Інституційна структура сфери обміну у світовому господарстві

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Методологія аналізу інституційної структури сфери обміну у світовому господарстві

1.1 Економічна природа інституцій і транзакційних витрат у міжнародних торговельних потоках

1.2 Роль транзакційних витрат у дослідженні сучасних процесів світової торгівлі

2.Типологія міжнародної торгівлі послугами на сучасному етапі

3. Інституційні обмеження як інструмент регулювання торгівлі послугами на інтернаціональному рівні

4. Інституційна інтеграція українського сектора послуг у глобальний економічний простір

4.1 Проблеми формування ефективної експортно-імпортної діяльності України у сфері послуг

4.2 Детермінанти та пріоритети інституціоналізації ринку послуг в Україні за умов членства в СОТ

Висновки

Літкратура

транзакційний міжнародний торговельний експорт

Вступ

Актуальність дослідження. Глобалізація світогосподарських зв'язків є однією з головних тенденцій сучасності, яка не лише впливає на економічне життя, а й має глибокі політичні та соціальні наслідки. Вона спричинюється до динамічного розвитку світового ринку послуг, який є невід'ємною складовою міжнародних економічних відносин поряд зі світовими ринками капіталу, товарів, робочої сили та інтелектуальної власності. Форми реалізації послуг доволі різноманітні, а масштаби наданих послуг становлять майже чверть усього світового експорту.

Інтенсифікація лібералізації регіональної та багатосторонньої торгівлі послугами здійснюється шляхом трансформації не тільки базових економічних відносин між країнами, а й інституцій регулювання, що визначають матриці поведінки економічних суб'єктів. Тому центральним напрямом наукових досліджень в умовах лібералізації й дерегулювання міжнародної торгівлі послугами стає саме аналіз структури інституційного регулювання, її еволюції, а також комплексна оцінка економічних та соціальних наслідків цього процесу.

Глобальна фінансова криза виявила необхідність розробки нових економічних та інституційних механізмів державного регулювання ринку послуг. Розвинута інституційна структура зменшує ступінь невизначеності торговельних контрактів і, як результат, мінімізує транзакційні витрати у сфері міжнародної торгівлі послугами.

Публікації згаданих авторів присвячені дослідженню конкретних питань регулювання світової торгівлі товарами, інвестиціями та послугами, а саме: механізму регулювання світогосподарських зв'язків, тенденціям міжнародної торгівлі товарами та послугами, становленню та розвитку інтеграційних угруповань, діяльності багатонаціональних компаній, ролі та місцю міжнародних торговельних організацій у світогосподарських процесах тощо. Водночас у вітчизняній науковій літературі практично немає наукових розробок щодо ролі та впливу інституцій на розвиток міжнародної торгівлі послугами з методологічних позицій системного аналізу та теоретичної оцінки його результатів для світового господарства. Публікації з даної тематики в зарубіжних країнах мають фрагментарний характер.

Суперечливий характер неокласичної теорії міжнародної торгівлі, її невідповідність сучасним економічним реаліям та викликам, які постали перед світовою спільнотою, актуалізують необхідність розширення звичних рамок традиційного економічного аналізу міжнародної торгівлі у цілому та послугами зокрема. Актуальність, теоретично-практична вагомість окреслених проблем зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його межі, композиційну побудову, логіку, послідовність викладу, мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено відповідно до планових тем наукового дослідження кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Механізм взаємодії економіки України із світовим господарством в умовах глобалізації” (ДР №01БФО48-01) та „Інтеграційна стратегія входження України в європейський економічний простір” (ДР №06БФ048-01), які є складовою наукових досліджень у рамках комплексних наукових програм Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (2001-2005) і „Наукові проблеми сталого розвитку України” (2006-2010).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування сутності, закономірностей, результатів та перспектив розвитку системи інституційного регулювання світового ринку послуг, факторів та умов трансформації інституцій регулювання у сфері міжнародного обміну послугами на сучасному етапі, аналіз та класифікація інституційних бар'єрів, визначення економічних та соціальних наслідків лібералізації ринків послуг на багатосторонньому, регіональних та національних рівнях.

Мета дослідження зумовила низку завдань, які слід було вирішити в процесі аналітичної роботи над теоретичним та емпіричним матеріалом:

- визначити місце та роль інституцій і транзакційних витрат як основних об'єктів дослідження у сфері міжнародних торговельних потоків;

- системно структурувати і дослідити стан і тенденції диференціації та лібералізації міжнародного ринку послуг у зв'язку з процесами інституціоналізації глобальної економіки;

- обґрунтувати концептуальні засади вимірювання інституційних обмежень як інструменту регулювання торгівлі послугами на інтернаціональному рівні;

- розкрити роль міжнародних, регіональних та національних інституцій у регулюванні торгівлі послугами, обґрунтувати необхідність і можливість їх спрямування на цілі сталого економічного розвитку та подолання наявних диспропорцій між центрами світового господарства та його периферією;

- оцінити наслідки лібералізації торговельних потоків послугами на багатосторонньому, регіональних та національних рівнях;

- визначити інституційні детермінанти розвитку українського ринку послуг за умов членства країни в СОТ;

- розрахувати за допомогою методу економетричного аналізу щільність зв'язку між інституційними чинниками та обсягом експорту послуг.

Об'єктом дослідження є система інституційного регулювання міжнародної торгівлі послугами в умовах формування новітньої інституційної структури світового господарства.

Предметом дослідження є процеси та економічний механізм інституційного регулювання міжнародної торгівлі послугами.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційного дослідження утворили теоретичні напрацювання світової економічної науки, концептуальні положення інституційної теорії та теорії світового господарства і міжнародних економічних відносин щодо регулювання міжнародної торгівлі послугами в умовах глобалізації світогосподарських зв'язків. Для досягнення поставленої мети було використано: історико-логічний метод, системно-функціональний підхід до аналізу економічних процесів та зв'язків (перший, другий, третій розділи). У дослідженні застосовано методи статистичного, порівняльного, факторного та структурного аналізу (перший, четвертий, п'ятий, шостий розділи), а також методи кількісного та якісного аналізу, економіко-математичного моделювання (третій, четвертий, п'ятий, шостий розділи). Використано широке коло вітчизняних та зарубіжних досліджень, закони України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки, Державного комітету статистики України, офіційні матеріали міжнародних організацій, експертні оцінки рейтингових агентств, наукові праці відомих фахівців у галузі міжнародної торгівлі товарами та послугами, сучасної торговельної політики.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі досліджено концептуальні засади інституційного регулювання світового ринку послуг, визначено стан і тенденції диференціації та лібералізації міжнародних потоків послуг, побудовано економетричну модель впливу якості інституцій на експорт послуг, запропоновано рекомендації щодо детермінантів інтернаціоналізації інституційної структури ринку послуг в Україні. Наукові результати, одержані особисто автором, полягають у такому:

вперше:

· обґрунтовано новий інституційний рівень теоретико-методологічних та прикладних досліджень регулювання міжнародної торгівлі послугами. Регуляторні інституції та інституції виконання контрактів відіграють ключову роль у розвитку сервісного сектора національних та світової економік у формі системи транзакцій послуг з іншими сегментами економіки та схильність сфери послуг до ринкової невизначеності внаслідок інформаційної асиметрії;

· доведено, що інституції та транзакційні витрати є одним з вирішальних факторів розвитку сучасної міжнародної торгівлі в цілому та обміну послугами зокрема, що дає можливість розглядати їх як основу існування та форму прояву конкурентних переваг у процесі міжнародного обміну послугами за умов економічної глобалізації;

· виявлено багаторівневість і різношвидкісність конвергенції багатостороннього та регіонального регулювання торгівлі послугами і з'ясовано, що найбільша конвергенція існує у площині основних принципів регулювання -- транспарентності, національного режиму, режиму найбільшого сприяння, а також норм регулювання платежів і трансферів, монополій, виключних постачальників послуг і загальних винятків. Менший рівень конвергенції властивий зобов'язанням у сферах:

а) недискримінаційних кількісних обмежень;

б) національного регулювання;

в) захисних заходів у випадку надзвичайних ситуацій та субсидій;

· розроблено економетричну модель впливу якості інституцій на обсяг експорту послуг країн Східної Європи -- членів ЄС і окремих країн СНД. Доведено, що низький рівень якості інституційних показників України є чинником зростання цін на послуги як вітчизняних, так і іноземних постачальників послуг, оскільки неефективні інституції збільшують транзакційні витрати компаній на міжнародних ринках;

дістали подальший розвиток:

· теоретичні підходи щодо інституційного аналізу торгівлі послугами, зокрема: визначено основні характеристики категорії „послуга” як транзакції з позитивним фактором одномоментності, результату різнорідної діяльності, що здійснюється виробниками на замовлення споживачів і веде до зміни стану інституційної одиниці, яка споживає ці послуги; виявлено чинники перетворення сфери послуг на каталізатор економічного і соціального зростання в умовах кристалізації новітньої інституційної парадигми розвитку світового господарства: збільшення їх частки в загальній доданій вартості та зайнятості; значне зростання продуктивності праці у сфері послуг; посилення ролі послуг у координації виробництва диференційованих товарів та реалізації ефекту масштабу на національних та міжнародних ринках;

· дослідження процесу формування асиметрії між основними способами міжнародної торгівлі послугами: комерційною присутністю та рухом фізичних постачальників послуг. Доведено, що диспропорція між вільним рухом капіталу і регульованим процесом міграції трудових ресурсів є фундаментальною суперечністю сучасного етапу інституціоналізації світового ринку послуг;

· гносеологічні параметри інституційних обмежень шляхом виявлення основних критеріїв їх класифікації в міжнародній торгівлі послугами: об'єкт (входження на ринок та надання національного режиму); характер регулювання (недискримінаційний та дискримінаційний); спосіб торгівлі;

· обґрунтування діалектики розвитку регіоналізму як особливої форми прояву багатостороннього регулювання торгівлі послугами. Завдяки глибшій інтеграції на регіональному рівні створюються інституційні платформи поширення інтеграції на глобальній/багатосторонній основі. Акцентовано, що ключовим питанням інституційного регулювання торгівлі послугами є оптимізація співвідношення регіоналізму та глобалізму на основі норм та принципів СОТ;

· аргументація необхідності поєднання в Україні інституційної реформи ринку послуг та заходів торговельної політики відповідно до принципів та норм СОТ як механізму адаптації українських виробників до вимог висококонкурентних зовнішніх ринків;

удосконалено:

· виокремлення факторів впливу сфери послуг на економічне зростання країн, найбільш вагомими з яких є: дисбаланс у зростанні продуктивності між сферою послуг та матеріальним виробництвом; висока еластичність попиту на послуги; посилення ролі послуг як проміжної ланки у виробничому процесі; об'єднувальна функція послуг в економічній системі;

· методику дослідження міжнародних інституційних бар'єрів на ринку послуг за концепцією тарифного еквівалента, що дало можливість довести залежність торговельних ефектів обмежень від конкурентоспроможності компаній та ступеня субституції способів торгівлі послугами;

· обґрунтування доцільності використання методології та інституційного інструментарію СОТ для запобігання виникненню та зменшенню негативних наслідків регіональних та глобальної фінансових криз, зокрема посилення координуючої та регулюючої ролі міжнародних економічних організацій;

· визначення ролі міжнародних корпорацій як основної інституції становлення та розвитку нової форми міжнародного поділу праці в умовах економічної глобалізації -- міжнародного аутсорсингу та офшорингу послуг.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки та рекомендації можуть бути використані в процесі формування та вдосконалення зовнішньоекономічної політики України, збагатять методологічну базу розробки ефективних механізмів співпраці України з міжнародними економічними організаціями та регіональними угрупованнями.

Розробки автора, практичні висновки та пропозиції автора використані при підготовці відповідних законопроектів щодо вдосконалення механізмів зовнішньої торгівлі в контексті вступу України у СОТ (довідка Підкомітету з питань міжнародної економічної політики Верховної Ради України № 05-81 від 13.10.2008). Пропозиції автора щодо удосконалення інституційного забезпечення зовнішньої торгівлі взято до уваги Управлінням зовнішньоекономічної політики та міжнародного співробітництва Секретаріату Кабінету Міністрів України (довідка № 12763/0/2-08 від 26.09.2008). Запропонована автором система інституційних механізмів державного регулювання ринку послуг з використана в процесі прикладних наукових розробок Національного інституту проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки і оборони України за проектом „Стратегічні пріоритети зовнішньої політики та політиці безпеки України в умовах глобального посилення наднаціональних та транснаціональних структур. Формування сприятливих економічних та соціально-політичних умов інтеграції України до впливових міжнародних організацій, світових і регіональних ринків” (довідка № 10/77 від 17.09.2008), АКБ „Базис” (довідка № 01-07/444 від 30.09.2008).

Результати проведеного дисертаційного дослідження використовувалися автором у навчальному процесі при викладанні дисциплін ”Міжнародні економічні відносини”, „Кон'юнктура світового ринку послуг”, „Світовий ринок послуг” в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 048/11-249 від 23.09.2008).

1. Методологія аналізу інституційної структури сфери обміну у світовому господарстві

Із початку тисячоліття дедалі очевиднішою стає криза ортодоксальних економічних поглядів на цілі та методи досягнення стійкого економічного розвитку. Економічна глобалізація, а надто світова фінансова криза, що розпочалася наприкінці 2006 р., чітко виявила головні проблеми розвитку світової економіки: високу спекулятивну завантаженість, що загрожує стабільному економічному розвиткові, ригідність інфраструктурних галузей до швидких змін на світових ринках, нерівномірність структури міжнародної торгівлі, непевні механізми оцінки інвестицій та поведінка економічних агентів, що спотворює структуру стимулів. Багато неокласичних моделей не спроможні пояснити процеси трансформації соціально-економічних систем у країнах Східної Європи та Україні.

Потенційні витрати міжнародного обміну охоплюють грошові платежі, трансфери матеріальних та нематеріальних активів, утрати від зміни кон'юнктури на світових ринках. З точки зору задіяних суб'єктів ці витрати зазвичай розглядаються як мультиплікативні, а не лише додаткові. В інших випадках, коли вирішуються всі проблеми, окрім однієї, наприклад отримання страхування або банківського кредиту, це може фатально вплинути на виконання контракту. Транзакційні витрати різко зменшуються завдяки економії на масштабі виробництва, а інтенсифікація торговельних відносин приводить до втягування в міжнародний обмін дедалі нових товарів та послуг. Міжнародні транзакційні витрати характеризуються великою різноманітністю. Готівкові та безготівкові витрати не розрізняються, оскільки грань між ними варіюється від випадку до випадку та час від часу.

В останні роки науковці, що аналізують взаємозалежність зовнішньої торгівлі та економічного зростання, наголошують на ролі інституцій у створенні та реалізації зовнішньоторговельної політики країни. Д. Доллар та А. Крей дотримуються думки, що інституційна якість має значну кореляцію із зовнішньою торгівлею [142; 143]. Аналізуючи темпи зростання за останні три десятиліття економік країн, що розвиваються, та промислово розвинутих країн, а також зміни в розвитку зовнішньої торгівлі та інституціях, автори інтерпретують свої результати таким чином: інституційна структура і торгівля є важливими детермінантами поступу країни в довгостроковому періоді. Зовнішня торгівля пропонує тільки короткострокові переваги, а в сукупності з інституційною реформою стимулює економічне зростання країн.

Д. Гріневей, В. Морган та П. Райт на основі статистичних даних та трьох основних показників відкритості економіки показують більш комплексну кореляцію між інституціями, інтеграцією та економічним зростанням [1]. Ці автори зазначають, що інституції стимулюють міжнародну економічну інтеграцію, а остання також позитивно впливає на інституційну якість. У свою чергу роль інституцій в країні та рівень їхнього розвитку позитивно впливають на динаміку ВВП. Загальні висновки, які випливають із цього дослідження, підтверджують тісний зв'язок темпів економічного зростання країни з її зовнішньою торгівлею та наявністю інституційного середовища, що підтримує таку торгівлю. Таким чином, міжнародні організації з питань економічного розвитку країн, що розвиваються, мають переглянути свою політику допомоги цим країнам та сконцентрувати увагу на необхідності проведення інституційної реформи. Наприклад, С.Фройнд та Б.Болекі в рамках досліджень Світового Банку наголошують на важливості регулювання ринку праці та бізнесу для економічного зростання на основі зовнішньої торгівлі [1 ]. На користь цієї тези виступає і праця Р. Чанга, Л. Калтані та Н. Лоайзи, в якій наводиться цілий ряд доказів ролі національного регулювання, розвитку інституцій та інфраструктури у посиленні позитивного впливу зовнішньої торгівлі на економічне зростання [10].

Слід підкреслити, що розвинута інституційна структура зменшує ступінь невизначеності торговельних контрактів і, як результат, зменшує витрати на підписання, реалізацію та моніторинг угод у сфері міжнародної торгівлі. Таким чином, високоякісні інституції позитивно впливають на економічну активність у цілому та на міжнародну торгівлю зокрема. На відміну від цього погане функціонування інституцій може призвести до виникнення серйозних перешкод у торгівлі. А. Бігстен із колегами, наприклад, описує випадки, коли відсутність у низці африканських країн дієвої законодавчої системи перешкоджає взаємодії фірм-виробників із потенційними іноземними імпортерами [13]. Автори вивчили договірну практику африканських фірм, використовуючи матеріали опитувань, зібрані в Бурунді, Камеруні, Кот-д'Івуарі, Кенії, Замбії та Зімбабве. Виявилося, що в цих країнах висока кількість випадків невиконання договірних зобов'язань та переукладання контрактів. З іншого боку, через відсутність дієвої системи судочинства рідкими є факти повного розірвання контрактів та використання юристів і судів для забезпечення виконання первинного контракту. Постачальники та клієнти переважно виконують свої зобов'язання, але, так би мовити, у "гнучкій" формі: або постачання відбувається із запізненням, або якість товарів чи послуг відрізняється від замовленої, або клієнти затримують оплату і т.д. Західним компаніям, котрі звикли діяти у стабільному бізнес-середовищі, може бути складно зрозуміти, що така поведінка африканських фірм є прямим наслідком недієвості інституційної системи. Через це іноземним фірмам важко вести справи з африканськими партнерами, а останнім важко проникнути на світові ринки.

П. Ранджан та Дж. Лі звертають увагу на особливий аспект діяльності інституцій - примус до виконання умов контрактів [22]. За допомогою теоретичної моделі та гравітаційного рівняння вони доходять висновку, що критерії примусового виконання умов контрактів відчутно впливають на обсяги торгівлі. Також використовуючи гравітаційне рівняння, С. Депкен та Р. Сонора оцінюють вплив економічної свободи на споживачів американського експорту та імпорту в 1999 та 2000 роках [16]. Результатом їхнього дослідження є висновок про те, що краща інституційна якість країни-партнера справляє позитивний вплив на обсяги експорту зі США у цю країну.

Розбіжності в інституційній якості самі можуть бути джерелом порівняльних переваг у торгівлі, а також важливою детермінантою умов міжнародної торгівлі [28]. Використовуючи гравітаційну модель, Дж. Андерсон та Д. Маркуйє також зазначають позитивний вплив якісних торговельних інституцій на двосторонні обсяги торгівлі [1].

Таким чином, внутрішні інституції можуть визначати коло торговельних партнерів і, як наслідок, загальні моделі зовнішньої торгівлі країн. Водночас ми вважаємо, що ці інституції впливають на загальний рівень відкритості країни в тому розумінні, що країни з кращими інституціями мають більш активні зовнішньоторговельні відносини. Недостатньо ефективні інституції впливають на вартість товарів та послуг національних експортерів, чим знижують їхню міжнародну конкурентоспроможність, що у свою чергу негативно відбивається на експортних потоках. Транзакційні витрати, спричинені неефективністю національних інституцій, підвищують кінцеву споживчу ціну імпортованих товарів і послуг, що скорочує і імпортні потоки країни. Отож діяльність інституцій прямо пов'язана з ефективністю торговельної політики.

Більшість літератури приділяє увагу географічним детермінантам торгівлі, які не можуть не впливати на транзакційні витрати, з якими країна стикається при обчисленні міжнародних транспортних витрат. Стандартною практикою є використання моделей для острівних та континентальних країн на основі простих лінійних регресій, оскільки обидва типи країн однаково змушені нести підвищені міжнародні транспортні витрати [15]. Географічна відстань країни від її торговельних партнерів суттєво впливає на схильність країни до торгівлі [27]. Показники географічної віддаленості зазвичай використовуються в економічній літературі як такі, що здатні відображати міжнародні транспортні витрати, але при цьому не враховується вплив внутрішньої інфраструктури на ці витрати. Якщо, наприклад, географічну відстань між столицями використовувати як показник віддаленості, то внутрішня частина транспортних витрат перекривається відстанню між кордоном країни та столицею. Втім, столиця може й не бути місцем кінцевого споживання певних товарів та послуг. Окрім цього, якість інфраструктури країни майже не береться до уваги в цих показниках.

Таким чином, якість внутрішньої інфраструктури справляє важливий вплив на торговельні потоки між країнами. У цьому сенсі звернемо увагу на працю Б. Мінтена і С. Кайла щодо транспортних витрат у регіоні Кіншаса (Республіка Конго) [26]. Даний регіон характеризується великими відстанями між селищами, а дороги, як правило, погані. Якихось 300 км шляху займають близько чотирьох днів, а транспортні витрати становлять майже 30% оптової ціни продукції. Все це значно звужує можливості фермерів Конго конкурувати на світових ринках.

Вдосконалення у сфері транспортних послуг та інфраструктури істотно збільшують експортні потоки країни. Н. Лімо та А. Венейблз показують, що інфраструктура має вирішальне кількісне значення при обрахуванні транспортних витрат [21]. Згідно з їхніми даними, слабка інфраструктура дає 40% прогнозованих транспортних витрат для країн з виходом до моря та 60% для країн, які не мають такого виходу. С. Бугеас та інші вчені аналізували вплив інфраструктури на торгівлю через показники транспортних витрат й отримали позитивну кореляцію між рівнем розвитку інфраструктури та обсягом зовнішньої торгівлі [8 ].

Інше дослідження також ілюструє взаємозалежність між ефективністю національних інституцій та зовнішньою торгівлею. К. Фінк, А. Маттоо та К. Неагу зазначають, що міжнародні комунікаційні витрати є більшими детермінантами експорту високотехнологічних диференційованих продуктів, ніж торгівлі гомогенними та масовими товарами [14, с. 438 ].

Численні "сервісні витрати" впливають на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі, оскільки вони є частиною торговельних витрат експортних компаній. Завдання торговельної політики полягає не тільки в лібералізації торгівлі через скасування бар'єрів, а й в ідентифікації інших факторів, що призводять до збільшення вартості товарів. Дж. Вілсон та інші використали гравітаційну модель з метою оцінки ефектів чотирьох видів транзакційних витрат (ефективність функціонування портів, митне обслуговування, регулювання навколишнього середовища, інфраструктура сектора послуг) для 75 країн протягом 2000-2001 рр. В результаті виявилося, що потенціальне зростання торгівлі готовими товарами завдяки вдосконаленню усіх цих видів торговельних витрат сягнуло 377 млрд дол.

Ж. Франcуа та М. Манчин використали дані двосторонньої торгівлі за 1998-2002 рр. для великого набору країн (у тому числі приклади з нульовою торгівлею) з метою аналізу впливу інституцій, географічної відстані та інфраструктури на міжнародну торгівлю [11]. Ураховуючи, зокрема, двосторонні преференційні тарифи та кореляцію між ВВП, інфраструктурою і рівнем розвитку інституцій, автори встановили, що інфраструктура є істотною детермінантою не тільки обсягів експорту, а й перспектив його розвитку взагалі. Стан базових елементів інфраструктури (комунікації та транспортування) більше впливає на експорт, ніж торговельні обмеження, з якими стикаються країни, що розвиваються. Так само С. Д'янков, К. Фройнд та С. Конг виявили, що внутрішній транспорт і відносні транзакційні витрати є головними чинниками, що визначають конкурентоспроможність експортерів [11].

Отже, обидва показники - міжнародні та внутрішні транспортні витрати - дозволяють визначити, якою мірою внутрішня інфраструктура впливає на рівень відкритості країни.

Слід зазначити, що розмір країни також корелює зі ступенем її відкритості - незалежно від того, чим він вимірюється: кількістю населенням або ВВП. Зокрема, невеликий розмір країни обмежує її можливості щодо диверсифікації своїх торговельних потоків. Невеликі економіки, таким чином, більше залежать від імпорту для задоволення свого внутрішнього попиту, ніж великі країни [39 ].

Тривалий час в літературі вважалося статистичною закономірністю, що коли еластичність торгівлі по відношенню до випуску продукції в країні більша за одиницю, то країни беруть активнішу участь у міжнародній торгівлі [24, с.2]. Ця закономірність була виявлена на основі аналізу зовнішньої торгівлі розвинутих країн та нових індустріальних країн. Дж. Франкл та інші зазначають, що це частково може відбуватися за рахунок зменшення торговельних бар'єрів, коли країна стає багатшою [16; 17 ]. В регресіях, які використовують ці дослідники, коефіцієнт доходу на душу населення зменшувався наполовину, коли показник рівня торговельних бар'єрів вводився до розрахунків. Останні дослідження потоків двосторонньої торгівлі демонструють, що значний позитивний ефект душового ВВП на торгівлю відбувається завдяки включенню змінних, які визначають внутрішні (національні) транзакційні витрати [5]. Як зазначають Д. Гуммельс, Дж. Андерсон та Е. ван Вінкооп, торговельні бар'єри складають тільки частину торговельних витрат, і дуже часто не найбільшу. Транспортні та інші транзакційні витрати на пошук торговельного партнера, укладання та виконання контрактів значно вищі, ніж витрати від існування торговельних обмежень [25]. У випадку введення показників якості інституцій і торговельної політики до гравітаційної моделі показник впливу душового ВВП на торгівлю стає або незначним, або негативним [80; 81].

1.1 Економічна природа інституцій і транзакційних витрат у міжнародних торговельних потоках

У багатьох наукових працях аналіз впливу інституційних факторів на двосторонні торговельні потоки зазвичай охоплювався змінними, що відображають загальноісторичні, політичні та культурні дані. Показники, що використовувалися з цією метою, були еквівалентами, які показували наявність спільної мови, домінуючої релігії та/або спільної колоніальної історії. Ці три змінні пов'язані одна з одною, але кожна по-своєму впливає на міжнародні транзакційні витрати. Спільна мова дозволяє спілкуватися через особистий контакт. Те саме стосується релігії, яка посилює взаємну довіру і, таким чином, зменшує ризики при укладанні контрактів. Спільна колоніальна історія має інституційну схожість між країнами і також впливає на міжнародні транзакційні витрати.

Цілий ряд праць використовують у гравітаційній моделі більш сучасні показники якості інституцій. Дж. Андерсон і Д. Маркуйє спиралися на дані опитування бізнесменів Всесвітнього економічного форуму щодо виконання контрактів та рівня корупції як показників якості інституцій [80; 81]. Вони виявили, що низький рівень якості інституцій украй негативно впливає на торгівлю. Дж. Раух і В. Тріндед акцентували увагу на появі транснаціональних мереж у міжнародній торгівлі [23, с.10]. Такі мережі представлені неофіційними (неформальними) інституціями, котрі виконують функції відсутніх офіційних інституцій або працюють паралельно з тими, що існують. Так, асоціації трейдерів можуть відігравати важливу роль, коли настає час виконання міжнародних контрактів. Вони також можуть скорочувати транзакційні витрати через зменшення інформаційних витрат. Останнє може пояснюватися тим, що інформаційні витрати більш важливі у випадку саме диференційованої продукції. Крім того, схожість у якості інституцій у країнах - торговельних партнерах стимулює їхні економічні зв'язки. Зменшення бар'єрів між сегментами ринку. Новітні технології відчутно змінюють способи, якими користуються виробники товарів та послуг у роботі із споживачами, а також у надрах самої компанії. Ймовірно, наймогутнішою силою, що сприяє революційним змінам у суспільстві, сьогодні стала інтеграція комп'ютерних і телекомунікаційних технологій. Останнім часом Інтернет не тільки виступає засобом зв'язку компаній, організацій з їхніми партнерами та споживачами, а й дає можливість створити принципово нові моделі ведення бізнесу.

Технології не лише сприяють створенню нових послуг або їх удосконаленню. Вони здатні також значно змінити характер таких видів діяльності, як надання інформації, прийом замовлень, процедура оплати послуг; підвищується можливість фірм формувати і підтримувати більш узгоджені стандарти обслуговування; нові технології дозволяють створювати централізовані відділи з обслуговування споживачів; заміщувати персонал автоматами, що виконують рутинні операції.

Таким чином, те, що раніше називалося "невидимим" елементом економічної системи, зараз набуває вирішального значення, і саме ці сегменти національної та світової економіки розвиваються найбільш динамічно. В останні 10-15 років за темпами свого розвитку сфера послуг принаймні вдвічі перевищує суто матеріальне виробництво - як в національному, так і в міжнародному масштабі. Отже, формується так званий третинний сектор економіки, на відміну від попередніх епох, коли провідними були первинний і вторинний сектори. Нині домінуючі позиції у провідних країнах займає саме цей сектор, формується сервісна економіка, і, звичайно ж, це відбивається на всіх формах МЕВ.

Тенденції розвитку сфери послуг за останні десятиліття підтверджує і те, що послуги є більш інноваційними, ніж вважалося раніше; у деяких сферах економіки за інноваційністю вони перевищують промислове виробництво. Фактично наукомісткі ділові послуги відіграють дедалі активнішу роль в економіці, що базується на наукових знаннях.

Зростання інновацій в індустрії послуг є головною запорукою покращення діяльності сектора. Підприємства сфери послуг використовують нововведення з багатьох тих самих причин, що й промислові компанії: збільшення частки на ринку, покращення якості та розширення асортименту послуг.

Загальновизнано, що інновації є ключовим моментом у процесі економічного розвитку суспільства, але роль інновацій у сфері послуг тривалий час недооцінювалася вченими та практиками. Це відбувалося певною мірою через складність визначення обсягу інновацій у цій сфері, а також через різноманітність галузей сфери послуг зі значними відмінностями в інноваційних процесах. Однак сучасні дослідження допомагають з'ясувати, що витрати на науково-дослідну роботу складають лише частину всіх витрат підприємства на інновації. Навіть у промисловості науково-дослідні витрати становлять лише близько половини загальних інвестицій в інновації, а у сфері послуг ця частка ще менша [21]. Інші компоненти інновацій є більш важливими у послугах, оскільки більшість інновацій пов'язана зі змінами у процесі виробництва послуг, в організаційній структурі та поведінці на ринку. Очевидно, що інноваційна активність у секторі послуг має більш організаційну спрямованість та є нематеріальною за своєю природою, через що не підпадає під стандартні критерії визначення інновацій [19; 241, с.121]. Різноманітні інноваційні моніторинги намагаються зафіксувати ці додаткові аспекти: наприклад, у рамках Європейського Союзу створено Комітет інноваційного нагляду (CIS). Завданнями Комітету є збирання інформації про інноваційну діяльність, визначення факторів, що перешкоджають розвитку інновацій у зоні Європейського Союзу.

Інновації у сфері послуг суттєво різняться залежно від сектора та розміру підприємства. Інноваційні огляди вказують на те, що компанії, зайняті у сфері послуг, є менш інноваційними, ніж промислові підприємства. За даними CIS 2004 р. частка сервісних компаній, які звітували про свою інноваційну діяльність, складала від 55% у Німеччині до приблизно 25% в Іспанії [264]. Однак практично в усіх країнах ЄС частка інноваційних компаній у секторі послуг нижча за аналогічний показник у промисловості. В Німеччині, наприклад, про впровадження інновацій звітували 65% промислових підприємств порівняно з 55% у секторі послуг; в Іспанії інноваційними були майже 40% промислових підприємств і лише 25% у сфері послуг. Найбільша різниця між промисловими та сервісними компаніями - у Бельгії, Данії та Нідерландах, де вона сягає 20%. Лише в Ісландії, Португалії та Греції обсяг інновацій у секторі послуг був більший, ніж у промисловості.

Що стосується структури інновацій, то найбільший обсяг інновацій здійснюється в ділових та фінансових послугах, де відповідно 60 та 50% підприємств є інноваційними [22]. В оптово-роздрібній торгівлі, транспорті й комунікаціях здійснюють інновації менш ніж 40% компаній. Оскільки транспортні й телекомунікаційні компанії мають найменші показники інноваційної активності, але складають 60-80% загальної кількості сервісних підприємств, це значною мірою пояснює середній рівень інновацій у секторі послуг.

1.2 Роль транзакційних витрат у дослідженні сучасних процесів світової торгівлі

Звичайно, інновації у секторі послуг відрізняються від інновацій у промисловості. Деякі дослідники характеризують процес інновацій у секторі послуг як "зворотний цикл продукту", в якому компанія спочатку приймає нову технологію з метою збільшення ефективності вже налагодженого процесу, потім удосконалений процес приводить до значного покращення якості наданих послуг; врешті-решт нова технологія створює основу для зовсім нової послуги, зазвичай в іншій сфері. Інші вважають, що інновації в секторі послуг головним чином є нетехнічними і пов'язані з поступовими вдосконаленнями процесу виробництва та продажу послуг [22].

Ж. Сундбо та Ф. Галлуй визначили чотири типи інновацій - інновація продукту, інновація процесу, структурна інновація та ринкова інновація - і висвітлили два останні типи, найбільш характерні для сектора послуг [29]. Інновації підприємств цього сектора значною мірою залежать від вимог клієнтів і часто набувають форми специфічних інновацій [20, c. 11]. Лише невеликий відсоток підприємств здійснюють тільки один тип інновацій. В основному інновації продукту, процесу та структурні інновації з'являються водночас. Згідно з даними CIS , від 60 до 90% компаній, що впроваджують інновації, пропонують новий продукт на ринку; від 1/3 до 2/3 компаній пропонують нові процеси [24]. Хоча інновації продукту більш поширені, багато інноваційних підприємств здійснюють два типи інновацій. У багатьох країнах інноваційні підприємства у сфері послуг частіше створюють новий продукт, ніж виробничі підприємства, а найбільші відмінності між обслуговувальними та виробничими підприємствами помітні в інноваціях процесів, які частіше відбуваються на виробничих підприємствах.

Але було б необачним із цих даних робити висновки про те, що компанії сектора послуг більше, ніж виробничі, зорієнтовані на інновацію продукту. Існує декілька варіантів пояснення цих результатів, у тому числі специфічні інновації, які значною мірою стимулюють появу нових продуктів. Ж.Де Йонг взагалі вважає, що відмінності, які зазвичай існують між інноваціями продукту та процесу, не стосуються сфери послуг [18, c. 9].

На нашу думку, єдиною чіткою відмінністю між інноваціями у сфері послуг та у промисловості є те, що сфера послуг менше спирається на НДР як на ключовий рушійний процес інновацій. Хоча ці розробки є лише одним з елементів інноваційного процесу в промисловості, інвестиції в них тісно пов'язані із введенням інновацій.

У країнах з високою часткою у ВВП витрат на НДР у сфері бізнесу кількість інноваційних підприємств також є значною. Для ринку послуг частка таких витрат у ВВП помітно нижча, ніж у промисловості [12, c. 104]. У багатьох країнах інтенсивність НДР у сфері послуг на 10% менша, ніж у промисловому секторі. Це не означає, що такі розробки не є важливими для сфери послуг, але існує багато інших факторів, які відіграють велику роль в упровадженні інновацій у цій сфері [76, c. 90].

НДР у сфері послуг залишаються висококонцентрованими. У більшості країн бізнесові, поштові й телекомунікаційні послуги складають понад 3/4 всього обсягу НДР. Ці три сектори з урахуванням комп'ютерних послуг дають більшу частину приросту обсягу НДР за останнє десятиліття. У Німеччині, Нідерландах та Португалії обсяг НДР в індустрії комп'ютерних послуг зріс більш ніж на 25% щорічно, а у Південній Кореї - приблизно на 75% [22]. В сучасних умовах продуктивність праці і зростання зайнятості надзвичайно залежать від рівня розвитку сектора послуг, і тому послуги вважаються каталізатором економічного зростання. Всупереч традиційному поглядові на сектор послуг як на менш динамічний, ніж промисловість, останні статистичні дані свідчать про те, що він стає дедалі більше наукомістким та інноваційним.

2. Типологія міжнародної торгівлі послугами на сучасному етапі

Різні характеристики товарів і послуг впливають також на способи, якими здійснюються міжнародні операції. Якщо міжнародні операції з товарами передбачають їхнє фізичне переміщення з однієї країни до іншої, тільки деякі види традиційних операцій з послугами пов'язані з рухом через кордони. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, які передаються через засоби телекомунікації (наприклад переказ грошей через банки), або послуги, втілені в товари (технічний звіт консультанта або програмне забезпечення на дискеті).

Однак для більшості операцій у сфері послуг час і місце споживання не можна відокремити, а це потребує наближення постачальника послуг до споживача. Це можна забезпечити через комерційну присутність у країні-імпортері або тимчасовий переїзд фізичних осіб. Характер деяких операцій із послугами передбачає переїзд споживача до країни, в якій послуга надається (наприклад виїзд студентів на навчання за кордон).

З метою урахування різних характеристик послуг Р. Стерн та Б. Хоекман запропонували класифікацію послуг, подібну до класифікації Г. Семпсона і Р. Снейпа [26, c. 41; 24, c. 173]. Вони розрізняють чотири типи торгівлі послугами:

· відокремлені послуги, які не потребують руху виробників та споживачів (наприклад, послуги, утілені в товарах: книги, диски і т.п. або послуги, якими торгують в електронний спосіб);

· переміщення виробника до споживача (певні види консультування);

· переміщення споживача до виробника (наприклад туризм);

· невідокремлені послуги, де постачальники та споживачі послуг переміщуються до третьої країни (наприклад, надання послуг із проведення світових спортивних чемпіонатів).

Ця класифікація допомагає прояснити механізм торгівлі послугами, але не дає визначення самої категорії "послуга".

Р. Стерн та Б. Хоекман визначають міжнародну торгівлю послугами як транзакцію, за якої внутрішні фактори отримують дохід від нерезидентів замість наданих послуг [26, c. 42]. Перевагою цього визначення є те, що не підкреслюється країна виробництва послуги. Але з урахуванням того, що одна з характеристик багатьох послуг, особливо неторговельних, потребує фізичної присутності і постачальника, і споживача послуги, визначення торгівлі послугами в рамках ГАТС базується на фактичному місце розташування виробника і споживача послуги.

Міжнародна економічна інтеграція, розвиток технологій і лібералізація торгівлі привели до розширення номенклатури послуг на світовому ринку. Проте багато урядів значними інституційними обмеженнями перешкоджають ефективній роботі сектора послуг і міжнародної торгівлі загалом. Впливові місцеві промислові групи лобіюють введення торговельних бар'єрів, які, зрештою, гальмують розвиток національної економіки. Обмеження конкуренції та монопольне становище національних постачальників послуг призводить до їх зростання. В результаті виграють декілька осіб або груп, а програє суспільство в цілому.

Дослідження інституційних обмежень допомагає з'ясувати як втрати держави від проведення протекціоністської політики, так і виграш від лібералізації торгівлі, і забезпечує поштовх для реформування торговельної політики.

Аналіз обмежень у секторі послуг є більш складним процесом, ніж стосовно торгівлі товарами. Міжнародна торгівля товарами - це обмін матеріальних продуктів між виробниками і споживачами, і традиційні обмеження тут мають форму тарифів. Переважно вплив таких обмежень на ціну товарів вимірюється відносно легко - величиною тарифу. Торгівля ж послугами не завжди передбачає суто матеріальний обмін між виробником і споживачем, а її обмеження набирають форми державного регулювання. Бар'єри у сфері послуг більш схожі на нетарифні, ніж на тарифні інструменти, і їхній вплив залежить від того, які методи використовує держава в реалізації своєї торговельної політики в галузі послуг. Як зазначають Б. Хоекман та К. Прімо Брага, використання такого інструмента торговельної політики, як тарифу, для аналізу бар'єрів у торгівлі послугами є дуже проблематичним, тому що неможливо фізично побачити послуги, коли вони перетинають кордон [199, с.228].

Слід зазначити, що аналіз інституційних обмежень має важливе значення для проведення переговорів щодо лібералізації ринків послуг - як на багатонаціональному рівні, так і на регіональному та двосторонньому, результати яких максимізують вигоди та мінімізують небажані наслідки лібералізації торгівлі послугами. Для з'ясування втрат торговельних партнерів порівнюються протекціоністські заходи в різних країнах, обчислюється вплив цих заходів на національну економіку, зокрема на споживача у тих її секторах, де бар'єри роблять внутрішні ціни вищими за світові.

Дослідження виміру впливу торговельних бар'єрів на ринок здійснюється за допомогою таких показників, як граничний прибуток або гранична собівартість, ціни та витрати. Це забезпечує необхідні дані для загальних моделей рівноваги, котрі показують глобальні вигоди від лібералізації торгівлі послугами.

Інституційні бар'єри можна класифікувати як регуляторні та нерегуляторні. Прикладом регуляторних бар'єрів слугує будь-який закон, який впливає на конкуренцію: наприклад жорсткі норми отримання ліцензії. Нерегуляторні бар'єри обмежують ефективну конкуренцію на ринку: це, скажімо, ексклюзивні позиції постачальників послуг, які існують на деяких ринках. В окремих випадках регулювання необхідне для виправлення ефектів нерегуляторних бар'єрів та гарантування ефективного конкурентного середовища.

Регуляторні та нерегуляторні бар'єри в торгівлі послугами впливають на вільний рух потоків міжнародної торгівлі. Такі обмеження часто мають на меті дискримінацію іноземного постачальника послуг і більш прихильне ставлення до національного. Проте обмеження можуть бути й недискримінаційними, коли вони стосуються і місцевих, і зарубіжних продавців послуг, маючи на меті забезпечення якості та безпеки послуг в інтересах споживачів.

За переважання недискримінаційних бар'єрів у регулюванні торгівлі послугами відрізнити легітимні урядові заходи від інших умисних або несумисних заходів досить складно. Більшість дискримінаційних заходів націлені на обмеження торгівлі, хоча деякі з них є законними. Уряди регулюють ринки з метою утримання певної їхньої структури або захисту екології, а також для вирішення соціальних проблем, які економіка не може вирішити самостійно [105]. Торговельні обмеження, використовуючи найефективніші методи регулювання, допомагають розв'язати ці проблеми та досягти оптимальних економічних результатів.

Зазвичай інституційні бар'єри приймають форму засобів державного регулювання національних і міжнародних транзакцій із надання послуг. Ці засоби впливають на вхід на ринок та функціонування як національних, так і іноземних постачальників, що своєю чергою відбивається на вартості й ціні послуг.

Інструменти державного регулювання послуг є специфічними для кожного з типів послуг і відтак дуже різноманітні, що значно утруднює класифікацію бар'єрів у міжнародній торгівлі послугами. Однак існують два критерії, які використовуються майже до всіх видів послуг і торговельних бар'єрів у цій сфері.

Перший критерій - об'єкт регулювання :

· присутність на ринку, в тому числі комерційна присутність (вхід на ринок);

· діяльність постачальника послуг (національний режим) після його входу на ринок.

Другий критерій - характер регулювання:

· недискримінаційний: місцеві й зарубіжні постачальники послуг обмежуються однаково;

· дискримінаційний: обмежуються тільки зарубіжні постачальники послуг.

Диференціація торговельних бар'єрів має значення при їх застосуванні в загальній моделі економічної рівноваги [15, с.268]. Відмінність між бар'єрами "вхід на ринок" та "національний режим" полягає в тому, що перші можуть моделюватись як податки на рух капіталу, а другі - як податки на виробництво послуг. Це робить можливим аналіз результатів зняття певних видів обмежень, як, наприклад, вигід від зняття недискримінаційних обмежень на комерційну присутність .

Регуляторні засоби, що забороняють або перешкоджають входу на ринок нових постачальників послуг, зменшують не тільки кількість компаній на ньому, а й обсяг послуг, наданих за будь-яку ціну. Прикладами таких засобів є обмеження частки каботажних перевезень, які виконуються іноземними транспортними компаніями; встановлення квоти на в'їзд іноземних фізичних осіб - виробників послуг; обмеження на діяльність іноземних виробників послуг у певних галузях або в окремих географічних районах країни.

З іншого боку, засоби, які обмежують надання НР, не зменшують кількості постачальників послуг, але збільшують витрати іноземних агентів, примушуючи їх постачати встановлену кількість послуг на ринок за більш високими цінами.

Бар'єри, пов'язані з обмеженням національного режиму, діляться на дві групи. Перша - це створення таких умов, за яких витрати іноземних виробників послуг стають вищими за витрати національних підприємців (податки, субсидії, кредити, тарифи на транспорт, єнергозв'язок і т.п.). Друга - це різні заходи сприяння національним виробникам послуг задля зниження їхніх витрат та отримання переваг у ціновій конкуренції при постачанні послуг. Наприклад, вітчизняні банки можуть мати менший розмір резервного капіталу, ніж іноземні, або рівень податків для вітчизняних банків установлюється нижчий, ніж для іноземних.

Прямі дискримінаційні бар'єри в торгівлі послугами створюються зазвичай у формі чітких внутрішніх адміністративних або законодавчих норм, що визначають частку іноземних послуг, які можуть бути використані в окремих галузях виробництва послуг. Іноді ці бар'єри виражаються в забороні або обмеженні використання іноземних послуг в окремих секторах економіки. Прикладами таких бар'єрів є: заборона на працю іноземних громадян та іноземних підприємств у сфері правових послуг (юридичних і нотаріальних); обов'язкова частка національних програм на радіо і телебаченні; обмеження капіталовкладень і наймання іноземних громадян у певних галузях виробництва послуг. Багато з цих бар'єрів застосовуються з метою захисту життєво важливих національних, культурних, соціальних і політичних інтересів і, як правило, не є предметом торговельних переговорів.

Непрямі дискримінаційні бар'єри виражаються у формі обмежень переміщення іноземних факторів виробництва послуг (фізичні особи, інформаційні потоки, капіталовкладення). Як правило, ці бар'єри безпосередньо не пов'язані з виробництвом та збутом послуг і мають загальний характер.

Прямі недискримінаційні бар'єри є значно поширеним інструментом торговельної політики. Це можуть бути складні системи організації деяких видів виробництва і торгівлі послугами: наприклад державна монополія на телебачення або залізниці. Інший вид таких бар'єрів - установлення такого рівня фіксованих тарифів на телепередачі, за якого чимало потенційних виробників послуг виявляться неконкурентоздатними. Ці заходи рівною мірою обмежують постачання послуг і національними, і іноземними виробниками.

Непрямі недискримінаційні бар'єри охоплюють велику групу внутрішніх регуляторних заходів. Вони полягають у тому, що чинні в різних країнах технічні норми, стандарти, адміністративні правила і розпорядження прямо не направлені на обмеження міжнародної торгівлі послугами, але водночас примушують іноземних виробників нести додаткові витрати, пов'язані з сертифікацією їхніх послуг, приведенням їх у відповідність із національними стандартами і вимогами.