Українсько-російські взаємовідносини на сучасному етапі

2. Російська відповідь США. Росія розглядає український Майдан виключно як спецоперацію США, перший етап з розгортання «демократизації» пострадянського простору за сценарієм «арабської весни». Прихильники цієї теорії вважають, що саме загрозу нової кольорової революції російське керівництво використовувало протягом останніх двох років у роботі з українським керівництвом для переконання необхідності відмови від євроінтеграції та «спільної відповіді американським імперіалістам». Українські події листопада 2013 року - лютого 2014 року Кремль вважає якраз частиною цього плану, спрямованого не лише і не стільки проти минулого російського керівництва, стільки проти РФ як такі, що можуть стати прикладом для розхитування путінського режиму всередині Росії. Тому після поразки В. Януковича, якого підтримувала російська сторона, Москва вирішила перейти в контрнаступ та дати бій США на українській території для того, щоб не допустити «демократичну заразу» на свою територію. У даному випадку не відомо, як далеко спроможна піти російська сторона, але теоретично, враховуючи слабкість новопризначеної української влади та неоднозначну ситуацію всередині України, Москва може розраховувати здійснити розкол країни та повернути на посаду Президента абсолютно керованого нею В. Януковича. Таким чином, відповіддю геополітичному противнику Росія вважає створення керованого з Москви квазідержавного утворення, від якого буде «ампутовано» західну частину, яку не можливо підпорядкувати собі без непомірних втрат. За цього сценарію Західна Україна буде залишена «на відкуп» США та ЄС. Лінія розколу у такому випадку встановлювалася б, виходячи із поточної ситуації. Вона пройшла б настільки далеко по українській території, наскільки б спромоглася Росія - чи то Крим, чи три східних області, чи традиційний російськомовний південно-східний пояс, чи ж уся територія України окрім Західної України.

3. Олігархічна теорія. Прихильники цієї конспірологічної теорії вважають, що В. Янукович перестав влаштовувати В. Путіна як провідник російських інтересів в Україні, а тому останнім була зроблена ставка на повернення чи введення у велику українську політику окремих осіб, у яких зацікавлений російський Президент. У цьому зв'язку усунення В. Януковича після подій на Майдані розглядається як частина цієї кампанії. Для відновлення керованості процесом та приведення необхідних гравців до влади чи впливу на ситуацію якраз і був використаний сценарій агресії та захоплення Кримського півострова. З такої диспозиції Москва піде на поступки чи переговори лише тоді, коли їй буде запропонований необхідний переговірник, якому В. Путін і «подарує перемогу» - врегулювання конфлікту та повернення під контроль Криму.

4. Економічна теорія. За цією теорією керівництво РФ усвідомлює послаблення своїх позицій у світі, враховуючи стабілізацію та вихід з кризи ЄС, початок економічного росту в США, збереження значного економічного зростання на Сході, а також прогрес у врегулюванні іранської проблеми, що може понизити ціни на нафту і, відповідно, мати негативний вплив на надходження до російського бюджету. Вважається, що уже до кінця 2014 року в російській економічно-фінансовій системі розпочнуться незворотні явища, обсяг дефіциту в бюджеті нагадуватиме ситуацію в Україні зразка 2013 року. Тому для відвернення уваги від власних економічних проблем та дестабілізації світової економічної системи російське керівництво вирішило влаштувати кримську авантюру.

5. Психологічна теорія. Окремі експерти вважають дії російського керівництва та частини російської еліти щирими, такими, що відображають їх психологічні та моральні травми з часу розпаду СРСР.

Жодна з цих теорій не є досконалою. Ми не знаємо до кінця логіки і мотивації російських керівників. Цілком можливо, що їх дії зумовлені поєднанням низки факторів та складових, частина серед яких згадана вище.

Неможливим зараз також видається визначити, чи здійснить В. Путін перехід до «материкової» фази конфлікту, як і до якої лінії буде готова піти російська влада у випадку початку сухопутної фази агресії. Кожен з можливих варіантів (1. Крим; 2. Дві чи три східних області; 3. 6-7 областей російськомовного південно-східного поясу; 4. Лінія по Збручу, тобто вся територія України окрім Західної України) залежатиме від усього масиву факторів, але насамперед:

1. здатності України чинити збройний опір, рівня боєготовності Збройних Сил, рівня захисту кордонів, мобілізації військових та цивільних ресурсів;

2. рівня контролю Києва над регіонами, підтримки місцевим населенням київської влади та ставлення до окупантів;

3. рівня міжнародної підтримки Києва та тиску на Москву;

4. внутрішньої політичної та економічної ситуації в РФ.

Українсько-російський конфлікт негативно впливає на економічні показники обох країн. Так, російський рубль впав до історично низького рівня на біржових торгах, а індекс російської біржі РТС вже нижче психологічної відмітки у 1200 пунктів. У перші хвилини торгів 03.03.2014на Московській біржі долар виріс на 86 копійок до 36,75 рубля. Євро виріс на 1,24 рубля до 50,82 рубля за євро. Локальний максимум у перші хвилини торгів склав 51,2 рубля. Вартість бівалютного кошика, з якого розраховується євро та долар, вийшла за верхню межу «коридору», який встановлює Центробанк (ЦБ) Росії. Для порятунку рубля ЦБ Росії ухвалив рішення тимчасово підвищити ключову ставку з 5,5% до 7%. Після цього обвал російської валюти призупинився.

Виконання зобов'язань між Україною і Росією за домовленостями від 17 грудня 2013 року заморожено, як заявив представник Уряду України при Євразійської економічної комісії В. Суслов. Міністр фінансів РФ А. Сілуанов ще 23.02.2014 заявив, що Росія буде чекати стабілізації ситуації в Україні та формування нового Уряду для продовження купівлі Росією українських державних облігацій.

З Українського боку, Міністр фінансів О.Шлапак зазначив, що країна продовжить вести переговори з Росією з приводу продовження кредитної лінії цього тижня. Думки експертів розходяться, дехто вважає, що у ситуації, яка склалася необхідно вести переговори лише з західними партнерами, інші ж кажуть, що абсолютно все одно, хто зараз кредитуватиме Україну, адже ситуація з наповненням бюджету катастрофічна.

На думку експертів, у ситуації, що склалася, товарообіг з Росією, може впасти ще на 20 %, якщо не на третину.

Протягом останніх місяців Росія веде масштабну інформаційну кампанію у світовому інформаційному просторі, спрямовану на дискредитацію Майдану в очах Заходу та у східних регіонах України. Останні декілька днів у західних ЗМІ з'явилася низка публікацій, які зміщують акценти в оцінці подій в Україні.

Особлива увага приділяється змальовуванню майданівців як екстремістів. Зокрема, значні зусилля спрямовані на дискредитацію лідера Правого сектора Д. Яроша. Ця кампанія особливо посилилася після самоусунення В. Януковича від виконання обов'язків Президента. Ще одним з елементів дискредитації є відкриття кримінальної справи в РФ проти Д. Яроша за «публічні заклики до здійснення терористичної та екстремістської діяльності, здійснені з використанням засобів масової інформації».

Ще одним елементом кампанії є агресивні маніпулювання Росією питаннями мови та прав національних меншин, зокрема росіян у Криму. Наприклад, у країнах Західної Європи завдяки такій риториці РФ, побутує думка, що скасований Закон про засади державної мовної політики (в редакції В. Колесніченка) був збалансованим та відповідав європейським стандартам. Таким чином РФ поширює думку про те, що Майдан став революцією українських націоналістів, спрямованою проти прав національних меншин.

Виходячи з цього, висвітлення подій у Криму в інформаційному просторі скоріше виглядало як демонстрація сили, аніж військова операція. Інформаційні повідомлення російських медіа про взяття військових об'єктів російськими військовими, паніку російськомовного населення в Східній Україні у низці випадків не відповідали дійсності. У цьому зв'язку прес-конференція В. Януковича, проведена 28.02.2014 в Ростові-на-Дону, розглядається як частина інформаційної кампанії, в якій четвертий Президент України є необхідним для Росії інструментом впливу.

Можемо припустити, що метою такої інформаційної кампанії є з'ясування реакції населення України на кроки Кремля, щоб визначити рівень, до якого Москва може підняти ставки на переговорах або ж можливі масштаби військової інтервенції у разі її проведення.

Наразі В. Путін залишає за собою у ситуації, що склалася в Криму, поле для маневру. Про це може свідчити заява члена Ради з прав людини при Президенті Росії, експерта Московської Гельсінської групи А. Юрова про те, що Постанова Ради Федерації, яка дозволяє президенту РФ використовувати війська на території України, приймалася на підставі непідтвердженої інформації про жертви серед громадян Росії в Криму. Крім того, В. Путін обрав віддалену позицію від особи В. Януковича, про що свідчила тривала відсутність офіційної оцінки ситуації.

У свою чергу Майдан з початку грудня 2013 року програвав Росії інформаційну війну на Заході, при чому тривалий час російські позиції підсилювалися українською офіційною дипломатією.

Водночас, дії, до яких із певним запізненням вдалася українська влада (зокрема, прийняття рішення РНБОУ щодо забезпечення безпеки й територіальної цілісності України від 02.03.2014, прийняття Верховною Радою Постанови «Про Звернення Верховної Ради України до парламентів держав-гарантів безпеки України та міжнародних організацій» від 02.03.2014) сприяли посиленню позицій України на майбутніх переговорах із Росією.

Наразі Росія, здійснюючи військову агресію в Криму, робить кроки щодо «примусу до переговорів» України з боку світової спільноти і головних геополітичних гравців. Москва чітко просигналізувала міжнародній спільноті, що не дозволить визначати правила гри на пострадянському просторі без урахування її інтересів. РФ залишає відкритим вікно для переговорів, однак чітко визначила саме США та Захід у цілому як сторону переговорів, а не український Уряд.

Відновлення прямого діалогу Київ-Москва є зараз основним завданням для української дипломатії та чи не єдиним засобом запобігання остаточній втраті міжнародної правосуб'єктності. З огляду на це, посилення власних переговорних позицій та визначення адекватного переговірника з української Сторони є зараз одним з ключових завдань України. У жодному випадку такими переговірниками не можуть бути дискредитовані особи, які мають політичний чи меркантильний інтерес використання конфлікту у власних цілях.

Росія гратиме на підвищення ставок у переговорах як із Заходом щодо розподілу сфері впливу, так і з українським Урядом щодо врахування інтересів Кремля у його майбутній політиці. Москва робитиме кроки в наступ до того часу, поки Київ дозволятиме їй це робити недостатнім контролем над східними областями країни та інституційною слабкістю. Лише власними діями Київ визначає межу, до якої Москва може дійти, вирішуючи свої геополітичні, енергетичні та економічні інтереси в регіоні.

Забезпечення сильної національної переговорної позиції є ключовим завданням для України. Ця позиція має ґрунтуватися на найвищому рівні боєздатності армії, мобілізації та інвентаризації сил, контролі над усіма областями країні, «консенсусі еліт» щодо основних питань функціонування країни до врегулювання ситуації. Україна має запропонувати широкомасштабний документ по врегулюванню конфлікту, який може стати основою довготривалого європейського устрою.

2.2 Роль Росії в ескалації насильства та підтримці сепаратизму на сході України

Російська диверсійна діяльність в Україні (також відома як «Російська весна») -- комплекс дій спланованих, організованих та втілених російськими спецслужбами в Україні, за допомогою місцевих російських агентів впливу, проросійських сепаратистів та кадрових диверсантів російських військ і співробітників ФСБ, починаючи з кінця лютого 2014 року, метою яких є дестабілізація політичної ситуації в Україні після Євро революції, провокування міжетнічних, міжрегіональних конфліктів та посилення сепаратистських рухів в східних регіонах держави. Ці диверсійні дії є складовою більш широкої, на геополітичному рівні, атаки на Українську державність, частинами якої є інформаційна війна проти України та пряма військова агресія -- окупація Росією Авто. Після окупації Автономії російськими військами, в кінці лютого -- початку березня 2014, східними та південними обласними центрами одночасно прокотилася хвиля сепаратистських мітингів та захоплень облдержадміністрацій під російськими та радянськими прапорами, гаслами яких була федералізація України та вимоги «захисту від бандерівців».

1 березня росіянами та місцевими проросійськими активістами було захоплено Донецьку облдержадміністрацію, яку вже покинули чиновники. Як зазначила прес-служба Донецької ОДА, більшість мітингарів -- не жителі Донецька, а приїжджі з Росії. Вони скандували «Донецьк -- російське місто» і плутали прізвище донецького губернатора, вимагаючи його відставки. Міська рада Донецька на екстреному засіданні поставила під сумнів легітимність центральної влади, вирішила утворити місцеву муніципальну міліцію та створити з Луганською облдержадміністрацією стабілізаційний фонд Донбасу.

1 березня в Харкові півтори сотні людей із георгіївськими стрічками -- учасники 30-тисячного мітингу примирення, ініційованого владою міста біля пам'ятника Леніну, штурмом узяли будівлю Харківської ОДА, де шість діб цілодобово перебували декілька сотень активістів Євромайдану, «Правого сектору», «УДАРу», «Свободи», «Батьківщини». В ході штурму постраждало 106 осіб, сімом немає і 18-ти років, 80 осіб доставлено в лікарні, десятьох госпіталізовано, один у важкому стані -- він випав із вікна. Як заявив харківський правозахисник Євген Захаров, учасники штурму, озброєні холодною зброєю, жорстоко били активістів, плювали в них, ставили їх на коліна. За його словами, штурм будівлі ХОДА став свідченням грубого порушення прав людини. Пізніше було встановлено, що чоловік, який встановлював російський прапор на ХОДА -- житель Москви.[53] Як зазначив народний депутат Віталій Данилов, напередодні в Харків приїхали більше двох тисяч росіян на автобусах з Бєлгородської області, «саме вони почали бити прихильників Євромайдану і влаштовувати безлад. До їх прибуття мітинг в Харкові був виключно мирним». Данилов зазначив, що росіяни не вживали жодних політичних гасел, що їх завданням було лише спровокувати зіткнення. Відразу після вчинення провокації росіяни поїхали назад.

Схожі мітинги 1 березня відбувалися в обласних центрах півдня України. В Одесі був проведений кількатисячний проросійський мітинг за федералізацію та другу державну мову. За даними «Інтерфакс-Україна», у багатьох присутніх на мітингу були біти, палиці, амуніція. В Херсоні мітинг був набагато меншим -- до 300 осіб, який швидко завершився. В Миколаєві мітинг під російськими прапорами зібрав кілька тисяч людей автономної республіки Крим.

Набуло розголосу зафіксування російських провокаторок, які з'являлись на багатьох антиукраїнських мітингах. Так, в Харкові 1 березня, вони підбурювали проросійських мітингувальників. На плечах -- російський триколор, в руках -- чорна маска з фашистською символікою і пляшка з-під мінералки, за їх словами, усе це конфіскували у майданівців, які захопили ОДА, і закликали вершити самосуд. Через два дні ці ж особи опинилися на мітингу в Севастополі вже в образі корінних одеситок, де розповіли, що в Одесі «озброєні бандерівці» забирають 50% майна для фашистів, та агітували за референдум. Раніше диверсанток бачили ще в Києві на акціях проти Майдану. Пізніше ці особи вже грали роль українських біженок в Росії, де розповідали про жахіття в Україні.

За даними СБУ, іноземні шпигуни і диверсанти заполонили Україну в 2014 році. За повідомленням прес-центру СБУ за березень 2014 було затримано таку кількість диверсійних груп шпигунів і диверсантів, яку затримували за всі часи незалежності України. Згідно з повідомленням СБУ диверсанти і шпигуни прибувають до України для збору інформації про пересування військових частин, їхнє розташування, отримання інформації з грифом «Таємно», дестабілізації суспільно-політичної ситуації в державі, а також для вербування українських громадян, та передачі їм грошей, вибухівки, зброї.

11 березня Управління СБУ в Донецькій області заявило, що Російська Федерація має намір насичувати регіон диверсійними групами, в яких буде не більше двох осіб і які будуть формуватися на місцях у оформлені загони. Співробітники СБУ в ніч на 11 березня затримали в Донецьку громадянина Росії, який прибув до України для формування диверсійних груп. Затриманий є уродженцем Криму, 1977 року народження, який живе в Москві. Служба безпеки відпрацьовувала цю людину впродовж останніх 15 діб. За словами глави обласного СБУ Валерія Іванова, провокації можливі не лише в Донецьку, але й Маріуполі, Горлівці, Слов'янську, Дзержинську, Краматорську.

14 березня 2014 прикордонники при виїзді з Криму затримали озброєного росіянина -- співробітника військової розвідки РФ, який виконував шпигунсько-диверсійні завдання -- мав при собі кілька посвідчень на різні прізвища, автомат АК-74 та 180 набоїв до нього, пістолет Макарова та 24 набої до нього, та бронежилет.

20 березня Служба безпеки України затримала кадрового співробітника Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил РФ, громадянина Російської Федерації В. Макарова, який протягом двох років перебував на території України під чужими даними, як громадянин України і активно вербував українських громадян, переважно військовослужбовців, для отримання інформації, яка є державною таємницею. Був затриманий «на гарячому» під час отримання ним документації з грифом «секретно» про новітні системи самонаведення боєголовок.

30 березня 2014 СБУ затримала капітана КДБ Придністров'я С. Кузьмука, який зустрічався з агентом-громадянином України і намагався налагодити канал незаконного постачання зброї та боєприпасів з території Придністров'я в Україну з метою дестабілізації суспільно-політичної ситуації та зриву виборів президента України. Крім того, офіцер КДБ збирав розвіддані стосовно військових частин Збройних сил України, їх кількості, передислокації та стану боєготовності.

3 квітня Служба безпеки України затримала на території Львівської області двох громадян Росії 1987 р.н. і 1986 р.н., які мали намір захопити у заручники кількох громадян України, один з яких є кандидатом у президенти України.

5 квітня 2014 СБУ спільно з прикордонниками у пункті пропуску «Красна Талівка» (Луганська область) затримали громадянина РФ Банних Романа Сергійовича (зареєстрований за адресою: військова частина 13204, яка входить до складу Головного розвідувального управління Генштабу Збройних сил Російської Федерації), який вдруге намагався перетнути державний кордон України (намагався в'їхати 9 березня, але прикордонники не пропустили) для безпосередньої організації та координації сепаратистських акцій у Луганську. Встановлено, що він безпосередньо організовував і координував з території РФ роботу диверсійної групи, яка діяла в Україні. На початку березня чотирьох членів однієї такої групи, яка виконувала спеціальне завдання з організації негласної антидержавної кампанії в Донецькій області: громадянина РФ В. Негрієнка, громадян України М. Чумаченка, В. Іванова і О. Головіна -- СБУ затримала в Донецьку за організацію масових заходів з метою повалення конституційного ладу, поширення антидержавних настроїв серед населення, провокування до радикальних дій, захоплення державних будівель. Під час затримання 10 березня Негрієнко мав при собі вибухову речовину з електродетонаторами й елементами ураження. В Донецьку Негрієнко організовував підпільні осередки, намагався залучити до протиправної діяльності спецпризначенців МВС України, забезпечував екстремістів зброєю та вибухівкою.

8 квітня СБУ затримала 22-річну громадянку Росії, яка виконувала завдання спецслужб РФ щодо дестабілізації ситуації у південних областях України. 22-річна Марія Коледа прибула в Херсон 4 квітня. Протягом 5-6 квітня іноземка провела низку зустрічей із лідерами та активістами проросійських рухів у Херсоні та в районах області. 7 квітня Коледа брала безпосередню участь у сутичках під Миколаївською ОДА, під час яких застосовувала вогнепальну зброю. За її ж словами, при цьому вона поранила трьох осіб. Під час затримання у росіянки вилучено травматичний пістолет, переобладнаний під стрільбу бойовими патронами та методичні рекомендації для підготовки диверсійних груп.

09 квітня 2014 співробітники Служби безпеки України затримали жителя Херсонської області, який планував на чолі озброєної групи здійснити захоплення стратегічних об'єктів, зокрема Каховської ГЕС. Він створив групу з числа проросійських жителів Херсонщини і за сприяння російської сторони, через сотника так званої «самооборони Криму», готувався отримати автоматичну зброю. Виконуюючи завдання військової розвідки Росії, збирав і передавав своїм кураторам у Криму інформацію щодо місць дислокації й переміщень підрозділів Збройних сил України у Херсонській області.

10 квітня, 2014 в Чернігівській області співробітники СБУ та Державної прикордонної служби затримали громадянина Російської Федерації, який намагався потягом Полоцьк -- Сімферополь в'їхати на територію України та АР Крим. Під час допиту росіянин зізнався у виконанні диверсійних завдань в інтересах спецслужб Росії: дестабілізації ситуації у південних регіонах України, та тероризування мирного населення. Під час особистого догляду у нього виявили: 5 мобільних телефонів, 23 сім-карти, 17 сигнальних ракет та 5 пристроїв для здійснення пуску цих ракет, два військових квитка Збройних Сил РФ, три фотоапарати, 11 карт пам'яті для цифрового фотоапарату та таблицю позивних радіозв'язку. У блокноті затриманого знайшли номер мобільного телефону офіційної особи ФСБ РФ, безпосереднього координатора диверсанта.

11 квітня 2014 близько 18.30 військові ЗСУ в Чернігівській області затримали диверсанта Сергія Ю. (1976 р.н), який знімав на телефон дислокацію зенітно-ракетної частини. Під час проведення огляду автомобіля затриманого було виявлено малу саперну лопатку, бейсбольну биту, бінокль, мобільний телефон та зошит. Під час перегляду мобільного телефону, виявлені супутникові зображення місцевості та інструкція з виготовлення вибухівки. В зошиті був зображений маршрут руху. Затриманого передано співробітникам СБУ. Інформацію про підозрілого чоловіка військовикам анонімно повідомили телефоном.

11 квітня 2014 року голова Херсонської обладміністрації Юрій Одарченко розповів «Главкому», що СБУ затримало в Херсонській області диверсійні групи, які намагалися ставити мітки для ведення зенітного вогню.

14 квітня в інтерв'ю Громадському, секретар РНБО Андрій Парубій відзначив, що українські спецслужби затримали на території країни співробітників російського ГРУ, причетних до розпалювання протистояння на сході, а українська розвідка має досить доказів причетності російських спецслужб дозаворушень у східних областях.

14 квітня 2014 року СБУ оприлюднила перехоплені телефонні розмови сепаратистів у Слов'янську із їхнім російським керівництвом, які свідчать про те, що у Східній частині України відбувається широкомасштабна військова агресія Російської Федерації, яка здійснюється силами розвідувально-диверсійних груп ГРУ генштабу збройних сил РФ.

16 квітня СБУ повідомила про затримання громадянина України «О», який за завданням російської спецслужби, 6-10 квітня організовував масові заворушення у Луганську, що супроводжувалися насильством, погромами, підпалами, захопленням адміністративних будівель. За даними СБУ, громадянин «О» налагодив канал постачання зброї для заворушників і надавав їм вказівки щодо продовження тероризування місцевих мешканців та способів протидії працівникам правоохоронних органів.

16 квітня 2014 року на закритому засіданні Верховної Ради глава СБУ повідомив, що українським спецслужбам вдалося заарештувати 23 кадрових офіцера Головного розвідувального управління Росії. Агентурна мережа, за словами глави СБУ, створювалася 2-3 роки.

17 квітня на брифінгу в СБУ повідомили, що затримали двох громадян України, які у східних регіонах здійснювали диверсійно-підривну діяльність, виконуючи завдання російських спецслужб. Сергій Ржавський -- член диверсійної групи, яка виконувала завдання ГРУ Генерального штабу Збройних сил РФ та тероризувала мирне населення в місті Слов'янську, Донецької області. Інший затриманий -- Олексій Бєлоус, активіст організації «Донецька республіка», брав участь у масових заворушеннях в Донецькій і Луганській областях із застосуванням зброї та вибухових речовин та безпосередньо координував діяльність з російською стороною.

21 квітня 2014 СБУ повідомила, що викрила і припинила розвідувально-підривну акцію спецслужб Російської Федерації, спрямовану на шкоду міжнародному іміджу нашої держави. У 2012 році полковник ФСБ РФ Олексій Олександрович Чепік завербував громадянина України, а в січні-лютому 2014 року Чепік поставив завербованому завдання встановити контакт з активістами і керівництвом УНА-УНСО та здійснити під контролем ФСБ контрабандне постачання стрілецької зброї до Російської Федерації, з подальшою метою після ліквідації "покупців" зброї на міжнародному рівні висунути на адресу України звинувачення в організації постачання зброї терористичним організаціям в Росії.

29 квітня у Миколаївській області Служба безпеки України викрила і припинила злочинну діяльність групи осіб, які планували здійснити вибух під час покладання ветеранами квітів до монументу Великої Вітчизняної війни в обласному центрі.

30 квітня СБУ разом з Державною прикордонною службою затримала двох громадян Російської Федерації та громадянина Білорусі, які прямували до м. Донецьк для участі у збройному протистоянні. Вони планували прибути в Луганськ до захопленого бойовиками приміщення УСБУ, а потім їх мали переправити в Донецьк для посилення місцевих бандформувань. В затриманих вилучено холодну зброю та іншу військову амуніцію.

30 квітня СБУ повідомила, що завербовані російською розвідкою громадяни України проходили раніше вишкіл у військовому таборі на базі навчального центру морської піхоти під Феодосією. Громадяни України, які вступали до незаконних озброєних формувань, отримували по 100 гривень на добу, а ті хто мав військову підготовку - у декілька разів більше.

Геополітичний виклик який зробила РФ для України на даному етапі проходить активну фазу, він не є вичерпаним і через ряд політичних причин буде відбуватись і надалі. Підтримка насилля та курс на відверте порушення міжнародного права роблять з Росії агресора, який не заспокоїться доки не задовільнить власні амбіції.

3. Реакція міжнародної спільноти на виклики українсько-російських взаємовідносин

3.1 Підтримка курсу України на територіальну цілісність

З самого початку агресії проти України, світова спільнота була дещо здивована, адже факт що в наш час можуть відбуватися посягання на територіальну цілісність. Прийняття Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй резолюції стосовно територіальної цілісності України є надзвичайно важливим для України.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про підтримку територіальної цілісності України була прийнята 27 березня 2014 р. на 68-й сесії Генеральної Асамблеї ООН відкритим голосуванням країн-членів ООН, 100 з яких висловилися «за», 11 -- «проти», а 58 країн «утримались». Дане засідання Генасамблеї ООН було скликане спеціально для розгляду питання збройної окупації Росією території України, а саме Кримського півострова.

Авторами цієї постанови виступили Німеччина, Канада, Коста-Ріка, Литва, Польща та Україна. Згодом до співавторства долучилася ще велика кількість країн, серед яких Австралія, Австрія, Бельгія, Хорватія, Чехія, Данія, Естонія, Франція, Грузія, Швеція, Туреччина, Великобританія, США, Ісландія, Італія, Японія, Норвегія та інші.

Резолютивна частина займає лише одну сторінку і складається з шести пунктів. В документі немає ані слова про засудження дій Росії. Анексія нею Криму не згадана взагалі. В тексті відсутня навіть чітка фраза про те, що Крим є невід'ємною частиною України. Проте відразу кілька пунктів резолюції підтверджують визнання територіальної цілісності України «у міжнародно визнаних кордонах». На 27 березня 2014 р. жодна міжнародна інституція не визнала анексію Криму та Севастополя, а тому термін «міжнародно визнані кордони» не дає можливості трактувати Крим інакше, аніж як територію України. Також резолюція Генеральної Асамблеї ООН заявляє про невизнання кримського «референдуму».

Згідно з проектом, Генасамблея ООН«Закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати ніяких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на підставі вищезазначеного референдуму і утримуватися від будь-яких дій або поведінки, які можуть бути інтерпретовані як визнання будь-якої зміни статусу.

Більшість цивілізованих країн, зокрема країни великої сімки, підтримують кроки України в деескалації конфлікту та підтриманню її територіальної цілісності. Світова спільнота вдалась до низки багаторівневих економічних санкцій проти Росії, які завдають останній значних збитків.

Україна повинна розв'язати не тільки низку складних безпекових та економічних питань, а й комплексні соціальні та гуманітарні проблеми, що виникли після анексії Криму з боку ЄС. Насамперед, це стосується створення умов для реалізації безпекових, економічних, політичних, соціальних прав українських громадян, які проживають на окупованій та анексованій території. Украй актуальними є забезпечення прав людини, національних меншин, корінного народу.

У Криму, попри анексію півострова, залишається майже 2 млн. громадян України. Відповідно до Закону України "Про громадянство України", якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. У свою чергу в Російській Федерації заговорили про ймовірне введення кримінальної відповідальності за приховування подвійного громадянства. Подібні жорсткі норми можуть болісно вдарити по громадянах України, які залишаються в Криму та змушені отримувати російські паспорти. Адже відсутність таких загрожує неможливістю працевлаштування, отримання соціальних виплат, роботи в бюджетній сфері. Керівництво РФ надало фактично місяць для отримання російських паспортів, утім, станом на 25 березня прийнято понад 29 тис. заяв від мешканців Криму на оформлення такого документа. А федеральна міграційна служба РФ оформила вже понад 2,5 тис. російських паспортів кримчанам. Спостерігається тиск на тих громадян України, які, проживаючи на півострові, відмовляються від оформлення російських паспортів і набуття російського громадянства.

Питання правового захисту нині практично неможливо зреалізувати на території півострова, адже всі органи влади, які могли б здійснювати відповідні дії, фактично заміщено. Попри невизнання анексії з боку міжнародної спільноти, на півострові відбувається переформатування владних інститутів. Наприклад, у Криму та Севастополі загальна кількість пенсіонерів становить 677 тис. осіб, у тому числі 559 тис. у Криму та 117 тис. у Севастополі, однак можливості їхнього захисту на сьогодні є вкрай обмеженими, зокрема й через технічні умови, що склалися. Важким є питання подальшого соціального захисту понад 4,8 тис. дітей-сиріт, які залишаються на території Криму.

Особливою проблемою можуть також стати облаштування та захист біженців. Зокрема, українська влада вказує на потенційну можливість появи 25 тис. таких осіб з анексованого півострова. Уже станом на сьогодні на території України перебуває понад 3,5 тис. біженців. За таких умов країні потрібно також звертатися за досвідом і ресурсами до міжнародних структур, УВКБ ООН, МОМ, інформувати про ці проблеми.

Значною мірою згадані питання будуть актуалізуватися з огляду на розвиток ситуації на півострові, адже її загострення, ескалація конфлікту можуть призвести до збільшення кількості біженців.

Не вирішує питань забезпечення прав громадян і проект закону про тимчасово окуповані території, адже значною мірою він зосереджений не стільки на вирішенні соціальних, гуманітарних проблем, скільки на врегулюванні правового режиму окупованої території . Законопроект передбачає гарантування власності України та заборону користування надрами, іншої господарської діяльності, а також ввезення військової техніки. Окрім того, документ містить норму про те, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної тимчасово окупованій території, повністю покладається на Російську Федерацію. Утім актуальними залишаються можливості забезпечення прав громадян України та реальні важелі впливу на ситуацію. Украй необхідними є активні вияви уваги з боку міжнародних організацій УВКБООН, МОМ для вирішення проблем біженців.

У ситуації анексії Криму залишаються актуальними виклики у сфері етнополітичних відносин. Варто згадати, що на території півострова проживає майже 2 млн. громадян України різної етнічної приналежності. Етнічне, мовне, релігійне та культурне розмаїття Криму, складна багаторічна історія протистоянь потенційно роблять його регіоном із підвищеними можливостями виникнення міжетнічних конфліктів. Ситуація ускладнюється появою парамілітарних утворень, підсилених армійськими підрозділами Російської Федерації, що створює додатковий тиск на мешканців.

Поліетнічність автономії є специфічною, оскільки на три основні етноси - росіян, українців і кримських татар ? припадає майже 95% усього населення. Крим ? єдиний регіон у складі України, де етнічні росіяни становлять більшість ? 60%, українці є меншиною в меншині, а чисельність кримських татар, корінного народу півострова, становить 14% загальної кількості населення. При цьому кримські татари традиційно, ще з часів намагань кримського сепаратизму в середині 90-х років, наголошували на єдності півострова з Україною та підтримували територіальну цілісність країни. Меджліс не визнав дані референдуму 16 березня, проведеного самопроголошеною кримською владою. На сьогодні перед кримськими татарами постало складне завдання збереження народу за умов анексії, уникнення конфлікту та негативних сценаріїв розвитку. Ситуація також ускладнюється політичним моментом, адже значна частина кримських політиків, які нині вдалися до сепаратизму та колаборації, зробили політичні кар'єри саме на розігруванні антикримськотатарської карти. Російська влада намагається заручитися лояльністю кримських татар під час окупації. Утім, криза довіри та розуміння, тиск і анексія роблять такі сценарії вкрай вразливими та спекулятивними. Тому ситуація продовжує залишатися нестабільною та складною.

Верховна Рада України 20 березня визнала кримськотатарський народ корінним народом у Криму, Україні з усіма правовими та соціальними наслідками цього статусу, ухваливши постанову "Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави". За ухвалення документа віддали голоси 283 народні депутати України. У документі йдеться про те, що Україна гарантує захист і реалізацію невід'ємного права на самовизначення кримськотатарського народу у складі суверенної та незалежної Української Держави, визнає Меджліс кримськотатарського народу, виконавчий орган Курултай кримськотатарського народу та Курултай як вищий представницький орган кримськотатарського народу. У тексті постанови Верховна Рада України заявила про свою підтримку Декларації Організації Об'єднаних Націй про права корінних народів.

Тобто, відбулося фактичне приєднання до Декларації ООН про права корінних народів. Документ фактично встановлює загальні рамки мінімальних стандартів з метою виживання, поваги гідності, добробуту та дотримання прав корінних народів. Декларація ООН у 2007 р. була прийнята більшістю голосів: 143 держави підтримали це рішення, а Україна тоді утрималася від голосування.

Водночас три статті Конституції України згадують корінні народи. Зокрема, у статті 11 зазначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. У тексті декларації підкреслюється внесок у справу досягнення миру шляхом демілітаризації земель і територій корінних народів, економічного та соціального прогресу і розвитку, взаєморозуміння та дружніх відносин між націями і народами світу. У статті 30 документа зазначається, що військова діяльність на землях або територіях корінних народів не проводиться, за винятком, коли її проведення виправдано наявністю відповідних державних інтересів або в її відношенні маються іншим чином вільно виражена згода або прохання з боку відповідних корінних народів. А перед використанням земель або територій корінних народів для військової діяльності держави проводять ефективні консультації з зацікавленими корінними народами за допомогою належних процедур і, зокрема, через їхні представницькі інститути. Утім, сьогодні це надає більші можливості для захисту прав кримських татар, більші гарантії безпеки, які можуть надати міжнародні організації, ООН, ОБСЄ, однак повною мірою все ж таки не забезпечує стабільність і прогнозованість розвитку ситуації на півострові.

Українська влада також повинна проголосити свою позицію у відповідь на рішення Курултаю кримськотатарського народу, ухвалене 29 березня стосовно створення кримськотатарської національної автономії в Криму.

Так чи інакше ці складні комплексні проблеми мають бути вирішені дипломатичним шляхом, поза мовою сили, насилля та ультиматумів. Важливі кроки на цьому шляху - підтримка Резолюції ООН "Територіальна цілісність України" 100 країнами під час збройної агресії з боку РФ та фактичної анексії Автономної Республіки Крим, неприпустимість зміни статусу кримської автономії, підтвердження суверенітету та територіальної цілісності України, підтримка кроків, спрямованих на деескалацію конфлікту, висловлена міжнародною спільнотою.

3.2 Використання механізмів СОТ для врегулювання українсько-російських взаємовідносин.

Приєднання України 16 травня 2008 року до Світової організації торгівлі (СОТ) фактично стало приєднанням до існуючої в цій організації системи прав та обов'язків, значна частина яких торкається питання захисту інтересів національних виробників. Зберігаючи право захищати своїх виробників, країна зобов'язується робити це відповідно до правил і процедур, встановлених СОТ.

Водночас крім правової бази, створеної СОТ, існує ще й аспект практики представлення країною своїх інтересів в цій організації. Тому при запровадженні окремою країною захисних заходів, інші члени організації очікують від торговельного партнера не лише чіткого виконання відповідних регламентів, але й врахування більш широкого контексту взаємодії країн-членів, особливо якщо це стосується ініціатив стосовно перегляду умов членства в організації.

Правова база СОТ передбачає низку інструментів для захисту інтересів національних товаровиробників як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Так, серед захисних заходів на внутрішньому ринку основними є наступні:

- тарифне регулювання,

- технічні регламенти та нормативи,

- санітарні та фітосанітарні заходи,

- внутрішні податки,

- захист прав інтелектуальної власності;

-використання інструментів торговельного захисту (антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні та загальні захисні заходи) тощо.

Захист на зовнішніх ринках здійснюється шляхом використання системи вирішення суперечок, яка діє в СОТ:

- подання скарг;

- ініціація розслідування стосовно захисних заходів проти національних виробників, здійснених іншими країнами-учасниками СОТ;

- ініціація двосторонніх та багатосторонніх консультацій,

- участь уряду країни в переговорних процесах в рамках СОТ з метою розробки нових регламентів та правил СОТ.

Проаналізуємо деякі з них, що є найбільш актуальними для нашої країни в контексті підвищення ефективності участі України в Світовій організації торгівлі. Так, найпоширенішим механізмом захисту національних товаровиробників на внутрішньому ринку є перегляд (у бік підвищення) захисних мит на імпортовану продукцію. Зокрема, правилами СОТ не заборонено змінювати зобов'язання, погоджені країною при приєднанні до СОТ, особливо, якщо країна зарезервувала за собою таке право (що було зроблено Україною при вступі у СОТ). Відповідно до статті XXVIII ГАТТ перегляд зобов'язань може проводитися не раніше, ніж через 3 роки після приєднання до СОТ, при виконанні певних умов. Основний принцип зміни тарифних поступок полягає в тому, що в разі початку переговорів з приводу зміни зв'язаних розмірів тарифних ставок, які зафіксовані у розкладах тарифних зобов'язань, зацікавлені сторони мають прагнути зробити компенсаційну поступку відносно інших товарів з метою збереження загального рівня взаємних та взаємовигідних поступок. Країна-член СОТ, яка має намір змінити або відкликати поступку, повинна провести переговори зі сторонами, які мають першочергові переговорні права та є значно зацікавленими у поступках.

Відповідно до умов приєднання України до СОТ, граничний рівень митного захисту було зафіксовано на значно нижчому рівні, ніж у більшості її торговельних партнерів. Тому логічно, що після набуття певного досвіду участі у СОТ та проявлення певних негативних впливів чинного тарифного регулювання, Україна задекларувала намір скористатися правом щодо зміни тарифних позицій. Проте, як можна судити з реакції торговельних партнерів, позиції України ще до початку переговорів про перегляд мит виявилися слабкими через низку помилок.

Керуючись п. 5 cт. XXVIII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, 27 жовтня 2011 року Україна зарезервувала право на перегляд поступок, зафіксованих у Розкладі поступок та зобов'язань України, в рамках угод СОТ у наступному трирічному періоді, який почався 1 січня 2012 року (документ СОТ G/MA/262 від 09.11.2011). Відповідно до цього рішення та після вивчення потреб у запровадженні додаткових захисних заходів, Україна висловила намір вступити в переговори і консультації з відповідними членами СОТ щодо модифікації зобов'язань, які стосуються тарифів, надавши відповідний перелік тарифних ліній.

Наказом Мінекономрозвитку від 16.11.2011 р. №226 було утворено міжвідомчу робочу групу з вивчення питання внесення змін до ставок ввізного мита у рамках угод Світової організації торгівлі, до складу якої увійшли представники центральних органів виконавчої влади, Федерації роботодавців України, окремих галузевих асоціацій вітчизняних товаровиробників та наукових установ. Водночас засідання цієї робочої групи не мали публічного характеру, що суперечило установленій в СОТ практиці. Крім того, порядок денний цих засідань не містив у собі всіх питань, які згодом увійшли до нотифікації, якою було повідомлено членів СОТ про наміри України здійснити модифікацію окремих зв'язаних ставок тарифів. 12 вересня 2012 року цей документ було розповсюджено Секретаріатом СОТ.

Нотифікація включає 371 тарифну лінію, що становить 3% від загальної кількості товарних позицій у Митному тарифі України (на рівні 10знаків УКТ ЗЕД), охоплюючи окремі види товарів: м'ясо та субпродукти з яловичини, свинини та свійської птиці; квіти; овочі та фрукти; ковбаси; побутову техніку; сільськогосподарські машини; автомобілі; меблі тощо. Загалом з 371 тарифної лінії 224 - це сільськогосподарські товари (61% загальної кількості тарифних ліній, зазначених у документі СОТ), 147 - промислові товари (39%). Водночас, судячи з інформації з відкритих джерел, Україна не подала пропозиції щодо бажаного рівня тарифних ставок.

Зазначимо, що з юридичної точки зору Стаття XXVIІI ГАТТ-1994 не обмежує кількість тарифних ліній, які можуть бути модифіковані. Водночас кількість тарифних позицій, запропонованих Україною, відповідно до оцінок уповноважених представників країн-торговельних партнерів України, є безпрецедентною. В минулому інші країни-учасники СОТ використовували цю статтю для внесення невеликих технічних змін у тарифний план, а не для широкого перегляду тарифних позицій. Така практика зумовлена необхідністю проведення ретельних обрахунків потенційних втрат зацікавлених країн-партнерів щодо експорту до країни, що ініціює перегляд тарифних ставок. Вже після проведення аналізу можливих втрат від запровадження захисних заходів зацікавлені сторони проводять консультації про компенсаційні заходи, інші поступки з метою досягти консенсусного рішення. Проте, якщо Україна представляє запит щодо перегляду рівня захисних тарифів стосовно вказаних тарифних ліній, але не декларує їхній розмір, застосування традиційних юридичних процедур до української пропозиції є проблематичним, оскільки переговори, як правило, мають на меті досягти консенсусу, що має, перш за все, фінансовий вимір.

Міжнародна реакція на пропозицію України була доволі жорсткою. Цей крок викликав незадоволення у провідних торговельних партнерів та у самій СОТ: Україну звинуватили у підриві світової торговельної системи. 26листопада 2012 року Австралія представила спільну заяву 23 делегацій в СОТ[(Австралії, Бразилії, Канади, Чилі, Колумбії, Хорватії, Європейського Союзу, Гватемали, Ісландії, Японії, Південної Кореї, Ліхтенштейну, Малайзії, Мексики, Нової Зеландії, Норвегії, Оману, Парагваю, Сінгапуру, Швейцарії, Туреччини, США і Гонконгу), в якій містився заклик до України, в інтересах багатосторонньої торговельної системи та світової економіки, відкликати своє повідомлення стосовно перегляду тарифів на велику кількість продуктів (документ СОТ G/C/W/678). В цій заяві зазначено, що повідомлення України виходить за рамки передбаченого статтею XXVIII Генеральної угоди про тарифи і торгівлю 1994 обсягу переговорів по перегляду тарифів. Також було зазначено, що не ясно, якою мірою Україна зможе компенсувати іншим членам втрати, через запропоновані тарифи, що передбачено цим положенням. Крім того, ці члени СОТ висловили занепокоєння через відсутність прозорості в цьому питанні з боку України. Цю заяву підтримали Єгипет, Уругвай, Сальвадор, Ізраїль, Китай, Домініканська Республіка, Перу і Пакистан.

У березні 2013 року Посольство США в Україні заявило, що більш ніж 100 країн-членів СОТ висловили занепокоєння діями України. Також у березні 2013 року Представництво ЄС зазначило, що стаття XXVIII Генеральної угоди про тарифи і торгівлю не передбачає перегляд такої великої кількості або абсолютно всіх умов приєднання країни до СОТ, і не існує прецеденту для такого серйозного перегляду. Також у ЄС відзначають, що труднощі у врегулюванні даного питання викликані відмовою України надати повну інформацію про свої вимоги. Зокрема тим, що Україна надала інформацію про 371 тарифну позицію, яку вона хотіла б змінити, але через п'ять місяців після оголошення вимоги не надала інформацію про те, які будуть запропоновані нові тарифи та компенсаційні заходи країнам-членам СОТ.

11 липня 2013 року США закликали Україну прислухатися до думки багатьох членів СОТ і відмовитися від перегляду своїх зв'язаних тарифів. Стурбованість з приводу негативного впливу бажання України переглянути тарифні зобов'язання на передбачуваність багатосторонньої торговельної системи висловили Сінгапур (від імені АСЕАН), ЄС, Туреччини, Канада, Японія, Мексика, Гватемала, Сальвадор, Колумбія, Чилі, Ізраїль, Південна Корея, Нова Зеландія, Ісландія, Австралія, Норвегія, Китай та Гонконг.

Проте попри критику української позиції, більшість країн скористалися своїм правом надіслати запити до України. Відповідно до встановленої процедури протягом 90 днів з дня поширення нотифікації до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України надійшли запити від 31 країни - члена СОТ, а саме: Аргентини, Австралії, Бразилії, Гватемали, Гондурасу, Домініканської Республіки, Еквадору, Європейського Союзу, Єгипту, Індії, Ісландії, Канади, Китаю, Колумбії, Південної Кореї, Малайзії, Мексики, Нової Зеландії, Норвегії, Оману, Пакистану, Парагваю, Перу, Сальвадору, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Уругваю, Хорватії, Шрі-Ланки, Швейцарії та Японії.

Ці запити опрацьовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України на наявність відповідних прав та спільно з Міністерством аграрної політики та продовольства України, Міністерством фінансів, Державною митною службою України розробляється спільна позиція стосовно модифікації ставок ввізного мита по товарам та компенсаційних поступок. Після цього передбачається проведення переговорів у двосторонньому форматі з урахуванням специфічних інтересів країн, тобто переговори з тими країнами, які мають відповідні визначені ст. ХХVIII ГАТТ 1994 права, та консультації з тими країнами, які мають право на консультації. Станом на серпень 2013 р. перспективи досягнення консенсусу відносно модифікації тарифних ставок ввізного мита по товарам та компенсаційних поступок є незрозумілими.

Запровадження надзвичайних заходів щодо захисту внутрішнього ринку - ще один відносно простий та поширений засіб захисту, до якого часто вдаються країни. Особливо широкого розповсюдження надзвичайні заходи щодо захисту внутрішнього ринку набули у період розгортання світової економічної кризи. Так, протягом жовтня 2008 - жовтня 2009 рр. урядами країн - членів СОТ було розпочато 223 антидемпінгових розслідування, 30 розслідувань щодо компенсаційних заходів і 35розслідувань щодо захисних заходів. Індія протягом цього періоду розпочала 63 антидемпінгових розслідування, Китай - 26, США - 21. Хоча з 2010 р. у період відновлення після кризи активність у сфері застосування надзвичайних заходів країнами СОТ знизилася, існує реальна можливість її поновлення у разі розгортання другої хвилі світової кризи.

Антидемпінгові мита - найпоширеніший в СОТ механізм надзвичайного захисту. Протягом 1995-2012 рр. було розпочато 4230антидемпінгових розслідувань. Проте не завжди такі розслідування завершуються запровадженням антидемпінгового мита. Із розпочатих протягом зазначеного періоду антидемпінгових розслідувань лише 2719 (64%) завершилися введенням відповідних заходів. Наслідки антидемпінгових заходів можна порівняти з наслідками запровадження тарифу на імпорт, тобто вони підвищують цінову конкурентоспроможність вітчизняних виробників на внутрішньому ринку, сприяють збільшенню платежів до бюджету (хоча і не завжди), але підвищують вартість імпорту для вітчизняних споживачів. Проте наслідки від антидемпінгових заходів мають свої особливості. Антидемпінгові мита не застосовуються до всіх джерел імпорту, що підвищує можливість зростання імпорту з інших країн поряд із зменшенням імпорту з країн, до яких застосовуються такі заходи. Тобто застосування антидемпінгових мит може не привести до суттєвого зменшення присутності імпорту на ринку.