Витоки та еволюція державної влади в Ольвії Понтійській

Однак, на відміну від епіграфічних пам'яток перших століть нашої ери, в яких колегія архонтів представлена у повному складі з п'яти членів на чолі з першим архонтом-епонімом (протом), для елліністичного часу їх кількість точно невідома (Анохин, Русяева 1999, с. 363). Можна тільки припускати, що з самого початку вона залишалась незмінною. Провідна роль архонтів у полісному самоврядуванні, здається, не підлягає сумніву, однак міські фінанси (зокрема і священної скарбниці), наскільки це можна зрозуміти з текстів різних декретів, перебували в розпорядженні кількох колегій: архонтів, Семи, Дев'яти, економів і скарбника. Ймовірно, гроші надходили в їхнє розпорядження з різних джерел.

Починаючи з середини III ст. до н. е. усі прок - сенії в Ольвії були запропоновані приватними особами (IOSPE I², 27; НО 24, 25, 26), а почесні декрети - різними колегіями магістратів, одноосібними або їх сукупністю: архонтами (IOSPE I², 29, 35), архонтами і колегією Семи (IOSPE I², 26, 32), навіть раніше не згадуваною комісією синедрів (НО 28). Звідси зрозуміло, що головні колегії магістратів залишали приватним особам тільки право ініціювати надання проксеній або нагород. Важливий за інформацією для історії Ольвії декрет на пошану Каллініка, сина Євксена, був запропонований двома колегіями - архонтів і Семи в останній третині IV ст. до н. е., а потім прийнятий Радою і Демосом, проте пам'ятник йому встановлено від імені Демосу (IOSPE I², 25 + 31) Так само і в першій половині II ст. до н. е. декрет на пошану Нікерата, сина Папія, був ухвалений Радою і Демосом, але кінну статую встановлено тільки від імені Демосу (IOSPE I², 34). І в тому, й іншому випадку очевидно, що кошти на пам'ятники прославленим лідерам поліса збирали з членів громадянської общини за рішенням Народних зборів.

Різноманітніша картина державного ладу Ольвії, її внутрішнього і зовнішнього становища постає з найважливішого декрету на пошану Протогена, сина Геросонта, кінця III ст. до н. е. (IOSPE I², 32) Щодо датування важливих декретів і діяльності як Каллініка, так і Протогена, висловлені найзнач- ніші, порівняно з іншими лапідарними написами, хронологічні розбіжності приблизно у сто років. Щодо першого з них, то орієнтуючись на його ве-ликі заслуги і найбільші в історії Ольвії винагоро-ди (1000 золотих і пам'ятник), імовірніше, що його. За рішенням колегії архонтів скликали Народні збори; закуповували вино для населення; навіть храмові священні золоті посудини закладали лихварям у випадках, коли з полісної скарбниці були використані останні кошти; платили гроші відкупникам. Архонти виконували ризиковані функції послів, наприклад, до царя Сайтафарна, а також займались організацією благодійних коштів для зміцнення оборонних споруд.

У другій половині II ст. до н. е. Ольвія була економічно частково залежною від скіфського царя Скілура. Однак політично місто було незалежним. Ольвіополіти продовжували видавати проксенічні і почесно-проксенічні постанови від імені Ради і Народних зборів, карбувати власну полісну монету, вести торгівлю з еллінськими державами (пор.: Карышковский

1988, с. 102; Анохин 1989, с. 52-53; Виноградов 1989, с. 230-250; Крыжицкий, Лейпунс - кая 1999, с. 225-227).

Останній документ історії догетської Ольвії - декрет на пошану амісенского капітана кінця II - початку I ст. до н. е. вже засвідчує її тісні відносини з Понтійським царством Мітрі - дата VI Євпатора (IOSPE I², 35; Виноградов

1989, с. 250-263; Сапрыкин 1996, с. 132 сл.). Та попри такі неординарні зміни він всеодно був ухвалений Радою і Демосом, за пропозицією архонтів на чолі з Посідеем, сином Анаксагора, який перед цим був епонімом - жерцем у святилищі Аполлона. Своєю чергою це також вказує на політичну незалежність міста і дає підстави для припущення, яким чином відбувалось просування ольвіополітів по службі: у цьому випадку від жерця-епоніма до голови колегії архонтів, посада якого, ймовірно, стала найголовнішою у полісі. Отже, архонтат із часом почав посідати основне місце у владі Ольвії, особливо в періоди економічних криз.

У відродженій після гетського розгрому Ольвії вперше зафіксовано існування колегії архонтів на чолі з першим архонтом-епонімом у присвяті стратегів у межах 1 р. до н. е. - 4 р. н. е. (Иванчик 2017, с. 636-638). Однак їхня роль значно зросла у другій половині I - першій третині III ст. н. е. (Латышев 1987, с. 261-274; Карышковский 1993; Анохин 1999, с. 384-385; Крапівіна 2014, с. 88). Уперше у політичній історії Ольвії чільне місце займав перший архонт-епонім із наданням свого імені тому року, протягом якого він виконував свої обов'язки. Судячи з уцілілих декретів, будівельних написів, присвят Ахіллу Понтарху найчастішою була формула «архонти на чолі» з переліком імен і патроніміків постійно п'яти членів колегії (напр., IOSPE I², 39, 129-132,

діяльність припала на останню третину IV ст. до н. е., коли поліс завдяки йому досяг найвищого розквіту в усіх сферах життя; натомість Протоген діяв у період надзвичайно важкої економічної кризи, найвірогідніше в останню чверть III ст. до н. е. (з літературою див. Русяева, Супруненко 2003). 142, 162, 169 + 177; НО 52, 88). Демократичну форму виборів порушували в перші століття значно частіше: один і той самий громадянин міг обіймати посаду кілька років поспіль або ж періодично. За різних обставин така, загалом-то елітарна форма обрання на посаду, була обумовлена переважно тим, що для успішного річного функціонування обранці використовували й особисті кошти, власниками яких були в основному вихідці зі старовинних аристократичних родів, які зуміли не тільки збагатитись, а й здобути освіту, що сприяло їхній швидкій політичній кар'єрі (IOSPE I², 40, 42; Русяєва 2021). Проте, попри соціальне розмежування, формально вважали, що на зборах мав право виступити з промовою кожен громадянин поліса, за винятком ворогів демократії і батьківських звичаїв, порушників загальноприйнятих законів і традицій, а також зрадників.

Очевидно внаслідок того, що в Ольвії громадянський колектив був порівняно нечисленним і навряд чи всі громадяни мали добру освіту, гарно володіли ораторським мистецтвом і достатніми коштами, одні й ті самі особи найчастіше неодноразово були обраними до складу колегії архонтів. Проте тільки найдіяльніші громадяни неодноразово успішно виконували посади першого архонта-епоніма, як, наприклад, Каллісфен, син Дада - тричі, а Теокл, син Сатира, і Каллісфен, син Каллісфена - чотири рази (IOSPE I², 40, 42, 43).

Крім цього, однією з важливих особливостей ольвійської колегії архонтів у післягетський період є присутність у ній членів з іранськими іменами, які за еллінською традицією відмічали в документах власні як еллінські, так й іранські патроніміки, займаючи незалежно від цього різні місця у колегії, наприклад: Зорсан, син Нікерата, Абноз, син Абнака, Пісістрат, син Дадага (перший архонт і епонім); Анаксимен, син Євресібія, Карзоаз, син Аттала, Пур - тей, син Абнака (другий архонт); Ахілл, син Деметрія, Деметрій, син Ахілла, Раодмей, син Колха (третій архонт); Пападон, син Алкіма, Аттас, син Сомаха, Скартан, син Азіея (четвертий архонт); Метродор, син Праксіанакта, Зо - бей, син Зобея, Аргуанаг, син Каракста (п'ятий архонт) (список див.: Карышковский 1993, с. 86-95). Лише в одному присвятному написі, вкрай недбало вирізаному на невеликій вапняковій плиті, представлені нееллінські імена архонтів без патроніміків: Кенексарт, Адзамен, Дідз, Дад, Спак (IOSPE I², 133). У цьому випадку можна лише припускати, що в один із років ольвійської історії у другій половині II ст. н. е. на Народних зборах перемогли громадяни варварського походження, що навряд чи змінило подальший курс її незалежної політики і загальнокультурного еллінського розвитку.

Ще одна особливість полягала у тому, що вперше в історії Ольвії головним покровителем колегії архонтів став її верховний бог і захисник Ахілл Понтарх, що символізувало її верховенство в управлінні державою. До обов'язків архонтів входило навіть відновлення його храму (IOSPE I², 176). У присвятах найчастіше відзначено щорічні подяки від архонтів за формулами в різних варіантах: за мир, за мужність, за непорушність і за оборону держави, за добробут міста і навіть за велику кількість плодів і питної води, що свідчить також про багатогранну діяльність цих магістратів і в останній період існування незалежної Ольвії (Русяева 1992, с. 75-76). У більшості випадків імена колегій архонтів у різні роки їх обрання зафіксовані саме в цих присвятах на високих мармурових плитах, які виставляли в різних місцях, переважно на західних окраїнах Ольвійського поліса: о-в Березань, Очаків, Бейкуш, Рибаків - ка, Вікторівка, Осетрівка, Софіївка, Тузла (Der Achilleus… 2006). Таким чином, вплив Ольвії завдяки головним державним магістратам і культу верховного бога простягався і на значні території за її межами.

Колегія стратегів. Власне колегія стратегів в ольвійських написах догетського періоду не згадується. Однак достовірні факти, що така посада як стратег - головний військовий командир завжди відігравала значну роль у Мілеті і особливо в Афінах, де тривалий час сам Перикл обіймав її (Plut. Per.), дають можливість припускати, що вона була створена ще в перші десятиліття існування Ольвії. Доказом цього є відмічені в епіграфічних документах війни, військові сутички з варварами, народне ополчення та особливо важливе значення колегії стратегів у перші століття нашої ери.

Припустимо, що Ольвійський поліс, як і сусідній Істрійський (за кількістю стратегів), подібно до своєї метрополії Мілета, був розділений на шість філ, від кожної з яких обирали одного члена колегії стратегів (Erhardt 1983, S. 206). Це число могло стати традиційним і тому було відновлено в Ольвії з її відродженням, коли колегія стратегів набула особливого значення у захисті Ольвії від постійних ворожих нападів із пропагуванням свого покровителя Аполлона Простата (Захисника). Натомість перша згадка про колегію стратегів зафіксована в їх недавно знайденій присвяті богу Цезарю Августу і Гаю Юлію Цезарю, сину бога Августа та Демосу на біломармуровому блоці вторинного використання 1 р. до н. е. - 4 р. н. е. (Иванчик 2017, с. 636-650). До цієї колегії входило шість стратегів, що загалом підтверджує швидке повернення до Ольвії найпрогресивнішої частини ольвіополітів - приблизно після повного розгрому римлянами гетів у 48 р. до н. е. (Русяева 1999, с. 439-440) Принагідно слід відмітити, що в останній книзі В. Крапівіної (2014) помилково, не з її вини, вставлено два розділи А. Русяєвої без ілюстрацій: «Етнічна та соціальна характеристика населен-ня» (с. 90--108) і «Духовна культура населення Ольвії 1--3 ст. н. е.» (с. 124--144). Справа в тому, що на базі колективної монографії «Ольвия. Ан-тичное государство в Северном Причерноморье» (1999) була підготовлена і здана до друку у ви-давництво «Вища школа» наукова праця «Ольвія Понтійська» (С. Д. Крижицький, Н. О. Лейпунсь- ка, В. В. Крапівіна, А. С. Русяєва) як посібник для викладачів і студентів ЗВО. Із незалежних від авторів причин вона не опублікована, крім остан-нього розділу В. Крапівіної. Після її смерті цей розділ разом із двома вище названими розділами А. Русяєвої, а також списком літератури і додатка-ми з колективної праці було взято з видавництва і видано окремою книжкою. За уважного ознайом-лення з нею привертає увагу не тільки зовсім різний стиль написання і відсутність ілюстра-цій, особливо у зіставленні з іншими її розділами (228 рис.), не зазначено і в анотації розгляд на-селення та його духовної культури в 1--3 ст. н. е. Водночас у поглядах В. Крапівіної і А. Русяєвої були значні розбіжності щодо часу відродження Ольвії після гетського розгрому й етнічного скла-ду населення (пор. Русяева 1999, 438--458; 2013; Крапівіна 2014, с. 63--65, 90--101). У зв'язку з та-кою непростою ситуацією не слід звинувачувати автора посмертної книги у плагіаті, бо В. Крапіві- на зовсім не причетна до видання..

Так само, як і щодо колегії архонтів, можна стверджувати, що про неї відомо значно більше лише завдяки численним присвятним стелам (понад 60) другої половини І - першої третини ІІІ ст. н. е. (Латышев 1887, с. 281-282; Русяева 1992, с. 50-53; Карышковский 1993; Анохин 1999, с. 386-387). Тільки в одному написі другої половини I ст. н. е. з цілої серії присвят зафіксована колегія стратегів із чотирьох членів разом з жерцем (IOSPE I², 104 = НО 85). Більше в жодних присвятах жерців не згадано, але постійно наявні імена і патроніміки шести стратегів з формулою «на чолі» з таким-то (напр., НО 79-83, 85). Однак неможливо точно сказати, хто конкретно призначав головного стратега чи його обирали члени колегії.

Як і архонти, після корінних політичних і релігійних реформ в Ольвії у зв'язку з наданням громадянських прав багатьом носіям іранських імен у кінці I ст. н. е., посади стратегів обіймали громадяни з такими іменами або ж змішаними елліно-варварськими і варваро - еллінськими, серед яких виділяються переважно сарматські, рідше - скіфські та фракійські. Однак, на відміну від колегії архонтів, у колегії стратегів такі імена найчастіше превалювали над суто еллінськими, наприклад: Кайнаксарт, син Аргуанага, Караст, син Сарата, Спотаган, син Антифонта (перший стратег); Деметрій, син Дзесагара, Дотус, син Гола, Евресибій, син Аморомара (другий стратег); Абнодз, син Абнака, Александр, син Посідея, Зоїл, син Арсака (третій стратег); Аблонак, син Арсеуа - ха, Абнодз, син Ратагоса, Аброг, син Сусулона (четвертий стратег); Аристон, син Уаргадака, Казин, син Фарнака, Карзей, син Боропсадза (п'ятий стратег); Касак, син Фарзея, Каскин, син Касага, Фарнак, син Зета (шостий стратег) (Карышковский 1993, с. 86-95; Русяева 2013).

Мармурові стели з їхніми присвятами Аполлону Простату установлено в периболі його храму на південно-західному узвишші Ольвії, де було знайдено найбільшу кількість цілих і фрагментованих написів. Стратеги також висловлювали своєму сакральному покровителю і захиснику держави подяку за її благополуччя та могутність, за порятунок і мир, а також за власне здоров'я, водночас окремо вказуючи конкретні дарунки: найчастіше золоті і срібні статуетки богині перемоги Ніке, золоті вінки, намиста, чаші, військові пояси, триніжку, мармурову статую хлопчика. Статуетки Ніке, безперечно, свідчать про те, що стратеги воювали і здобували перемоги в боях з ворогами. Невипадково в такого типу написах зазначено: «за порятунок міста і самих себе», «за оборону держави і власну мужність», «за благополуччя міста, мир і власне здоров'я» (IOSPE I², 94 = НО 81; IOSPE I², 97 = НО 83; IOSPE I², 100, 107 тощо). У деяких написах є приписки, що Рада і Демос вшанували золотим вінком стратегів, які успішно виконали свої обов'язки (IOSPE I², 89, 94 = НО 81; IOSPE I², 107, 111; НО 80, 85); рідше вказано імена деяких стратегів, певно, лише тих, які особисто відзначились хоробрістю і перемогами над ворогом (Анохин 1999, с. 397-398). У декретах на пошану того чи іншого заслуженого діяча після смерті також фіксували виконання ним посади стратега. За написами видно, як один і той самий ольвіо - політ періодично обіймав різні посади, починаючи з менших і до найвищих, якими були перший агораном, перший стратег і перший архонт-епонім (Карышковский 1993, с. 86-95; Анохин 1999, с. 386).

Крім своїх безпосередніх функцій із захисту й оборони міста, на стратегів було покладено обов'язок піклуватись про збереження і гарний вигляд храму їхнього покровителя Аполлона Простата (Захисника), де вони відбудували портики, згодом за їхнього нагляду після великої перемоги над ворогами храм обновили з усіх сторін (IOSPE I², 80, 175). На площі біля храму встановлювали також почесні декрети. Різне етнічне коріння не заважало стратегам не тільки успішно виконувати свої обов'язки у час захисту міста і його сільської округи, а й шанувати головного, суто еллінського за походженням та виглядом, бога Аполлона Простата.

Колегія агораномів. Полісна посада агора - нома - наглядача за ринком за всіма ознаками розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі могла бути введена в Ольвії з пізньоархаїчного часу. На це вказує влаштування гавані і ринку, центральної агори і поряд з нею зі сходу - великого торговельного ряду з окремими приміщеннями. Поліс вже контролював систему заходів і роздрібну торгівлю. Значною мірою це підтверджують численні знахідки гир і перші полісні монети. Але до встановлення тут демократичної влади конкретні згадки про аго - раномів у написах все-таки відсутні.

Виборна колегія агораномів достовірно засвідчена джерелами IV ст. до н. е. Тільки з цього часу можна впевнено говорити про її діяльність. Згідно з полісними законами, агораноми регулювали і контролювали різнобічні торговельні справи, стежили за дотриманням правильних цін на товари і продукти, їх міру, вагу та обмін грошей, наводили порядок на ринках і в гавані, боролися з крадіжками і різними порушеннями прав громадян і ксенів тощо. Насамперед імена, демотікон «ольвіополіти», зображення дельфіна як складової полісної емблеми на бронзових гирях IV-III ст. до н. е. є підставою говорити про наявність державної посади агораномів. Підтвердженням слугували знахідки в деяких приміщеннях Східного і Західного торгівельних рядів мірних посудин різних форм і об'ємів із клеймами агораномів цього часу. Особливого значення набули сіроглиняні оригінальної форми глибокі чаші без ручок IV ст. до н. е. з однаковим клеймом агоранома Апатурія, уламки мірних глечиків із клеймом Евполія і уламок ручки ойнохої з клеймом Агрона (Леви 1985, с. 96-99; Крапивина 2004).

На базі зібраних ольвійських клейм із іменами магістратів на мірному посуді і гирях місцевого виробництва IV-II ст. до н. е. В. Рубан уперше розглянув діяльність колегії агорано - мів в Ольвійському полісі (Рубан 1982, с. 35 - 40). За його припущенням у цей час агорано - ми також здійснювали нагляд і контроль за керамічним виробництвом - тобто одночасно виконували і обов'язки астиномів. Така ситуація, з одного боку, пояснюється тим, що власне в Ольвійському полісі виробництво посуду було досить незначним, оскільки його населення надавало перевагу імпортним керамічним виробам різноманітних видів і вищого ґатунку порівняно з місцевими. З іншого боку, це підтверджено і знахідками клейм із трьома добре відомими в Ольвії іменами (Аристон, Євмен і Посідей) на мірній ойнохої зі світлозеленої глини ольвійського виробництва першої половини II ст. до н. е. в Західному теменосі, а також тим, що назва астиномів в ольвійській епіграфіці не зазначена. Водночас цілком можливо, що на місцевому посуді ставили імена чи одне ім'я тих магістратів, які наглядали за правильним контролем мір, об'єму і маси.

Під час розкопок Ольвії і сільських поселень її хори знайдено чимало різноманітних гир із демотіконом «ольвіополіти» і зображеннями найшановніших на той час божеств: Аполлона Дельфінія, Деметри та Афіни з полісно - сакральною емблемою. Комплексне вивчення значної кількості контрольних гир із різними легендами і нових клейм на посуді дало можливість установити, що в елліністичний час до колегії агораномів обирали трьох членів. Зрідка перший із них, вірогідно, досвідченіший у відповідних справах, ставив своє ім'я на гирях і клеймах. Кількість членів колегії була визначена обсягом їхніх обов'язків і навряд чи збільшувалась у періоди різкого економічного спаду в полісі, але не була постійною: від трьох в елліністичний час до п'ятьох у I-II ст. н. е. (Крапивина 2004; Ivantchik, Krapivina 2007).

Однак через відсутність конкретних писемних джерел залишається не з'ясованим, чому після значного скорочення території міста внаслідок розгрому Ольвії гетами і відповідного зменшення його населення в перші століття нової ери, колегія агораномів кількісно стала більшою, ніж в IV-II ст. до н. е. Можливо, це було спричинено тим, що її торговельні операції і відносини як з багатьма античними містами, так і варварами стали інтенсивнішими і складнішими через збільшення ворожих нападів на її околиці та сільську округу (IOSPE I², 128, 129, 685; НО 90; Крапивина 2004; Ivantchik, Krapivina 2007, p. 111-123; Крапівіна 2014, с. 89-90).

Як і в головних державних колегіях, у колегії агораномів належні обов'язки виконували особи з еллінськими й іраномовними іменами. Незначна відмінність, певно, полягала у тому, що першим агораномом, судячи з написів першої половини II ст. н. е., переважно обирали ольвіополіта еллінського походження (напр., Діоген, син Македона, Посідей, син Зета, Діонісій, син Александра). Інші місця в списках відведені громадянам зі змішаними або навіть суто варварськими іменами: Кілік, син Мурота, Кунус, син Атеная, Інармаз, син Кукудона (2); Сосса, син Карпа, Мукунаг, син Александра, Ватаг, син Адола (3); Соссій, син Карпа, Мукунаг, син Александра, Ватаг, син Адола (3); Антестій, син Самбіона, Сомах, син Санага, Реуромар, син Сейпелага (4); Геліта, син Гелія, Кукунаг, син Рехунага, Діонісодор, син Вудея (5) (IOSPE I², 128, 129, 685; НО 90; Карышковский 1993).

У цей час головним сакральним патроном агораномів є, відповідно до їхньої діяльності, Гермес Агорей, іноді вони завдячували Ахіл - лу Понтарху і Ахіллу Герою. Присвятні стели Ахіллу в різних іпостасях установлювали за межами міста, зокрема, остання з них є в Во - рисфені. Подібного типу присвята належить до унікальних, тим більше від агораномів, які, ймовірно, вважали його покровителем морської торгівлі і зв'язків з уже острівним на той час поселенням, де споруджено його святилище. Цілком можливо, що агораноми підтримували належний порядок у полісі і за межами міста. Оскільки Ольвія володіла численними сільськими поселеннями, то нагляд за правильним виконанням полісних законів і на хорі був необхідним.

Згідно з Платоном, вчення якого добре знали освічені ольвіополіти (Dio Chrys. Or. XXXVI), агораноми здійснювали такий самий нагляд за країною, як агораноми за агорою або астиноми за містом (Plato. Leg. 760 b, 844 bc, 913 d - 914 a, 920 bc, 936 с). Найвірогідніше, що фрагмен - тована присвята (ім'я бога не збереглося), знайдена на Тилігульському лимані біля с. Коблево, від чотирьох агораномів також свідчить про те, що саме вони слідкували за порядком у сільській окрузі Ольвії (IOSPE I², 685).

Близькою до колегії агораномів була колегія астиномів. Безліч клейм із їхніми іменами на привізних амфорах із різних античних міст свідчить про їх безпосередній стосунок до керамічного виробництва. Крім того, за свідченням Платона, астиноми стежили за чистотою в містах, насамперед у місцях торгівлі і в гаванях, а також за тим, щоб приватні особи не захоплювали міську землю, вони виганяли жебраків і проводили обшук у пошуках краденого тощо (Plato. Leg. 763 cd, 779 bc, 936 с, 954 bc). Оскільки посада астиномів не згадана в ольвійських написах, то, як і раніше, ці обов'язки також виконували агораноми.

Судові справи і питання про остракізм. У кожній античній державі з самого початку її формування значну увагу приділено дотриманню законів і організації судових справ. Однак так само, як і щодо запровадження виборних колегій, основні епіграфічні та археологічні джерела про наявність суду і суддів (дикастів) належать переважно до IV-II ст. до н. е., тобто до часу демократичної влади.

Переслідування і притягнення до суду порушників ольвійських законів у разі обміну іноземних грошей на місцеві і стягнення штрафів уперше вказано у вже згаданому декреті на пошану Каноба (IOSPE I², 24). Свідчення про звернення до суду громадян зафіксовано в унікальному декреті про ісополітію Мілета і Ольвії 330-320 рр. до н. е. (Milet 1, 3, 136; Жебе - лев 1953, с. 38-47; Erhardt 1983, S. 235-238; Русяева 2010а). У ньому чітко прописано: якщо на мілетяніна буде подано позов в Ольвії, він повинен мати доступ до місцевого суду і його справа повинна бути розглянута в п'ятиденний термін у тому відділенні суду, який має право вирішувати справи між громадянами.

Починаючи з IV, а можливо й V ст. до н. е., судова система загалом була орієнтована на афінську. Достовірним свідченням запозичення деяких її елементів є чимало відомих тепер defixiones IV-I ст. до н. е. судового характеру на свинцевих пластинках або посудинах, які найчастіше клали в могили чи біля них заради здійснення магічних заклять (Dubois 1996, р. 167-180; Тохтасьев 2000, с. 296-316; Русяєва, Івченко 2014, с. 65-74, Белоусов 2020). На них представлені численні імена суддів і свідків, яких піддавали закляттям підсудні та їхні родичі заради уникнення покарання.

У написі на червоноглиняній чашці IV ст. до н. е., знайденій у насипу невеликого кургану ольвійського некрополя, прямо сказано: «Зв'язую язики супротивників по суду і свідків: Телесикрата та синів Телесикрата, Агрона, Гіп - поніка, Артемідора, Ахіллодора й інших усіх, хто разом з ним» (Диль 1915, с. 40-56; Толстой 1953, с. 45-46; Dubois 1996, p. 171-172; Белоусов 2020, с. 82-91). Значна кількість імен у багатьох закляттях дає підстави припускати, що в ольвійському суді на боці обвинуваченого виступала певна група осіб; так само було дозволено виступати і на боці його захисту.

Можливо, ольвійські судді також проголошували клятви дотримуватись закону у веденні справ і бути не продажними. Так, в одному листі до судді III-II ст. до н. е. анонімний автор пропонував хабар, якщо той під час розгляду його справи перешкоджатиме свідченням поімено - ваних ним людей (Виноградов 1987, с. 13-14). Якщо це так, то в Ольвії, як і в Афінах, вже застосовувалось жеребкування суддів перед засіданнями, щоб заздалегідь було невідомо, хто саме яку справу вестиме. Таким чином суддів убезпечували від спроб підкупу. Цей напис, як і інші епіграфічні джерела, належать до найдостовірніших документів про наявність суду в Ольвіі в елліністичний час.

З розповіді Діогена Лаертського про філософа Біона Борисфенського - вихідця з Ольвії, відомо, що після того, як його батько був спійманий на крадіжці, вся його родина була продана в рабство (Diog. Laert. IV, 7). Юного Біона купив місцевий ритор, після смерті якого він втік до Афін, де отримав освіту і прославився у III ст. до н. е. як філософ-кинік. Цілком можливо, що подібному покаранню підлягали особливо ті мешканці, які не мали повних громадянських прав і так чи інакше порушували закони.

Безсумнівний вплив афінського судочинства в Ольвійському полісі простежується і завдяки іншим епіграфічним джерелам. Ольвійські судді, як і в багатьох еллінських містах, імовірно, носили оригінальні бронзові таблички, на яких було викарбувано їхні імена. На одній такій табличці IV-III ст. до н. е. на одному боці спочатку було викарбовувано ім'я Артемі - дора, сина Поліхарма - ольвійського судді, а згодом на протилежному - його сина Міка, сина Артемідора, і цифра три на позначення відділення суду (Vinogradov 1997, S. 634-640). Цей документ надзвичайно цікавий і тим, що він безперечно засвідчує спадковість посади суддів: батько і син займались судовими справами, які розглядались в одному приміщенні.

З-поміж усіх понтійських міст поки що тільки в Ольвії відкрито залишки будівлі суду - ди - кастерія, розташованого безпосередньо на захід від агори біля Головної вулиці (Леви 1985, с. 92-95; Крыжицкий 1985, с. 120-121; 1993, с. 148). Тут виявлено 14 окремих приміщень обабіч великого двору з портиком, які є доказом їх призначення для засідань суду з різних видів порушень і злочинів. Над центральною частиною будівлі був другий поверх. Відкритий розгляд деяких судових справ міг відбуватись і у дворі. На цьому ж місці гіпотетично знаходився суд і ранішого часу, але меншого розміру (Леви 1985, с. 93). Імовірно, збільшення кількості населення у місті і, особливо, на території сільської округи за ранньоелліністич - ного часу, - відповідно і частіші порушення законів, - змусили ольвіополітів побудувати значно більшу будівлю суду (Леви 1985, с. 95). У ольвійському дикастерії, як в мілетському і афінському, судячи з багатьох приміщень, існували різні відділення.

Внизу під ольвійським дикастерієм відкрито підвал із кам'яними стінами, який ніби мав особливе призначення. Значно глибші підвали знайдені під будівлею суду класичного часу (Леви 1985, с. 93). Припустимо, що в них періодично розміщували найнебезпечніших злочинців. Однак чи існувала в Ольвії в'язниця на зразок сучасної, невідомо. Не можна нічого певного сказати і про смертні вироки. Більш - менш достовірно, що порушники демократичних законів, які провокували розбрат і смуту у полісі, грабували святилища і громадян, не дотримувались релігійних традицій, родових і сімейних звичаїв, підлягали остракізму - вигнанню за межі держави.

У цьому аспекті надзвичайно цікаво, що у ході розкопок дикастерію, зокрема його двору, було знайдено безліч амфорних черепків із видряпаними чи написаними червоною або чорною фарбами чоловічими іменами: найчастіше - одне, рідше - у вигляді списку імен від двох до п'яти (Леви 1985, с. 94). Через значні пошкодження написи до цього часу не прочитані і потребують вивчення (Тохтасьєв 2000, с. 314). За аналогіями черепків зі чоловічими іменами з розкопок афінської агори (Lang 1976, р. 16-23) і сусіднього Херсонеса (Vinogradov 1997, S. 397-419) можна припускати, що в Ольвії існувала подібна форма остракізму. У великому дворі суду збирались різні магістрати і найстаріші громадяни міста, які після обговорення тих чи інших справ визначали міру покарання вигнанням із поліса на певний строк чи на все життя тим політичним діячам або простим громадянам, які порушили загальні закони. Відсутність конкретних джерел щодо судових справ у післягетський період, звісно, не є доказом того, що вони не продовжували тут існувати за законами, встановленими раніше.

За демократичного правління в Ольвійсь - кому полісі напевно періодично, унаслідок тих чи інших подій, які найбільшою мірою стосувались владнання мирних відносин як з прок - сенами, так і громадянами, особливо в кризові роки, шляхом виборів на Народних зборах утворювали тимчасово діючі колегії.

Колегія синедрів. Діяльність синедрів в Ольвії зафіксована в трьох різночасових почесних декретах. До першого (друга половина III ст. до н. е.) зараховано декрет на пошану Аполлодора, Аполлонія і Євфрона - синів хер - сонесита Аполлонія, сина Євфрона, який починається з формули, що Рада і Демос ухвалили, а синедри запропонували (НО 28 + 29). Отже, зрозуміло, що саме вони були ініціаторами і укладачами цього декрету. Натомість щодо їхнього складу і функцій, крім внесення пропозицій про почесні декрети, нічого не відомо. Судячи з декрету, сини Аполлонія були громадянами Херсонеса Таврійського і водночас, як батько, почесними ольвіополітами. Вони вимагали повернення його кредиту (3 000 золотих), який Ольвія не змогла вчасно повернути внаслідок економічної кризи. Можливо тому в полісі терміново створили спеціальну тимчасову комісію з тих членів Ради або громадян, які були свідками позики у багатого херсонесита. Їм вдалось так дипломатично і мудро скласти нове рішення з винагородою та уславленням усіх його синів, що повернення їм грошей відклали на невизначений термін.

Через значний проміжок часу згадка сине - дрів зафіксована в двох найпізніших почесних декретах кінця II - початку III ст. н. е., де вони теж представлені як ейсегети (IOSPE I², 43, 44). Подеколи вони представляли до нагород тих діячів, що досягли найбільших успіхів у державній діяльності, наприклад, Каллісфе - на, сина Дада, якого тричі обирали архонтом. На думку В. Латишева, ольвійські синедри ідентичні пританам - окремій комісії від представників Ради, яка займалась поточними справами (Латышев 1887, с. 228). В. Анохін припускав, навпаки, «що синедрами були особи, які раніше обіймали вищі посади, ймовірно, тільки перші архонти і «батьки міста»; тому вони навряд чи становили виборну колегію, а були чимось на кшталт «групи старійшин» у пізній період історії Ольвії» (Анохин 1999, с. 389).

Варто додати, що в західнопонтійських полісах, заснованих Мілетом (Аполлонії Пон - тійській, Одессосі, Істрії), також періодично у написах згадано синедрів, які то окремо, то за участю членів Ради пропонували і ухвалювали державні документи (Ehrhardt 1983, S. 215 - 216). За документами інших полісів, зокрема Афін, Мілета, Прієн, Ефеса, видається, що в обов'язки виборної комісії синедрів входила розробка законів й інших документів. Найімовірніше, така посада була перенесена з метрополії, але її роль у політичному житті поліса зазнавала тих чи інших змін у певні періоди його розвитку.

Найважливішим для характеристики державного устрою Ольвії є те, що комісія сине - дрів все-таки тут існувала, хоча і не регулярно, у всякому разі з елліністичного часу до включення міста до складу римської провінції Нижня Мезія 198 р. н. е. Певною мірою це свідчить про її спадкоємність, як і головних полісних колегій архонтів, стратегів та агораномів за демократичного ладу.

Колегія Семи. Епіграфічні джерела про таку колегію також малоінформативні, але достовірніші і дають можливість визначити дещо повніше її характер і роль у політичному і духовному житті Ольвії. Завдяки написам відомо, що з простою назвою Гепта (Сім) відповідала за священну скарбницю і, вірогідно, зовсім недовго здійснювала карбування монет в останній третині IV-III ст. до н. е. (Латышев 1887, с. 292-294; Карышковский 1988, с. 90; Анохин 1989, с. 42; Русяева 1992, с. 203-204). Перша функція цієї колегії красномовно підтверджується її власною постановою з переліком імен усіх семи членів: Геродот, син Пантакла, Епіхар, син Діонісофа - на, Посейдон, син Євкрата, Адеймант, син Апа - турія, Гістікон, син Метродора, Леонтомен, син Геросонта, Гераклід, син Євбія, які ввели тверді ціни на тварин і їхні шкури для жертвоприношень (IOSPE I², 76).

Важливим є також залучення цієї колегії до політичної діяльності, зазначеної в деяких декретах, де вона разом з архонтами або Радою вносила проєкти постанов і пропозиції на розгляд Народних зборів (IOSPE I², 26, 31, 32). Висловлено припущення, що якийсь час вона належала до однієї з верховних магістратур Ольвії, що стояла на одному рівні з колегією архонтів, і що однією з її головних прерогатив було разом з архонтами вносити в Раду пропозиції про видання почесних декретів (Виноградов 1989). У повноваження Семи, ймовірно, входило право стягувати борги з певних святилищ для сакральної скарбниці. У їхньому безпосередньому володінні в елліністичний час перебував гептадейон - будинок із семи чи восьми приміщень для членів і засідань колегії. Вірогідно, він знаходився у північно-східній частині Західного теменоса і безпосередньо прилягав до викладеної біля нього оригінальної бруківки з морської привізної гальки і Головної вулиці міста (Древнейший… 2006, с. 89-90).

У інших містах, зокрема в Мілеті й Афінах, функціонували магістрати, у підпорядкуванні яких також були священні скарбниці. Проте тільки в Ольвії вона складалась з семи осіб. Оскільки ця цифра відігравала значну роль у культі Аполлона, імовірно, що ольвійські члени колегії Семи були тісніше пов'язані з культом цього бога - верховного патрона демократичного поліса догетського періоду. В ольвійсь - кому Дельфініоні така сакралізована група, можливо, була створена ще наприкінці V або у першій чверті IV ст. до н. е. з остаточною перемогою демократії і припиненням діяльності спілки мольпів.

Натомість не зовсім зрозуміла роль колегії Семи як розпорядника священної скарбниці в кризові роки історії міста. З декрету на пошану Протогена відомо, що вона діяла спільно з архонтами. Однак тільки архонти мали повне право розпоряджатися принесеними шанувальниками у дар божествам грошима і коштовностями, бо саме ці магістрати «заклали священні речі на міські потреби» місцевому лихварю (IOSPE I², 32). У такому разі колегія Семи, сприяючи зміцненню і авторитету святилищ, які поповнювали скарбницю, дбала про її збереження і цілісність, але відсторонювалась від розпоряджень храмовими заощадженнями в екстремальних ситуаціях, оскільки архонти як вища магістратура поліса значно краще знали про його економічний стан і потреби громадян у період кризи і навіть голоду (Русяева 1992, с. 204; Анохин, Русяева 1999, с. 359-370).

У написах перших століть нашої ери будь - яких згадок про колегію Семи в Ольвії не зафіксовано. Культ Аполлона Дельфінія, під егідою якого вона перебувала, згодом заступив культ Аполлона Простата. Вірогідно, її повноваження цілком перейшли до колегій архонтів і стратегів, що, як сказано раніше, мали значно ширші не лише суто державні, але й культурно-релігійні повноваження в післягетський період.

Колегія Дев'яти. На відміну від колегії Семи, колегія Дев'яти згадується лише в декреті на пошану Протогена, який був її членом (IOSPE I², 32). Здогадно, вона керувала надходженням грошей до державної скарбниці, а також організовувала і слідкувала за випуском монет в екстраординарних ситуаціях. Також Протоген виконував тимчасові доручення з ремонту полісних вантажних суден, очолював громадське управління і обіймав посаду скарбника, що, однак, не дає повного уявлення про діяльність цієї, скоріш за все, тимчасової колегії. Оскільки за кількістю членів вона була найбільшою за інші, можливо, вона займалась багатьма різними справами поліса для найшвидшого подолання важкої кризи. Як і щодо колегії Семи, в ольвійських написах післягет - ського періоду будь-які відомості про колегію Дев'яти відсутні.

Колегія економів. Перша згадка посади економа відмічена також у декреті Протогена, який одночасно був економом і скарбником (IOSPE I², 32). Одноосібне виконання не було законним і тривалим за демократичного правління. Найвірогідніше, в колегії економів Протоген був головою і погоджував діяльність із іншими членами, кількість яких не вказана в епіграфічних джерелах. Доказом може бути дещо пізніший декрет II ст. до н. е., ухвалений за пропозицією колегії архонтів, на пошану Аполлократа з південнопонтійського міста Аміс (НО 35). Крім надання амісенцю проксенії, політії і ателії, було запропоновано поставити у святилищі Аполлона стелу з написом, виготовлення якої повинні були фінансувати архонти. Аполлократа запросили до цього святилища на частування наступного дня. Водночас знайдено і копію цього декрету, де також мова йшла про виготовлення за рахунок економів (НО 36 + IOSPE I², 253). Отже, з невідомих причин повторно зроблену плиту з текстом проксенії так і не відправили на батьківщину Аполлократа (Анохин, Русяева 1999, с. 375-376).

Крім Ольвії, полісні виборні посади економів майже синхронно засвідчені написами III-II ст. до н. е. в Одессосі й Істрії, дещо раніше - в Прієні, але у державному значенні відсутні в Мілеті. Це поки що не дає підстав для достовірного висновку про те, що колегія економів була перенесена безпосередньо з метрополії (Ehrhardt 1983, S. 218-219). Певно, лише в період кризових ситуацій в Ольвії, коли особливо важливого значення набувало дотримання усіх правил щодо економних витрат і збереження як полісних, так і сакральних фінансів, її спеціально згадували в декретах. У написах післягетського періоду будь-яких свідчень про економів не зафіксовано. Очевидно, як і деякі інші колегії, їхні посади не були відновлені з відродженням Ольвії та її хори.

Колегія ситонів. Знайдено лише один напис на невеликій мармуровій плиті з присвятою Герою Доброзичливому від колегії ситонів у час завершення нею терміну служби наприкінці III - на початку II ст. до н. е. Згідно з написом і рельєфним зображенням різного віку бородатих чоловіків перед вівтарем із жертвопринесенням барана, ця колегія складалась із п'ятьох членів: Теокл, син Трасиадама, Де - метрій, син Фокрита, Атенай, син Конона, Нав - тім, син Героксена, секретар Атенодор, син Де - магора (НО 72). Запровадження такої колегії було, звісно, зумовлено значними і тривалими перебоями у постачанні населенню міста хліба з настанням найважчої економічної кризи, зумовленої кількарічними неврожаями і розоренням хори варварами. Це яскраво відображено у вищезгаданому декреті на пошану Протогена (IOSPE I², 32; Анохин, Русяева 1999, с. 371-374). У зв'язку з цим в обов'язки колегії ситонів входили закупівля зерна за оптовими зниженими цінами, продаж його збіднілим громадянам за собівартістю і роздача хлібних пайків найбіднішим мешканцям.

Так само, як і інші тимчасові колегії, вибрані на Народних зборах, колегію ситонів не засвідчують написи у перші століття. Проте, у кризових ситуаціях, які, звісно, час від часу виникали в Ольвії, найвірогідніше, що функції щодо забезпечення міста життєво необхідними продуктами виконували члени колегії архонтів і агораномів, а також за власні кошти - найба - гатші державні діячі й евергети. До них, наприклад, належав Каллісфен, син Каллісфена, «батько міста», який роздав усі свої кошти на користь співвітчизників (IOSPE I², 42; 174). Загалом, евергетія була традиційною формою виживання найбідніших верств населення в скрутні часи в античних містах. Не дивно, що вона існувала і в Ольвії.

Колегія тейхопоїв. Ольвіополіти постійно дбали про зміцнення оборонної системи свого міста, де головними були монументальні кам'яні стіни і башти (Леви 1985; Крыжицкий 1985; 1993; Буйских 1991). У багатьох написах зафіксовані дані про зведення ольвійськими евергетами нових оборонних споруд, зокрема башт. Найчастіше їх присвячували різним божествам із захисними функціями (Зевсу Еле - втерію, Гераклу, Деметрі, Корі, Плутону і Демосу, Зевсу Поліарху і Демосу) у IV-II ст. до н. е. і II ст. н. е., коли зростала загроза нападів з боку варварських племен (IOSPE I², 179, 183; Лейпунська 1990).

Попри велике значення в Ольвії оборонних стін, зберігся тільки один документ близько середини IV ст. до н. е. про колегію тейхопоїв (стінобудівельників) (Денисова 1982, с. 95 - 104; Виноградов 1989, с. 138-139; Dubois 1996,

р. 27-28). До її складу входило п'ятеро членів: Лампон, син Педія, Теокл, син Аристона, Ні - кострат, син Нікокла, Алкімедон, син Промаха, Діонісій, син Посейдіппа. Цілком можливо, що їх щорічно обирали на Народних зборах або ж, як у Мілеті й Афінах, призначали лише на той час, коли місто особливо потребувало невідкладного будівництва чи ремонту оборонних стін і веж. Така виборна колегія могла діяти в Ольвії постійно і до її обов'язків також міг входити спеціальний нагляд за станом міських укріплень.

Колегія навклерів. Розвиток морської торгівлі і судноплавства, наявність в Ольвії державних і приватних торгових і вантажних морських суден, участь у військово-морських операціях, щорічні поїздки ольвіополітів в інші еллінські міста потребували введення у полісі відповідних посад, пов'язаних із судноплавством і судновласниками, кораблебудуванням, перевірками справності кораблів, їх ремонтом тощо. За час розкопок знайдено і чимало зображень кораблів на керамічних уламках (Денисова 2000). Однак у лапідарних написах колегія навклерів (судновласників) не зафіксована. Тільки у фрагментованому графіто першої чверті II ст. до н. е., можливо, мова йде про колегію навклерів (Анохин, Русяева 1999, с. 379).

Тим не менше, наявність у полісі громадських і приватних морських і річкових суден, які стали непридатними або підлягали ремонту, згідно з декретом на пошану Протогена (IOS - РЕ I², 32), дає підстави припускати існування в Ольвії платної колегії навклерів. Побічно це підтверджено розширенням в елліністичний час культів Посейдона, Діоскурів, Афродіти Понтії й Евплойї в іпостасі захисників на морі (Русяева 1992, с. 104-106, 109-119) і як покровителів моряків, морських подорожей і, відповідно, навклерів, на кошти яких організовували жертвоприношення цим божествам.

Крім згаданих, у деяких написах збереглись нечисленні відомості або просто згадки про такі виборні посади як пресбевти і теопропи, епоніми, скарбники, жерці, гімнасіархи, керики.

Пресбевти і теопропи. У зовнішній політиці Ольвійського поліса протягом усієї багатовікової історії важливу роль відігравали посли. Періодично, залежно від ситуації, обирали послів (пресбевтів), а також організовували посольства не тільки в античні міста, а й до царів сусідніх племен. До посольств найчастіше входили освічені, шановані і відомі у полісі громадяни. Конкретні відомості про їхню діяльність порівняно незначні. Декрет на пошану Протогена фіксує, що в Ольвії, коли цар Сайтафарн знову прибув за дарами, було терміново скликано Народні збори, на яких саме його та Аристократа призначили послами (IOSPE I², 32). Протоген, взявши власні гроші, бо в скарбниці їх не залишилось, вирушив разом із ним до царя. Принесеними дарунками той був розгніваний і загрожував почати наступ на місто. На жаль, текст декрету у цій частині мармурової стели зіпсовано ще в давнину. Оскільки розгром Ольвії тоді не відбувся, можна припускати, що перелякані ольвіополіти дуже швидко зібрали більше грошей і дарунків, повторно відправивши посольство до Сайтафарна.

Отже, у контексті сказаного, послам доводилось витрачати не тільки власні кошти, але й ризикувати життям під час виконання подібних місій. Надто у разі погіршення відносин із місцевими скіфськими і сарматськими вождями Ольвія часто відкуповувалась різними дарами і вчасно віддавала накладену ними данину (форос). У посмертних декретах на пошану славетних громадян післягетського періоду відзначено їхні заслуги у виконанні посольських місій. Першими з них, імовірно, були Абаб, син Каллісфена, і його син Оронт, що побували в Римі, та посли, які неодноразово за власні кошти вели переговори з різними країнами і царями Аорсії про постачання хліба та військову допомогу, імена яких нам невідомі (IOSPE I², 54, 79, 181; Виноградов 1994, с. 167-168). У результаті, судячи з прийому в громадянську общину носіїв з іранськими іменами, яких обирали до полісних колегій, переважно стратегів, допомогу здобули саме в них.

З декрету Дадага, сина Падага, відомо, що в посольствах брали участь навіть юнаки не - еллінского походження, які замолоду виявили неординарні здібності і високі якості у служінні рідному місту. Дадаг прожив коротке життя пристойно, прекрасно, справедливо, внаслідок чого «був удостоєний посади, виконання якої отримало найвищу оцінку, брав участь у посольстві до гегемонів, причому приніс місту велику користь у той час, коли місту загрожувала велика й важка небезпека» (НО 42). Посольство до гегемонів змогло «відстояти належні місту права» наприкінці II ст. н. е. при імператорі Севері, коли Ольвія вже увійшла до складу римської провінції Нижня Мезія, але намагалась будь-що зберегти свою політичну незалежність і найголовніші магістратури архонтів, стратегів та агораномів.

Серед ольвіополітів, які виконували посольські доручення, особливе місце належить Теок - лу, сину Сатира. В його посмертному декреті вперше за усі часи історії Ольвії зазначено, що його увінчали золотими вінками іноземці, які тут перебували. Список різних міст на мармуровій стелі подано на передньому плані і розподілено на шість колонок по три у кожній із них, за винятком останньої, де написано чотири назви. На першому місці - ольвіополіти, за ними - найвіддаленіші від Ольвії нікомідійці, нікейці, гераклеоти, візантійці, амастріани, тіани, прусійці - тобто ксени з малоазійських міст, потім громадяни деяких західнопонтій - ських міст - одесити, томити, істріани, кал - латіани. Однак далі, на відміну від зазначених демотиконів, у двох останніх колонках перераховано тільки назви міст: найперше Мілет, потім Кизік, Апамея, Херсонес, Боспор, Тіра і Синопа (IOSPE I², 40).

Отже, вже під охороною римського гарнізону Ольвія спроможна була прийняти чимало мешканців із різних регіонів античного світу, які не побоялись прибути сюди з тією чи іншою метою. Для дослідників Ольвії перших століть нашої ери найменування іноземців у декреті Теокла стало достовірним джерелом про її тор - гівельні зв'язки. Певно, унаслідок такої однозначної атрибуції всіх міст як торгових контрагентів (Крапивина 1999, с. 293; Зубарь, Сон 2007, с. 176) не було помічено, як саме у цьому документі подано спершу демотикони, а в кінці - рідні міста.

Натомість у ньому наголошено, що Теокл походив від славних предків, які зробили чимало добра вітчизні в посольствах, на всяких посадах і в благодіяннях, як окремим громадянам, так і тим ксенам, що перебувають у місті, але своєю стриманістю, любов'ю до вітчизни і гостинністю до еллінів він перевершив своїх предків і зрівнявся з великими благодійниками (евергета - ми) вітчизни, і для посольств добровільно пропонував свою діяльність (IOSPE I², 40; Русяєва 2020, с. 24-32). І, як і славні предки, Теокл працював в ольвійських посольствах і з тими посольствами, що періодично відвідували його місто - тобто усі вони займались переважно внутрішньо- і зовнішньополітичними справами в державі.

Виконуючи певні доручення в посольствах, Теокл міг побувати хоча б у деяких із тих міст, мешканці яких на час його смерті перебували в Ольвії. Його подорожі мали вирішальне значення для вдосконалення особистої політичної діяльності і всього міста: він цікавився методами державного управління, що допомогло йому досягти успіхів у виконанні різних посад і в подальшій кар'єрі як архонта-епоніма вчетверте. Також його безпосередні стосунки із ксе - нами багатьох міст сприяли встановленню тісніших політичних, економічних і культурних відносин ольвіополітів із містами Малої Азії і Причорномор'я. Одночасне перебування в Ольвії на час смерті Теокла значної кількості ксенів наштовхує на припущення, що більшість із них належала до посольств, яким, як зазначено в декреті, він всіляко сприяв і гостинно відносився до еллінів.

Надзвичайно важлива роль у державному і релігійному житті ольвіополітів належала те - опропам - послам, які час од часу відвідували панеллінські святилища Аполлона і Зевса, щоб за допомогою пророкувань оракулів дізнатись, як варто вирішувати те чи інше питання в управлінні полісом чи у стосунках з сусідніми містами та племенами. Як і щодо пресбевтів відомості про них поодинокі, тому висловлені різні гіпотези. Можливо, перші ольвійські тео - пропи у середині - третій чверті VI ст. до н. е. були відправлені до Дідімейона - головного сакрального центру культу Аполлона в Іонії (Русяева 1986; 2005). Після розгрому Мілета і Дідімейона персами у 494 р. ольвійські тео - пропи почали їздити до оракула Аполлона у Дельфах. Саме завдяки дельфійській Піфії в Ольвії були засновані кінні агони на пошану Ахілла (IOSPE I², 34). Посольства такого типу найчастіше очолювали державні магістрати, до яких входили і головні жерці Аполлона.