Світове господарство як сукупність національних господарств

Угоди купівлі-продажу послуг туризму здійснюються на туристичному ринку. Причому угода може бути складена без прямого залучення продавця і покупця послуги туризму, а з допомогою телефонного дзвінка, телеграми, факсу тощо. Тобто туристичний ринок не обмежений специфічним місцем чи географічною зоною. На туристичному ринку зустрічається попит послуг туризму з боку туристів та пропозиція на послуги туризму з боку туристичної фірми.

Необхідними складовими пропозиції на ринку послуг туризму є: наявність виробників послуг -- туристичних фірм, які працюють для задоволення потреб туристів і отримують прибуток; розвинута туристична індустрія -- готелі та інші місця розміщення туристів, засоби транспорту, об?єкти громадського харчування, організації з екскурсійних послуг та турагентської діяльності тощо; туристичні ресурси -- природні, історичні, соціально-культурні об?єкти а також інші об?єкти, що можуть зацікавити туристів. У таблиці 1.6.1 наведено фактори зростання привабливості для туристів окремих регіонів світу, опубліковані Комісією ЄС.

В організації та реалізації туристичних послуг беруть участь туроператори та турагенти. Туроператор -- це фірма (організація) або індивідуальний підприємець, які розробляють туристичні маршрути, забезпечують їх функціонування, організовують рекламу, встановлюють ціни на тури турагентам для випуску путівок та їх реалізацію. Турагент -- це фірма або індивідуальний підприємець, які купують тури (комплекс послуг з розміщення, перевезення, екскурсійні послуги, харчування туристів тощо) за туристичними маршрутами, розробленими туроператором, випускають путівки та реалізують їх. Туристична путівка є документом, що підтверджує факт передачі туристу туристичного продукту (право на тур). Документом, який встановлює право туриста на послуги, що входять у тур та підтверджує факт їх надання, є ваучер. Послуги, що не вказані у ваучері, оплачуються туристом окремо (як правило, готівкою).

Реалізація туристичного продукту здійснюється за складеною у письмовій формі угодою.

Міжнародна торгівля інжиніринговими послугами базується на контракті між замовником та зарубіжною інжиніринговою фірмою. Контракт містить низку специфічних зобов?язань та умов, серед яких: перелік зобов?язань та робіт з термінами їх виконання; строки і графіки виконання робіт; чисельність персоналу інжинірингової фірми для виконання роботи на місці та умови його проживання; особливі умови та ступінь відповідальності сторін за порушення зобов?язань; умови переведення частки робіт за контрактом на субпідряд; оплата навчання персоналу.

Купівля та продаж міжнародних транспортних послуг здійснюється на міжнародних транспортних ринках. Умови надання транспортних послуг та їх вартість визначає перевізник або визначаються на переговорах. Транспортні витрати охоплюють усі витрати на перевезення вантажу (товару) від продавця до покупця і містять вартість фрахту, страхування, завантаження та розвантаження, упакування та розпакування, інші супутні витрати. Відносини продавців і покупців з перевізником регламентуються укладеними між ними угодами, умови яких залежать насамперед від виду транспорту. Договір на перевезення вантажів морськими чартерними (трамповими) рейсами укладаються у вигляді чартеру, а на перевезення морськими лінійними рейсами -- у вигляді коносамента. Договори на перевезення літаками, залізничним та автомобільним транспортом оформляються відповідними накладними на перевезення.

15. Світові ціни на промислові і сировинні товари

Національні ринки конкретних товарів, які утворюють світовий товарний ринок, мають певну специфіку. Ця специфіка зумовлює різноманіття комерційних і торгово-політичних факторів, що впливають на динаміку й рівень світових цій. Для світового ринку характерна множинність застосовуваних цін, тобто наявність ряду цін на той самий товар або товари однакової якості в одній і тій самій сфері обертання (експортні, оптові, роздрібні), на однаковій транспортній базі. При виокремленні з безлічі цін світової ціни застосовують, як правило, два критерії:

§ за цією ціною проходять великі комерційні угоди;

§ світовими визнаються ціни угод, зроблених у найважливіших центрах світової торгівлі, таких як Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо [9, с. 217; 82, с. 72].

Для окремих товарів як світові ціни виступають експортні чи імпортні ціни основних імпортерів або експортерів.

Таким чином, світові ціни - це ціни реалізації товарів на світовому ринку. Розрізняють такі види цін:

§ ціни за торговельними угодами з платежем у вільно конвертованій неконвер-тованій та частково конвертованій валюті;

§ ціни за кліринговими угодами;

§ ціни трансфертні;

§ ціни за програмами в рамках державної допомоги та ін.

При визначенні рівня цін орієнтуються на опубліковані і розрахункові ціни.

Публіковані (друковані ціни) - це ціни, про рівень яких повідомляється в спеціальних і фірмових джерелах інформації. Вони, зазвичай, відображають рівень світових цін.

До публікованих цін відносять:

§ довідкові ціни (ціни товарів у внутрішній оптовій чи зовнішній торгівлі іноземних країн), які друкуються в економічних газетах, журналах, спеціальних бюлетенях, фірмових каталогах, прейскурантах. Довідкові ціни бувають номінальними, не пов'язаними з реальними зовнішньоторговельними операціями; можуть відображати минулі операції або являти собою базисні ціни, тобто ціни товару певної кількості і якості в заздалегідь установленому географічному (базисному) пункті;

§ біржові котирування (ціни товарів, шо є об'єктом біржової торгівлі);

§ ціни аукціонів і торгів;

§ ціни фактичних угод, що не публікуються регулярно, але їх зіставляють з довідковими для встановлення більш реальної контрактної ціни;

§ ціни пропозиції великих фірм.

Розрахункові ціни застосовуються до нестандартного устаткування і розраховуються фірмами-експортерами. Відомості про них трапляються в друку епізодично, тому їх неможливо використовувати для порівняння під час вибору рівня цін.

При проведенні аналізу світових цін їх поділяють на дві групи: ціни на продукцію обробної промисловості і на сировину.

На продукцію обробних галузей світовими цінами виступають, зазвичай, експортні ціни великих фірм-виробників і їх експортерів. Базою експортних цін є ціни на внутрішньому ринку, що розраховуються за методами повних і прямих витрат.

Відповідно до методу повних витрат, підсумовуються всі витрати (матеріали, робоча сила, непрямі витрати), пов'язані з виробництвом продукції. До них додається величина очікуваного прибутку і визначається доход, очікуваний від реалізації продукції. Розділивши величину очікуваного доходу на щомісячний випуск продукції, одержуємо фабричну ціну одиниці виробу.

При використанні цього методу норма завантаження виробничих'потужностей приймається за 75-85%. До фабричної ціни додасться надбавка (знижка) на прибуток. Ця надбавка визначається як відношення реального прибутку до інвестованого капіталу (у відсотках). Це співвідношення розраховується на перспективу і називається "цільовою" нормою прибутку, її величина не постійна і може змінюватися залежно від положення тієї чи іншої компанії на ринку, характеру цінової політики її та держави. Прикладом такої надбавки може бути акциз, а знижки - корекція на оптового покупця.

Більш повний облік умов ринку на початковій стадії формування ціни забезпечує метод прямих витрат. Він заснований на розподілі всіх витрат на накладні (постійні) і прямі (змінні) витрати

За методом прямих витрат визначається кілька варіантів передбачуваних цін і відповідні передбачувані обсяги продаж. Потім підраховується сума прямих витрат і визначається "маржинальний" (доданий) прибуток на одиницю продукції (різниця між цінами реалізації і змінними витратами), а далі - на весь обсяг прогнозованих продаж за передбачуваною піною. Потім з отриманого сумарного "маржинального прибутку", віднімаються постійні витрати і визначається розмір доходу від реалізації продукції. З розрахунків видно, що максимальний прибуток буде отримано при продажу 800 виробів за ціною 15 дол. за одиницю. За цим методом можна визначити оптимальне поєднання обсягу виробництва, цін реалізації і витрат, однак він складний для використання, тому що фірми, як правило, не знають величини попиту й обсягів продажів своєї продукції.

Кращим є метод повних витрат. Оскільки на ціноутворення впливає багато факторів, ціни, розраховані із застосуванням описаних методів, слугують лише основою для подальшого маневрування на ринку з постійно мінливою кон'юнктурою. Компанії уточнюють ці ціни за допо-гою розгалуженої системи знижок і надбавок за зміну якості, умов постачання, упаковування, маркування і т. ін. Відтак за прейскурантними цінами здійснюється мало операцій. Великі партії товарів реалізуються зі знижкою від прейскурантних цій або за договірними цінами.

При формуванні світових цін на сировинні ресурси основну роль відіграють не величина внутрішніх витрат, а:

§ співвідношення попиту та пропозиції на ринку сировинних товарів;

§ поєднання цін пропозиції основних виробників (експортерів) і біржових котирувань або цін аукціонів;

§ множинність цін основних виробників (експортерів), що визначаються специфікою регіональних ринків, розходженням у використанні валюти при розрахунках, порушенням балансу попиту та пропозиції на сировинні товари;

§ особлива роль держави чи груп держав - провідних експортерів і/чи імпортерів відповідних товарів у формуванні світових цін. Групи держав (основних виробників і експортерів) можуть створювати міждержавні зовнішньоторговельні асоціації з контролю за рівнем виробництва і даного виду продукції, що впливають на формування і динаміку світових цін (наприклад, Організація країн - експортерів нафти - ОПЕК).

Механізм формування світових цін на сировинні товари свідчить про розбіжність світових і внутрішніх цін на однорідні товари. Як правило, внутрішні ціни виші від світових, що більше характерно для імпортних і менше - для експортних цін. Однак за окремими сировинними товарами, наприклад, нафти, спостерігається зворотна картина: світові ціни перевищують внутрішні. Це пов'язано з митними бар'єрами між країнами, діяльністю на світовому ринку найбільш конкурентоспроможних фірм, залежністю рівня світових цін від цінових показників на продукцію лідерів ринку.

Торгівля сировинними товарами характеризується рядом особливостей:

§ попит та пропозиція на сировинні товари залежать від кліматичних умов, природних, запасів, політико-економічних криз, особливо в найважливіших сировинних регіонах. Тому в цілому міжнародна торгівля сировинними товарами характеризується нестабільністю ринку;

§ спостерігається довгострокове перевищення пропозиції сировинних товарів над попитом. Це призводить у ряді випадків до сировинної кризи в країнах, що розвиваються, з вузькою сировинною спеціалізацією, оскільки експорт сировинних ресурсів забезпечує їм від 50 до 100% експортних доходів;

§ партнери прагнуть установити досить тривалі відносини на підставі довгострокових міжнародних контрактів, у яких експортеру забезпечується стабільний збут, а імпортеру - гарантоване регулярне постачання. На довгострокові контракти припадає близько 30% світового сировинного експорту, при цьому на природний газ - 100%, мідні, олов'яні, свинцево-цинкові концентрати - 90, кам'яне вугілля - 75, залізну руду - 60, марганцеву руду -- 30%;

§ купівля-продаж сировинних товарів тісно пов'язана з постачанням інших видів товарів, є частиною комерційних операцій, складних видів зовнішньоекономічного співробітництва (техніко-економічного, науково-технічного), великомасштабних угод на компенсаційній основі;

§ знижуються темпи зростання експорту сировинних товарів при абсолютному збільшенні розмірів торгівлі даної товарної групи;

§ темпи зростання торгівлі паливом і сировиною мінерального походження випереджають темпи зростання торгівлі продовольством і сільськогосподарською сировиною;

§ зростає торгівля напівфабрикатами, виготовленими на основі мінеральної і рослинної сировини, а також сировиною глибокої обробки/переробки і спеціально підготовленими матеріалами підвищеної якості;

§ підвищуються вимоги імпортерів до екологічної безпеки товарів, що поставляються;

§ високий ступінь монополізації. Найбільші торговельні і промислові компанії прагнуть установлювати монопольно високі ціни на сировинних ринках. При цьому внутрішньокорпораційні постачання сировини ведуться за зниженими трансфертними цінами;

§ зростає державне втручання у визначення обсягів, напрямів, форм і методів торгівлі сировинними і продовольчими товарами.

Експорт сировинних товарів становить майже 20% світового експорту, а з урахуванням торгівлі напівфабрикатами (чорними і кольоровими металами і хімічними товарами) - близько 40%.

На ринках продовольства існує цінова проблема, тому що ціни піддаються значним коливанням, що важко спрогнозувати. Ціноутворення на ринках продовольства характеризується рядом особливостей:

§ ціни на окремі продовольчі товари орієнтуються на біржові ціни або ціни аукціонів;

§ ціни вирізняються нестабільністю;

§ множинність цін у зв'язку з наявністю різноманітних сортів, центрів торгівлі, розходженнями в термінах постачання;

§ сильний вплив конкуренції з боку штучних і синтетичних замінників;

§ вплив зовнішньоторговельної політики.

На світовому ринку сільськогосподарської сировини представлені такі товарні групи розділу 2. СМТК:

§ шкіри, хутро (група 21);

§ каучук (група 23), корка і дерево (група 24), целюлоза і макулатура (група 25);

§ текстильні волокна і відходи (група 26);

§ сировина тваринного і рослинного походження, в іншому місці не пойменована (група 29).

Динаміку цін на натуральний каучук визначає збільшення або зниження запасів під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Скорочення світових запасів зумовило нині різке підвищення цін на цей товар.

Ціни на синтетичний каучук піддаються меншим коливанням. їх зміни не завжди збігаються зі змінами цін на натуральний каучук. Натуральний каучук дорожчий від синтетичного. Розвиток цієї тенденції наштовхується на протистояння монополій синтетичного каучуку, що загострює конкуренту боротьбу на ринку.

Багато які країн продуценти розробляють власні схеми стабілізації ринку. Так, у Таїланді діє система ринкових інтервенцій, відповідно до якої каучук скуповується державою в місцевих виробників за встановленою ціною, а потім за сприятливою ситуацією продається. Малайзійський уряд надає допомогу дрібним каучуковим господарствам шляхом підтримання внутрішніх цін на каучук, закупівлі в них каучуку за фермерськими цінами і обмеження ввезення цього товару із сусідніх країн.

16. Зовнішня торгівля України товарами (І півріччя 2012 р.)

За І півріччя 2012 р. експорт товарів склав 33677,8 млн.дол. США, імпорт - 40893,8 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом 2011р. експорт збільшився на 2,7%, імпорт - на 6,6%. Від'ємне сальдо становило 7216 млн.дол. (за І півріччя 2011р. також від'ємне - 5563 млн.дол.).

Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,82 (за І півріччя 2011р. - 0,86).

Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 209 країн світу.

Обсяги експорту товарів до країн СНД становили 36,8% від загального обсягу експорту, Азії - 27%, Європи - 24,7%, у т.ч. до країн ЄС - 24,2%, Африки - 7,8%, Америки - 3,5%, Австралії і Океанії - 0,1%.

Найсуттєвіші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації - 26,1% від загального обсягу експорту, Туреччини - 5,6, Єгипту - 4,1%, Польщі - 4%, Казахстану - 3,9%, Індії - 3,5% та Італії - 3,5%.

Основу товарної структури українського експорту складали чорні метали та вироби з них - 29,3% від загального обсягу експорту (зменшення на 9,4% проти І півріччя 2011р.). Мінеральні продукти становили 12,1% (зменшення на 13,8%), продукти рослинного походження - 11,9% (збільшення на 76,2%), механічні та електричні машини - 9,6%(збільшення на 7,3%), засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби - 8% (збільшення на 17,2%), продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 7,3% (зменшення на 2,3%), жири та олії тваринного або рослинного походження - 6% (збільшення на 6,2%), готові харчові продукти - 4,6% (збільшення на 12,6%).

У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з відповідним періодом попереднього року збільшилась частка зернових культур з 4,5% до 9,3%, залізничних локомотивів - з 5,5% до 6,2%, жирів та олій тваринного або рослинного походження - з 5,8% до 6%, механічних машин - з 4,9% до 5,2%. Натомість зменшилась частка чорних металів - з 28,8% до 24,8%, палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - з 8% до 6%, руд, шлаку і золи - з 5,6% до 5,1%.

Імпорт з країн СНД становив 41,7% від загального обсягу, Європи - 32%, у т.ч. з країн ЄС - 30,5%, Азії -19,2%, Америки - 5,8%, Африки - 1%, Австралії і Океанії - 0,3%.

У загальному обсязі імпорту найбільші надходження здійснювались з Російської Федерації - 33,3%, Китаю - 8,2%, Німеччини -8,1%, Білорусі - 6,1%, США - 4%, Польщі - 3,9% та Італії - 2,7%.

Збільшились імпортні поставки з Білорусі на 49,2%, Італії - на 32,2%, США - на 30,2%, Китаю - на 22,9%, Польщі - на 14,3%, Німеччини - на 9,4%. Поставки з Російської Федерації зменшились на 9,7%.

Мінеральні продукти складали 33,5% обсягу імпорту товарів (зменшення на 8,6%). На поставки механічних та електричних машин припадало - 15,2% (збільшення на 18,6%), засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів - 10,3% (збільшення на 61,9%), продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 9,9% (збільшення на 6,9%), недорогоцінних металів та виробів з них - 6,2% (на рівні І півріччя 2011р.), в тому числі чорних металів та виробів з них - 4,3% (збільшення на 0,8%), полімерних матеріалів, пластмас та виробів з них - 5,1% (зменшення на 1,8%), готових харчових продуктів та продуктів рослинного походження - по 3,3% (збільшення на 1,6% та 29,2% відповідно) від загальної вартості імпорту.

У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка механічних машин з 7,9% до 8,9%, засобів наземного транспорту, крім залізничного - з 6,1% до 7,7%, електричних машин - з 5,7% до 6,3%. Частка палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки зменшилась з 37,1% до 31,8%, пластмас, полімерних матеріалів - з 4,2% до 3,9%, чорних металів - з 3,3% до 2,9%.

17. Основні типи торговельної політики

Регулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться:

§ зміна обсягу експорту й імпорту;

§ зміна структури зовнішньої торгівлі;

§ забезпечення країни необхідними ресурсами;

§ зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

§ система односторонніх заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в односторонньому порядку без узгодження з торговим партнером;

§ укладення двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;

§ укладення багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, Генеральна угода про торгівлю послугами, що входять у систему угод COT, угода в сфері торгівлі країн - членів ЄС) [23, с. 198; 55, с. 254; 88, с. 337]. Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому поєднанні. . Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є можливість застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму.

Під свободою торгівлі розуміється державна політика мінімального державного утручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції, а під протекціонізмом - політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Ці два типи торгової політики характеризують міру втручання держави в міжнародну торгівлю.

Отже, центральне питання торговельної політики - що обрати для забезпечення економічного зростання і добробуту нації: свободу торгівлі чи протекціонізм?

Класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно -- свободу торгівлі. Критикуючи протекціонізм, прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що грунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дає змогу повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам, дає позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають більше взаємозалежними, знижується небезпека воро-

Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива і в цілому знаходить підтвердження в торговельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн з ринковою економіки;, ідср:і:ують найбільшим виграй) від торгівлі. Після Другої світової війни щ країни послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взас:.:.:сгс с^м:иу і іюсягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у західному світі концепція вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження, шо лише вільна торгівля оитимізує використання чинників виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при розгляді проблеми вибору торговельної політики застерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватися з реальним станом світового господарства і реальними умовами

Якщо в умовах політики лібералізації основним регулятором зовнішньої торгівлі є ринок, то при протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку окремих країн різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку сильніших держав може призвести в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної структури.

Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізації аграрних країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції послаблює зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.

Для протекціонізму характерні такі форми:

§ селектививний протекціонізм, спрямований проти окремих країн чи окремих товарів;

§ галузевий протекціонізм, що захищає певні галузі;

§ колективний протекціонізм, що проводиться економічними інтеграційними об'єднаннями країн у відношенні країн, що до них не входять;

§ прихований протекціонізм, який здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Причини протекціоністського втручання держави.

У кожній країні є економічні, соціальні та політичні причини і групи тиску на користь протекціоністських заходів. Основні аргументи обмеження зовнішньої торгівлі:

§ необхідність забезпечення оборони;

§ збільшення внутрішньої зайнятості;

§ диверсифікація заради стабільності;

§ захист молодих галузей;

§ захист від демпінгу;

§ дешева робоча сила.

При прийнятті рішення про обмеження імпорту слід порівнювати витрати, пов'язані з можливим підвищенням цін, з витратами, які спричинили безробіття, маючи при цьому на увазі ще й соціальні витрати, які торкаються людей і посилюються тим, що потенційними кандидатами на звільнення найчастіше виявляються ті, хто неспроможний знайти альтернативну роботу.

Диверсифікація заради стабільності. Суть цього протекціоністського аргументу полягає в тому, що торговельні бар'єри необхідні для промислової диверсифікації, котра лежить в основі зменшення залежності країни від соціально-економічної і політичної кон'юнктури, яка складається на світових ринках тих чи інших продуктів.

Справді, диверсифікація допомагає захистити внутрішню економіку від впливу міжнародних політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту і пропозиції на один чи два конкретних товари і, таким чином, забезпечує велику внутрішню стабільність. Але слід мати на увазі, шо економічні витрати диверсифікації можуть бути дуже значними і вкрай неефективними (особливо в країни з монокультурною економікою). Крім того, аргумент диверсифікації заради стабільності практично не може бути застосованим до промислово розвинутих країн з уже диверсифіко-ваною структурою економіки.

Захист молодих галузей. Логіка аргументу на захист молодих галузей полягає в тому, шо їх виробництво стає конкурентоспроможним лише через деякий час. Підприємства галузі повинні досягти конкурентного рівня витрат виробництва за рахунок ефекту масштабу виробництва з часом, підвищення з часом кваліфікації і досвіду працівників тощо, і лише тоді можна зняти протекціоністські заходи.

Захист від демпінгу. Демпінг, або продаж товарів нижче від собівартості, застосовується, як правило, для усунення конкурентів, захоплення монопольного становища і в подальшому зниження цін. У цьому розумінні демпінг - це "економічне піратство". Воно цілком заслуговує антидемпінгового мита.

Але демпінг не повинен використовуватись як виправдання постійних торговельних бар'єрів, як форма цінової дискримінації. Крім того, за демпінг може видаватись і результат дії закону порівняльних переваг. Але це в кінцевому підсумку підриває саму основу міжнародної торгівлі.

Торговельна політика країн, що розвиваються, мас три головні риси:

§ стимулювання індустріалізації (промисловості) на противагу традиційним для їхнього господарства добувним та аграрним галузям. Державна політика, яка спрямована на розвиток індустріалізації, грунтується на аргументі захисту молодих галузей. Опираючись на цей аргумент, деякі країни, що розвиваються, проводять політику імпортозамінної індустріалізації, використовуючи мита та імпортні квоти. Але наслідком такої політики є створення неефективного дуже дорогого виробництва. Інша група країн (нових індустріальних країн) проводять індустріалізацію за допомогою розвитку експорту промислових виробів;

§ зм'якшування нерівномірності розвитку національної економіки, коли досить сучасний капіталомісткий промисловий сектор, який відзначається високими доходами персоналу, перебуває поряд із бідним сільськогосподарським сектором, для якого характерний низький рівень оплати праці. Наслідком такої диференціації в заробітній платі є введення митного захисту промислового сектору. Це є різновидом протекціонізму, пов'язаного із відмінностями в заробітній платі. Але використання таких заходів протекціонізму призводить до зростання міграції сільського населення в міста, шо загострює проблему зайнятості (веде до безробіття);

§ прагнення протистояти тому, що вони вважають несправедливими відносинами або експлуатацією з боку розвинутих країн. Такі несправедливі міжнародні торговельні відносини країни намагаються подолати за допомогою міжнародних переговорів [27, с. 285-308].

Размещено на Allbest.ru