Особливості сучасного розвитку міжнародної валютної системи

З проголошенням незалежності України на початку 90-х років відкрилася нова сторінка в історії гривні. Програма економічних реформ, ухвалена Верховною Радою України, визначала грошову реформу як основу економічного суверенітету України, ринкової трансформації економіки. Стартові умови введення гривні відрізнялися надзвичайною складністю: розрив традиційних економічних зв'язків, зростання інфляційних процесів, прогресуючий спад виробництва, інерція, пов'язана зі зміною основ устрою, відсутність відносин приватної власності.

В період з кінця 1991 р. та протягом 1992 р. Україна фактично перебувала у валютному союзі з іншими колишніми радянськими республіками. Російський рубль використовувався як спільна валюта для обслуговування безготівкового обігу, на який припадала основна маса розрахунків між підприємствами і установами.

У 1992 р. Росія в ініціативному порядку запровадила нову систему взаєморозрахунків у рубльовій зоні - проведення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які велись через розрахунково-кореспондентський центр Центрального банку РФ. Відтак рублі, що обслуговували внутрішній ринок Росії, а також ті, що обертались у країнах СНД, стали вартісно нерівноцінними. Валютний курс купона у процесі його використання в готівковому й безготівковому обігу роздвоївся. Останній почав фактично визначатись Росією. Виникла можливість здійснення масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу. Водночас з'явилися стимули масових переведень безготівкових капіталів, у тому числі спекулятивних, з України в Росію.

У 1992 р. НБУ припинив узгоджувати емісії безготівкового рубля з Центральним банком Росії, Україна залишила рубльову зону.

Завдяки запровадженню урядом та Національним банком України антиінфляційних заходів у першій половині 1996 р. ситуація на валютному ринку дещо стабілізувалася. Щомісячний рівень інфляції в період травня-червня вперше не перевищив 1%. Цю тенденцію Національний банк використав для проведення грошової реформи. Разом з тим грошова реформа сприяла закріпленню фінансової стабілізації. Важливим позитивним результатом реформи є те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому та валютному ринках. Курс гривні щодо іноземних валют був стабільним - на рівні, який склався напередодні реформ: 176 гривень за 100 доларів США.

На стабільність курсу національної валюти впливає також вибір режиму курсоутворення. Теорія валютного курсу користується поняттям "магічного трикутника", або несумісного трикутника національної валютно-грошової політики (Рис. 2-2).

Вершини трикутника позначають три класичні цілі грошово-валютної політики будь-якого центрального банку або уряду:

стабільний (фіксований) валютний курс;

вільний обмін капіталами з рештою світу;

суверенна валютно-грошова політика.

Вершини цього трикутника несумісні, оскільки на практиці можливо досягти лише дві з трьох зазначених цілей. Спроба одночасно досягти всіх трьох цілей приречена на невдачу, оскільки в цьому випадку одна буде грубо порушена.

Проте стабілізація ситуації на валютному ринку була тимчасовою. Наступний період позначився досить відчутною девальвацією курсу гривні: в 1998 р. вона знецінилася на 80%, а в 1999 р. - на 52%. До головних причин падіння курсу гривні треба віднести: зовнішні борги держави, неспроможність НБУ ефективно використати весь інструментарій грошово-кредитної політики та політичні чинники.

З метою захисту своїх валютних резервів в цих складних умовах НБУ використовує плавну девальвацію. На 1998 р. переглядається валютний коридор (1,8 - 2,25 грн./ дол. США), який однак в вересні 1998 р. знову змінюється (2,5 - 3,5 грн./ дол. США). [79] Щоб удержати курс гривні в межах останнього валютного коридору, НБУ була проведена низка жорстких заходів:

- заборонено банкам мати відкриті валютні позиції у вільно конвертованій валюті і укладати ф'ючерсні контракти; здійснювати операції з твердою валютою на міжбанківському валютному ринку і концентрацію валютних торгів на Українській і Кримській валютних біржах; підприємствам-резидентам України здійснювати передплату за імпортними контрактами;

- запровадження обов'язкового продажу на УМВБ 75%, а потім і 50% валютної виручки підприємств;

- скорочення різниці між офіційним валютним курсом доларів США і курсом обмінних пунктів з 10 до 5% і запровадження більш жорстких правил купівлі іноземної валюти;

- обмеження попиту на долари для неторговельних операцій і суми, яку банки могли купити на УМВБ для продажу через свої обмінні пункти.

НБУ змінює тактику утримання стабільності валютного курсу. Замість систематичної виплати валютних резервів він переходить до жорсткого адміністративного регулювання валютного ринку.

В 1999 р. НБУ продовжує політику валютного коридору і приймає рішення лібералізації валютного та відкритого міжбанківського ринків, оскільки це одна з головних умов поновлення програми фінансування МВФ. З цією метою він вжив низку заходів: купівлю валюти під погашення кредитів резидентів у вільно конвертованій валюті; придбання валюти для некритичного імпорту; надання кредитів для купівлі валюти резидентами. Процес формування офіційного курсу гривні зазнав істотних змін. На УМВБ офіційний курс визначався шляхом встановлення фіксингу на міжбанківському ринку - як середньозважена величина курсів комерційних банків за обсягами купівлі-продажу валюти на кінець дня.

Лібералізація валютного ринку стимулювала низку позитивних тенденцій: стабілізувалися міжбанківський і офіційний обмінні курси; збільшилися загальні обсяги щоденних операцій на міжбанківському валютному ринку; поліпшилася збалансованість попиту та пропозиції на безготівковому ринку, а отже НБУ може стабільно викуповувати валюту, поповнюючи резерви. Крім цього НБУ скасував ряд обмежень: відмовився від права регламентувати відхилення курсів угод на міжбанківському ринку від офіційного курсу; суб'єкти ринку, здійснюючи купівлю-продаж валюти, самостійно визначають розмір маржі між курсами та комісійними; відмінена заборона на відхилення курсів готівкового продажу від офіційного.

Проте девальваційні процеси були лише дещо затримані і з часом вони посилилися: в липні 1999 р. курс гривні знизився на 8,03%, в вересні - на 9,45%, в листопаді - на 5,61%. Курс вийшов за межі валютного коридору і НБУ довелося відмовитись від оголошених його меж. Проведення в грудні 1999 р. на міжбанківському ринку торгівельної сесії забезпечило стабілізацію курсу гривні.

Заявою уряду та НБУ від 22.02.2000 р. на Україні запроваджується режим плаваючого валютного курсу, який в більшій мірі відповідає стану інтеграції України у світову економіку, сприяє збалансованості попиту на іноземну валюту з її пропозицією, забезпечує компенсацію внутрішньої інфляції, підтримує конкурентоспроможність українських товарів, зберігання валютних резервів. Протягом 2000 р. відбувалася або ревальвація гривні, або незначна її девальвація (знецінилася на 4,25%). Офіційний курс визначався на базі котирування п'яти-шести великих банків, завдяки чому не можна було вважати курс реальним, а процес його формування ринковим.

Незважаючи на те, що у ці роки розвивалися позитивні тенденції, загальновизнаним є той факт, що більшу частину шляху до сталого зростання національної економіки ще належить пройти. Однією з передумов подальшого просування до цієї мети становило забезпечення стабільності національної фінансової системи та впорядкування фінансів як на рівні держави, так і на рівні місцевих бюджетів та фінансів підприємств. Зрозуміло, забезпечення фінансової складової зростання національної економіки вимагало комплексного підходу і значних зусиль у різних сферах - створення або оновлення законодавчої бази, оздоровлення і реорганізації банківської системи, поліпшення на всіх рівнях платіжної дисципліни, виведення з "тіні" та повернення в Україну фінансових активів юридичних осіб та окремих громадян. В 2001 р. НБУ продовжує політику плаваючого валютного курсу. Особливість курсової політики в цей період полягає в тому, що вона є одним з чинників стабільності національної валюти і провjдиться в інтересах експортерів та імпортерів. Гривня стає стабільною валютою. На її стабільність впливає перш за все значні надходження валютної виручки від експортерів. [65;с.9]

На сучасному етапі розвитку Україна здійснює співпрацю із зарубіжними донорами на двосторонній та багатосторонній основі.

Їх можна поділити на 4 групи:

а) міжнародні організації;

б) країни, що здійснюють широкомасштабні програми допомоги;

в) країни, чия допомога сконцентрована лише на двох - трьох секторах;

г) країни, чия діяльність обмежується обміном експертів та програмами малих грантів.

Переважна частина зовнішніх ресурсів надходить в Україну каналами міжнародних організацій, які надають кредити на пільгових умовах, значну фінансову допомогу, зокрема фінансування програм технічної допомоги. Найбільшими джерелами зовнішнього фінансування для України на етапі ринкової трансформації економіки є МВФ та Група Всесвітнього банку. МВФ зосереджується на формуванні загальних макроекономічних засад ринкової економіки в Україні. Саме МВФ установлює загальні макроекономічні параметри всієї системи зовнішнього фінансування. Всесвітній банк концентрується на розвитку конкретних секторів в економіці. Більша частина офіційних запозичень України на теперішньому етапі пов'язана з виконанням умов Програми розширеного фінансування (ПРФ) МВФ. Положення поточної програми ПРФ встановлюють орієнтири в основних секторах економіки, де діють інші значні донори, зокрема Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Країни, регіональні донори та неурядові донорські організації в основному надають допомогу за конкретними напрямами та програмами на рівні галузей або секторів економіки, технічна допомога на двосторонній основі покликана сприяти виконанню Україною умов фінансування з боку МВФ та Всесвітнього банку. [19;с.36]

У випадку успішної реалізації Програми розширеного фінансування, Україна починаючи вже з 2001 року могла би обмежитись консультативною підтримкою фахівців МВФ. До такої практики відносин з МВФ перейшли Польща, Чехія, Угорщина після завершення фінансових програм, направлених на підтримку переходу національних економік до ринкових відносин.

Це, звичайно, не означає виходу цих держав, а в подальшому - і України з ринків зовнішніх запозичень. Основними кредиторами України, очевидно, залишаться Світовий банк, ЄБРР та приватні інвестори. Однак, на той час основними позичальниками з української сторони мали б стати окремі суб'єкти підприємницької діяльності.

Якими можуть бути можливі наслідки розірвання Україною програм співробітництва з МВФ та виходу зі складу членів Фонду? Програма розширеного фінансування не є самодостатньою а продовження співробітництва з Фондом - не самоціль для нас. Успішна реалізація програм Фонду є умовою не тільки подальшої співпраці з майже усіма міжнародними фінансовими організаціями, але і найважливішим сигналом, своєрідним "зеленим світлом" для приватних інвесторів (Див. Додаток 4).

Процедурами діяльності МВФ передбачене дострокове погашення країною-членом всіх отриманих від Фонду кредитів. Це відбувається у разі, коли Фонд дійде висновку, що рішення про надання кредитів було прийнято на основі інформації про виконання умов (у тому числі юридичних), яку було спростовано даними, що надійшли пізніше.

Чого ж можна очікувати у разі прийняття Верховною Радою рішення про відклик Меморандуму економічної політики та денонсацію договору про вступ України до МВФ? Можливі наслідки можна розділити на дві групи: політичні та соціально-економічні. Політичні наслідки: Перш за все, внаслідок такого безпрецедентного випадку, Україна не тільки надовго опиниться серед аутсайдерів світового економічного співтовариства, але буде завдано значної шкоди і політичному іміджу нашої молодої держави.

Вихід зі складу учасників МВФ стане для всього світу чітким сигналом про те, що Україна обрала курс на політичну самоізоляцію. Це "клеймо" на довгі роки залишить Україну "за бортом" європейської інтеграції. Слід також очікувати зниження авторитету України в таких впливових організаціях, як ООН.

Економічні наслідки прийняття рішень щодо розірвання відносин з МВФ матиме як коротко - так і довгострокові наслідки. Це дуже швидко призведе до оголошення суверенного дефолту, пред'явлення до негайної сплати всіх зовнішніх боргових зобов'язань (а це - близько 11 мільярдів доларів) та накладання арешту на іноземні активи не тільки України як держави, але й на майно суб'єктів підприємницької діяльності.

В цих умовах на довгі роки нам можна буде забути не тільки про комерційні запозичення, але й про прямі іноземні інвестиції в "реальну економіку", що унеможливить її структурну перебудову та технологічне переозброєння. [70;с.61]

Крім того, слід зауважити, що навіть одностороннє розірвання Україною договору про вступ до Фонду не означатиме миттєвого виходу з нього. Фонд прекрасно розуміє, що Україна на протязі декількох років не зможе погасити заборгованість перед ним у розмірі 2,8 млрд. доларів. А до врегулювання проблеми заборгованості перед МВФ. розробки графіку її погашення ніхто нас "не відпустить".

Процедури Фонду передбачають офіціальний розгляд питання про вихід зі складу членів Виконавчою Радою, здійснення Директором-розпорядником консультацій з керівництвом Фонду та окремих міжнародних фінансових організацій, публікацію заяви про втрату державою-членом права на використання ресурсів Фонду, прийняття рішення про призупинення права голосу держави-члена. І лише останньою мірою цього процесу є примусове виведення держави зі складу членів Фонду.

Тобто, не ми "гордо" вийдемо із Фонду, посилаючись на ідеологічні розбіжності. Нас просто визнають неплатоспроможними і виставлять за двері після довгої та принизливої внутрішньої процедури, яка буде спостерігатися та широко коментуватися у всьому світі.

На 2001 р. НБУ розробив ряд заходів, спрямованих на подальшу лібералізацію валютного ринку та посилення внутрішньої стабільності гривні:

- сприяння процесу дедоларизації економіки шляхом зростання гривневих активів порівняно із вкладаннями в активи в іноземній валюті;

- стимулювання надходжень й уповільнення відпливу з країни іноземної валюти;

- забезпечення ефективного функціонування національної валютної системи завдяки збалансованості платіжного балансу;

- створення умов для гармонізації інтересів імпортерів і експортерів;

- удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадженням нових видів міжнародних розрахунків, які є ефективними і зручними для учасників зовнішньоторговельних угод.

Слід зазначити, що Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках. Фундаментальною причиною цього є слабкість національної економіки. Через це Національний банк України змушений тримати гривню на "короткому повідку", оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валютою, які ще застосовуються у прямій чи непрямій формі, можуть мати негативні наслідки для її стабільності. Водночас низька частка України у загальному обсязі світової торгівлі не робить необхідною торгівлю гривнею на великих міжнародних валютних ринках. Тому гривнею обмежено торгують на окремих валютних ринках країн-членів СНД, які є найбільшими торгівельними партнерами України. До того ж ресурси українських банків є занадто обмеженими, щоб говорити про їх присутність (хоча б із погляду валютних спекуляцій) на закордонних біржах. Нарешті, НБУ розумно не допускає участі іноземних суб'єктів у торгах гривнею в Україні, оскільки навіть одна масштабна спекуляція могла б похитнути стабільність валютного курсу. Отже, підсумовуючи, слід сказати, що взаємодія українських суб'єктів з міжнародними ринками має в наші дні обмежений характер. [44;с.82]

Україна відносно більше інтегрована в міжнародні ринки цінних паперів, але й ця інтеграція стримується наявними обмеженнями, зокрема такими, як фактична відсутність вільної конвертації гривні. Тому українські суб'єкти де-юре можуть вільно залучати кошти на закордонних ринках цінних паперів, але іноземні портфельні інвестиції поки що обмежені неможливістю легко вивести свої вкладення з України, конвертувавши їх у "тверду" валюту, скажімо долари США. З цього приводу можна зробити висновок: на даний момент Україна не готова абсорбувати високі обсяги портфельних інвестицій з-за кордону.

Важливим елементом валютної політики є валютне регулювання, тобто регламентація державою режиму здійснення валютних операцій, міжнародних розрахунків, визначення загальних принципів валютного регулювання, повноважень державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ в регулюванні валютних операцій, прав й обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. [10;с.57]

Валютне регулювання в Україні здійснюється на підставі законодавчих та нормативних актів. Головними з них є: Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 р. №15-93, Закон України "Про порядок розрахунків в Іноземній валюті від 29.09.1994 р., .№185/94. [21], [22]

З метою забезпечення контролю за розрахунками за експортно-імпортними операціями, своєчасністю повернення резидентами України валютних цінностей та запобігання незаконному відпливу їх за межі України урядом розроблена низка заходів. Головним органом Валютного контролю є Національний Банк України. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Отже, зважаючи на все вище зазначене, валютна політика України має розвиватися і вдосконалюватися, а із запровадженням нової європейської валюти євро Україна повинна в подальшому орієнтуватися валютну політику на євро.

Україна є територіально найбільшою європейською країною, окрім Росії. Вона є більш відсталою в економічному плані від найменш розвинутих 10 країн ЦСЄ. А тому у разі приєднання виникла б значна потреба у структурній допомозі.

Таку характеристику навряд можна назвати схвальною чи задовільною для приєднання до ЄС. Тому проведення серйозних ринкових реформ, прискорення темпів економічного зростання та зростання добробуту населення має бути для нашої країни нагальною необхідністю, якщо ми хочемо колись стати частиною єдиної Європи. Оскільки навіть про асоційоване членство в ЄС Україні ще рано говорити, а ЄС для України стратегічним регіоном, то посилення співробітництва з ним у різних галузях повинно мати для нашої країни пріоритетне значення. Головне при цьому - встановлення правильних цілей і поступове наближення до них, що повинно якнайшвидше лягти в основу програм економічного розвитку України.

Широке використання євро, як у міжнародних розрахунках і операціях, так і внутрішньогосподарському обігу, може стати сферою співробітництва України та ЄС. [32;с.77]

Очікувалося, що після введення єдиної європейської валюти поступово в торгівлі України з країнами ЄС євро буде застосовуватися замість долара, таким чином, його частка в валютному ринку України зросла б. Звичайно, це залежало б від його стабільності та закріплення в ролі міжнародної валюти. Але певне знецінення євро не сприяє розширенню міжнародних розрахунків у цій валюті. У міру укріплення та зміцнення єдиної європейської валюти можуть бути переглянуті торгівельні відносини між Україною і країнами ЦСЄ також у напрямку більш широкого застосування євро у господарському і торгівельному обігу. Є ще одна можливість, коли розрахунки з Росією будуть проводитися переважно у євро. Можливо, завдяки цим обставинам частка єдиної європейської валюти на українському валютному ринку становитиме близько 30%, що може зумовити більшу увагу й інтерес один до одного з боку України та ЄС. Але це відбудеться, якщо Україна зможе зберегти свою частку зовнішньоекономічного обігу на європейському ринку.

Із введенням євро на внутрішньому ринку ЄС збільшилась прозорість цін, зменшились трансакційні витрати, усунені валютний та процентний ризики, що призводе до посилення конкуренції у спільному валютному просторі і зумовлює підвищення конкурентоспроможності продукції ЄС як на внутрішньому, так і міжнародних ринках. Отже, доступ на ринок ЄС матимуть лише ті українські підприємства, які будуть спроможні протистояти цій конкуренції. На жаль, на сьогодні таких підприємств в Україні не достатньо. Проте слід врахувати, що зміна декількох національних валют однією - євро, також зменшить витрати на обмінні операції та валютний ризик для українських експортерів, що може виявитися фактором зменшення їхніх витрат. [7;с 87]

Деякі економісти визначають ще одну проблему. Справа в тому, що з появою єдиної валюти звужується ринок спекулятивних валютних операцій. Можливо, що вони перекинуться і на український ринок. А враховуючи економічну нестабільність та слабкість фінансової системи нашої країни, проведення таких спекуляцій в Україні може бути цілком реальним. Також існує вірогідність того, що з часом, коли євро укріпить свої позиції як світова резервна валюта та валюта ведення міжнародних операцій, носії монетарної політики в Україні будуть орієнтуватися у валютній політиці на євро, а не на американський долар. Україна може використовувати євро також при формуванні своїх резервів.

Також слід зазначити, що Україна та її господарюючі суб'єкти підтримують тісні стосунки з європейськими фінансовими ринками, банками та іншими кредитними установами. На фондових ринках у країнах ЄС перебувають в обігу облігаційні позики українських емітентів. Євро буде використовуватися при здійсненні операцій з державними цінними паперами країн ЄЕВС.

Європейський Союз, який належить до найзначніших донорів України, веде свою діяльність в Україні через Представництво Європейської комісії, що працює в Києві з 1993 р. ЄС одним із перших серед міжнародних донорів розпочав надання технічної допомоги Україні в 1991 р.

Фінансові відносини між ЄС та Україною значно розвинулися за останні кілька років. Україна вже одержала грантову (безоплатну) допомогу за програмами ЄС на загальну суму близько 500 млн. євро. А найактивніше Європейський Союз співпрацює з Україною у сфері передачі сучасних знань і західного досвіду реформування. [9;с.72]

Отже враховуючи всі ці особливості, можна зробити підсумки. За будь-яких режимів обмінного курсу довгострокове завдання грошово-кредитної політики України полягає у підтримці внутрішньої цінової стабільності. Проте відсутність розвинутих фінансових ринків не дає змогу НБУ ефективно застосовувати операції на відкритому ринку.

Слід звернути увагу на те, що перехід центральних банків до рефінансування за допомогою операцій на відкритому ринку відповідає загальним світовим тенденціям. Дія таких чинників фінансові глобалізації, як стрімкий розвиток міжнародних фінансових ринків, функціонування сучасних комунікаційних і платіжних систем та неймовірне збільшення обсягів торгівлі на валютних біржах, призвела до того, що значні та недостатньо контрольовані фінансові потоки, що здійснюються у світових масштабах за допомогою новітніх технологій, дедалі частіше використовуються у спекулятивних цілях та стають причиною глибоких фінансових криз. Унаслідок цього центральні банки здійснюють відтепер операції рефінансування на відкритому ринку. В такий спосіб вони намагаються застрахувати себе від непередбачених ризиків.

Вже сьогодні в переважній більшості країн Центральної та Східної Європи центральні банки реально інтегровані в економічні процеси, займають активну позицію у відносинах з органами виконавчої влади і реалізують на практиці принцип політичної незалежності, подекуди цілком лібералізуючи валютний ринок і розпочавши лібералізацію ринку капіталів. Відповідна практика покликала сприяти перетворенню Національного Банку України на локомотив випереджувального економічного розвитку шляхом його безпосередньої участі у втіленні в реальне життя моделі безінфляційного економічного зростання, визначеної Посланням Президента України до Верховної Ради в стратегії економічного і соціального розвитку на 2000-2004 рр.[69;с.5]

2.3.1 Практичні рекомендації

Враховуючи особливості сучасного стану економіки України та її місце у міжнародній валютній системі, уряд повинен звернути увагу на ряд проблем та запровадити низку заходів по їх вирішенню.

Передусім необхідно справді узгодити економічну політику держави з валютною політикою НБУ. Бо сьогодні всі дії щодо валютного регулювання спрямовані або на ліквідацію наслідків фінансової кризи, або на адміністративне регулювання утримання курсу гривні щодо валютного коридору. І немає жодної потреби або дії, що були б спрямовані на ліквідацію причин нестабільності національної валюти, яка сьогодні очевидна, - вона не має потужності насамперед тому, що не підтверджена підвищенням макроекономічних показників.

Щодо проблеми високого ступеня залежності валютного ринку від руху іноземних інвестицій та одночасної їх потреби для розвитку української економіки, то НБУ необхідно визначити оптимальні обсяги іноземного інвестування у такому розмірі, який би не мав значного впливу на тенденції валютного ринку. А якщо говорити про потреби в іноземному інвестуванні, то уряд має знайти внутрішні резерви для розміщення коштів в економіку країни.

На даний момент у сфері національної валютної політики України є також інші важливі проблеми, які ми маємо розв'язати, а саме:

- створити сприятливі умови для повернення з-за кордону валютних коштів, що належать українським резидентам;

- Державній валютній інспекції разом із Державним митним комітетом та іншими міністерствами й відомствами необхідно створити ефективну систему контролю за рухом капіталів, валютними операціями, міжнародними розрахунками, створенням і ліквідацією зарубіжних активів у країні та національних активів за кордоном;

- забезпечити умови для нарощування валютних резервів із метою підтримки стабільності гривні;

- продовжити подальшу децентралізацію та лібералізацію валютного ринку з метою формування конкретного середовища і зменшення витрат на фінансове посередництво, розвиток та вдосконалення системи курсоутворення відповідно до структурних змін в економіці;

- сприяння процесу дедоларизації економіки шляхом зростання гривневих активів порівняно із вкладаннями в активи в іноземній валюті;

- забезпечення ефективного функціонування національної валютної системи завдяки збалансованості платіжного балансу;

- створення умов для гармонізації інтересів імпортерів і експортерів;

- удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадженням нових видів

- міжнародних розрахунків, які є ефективними і зручними для

- учасників зовнішньоторговельних угод;

- створити єдиний державний орган, який би займався координацією питань щодо валютного регулювання; важливим елементом валютної політики є валютне регулювання, тобто регламентація державою режиму здійснення валютних операцій, міжнародних розрахунків, визначення загальних принципів валютного регулювання, повноважень державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ в регулюванні валютних операцій, прав й обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Отже, зважаючи на все вище зазначене, валютна політика України має розвиватися і вдосконалюватися, а із запровадженням нової європейської валюти євро Україна повинна в подальшому орієнтуватися валютну політику на євро. Але за будь-яких режимів обмінного курсу довгострокове завдання грошово-кредитної політики України полягає у підтримці внутрішньої цінової стабільності.

Висновки

Становлення та розвиток міжнародних фінансів відбувалися в тісному взаємозв'язку з процесом формування держав, розвитком міжнародного поділу праці та світової торгівлі, утворенням світового ринку. Посилення економічних зв'язків держав стародавнього світу об'єктивно призвело до формування системи міжнародного обміну з відповідними їй інструментами та інституціями (гроші, платіжні документи, банки, біржі, митно-тарифні фінансові механізми).

Історично першими з'явилися національні валютні системи з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за межі національних кордонів, а тому тісно пов'язана з міжнародною валютною системою. В свою чергу, міжнародна валютна система сформувалася і була юридично закріплена міжнародними домовленостями, вона представляє собою інструментно-функціональну форму організації міжнародних валютно-фінансових відносин. Головним завданням світової валютної системи є регулювання сфери міжнародних розрахунків та валютних ринків, опосередкування платежів за експорт та імпорт товарів, капіталів, послуг та інших видів міжнародної господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці.

Як вже було зазначено міжнародна валютна система пройшла довгий шлях свого розвитку і існувала у таких формах: золотий, золотодевізний стандарти та система плаваючих курсів. Золотий стандарт був заснований на офіційному закріпленні країнами золотого вмісту в національній грошовій одиниці. Золотодевізний стандарт був заснований на офіційно встановлених паритетах валют відносно долару США. Система ж плаваючих курсів передбачала в якості резервів існування будь-яких активів.

На сучасному етапі розвитку міжнародна валютна система стикається з великою кількістю проблем: втрата доларом монопольної ролі, проблема золота, проблема багатовалютного стандарту. А в рамках валютної політики країн ЄС сформувалася нова Європейська валютна система, яка представляє собою встановлення валютних курсів до єдиної грошової політики та єдиної грошової одиниці - євро.

Глобалізація валютних відносин посилилася на базі інтеграції господарських зв'язків, унаслідок чого з'явилися валютні ринки, розкидані по всьому світу. Для сучасних валютних ринків характерна стійка нестабільність курсів валют. Головними видами деривативів є ф'ючерси, форварди, опціони та свопи. Хоча укладання угод із фінансовими деривативами дає широке поле для спекуляцій, ці ринки приносять і реальну користь усьому суспільству. Передусім йдеться про виконування фінансовими деривативами функцій управління та перенесення ризику. Ці ринки відіграють важливу роль у наданні суспільству економічної інформації

При проведенні операцій і розрахунків широко використовуються електронні засоби зв'язку. Операції здійснюються безперервно протягом доби по черзі в усіх частинах світу. Техніка валютних операцій уніфікована. Обсяг валютних операцій збільшується з метою страхування валютних та кредитних ризиків.. Обсяг спекулятивних та арбітражних операцій набагато перевищує обсяг валютних операцій, які пов'язані з виконанням комерційних угод.

Оскільки головним елементом кожної країни є її національна валюта, то ж необхідна наявність якого-небудь механізму, який дозволив би встановити її ціну, і цей механізм - валютний курс. Валютний курс справляє безпосередній вплив на конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обсяг і напрям зовнішньоторговельних потоків, рух капіталів, платіжний баланс країни. Він справляє вплив на внутрішньо економічний розвиток країни в цілому. Фінансова політика країни і валютна, зокрема, залежить від системи валютних курсів, тому існує два варіанти: курс може бути фіксований до іноземної валюти або може вільно плавати в залежності від попиту на іноземну валюту та її пропозицію. Сьогодні спостерігається загальна тенденція країн, які в більшій мірі використовують різноманітні види плаваючих курсів.

Заміна співвідношення сил у капіталістичному світі на користь Європи та Японії, ріст їх економічного потенціалу призвели до виступів проти валютної гегемонії США. Таким чином, американському долару потрібно триматися за своє "місце під сонцем", бо з появою у валютній сфері серйозних альтернатив місце і роль валюти в більшій мірі визначатимуться суб'єктивними настроями ринку.

Що ж стосується України, то проблема залучення коштів для забезпечення успішного розвитку економіки є найгострішою. Надходження капіталу з-за кордону може проходити у двох основних формах: у вигляді кредитів або інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства.

За сучасного ступеня взаємозалежності національних економік жодна країна не може розвиватися без іноземних інвестицій, тому політика держав спрямована на їх заохочення. Для України завдання полягає у використанні можливостей іноземних інвесторів для розширення внутрішньої купівельної спроможності попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво. Обмеження інвестиційних ресурсів в Україні та ситуація з обслуговуванням зовнішнього боргу зумовлюють необхідність утвердження максимально сприятливого інвестиційного середовища.

Список літератури

Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник.- М.: Юристъ, 2002.-366с.

Алисов Е.А. Правовое регулирование валютных отношений в Украине.-Х.: Фирма "Консум", 1998.-142с.

Антонов В.А. Мировая валютная система и международные расчеты. - М.: ТЕИС, 2000.-193с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. - К.: Либідь, 1995.-380с.

Бондаренко А. Какие современныемировые валюты можно считать мировыми? // МЭ и МО.- 2003.-№9.- С.48-52.

Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. - К.: Знання, 1999. - 304с.

Боринець С.Я., Дунська Є.О. Економічні наслідки введення єдиної європейської валюти євро // Фінанси України.-2002.-№9.-С.87-92.

Борисова К. Важный этап развития европейской интеграции // МЭ и МО.-2002.-№10.-С.18-24.

Борко Ю. Европейский Союз: углубление и расширение интеграции // МЭ и МО.-1998.- №8.-С.153-157.

Будкін В. Проблеми і перспективи між Європейським Союзом та Україною // Економіка України.-2000.-№9.-С.82-90.

В.Иноземцев, Е.Кузнецова. Возвращение Европы. Объединённая Европа на пути к лидерству в мировой политике // МЭ и МО.-2002.-№4.-С.44-49.

Валютне регулювання в Україні: Довідник: закони, укази, постанови, накази, інструкції. - К.: МП "Компас", 1995. - 136с.

Валюты стран мира. Справочник. - М., 1991.

Вірван Л.А. Міжнародні платіжні системи // Фінанси України.-2000.-№5.-С.60-68.

Вісник НБУ.- 2000.- №10

Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. - К.: Вища школа, 1995. - 465с.

Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: - Основи, 2001. - 411с.

Гроші та кредит. /М.І. Савлук та інші. - К.: КНЕУ, 2001. - 602с.

Гусинська Н.М. Логіка валютно-фінансової інтеграції у перехідній економіці // Фінанси України.-2001.-№4.-С.36-38.

ДахноІ.І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. -К.: МАУП, 2002.-216с.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року. №15-93.

Доронин И. Мировой финансовый рынок на пороге ХХI в.// МЭ и МО.-2000.-№8.-С.33-41.

Доронин И., Загашвили В., Приписнов В. Мировая хозяйственная конъюнктура в 2000-начале 2001 г.// МЭ и МО.-2001.-№8.-С.3-14.

Друзик Я.С. Мировая экономика на финише века. - Мн.: Издательский центр "Экономпресс", 1997.-416с.

Економіка зарубіжних країн: Підручник/ А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураковський та ін.- К.: Либідь, 1996.-415с.

Жан-Поль Бландіньєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці // Фінанси України.-2000.-№8.-С.107-114.

Закон України від 16.04.1991 року "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Зевин Л. Проблемы регулирования глобальных економичесикх процессов // МЭ и МО.-2002.-№7.-С.38-45.

История мировой экономики. /А.Н. Маркова и др. - М.: Юнити, 1995. - 728с.

Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник.-Харків: Консум, 2000.-464с.

Кваша С., Патика Н. Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір // Економіка України.-2001.-№9.-С.77-81.

Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента, денег. - М. - 1978. - 685с.

Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч.-Ч.1. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие. - М., 1997.-416с.

Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. - Ч.ІІ. Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое регулирование. Учебное пособие. - М.: Междунар. отношения, 2000.-488с.

Кізима Т.О Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку // Фінанси України.-2001.-№10.- С.118-126.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб.-3-те вид.,перероб. і доп.- К.: Знання - Прес, 2002.-406с.- (Вища освіта ХХІ століття).

Крамаренко Я. Валютні деривативи: походження та методи аналізу // Економіст.-2000.-№12.-С.54-57.

Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика. - М.: ЮНИТИ, 1997.-450с.

Крупка М.І. Фінансові особливості економічної інтеграції України у світове господарство // Фінанси України.-2001.-№9.-С.8-21.

Лісовенко В.В. Кредитний рейтинг у системі управління державним зовнішнім боргом // Фінанси України.-2000.-№11.-С.30-39.

Ломакин В.К. Мировая экономика. - М.: ЮНИТИ, 2000.-758с.

Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економіка: Навч. посібник.- К.: ВІПОЛ, 1996.

Маслов С. Валютний ринок в Україні: особливості формування. Монографія.-Харків:"Майдан", 2000.-200с.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник. / Под ред. Л.Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 1994.-608с.

Международные экономические отношения. / Под ред. Е.Ф. Жукова. - М.: ЮНИТИ, 2000.-364с.

Мировая экономика/ Под ред. Л.Тарасевича.- Спб: Питер,2001.-320 с.: ил. - (Серия "Учебники для вузов").

Міжнародна економіка. Навчальний посібник/ За ред. Козака Ю.Г., Новацького В.М.-К.: Центр навчальної літератури, видавництво "АртЕк", 2002.-436с.

Міжнародні валютно-кредитні відносини./ А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікора та інші.-К.: Либідь, 1997.-327с.

Міжнародні економічні відносини. Історія міжнародних економічних відносин / Керівник авт. Кол. А.С. Філіпенко. - К.: Либідь, 1992.-192с.

Міжнародні економічні відносини. Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Верчун, С.Я. Боринець. - К.: Либідь, 1992.-256с.

Міжнародні економічні відносини: Система регулювання міжнародних економічних відносин / А.С. Філіпенко, І.Б.Бураковський, В.С. Будкін та інш. - К.: Либідь, 1994.-256с.

Наухович Э.С., Смитенко Б.М. и др. Мировая экономика на рубеже ХХ-ХХІ вв. - М.: Финансы, 1995.-346с.

Носкова И.Я. Международные валютно- кредитные отношения. - М.: ЮНИТИ, 1995.-209с.

Носкова И.Я. Платежный баланс и валютный курс. - М: ВЗФЭИ, 1998.-334с.

Носкова И.Я., Максимова Л.М. Международные экономические отношения.- М: ЮНИТИ, 1995.-152с.

Овчинников Г.П. Международная экономика. - Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999.-392с.

Опришко Р.Ф. Міжнародне економічне право. - К., 1995.-192с.

Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения. - М.: Прогресс, Универс., 1994.-974с.

Петрашко Л.П. Валютні операції: Навч. посібник.-К.: КНЕУ, 2001.-204с.

Поважна Н.Я. Політика міжнародних фінансових організацій у країнах з перехідною економікою // Фінанси України.-2002.-№9.-С.87-91.

Полозненко Д. Фінансова глобалізація та її можливі наслідки // Економіка України.-2002.-№9.-С.12-17.

Приписнов В. Основные сдвиги в мировой хозяйственной конъюнктуре // МЭ и МО.-2000.-№8.-С.3-9.

Сакс Д., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: уроки для України. /Пер. з англ. - К.: Основи, 1996. - 430с.

Статистичні таблиці. З послання Президента України До Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році"// Економіст.-2002.-№7.- С.9.

Узлюк Т.А. Державне регулювання валютної системи в Україні // Фінанси України.-1999.-№8.-С.114-119

Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть/ А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін.- К.:Либідь, 2002.-470с.

Україна на шляху до Європи./ За ред. Л.Хоффмана, Ф.Мюллера.-К.: "Фенікс", 2001.-343с.

"Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки. Послання Президента до Верховної Ради України"// Урядовий кур'єр.-2000р.-№34.-С.5-12.

Хорошевський В.І. Міжнародні фінансові інститути й економічні інтереси України // Фінанси України.-2002.-№6.-С.61-71.

Школа І.М, Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. - Чернівці, : Рута, 1996.-287с.

Шмырева А.И., Колесников В.И., Климов А.Ю. Международные валютно-кредитные отношения. - СПб: Питер, 2002.-272с.

Экономика: Учебник/ под ред. А.С. Булатова.- М.: издательство БЕК, 1997.-816с.

Юргеливич С. Валютне регулювання: зарубіжний досвід та пропозиції щодо України // Економіка, фінанси, право.-2000.-№10.-С.3-7.

Юрій І.С. Україна і Європейський валютний союз: генезис входження // Фінанси України.-1998.-№1.-С.118-120.

Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. - К.: Знання, 1999.- 359с.

Я. Офманис. Что происходит с евро? // МЭ и МО.-2001.-№5.-С.16-18.

Bank for International SETTLMENTS Annual Report

Morgan Guaranty Trust Company, Federal Reserve Bank of St. Louis

The Economist. 1996. March 16. P.16

Working Paper WP/00/30. JEL. Classification Number: P2. P3. 2000. Febr.

www.bank.gov.ua

Размещено на Allbest.ru

...