Інституційна структура сфери обміну у світовому господарстві

На основі класифікації нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі товарами Б. Хоекман та К. Прімо Брага розрізняють такі типи бар'єрів у постачанні послуг [ 199, с.5]:

· кількісні обмеження;

· цінові інструменти;

· стандарти, ліцензування та правила державних закупівель;

· дискримінаційний доступ до дистриб'юторських та інфраструктурних мереж.

Кількісні обмеження. Для захисту внутрішнього ринку від надмірного імпорту послуг зазвичай використовуються кількісні обмеження в різних формах. При цьому такі характеристики послуг, як невідчутність та незберігальність, є причиною того, що квоти частіше стосуються постачальників послуг, а не самих послуг. Заходи регулювання транскордонної торгівлі послугами мають риси нетарифних заходів щодо зовнішньої торгівлі товарами, оскільки операції в деяких секторах (наприклад на транспорті) можуть контролюватися митними органами при перетині кордону. Інші аналогічні або "невидимі" послуги можуть регулюватися лише в місцях їх виробництва або споживання.

Регулювання імпорту послуг, утілених у товари, стикається з певними труднощами оцінки вартості таких послуг: у більшості країн митним збором обкладається лише матеріал, в який послуга втілена, а не цінність, скажімо, створеного кінофільму або записаного музичного твору.

Наочні приклади кількісних бар'єрів - це двосторонні угоди, які регулюють міжнародні повітряні послуги транспортування, та угоди з надання послуг із вантажних морських перевезень, які регулюються Кодексом судноплавства, прийнятим під егідою ЮНКТАД. Двосторонні угоди з надання міжнародних повітряних послуг транспортування визначають такі моменти: перелік авіаліній, що мають право здійснювати польоти за певним маршрутом; тип авіалайнерів, які забезпечують виконання розкладу в певний період; кількість польотів авіакомпаній третіх країн на конкретному маршруті. Взагалі подібні угоди засновані на принципі взаємності. Кодекс судноплавства дотримується такого самого принципу. Він надає національним компаніям рівні права стосовно умов фрахтування, обсягу перевезень на базі масштабів двосторонньої торгівлі, регулює питання допуску до цього виду послуг компаній із третіх країн тощо.

У багатьох країнах світу існують прямі заборони щодо іноземних постачальників послуг. Прикладами таких заборон є надання національним агентам ексклюзивних прав на здійснення всіх транспортних перевезень і телекомунікаційних послуг на території країни. Деякі країни передбачають надання юридичних, страхових, освітніх, консультаційних послуг виключно власними громадянами або резидентами.

Такі обмеження найчастіше застосовуються для захисту внутрішнього ринку транспортних послуг і секторів, пов'язаних із переданням інформації. Прикладами можуть слугувати резервування вантажів за вітчизняними постачальниками послуг, двосторонні угоди в галузі повітряного транспорту, квоти на демонстрацію іноземних кінофільмів і програм телебачення, вимоги певної частки вітчизняної продукції у програмних і рекламних послугах тощо.

Наприклад, у США за національними судновласниками резервується перевезення 100% військових і 50% цивільних урядових вантажів. У Франції за національним торговельним флотом зарезервовані перевезення майже 70% нафти і 40% вугілля. В Іспанії за національним флотом резервується транспортування нафти, бавовни і тютюну. Подібне практикується і в країнах, що розвиваються, зокрема в Аргентині, Бразилії, Перу, Уругваї - до 50%. Навіть в африканських країнах, що не мають власного морського флоту, половина експортно-імпортних вантажів обов'язково перевозиться зафрахтованими суднами [249, c.175].

Найбільш поширеними засобами резервування вантажів за національними фірмами є:

· видання відповідних нормативних документів про монопольне або преференційне право перевезення національних вантажів вітчизняним тоннажем;

· укладення міжурядових угод про розподіл тоннажу за договірними сторонами; видача свідоцтв на право діяльності лише певним компаніям, подовження терміну дії таких документів, припинення їхньої дії або відклик. При видачі таких свідоцтв авіаперевізникам часто використовуються три критерії: відповідність технічним, економічним і правовим вимогам. Особливо ретельно розглядаються пропозиції іноземних інвесторів про капіталовкладення до фондів компанії з метою запобігання несанкціонованого посилення їхнього впливу на виробничі й фінансові зв'язки компанії [29, c.176].

Іноді заборона постачання послуг іноземними агентами виступає інструментом здійснення зовнішньої політики країни у вигляді економічних санкцій.

Обмеження на транскордонне передання даних у жодному випадку не обмежуються епізодами економічних санкцій, а використовуються багатьма країнами в контексті політики імпортозаміщення в рамках індустріалізації економіки [25]. Це набуло особливої актуальності в умовах експансії Інтернету, а саме з поширенням телеконференцій в режимі он-лайн, створенням електронних бібліотек, дощок оголошень з учасниками різних країн, в яких діють негомогенні регуляторні режими. Проблеми конфіденційності інформації, захисту інтелектуальної власності у кіберпросторі мають відображатися в національній інформаційній політиці країн. При цьому необхідно підкреслити, що головне в реалізації такої політики - не еволюціонувати до непрямих торговельних бар'єрів, які генерують істотні транзакційні витрати та обмежують доступ на ринок постачальників послуг.

Ще складніше стоїть справа зі скасуванням заходів нетарифного регулювання торгівлі, оскільки для цього необхідна повна уніфікація відповідного законодавства країн-учасниць та механізмів його застосування. Наприклад, у випадку технічних бар'єрів у торгівлі йдеться про уніфікацію технічних вимог і стандартів, встановлення єдиного порядку або взаємне визнання результатів перевірок, для відміни санітарно-гігієнічного контролю необхідна імплементація єдиних норм і процедур у цій галузі, а відмова від антидемпінгу у взаємній торгівлі вимагає єдиного законодавства з конкурентної політики.

Те ж саме стосується і торгівлі послугами, зокрема здійснюваної шляхом інвестування через комерційну присутність у країні-члені інтеграційного угруповання, створення єдиного ринку робочої сили. Чим більше тут винятків, тим меншою мірою інтеграційне угруповання може претендувати на цілісність і тим більше відділятимуться від нього держави, які не приєдналися до тієї чи іншої регіональної угоди. Проте слушним є і інше: сама по собі лібералізація торгівлі послугами, переміщення капіталів і робочої сили може починатися в значно пізніші терміни порівняно зі створенням у рамках інтеграційного об'єднання зони вільної торгівлі або митного союзу, і немає ніяких підстав вимагати від інтеграційного угруповання прискорення цього процесу.

Створення інтеграційного угруповання має відбутися одноразово або протягом обмеженого періоду часу. Вкрай складно здійснити повну або істотну лібералізацію торгівлі всередині зони вільної торгівлі або в митному союзі одноразово, у тому числі й через масштабність підготовчих заходів. Разом з тим розтягнення цього процесу на тривалий період веде до не менш несприятливих для ринків наслідків, що й вилучення з інтеграційного поля невиправдано високої частки торгівлі або інших економічних відносин між державами, що створюють регіональне угруповання. При цьому важливо фіксувати не тільки граничний термін, але і графік створення угруповання, аби торговельні партнери держав, що інтегруються, наперед були повідомлені про майбутні зміни їхнього торговельного режиму. Найбільша тривалість перехідного періоду зі створення зони вільної торгівлі або митного союзу встановлена в 10 років (винятки можливі для країн, що розвиваються) У ст. V, п. 1(b) ГАТС мова йде тільки про "розумний" період [ 7, с. 306-307].

Інтеграційне угруповання не повинне погіршувати умови доступу на ринки країн-членів порівняно з ситуацією, що передувала створенню угруповання, а якщо таке погіршення неминуче, зобов'язане компенсувати його наслідки.

При створенні зони вільної торгівлі без визначення зобов'язань в інших галузях не виникає необхідності в змінах торговельного режиму учасників ЗВТ щодо третіх країн. У решті випадків, починаючи з класичного митного союзу, такі зміни неминучі. В ідеалі за своєрідну модель міг би братися режим найбільш ліберального учасника інтеграції. На практиці так відбувається далеко не завжди. Справді, далеко не очевидно, що, наприклад, країна з достатньо високим рівнем торговельних бар'єрів, вступаючи в інтеграційне об'єднання з країною, де цей рівень значно нижчий, зможе одночасно вирішити завдання відкриття ринку для постачальників країни-партнера та істотно знизити обмеження щодо третіх країн. У разі ж збільшення торговельних бар'єрів після створення інтеграційного угруповання треті країни можуть порушити питання про компенсацію наслідків такого підвищення бар'єрів проти їхнього експорту: в деяких випадках може йтися про вельми істотні втрати. Така постановка питання є виправданою, і компенсація - в розмірах, відповідних завданому збиткові - має бути надана (Тлумачення ст. ХХIV ГАТТ-94, п. 2, ст. V, пп. 4-5 ГАТС).

Для сучасних РТУ характерним є розвиток нових тенденцій. Основною їх формою залишаються угоди про вільну торгівлю: на них припадає 80% діючих РТУ та 96% із тих, які ще не вступили в силу. На думку О.Шниркова, перевага зон вільної торгівлі над митними союзами полягає в тому, що про них простіше домовитися, вони потребують меншої координації зовнішньоекономічної політики, зберігають незалежність країн у формуванні митної політики щодо третіх країн, дають можливість розвести питання членства у межах митних союзів та розвитку простих форм інтеграції [72]. Зони вільної торгівлі сконцентровані на питаннях доступу до стратегічних ринків, тому часто вони не пов'язані безпосередньо з географічною близькістю партнерів, тоді як митні союзи передбачають, у принципі, наявність спільних кордонів.

Дотримання перелічених правил формування інтеграційних угруповань дає змогу істотно знизити його можливі негативні наслідки для міжнародних економічних відносин, проте не здатне повністю запобігти їм. Тому деякі економісти пропонують, на додаток до викладеного, набір максимально жорстких "правил" інтеграційного будівництва [49, с.370]. Так, згідно з цими авторами, інтеграційні угоди повинні охоплювати всі галузі економіки без винятку, рівень торговельних бар'єрів, що вводиться в рамках митного союзу, має відповідати найнижчим рівням, що існували до початку інтеграції в її учасників, необхідний швидкий перехід до найбільш розвинутих форм інтеграції.

Зафіксовані в ГАТТ вимоги до створюваних інтеграційних об'єднань з самого початку передбачали певні процедури нагляду за їх виконанням. У процесі Уругвайського раунду було внесено деякі уточнення до ст. XXIV, і ці процедури набрали конкретнішого характеру. Відповідно до п. 7(а) ст. XXIV держави, що ухвалили рішення створити, одноразово або поетапно, інтеграційне об'єднання, повинні детально проінформувати про це членів СОТ, які, у свою чергу, можуть висловити свої рекомендації та міркування. На сьогодні всі повідомлення розглядаються спеціально створеним у 1996 р. Комітетом регіональних торговельних угод, який доповідає про результати своєї роботи Раді з торгівлі товарами, яка ухвалює рекомендації учасникам об'єднань.

Робота Комітету проходить за певною схемою і передбачає, зокрема, процедуру питань і відповідей за змістом інтеграційних угод, що розглядаються.

3. Інституційні рівні лібералізації міжнародної торгівлі послугами

Добре відомо, що не всі вимоги СОТ відносно інтеграційних угруповань мають однаково чіткий характер [235, с. 830]. У Тлумаченні (п. 1) сказано, що для визнання їх відповідними ст. XXIV повинні виконуватися вимоги пп. 5-8, але на практиці це досягається далеко не завжди. Показово і те, що до вимог ст. XXIV, що підлягають обов'язковому виконанню, не зараховано ключовий п. 4 [248, c.41-42]. Він містить принципову умову, що інтеграція не повинна призводити до зростання перешкод у торгівлі третіх країн з її учасниками. Таким чином, треті країни позбавлені можливості оспорювати в суді СОТ законність дій інтеграційного угруповання на тій загальній підставі, що в результаті таких дій для них погіршився доступ на ринок його учасників. Що ж до обов'язкових для виконання чотирьох пунктів тієї ж статті, в жодному з них згадана умова не відтворена дослівно, а говориться лише про окремі її складові.

Так, положення п. 7 (b) і (c) зобов'язують країни-учасниці інтеграційного угруповання неухильно виконувати рекомендації Комітету щодо плану і графіка його створення. Заходи з реалізації угоди, що розходяться з рекомендаціями Комітету, не допускаються. Ефективність дисциплінарних заходів, уведених у результаті Уругвайського раунду, ще належить довести на практиці. Розглядові Комітетом підлягають також будь-які зміни в плані і графіку створення інтеграційного угруповання.

Хоча в СОТ є розуміння, що в завдання Комітету не входить розгляд кожного елементу торговельного режиму інтеграційного об'єднання на предмет їх відповідності нормам і правилам СОТ, на практиці його робота є вельми деталізованою. Це пояснюється бажанням членів СОТ компенсувати свої обмежені можливості впливу на країни, що інтегруються, за рахунок детального вивчення їхніх дій. Ту ж по суті мету має введена ще в 1970-х роках і закріплена Тлумаченням ст. ХХІУ (п. 11) вимога про періодичне (один раз на два роки) надання інтеграційними угрупованнями звітів про свою діяльність Раді з торгівлі товарами. Проте ніде в ГАТТ не визначено, в чому полягає мета такого розгляду - дати оцінку дій угруповання або обмежитися дослідженням його впливу на світову торгівлю.

Побудова інтеграційного угруповання неминуче впливає на економіку третіх країн. Напрями цього впливу різноманітні, тому дуже важко оцінити їх однозначно. Так, із згадуваних раніше 69 доповідей про діяльність інтеграційних угруповань, розглянутих Секретаріатом СОТ, лише в 6 містилися висновки про відповідність вивчених угруповань вимогам СОТ. Обмежені можливості нагляду за інтеграційними об'єднаннями на підставі ст. XXIV ГАТТ спонукають держави або намагатися врегулювати проблеми в двосторонньому порядку, або звертатися до стандартних процедур СОТ з урегулювання суперечок (ст. XXII і XXIII, а також Тлумачення ст. ХХІУ).

Комітет з регіональних торговельних угод розглядає також діяльність регіональних угруповань, нотифікованих на підставі "дозвільного застереження" (спеціальні пільгові правила для країн, що розвиваються) і ст. V ГАТС.

Таким чином, за 60 років існування ГАТТ, а потім СОТ у рамках багатосторонньої торговельної системи було створено механізм регулювання інтеграційних процесів. Складність цих процесів, істотні відмінності між угрупованнями, численні напрями впливу на інтереси як учасників інтеграції, так і третіх країн обмежують ефективність регуляторного механізму.

У цих умовах, на нашу думку, з погляду стійкості розвитку світової економіки регіоналізм має використовуватися як доповнення до багатостороннього регулювання торгівлі, при цьому ключовим питанням є оптимізація регіоналізму щодо глобалізму. Іншими словами, слід запровадити такі правила функціонування регіоналізму, які не суперечили б міжнародним нормам СОТ і сприяли б інтенсифікації світової торгівлі.

Протягом останнього десятиліття спостерігалося стрімке зростання чисельності регіональних та двосторонніх угод у галузі торгівлі послугами та інвестиціями. Розростання комплексу регіональних і двосторонніх угод про вільну торгівлю перетворилося на нову тенденцію в сучасній світовій економіці й дедалі більше привертає до себе увагу дослідників, політиків, підприємців. Якщо 60-ті і 80-ті роки ознаменувалися, відповідно, першою і другою хвилями регіоналізму (були створені або реанімовані економічні організації практично в усіх регіонах як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються), то в 1990--2000-х роках відбувся сплеск білатералізму, тобто укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю, причому в багатьох випадках між країнами, що належать до різних регіонів. На новизні цього явища наголошено в доповіді Світового банку "Перспективи розвитку світової економіки у 2005 р." на тему "Торгівля, регіоналізм і розвиток": "Багато з наявних преференційних угод сягає корінням в історичні умови торговельних відносин, проте деякі з нещодавно укладених двосторонніх угод про вільну торгівлю виходять за межі цих історичних умов" [328 ,c. 51]. Співзвучну цій тезі думку висловлює і російський науковець - Ю.Шишков: "Все це виходить за межі звичних уявлень про регіоналізацію" [71, c. 63].

СОТ не розрізнює регіональні, двосторонні угоди й угоди про приєднання окремих держав до вже чинних регіональних союзів, об'єднуючи їх в одну категорію "регіональних торговельних угод". Цього принципу дотримується більшість знаних дослідників цієї проблеми [96; 265].

Відмінності між двосторонніми і регіональними угодами полягають в тому, що останні - -- це об'єднання в межах регіонів, більш-менш чітко виокремлених за географічною, етнокультурною, цивілізаційною ознаками, які або із самого початку охоплюють усі країни регіону (НАФТА, Асоціація регіональної співпраці Південної Азії -- СААРК, з невеликими застереженнями КАРИКОМ), або прагнуть до поступового їх залучення до свого складу (ЄС, АСЕАН). Тим часом двостороння угода про вільну торгівлю (ДУВТ) пов'язує дві країни, які можуть належати як до одного, так і до різних регіонів. Одна з найважливіших передумов (але, зрозуміло, не єдина) створення стійкого й успішного регіонального блоку -- культурна (з погляду мовної спільності, етнічного походження, релігії) однорідність та історична близькість країн. У випадку з двосторонніми угодами ці фактори явно не належать до головних критеріїв успіху; для їх укладання визначальним є інше -- економічна і політична сумісність партнерів.

Більше того, створення регіональних союзів часто має на меті подолання розбіжностей і відчуженості між країнами-учасницями, які готові пожертвувати взаємними претензіями заради певної регіональної спільності. Такі мотиви простежуються в історії створення багатьох нині великих і авторитетних організацій, зокрема ЄС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Тобто дві країни одного регіону, укладання між якими двосторонньої угоди було би проблематичним, можуть увійти в регіональне інтеграційне об'єднання. Наведемо приклад. Можна з неабиякою часткою упевненості припустити, що якби Малайзія і Сінгапур, які є членами АСЕАН, спробували укласти двосторонню угоду, то переговори були б дуже ускладнені, а може й блоковані комплексом давніх взаємних суперечностей і претензій з господарських питань. Так само Китай і Японія, а також Китай і Південна Корея, маючи очевидні конфліктні вузли у двосторонніх відносинах, серйозно розглядають можливість участі в регіональному економічному союзі, чи то формалізованому АСЕАН + 3, чи ширшому східноазійському об'єднанні. Підсумовуючи, можна констатувати: якщо регіональні угоди часто покликані сприяти подоланню розбіжностей між учасниками, то ДУВТ виникають там, де розбіжностей немає.

На промислово розвинуті країни припадає понад 3/4 всієї міжнародної торгівлі послугами. Проте за останні 10 років експорт ділових послуг 20 країнами, що розвиваються -- зокрема Бразилією, Коста-Рикою, Ізраїлем та Індією, -- щорічно зростав більш ніж на 15 % [37]. Останній факт викликає глибоку стурбованість багатьох промислово розвинутих країн, бо вони починають втрачати власні порівняльні переваги у сфері послуг. Проте промислово розвинуті країни не тільки не прагнуть до більшої відкритості в інших країнах, але навіть і не намагаються закріпити наявний рівень лібералізації міжнародної торгівлі. Країни, що розвиваються, навпаки, демонструють прагнення до взаємодії. Деякі великі країни, що розвиваються, виявляють готовність піти на серйозну лібералізацію в контексті СОТ сфери послуг, яка раніше була під захистом регуляторної політики, за умови, що їхні партнери з числа промислово розвинутих країн зроблять відповідні кроки. Наприклад, країни Латинської Америки згодні на подальше відкриття своїх фінансових секторів і сфери телекомунікацій в обмін на значущі поступки з боку США і ЄС у галузі сільського господарства. Так само якби питання щодо мобільності робочої сили серйозно стояли на порядку денному, Індія і Філіпіни, наприклад, могли б піти на зниження торговельних бар'єрів.

Країни, що розвиваються, такі як Бразилія й Індія, завжди гальмували розвиток багатосторонньої системи. Цим країнам, мабуть, як і раніше, важко погодитися на багатосторонню лібералізацію послуг, що ставить їх перед необхідністю проведення відповідних перетворень у сфері регулювання та інших внутрішніх реформ. Проте сьогоднішня ситуація -- і це вселяє оптимізм - вирізняється тим, що дані країни переконані в необхідності внутрішніх реформ і розуміють, що реформи політично буде легше здійснити, якщо вони підкріплюватимуться відкриттям ринків за кордоном. Дані країни, що розвиваються, зацікавлені в розширенні доступу до ринків не тільки для експорту своєї сільськогосподарської продукції та трудомістких послуг, але, що принципово важливо, для обґрунтування подальших внутрішніх реформ.

Рамкові угоди у сфері послуг мали закласти основу для подальшої лібералізації. Проте на практиці вони виявилися малоефективними. Необхідні нові переговори, але для їх проведення існують майже непереборні перешкоди. Щодо промислово розвинутих країн, то вони мають, зокрема:

· забезпечити більшу мобільність робочої сили, хоча тероризм поставив під сумнів імміграційну політику;

· зберегти відкритість міжнародної торгівлі послугами, тоді як різке зростання підрядів викликає глибоку тривогу відносно ситуації із зайнятістю.

Перед країнами, що розвиваються, стоїть більш складне завдання, а саме використовувати СОТ для проведення значущої й безпрецедентної лібералізації торгівлі товарами і послугами.

У виборі підходів до лібералізації міжнародної торгівлі послугами промислово розвинуті країни стоять перед альтернативою: або зміцнювати регіональну спрямованість лібералізації світової торгівлі і сприяти ослабленню ролі СОТ, або в рамках СОТ домовлятися про консолідацію (конвергенцію) основних регіональних домовленостей у глобальне зобов'язання [16, с.143-144].

Реалізація цих підходів, на нашу думку, може привести до діаметрально протилежних результатів у розвитку світової торгівлі.

У першому випадку через 20--25 років торговельний світ буде поділений на дві або три міжконтинентальні преференційні зони, кожна зі своїми правилами і з вільною торгівлею між учасниками, але із зовнішніми бар'єрами щодо інших блоків. Подібний варіант, хоч і дає певні вигоди США та деяким іншим країнам, призведе надалі до збільшення торговельно-економічних суперечностей у світі, залишить поза системою глобальних торговельних відносин Росію, Китай та деякі інші країни, що не сприятиме міжнародній стабільності й безпеці. Така тенденція розвитку вже тепер викликає занепокоєність експертів СОТ [26, с.95]. Торговельні відносини надмірно ускладнюються у зв'язку з одночасним існуванням систем регіональних і багатосторонніх норм ведення торгівлі, що може призвести до виникнення суперечностей у світовій торговельній системі.

У другому випадку відкривається шлях до потенційного злиття регіоналізму і глобалізму на основі загальних цілей і принципів, до створення єдиного глобального ринку з більш-менш узгодженими правилами і механізмом дотримування зобов'язань, які країни візьмуть на себе. Нині, крім світової фінансової кризи, яка загрожує внести довгострокові, фундаментальні зміни до співвідношення цін і обсягів продукції, що імпортується, основними перешкодами на шляху створення єдиного глобального ринку послуг дедалі частіше стають проблеми врахування в експортно-імпортної продукції чинника навколишнього середовища і встановлення єдиних нормативів використання робочої сили в країнах з різним рівнем розвитку продуктивних сил.

Нині практично не залишається сумнівів щодо вигід лібералізації торгівлі послугами. Згідно з традиційною теорією торгівлі, лібералізація торгівлі - явище безумовно позитивне з погляду її економічних та політичних наслідків. З економічної точки зору лібералізація торгівлі сприяє створенню великих ринків і забезпечує активнішу конкуренцію, що приводить до економічного зростання і до підвищення ефективності використання енергії та інших ресурсів у виробничій сфері. У свою чергу, економічне зростання спричинює підвищення попиту на вироблювані товари і послуги, сприяє економічним та технологічним нововведенням і переміщенню економічної активності зі сфер з малими конкурентними перевагами в інші. Декілька раундів багатосторонніх торговельних переговорів у рамках СОТ привели до значного скорочення торговельних бар'єрів, а темпи зростання обсягів міжнародної торгівлі істотно перевищують загальні темпи зростання світового ВВП.

З викладеного у даному розділі, а також з останніх досліджень щодо економічних ефектів лібералізації міжнародної торгівлі послугами на всіх інституційних рівнях випливає ряд базових висновків:

1. З економічної точки зору інституційна реформа змінює не тільки параметри економічної політики, а й стереотипи поведінки суб'єктів. Якщо реформи добре спроектовані, несуперечливі, послідовні та відповідають інституційним потребам економіки, то вони породжують несподівані рівні динамізму економічної активності суб'єктів господарства і стимулюють економічне зростання країни. І навпаки, погано підготовлені реформи можуть призвести до стагнації.

2. Розгляд торговельної реформи як реформи інституційної допомагає з'ясувати критерії, за допомогою яких мають оцінюватися результати змін. Ми вважаємо, що істотним критерієм ефективності торговельної реформи є не відкритість торгівлі та відповідність правилам СОТ, а її здатність створити в країні високоякісне інституційне середовище. Таке середовище дає вищу економічну віддачу, ніж ліберальний торговельний режим або дотримання принципів та правил багатосторонньої системи регулювання торгівлі.

3. Важливу роль у лібералізації секторів послуг відіграють інституційна та регуляторна реформи. Реформу торговельної політики не можна розглядати тільки з погляду зміни рівнів тарифів, кількісних обмежень та зрушень у відносних цінах, які викликані цими змінами. Реформа торговельної політики виходить за рамки певних рівнів тарифів і кількісних обмежень, вона встановлює нові правила й очікування відносно майбутніх політичних та економічних рішень, надає ширші можливості для економічної політики, створює нові зв'язки з економічними суб'єктами. Водночас така реформа зменшує права попередніх суб'єктів і дає імпульс для нової філософії (а разом з нею і для нової риторики) з питання сутності та значення політики забезпечення розвитку країни. Тому реформа торговельної політики врешті-решт є чимось більшим, ніж просто зміна відносних цін, вона виливається в інституційну реформу величезного масштабу.

4. Вплив лібералізації торгівлі послугами на добробут країни або чистий національний продукт має два аспекти: зміни ефективності розподілу ресурсів усередині економічної системи у зв'язку зі спеціалізацією на певних виробництвах з урахуванням порівняльних переваг; зміни умов торгівлі у зв'язку з тим, що виробничі витрати в даній економічній системі знижуються порівняно з іншими. Прибуток, який надходить від експорту, знижується порівняно з вартістю імпорту, і це може призвести до зниження рівня доходів у даній економічній системі.

5. Послідовність торговельних реформ є важливим чинником лібералізації сектора послуг. Для максимізації вигід і мінімізації витрат лібералізації торгівлі послугами країні потрібна стратегія торговельної реформи, яка має визначити послідовність і синхронність системи заходів щодо лібералізації в різних секторах, режими надання послуг і застосування двох груп бар'єрів (доступ на ринок і застосування національного режиму до іноземних підприємств).

6. Регіональні угоди як інструмент зовнішньоекономічної лібералізації принципово відрізняються від багатосторонніх угод про відкриття національних ринків - лібералізація ринку проводиться не щодо окремих галузей, а щодо окремих країн і регіонів. Таким чином, регіоналізм передбачає територіально-просторовий характер лібералізації, тоді як глобалізм - галузевий. Завдяки цьому регіоналізм може бути значно гнучкішим інструментом, з меншими лагами в ухваленні ключових політичних рішень, оскільки на це потрібна згода обмеженої кількості країн-членів регіонального угруповання.

7. РТУ у сфері послуг використовують два підходи до лібералізації торгівлі послугами та руху інвестицій. Деякі РТУ використовують уже перевірений підхід ГАТС - Перелік конкретних зобов'язань з лібералізації торговельного режиму, який базується на національному переліку правил входження на ринок та підтримки національного режиму у відносинах з торговельними партнерами, тоді як в інших перевага віддається Перелікові винятків зі сфер лібералізації. Обидва підходи теоретично можуть генерувати еквівалентний виграш від лібералізації, на практиці ж другий підхід демонструє більшу ефективність. У цілому моделі лібералізації, визначені в РТУ, відрізняються залежно від способів реформування торговельної політики та галузевого масштабу, що є актуальним для країн з перехідною економікою.

8. Концепція створення єдиного ринку послуг в рамках ЄС базується на ідеї послідовної ліквідації технічних бар'єрів з орієнтацією на принцип взаємного визнання національних норм і правил. Ліквідація технічних бар'єрів, крім усунення найбільш помітних дискримінаційних обмежень, веде до гармонізації (зближення) національних систем регулювання. При цьому принцип гармонізації має застосовуватися з метою створення рівних ринкових умов, що забезпечують ефективну діяльність у сфері послуг, зокрема єдиних критеріїв стабільності кредитних інституцій і механізму торгівлі цінними паперами усередині ЄС, єдиних умов доступу постачальників послуг до інформації стосовно лібералізації ринків та ін.

9. Прийнята в 2006 р. програма повної лібералізації ринку послуг в країнах ЄС - Директива надання послуг на внутрішньому ринку - передбачає свободу заснування бізнесу в іншій країні-члені; вільну торгівля послугами між державами-членами. З метою усунення перепон на шляху вільного заснування представництв Директива послуг передбачає певні принципи, які мають бути дотримані у сферах видачі дозволів на ведення діяльності з надання послуг, заборону певних обмежувальних правових вимог та зобов'язання оцінки відповідності інших конкретних правових вимог. Директива містить „чорний список” правил, що не є сумісними з даним документом, і „сірий список” правил, що можуть бути такими, а також передбачає створення єдиних інформаційних пунктів країнами--членами ЄС з метою забезпечення вільного доступу до відповідної інформації.

10. Потенційні вигоди від інтеграції ринків послуг в країнах ЄС поділяються на дві великі категорії: ефект поліпшення добробуту громадян, пов'язаний зі встановленням цін на рівні кращих виробників; тенденція до швидшого економічного зростання шляхом економії на масштабах виробництва, більш ефективного використання конкурентних переваг та поліпшення розміщення ресурсів.

11. Перевагою регіоналізму порівняно з багатостороннім регулюванням торгівлі є те, що він дає змогу торговельній лібералізації просунутися значно далі, ніж у рамках СОТ, де досягнення угоди між країнами-членами організації часто утруднюється через велику кількість договірних сторін і різницю в їхніх пріоритетах. У цьому плані регіоналізм може служити важливим доповненням для торговельної лібералізації на багатосторонній основі - завдяки глибшій інтеграції на регіональному рівні можуть створюватися своєрідні платформи для поширення інтеграції в даній сфері на глобальній/багатосторонній основі. Нарешті, регіоналізм здатний чинити конкурентний тиск на процес багатосторонньої торговельної лібералізації, прискорення досягнення компромісу в рамках багатосторонньої торговельної системи.

12. Основні риси багатосторонньої лібералізації міжнародної торгівлі послугами в рамках СОТ є: пріоритетний інструмент зовнішньоекономічної політики; гнучкість; масштабність і рівномірність в географічному аспекті; взаємний характер. Система СОТ і пов'язані з нею раунди торговельних переговорів створює інституційну основу для реалізації потенціалу лібералізації міжнародної торгівлі послугами. При взаємному відкритті ринків внутрішньополітичні труднощі, зумовлені лібералізацією імпорту, компенсуються вигодами від розширення доступу до ринків для експортерів.

4. Інституційна інтеграція українського сектора послуг у глобальний економічний простір

4.1 Проблеми формування ефективної експортно-імпортної діяльності України у сфері послуг

Формування нового міжнародного інституційного порядку змушує всі постсоціалістичні країни, зокрема Україну, розв'язати складну проблему: найбільш повно реалізувати національні інтереси в умовах становлення економіки країни, з одного боку, і посилення взаємозалежності країн в умовах глобалізації світогосподарських зв'язків - з другого.

Модернізація української економіки передбачає підвищення соціально-економічної ролі сфери послуг, і в останні півтора десятиліття вона розвивається високими темпами. У контексті перспектив модернізації економіки важливо виявити основні параметри даної сфери в Україні, її загальні риси і відмінності, визначити слабкі ланки і порівняльні переваги українських послуг.

Український ринок послуг почав формуватися в першій половині 1990-х років у річищі процесу ринкових реформ і приватизації. Доти діяльність у більшості секторів послуг жорстко регулювалася державою, а в ряді з них держава була основним постачальником послуг.

З початку 1990-х років до теперішнього часу вітчизняний ринок послуг перебуває в процесі безперервного розвитку. Початковий імпульс радикальним перетворенням у сфері послуг дало роздержавлення власності. У багатьох галузях послуг воно проходило вельми динамічно і в масовому порядку, оскільки ці галузі максимально відповідали критеріям початкового етапу приватизації за масштабами, рівнем стандартизації та комерціалізації. Приватизація охопила невеликі виробництва в усіх галузях, а також усі підприємства торгівлі, системи матеріально-технічного постачання, громадського харчування, побутового обслуговування та автотранспортного господарства. Форсоване роздержавлення поклало початок становленню приватного сектора у сфері послуг.

Іншим його каналом стало нове підприємництво, що набрало у сфері послуг особливо широкого розмаху. Створенню бізнесу "з чистого аркуша" сприяла ціла низка обставин: слабкий розвиток і серйозне відставання від світового рівня практично всіх послуг і за будь-якими мірками, а також порівняно невеликі розміри стартового капіталу. За рахунок нового бізнесу сформувався цілий спектр послуг, які в плановому господарстві або взагалі були відсутні, або розвинуті вкрай слабо [6, с.71-72]. Практично заново створювалися послуги телекомунікацій, комерційних банків та інших фінансових установ, страхування тощо. Бізнес освоював сферу соціально-культурних послуг: збільшувалася кількість недержавних навчальних закладів; диверсифікувалася приватна медицина. За рахунок зростання кількості нових приватних фірм істотно поповнювався й оновлювався склад традиційних галузей. Можна вважати, що прихід нових виробників був головною причиною зростання кількості діючих структур у роздрібній торгівлі та громадському харчуванні.

Іншим фундаментальним чинником трансформації сфери послуг став перехід на ринкові принципи ціноутворення. Специфіка системи ринкових цін полягає в тому, що внаслідок високої трудомісткості сервісних операцій, порівняно низької продуктивності праці за безперервного підвищення її вартості та ряду інших чинників рівні й динаміка цін на послуги вищі, ніж на продукцію матеріальної сфери. У плановому ціноутворенні ця особливість не враховувалася, і тарифи та ціни на послуги багатьох галузей були відносно нижчі за ціни на непродовольчі товари; практично безкоштовно населення отримувало послуги освіти й охорони здоров'я; нереально низько оцінювався сервіс у житлово-комунальному господарстві [8].

Вступ і членство в СОТ створюють для України унікальну можливість активізувати лібералізацію торгівлі і підвищити чутливість внутрішнього ринку послуг до торговельних умов міжнародних ринків. Особливо важливо використовувати членство в СОТ для усунення наявних перешкод у торгівлі, забезпечивши ефективну структуру зовнішньої торгівлі послугами, формування експортного менталітету у вітчизняних виробників послуг, а також розробку національної експортної стратегії. Без диверсифікації експортної структури послуг практична значущість доступу до міжнародних ринків буде обмеженою. Динамічна економіка потребує швидкого збільшення імпорту тих послуг, які є критично важливими для диверсифікації економіки. Такий імпорт має покриватися розширенням експорту послуг.

Членство України в СОТ може сприяти її участі в регіональних торговельних угрупованнях. Відповідно до ст. 4,5,9 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом [65, с.203] членство України в СОТ є необхідною передумовою лібералізації режиму торгівлі між Україною та ЄС, започаткування переговорів зі створення зони вільної торгівлі та забезпечення поступової інтеграції України до Європейського Союзу шляхом підготовки та укладання Угоди про асоційоване членство України в ЄС [4].

Членство України в СОТ відверне загрозу її торговельно-економічної ізоляції не тільки від країн Західної та Центральної Європи, а й від країн Східної Європи та Балтії, зведе нанівець перспективу витіснення українських послуг з ринку ЄС аналогічними послугами країн Центральної та Східної Європи, що нещодавно увійшли до ЄС.

Україна має угоди про економічне співробітництво з країнами СНД, у тому числі з Білоруссю, Казахстаном та Киргизією. Оскільки ці угоди не відповідають вимогам ст. V ГАТС, необхідно провести переговори, щоб передбачити зобов'язання про доступ до ринку і НР відносно широкого ряду охоплюваних списком послуг. Таким чином буде забезпечено вплив ГАТС на економічну інтеграцію країн СНД.

На думку О. Шниркова, Україні також треба знайти своє місце у системі РТУ, оскільки участь в регіональних угодах повинна стати важливим фактором реформування національної економіки, проведення структурних зрушень, зрештою, підвищення конкурентоспроможності виробників, окремих галузей, сфер і господарства країни в цілому [12].

З одного боку, Україна повинна активно інтегруватися до місткого високотехнологічного Єдиного внутрішнього ринку ЄС, залучати масштабні іноземні інвестиції як складову цього ринку, структурно адаптувати свою економіку до більш розвинених економік країн--членів ЄС, зберегти незалежність щодо вибору напрямків, форм, етапів і темпів міжнародної економічної інтеграції. З іншого -- нам слід також поширювати свою присутність на традиційних ринках збуту країн СНД, враховувати свою залежність від імпорту енергоносіїв з країн субрегіону, поглиблювати кооперацію з метою просування товарів і послуг на ринки третіх країн. При цьому необхідно враховувати складну та часом суперечливу взаємозалежність коротко-, середньо- та довгострокових економічних ефектів від різних напрямків і форм регіональної інтеграції.

Найоптимальнішою формою регіональної інтеграції України на сучасному етапі є перехід до створення та розвитку зони вільної торгівлі, передусім із сусідніми союзами країн та окремими країнами на дво- або багатосторонній основі. Україна повинна також утриматися від вступу до субрегіональних митних союзів, оскільки це поставить під питання створення глибокої зони вільної торгівлі з ЄС, а подальше визначення напрямків і форм міжнародної економічної інтеграції лише від неї вже не залежатиме. Вільна торгівля з ЄС та на двосторонній або багатосторонній (у рамках ЄЕП, ГУАМ) основі з країнами СНД -- це прагматична коротко- та середньострокова формула участі нашої держави в європейських інтеграційних процесах, яка найбільш повно відповідає сучасним тенденціям розвитку вітчизняної економіки та регіональних торговельних угод.

Диверсифікація структури українського експорту послуг є найважливішим завданням торговельної політики. Для досягнення цієї мети необхідно зробити торговельний режим більш ефективним, транспарентним та ліберальним, створити або зміцнити наявні інституції з метою стимулювання торгівлі послугами, а також ініціювати загальнонаціональну кампанію щодо збільшення обсягів торгівлі послугами. Членство в СОТ може допомогти Україні у вирішенні всіх цих завдань. У свою чергу, ці завдання вимагають створення інституційного середовища, аби:

· надавати торговельним партнерам України інформацію відносно процесів на внутрішньому ринку, що пов'язані з питаннями торговельної політики;

· забезпечити виконання зобов'язань і правил СОТ таким чином, щоб стимулювати економічний розвиток України;

· дієво захищати національні інтереси в питаннях, які безпосередньо пов'язані з торгівлею, через консультації і механізми врегулювання суперечок СОТ;

· брати активну участь у обговоренні питань, які стосуються функціонування багатосторонньої торговельної системи.

У зв'язку з членством у СОТ український уряд має створити інституційні структури, спроможні захистити в СОТ національні інтереси (та інтереси багатосторонніх торговельних систем). Крім того, виникне необхідність у співпраці в межах СОТ з нашими торговельними партнерами, зборі інформації щодо потреб та розвитку приватного сектора і взаємодії з ним, а також розвитку інституцій, що відповідають за моніторинг та аналіз економічних дій уряду, пов'язаних з торгівлею послугами.

На нашу думку, створення незалежної інституції для аналізу й оцінки впливу політики уряду на ефективність економіки може бути додатковим інструментом отримання максимальної вигоди від членства в СОТ. Створення таких інституцій вітається СОТ, проте не є її вимогою. "Інституція транспарентності" може допомогти у визначенні витрат і вигід економічної системи в цілому від галузевих інтервенцій та регуляторного режиму взагалі. Ця інституція може консультувати уряд України щодо впливу конкретних рішень на конкуренцію (структура ринку, концентрація) і національний добробут; готувати і публікувати регулярний звіт про ефекти торговельної та інвестиційної політики уряду. Зацікавлені в експорті і споживанні послуг особи повинні мати право замовляти дослідження щодо ефектів чинного торговельного і регуляторного режиму. Для гарантування незалежності повноваження такої інституції слід встановити законодавчо, його фінансування має бути статутним (не на розсуд уряду) і достатнім для залучення кваліфікованих фахівців. "Інституція транспарентності" має консультувати уряд, але не бути його частиною, її завдання - надавати інформацію і здійснювати об'єктивний економічний аналіз.

Незважаючи на те, що факти свідчать про підвищення рівня доходів у результаті реформи зовнішньої торгівлі, ті, хто відповідає за політику держави, часто неохоче йдуть на здійснення змін зовнішньоторговельного режиму, побоюючись надмірно високих адаптаційних витрат. Побоювання можуть пояснюватися тим фактом, що про природу, величину та тривалість дії адаптаційних витрат написано і відомо значно менше, ніж про решту наслідків зміни зовнішньоторговельного режиму.

Виходячи з мети нашого дослідження, ми розуміємо адаптаційні витрати як широкий спектр потенційно несприятливих короткострокових результатів переходу до нових умов зовнішньої торгівлі. Це може бути скорочення зайнятості та обсягів виробництва, втрата людського капіталу (знань, умінь і т.п.), нагромадженого в певній галузі, макроекономічна нестійкість, що є наслідком порушення платіжного балансу або скорочення надходжень до держбюджету. При аналізі цих витрат важливо розрізняти суспільні і приватні витрати. Хоча суспільні витрати важливі для розуміння загального впливу реформи на соціальну сферу, все ж таки наявність політичної опозиції реформам, що проводяться, зумовлена характером розподілу приватних витрат. Навіть коли суспільні вигоди від лібералізації торгівлі переважають суспільні витрати, саме існування приватних витрат може легко створити політичну опозицію, достатньо сильну для того, щоб блокувати будь-які реформи.

Чітке розуміння структури розподілу приватних витрат і вигід від реформи зовнішньої торгівлі могло б стати основою здійснення економічної політики і певною мірою ослабити можливу політичну опозицію реформам. Розуміння закономірностей розподілу приватних витрат корисно також і у зв'язку з проблемою справедливого розподілу доходів. Водночас суспільні витрати і вигоди можуть служити надійним критерієм оцінки сукупного впливу реформи зовнішньої торгівлі на соціальну сферу. Очевидно, що проводити реформи не слід, якщо витрати перевищують вигоди. Чим більше співвідношення суспільні вигоди/суспільні витрати, тим вище ймовірність проведення політики перерозподілу, яка забезпечить політичну підтримку реформам і допоможе мінімізувати негативні наслідки для розподілу доходів.

У результаті реформи зовнішньої торгівлі збільшується попит на робочу силу з боку компаній експортно орієнтованого сектора при зменшенні такого попиту в імпортозаміщувальному секторі. Розмір адаптаційних витрат визначається мобільністю робочої сили, тобто швидкістю переходу працівників з однієї категорії в іншу (зокрема, з категорії безробітних у категорію тих, що працюють у імпортозаміщувальному секторі). В принципі мобільність робочої сили є похідною від цілої низки змінних, таких як демографічні характеристики населення, рівень державної підтримки безробітних, закони, що обмежують можливість звільнення персоналу працедавцем, ступінь об'єднання працівників у профспілки, частка економічної діяльності, що припадає на держпідприємства, і т. д.

Підбиваючи підсумок, слід сказати, що було проведено цілий ряд досліджень як окремих галузей, так і економіки країн у цілому з метою кількісного вимірювання соціально-економічних наслідків лібералізації зовнішньої торгівлі [22; 247]. Практично в усіх досліджених випадках розміри необхідних адаптаційних змін оцінюються як порівняно низькі щодо природної плинності робочої сили. За результатами досліджень, у яких здійснено пряме порівняння вигід і витрат, на кожен долар адаптаційних витрат припадає декілька доларів прибутків від підвищення ефективності виробництва. Слід також мати на увазі, що адаптаційні витрати досягають максимального рівня відразу ж після початку проведення реформ і зникають через 1 -- 5 років. При цьому вигоди від лібералізації умов зовнішньої торгівлі з часом лише збільшуються і зберігаються необмежено довго.

Проведення такої реформи не слід розглядати в негативному плані. Україна просто приведе свій режим у відповідність до правил, які в даний час застосовують принаймні 153 країна, а це приведе до встановлення транспарентних умов, тобто таких умов, які необхідні для ведення ефективного бізнесу. Україна повинна навчитися спілкуватися “мовою торгівлі та інвестицій”, якою користуються більшість. Дотримання Україною угод СОТ має дуже важливе значення для розвитку економіки і довгострокового економічного зростання. Модернізація політичних, правових та інституційних засад, скасування бар'єрів (які перешкоджають вітчизняним виробникам та споживачам послуг) та підвищення транспарентності законів, пов'язаних з послугами, є, незалежно від вступу до СОТ, надзвичайно важливими для виживання економіки України. Політичний, правовий, регуляторний та інституційний режим, що відповідає вимогам СОТ, знизить транзакційні витрати на ведення бізнесу в Україні, сприятиме залученню інвестицій, забезпечить транспарентність та узгодженість в застосуванні законів, значним чином зменшить бюрократичні перепони, а також вивільнить державні та приватні ресурси для концентрації уваги на напрямих, які є більш важливими для розвитку економіки України та досягнення конкурентоспроможності в світі.

Оцінка можливих наслідків вступу України до СОТ, здійснена Українським центром економічних і політичних досліджень їм О.Розумкова, показала, що практично для всіх секторів послуг переважаючими будуть позитивні наслідки, а саме: велика імовірність переважання позитивного впливу - для сфер страхових, банківських, туристичних, телекомунікаційних, поштових послуг, послуг трубопровідного транспорту та фондового ринку; певна імовірність переважання позитивних наслідків - для галузей освітніх, медичних, ріелторських, послуг залізничного та морського транспорту; можливий баланс між позитивними і негативними наслідками - для ринку послуг авіаційного транспорту та енергопостачання [62].

Вірогідно, що від проведення політичної, правової, регуляторної та інституційної реформи програють, в основному, ті економічні суб'єкти, які за існуючим правовим режимом отримують переваги і прибутки через відсутність адекватного верховенства права (наприклад, широкі дискреційні повноваження, безвідповідальності, неможливість термінового арбітражного і судового оскарження), ведуть незаконну діяльність (наприклад, піратство інтелектуальної власності), здійснюють недобросовісну діяльність (наприклад, монопольна змова на ринку) на шкоду споживачам (включаючи громадськість, уряд та українських виробників і споживачів) та отримують переваги від несправедливих привілеїв, що викривляють економіку та конкуренцію.

Членство в СОТ не є панацеєю для України в тому, що стосується торговельної політики та її інституційного забезпечення. Можливо, найважливіший аспект членства в СОТ становить те, що воно є засобом демонстрації Україною своєї прихильності до політики лібералізації торгівлі і/або програми реформ. Власні рішення щодо торговельної політики та відповідних інституцій - ось визначальний чинник успіху української економіки. Для усунення регуляторних бар'єрів, які стримують здатність галузей вітчизняної економіки використовувати можливості спеціалізації, що зумовлюються інтеграцією у світову економіку, узгодженості з правилами та нормами СОТ недостатньо. Така узгодженість має розглядатися як мінімальна вимога, а перспективи розвитку пов'язані передусім з економічною політикою України.

Членство в СОТ дозволить Україні повністю інтегруватися до світової економіки та багатосторонньої торгової системи для того, щоб знайти і ефективно виконувати свою роль в світовій економіці, а також значним чином підвищити та повністю використовувати свій економічний, торговий та інвестиційний потенціал. Членство України в СОТ є важливою складовою для успішного розвитку конкурентоспроможної сектору послуг в Україні, а також для економічного зростання і розвитку.