Глобальна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кафедра економіки та організації виробництва

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

«Глобальна економіка»

Миколаїв - 2014 р.



ЗМІСТ

Тема 1. Часові межі феномену глобалізації

1.1 Процес глобалізації та фактори впливу на нього

1.2 Передумови та форми вияву глобалізації

1.3 Хронологічні межі глобалізації

Тема 2. Сучасна методологія глобалістики

2.1 Глобалістика: особливості та предмет дослідження

2.2 Напрями глобалістики

2.3 Етапи становлення глобалістики

Тема 3. Школи і міждисциплінарний статус глобалістики

Тема 4. Становлення глобальної економіки

4.1 Сутність, ознаки та рівні глобалізації економіки

4.2 Картографія світу у новітньому геоекономічному просторі

4.3 Закономірності функціонування глобальної економіки

Тема 5. Цивілізаційні виміри глобальних цивілізаційних процесів

Тема 6. Суперечності і дуалізм сучасного етапу глобалізації

Тема 7. Парадоксальна природа глобальних трансформацій

7.1 Сутність глобальних економічних парадоксів

7.2 Базові глобальні парадокси, їх характеристика

Тема 8. Альтерглобалізм та його форми

Тема 9. Глобальна економіка як прогностична реальність

9.1 Сучасний етап світового розвитку

9.2 Глобальний розвиток за відомими сценаріями

Тема 10. Регулятивні механізми глобальної економіки

10.1 Трансформація регулюючої ролі держави в економіці за умов глобалізації

10.2 Вплив метакорпорацій на розвиток світової економіки

10.3 Міжнародні організації в системі регулювання глобальної економіки

Тема 11. Міжнародні стратегії глобалізації

11.1 Сутність і формування стратегії

11.2 Стратегії глобального розвитку світу

Тема 12. Конкурентна стратегія розвитку України в умовах глобалізації

12.1 Україна і міжнародний економічний простір

12.2 Методологія формування стратегії подальшого розвитку України під тиском глобалізації

Список використаної літератури



Тема 1. Часові межі феномену глобалізації

1.1 Процес глобалізації та фактори впливу на нього

Сутнісною ознакою сучасного світогосподарського розвитку є глобалізація.

Глобалізація (від фр. global - планетарний, всеосяжний) - всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загальноцивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Загальна характеристика процесу глобалізації



Процес глобалізації розвивається під впливом сукупності техніко-технологічних, соціально-економічних, політичних, морально-етичних і культурних факторів (рис. 1.2).

Революція в галузі інформаційних технологій, формування трансконтинентальних оптико-волоконних ліній, інтерактивних інформаційних мереж, використання новітніх комунікаційних засобів (супутникового телебачення, комп'ютерів, факс-зв'язку, Інтернету, реактивної авіації, контейнерних перевезень), дигіталізація (використання цифрових методів обробки, зберігання й відтворення інформації) уможливили:

- формування глобальної інформаційної інфраструктури та інтеграцію інформаційних ресурсів усіх рівнів, обсягів, масштабів;



Рис. 1.2. Фактори глобалізації

- безпрецедентне зростання мобільності фінансових, матеріальних, людських та інформаційних ресурсів і об'єднання географічно роздрібненого світу в систему, яка функціонує в режимі реального часу;

- уніфікацію та упорядкування міжнародних потоків інформації, створення програмних засобів підтримки глобальних баз даних і забезпечення легкого доступу до них;

- формування мережевої логіки взаємовідносин і розвиток "мережевої культури", заснованої на пріоритетності горизонтальних зв'язків як базової структури глобального господарства;

- комплексну автоматизацію управлінської діяльності та різке зниження трансакційних витрат на рівні національних економік і світового господарства в цілому.

На думку багатьох вчених, технологічні зміни зробили глобалізацію можливою, а соціально-економічні - реальною.

1.2 Передумови та форми вияву глобалізації

Найважливішими соціально-економічними передумовами глобалізації стали:

- подальша інтернаціоналізація економіки (рис. 1.3), посилення її транснаціоналізації мандрівних інтернаціональних відтворювальних ядер, які перетворюють цілі країни у країни-системи, здатні контролювати величезні господарські зони;

- формування міжкорпоративного поділу праці в глобальному масштабі та становлення нового геоекономічного простору, що контролюється транснаціональним капіталом;

- деконцентрація виробництва, пов'язана зі зниженням частки стандартизованих масових товарів і зростанням обсягу індивідуального, гнучкого, диверсифікованого виробництва, заснованого на новітніх технологічних укладах;

- крах командно-адміністративної системи, утвердження ринкової системи господарювання у світовому масштабі на основі використання уніфікованих механізмів функціонування і розвитку;

- лібералізація торгівлі товарами, послугами, інтелектуальною власністю, прийняття єдиних правил у сфері регулювання банківських і фінансових операцій, стандартизації та сертифікації продукції тощо.



Рис. 1.3. Генезис глобальної інтеграції

глобалізація економіка світовий метакорпорація

Форми вияву глобалізації:

- становлення загальнопланетарного науково-інформаційного простору, глобальної інформаційної інфраструктури, мережевих інформаційних технологій, світової комунікаційної системи та технологічних макросистем у сфері виробництва, транспорту і зв'язку;

- інтенсифікація міжнародних трансакцій, розвиток електронної комерції, становлення ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового зняття бар'єрів у торгівлі, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо;

- бурхливе зростання світового фінансового ринку, який функціонує в режимі реального часу на основі поєднання ринкових і мережевих комп'ютерно-комунікаційних технологій;

- різке збільшення обсягів і швидкості переміщення капіталів; інтенсифікація глобальних фінансових операцій.

- зростання відкритості та взаємозалежності економік, господарсько-технологічне зближення країн, інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів, розвиток міжконтинентальної інтеграції тощо;

- становлення єдиного світового виробництва на основі розміщення складових виробничо-збутового процесу в різних країнах та інтенсифікації планетарної діяльності глобальних господарських комплексів (мультинаціональних компаній, багатопро-фільних транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків, їх об'єднань тощо);

- виникнення нових глобальних економічних суб'єктів (транснаціональних корпорацій, регіональних об'єднань, міжнародних організацій, містмегалолісів, неурядових організацій, громадських рухів, світових фінансових центрів, інтеграційних угруповань, спілок видатних особистостей) та нових форм ринкової поведінки;

- міжнародний рух циклічних коливань економіки, біржових, валютних, фінансових криз; зближення процентних ставок, внутрішніх і "світлих" цін тощо;

- уніфікація ведення бізнесу, втілення "мережевої логіки" взаємовідносин у світовому масштабі, реструктуризація діяльності фірм на основі гнучкого мережевого принципу;

- формування нової системи глобального управління; зростання кількості наднаціональних структур регулювання світового господарства, міжурядових і неурядових міжнародних організацій;

- інформаційно-культурне зближення народів, поширення єдиних стандартів життя, уніфікація уподобань, цінностей, принципів і норм поведінки, універсалізація культури тощо;

- сформування специфічних інтересів І нових суперечностей, порушення рівноваги світової екосистеми ізагострення глобальних проблем.

1.3 Хронологічні межі глобалізації

У сучасній науковій літературі виокремились два основні підходи до визначення хронологічних меж глобалізації,

Представники першого (широкого) підходу трактують глобалізацію як тривалий історичний процес поетапного формування загальнопланетарної цілісності, який су проваджував увесь процес цивілізаційного розвитку або ж розпочався приблизно 100 років тому у зв'язку з інтенсифікацією зовнішньоекономічних відносин. Так, фахівці Світового банку виокремлюють три хвилі глобалізації:

- перша хвиля (1870-1914 рр.), яка досі не перевершена, оскільки частка міжнародної торгівлі у валовому світовому доході за цей період зросла у два рази, кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 32%, водночас міграція охопила 10% населення;

- друга хвиля (1950-1970 рр.) пов'язана з відновленням рівня міжнародних зв'язків до попереднього стану після руйнації у двох світових війнах. За цей період частка обсягу світової торгівлі у світовому ВВП досягнула рівня 1913 р., кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, становив 11%;

- третя хвиля (починаючи з 1970р.) започаткована потужним розвитком сучасних інформаційних і транспортних технологій. У 1998 р. кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 22%.

На думку багатьох дослідників, довгостроковий процес розвитку глобалізації має циклічно-хвильову природу, пов'язану з періодичними піднесеннями та спадами інтеграційних процесів. При цьому глобалізаційні хвилі, які включають інтеграційні (зближення, взаємодії, взаємопереплетення і взаємопроникнення) та диференційні (примноження багатоманітності, урізноманітнення, плюралізації) процеси, уможливлюють оновлення форм, змісту та механізмів глобалізації, не впливаючи на її поступальний розвиток. Згідно із зазначеним підходом розрізняють такі цикли глобалізації:

I. Античний цикл (VIIIст. до н.е.-ІІ ст. н.е.) включає хвилю диференціації (VIII-IVст. до н.е.); хвилю інтеграції (III ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.).

II. Середньовічний цикл (III-XIII ст. н.е.) включає хвилю диференціації (III-VII ст. н.е.); хвилю інтеграції (VIII-XIII ст. н.е.).

Ш. Цикл Нового часу (XIV-XXI ст.) включає хвилю диференціації (XIV-XVIII ст.); хвилю інтеграції (XIX-XXI ст.).

У межах цього підходу є й інші варіанти періодизації процесу глобалізації. Так, деякі дослідники виокремлюють:

- колоніальну глобалізацію як наслідок великих географічних відкриттів XV-XVI ст.;

- повільну еволюційну глобалізацію, яка тривала до кінця XIX ст.;

- прискорену глобалізацію XX ст.

Є також підхід, що поділяє процес глобалізації на такі етапи:

- повільну глобалізацію (до початку епохи великих географічних відкриттів);

- структурну глобалізацію, пов'язану з переділом світу й утворенням протилежно спрямованих економічних систем (середина XIX - 80-ті роки XXст.);

- послідовну глобалізацію (сучасний етап).

Таким чином, глобалізація є багаторівневим, багатовимірним, нерівномірним, складним і суперечливим процесом, який відіграє системоутворювальну роль у формуванні спільного загальнопланетарного господарства (рис. 1.4).



Рис. 1.4. Ознаки глобалізації

Аналізуючи глобальні перетворення, що відбуваються у сучасному світі, вітчизняні та зарубіжні дослідники розрізняють глобальні вертикальні (індивідуально-групові, кланові, державні, міжнародні) і горизонтальні (правові, економічні, політичні, культурні, освітні, інституційні та ін.) трансформації.



Тема 2. Сучасна методологія глобалістики

2.1 Глобалістика: особливості та предмет дослідження

Глобалістика - міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, інших глобальних процесів і проблем, пошук шляхів утвердження позитивних та подолання негативних для людини і біосфери наслідків цих процесів. Отже, це комплексна наукова дисципліна, що вивчає походження, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а також взаємодію екологічних, економічних, соціальних, кліматичних та інших процесів, а також можливості управління ними.

Термін «глобалістика» також вживається для позначення сукупності наукових, філософських, культурологічних та прикладних досліджень різних аспектів глобалізації і глобальних проблем, включаючи отримані результати таких досліджень та практичну діяльність по їх реалізації в економічній, соціальній, політичній сферах.

Можна виділити три особливості глобалістики як наукової дисципліни:

1. В її межах система взаємозв'язків людини, суспільства і природи уявляється єдиними цілим в масштабах всієї планети;

2. Глобалістика розглядає цю систему як перманентно кризову, причому в центрі її уваги знаходяться всі напруженості, конфлікти, катастрофи. На відміну від інших наук вона характеризує їх не як аномалію чи патологію, а як абсолютно нормальне та неминуче явище , як джерело розвитку суспільства;

3. Зосереджує увагу на розробці управлінських рішень з подолання кризових ситуацій і тим самим її представники прагнуть забезпечити поступовість світового розвитку.

Слід зазначити, що одна група фахівців вважає, що глобалістика є новою наукою, яка знаходиться у стадії формування, інша розглядає її як результат інтеграції наукового знання і визначають як особливу сферу міждисциплінарних досліджень, де ці знання виробляються. Це дозволяє розглядати глобалістику як у вузькому, так і широкому розумінні.

У вузькому тлумаченні як міждисциплінарну галузь наукових досліджень, яка спрямовується на виявлення сутності процесів глобалізації, визначення причин їх появи і тенденції розвитку, на аналіз глобальних проблем, що породжуються нею, та пошук оптимальних шляхів фіксації позитивних і перешкоджання негативним наслідкам для глобальної системи процесам.

У більш широкому сенсі термін «глобалістика» є всією сукупністю наукових, філософських, культурологічних і прикладних досліджень різних аспектів глобалізації і глобальних проблем, включаючи одержані результати таких досліджень, а також практичну діяльність з їх реалізації в економічній, соціальній і політичній сферах, як на рівні окремих держав, так і в глобальному масштабі.

2.2 Напрями глобалістики

В узагальненому вигляді виділяють вісім основних напрямків глобалістики:

1) Філософсько-методологічний напрям. В його межах досліджуються філософські засади, сутність, генезис глобальних процесів, аналізуються найбільш істотні соціально-політичні і економічні перетворення, які є необхідними для успішного вирішення проблем, що провокуються ними. Досліджуються вплив процесів глобалізації на національні і локальні культури, економіку, політику, ідеологію.

2) Природничо-науковий напрям. Розглядається сучасний етап розвитку людства з точки зору природничих і точних наук.

3) Технологіко-економічний напрям пов'язується з аналізом специфіки сучасного глобального етапу, що визначає конфігурації, темпи розвитку і зміст економічних процесів, які, в свою чергу, визначають подальші тенденції і напрямок проведення збалансованої національної, регіональної і наднаціональної політики.

4) Соціо-природничий напрям охоплює широке коло проблем, з яких на принципове місце претендує екологічна. Виявлення законів соціальної екології, оптимізація взаємодії суспільства і природи, екологізація виробництва і формування принципів раціонального природокористування, а також вироблення концепції стійкого розвитку є важливим завданням даного напрямку. Саме в цій сфері в найбільш повній мірі проявився міждисциплінарний характер глобалістики.

5) Соціальний напрям охоплює проблематику сучасних вимірів економічної стратифікації, продовольчу проблему, проблеми міжнародного права, регулювання міграційних потоків, запобігання виникненню загроз міжнародного тероризму, неконтрольоване зростання населення.

6) Політичний напрям. Досліджує подальший тренд руху світової системи, параметри зміни міжнародних відносин, сучасну геополітику.

7) Культурулогічний напрям . актуалізує проблеми, що виникають в результаті впливу глобалізації на різноманітні сфери культури, засоби масової інформації, ціннісні установки масову свідомість, а також трансформація традиційної культури, якості й доступності освіти.

8) Прогностичний напрям. Характеризується узагальненістю і розглядом сучасних процесів, тенденцій і станів суб'єктів у майбутньому з метою передбачення ймовірних сценаріїв розвитку світової системи за умов збереження існуючих умов.

2.3 Етапи становлення глобалістики

У встановленні глобалістики як науки можна виділити три етапи: кожен з яких віддзеркалює специфіку еволюції світової економіки і суспільства.

Перший з них - 1960-ті рр. Саме тоді виникла необхідність в інтеграції теоретичних і практичних знань, що спрямовувались на вивчення нових явищ, які відрізнялися масштабністю, цілісністю і складною системою взаємовідносин.

Таким чином, глобалістика первинно стала утворюватись і як принципово новий напрям, де на перший план виступили інтеграційні процеси, і як сфера суспільної практики, що охоплювала міжнародну політику, економіку та ідеологію. Попередником глобалізації на цьому етапі виступала футурологія (наука прогнозування майбутнього).

У 1968 році найбільш відомі футурологи 30 краї світу створили Римський клуб, що досить швидко став впливовим міжнародним органом, що досліджував майбутні тренди розвитку. Члени Римського клубу зайнялися глобальним моделюванням за двома основними напрямами - дослідженням меж і спрямованості зростання економіки і дослідження в галузі людських взаємовідносин і взаємодій. У 1972 була опублікована перша доповідь Римського клубу «Межі зростання». З цієї доповіді і бере початок глобалістики як науки.

2-ий етап розвитку глобалістики припадає на середину 1970-х рр. В цей час провідні країни Заходу були уражені серією структурних криз, серед яких найбільш гострою стала енергетична. Дослідження природи криз та шляхів їх врегулювання стало основним змістом глобалістичних досліджень на цьому етапі. Саме в цей період визначилися певні критерії, за якими проблема може розглядатись як глобальна:

- всезагальний характер глобальних проблем, що виключає можливість їх вирішення силами однієї держави;

- підвищений ступінь небезпеки, оскільки їх виникнення та наслідки є небезпечними для всієї цивілізації;

- високий ступінь змінності, оскільки ступінь їх гостроти може суттєво змінюватись в залежності від результатів сучасної людської діяльності;

- поступовий характер посилення негативного впливу на всі сфери людської життєдіяльності, ступінь якого є прямо пропорційним темпам розвитку НТП;

- має місце зміна пріоритетності в градації самих проблем, оскільки ймовірність негативних наслідків у випадку несвоєчасних і неадекватних мір може мати незворотний характер.

Існують різноманітні класифікації глобальних проблем. Зазвичай серед них виділяють:

- Проблеми найбільш «універсального» характеру;

- Проблеми природно-економічного характеру;

- Проблеми соціального характеру;

- Проблеми змішаного характеру.

В той же час існує шість базових типів глобальних проблем:

1) демографічні проблеми;

2) екологічні проблеми;

3) технологічні проблеми;

4) економічні проблеми;

5) геополітичні проблеми;

6) соціокультурні проблеми.

З середини 1980-х рр.. починається третій етап розвитку глобалістики. Його специфіку визначили історичні зміни на політичній карті світу. На новому етапі посилились дослідження прикладних проблем глобалістики. Військово-політичні дослідження що домінували в 1960-1970-х рр. частково поступаються дослідженню ризику, упередженню катастроф, пом'якшенню їх наслідків. Все більше уваги приділяється до проблем регіонального характеру. Увага перемикається на соціально-політичну проблематику.



Тема 3. Школи і міждисциплінарний статус глобалістики

У теорії сучасної глобалістики, яка до кінця ще не сформована, виділяють шість основних шкіл, які визначають ідеологію глобалізму.

1. Перша представляє концепцію „Межі зростання” і започаткована тематикою доповідей Римського клубу (1968 р.). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу дійшли висновку, що глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля, спрямовані на їх подолання, неефективні. Звідси виникло відоме гасло: „Мислити глобально!”, яке з часом змістовно доповнене і тлумачиться широким колом науковців як принцип „Мислити глобально, діяти локально”.

Представниками цієї школи здійснено моделювання світової економічної динаміки з урахуванням стану та розвитку п'яти взаємозв'язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства. Була висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. Глобальна стратегія гуманізму не втратила свого значення і нині, є альтернативою ідеології та стратегії „нелюдської глобалізації”, яку нав'язують світу окремі лідери силової глобалізації в інтересах елітарних країн.

2. Друга школа представлена концепцією сталого розвитку (Л. Браун). Визнаючи і підримуючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи вважають причиною і наслідком надмірного демографічного зростання населення планети неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Науковці й практики вважають за необхідне зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу. Прихильниками теорії запропоновані поступовість, поетапність еволюційних змін. Вищою метою програми сталого розвитку її ініціатори вважають пошук нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не лише в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі й на тривалу перспективу. На підтримку даної глобальної концепції Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію „Екологічна перспектива до 2000 року і далі” (1987 р.), згідно з якою сталий розвиток повинен стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ. Всесвітній саміт з стійкого розвитку, який відбувся в 2005 р. (м. Йоханесбург), оголосив про всесвітній перехід з 2005 р. до нової цивілізаційної стратегії і рекомендував усім країнам здійснювати подальшу глобалізацію відповідно до мети і принципів сталого розвитку.

3. Антагоністичною до концепції сталого розвитку в глобалістиці є школа універсального еволюціонізму, яка набула розвитку під керівництвом академіка М. Мойсеєва. Цю третю школу ще називають школою глобальної екології. Глобалісти-еволюціоністи піддають критиці доповіді Римського клубу насамперед за їх розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства, вважають хибною концепцію сталого розвитку, закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку. Грунтуючись на ноосферному вченні В. Вернадського, представники даного напряму розглядають глобальну природу як самоорганізовану систему, реакція якої, хоч і не прогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Тому спільний розвиток глобального людського суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформована ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, які відкривають шлях до якісно нового розвитку.

В арсеналі представників даного напряму не лише теоретичні положення і програми. Школою універсального еволюціонізму (глобальної екології) запропоновано теорію глобальних рішень і компромісів, моделі глобальних наслідків ядерної війни, „ядерної зброї”, „ядерної зими”, концепцію „глобальних інститутів згоди”, які можуть добиватися стабільних і ефективних компромісів, соціологію глобального компромісу, доведено можливості світових угод кооперативного типу, що об'єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирішення планетарних завдань.

4. Важливими при переході до практичної діяльності раціональної взаємодії людства з навколишнім середовищем є парадигми школи мітозу біосфер (М. Нельсон). Ця четверта школа лише частково займається розробкою проблем, які стосуються глобалістики. Водночас неурядовий міжнародний Інститут екотехніки, що представляє дану школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції з опрацювання практичних проблем космонавтики у створенні штучних біосфер. Ідея Інституту екотехніки полягає в тому, щоб досягнуті результати функціонування штучних біосфер із заданими якостями використовувати для поліпшення земної біосфери і формування ноосфери. Суть ноосфери вбачається в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою представники школи розуміють „глобатех” - тип нової культури, що має ареалом розповсюдження весь планетарний ринок. Факт експансії „глобатеху” в космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в космос. На цій підставі ноосфера перетворюється в теорії науковців на важливий фактор еволюції Всесвіту.

5. П'ятий напрям сформованих у глобалістиці парадигм розвитку людства закріплений в ідеях політиків і науковців школи контрольованого глобального розвитку(Д. Гвішиані). Вони пропонують розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології, приділяючи значну увагу соціальним проблемам. З метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій щодо вибору оптимальних стратегій розроблено програму „Моделювання глобального розвитку”. Перехід до інформаційного суспільства розглядається представниками школи контрольованого глобального розвитку як магістральний шлях вирішення глобальних проблем.

6. Прихильники ідеї розвитку економіки, історії систем і цивілізацій сформували в глобалістиці шосту школу - світ-системного аналізу ( І. Валлерстайн). Вона започаткована й існує в США. Досить часто у науковій літературі ідеї прихильників цієї школи піддаються критичному аналізу, насамперед як такі, що пропагують і відстоюють капіталістичну систему виробництва.Капіталістична світ-система розглядається представниками цієї школи як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра („золотий мільярд”), напівпериферії і периферії світу. Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50-100 років. Кінець ХХ ст. розглядається як криза переходу від капіталістичної світ-системи, що домінує на планеті з 1500 р., до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції „глобальної соціалізації”, з часом в ній все більше уваги приділяється закономірностям глобального соціального розвитку.

Поєднання трьох сфер світової економіки (економічного „ядра”, напівпериферії і периферії) перебуває, на думку прихильників „світосистемної моделі” в постійному русі і змінюється в геополітичному просторі. На відміну від інших, в теорії „світосистеми” значне місце відводиться національним державам, розвитку їх функцій. Незважаючи на те, що вони об'єднуються в три зазначені зони, кордони між ними залишаються. Головним фактором світової політики є боротьба наддержав за світове панування, а в сфері культури робиться наголос на взаємний тиск культурних цивілізацій і їх постійні спроби захопити панівне становище.



Тема 4. Становлення глобальної економіки

4.1 Сутність, ознаки та рівні глобалізації економіки

Глобалізація є складним і багатовимірним процесом, у межах якого виокремлюють техносферну, економічну, геополітичну, соціокультурну та інші складові.

Глобалізація економіки - домінантна складова глобалізації, закономірна тенденція інтеграції світового господарства в єдиний економічний простір (рис. 4.1).

Глобалізація економіки є процесом системної трансформації світового господарства, пов'язаної з якісними перетвореннями традиційних міжнародних економічних відносин, що набувають загальнопланетарного масштабу. На думку відомого західного дослідника М. Кастельса, глобалізація економіки - процес "об'єднання найважливіших секторів національних економік у цілісну систему, яка у своїй цілісності функціонує в режимі реального часу.

Рис. 4.1. Глобалізація економіки як процес переходу від світової до планетарної господарської системи

Глобалізація економіки - це новітній, складний, багатогранний та багаторівневий процес закономірних якісних перетворень світової економіки, що відбуваються на основі усуспільнення виробництва та поглиблення інтеграційних процесів у результаті безпрецедентного зростання і прискорення міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталів, широкого розвитку новітніх інформаційних технологій, глобальних телекомунікаційних мереж тощо.

Глобальна економіка - якісно новий етап розвитку світової економіки, яка поступово перетворюється на цілісний глобальний організм, утворений гігантською виробничо-збутовою, глобальною фінансовою та планетарною інформаційною мережею (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Функціональні блоки глобальної економіки

Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях (рис. 4.3).



Рис. 4.3. Рівневі вияви глобалізації

4.2 Картографія світу у новітньому геоекономічному просторі

Традиційний підхід у дослідженні міжнародних економічних трансформацій передбачає використання:

а) класичних уявлень про міжнародну економіку як про механічну суму економік окремих країн;

б) систему поглядів, в основі якої знаходиться політична карта світу, котра підпорядковує економічну (господарську) карту.

Геоекономічний підхід до вивчення глобальної економіки полягає у:

а) новому уявленні глобальної економіки як єдиної економічної системи, де економіки окремих країн та їх господарчі структури тісно взаємопов'язані;

б) системі поглядів, в основі якої господарча карта світу (геоекономічний атлас) заміщує геополітичний поділ світу (політичну карту).

Становлення єдиного геоекономічного простору, в основу якого покладено організаційно-технологічне зближення національних структур, зумовлюється необхідністю забезпечення безперервності нормального функціонування в межах інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (ІВЯ). Вони розпадаються на дві складові: інтернаціоналізована частка сфери виробництва та інтернаціоналізована частка сфери обігу (або обміну капіталів, фінансів, товарів тощо).

Ланки відтворювального процесу у глобальній системі руйнують кордони між національними економіками окремих країн. Але ці процеси охоплюють не тільки країни. У сучасній світовій економіці створюються виробничо-комерційні агломерації (ВКА) транснаціональних корпорацій (ТНК), транснаціональних банків (ТНБ). Їх діяльність перетинає кордони держав і створює ареали (простори) економічної інфраструктури, які можуть поширюватися на декілька національних господарств. При цьому країни розрізняються за певною спеціалізацією: є країни або ареали країн, що експортують на світовий ринок робочу силу, або ареали країн-експортерів сировини, енергоносіїв тощо.

Взаємодія національних економік із зовнішнім середовищем у глобальних умовах здійснюється такими принципами:

1) будь-яка національна економіка є нерозривною частиною єдиного геоекономічного простору;

2) світовий відтворювальний процес внаслідок об'єктивного розподілу праці наділяє економічні структури глобальної економіки певними виробничими обов'язками;

3) у національній економіці як складовій сучасного світового господарства задіяні майже всі його атрибути, але проблема полягає в тому, що вони розвиваються поступово (новітні форми технологій, товарів, виробничої інтеграції тощо);

4) процес визрівання інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (ІВЯ) у рамках економіки окремих країн корегується геосферою - світовою валютно-фінансовою системою, ринком міжнародних кредитів, міграцією робочої сили тощо.

Основні риси постіндустріальної цивілізаційної моделі як вищої техногенної фази світового розвитку:

1) Скорочення життєвого циклу основних відтворювальних елементів. Скорочення життєвого циклу певних товарів і послуг призвело до занепаду цілих світових економічних інфраструктур. Ці інфраструктури були достатньо життєстійкими, але стали жертвами інноваційних тенденцій внаслідок бурхливого науково-технічного прогресу.

2) Початок розпаду техногенної моделі та формування нового економічного симбіозу. Системний підхід як метод широкого вивчення будь-яких процесів перетворився на метод штучного розділення на окремі блоки. В результаті у самостійні блоки виділилися економічна, екологічна, національно-етнічна, культурологічна галузі. Але й зароджується нова неоекономічна модель, що ґрунтується на зламі міждисциплінарних бар'єрів, поєднанні різних сфер у нові єдині структури. Це синтез або об'єднання в єдину систему різноманітних сфер діяльності (передусім економіки з екологічними та національно-етнічними, культурологічними та іншими системами, формування інтеграційних союзів тощо).

3) Неоекономіка знаменує наступний за постіндустріальним етап розвитку, що характеризується гармонічним симбіозом техногенних позасистемних факторів (етнонаціональних, культурологічних, морально-етичних) для відтворення не тільки товарної маси, але й якості життя.

4) Поява нових суб'єктів розвитку (ТНК, ТНБ, міжнародних організацій, регіональних угруповань та ін.) За умов створення інтернаціоналізованих відтворювальних ядер відбувається трансформація урядових і державних органів. Відтворювальні ядра, здолавши національні кордони, створюють умови для формування урядів, що функціонують на міждержавній основі, але в межах цих ядер.

5) Європейський неоекономічний симбіоз. Відбувається нарощування Європейського інтернаціоналізованоговідтворювального ядра (ЄІЯ). Перша фаза цього процесу - це оформлення Європейського Союзу (ЄС).

За цих умов не кон'юнктура світових ринків, а стратегія у геоекономічному просторі визначає успіх і життєспроможність цілих національних анклавів. У цих умовах постає питання пошуку нових підходів та моделей для прийняття довготермінових стратегічних рішень.

Геоекономічні горизонти можна визначити як національну місію країни, що проектується на геоекономічний атлас світу. Геоекономічний атлас світу включає:

1) проекцію ареалів національних економік та ареалів транснаціональних економічних анклавів, що взаємодіють у світовому економічному просторі;

2) інтерпретацію глобального простору у формі, зручній для стратегічного оперування, прийняття стратегічних рішень;

3) розподіл глобального простору на окремі сегменти;

4) поля (простори) для отримання світового доходу.

Національний економічний атлас є вираженням геоекономічного атласу світу на локальному рівні, що формується окремою країною.

Геоекономічний атлас виступає одним із найефективніших засобів геоекономічного підходу до вивчення світового простору як багаторівневої міждержавної системи. Діяльність у такій системі є ефективною, якщо суб'єкт глобальних відносин володіє здатністю швидко адаптуватися до її вимог і змін, а також інноваційними технологіями.

Геополітичний атлас може бути представлений переліком карт (політичною, організаційно-економічною, геофінансовою, митною, військово-стратегічною, товарно-вартісною, договірною, ресурсною (сировинною), екологічною, етноекономічною, картою геокультурного простору).

4.3 Закономірності функціонування глобальної економіки

Глобальна економіка представлена суб'єктно, функціонально та інституціонально структурованою багаторівневою системою, основним елементом якої є глобальний ринок, а основними мотиваторами її становлення - інтернаціоналізовані відтворювальні ядра, що формують якісно нові умови міжнародного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили та пропорції міжнародної спеціалізації.

До закономірностей функціонування глобальної економіки відносять:

- загальноцивілізаційний прогрес завдяки глобальній доступності ресурсів і технологічно-управлінським новаціям;

- зростання масштабів міжнародного виробництва, формування механізмів урівноваження глобального попиту та пропозиції;

- активізація інтеграції мікро- і макроструктур;

- нерівномірний розподіл витрат і доходів на глобальних ринках, що зумовлює непропорційність розвитку і поглиблює розрив у соціально-економічному, науково-технологічному розвитку між країнами і регіонами.

У сучасних дослідженнях приділяється велика увага осмисленню нової структури глобальної економіки та факторів, що впливають на її модифікації.

Сучасні тенденції свідчать про те, що глобальна економіка перебуває у постійному русі. Це зумовлює проблеми у створенні узагальнених конструкцій, схем, моделей, які б розкрили всю суперечливу проблематику розвитку глобальної економіки. Але спроби такого осмислення робляться. Широкої популярності і практичного використання набули моделі-проекти глобального розвитку:

1) «Світ-1» та «Світ-2» Дж. Форрестера, виконані у 1970-х роках на замовлення Римського клубу;

2) «Межі зростання» («Світ-3») Д.Л. Медоуза;

3) проект «Людство перед вибором» М. Месаревича та Е. Пестеля;

4) проект «Майбутнє світової економіки» В. Леонтьєва, розроблений наприкінці 1970-х років на замовлення ООН;

5) проект «Link» Л. Клейна.

Особливої уваги заслуговують результати досліджень соціально-економічного розвитку країн світу за методами системного аналізу властивостей систем, що саморозвиваються, М. Голанського. На їх основі М. Голанський розробив модель «систем, що саморозвиваються/ самовідтворюються». Нині людство вступило до такої фази розвитку, коли відтворення суспільства можливе лише у глобальному масштабі. Більшість експертів вважає, що умовами для такого самовідтворення є науково-технічний прогрес, який є невичерпним джерелом розширення штучного середовища, здолання всіх перешкод і дефіцитів.

Головним висновком досліджень М. Голанського є інтерпретація падіння світового виробництва на душу населення як втрати світовим господарством якостей «системи, що саморозвивається».

І. Валлерстайн досліджує соціально-економічну та демографічну поляризацію світу. При цьому стверджує, що відносний політичний спокій і процвітання багатьох розвинених держав є прямим наслідком поляризації. Але міждержавна система не може бути світовою імперією, де влада концентрується в одній країні або регіоні.

М. Чешков досліджує спільноту країн, що розвиваються, як особливе утворення, а також вивчає динаміку його розвитку.

М. Голанський, М. Чешков, І Валлерстайн наголошують на тому, що стан сучасної світової системи характеризується кризовими явищами. Тому період 2000 - 2050 рр. вони бачать як період «хаосу», боротьби за характер спадкоємної системи.

Вченими пропонуються моделі світоустрою та глобальної еволюції.

О. Неклесса розробив модель світоустрою, яка відображає особливості сучасних міждержавних відносин у вигляді шестиярусної схеми. До її складу входять чотири регіони (північно-атлантичний, тихоокеанський, євразійський, південний), а також два транснаціональні простори (транснаціональний світ і глибокий Південь).

А. Батлер структурує світ, умовно поділивши держави на три групи.

1) Перший світ - це розвинені країни («золотий мільярд»), який складається з трьох зон (Північна Америка, Західна Європа та Японія).

2) Другий світ - це середньорозвинені країни СНД, Сходу Європи, Китай, Індія. Для них характерною є політика відмови від минулих моделей розвитку і переходу до реформ.

3) Третій світ об'єднує Африку, Латинську Америку, Близький та Середній Схід, Східну Азію (за виключенням Південної Кореї, Тайваню та КНР); Південну Азію (за виключенням Індії). Особливістю цих країн є не тільки низький рівень соціально-економічного розвитку, але й їх присутність у світовій економіці в якості об'єктів, а не суб'єктів.



Тема 5. Цивілізаційні виміри глобальних цивілізаційних процесів

Поняття «цивілізація» близьке до поняття «культура» і в широкому смислі збігається з ним. Це слово походить від лат. civis -- «громадянин», civitas «громадянство», «громадянське суспільство», а також «держава». Але вже етимологічний підхід (з точки зору значення слова) виявляє деякі відтінки змісту цього питання. Це зокрема виражений у ньому соціально-історичний аспект.

Інший відтінок значення поняття «цивілізація» дозволяє відносно відрізняти цивілізацію від культури. До цивілізації належать форми суспільно-організованого буття людей, їх поведінки, способу життя, засоби, «інструменти», «механізми» такого буття і такої поведінки, відповідні правила, норми, звичаї, навички.

Виходячи з цього, можна вважати, що «цивілізація» є соціо-культурним утворенням. Якщо поняття «культура» характеризує людину, визначає міру її розвитку, способи самовираження в діяльності, творчості, то поняття «цивілізація» характеризує соціальне буття самої культури.

Тенденція зближення народів і культур проявлялася в дуже суперечливих формах. Навіть завойовницькі акції як Хрестові походи XI-XIІІ століть мали свій позитивний результат -- розширення кругозору, культурні контакти і запозичення, отже, і збагачення культур.

В епоху Відродження великі географічні відкриття дозволили «оглянути» Землю і стимулювати розвиток «планетарного мислення».

Капіталістична експансія -- при всіх жорстокостях колоніалізму -- виконувала і цивілізаційну функцію. Але колоніальні імперії, основою яких було поневолення, експлуатація, гноблення одних народів іншими, не могли стати формою їх об'єднання і співдружності і закономірно розпалися.

Це не означає, що пішов процес роздрібнення людства. Внаслідок дії економічних, політичних, духовних факторів, завдяки сучасним засобам інформації, виникненню і наростанню глобальних (планетарного масштабу) проблем дедалі очевиднішою стає необхідність єдності людства, людської культури і цивілізації, мирного співіснування, співробітництва, взаємодопомоги всіх народів Землі. Єдність аж ніяк не усуває відмінностей між націями, народами національними культурами. В їх якісній різноманітності -- багатство і життєва сила загальнолюдської цивілізації. Можна бути впевненим, що і в найближчому і у віддаленому майбутньому збережеться ця «різнобарвність» культур.

Поняття цивілізації у вказаному значенні, якщо його звільнити від однобічних і релігійно-містичних тлумачень, має раціональний зміст і здатне виконувати пізнавальну функцію. Воно не замінює поняття суспільно-економічної формації, а доповнює його, дозволяючи конкретніше характеризувати культурно-історичні спільності людей. Воно не збігається (чи не повністю збігається) з поняттям національної культури, бо вносить момент узагальнення, типологізації, сприяє виявленню специфічних закономірностей етнокультурного розвитку.

Взаємодія цивілізацій відбувається нині у двох площинах. По-перше, це зіткнення цивілізацій, техногенних та традиційних, що найбільш яскраво виявляється в протиріччях між західнохристиянською та ісламською цивілізаціями, які іноді виливаються в озброєні конфлікти на кшталт іракського, ліванського, кувейтського тощо. По-друге, це зростання взаємопроникнення цивілізацій, актуалізація західних цінностей у східних цивілізаціях та інтерес до східних досягнень у сфері філософії, кулінарії, музики серед носіїв західнохристиянської культури.

Здобувши безперечну перевагу в технологічному плані, західнохристиянська цивілізація розпочала беззбройний наступ на менш розвинені цивілізації, використовуючи як інструменти поневолення економічні важелі, підвищуючи культурну привабливість західних цінностей. Коригуючи розвиток слабких цивілізацій, вона забезпечує своє економічне домінування, отримуючи технологічну ренту, необхідні ресурси та розміщуючи в малорозвинених країнах екологічно небезпечні виробництва. Зростання зовнішніх боргів посилює залежність бідних країн від країн провідної цивілізації. Контроль за інформаційними потоками забезпечує формування прихильної до дій Заходу суспільної думки.

Науково-технічна революція принесла домінуючій цивілізації не лише дивіденди, але й багато проблем, адже зростає соціальне розташування, поділ на високопрофесійних фахівців та низько кваліфікованих виконавців, роль елітарності, інформаційний шум та відчуження окремих осіб від сприйняття дійсності, її віртуалізація; послаблюється роль демократичних інститутів; знижується рівень моральних якостей у суспільстві, злочинність.

Відповідно до цього цивілізація визначається як історично конкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною й духовною культурою. Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних революцій, що зумовлюють якісні зміщення в розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини,способу її взаємодії з природою.

Головними цінностями цивілізації - економічного лідера сучасності є:

1) домінанта ринкового господарства;

2) пріоритетність раціонального знання;

3) принцип законності та захисту прав людини.

Головними цінностями традиційних цивілізацій є:

1) співпадіння суб'єктів влади та власності;

2) переваги глибинного, традиційного, релігійного знання;

3) відносно низький рівень незалежності окремої особистості.

Найбільш істотно світова економічна криза 2007-2010 рр. позначилась на економіці католицько-протестантського та православного цивілізаційних просторів. Економіка ж конфуціансько-буддистського та ісламського ареалу продемонструвала економічне зростання. Це підстави прогнозувати можливу зміну глобального економічного порядку і лідерства в найближчі 30-40 років, а також посилення міжцивілізаційної економічної конкуренції.



Тема 6. Суперечності і дуалізм сучасного етапу глобалізації

Глобалізація - багатовимірний, нелінійний процес, який справляє неоднозначний, різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний світогосподарський розвиток, економічну безпеку держав та розподіл між ними економічних вигід і загроз, що виникають (рис. 6.1).

Однією з суперечностей глобалізації стала неспроможність держав регулювати економіку на національному рівні за відриву від світових господарських процесів і стану міжнародної кон'юнктури, оскільки:

- суперництво країн за приплив іноземних інвестицій унеможливило використання таких традиційних інструментів мак-роекономічного регулювання, як експортні субсидії, курс національної валюти, митні тарифи, ставка рефінансування центрального банку тощо;

- зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнило реалізацію економічної і податкової політики;

- послабився зв'язок глобального ринку, що зростає, з географічною територією;

- мобільність капіталу зменшила ефективність трудового законодавства, підірвала можливості реалізації соціальних програм і цілей соціального добробуту;

- все більша частина національного багатства (інтелектуальні ресурси, знання, науково-технічний потенціал) почала функціонувати поза державним контролем тощо.



Рис. 6.1. Суперечливий вплив глобалізації на світогосподарський розвиток

Вимоги глобалізації справляють суперечливий вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних систем, які функціонують за несприятливих умов зростання нестійкості світогосподарської системи та прискореного входження до структур уже сформованих економічних зв'язків.

За цих обставин важливого значення набувають чітке розмежування об'єктивних процесів глобалізації світогосподарського розвитку та конкретних соціально-економічних форм реалізації цього складного і суперечливого процесу, а також усвідомлення того, що неоліберальна модель глобалізації, яка домінує в сучасному світі, є лише однією з можливих альтернатив багатовекторного процесу глобальної трансформації світової економіки.

На думку відомого американського дослідника І. Валлер-стайна, сучасна світова економіка була і залишається капіталістичною світ-економікою: її основною рушійною силою є нескінченне нагромадження капіталу; її межі утворює поділ праці, який охопив земну кулю, починаючи з середини XIX ст.; суверенні держави виникли у рамках цих меж; вони об'єднані у міждержавну систему; нагромадження капіталу відбувається у межах частково вільного світового ринку; різна потужність держав викликає нерівномірний розподіл світового прибутку, забезпечуючи постійне його переміщення від периферії до центру; капіталістична світ-економіка має періодичні цикли розширення і скорочення, викликані монополізацією економічного життя.

Обмежена рамками капіталістичної світ-системи, неоліберальна глобалізація "має свій власний набір економічних правил, що базуються на відкритті, дерегуляції та приватизації національних економік з метою зміцнення їхньої конкурентоспроможності та збільшення привабливості для іноземного капіталу", що означає "поширення капіталізму вільного ринку на практично всі країни світу". її ідеологічною основою є логіка "ортодоксального ринкового фундаменталізму", пов'язана з утвердженням суто ринкових мотивів і принципів поведінки у всіх сферах суспільного життя та відторгненням фундаментальних морально-етичних, духовних цінностей, нагромаджених людством у процесі свого історичного розвитку: справедливості, солідарності, соціальної злагоди, безпеки, добробуту майбутніх поколінь.

Отже, можна виокремити такі характерні ознаки неоліберальної моделі глобалізації:

1. Стихійний характер здійснення та спрямованість на реалізацію короткострокових інтересів індустріально розвинених країн, загальний виграш яких від високого рівня відкритості національних економік поки що перевищує їхні втрати. Підштовхуючи менш розвинені країни до ліквідації торговельних бар'єрів та зберігаючи власні на основі політики подвійних стандартів, консервуючи економічну відсталість країн третього світу та зміцнюючи їх технологічну залежність, розвинені країни забезпечують собі непропорційно великі вигоди від глобалізації, поглиблюючи поділ світу на розвинений центр і відсталу та залежну периферію.

2. Поглиблення нерівномірності розвитку та посилення диспропорцій світової економіки, розширення експансії транснаціонального капіталу, нарощування монополістичних позицій розвинених країн на глобальних ринках товарів, послуг, капіталів. На думку більшості науковців, глобальні ТНК та світові фінансові центри є головними генераторами ідей неоліберальної глобалізації, яка породжує небезпеку деградації окремих національних економік на основі технологічного, екологічного та інформаційного неоколоніалізму. Знищуючи конкуренцію з боку національних товаровиробників у менш розвинених державах із нестійкими, корумпованими урядовими структурами, вони залишаються поза межами правового поля, орієнтованого на національний економічний простір.

3. Ігнорування соціально-економічної, культурної, історичної специфіки розвитку національних економік, їх системна вестернізація, форсована гомогенізація на жорсткій монета-ристській основі механізмівїх господарського регулювання, нав'язування менш розвиненим країнам моделі уніфікованого наздоганяючого розвитку, зорієнтованого на використання коштів, досвіду та технологій, що надходять із-за кордону. Рекомендуючи країнам третього світу та перехідним економікам реалізувати політику "структурної адаптації", "золотого корсета", "вашингтонського консенсусу", "шокової терапії" з метою їх прискореної інтеграції у світову економіку, інституціоналізо-вану навколо набору уніфікованих "правил гри", розвинені країни реалізують власні інтереси та вигоди, ігноруючи можливі негативні соціально-економічні наслідки цих дій. Загальновідомі випадки, коли виконання рекомендацій Світового банку, Міжнародного валютного фонду дестабілізувало макроекономіч-ну ситуацію в трансформаційних економіках, породжуючи кризові ситуації та перешкоди структурному оздоровленню національних господарських комплексів.

...