Витоки та еволюція державної влади в Ольвії Понтійській

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Витоки та еволюція державної влади в Ольвії Понтійській

А.С. Русяєва

О.Г. Кузьміщев

Анотація

правління давньогрецький поліс влада

У статті послідовно розглянуто історію дослідження, основні зміни форм початкового правління в давньогрецькому Ольвійському полісі, перехід до демократичного ладу і його головні структури протягом всього періоду його існування. Охарактеризовано діяльність законодавчих органів Народних зборів і Ради. Висвітлено призначення і роль головних виконавчих виборних магістратур у соціально-політичному, економічному і культурно-релігійному розвитку поліса. Переважно за епіграфічними джерелами подано низку постійних і тимчасових колегій та індивідуальних посад, які розглянуто за авторською типологією відповідно до їхнього значення і терміну виконання покладених на них обов'язків у полісі до готського розгрому близько середини III ст. н. е.

Ключові слова: Ольвія, поліс, влада ойкіста, олігархія, тиранія, законодавчі органи, головні виборні виконавчі і тимчасові колегії, індивідуальні посади.

Abstract

A.S. Rusiaieva, O.H. Kuzmishchev

Origins and evolution of state power in Olbia Pontica

It has long been established that Olbia Pontica is one of the largest and best studied ancient states in the Black Sea region. However, there are still many gaps regarding both generalizing studies of archaeological materials and the main aspects of its political history. Within the framework of this article, the issues of the political system of Olbia as an ancient Greek polis throughout the entire period of its existence from the 6^th century BC to the 3^th century AD is briefly considered, mainly based on lapidary inscriptions. Whenever possible, we have characterized the main structures of the polis government. According to the traditional scheme, first, the activities of the Oikist, the leader of the Ionian settlers, has described. Thanks to his endurance, reasonable activity and courage, Olbia already in the first decades achieved significant success in economic self-sufficiency, the development of fertile lands, the establishment of trade relations with the metropolis, many Greek cities and local tribes. A single civil community at the beginning of an independent policy and the definition of a pantheon with the compilation of four sacred zones on the territory of the Upper City of Olbia as a whole led to the creation of an independent original type of an ancient Greek state on the far periphery of the ancient ecumene. Hypothetically, the first Oikist was Euresibius, whose power was close to tyrannical, as at that time in the metropolis.

Founders and their heirs, who, according to ancient tradition, belonged to the aristocrats, have always occupied the main positions in the polis. In the second half of the 6^th-5^th centuries BC the oligarchic regime is confirmed by epigraphic and numismatic sources, as well as materials from the archaic necropolis.

The aristocratic sacred union of the molps played a significant role in the polis, similar to the Milesian one. Because of close ties with Athens and the revived Miletus, in Olbia, at first, the supporters of the democratic system won for a short time. The transition from oligarchy to almost a hundred years of tyranny over the Scythian protectorate in the 5^th century BC has no credible evidence.

According to numerous epigraphic sources, a democratic system existed in the Olbia polis until the Getic rout around the middle of the 1^st century BC and been restored with the return of the Olbiopolites to their native city after the victory of the Romans over the Getic kingdom of Bu - rebista in 48 BC. In Olbia, various types of democracy can be traced (radical, moderate and predominantly elitist). The article briefly characterizes the main legislative bodies of power (the People's Assembly and the Council) and the periodic changes in their role in the polis. In addition, the appointment and specifics of the activities of elected executive boards, both permanent and elective auxiliary boards in extraordinary situations, are considered. In addition, numerous individual positions, one way or another fixed in the Olbian inscriptions of different times, belonged to the elected ones. In the first centuries of our era, there are no temporary colleges, probably because of the shrinking of the city and a smaller population. The durability of democratic power in the Olbia policy explained by the unity of the civil community, the freedom of activity of its members, high ethnic self-consciousness and the constant desire for peaceful coexistence with neighboring peoples, the preservation of parental linguistic and religious traditions throughout ancient times.

Keywords: Olbia, polis, oikist power, oligarchy, tyranny, legislative authorities, main elected executive and temporary boards, individual positions.

Основна частина

Вступ. Попередньо зазначимо, що Ольвія Понтійська є однією з найбільших і найкраще вивчених античних держав Причорномор'я. Натомість все ще залишається чимало прогалин, що стосуються як підсумкових досліджень археологічних матеріалів, так і основних аспектів її політичної історії. До одного з них належить державний устрій у всьому розмаїтті його складових. У науковій літературі накопичені різні концепції, ідеї, гіпотези про різні форми правління в Ольвійському полісі. Проте у нашому антикознавстві через відсутність відповідних писемних джерел донині залишаються остаточно не вирішеними питання стосовно початкового етапу виникнення поліса у змістовному розумінні щодо синхронності чи асинхронності його головних компонентів: громадянська община - апойкія - емпорій - місто - хора - релігійний центр і в цілому держава в їх тісному поєднанні і переплетенні на завершальному етапі формування. На базі комплексу багатьох джерел, як буде показано далі, Ольвія та її метрополія - Мілет, була полісом - головним політичним, економічним, культурним і релігійним центром для всього населення міста і його сільської округи у Нижньому Побужжі. Такого високого рівня розвитку вона змогла досягти тільки після певного часу: від первинного заснування під проводом головного ойкіста на початку VI ст. до н. е., коли мала назву Мілітополіс - мілетський поліс (Plin. NH, IV, 82-83) і прибуття нової партії переселенців, імовірно близько середини цього століття, після нападу персів. Тільки завдяки спільним зусиллям тут була створена політично організована громадянська община, члени якої назавжди закріпили за собою демотікон olbiopolitai - «ольвіополіти - щасливі громадяни» згідно з назвою Olbie polis - «Ольвія - поліс - щасливий поліс».

Загально визнано, що для створення повноцінної незалежної держави на новій території головне значення мали політична, економічна, культурна (як матеріальна, так і духовна) сфера, не просто перенесені з метрополії, а поступово сформовані й упроваджені відповідно до природних і зовнішніх умов, в яких необхідно було влаштуватись поселенцям для постійного безпечного проживання, отримання родючої земельної ділянки й усебічного економічного самозабезпечення. Конкретні форми правління і більш-менш достовірні дати встановлення того чи іншого режиму досі залишаються слабко вивченими і дискусійними, як і визначення абсолютної дати заснування Ольвії та поліса (пор.: Wasowicz 1975; Ehrhardt 1983; Крыжицкий, Отрешко 1986; Русяева 1986; 1998; Виноградов 1989; Крыжицкий, Лейпунс - кая 1999; Русяева, Анохин 1999; Буйских 2005; 2013; Vinogradov 2007; Bravo 2021; Fornasie, Bujskikh, Kuzmizhchev 2022 та ін.).

Однак у межах цієї статті немає можливості зупинитись на численних розбіжностях і дискусіях з того чи іншого питання в публікаціях науковців. До того ж за тривалий час розкопок в Ольвії та досліджень різних джерел у нас склалось власне розуміння і бачення інтерпретації конкретних питань з її історії, державного устрою, культури і релігійного світогляду, яких ми тут будемо дотримуватись.

Наша мета полягає у короткому розгляді питань розвитку, поступового удосконалення і корінних змін у державній владі й основних структурах правління в Ольвійському полісі переважно на базі лапідарних написів, меншою мірою монет і графіті, а також деяких відомостей античних авторів. Разом з тим ми залучили праці вчених, які спеціально досліджували різні форми державної влади в Ольвії. Тобто тут із залученням усіх можливих джерел хронологічно простежено витоки й еволюцію державного устрою давньогрецького поліса з початку його заснування у Нижньому Побужжі до готського розгрому міста Одразу варто відмітити, що датування усіх дже-рел не є однозначним і сталим. Починаючи ще з XIX ст. і особливо в останній третині ХХ ст. деякі дослідники з метою довести власні погляди вису-вають різні дати як епіграфічних, так і нумізма-тичних джерел. Через розмаїття хронології усім іншим інколи складно вирішити, кому ліпше довіряти, тому досі панує відносне датування.. У такому контексті з визначенням головних складових за авторською типологією тут уперше в українській науці подано його стисле висвітлення.

Історія дослідження. Добре відомо, що на підставі переважно епіграфічних джерел близько 140 років тому видатний антикозна - вець В. Латишев опублікував поки що єдине у своєму роді монографічне дослідження про державний устрій Ольвії античної доби, зробивши висновок про існування тут постійної демократії від часу заснування до кінцевого етапу історичного розвитку (Латышев 1887). Саме за його життя в Ольвії було знайдено значну кількість лапідарних написів, переважно перших століть нашої ери, видання яких донині має важливе значення (IOSPE I Ю. Виноградов резонно зазначав, що зразкова за джерелами, глибиною аналізу текстів, кількістю охоплених питань і епох, монографія В. Латише- ва набагато пережила свого творця і зараз заслу-жено залишається настільною книгою кожного, хто займається історією Ольвії (Виноградов 1989, с. 3).). Це спонукає сучасних учених звертатись до його праць для характеристики ольвійської державної структури, особливо головних колегій архонтів, стратегів, агораномів, а також найвідоміших політичних діячів, відомості про яких містяться в опублікованих ним декретах і присвятних написах (Латышев 1887; IOSPE I²; наприклад, пор.: Зуц 1970; Виноградов 1989; Анохин 1999; Анохин, Русяева 1999; Vinogradov 2007; Крапівіна 2014; Русяєва 2021; Русяева, Супруненко 2003).

Варто додати, що до сторіччя видання монографії В. Латишева про державний устрій Ольвії Ю. Виноградов завершив власне дослідження її політичної історії, але тільки до гет - ського розгрому (Виноградов 1989) ². Тим не менше, за відсутності нових підсумкових праць можна стверджувати, що монографія В. Лати - шева, як і історико-епіграфічне дослідження Ольвії VII-I ст. до н. е. Ю. Виноградова, все ще мають велике значення для подальшого вивчення її державного устрою. В останньому проаналізовані новознайдені епіграфічні документи, де зафіксовані раніше невідомі історичні події, особливо періоду пізньої архаїки і ранньої класики у взаємозв'язках зі скіфськими номадами; запропоновані конкретніші дати, розроблені нові дискусійні концепції, зокрема щодо скіфського протекторату, тиранічного режиму, встановлення постійного демократичного ладу на початку IV ст. до н. е. тощо Загалом всі ці питання донині є незмінним дже-релом для наукових дискусій і критичних за-уважень, завдяки яким з'являються нові ідеї, інтерпретації, гіпотези, різні дати та їх численні уточнення. Вони можуть бути основою історіогра-фічно-критичної і дискусійної розвідки, особливо щодо вперше уведених до наукового обігу написів, на підставі яких найчастіше виникають різні ін-терпретації й думки..

У результаті широкомасштабних розкопок в Ольвії і на її хорі у другій половині XX та на початку ХХІ ст. добре відомі відкриття агори і теменосів з багатьма святилищами, накопичення різночасових написів, значне збільшення кількості знайдених монет, численні археологічні матеріали та їх систематизація сприяли новому підходу до вивчення і появи інших гіпотез і тлумачень із уточненням хронології подій і кардинальних змін у політичному, економічному та культурно-релігійному житті Ольвійського поліса Водночас попри все викладене, ці різноманітні джерела, за винятком поодиноких, так і не нада-ли повної та достовірної інформації про державні структури і найвідоміших політичних діячів, що призводить до їх розгляду з різних підходів і по-зицій, індивідуальних уявлень, зіставлень і но-вих гіпотез.. Загалом відносна, але далеко не загальновизнана хронологія також перешкоджає вирішенню багатьох питань щодо витоків, запозичень і часу появи конкретних державних структур у полісі. Через це у пропонованій статті навряд чи вдасться точно встановити, коли саме і у зв'язку з внутрішніми чи зовнішніми чинниками відбувалось ускладнення полісного управління і зміна політичних режимів.

Початкові форми полісного управління. Влада лідера засновників. Давно встановлено, що до початку колонізації Північного Причорномор'я, зокрема Нижнього Побужжя, переселенцями з Іонії під проводом Мілета був накопичений значний досвід освоєння і поступового захоплення нових земель з різними демографічними, екологічними та географічними ситуаціями (Ehrhardt 1983; Виноградов 1983; 1989). Вони значною мірою визначали тип перших поселень (апойкій) і форми різнобічних відносин як з метрополією та іншими еллінськими полісами у середземноморському і понтійському регіонах, так і з місцевими етносами.

Достовірним вважають той факт, що під час заснування нового поліса на чолі групи апой - ків стояв головний організатор - ватажок (ой - кіст, архегет), найчастіше аристократичного походження, який мав певні знання, уміння й авторитет, щоб згуртувати колектив, якому цілковито довіряли. Адже головною метою було подолання важкого і ще маловідомого у ті часи морського шляху заради отримання ділянки землі на досить віддаленій від батьківщини території, яким був регіон у нижньому межиріччі Борисфена - Гіпаніса.

На основі вивчення грецької колонізації Північного Причорномор'я В. Лапін уперше реконструював первинну форму державності, подібну до ранньоеллінської тиранії з прямим перенесенням політичного устрою з метрополії в колонію. Влада ойкіста, наділеного значними повноваженнями в усіх сферах її життя, за характером наближалась до влади ранньо - еллінського тирана, але надалі еволюція державності йшла шляхом розвитку і зміцнення демократичних форм правління (Лапін 1966, с. 236). Усупереч цьому Ю. Виноградов визначав перший етап життя молодого полісного організму за повного створення єдиної громадянської общини у першій половині VI ст. до н. е. як період диктатури ойкіста, з правлінням якого влада переходила до олігархів (Виноградов 1989, с. 73-74).

У метрополії у початковий період колонізації правили тирани. Одним із них був Трасибул, який санкціонував масовий колонізаційний рух Мілета у північні регіони Понту Евксинсь - кого, йому довіряли мілетяне, він товаришував із найвідомішим еллінським мудрецем-філо - софом Фалесом, очолював полісне ополчення у затяжній війні з Лідією, чимало корисного зробив для розвитку торгівельних відносин і випуску перших монет (Herod. I, 17-22). Тож влада ойкіста за першоосновою могла бути близькою до влади мілетських тиранів. Звісно, цей період правління залежав від терміну життя і дієздатності того чи іншого ватажка першопоселенців - від часу заснування апойкії до початку трансформації її у всебічно діючий поліс (Виноградов 1989, с. 73). Згідно з традиційною еллінською практикою виведення колоній апойки і їхні нащадки, на відміну від епойків, вже володіли кращими землями у полісі, вважали себе аристократами (особливо вихідці з мілетської аристократії), вони мали повні громадянські права і перевагу обіймати різні посади, що тією чи іншою мірою могло бути характерно і для Ольвії. Саме у Нижньому Побужжі було засновано найбільш про - мілетський поліс.

Водночас у таких випадках слід опиратись на приклади організації добре вивчених мілет - ських колоній. Завдяки наративним відомостям постає типова схема: в метрополії формується певна партія апойків як згуртована громадянська община, на чолі якої стояв ой - кіст, обов'язком якого була охорона і вивезення їх на попередньо обране місце для заснування поселення, постійного проживання і подальшого формування поліса з усіма притаманними для нього компонентами (Ehrhardt 1983, S. 70; Виноградов 1989, с. 62). Принагідно згадаємо вислів В. Лапіна про те, що колектив першо - поселенців є «саме колектив, тобто спільнота людей, організованих згідно з їхніми цілями і завданнями ще в метрополії, які зберігали цю організацію на новому місці, що це був колектив людей, пов'язаних між собою економічно, а отже, - нехай і в примітивних формах, - і політично, що цей колектив мав відповідні керівні органи, які відповідали за питання побуту, економіки, розподілу землі тощо, зрештою, цей колектив був поєднаний спільністю культу і мав відповідні інститути. Неможливо уявляти собі цей колектив як суму анархічних робінзонів. Але це і є не що інше як зародок соціально-економічної і політичної організації, що іменується полісом» (Лапин 1966, с. 147) За новітніми визначеннями хронології кераміч-них виробів з Іонії, зокрема Мілета, знайдених із часів розкопок Борисфена та Ольвії, в наукових працях з'явилися дещо конкретніші дати їх засну-вання й поєднання в один політичний організм (Буйских 2005; 2013). Політична, соціально-ет-нічна, економічна і культурно-релігійна історія Борисфена до нашого часу залишається невивче- ною, і це дає право не втручатись у нинішні дис-кусії і суперечки щодо багатьох питань.. Однак поліс не міг повноцінно існувати без налагодження внутрішньої і зовнішньої торгівлі й обмінних операцій. Ольвія від заснування мала власний емпорій у значенні торговельного порту з морськими і річковими суднами, наглядачами та охоронцями.

За численними даними колонізаційної практики також відомо, що ойкістів і вірних помічників найчастіше обирали з наймолодших членів аристократичних родів у Мілеті - головному організаторі понтійської масової колонізації. Отримавши своєрідне «благословення» і напуття оракула Аполлона у Дідімах на вивезення і влаштування партії переселенців на заздалегідь вибраному місці, ойкіст ставав головним жерцем Аполлона - верховного бога і сотера новоствореного поліса - своєрідною сакралізо - ваною особистістю. Тому ойкісти через певний час часто прирівнювались до місцевих героїв, на пошану яких громадяни проводили свята з пожертвами біля спеціально зведених вівтарів чи героонів. За давньою традицією державна і релігійна сфера життя еллінів були завше тісно поєднані між собою.

Теменоси олімпійських божеств, для яких апойки одразу виділили кращі ділянки у центральній частині, на південно-західному і південно-східному узвишшях Верхнього міста Ольвії по обидві сторони Головної вулиці, стали загалом головним консолідаційним центром її громадянської общини аж до першого розгрому міста гетами під проводом Буребіс - ти близько середини I ст. до н. е. (Rousyaeva 2010). Інтенсивне освоєння Ольвією придатних для аграрного господарства земель із майже синхронним заснуванням невеликих сільських поселень, створення виробничо-ремісничих комплексів, значне розширення торгівлі з багатьма центрами Середземномор'я і автохтонами Лісостепу, а потім і скіфськими номадами, випуск власних литих монет оригінальних типів, спочатку у вигляді дволопатевої стріли, а дещо пізніше фігурки дельфіна, організація святилищ у прикордонних зонах, можуть все-таки вказувати на те, що вона досить швидко, у межах першої половини VI ст. до н. е., - стала на шлях остатоточного формування політично незалежного від метрополії поліса з неодмінним збереженням єдності громадянської общини, обопільним прагненням до економічного самозабезпечення і з відповідними складовими політичного правління і власного пантеону. «Повністю завершена спільнота, до складу якої входить кілька поселень, створює поліс. Призначення його самодостатнє: поліс виникає задля потреб життя, але існує він для доброго життя» (Arist. Polit. 1, 1, 8). Ольвійський поліс з обширною хорою багато в чому відповідає тому визначенню поліса, яке Аристотель сформував на прикладі розвитку давньоеллінських полісів в різних регіонах Еллади.

Звісно, що в перші десятиліття в Ольвії не було повною мірою сформованого державного ладу. Досі не знайдено будь-яких епіграфічних джерел про введення хоча б однієї з його складових. Проте не варто виключати важливі колегії стратегів і агораномів, про які можна говорити, щоправда, лише завдяки дотичним джерелам: наприклад, архаїчні поховання стратегів зі зброєю; перші торговельні приміщення, гирі та монети, різноманітні матеріали із багатьох регіонів Егеїди, що загалом потребувало нагляду і впорядкування, введення певних правил торгівлі та обміну як з еллінами, так і місцевими племенами (Скуднова 1988; Крапівіна 2004).

Сила і характер влади ойкіста проявлялись неоднаково, насамперед у тих випадках, коли він з самого початку вважав апойкію політично незалежною від далекої метрополії. Однак у широкому розумінні тільки завдяки витримці і розуму ойкіста перші партії апойків в Ольвії зуміли не тільки довго протриматись, але й підготувати належну базу для подальшого широкомасштабного освоєння Нижнього Побужжя. Вірогідно серед багатьох обов'язків першого ойкіста, а також його помічників, були розвідувальні роботи, пов'язані з вибором місця для заснування інших поселень і розселення нових груп вторинних переселенців, а також проникнення углиб території Скіфії з метою збору інформації про місцеві племена і встановлення з ними обмінно-торговельних зв'язків (Русяева 1999). Тільки сувора дисципліна, спаяність колективу, його високий духовний потенціал і обопільна зацікавленість у виконанні спільної справи уможливлювали досягнення головної мети: створення власного автономного поліса. Заслугою ольвійського ойкіста і його спільників є досить вдале визначення місця розташування апойкії та підлеглої їй території - головної аграрної бази для економічного самозабезпечення еллінських переселенців, наявності джерел питної води і водного сполучення з метрополією, іншими містами Егеїди і з місцевими етносами.

Утім, досі відсутні будь-які достовірні писемні свідчення про ім'я першого ольвій - ського ойкіста. На відміну від деяких міст Причорномор'я (напр., Гермонаси і Фанагорії), навіть сакралізовані легенди про нього не збереглись. Наразі лише у вигляді припущення висловлена думка, що першим ойкістом Ольвії міг бути Евресибій (Гевресибій), нащадки якого згодом відігравали найважливішу роль в її політичному і релігійному житті (Dubois 1996, р. 26; Русяева 2005, с. 27; Русяева, Супруненко 2003, с. 111-112). Тривале існування протягом багатьох століть цього рідкісного імені серед полісної еліти і створення унікального аристократичного сакрального союзу Евресибіадів значною мірою свідчать, що тут могли знати і зберігати легенду про їхнього героїзованого предка-ойкіста й особливі заслуги в інших діяннях на благо всього поліса.

Олігархічний режим. Основні позиції в Ольвійському полісі займали його засновники і їхні спадкоємці. Олігархічний спосіб правління у другій половині VI-V ст. підтверджено даними епіграфіки, нумізматики і особливо матеріалами некрополя, у вцілілих похованнях якого знайдено чимало рідкісних і дорогоцінних прикрас і розписних посудин (Скуднова 1988). Окрім того, аналогічні політичні режими були встановлені і в найближчих до Ольвії містах: Тірі, Істрії, Аполлонії Понтійській і Герак - леї Понтійській (Блаватская 1952, с. 49-51; Карышковский, Клейман 1985, с. 44; Анохин, Русяева 1999, с. 353-354). Ольвія підтримувала з ними найтісніші добросусідські політичні й економічні зв'язки. Вартий уваги той факт, що про останні з них стало відомо знаменитому філософу Аристотелю в Афінах. Так, говорячи про причини суттєвих політичних змін у деяких понтійських полісах він, зокрема, згадав Істрію, де в результаті боротьби олігархія перетворилась на демократію, а в Гераклеї влада від олігархів перейшла до шестисот громадян (Arist. Polit. V, 5, 2). Іншим шляхом це відбулось у сусідній з Істрією Аполлонії: «Часом олігархи намагаються негайно ж призвести народ до тих чи інших заворушень, інколи вони починають розкрадати суспільне майно, і тоді або серед самих же олігархів піднімається проти таких осіб заколот, або ж громадяни починають вести боротьбу з розкрадачами, що мало місце в Аполлонії Понтійській» (Arist. Polit. V, 5, 7).

Мабуть, у цих полісах було досить сильне протистояння народної маси на чолі з досвідченими політичними лідерами, якщо чутки про такий стан і зміну влади докотилися до Афін і Аристотель відмітив їх у своїй праці для порівняння різних видів правління олігархів і боротьби з ними. Імовірно, що в Ольвії політична боротьба між олігархами і простими громадянами не була настільки яскраво вираженою, а державний устрій не вирізнявся особливими рисами. Тобто за наявності настільки інтенсивних зв'язків із Афінами якісь свідчення про різкі зміни у державній політиці теж могли б стати відомими Аристотелю.

Привілейований прошарок ольвійської аристократії носив такі ж імена, як і представники вищої мілетської аристократії, насамперед епонімні есимнети мольпів (Milet I, 3). Діяльність аналогічного мілетському релігійного союзу мольпів в Ольвії найхарактерніша для V ст. до н. е., коли після відновлення Міле - та встановився олігархічний режим влади. Як сильний і дієвий аристократичний клан вони протягом багатьох століть впливали на проведення різних політичних, громадських і релігійних заходів у Мілеті і після перемоги демократів (Ehrhardt 1983, S. 105-106; Herda 2005). Те саме простежується в Ольвії, згідно з присвятами мольпів у святилищі Аполлона Дельфінія, але протягом набагато коротшого часу. Посади головних жерців у цьому культі і полісних епонімів виконували тут, як і в метрополії, есимнети мольпів (Карышковс - кий 1984, с. 42-51; Русяева 1992, с. 193-195; 2010а).

Однак конкретні і достовірні факти про склад правління цього періоду не задокументовані ні наративними, ні епіграфічними джерелами. Здогадно, що керівну роль виконувала рада олігархів на чолі з есимнетом. Певною мірою «лист жерця з Гілеї» на уламку амфори третьої чверті VI ст. до н. е. свідчить про підпорядкованість і субординацію різних громадян Ольвії, які виконували свої обов'язки в сакральній сфері (Русяєва, Виноградов 1991). Посланий для інспекції святилищ у південно-східному районі поліса «жрець» повідомляв в Ольвію не тільки про «агонофета», зруйновані вівтарі еллінських богів у Гілеї, виконання обрядів і брак їжі для служників у святилищах, а й про втечу рабів після аварії на кораблі, вивезення дерев із Гілеї, мисливців за дикими кіньми - тобто і такі відомості, які безпосередньо стосувались державно-правового життя ольвіополітів у перші десятиліття існування поліса.

Водночас ольвійська олігархія прагнула контролювати найближчі до неї морські торгові шляхи, остров Левке і Дром Ахілла - головні сакральні пункти культу Ахілла у Північно-Західному Причорномор'ї, які з часу колонізації перебували у підпорядкуванні Ольвійського поліса (Охотников, Островерхов 1993; Rusyaeva 2003; Русяева 2006). У цьому контексті важливо, що саме завдяки ініціативі і коштам заможних ольвіополітів на острові побудували храм Ахілла, подібний до першого храму сакрального архегета Ольвії Аполлона Ієтроса наприкінці VI ст. до н. е. В оточенні варварського світу освічені ольвіополіти добре усвідомлювали величезне значення своєї етнічної єдності для виживання, належності і відданості великому еллінському світу, культурну перевагу якого так чи інакше знав кожен еллін.

До найдавніших державних декретів V ст. до н. е. належать ателія і проксенія синопейцю Ієтроклу, сину Гекатея та гераклеоту (НО 1, 2). Кілька написів першої - третьої чвертей цього століття належать до присвят мольпів Аполлону Дельфінію (НО, 55-58; Карышковський, 1984, с. 42-44). Завдяки цим написам відомо про деяких представників державної влади, які надали права безмитної торгівлі, а також про наявність епоніма - громадянина, якого щорічно обирали і за ім'ям якого фіксували рік у календарі Ольвійського поліса.

Отже, ольвійська релігійно-політична практика повністю повторювала практику Мілета, де збереглись списки епонімів - есимнетів мольпів, починаючи з 525 р. (Milet I, 3). Оль - війські есимнети також були представниками місцевої полісної аристократії. Ймовірно, ці посади на початку V ст. обіймали Мольпагор і його син Леокс, якому була поставлена надгробна мармурова стела з двобічними рельєфами і віршованою епітафією, від якої знайдено лише невеликий фрагмент. Завдяки реконструкції напису відомо, що Леокс загинув далеко від міста, віддавши життя за вітчизну (IOSPE I², 270; Русяева 1987; Vinogradov 1997; Русяева, Супруненко 2003, с. 40-50). Цілком можливо, що в процесі остаточного формування державних і релігійних інститутів поліса відбулась помірна демократизація олігархії, котра прагнула зберегти на догоду громадянам свій пріоритет у місті.

Для раннього класичного часу характерна різноманітність типів ольвійських круглих монет. Найраніші (початок V ст.) - великі литі бронзові монети - оболи (так звані аси) з профільним в архаїчному стилі зображенням богині Афіни Паллади в шоломі на аверсі і фігуркою дельфіна, колеса з чотирма спицями та кульками між ними на реверсі. Наступний випуск позначено ретроградним написом ЕПІПЛУ2 («при Павсанії»), третій - ПЛУ2 («Павсаній») між спицями колеса. Монети датовано по-різному, але не пізніше середини V ст. до н. е. Однак із різних позицій трактовано скорочені імена: одні вбачають у них свідчення про першого тирана Павсанія (Карышковський 1988, с. 41-49; Виноградов 1989, с. 92); інші - ім'я епоніма, есимнета мольпів за правління олігархії (Анохин 1989, с. 11-15).

Важливо також відмітити не тільки яскраво виражену сакрально-сотеричну символіку зображень на цих монетах, а й демонстраційний взаємозв'язок полісних культів Афіни та Аполлона Дельфінія, а через них і тісні відносини з відродженим після перського розгрому Міле - том та Афінами, які прославились великими перемогами над персами. Також ці унікальні в античній ойкумені монети вперше продемонстрували, з одного боку, автономію Ольвії («життя за власними законами»), а з іншого, автаркію («самозабезпечення»), що було характерно для політики й економіки кожного еллінського поліса.

Звичайно, що тільки тоді, коли основу економічного розвитку становило аграрне господарство, а головною галуззю було землеробство, Ольвія могла належати до такого типу полісів вже за першого періоду свого становлення. У святилищі Аполлона Дельфінія, за мілетською традицією, мольпи влаштовували громадські прийоми з трапезами з нагоди приїзду важливих державних осіб чи феорів, на які звичайно запрошували державних діячів, жерців, найстаріших громадян поліса. Ця традиція зберігалась і в елліністичний час, коли щорічні функції епонімів закріпились за головними жерцями святилища верховного полісного бога Аполлона Дельфінія (Русяєва 1989). Аристократичні роди й олігархи відігравали значну роль у політиці, економічному та культурно - релігійному житті ольвіополітів упродовж існування поліса.

Тиранія і скіфський протекторат. У процесі розгляду політичного ладу за вищезгаданими монетами і попри неоднозначне тлумачення легенд насамперед привертає увагу повна відсутність епіграфічних документів про Народні збори і виборні магістратури в Ольвії VI-V ст. до н. е. Імовірно, саме такі обставини і спроби вчених виявити основні компоненти та особливості державного правління у цей час сприяли їх гіпотетичному з'ясуванню за рідкісними іменами і в ракурсі встановлення тут не лише тиранічного режиму, починаючи від зображених на вищезгаданих оболах Павсанія й Аріха, а й скіфського протекторату і прямого підкорення Ольвії скіфському царю Емінаку (Русяєва 2007).

Спочатку, на думку Ю. Виноградова, саме Павсаній, обіймаючи посаду есимнета моль - пів і епоніма, зміг досить легко захопити владу, одноосібно правити за підтримки вірних йому олігархів і скіфських царів (Виноградов 1989, с. 109-126). Після нього тиранами також стали Аріх і Емінак, теж відмічені в написах на ольвійських монетах. Для доказу тиранії і скіфського протекторату над Ольвією за їхнього перебування при владі ці імена необґрун - товано вважали скіфськими. Концепція про тривалий період правління тиранії і про перехід від одного тирана до іншого в Ольвійсько - му полісі була створена завдяки відновленню вкрай фрагментованого напису третьої чверті V ст., у якому начебто зсвідчено надання прав громадянства, ателії і ділянки землі братам Тимосилею та Теопропу з Синопи, де перший з них був тираном. Їх вигнали з міста близько 437 р. завдяки спільним діям афінського флоту під командуванням Перикла і синопських демократів (Plut. Per. 20; Виноградов 1989, с. 109-111).

Зіставлення цього декрету з іменами Пав - санія й Аріха на бронзових литих асах, а потім Емінака на срібних статерах і новелою Геродота про царя Скіла (Herod. IV, 76-79) дало привід доводити, що в Ольвії протягом близько століття (480-470 - 400-390 рр. до н. е.) не тільки правили тирани, але й саме місто перебувало під скіфським протекторатом (Виноградов 1989, с. 90-126). Проте поки не знайдено написів, у яких би достовірно було вказано на тиранічний режим в Ольвії впродовж майже всього V ст. та її підпорядкування скіфам. Тим паче, що в цей період існували найтісніші економічні і культурно-політичні відносини з демократичними Афінами. Афіняни часто перебували у нижньобугському регіоні, пропагуючи свої досягнення і свої полісні культи, найпершою чергою Афіну Палладу, образ якої ольвіо - політи демонстрували на своїх оригінальних литих монетах (Карышковский 1988; Анохин 1989).

Сакральні символи й імена на ольвійських монетах V ст. до н. е., можливо, є доказом певних змін полісного апарату. Це характерно для ольвійських монет упродовж всього періоду грошового обігу. Оскільки достовірні документи відсутні, ми можемо лише припускати, що в Ольвії якийсь властолюбець проголосив себе тираном, однак протримався не надто довго. Було б дивно, якби політичні вигнанці - ек - стирани з Синопи знайшли постійне місце проживання в Ольвії тільки завдяки її тирану. Адже чорноморська ескадра Перикла, яка невдовзі прибула в Ольвію, також могла вигнати їх із ольвійської землі разом з її власним тираном, якщо такий насправді тут правив. Ю. Виноградов беззастережно вважав грецькі імена Аріх і Емінак суто скіфськими, що надалі стало аргументом для нової концепції про належність останнього з них до скіфського володаря Скіфії, під пануванням якого нібито якийсь час перебувала і Ольвія (Русяєва 2007).

Отже, наративні, епіграфічні і нумізматичні джерела не дають поки що достовірних і більш чи менш конкретних та однозначних свідчень як про столітній, так і зовсім нетривалий тиранічний режим в Ольвійському полісі. Добре відомо, що Геродот у своєму творі чимало уваги приділив різним оповідям про скіфів, зокрема виклав новелу про скіфського царя еллінофіла Скіла змішаного елліно-скіфського походження, який одружився з ольвіополіткою і зрідка відвідував місто в ті часи, коли прихильники культу Діоніса Вакха влаштовували свята з вакхічними ритуалами і винопиттям (Herod. IV, 78-80). Якби Ольвія дійсно перебувала під його протекторатом, хай навіть суто економічним, то Геродот, а пізніше й Аристотель, не змогли б обійти повним мовчанням таку надзвичайно цікаву і, більше того, унікальну подію в історичному розвитку і давньогрецького поліса, і Скіфії. Тому різні домисли щодо тиранів і підкорення Ольвії скіфським царям при панівній еллінській аристократії і мольпів у V ст. до н. е., які підтримували тісні економічні і культурно-політичні зв'язки з демократичними Афінами і Мілетом, за відсутності надійних джерел і прямих свідчень так і залишаються гіпотезами.

Демократичний лад. Демократична форма правління найбільшого розвитку досягла в Афінах у V ст. до н. е. (Finley 1980; Кондратюк 1983; Туманс 2002; Фролов 2004). Їй належить видатне місце в історії Еллади. Навіть на далекій периферії античної ойкумени елліни намагались установити демократію, вбачаючи у ній виразні прояви свободи громадян, економічної стабільності і соціально-політичної справедливості, високого злету духовної творчості. Кожна демократія у різних полісах мала свої характерні ознаки й особливості, бо залежала насамперед від політичної активності народу і його лідерів, їхньої гуманності, інтелекту та освіти. Проте в ній не варто вбачати «таку форму державного правління, за якої верховна влада зосереджена в руках народної маси» (Arist. Polit. IV, 3).

Слід зазначити, що недостатня джерельна база, а також відсутність конкретних і достовірних писемних документів спричиняють виникнення різних пояснень і наукових концепцій як щодо точної дати перемоги ольвійської демократії, так і її характеру. Думка В. Латише - ва, що Ольвія в усі часи свого існування була впорядкованою демократичною республікою (Латышев 1887, с. 305), була незаперечною і по суті загальновизнаною в літературі з ольвійсь - кої проблематики понад століття. Тільки но - вознайдені епіграфічні джерела і монети дали підстави змінити цю точку зору (Виноградов 1989, с. 135-136).

Проафінська орієнтація ольвіополітів була зумовлена різними обставинами, передовсім спричиненими перемогою еллінів у війні з персами і створенням Афінської морської держави, до якої входила і Ольвія (Карышковский 1988, с. 45; Виноградов 1989, с. 126-134; Кры - жицкий, Лейпунская 1999, с. 154-155). Значний вплив Афін на політичний і культурний розвиток Ольвії посилився у V ст. до н. е. після розгрому Мілета персами 494 р. і переїзду тих мілетян, які врятувались від вбивства і рабства. Вони пам'ятали, що Афіни - їхня метрополія, а для ольвіополітів - праметрополія. В античних містах таким «спорідненим» відносинам протягом багатьох століть надавали великого значення. У вирішенні питань щодо зміни політичних режимів не можна ігнорувати і введення полісно-сакральної емблеми на монетах, яка зрештою стала незмінним символом автономної демократичної Ольвії (Русяева 1992, с. 65-70).

Відвідини Ольвії Периклом майже синхронно з Синопою й Істрією за час Понтійської експедиції підтверджені різними джерелами. Афіни значною мірою підтримували демократію в союзних полісах, неодноразово відкрито допомагали її встановленню. «Для забезпечення свого панівного становища Афіни не за шаблоном, але у випадках, які вимагали того, послідовно впроваджували в союзних містах демократичний устрій… Упроваджувані в союзних містах для зміцнення афінського панування демократичні режими повинні були через цю свою функцію діяти як стабілізатор на внутрішню афінську демократію, оскільки стало ясно, що зі зміною конституції Афін могло б опинитись під загрозою і панування їх у морському союзі» (Шуллер 1984, с. 54). Тому Афіни, «найдемократичніший» з усіх демократичних полісів того часу, закономірно прагнули однакової, притаманної їм форми правління в союзних полісах.

Загалом уведення в трьох понтійських містах, Синопі, Ольвії й Істрії, майже однакового полісно-сакрального монетного символа, ймовірно, олімпійського походження (орел над дельфіном) навряд чи може бути випадковим явищем. Воно синхронно встановленню демократії в Синопі й Істрії завдяки військово-політичній підтримці Афін. Тому, здається, ніщо не перешкоджає припущенню, що прихильники демократії хоча б тимчасово отримали перемогу і в Ольвії у час її відвідин ескадрою Перикла того ж 437 р. (Русяєва 1994, с. 45-49). У Мілеті протягом «Периклового століття» прагнули протистояти афінській експансії, але близько 440 р. тут за підтримки Афін у результаті гострої боротьби був установлений демократичний лад, а його противники вигнані з міста (Ps.-Xen. III, 11). Таким чином Ольвія як споріднена з материнським полісом, швидко сприймала демократичні ідеї не тільки з Афін, але і з Мілета. Безперечно, що мілетські демократи були зацікавлені у встановленні в Ольвії аналогічної влади і могли підтримувати афінян у її введенні і в своїх дочірніх полісах, що згодом позначилось на мілетсько-ольвійській симполітії (Milet I, 33).

Перша назва ольвійської общини - ОЛ і ОЛВІ відзначена на срібних монетах із зображенням букранія в останніх десятиліттях V ст. до н. е. (Карышковский 1988, с. 53; Анохин 1989, с. 22). Цей демотікон, який невдовзі ставили майже на усіх монетах демократичної Ольвії, вказує на демократизацію влади і роль громадянської общини в державному житті. Установлення ж постійної демократичної влади в Ольвійському полісі сталось, мабуть, тільки в межах першої чверті IV ст. (Виноградов 1989, с. 135-136; Анохин, Русяева 1999, с. 360-361). Однак перемога демократії не знайшла відгуку в жодному з декретів Ольвії. Створюється враження, що саме серед найзаможнішої і найосвіченішої верхівки ольвійських громадян з'явилось чимало прихильників проафінських і промілетських ідей, які мирним шляхом захопили тут владу і проголосили демократичне правління. Судячи з трьох синхронних написів, їх міг очолювати Евресибій, нащадки якого протягом багатьох століть впливали на політичне і культурно-релігійне життя Ольвії (Виноградов 1989, с. 141-149; Русяєва 1994, с. 49; Русяева, Супруненко 2003, с. 106-112).

Спадкоємність головних структур демократичної влади простежується і з відродженням Ольвії в перші століття нашої ери. Так, установлена ще після економічної кризи у другій половині III - першій половині I ст. до н. е. елітарно-демократична форма правління практично відновилась у післягетський період, що є одним із важливих аргументів того, що вцілілі ольвіополіти незабаром після навали гетів, розгрому і розграбування ними міста повернулись на своє місце проживання, але змогли заселити тільки невелику і найбезпечнішу його частину. На підставі почесних декретів вірно визначено державний лад цього часу як демократію з сильним полиском аристократи - зації, коли одні й ті ж особи з багатих і знатних родин неодноразово обіймали посади архонтів і стратегів (IOSPE I², 40, 42).

Також можна прослідкувати і досить помітну відмінність від попередньої демократії, коли громадянська община була ще моноетнічною (еллінською) і, зрозуміло, що при владі перебували тільки ольвіополіти еллінського походження. Наприкінці I - у першій третині III ст. н. е. ситуація різко змінилась у зв'язку з включенням до складу громадянського колективу носіїв іраномовних імен (очевидно, переважно еллінізованних заможних сарматів з Боспору), яких разом із еллінами почали обирати на посади архонтів, стратегів, агораномів і навіть жерців еллінських богів (Карышковский 1993; Русяева 1999; 2013).

Народні збори і Рада. Відомо, що кожна політична структура складалася з певних компонентів, залежно від порядку розташування яких правління отримувало відповідну якість виконання законів із гарантією збереження громадського порядку і збільшення економічного добробуту як власне держави, так і кожного громадянина, а разом з цим головного її осередка - ойкоса (сім'ї). Величезне значення надавалось також їх всебічному захисту в разі збройних ворожих нападів. До громадянської общини входили лише повноправні чоловіки, котрі водночас становили й народне ополчення, мали право голосувати і виконувати полісні посади.

Ольвійська, як і чимало інших демократичних форм правління, формально складалась із законодавчих органів влади - Народних зборів (ekklesia - екклесія) і Ради (bule - буле). Однак із різних причин порядок розташування органів влади в декретах час від часу змінювався. Від імені ольвіополітів, що адекватно Народним зборам і громадянській общині, надавали проксенії ксенам із багатьох міст протягом порівняно короткого часу у IV ст. до н. е. (НО 2-7, 9, 14, 15), після цього - це Рада і Демос. Хоча Демос вважається ідентичним Народним зборам, йому належало останнє місце навіть у почесних декретах, для ухвалення яких іноді скликали і Всенародні збори (Пандемос) у III-II ст. до н. е. (IOSPE I², 26, 27, 30, 32, 34, 37; НО 17, 21, 24-31 тощо).

Тільки деякі повністю вцілілі документи допомагають глибше ознайомитись зі структурами державного ладу Ольвії. Насамперед це унікальний почесний декрет Каноба про гроші, виданий Радою і Демосом Ольвії у IV ст. до н. е. (IOSPE I², 24; Виноградов Карышковский, 1976, с. 20-42; Карышковский 1988, с. 57-63; Dubois 1996, №14). Крім найціннішої нумізматичної і економічної інформації, декрет Каноба дає уявлення про головні органи державної влади і форму правління в Ольвії, а також процедуру ухвалення та виконання законів у цей час. У ньому чітко зафіксовано, що верховним органом влади були Народні збори - екклесія, а місцем їх проведення - екклесіастерій. Припустимо, що це - спеціальне приміщення, де встановлено, зокрема, той камінь, на якому мали відбуватись операції з грошима. Однак досі воно не відкрито.

Епіграфічні пам'ятки перших століть здебільшого знайдені в уламках. Унаслідок цього про головні складові державного ладу можна дізнатись із більш-менш уцілілих декретів. Преамбули постанов міняли залежно від їх характеру і форми, але перше місце займав головний архонт-епонім. Декрети на пошану діячів видавали за доповіддю, певно, одного з молодших архонтів чи члена Ради з зазначенням місяця також на Народних чи Всенародних зборах. Часто використовували формулу «архонти, Рада і Демос постановили увінчати золотим вінком» того чи іншого діяча за його заслуги (пор. IOSPE I², 39-42, 46, 51, 52; НО 42, 45, 47). Кожен громадянин мав право бути присутнім на зборах і брати участь як в обговоренні законів, так і переобранні членів Ради і головних виконавчих органів - колегій архонтів, стратегів, агораномів, інших магістратів, що відігравали допоміжну роль у керуванні полісом, а також у призначенні різних індивідуальних посад. За деякими винятками до Ради і в полісні колегії на Народних зборах обирали переважно представників соціальної верхівки тільки на один рік підняттям рук або жеребкуванням.

Періодичність проведення Народних зборів не встановлена. Тільки деякі написи фіксували те чи інше число їх скликання із зазначенням місяця, завдяки чому ясно, що вони відбувались не в попередньо встановлені числа і, очевидно, не менше 12 разів на рік, а в екстраординарних випадках частіше. Наприклад, після раптової героїчної смерті ольвійського лідера Нікерата, сина Папія, були негайно скликані позачергові збори, присвячені розгляду організації його похорону, посмертного вшанування, ухвалення почесного декрету і увічнення його пам'яті встановленням кінної статуї, а в подальші часи і періодичним нагородженням золотим вінком під час кінних агонів на календарно-релігійних святах на пошану Ахілла (IOSPE I², 34). Безумовно, подеколи виникали й інші причини для скликання Народних або Всенародних зборів.

Однією з них була раптова смерть голови архонтів у другій половині II ст. н. е. Теокла, сина Сатира, якого було вибрано на цю посаду вчетверте, попри порушення демократичних законів (IOSPE I², 40). З преамбули його почесного декрету видно, що Пандемос відбувались за його головування і читали постанову про посмертне вшанування. Певно, в такому разі ольвіополіти не проводили ні довиборів на його заміщення, ні повних дострокових виборів, які відбувались щороку у визначений час.

Ухвалені зборами рішення, скоріше за все, мали законну силу. Невідомо, чи завше тільки члени Ради розробляли проєкти законів, вносячи їх на затвердження Народними зборами, і чи дійсно вони стежили за впровадженням їх у життя. У написах не зазначені колегії законодавців (номофетів) і охоронців законів (номо - філаків). На думку В. Латишева, Рада в Ольвії виконувала виключно пробулевтичні функції, тобто попередньо розглядала пропозиції різних колегій і громадян, після чого вносила їх для обговорення й ухвалення на Народних зборах (Латышев 1887, с. 227).

Перевага Ради над Демосом у формулах написів III-II ст. до н. е. вказує про перехід від радикальної демократії до елітарної. Склад членів Ради не зазначено жодним написом. Можливо, сюди входили всі виборні магістрати або ж по одному від кожної колегії. Організація роботи Ради протягом виборного терміну і місце його засідань також невідомі. Як видно з декрету про гроші, він був внесений на затвердження Канобом, сином Трасидаманта, ймовірно, одним із членів Ради, який попередньо склав його проєкт, схвалений на засіданні. Загалом він відтворює картину демократичного правління в Ольвії незадовго до походу Зопіріона, яке пізніше за своєю суттю періодично зазнавало певних змін, як це видно з розгляду діяльності різних колегій. Проте Рада протягом багатьох століть була найважливішим органом державної влади в Ольвійському полісі. Можливо, тільки після включення його до складу римської провінції Нижня Мезія 198 р. н. е. її значення в політичному житті міста дещо зменшилось, особливо з поступовим зростанням впливу колегії архонтів і введенням титулу «батько міста» наприкінці II ст. н. е. Цим почесним титулом наділяли найдіяльнішого і добре освіченого політичного лідера, який тривалий час успішно обіймав різні державні посади, був прихильником не лише тісних зв'язків з Римською імперією, але й підпорядкування Ольвії її законам. На той час до таких діячів належав славнозвісний Каллісфен, син Каллісфена (IOSPE I², 42; Русяева 2021).

Колегія архонтів. У жодному з епіграфічних джерел Ольвії VI-V ст. до н. е. не зазначена така давня і добре відома в Афінах посада як архонт (archon - вища державна особа). У період входження багатьох міст в Афінську архе значну роль у ній, особливо після 450 р., все ще відігравали афінські архонти. Так, після перемоги демократії у Мілеті з Афін було відправлено п'ятьох архонтів, які консультували місцевих магістратів і захищали проксенів. Вважають, що саме проксени як демократи найчастіше були провідниками проафінської політики (Кондратюк 1983, с. 360).

Інститут архонтату в Ольвії зафіксовано, вірогідно, тільки на початку елліністичного часу в декреті Каллініка, сина Євксена (IOSPE I², 25 + 31; Виноградов, 1989). Відомо і про наявність у цей же час магістратури архонтів у Мілеті (Ehrhardt 1983, S. 208-209). За епіграфічними джерелами достовірно відомо, що протягом останньої третини IV ст. до н. е. - першої третини III ст. н. е. архонти постійно займали головне місце в державному житті Ольвії, насамперед у поданні законів на обговорення і ухваленні їх на засіданнях Ради і Народних зборів. Судячи з різночасових написів, вони також розробляли не тільки проєкти законів і давали свої пропозиції щодо видання певних почесних декретів, складанням тексту яких займався секретар або останній із числа членів колегії архонтів, а й стежили за виконанням постанов, дотриманням населенням полісних законів і традицій. Загалом залежно від політичних ситуацій та економічного розвитку їм доводилось рішуче втручатись у різні сфери життя ольвіополітів.