба и каждаго суду и права и на кождом мсцу, иж я, міючий пляц дворовий селидбу и при нем сад вишневий, лежачий у Любечу межею пляца з одной сторони Феодора Филоновича, брата заводци моего, от которого и я мав купленним способом явне, ясне и доброволне и синожат, купленная от Заліскаго при том же пляци за свої гроши, будучи на тот час сего пляцу потребний. Меновите другой сторони Нечаева тилом к горі Лисици, а з ворот к улици зачим я, будучии потребний пінязей, продал есми и уступил, зрекаюся на вічност, то ест пну Мини Дуброви Михайловичу, козаку и мешканцу любецкому, тих же помененных Дубров приятелю, за готовую сумму пинязей, меновите за коп осим грошей личбы и монети литовской, на котором пляцу волно будет вишменованному пну Мини, селитис и тот час уживат и вшелякий пожиток з него міти, а любо кому продат, дат, дароват албо кому хотя яким правом от себе пустит ведлуг воли и уподобаня своего и жаден ему в том его купли перешкодою бити не маю я сам, жона моя и потомки, и жаден с покревних моих, близких и далеких, яко ни в чем не пенныя и низаведении под зарукою коп 10 на вряд любецкий. А заплативши, предся тая моя продажа от пна Мини отдалена бити не мае, так же и сей мой продажний лист и вечистий запис будет мат зуполную моць. При котором торгу били люде добрии и віри годние пан Руман Ку- пріевич Дуброва, Максим Иванович Навора, Миско Милкович Горкуша, обиватели и мещане любецкии. Що для ліпшой віри и твердости далем предреченному пну Мині Дуброви сей мой купчий лист при печати и подписом рук.

Діялося у Любечу року, мсца и дня вишеписанного.

Устне прошених от Лазара Федоровича в подпис руки до того листа яко самого неуміетного Кирил Гапонович

В подленом тако: Кирил Гапонович, писар того листа рукою».

(НБУВ. ІР. Ф. 1. № 66154. Тогочасна копія. Внизу намальоване коло, всередині напис: «место печати»).

№ 8

1675, жовтня 8 (вересня 28). Чернігів. Універсал чернігівського наказного полковника Станіслава Кохановського (Коханенка).

«Станіслав Кохановъский, полковник наказний черніговский.

Вам гончаром боянчицким ознаймую, же бывъши у нас Давыд Феодорович, цех- мистр гончарский ріпицкий, покладаючи права свои старожитнии, скаржилъся, же вы, не будучи прикладни до цеху братерского, гончарюм ріпицким цеховым кривду и перешкоду діете в робленю горъшках. Прето мы, видячи их стародавъные права и ни в чом их не нарушаючи, еще потвердивъши, приказуем вам, щобысьте от сего часу ежели з вас которий схоче тым ся гонъчарским хлібом живить, то нехай будет прикладным до скринъки братерской, а цех поедънавши, горъшки собі робыт. А по- неваж быс которий будучи спротивъный росказанъню нашем и впартостю своею, цеху не еднаючи, горъшки міл робыть, таковый спротивный выни на уряд полъковый чершговъский выни заплатит золотих сто. И повторе о том сурово приказую.

Дат с Чернігова септеврия 28 1675.

Звыш менований полъковъник наказный чершговъский».

(НБУВ. ІР. Ф. 1. № 58512. Оригінал. Угорі запис кінця ХІХ ст.: «Сообщил Ст. фон Нос 23/Х-1882»).

№ 9

1681, жовтня 31 (21). - Глухів. - Випис з глухівських міських книг, який містить у собі купчу.

«Выпис с книг міских.

Літа от нарождения сна Бжого тисяча шистсот восімдесят первого мсця октоврия двадцят первого дня.

При битности его млсти Якова Михайловича Жураховского, полковника Войска его царского пресвітлаго влчства Запороз[кого] ніжинского.

Пред нами Михайлом Миклашевским, асаулом полковим ніжинским, Василем Федоровичом, сотником глуховским, Савою Яковлевичом, атаманом городовим, Мартином Василевичом, войтом, Иваном Афанасовичом, Марком Хоминичом, бурмистрами, туде ж з селян шатуринских Лукяном Семеновичом, войтом Исаем Паламарником, Хомою Ивановичом из них знатних особ при нижей вираженой куплі и продажи людей немало било.

Ставши отчевисто пред нами урожоний Лукян Гордіевич, мелник шатрицкий, сознавал ясно и доброволне и чинил нам звишписанним особам свое оповідание в таковие слова, иж мовит, міючи я млин, стоячий на реці Белиці з одним каменем из ступами власним моим коштом и працею построений, в котором от килка літ мілем пожиток так доброволне и продалем ясневелможному его млсти пну Иванови Само- йловичови, гетманови, Войска его царского пресвітлаго влчства Запор[озкого], за суму певную личби полской монети доброй за триста золотих. Которую то суму всю сполна руками моїми отлічив, отобралем и юж яком в сем записе доброволне описал тот млин в моць в посесію и вічное владіние самому ясневелможному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войск Запорозских, велможной пней малженци, так теж велможним их млстей потомкам вручаю же аж хотя волно ж млином на свой пожиток оборочаючи, диспоноват тепер и на потомние часи. А я юж передречений Лукян Гордіевич, жена моя, приятелі близкие и далекие и ніхто инших вічисте права свого вирекаемся и в том проданню млиновом яком з доброй волі продал и завал, не повинен жадною мірою интересоватис и жадною бити и найменшою перешкодою под обовязком и варунком правним шистсот золотих, при которих звишписаних особах и сей вікуистий запис ясневелможному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войска его царского пресвітлого Запорозского, актикован до книг, с которих потре- буючой стороні екстрактом винятий из подписом рук нижей подписаних поданий в Глухові року и дня звишписаного».

(ЦДІАК. Ф. 1523. Оп. 1. № 1. Арк. 2-2 зв. Копія).

№ 10

1681, грудня 1 (листопада 21). - Глухів. - Випис з глухівських міських книг, який містить у собі купчу.

«Випис з книг глуховских.

Літа от нароженя сна Бжия первая тисяча шистсот осъмдесят первого мсця но- еврия двадцят первого дня.

На вряді нашом перед нами Михайлом Миклашевским, асаулом полковим ніжин- ским, Савою Яковлевичом, атаманом городовим Мартином Василиевичом, войтом Марком Хоминичом и Иваном Афанасовичом, бурмистрами, тудеж при битности товариства войскового Есифа Мартиновича, хорунжого, Андрея Росщини, есаула сотні Глуховской, Алексія Заруцкого, Стефана Висоцкого, Кондрата Гридяки, Котя Федоровича, Пархома Реви и иних многих зацних и значних людей немало било.

Персоналитер постановившися перед нами урожоний п. Василий Федорович, сотник на сей час глуховский, чинил нам звишъписанним особам свое оповідание и сознавал явне, ясне и доброволне в таковие слови, иж мовит, не будучи ні от кого примушоним з доброй волі моей продалем млин, мні власному служачий, и в диспозиції своїй міючий вічистой нікому ні в чом не заведений и не пенний, стоячий под містом Глуховом, на той же к місту идучой греблі на реци Есмани, клітку и в той клітці о трох каменях мучних, яком з него приходячих пожитков уживал, так власне и продал ясневелможному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войска его царського пресвітлого величества Запорожского, за суму певное личби полское монети доброе три тисячи золотих. Которую то суму всю сполна, рукама моїма одлічивши, отобралем и юж яком при доброволном сознаню описал тот млин так власне и продавши в моць в посессию и вічное владіние самому ясневелможному его млсти пну Ивану Самойловичу, гетманови Войск Запорозких, велможной пней малжонци, так теж вельможним их млстей потомком, вручаю, же иж волно, як хотя оним млином на свой пожиток оборочаючи, диспоноват тепер и на потомние часи. А я, юж предреченний Василий Федорович, малженка моя, потомки же и приятелі, близкие и далекие, и ніхто инший вічисте права свого вирекаемся и в том проданю млиновом, яком з доброй волі продал, не повинен жадною мірою интересоватис и ніякою найменшою бити перешкодою под [о]бовязком и варунком правним шест тисяч золотих. Которая продажа и купля при вишей виражених особах учинилас, при которих и сей вікуистий запис ясневелможному его млсти пну Ивану Самойло- вичу, гетманови Войск его царского пресвітлого величества Запорозского, активован до книг, с которих потребуючой стороні екстракт виняти и с подписом рук нижей подписанних поданний.

В Глухові року и дня звищъписанного

Сия звишпомянутая млиновая купля при битности столника и полковника Максима Леонтиевича Лупандина их млстей Сави Прокоповича, писаря енерално- го, Костантия Голуба, бунчужного енералного, Михайла Вуяхевича, Иоана Мазепи, Ивана Ломиковского».

(ЦДІАК. Ф. 1523. Оп. 1. № 1. Арк. 2зв.-3. Копія).

№ 11

1682, березня 19 (9). - Глухів. - Випис з глухівських міських книг, який містить у собі купчу.

«Випис с книг глуховских.

Літа от нароженя Сна Бжого первая тисяча шистсот осмдесят второго мсця марта девятого.

Перед нами Михайлом Миклашевским, асаулом Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого, полковником ніжинским, Кирилом Дорофіевичом, господарем замку батуринского, при битности зас атамани сілской и товариства Иваном Хоружим, атаманом мутинским, Демком Лазаренком, войтом з громадою, Иваном Захарченком, атаманом каменским, Иваном Друком, Гришком Герасименком, атаманом литвиновским, Стефаном Лазаренком, ставши очевисте перед нами рожоние Марко и Мартин Федоренки, козаки и жители литвиновские, чинили нам, звиш- писанним особам, свое оповедание и сознавали явно, ясно и доброволне в таковие слова, ижем не будучи ні от кого примушоними з доброй волі нашой продалисмо ясневелможному его млсти пну Иоану Самойловичу, гетманови Войска его царского пресвітлого влчства Запорозкого, отчину: дерева на полтораста бортного и той отчині озеро, прозиваемое Куплю, на которих озером седіли пасікою у буді Шовчининих. В якой пасіци винайдуется прищеп праци нашой саженя з осмь малих и великих, так же що ест праци нашой в огорожі и мшаник, якосмо завели з лісом и при лугу, так и продали за суму певную за осімдесят золотих. При той же Шовкониной буді міючи Яцко Москаленко, жител каменский, в тож прищеп малих и груш диких, где он праци заложил, продал за шисть коп грошей у вічность самому ясневелможному его млсти пну Иоанну Самойловичу, гетманови Войск Запорозских, велможной пней малжонці, так теж велможним их млстем потомком в моць в посесию и вічное владіние вручаем, же аж волно як хотя оним^рунтами пожитковат вічними часи. А ми юж, пререченние Марко и Мартин Федоренки, Яцко Москаленко каменский, в той продажи нашой доброволной, малжонки наши, потомкове наши, приятели близкие и далекие и ніхто иний вічисте права своего вирекаемся и не повинни бути жадною и найменшою перешкодою под обовязком и варунком правним двісті золотих. Которая продажа и купля при звишписаних особах вчинилас. При которих и сей вікуистий запис ясневелможному его млсти пну Иоанну Самойловичу, гетманови его царского пресвітлого величества Запорозкого актикован до книг, с которих потребуючой стороні екстрактом винятий и с подписом рук нижей подписанних поданий.

В Глухові року и дня звиш писаного».

(ЦДІАК. Ф. 1523. Оп. 1. № 1. Арк. 3 зв.-4. Тогочасна копія).

№ 12

1682, березня 19 (9). - Глухів. - Купча.

«Випис с книг глуховских.

Літа от нароженя Сна Бжого тисяча шистсот осмдесят второго мсця марта девятого дня.

Я, Анастасия Михайловна Бобирчанка, игумения монастира Всемилостивого Спса девичого глуховского, со всіми еже о Хрсті сестрами, тояжде обители, чиню відомо и сознаю явно, ясно и доброволне тепер и на потомние часи кождому, хто будет потребовати, иж з предся завзятого моего умислу и с поради всіх сестер, мі- ючи власним коштом и працею мнстирскою уфундованную греблю на реці Ивоті и рудню со всім построенную, як до роботи належит, стоячую нижей буд, в будах теж дворець и к тому дворцу gрунт який есть, млинов з греблями два уфундованих на реци будах, в яких мливо отправляется. Все тое якосмо завели, так власне и продали ясневелможному его млсти пну Иоану Самойловичу, гетманови Войска его царского пресвітлого влчства Запорозкого, велможной пней малжонци, также велможним их млстей потомком за суму певную личби полской монети доброй готових грошей тисячу золотих. Которие гроши отобравши до своих рук, и юж в моць в посесию и вічное владіние вишеописанную рудню з иншими намененними угодиями вручаем. Волно як хотя велможним их млстям яко и потомком их диспонуючи, на свой пожиток оборочать тепер и на потомние часы. А я юж, Анастасия Михайловна, игу- мения, и всі сестри монастира нашего и ніхто инший в той от нас проданной рудні з греблею, футора, в будах стоячого, з gрунтом и млинов двох, не повинни жадною мірою впредь утручатис у жадного уступу міти, вічисте права своего вирекаемся под варунком правним золотих дві тисячи. На том и сий наш яко потребуючой стороні велможному его млсти пну Иоанну Самойловичу, гетманови Войск Запорозких, вікуистий запис актикований до книг глуховских, с которих екстрактом винятий и поданий при звиклой печати манастирской и с подписом имен.

Діялося в Глухові року и дня звиш писаного».

(ЦДІАК. Ф. 1523. Оп. 1. № 1. Арк. 4 зв.-5. Тогочасна копія).

№ 13

1709, червня 25 (липня 6). Лист князя Олексія Дашкова до невідомого (реґест).

Мова йде про облогу Полтави шведськими військами Карла ХІІ. Останній уже здійснив 9 штурмів міста. «Але ще не відступив, хоча має великі людські втрати. Через ці штурми наші на ці справи вислали проти нього великі загони як кінні, так і піхотні». З Польщі я отримав відомість, що полоцький комендант пан Ржевський здобув перемогу над п'ятьма хоругвами Сапіги, полонив 150 чоловік, взяв два прапори, дві пари коней і весь обоз.

(БЧ. ВР. № 5787. Лист № 6831. Оригінал).

№ 14

1709, липня 18 (7). Під Щебрешином. Лист князя Олексія Дашкова до невідомого (реґест).

Мова йде про Полтавську битву, яка була 27 липня, і перемогу над шведами. Наші взяли в полон шведського фельдмаршала Реншильда, генералів Штакельберга, Шліпенбаха, Гамільтона, Розена, князя віртембезького, графа Піпера з двома державними секретарями, понад 1000 содат і офіцерів, весь обоз і артилерію. Про Карла ХІІ Реншільд каже, що його вбито. В погоню за втікачами пішли Голіцин і Баур.

(БЧ. ВР. № 5787. Лист № 6832. Оригінал. У наступному листі (№ 6834) згадується гетьман Іван Мазепа).

№ 15

Не раніше 1709 р. - Глухів (?). - «Доношение» Івана Забіли.

«Доношеные

Подлуг отнятой отчини Клишок от отца моего змінником Мазепою году 1689 озна- ймую, иж на прошение брата без жадной вини взят на столиці, когда пресвитлійших и державнійших гсдрей црей данна млстьівійшая грамота отцу моему. Предложенно по листу змінничом виданой, а не по наслідиї отца, хочай и споминает нижей, где отц мой бил чолом их црским пресвитлійшим державам о отнятиї отчини Клишок и повелено указом отдат и он, змінник, лестно звюв надіею сколко рок увожувал, аж до смерти отца моего, которий помер 172 (!) году июня 5, о чом явствуют и чоломъбитнт отца моего до зміннька и писма от господара его писанниї и пана Кочубея лист являет. Gдиж в опеку пну Кочубею он, Стефан Забіла, полковник ніжинский, всі добра уручил діти и отчини свої по смерти, а в духовниці отческой он, Стефан Забіла, подписал руку свою и печать приложил, аби не міти діла до села Клишок, що ж се предлагаю на писмах. При сем чиню відомо, иж змінник ложно веліл написат, яко ми мілисмо універсали прежних гетманов на отчини и то его неправда. Ми ні от единого з них, гетманов, не мілисмо, тилко престлійшую грамоту, также в своем листі писал по отцеві тримат деревні всі. А села Клишок не помянул, тилко учинил хитро, мелницю веліл написат в Клишках во місто отчины, где ані мелниці от

тих пор не мелісмо, ані села. В яком разореньїї прошу мсти и стой справедиливости.

Нижайший раб Иван Забіла».

(НБУВ. ІР. Ф. ХХУШ. № 507. Оригінал (?).

№ 16

березня 17(6). - Львів. - Лист князя Олексія Дашкова до невідомого (реґест).

Козаки (Орлика ?) наступають проти нас. «Але ніякого успіху не досягнуть, бо не тільки козаки (Скоропадського. - Ю.М., І. Т.), але й українські селяни вбивають татар, також і наші роз'їзди успішно діють». 200 татар убито, кілька тисяч захопили в полон.

(БЧ. ВР. N 5787. Лист № 6836. Оригінал).

№ 17

січня 23 (12). - Батурин. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войск Запорожских обоїх сторон Днепра гетман Иоан Скоропадский.

Пану полковникови ніженскому, старшині полковой, а особливе сотникови батуринскому з урядом тамошним и комуколвек о том відати належит, сим нашим універсалом ознаймуем, иж презентовал нам пан Иван Ханевский, канцеляриста войсковий, купчую на ліс, який п. сотник батуринский у Гарасима Книша, жителя батуринского, купивши, ему, пану Ханевскому, доброволне отпустил и просил нас так о потвержене того купленого ліса, як о позволене, жеби могл в том кгрунті своем греблю на стрижині болота накоту засипати и млин веснячок о едном колі построїти. Ми теди, гетман, не отмовивши его, пну Ханевского, прошению, респектом ронячогося оного праці щоденной в канціляриї, нащо войсковой, яко тот куплений ліс позволя- ючи ему в оном греблю засипати и млин о едном колі построїти, ствержаем так, аби ніхто з старшини войсковых и посполитих людей сотні Батуринской владінию того купленного ліса в строеню греблі и млинка на оной и в отбираню обиклих користей найменшой не важился чинити кривди и перешкоди універсалним сим писанием нашим варуем и рейментарско приказуем.

...