Характеристика ЮНЕСКО

Після вступу конвенції в силу в листопаді 1975 року поступово стали формуватися структури, які залучають до співпраці різні, вже існуючі установи поза ЮНЕСКО.

Комітет зі всесвітньої спадщини є вищим органом (після Генеральної Асамблеї держав, що підписали Конвенцію), якому доручено проведення Конвенції в життя, він несе відповідальність за всі дії в рамках Конвенції. На Генеральній Асамблеї Конвенції з представників держав-членів обираються члени Комітету (21 людина), які представляють 21 державу - по можливості з усіх культурних світів і з усіх континентів.

Роботу комітету, який є організаційною рамкою для передбаченого Конвенцією міжнародного захисту всесвітньої спадщини, підтримують Бюро з всесвітньої спадщини та Центр з всесвітньої спадщини, а також організації-партнери. Основним завданням Комітету є вибір об'єктів для Списку всесвітньої спадщини і списку всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою. Одночасно Комітет розробляє методи для втілення в життя цих цілей і розвиває їх далі. Він збирається один раз на рік.

Як у засіданнях комітету, так і на зборах Бюро, поряд з представниками країн беруть участь члени Центру всесвітньої спадщини і деяких організацій-партнерів, насамперед Міжнародного союзу охорони природи МСОП і Міжнародної ради з охорони пам'яток. Їх присутність, хоча і без права голосу, є особливо важливим фактором, так як Бюро на основі роботи експертів з природним і культурним цінностям, що становлять потенційну картину цінностей всесвітньої спадщини, готує рекомендації для запитів-уявлень держав у Комітеті. Організація засідань Бюро та Комітету знаходиться в компетенції Центру всесвітньої спадщини. Заснований до 20-річчя Конвенції Центр є відділом ЮНЕСКО, який безпосередньо підпорядкований заступнику Генерального директора Організації. Його завданням є втілення в життя прийнятих Комітетом з всесвітньої спадщини рішень, протоколювання, документування та публікація Списків. Центр щорічно актуалізує списки всесвітньої спадщини і курирує фонди всесвітньої спадщини. Центру доручена також робота з ознайомлення громадськості з конвенцією.

Таким чином, Конвенція ЮНЕСКО встановлює механізм міжнародного співробітництва в цілях захисту об'єктів всесвітньої спадщини. Створено Фонд всесвітньої спадщини, який строго обов'язково фінансується державами-учасницями Конвенції, а також різними організаціями, юридичними та приватними особами на добровільних засадах. Фонд використовується для надання технічної та фінансової допомоги державним структурам і організаціям, відповідальним за збереження ділянок всесвітньої спадщини. Фонд зробив значні вливання (інвестиції), що доходять до декількох мільйонів доларів, для порятунку природних і культурних пам'яток в Азії і Європі, в Африці та Латинській Америці. Кошти виділяються на організацію експертиз з метою визначення та усунення причин деградації пам'яток культури та природи; навчання місцевих фахівців з консервації; придбання спеціального обладнання; термінову допомогу в разі стихійних лих; проведення спеціальних заходів з охорони об'єктів всесвітньої спадщини.



2.2 Основні положення щодо збереження культурної і природної спадщини

Головна мета списку Світової спадщини - зробити відомими і захистити об'єкти, які є унікальними у своєму роді. Для цього і через прагнення до об'єктивності були складені оціночні критерії. Шість перших критеріїв діють з 1978 року і визначають культурні об'єкти, природні об'єкти включаються в список з 2002 року, коли додатково з'явилося чотири природних критерію включення. З 2005 року всі 10 критеріїв об'єднані в єдиний список.

Ряд об'єктів Всесвітньої спадщини перебуває під загрозою знищення через природні або людські фактори, такі як землетруси, збройні конфлікти, безконтрольний туризм та інші. Метою організації є підготовка програми активних дій та моніторингу об'єкта з метою якнайшвидшого виключення його зі списку. Список об'єктів всесвітньої спадщини під загрозою знищення з'явився разом з основним списком, однак не всі країни відчувають бажання номінувати в нього об'єкти, так як включення в список привертає міжнародну увагу до проблеми

Збереження Всесвітньої спадщини неможливо без визначення об'єкта спадщини.

У першому розділі Конвенції «Про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини» дається характеристика понять культурної і природної спадщини. Під "культурною спадщиною" розуміються:

- Пам'ятники: твори архітектури, монументальної скульптури і живопису, елементи або структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва і науки;

- Ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;

- Визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.

Під "природною спадщиною" розуміються:

- Природні пам'ятки, створені фізичними й біологічними утвореннями або групами таких утворень, що мають видатну універсальну цінність з точки зору естетики чи науки;

- Геологічні та фізіографічні освіти і строго обмежені зони, що є ареалом піддаються загрозі видів тварин і рослин, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки чи збереження;

- Природні визначні місця чи суворо обмежені природні зони, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси.

У другому розділі Конвенції характеризується національна охорона і міжнародна охорона культурної і природної спадщини. Кожна держава-член Конвенції - визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, яке розташоване на його території, покладається, насамперед, на нього. З цією метою воно прагне діяти як шляхом власних зусиль, максимально використовують наявні ресурси, так і, в разі необхідності, за допомогою міжнародної допомоги та співробітництва, якими воно може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому та технічному відношеннях.

Держави, які підписали Конвенцію, по можливості, повинні забезпечити більш ефективну охорону та збереження, і більш активну популяризацію культурної і природної спадщини, розташованого на їх території:

- Проводити спільну політику, спрямовану на надання культурній і природній спадщині певних функцій у громадському житті та на включення охорони цієї спадщини до програм загального планування;

- Засновувати, якщо вони ще не створені, на своїй території одну чи кілька служб з охорони, збереження та популяризації культурної і природної спадщини, які мають відповідним персоналом і засобами, що дозволяють виконувати покладені на них завдання;

- Розвивати наукові й технічні розробки і дослідження та вдосконалювати методи роботи, що дозволяють державі усувати небезпеки, що загрожують його культурної та природної спадщини;

- Приймати відповідні юридичні, наукові, технічні, адміністративні та фінансові заходи для виявлення, охорони, збереження, популяризації та відновлення цієї спадщини; і

- Сприяти створенню чи розвитку національних або регіональних центрів підготовки в галузі охорони, збереження й популяризації культурної та природної спадщини, а також заохочувати наукові дослідження в цій області.

Не дивлячись на те, що об'єкти культурної і природної спадщини знаходяться на території держави-члена і функціонують за рахунок його фінансування, об'єкти визнаються загальною спадщиною, для охорони якого все міжнародне співтовариство зобов'язане співпрацювати. Держави-сторони Конвенції зобов'язуються сприяти визнанню, охороні, збереженню та популяризації культурної та природної спадщини, якщо про це попросять держави, на території яких воно знаходиться. Кожна держава-сторона Конвенції зобов'язується не приймати будь-яких навмисних дій, які могли б заподіяти прямо або побічно шкоди культурній і природній спадщині, розташованій на території інших держав-сторін Конвенції. У Конвенції під міжнародною охороною всесвітньої культурної і природної спадщини розуміється створення системи міжнародного співробітництва і допомоги для надання державам-сторонам Конвенції допомоги в зусиллях, спрямованих на збереження і виявлення цієї спадщини.

У третьому розділі характеризується діяльність міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини. Тут визначено кількість членів комітету, порядок їх вибору і цілі комітету. Комітет складається з 21 держав-сторін Конвенції, що обираються державами-сторонами Конвенції, котрі збираються на Генеральну асамблею під час чергових сесій Генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Вибори членів Комітету мають забезпечувати справедливе представництво різних районів і культур світу.

На засіданнях Комітету можуть бути присутні з дорадчим правом голосу по одному представнику від Міжнародного дослідницького центру по збереженню та реставрації культурних цінностей (Римський центр), від Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС) і від Міжнародного союзу охорони природи і природних багатств (МСОП ), до яких можуть приєднатися на прохання держав-сторін Конвенції, що збираються на Генеральну асамблею під час чергових сесій Генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, представники інших міжурядових та неурядових організацій, що ставлять перед собою аналогічні цілі.

Повноваження однієї третини членів, призначених під час перших виборів, закінчуються в кінці першої чергової сесії Генеральної конференції, наступної за тією, на якій вони були обрані, а повноваження другої третини членів, призначених у той же час, закінчуються в кінці другої чергової сесії Генеральної конференції . Держави-члени Комітету відбирають в якості своїх представників компетентних осіб у галузі культурної чи природної спадщини. Комітет може створювати консультативні органи, які він вважає необхідними для виконання своїх завдань. Кожна держава-сторона Конвенції представляє, по мірі можливості, Комітету всесвітньої спадщини перелік цінностей культурної і природної спадщини, розташованих на території, які можуть бути включені в список Всесвітньої спадщини. Цей перелік повинен містити документацію щодо місця розташування даних цінностей та акредитуючої ними інтересу.

На основі переліків, що подаються державами, Комітет складає, оновлює і публікує під назвою "Список всесвітньої спадщини", список цінностей культурної і природної спадщини, має видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв. Оновлений список розсилається не рідше одного разу на два роки. Внесення цінностей до Списку всесвітньої спадщини не може бути проведено без згоди заінтересованої держави-учасниці. Комітет складає, оновлює і публікує список цінностей, що фігурують у Списку всесвітньої спадщини, для порятунку яких потрібні значні роботи, і для яких в рамках Конвенції потрібна була допомога. У цьому списку вказується приблизна вартість операцій. У цей список можуть включатися тільки цінності культурної і природної спадщини, яким загрожують серйозні і конкретні небезпеки, як наприклад, загроза зникнення внаслідок прогресуючого руйнування, проекти проведення великих громадських чи приватних робіт, швидкий розвиток міст і туризму, руйнування у зв'язку зі зміною призначення або права власності на землю, серйозні пошкодження внаслідок невстановленої причини, занедбаність з яких-небудь причин, стихійні лиха і катаклізми, небезпека збройних конфліктів, великі пожежі, землетруси, зсуви, вулканічні виверження, зміна рівня вод, повені, припливи. У разі надзвичайних обставин Комітет може в будь-який час включити до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою, нову цінність і негайно повідомити про це. Комітет визначає критерії, на основі яких цінність культурної чи природної спадщини може бути включена в обидва списки.

До того, як прийняти остаточне рішення про невключення цінностей в один з двох списків, Комітет консультується з державами-сторонами, на території яких знаходиться вищезгадана цінність культурної чи природної спадщини. Комітет всесвітньої спадщини отримує і вивчає заявки про надання міжнародної допомоги, сформульовані державами-сторонами цієї Конвенції в тому, що стосується цінностей культурної і природної спадщини, розташованих на їх території, які включені чи які можуть бути включені в списки. Предметом таких заявок може бути охорона, збереження, популяризація чи відновлення цих цінностей.

Заявки про міжнародну допомогу можуть також стосуватися виявлення культурної чи природної спадщини, в тому випадку, коли попередні дослідження показали, що це буде виправдано. Комітет приймає рішення по цих заявках, визначає, в разі необхідності, характер і обсяг своєї допомоги та дозволяє укладання від свого імені необхідних угод із зацікавленим урядом. Комітет встановлює порядок черговості для своїх операцій. Він робить це, беручи до уваги важливість для всесвітньої культурної і природної спадщини цінностей, які підлягають захисту, необхідність забезпечити міжнародну охорону найбільш представницьких цінностей природи, генія й історії народів світу і терміновість робіт, які необхідно зробити, розмір ресурсів держав, на території яких знаходяться ці цінності, і, зокрема, ступінь, в якій вони могли б забезпечити збереження цих цінностей своїми засобами. Комітет складає, оновлює і поширює список цінностей, для яких виділяється міжнародна допомога. Приймає рішення про використання коштів Фонду. Він вишукує кошти для поповнення цих засобів і вживає у зв'язку з цим всі необхідні заходи.

Рішення Комітету приймаються більшістю двох третин присутніх і голосуючих членів. Кворум становить більшість членів Комітету. Комітетові Всесвітньої спадщини допомагає Секретаріат, який призначається Генеральним директором Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

У розділі четвертої Конвенції про всесвітню культурну і природну спадщину дана характеристика Фонду. Фонд згідно з відповідними статтями Положення про фінанси Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури є цільовим фондом.

Кошти Фонду складаються з:

- Добровільних та обов'язкових внесків держав-сторін цієї Конвенції;

- Вкладів, дарів або заповіданих сум, які можуть бути зроблені:

- Іншими державами;

- Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури та іншими організаціями системи Організації Об'єднаних Націй, зокрема, Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй та іншими міжурядовими організаціями;

- Державними чи приватними органами або фізичними особами;

- Відсотків з сум, позичених Фондом;

- Сума зборів від заходів, організованих на користь міжнародного Фонду, а також будь-яких інших ресурсів, затверджених відповідно до положень про Фонд, розробленими Комітетом всесвітньої спадщини.

Внески до Фонду та інші форми наданої Комітету допомоги можуть використовуватися тільки в цілях, визначених Комітетом. Комітет може приймати внески, призначені тільки для певної програми чи конкретного проекту за умови, що Комітет прийме рішення про виконання цієї програми чи проекту. Внесення внесків до Фонду не супроводжується якими-небудь політичними умовами.

Держави-сторони Конвенції зобов'язуються сплачувати регулярно раз на два роки в Фонд всесвітньої спадщини внески, сума яких для всіх держав визначається Генеральною асамблеєю держав-сторін Конвенції. Прийняття цього рішення Генеральною асамблеєю вимагає більшості голосів присутніх і голосуючих держав-сторін. Ні в якому разі обов'язковий внесок держав-сторін Конвенції не може перевищувати 1 відсотка їх внеску в звичайний бюджет Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

Держава-сторона Конвенції, яка зробила заяву, передбачену в пункті 2 16 статті, може в будь-який момент вилучити вищезазначену заяву шляхом повідомлення Генерального директора Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Однак вилучення заяви буде мати вплив на обов'язковий внесок цієї держави тільки з дня чергової Генеральної асамблеї держав-сторін. З тим щоб Комітет зміг ефективно планувати проведення своєї діяльності, внески держав-сторін Конвенції, повинні вноситися регулярно, принаймні, раз на два роки. Будь-яка держава-сторона Конвенції, що має заборгованість за своїми зобов'язаннями або добровільним внескам за поточний рік і календарний рік, що безпосередньо передує йому, не може бути обрана до Комітету всесвітньої спадщини. Повноваження такої держави, що є членом Комітету, закінчуються в момент виборів.

Держави-сторони Конвенції сприяють створенню державних чи приватних національних фондів або асоціацій, що мають на меті заохочувати пожертвування для охорони культурної і природної спадщини. Держави-сторони цієї Конвенції надають допомогу під егідою Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури міжнародним компаніям зі збору коштів для Фонду всесвітньої спадщини.

У п'ятому розділі Конвенції про всесвітню культурну і природну спадщину виділені умови та форми надання міжнародної допомоги. Будь-яка держава-сторона цієї Конвенції може звертатися з проханням про надання міжнародної допомоги на користь цінностей культурної чи природної спадщини, що мають видатну універсальну цінність, розташованих на його території. Воно повинно подати разом зі своєю заявкою інформацію і документацію, яка необхідна Комітету для прийняття рішення. Міжнародна допомога відповідно до Конвенції може надаватися лише для культурної і природної спадщини, які Комітет всесвітньої спадщини вирішив чи вирішує включити в один зі списків.

Комітет Всесвітньої спадщини визначає процедуру розгляду заявок про надання Фондом міжнародної допомоги, яку він покликаний надавати, і вказує, зокрема, які елементи повинні міститися в заявці, в якій повинні міститися опис передбачуваної діяльності, необхідних робіт, їх приблизної вартості, терміновості і виклад причин , в силу яких ресурси держави, що звертається із заявкою, не дозволяють йому повністю зробити необхідні витрати. Заявки повинні щоразу, коли це, можливо, підкріплюватися висновком експертів.

Заявки про допомогу, подані у зв'язку з катастрофами і стихійними лихами, через терміновість робіт, які, можливо, необхідно буде здійснити, повинні розглядатися Комітетом в першу чергу, який повинен володіти резервним фондом, призначеним для подібних випадків. Перед прийняттям рішення Комітет може провести дослідження чи консультації, які він вважає необхідними. Допомога, що надається Комітетом всесвітньої спадщини, може мати такі форми:

- Дослідження художніх, наукових і технічних проблем, які ставлять охорона, збереження, відновлення та популяризація культурної та природної спадщини;

- Напрям експертів, техніків і кваліфікованих робітників для забезпечення задовільного виконання затвердженого проекту;

- Підготовка фахівців усіх рівнів у галузі виявлення охорони, збереження, відновлення та популяризації культурної та природної спадщини;

- Надання обладнання, яким зацікавлена ??держава не має або не в змозі придбати;

- Надання позик з низьким відсотком або без відсотка, які можуть погашатися на довгостроковій основі;

- Надання у виняткових і спеціально мотивованих випадках безоплатних субсидій.

Комітет всесвітньої спадщини може також надавати міжнародну допомогу національним чи регіональним центрам підготовки фахівців усіх рівнів у галузі виявлення, охорони, збереження, відновлення та популяризації культурної та природної спадщини.

Надання значної допомоги мають передувати наукові, економічні і технічні дослідження. У цих дослідженнях необхідно використовувати найпередовіші методи охорони, збереження, відновлення та популяризації культурної і природної спадщини і відповідати цілям цієї Конвенції. У дослідженнях повинні також визначатися шляхи, що дозволяють раціонально використовувати наявні ресурси заінтересованої держави.

В принципі фінансування необхідних робіт має лише частково покладатися на міжнародне співтовариство. Фінансова участь держави, що користується міжнародною допомогою повинно бути значною частиною коштів, що виділяються для кожної програми чи проекту за винятком тих випадків, коли його кошти не дозволяють цього.

Комітет всесвітньої спадщини і держава, яка отримує допомогу визначають в укладеній ними угоді умови, на яких повинні здійснюватися програма або проект, що є предметом міжнародної допомоги, згідно цієї Конвенції. Державі, що користується цією міжнародною допомогою, належить за умовами, визначеними в угоді, продовжувати охороняти, зберігати і популяризувати підлягають заощадження цінності.

У шостому розділі Конвенції про всесвітню культурну і природну спадщину дана характеристика просвітніх програм. Держави-сторони Конвенції прагнуть, застосовуючи всі відповідні засоби і, зокрема, освітні та інформаційні програми, зміцнювати повагу і прихильність своїх народів до культурної та природної спадщини. Вони зобов'язуються широко інформувати громадськість про небезпеки, які загрожують цій спадщині, а також про заходи, вжиті на виконання цієї Конвенції. Держави-сторони Конвенції, які отримують міжнародну допомогу відповідно до цієї Конвенції, вживають відповідних заходів з метою ознайомлення з важливістю спадщини, яке отримало таку допомогу, і роллю, яку вона зіграла.

У сьомому розділі Конвенції про всесвітню культурну і природну спадщину охарактеризовані доповіді. Держави-сторони цієї Конвенції повідомляють у доповідях, які вони представляють Генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури у встановлені нею строки та формі, про законодавчі, регулятивні та й про інші заходи, вжиті ними з метою виконання цієї Конвенції, а також відомості про досвід, накопичений ними в цій галузі. Ці доповіді доводяться до відома Комітету всесвітньої спадщини.

Комітет надає кожній черговій сесії Генеральної конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури доповідь про свою діяльність.

Конвенція укладена англійською, іспанською, французькою та російською мовами, причому всі п'ять текстів мають однакову силу.

Конвенція підлягає ратифікації або прийняттю державами-членами Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури в порядку, передбаченому їх конституціями. Ратифікаційні грамоти або акти про прийняття здаються на зберігання Генеральному директору Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

До Конвенції може приєднатися будь-яка держава, яка не є членом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, яке отримає від Генеральної конференції Організації запрошення приєднатися до неї.

Приєднання здійснюється шляхом здачі акта про приєднання на зберігання Генеральному директору Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

Кожна держава-сторона Конвенції може денонсувати дану Конвенцію. Про денонсацію повідомляють письмовим актом, який здається Генеральному директору Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Денонсація набуває чинності через дванадцять місяців після отримання акта про денонсацію. Вона жодним чином не змінює фінансові зобов'язання, прийняті на себе денонсує державою, до дати набрання чинності денонсації.

Таким чином, в Конвенції всебічно розглянуто питання збереження та використання Всесвітньої спадщини, визначено основні принципи, розкрито основні терміни.

2.3 Список Всесвітньої спадщини

До початку 1992 року «Конвенцію про всесвітню культурну і природну спадщину» ратифікували 123 країни-члени ООН (в тому числі СРСР в 1988 році). На середину 2014 року Конвенцію вже ратифікували 191 держава-учасниця. Тільки Ліхтенштейн , Науру , Сомалі , Південний Судан , Тимор-Лешті та Тувалу не є учасниками Конвенції. Для посилення ефективності роботи Конвенції в 1976 році були організовані Комітет та Фонд всесвітньої спадщини, а через два роки перші культурні та природні об'єкти були включені до Списку всесвітньої спадщини.

Статус об'єкта Світової спадщини дає такі переваги:

· Додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів.

· Підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються.

· Сприяє популяризації включених у Список об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (в першу чергу, екологічного туризму).

· Забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, в першу чергу, з Фонду Світової спадщини.

· Сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Станом на 2014 рік у списку Світової спадщини находится 1007 об'єктів (зокрема 779 культурних, 197 природних и 31 змішаних) з 161 стран. З об'єктів, розташованих по країнах, Італія є Батьківщиною найбільшого числа об'єктів Світової спадщини з 50 об'єктами, а потім Китай (47), Іспанія (44), Франція (39), Німеччина (39), Мексика (32) i Індія (32). ЮНЕСКО надає кожному об'єкту Світової спадщини ідентифікаційний номер; але нові включення часто включають попередні об'єкти тепер доповнені в рамках розширення. В результаті, ідентифікаційні номери перевищують 1200, хоча об'єктів є менше в списку.

Це окремі архітектурні споруди и ансамблі - Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський Кремль і Красна площа (Росія) та інші міста -- Бразиліа, Венеція разом із лагуною та ін.; археологічні заповідники -- Дельфи та ін.; національні парки -- Морський парк Великого бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження.

Головна мета списку Світової спадщини -- зробити відомими і захистити об'єкти, які є унікальними у своєму роді. Для цього, та через прагнення до об'єктивності, були складені оціночні критерії. Спочатку (з 1978 року) існували тільки критерії для об'єктів культурної спадщини -- цей список налічував шість пунктів. Потім для відновлення рівноваги між різними континентами з'явилися природні об'єкти і для них список з чотирьох пунктів. І, нарешті, в 2005 році всі ці критерії були зведені воєдино, і тепер кожен об'єкт Світової спадщини має в своєму описі хоч би один з них.

Культурні критерії:

· (i) Об'єкт є шедевром людського творчого генія.

· (ii) Об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей в даний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, в монументальному мистецтві, в плануванні міст або створенні ландшафтів.

· (iii) Об'єкт є унікальним або принаймні винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує досі або вже зникла.

· (iv) Об'єкт є видатним прикладом конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю або ландшафту, що ілюструє значущий період людської історії.

· (v) Об'єкт є видатним прикладом людської традиційної споруди, з традиційним використанням землі або моря, будучи зразком культури (або культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив необоротних змін.

· (vi) Об'єкт безпосередньо або матеріально пов'язаний з подіями або існуючими традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами і має виняткову світову важливість. (На думку комітету ЮНЕСКО цей критерій повинен переважно використовуватися разом з яким-небудь ще критерієм або критеріями).

Природні критерії:

· (vii) Об'єкт є природним феноменом або простором виняткової природної краси і естетичної важливості.

· (viii) Об'єкт є видатним зразком головних етапів історії Землі, зокрема пам'ятником минулого, символом геологічних процесів, що відбуваються, розвитку рельєфу або символом геоморфичних або фізіографічних особливостей.

· (ix) Об'єкт є видатним зразком екологічних або біологічних процесів, що відбуваються, в еволюції і розвитку земних, прісноводих, берегових і морських екосистем і рослинних і тваринних співтовариств.

· (x) Об'єкт включає найважливіше або найзначніше природне місце існування для збереження в ній біологічного різноманіття, зокрема зникаючих видів виняткової світової цінності з погляду науки і охорони.



Розділ 3. Участь України в міжнародних програмах розвитку культури

3.1 Україна - ЮНЕСКО

Україна є членом ЮНЕСКО - Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки i культури - з 12 травня 1954 року.

Членство України в ЮНЕСКО стратегічно орієнтоване на сприяння розширенню міжнародного співробітництва наукових, освітніх і культурних інституцій шляхом забезпечення їх участі у програмній діяльності Організації.

Координацію співпраці національних інституцій з ЮНЕСКО покладено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО - міжвідомчий орган при МЗС України - створений Указом Президента України № 212/96 від 26 березня 1996 р.

З грудня 1962 року в Парижі функціонує Постійне представництво України при ЮНЕСКО. Посол України у Франції Купчишин Олександр Михайлович призначений також Постійним представником України при ЮНЕСКО.

Метою співробітництва України з ЮНЕСКО є зміцнення інтелектуального потенціалу країни та залучення його до загальносвітових процесів в гуманітарній сфері, а також використання в національних інтересах можливостей і ресурсів ЮНЕСКО та міжнародного досвіду співпраці у галузях компетенції цієї Організації - освіти, науки, культури, інформації та комунікації.

Одним із важливих аспектів, який визначає активність України та її роль в діяльності ЮНЕСКО, є її участь у керівних та програмних органах ЮНЕСКО.

За період членства в ЮНЕСКО Україна чотири рази обиралася до керівного органу Організації - Виконавчої ради: у 1981 - 1985 рр., 1995 - 1999 рр., 2001 - 2005 рр. та у листопаді 2013 р. (у ході 37-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО) на період до 2017 р. Представником України у Виконавчій раді ЮНЕСКО є заступник Міністра закордонних справ України, Голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Лубківський Данило Романович.

У рамках ЮНЕСКО Україна виступила ініціатором багатьох міжнародних програм та проектів, зокрема щодо використання засобів інформації з метою зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства i ненависті між народами, що дало поштовх до розробки i прийняття відповідних декларацій ЮНЕСКО (1978р.): а) Про основні принципи щодо вкладу засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, у розвиток прав людини і в боротьбу проти расизму, апартеїду та підбурювання до війни; б) Про раси i расові забобони.

На 27-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 рік) Україна ініціювала розробку „Програми культури миру". Цю ініціативу було покладено в основу переорієнтації діяльності ЮНЕСКО та розробки міждисциплінарного проекту “На шляху до культури миру”. Сьогодні - це один із стратегічних напрямів програмної діяльності Організації.

У 1997 році, під час 29-ї сесії Генконференцiї ЮНЕСКО, Україна iнiцiювала звернення до ООН з метою проголошення Міжнародного року захисту та збереження культурної спадщини. На 56-й сесії Генеральної асамблеї ООН ця iнiцiатива знайшла своє відображення - 2002 рік було проголошено ООН Міжнародним роком світової культурної спадщини.

У 2007 році, відповідно до спільної пропозиції Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Росії та України було проголошено Міжнародний рік зближення культур - 2010, а також Міжнародну Декаду зближення культур 2013-2022.

Однією із важливих українських ініціатив у цьому контексті стало проведення 2-5 листопада 2010 року у м.Київ Міжнародного семінару «Роль релігійних громад в управлінні об'єктами всесвітньої спадщини», який проходив під патронатом Президента України та Генерального директора ЮНЕСКО. Цей захід став одним із пілотних проектів та ключовим елементом, реалізованих спільно Україною та Центром всесвітньої спадщини (ЦВС) ЮНЕСКО у рамках Міжнародного року зближення культур - 2010. У семінарі взяли участь представники різних регіонів світу (Азії, Африки, Близького Сходу, Європи) та основних світових релігій, експерти ІККРОМ, ІКОМОС та Міжнародного союзу охорони природи (IUCN), а також національні експерти у сфері збереження культурної спадщини.

За результатами семінару, Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на своїх 35-й (м.Париж, 19-29 червня 2011р.) та 36-й (м.Санкт-Петербург, 24 червня - 6 липня 2012 р.) сесіях прийняв резолюції у розвиток ініціативи, які передбачають подальше здійснення тематичного дослідження стосовно збереження спадщини з релігійною та сакральною компонентою, а також розробку загальних директив стосовно управління та збереження такого виду спадщини з урахуванням національної специфіки держав-членів.

За майже 40 років існування Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини питання збереження релігійної спадщини було вперше винесено на обговорення Комітету всесвітньої спадщини. Ініційована Україною проблематика, яка є актуальною для усіх регіонів світу, фактично поставила перед ЮНЕСКО питання про необхідність зміни підходів до механізмів збереження всесвітньої спадщини релігійного значення. У перспективі ця проблематика може бути виділена в окремий тематичний напрям діяльності у рамках Конвенції.

Україна і ЮНЕСКО підтримують регулярний політичний діалог на найвищому рівні. За роки членства країни в ЮНЕСКО відбулося сім робочих та офіційних візитів генеральних директорів Організації в Україну: Амаду Махтар М'Боу (Сенегал) відвідав нашу країну у травні 1982 року; два візити Федеріко Майора (Іспанія) відбулися у квітні 1991 року та у листопаді 1997 року; два візити Коїчіро Мацуури (Японія) - вересень 2000 року та квітень 2006 року. Нинішній Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова (Болгарія) відвідала Україну двічі - 20-21 квітня 2011 р. та 22 квітня 2014 р.

Так, 20-21 квітня 2011 року І.Бокова взяла участь у Міжнародній конференції «25 років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього»; під час свого виступу на конференції нею було відзначено значний вклад ЮНЕСКО у рамках заходів, що здійснювалися після аварії на ЧАЕС, і були спрямовані на мінімізацію впливу радіоактивного випромінювання на населення, що проживає на забруднених територіях. Генеральний директор ЮНЕСКО виклала також бачення ролі ЮНЕСКО у сприянні науковому співробітництву задля збереження екосистеми Чорнобильського регіону, у відстоюванні права на належне інформування, а також наголосила на важливому значенні освіти як одного із головних факторів у зменшенні ризиків та мінімізації наслідків катастроф. Вона висловила намір залучити ЮНЕСКО до реалізації Програми ООН щодо Чорнобиля до 2016 року.

22 квітня 2014 р. під час робочого візиту до м.Київ відбулися робочі зустрічі Генерального директора ЮНЕСКО І.Бокової з Прем'єр-міністром України А.П.Яценюком, в.о. Міністра закордонних справ України А.Б.Дещицею та Головою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, заступником Міністра закордонних справ України Д.Р.Лубківським, під час яких було обговорено стан та перспективи співпраці України та ЮНЕСКО на пріоритетних напрямах програмної діяльності Організації, зокрема у світлі нових викликів та загроз, у т.ч. в умовах анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим.

Особливу увагу було приділено питанням співробітництва України

та ЮНЕСКО щодо вироблення спільного алгоритму дій з метою збереження та захисту української культурної, природної та наукової спадщини на окупованій Росією території Кримського півострова, забезпечення сталої роботи освітніх та наукових установ в АРК, а також реалізації головних положень ухваленої на 194-й сесії Виконавчої Ради ЮНЕСКО 15 квітня ц.р. резолюції щодо ситуації в АР Крим «Моніторинг з боку ЮНЕСКО ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)».

Генеральний директор провела також зустрічі з Президентом Національної академії наук України, академіком НАН України Б.Є.Патоном, Міністром освіти і науки України С.М.Квітом, Міністром культури України Є.М.Нищуком та Президентом НОК України С.Н.Бубкою, а також взяла участь у церемонії спецпогашення ювілейної марки з нагоди відзначення 12 травня ц.р. 60-річчя членства України в ЮНЕСКО, а також в урочистих зборах Президії НАН України. Під час урочистих зборів Президії НАНУ Гендиректора ЮНЕСКО І.Бокову було нагороджено срібною медаллю НАН України «За сприяння розвитку науки».

Останні важливі події по лінії співробітництва України з ЮНЕСКО

Головування України у ІІ-й Східноєвропейській виборчій групі

У грудні 2012 р. Україну було обрано віце-головою (на І півріччя 2013 р.) та головою (ІІ півріччя 2013 р.) Другої Східноєвропейської регіональної виборчої групи, яка представляє інтереси 24 країн Центральної та Східної Європи. У період головування нашої держави, який припав на складний і відповідальний період реформування ЮНЕСКО, відбулись такі важливі події в житті Організації як 192-а (вересень 2013р.) та 193-я (22 листопада 2013 р.) сесії Виконавчої ради ЮНЕСКО, а також 37-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО (4-19 листопада 2013 р.), яка проходить у штаб-квартирі ЮНЕСКО щодвароки. Держави-члени Групи високо оцінили діяльність українського головування у якості координатора Групи, зокрема, у період виборів до керівних та міжурядових органів ЮНЕСКО, а також під час виборів Генерального директора ЮНЕСКО, за результатами яких Ірина Бокова була переобрана на новий чотирирічний термін.

Участь України у 37-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО

Ключовою подією під час 37-ї сесії Генеральної конференції Організації стали вибори до Виконавчої ради ЮНЕСКО, за результатами яких Україна виборола право на членство у цьому керівному органі на період 2013-2017 рр.

Члени української делегації також взяли участь у пленарних засіданнях Генконференції ЮНЕСКО, а також у засіданнях галузевих комісій: з фінансово-адміністративних питань; загальних питань, підтримки програм та зовнішніх зв»язків, з питань освіти; з питань комунікації та інформації; з питань культури; з питань точних та природничх наук; з питань соціальних та гуманітарних наук тощо.

Прийняття 194-ю сесією Виконавчої ради ЮНЕСКО резолюції стосовно ситуації в АРК

15 квітня 2014 року переважною більшістю голосів Виконавча рада ЮНЕСКО ухвалила внесену Україною резолюцію "Моніторинг ЮНЕСКО ситуації в Криму (Україна)", у якій висловила занепокоєння зростаючою мілітаризацією півострову з боку Росії, що становить загрозу безперервності освітньогопроцесу, захисту свободи слова та збереження культурної спадщини.

Країни-члени Виконавчої ради ЮНЕСКО закликали Генерального директора Організації здійснювати на моніторинг ситуації в Криму в сферах компетенції ЮНЕСКО та представити доповідь за його результатами під час наступної 195-ї сесії Виконавчої ради ЮНЕСКО (жовтень 2014 р.).

Хронологія останніх культурологічних подій

У рамках Програми діяльності ЮНЕСКО щодо сприяння культурному різноманіттю, міжкультурному діалогу та культурі миру 8-15 квітня 2008 року в ЮНЕСКО експонувалася фотовиставка `'Дерев'яна архітектура церков східного (візантійського) обряду в Україні і Польщі''. Виставку було організовано спільними зусиллями Постійних представництв України і Польщі при ЮНЕСКО та Французькою асоціацією `'Дерев 'яна архітектура в Польщі''.

З нагоди відзначення річниці М.В.Гоголя 1 квітня 2009 р. у штаб-квартирі ЮНЕСКО відбулася церемонія відкриття Тижня Гоголя за участі Генерального директора ЮНЕСКО К.Мацуури. У рамках відкриття Тижня відбувся показ фільму про життя і творчість генія пера «Гоголь. Загублений рай» та вернісаж виставки робіт українського художника-графіка С.Якутовича за мотивами творів М.В.Гоголя. Захід було підготовлено спільними зусиллями Міністерства культури і туризму України, Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, постійних представництв України і Росії при ЮНЕСКО.

15 - 17 грудня 2010 року делегація України на чолі з Міністром культури України провела інформаційний брифінг для співробітників постійних представництв держав-членів при ЮНЕСКО, у ході якого їх було поінформовано про результати Міжнародного семінару «Роль релігійних громад в управлінні об'єктами всесвітньої спадщини» (м.Київ, 2 - 5 листопада 2010 р.) у світлі прийнятої за його підсумками «Київської заяви». та перспективи подальшого розвитку української ініціативи.

Генеральний директор ЮНЕСКО І.Бокова та представники держав-членів ЮНЕСКО дали високу оцінку українській ініціативі, яка стала одним із ключових заходів у рамках Міжнародного року зближення культур - 2010.

31 травня 2011 р., за підтримки Міністерства культури України, у рамках продовження Міжнародного року зближення культур та з нагоди 20-ї річниці Незалежності України у штаб квартирі ЮНЕСКО було проведено концерт артистів Київської національної філармонії - Київського камерного оркестру (головний диригент - Народний артист України Р.Кофман), фольклорного квартету `'Джерело'' (керівник - Е.Черкезова) та піаніста, лауреата міжнародних конкурсів Д.Суховієнка.

Також, 31 травня 2011 р. у рамках відзначення Дня слов'янської культури та писемності у штаб-квартирі ЮНЕСКО (м.Париж) відбулося відкриття тематичної фотовиставки `'Об'єкти всесвітньої спадщини слов'янських країн'' та виставки `'Легенди і казки - національні костюми слов'янських країн''. На виставці були представлені, зокрема, такі відомі культурні пам'ятки всесвітньої спадщини України, як `'Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами - Києво-Печерська лавра'', Ансамбль історичного центру м. Львів'', а також національні українські костюми.

10 травня 2012 традицію відзначення Дня слов'янської культури та писемності у штаб-квартирі ЮНЕСКО було продовжено. Україна взяла участь у культурно-мистецькому заході за участі 12 слов»янських країн - виставці дитячих малюнків на тему «Портрет моєї спадщини», а також забезпечила виступ юнацьких фольклорних колективів та «інтерактивну майстерню» мистецтва вишиванки.

6 - 9 вересня 2011 р. у штаб-квартирі ЮНЕСКО було організовано виставку, присвячену 1000-річчю заснування собору Софія Київська. Захід проводився згідно з відповідним Указом Президента України (від 11 червня 2010р.) та у рамках рішення 35-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (2009р.) про внесення 1000-річчя заснування Софійського собору до списку пам'ятних дат, до відзначення яких приєднується ЮНЕСКО у 2010-2011рр. Організатори заходу - Міністерство культури України, Національний заповідник `'Софія Київська'', Постійне представництво України при ЮНЕСКО та Секретаріат ЮНЕСКО.

27-31 травня 2013 р. у штаб-квартирі ЮНЕСКО було організовано презентацію масштабної фотовиставки, присвяченої підводній культурній спадщині України, у якій взяв участь директор Інституту стратегічних досліджень при Президентові України А.Єрмолаєв. Під час заходу було презентовано також перший випуск видання «Дослідження та відкриття 2012», присвячений експедиціям Кримської республіканської установи «Чорноморський центр підводних досліджень».

10 - 14 червня 2013 р. у штаб-квартирі ЮНЕСКО спільно з Дніпропетровською ОДА та Дніпропетровською облрадою було організовано експозицію «Петриківський розпис - кольори традиції», у якій взяли участь Перший заступник Генерального директора ЮНЕСКО Г. Енгіда, Голова Генконференції ЮНЕСКО К.Богай, заступник Гендиректора ЮНЕСКО з питань культури Ф.Бандарін. Програма відкриття експозиції включала також дефіле колекції жіночого одягу «Барви Петриківки», представленої студентами Дніпропетровського коледжу технологій та дизайну, виступ тріо бандуристів та «інтерактивні майстерні» Петриківського розпису. Зазначений захід відбувся у рамках відзначення 10-річчя Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини від 2003 року.

Україна є активним членом ЮНЕСКО у виробленні культурних політик Організації.

У контексті прийняття 36-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО нового нормотворчого інструменту -Рекомендації ЮНЕСКО про охорону міських історичних ландшафтів - Україна взяла участь у виробленні остаточного тексту Рекомендації (у якості доповідача) під час міжурядового засідання експертів категорії ІІ (25-27 травня 2011 р., штаб-квартира ЮНЕСКО).

Україна також вперше виступила доповідачем Комісії з питань культури 36-ї сесії Генеральної конференції, ставши автором звіту культурного сегменту Генеральної конференції ЮНЕСКО.

Активним є діалог керівництва Мінстерства культури України з вищими посадовими особами ЮНЕСКО. Останні зустрічі Міністра культури України з Генеральним директором ЮНЕСКО І.Боковою та заступником Генерального директора ЮНЕСКО з питань культури Ф.Бандаріном відбулися у грудні 2010, жовтні 2011 та червні 2012 рр.

Визначним у рамках Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини, яка набула чинності для України у 2008 році, стало внесення першого українського елементу нематеріальної спадщини - «Петриківський розпис - українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.» до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства за результатами 8-ї сесії Міжурядового комітету держав-учасниць Конвенції (2-7 грудня 2013 р., м.Баку).

У рамках Конвенції про охорону підводної культурної спадщини українські експерти брали активну участь у 1-й - 3-й сесіях Конференції держав-учасниць цієї Конвенції (26 - 27 березня, 1 - 3 грудня 2009 р. та 13 - 14 квітня 2011р., м.Париж).

27-31 травня 2013 р. делегація України у складі заступника Голови Ради міністрів АРК (Україна) Г.Псарьова, директора Кримської Республіканської Установи «Чорноморський центр підводних досліджень» С.Воронова та завідуючого відділом підводної археології центру В.Вахонеєва взяли участь у роботі 4-ї сесії держав-учасниць Конвенції, у ході якої В.Вахонеєва було обрано членом президії та доповідачем сесії.

У червні 2010 року для України набула чинності Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження.

Станом на сьогодні Україна є учасницею таких міжнародних конвенцій ЮНЕСКО:

· Всесвітня конвенція про авторське право (1952);

· Конвенція про охорону культурних цінностей на випадок збройного конфлікту та Протокол до неї (1954);

· Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958);

· Конвенція про обмін офіційними виданнями та урядовими документами між державами (1958);

· Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960);

· Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (1961);

· Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності (1970);

· Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971);

· Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (Конвенція про фонограми), (1971);

· Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972);

· Конвенція про визнання учбових курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів у державах регіону Європи (1979);

· Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні (1997);

· Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (2001);

· Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003);

· Конвенція про боротьбу із допінгом у спорті (2005);

· Конвенції про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (2005).

3.2 Список національної культурної спадщини

Світова спадщина ЮНЕСКО - це неповторні куточки природи і рукотворні пам'ятки, які демонструють багатство природи і можливості людського розуму.

У списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на Україну значаться 7 найменувань (на 2014 рік), що становить 0,7% від загального числа (1007 на 2014 рік). 6 об'єктів включені в список за культурними критеріями, причому 1 з них визнано шедевром людського генія (критерій i) та 1 об'єкт включений за природними критеріями. Крім цього, станом на 2014 рік, 15 об'єктів на території України знаходяться в числі кандидатів на включення до списку всесвітньої спадщини. Союз Радянських Соціалістичних Республік, в який на той момент входила УРСР, ратифікував Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 12 жовтня 1988. Перші об'єкти, що знаходяться на території України, були занесені до списку в 1990 році на 14-й сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Справжній список складається з двох таблиць. У першій перераховані об'єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у другій - об'єкти, запропоновані урядом України як кандидатів на занесення до списку всесвітньої спадщини. Всі об'єкти розташовані в порядку додавання в список, із зазначенням їх місця розташування, географічних координат, часу створення, року внесення до списку, оціночного критерію, присвоєного ID.

4 з 7 українських об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО Повністю знаходяться в межах территории України. Інші 3 пам'ятки частково перебувають на территории других держав:

* Пункти геодезічної дуги Струве розміщені такоже у Норвегії, Швеции, Фінляндії, России, Естонії, Латвії, Літві, Беларуси та Молдові;

* букові пралісі знаходяться також у Німеччині та Словаччині;

* Дерев'яні церкви карпатського регіону перебувають такоже на территории Польщі.

Список об'єктів:

1. Київський Софійський собор 1037р., Києво-печерська лавра 1051р., Церква Спаса на Берестові XII-XVII ст. (Київ) - рік внесення до списку 1990, незначні зміни - 2005р.

2. Ансамбль історичного центру Львова ХІІІ - XVIII ст. (Львів) - рік внесення до списку 1998, незначні зміни 2008р.

3. Пункт геодезичної дуги Струве «Катеринівка» (Хмельницька область, Хмельницький район, село Катеринівка), пункт геодезичної дуги Струве «Фельштин» (Хмельницька область, Хмельницький район, село Гвардійське)пункт геодезичної дуги Струве «Баранівка» (Хмельницька область, Ярмолинецький район, село Баранівка), пункт геодезичної дуги Струве «Старо-Некрасівка» (Одеська область, Ізмаїльський район, село Стара Некрасівка) 1816-1855рр. - рік внесення до списку 2005.

4. Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини (Закарпатська область, Закарпатська область) - рік внесення до списку 2007, розширено 2011р.

...