Витоки та еволюція державної влади в Ольвії Понтійській

Розширення торговельних зв'язків Ольвії з багатьма містами Середземномор'я сприяло налагодженню тісніших культурно-релігійних контактів. Важливою причиною посилення дипломатичної активності ольвіополітів були кризові роки, коли доводилось шукати різноманітні шляхи подолання економічних труднощів. До пізньоелліністичного часу належать відомості про делоських і дельфійських прок - сенів із Ольвії (Граков 1939). Крім звичайних проксенічних привілеїв честю для них було приймати посольства з панеллінських святилищ Аполлона у рідному місті. Імовірно, вони й самі, виконуючи посади епонімних жерців Аполлона Дельфінія в Ольвії, у екстраординарних ситуаціях виконували обов'язки теоп - ропів у Дельфах та інших релігійних центрах.

Цікаво, що ольвіополіти близько середини II ст. н. е. звертались до оракула Аполлона в Кларосі не прямо, а через посередників однієї родини з Прусіади (REG XXI, 477; Русяева 1992, с. 211-212). У той час це святилище було одним із найвідоміших у Римській імперії. У Ольвії тоді вже сформувалось філоримське політичне угруповання і завдяки йому від імені ольвіополітів до Клароса була відправлена спеціальна посольська місія. Скоріш за все, попередньо відбулись дипломатичні переговори з відомою прусійською родиною про звернення до оракула за порадою від імені ольвіополітів, що й було зафіксовано в цьому документі.

Протягом усього періоду історичного розвитку Ольвії деякі громадяни також індивідуально відвідували святилища з оракулами і зверненнями до них з особистих питань. Такі поїздки спроможні були здійснювати лише заможні громадяни і переважно члени державних посольських місій. Попри обмеженість відомостей про їхню діяльність все-таки видається, що ольвіополіти часто зверталися до оракулів для обрання важливих політичних рішень або введення до пантеону нових божеств аналогічно іншим містам античного світу.

Скарбники. Тільки з декрету на пошану Протогена відомо, що він тричі обіймав посаду державного скарбника (IOSPE I², 32). За цей час він зумів звільнити місто від усіх боргів і процентів. У інших декретах, наприклад, на пошану родосця Гелланіка і трьох синів хер - сонесита Аполлонія зафіксовано, що Ольвія у скрутні часи своєї історії змушена була брати великі позики в іноземців (IOSPE I², 30; НО 28 + 29 + 123). Херсонесит Аполлоній як оль - війський проксен позичив місту 3 000 золотих статерів за умови повернення боргу через кілька років із відсотками. Але Ольвія не змогла розрахуватись з ним за його життя, так само як і з його синами. Їм довелось йти на поступки ольвіополітам, відтерміновуючи борги та знімаючи відсотки. Але найзначніше звільнення від усіх боргів здійснив Протоген: він простив заборгованість ольвіополітів своєму батькові і собі самому на загальну суму 6 000 золотих статерів. Згідно з контекстом декрету, цей оль - війський діяч і евергет контролював відкупників податків і надходження грошей до полісної скарбниці.

За надзвичайно важкого становища, в якому опинились ольвіополіти внаслідок кількарічних неврожаїв і воєн, посада скарбника була найважливішою, найпочеснішою і найвідповідальнішою, бо вимагала добропорядного служіння народові, заповзятливості і безкорисливості, а також розумного формування фінансової політики. Про виконання своїх обов'язків Протоген щорічно звітував перед Народними зборами і за бездоганну роботу його обирали тричі, хоча, судячи з усього, такі магістратські посади, як і інші в демократичній Ольвії, мали бути однорічними. В декреті наголошено, що Демос, незважаючи навіть на полісні установи, лише йому довірив у скрутний час свої фінансові справи протягом трьох років.

Чи справді в цьому разі можна вбачати значні порушення принципів ольвійської демократії? Причина такого відступу від законів полягала не стільки у тому, що такі посади вимагали великих витрат із боку магістратів, скільки у тому, що до них, унаслідок серйозної фінансової і адміністративної відповідальності, застосовували високий майновий ценз, який виключав із виборчих перегонів середній і нижчий прошарки громадянства (Виноградов 1989, с. 219). Особливо в кризових ситуаціях це був єдиний вихід для спасіння поліса, коли його фінанси ризиковано було довіряти тим, хто не мав своїх коштів і міг замість того, щоб вносити в казну власні гроші, брати чужі. З поліпшенням важкого стану у місті Протоген припинив виконання обов'язків верховного скарбника (Русяева, Супруненко 2003, с. 151-155). Далі у численних посмертних декретах на пошану ольвійських діячів немає згадок про виконання обов'язків скарбника, що, звісно, ще не означає, що такої посади взагалі не було. Найвірогідніше, у той чи інший час, залежно від економічної і політичної ситуації, державна скарбниця перебувала у розпорядженні архонтів.

Епоніми. Значну роль у політичному і суспільному житті поліса відіграли епоніми, іменами яких традиційно позначали кожен рік у календарі. В ольвійській метрополії протягом багатьох століть (остання чверть VI ст. до н. е. - перша третина I ст. н. е.) епонімами були есим - нети культового союзу мольпів. Списки з їхніми іменами майже повністю збереглись і тепер є основою хронології історії Мілета (Milet I, 3, S. 254-275; Herda 2005). Функції ольвійських епонімів у V ст. виконували також есимнети мольпів - головні керівники аристократичного сакрального союзу шанувальників Аполлона Дельфінія і головні жерці його святилища, що до гетського нападу знаходилось у Східному теменосі (НО 56, 58; Карышковский 1984, с. 42-44).

Однак надалі в Ольвії склалась зовсім інша ситуація, ніж у Мілеті. Лише за деякими епіграфічними пам'ятками відомо, що в демократичному полісі елліністичного часу їхні функції виконували головні жерці святилища Аполлона Дельфінія (IOSPE I², 32; НО 26, 30; Русяева 1992, с. 209-210). Між написами, що достовірно засвідчують есимнетів-епонімів і жерців-епонімів, простежується певний хронологічний розрив. Звісно, що епонімна посада в демократичному полісі в цей період не могла не існувати. Адже це був час його найвищого економічного і культурного розквіту, великої популярності культу Аполлона Дельфінія та суспільного значення його святилища. Очевидно, відповідні декрети, традиційно датовані іменами жерців, у цей час не видавали або ж вони не збереглись до нашого часу.

У відомому каталозі ольвіополітів представлено діахронічний запис імен епонімів-жерців Аполлона IV-II ст. до н. е., серед яких можна розпізнати імена дідів, батьків, онуків, можливо, братів і племінників (Виноградов 1989, с. 220). Якщо це так, то представників численних на той час знатних родин обирали жерцями Аполлона і, відповідно, полісними епонімними магістратами. Однак щодо цього каталогу висловлені й інші тлумачення, насамперед - список ольвійських громадян (IOSPE I², 201).

Тільки після гетського розгрому епонімами постійно значились перші архонти (проти), імена яких зафіксовано у численних лапідарних написах, які дійшли до нашого часу (IOSPE I², 39, 40, 42, 43, 45, 59; НО 42, 47; Карышковский 1993: список). Першого з них відзначено у вищезгаданій присвяті стратегів у перші роки нашої ери (Иванчик 2017). Архонтів-епонімів, які досягли особливих успіхів, всупереч демократичним законам в Ольвії обирали два рази, а іноді навіть три і чотири рази, як, наприклад, були обрані Теокл, син Сатира, Каллісфен, син Дада, Каллісфен, син Каллісфена, у другій половині II ст. н. е. (IOSPE I², 39-42; НО 86, 88, 90). Більше того, Теокла і після смерті відмічали як першого архонта-епоніма в декретах до виборів наступної колегії архонтів.

Головні жерці. Найчастіше із знатних і заможних родин також щорічно обирали головних жерців святилищ полісних божеств (Русяєва 1992, с. 204-208). Одночасно в полісі існували посади виборних жерців, наприклад, Аполлона Дельфінія за елліністичного часу і Ахілла Понтарха II ст. н. е., і спадкоємних, як жерці храму Зевса, що походили з представників аристократичного роду Евресибіадів (НО 71). Культурно-політична роль цього роду посилилась із остаточним установленням демократичного ладу. Згодом із членів цього вже розгалуженого роду, у якому ім'я Евресибій переходило від діда до онука чи від батька до наймолодшого з синів, часто обирали головного жерця Аполлона Дельфінія у IV - першій половині I ст. до н. е. Одночасно вони ж виконували й епонімні посади. Але у перші століття нашої ери ця традиція не поновилась, хоча чимало імен і патроніміків Евресибій носили ольвійські архонти та стратеги (IOSPE I², 39, 83, 105, 106, 131, 138, 151, 155, 175, 209; НО 80, 90; Карышковский 1993).

Останнім жерцем верховного бога Зевса з новою в ольвійському пантеоні його епікле - зою - Ольвій був той самий Каллісфен, син Каллісфена, знаний завдяки політичній, евер - гетичній і релігійній діяльності (Русяєва 2020, с. 17-23). Певно за його ініціативою Зевсу надано цей культовий епітет від назви міста, а він сам отримав почесний титул «батько міста» від громадянської общини.

Вірогідно, що спадковими були жрецькі функції і в роду Діонісія, сина Діонісія, проксена святилища Аполлона на Делосі. Саме Діонісій, його син, онук, правнуки і праправнуки відомі за епіграфічними документами елліністичного часу Дельф, Делоса, Ольвії та Неаполя у Тав - риці (IOSPE I², 189, 670-672; Граков 1939; НО 68, 70; Лейпунська 1990; Русяева 1992, с. 207 - 208). Перший носій цього антропоніма міг отримати почесне спадкове звання жерця за важливі для поліса заслуги. Протягом II-III ст. до н. е., згідно з епіграфічними джерелами, представники роду Діонісія періодично виконували обов'язки жерців різних божеств в Ольвії: Аг - рот, син Діонісія - Аполлона Дельфінія, він же епонім, а також Афродіти Понтії, Плутона і Кори; Діонісій, син Агрота - Аполлона Дельфінія, він же епонім; Діодор, син Агрота - очевидно, теж жрець цього бога і епонім, що спонукало надання йому проксенії, як і дідові, у делоському святилищі Аполлона (Русяева 1992, с. 208).

Спадкоємність жрецьких посад зафіксована і для сім'ї Аристона, члени якої були жерцями в святилищах Аполлона Дельфінія, Артеміди і Самофракійських богів (IOSPE I², 189, 190). Те ж саме простежується і в роду Геросонта - батька найвидатнішого ольвійського евергета Протогена. Ольвіополіти з такими іменами періодично обіймали посади жерців Аполлона Дельфінія, а потім - Евдор і онук Евнік (Ру - сяєва, Крапівіна 1993). Помітне збільшення теофорних імен від Гери в елліністичний час, найімовірніше, є побічним свідченням того, що його носії належали до цього ж роду і могли виконувати посади жерців у святилищі цієї богині, піднесення культу якої відбувалось синхронно з культом її чоловіка Зевса з різними епіклезами: Сотер, Елевтерій, Олімпій.

Виборні посади жерців у святилищах інших богів обіймали, звичайно, тільки вільні громадяни. Однак у написах II ст. до н. е. зафіксовані рідкісні дані про жриць Матері богів і Артемі - ди (IOSPE I², 189, 190). Хоча в античному суспільстві жінки не мали громадянських прав, але в релігійному житті ольвіополітки аристократичного походження відігравали значну роль. Можливо, що в ольвійських святилищах богинь жрицями були переважно жінки з родин знатних і заможних ольвіополітів. Проте і щодо цього припущення можна висловити різні думки. Так, в графіто на остраконі V ст. до н. е. зафіксовано, що в культах Гермеса і Афіни посаду жерця виконував один і той же громадянин Аристотель (Русяева 2010, с. 118-120).

Привертає увагу, що в догетський період жерці носили винятково еллінські імена, наприклад: Агрот, Анаксимен, Аристотель, Ге - рогейтон, Геродор, Геросонт, Діонісій, Евбіот, Метрофан, Плейстарх, Протоген тощо. У присвятних же написах II - першої третини III ст. н. е. відмічені жерці з іменами іранського і ірансько-еллінського походження: Фарнаг, син Ахіллея, Мукунакур, Каскен, син Касага, Ам - наг, син Ратагоса, Скартан, син Азіея, Казін, син Фарнага (IOSPE I², 131, 134, 141, 142, 162; Карышковский 1993). Але саме варварська антропонімія жерців ольвійських богів, переважно Ахілла Понтарха як верховного сотера держави, найдостовірніше засвідчує наявність у громадянській общині вихідців із варварського середовища. Найбільшою мірою вони належали до еллінізованих сарматів із території Бос - пору, завдяки чому досить швидко сприйняли еллінський побут, звичаї, релігійні вірування і державний устрій Ольвії, якій вони вірно слугували разом з ольвіополітами еллінського походження (Русяева 2013).

Гімнасіархи. Керівників гімнасіїв, в обов'язки яких входив нагляд за процесом фізичного виховання юнаків і організація спортивних змагань, також обирали на Народних зборах. В Ольвії відкриті будівельні залишки гімнасія і частково дійшов тільки один напис першої половини III ст. до н. е. про присвяту гімнасіархом Нікодромом, сином Діонісія, статуї свого сина Діонісія Гермесу і Гераклу, та про проведення тут ритуально-спортивних агонів (IOSPE I², 186; Леви 1985, с. 99-108). За даними з інших еллінських міст, посаду гімнасіарха обіймали заможні й освічені громадяни поліса, які одночасно були евергетами цього закладу.

У посмертному декреті на пошану Теокла, сина Сатира, зазначено, «щоб його зображення на щиті було поставлено на громадський рахунок в гімнасії, про спорудження якого він сам піклувався» (IOSPE I², 40). Працюючи у посольствах, Теокл, звісно, цікавився архітектурними пам'ятками і рівнем освіти в гімнасіях інших міст, що теж стало однією із основних спонук зайнятись у рідному місті його будівництвом. Саме у гімнасіях відбувались заняття з різних видів спорту і періодичні спортивні змагання. Піклування про споруду нового гімнасія і встановлення у ньому такого оригінального пам'ятника як щит із портретом достовірно підтверджують прагнення і серйозні наміри Теокла виховати здорових і освічених юнаків - майбутніх діячів і патріотів.

Керики. Із багатьох написів відомо, що в Ольвії допоміжні функції державного управління виконували керики - оповісники, яких також могли вибирати на Народних зборах, враховуючи їхню чесність і вірне служіння вітчизні, здатність гучно, точно та виразно читати постанови декретів, оголошувати на площі і вулицях міста інформацію про скликання Народних зборів, виконувати різні доручення у час календарно-релігійних свят, громадських похоронів тощо. Так, керик оголосив постанову про нагородження золотими вінками синів хер - сонесита Аполлонія на Народних зборах у театрі у час святкування Діонісій в останній чверті III ст. до н. е. (НО 28).

Після посмертного декрету Нікерата, сина Папія (перша чверть II ст. до н. е.) керик повинен був щорічно проголошувати постанову, зафіксовану у написі на постаменті його статуї, на Народних зборах і під час кінних агонів на пошану Ахілла (IOSPE I², 34). У вищезгаданому декреті на пошану Теокла в останні десятиліття II ст. н. е. зокрема було зазначено: «Рада, Демос і рідні міста, з яких перебували у нас ксени, вважали достойним, щоб Теокла увінчали золотим вінком і було проголошено через керика, що Рада, Демос і рідні міста увінчують Теокла, сина Сатира, який перевершив усіх, що з давніх давен славились піклуванням про загальне благо і приносили користь місту…» (IOSPE I², 40). У декреті на пошану Посі - дея, сина Сатира, можливо, брата Теокла, який теж відзначився своєю посольською діяльністю і правильним виконанням обов'язків на найвищих посадах і громадській службі, сказано, що керик проголошує постанову про посмертне увінчання золотим вінком під час винесення його труни (IOSPE I², 51). В одному з найпізніших ольвійських посмертних декретів на пошану Каллісфена, сина Каллісфена, на початку III ст. н. е. постанову про його увінчання золотим вінком і встановлення статуї теж проголошували керики, можливо, різні: на Народних зборах, на похороні і під час встановлення пам'ятника (IOSPE I², 42).

Отже, посада керика існувала в Ольвії постійно, але не зрозуміло, чи належала вона до щорічно виборних на Народних зборах, чи один і той самий громадянин обіймав її значно довше. Звісно, така посада була настільки усталеною і звичною, що громадяни із зичним голосом і риторською освітою могли виконувати обов'язки кериків кілька років.

Агонофети. Згадки про них не відмічені в епіграфічних джерелах Ольвії. Проте, оскільки тут відбувались численні спортивні агони на календарно-релігійних святах, то для них, зрозуміло, обирали або призначали агоно - фетів - організаторів і арбітрів. У спортивних змаганнях із різних видів спорту не тільки брали участь, а й перемагали ольвійські магістрати (IOSPE I², 130, 155-158).

Хореги. Так само за наявності в Ольвії театру і святкування в ньому Діонісій на пошану бога Діоніса обирали хорегів - керівників різних хорів чоловіків і хлопчиків, які супроводжували театральні вистави та виступали окремо на мусичних змаганнях (IOSPE I.vi, 25; НО 28). Вони могли брати участь у виконанні тренів - пісень-плачів, особливо під час поховальних церемоній заслужених діячів і стратегів, які загинули у боях. Важливо, що хорегія загалом за античної доби найчастіше входила до однієї з літургій. Унаслідок такого розуміння цієї посади, хорег мав право набирати і належним чином готувати хор для тієї чи іншої музикальної вистави у театрі і на мусичних агонах.

Отже, здебільшого завдяки давньогрецьким написам, які ольвіополіти використовували до кінця існування Ольвії, ми розглянули вищезазначені різні категорії і структури полісного правління. Проте, не варто зовсім виключати й те, що тут були й інші тимчасові колегії та посади, назви яких не зафіксовані в епіграфічних пам'ятках, були знищені або пізніше будуть знайдені на території обширного Оль - війського поліса. Привертає увагу, що в екстраординарних ситуаціях в елліністичний час обирали допоміжні колегії. Однак вони відсутні в написах перших століть через меншу кількість населення і меншу територію міста. Судячи з цього, обов'язки архонтів, стратегів і агорано - мів стали ширшими і відповідальнішими.

Висновки. Ми розглянули за відповідними, переважно епіграфічними джерелами, різні форми і види полісного правління впродовж всієї античної доби від заснування Ольвії на початку VI ст. до н. е. до розгрому готами в середині III ст. н. е. Залежно від того, наскільки збереглись написи, де вони зафіксовані, і з якою повнотою вони відображені, охарактеризовано основні з них і з'ясовано найзнач - ніші зміни в їх організації від влади ойкіста та олігархії до демократії. Як видно, епіграфічні джерела мають надзвичайно важливе значення для віднайдення інформації про різні типи посад. Запозичення і запровадження головних видів правління з Мілета та Афін є доказом того, що Ольвійський поліс був складовою великої античної ойкумени, мав найтісніші політичні стосунки зі своїми метрополією та пра - метрополією. Якщо зіставити всі опубліковані написи в IOSPE I² і НО, то вражає той факт, що переважно збереглись тільки незначні рештки літер на дрібних уламках від мармурових плит із декретами різних типів і присвят, за якими неможливо визначити їхній зміст.

Загалом же ольвіополіти дотримувались основних форм демократії, головними компонентами якої вважають Народні збори, Раду і різні виборні колегії. Інша справа, що тут періодично змінювався її характер - від помірної, радикальної до елітарної, - навіть з проявами олігархічного впливу, - і навпаки. Так, з настанням кризи, а можливо, і раніше, на політичну арену знову виходить заможна верхівка громадян, відбувається яскраво виражена елі - таризація державного ладу Ольвії, яка значно посилилась у перші століття нашої ери. Разом з тим залишається відкритим питання, яке місце посідали олігархи в політичному, економічному і культурно-релігійному житті на початковому етапі відродження поліса після гетського розгрому.

Таким чином, протягом тривалого існування Ольвія неодноразово змінювала державний лад. Зміни форм правління спочатку у Мілеті і в Афінах, а за римського часу у містах Нижньої Мезії знайшли відображення і в Ольвії. Вона, як і чимало мілетсько-понтійських полісів, пройшла шлях від влади ойкіста через олігархію і, можливо, короткочасну тиранію до демократії, суть якої постійно зазнавала різних змін. Провідна роль належала найбагатшим та освіченим громадянам - найчастіше вихідцям з аристократичних родів. Однак відсутні достовірні факти щодо того, чи були спроби як повного повалення ольвійської, зокрема елітарної демократії, так і одноосібного або групового захоплення влади за час її тривалого існування. Попри деякі запозичення владних структур Ольвія все-таки вирізняється з-поміж усіх понтійських давньогрецьких держав оригінальністю в багатьох сферах політичного і культурно-релігійного розвитку та постійним прагненням до незалежного існування.



Література

1. Анохин, В.А. 1989. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев: Наукова думка.

2. Анохин, В.А., Русяева, А.С. 1999. История развития государственной власти в VI-I вв. до н.э. В: Крыжицкий, С.Д., Русяева, А.С., Крапивина, В.В., Лейпунская, Н.А., Скржинская, М.В., Анохин, В.А. Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье. Киев: ИА НАН Украины, с. 342-380.

3. Блаватская, Т.В. 1952. Западнопонтийские города в VII-I вв. до н.э. Москва: АН СССР.

4. Буйских, А.В. 2005. Некоторые полемические заметки по поводу становления и развития Борисфена и Ольвии в VI в. до н.э. Вестник древней истории, 2, с. 146-165.

5. Буйских, А.В. 2013. О греческой колонизации Северо-Западного Причерноморья (новая модель?). Вестник древней истории, 1, с. 26-39.

6. Буйских, С.Б. 1991. Фортификация Ольвийского государства (первые века нашей эры). Киев: Наукова думка.

7. Виноградов, Ю.Г. 1983. Полис в Северном Причерноморье. В: Голубцова, Е.С. (ред.). Античная Греция. Проблемы развития полиса. 1. Москва: Наука, с. 366-420.

8. Виноградов, Ю.Г. 1987. Табличка дикаста из Эрмитажного собрания. В: Гиндин, Л.А. (ред.). Античная балканистика. Москва: Наука, с. 10-16.

9. Виноградов, Ю.Г. 1989. Политическая история Ольвийского полиса VII-I вв. до н.э. Историкоэпиграфическое исследование. Москва: Наука.

10. Виноградов, Ю.Г. 1994. Очерк военно-политической истории сарматов в I в. н.э. Вестник древней истории, 2, с. 151-170.

11. Виноградов, Ю.Г., Карышковский, П.О. 1976. Ольвийский декрет Каноба о деньгах и стоимость драгоценных металлов на Понте в IV в. до н.э. Вестник древней истории, 4, с. 20-42.

12. Граков, Б.Н. 1939. Материалы по истории Скифии в греческих надписях Балканского полуострова и Малой Азии. Вестник древней истории, 2-3, с. 231-312.

13. Белоусов, А.В. 2020. Корпус заклятий понтийской Ольвии / Defixiones Olbiae Ponticae (DefOlb). Москва: МГУ.

14. Денисова, В.И. 1982. Новый эпиграфический документ из Ольвии. Советская археология, 1, с. 95104.

15. Денисова, В.И. 2000. Рисунки античных кораблей из Ольвии. Археологические вести, 7, с. 112-119.

16. Диль, Э. 1915. Ольвийская чашка с наговором. Известия Императорской археологической комиссии, 58, с. 40-56.

17. Древнейший… 2006. Древнейший теменос Ольвии Понтийской. Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии, Supplementum 2. Симферополь.

18. Жебелев, С.А. 1953. Северное Причерноморье. Исследования и статьи по истории Северного Причерноморья античной эпохи. Москва; Ленинград: АН СССР.

19. Зубарь, В.М., Сон, Н.А. 2007. Северо-Западное Причерноморье в античную эпоху. Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии, Supplementum 3. Симферополь.

20. Зуц, В.Л. 1970. Державний лад Ольвії в VI-I ст. до н. е. Український історичний журнал, 9, с. 66-73.

21. Иванчик, А.И. 2017. Новое посвящение стратегов из Ольвии и проблема восстановления города после гетского разгрома. Вестник древней истории, 3, с. 636-650.

22. Карасев, А.Н. 1964. Монументальные памятники Ольвийского теменоса. Ольвия. Теменос и агора. Москва; Ленинград: Наука, с. 27-130.

23. Карышковский, П.О. 1984. Ольвийские мольпы. В: Дзис-Райко, Г.А. (ред.). Северное Причерноморье. Киев: Наукова думка, с. 42-51.

24. Карышковский, П.О. 1988. Монеты Ольвии. Киев: Наукова думка.

25. Карышковский, П.О. 1993. Новые ольвийские посвящения первых веков нашей эры. Вестник древней истории, 1, с. 73-96.

26. Карышковский, П.О., Клейман, И.Б. 1985. Древний город Тира. Киев: Наукова думка.

27. Кондратюк, М.В. 1983. Архэ и афинская демократия. В: Голубцова, Е.С. (ред.). Античная Греция. Проблемы развития полиса. 1. Москва: Наука, с. 327-365.

28. Крапивина, В.В. 1980. Весовые гири Ольвии. В: Анохин, В.А. (ред.). Исследования по античной археологии Северного Причерноморья. Киев: Наукова думка, с. 83-98.

29. Крапивина, В.В. 2004. Коллегия агораномов в Ольвии. Боспорские исследования, 5. Симферополь; Керчь, с. 127-141.

30. Крапівіна, В.В. 2014. Ольвія Понтійська. Гре - ко-римський та пізньоантичний періоди. Київ: О. Філюк.

31. Крыжицкий, С.Д. 1985. Историографическое исследование архитектурно-строительных комплексов. Киев: Наукова думка.

32. Крыжицкий, С.Д. 1993. Архитектура античных государств Северного Причерноморья. Киев: Наукова думка.

33. Крыжицкий, С.Д., Лейпунская, Н.А. 1999. Нижнее Побужье в архаическое, классическое и эллинистическое время. В: Крыжицкий, С.Д., Русяева, А.С., Крапивина, В.В., Лейпунская, Н.А., Скржин - ская, М.В., Анохин, В.А. Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье. Киев: ИА НАН Украины, с. 35-229.

34. Крыжицкий, С.Д., Отрешко, В.М., 1986. К проблеме формирования Ольвийского полиса. В: Русяева, А.С. (ред.). Ольвия и ее округа. Киев: Наукова думка, с. 3-17.

35. Лапин, В.В. 1966. Греческая колонизация Северного Причерноморья (критический очерк отечественной теории колонизации). Киев: Наукова думка.

36. Латышев, В.В. 1887. Исследования об истории и государственном строе города Ольвии. Санкт-Петербург: В.С. Балашов.

37. Леви, Е.И. 1985. Ольвия. Город эпохи эллинизма. Ленинград: Наука.

38. Лейпунська, Н.О. 1990. Новий напис з Ольвії. Археологія, 3, с. 117-122.

39. Охотников, С.Б., Островерхов, А.С. 1993. Святилище Ахилла на острове Левке (Змеином). Киев: Наукова думка.

40. Рубан, В.В. 1982. Магістратура агораномів в Ольвії. Археологія, 39, с. 30-40.

41. Русяева, А.С. 1986. Милет - Дидимы - Борис - фен - Ольвия. Проблемы колонизации Нижнего Побужья. Вестник древней истории, 2, с. 25-64.

42. Русяева, А.С. 1992. Религия и культы античной Ольвии. Киев: Наукова думка.

43. Русяєва, А.С. 1993. Протоген Ольвійський. Археологія, 2, с. 14-24.

44. Русяєва, А.С. 1994. Ольвійська демократія. Археологія, 2, с. 44-57.

45. Русяева, А.С. 1998. К вопросу об основании Ольвии ионийцами. Вестник древней истории, 1, с. 160170.

46. Русяева, А.С. 1999. Проникновение эллинов на территорию Украинской Лесостепи в архаическое время. Вестник древней истории, 4, с. 84-97.

47. Русяєва, А.С. 2001. Ольвія - найвизначніша пам'ятка класичної демократії і культури на теренах України. Археологія, 4, с. 68-83.

48. Русяева, А.С. 2005. Религия понтийских эллинов в античную эпоху. Киев: Стилос.

49. Русяева, А.С. 2006. Святилище Ахилла на Тенд - ре в контексте истории и религии Ольвии Понтийской. Вестник древней истории, 4, с. 98-123.

50. Русяєва, А.С. 2007. Полісні монети Ольвії з написом EMINAKO. Археологія, 2, с. 16-25.

51. Русяева, А.С. 2010a. Граффити Ольвии Понтийской. Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии, Supplementum 8. Симферополь.

52. Русяева, А.С. 2010b. О традициях Милета в культуре Ольвии Понтийской. Боспорские исследования, 24, с. 84-114.

53. Русяева, А.С. 2013. О достоверности свидетельств Диона Хрисостома и о варварах в Ольвии Понтийской. Вестник древней истории, 1, с. 130-157.

54. Русяєва, А.С. 2020. Видатні політичні діячі Ольвії Понтійської II ст. н. е. В: Буйських, А.В., Сон, Н.О. (ред.). Від античності до християнства. Київ: ІА НАН України, с. 15-44.

55. Русяєва, А.С., Виноградов, Ю.Г. 1991. Лист жерця з Гілеї. В: Толочко, П.П., Мурзін, В.Ю. (ред.). Золото степу. Археологія України. Київ; Шлезвіг, с. 201-202.

56. Русяєва, А.С., Івченко, А.В. 2014. Список імен на чорнолаковій чашці з некрополя Ольвії. Археологія, 2, с. 65-79.

57. Русяєва, А.С., Крапівіна, В.В. 1992. До історії Ольвії IV-I ст. до н. е. Археологія, 4, с. 58-77.

58. Русяева, А.С., Супруненко, А.Б. 2003. Исторические личности эллино-скифской эпохи. Киев; Комсомольск: Археология.

59. Скуднова, В.М. 1988. Архаический некрополь Ольвии. Ленинград: Искусство.

60. Тохтасьев, С.Р. 2000. Новые tabellae defixionum из Ольвии. Hyperboreus. Studia classica, 6, 2, с. 296-316.

61. Тохтасьев, С.Р. 2013. Иранские имена в надписях Ольвии I-III вв. н.э. В: Тохтасьев, С.Р., Лурье, П.Б. (ред.). Commentationes Iranicae. Сборник статей к 90-летию В.А. Лившица. Санкт-Петербург: Нестор-История, с. 565-607.

62. Туманс, Х. 2002. Рождение Афины. Афинский путь к демократии: от Гомера до Перикла (VIII-V вв. до н.э.). Санкт-Петербург: Гуманитарная академия.

63. Фролов, Э.Д. 2004. Парадоксы истории - парадоксы античности. Санкт-Петербург: СПбГУ.

64. Шуллер, В. 1984. Афинская демократия и Афинский морской союз. Вестник древней истории, 3, с. 49-59.

65. Der Achilles… 2006. Der Achilles-Kult im nordlichen Schwarzmeerraum vom Beginn der griechischen Kolo - nisation bis in die romische Kaiserzeit. Internationale Archaologie, 94. Munchen: Leidorf, S. 5-270.

66. Bravo, B. 2021. Pontica Varia. Athene: Ecole franpaise d'Athenes.

67. Dubois, L. 1996. Inscriptions grecques dialectales d'Olbia du Pont. Geneve.

68. Herda, A. 2006. Der Apollon - Delfinios - Kult in Milet und die neujahrsprozession nach Didyma. Ein neuer Kommentar der sog. Molpoi-Satzung. Milesische Forschungen, 4. Mainz am Raein: Philipp von Zabern.

69. Ehrhardt, N. 1983. Milet und seine Kolonien. Frankfurt am Main; Bern; New York: Peter Lang.

70. Ivantchik, A.I., Krapivina, V.V. 2007. Nouvelles donnees sur le college des agoranomes d'Olbia de l'epogue romaine. In: Bresson, A., Ivantchik, A, Ferrary, J.-L. (eds.). Une koine pontigue. Citds grecques, societds indigenes et empires mondiaux sur le littoral nord de la Mer Noire (VIIe s. a. C. - IIIe s. p. C.). Memoires, 18. Bordeaux: Ausonius Editions, p. 111-123.

71. Lang, M. 1976. Graffiti and Dipinti. The Athenian Agora, XXI. Princeton; New Jersey.

72. Rusyaeva, A.S. 2003. The Temple of Achilles in the Island of Leuke in the Black Sea. Ancient Civillizations from Scythia to Siberia, 9, 1-2, p. 1-16.

73. Rousyaeva, A.S. 2010. Sanctuaries in the Context of the Cultural and Historical Development of Olbia Pontica. In: Petropoulos, E.K., Maslennikov, A.A. (eds.). Ancient Sacral Monuments in the Black Sea. Thessaloniki: Kyriakidis Brothers, p. 65-92.

74. Vinogradov, Ju. G. 1997. Pontische Studien. Kleine Schrichten zur Geschichte und Epigraphik des Schwarzmeerraumes. Mainz: Philipp von Zabern.

75. W^scwicz, A. 1975. Olbia Pontique et son territoire. L'amenagement de l'espace. Paris: Les Belles-Lettres.



References

1. Anokhin, V.A. 1989. Monety antichnykh gorodov Severo - Zapadnogo Prichernomoria. Kyiv: Naukova dumka.

2. Anokhin, V.A., Rusiaeva, A.S. 1999. Istoriia razvitiia go - sudarstvennoi vlasti v VI-I vv. do n. e. In: Kryzhitskii, S.D., Rusiaeva, A.S., Krapivina, V.V., Leipunskaia, N.A., Skrzhin - skaia, M.V., Anokhin, V.A. Olviia. Antichnoe gosudarstvo v Severnom Prichernomore. Kyiv: IA NAN Ukrainy, s. 342-380.

3. Blavatskaia, T.V. 1952. Zapadnopontiiskie goroda v VII-I vv. do n. e. Moscow: AN SSSR.

4. Buiskikh, A.V. 2005. Nekotorye polemicheskie zametki po povodu stanovleniia i razvitiia Borisfena i Olvii v VI v. do n. e. Vestnik drevnei istorii, 2, s. 146-165.

5. Buiskikh, A.V. 2013. O grecheskoi kolonizatsii Severo - Zapadnogo Prichernomoria (novaia model?). Vestnik drevnei istorii, 1, s. 26-39.

6. Buiskikh, S.B. 1991. Fortifikatsiia Olviiskogo gosudarstva (pervye veka nashei ery). Kyiv: Naukova dumka.

7. Vinogradov, Iu. G. 1983. Polis v Severnom Prichernomore. In: Golubtsova, E.S. (ed.). Antichnaia Gretsiia. Problemy raz - vitiia polisa. 1. Moscow: Nauka, s. 366-420.

8. Vinogradov, Iu. G. 1987. Tablichka dikasta iz Ermitazhno - go sobraniia. In: Gindin, L.A. (ed.). Antichnaia balkanistika. Moscow: Nauka, s. 10-16.

9. Vinogradov, Iu. G. 1989. Politicheskaia istoriia Olviiskogo polisa VII-I vv. do n. e. Istoriko-epigraficheskoe issledovanie. Moscow: Nauka.

10. Vinogradov, Iu. G. 1994. Ocherk voenno-politicheskoi istorii sarmatov v I v. n. e. Vestnik drevnei istorii, 2, s. 151-170.

11. Vinogradov, Iu. G., Karyshkovskii, P.O. 1976. Olviiskii dekret Kanoba o dengakh i stoimost dragotsennykh metallov na Ponte v IV v. do n. e. Vestnik drevnei istorii, 4, s. 20-42.

12. Grakov, B.N. 1939. Materialy po istorii Skifii v greche - skikh nadpisiakh Balkanskogo poluostrova i Maloi Azii. Vest - nik drevnei istorii, 2-3, s. 231-312.

13. Belousov, A.V. 2020. Korpus zakliatii pontiiskoi Olvii / Defixiones Olbiae Ponticae (DefOlb). Moscow: MGU.

14. Denisova, V.I. 1982. Novyi epigraficheskii dokument iz Olvii. Sovetskaia arkheologiia, 1, s. 95-104.

15. Denisova, V.I. 2000. Risunki antichnykh korablei iz Olvii. Arkheologicheskie vesti, 7, s. 112-119.

16. Dil, E. 1915. Olviiskaia chashka s nagovorom. Izvestiia Im - peratorskoi arkheologicheskoi komissii, 58, s. 40-56.

17. Drevneishii… 2006. Drevneishii temenos Olvii Pontiiskoi. Materialy po arkheologii, istorii i etnografii Tavrii, Supple - mentum 2. Simferopol.

18. Zhebelev, S.A. 1953. Severnoe Prichernomore. Issledova - niia i stati po istorii Severnogo Prichernomoria antichnoi epokhi. Moscow; Leningrad: AN SSSR.

19. Zubar, V.M., Son, N.A. 2007. Severo-Zapadnoe Pricher - nomore v antichnuiu epokhu. Materialy po arkheologii, istorii i etnografii Tavrii, Supplementum 3. Simferopol.

20. Zuts, V.L. 1970. Derzhavnyi lad Olvii v VI-I st. do n. e. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 9, s. 66-73.

21. Ivanchik, A.I. 2017. Novoe posviashchenie strategov iz Olvii i problema vosstanovleniia goroda posle getskogo razgroma. Vestnik drevnei istorii, 3, s. 636-650.

22. Karasev, A.N. 1964. Monumentalnye pamiatniki Olviisko - go temenosa. Olviia. Temenos i agora. Moscow; Leningrad: Nauka, s. 27-130.

23. Karyshkovskii, P.O. 1984. Olviiskie molpy. In: Dzis-Raiko, G.A. (ed.). Severnoe Prichernomore. Kyiv: Naukova dumka, s. 42-51.

24. Karyshkovskii, P.O. 1988. Monety Olvii. Kyiv: Naukova dumka.

25. Karyshkovskii, P.O. 1993. Novye olviiskie posviashcheniia pervykh vekov nashei ery. Vestnik drevnei istorii, 1, s. 73-96.

26. Karyshkovskii, P.O., Kleiman, I.B. 1985. Drevnii gorod Tira. Kyiv: Naukova dumka.

27. Kondratiuk, M.V. 1983. Arkhe i afinskaia demokratiia. In: Golubtsova, E.S. (ed.). Antichnaia Gretsiia. Problemy raz - vitiia polisa. 1. Moscow: Nauka, s. 327-365.

28. Krapivina, V.V. 1980. Vesovye giri Olvii. In: Anokhin, V.A. (ed.). Issledovaniia po antichnoi arkheologii Severnogo Prichernomoria. Kyiv: Naukova dumka, s. 83-98.

29. Krapivina, V.V. 2004. Kollegiia agoranomov v Olvii. Bosporskie issledovaniia, 5. Simferopol; Kerch, s. 127-141.

30. Krapivina, V.V. 2014. Olviia Pontiiska. Hreko-rymskyi ta piznoantychnyiperiody. Kyiv: O. Filiuk.

31. Kryzhitskii, S.D. 1985. Istoriograficheskoe issledovanie arkhitekturno-stroitelnykh kompleksov. Kyiv: Naukova dum - ka.

32. Kryzhitskii, S.D. 1993. Arkhitektura antichnykh gos - udarstv Severnogo Prichernomoria. Kyiv: Naukova dumka.

33. Kryzhitskii, S.D., Leipunskaia, N.A. 1999. Nizhnee Pobuzhe v arkhaicheskoe, klassicheskoe i ellinisticheskoe vremia. In: Kryzhitskii, S.D., Rusiaeva, A.S., Krapivina, V.V., Leipunskaia, N.A., Skrzhinskaia, M.V., Anokhin, V.A. Olviia. Antichnoe gosudarstvo v Severnom Prichernomore. Kyiv: IA NAN Ukrainy, s. 35-229.

34. Kryzhitskii, S.D., Otreshko, V.M., 1986. K probleme formi - rovaniia Olviiskogo polisa. In: Rusiaeva, A.S. (ed.). Olviia i ee okruga. Kyiv: Naukova dumka, s. 3-17.

35. Lapin, V.V. 1966. Grecheskaia kolonizatsiia Severnogo Prichernomoria (kriticheskii ocherk otechestvennoi teorii kolo - nizatsii). Kyiv: Naukova dumka.

36. Latyshev, V.V. 1887. Issledovaniia ob istorii i gosudarst - vennom stroe goroda Olvii. Sankt-Peterburg: V.S. Balashov.

37. Levi, E.I. 1985. Olviia. Gorod epokhi ellinizma. Leningrad: Nauka.

38. Leipunska, N.O. 1990. Novyi napys z Olvii. Arkheolohiia, 3, s. 117-122.

39. Okhotnikov, S.B., Ostroverkhov, A.S. 1993. Sviatilishche Akhilla na ostrove Levke (Zmeinom). Kyiv: Naukova dumka.

40. Ruban, V.V. 1982. Mahistratura ahoranomiv v Olvii. Arkheolohiia, 39, s. 30-40.

41. Rusiaeva, A.S. 1986. Milet - Didimy - Borisfen - Olvi - ia. Problemy kolonizatsii Nizhnego Pobuzhia. Vestnik drevnei istorii, 2, s. 25-64.

42. Rusiaeva, A.S. 1992. Religiia i kulty antichnoi Olvii. Kyiv: Naukova dumka.

43. Rusiaieva, A.S. 1993. Protohen Olviiskyi. Arkheolohiia, 2, s. 14-24.

44. Rusiaieva, A.S. 1994. Olviiska demokratiia. Arkheolohiia, 2, s. 44-57.

45. Rusiaeva, A.S. 1998. K voprosu ob osnovanii Olvii ioniit - sami. Vestnik drevnei istorii, 1, s. 160-170.

46. Rusiaeva, A.S. 1999. Proniknovenie ellinov na territoriiu Ukrainskoi Lesostepi v arkhaicheskoe vremia. Vestnik drev - nei istorii, 4, s. 84-97.

47. Rusiaieva, A.S. 2001. Olviia - naivyznachnisha pam'iatka klasychnoi demokratii i kultury na terenakh Ukrainy. Arkhe - olohiia, 4, s. 68-83.

48. Rusiaeva, A.S. 2005. Religiiapontiiskikh ellinov v antich - nuiu epokhu. Kyiv: Stilos.

49. Rusiaeva, A.S. 2006. Sviatilishche Akhilla na Tendre v kontekste istorii i religii Olvii Pontiiskoi. Vestnik drevnei is - torii, 4, s. 98-123.

50. Rusiaieva, A.S. 2007. Polisni monety Olvii z napysom EMINAKO. Arkheolohiia, 2, s. 16-25.

51. Rusiaeva, A.S. 2010a. Graffiti Olvii Pontiiskoi. Materialy po arkheologii, istorii i etnografii Tavrii, Supplementum 8. Simferopol.

52. Rusiaeva, A.S. 2010b. O traditsiiakh Mileta v kulture Olvii Pontiiskoi. Bosporskie issledovaniia, 24, s. 84-114.

53. Rusiaeva, A.S. 2013. O dostovernosti svidetelstv Diona Khrisostoma i o varvarakh v Olvii Pontiiskoi. Vestnik drevnei istorii, 1, s. 130-157.

54. Rusiaieva, A.S. 2020. Vydatni politychni diiachi Olvii Pon - tiiskoi II st. n. e. In: Buiskykh, A.V., Son, N.O. (ed.). Vid an - tychnosti do khrystyianstva. Kyiv: IA NAN Ukrainy, s. 15-44.

55. Rusiaieva, A.S., Vynohradov, Yu. H. 1991. Lyst zhertsia z Hilei. In: Tolochko, P.P., Murzin, V. Yu. (eds.). Zoloto stepu. Arkheolohiia Ukrainy. Kyiv; Shlezvih, s. 201-202.

56. Rusiaieva, A.S., Ivchenko, A.V. 2014. Spysok imen na chornolakovii chashtsi z nekropolia Olvii. Arkheolohiia, 2, s. 65-79.

57. Rusiaieva, A.S., Krapivina, V.V. 1992. Do istorii Olvii IV-I st. do n. e. Arkheolohiia, 4, s. 58-77.

58. Rusiaeva, A.S., Suprunenko, A.B. 2003. Istoricheskie lichnos - ti ellino-skifskoi epokhi. Kyiv; Komsomolsk: Arkheologiia.

59. Skudnova, V.M. 1988. Arkhaicheskii nekropol Olvii. Leningrad: Iskusstvo.

60. Tokhtasev, S.R. 2000. Novye tabellae defixionum iz Olvii. Hyperboreus. Studia classica, 6, 2, s. 296-316.

61. Tokhtasev, S.R. 2013. Iranskie imena v nadpisiakh Olvii I-III vv. n. e. In: Tokhtasev, S.R., Lure, P.B. (ed.). Commen - tationes Iranicae. Sbornik statei k 90-letiiu V.A. Livshitsa. Sankt-Peterburg: Nestor-Istoriia, s. 565-607.

62. Tumans, Kh. 2002. Rozhdenie Afiny. Afinskii put k demokratii: ot Gomera do Perikla (VIII-V vv. do n. e.). Sankt - Peterburg: Gumanitarnaia akademiia.

63. Frolov, E.D. 2004. Paradoksy istorii - paradoksy antich - nosti. Sankt-Peterburg: SPbGU.

64. Shuller, V. 1984. Afinskaia demokratiia i Afinskii morskoi soiuz. Vestnik drevnei istorii, 3, s. 49-59.

65. Der Achilles. 2006. Der Achilles-Kult im nordlichen Schwarzmeerraum vom Beginn der griechischen Kolonisation bis in die romische Kaiserzeit. Internationale Archaologie, 94. Munchen: Leidorf, S. 5-270.

66. Bravo, B. 2021. Pontica Varia. Athene: Ecole franchise d'Athenes.

67. Dubois, L. 1996. Inscriptions grecques dialectales d'Olbia du Pont. Geneve.

68. Herda, A. 2006. Der Apollon - Delfinios - Kult in Milet und die neujahrsprozession nach Didyma. Ein neuer Kom - mentar der sog. Molpoi-Satzung. Milesische Forschungen, 4. Mainz am Raein: Philipp von Zabern.

69. Ehrhardt, N. 1983. Milet und seine Kolonien. Frankfurt am Main; Bern; New York: Peter Lang.

70. Ivantchik, A.I., Krapivina, V.V. 2007. Nouvelles donnees sur le college des agoranomes d'Olbia de l'epogue romaine. In: Bresson, A., Ivantchik, A, Ferrary, J.-L. (eds.). Une koine pontigue. Cites grecques, societes indigenes et empires mondiaux sur le littoral nord de la Mer Noire (VIIe s. a. C. - IIIe s. p. C.). Memoi - res, 18. Bordeaux: Ausonius Editions, p. 111-123.

71. Lang, M. 1976. Graffiti and Dipinti. The Athenian Agora, XXI. Princeton; New Jersey.

72. Rusyaeva, A.S. 2003. The Temple of Achilles in the Island of Leuke in the Black Sea. Ancient Civillizations from Scythia to Siberia, 9, 1-2, p. 1-16.

73. Rousyaeva, A.S. 2010. Sanctuaries in the Context of the Cultural and Historical Development of Olbia Pontica. In: Petropoulos, E.K., Maslennikov, A.A. (eds.). Ancient Sacral Monuments in the Black Sea. Thessaloniki: Kyriakidis Brothers, p. 65-92.

74. Vinogradov, Ju. G. 1997. Pontische Studien. Kleine Schrichten zur Geschichte und Epigraphik des Schwarzmeer - raumes. Mainz: Philipp von Zabern.

75. Wц_sоwicz, A. 1975. Olbia Pontique et son territoire. L'amenagement de l'espace. Paris: Les Belles-Lettres.

Размещено на Allbest.ru

...