Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці дисертаційної роботи:

- дослідити методологічні аспекти та теоретичні основи глобальної фінансової архітектури у її взаємозв'язку із світовою фінансовою системою та світовим фінансовим середовищем;

- визначити передумови, закономірності та фактори функціонування світового фінансового середовища й етапи його еволюційної трансформації в умовах глобалізації;

- дослідити структурні зрушення на міжнародному фінансовому ринку;

- проаналізувати динаміку, структуру, причинно-факторні зміни прямого іноземного інвестування в системі факторів фінансової еволюції;

- відстежити синергетику інтеграційних процесів у фінансовому середовищі;

- виявити суперечності та парадокси функціонування діючої фінансової архітектури;

- визначити концептуальні підходи до реформування світової валютної системи як передумови побудови глобальної фінансової архітектури;

- виявити вплив валютно-фінансових криз на стійкість глобального фінансового середовища;

- з'ясувати роль структурно-координаційних ланок світової фінансової архітектури, об'єктивні причини, передумови та необхідність їх реформування;

- окреслити стратегічні цілі та концептуальні засади формування світової фінансової архітектури.

Об'єктом дослідження є світова фінансова архітектура в умовах сучасної зміни її парадигми під впливом глобалізації.

Предметом дослідження є концептуально-методологічні засади формування світової фінансової архітектури, вияв та аналіз внутрішніх протиріч, діалектики деструктивних тенденцій та стратегічної ролі структурно-координаційних ланок у її функціонуванні.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є теоретичні напрацювання світової фінансової думки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, монографічна на наукова література, роботи відомих вітчизняних і зарубіжних вчених з питань валютно-фінансової системи, міжнародних фінансових інституцій. Методологічний апарат дослідження складають: загальнонаукові методи дослідження (діалектичний метод пізнання, наукова індукція та дедукція, системний, метод порівняння і синтезу (перший, другий, четвертий розділи)) та спеціальні економічні методи (структурного, дисперсійного, факторного аналізу (другий, третій, четвертий, п'ятий розділи), ієрархічних систем (четвертий розділ)), (економіко-математичне моделювання, прогнозування, метод екстраполяції, структурно-функціональний (третій, четвертий розділи)). Творчо застосований нелінеарний концептуальний підхід уможливив реалізацію поставленого завдання - довести на аналітичному рівні, що глобальній фінансовій архітектурі властиві адіабатичні виміри, коли суспільні явища змінюються значно повільніше, ніж базові змінні системи; що означена система має чітко виражені адитивні характеристики.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі розроблено концепцію формування глобальної фінансової архітектури, в якій комплексно розкрито і систематизовано ключові теоретичні та прикладні питання трансформаційних процесів, що відбуваються у світовому фінансовому середовищі, сформульовано теоретичні засади та методологічні підходи щодо реформування світової фінансової системи.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, сформульовано об'єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та вказано на практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 - “Економічна глобалізація - еволюційне підґрунтя зміни світової фінансової архітектури” висвітлено сутнісно-економічні засади поняття “фінансова архітектура”, на основі багатостороннього системно-синтезного підходу досліджено, що економічна глобалізація як явище об'єктивне та реально-існуюче стало причиною й основою, що спонукали до перегляду діючої фінансової архітектури і поставили питання про існування системності на сучасному етапі у світовому фінансовому середовищі.

Незважаючи на численні дискусії довкола теоретичних питань, пов'язаних із реформуванням, трансформуванням і формуванням глобальної фінансової архітектури, до цього часу не вироблено єдиної позиції щодо ключової дефініції у цій сфері, а науковій доктрині властивий помітний еклектизм. Не останню роль у сучасній хаотичності, неврівноваженості та нестійкості відіграла відсутність повноцінної світової фінансової системи та вільне, часто науково не обґрунтоване, без належного глибинного фахового підходу вживання терміну “світова фінансова система”. Цей термін досить легко ввійшов у науковий обіг, однак юридично світова фінансова система ніколи, ніким і ніде не була оформлена. Вільне використання терміну “фінансова система” часто призводить до термінологічної плутанини. Це підміняє та неправильно трактує поняття, видає бажане за дійсне щодо світового фінансового середовища та процесів, що відбуваються в ньому. На сьогодні щодо фінансового середовища/простору ми можемо вести мову про його архітектуру, як принцип побудови, організації його функціонування. Однак вже зараз відчуваються особливі методологічні труднощі входження категорії “фінансова архітектура” у вітчизняну економічну науку, незважаючи на її широке використання в міжнародних економічних та політичних колах. Інтегруючи теоретичні погляди вітчизняних та зарубіжних вчених екомомістів, а також власне бачення даної проблематики, у дисертації запропоновано авторське визначення поняття [категорії] “фінансова архітектура” в економічному сенсі, яка трактується як сукупність окремих найбільш інтегрованих сфер і ланок національних фінансових систем, функціональних форм організації валютних відносин та світових фінансових організацій, що забезпечує наднаціональне регулювання з метою підвищення стійкості світових фінансових ринків, ринків національних валют на основі принципів і механізмів ринкового і позаринкового розподілу і перерозподілу світових фінансових ресурсів і капіталу.

У процесі дослідження встановлено, що глобалізація поступово привела до того, що конструкція існуючої архітектури застаріла. І власне декілька міжнародних фінансових криз 1990-х викрили крихкість нового глобального ринку, а нестійкість та незбалансованість світового фінансового сектору уже в 2000-і роки (колапс довгострокових фінансових вкладень, відсутність можливостей для інвестування в реальний сектор економіки, зростання вартості фінансових інструментів) довели, що в структурі глобальних ринків завданням міжнародних фінансових відносин є, по суті, забезпечення міжнародної фінансової стабільності, яка має два фундаментальних аспекти - запобігання кризі і вихід з кризи. Новим елементом є те, що глобальна фінансова архітектура повинна відображати взаємозалежність макроекономічних і фінансових аспектів зі структурними, соціальними і гуманітарними проблемами, поряд із вирішенням першочергової проблеми фінансової нестабільності, зниженням зростаючої волатильності ринків та узгодженістю регулювання економіки.

Дослідження показують, що зараз спостерігається стан хиткої рівноваги у валютній площині, у фінансовому секторі - системність на межі розриву, а його самодостатність та спекулятивність, фіктивний характер, стан відірваності від реальної економіки, і неможливість поєднання при цьому ефективної функціональної діяльності міжнародних фінансових інституцій доводить про необхідність пошуку шляхів повернення її власне до системності - пошуку принципових механізмів структурованої організації. Це дало можливість зробити висновок про доцільність та необхідність, у сучасних умовах прямування до світового фінансизму, реформаційно-трансформаційних перетворень, які спричинили зміну парадигми світового фінансового середовища, скликання на міжнародному рівні фінансової конференції, де й обговорити параметри, принципи, механізми щодо формування й юридичного оформлення світової фінансової системи.

Аналіз типів та етапів економічної глобалізації ще з античних часів, проведений у дисертації, дав можливість відстежити генезис цього явища, з'ясувати економічні причини та передумови його виникнення і структурно-трансформаційні зміни, що відбувалися, порівняти глобалізацію економіки 40-х років ХІХ ст. та сучасний етап з виокремленням специфічних особливостей кожного та спільних рис, ролі та впливовості на стан світового господарства, зміну парадигми світового фінансового середовища. У світовому ж масштабі кожний новий прояв “глобалізації” стає черговою сходинкою до формування однополюсного світу, в якому глобальним значенням може володіти лише його центр, його постіндустріальна складова - архітектонічна вершина сформованої глобальної фінансової системи.

Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є її розгляд як багаторівневої ієрархічної системи. У процесі дослідження встановлено, що домінуючою все ж залишається тенденція до всесвітньої економічної інтеграції, а отже, і до глобалізації господарського розвитку й окремих країн, та світової економіки в цілому. На авансцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які поряд із традиційними стають нині головними суб'єктами світогосподарських процесів. Економічна глобалізація та її сучасний бурхливий розвиток стали причиною перегляду сутності інтернаціоналізації на нинішньому етапі та стратегії економічної інтеграції. Інтернаціоналізація, за своєю суттю - структурований процес. Саме з причин техноеволюції, яка стимулюється економічною організацією життя, економіка постає не просто як працююча, але і як постійно еволюціонуюча система.

Ключовою тенденцією сучасної інтернаціоналізації є транснаціоналізація, яка кількісно виявляється у зростанні чисельності міжнародних фірм і розширенні масштабів їх діяльності, а якісно - у формуванні внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Саме це дає можливість розглядати транснаціоналізацію як другу детермінанту світового економічного розвитку.

Капітал, національний за належністю, перетворюється у міжнародний за сферою своїх інтересів і характером застосування. Окрім цього транснаціоналізація поряд з промисловим охопила і банківський капітал, що веде до утворення потужних транснаціональних банків. Великий вплив на процес інтернаціоналізації потоків капіталу мають глобальні потреби людства, фінансова глобалізація; розвиток електронних спеціальних мереж, інтернет-платежів, віртуальних магазинів і врешті-решт віртуальної економіки. Інтернаціоналізація потоків капіталу це ніщо інше, як зростання взаємозв'язку та взаємозалежності, взаємопроникнення і зрощення національних і міжнародних потоків капіталу, що проявляються як у створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших країнах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн.

Дослідження процесів інтеграції та інтернаціоналізації виробництва і ринку капіталів, дало можливість зробити висновок, що інтернаціоналізація грошово-кредитних ринків у сучасних умовах відбувається швидше, ніж інтернаціоналізація виробництва, а світовий фінансовий ринок практично виконує своєрідну функцію каталізатора процесів концентрації та централізації капіталу. Все більше посилюються взаємовпливовість і взаємопов'язаність фінансових ринків світу, які обопільно страждають від високих валютних коливних амплітуд. Світогосподарська система стала настільки складною і багатогранною, що вона вже не може управлятися з одного центру. Якщо колись системотвірну роль відігравали одна - дві економічно і технічно передові держави, то тепер на цю роль претендує не лише більш широке коло країн, але й капітал, що глобалізується. Світові фінансові центри (СФЦ) всюди вихоплюють з процесу відтворення найбільш однорідний і мобільний елемент - гроші та вільно маніпулюючи ними, зосереджують у своїх руках величезну економічну силу. Це дало можливість зробити висновок, що сама фінансова сфера штучно створює особливо вигідні умови для себе. Інтеграція ж створила сприятливі умови для стрімкого поширення віртуальних грошей і кредитних зобов'язань, відірваних від реалій господарського життя, але які неминуче досить сильно впливають на господарські процеси.

Глобалізація супроводжується регіоналізацією економічної діяльності, яку часто-густо вважають гальмом глобалізації, чи глобалізацією в обмежених масштабах, яка охоплює групу країн, що утворюють об'єднання, в яких відбувається більша чи менша лібералізація торгівлі, руху капіталу і людей в рамках відповідного інтеграційного угруповання. У роботі обґрунтовано, що хоча й процес регіоналізації економіки все ж таки дещо уповільнює широкомасштабність глобалізації, але це є невід'ємна і логічна його фаза саме на цьому витку розвитку, а наступним уже буде об'єднання між міжрегіональними глобальними угрупованнями. Регіональна інтеграція визріла як якісно нова, вища форма інтернаціоналізації господарського життя. Своєрідною моделлю, в якій яскраво проявляються векторно-напрямлені переплетення глобалізації та інтеграції є економічне середовище країн Європи та країн Європейського Союзу, зокрема, інтеграція в Європейському Союзі досягла найбільшої зрілості.

Нині глобалізація сприяє створенню нових регіональних інтеграційних утворень і еволюції у бік вищої інтеграційної цілісної старих. Світ поступово трансформується у простір глобальної взаємодії усіх його складових. Інтеграція є раціональною основою, яка прямує до узгодженості не шляхом диктату, а домовленостей, економічно-політичного діалогу і прагматичного спрямування загальних інтересів даного угруповання, регіону. Міжнародна інтеграція виступає як комплексне явище, що охоплює розвиток продуктивних сил і виробничих відносин. У цьому контексті основним є не лише простий пошук джерел капіталу чи фінансових ресурсів, а розробка широкомасштабної взаємозв'язаної системної моделі, яка сприяла б економічній ефективній віддачі залучених коштів від моменту вибору, визначення пріоритетних напрямів прикладання капіталу, до механізмів забезпечення їх ефективності через прибутковість, фондовіддачу, підвищення продуктивності праці, значущості кожного господарюючого суб'єкта, а в подальшому оздоровлення фінансового середовища в цілому, не забуваючи при цьому соціальні питання, які зараз є чи не найболючішими, оскільки світова економічна система вперше прямує до мегаекономіки.

У сучасних умовах економічної глобалізації питання вибору стратегії інтеграції є чи не найважливішим і найвідповідальнішим, і не лише для країн, що розвиваються, країн перехідної економіки, але й для високорозвинених. Такий висновок можна зробити із сучасних подій і трансформацій у світовому фінансовому середовищі: низка банківських злиттів, поглинань, укрупнень і на фоні цього інтеграція у зміцнені конгломеративні структури та переділ всередині таких структур, поглиблення спеціалізації, сфер впливу, ринків, тактики та стратегії ведення операцій - ЄС, АТЕС, НАФТА; біржових угруповань Euronext Euronext - об'єднання французької, голландської та бельгійської фондових бірж. й інтеграція NYSE NYSE - New-York Stock Exchange - Нью-йоркська фондова біржа.. Наміри про співпрацю в рамках інтегрованого ринку капіталів Euronext та NYSE є першим кроком зламу стереотипів виключної регіональності сучасної інтеграції. Оскільки саме капітал, володіючи унікальними можливостями неприв'язаності до територіального поділу, робить можливим таку форму інтеграції як інтеррегіональну.

В результаті інтернаціоналізації економіка набуває якісно нового змісту, досягаючи таких масштабів, коли ми говоримо про формування глобально інтегрованої економіки. Більш інтегрована глобальна система вимагає підвищення ступеню цілісності політики, що проводиться, та заповнення серйозних прогалин, а існуюча міжнародна фінансова архітектура в свою чергу потребує комплексного реформування та трансформування з урахуванням геофінансових та геоекономічних вимог.

У розділі 2 - “Сучасна парадигма світового фінансового простору” проведено системне багатовекторне дослідження сучасної парадигми світового фінансового простору крізь призму його еволюції та трансформації, розвитку міжнародного фінансового ринку в умовах глобалізації. На основі ретроспективного порівняльного аналізу досліджено зміну світового фінансового середовища, основні внутрішні та зовнішні чинники, під впливом яких відбувалася ця модифікація. У роботі виділено найсуттєвіші події, що спричинили зміни у світовому економічному та фінансовому середовищі, що дало можливість розкрити його вразливі місця.

За рівнем глобалізації фінансова сфера сьогодні випереджає всі сфери реальної економіки, а поширення інформаційних технологій перетворило світовий фондовий та валютний ринок на єдиний глобальний фінансовий простір, водночас якісно змінивши відносну цінність ресурсів, висунувши на перший план найбільш мобільні - інтелект і фінанси. У ході дослідження виявлено, що світовий фінансовий сектор став практично незалежним від державного контролю і регулювання. Окрім того, відбулася принципова зміна моделі взаємодії цього сектору з державними регуляторами. За існуючими оцінками менш ніж 30% ринку цінних паперів країн “Великої сімки” Незважаючи на те, що де-юре існує “Велика вісімка” у світовому фінансовому середовищі вагомий вплив де-факто залишився за “Великою сімкою”. контролюються державою чи підпорядковані державним інтересам. Світовий фінансовий ринок переміщує в місяць понад 3 трлн. дол. з країни в країну. З них 2 трлн. дол. - гроші, що не контролюються державою чи іншими офіційними інститутами. У приватного капіталу більше ресурсів, ніж у центральних банків деяких країн навіть таких, як США. Не національні уряди, а приватний капітал визначає сьогодні ситуацію на світовому фінансовому ринку

У процесі дослідження з'ясовано неоднорідність впливу глобалізації на країни центру та периферії. І незважаючи на скорочення відносних розривів у рівнях розвитку, абсолютний розрив в обсягах їх виробництва на душу населення зріс. Периферія перебуває на траєкторії доганяючого розвитку, а це в черговий раз доводить суперечливість та недосконалість розвитку сучасного світового фінансового середовища.

Аналіз сучасного стану світового фінансового сектору дозволив відстежити хронічні вади, що роз'їдають його з середини, а саме - спекулятивний характер, відрив та органічне відчуження від реального сектору та його самодостатність. Понад 9/10 операцій на фондових біржах світу не пов'язані з торгівлею і довгостроковими інвестиціями. Масштаби операцій спекулятивного капіталу невпинно зростають. Якщо у 1990 році в грошові спекуляції залучалось 600 млрд. дол., в 1997 році - більше 1 трлн., то в 2000 році близько 1,5 трлн., що в 29-30 раз перевищувало вартість товарів та послуг які за день реалізуються. За існуючими оцінками, на кожен долар, що обертається в реальному секторі світової економіки, припадає до 50 доларів у фінансовій сфері. Розмір спекулятивного капіталу оцінюється щонайменше в 300 трлн. дол. США і це при тому, що світовий валовий продукт становить близько 41 трлн. дол. США. Стрімко розвивається міжнародний вторинний ринок боргових зобов'язань, який став величезним полем діяльності для фінансових спекулянтів. Його загальний обсяг наближається до позначки 100 трлн. дол.

Глобальний фінансовий сектор значною мірою став самодостатнім. Усе це сприяло не лише появі, а й функціонуванню та нагромадженню (збільшенню) так званих “дутих грошей” - грошей з нічого, лише через гру на фінансових ринках у глобальному чи внутрішньому масштабі. Сформувалися величезні потоки “світових грошей”, непідконтрольні ні національним урядам, ні іншим інституціям. Головним їх джерелом є переважно торгівля грішми. На основі вивчення сучасного стану світового фінансового середовища з використанням потрійної кривої (“типової функції колапсу”) і моделі тенденційного розвитку площин реального та фінансового секторів світової економіки у роботі розкрито підґрунтя самодостатності у світовому фінансовому секторі. Ситуацію, що характеризує сучасний стан світового фінансового середовища можна описати потрійною кривою або “типовою функцією колапсу”. Як зазначає з цього приводу Річард Фрімен: “це три криві, однак це не просто три криві, а це взаємозв'язок, що є однією функцією” (Рис. 1).

Верхня крива репрезентує фінансові агрегати. (Саме тут криється фінансова бульбашка). Щоб убезпечити обидві криві від обвалу та щоб профінансувати нові рівні кредитних спекуляцій середня крива - грошові агрегати які в основному є пропозицією грошей - повинна зростати, але повільніше ніж верхня крива, і просто забезпечувати підтримку верхньої кривої. Взаємодія двох верхніх кривих і попиту, які вони створюють в умовах фінансових зобов'язань на нижній кривій - кривій реальної економіки - співвідношення затрати/випуск у реальній економіці (від якої залежить людське життя, кожної особи на планеті - третя крива). Чим більше розростається “пухлина” на вершині, тим більше вона висмоктує життя з третьої кривої.

Хоча існує певна пропорція між промисловим, торговим і позичковим капіталом, в останні десятиліття спостерігається негативна тенденція відриву фінансового, позичкового капіталу від матеріально-речової основи товарів, послуг і капіталів. Так, із щоденного обсягу валютних угод, який перевищує 1 трлн. 150 млрд. дол., лише 10% справді опосередковують рух реальних товарів і капіталів. Річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол. Зростання фіктивного капіталу і спекулятивні дії в цій сфері істотно ускладнюють дотримання рівноваги між найважливішими сферами світового господарства. Зазначені тенденції та диспропорції, можна зобразити схематично.

Питання економічної рівноваги є одним із ключових як на мікро- так і на макро- та мегарівні. В ХІХ - першій половині ХХ ст. західні економісти А. Курно, Л. Вальрас, В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, В. Парето сформулювали концептуальні засади теорії економічної рівноваги. Сучасні інтерпретації економічної рівноваги дали американські автори Дж. Хікс, Д. Тобін, П. Самуельсон, француз Ж. Дебре, щоправда, найдосконалішим вченням вважається вчення М. Кондратьєва про часткову і загальну економічну рівновагу. Однак на світовому рівні поки що не створено відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему. На нинішньому етапі глобальна економічна рівновага світу формується, з одного боку, на основі взаємодії національних господарських комплексів, а з іншого - за допомогою імпульсів, які надходять із світового ринку. Глобальну ж економічну рівновагу визначають як такий стан, коли чисельність населення та обсяг капіталу залишаються незмінними, а між силами, що впливають на їхні збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс. Найважче розрахувати прогнозний мінімуму “стиснення” питомої ваги реального сектору, циркулюючих потоків у світовий фінансовий сектор, а з нього - у віртуальну площину та площину “квазі - грошей”, швидкість їх обертання, частку рециклювання у реальний сектор з етапним живленням тіньового кластеру. Модель повинна також враховувати співвідношення питомої ваги реального сектора, темпи та межі розширення власне фінансового сектора, сектора “квазі - грошей” зводячи це не тільки у тандемність, а враховуючи вимоги нової фінансової архітектури. Нова модель економіки світу - досить динамічна, але, водночас, достатньо нестійка. Світовий фінансовий сектор нині вийшов за рамки наявно-доступного контролю і перебуває у стані не лише перебудови, а у хаотично-плаваючій структуризації та оновленні, потребуючи перегляду існуючої системи контролю із заміною її на координуючу архітектуру. В цій архітектурі інституції мають напрацьовувати і здійснювати на міжнародному рівні спільну стратегію з урегулювання та координації світового ринку. Йдеться насамперед про розробку загальних правових норм, у рамках яких можна було б контролювати функціонування фінансових структур.

Нинішнє фінансове середовище подібне на таке фізичне явище як ламінарний рух. Враховуючи специфіку сучасного фінансового середовища, у кожній із його складових на різних рівнях можуть відбуватися турбуленції з хаотичними флуктуаціями аж до моменту виривання частин з переходом на інший рівень, в іншу якість. При цьому слід пам'ятати, що існування ламінарного руху можливе лише до певного, так званого критичного значення числа Рейнольдса (Rекр). При Rекр далеко більшому, ніж критичне значення, ламінарний рух перетворюється у турбулентну течію (стан криз, фінансового краху, колапсу).

Генезис співвідношення світового ВВП та світового валютно-фінансового сектора можна зобразити схематично (Рис. 3). Рис. 3 дає можливість зробити висновок, що спіраль ВВП спрямована всередину - за принципом скручування, а спіраль СВФС - у протилежному напрямі, назовні, за принципом розкручування. Це ще раз підтверджує наші припущення про необхідність математичного моделювання граничних (критичних) меж стиснення ВВП (lim. min.) та розширення СВФС (lim. max.) і розрахунку в цих межах екстремумів. Після того, як будуть досягнуті екстремуми, евольвенти оптимуму (як економічні так і політичні) обов'язково змінять напрям розкручування/закручування спіралі, оскільки процес розвитку світової економіки - не що інше, як послідовна зміна її станів. А кожен стан має певну, відповідну його стадії, організацію як структурного, так і кількісного характеру з відповідним механізмом реалізації та розвитку.

Найбільш вагомо глобалізацію відчули фінансові ринки (Табл. 1). У ході дослідження класифіковано структурні та сутнісні зміни у сучасному фінансовому капіталі, а саме: фінансовий ринок почав зливатися з валютним; сам фінансовий капітал, мобільніший навіть за фізичні інвестиції, перебуває у привілейованому становищі; і лише зараз, вперше у світовій практиці відбувається відділення капіталу, який пустив глибоке коріння в економіку, і валютно-спекулятивного, який “грає” на ринку цінних паперів і за своєю сутнісною природою є бігаючим капіталом. Причому мова йде не про поодиноке (одиничне) явище (втеча капіталу була і раніше), а про системну характеристику сучасного фінансового ринку.

Основні тенденції розвитку міжнародного фінансового ринку полягають у тому, що він перетворюється у все більш впливову силу в світовому русі капіталів, стає основним структуроутворюючим фактором фінансового сектора. Фінансова глобалізація впливає на зростання двома способами: за рахунок підвищення глобальної пропозиції капіталу; через стимулювання розвитку національної фінансової системи, що підвищує ефективність розподілу ресурсів, створює нові фінансові інструменти та покращує якість банківських послуг.