З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 15)
Дослідження історичних документів гетьманів Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола, Кирила Розумовського, ряду полковників та інших старшин, різноманітна ділова документація. Донесення та доноси - приклади створення та оформлення.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 22.10.2023 |
Размер файла | 139,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Дан в Глухові януария 12 року 1711.
В подленом подпис:
Звышменованний гетман руко[ю] власною.
Васылый и Феодор Ланевскиї».
(НБУВ.-ІР. Ф. 1. № 54252. Тогочасна копія).
№ 18
лютого 6 (січня 23). - Чернігів. Лист чернігівського полковника Павла Полуботка до гетьмана Івана Скоропадського.
«Ясневелможный мсці пане гетмане, мні велце милостивый добродію.
Показател сего моего листа Павел Рудка, атаман олшанский, будучи у мене еще прошлой осени, прекладал жалосте, же пан Полуницкий, зганяючи его з купленой стародавной гребелки под селом Олшаною, на Рудці зостаючой, на которую одержал он потвердителный поважний велможности вашой реїментарский універсал, немалую ему чинит кривду. Поневаж двокротне уже тую гребелку роскопует, з неменшим атаманским коштом оправленную и самого наеждаючи, галасует, даючи такую причину, якобы от тоей гребелки чинится шкода gрунтам его домишлинским, просил мене неотступне, жебы зослал кого на тое місце, где тая зостает гребелка для инквізициї, если ест якая пана Полуницкого домишлянским gрунтам шкода. По якой его про- збі, кгды посилалем певных людей до Олшаной, теди показалося, же не мащ от оной жадной домишлинским gрунтам шкоды, толко ест там при самой гребелці ніякоес невісти домишлянской одна нивка, набытая мужем еї у олшанского члвка заставою, и як пустовала тая гребелка и воды в ставу не было, тая невістка, виоравши свою нивку [поо]рала и берег в ставу том до самого стрижня, гдебы вода поймати (?) міла, а пан Полуницкий на самую властне атаманови в держаню тоей гребелки перешкоду засіял тую нивку своею пашнею и если бы в том ставку за угаченем прорвы вода у своих берегах як належит стала, то бы поняла той шмат засіяний, що в березі по стрижен неналежне выорано. Для того же пан Полуницкий непотребне помянутого атамана олшанского хочет зогнати от тоей гребелки, удается оний з инквізициею до велможности вашой, ищучи такой рейментарской милости, абы пан Полуницкий при поважном універсалі пнском велможности вашой не чинил болш ему с той гре- белки разорения и кошту его в шкоду не приводил. За которим и я, интерцедуючи до велможности вашой, его ж мя всегдашней милостивой панской поліцаю ласці.
Велможности вашой милостивого добродія всего добра зичливий слуга его цского пресвітлого влчства Войска Запорозского полковник черніговский Павел Полуботок
З Чернігова януар. 23 д. року 1713».
Адреса: «Пресвітлійшого и державнійшого великого гсдря цря и великого князя Петра Алексіевича, всея Великия и Малия и Білия Россиї самодержца его црского сщеннійшого величества Войск Запорозских обоих сторон Дніпра гетману, его милости пну Иоанну Скоропадскому, мні велце милостивому добродіеви, подати».
(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. 3. №99. Арк. 3-4. Оригінал).
№ 19
1713, липня 26 (15). - Батурин. Чолобитна батуринців до генерального судді Олексія Турянського.
«Велможний мсці пне судия войсковий енералний, нам велце премилостивый добродію.
Ми, ниже менование граждане батуринские, всі едностайно падши до стопи ног велможности вашой панской, вносим инстанцию за дяком Василем покровским в таком его невинном ділі, иж будучи у школі его Иванец Палій под час ярмарку бату- ринского о похвалі Пресвятой Бци и учинил злое діло над великоросийским члвком из своїми товариши. В котором там их злом учинку оний Васил, дяк, не знал, тилко ж оние злочинці з доброй волі свої дали були ему дяку, талярей битих два и чверток чтири и ножи. Которое то от них побратое поотдавал, а болше нічиго из ними не бил в единомислним злом. Зачим он, Васил дяк, мешкаючи през килко літ не бил подо- зрен в жадном ділі, так теж и Иваниха шинкарка ні в чом не вина. За которими, више реченними дяком, Иванихою, просим вашего добродійского милосердия и отческого призріния на них, учинити от великоросийского члвка свободними. В чом ми, дознавши милосердие ваше добродійское, должни зостаем за щасливое и многолітное пановання Гда Бга благати денно и нощно назавше
З Бат[урина] июля 15 року 1713.
Велможности вашой добродійской премилостивого пна нижайшие подножки
недостойний бгомолец Иоанн Джунковский, пресвитер Сто-Покровский рукою
за бездворним дяком сиротою
Иосиф Корніевич, Семен Гарасимович, ктитори Свято-Покровские, Данило Харавский, Константин Гаврилович, Павел Даниленко, Матвій Заплічний и иние м[н]огие міщане».
Адреса: «Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского его милости пну Алексею Туранскому, судиї енералному, моему велце милостивому пну и добро- діеви, всепокорне подати».
(НБУВ.-ІР. Ф. 1. № 50695. Оригінал, завірений печаткою і підписом. Запис: «От уряду батуринского подан юл[я] 18 1713року»).
№ 20
1713, липня 26 (15). - Глухів. - Лист гетьмана Івана Скоропадського до чернігівського архієпископа Антонія Стаховського.
«Копия листа ясневелможного до ясне в Бгу преосвященного черніговского писанного.
Ясне в Бгу преосвященний мсі отче архиепппскп черніговский, мой велце мцівий пане в Дху Стом отче и приятелю.
По занесенной килкокротной нам от пна Ивана Холодовича, знатного канцеля- ристи войскового, скарги о кривдах и утисках ему в власних его добрах од отца городничого свірского діючихся, на подданую нні и внов от его ж жалобливую суппліку не здавалося, уже нам спорившися на преждних наших до вашого преосвященства на оного городничого посланних о том писанях, тепер болш и отзиватися, наміривши з непокоривим, слушност право и власть презираючим им, городничим, иначей подлуг наших войскових прав поступити. Но еще удержалисмося и удержуемся хотячи знати: чи то з себе, чили з повеління вашого преосвященства тое чинит самоволство. Правда писалисмо о той помянутого пна Холодовича кривді зо два рази и до вашого преосвященства, але з немалим было нам удивлением, же тое наше за ним уложенням без сатисфакциї пошло як горох о стіну ибо не тилко забраного квалтовне в прошлом году болше ста воз сіна ему не вернено, леч и сіножати, около млина его Ивоцкого лежачие, еще покойним отцем его и им самим покупленние и універсалом утверж- денние (которие чрез всі прошлие года спокойне уживал) тепер викошено. Чрез що укривжоному пну Холодовичу во місто отради и справедливости тягчайшая нанеслася за уложеннемъся нашим обыда и кгвалтовная кривда, а власти и чести нашой гетманской по млсти Бжой, од пресвітлійшого мнрхи нашого его црского влчства в Малой России нам врученной, видимое и значное показуется быти презорство, пренебрежение, а без мале чи не цілое и уничтожение, на которое ежели ваше преосвященство такового: чи од своей персони данного позволення и зліцення не уймеш чили од преречого городничого самоизволно происходячого безправя повстягнути не изволиш, то мы болш на собі терпением носити того укорения не будем, але по должности ншой, не попускаючи далій укривжоних в чоршое уб...дение, мусимо о том самую црского пресвітлого влчства мнаршую особу нашим доношеним потурбовати. Поневаж ні од кого так много як от духовного чину небывалую и стану неприличную гору забіраючого узнаемо людем діючиеся квалти и безъправя и со..не без досади злишнюю при уставичних наших войскових зиб.. трудност и турбацию. Сие до разс- мотрения вашого преосвященства подавши, его ж архиерейским млствам полецаюся
Вашему преосвященству зичливий Иван Скоропадский, гетман Войска его црского пресвітлого влчства Запорожского.
З Глухова юля 15 року 1713».
(НБУВ. ІР. Ф. 1. №50699. Тогочасна копія).
№ 21
1713, липня 21 (10). - Вороніж. - Лист Василя Степаненка, сотника наказного воронізького до генерального судді (Олексію Туранському(?).
«Мсці пне судия войсковый енералный премылостывшшый и единонадежный нам добродію.
По отобраню высоцеповажного вшой пнской млсты писаного к нам листа сторони многозабраной законныками худобы Хведора Прихудка, бывшого атамана собиц- кого, зараз писалисмо до его млсти всечестнаго гспдна отца Анътоныя Стаховского, архимандрити обители новгородской. Едъ[на]к же его млсть отец архимандрит на лист наш жадного не дал нам отвіту, тилко посланому ншому козакові приказовал устне, повідаючи так: же если праві тот забойца атаман заплатит поголовщину нам за подданого ншого, тогда вся его худоба при нем останет, а их мосцове пнове врядники вороніжские о том турбоватися нехай поперестанут. А ежели хотят упоминатися о забратой нами его, забойці, худоби, нехай привезут лист от его млсти пна судиі войскового енералного, тогда можем нічтос уважити. Тое во все по[ко]рственном нашом листі сем, подаючи вашой пнской млсти во извіщение, просим повторного о том от всемилостивійшаго нашого добродія наставления и совершенной поради, а притом его ж добродійской млстивой ласці отдаемося назавше и зостаем
вашой пнской млсти премилостьівійшого нам добродія нижайшие слуги и недостойные подножки
Василь Степаненко, сотник наказный вороніжский, зо всім урядом тамошним.
З Вороніжа июля 10 1713 року».
(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. 3. № 1714. Арк. 29).
липня 23 (12). - Глухів. - Лист гетьмана Івана Скоропадського до Чуй- кевича.
«С копиї копия.
Мой ласкавий пне Чуйкевич.
Розумно справленний в. мст. розиск в заводі мартиновцов з рожновцами, о грунтах точачомуся, вичитали то и не инакшое наше, але такое ж есть як и в. мстино зданне, жеби граница от покойного Забіли Василем Иркліевичем учиненная при своей цілосте непорушне била захованна. Gди ж либо до граници том (?^раевским, канцеляристок) войсковим, внов учиненной обидви сторони били приступили и учинили межи собок згоду, однак же староста пана полковника ніжинского крупичполский важился и за тую новую границю усунутися и поорати мартиновские грунта, за що и завод у их знову вщался, як нам он же, пан Граевий, донес. Теди мартиновцам грунту прежнюю границею, молодим Забілою вчиненную, заховуем и жадаем аби в. мс. мс. пн., и звавши сотника ивангородского Василя Малюгу пред себе и зганил его, чтоб он не иміл интересу нікакого до мартиновскиї грунтов, которие подлі Утки лежачие, даби не дотикалися ніяким способом. А що мы и в. мст, видавши обоїм сторонам на тое за рукою своею листа, веліл мартиновцям приездити в Глухов, где ми и універсалом нашим подтвердити помянутую границю роскажем. При том зичим в. мсти доброго здоровя.
З Глухова июля 12 д. року 1714.
В подлінном подписано тако:
В. мсти зичливий Иван Скоропадский, гетман, рукою власною».
(НБУВ. ІР. Ф. І. № 65025. Тогочасна копія. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «место печати рейментарской»).
№ 23
1714, серпня 16 (5). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.
«С копиї копия.
Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского обоїх сторон Днепра гетман Иоан Скоропадский.
Пну полковникові Войска его царского пресвітлого величества Запорожского ніжинскому, старшині его полковой, а особливе сотникові ивангородскому и всім войсковим и посполитим того полку обивателем и комуколвек тепер и в потом- ние часи відати надлежатимет сим нашим ознаймуем універсалом: поневаж завод мартиновских жителей з рожновцами о полю спорний чрез немалий час тривал и не могл прийти до мирного скончания, того ради ми нарочне посилаем от боку нашого пна Александра Чуйкевича, знатного товариша войскового, туда з крайнею волею нашею для всеконечного отмежовання тіх поль, которие по увазі своей давню границу, висланними от покойного Забіли межи ними мартиновцями, и его тогда подданими рожновскими составленную и копцями в розиску вираженними, у своїх місцах лежачими, розділенную, узнавши быти за твердую и правдивую, обновил и в первобитном состоянии иміти, подтвердил. Якое розграниченне поля и на папері для лучшой в потомние часи кріпости велі[ли]смо виписати. Зачим ми, гетман, тое его, пна Чуйкевича, пилное разсмотрение и розмежевание ґрунтов меж мартиновцями и рожновцями давних копцов пререченних поновою, тепер означенное яко розсудили бити слушное и обоїм сторонам безобідное, так оное сим нашим універсалом ствержаем. Которого повагою пилно варуем и приказуем, даби тое розграниченне знаками, в розиску вираженними, оцирклиованное и умоцненное з обох сторон ціло и твердо в потомние віки било содержанно и нихто з старшини и черні оного нарушати не дерзал, А особливе яко мартиновці в рожновское поле вступати, так и рожновці в мартиновское впиратися чрез забілиновские копци, тепер поновленние, жадною мірою, так же и Василь Малюга, сотник ивангородский, так же и родичи его, Гриценки, Малюженки, у поле мартиновское утручатися, подлі річки Утки лежачие, и повз путивець, от Ніжина до Ромна лежачий, на греблю Шевлюшину, под зарукою талярей
двохсот и и неотпустним строгим войсковим срокгим (це слово тут повторено-Ю.М., І. Т.) каранем и винами правними не важилися, упоминаем.
Дан в Глухові з канцеляриї нашой войсковой августа 5 д. року 1714 надцятого.
В подлінном подпис таков:
Звишменованний гетман рукою власною».
(НБУВ. ІР. Ф. 1. № 65026. Копія XVIIIст. з копії. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «место печати рейментарской»).
№ 24
лютого 24 (13). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.
«Копия.
Его царского пресвітлого величества Войска Запорозкого обоїх сторон Дніпра гетман Иоан Скоропадский.
Пну полковникові стародубскому, старшині его полковой и протчиїм урядникам, всему старшому и меншому того полку товариству и посполству и всім всякого духовного и свіцкого чина людем и кождому кому колвек о том відати надлежит, сим ншим ознаймуем універсалом, иж суппліковали до нас всі обще жителі новгородские, козаки и міщане, прекладаючи, что от давних часов скутная повинност у берега деснянского, где тилко в уезде их Новгородском куфи з горілками до суду водяного складаются, до города одбиралася и тим же збором з общой всіх ухвали заложенная в самом місті Успения Престия Бци соборная каменная црков всякое ко стронию иміла споможе- не, а тепер староста свірский и сщенник погребский з войтом у пристані, под селом тамошним будучой, до того скутного датку интересуются и не допускаючи оного од промишленников, якие до тоей Погребской пристани в сотні Новгородской найду- ючойся, звозят в судна свої горілки им, новгородцам одбирати, а себе употребляют и немалую в том затівают трудност. Сего ради они супплікуючие, міючи анътецессоров наших універсали на одбиране до тоей своей соборной цркви помянутого скутного, просили и нашой на тое ж конфірмациї, чтобы всяк, хто будет у берега їх у якой колвек пристани продавати и куповати до зложеня в суда горілки по давному обикновению з жителей новгородских по пят чехов, а з посторонних людей по ползолотого нале- житую повинност платили и староста свірский з сщеником и войтом погребъским жадной в том не чинилы бы перешкоди. Теди мы, гетман, общому их всіх товариства и посполства жителей новгородских прошению давши у себе містце, хотячи жебы заложенння для разширения хвали Бжой в самом их місті соборная црков, на которой строение тот скутний збор опреділен, могла свое восприяти совершенство яко чрез сей нш універсал упоминаем и грозим, абы всяк, хто тилко у берега Новгородского уезду продавати и куповати будет в байдаки горілку, з обивателей тамошних новгородских од куфи по пят чехов, а з приеждних по ползолотого без найменшой сперечки тоей скутной повинности установленним на тое досмотрщикам уищати не отрікалися так, абы в том преречоного скутного отбирати ніхто, а особливе староста з сщенником и войтом погребскими у пристані тамошной и по инших містцах им, новгородцам, жадной не важилися чинити помішки и трудности и препятия и ні в чом до того не интересовалися, міти хочем и пилно рейментарско приказуем.
Дан в Глухові февр[уария]13 р-у 1715.
В подленном подписано:
Звишменованный гетман рукою власною.
С подлинним читал канцеллярист Григорий Юркевич.
Таковий подленний універсал ктитори церкви Успенской новгородской к себі взяли, а к сей копії по іх прошению тоей же церкви презвитер Андрей Заруцкий руку приложил».
(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. 3. № 527. Арк. 15. Копія 30-х рр. XVШ ст. Запис: «На ситное у берегов монастирских близ Десни збираючоеся»).
червня 13 (2). - Новгород-Сіверський. - Скарга жителів Новгорода-Сі- верського гетьману Івану Скоропадському.
«Копия листа сотника новгородского.
Ясневелможний мсці пне гетмане, милостивий пне пне патроне и величайший добродію наш.
Прекладали мні жалосте як козацкого, так и посполитого чина обивателі сотні моей о незносних долегливостях, чинячихся од полкув великороссийских. Поне- важ прошлого літа сіножати всі отпасли, за яким їх стравленем заледве по чужих містах купуючи корм, пробавили зиму, також и тепер от двох полков, стоячих близ Новгородка, узнают долегливости немалие в сіножатех, же нарочно табуни пущают и до утрат бідних людей приводят. А по дубровах изобилниї паши сут, тилко ж не пущают, где могли б ходити розкошне, не чинячи трудности людям. Якую жалобу от них велможности вашой пнской предложивши, всі одностайне просим милосердия. Милостивійший пне, не попусти в крайнее разорение, дабисмо принамній в сем году на пришлую зиму приспособили корму для станций великороссийских же людей, а оним рачте зборонити, абы сіножатей не сміли пустошити и нас своїм же висоцепо- важним листом укріпити, аби теж ежели воля и указ его царского влчства есть, что сіножатей отнюд не пустошит, о том же и до нас все смиренно просим чим бы могли ухоронити. О том слезное нше прошение повторяючи, призрению рейментарскому полецаемся назавше.
Велможности вашей пнской всемилостивійшему пну и величайшему добродіеви найнижшие подножки Федор Лісовский, сотник ногородский, з товариством.
Стефан Андріев, войт, з посполством.
З Новгородка 2д. июня року 1716».
(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. 3. №504. Арк. 2. Оригінал).
№ 26
1716 (?). - Відповідь чернігівського полковника Павла Полуботка на скаргу купця, ошмянського ловчого Міхала Цибульського, адресована гетьману Івану Скоропадському.
«Ясневелможный мсці пне гетмане, мні велце милостивый добродію.
По занесенных пна Цибулского, купца заграничного, велможности вашой на мене жалобах любо намірилем был описатися до велможности вашой и просити о высланного якого от велможности вашой особы, жебы о всіх тых пунктах его жалобливых учинил в Чернігові розыск. А то з тоей причины, жеб ясне в Бгу преосщенный его милость отц архиепсп черніговский своею особою тут зостает и е. мл. п. Борковская, которые належать до тоей же пна Цибулского на мене завзятой жалобы, и порозумівшьіся если есть в чом пна Цибулского правда, донесл велмож- ности вашой, чого ради и самого пна Цибулского за приездом его в Чернігов тут удержовалем, а же он, не хотячи ожидати на описованеся мое и на высланного от велможности вашой особы, поехал знову до велможности вашой тыи ж свої поновляти жалобы. Теды выписавши против тых его жалоб мої отвіта при его контрактах зо мною учиненных, на чом он торг зо мною міл и як оный укончил,посылаю в высокое панское разсуждение велможности вашой.
Первый пункт жалобливый пна Цибулского выражен есть о том, же когда он зо мною пришлого року чинил контракт на горілку и не похотіл был дати за кождую кухву по вусшънадцать талярей битых, тогда я не позволилем был ему за границу выправоват жита, якого в тот час было будто на колкосот осмачок уже тут готового из тых причин, щобым ему позволил за границу жито выпровадит, мусіл мне по вусшънадцать талярей битых горілку платит.
На який его, пна Цибулского, пункт такий мой чиню отвіт.
Явная его пна Цибулского в том пункті является неправда, ибо он на одну толко горілку контракт зо мною чинил, не з выпроваженем жита (которого у его тут в по- готовости на тот час не толко на колкосот осмачок, але и ни одной осмачки не було), о чом может его рукописаный контракт обявит ясно, який мні он при сторгованю
горілки до рук дал. Бо если бы за тое он мні по вусшънадцатъ талярей битых кож- дую горілки кухву платил, що я ему жита не позволял бым вывозит, то в том жебы контракті и о житі доложено было, же он з такой то причины по той цені горілку мні платити міл, але того як в слові, так и в контракті не было и не маш. Волно было ему, пну Цибулскому, и без набытя горілки, если бы міл якое тогды жито выпровадити так як и пан Бокум, тогды сторгувавши жита полутораста осмачок у е. м. пнеи Борковской, оное без всякой перепоны до себе у Юлчу спровадил, и иншие куповали и выпроважали, поневаж то товар не заповідньїй был, а у п. Цибулского, же жадного не было жита, нічого было и провадити.
Другий пункт его ж пна Цибулского такий, же он тое свое жито, якого міл тут будто в поготовости на колкосот осмачок поднялъся выпровожать е. мл. пну Сапізі, старості вилковскому, а же не выпровадил, за тое у оного е. мл. пн. староста вилковский узнал уже талярей чотыриста битых, еще двох тисячей талярей же битых доправует.
На той пункт такий той чиню отвіт.
И в том его другом пункті видомая неправда, поневаж е. мл. п. староста вилков- ский не о житном торгу его турбовал, але о том, что он, п. Цибулский, узявши в его двісті каменей спижи, а запровадивши еї в Україну, з многими в рожние заводы за- вюлся купцами и жебы в том разі его спиж не пропала, писал до велможности вашой свой лист, просячи о тое, а его самого п. Цибулского, не стоячи. Которую спиж он, п. Цибулский завюл в Чорнобылі звонникам киевским, якого листу копію до мене от велможности вашой присланую, в препомнене як об нем писано, посылаю, а до того если бы потреба е. мл. п. старості вилковскому было жыта, могл бы он в том интересі до велможности вашой або до мене, на пограничю тут зостаючого, писати, але не писал.
Третий его п. Цибулский пункт тое в себі содержить, будто он в тот час, когда зо мною учинил на горілку контракт, оставил тут в Чернігові своего жида, при том жиді, якое тут в поготовости міл, которого я неслушне якобы затурбовалем и под варту давалем, за що он перед его мл. п. Пацем, писарем В. к. Литовского, Лоеві тяжко мусіл обвіствовати и значную на тое понесл утрату.
И на сей пункт его п. Цибулского неправдивый такий той чиню отвіт.
Не з моей был жид затурбован причины, але з такой, як тут есть нижей выражено. П. Цибулский зторговавшися зо мною на горілку и попровадивши оного в місяцу еще януарию за границу, жадного тут от себе при житі не оставлял жида. Бо и жита тут ніякого на тот час не міл, але жид уже появился в Чернігов лоевский, именем Шмар- ко, по его отезді у великий пост першой неделі и не привюзши от его, п. Цибулского, жадного до мене листу, для чого бы он тут приехал, ані обявившись у мой дом, стал тихо на господі, иміючи при собі шістдесят червоних, як сам потым повідал, почал оные рожным міняти особам, яко то именно розменил п. Ивану Силичу чирвоных тринадцять, п. Бакуринскому червоных пять, жиду слуцкому, який з тютюном на Чернігов з полюв ехал, червоных два, п. Ивану Мокріевичу чирвоных пятнадцять, Помагайбенку чирвоных пят. А когда на рожных містцах, кому мінял чирвоных, пытано, для чого бы таі чирвонып розмінювал, рожно рожным отвітствовал особам; в п. Томари будучи, сказал, же еде в поля товару собі набыват, п. Силичу и иншим сказал, же жито міет тут куповат, а з остатком чирвоных, яких в его, жида, осталося, было девят дробных, а десятый з ушком у червоних шість, як пришол до катедри міняти, там сказал, что он якобы от п. Цибулского з тыми всіми чирвоными, якие поміняв и міняет, до мене есть прислан на задаток за горілку мні належных грошей и як был у мене в дому, теды чирвоных не принято, але велено на копійки помінят и копійки приносит (а тот жыд ані в дому моем з тыми чирвоными не бувал, ані их кому обявлял). Меж которими до катедри принесенными червоными, же килка было чирвоных поединковых венецких з дирочками, а один был дукат у шість червоных з ушком приробленым. Теды ясне в Бгу преосвщенный его милост отц архиепскп чер- ніговский, о тых в катедрі червоных увідомившися, же жид міняет, а міючи донесене от высоце в Бгу превелебного его милости отца архимандриты новгородского,что пришлого літа церков Дюгтерувская скрадена и червоные, якие на образі Прстой Бци чудотворном были, поздыйманы зостали. Теды розуміючи чи не оттоль и сиі червонып, якие и жыд міняет, прыслал его пресвященство вперед до моего наказного п. Томары отца архидиякона и инших значных законников, а потым и до мене, просячи, жебы того жида о тых чирвоных роспрошено, от кого он міет и жебы жид был отдан до вязеня, нім законники дюгтярувские приехавши, обачат тых чирвоных и до далшого об оных прослуху якого жида, когда при тых же законниках катедралных, от его архипастирской милости присланых: хто он есть? зачим приехал в Чернігов? и чиї то червоньїі? В тот час любо сказал тое, же он якобы тьіі червоньїі узял у Лоеві у слуги п. Цибулского и приежал для купленя жита в Чернігов, однак же по рожных містцах рожно, як выжей выразилося, повариовал свою мову, чого всего таі свідителі ему тут же в очи довели, которие его чули. Теды взят был за то под варту, а червоные и копійки, якие при нем были, положены на ратушу и там через немалое время под вартою зоставал, а як законники з Дюгтярувки нескоро потом приехавши, обачили таі червонып, прето хочай примічували оные быти з образа Прстой Бци, бо праві як малые такие червоные, з дірочками на образі были, так и великий дукат такий же з ушком был. Але же жадного иншого монастырского на их знаку не было, не могли в тот час за своі власнып розуміти, леч також одложили тое до далшого еще о том жиду прослуху. А як Кгаевский, бурмистр черніговский, міючий знаемост з п. Цибулским, по середопостном уже ярмарку борзенском приехал в дом свій доЧернігова и почул, же жид лоевский затурбован зостал за ніякие его червоные и обачил оные, на ратушу лежачие, пришовші по килка днях до п. Томари, повиділ тое, же тып червонып п. Цибулскому дал в прошлорочном ярмарку роменском на стого пррка Илию Леенко, купец баришовский. О чом кгды к его архипастырской милости донесл п. Томара, теды его преосвященство того жыда за посвідченем Кгаевского о тых чирвоных веліл с-под варты учинить свободно и учинено и як тып червонып, так и копійки, якие на ратушу были, всі тому жыдові отдано и болш оного не удержовано. Которий и по отпуску с-под варты бавилъся тут, в Чернігові, болш тыжня сам уже собою, не відати для чого. А потым и до Лоева отехал, не купуючи жадного жита, бо самое учинилося бездороже. А же тот же жид, едучи на первой неделі Великого Поста в Чернігов, як сам потым повідал, подавал был задатки в селі Голубичах и инших містцах для на- йманя подвод до Слуцка под жито, если бы оного был що купил. Прето и задатки таі п. Цибулский, приехавши на страстной неделі з Слуцка до Чернігова, потым от тых людей, кому были даны, поотбирал и жадного слова о том выпроваженю жита не споминал, толко на того ж жида нарекал, же за повариованем справы ему ничого не зорудовал. Якое жито міл он, п. Цибулский, як сам з тым давалъся чути, провадит до Слуцка до пней Кграбовской, тещы пна Оскірчиной, або кому бы могл там продати, а о его мл. п. Сапізі, старості вилковском, жебы ему тое жито міл выпроважат, никогда не споминал. Яко ж видимо тое дается бачити, же он даремне на е. мл. п. старосту вилковского тое натягает, хотячи под именем его що собі зорвати, бо першей на Леенка, баришовского купца, выправил был позовный лист панский велможности вашой, же якобы через Леенка для чирвоных и жид был затурбован и жито не выпроважено зостало, але кгды Леенкові як от ясне в Бгу преосвященного его милости отца архиепскпа черніговского, так и от суду полкового черніговского, дана атестація, же в том и Леенко ни в чом не есть винен, теды он, п. Цибулский, завзявши на мене за тое свою злост, же ему, Леенкові, выданы атестациї зостали, на мене уже бездушне також ни в чом собі невинного посягает и даремне турбует. Что же в том своем жалобливом пункті доложил п. Цибулский и тое, же за жида Шмарку лоевского, много он тяжко перед е. м. паном Пацем, в Лоеві будучим, отвітствовал и много утрати понесл, что тут жид был задержан, теды и то его, п. Цибулского, неправда, бо хочай его м. п. Пац ему выговорувал тое, же жид собі много часу збавил в гендлях, шбы з его власной причыны, але жадной не понесл утраты, поневаж ни е. м. п. Пацу, писареви В. к. Литовского, ані жидові за тое ничого не давал, барзій он, п. Цибулский, там был затурбован за арендара лоевского Нохима, з которим и право перед е. мл. паном Пацом міл за ніякуюс Нохимом его ж, п. Цибулского, будто ута- еную спіж, як он сам, п. Цибулский, повідал и за инший яковыйсь давнійший завод, в чом з им, Нохимом, там же, в Лоеві, и помірковане учинил.
Четвертый пункт пна Цибулского, в котором выражает и тое, что якобы з оказиі тоеи ж за удержане жида Шмарка лоевского е. мл. п. Борковская удержует его, п. Ци- булского, нікоторие річи, через що он на килкосот талярей битых шкодует, з яковых многих его турбаций и фортуна его в чужие якобы заблудила руки, ни в чом невинная.
На який пункт такий той чиню отвіт:
О річах тых п. Цибулского, якие в е. мл. п. Борковской зостают, я до сих час не зналем и не відалем, що бы то за річьі были и от кого е. мл. п. Борковской данные, аж тепер увідомилемся от еї ж, пней Борковской, самой, же аренъдар лоевский, называющийся Нохим, взял тридцять осмачок у еї жита торгом по десят золотых осмачку и кухов десять горілки по сто золотых на віру до отданя грошей. О який долг когда упоминалася е. мл. п. Борковская у Нохима, жебы отдал, он, не знати яким способом, міючи в себе п. Цибулского ршы, бо и е. мл. п. Борковская, як говорит, о том не знала, прислал з своїм листом в заставу тый до е. мл. п. Борковской вмісто своей власной застави, на що як обликг жыдовский е. мл. п. Борковской данный, так и его лист жыдовский, же до е. мл. п. Борковской писаный, обявляет. А же он, п. Цибул- ский, докладает и тое, же от многих турбаций якобы ему даючихъся, и своїй власной пострадал фортуны, теды, если бы и так міло быти, то нихто в том ему не винен, по- неваж и в Литві як чутно, многим задолжилъся, захватуючи на віру многие товары.
Пятый пункт п. Цибулского жалобливый такий, же якобы он з моей причины цілое літо тут забавил, опустивши скарбовый интересса и много был от мене з при- ставленем варты, а то все якобы чинилося для вытяганя у его квитациї на уїщене за горілку належных мні его грошей.
На який пункт такий мой чиню отвіт:
Не з моей причины он тут бавился, але по рожных за рожными своїми интересами всюда ездячи містцах. Я его и одноей не бавил бым годины, если бы он мні за горілку отдал належную сумму, которую міл отдати всю сполна еще в місяцу февр[уарию] по календару полском першого числа, як и контракт его рукописаный свідчит, але за своїми многими превротностями аж до місяца июня 23 дня протягши, заледво великою трудностю тую уїстил. Которий через многое время оную зводячи, же и вдал, начал был строити рожный фикглі по рожных бігаючи містцах и беручи гроши на тую ж спіж, якая тут уже в Чернігові была на выплачене мні долгу от его припроваджена, жебы еї кому иншому на сторону продати, а мні и еще на далший час отдане грошей вести. Теды мусілем о том ему докучати и з Чернігова за границу не позволяти отезжджат не для выданя квітациї, але жебы моя на нем болше не заводилася сумма, бо трудно было иначей з ним поступати, а як оную отдал и зовсім тот завод зо мною укончил. От того часу жадного діла до него не мілем и не мію. Од скарбовых интерессов давно уже он сам одстрал (?), як толко почал з спіжу на Україну ездити и ні разу там не бывал, где целники на коморах зостают, якож и ніколи бывати, бо тут на Задніпре заехавши, одно толко тое и чинит, що тут по ярмарках и по рожных городах за рожными своїми гандлями ездит.
Шестый пункт п. Цибулский в повторной супліці его ж выражен такий, же если уже сталося так, что жита ему выпровадити не дают, через що он якобы на колко тисячей талярей шкодует, то щобым ему вернул спіж 138 каменей за 800 талярей битых, от его мні даную и квітациею утверженую, поневаж было бы праві и того, чтобы по 10 талярей битых горілка пошла.
На який его пункт такий той чиню отвіт:
Заледво все свое крутінство п. Цибулский тым своим пунктом выразил на яв, бо щоколвек о житі и о жиду неправдиве доносил, все то толко чинил прыступ, чим бы могл збыти зконтрактованую зо мною о горілку сумму. Як тое видимо з его ж пункту дается бачит, на которую сам свой рукописаный до мні контракт и росходившися зо мной в том заводі квітацию, над якие своі рукоданный писма, поневаж так бездушне поступает. Теды покорне прошу велможности вашой, жебы як тое ему непостоянство зганено, так бы значне его и наказано было, ижбы он, переставшы таковых своїх шатостей, жадного до мене и вперед не міл интересу.
Велможности вашой милостивого моего добродія добра зичливый слуга его црско- го прсвітлого влчства Войска Запорозкого полковник черніговский Павел Полуботок.
На предложене Цибулского отвіти пна полковника черніговского».
(НБУВ. ІР. Ф. 1. № 65140. Оригінал (?). Запис на початку документа запис іншою рукою:«Заводное Цибулского діло з полковником черниговского получено (?) премемориї его Цибулского на Полуботку»).
№ 27
1716, вересня 25 (14). - с. Митченки. - Купча.
«Року тисяча сімсотного шестогонадцят мсця септеврия четвертогонадцят числа.
Ми, Андрій, Грицко и Тимош Кириенки, козаки сотні Конотопской, жителі поповские, сим нашим доброволним кождому потребуючому тепер и в потомние часи відомо чиним рукоданним купчим листом, иж по доброй своей волі без жадного примушення за відомом жен и дітей наших нікому ні в чом не заведение отческие млин (!), стоячоми (!) на реці Веровці на греблі в селі Поповці о двох колах мучних, а третем ступном, три части кромі в том же млині Омелка и Андрія, братов рожоних, же наших двох частей во вічное владіние продавши его млсти пну Иоанну Чарнишу, судиї Войска его царского пресвітлаго величества Запорожского енералному, и потомком его за полтори тисячи и принявши гроши до рук наших всі сполна, не міем впред в тие проданние в речоном млині нам належние части сами, жони и діти наши, свойственние близкие и далекие кревние, вічними часи интересоватися. Но волен его млст пн судия на який хотя пожиток свой обернути, дати, продати или кому даровати, для чого во свідителство и твердост ншой продажи, а его, пна Иоанна Чарниша, судиї енералного, куплі руки наши крестами написуем.
Діялося в Митченках в дому его пна судиї енералного при битности на тот час згодившихся нижей спеціфікованних особ.
Андрій Кузменко, жител сосновский, (...)* будучи, пишу крест +.
Ми, вишеписанние продавци, Андрій, Грицко и Тимош, неуміетние писма, руками своими власними пишем крести +++
Семен Боровский, сотник бахмацкий, на тот час згодившийся, по желанию обоїх сторон рукою власною подписался.
Яков и Лукян Каріки во свідителство сего ж яко неуміетние писма крестами подписуемся +.
Хведор Кривошия, атаман митченковский, рукою своею пишу крест +».
(НБУВ. ІР. Ф. 1. № 50720. Оригінал (?).
№ 29
грудня 1 (листопада 20). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.
«Копия.
Его царского пресвітлого влчства Войска Запорозкого гетман Иоан Скоропад- ский.
Пне сотнику наказний новгородский, пне атамане городовый зо всім товариством, пне войте з урядом тамошним и посполитими людми. Поневаж суппліковалисте до нас, жалостную прекладаючи скаргу на Федора Лисовского, который одержавши прежде сего універсал наш гетманский на двор церковний тамошный який ему до ласки войсковой ку прожитю з коморами внутр его будучымы надалисмо, само- властне и иншими коморами, окрест двора того построенными, числом двадцят чотирма, завладіл, з которих и всі прибели на потребу церкви Успения Прстой Бцы одбіраючиеся, на себе взявъши, доселі оными користовал. З чого знатный в приходах добру церковном сталъся убыток иле к тому на справу и совершение храма оного бгородичного, от килка літ строїтися начавшого, а за скудостю скарбцу церковного еще не досооружившогося, немало кошту и иждивения потреба. Чого ради просилисте нас, дабы помянутие комори им, Лисовским, од церкви стой отторгненные, паки до оной привернени были. Прето мы як не знаемся до таковой волі нашой, чтобысмо в вишенамененном універсалі з двором и тые вколо оного побудованные комори церковние ему, Лисовскому, опреділяли, бо тилко самий двор и в нем дві комори для спрату его ж домашного и то на время надалисмо, так чрез нш одкритий лист знову тие комори до церкви стой приворачаем. Поневаж он, Лисовский, противоборствуя всегда указом нашим насилно оные похитил и як перед сим велілисмо з канцеляриї ншой войсковой на прошение пре честного его млсти отца Афанасия Заруцкого, протопопа тамошного новгородского, видати універсал, поліцаем ему ж, отцу протопопі, всякые, а именно з млина піроговского, з перевозу, прозиваемого Путивлского, и міского з комор, з двора братского, з скотного, торгового, вагового и помірного належные до помянутой церкви грошевые прибели в своем завідованию міти и винайшовши якого добросовістного человіка, до шафованя ему оные поручити. Так тепер, стосуючися мы до того ж універсалу нашого, міти хочем и жадаем чтобысте в. м. по согласию з тим же отцем протопопою новгородским, искусному якому и в правді не подойзреному чловікові з иншими добрами церковними и помянутие комори ліком двадцят чотири поліцивши, веліли жебы з оных по давному на обыклие к ухвалі Бжой стягаючиеся обрядки, барзій тепер на потребние для докончения здания церкви тоей експенса одбірани были прибели, сколко зас грошевих доходов он, Лисовский, з начала сотництва своего в Новгородку з тых комор мимо указ нш себі привлащенных у закупщиков самоволне одбірал, всі тие напотом за слушним порахунком повинен будет виплатити и до шкатулки церковной отдати мусит, декляруем.
Дан в Глухові ноевр[ия] 20 року 1718.
У подлинном подписано:
Звышменованный гетман рукою власною. (місто печати)
Тут же докладаем и тое, поневаж той же Лисовский надто еще опроч самовластного завладіния комор и всі доходи з више помянутих добр церковних на потребу церковную стягаючиеся, не попускаючи подлуг указу ншого в завідование пречестному отцу протопопі новгородскому, взял упарчиво под свою власт и у закупщиков ратные гроши кому хотя одбірати велів всякым способом и страхом до того их зневоляючи. Теди рейментарско упоминаем, дабы всі тие закупщики, также и ктитор, о всяких приходах и росходах церковних сколко когда отколя приходило и на якие потребнІе експенса оборочалося. Од того времени, од которого они тие добра за відомом и дис- понованнем Лисовского держали, помянутому отцу протопопі и протчиїм парахианам тамошним здали з себе рахунок и калкуляцию.
У подлинном подписано:
Реент Петр Валкевич. Иван Скоропадский гетман.
Читал канцеллярист Григорий Юркевич.
Таковий універсал подленний ктитори церкви Успенской новгородской к себі взяли, а к сей копії по іх прошению тоей же церкви презвитер Андрей Заруцкий руку приложил».
(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. 3. № 527. Арк. 16-16 зв., 18. Копія 30-хрр. ХУШ ст. Запис: «На двор братский и на комори 24 в Новгородку будучие»).
№ 30
лютого 13 (2). - Лист чернігівського полковника Павла Полуботка до Ліневича.
«Мой ласкавий приятелю пне Ліневич.
Будучи тут в мене пн. сотник городницкий, прекладал о том, что в. мст. козаков у Ваганичах знайдуючих, до себе одобравши в послушенство, не казалес им уже до сотні Городницкой належати. Що так надіюся, же як без волі реїментарской ясневелможного добродія его милости пана гетмана в. мст. тими козаками завладі- лес, так без далшой своей трудности прикажи им по прежнему до сотні належати и послушенство належное отдавати. А же и атаман мой стрелецкий Моцар доносит, что в. мст. там же у Ваганичах стрелцов, якие з давних часов на особу полковничую належали и належат, в свое завідоване принялес и не велілес им до атамана моего стрелецкого належати. Теды, если в. м. на тое все (...)*ности указ, изволь оный и чи то сам, зехавши в Чернігов, мні обявити, чили и им тот в обявление ко мні прислати, жебым могл відати як до его велможности о том писати. Прекладаю и зостаю в. мсти зычливый пртел его царского пресвітлого влчства Войска Запорожского полковник черніговский Павел Полуботок.
(...)*борович февр[уария] 2 д. року 1719».
(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. 3. № 376. Арк. 5-5 зв. Оригінал, завірений підписом Полуботка).
березня 8 (лютого 25). - Чернігів. - Лист чернігівського полковника Павла Полуботка до гетьмана Івана Скоропадського.
«Ясневелможний мсці пане гетмане, мні велце милостивый добродію.
Исполняючи панское велможности вашой розказане по челобитю молодого Грембицкого, листовне до мене засланое, призывалем перед себе людей, справы его свідомих, и роспрашивалем з присутствующою мні старшиною при самом же ему, Грембицком, и при п. Ліневичу, яким способом зайшла от его, Грембицкого, до рук п. Ліневича монаршая црского влчства грамота, также якие он завіл п. Ліневичу свої отческие добра и чи то заставою, чили продажею. Прето якое в той справі учинилос людское посвідчене при очевистой обох сторон бытности, доношу о том велможности вашой.
п. Мойсій Дмитрович, сотниченко бывший батуринский, прикладал, же по прошению Грембецкого позичал ему, Грембецкому, роков тому уже близко двох пятсот золотих готовых грошей и чекаючи оных до назначеного терміну, кгды упоминался у его, жебы отдал, он, Грембецкий, просыл п. Моисія о далшое тих грошей выждане и подал ему вмісто заставы монаршую црского величества грамоту, на добра отческие служачую, до выплаченя тих пятисот золотих. А кгды п. Мойсій, чекаючи отданя своїх грошей, заглядовался на поступки Грембецкого, же не так справуется, ижбы было чим з того выплатится долгу, поневаж нікоторие добра, в Чернігові будучие, за безцінок позбувал и гроши не знати где подівал, писал до его, Грембицкого, жебы к ему в дом приехал, а того ж часу запросивши з Звиничова до свого дому и Омеляна Зінченка, наслуговуючого двору панскому велможности вашой, упоминался при ему, Грембицком, о отдане пятисот золотих должных, не хотячи болш оних ему ж дати. З таким предложенем, же если не міет чим того долгу выплатит, то жебы на тую ж црского влчства грамоту вызичил грошей хоча б у помянутого Зінченка звиничов- ского. А так Грембецкий, вызичивши у Омеляна Зінченка золотих пятсот, уїстил долгу п. Мойсіеви, а тому Зінченкови отдал там же в дому п. Мойсіевом грамоту, якая была у п. Мойсія. Зінченко по одобраню грамоты зваживши, жебы и его гроши на Грембицкому не пропали, отдал тую ж грамоту Ліневичу, а свої золотих пятсот от п. Ліневича одобрал, и так Грембецкий, зачавши уже у п. Ліневича на грамоту брати гроши, задолжилъся. А о том если заставою в должной суммі пнской чили продажею завіл он, Грембецкий, свої отческие п. Ліневичу добра, таковое п. Силич з п. Есифом, бурмистром черніговским, при очевистой обох сторон Грембицкого и п. Ліневича бытности в дому моем перед мною и перед старшиною моею чинил сознате. Прошлого, мовыт, літа в небытности пнской велможности вашой, когда был велможност ваша в Санкт Пітербурху, будучи п. Ліневич в Чернігові, требовал от имени самого ясневелможной еї милости пней гетмановой небожчика п. Булавку, писара судового, его п. Силича, п. Есифа Тищенка, бурмистра, и протчиїх урядовых людей, жебы зехати на грунта Грембицкого при Ваганичах (село суч. Городнянськогор-ну. - Ю.М., І.Т.) и слободках Володимеровці (село суч. Городнянського р-ну. - Ю.М., І.Т.) и Илтовці будучие, так для обаченя оних, яко и для вырозумленя чого бы стоялися. Которие, обехавши тие gрунта, були в Буровці, маетности пнской велможности вашой, где при их бытности торговал, повідают, п. Ліневич у Грембицкого тамошных gрунтов и любо не совершенний чинился торг, ибо тот откладал п. Ліневичьі до далшой волі велможности вашой, однак давал за оние першей три тисячи золотих, а потим говорил, же можно будет дати и чотири тисячи, если на то будет пнской велможности вашой позволение, а Грембицкий в початку просил десят тисячей золотих, але не дал от пяти тисячей и так, не згодившися з собою, розехалися, толко тот же п. Силич и п. Есиф, бурмистр, доносили, что сходилъся п. Ліневич з Грембицким на самие слободские gрунта, а в старом селі Ваганичах, яко о войсковом наданю, говорили, же продават его нелзя, которое и без продажи зостает у волі велможности вашой. A о Білоусі повідают, же в тот час п. Ліневич упевнял Грембицкого, что Білоус з млынами и зо всіми инними тамошными gрунтами при Грембицком міет быти, бо толко о едных вышеписанных слободских gрунтах торгом сходилися, а не о Білоусі, до чого и сам п. Ліневич передо мною и старшиною моею полковою зналъся, же упевнял его тим,
що продавши слободские толко gpyffra, в респекті пнском велможност ваша будет жити спокойне, о чом якая далшая пнская велможности вашой будет воля. Я о сем донесши, милостивой мя его ж рейментарской полецаю велможности ласці.
Велможности вашой, милостивого моего добродія всего добра зычливый и слуга его црского пресвітлого влчства Войска Запорожского полковник черніговский Павел Полуботок.
З Чернігова 25 д. 1719».
Адреса: «Пресвітлійшаго и державнійшаго великого гсдря цря и великого кнзя Петра Алексіевича, всея Великия и Малия и Білия Россиї самодержца его рейм[ентарского] сщеннійшого величества Войск Запорожсеких обох сторон Дніпра гетману ясневелможному его милости пану Иоанну Скоропадскому, моему велце милостивому добродіеви подати».
(ЦДІАК. Ф. 51. Оп. 3. №376. Арк. 3-4зв. Оригінал, завірений підписом Полуботка і печаткою. Запис біля адреси: «Лист от п. полков[ника] чернігов[ского ] стороны кгрунтов Грембицкого продажею нарейментарский двор заведений обширний, виписаний знову з прилогом листа его ж п. пол[ковника] до Ліневича, дозорци буромского, о козаках ваганицких. Под[ано] мар[та] 8 року 1719»).
№ 32
червня 14 (3). - Короп. - Лист-скарга короповського сотника Дем'яна Кононовича до гетьмана Павла Скоропадського.
«Ясневелможний мосці пане гетмане, премилостивійший наш пан и великий добродію.
Сего настоящаго місяця июня о первом числі страшноусумнителний прилучився у городі нашом казус: еден салдат з числа определений от полку Ивангородского до сего полку Слюсумбурского в третую роту и тот салдат, ставши на квартири у нашого міского ключника и подманивши дівочку (которой тилко от масниц пошол шестий рок), завюл на фолварки межи огороды и, ввювши в един сад, знать запаленим вра- жиим и препомнением Божиим, вчинивши той дівочці кгвалт еи паниенству и много своим безстудием над оною паствячися, аж до смерти оную замордовал. И покинувши оную неприхроненую от всіх знаков кгвалтовного еи мордерства, пришол на свою квартиру и хоть оноя отец и матка питали того солдата: «где поділ их дочку?». Он сказал: «я, повідает, не знаю, где от мене ділася». А кгде за пилним отцевским оноя исканием ово винайшли 2 числа у саду, якойся вижей, которая вся пощипана и рану міючая под ухом з лівой сторони. И за донесением нашим о том господину полковнику уже третего числа, о чом его милость изволил оного злочинца допрашувать; и он німало чаячися ораз той справі, сказал себе бити повинним, тилко тим вимираючися, же бил того часу пяним и о чом его милость г. полковник того ж часу веліл писать до его превосходителства г. енерала. Также и мы, держась (?) общегражданской, до вел- можности вашей яко найпокорнійше пишучи, прекладаем, же не тилко кождой матці страшно дитини своей и на мало изочити, але и старому в едины ити, не без страху діется, таковие видячи богозапомнілости, что хоть их и карают, еднак и покорі мало кто (...)*кает. Поневаж и пред сим единой салдат сего ж полку Слюсумбурского едну невісту святобливой натури, увидівши мужа еи, что пошов до вечерні, и ввойшовши к ней у хату, также вчинил ей кгвалтовне гріх спробний. Которого за донесением нашим г. полковник веліл сколко раз круг строй усего полку прогнати. А що в шкодах около огородини и крадением товару, телят и всяких речей, того и не переписати и в том ны на кого и жаловатися, что крадут, а що инших потребах міских. Рад бим и сам моею подлостю велможности вашей поклонитися, тилко за многими невчасами чрез станцію сего войска згола з города и из дому не премогу. Еднак о всем доносячи велможности вашой, от всего общегражданства кланяются п. атаман наш городовий з войтом и чрез их усім городом велможност вашей кланяючись, ласкаве отческаго жебраем призріния, азаліби висоцеповажним велможности вашой милосердно отческим о нас уложением сей полк з города нашого был изведен и о чом найпокорнійшой прозби нашой в сем же листу описуют дві цедулі милостивного и неотмовного просим помилования, за що доживотне Господа Бога молити не престанем, яко и должни зо- стаем велможности вашой, премилостивійшого нашого пана, и обще всіх ласкавого отца и добродія найнижчий подножок Демян Кононович, сотник короповский, з товариством и всіми міщанами.
З Коропова 3 июня 1719 року».
(НБУВ. ІР. Ф. 1. № 65219. Копія другої половини ХІХ ст.).
№ 33
вересня 9 (серпня 29). - Погар. - Скарга Семена Галецького, погарського сотника, до гетьмана Івана Скоропадського.
«Ясневелможний млсці пне гетмане, мні премилостивійший патроне.
Полк Нижегородский драгунский под містечком нашим Погаром лекгером стоячи, требует от нас на кождий мсц по сто возов дров, о чом ми, яко не иміючи в сотні своей нігде волних лісов, кроме чернеческого Чолнского и трубчевских поміщиков за рубежом, писалисмо до пна полковника наказного ншего стародубовского, аби по ласце своей доложил сиятелнійшому кго млсти гспдну генералу лейтенанту князю Трубецкому, аби по млсти своей писал до намісника чолнского о невозбраненю дров. Леч не получили в его, пна полковника, о том жадной реляциї. Потом килкокротне писалисмо и до мененного намісника, обіщаючис ему нагородити от міста, но ни тот не показал млсти. Якую необходимую нужду с превеликою мусим отбувати трудностю и послідниї беручи в людей з дворов и з гумен дрова. О яком убіждениї ншом любо и не надлежало б вашу пнскую велможност турбовати, еднак не иміючи ніоткол помоществованя, рад не рад за воплем людским дерзнулем. Просячи реїментарской в том млсти и наставления, аби висоцеповажного реїментарского до гспдна отца намісника листу о невозбраненю лежачих дров возит з ліса. За якую добродійскую всі общенародно до кончини жития маестат Вишняго блгати за щасливое велможности вашой пнованне долженствуем.
Велможности вашой пну моему премилостивійшому и добродіеви слуга нижайший Семен Gалецкий, сотник погарский.
З Погара август 29 1720 року».
(ЦДІАК. Ф. 51. Оп.3. № 504. Арк. 4. Оригінал).
№ 28
1722-1723 рр. Новгород-Сіверський (?). - Лист новгород-сіверського війта Іллі Афанасовича і міщан до чернігівського полковника і наказного гетьмана Павла Полуботка.
«Велможний мсці пне полковнику черніговский и гетмане наказний з енералною старшиною, премилостивійшие нши добродіеве.
Міючи мы, нижеименованние, на писмі розграничене кгрунтов нших ратушних и церковних з чернецкими, на которое и потверждение з майстратом стародубовским есть видано, якие велможностем в суть презентовани. Того ради покорне в. в. просимо блговоліть велможност вша своїм поважним універсалом помянутое розграничене и потвержение з майстрату стар[одубовского] виданное помежку (?) добрати или рачей кгрунтами ратушними и церковними потвердити. А ми за такое милосердие должни Гспда блгати.
...Подобные документы
Діяльність Павла Скоропадського. Міжнародне становище гетьманської України. Підпорядкованість мирових судів. Проголошення Української Національної Ради. Миколаївщина в період правління гетьмана Павла Скоропадського. Становлення державності в Україні.
реферат [44,9 K], добавлен 06.04.2012- Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського
Квітневий переворот 1918 року та створення гетьманської держави. Основні історичні передумови створення гетьманату в Україні. Державотворча діяльність, економічна політика уряду, особливості формування бюджету за часів гетьманату Павла Скоропадського.
дипломная работа [165,7 K], добавлен 03.09.2010 Становлення Павла Скоропадського як особистості та майбутнього діяча Української держави у дитячі та юнацькі роки. Характеристика життя, діяльності та внеску гетьмана П. Скоропадського у розвиток української державності, науки та культури України.
реферат [36,7 K], добавлен 22.01.2014Утворення гетьманського уряду. Проголошення незалежності більшовицької УНР. Соціальні реформи Скоропадського. Зовнішньополітичний курс України на початку ХХ століття. Створення у Харкові радянського уряду України. Особливості утворення КІІ(б)У та УКП.
реферат [18,4 K], добавлен 13.11.2009Використання правової бази Російської імперії, республік часів Тимчасового уряду - особливість податкової системи бюджетних надходжень Української Держави часів Павла Скоропадського. Особливості стягнення міського збору з театральних видовищ і розваг.
статья [14,8 K], добавлен 14.08.2017Зберігання документів різних історичних епох у Центральному державному історичному архіві в місті Львові. Колекція грамот на пергаменті. Комплекс актових книг гродських, земських, підкоморських судів Східної Галичини, книг по історії, освіти, культури.
презентация [2,4 M], добавлен 14.02.2014Розробка архівного закону в Панамі. Запровадження наукових методів відбору документів на зберігання та знищення. Створення Національного архіву Ірану та Центру документації. Аналіз формування освіти за картотекою та програм управління даними в установах.
статья [27,0 K], добавлен 11.09.2017Дослідження періодизації всесвітньої історії. Еволюція первісного суспільства, основні віхи історії стародавнього світу, середніх віків. Історія країн Африки, Америки в новітні часи. Розвиток Росії і Європи в кінці ХVІІ ст. Міжнародні відносини в ХХ ст.
книга [553,8 K], добавлен 18.04.2010Стан козацтва як соціальної верстви після смерті Богдана Хмельницького, боротьба за владу над козацьким військом прибічників. Правління Івана Виговського, війни з Московським царством і її результати. Місце в історії гетьмана Скоропадського та Мазепи.
реферат [44,5 K], добавлен 25.03.2010Події перевороту 29 квітня 1918 р. Військова доктрина уряду Павла Скоропадського. Аграрна політика гетьмана. Українізація загальноосвітньої школи. Розвиток культурних закладів. Відродження національної економіки та фінансів. Боротьба з безробіттям.
реферат [21,3 K], добавлен 30.05.2015Дослідження з історії України XIX ст. Ястребова Ф.О. Праці А.Ю. Кримського з історії та культури арабських країн. Українське наукове товариство у Києві. Роль друкарства у розвитку історії у XVI-XVII ст., Києво-Могилянська академія - осередок їх розвитку.
контрольная работа [36,7 K], добавлен 29.01.2014Методологічні принципи, які застосовуються історичною наукою при дослідженні. Типи історичних джерел як матеріальних носіїв історичної інформації. Дослідницька робота в царині української історії в періоди революцій та війн, її відомі представники.
реферат [20,7 K], добавлен 17.11.2011Царкоўна-рэлігійная Рэфармацыя ў Беларусі, яе антыклерыкальны і антыкаталічны напрамак. Узмацненне рэлігійнага індыферэнцізма і скептызма ў беларускім грамадстве другой паловы ХVІІІ стагоддзя. Зараджэнне ў асяроддзі маладой шляхты якабінскага руху.
реферат [26,8 K], добавлен 15.01.2012Дослідження проблеми фальшування документів Берестейської унії (Справа сфальшованих мамрамів), а також спроби православних дискредитувати Берестейський унійний собор 1596 року через обвинувачення в чудодійстві і богоневгодності проголошеної унії.
статья [42,4 K], добавлен 07.08.2017Предмет історіографії історії України. Основні етапи розвитку історіографії історії України. Місце історіографії в системі історичних наук. Зародження знань про минуле в формі культів. Поява писемності і її значення для накопичення історичних знань.
контрольная работа [27,3 K], добавлен 28.01.2012Дослідження особистості Павла Першого, зображення та вивчення зовнішньополітичної діяльності імператора, її позитивних наслідків та прорахунків; фактори, які впливали на становлення його як особистості. Діяльність Павла І як новатора військової реформи.
курсовая работа [54,9 K], добавлен 13.06.2010Поняття та класифікація кінофотофонодокументів. Хмельницька обласна фірма "Кіновідеопрокат" – фондоутворювач архівних документів. Особливості приймання кінодокументів до архіву та забезпечення їх збереженості. Старіння та фактори руйнування документів.
дипломная работа [129,5 K], добавлен 14.05.2012Наукова реконструкція, осмислення й комплексний аналіз процесу становлення й особливостей розвитку архівної науки в Україні. Розгляд і вивчення різних технологій збереження документів. Характеристика основних методів зберігання документів і їх опис.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 03.05.2019Аналіз створення Києво-Братської колегії у процесі об’єднання Київської братської школи з Лаврською школою. Внесок академії у формування української мови, поезії, літератури, культури, національної свідомості. Заснування окремої бурсацької бібліотеки.
презентация [10,6 M], добавлен 01.04.2019Дослідження історії розвитку військової авіації, розробки нових видів літаків. Загроза вторгнення німецьких військ на Британські острови, повітряні битви Другої світової війни. Модернізація британської авіації, нарощування виробництва нових літаків.
творческая работа [39,5 K], добавлен 29.11.2009