Міжнародно-економічні відносини України та Китаю у сфері торгівлі та бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН «ХАРКІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ»

Кафедра міжнародних економічних відносин

Пояснювальна записка

до дипломної роботи

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

на тему: Міжнародно-економічні відносини України та Китаю у сфері торгівлі та бізнесу

Виконала: студентка 4-го курсу, групи ЕС-09-1к

напряму підготовки 0302

спеціальності 6.03020301

«міжнародні економічні відносини»

Щегольська Анна Юріївна

Керівник: к.е.н., доц. А. І. Топорков

Рецензент______________________________

(прізвище та ініціали)

Харків - 2013

Вступ

На даний момент економіка України, як і більшості країн, що розвиваються у світі, знаходиться у стані економічної рецесії. Досить гостро стоять проблеми економічної співпраці із державами, блоками, регіональними економічними угрупуваннями, інтеграції. До вирішення цих проблем підштовхують недостатня платоспроможність населення, загальна економічна нестабільність, негативне сальдо бюджетного балансу, порівняно із розвиненими країнами високий рівень безробіття та багато інших проблем. Актуальність теми дипломної роботи полягає у тому, що співпраця з Китаєм, яка зародилася ще з часів існування України у складі Радянського Союзу, набула більшого значення для незалежної України та на сьогодні сягла найвищих показників. Певний період це економічне співробітництво надавало значних переваг економіці країни, коли і Китай в свою чергу зміг знайти бажані ринки збуту на території нашої країни. Усім відомі привілеї, такі як низька ціна, дешева робоча сила, значні обсяги імпорту, можливість копіювати технології та робити більш дешеві аналоги устаткування, технічного обладнання надали певних переваг Китаю на ринку товарів України, особливо у текстильній, автомобільній, харчовій, технічній та технологічній галузях. Але чи буде й надалі знижуватися якість імпортованих з Китаю товарів, чи не програє Китай свої позиції на ринку через вже прогнозований економістами зріст заробітної плати? Та чи зможе конкурувати із іншими країнами, такими як Індія, Туреччина та ін. , які сьогодні посідають все більш активні позиції на ринку і теж мають такі переваги, як низька ціна, задовільна якість та великі обсяги? Ці питання є цікавими для мене як для економіста-міжнародника.

Об'єктом дослідження є розвиток міжнародно-економічних відносин України та Китаю з моменту їх заснування до сьогодні.

Предметом дослідження визначено співпрацю країн в сфері торгівлі та бізнесу.

Робота присвячена дослідженню проблем економічної співпраці України та Китаю в умовах глобалізації світової економіки. Основні завдання моєї роботи полягають у тому, щоб:

1) дослідити динаміку розвитку економічної співпраці України з Китаю та визначити її стан на сучасному етапі;

2) спрогнозувати подальший розвиток обох країн;

3) знайти джерела співпраці та економічних відносин;

4) розкрити проблеми на шляху до більш плідної співпраці;

5) визначити позитивні та негативні боки міжнародно-економічних відносин країн, їх соціальний вплив та можливі наслідки;

6) спрогнозувати майбутню вигідність економічного співробітництва України із Китаєм;

У 2011 році українсько-китайський товарообіг вийшов на свої рекордні показники - більше 10 млрд. дол. Особливо слід відзначити, що різкий стрибок у динаміці був забезпечений всього за декілька останніх років, після деякого "помаранчевого" застою. Україна і Китай стали стратегічними партнерами і зараз переживають найкращий період своєї взаємодії за всю 20-річну історію з моменту встановлення дипвідносин. «Китай задоволений досягнутим високим рівнем двосторонніх відносин з Україною», - схарактеризував нинішній стан двосторонніх відносин посол КНР в Україні Чжан Сіюнь.

За словами Надзвичайного і Повноважного Посла, зараз найголовніше - конвертувати високий рівень політичного співробітництва між обома країнами в «реальні результати, які працюватимуть на кожного громадянина». Говорячи про стан українсько-китайських відносин, слід відзначити низку специфічних нюансів. По-перше, формально правову базу українсько-китайського співробітництва складають 225 документів. Правда, серед них немає найголовнішого - повноцінного Договору про дружбу і співпрацю. Є тільки кілька декларацій. Так, у 2001 році під час візиту тодішнього голови КНР Цзян Цземіня до Києва була підписана Спільна декларація про дружбу і всебічне співробітництво в XXI столітті. Через десять років, у 2011 році, під час візиту нинішнього голови КНР Ху Цзіньтао було підписано Спільну декларацію про встановлення і розвиток відносин стратегічного партнерства. До цього слід також додати, що українсько-китайські відносини розвиваються за «Дорожньою картою», розрахованою на 2010-2012 роки. Таким чином, перед Києвом і Пекіном стоїть завдання не просто визначити поточну перспективу на подальший період, а й, нарешті, закласти базовий фундамент під стратегічне співробітництво.

По-друге, динаміка двостороннього товарообігу заслуговує на увагу. Правда, багато в чому потенціал співпраці далекий від свого розкриття. Україна і Китаю потрібно спочатку провести внутрішні реформи, спрямовані на побудову нової економічної моделі. Після цього буде чіткіше видно формат оптимального двосторонньої економічної взаємодії. Говорячи про цифри товарообігу, відзначимо, що в 1992 році, тобто на самому початку «шляху», обсяг торгівлі між Києвом і Пекіном становив 230 млн. дол. На початку 2010 року, тобто на старті нового, «постпомаранчевого» етапу цей показник був 6 млрд. дол. і згодом за цей же рік виріс на 44% - до 7,7 млрд. дол. А до кінця 2011 року товарообіг подолав психологічну позначку в 10 млрд. дол., сягнувши нових вершин. До речі, це та сама вершина, яку намітили перед собою президент України Віктор Янукович і голова КНР Ху Цзіньтао в Пекіні, під час вересневого 2010 року візиту українського лідера до КНР. Як бачимо, президентське завдання не просто виконане, а достроково перевиконане.

По-третє, спостерігається тенденція збалансування торговельного сальдо. На даний момент пропорція становить 60% на 40% на користь китайського експорту. Проте українська сторона теж має свою перевагу - високий рівень науки і техніки, що виграє конкуренцію у китайських партнерів.

По-четверте, слід відзначити зростання питомої ваги високотехнологічної продукції в загальному обсязі товарообігу. Цей показник уже перевалив за 50%. Найкращу динаміку показали сфери військово-промислового співробітництва, космічних технологій, машинобудування, хімпрому та металургії.

Для того, щоб більш глибоко зануритися у ці питання, я базуватиму свою працю на дослідженнях відомих вчених-економістів сучасності, точках зору представників зовнішньоекономічної діяльності, об'єктивних статистичних даних, статтях у наукових журналах і власних висновках. Також джерелами будуть актуальні публікації у сфері економіки та політики (за умов принципового впливу на економіку) обох країн. Також планую дослідити взаємну вигідність для обох країн від співпраці на сьогодні та в майбутньому.

РОЗДІЛ I. МІЖНАРОДНО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ ТА КИТАЮ ВПРОДОВЖ ІСТОРІЇ ТА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

1.1 Розвиток Україно-Китайських відносин впродовж історії

україна китай економічний відносини

В Китаї щороку відбувається вдосконалення зовнішньоекономічної стратегії розвитку, основна її мета полягає в тому, щоб перетворити Китай до 2020 - 2030 років у найбільш економічно потужну державу світу. Специфічною рисою цієї програми є те, що вона стосується не тільки мешканців цієї країни, а й усіх китайських мігрантів. Отже, в економіку Китаю почав високими темпами вливатися капітал китайських підприємців всього світу.

Тож починаючи з кінця XX століття, весь світ став говорити про так зване «китайське економічне диво». Суть його полягає в тому, що ця країна розвивається стабільно високими темпами, незважаючи на світові кризи. На даний момент Китай входить у число трьох великих країн світу, які виготовляють найбільше сталі та електроенергії [1].

Китайська Народна Республіка (КНР) є одним зі світових економічних і політичних лідерів. Зовнішня політика України щодо КНР визначається багатьма чинниками, серед яких не останнє місце посідає саме її зростаюче політичне та економічне значення у світі; можливість впливу КНР на глобальному та регіональному рівнях; перспективність китайського ринка для вітчизняної продукції. Американські дослідники вважають, що Китай у 2035 р. перевершить за економічною потужністю США. Так, у своєму виступі (2005 р.) президент Китаю Ху Цзіньтао наголошував, що за короткий період з 1978-2004 pp. внутрішній валовий продукт (ВВП) країни зріс з 147,3 млрд. дол. до 1,6494 трлн. дол. Щорічний приріст складає 9,4 %, зросли об'єм зовнішньої торгівлі та запаси іноземної валюти [2]. Відомі економісти світу, аналізуючи економіку КНР, як і раніше, впевнені, що Китай залишається регіоном, в якому темп розвитку економіки буде одним з найшвидших у світі, а зростання ВВП Китаю буде збережено на рівні 8% [3, c.477].

Загалом Китайська Народна Республіка - це потужна аграрно-індустріальна країна. Найбільшого розвитку та поширення тут набули такі галузі промисловості, як чорна та вугільна металургія; машинобудування та приладобудування; фосфорно-фаянсове виробництво; також газова, нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна галузі. У більшості з галузей Китай займає провідні місця у світі. Тут працює велика кількість морських та авіаційних портів, а також розвинені найновіші види транспорту [4, c. 49-63]. Різним аспектам розвитку країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), присвячені роботи вітчизняних авторів: Б. М. Гончара, Є. Є. Камінського, С. В. Проня, Л. О. Лещенка, О. В. Шевчука, С. О. Шергіна [5-9]. Проте проблеми формування відносин України з країнами регіону, зокрема з КНР, лише починають досліджуватися. Враховуючи, що Україна активізувала свою політику у східному напрямі (про що свідчать, зокрема, останні візити прем'єр-міністра України Ю. В. Тимошенко в країни АТР), постає необхідність даної розвідки.

На сучасному етапі Китай є найактивнішим партнером України в АТР. Окрім стрімкого економічного розвитку, Пекін є постійним членом Ради Безпеки ООН та ядерною державою. Співробітництво з таким партнером може посилити позиції України на міжнародній арені. Китай інтересний своєю моделлю розвитку і Україна може вивчати (використовувати) досвід КНР, адже більше десятиліття тому Китай був виключно сільськогосподарською країною, а на сьогодні має найпривабливішу для інвесторів економіку в світі. Отже, незважаючи на те, що для України пріоритетним напрямом зовнішньої політики є Євросоюз, необхідно пам'ятати, що Китай поступово стає економічною наддержавою.

Україна на сьогодні не є головним пріоритетом для КНР. Водночас, за геополітичним розташуванням, економічним потенціалом (ресурси і науково-технічний потенціал), Україна становить інтерес для Китаю у політичному вимірі та як економічний партнер. Інтересу китайської сторони щодо України, сприяє її незалежна політика, що робить можливим двосторонню координацію дій у міжнародних організаціях, на різних міжнародних форумах та дає можливість ефективніше відстоювати національні інтереси кожної із сторін; зростання політичної ваги нашої держави в Європі та у світі. Пекін шукає союзників у Європі і на пострадянському просторі та розуміє можливість використати "українську карту" у відносинах з Росією (Україна може бути важелем впливу на РФ).

Китай вбачає в Україні і перспективного економічного партнера, насамперед у таких галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема, космічна техніка, авіа- та суднобудівна галузь, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо; для КНР Україна це ще і ринок збуту продукції китайських підприємств.

Вже 27 грудня 1991 р. уряд КНР одним із перших визнав незалежність України, 4 січня 1992 р. були встановлені дипломатичні відносини між двома країнами. Функціонують дипломатичні представництва двох країн, що забезпечує зв'язок між обома сторонами та уможливлює надходження інформації про аспекти внутрішньої і зовнішньої політики. Між урядами Китаю та України підписано десятки документів, спрямованих на поглиблення та розширення двосторонніх відносин у торговельно-економічній, науково-технічній, військово-технічній, правовій та гуманітарній сферах.

Україна та Китай підтримують дружні й партнерські відносини. Упродовж існування дипломатичних відносин між Києвом та Пекіном здійснювався обмін візитами найвищого та високого рівня. Саме на них обговорюються найважливіші питання двосторонніх відносин, дається оцінка міжнародним подіям. Президент України, Голова Верховної Ради України (ВРУ) і Прем'єр-міністр, Міністр закордонних справ і інші лідери держави в різні історичні періоди здійснили візити до КНР. Зокрема, президент України Л.Кравчук у листопаді 1992 р. з офіційним візитом знаходився в КНР, а наступного року до України прибув міністр закордонних справ КНР Цянь Цічень. Важливою подією для подальших відносин був візит голови КНР Цзян Цземіня у вересні 1994 р. в Україну. Президент України Л. Кучма у грудні 1995 р. здійснив офіційний візит у КНР, де була підписана Декларація про розвиток та поглиблення відносин дружби і співробітництва між Україною і КНР, в якій вказано, що держави сповнені рішучості вивести відносини між країнами на новий рівень конструктивного партнерства, зверненого у XXI ст., будуть взаємодіяти у політичній, економічній, гуманітарній сферах.

Загалом, українсько-китайські зустрічі на вищому рівні були регулярними, здійснювалися обміни візитами глав урядів, парламентів, керівників міністерств і відомств. Так, прем'єр-міністр України В. Пустовойтенко (грудень 1997 p.), міністр закордонних справ А. Зленко (січень 2002 p.), голова ВРУ І. Плющ (лютий 2002 р.) здійснили візити в КНР. У грудні 2000 р. на засіданні ВРУ були обговорені й схвалені рекомендації щодо розширення сфер співробітництва між Києвом та Пекіном, втілення в життя яких розпочалося з візиту до України голови КНР Цзян Цземіня (липень 2001 p.). Зазначимо, що основна частина двосторонніх переговорів на найвищому рівні завершилась підписанням 21 липня 2001 р. Спільної декларації про дружбу й всебічне співробітництво у XXI ст. Під час цього візиту уряди двох країн підписали Обмінні листи до "Доповнення 1999 р. до Угоди між урядом України та урядом КНР про надання державного кредиту від 1992 р." (згідно з якими ставка державного кредиту Китаю зменшується з 5 до 3% річних) та щодо надання уряду України гуманітарної допомоги на суму 10 млн. юанів (близько 1,2 млн. дол.) для реалізації проектів, узгоджених урядами двох країн.

До того ж розвивається міжпарламентське співробітництво між двома країнами. У Верховній Раді України та Всекитайських Зборах народних представників створені і функціонують групи Дружби. Регулярність політичного діалогу забезпечується консультаціями між зовнішньополітичними відомствами України і КНР на рівні заступників міністрів закордонних справ двох країн. Працюють двосторонні комісії і підкомісії.

Під час офіційних візитів між Україною і Китаєм були підписані двосторонні комюніке, декларації. Зрештою, в даних документах вказано, що обидві сторони докладуть необхідних зусиль для розширення і поглиблення довгострокових відносин. Отже, не зважаючи на територіальну віддаленість і різну вагу на міжнародній арені, Україну і Китай зближує схожі політичні позиції та неприйняття однополярного устрою світу.

У документах також наголошено, що держави підтримують прагнення народів своїх держав до єдності. Зокрема, Україна визнає, що уряд КНР є єдиним законним урядом Китаю, а Тайвань - невід'ємною частиною території Китаю і підтверджує, що не буде встановлювати з Тайванем офіційних відносин. КНР також підтримує територіальну цілісність України, що є важливим, зважаючи на культурно-історичну специфіку регіонів України. На "тайванській темі" зупинимося детальніше. КНР неодноразово наголошувала, що вдячна Україні за тверде дотримання принципу "одного Китаю". Проте, 1996 рік був дещо складним у відносинах України і КНР. Причиною став візит у Київ віце-президента Тайваню Лян Чжаня, що викликав негативну реакцію влади КНР, і в подальшому призвело до "охолодження" відносин між Києвом і Пекіном на кілька років. Хоча українське зовнішньополітичне відомство заявило, що візит мав приватний характер і відбувався на запрошення Київського університету імені Тараса Шевченка. Професор цього університету В. Головченко вказував, що Україна мала шанс вступити у договірні відносини з могутньою державою, проте допустила візит віце-президента Тайваню і КНР відмовилася підписати з Україною базовий двосторонній договір, проект якого знаходився в МЗС.

Черговий інцидент стався, коли Тайбей відвідали українські парламентарії, серед яких був і перший президент Л. Кравчук. Згідно із прес-релізом адміністрації президента Тайваню Україні було запропоновано здійснити обмін представництвами з метою розширення і поглиблення співробітництва між Україною і Тайванем [10]. Дійсно, двосторонній товарообіг щорічно складає близько 300 млн. дол., а представництва острова в Україні немає. Зазначимо, що не визнаючи державність Тайваню, багато країн розвивають активні економічні відносини з островом, що не викликає протесту офіційного Пекіну. Чого не можна сказати про реакцію Китаю на будь-які навіть неофіційні спроби українців налагодити зв'язки з Тайванем. КНР намагається "мінімізувати" контакти української еліти з тайванськими політиками і бізнесменами. Можливо, з цієї причини інвестиційними і іншими можливостями взаємодії з Тайванем практично не користуються українські ділові кола. Пекін дуже чутливо ставиться до тайванської проблеми. Українське МЗС знову наголосило, що візит був неофіційним і що в Києві визнають "єдиний Китай" [11].

У квітні 2003 р. в рамках офіційного візиту до КНР Л. Кучма провів робочу зустріч з новообраним головою КНР Ху Цзіньтао, під час якої було обговорено стратегічні засади розширення співробітництва і взаємодії між Україною і КНР. Підкреслимо, що президент України став першим європейським лідером, який зустрівся з новим керівництвом КНР. Після зустрічі з Л. Кучмою міністр оборони Китаю Чі Хаотянь вказав, що нове партійне керівництво Китаю докладатиме всіх зусиль для подальшого розвитку відносин з Україною і що вважає українського президента "великим другом китайського народу" [12].

Встановлено дружні зв'язки між низкою міст України та провінціями і містами Китаю, що носять переважно характер співробітництва у торгівельно-економічній сфері. Серед найбільш активних можна відзначити Київську міську, Донецьку, Івано-Франківську, Запорізьку, Луганську, Харківську обласні державні адміністрації. Загалом 15 регіонів України і КНР встановили дружні зв'язки, але вони ще очікують наповнення конкретними результатами. Розвиток співпраці на регіональному рівні може принести позитивні результати, українські міста мають можливість вивчити досвід успішніших міст у питанні залучення інвестицій. Запоріжжя з 1996 р. співпрацює з містом Ічан, Чунцин. Співробітничають з китайськими містами Тяньцзінь, Цзінань, Синтай Харків і область (у Харкові реалізується китайський проект "Юньчен"). Одним з перших українських міст, що співпрацює з китайськими, була Одеса, яка в 1993 р. підписала документ з портом Циндао, були встановлені відносини і з провінцією Фуцзянь. Донецьк співпрацює з центром вугільної провінції Шаньсі, м. Тайюань, Донецька область з провінцією Гуандун, Луганськ з провінцією Хейлунцзян.

Україна і КНР координують свою політику в ООН, інших міжнародних організаціях. Це дозволяє відстоювати інтереси при розгляді різних питань, пов'язаних з економічним розвитком. Як було вже зазначено, існує чимало питань, з яких позиції сторін близькі, або збігаються. Результатами такої взаємодії є домовленості про взаємну підготовку кандидатур при виборах керівних органів системи ООН та їх спеціалізованих організацій, інших міжнародних інституцій. Прикладом може бути підтримка Україною позиції КНР у Комісії ООН з прав людини в 1996 p., підтримка Китаєм кандидатури України на виборах до непостійних членів РБ ООН на 2000-2001 pp. КНР у 1996 p. підтримала переведення України з групи країн В до групи С схеми розподілу видатків на фінансування операцій з підтримки миру ООН, що полегшило фінансові витрати для нашої держави.

Після президентських виборів 2004 р. в Україні дещо змінилася політична складова українсько-китайських відносин. Характер виборчої кампанії 2004 р. для КНР - це "держпереворот". Можливо, тому Пекін був серед тих, хто після другого туру виборів у листопаді 2004 р. привітав В. Януковича з обранням на посаду президента України. До того ж, на святкуванні 56-ї річниці створення КНР у Києві в жовтні 2005 р. представники нової влади не були запрошені, проте був запрошений Л. Кучма.

Проголошений Києвом євроатлантичний курс привів до "переформатування" відносини з Китаєм. Серед позитивних результатів 2005 р. важливим для України було підписання протоколу між Києвом і Пекіном про взаємний доступ на ринки товарів та послуг. Відбувся і візит парламентської делегації (квітень 2005 р.) на чолі із спікером ВР В. Литвином у КНР, що став першим після "помаранчевих" подій кроком щодо презентації нової України. В. Литвина прийняв Ху Цзіньтао, що свідчило про високий рівень інтересу КНР до нової ролі України.

У 2006 р. Київ активізував відносини з Пекіном. 30 жовтня 2006 р. відбувся офіційний візит в Україну голови всекитайського комітету народної політичної консультації Ради Китаю Цзя Цін Ліня, що сприяв відновленню політичного діалогу на вищому рівні. Зросла і кількість двосторонніх контактів на різних рівнях. І знову планували підписання широкомасштабного політичного договору про принципи відносин між Україною і КНР у XXI ст. Такий договір може бути підписаний під час офіційного візиту президента України в КНР, або китайського лідера в Україну. Китай має такі договори з сусідніми країнами, але не з усіма, зокрема з Росією і Казахстаном. Посол КНР в Україні Яо Пейшен у своєму інтерв'ю зазначав, що « з Україною у нас немає спільного кордону. Хоча це не означає, що ми не приділяємо уваги розвитку відносин з вашою країною.» Китай розглядає Україну як важливого партнера в Центральній і Східній Європі [13].

Керівництво України також неодноразово заявляло, що вважає Китай одним із головних партнерів не лише в АТР, а й у глобальному масштабі. Так, посол України в КНР С. Камишов вказував (2007 p.), що Україна розглядає відносини з Китаєм як пріоритетний напрям у своїй дипломатії, підтвердив готовність своєї країни разом з Китаєм вивести відносини на новий рівень [14].

У квітні 2007 р. під час зустрічі з віце-прем'єр-міністром державної ради КНР Хуей Ляньюєм, який перебував в Україні з офіційним візитом В. Ющенко запевнив, що Україна розглядає українсько-китайські відносини як стратегічні. Про значення України для КНР свідчить і той факт, що 3 липня 2009 р. під час візиту в Україну заступника голови всекитайського комітету народної політичної ради Ван Ган (на зустрічі з Ю. Тимошенко) він наголосив, що уряд Китаю виділить Україні 25 млн. юанів (близько 3 млн. дол.) на розвиток двосторонніх техніко-економічних проектів [15]. У відповідь Ю. Тимошенко висловила подяку, відзначивши що це є важливий крок Китаю до зміцнення співпраці. Офіційні візити Ю. Тимошенко в Японію, РК (Республіка Казахстан) свідчили про зростання інтересу азійського вектору для України. Наступним кроком мав бути офіційний візит українських лідерів до КНР. Хоча, можливо, візит до КНР мав бути першим кроком, особливо враховуючи, що український президент і прем'єр-міністр за останні п'ять років не відвідували Китай. До того ж, на послідовність візитів вищих посадових осіб держав (в даному випадку Ю.Тимошенко спочатку відвідала Японію та РК, а потім запланувала візит у КНР) Китай реагував "хворобливо".

Отже, у політичній сфері між Україною і Китаєм немає проблемних питань, дві країни в цілому підтримують одна одну на дипломатичному рівні, в міжнародних організаціях. Регулярними є офіційні візити та обміни між Китаєм та Україною, за роки дипломатичних відносин напрацьовано значний позитивний досвід, підписано достатньо документів про співробітництво. Водночас, вони принесли небагато вагомих економічних угод, конкретних спільних проектів. Потребує розширення двостороннє економічне співробітництво, з використанням вигідного геополітичного положення України. Це дозволить покращити економічну ситуацію в Україні та стати більш впливовою державою на Євразійському континенті. До того ж, зі вступом України до СОТ вона отримує переваги для участі в євразійських транспортних проектах.

Україна нерідко пристосовує до інтересів Росії, Європи свою економіку і ресурси. В результаті успіхи не особливо значущі, і не завжди можна уникнути економічних невдач. Центр світової економіки вже знаходиться у Тихоокеанському регіоні, тому Україні необхідно звернути свою увагу на схід, зокрема на Китай. До того ж, світова фінансово-економічна криза змушує шукати нові ринки для експорту товарів і джерела інвестицій. Враховуючи розвиток Китаю, можна говорити про те, що він у найближчому майбутньому стане важливим міжнародним інвестором. І саме Китай може направити колосальні інвестиції в нашу економіку. Зазначимо, що за даними Держкомстату України, загальний обсяг інвестицій з КНР на 1 січня 2007 р. становив 8,24 млн. дол., загалом на території України створено 72 підприємства з китайським капіталом.

Серед країн СНД Україна посідає 3 місце за обсягом двосторонньої торгівлі з Китаєм. Так, посол Китаю в Україні Чжоу Лі вказує, що Китай є найбільшим торговельно-економічним партнером України в АТР. У 1992 р. об'єм торгівлі між країнами склав 230 млн. дол., а в 2008 р. перевищив 8 млрд. дол. Проте це не відповідає потужностям обох країн. До того ж, український експорт до КНР має здебільшого сировинний характер (продукція металургії, металообробки і хімічної промисловості). Китай нам експортує здебільшого товари народного споживання.

Україна і Китай зацікавлені у розвитку військово-технічного співробітництва в області високих технологій, зокрема у сфері озброєнь. Інтерес китайських спеціалістів до Інституту фізики та Інституту електрозварювання, до підприємств, що працюють у авіаційній, космічній та суднобудівній галузях реалізовано у низці окремих угод з конкретними підприємствами. Серед пріоритетів для подальшої співпраці залишається освоєння нових сфер співробітництва, використання потенціалу співпраці у сфері сільського господарства, техніки і науки, туризму і підвищення рівня торговельно-економічних зв'язків. Загалом, українсько-китайське співробітництво має великий потенціал, але він використовується недостатньо. Більшість критиків звинувачують в цьому скоріше економічну політику українського уряду, аніж відсутність інтересу в промисловості України з боку Китаю. Внутрішня (політична, економічна) ситуація в Україні не дуже сприяє розвитку належних взаємовідносин, ще не відпрацьована правова база щодо прозорості роботи іноземних інвесторів на внутрішньому ринку України.

Разом з тим, тенденції до поліпшення якості і кількості двосторонніх угод, безумовно, зростають. Китай є одним з найбільших торговельних партнерів України, експорт України до КНР складає 6-8% всього експорту нашої держави. Україна повинна і надалі підтримувати і розширяти свою економічну (в тому числі й військово-економічну), а також політичну присутність у АТР; розвивати політику щодо транспортної інфраструктури та підключатись до ініціатив азійських країн щодо створення спільних проектів. Для підвищення рівня економічного співробітництва України з КНР необхідно розвивати політичний діалог на вищому рівні, створювати позитивний імідж України усередині ділових кіл Китаю.

Належний розвиток східного вектору зовнішньої політики дозволить Україні підняти свій статус у міжнародному рейтингу. До того ж головною особливістю економічного співробітництва України з КНР є те, що воно не підпорядковується будь-яким політичним доктринам і не супроводжується з боку іноземних партнерів політичними умовами. Це дає змогу нашій країні керуватися національними інтересами та міркуваннями економічної доцільності.

Отже, у дипломній роботі проаналізовано основні контури українсько-китайських політичних відносин, але вищезазначене не є остаточною відповіддю на всі питання і аспекти зазначеної наукової проблеми. До перспективних завдань з даної теми відносимо детальний розгляд економічної, військово-технічної, регіональної, культурної співпраці між Україною і Китаєм [16].

Сформовані протягом історії комунікації, зроблені обома країнами політичні, дипломатичні та економічні кроки до співпраці, надають перспектив зміцнення відносин у майбутньому. Також можна побачити, що за останні роки економічні відносини вийшли на рівень вагомих результатів для економік країн та покращення життя їх населення.

1.2 Ризики у торгових відносинах України з Китаєм

«У торгових відносинах України з Китаєм існують високі ризики», - вважають експерти аналітичної групи «Da Vinci». Аналіз стану двосторонніх відносин України з Китаєм свідчить про зростання ризиків, пов'язаних з негативними тенденціями в торговельних відносинах, а також у пріоритетних сферах співробітництва, говориться в доповіді аналітичної групи «Da Vinci».

На думку експертів, динаміка експортно-імпортних операцій та напрямки розвитку співробітництва за останні 6 років говорять про те, що збільшення товарообігу буде відбуватися за рахунок зростання імпорту в Україну китайських товарів і послуг. При цьому обсяги вітчизняного експорту в КНР будуть, як і раніше, мати стрибкоподібний характер і навряд чи перевищать щомісячний показник в 200 млн дол., вважають аналітики. На сьогодні негативне сальдо зовнішньої торгівлі з Китаєм становить 1,080 млрд. дол США.

Дисбаланс спостерігається також за пріоритетними напрямками двостороннього співробітництва. Так, у той час як Пекін націлений на співпрацю з метою отримання доступу до технологій і ресурсів, з українського боку спостерігається лише інтерес до фінансових ресурсів Китаю, як говориться у звіті.

За оцінками аналітиків «Da Vinci», керівництво України дезінформовано щодо планів участі Китаю в спільних проектах з України. Ключовою помилкою співпраці України з Китаєм, на думку експертів, є відсутність стратегічних напрямів з використання та запозичення китайських технологій та інновацій, а також надання Пекіну можливостей використання вітчизняних технологій для розміщення виробництва на території КНР. Експерти вважають, що збереження існуючої політики у високотехнологічних галузях має ресурс 5-7 років після завершення якого Китай буде мати достатні знання, що не вимагають участі українських партнерів. Надалі інтереси Пекіна в Україні будуть концентруватися на сировинних, ресурсних та експортних проектах. Крім цього, впевнені аналітики, Китай розглядає Україну як вигідний експортний майданчик для створення потужностей з виробництва продукції, яка спрямовується в країни ЄС. Йдеться, зокрема, про легку промисловість, плани з розвитку якої із залученням китайських інвесторів вже існують в Одеській області в рамках технопарків та індустріальних парків.

В результаті, роблять висновок експерти, Україна отримає поліпшення торговельного балансу, приплив інвестицій, однак може зіткнутися з комплексною соціальною проблемою «китайських робочих селищ» і різкого погіршення екологічної ситуації в районі виробництв.

Окрім перелічених вище проблем, необхідно зазначити, що Китай може бути небезпечним торговельним партнером, якщо сліпо довіряти представникам його торгівельних компаній. Споживчі ринки всього світу «підкорені» Китаєм шляхом облудних дій у сфері торгівлі, що включають експортні субсидії, широко розповсюджене виробництво підроблених і піратських товарів, маніпуляції з валютою при майже повній відсутності дотримання екологічних, санітарних і правових стандартів. Все це робить Китай дуже небезпечним місцем для роботи і небезпечним торговим партнером. Отож необхідно поставити питання, як саме ми повинні вести відносини з Китаєм [18].

На думку директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Юрія Пахомова, Китаю можуть бути просто невигідні вкладення в українське виробництво. «Якби Китай зробив внески, то Україна могла б піднятися. Інша справа, що виробництво опустилося настільки, що внески, які зроблять його рентабельним, за моїми уявленнями, просто невигідні для Китаю. Надто далеко ми пішли вниз, забагато треба вкласти і занадто довго чекати віддачу. Тобто ми, звичайно, можемо самі собі лестити, але вони тверезі люди », - вважає він.

На його думку, Китай буде вибірково інвестувати в економіку України, але «мова йде про відстале виробництво - адже для нас найголовніше це. Наша найбільша біда полягає в тому, що у нас з 90-х років нічого не модернізувалося. А землю вони, звичайно, візьмуть з задоволенням і будуть вирощувати, водночас і нас підгодовувати. Китайці вміють працювати на землі », - зазначив Пахомов.

Для України дуже важливо розвивати відносини з Китаєм, оскільки сучасний Китай є одним з центрів сили в сучасному світі, за думкою, яку висловив професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань. Проте, Китай все ж таки занадто віддалений від України для того, щоб здійснювати реальний вплив на процеси в нашій країні. Крім того, Україна не знаходиться в центрі китайських інтересів, а це дуже важливо , як зазначив він. Є аспекти, в яких Китай може підтримати Україну, наприклад, у питаннях територіальної цілісності. Але тут є для нас нюанси: це ми бачимо на прикладі кредиту на будівництво монорельсової дороги до Борисполя: Китай нам надає фінансування, але ми повинні наймати китайських робітників. Наскільки це вигідно для нас? Адже ми могли б завантажити свої власні потужності і задіяти своїх же власних будівельників. Ми бачимо, що у Китаю тут інші інтереси».

Також Олексій Гарань підсумував, що «в ідеологічному плані можна сказати, що Януковичу в певній мірі легше, ніж Ющенку, знайти спільну мову з китайським керівництвом. Партія регіонів підписала угоду про співпрацю з китайською Компартією. Зрозуміло, що в даному випадку питання демократії в Україні китайських товаришів особливо цікавити не будуть » [19].

Тож при будуванні спільних торгівельних відносин слід звертати увагу на власні інтереси та не прагнути всліпу інвестицій Китаю, а розумно підходити до співпраці, беручи до уваги певні недоліки партнера, такі як величезна кількість підробних товарів, бажання переймати та копіювати за допомоги більш дешевих матеріалів технологічну продукцію та прагнення усюди займати робочі місця саме за рахунок свого населення. Також необхідно аналізувати власні недоліки, які можуть стати на заваді вигідної для України співпраці: відсталість виробництва, сировинне спрямування економіки та ін.

1.3 Новий період розвитку китайсько-українських відносин

Експерти вважають, що Президент України відвідує Китай у новий період розвитку китайсько-українських відносин.

На запрошення Голови КНР Ху Цзіньтао Президент України Віктор Янукович 2 вересня 2010 року прибув до Пекіна і розпочав 4-денний державний візит. Експерти, які досліджують відносин між двома країнами, в недавньому інтерв'ю відзначили, що візит українського президента свідчить про те, що відносини між Китаєм і Україною вступають у новий період свого розвитку.

Колишній перший секретар посольства Китаю в Україні, професор університету Міністерства закордонних справ Китаю Ян Чуан, вважає, що до цього візиту Януковича глави української держави не відвідували Китай 8 років, але весь цей час відносини не стояли на місці, а поступово розширювали свій простір. Професор Ян Чуан пригадує, що він обговорював питання розвитку двосторонніх відносин з багатьма представниками влади і громадськості України. Хоча в Україні багато політичних партій, різні політичні погляди, але всі позитивно налаштовані щодо до сприяння розвитку відносин між Україною і Китаєм. Ян Чуан відзначив: «Це показує, що для розвитку відносин між двома країнами існує хороша гуманітарна основа. Тому що ми (в обох країнах) не маємо в історії проблем, які перешкоджають розвитку двосторонніх відносин. І зараз не існує політичних перешкод розвитку відносин між двома країнами.» Професор Ян вказав, що вперше за останні вісім років глава української держави відвідує Китай. Цей візит ще більше зміцнить політичну основу двосторонньої співпраці, надасть можливості для всебічного розвитку двосторонніх відносин. Під час цього візиту Януковича в Китай, на додаток до зміцнення політичної взаємодовіри з Китаєм, одним із пріоритетів є також подальше поглиблення торговельно-економічного співробітництва. Віце-президент Українського національного інституту стратегічних досліджень Литвиненко сказав, що в останні роки торговельно-економічне співробітництво між двома країнами продовжує розвиватися, що дуже важливо для обох країн. "Для України, Китай є одним з найважливіших торговельних партнерів. Обсяг торгівлі між двома країнами досяг 9 мільярдів доларів США. Такий партнер зі співпраці дуже важливий для України".

Литвиненко підкреслив, що дві країни в галузі транспорту, портів і іншого інфраструктурного будівництва, літакобудування, важкого машинобудування та різних галузях співробітництва мають великий потенціал для розвитку. Візит Януковича в Китай відкриє ще більше вікно для інвестицій китайських підприємств в Україні.

Український політолог Видрін відзначив, що на додаток до зміцнення і поглиблення всебічного співробітництва з Китаєм, вивчення успішного досвіду розвитку китайської економіки також є важливою метою візиту Віктора Януковича до Китаю. Він сказав: «Для економіки кожної країни необхідний розвиток і необхідно вирішити дві проблеми: як поліпшити інвестиційний клімат для залучення іноземних інвестицій і як проконтролювати, щоб ці кошти не привласнювалися або не використовувалися для корупції. Ці дві проблеми Китай вирішив дуже добре». Видрін відзначив, що успіх реформ у Китаї, створення економічного дива і т.д., не можна відокремити від досягнення гармонії в країні і концепції створення гармонійного світу. Ця концепція отримає ще більше поширення під час цієї зустрічі на вищому рівні, стане міцною основою здорового розвитку двосторонніх відносин. Українсько-китайські відносини, таким чином, входять у новий період тривалого стабільного розвитку [20]. У посткризовий період Китай і Україна переживають період відродження і стратегічних можливостей, збільшуються двосторонні потреби, і Китай, і Україна потребують просування відносин на новий рівень. У ході візиту голови КНР Ху Цзіньтао сторони підпишуть низку документів зі стратегічного співробітництва. Це, в свою чергу, поставить двосторонні відносини на шлях стрімкого розвитку, сторони стануть хорошими друзями і партнерами у здійсненні спільної модернізації [21].

Також, відбулися певні цікаві події в політично-економічному просторі відносин. З боку України були зроблені певні важливі кроки для зміцнення відносин з Китаєм. Президент України Віктор Янукович здійснив 2-5 вересня перший державний візит до Китаю, доповнивши його офіційним візитом до Гонконгу-цей Спеціальний адміністративний район КНР, не будучи державою, володіє значною автономією. У поїздці главу української держави, крім мало не всього складу уряду, супроводжували 60 українських бізнесменів.

Президентська команда ретельно збалансувала політичний і економічний компоненти візиту. Його завданням керівник адміністрації українського лідера Сергій Льовочкін назвав "інтенсифікацію політичного діалогу з перспективою встановлення відносин стратегічного партнерства, збільшення торгівельного обороту, сприяння контактам бізнесменів двох країн". Як видається, українська сторона, крім іншого, хотіла продемонструвати Заходу, а частково й Росії, що у неї є і третій, вельми перспективний напрямок зовнішньої політики - китайський, а в більш широкому контексті - взагалі "східний". Про це сказав перед візитом і глава українського МЗС Костянтин Грищенко, який висловив упевненість в ході виступу в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету в тому, що "Україна посилить власні національні інтереси в Китаї".

"Національні інтереси України знаходяться по всьому світу, і їх треба відстоювати. Але нам потрібні фахівці арабського світу, і нам треба посилювати наші інтереси на Сході, в Японії, Китаї, і я впевнений, що ми це забезпечимо", - заявив Грищенко.

Інтерес до Китаю, його досвіду підкреслив український посол у КНР Юрій Костенко. «Перше, що буде досягнуто в результаті державного візиту президента України в КНР, так це чіткий і виразний сигнал і китайським партнерам, і усьому світу, що наша держава сприймає Китай як дуже вагомий чинник міжнародної політики в сучасному світі, як зразок успішного динамічного розвитку економіки і суспільства, як стратегічного партнера і дружню нам націю» , - сказав посол.

Сам глава української держави заявив в інтерв'ю китайськими ЗМІ про намір спільно з головою КНР Ху Цзіньтао «значно збільшити та інтенсифікувати наші відносини». Україна, сказав він, вважає Китай своїм «дуже перспективним партнером». Активне поглиблення відносин з КНР «входить в національні інтереси України».

"Ми визначили це як наш національний пріоритет, - зазначив президент. - Для нас велика честь, що Китай дає згоду будувати з Україною нові стратегічні відносини, ми це дуже високо цінуємо".

Багато очікувань пов'язував Київ з економічною стороною візиту. Посол Юрій Костенко сказав, що Україна розраховує отримати від Китаю 8 млрд доларів кредитів. "Сьогодні напрацьований сторонами кредитний портфель становить близько 8 млрд. доларів. Переговори за деякими напрямками ведуться вже не перший рік. Китайська сторона готова до значних інвестицій в українську економіку. Звичайно, за певних умов. І головною з них є гарантія політичної, а, отже, і економічної стабільності в нашій державі ", - підкреслив дипломат. Китайська сторона висловлювалася більш стримано. Візит президента України до Китаю "виведе китайсько-українські відносини на більш високий рівень", заявив, зустрічаючи Януковича в Будинку Народних Зборів, голова КНР Ху Цзіньтао.

"Я глибоко впевнений, що ваш візит послужить потужним імпульсом для подальшого посилення взаєморозуміння та дружби між Китаєм і Україною і дозволить вивести ці відносини на більш високий рівень", - сказав китайський лідер. Він додав, що китайська сторона високо оцінює визнання Києвом пріоритетності відносин з Пекіном, і висловився за подальший розвиток двосторонніх зв'язків у всіх сферах. У відповідному слові Віктор Янукович сказав, що український народ вельми дорожить дружніми відносинами з Китаєм і з великою увагою і доброзичливістю спостерігає за перетворенням Китаю в "сучасну сильну державу". Український президент схвально відгукнувся про великий внесок Китаю в боротьбу з міжнародною фінансовою кризою.

За підсумками переговорів у вузькому і розширеному складі були підписані Спільна заява і ще дюжина документів. Китай і Україна будуть прагнути до побудови "по-справжньому стратегічних відносин" і активно взаємодіяти на міжнародній арені, що наголошується в Спільній заяві. Правда, про встановлення стратегічного партнерства, яке в Україні деякими ЗМІ проголошувалося основним завданням візиту, все ж йдеться в майбутньому часі: "Сторони продовжать спільні зусилля з метою наповнення двосторонніх відносин стратегічним змістом, а також встановлення відносин стратегічного партнерства". Заявлено про намір спільно реагувати на глобальні виклики, виступати за дотримання і захист норм міжнародного права. Підкреслена необхідність "формування багатополярного світу та демократизації міжнародних відносин", в яких будуть панувати "гармонія, стабільність і спільне процвітання" [22].

Отже, останні роки позначилися найбільш плідною взаємодією між країнами. Були зроблені значні інвестиції в економіку України, підписано низку угод. Звичайно, в такому прориві неабияку роль зіграло налагодження політичних відносин та поважне ставлення керівництва КНР до президента України та його політичних та економічних стратегій.

1.4 Інтерес Китаю щодо зміцнення економічних відносин з Україною

Що, здавалося б, спільного міжазіацькою країною-цивілізацією, яка на очах одного покоління китайців і на подив усього світу перетворилася на економічного гіганта, і Україна, майже 20 років перебуває в стадії «демократичного транзиту», прагнучи увійти до спільноти європейських держав? Проте Китай, будучи другою за величиною економікою світу і займаючи перші місця за чисельністю населення, обсягом промислового виробництва та експорту, зацікавлений у «подальшому зміцненні взаєморозуміння і дружби з Україною», щоб «вивести наші відносини на більш високий рівень». Ці слова Ху Цзіньтао виголосив під час офіційної зустрічі з Віктором Януковичем 2 вересня в Пекіні. У свою чергу український президент відзначив, що відносини з Китаєм - один із пріоритетних напрямків зовнішньої політики нашої країни.

У Китаю впродовж років формувалися передумови інвестиційної діяльності, до якої сьогодні залучена і Україна. Відомо, що важливим чинником прискореного розвитку китайської економіки з середини 90-х рр. є іноземні інвестиції. У відповідності до зобов'язань перед СОТ, ринок капіталу також підлягає ринкової трансформації. З середини 90-х рр. КНР займає провідні позиції серед найбільших в світі реципієнтів іноземного капіталу. В останні роки Китай навіть висунувся на першу позицію. За роки реформи, тобто починаючи з 1979 року, загальна сума іноземних інвестицій до 2003 року склала 828,06 млрд. доларів, обсяг фактично використаних зарубіжних інвестицій досяг 447,97 млрд. доларів. Всього на території КНР засновані 424196 підприємств з іноземними інвестиціями (ПІІ). Річний приплив прямих іноземних інвестицій в останні роки становить, як правило, 45-55 млрд. дол. США в рік. Галузева структура іноземних інвестицій характеризується переважною перевагою вкладень у обробляючу промисловість, при цьому особливо швидко зростає частка високотехнологічних підприємств, а також підприємств з глибокої переробки сировини [23].

Співпраця України з Китаєм впродовж останніх 10-15 років розвивалася в цілому успішно. Правда, цей процес не був відзначений скільки-небудь значними проривами у двосторонніх відносинах в політичній та економічній сферах. Попереднє вище керівництво не вважало Китай «пріоритетом номер один» серед країн Східної Азії, віддаючи перевагу активізації політичних контактів з «цілком ринковими державами» - Японією і Республікою Корея, куди і здійснювало свої візити. Крім того, євроатлантична стратегія офіційного Києва не сприяла розширенню і поглибленню співпраці з дванадцятьма економіками Східної та Південної Азії (крім трьох названих вище ще Монголія, Тайвань, В'єтнам, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Індонезія, Індія). На них у той період доводилося не більше 15% загального зовнішньоторговельного обороту України, яка саме тоді стала втрачати динаміку і якісні параметри розвитку торгово-економічних відносин з країнами регіону, і насамперед зі своїм головним партнером - Китаєм.

Нове керівництво, за словами глави МЗС Костянтина Грищенка, «ввело Китай до числа пріоритетних напрямів зовнішньої політики, розглядаючи співпрацю з ним як один із визначальних чинників успішної модернізації національної економіки». Сьогодні КНР входить в п'ятірку найбільших торгових партнерів нашої країни, займає третю позицію за обсягом експортних поставок і п'яту - за імпортом. У кризовий 2009 р. вдалося збільшити товарний експорт до Китаю майже в 2,5 рази в порівнянні з 2008-м і довести його до 1,4 млрд. дол. Однак імпорт з КНР в той же період скоротився майже наполовину - до 2,7 млрд. дол. Таким чином, при товарообігу 4,1 млрд. дол. негативне сальдо в нашій торгівлі з Китаєм склало близько 1,3 млрд. дол.

Значну долю - 76,8% - українського експорту в Китай становлять мінерали, далі йдуть хімічна продукція - 9,3%, метали і металовироби - 4,1%. Китай експортує до нас переважно машини, промислове та електротехнічне обладнання, текстиль та засоби наземного транспорту. Тобто в торгівлі з ним наша країна виступає головним чином як постачальник сировини і сировинних матеріалів. Така ситуація склалася, по-перше, в результаті орієнтації китайського ринку на самозабезпечення і стимулювання внутрішнього виробника, а, по-друге, - як наслідок вкрай слабкої присутності українського бізнесу в КНР і нестачі його системної підтримки на державному рівні.

Ми зацікавлені в тому, щоб максимально використовувати китайський ринок для експорту як традиційних, так і нових промислових товарів і технологій, а також активізувати інвестиційну діяльність для модернізації своєї економічної інфраструктури. У зв'язку з цим особливого значення надається співпраці в космічній та авіабудівній галузі, яке розвивається на основі підписаної в 1995 р. міжурядової угоди про співробітництво в сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях, а також на базі відповідних довгострокових планів. План на 2006-2010 рр. включав 29 двосторонніх проектів. Під час візиту Віктора Януковича підписано Програму українсько-китайського співробітництва в космічній сфері на 2011-2015 рр., що передбачає більше 50 спільних проектів. Крім того, з метою розвитку двостороннього співробітництва у сфері енергетики укладені кілька інвестиційних угод. Під час відвідування Януковичем Шанхаю і Спеціального адміністративного району КНР Сянгана (Гонконг) сторони домовилися про співпрацю в такій структуроутворюючої області, як створення транспортних коридорів і перевалочних транспортних вузлів для перевезення товарів з Китаю та інших країн Азії в Європу. Такі домовленості були досягнуті раніше в ході візитів в Україну представників державних та комерційних інвестиційних структур КНР.

Великої уваги заслуговує питання про розвиток міждержавного співробітництва у науково- та військово-технічній сферах. Перший з цих напрямів особливо важливий для Китаю: його «перехідна» економіка відчуває дефіцит високих технологій та фундаментальних наукових розробок. Для України завдання полягає в тому, щоб з прибутком для себе забезпечити такі потреби Китаю и при цьому зберігти права на власні розробки в рамках двосторонньої Угоди про співробітництво у сфері інтелектуальної власності. Другий напрямок як специфічна сфера співпраці пов'язаний з цілою низкою міжнародно-політичних аспектів, і для його реалізації потрібен зважений підхід. Позиціонуючи себе в якості «відповідальної великої держави, що розвивається», КНР намагається привести свої економічні можливості, що зростають, у відповідність з військовим потенціалом. Україна як виробник продукції оборонно-промислового комплексу співпрацює з Китаєм, що здійснює програму модернізації збройних сил, на договірній основі. Пекін, активно працюючи над створенням «сильного і конкурентоспроможного флоту», здобуваючи і виробляючи бойові літаки, має потребу при цьому в озброєннях нового покоління.