Деякі моменти історії Інституту молекулярної біології і генетики НАН України (до 50-річчя від часу заснування)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут молекулярної біології і генетики НАН України

ДЕЯКІ МОМЕНТИ ІСТОРІЇ ІНСТИТУТУ МОЛЕКУЛЯРНОЇ БІОЛОГІЇ І ГЕНЕТИКИ НАН УКРАЇНИ (ДО 50-РІЧЧЯ ВІД ЧАСУ ЗАСНУВАННЯ)

В.А. КУНАХ



Анотація

інститут молекулярний біологія генетика

У статті коротко розглянуто передісторію та історію створення Інституту молекулярної біології і генетики НАН України (ІМБГ), організованого у липні 1973 р, зокрема стан і тенденції розвитку генетики і молекулярної біології в Україні у 1960-1970-х рр. і далі в ІМБГ до 2020-х рр. Проаналізовано деякі події, що передували створенню ІМБГ, етапи формування нових наукових напрямів, створення наукових відділів і лабораторій, головні наукові здобутки і досягнення за 50 років існування інституту. Особливу увагу приділено різним етапам становлення і розвитку наукових підрозділів, досягненням окремих видатних учених інституту, ролі ІМБГ у розвиткові молекулярної біології, генетики і біотехнологій.

Ключові слова: історія науки, Інститут молекулярної біології і генетики НАН України.



Annotation

SOME MOMENTS IN THE HISTORY OF THE INSTITUTE OF MOLECULAR BIOLOGY AND GENETICS OF THE NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES OF UKRAINE (TO THE 50^th ANNIVERSARY OF THE FOUNDATION)

V. A. Kunakh Institute of Molecular Biology and Genetics NAS of Ukraine

The article briefly reviews the background and history of the creation of the Institute of Molecular Biology and Genetics of the National Academy of Sciences of Ukraine (IMBG), organized in July 1973, in particular the state and trends of the development of genetics and molecular biology in Ukraine in the 1960s and 1970s and further in the iMbG until 2020s Some events that preceded the creation of the IMBG, the stages of the formation of new scientific directions, the creation of scientific departments and laboratories, the main scientific achievements and achievements over the 50 years of the institute's existence are analyzed. Special attention is paid to various stages of formation and development of scientific departments, achievements of individual outstanding scientists of the institute, role of IMBG in the development of molecular biology, genetics and biotechnology.

Keywords: history of science, Institute of Molecular Biology and Genetics of the National Academy of Sciences of Ukraine.



Виклад основного матеріалу

ІМБГ НАНУ є визнаним у світі провідним науковим центром України у галузі молекулярної біології, генетики та молекулярних і клітинних біотехнологій. У липні 2023 р. виповнюється п'ятьдесят років від часу організації цього закладу як академічного інституту. Природньо, що у процесу створення інституту є досить цікава передісторія. Розглянемо спочатку деякі ключові моменти цієї передісторії.

Передісторія ІМБГ НАН України

Відродження і стан генетичних і започаткування молекулярно-біологічних досліджень в Україні у 1960-х рр. Світова наука у 1950-1960-ті рр. характеризувалась бурхливим розвитком біологічних досліджень. Особливо активно розвивалися дослідження в галузі генетики, цитології (клітинної біології) і тільки-но започаткованій молекулярній біології. У той же час наука в СрСР йшла «другим путем».

Ставлення до науки і науковців в СрСР було утилітарно-настороженим. Особливо це стосувалося генетичних досліджень. Так, у серпні 1948 р. сесією ВАСГНІЛ (Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна) за неприкритої підтримки особисто Сталіна було фактично заборонено в СРСР генетичні дослідження і вивчення генетики в навчальних закладах (подробиці див. /О положении в биологической науке...1948/, а також /Kunakh, 2009; Kunakh et al., 2009/).

Наступний керівник СРСР М. С. Хрущов ставився до науковців ще гірше. Він вів неприкриту боротьбу з Академією наук, яка, на його думку, була надто незалежною. Зокрема, у травні 1959 р. М. С. Хрущов висунув пропозицію про реорганізацію Академії наук СРСР шляхом її роздроблення на кілька академій. Ця ідея не залишала його і в подальшому. Норовливість АН СРСР та її «неслухняність» з низки питань наприкінці квітня 1961 р. призвела до чергового конфлікту і чергової погрози М. С. Хрущова «розпустити» академію. У квітні 1963 р. Хрущов подав до Президії ЦК КПРС проект записки «З питань подальшого розвитку науки», де розвивалось питання про реорганізацію Академії наук. Проте згодом питання відклали.

11 квітня 1963 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли постанову «Про заходи з поліпшення діяльності Академії наук СРСР і академій наук союзних республік». Зо крема, згідно цієї постанови АН УРСР підпорядковувалась АН СРСР, за АН СРСР залишалося вирішальне слово при визначенні вакансій при виборах академіків і членів - кореспондентів АН УРСР.

Без санкції відділень АН СРСР не можна було проводити і виборів директорів інститутів АН УРСР. 11 липня 1964 р. після нової «виходки» академіків, коли на Загальних зборах АН СРСР 26 червня 1964 р. завдяки виступам В. О. Енгельгарда, А. Д. Сахарова і І. Є. Тамма забалотовано в академіки кандидатуру М. І. Нуждіна, палко підтримувану Т. Д. Лисенком, а його самого розкритиковано як винуватця ганебного відставання радянської біології, зокрема генетики, від світової, М. С. Хрущов виступив на Пленумі ЦК КПРСІ хоч його виступ не передбачався, і був не по темі, а з питань сільського господарства і науки, він вимагав прийняття радикальних рішень стосовно Академії наук. Зокрема, Хрущов сказав: «...Для політичного керівництва, я вважаю, у нас досить нашої партії та Центрального Комітету, а якщо Академія наук буде втручатися, ми розгонимо Академію наук до дідька, оскільки Академія наук, якщо так говорити, нам не потрібна, наука повинна бути в галузях виробництва, там вона з більшою користю йде, це необхідно було для буржуазної держави. Зараз, в соціалістичних умовах, це віджило своє, це придаток і проявляє він себе досить погано» (за: Національна академія наук України. Хронологія.2018, с. 233-234).

Однак Академія наук вистояла як окрема структура і, як не парадоксально, саме в період перебування Хрущова при владі фундаментальна наука в СРСР, зокрема в Україні, бурхливо розвивалася.

Відновлення генетики і класичної цитології в Україні розпочалось у 1959 р., коли В. П. Зосимович (фото 1) організував і очолив відділ генетики в Центральному республіканському ботанічному саду (нині -- Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка НАН України). Співробітники відділу розробляли теоретичні основи та експериментальні методи отримання поліплоїдних форм, експериментального мутагенезу, гетерозису, цитоплазматичної чоловічої стерильності у сільськогосподарських рослин, під керівництвом і за безпосередньої участі В. П. Зосимовича створено поліплоїдні форми і сорти буряків, конюшини і жита, деякі з них районовано.

У 1961 р. В. П. Зосимович і М. К. Сафін розпочали вивчення індукованого мутагенезу в озимого жита. Досліджено дію різних доз гамапроменів і низки хімічних мутагенів на деякі поширені тоді сорти пшениці (Безоста 1, Білоцерківська 198, Українка). Було вирішено низку методичних питань, пов'язаних з вибором дози опромінення і концентрації мутагену, вивчено специфічність дії мутагенів і реакцію на них різних сортів.

Фото 1 Член-кореспондент АН УРСР, доктор біол. наук, професор Зосимович Володимир Павлович (18.10.189918.01.1981)

Автори виділили й описали низку цікавих мутантів, значну частину яких було передано селекціонерам для подальшої роботи. Проведено також визначення ступеню радіочутливості хромосомного апарату диплоїдного і поліплоїдного жита до дії гама-променів і швидких нейтронів.

Подальший розвиток досліджень з експериментального мутагенезу у рослин отримав після організації в Інституті ботаніки у 1967 р. відділу експериментального мутагенезу, що ним керував П. К. Шкварніков фото 2. Тут широко проводилися дослідження з розробки методів отримання мутантних форм і вивчення найцінніших мутантів у таких важливих сільськогосподарських культур як пшениця та кукурудза і після переведення відділу експериментального мутагенезу до складу новоствореного Сектора молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології і вірусології АН УРСР (1968), а потім ІМБГ АН УРСР (1973).

В. П. Зосимович розробив теорію прогресуючої скоростиглості в еволюції покритонасінних зі збільшенням поліплоїдії. Багато працюючи над відновленням генетики як теоретичної бази селекції, В. П. Зосимович у середині 1960-х рр. провів Всеукраїнську нараду з проблем стану та розвитку генетики і селекції рослин, а також Курси із вдосконалення викладання генетики в аграрних та педагогічних вищих навчальних закладах. Вже у 1961-1962 рр. співробітниками відділу було надруковано два методичні посібники з методів одержання і добору тетраплоїдних форм цукрових буряків з цитоплазматичною чоловічою стерильністю та способів її закріплення, зокрема під редакцією В. П. Зосимовича вийшла друком брошура «Методика массового получения и отборов тетраплоидных форм сахарной свеклы» та невелика книга про сучасні на той час генетичні методи, перспективні для застосування в селекційних дослідженнях: В. П. Зосимович, В. А. Панин, Е. Б. Панина, А. Н. Лутков. Биологическая наука -- сельскому хозяйству. К., Изд-во АН УССР, 1962, 41 с.



Фото 2 Доктор біол. наук, професор Шкварніков Петро Климентійович (12.07.19066.07.2004)

У 1961 р. прийнято до аспірантури перших після розгромного для радянської генетики 1948 р. аспірантів за спеціальністю «генетика» (Д. М. Голда, С. С. Малюта), а через рік -- ще трьох аспірантів (Б. О. Левенко, В. А. Труханов, О. Ф. Андрощук), науковим керівником яких був В. П. Зосимович. У майбутньому саме ці спеціалісти відіграли важливу роль у відновленні генетичних і цитологічних досліджень в Україні, у розробці нових наукових напрямів, зокрема клітинної і генетичної інженерії рослин і клітинної біотехнології.

У 1963 р. відділ генетики Центрального республіканського ботанічного саду переведено до Інституту ботаніки АН УРСР (нині -- Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України), де він став осередком активного відродження і розвитку генетики у всій Україні. У цьому відділі під керівництвом В. П. Зосимовича продовжувалося вивчення індукованого радіаційного і хімічного мутагенезу в озимої пшениці і жита (М. К. Сафін), ярового ячменю (О. Ф. Андрощук), цукрових буряків тощо.

Таким чином, у 1960-1965 рр. в Україні уже було розроблено теоретичні основи селекції рослин (ЦРБС АН УРСР, Інститут ботаніки АН УРСР; науковий керівник В. П. Зосимович) (див.: Развитие биологии на Украине. К., Наук. думка, 19841985 -- 3 т.). Слід відмітити, що у 1960 р. В. П. Зосимовичу присуджено Ленінську премію за участь у створенні нової форми та виведення сортів цукрового буряку з однонасінними плодами, а у 1961 р. його обрано членомкореспондентом АН УРСР за спеціальністю «генетика і селекція рослин».

Слід також згадати, що 12 червня 1964 р. Постановою Ради Міністрів УРСР (17 липня 1964 р. -- Президії АН УРСР) засновано премію імені В. Я. Юр'єва за видатні наукові роботи в галузі генетики і створення нових методів акліматизації, більш високоврожайних сортів сільськогосподарських рослин та високопродуктивних порід тварин. Першими лауреатами цієї премії за розробку методики виведення нових поліплоїдних гібридів та впровадження їх у практику стали у 1965 р. В. П. Зосимович та В. О. Панін.

У 1965 р. в Інституті мікробіології і вірусології АН УРСР створено відділ генетики мікроорганізмів, який очолив кандидат біол. наук Б. П. Мацелюх, нині член-кореспондент НАН України. Основними науковими напрямами відділу було визначено: розробка фундаментальних і прикладних проблем генетики стрептоміцетів, генетичної рекомбінації при трансформації, кон'югації і злитті протопластів; картування хромосоми; генетичного контролю біосинтезу первинних і вторинних метаболітів, позахромосомної спадковості, репарації і рестрикції ДНК. Перші узагальнені підсумки наукової роботи відділу опубліковано в монографії: Б. П. Мацелюх «Проблемы генетической трансформации». К., Наук. думка, 1969.

У 1961-1965 рр. С. М. Гершензон, який працював у той час в Інституті мікробіології і вірусології АН УРСР, разом із співробітниками одержав дані про можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК, описав явище вірусної трансдукції у тутового шовкопряда (подробиці див. далі).

14 жовтня 1964 р. внаслідок фактично державного перевороту М. С. Хрущова усунуто з усіх посад. У результаті склався тріумвірат у складі Л. І. Брежнєва, О. М. Косигіна та М. В. Підгорного, який визначав політичний курс СРСР впродовж низки років. Цей період характеризувався наростанням кризових явищ і дістав назву періоду «застою» (1966-1984 рр.). Проте для Академії наук це був етап її активного розвитку, позначеного фундаментальними науковими відкриттями і технічними винаходами, зростанням її наукового потенціалу та матеріально-технічної бази, появою нової генерації вчених у галузі фундаментальних наук і прикладних досліджень (див. /Развитие биологии на Украине, 1984-1985; Національна академія наук України. Хронологія... 1918-2013; Національна академія наук України. Хронологія. 1918-2018/).

Зокрема, що стосується генетичних (біологічних) досліджень, у цьому ж 1964 р. для координації досліджень засновано Наукову раду АН УРСР по проблемі «Цитологія і генетика», яку організував і очолив В. П. Зосимович. Він керував роботою цією Ради впродовж 9 років. Уже на початку 1965 р. Рада організувала Республіканську нараду зі стану і перспектив досліджень у галузі генетики і генетичних основ селекції.

В.П. Зосимович був також членом Наукової ради АН СРСР «Генетика і селекція». У 1965 і 1966 рр. організував випуск двох томів республіканського міжвідомчого збірника наукових праць «Цитология и генетика» і був його відповідальним редактором. За його ініціативи на базі цього збірника створено нині широко відомий журнал «Цитология и генетика». (Коротку історію журналу викладено в статті /Kunakh, 2017a/).

У 1965 р. у відділі біологічної фізики Інституту радіофізики і електроніки АН УРСР В. Я. Малєєв і М. О. Семенов запропонували нову концепцію фізичних особливостей біополімерів, чим створено методологічну основу цілеспрямованим фундаментальним теоретичним та експериментальним дослідженням фізичних властивостей біологічних полімерів -- білків та нуклеїнових кислот. Пізніше цими ж авторами відкрито явище гіпохромного ефекту в ДНК та РНК на інфрачервоних смугах поглинання при зміні температури розчину або вологості плівок.

У ці роки було прийнято низку науковоорганізаційних постанов і розроблено заходів керівництвом країни і Академії наук, спрямованих на поглиблений розвиток біологічних, зокрема генетичних і генетико-селекційних досліджень. Так, у березні 1967 р. при АН УРСР створено Українське товариство генетиків і селекціонерів (президентом обрано проф. П. К. Шкварнікова). Детально з історією УТГіС ім. М. І. Вавилова можна ознайомитися в статтях (Kunakh, 2017b, 2017c, 2017d), а також на веб-сторінці УТГіС http://www.utgis.org.ua

У жовтні 1968 р. прийнято постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи з подальшого поліпшення науково-дослідних робіт в галузі сільського господарства», в якій особливу увагу були приділено прискореному розвитку генетико-селекційних досліджень. У 1969 р. у Києві організовано Південне Відділення ВАСГНІЛ, 34 селекційно-дослідні заклади республіки об'єднано у шість селекцентрів -- по зернових, кормових, плодових культурах, цукровому буряку тощо. (Слід підкреслити, що у 1945-1956 рр. у структурі АН УРСР був Відділ сільськогосподарських наук, ліквідований за особистою вказівкою М. С. Хрущова). 8 травня 1969 р. ЦК Компартії України і Рада Міністрів УРСР прийняли постанову про заснування Державної премії Української УРСР в галузі науки і техніки. 23 червня 1972 р. Постановою Ради Міністрів УРСР (18 липня 1972 р. -- Президії АН УРСР) засновано премію імені М. Г. Холодного за видатні наукові роботи в галузі ботаніки, фізіології та екології рослин. 20 січня 1973 р. Постановою Ради Міністрів УРСР (9 лютого 1973 р. -- Президії АН УРСР) засновано премію імені О. В. Палладіна за видатні наукові роботи в галузі біохімії та молекулярної біології.

Детальніше процеси відродження сучасної генетики та особливості її розвитку в Україні у другій половині ХХ століття викладено у книгах (Kunakh, 2009; Kunakh et al., 2009).

Велика увага керівництвом країни приділялась і створенню достойних умов проживання, побуту, організації умов для творчої роботи і дозвілля вчених, відзначенню урядовими нагородами і відомчими відзнаками за наукові досягнення. Окрім вищенаведених, слід відзначити наступні. 28 лютого 1979 р. Президія Верховної Ради СРСР встановила «День радянської науки» з відзначенням його щороку в третю неділю квітня. 25 липня 1980 р. Президія АН УРСР прийняла постанову «Про створення Будинку творчості вчених «Феофанія» АН УРСР», а 12 вересня -- «Про будівництво пансіонату для вчених АН УРСР у смт Кацівелі Кримської області». 12 грудня 1983 р. постановою Президії АН УРСР введено в дію кардіологічний санаторій у Ворзелі, 10 грудня 1985 р. Президією АН УРСР прийнято рішення про створення санаторію-профілакторію «Морський» АН УРСР. До системи АН УРСР належала велика будівельна організація «Академбуд», яка будувала, перш за все житло для співробітників. Було побудовано сотні тисяч квадратних метрів житла у всіх районах Києва, створено ціле містечко «Академмістечко» тощо. У результаті у складі співробітників АН УРСР у ті часи значну частку почала складати наукова молодь.

Історія Сектора молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного АН УРСР. У 1967 р. за ініціативи В. П. Зосимовича було організовано Сектор генетики Інституту ботаніки АН УРСР і 7 грудня 1967 р. прийнято Постанову Президії Академії наук УРСР від № 313 «Про матеріальне забезпечення Сектора генетики Інституту ботаніки АН УРСР». Базою Сектора генетики став відділ генетики рослин Інституту ботаніки, очолюваний В. П. Зосимовичем. Одночасно на базі цього ж відділу у складі Сектора генетики було створено відділ експериментального мутагенезу (зав. відділу проф. П. К. Шкварніков, який працював до того заступником директора з науки в Інституті цитології і генетики Сибірського відділення АН СРСР, м. Новосибірськ, РФ), а також відділ генетики тварин (зав. відділу проф. М. М. Колесник (фото 3)). Керівником Сектора генетики Інституту ботаніки АН УРСР було призначено професора П. К. Шкварнікова.



Фото 3 Доктор біол. наук, професор Колесник Микола Микитович (06.12.1904-07.11.1998)

16 лютого 1968 р. Президією Академії наук Української РСР прийнято Постанову № 75 «Про створення в Інституті мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного сектора молекулярної біології і генетики». Цією Постановою на новостворений Сектор молекулярної біології і генетики покладено розробку таких основних наукових напрямів:

У дослідження хімічної структури, механізмів регуляції біосинтезу білків і нуклеїнових кислот у клітинах рослинних і тваринних організмів та синтезу біологічно активних речовин нуклеозидної та пептидної природи;

У дослідження квантових, молекулярних і цитологічних основ спадковості та мінливості, шляхів передачі генетичної інформації і розробку методів управління мутаційними процесами;

У дослідження закономірностей спадковості і мінливості вірусів, мікроорганізмів, рослин, тварин і людини, генетичних основ еволюції і селекції та розробку методів керування реалізацією генетичної інформації в онтогенезі;

У дослідження впливу іонізуючої радіації на біологічні властивості і апарат генетичної інформації на молекулярному і клітинному рівнях та на організм в цілому.

До складу Сектора молекулярної біології і генетики Постановою включено такі відділи:

• Відділи Інституту мікробіології і вірусології -- вірусів тварин (зав. С. М. Гершензон), хімії білків вірусів (зав. С. Б. Серебряний), хімії вуглеводів та нуклеїнових кислот (зав. В. П. Чернецький) та новостворений відділ регуляторних механізмів клітини (зав. В. А. Кордюм).

• Відділи Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця АН УРСР: патоморфології і електронної мікроскопії (завідувач В. Карупу), радіаційної біофізики (завідувач Є. Ю. Чеботарьов).

• Відділи Інституту ботаніки АН УРСР: експериментального мутагенезу (зав. П. К. Шкварніков), генетики рослин (зав. В. П. Зосимович), генетики тварин (зав. М. М. Колесник).

Постановою також зобов'язано Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця АН УРСР до 1 березня 1968 р. передати новозбудований лабораторний корпус по вул. Заболотного, 57 (нині вул. Заболотного, 150) на баланс Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного АН УРСР для Сектора молекулярної біології і генетики.

Керівником Сектора було призначено заступника директора Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного професора С. М. Гершензона, щойно обраного членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю «генетика».

Слід відмітити, що на вакантну посаду члена-кореспондента АН УРСР за цією спеціальністю у 1967 р. балотувалися дві особи -- керівник Сектора генетики Інституту ботаніки АН УРСР П. К. Шкварніков та заступник директора Інституту мікробіології і вірусології АН УРСР С. М. Гершензон. На загальних зборах Академії наук УРСР 20 грудня 1967 р. членом-кореспондентом АН УРСР більшістю голосів було обрано С. М. Гершензона (фото 4). Генетики і селекціонери України очікували, що членом-кореспондетом АН УРСР буде обрано президента УТГіС, керівника Сектора генетики Інституту ботаніки, професора П. К. Шкварнікова. Але не так сталось, як гадалось. І обрання С. М. Гершензона та його призначення керівником Сектора молекулярної біології і генетики стало поворотним пунктом у розвиткові саме молекулярної біології і молекулярної генетики в Україні.

Фото 4 Керівник Сектора молекулярної біології і генетики, член-кореспондент АН УРСР (з 1976 р. -- академік), доктор біол. наук, професор Гершензон Сергій Михайлович (11.02.1906-7.04.1998)

Пізніше Постановою Президії АН УРСР № 223 від 20 червня 1968 р. «Про впорядкування роботи Сектора молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного АН УРСР» було переведено співробітників відділу біологічної фізики Інституту радіофізики і електроніки АН УРСР кандидата біол. Наук І. М. Тодорова, кандидата мед. наук В. М. Васильченка та А. М. Германа, з Інституту фізичної хімії АН УРСР -- кандидата фіз.-мат. наук В. І. Данилова та В. О. Купрієвича, а також співробітника Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР В. В. Оглобліна. Затверджено також структуру і наукові напрями Сектора молекулярної біології і генетики та Вчену раду Сектора. Структура і наукові напрями були наступними:

1. відділ механізмів трансляції генетичної інформації (завідувач відділу кандидат біол. наук І. М. Тодоров) -- дослідження молекулярних механізмів трансляції генетичної інформації в процесі синтезу специфічних білків;

2. відділ хімії білків (завідувач відділу доктор хім. наук, проф. С. Б. Серебряний) -- розшифрування первинної структури білків та їх просторової організації;

3. відділ механізмів реплікації нуклеїнових кислот (завідувач відділу кандидат мед. Наук І. П. Кок) -- з'ясування механізмів реплікації РНК у зв'язку з загальною проблемою відтворення нуклеїнових кислот;

4. відділ хімії нуклеозидів, нуклеотидів і нуклеїнових кислот (завідувач відділу кандидат хім. наук В. П. Чернецький) -- вивчення хімії нуклеїнових кислот та їх компонентів;

5. відділ квантової біології (завідувач відділу кандидат фіз.-мат. наук В. І. Данілов) -- вивчення квантово-механічної природи явищ спадковості;

6. відділ регуляторних механізмів клітини (завідувач відділу кандидат біол. наук

7. А. Кордюм) -- вивчення шляхів реалізації генетичної інформації в клітині;

8. відділ молекулярної генетики (завідувач відділу член-кореспондент АН УРСР М. Гершензон) -- проведення робіт у галузі мутагенної дії вірусів та біополімерів на багатоклітинні організми, дослідження молекулярно-генетичних процесів у ентомопатогенних вірусів та з'ясування можливості використання цих вірусів для боротьби з шкідливими комахами;

9. відділ експериментального мутагенезу (завідувач відділу доктор біол. наук, проф. П. К. Шкварніков) -- вивчення механізмів мутагенезу та специфічності дії мутагенів у рослин;

10. відділ цитогенетики та поліплоїдії (завідувач відділу член-кор. АН УРСР В. П. Зосимович) -- вивчення цитології та генетики експериментальних та природних поліплоїдів у рослин у зв'язку з роллю поліплоїдії в еволюції і використання її в селекції;

11. відділ генетики тварин (завідувач відділу доктор біол. наук, проф. М. М. Колесник) -- встановлення кореляції між імунохімічними і каріотипічними ознаками та продуктивністю сільськогосподарських тварин; вивчення генетики комах;

12. відділ генетики людини (завідувач відділу доктор мед. наук В. Д. Дишловий) -- дослідження функціонального стану хромосом людини під впливом гормонів та медіаторів і змінного імунохімічного балансу організму в зв'язку з можливостями профілактики та терапії хвороб;

13. відділ захисних механізмів клітини (завідувач відділу кандидат біол. наук А. Ф. Опольський) -- вивчення механізмів захисту клітини від пошкоджуючих факторів;

14. відділ морфології та електронної мікроскопії (завідувач відділу кандидат біол. наук В. Карупу) -- електронномікроскопічне вивчення субклітинних структур у зв'язку з питаннями взаємовідношення ядра та цитоплазми в нормі і патології;

15. відділ радіобіології (завідувач відділу доктор мед. наук наук Є. Ю. Чеботарьов) -- вивчення первинного механізму дії нейтронного випромінювання та вишукування методів захисту;

16. відділ генетики індивідуального розвитку (завідувач відділу кандидат мед. наук Г. Д. Бердишев) -- вивчення ролі нуклеїнових кислот в онтогенезі вищих організмів.

Цією ж Постановою було також створено і затверджено Вчену раду Сектора молекулярної біології і генетики, до складу якої ввійшли всі завідувачі відділів, а також учений секретар кандидат біол. наук В. А. Труханов.

Станом на кінець 1970 р. в Секторі працювало 262 особи, з них -- 88 наукових співробітників, серед яких 8 докторів та 58 кандидатів наук. Основними напрямами наукової діяльності було визначено 2 напрями: дослідження хімічної структури і реплікації нуклеїнових кислот у зв'язку з виконуваними функціями носіїв генетичної інформації та вивчення впливу змін генетичних структур клітини на спадковість і розвиток організмів.

Станом на 1973 рік у Секторі перед самою реорганізацією в інститут працювало 303 особи, з них 91 науковий співробітник, серед яких 9 докторів наук, у тому числі 2 члена-кореспондента АН УРСР (С. М. Гершензон і В. П. Зосимович) та 57 кандидатів наук. Партійна організація налічувала 36 членів КПРС, а комсомольська -- 65 членів ВЛКСМ. Молодих працівників віком до 35 років включно було 98 чоловік, що складало майже третину облікового складу працівників закладу. Сектор складався з 12 наукових відділів і 2-х структурних лабораторій, а саме:

відділ молекулярної генетики (завідувач доктор біол. наук, професор, член-кор.

АН УРСР С. М. Гершензон та 7 наукових співробітників, з них 6 кандидатів біол. наук та 1 кандидат мед. наук);

лабораторія генетики прокаріотів відділу молекулярної генетики (завідувач кандидат мед. наук А. О. Верхацька та 2 наукових співробітники, кандидати біол. наук);

відділ механізмів реплікації нуклеїнових кислот (завідувач доктор біол. наук І. П. Кок та 6 наукових співробітників, з них 5 кандидатів біол. наук);

відділ хімії білків (завідувач доктор хім. наук С. Б. Серебряний і 6 наукових співробітників, з них 3 кандидати наук);

відділ регуляторних механізмів клітини (завідувач доктор біол. наук В.А. Кордюм та 8 наукових співробітників, з них 5 кандидатів біол. наук);

відділ цитогенетики і поліплоїдії (завідувач доктор біол. наук, професор, член-кор. АН УРСР В. П. Зосимович та 9 наукових співробітників, з них 7 кандидатів біол. наук);

відділ хімії нуклеозидів, нуклеотидів і нуклеїнових кислот (завідувач кандидат хім. наук В. П. Чернецький та 9 наукових співробітників, з них 3 кандидати наук);

відділ експериментального мутагенезу (завідувач доктор біол. наук, проф. П. К. Шкварніков та 7 наукових співробітників, 3 них 6 кандидатів біол. наук);

відділ генетики індивідуального розвитку (після звільнення завідувача Г. Д. Бердишева у відділі залишився один науковий співробітник, кандидат біол. наук);

відділ генетики тварин (після звільнення завідувача М. М. Колесника у відділі залишилося 6 наукових співробітників, з них доктор біол. наук (П. О. Сітько (фото 5)) та кандидати біол. наук);

відділ механізмів трансляції генетичної інформації (завідувач доктор біол. Наук І. М. Тодоров та 5 наукових співробітників, з них 3 кандидати біол. наук);

відділ ультраструктури клітини (завідувач кандидат біол. наук В. М. Андріанов та наукових співробітника, з них 1 кандидат біол. наук);

відділ радіобіології (завідувач доктор мед. наук Є. Ю. Чеботарьов та 9 наукових співробітників, з них 3 кандидати мед. наук та 3 кандидати біол. наук);

• лабораторія електронної мікроскопії клітини (завідувач кандидат біол. наук В. Ф. Маняков та 1 науковий співробітник).

Фото 5 Доктор біол. наук, професор Сітько Панько (Пантелеймон) Онуфрійович (9.08.1906-25.09.1985)

Сектор видавав з 1968 р. журнал «Цитология и генетика». Журнал привертав до себе велику увагу як спеціалістів -- біологів, медиків, селекціонерів, спеціалістів сільського господарства, так і викладачів і студентів вищих навчальних закладів. Про це може свідчити, зокрема, те, що наклад першого номеру журналу, як на теперішній час, був чималий, а саме 1997 примірників. Протягом перших 20-ти років його видання (1967-1985 рр.) наклад журналу коливався у межах 1750-1550 примірників, що свідчить про неабиякий інтерес до журналу і про високий рівень його передплати науковцями на всій території СРСР і навіть за кордоном (зокрема, журнал передплачувався науковими закладами і окремими вченими Болгарії, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Німеччини та ін.). Детальніше відомості про журнал та його історію викладено в статті (Kunakh, 2017а).

Варто підкреслити також, що напроти будівлі за адресою вулиця Академіка Заболотного, 50 (нині вул. Академіка Заболотного, 150), в якій розташовувався Сектор молекулярної біології і генетики, Київським міським виробничим Управлінням пасажирського автотранспорту за ініціативи члена-кореспондента АН УРСР, професора, лауреата Ленінської премії В. П. Зосимовича у 1968 р. було організовано зупинку для громадського транспорту, яка з 1-го грудня 1968 р. отримала найменування «Генетична». До речі, незрозуміло, на чому грунтувалось перейменування цієї зупинки у 1990-х рр. на зупинку «Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича», яка так іменується і на сьогодні.

Спираючись на те, що фактично Сектор молекулярної біології і генетики являв собою наукову установу Академії наук УРСР, Президія АН УРСР у жовтні 1968 р. постановила вважати за доцільне створення в системі Академії наук УРСР Інституту молекулярної біології і генетики на базі існуючого Сектора молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного АН УРСР. Постановою також було схвалено напрями наукових досліджень, структуру і кадровий склад створюваного Інституту і доручено Відділу біохімії, біофізики і фізіології АН УРСР підготувати проєкт клопотання до директивних органів про прийняття відповідної постанови щодо створення в системі Академії наук УРСР Інституту молекулярної біології і генетики (Постанова № 317 Президії АН УРСР від 25 жовтня 1968 р.).

27 грудня 1968 р. Президією Академії наук Союзу РСР було прийнято Постанову № 909, підписану Президентом Академії наук СРСР академіком М. В. Келдишем, в якій зазначалось:

Погодитися з пропозицією Академії наук Української РСР про організацію Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР на базі Сектора молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного АН УРСР.

Вважати основними задачами Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР:

У дослідження хімічної структури і реплікації нуклеїнових кислот у зв'язку з виконуваними ними функціями носіїв генетичної інформації;

У вивчення впливу змін генетичних структур клітини на спадковість і розвиток організмів. Слід відмітити, що реалізація цих Постанов відбулася майже п'ять років по тому.

Протягом наступних п'яти років наукової роботи Сектора молекулярної біології і генетики його співробітники активно опановували нові сучасні методи дослідження, освоювали поставлене сучасне обладнання для біохімічних, молекулярно-біологічних, хімічних, цитологічних, генетичних тощо досліджень. Виходили друком цікаві наукові публікації.

У ці роки було опубліковано низку монографій. Це, зокрема, книга: К. М. Сытник, В. А. Кордюм, И. П. Кок. Регуляторные механизмы клетки.

К., Наук. думка, 1969. Особливо цікавою і важливою є монографія: C. М. Гершензон, И. П. Кок, А. П. Гудзь-Горбань и др. Исследование возможности передачи генетической информации от РНК к ДНК при репродукции вирусов ядерного полиэдроза. К., Наук. думка, 1971,55 с. У цій книзі узагальнено результати багаторічних досліджень, розпочатих у 1960-х рр. при вивченні інфекційності нуклеїнових кислот вірусу ядерного поліедрозу комах С. М. Гершензоном, І. П. Кок, І. М. Саратовською й іншими дослідниками і якими встановлено, що очищені препарати загальної і високополімерної РНК, виділені із заражених вірусом ядерного поліедрозу личинок або лялечок тутового шовкопряда, китайського дубового шовкопряда і великої вощинної молі, є інфекційними для своїх хазяїв, викликаючи у них з високою частотою типовий ядерний поліедроз з утворенням поліедрів й інфекційних вірусних часточок, а препарати РНК із здорових личинок або лялечок не є інфекційними. Інфекційність препаратів РНК із заражених вірусами ядерного поліедрозу личинок чи лялечок усувалася РНКазою і не знімалася ДНКазою або протеазами. Це надало авторам підставу припустити можливість передачі генетичної інформації не лише від ДНК до РНК, як припускалось раніше, але і в зворотному напрямку, від РНК до ДНК, що має величезне значення для розуміння явищ спадковості і процесів біосинтезу нуклеїнових кислот. Зустрінуті спочатку з певною недовірою ці результати стали зрозумілі після одержання у 1970 р. експериментальних доказів існування РНК-залежної ДНК-полімерази і виділення її у 1971 р. в очищеному вигляді (Г. Тьомін, Д. Балтімор, С. Спігельман, які за цю роботу були удостоєні Нобелівської премії у 1975 р.).

У 1973 р. вийшла книга: Н. К. Навалихина. Генетические основы селекции тетраплоидного клевера красного. К., Наук. думка, 1973, 130 с. У книзі узагальнено результати літературних і власних експериментальних даних, що стосуються вибору вихідного матеріалу і методів отримання і добору тетраплоїдів, комплексу причин зниженої плодючості тетраплоїдної конюшини, охарактеризовано особливості господарчо цінних тетраплоїдних форм і сортів, що є в СРСР і за кордоном, і методи створення високоврожайних синтетичних поліплоїдних сортів, перспективи застосування в селекції аутоі аллополіплоїдів конюшини, а також наведено дані про мінливість і цитогенетику створеного автором тетраплоїдного сорту конюшини АН-тетра-1.

У 1972-1978 рр. під керівництвом В. П. Зосимовича за культивування in vitro пиляків рослин отримано гаплоїдні рослини тютюну, калюсні тканини цукрового буряка, пшениці, жита, томатів, черешні, полуниці й інших важливих сільськогосподарських культур (Б. О. Левенко, В. А. Кунах, Г. Н. Юркова).

С. М. Гершензон і С. С. Малюта у дослідах, проведених сумісно з А. Ф. Фроловим показали, що вірус грипу порушує структуру хромосом, а також викликає генні мутації, що було продемонстровано на дрозофілі (1972).

Проведено низку Всесоюзних та Міжнародних наукових конференцій. Зокрема, 1-5 червня 1970 р. в Києві відбувся ІІІ Всесоюзний симпозіум зі структури і функції клітинного ядра, організований Сектором молекулярної біології і генетики.

Відповідно дещо змінювалась і удосконалювалась тематика і структура наукових досліджень, реорганізовувались наукові підрозділи, деякі з них було ліквідовано, з'являлися нові відділи та виникали нові напрями досліджень. Відбувалося формування нового міцного і дружного наукового колективу, важливу роль в якому відігравали первинна партійна організація КПУ (секретар партійного бюро у 1968-1971 рр. -- доктор мед. наук Є.Ю. Чеботарьов, у 1971-1976 рр. -- кандидат біол. наук Г. М. Рекун, у 1976-1984 рр. -- кандидат біол. наук В. А. Кунах, у 1984-1989 рр. доктор мед. наук Т. І. Бужієвська, у 1989-1991 рр. -- кандидат біол. наук О. І. Корнелюк), профспілкова (голова місцевкому до 1971 р. -- кандидат біол. наук В. С. Кирилова, у 1971-1975 рр. -- кандидат біол. наук В. Ю. Канюка, пізніше головами місцевкому обирались кандидати біол. наук А. В. Шугалій, А. Д. Швед, О. П. Соломко, М. В. Желтовський, В. М. Харченко) та комсомольська організація (секретар комсомольського бюро у 19681971 рр. молодший науковий співробітник Л. М. Романов, у 1971-1974 рр. -- молодший науковий співробітник В. А. Кунах, у 1974-1979 -- молодший науковий співробітник Т. В. Чугункова).

Наприкінці цього етапу розвитку Сектора молекулярної біології і генетики було переведення згідно Постанови Бюро Президії АН УРСР від 23.02.73 р. № 76-Б відділу біохімії нуклеїнових кислот Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна АН УРСР в Сектор молекулярної біології і генетики з 1.03.73 р. з його персональним складом і аспірантами із посадовими окладами і стипендією. Було переведено: Співробітників: зав. відд., к.б.н., Мацуку Г. Х., ст.н. співр., к.б.н. Бабій Т. П., ст.н. співр., к.б.н. Платонова О. М., мол.н. співр., к.б.н. Коваленко М. І., мол.н. співр., к.б.н. Єльську Г. В., мол.н. співр., к.б.н. Батуріну І. Д., мол.н. співр.,к.б.н. Овчаренко Г. В., ст. лаборанта Ігнатову Т. Д., ст. лаборанта Лебедєву Л. М., ст. лаборанта Назаренко І. І., ст. лаборанта Тукала М. А., препаратора Сохань Є. Г., препаратора Богдан В. А. Аспірантів відділу біохімії нуклеїнових кислот: аспіранта ІІ р. навчання Желтовську Н. І., аспіранта І р. навчання Волянську О. І. Заснування Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР та його головні наукові здобутки у 1970-х рр.

28 червня 1973 р. Президією АН УРСР було прийнято Постанову № 263, в якій, зокрема, зазначалося: «На виконання Постанови Ради Міністрів Української РСР від 18 червня 1973 року № 276 «Про створення Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР» Президія Академії наук Української РСР постановляє:

1. Створити в м. Києві Інститут молекулярної біології і генетики АН УРСР на базі Сектора молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного АН УРСР...

2. Покласти на Інститут молекулярної біології і генетики АН УРСР проведення досліджень з таких основних напрямів:

• дослідження молекулярних механізмів і розробка методів управління процесами передачі і реалізації генетичної інформації;

• дослідження хімічної структури білків і синтез біологічно активних речовин поліпептидної і нуклеотидної природи;

• дослідження закономірностей спадковості і мінливості вірусів, мікроорганізмів, рослин, тварин і людини, розробка генетичних основ селекції сільськогосподарських рослин і тварин.

1. Виконання обов'язків директора Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР покласти на члена-кореспондента АН УРСР С. М. Гершензона до наступних виборів.

2. Затвердити структуру та плани науководослідних робіт Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР згідно з додатками №№ 1 і 2.

Цією ж Постановою Президії Академії наук УРСР відділ біохімії нуклеїнових кислот (керівник кандидат біол. наук Г. Х. Мацука) перейменовано у відділ механізмів трансляції генетичної інформації. (Пізніше цей відділ після низки реорганізацій було перейменовано у відділ структури і функцій нуклеїнових кислот, спадкоємцем якого є відділ сигнальних систем клітини, який нині очолює член-кор. НАН України, доктор біол. наук, професор В. В. Філоненко).

Згідно цієї ж Постанови № 263 від 28 червня 1973 р. було затверджено наступну структуру та наукові напрями Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР:

1. відділ хімії білків (зав. С. Б. Серебряний) -- вивчення первинної структури білків вірусів, хімічний синтез біологічно активних поліпептидів;

2. відділ хімії нуклеозидів, нуклеотидів та нуклеїнових кислот (зав. В. П. Чернецький) -- синтез та дослідження антиметаболітів нуклеотидної природи, що мають протипухлинну і противірусну дію.

Вивчення хімічної будови нуклеїнових кислот та їх компонентів;

3. відділ механізмів реплікації нуклеїнових кислот (зав. І. П. Кок) -- вивчення молекулярних механізмів реплікації ДНК та прямої і зворотної транскрипції;

4. відділ молекулярних механізмів біосинтезу білків (зав. до 1974 р. доктор біол. Наук І. М. Тодоров, з 1975 р. -- доктор біол. наук О. М. Платонов) -- вивчення молекулярних механізмів біосинтезу білків і його регуляції;

5. відділ регуляторних механізмів клітини (зав. В. А. Кордюм) -- вивчення фенотипічної дії екзогенних РНК;

6. відділ молекулярної генетики (зав. С. М. Гершензон) -- вивчення молекулярних механізмів мутагенної дії біополімерів і вірусів, розробка наукових основ використання вірусів для боротьби з шкідниками сільського господарства;

7. відділ експериментального мутагенезу (зав. П. К. Шкварніков) -- вивчення закономірностей дії мутагенів на вищі рослини з метою одержання перспективних для селекції форм;

8. відділ цитогенетики і поліплоїдії (зав. В. П. Зосимович) -- розробка методів використання поліплоїдії для створення високоврожайних форм сільськогосподарських рослин;

9. відділ генетики тварин (зав. П. О. Сітько, з 1974 р. відділ очолював запрошений з Інституту цитології і генетики Сибірського відділення АН СРСР В. І. Євсіков) -- вивчення генетико-фізіологічних основ регулювання кількісних ознак у тварин;

10. відділ механізмів трансляції генетичної інформації (зав. Г. Х. Мацука) -- вивчення регуляції біосинтезу білка на рівні трансляції при кількісних та якісних змінах біосинтезу специфічних білків у тварин;

11. відділ радіобіології (зав. Є. Ю. Чеботарьов) -- вивчення молекулярних механізмів біологічної дії радіації та розробка засобів захисту.

6 липня 1973 р. Постановою № 273 Президії АН УРСР кандидата біол. наук Мацуку Г. Х. призначено на посаду заступника директора по науковій роботі Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР до наступних виборів директора Інституту, залишивши за ним керівництво відділом трансляції генетичної інформації.

9 липня 1973 р. наказом Президії АН УРСР № 12 затверджено 1-й склад ученої ради Інституту. Станом на 22.11.1974 р. до складу Ученої ради Інституту входили: Г. Х. Мацука, В. І. Євсіков, П. Зосимович, В. С. Кириллова, В. К. Кібірєв, І. П. Кок, В. А. Кордюм, С. С. Малюта, В. Ф. Маняков, В. В. Моргун, О. М. Платонов, Г. М. Рекун, Б. Серебряний, П. О. Сітько, І. М. Тодоров, В. А. Труханов, Д. І. Усенко, Є. Ю. Чеботарьов, В. П. Чернецький, Н. С. Шевченко, П. К. Шкварніков, В. О. Демченко.

26 липня 1973 р. вийшов наказ № 17 по Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР, яким задоволено прохання члена-кореспондента АН УРСР С. М. Гершензона про звільнення його від виконання обов'язків директора Інституту, залишивши його завідувачем відділу молекулярної генетики. Рішенням Президії АН УРСР виконання обов'язків директора інституту надалі до виборів директора покладено на доктора біол. наук Г. Х. Мацуку. Загальними зборами Академії наук Української РСР 20 березня 1975 р. Г. Х. Мацуку (фото 6) затверджено директором Інституту. Працював Геннадій Харлампійович директором ІМБГ до 25.03.2003 р., а з 2003 р. і до смерті 27.05.2017 р. -- почесним директором Інституту молекулярної біології і генетики НАН України.

Першими в історії ІМБГ заступниками директора з наукової роботи були призначені кандидати біол. наук О. М. Платонов та В. А. Труханов, вченим секретарем -- кандидат біол. наук В. О. Демченко, обрані секретарем партбюро -- Є. Ю. Чеботарьов (доктор мед. наук), головою профкому -- А. В. Шугалій (кандидат фіз.-мат. наук), секретарем комсомольського бюро -- молодший науковий співробітник В. А. Кунах.

Фото 6 Директор Інституту молекулярної біології і генетики НАН України у 1973-2003 рр., Почесний директор у 2003-2017 рр. Академік НАН України, доктор біол. наук, професор Мацука Геннадій Харлампійович (05.09.1930-27.05.2017)

Структура та наукові напрями новоствореного інституту продовжували змінюватися відповідно до потреб часу із врахуванням світових тенденцій розвитку біологічної науки. Оптимізувалася кількість та склад наукових відділів, створювалися нові лабораторії, з'являлися нові наукові напрями. Зокрема, на початок 1976 р. у структурі ІМБГ було вже 10 наукових відділів і 5 лабораторій, а саме:

1. відділ механізмів трансляції генетичної інформації (зав. Г. Х. Мацука);

2. відділ цитогенетики і поліплоїдії (зав. П. Зосимович);

3. відділ молекулярної генетики (зав. М. Гершензон):

4. відділ механізмів реплікації нуклеїнових кислот (зав. І. П. Кок)

5. відділ регуляторних механізмів клітини (зав. В. А. Кордюм);

6. відділ молекулярних механізмів біосинтезу білків (зав. О. М. Платонов);

7. відділ хімії білка (зав. С. Б. Серебряний);

8. відділ хімії нуклеозидів, нуклеотидів та нуклеїнових кислот (зав. В. П. Чернецький);

9. відділ генетики тварин (зав. В. І. Євсіков);

10. відділ експериментального мутагенезу (зав. П. К. Шкварніков);

11. лабораторія генної інженерії, яка спочатку, у 1974 р. була створена як лабораторія генетики прокаріотів (зав. С. С. Малюта);

12. лабораторія структурної гетерогенності біополімерів (зав. Ю. М. Рекун);

13. лабораторія інструментальних методів дослідження (зав. В. Г. Бабський).

14. лабораторія захисних механізмів клітини (зав. З. П. Успенська);

15. лабораторія ультраструктури клітини (зав. В. Ф. Маняков).

У 1976 р. С.М. Гершензона обрано дійсним членом (академіком) АН УРСР за спеціальністю «молекулярна біологія і генетика» (конкурував на це місце також В. П. Зосимович), а Г. Х. Мацуку -- членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю «молекулярна біологія і генетика».

Співробітники інституту продовжували публікацію монографій з найактуальніших проблем молекулярної біології і генетики. Зокрема, у 1975 р. вийшла книга: С. М. Гершензон, Ю. М. Александров, С. С. Малюта. Мутагенное действие ДНК и вирусов у дрозофилы. К. Наук. думка, 1975, 160 с., яка вийшла російською та англійською мовами в одній книзі. У книзі підведено підсумки багаторічної експериментальної роботи, присвяченої дослідженню мутагенної дії ДНК і вірусів, яка здійснювалася в лабораторії С. М. Гершензона, описано особливості, що відрізняють дію цих мутагенів від інших відомих хімічних і фізичних мутагенів. Розглянуто можливі генетичні механізми мутагенної дії ДНК і вірусів, значення одержаних результатів для проблеми керування мутаційним процесом. Наведено і обговорено отримані авторами результати дослідів, які свідчать, що чужинна ДНК і віруси є високоактивними мутагенами, причому мутагенну дію виявляють як ДНК-, так і РНК-вмісні віруси. Мутації під впливом ДНК і вірусів виникають як у статевих клітинах, що діляться, так і в зрілих сперматозоїдах. Автори вважають, що ДНК і віруси, індукуючи, очевидно, переважно точкові мутації, не викликають з великою частотою крупних хромосомних перебудов (інверсій, транслокацій, нерозходжень хромосом). Мутагенна дія ДНК і вірусів характеризується певним уповільненим ефектом, проявляючись як у першому, так і в ряду наступних поколінь особин, що підлягали вказаному впливу. Поряд з істинними мутаціями чужинні ДНК і віруси викликали і мозаїчні мутації. Мутагенна дія ДНК і вірусів характеризується певною специфічністю, даючи високий відсоток алелізму за схрещування один з одним мутантів, що індуковані одним агентом, і виявляючи низький міжгруповий алелізм. Мутагенним началом вірусів є їхні нуклеїнові кислоти.

У 1976 р. вийшла друком монографія: И. А. Шевцов. Генетические принципы улучшения аутополиплоидных растений. К., Наук. думка, 1976. 215 с. У книзі розглянуто особливості підбору вихідного матеріалу, оптимального рівня плоїдності, використання гібридизації та добору для підвищення плодючості за селекції аутополіплоїдів. З'ясовано цитогенетичні та генетичні аспекти зав'язуваності насіння, що охоплює процеси гаметогенезу, запліднення та розвитку зиготи. Здійснено цитоембріологічні дослідження причин загибелі триплоїдних зародків за схрещування між диплоїдними та тетраплоїдними формами жита, ячменю, картоплі. Висвітлено успадкування і мінливість якісних та кількісних ознак гібридів буряка різного рівня плоїдності.

У 1975 р. Г. Х. Мацука із співробітниками відкрив біологічно неактивні тРНК у тканинах тварин, явище адаптації тРНК і аміноацил-тРНК-синтетаз в умовах синтезу білка.

Започаткування в Україні досліджень у галузі генетичної інженерії слід віднести до 1960 р., коли С.М. Гершензон висловив гіпотезу про принципову можливість зворотної транскрипції у клітинах вищих організмів, тобто що РНК може переписуватися в ДНК, а не тільки навпаки, як це було прийнято вважати в той час. Одночасно з ним подібну гіпотезу запропонував американський вчений Г. Темін, однак догма про те, що транскрибуватися може тільки ДНК настільки міцно закріпилася у свідомості, що їх дослідженням ніхто не довіряв.

Співробітники Сектору молекулярної біології і генетики (пізніше ІМБГ) І. П. Кок, І. М. Саратовська, Г. М. Добровольська, О. П. Соломко та інші одними з перших у світі розпочали дослідження у цій галузі. Але треба було залучити молекулярних біологів, щоб довести цю гіпотезу, і С. М. Гершензон залучає до цих досліджень групу молодих учених, у тому числі А. В. Риндич, яка є нині відомим спеціалістом у галузі фундаментальних досліджень в онкогенетиці та молекулярній ретровірусології, член-кореспондент НАН України. Однак, матеріальне забезпечення таких робіт у Радянському Союзі було на низькому рівні, і у 1971 р. співробітники двох американських груп Г. Теміна і Д. Балтимора відкривають зворотну транскриптазу, фермент, який синтезує на вірусному РНК-геномі провірусну ДНК, яка потім проникає в геном тварин. Виявилось, що цю властивість зворотної транскриптази (так назвали цей фермент) можна використовувати для штучного синтезу генів.

Відкриття зворотної транскриптази було початком ери генної інженерії, і першими двома питаннями були -- де взяти фермент і що синтезувати в першу чергу. У відділі механізмів реплікації нуклеїнових кислот було відкрито спеціальну лабораторію для виробництва зворотної транскриптази з віруса мієлобластозу під керівництвом майбутнього члена-кореспондента НАН України В. М. Кавсана; фермент у 19701980-х роках постачався майже в усі країни Східної Європи та деякі країни Азії.

...