Особливості сучасного розвитку міжнародної валютної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Глава 1. Сутність та основні складові міжнародної валютної системи

1.1 Еволюція міжнародних валютних відносин

1.2 Валютні ринки та валютні операції

1.3 Валютна політика та валютні курси

Глава 2. Особливості сучасного розвитку міжнародної валютної системи

2.1 Європейська валютна система

2.2 Місце євро серед провідних валют світу

2.3 Проблеми входження України до світової валютної системи

2.3.1 Практичні рекомендації

Висновки

Список літератури

Вступ

Міжнародні валютні відносини є складовою частиною і однією з найбільш складних сфер світового ринкового господарства. В них зосереджені проблеми національної та світової економіки, розвиток яких йде паралельно та тісно переплітаючись.

Зростання ролі і значення міжнародних валютних відносин у розвитку світової економіки та диверсифікації світогосподарських зв'язків наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. зумовлено кількома факторами. По-перше, поглибленням процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізації виробництва і капіталу, усіх сфер господарського життя на рубежі ІІ і ІІІ тисячоліть. По-друге, глобалізацією економічного розвитку сучасного суспільства, необхідністю спільного розв'язання усіма учасниками світового господарства гострих економічних, соціальних та екологічних проблем. По-третє, формуванням нової системи міжнародного поділу і кооперації праці внаслідок розпаду колишнього Радянського Союзу і створення нових незалежних держав та в результаті суттєвих змін, що відбуваються в Центральній та Південно-Східній Європі та в Китаї. По-четверте, домінуванням у системі світового господарства ринкових структур, інституцій та інструментів. По-п'яте, карколомним зростанням фінансового сектору економіки та інших сегментів сфери послуг.

В той же час дана проблема актуальна не тільки для динаміки світового господарства, але і для розвитку національних економік, в тому числі і економіки України.

Під впливом багатьох факторів, функціонування міжнародних валютних відносин постійно ускладнюється і характеризується частими змінами. На сучасному етапі великий вплив на міжнародні валютні відносини здійснюють промислово розвинені країни, але останні десятиріччя відмічаються активізацією країн, що розвиваються в сфері міжнародних валютних відносин.

Так як валютна система України знаходиться у процесі становлення, вивчення світового досвіду становить великий інтерес для нашої країни. Поступова інтеграція України у світове співтовариство, включення валютної системи України у світові валютно-фінансові ринки потребують знання загальноприйнятого кодексу поведінки на світових ринках валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Проблеми грошово-валютних відносин почали вивчатись в мануфактурний період такими відомими економістами, як А.Сміт та Д.Рікардо, пізніше у ХIХ ст. їх вивчав К.Маркс, який відкрив закон грошового обігу. міжнародний валюта фінанси кредит

Найбільш глибоко і досконало валютно-фінансові відносини почали розглядати у ХХ ст. Це - англійський економіст, фінансист, та державний діяч Дж. М.Кейнс у роботах "Загальна теорія зайнятості, відсотка, грошей", "Пропозиції зі створення Міжнародного компенсаційного союзу", американського економіста, лауреата Нобелівської премії 1976 року Мілтона Фрідмена - "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей", а також А.Маршалл, Гаррі Уайт, Джефрі Сакс та ін.

Що стосується України, то тут також проблема грошово-валютних відносин вивчалась досить ретельно такими видатними економістами, як А.С. Гальчинським у роботі "Сучасна валютна система", "Теорія грошей", а також В.К. Черняком, І.І.Лукіновим, В.А. Ющенко та ін.

Важливість і актуальність даної проблеми й визначили тему дипломної роботи, її мету і завдання.

Мета роботи - дослідити розвиток і сучасний стан міжнародних валютних відносин, показати особливості валютного ринку України, проаналізувати проблеми інтеграції України до міжнародної валютної системи.

У зв'язку з цим основними завданнями, рішення яких подано в роботі, є такі:

дослідження еволюції міжнародних валютних відносин, їх сучасного стану і тенденцій розвитку;

визначення особливостей валютного ринку України та можливостей її інтеграції в світове-валютно-фінансове середовище,

аналіз та перспективи ведучих валют світу.

Аналіз, методологічну та теоретичну основу дослідження склав критичний та позитивний аналіз наукових праць вітчизняних та закордонних вчених, а також аналіз вітчизняної монографічної і періодичної літератури, законодавчих і нормативних актів Президента, Верховної ради України та уряду.

Інформаційну базу дослідження склали вітчизняні і зарубіжні статистичні публікації.

За результатами проведеного дослідження розроблені практичні рекомендації щодо основних напрямів економічної політики, стосовно можливості збільшення валютних надходжень в Україну.

Методичні рекомендації можуть бути використані при викладанні курсу міжнародної економіки у вищих навчальних закладах.

Глава 1. Сутність та основні складові міжнародної валютної системи

1.1 Еволюція міжнародних валютних відносин

Міжнародні валютні відносини - це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу. Валютні відносини між країнами є сферою обігу міжнародної економіки, завершальною стадією зовнішньоекономічних операцій. Водночас вони характеризуються відносною самостійністю і розвиваються відповідно до власних законів і закономірностей, справляючи суттєвий зворотній вплив на міжнародну мікро та макроекономіку.

Міжнародні валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний рух факторів виробництва, туризм тощо. Водночас для сучасної міжнародної економіки характерне існування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов'язане з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва. Формування зазначеної фінансової сфери є однією з ознак еволюції світового господарства в міжнародній економіці. Валютні відносини в рамках міжнародної економіки здійснюються на трьох рівнях - національному, міждержавному (регіональному) та міжнародному. [3;с.27]

Міжнародна валютна система (МВС) є формою організації валютних відносин у рамках світового господарства. Вона виникла як результат еволюції світового капіталістичного господарства та закріплена юридично міждержавними угодами.

Розвиток міжнародної валютної системи відображає основні етапи еволюції національних економік та міжнародної економіки в цілому. На основі такого взаємозв'язку періодично виникає невідповідність принципів її функціонування сучасним потребам міжнародних економічних відносин. Долаючи цю невідповідність, міжнародна валютна система пройшла в своєму розвитку чотири основні етапи, але сучасному розвитку міжнародної валютної системи відповідає існування ще однієї, нової, яка має назву Європейська валютна система (Див. Додаток 1). [1;с.63]

Паризька валютна система. Стихійно склалася у XIX ст., а юридично була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції в Парижі у 1867 р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей. На цьому етапі валюти ряду країн вільно обмінювались на золото на внутрішніх ринках своїх країн. Характерні риси Паризької валютної системи:

- основою системи виступав золотомонетний стандарт;

- валютні одиниці країн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і були конвертованими в золото;

- золото вільно експортувалось та імпортувалось, продавалось на міжнародних ринках, а золоті зливки могли вільно обмінюватися на монети;

- підтримувалось жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей; діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового

попиту та пропозиції, але в межах золотих точок,

Золотий стандарт - це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на офіційному закріпленні країною золотого вмісту національної валютної одиниці із зобов'язанням центрального банку купувати та продавати національну валюту в обмін на золото.

Оскільки золотий вміст кожної валюти був фіксованим, то й валютні курси також були фіксованими, що мало назву монетного паритету. Валютний курс в цих умовах міг змінюватись лише в обмежених рамках між золотими точками у розмірі вартості переміщення золота, еквіваленту одній одиниці іноземній валюті, між двома грошовими центрами. У рамках золотих точок валютний курс визначався попитом та пропозицією. У випадку, якщо в результаті обесцінювання валютний курс виходив за рамки золотих точок, починався відплив золота з країни, що повертало курс на місце. Розмір відпливу золота зіставляв від'ємне сальдо платіжного балансу. Напроти, зріст курсу стримувався збільшенням золота, яке дорівнювало позитивному сальдо платіжного балансу країни. Валютний курс, починаючи з якого боржники були схильні розраховуватись за міжнародними зобов'язаннями золотом, а не іноземними валютами, називався золотою точкою вивозу. Так само можна визначити і золоту точку ввозу, починаючи з якої для власників іноземної валюти має сенс обертати свою валюту в золото за кордоном для здійснення розрахунків. Класичний механізм золотих точок діяв за умови вільної купівлі-продажу золота та відсутності обмежень на його вивіз. Золоті точки визначалися шляхом коригування паритету національної валюти на величину транспортних і страхових витрат, пов'язаних з матеріальним трансфертом золота. [14;с.60]

Конвертованість валют в золото та вільний рух золота з країни в країну автоматично призводили до встановлення фіксованих валютних курсів для будь-яких операцій, забезпечували вирівнювання дефіцитів і активів платіжних балансів. Цей самий механізм не дозволяв державі фінансувати свої витрати шляхом інфляції. Таке становище забезпечувало стабільність економіки. Однак "золотий стандарт" мав і недоліки. По-перше, за системи ФВК країни повинні були відмовитись від проведення незалежної грошової політики. По-друге, вимоги про фіксовані валютні курси могли виконуватись країною лише за наявності золота в якості офіційних резервів.

Валютна політика в епоху "золотого стандарту" була успішною. Успіх політики застосування фіксованих валютних курсів був зумовлений станом світової економіки в той період. Це були роки швидкого зростання суспільного продукту в усіх

країнах, більшість з них мали позитивне сальдо платіжного балансу і порівняно низький рівень інфляції. Зростали обсяги міжнародної торгівлі, гроші (золото), ресурси та робоча сила могли вільно, без істотних обмежень пересуватись з однієї країни в іншу. В цілому світова економіка розвивалась спокійно, без серйозних потрясінь.

Перша світова війна докорінно змінила ситуацію. Відносно спокійний, безконфліктний розвиток валютних відносин відійшов у минуле. Світовий стан між першою і другою світовими війнами характеризувався економічною і політичною нестабільністю. Повоєнне бурхливе зростання інфляції і припинення конвертованості валют на золото, а потім економічна криза і "велика депресія" призвели до неминучого і остаточного краху "золотого стандарту". Після невдалої спроби Англії в 1925 р. повернутися до "золотого стандарту" стала очевидною марність зусиль підтримувати фіксований валютний курс за умов, коли вводяться обмеження в міжнародній торгівлі і вільному просуванні капіталу, зростає інфляція, відбуваються потрясіння на валютному ринку. Досвід наочно продемонстрував, що одне лише золото не здатне задовольнити внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, породжені збільшенням міжнародної торгівлі і вивозу капіталу. Окрім того, після другої світової війни стихійно-ринковий вплив "золотого стандарту" на рівень економічної активності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально-економічний прогрес перетворився на основну мету Західних країн. [30;с.620]

Поступове ускладнення функціонування капіталістичного господарства, розширення та поглиблення світових зв'язків, циклічно повторювальні економічні кризи призводили до об'єктивної потреби посилення регулювання економіки, втручання держави в управління економічними процесами. По мірі посилення втручання держави в економіку фіксований валютний курс, визначений механізмом золотого стандарту, який відповідав ознакам розвитку капіталізму вільної конкуренції, почав змінюватися на систему регульованих пов'язаних валютних курсів.

Друга система - Система золотодевізного стандарту є результатом рішень Генуезької конференції (1922р.).

Її основні риси:

- основою системи виступало як золото, так і девізи - іноземні валюти;

- збережено золоті паритети, однак конверсія валют у золото стала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано - через іноземні валюти;

- відновлено режим валютних курсів, які вільно плавали;

- проводилася активна політика валютного регулювання у формі міжнародних конференцій та угод.

Генуезька валютна система стабільно функціонувала тільки до світової економічної кризи 1929-1933 рр., в результаті якої зазнав краху один із головних принципів валютної системи - золотодевізний стандарт. Внутрішньо-економічні проблеми призвели до девальвації багатьох валют, утворилася маса "гарячих грошей", що стихійно пересувалася від однієї країни до іншої в пошуках антиінфляційних ніш. [35;с.29]

Міждержавні економічні суперечності призвели до валютної війни, що проводилась такими засобами, як валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження. Як наслідок, Генуезька валютна система втратила стабільність і була розділена на валютні блоки.

Валютний блок - це угрупування країн, валюти яких прикріплені до валюти держави, що очолює цей блок. Такі блоки, як правило, офіційно не оформлювалися певними угодами, а формувалися стихійно, на основі вже існуючих відносин політичної, економічної та фінансової залежності більш слабких країн від могутніх держав - колишніх метрополій.

Для валютних блоків були характерними такі основні риси:

курс залежних валют прикріплювався до курсу валюти країни-гегемона;

міжнародні розрахунки країн-членів здійснювались у валюті країни-гегемона;

валютні резерви країн-членів зберігались у банках країни-гегемона.

Об'єктивна реальність вимагала створення нової, більш ефективної міжнародної валютної системи. Розробка проекту цієї системи розпочалася в роки Другої світової війни англійськими та американськими економістами. Теоретичне обґрунтування механізму функціонування міжнародної валютної системи в повоєнний період пов'язане насамперед з працями Дж. М.Кейнса. Ще в 1936р. у роботі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" він висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів для обслуговування міжнародних розрахунків і міждержавного регулювання валютно-фінансових відносин за допомогою спеціальної міжнародної організації. Намагання США закріпити панівне становище долара в міжнародній валютній системі знайшло відображення у плані Г.Д. Уайта - начальника відділу валютних досліджень Міністерства фінансів США. В результаті тривалих дискусій формально переміг американський проект, хоч ідеї Дж. М.Кейнса також знайшли своє втілення в новій валютній системі.

Всі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягала в тому, щоб об'єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. [37;с.78]

Бреттон-Вудська валютна система з'явилася як результат міжнародної конференції з валютно-фінансових питань, що відбувалась 1-22 липня 1944 р. Прийняті Статті Угоди (Статут МВФ) визначали основні риси нової валютної системи. Її суть полягала в тому, що паперові гроші переставали обмінюватись на золото. При цьому золото зберігало свою монополію на проведення остаточних грошових розрахунків між країнами, тобто на виконання функції загального платіжного засобу. Однак масштаби використання золота для фактичного обслуговування міжнародного обігу і його регулятивна роль у цій сфері істотно зменшилась.

Бреттон-Вудська валютна система була за своїм характером золотодевізною системою валютних курсів. Золотодевізний стандарт - це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на золоті та девізах - двох резервних валютах (доларі США та фунті стерлінгів).

Основною резервною валютою був американський долар, який нарівні з золотом був визнаний мірою цінності валюти кожної країни, а також міжнародним платіжним та кредитним засобом. Долар обмінювався на золото центральними банками та урядовими установами інших країн в казначействі США за курсом (1944р.) 35$ за 1 трійську унцію (31,1 г.). Крім того, урядові органи та приватні особи могли купувати золото на приватному ринку. Валютна ціна золота формувалась на основі офіційної до 1988 р. суттєво не коливались. Порівнювання валют одна з одною та їхній взаємний обмін здійснювались на основі офіційних валютних паритетів, виражених в золоті та доларах. Кожна країна мала зберігати стабільний курс своєї валюти відносно будь-якої іншої валюти. Ринкові курси валют не повинні були відхилятись від фіксованих золотих чи доларових паритетів більш ніж на 1% у той чи інший бік. Зміна паритетів могла відбуватися тільки у разі стійкого порушення платіжного балансу. [42;с.315]

Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося в основному через Міжнародний валютний фонд, який був створений на Бреттон-Вудській конференції. Його основними цілями були:

сприяння міжнародному співробітництву шляхом консультацій з міжнародних валютних проблем;

сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, яка сприяла б зростанню виробництва та зайнятості;

сприяння організації багатосторонньої платіжної системи з поточних операцій та усуненню валютних обмежень;

надання тимчасової фінансової допомоги країнам-членам для врегулювання платіжних дисбалансів;

скорочення періоду та розмірів платіжних дисбалансів країн-членів.

Бреттон-Вудський режим діяв протягом майже 30 років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, "економічного дива", відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах.

Однак в міру зростання світової економіки, посилення конкурентної боротьби, наростання інфляції, різкого збільшення обсягу фінансових операцій, не пов'язаних з конкретними зовнішньоторгівельними угодами, а також у зв'язку з кризою ключової валюти системи - долара США, Бреттон-Вудська валютна система дедалі менше задовольняла потреби міжнародної торгівлі і руху капіталу.

Справа в тому, що в рамках Бреттон-Вудської системи склалась нерівність валют. Долар США зайняв привілейоване становище. Це дозволило США покривати дефіцит платіжного балансу у значній мірі за рахунок короткострокових зобов'язань американських банків перед зарубіжними державними організаціями і приватними особами. США стали боржниками. Інвестиційний баланс (баланс руху капіталу) також складався не на користь США. Відбувався відплив капіталу, і, як наслідок, від'ємне сальдо платіжного балансу. Хронічний дефіцит платіжного балансу призвів до того, що кількість доларів закордоном значно перевищила золотий резерв США. Виникла недовіра до долара і прагнення обміняти долари на золото. США почали втрачати своє панівне становище у світовому виробництві і міжнародній торгівлі. Зростала роль ЄВС, Японії та інших країн, платіжні баланси яких зводились з позитивним сальдо. В цій ситуації подолання дефіциту платіжного балансу США означало б скорочення міжнародної ліквідності, що ускладнювало б міжнародні розрахунки. США постали перед вибором: понести великі витрати або змінити всі валютні правила. США зробили вибір на користь зміни правил, розірвавши у 1968 р. зв'язок долара із золотом, а потім увівши в 1971 р. плаваючий курс долара. Окрім того, принципи Бреттон-Вудської системи підривали розвиток євроринку і ринка євродоларів, на яких вільно циркулювала величезна кількість доларів, що практично випадали з режиму обмежень, встановлених національними валютними відомствами і МВФ. [45;с.112]

Нестабільний та суперечливий розвиток світової економіки, що виявлявся у циклічних кризах, посиленні інфляційних процесів, деструктивній ролі ТНК, розбалансованості торгівельних балансів провідних країн, призвів до розладу Бреттон-Вудської системи. Наприкінці 60-х на початку 70-х років ХХ ст. відбулася зміна сил у міжнародній економіці: сформувалися три центри світового економічного суперництва - США, Західна Європа та Японія. Як наслідок - поліцентризм в економічній сфері увійшов у суперечність з моноцентризмом у сфері валютній, що базувалась на монопольному становищі долара. Ця обставина, разом із зазначеним вище, й призвела до формування нової системи, що дістала назву Ямайська валютна система.

У січні 1976р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у вигляді другої поправки до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної системи, суть якої - в проголошенні повної демонетизації золота у сфері валютних відносин. Був відмінений офіційний золотий паритет, офіційна ціна на золото та фіксація масштабів цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. [71;с.42]

Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку, припинення обміну доларів на золото, сталися такі події. У березні 197З р. були введені плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, ієна, французький франк) вже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" -"кошик СДР" - став новим еталоном цінності валют. [54;с.33]

Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської полягає в наступному:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-Вудська система використовувала в якості кінцевого засобу розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР - колективну валюту МВФ і ЕКЮ, євро - колективну валюту ЄС. Ці види валюти стали елементом в структурі міжнародної ліквідності.

2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.

3. Наявність замкнутих валютних блоків, які, з одного боку,

є учасниками світової валютної системи, а з іншого - всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найбільш характерним прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) - породження ЄЕС.

4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, яких повинні дотримуватись країни-члени МВФ при проведенні курсової політики з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно. Сутність цих принципів зводиться до наступного:

валютний курс повинен бути економічно обґрунтований;

країни повинні уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг.

Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак в режимі чистого плавання (тобто під впливом лише ринкових сил) валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси призвели до тісного переплетіння національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономірностям світового господарства, до залежності від процесів, що відбуваються у світовій економіці, в тому числі і у валютній сфері. За цих умов стало неможливим створення оптимальної основи для розвитку міжнародної торгівлі без координації валютної політики. За допомогою "чистого" плавання не вдавалось досягти і рівноваги платіжних балансів. Не призвели плаваючі валютні курси і до автономності внутрішньої економічної політики. Навпаки, вільно плаваючі валютні курси посилили взаємозв'язок між валютними курсами і внутрішньо економічними процесами. Відтак в реальній практиці Ямайська валютна система функціонує як система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення у валютній політиці окремих країн елементів "управління"). Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом: 1) купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так і власної валюти; 2) обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення негативних відсоткових ставок на іноземні вклади і т. ін. Якщо на початку дії Ямайської системи (1973-1979 рр.) валютні курси в достатній мірі відображали відносну еволюцію цін і не давали значних конкурентних переваг тій чи іншій країні, то з кінця 70-х - на початку 80-х років стався відрив курсу валют від відносного руху цін в окремих країнах, що позначилось на їх конкурентоспроможності. Це відбувалось, насамперед, тому, що в міжнародних розрахунках промислово розвинутих країн зросла частка операцій, пов'язаних з експортом капіталу, міжнародним кредитом. А переливання капіталу можуть викликати і викликають значне і довгострокове відхилення курсів валют від паритетів їх купівельної спроможності, що призводить до деформації міжнародної торгівлі і платежів, ускладнює довгострокове планування. Стала очевидною необхідність більшої погодженості у проведенні економічної політики (насамперед, бюджетної та кредитної) провідних країн світу для стабілізації валютних курсів. На ряді нарад "сімки" у 80-ті роки розглядалась проблема стабілізації валютних відносин, і визнавалась необхідність колективних дій по зближенню характеру економічної політики для досягнення довгострокової стабілізації валютних курсів. Проте через побоювання ущемлення суверенітету, погодження загальних принципів міжнародного регулювання валютних відносин з труднощами долало і долає суперечності між країнами на рівні конкретного механізму валютно-економічного співробітництва, конкретного втілення орієнтації національної економіки на такі показники як темпи зростання, темпи інфляції, відсоткові ставки, рівень безробіття, бюджетний дефіцит, баланс поточних операцій і торгівельний баланс, темпи зростання грошової маси, обсяг валютних резервів, рівень валютних курсів, за яких передбачається робити висновок про відповідність розвитку економіки країни спільно виробленому курсу. Незважаючи на те, що Ямайська валютна система має ряд негативних моментів, її функціонування справляє істотний вплив на прискорення темпів розвитку промислово розвинутих країн і багато країн так званого "третього світу" в напрямку подальшої соціально-економічної інтеграції. [51;с.112]

Слід зазначити, що формування відповідних інституційних структур та принципів формування Ямайської валютної системи ще не завершено. Вони постійно коригуються, доповнюються відповідно до змін у міжнародних валютних відносинах.

1.2 Валютні ринки та валютні операції

Міжнародна валютно-фінансова система є необхідною ланкою, яка дозволяє розвиватися міжнародній торгівлі, фінансовим інструментам та руху факторів виробництва. Вона складається з декількох груп елементів. Валютними елементами системи є національні валюти, умови їх взаємної конвертованості та обігу. Фінансовими елементами системи є валютні ринки та механізми торгівлі конкретними фінансовими інструментами - валютою, цінними паперами, кредитами.

Оскільки елементи міжнародної валютно-фінансової системи породжують цілий комплекс проблем, непов'язаних безпосередньо із фінансуванням, то їх потрібно розглядати послідовно.

Як відомо, кожна країна має свою грошову одиницю (валюту). При міжнародних розрахунках по світогосподарському товарообігу та кредиту, прямих зарубіжних інвестиціях та інших міжнародних зв'язках виникає необхідність обміну грошей однієї країни на гроші іншої країни. На цьому ґрунті виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, що опосередковують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб'єктами) світового господарства. [72;с.54]

Валюта - це грошова одиниця, яка використовується для вимірювання величини вартості товару.

Поняття "валюта" означає: 1) грошову національну одиницю, що лежить в основі грошової системи (долар, євро тощо); 2) тип грошової системи в даній країні (золота, біметалічна, паперова і т.д.); 3) іноземну валюту (грошові знаки іноземних держав і платіжні документи, виражені в іноземних грошових одиницях і застосовувані в міжнародних розрахунках).

У світогосподарській сфері валюти існують у вигляді депозиту до вимоги в банках (переважна частина) і готівкових грошей (незначна частина) і функціонують як кредитні гроші.

Валюти підрозділяються на: а) конвертовані, б) частково конвертовані; в) неконвертовані. [18;с.580]

У міжнародній економіці у широкому розумінні слова конвертованість означає свободу обміну будь-яких фінансових активів. Одним з найбільш поширених проявів конвертованості є конвертованість валюти.

Конвертованість валюти - здатність резидентів та нерезидентів вільно, без обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну та використовувати її у згодах з реальними і фінансовими активами. Відокремлення між ступінями конвертованості валюти залежить від того, які обмеження накладають державні органи на обмін валюти.

Повна конвертованість - це відсутність будь-якого контролю або обмежень на капітальні операції. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт або імпорт товарів і послуг, які можуть вплинути на їх ціну. Незначні процедурні елементи регулювання зовнішньої торгівлі, які суттєво не перекручують світові ціни, вважаються прийнятними для того, щоб визначити валюту повністю конвертованою.

Перехід до повної конвертації національної валюти - це тривалий і важкий процес, який передбачає забезпечення достатньої внутрішньої макроекономічної стабільності, стійкість платіжного бюджету, жорстку грошово-кредитну політику, низький рівень інфляції та безробіття, стійкість темпів економічного зростання. Конвертованість валюти визначає, що уряд готовий у разі необхідності підтримати платоспроможність уряду за допомогою методів макроекономічного коригування - шляхом регулювання валютного курсу, грошової маси, валютних резервів, жорсткого дозору за станом банківської системи, ніж шляхом введення прямих обмежень та заборон на використання іноземної валюти. Досвід розвинутих країн свідчить, що звичайно перехід до повної конвертованості здійснюється у два етапи: на першому - країни забезпечують конвертованість за поточними операціями шляхом відміни обмежень на платежі з торгівлі товарами та послугами, усунення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та зниження ставок імпортного тарифу до низького рівня, уніфікованих для більшості товарних груп; на другому, досить довгостроковому етапі введення конвертованості по капітальних операціях країни поступово усувають обмеження по платежах, які пов'язані із прямими портфельними інвестиціями, повністю лібералізують як відплив, так і збільшення капіталу, який починає рухатись внутр та зовні країни, не підлягаючи тільки макроекономічним закономірностям.

Світовий досвід стверджує, що перехід до конвертованості по капітальним операціям залежить від ситуації із платіжним балансом. Країни, які мали позитивне сальдо платіжного балансу, звичайно до кінцевого моменту перед лібералізацією підтримували контроль за припливом капіталу, тоді як країни із негативним сальдо платіжного балансу здійснювали контроль за його відпливом. Оскільки потоки короткострокового капіталу вважаються більш дестабілізуючими для економіки, ніж довгострокові, практично усі країни, які здійснюють перехід до конвертованості по капітальним операціям, до останнього моменту здійснювали контроль за потоками короткостроковго капіталу, тоді як рух довгострокового капіталу вже певний час здійснювався без всіляких обмежень. [17;с.324]

З точки зору відношення до валюти резидентів - усіх фізичних і юридичних осіб, які знаходяться в країні більш року,- і нерезидентів, які знаходяться в країні менш року або зовсім поза її межами, конвертованість валюти поділяється на внутрішню та зовнішню.

Внутрішня конвертованість - право резидентів купувати, мати і здійснювати операції у країні з активами у формі валюти і банківських депозитів, деномінованих в іноземну валюту. Внутрішня конвертованість, за означенням, вбирає як поточні, так і капітальні операції, але ж не припускає паралельного обігу декількох валют. Усі розвинуті країни мають внутрішню конвертованість: іноземну валюту там можуть приймати до платежів, якщо на це є згода продавця та покупця. Однак практично всюди продавцю технічно легше та операційно дешевше здійснювати розрахунки у національній валюті, і він не погоджується приймати іноземну валюту, змушуючі покупця сперш обміняти її на національну, а потім здійснити виплату.

Зовнішня конвертованість - право резидентів здійсювати операції з іноземною валютою з нерезидентами. У залежності від того, про конвертованість за якими операціями йде мова, означення зовнішньої конвертованості практично повністю співпадає із конвертованістю валюти за поточними операціями.

Частково конвертовані - це валюти країн, що зберігають валютні обмеження певного кола валютних операцій: регулювання переказів і платежів за кордон, вивозу капіталу, золота, грошових знаків та цінних паперів; заборону вільного продажу і купівлі щоденної валюти, обов'язкове здавання іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом; контроль за валютними операціями для нерезидентів та за поточними операціями. Більшість західноєвропейських валют є частково конвертованими. До неконвертованих валют відносяться валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження по всіх операціях як для нерезидентів, так і для резидентів. [14;с.65]

Обмін (торгівля) валютами відбувається на валютному ринку (ВР). Валютний ринок - це ринок, на якому зіштовхуються попит та пропозиція іноземних валют, що оцінюються в національній валюті. Цей ринок є: 1) нематеріальний; 2) не має конкретного місця знаходження; 3) є міжбанківським ринком (банківські депозити); 4) завдяки процесу телекомунікації та інформатики є глобальним, тобто розгорнутим у масштабі всього світу. Сучасний валютний ринок являє собою суму телефонних і телетайпних контактів між учасниками торгівлі іноземною валютою. Термінал комп'ютера показує поточні котирування курсів усіх основних валют з датою здійснення операцій. Знайшовши підхожий курс, банк-покупець по телефону укладає угоду. Звичайно угода укладається за усною домовленістю. При необхідності документи, що підтверджують угоду, відсилаються пізніше. [23;с.33]

На валютному ринку вирішальним чинником є швидкість отримання необхідної інформації, оскільки курси змінюються протягом лічених секунд. За допомогою супутникового та моніторингового зв'язку, що охоплює весь світ, відбувається обмін інформацією між банками-учасниками цієї системи про валютні курси, обсяги своєї пропозиції валюти, умови купівлі-продажу, платіжний баланс провідних країн тощо.

Традиційно валютний ринок поділяється на угоди спот, а також валютні деривативи - прямі форварди, свопи, ф'ючерси та опціони. [38;с.54]

За характером операцій валютний ринок поділяється на строковий та ринок "спот". "Спот" - це валютні операції з негайною поставкою. Вони становлять до 90% валютних операцій. Це операції за курсом (спотовий валютний курс), зафіксованим в момент їх укладання. Не зважаючи на розвиток нових форм торгівлі валютою, ринок спот продовжує грати значну роль на світовому валютному ринку. Ці операції найбільш поширені, їхня частка становить більше 2/3 обсягу валютних угод на міжбанківському ринку. Ринок характеризується участю практично усіх країн і практично усіх валют, високою стандартизованістю та автоматизованістю угод.

За допомогою операцій спот банки: забезпечують вимоги своїх клієнтів у іноземній валюті для міжнародних розрахунків; створюють можливості для швидкої міграції капіталів, у тому числі "гарячих грошей", з однієї валюти в іншу; здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

Строкові валютні угоди (форвардні) - це угоди, за якими домовляються про поставки обумовленої суми іноземної валюти після закінчення угоди за курсом, заздалегідь зафіксованим в момент її укладання. Строк форвардних контрактів зіставляє приблизно тиждень, місяць, три місяці, шість місяців, рік. Форвардний курс може дорівнювати курсу спот, бути вище або нижче нього. Якщо форвардний курс нижче курсу спот, то іноземна валюта продається із форвардною знижкою, якщо форвардний курс вище курсу спот, то іноземна валюта продається із націнкою.

Форвардні операції використовуються для страхування валютного ризику зарубіжних капіталовкладень. Ці операції банки укладають лише з фірмами, що мають гарну репутацію, головним чином з ТНК.

Свопи - структурно близькі до спот угод, вони передбачають обмін певною кількістю валют і зворотній обмін такою ж кількістю валют в узгоджену дату в майбутньому. Більш 70% свопів укладається на строк до одного тижня. За цими операціями готівкова угода здійснюється за курсом "спот", який коригується з урахуванням премії чи дисконту залежно від руху валютного курсу. Більшість свопових угод здійснюється на невеликій кількості високо ліквідних ринків, оскільки ключовим елементом для сторін є здатність ринку сприйняти великі за об'ємом угоди без значної зміни цін.

Операції "своп" зручні також для банків, які, не створюючи відкритої позиції, тимчасово забезпечують клієнтів необхідною валютою без ризику, пов'язаного зі зміною курсу. Такі операції проводяться в усіх основних євровалютах, однак більша їх частка припадає на долар США. Розрізняють операції "відсотковий" та "валютний своп", які використовуються з метою нейтралізації несприятливої зміни відсоткових ставок та валютних ризиків за кредитними операціями, а також пониження вартості залучення та надання валютних коштів. [60;с.59]

Ф'ючерси - стандартизовані форвардні контракти на валюту, торгівля якими здійснюється на біржах, і в яких детально регламентовані всі умови - сума, термін, метод розрахунку тощо. Вони з'явилися у 1972 р. Набір валют, які продаються у рамках ф'ючерсів досить обмежений - звичайно це долар, фунт і швейцарський франк. Розмір контракту обмежений правилами конкретної біржі, торгівля здійснюється з поставкою у певні дні року, біржа накладає обмеження на зміну валютного курсу. Ф'ючерсний ринок валют розвивається тільки у деяких містах, таких як Чикаго, Нью-Йорк, Лондон і Сінгапур. Розмір ф'ючерсного контракту більше за форвардний, і комісійні по ньому теж вищі. На ринку ф'ючерсів діють не тільки банки, а й фірми та приватні особи.

Опціон - контракт, який дає право покупцю за певну плату, придбати або продати на основі стандартного контракту валюту у певний день по зафіксованій ціні. Тим самим у покупця є вибір: або придбати опціон, або не купувати, тоді як продавець зобов'язаний продати опціон за першою вимогою покупця. За це покупець сплачує йому приблизно 1-5% від вартості контракту. [20;с.42]

Основний зміст комерційної торгівлі валютою на світовому ринку, яка здійснюється в значній мірі у формі спот угод, міститься у намірах учасників отримати прибуток на різницях у валютних курсах серед географічно різних валютних центрів, так званому арбітражі.

Опціонами торгують як на міжбанківському валютному ринку, так і на фондових, товарних ринках.

Арбітраж - операція, яка передбачає покупку валюти або іншого активу (товару, цінних паперів) на одному ринку, її негайний продаж на іншому ринку та отримання прибутку на основі різниці ціни купівлі і ціні продажу.

Арбітраж зрівнює попит та пропозицію на валюту і тому сприяє усуненню на деякий час різниці у валютному курсі між географічно різними ринками, об'єднуючи національні ринки у єдиний світовий. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об'єктивної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом виникає нова неврівноваженість валютних курсів.

Велика рухомість валютних курсів, складність та великі розміри валютного ринку призвели до виникнення специфічної групи ризиків, які також необхідно брати на увагу у міжнародних операціях. [46;с.215]

Валютні ризики - група ризиків, які виникають у зв'язку з використанням декількох валют у міжнародних угодах.

Валютні ризики поділяються на дві групи: ризики, пов'язані із зміненням валютного курсу в майбутньому, і ризики, пов'язані із розрахунками. Оскільки арбітраж передбачає придбання однієї валюти та її негайний продаж на іншому ринку, ніякого іншого ризику, окрім ризику нездійсненності розрахунків не виникає. Інша справа з усіма подальшими формам торгівлі валютою на світовому ринку, де існує ризик змінення валютного курсу за час здійснення певної операції. Такі ризики нейтралізуються за допомогою хеджування.

Хеджування - компенсаційні заходи, які здійснюються покупцем або продавцем на валютному ринку, щоб захистити свій прибуток у майбутньому від змінення валютного курсу.

Протилежним поняттю хеджування є спекуляція на валютних курсах, яка не носить негативного відтінку, а є однією з легальних форм валютного бізнесу. У цілях страхування від валютних ризиків банки намагаються зрівняти свої ризикові валютні активи і пасиви для того, щоб чиста відкрита позиція була мінімальною. Спекулянти, навпаки, намагаються тримати більш відкриті позиції у тій чи іншій валюті. Прибуток або збиток спекулянта дорівнює різниці між курсом спот, за яким він придбав валюту, і курсом спот, за яким йому вдалося її продати.

Якщо розглядати ці поняття з точки зору міжнародної макроекономіки, хеджування має досить виразний стабілізуючий характер, оскільки дозволяє обійти або обмежити валютні ризики і не дозволити часте розорення фінансових посередників та інших фірм, які задійснені у міжнародних операціях. Валютна спекуляція, однак, може мати як стабілізуючий, так і дестабілізуючий ефект. Спекуляція стабілізує макроекономіку, якщо спекулянти купують валюту, коли її курс низький, у розрахунку, що у подальшому він зросте. Спекуляція дестабілізує макроекономіку, коли спекулянти продають валюту, курс якої ще низький, у розрахунку, що він ще більше знизиться. [52;с.44]

В залежності від обсягу, характеру валютних операцій та кількості використовуваних валют розрізняють такі види ринків:

- світові (Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих, Токіо, Сянган, Сінгапур, Бахрейн); як ми бачимо, географічно валютний ринок дуже сконцентрований серед ведучих країн, де здійснюється приблизно 55% світової торгівлі.

- регіональні (місцеві); у рамках кожної з країн торгівля валютою теж сконцентрована - у середньому 11% фінансових інститутів здійснює 75% торгівлі валютою.

Окрім міжнародних валютних ринків, міжнародні фінансові ринки охоплюють міжнародні ринки акцій, позичкового капіталу (ринки облігацій і банківського кредитування) (Рис. 1-1).

В міжнародній валютній термінології розрізняють:

- валютні ринки: продаж і купівля валюти в країні її походження;

- євроринок: операції по закупівлі і продажу валюти поза країною її походження.

Наприклад, якщо банк у Франції бере кредит в доларах у США, то це - операція на Міжнародному валютному ринку, а якщо кредит в доларах США - у банку в Лондоні або в Гамбургу (ФРН), то контракт укладається на ринку євровалют. Банки, які проводять ці операції, є євробанками в тій частині своєї діяльності в іноземній валюті, котру вони проводять на своїй території. На євроринку відбувається швидке переміщення грошей з однієї країни в іншу в залежності від величини відсоткової ставки та співвідношення валютних курсів. [26;с.118]

Євроринки набули розмірів світового масштабу (Рис.1-2). Вони охоплюють всі великі міжнародні банки, фінансові центри всього світу і всі конвертовані валюти.

Оскільки євроринки - це ринки, на котрих здійснюються операції по кредитах і позиках, виражених у валютах, що відрізняються від валют країн знаходження банків, які виконують ці операції, то останні ухиляються від валютного регулювання і від податкового законодавства даної країни. Ухилення від регламентації і спонукає в значній мірі великі міжнародні банки всебічно сприяти розвитку євроринків.

З моменту появи євроринків у кінці 50-х років, вони стали предметом наукових суперечок. Одні вважають, що євроринки породили надлишки коштів міжнародної ліквідності і тим самим розповсюдження інфляції, що вони відповідальні за кризу заборгованості слабко розвинутих країн на початку 80-х років і т. ін; інші - відзначають позитивну роль євроринків у розвитку світової економіки і підвищенні ступеня свободи при проведенні національної валютно-фінансової політики. Ці дві точки зору, по суті, відображають зміст процесів фінансової інтеграції за законами ринку, котрий може мати і має, поряд з позитивним впливом на світогосподарські процеси, негативні і саморуйнуючі наслідки, якщо цей ринок не буде знаходитись під певним міжнародним контролем.

Виникнувши з потреб зовнішньої торгівлі, валютні ринки нині розвиваються в значній мірі незалежно від міжнародної торгівлі. Обсяг операцій на них не співставний з обсягом світового обміну товарами та послугами. В міру інтеграції західної економіки відмінялись обмеження зарубіжних інвестицій, внаслідок чого зростав обсяг валютних операцій, пов'язаних з міжнародним рухом капіталів, переведенням їх з однієї валюти в іншу. Ринок іноземних валют у даний час є найбільшим фінансовим ринком у світі. [23;с.40]

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що хоча ще і не існує єдиного світового ринку, де активно обертається вся сукупність наявних фінансових активів, але вдосконалення засобів зв'язку та загальний технологічний прогрес роблять світове господарство дедалі більш "компактним" і взаємопоєднаним. Долаються й зникають перешкоди, що на них натрапляють фінансові потоки при "перетіканні" між різними географічно віддаленими фінансовими ринками та між окремими підрозділами цих ринків.

1.3 Валютна політика та валютні курси

Головним елементом валютної системи кожної країни є національна валюта. Весь облік макроекономічних операцій здійснюється кожною країною у національній валюті. Вочевидь, що для розвитку взаємодії інституційних одиниць різних країн у рамках міжнародної економіки необхідна наявність якого-небудь механізму, який дозволить, з одного боку, порівняти між собою параметри економічного розвитку, а з іншого - розрахуватися за товари та послуги, придбані за кордоном. Таким механізмом слугує валютний курс.

Якщо розглядати валюти як специфічний товар, то вони, як будь-який інший товар, мають ціну. Ціна валюти однієї країни в грошових одиницях іншої країни називається валютним курсом. Кожна валюта виступає на валютному ринку зі своєю ціною, яка відображає її інтернаціональну вартість.

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватись законодавчо або визначатися у процесі їх взаємного котирування. Котирування валют в умовах свободи валютних операцій, відбувається на біржі; за наявності валютних обмежень курси валют встановлюються відповідними урядовими органами. Поряд з офіційним котируванням нерідко є і неофіційне котирування на "чорних ринках".

Існує два основних методи котирування іноземної валюти - прямий, та опосередкований. При більш поширеному прямому котируванні одиниця іноземної валюти виражається в національній валюті. При опосередкованому котируванні, яке застосовується переважно в Англії, одиниця національної валюти виражається в іноземній валюті. [55;c.30]

Якщо при прямому котируванні курс національної валюти підвищується (наприклад, з 5,44 грн. за 1 дол. до 5,60 грн. за 1 дол.), то це означає, що купівельна спроможність національної валюти знижується, а іноземної - зростає, і навпаки, при зниженні курсу національної валюти, її купівельна спроможність зростає, а купівельна спроможність іноземної валюти на національному ринку знижується.

Крос-котирування - вираз курсів двох валют одна до одної через курс кожної з них по відношенню до третьої валюти. [76;с.213]

У практичних цілях для оцінки темпів економічного розвитку та економічного програмування на майбутнє використовується декілька розрахункових різновидів валютного курсу. Тим самим ми маємо нагоду прослідкувати рух макроекономічних змінних, які не входять у поняття валютного курсу, але впливають на нього.

Номінальний валютний курс - курс між двома валютами, ціна одиниці національної валюти, яка виражена в одиницях іноземної валюти:

,

де En - номінальний валютний курс;

Cf - іноземна валюта;

Cd - національна валюта.

Означення номінального валютного курсу співпадає з самим означенням валютного курсу і встановлюється або на валютному ринку або яким-небудь іншим засобом, прийнятим у даній країні. Номінальний курс більш приємний для вимірювання поточних угод і розрахунків із клієнтами, але ж для вимірювання тенденцій у довгостроковій перспективі він не підходить, оскільки вартість як іноземної, так і національної валюти вимірюється паралельно із зміненням усього рівня цін в країні. Подібно тому як ціни товарів та інші макроекономічні показники в цілях міжчасової зіставленості перекладають із поточних цін у постійні, так і валютний курс може бути перекладений в реальне вимірювання. Для цього необхідно прийняти до уваги рівень інфляції як у своїй країні, так і закордоном, оскільки він впливає на вартість іноземної валюти, в якій котирується національна валюта. Урахування рівня інфляції в обох країнах при оцінці валютного курсу дозволяє перекласти номінальний валютний курс у реальний.

Реальний валютний курс - номінальний валютний курс, перерахований з урахуванням змінення рівня цін у своїй країні і в країні, до валюти якої котирується національна валюта:

,

де Er - реальний валютний курс;

Pf - індекс цін іноземної країни;

Pd - індекс цін своєї країни.

Реальний валютний курс - це співвідношення ціни кошика товарів закордоном, перекладеної з іноземної валюти у національну за допомогою номінального валютного курсу і ціни кошика тих же товарів у своїй країні. Індекс реального валютного курсу показує його динаміку з розрахунком на темпи інфляції в обох країнах. [47;с.115]

...