Характеристика ЮНЕСКО

5. Резиденція митрополитів Буковини і Далмації 1864-1882 (Чернівці) - рік внесення до списку 2011.

6. Церква Святого Духа 1502р. (Львівська область, Жовківський район, село Потелич), Церква Собору Пресвятої Богородиці 1838р. (Львівська область, Турківський район, село Матків), Церква Святої Трійці 1720р. (Львівська область, місто Жовква), Церква святого Юра 1502р. (Львівська область, місто Дрогобич), Церква Святого Духа 1598р. (Івано-Франківська область, місто Рогатин), Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1808р. (Івано-Франківська область, Коломийський район, село Нижній Вербіж), Церква Вознесіння Господнього XVI ст. (Закарпатська область, Рахівський район, селище Ясіня), Церква святого Михайла 1745р. (Закарпатська область, Великоберезнянський район, село Ужок) - рік внесення до списку 2013.

7. Стародавнє місто Херсонес Таврійський IV ст. до н. е.-XII ст. н. е. (Севастополь) - рік внесення до списку 2013.

Попередній список -- це перелік важливих культурних і природних об'єктів, що пропонуються включити до Списку всесвітньої спадщини. Станом на 2013 рік український уряд запропонував внести до переліку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО ще 15 об'єктів. Їхній повний перелік наведено нижче.

1. Борисоглібський собор XII ст., Спасо-Преображенський собор XI ст. (Чернігів) - рік внесення до списку 1989р.

2. Могила Тараса Шевченка та державний історичний та природний музей-заповідник XIX-XX ст. (Черкаська область, місто Канів) - рік внесення до списку 1989р.

3. Національний степовий біосферний заповідник «Асканія-Нова» 1874р. (Херсонська область, Чаплинський район, смт Асканія-Нова) - рік внесення до списку 1989р.

4. Культурний ландшафт Кам'янця-Подільського XI-XVIII ст. (Хмельницька область, Кам'янець-Подільський) - рік внесення до списку 1989р.

5. Дендрологічний парк «Софіївка» 1796-1802 (Черкаська область, місто Умань) - рік внесення до списку 2000р.

6. Бахчисарайський палац кримських ханів XVI ст. (АРК, місто Бахчисарай) - рік внесення до списку 2003р.

7. Кам'яна Могила XX-XVII ст. до н. е. (Запорізька область, Мелітопольський район) - рік внесення до списку 2006р.

8. Миколаївська астрономічна обсерваторія 1821р. (Миколаїв) - рік внесення до списку 2007р.

9. Комплекс пам'яток Судацької фортеці XIV-XVI ст. (АРК, місто Судак) - рік внесення до списку 2007р.

10. Миколаївська астрономічна обсерваторія 1821р. (Миколаїв), Астрономічна обсерваторія Київського національного університету 1845р. (Київ), Астрономічна обсерваторія Одеського національного університету 1871р. (Одеса), Кримська астрофізична обсерваторія 1945р. (АРК, Бахчисарайський район, смт Научний) - рік внесення до списку 2008р.

11. Історичний центр і порт Одеси XVIII-XIX ст. (Одеса) - рік внесення до списку 2009р.

12. Кирилівська церква XII ст. та Андріївська церква 1747-1762 (Київ) - рік внесення до списку 2009р.

13. Пости та укріплення на торгових шляхах генуезців від Середземного до Чорного морів XIV-XVI ст. (АРК) - рік внесення до списку 2010р.

14. Мангуп-Кале V-VI ст. та Ескі-Кермен VI ст. (АРК, Бахчисарайський район) - рік внесення до списку 2012р.

15. Бахчисарайський палац кримських ханів XVI ст. (АРК, місто Бахчисарай) та Чуфут-Кале V-VI ст. (АРК, Бахчисарайський район) - рік внесення до списку 2012р.

3.3 Робота по збереженню національної спадщини

Після здобуття Україною незалежності посилилась суспільна увага до збереження національної культурної спадщини. Було створено низку нових державних заповідників, музеїв, експозиції яких присвячені подіям національної історії та життю і творчості видатних людей України. Зміцнено правову базу охорони національної культурної спадщини: прийнято закон «Про музеї і музейну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», «Про архітектуру і архітектурну діяльність», «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки».

Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що закріплено в Законі України "Про охорону культурної спадщини", де визначаються основні положення національної політики в цій сфері. Проте насправді збереження спадщини не тільки не гарантовано державою, але знаходиться під ризиком постійного руйнування, і ця тенденція набула за останні 5-10 років масового розповсюдження.

В Україні на державному обліку знаходиться більше 140 тисяч пам'яток, з яких 17 тисяч - пам'ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва. Проте до Реєстру занесено лише дві тисячі об'єктів, і жоден з них, крім пам'яток Всесвітньої спадщини, не забезпечений необхідною документацією, а саме: охоронним договором, паспортом об'єкту, а для містобудівних пам'яток - ще й планами управління та організації території. Не захищені документацією пам'ятки безперервно знищуються. Щороку Україна втрачає більше 100 об'єктів культурної спадщини.

Спадщина перебуває за межами економічного життя держави. Не існує ніяких соціальних програм, направлених на її оновлення, реставрацію, а найголовніше - адаптацію до сучасного життя із залученням широких верств населення.

Держава не надає інвесторам жодних стимулів для дбайливого відношення до збереження пам'яток або регенерації середовища. В більшості випадків збудувати новий об'єкт значно дешевше, ніж реставрувати існуючий, навіть державні будівельні норми адаптації та реконструкції старовинних будинків не передбачають якогось особливого ставлення до них - збереження існуючих дерев'яних конструкцій, сходів, перекриттів, деталей фасадів стає неможливим через систему протипожежних та інших будівельних норм.

Разом з тим втрати культурних цінностей, нерухомої спадщини, історичного вигляду наших міст є незворотніми і непоправними. Будь-які втрати культурної спадщини неминуче відображаються на нинішньому та прийдешніх поколіннях, приводячи до духовного жебрацтва, фальсифікації історії, втрат історичної пам ' яті, знищення інтелектуального та творчого потенціалу суспільства в цілому. Вони не можуть бути компенсовані ані створенням нових визначних творів, ані розвитком культури в цілому.

В Україні її культурно-історична пам'ять невідривно пов'язана з об'єктами нерухомої спадщини, що несуть в собі етнічні коди нації, втілюють її ідентичність, ідеали та надбання. Вся новітня історія України свідчить, що періоди окупації, тоталітаризму та насильницьких змін нашої історії пов'язані в першу чергу із руйнуванням та фальсифікацією історичної пам'яті народу, знесенням аутентичних об'єктів культурної спадщини, що призводить до асиміляції, моральної деградації, аж до повного знищення нації. Невипадково культурні, інтелектуальні та історичні цінності суспільства є об'єктами національної безпеки (Закон «Про основи національної безпеки України»).

Авторитет України як держави у світі значною мірою залежить від того, наскільки дбайливим буде ставлення в країні до своєї історико-культурної спадщини, збереження та розвиток культурної спадщини є однією з умов реальної євроінтеграції України.

Не слід забувати, що історичне середовище, нерухома спадщина України стає нині також об'єктом соціального захисту, та її права повинні враховуватись в соціальних програмах так само, як соціально незахищених верств населення - інвалідів, дітей та людей похилого віку. Немає більш безправних об'єктів в оточенні людини, ніж об'єкти культурної спадщини.

В державі знищено навіть реставраційну галузь; бюджетне фінансування, що і донині проводилось за залишковим принципом, в умовах економічної кризи та військового стану стає зовсім неможливим.

Скандальні забудови поблизу Св. Софії та Києво-Печерської лаври, а також в історичному центрі Львова, що тривають усупереч вимогам ЮНЕСКО та рішенням вітчизняних судів, давно вже є предметом протистояння між забудовниками й світовим експертним середовищем.

Десятки скляно-бетонних «монстрів», що як гриби виросли за останнє десятиліття в центрі столиці України, руйнують неповторний історично сформований архітектурний ансамбль міста, всіляко калічать унікальну панораму правого берега Дніпра. Попри те вже котрий рік українська офіційна делегація на чергової сесії ЮНЕСКО заспокоює цю інституцію, що, мовляв, нічого страшного в центрі Києва насправді не відбувається. Проте і нині тривають суди проти забудовників. Один з найгучніших - це позов проти забудови на Десятинному провулку 3-5. Громадським організаціям нині вдається хоча б у судовому порядку зупиняти забудову центру столиці, Зокрема "Андріївсько-Пейзажна ініціатива" виграла суд щодо Гостинного двору, а "Громадянська позиція" - щодо буферної зони Софії та будівництва на вулиці Гончара 17-23.

Якщо Україна й надалі ігноруватиме рекомендації ЮНЕСКО стосовно припинення забудови буферної зони об'єктів світової спадщини може статися так, що під час наступної сесії Комітету Лавра й Софія втратять статус пам'яток культури, які перебувають під її захистом.

18 січня 2013 року Генсек ЮНЕСКО Іріна Бокова заявила, що Україна має встановити мораторій на забудови біля Софії та Лаври. Також вона акцентувала увагу на погіршенні панорами вздовж Дніпра та зведенні висотних будівель, що можуть зіпсувати унікальну цінність архітектурного ансамблю, який правомірно перебуває сьогодні під захистом ЮНЕСКО. Комітет світової культурної спадщини висловив очевидне занепокоєння під час своєї 36-ї сесії в Санкт-Петербурзі. Він знову висунув вимоги на адресу нашої держави: установити мораторій на будь-яке спорудження висотних об'єктів, у співпраці з міською владою вжити всіх необхідних заходів, щоб зменшити шкідливі наслідки від таких робіт, коригуючи проекти і зменшуючи до прийнятної висоту сусідніх будівель. Крім того, Комітет зробив запит на спеціальне дослідження щодо загального монастирського пейзажу вздовж річки, яке правило б надалі за основу всіх нових планів та оцінок імовірних наслідків.

Також Комітет відтермінував розгляд пропозиції під гаслом «Київ: собор Св. Софії та сукупність монастирських побудов Києво-Печерської Лаври», щоб додати пізніше до Переліку світової культурної спадщини Кирилівську й Андріївську церкви. Йшлося про те, щоб дозволити Україні повідомити необхідну інформацію, зокрема стосовно обрисів об'єктів, зазначити умови їх захисту на рівні чинного законодавства та системи впорядкування обох храмів, а також припинити будівництво в буферній зоні, негайно застосувати мораторій на реконструкцію Андріївського узвозу, біля однойменної церкви.

В ЮНЕСКО існує перелік об'єктів культурної спадщини, які перебувають у небезпеці. Він замислений як механізм, що дає змогу бити на сполох, привертати увагу світової спільноти до невідповідних умов, у яких зберігаються пам'ятки, й заохочувати корективні дії. Вже сама перспектива потрапляння до цього списку часто буває ефективною в сенсі швидкого вжиття рятувальних заходів. Зарахування пам'ятки до цього Переліку вимагає, щоб Комітет і причетна до ситуації держава спільно склали програму виправних механізмів, а потім оцінили її стан. Певні країни самі домагаються занесення до списку, аби привернути увагу міжнародного співтовариства до проблеми й дістати компетентну допомогу. Інші, навпаки, хочуть цього уникнути, бо вважають це ганьбою. У будь-якому разі появу пам'ятки в такому реєстрі не слід сприймати як санкцію. Це система, яку встановлюють, щоб ефектино відповісти на специфічні виклики, пов'язані зі збереженням культурних цінностей.

Отже, наразі найбільш актуальними стають соціальні програми збереження, обліку та популяризації культурної спадщини із залученням широких верств населення.

В стратегічному плані такі програми передбачають перехід від охорони окремих пам'яток до збереження і розвитку середовища в цілому, його активної адаптації до сучасних потреб, створення умов до збереження історичної пам'яті.

Залучення широких верств населення - молоді, волонтерів, професіоналів різних рівнів, меценатів, політиків - до всіх етапів роботи із спадщиною.

Перший етап - виявлення нових та моніторинг існуючих об'єктів. Волонтери-експерти, краєзнавці, архітектори, реставратори та всі, небайдужі до історичної спадщини, проводять постійний моніторинг та виявлення нових об'єктів культурної спадщини. Популяризація цієї діяльності, що буде проводитися через соціальні мережі, електронні видання та інші ЗМІ, поступово підвищуватиме значимість та цінність кожного населеного пункту з його неповторною історією та недооціненими об'єктами спадщини. Такі дослідження можуть проводитися у вигляді маршрутів вихідного дня, короткого відпочинку з ознайомленням з історією краю в межах кожної області чи району.

Інформація щодо виявлених пам'яток з фотофіксацією повинна направлятися до Єдиного громадського центру дослідження та збереження культурної спадщини, створеного наразі при Національній спілці архітекторів України. Тут з нею попередньо працюють експерти-волонтери, обробляючи та систематизуючи.

Другий етап - обміри, фотофіксація та складання облікових карток. Студенти профільних вишів (архітектори, дизайнери) 1-2 курсів в рамках обмірної практики можуть проводити обміри щойно виявлених об'єктів, збирати і доповнювати історичну довідку, складати облікові картки.

Далі облікова інформація передається в Управління охорони культурної спадщини, що подають ці об'єкти до включення в Реєстр. Для прискорення процесу (експертні ради з такими повноваженнями існують лише при деяких державних установах) можливо створення Громадських експертних рад.

Третій етап - розробка проектів реставрації, довідок та паспортів. Студенти старших курсів розробляють паспорти об'єктів, переводять обміри в електронний вигляд, в разі потреби - розробляють тривимірні моделі. В межах курсового та дипломного проектування розробляються проекти адаптації, реставрації та пристосування окремих об'єктів; проекти регенерації кварталів та фрагментів середовища. Пріоритетом в розробці таких програм повинно бути забезпечення прав, в першу чергу, існуючого середовища, як носія історичної пам ' яті нації, та людей, що проживають або користуються цими пам ' ятками. Проекти подаються на розгляд Експертних рад, які, в свою чергу, вибирають проекти до реалізації.

Навіть реалізація цих попередніх етапів забезпечить наявність документації на більшість пам'яток, а, значить, і можливість їх відновлення або реставрації, якщо пам'ятка зазнає якихось втрат.

Четвертий етап - віднаходження фінансування для реставрації пам'ятки - повинен спиратися на розробку певних податкових пільг, надання пільгових банківських кредитів користувачам спадщини для її відновлення та реставрації.

Проте існує можливість і залучення приватних коштів - не інвесторів, а меценатів. Інвестиції в історичну спадщину - річ неможлива; не можна ставити собі за мету, вкладаючи кошти в розвиток культурної спадщини, отримання від цієї діяльності найшвидшого прибутку. Тому мова повинна йти саме про відродження інституту меценатства та заохочення власників у вигляді державних пільг та бонусів.

Так, можливе проведення соціальних акцій серед забезпечених людей «Обери собі пам'ятку»: кожна пам'ятка архітектури, що потребує захисту і допомоги, закріплюється за певною людиною, інституцією або підприємством, які утримують її, відновлюють та реставрують за затвердженим проектом. На фасаді будинку встановлюється табличка з іменами меценатів, держава створює умови для забезпечення соціального захисту спадщини.

Отже, метою Програми є розвиток і збереження історико-архітектурного середовища України із активним залученням широких верств населення для дослідження, моніторингу, розробки проектів реставрації та раціонального використання нерухомих об'єктів культурної спадщини, а також приватних коштів для соціального захисту та забезпечення реалізації проектів.

Кожна територія України є потенційно привабливою і неповторною - це джерело прибутку від туризму, спосіб залучення місцевого населення та підвищення патріотизму.

Стратегічним завданням для державних структур всіх рівнів - Міністерств культури, регіонбуду та освіти, а також органів охорони спадщини стає:

· удосконалення українського пам'яткоохоронного законодавства та приведення його у відповідність з міжнародними угодами та конвенціями,- зокрема, переходу в пам'яткоохоронній справі від збереження окремої пам'ятки до збереження середовища, як органічного цілого;

· введення системи пільгового оподаткування та кредитів для забезпечення підтримки програми збереження та відновлення спадщини, надання цим програмам статусу соціальних;

· актуалізація містобудівної документації із одночасною розробкою зонінгів з урахуванням потреб об`єктів культурної спадщини; на перехідному етапі - розробка територіально-планувальних концепцій розвитку міст або їх центральних історичних частин, з винесенням на громадське обговорення;

· залучення до інвентаризації історичних центрів і їхньої планувальної структури, містобудівних, архітектурних, дизайнерських та реставраційних кафедр вищих навчальних закладів на передпроектній стадії з внесенням відповідних пропозицій до навчальних програм ВНЗів.

Реалізація програми сприятиме:

· підвищенню патріотизму;

· створенню нових робочих місць, в першу чергу серед молоді;

· з алученню органів місцевого самоуправління, територіальних громад та приватної ініціативи до розвитку культурної спадщини;

· розвитку місцевого самоуправління в контексті основних завдань державної політики;

· відродженн ю та регенерації історичн их центрів міст і сіл ;

· раціональн ому використанн ю , консерваці ї та реставраці ї об'єктів культурної спадщини;

· проведенн ю паспортизації об'єктів культурної спадщини та включення цих об'єктів до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, вдосконаленн ю системи обліку об'єктів культурної спадщини;

· створенню умов для покращення туристичної привабливості міст і сілУкраїни через їх історико-культурну спадщину, залученню об'єктів культурної спадщини до туристичних маршрутів та розвитку туристично-екскурсійного руху серед дітей та молоді;

· популяризаці ї пам ' яткоохоронної діяльності, створенню навичок облікової та реставраційної роботи серед молоді ;

· створенн ю сприятливого інформаційного поля для охорони культурної спадщини;

· залученню громадськості до процесів управління та контролю в галузі охорони культурної спадщини, формуванн ю п оз итивн ої громадської думки у сфері використання культурного надбання.

Подальші напрямки реалізації Програми:

· Виявлення місцевого туристичного ресурсу, перспектив розвитку містоутворювальних об`єктів або комплексів;

· Забезпечення державними та місцевими органами управління жорсткого дотримання регламентів встановлених для територій історичних центрів міст.

· Забезпечення системного наукового моніторингу стану комплексів та об`єктів культурної спадщини.

· Залучення приватних коштів до формування місцевого туристичного продукту шляхом участі в реабілітації комплексів та об`єктів культурної спадщини, благоустрою територій історичних центрів, створення або удосконалення, модернізації необхідної інфраструктури.

Висновок

Виконуючи бакалаврську роботу я проаналізувала діяльність ЮНЕСКО у сфері збереження Всесвітньої культурної спадщини. Її робота з популяризації культурної спадщини носить позитивний аспект.

Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури - це міжурядова організація. Заснована в 1946р. Цілі ЮНЕСКО: внесок у справу миру та безпеки через заохочення міжнародного співробітництва в галузі освіти, науки та культури; забезпечення законності та справедливості, прав людини та основних свобод незалежно від раси, статі, мови чи релігії згідно зі Статутом ООН. Членами ЮНЕСКО є 183 держави, включаючи Україну. Діяльність організації фінансується за рахунок внесків держав-членів організації.

Конвенція про Всесвітню спадщину - це найвідоміша конвенція ЮНЕСКО в галузі культури та захисту природних цінностей. До цього часу її ратифікували 164 країни, тобто понад три чверті держав-членів ЮНЕСКО. Концепція Конвенції з всесвітньої спадщини має в своїй основі ідею, що держави спільно відповідають за всесвітню спадщину, зазначене співдружністю держав які мають надзвичайну універсальну цінність. Ця концепція є новою в міжнародному праві. Конвенція повинна бути інструментом спільної відповідальності за загальну спадщину. Держави, які підписали її, добровільно зобов'язуються охороняти і зберігати всесвітню спадщину для всього людства в рамках своїх кордонів, а також підтримувати інші держави в їх зусиллях по охороні спадщини. Але не тільки держави, а й окремі громадяни є цільовою групою Конвенції. За допомогою громадської роботи та освітніх програм зі всесвітньої спадщини та її збереженням повинні ознайомитися, насамперед, молоді люди, так як спадщина, про яку ніхто не знає, ніхто не буде охороняти. Після вступу конвенції в силу в листопаді 1975 року поступово стали формуватися втілювати її в життя структури, які залучають до співпраці різні, вже існуючі установи поза Організацією.

Втручання ЮНЕСКО задля захисту культурних пам'яток є частиною «генетичної спадщини» організації та її історії впродовж майже 60 років. За цей період було проведено великі міжнародні кампанії, зокрема, було врятувано від води храмовий комплекс Абу-Сімбел у Єгипті. Його мало не затопили через побудову дамби в Асуані. Храми було розібрано блок за блоком і перенесено на 64 м вищеісторичного розташування завдяки захисній кампанії, яку організувала в 1960-х роках ЮНЕСКО. Інший приклад - порятунок Ангкор-Вата в Камбоджі, унікального міста Баміана в Афганістані, де таліби зруйнували дві статуї Будди, але втручання ЮНЕСКО врятувало старовинні буддійські печери з безцінним розписом, що свідчить про давню багату культуру цього краю. Окрім цих великих медійних кампаній, які не допустили руйнації культурних цінностей світового значення, а також окрім внесення різних пам'яток до Переліку світової культурної спадщини, ЮНЕСКО щодня працює над збереженням усіх форм культури - матеріальної та нематеріальної, - чи то пам'яток, чи історичних кварталів, чи усної народної творчості. А ще організація бореться проти контрабанди мистецьких творів. Ця робота можлива завдяки нормативній базі, що складається з шести міжнародних конвенцій. Спираючись на ці документи, ЮНЕСКО працює з державами, фахівцями-культурологами та різноманітними спільнотами задля збереження світової спадщини. Прикладів багато, вони з'являються щодня.

Також я розглянула участь України в міжнародних програмах розвитку культури.

Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН, найважливішими з яких є підтримання міжнародного миру та безпеки та зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини.

Прикладом успішної участі України в діяльності міжнародних організацій може слугувати різнобічна взаємодія з ЮНЕСКО, спрямована на розширення міжнародного співробітництва наукових, освітніх, культурних інституцій. Членом ЮНЕСКО наша держава стала з 12 травня 1954 року.

Завдяки послідовній та виваженій позиції України в ООН та інших міжнародних організаціях, наша країна отримує значну технічну допомогу з боку спеціалізованих установ ООН, її фондів та програм.

Після здобуття Україною було створено низку нових державних заповідників, музеїв, експозиції яких присвячені подіям національної історії та життю і творчості видатних людей України. Також були прийняті такі закони: «Про музеї і музейну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», «Про архітектуру і архітектурну діяльність», «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки».

Все було б добре, якщо б ті закони діяли на 100%. Та держава не надає інвесторам жодних стимулів для дбайливого відношення до збереження пам'яток або регенерації середовища. Реставрувати існуючий об'єкт дуже дорого, що інколи збудувати новий значно дешевше. Також в Україні, особливо в столиці, існує велика проблема забудови центру міста, що руйнує неповторний історично сформований архітектурний ансамбль, всіляко каліче унікальну панораму правого берега Дніпра. Втрати культурних цінностей, нерухомої спадщини, історичного вигляду наших міст є незворотніми і непоправними.

Ще 18 січня 2013 року Генсек ЮНЕСКО Іріна Бокова заявила, що Україна має встановити мораторій на забудови біля Софії та Лаври.

Якщо Україна й надалі ігноруватиме рекомендації ЮНЕСКО стосовно припинення забудови буферної зони об'єктів світової спадщини, то про наслідки навіть думати страшно. Лаврські печери продовжуватимуть осипатися і заваляться, якщо їх не відреставрують і не зміцнять. Фундаменти споруд і храмів Лаври і Софії Київської можуть просто безповоротно деформуватися. До того ж останніми роками посилився нахил дзвіниці Софійського собору. Поки що це буквально декілька міліметрів за рік. Пізанська вежа стоїть, але ніхто не може передбачити зі згаданою дзвіницею, якщо погіршиться гідрогеологічний та геофізичний стан території. Є ще одна загроза: 2005 року відбулося відшарування мозаїчного панно Оранти від своєї основи на 7-12 см. Довелося звертатися за допомогу до наших та закордонних експертів. Тоді його ледь-ледь врятували, закачавши клейку масу під смальту. Довкола Софії та подібних об'єктів є зона особливо суворої охорони. Навколо Софії Київської ця зона мала би бути пішохідною. Вихлопи того транспорту, який їздить Володимирською, паркується на Софійській площі, створює так званий «ефект Ребіндера»: на давній смальті утворюється масляниста плівка, і давні мозаїки втрачають свою міцність.

Також може статися так, що під час наступної сесії Комітету Лавра й Софія втратять статус пам'яток культури, які перебувають під її захистом.

Отже, наразі найбільш актуальними стають соціальні програми збереження, обліку та популяризації культурної спадщини із залученням широких верств населення. Створений громадський центр дослідження та збереження культурної спадщини при Національній спілці архітекторів України. Тут з нею попередньо працюють експерти-волонтери.

У списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на Україну значаться 7 найменувань (на 2014 рік), що становить 0,7% від загального числа (1007 на 2014 рік). 6 об'єктів включені в список за культурними критеріями, причому 1 з них визнано шедевром людського генія (критерій i) та 1 об'єкт включений за природними критеріями. Крім цього, станом на 2014 рік, 15 об'єктів на території України знаходяться в числі кандидатів на включення до списку всесвітньої спадщини.

Кожна територія України є потенційно привабливою і неповторною - це джерело прибутку від туризму, спосіб залучення місцевого населення та підвищення патріотизму.

Список використаної літератури

1. Конвенція «Про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини» 1972р.

2. Журнал «Кур'єр ЮНЕСКО»;

3. Міжнародні документи [конвенції, хартії, рекомендації з питань охорони культурних цінностей] // Пам`яткознавство: правова охорона культурних надбань: зб. Док. / Ін-т культурології Акад. мистецтв України. - К., 2009. - С. 220-360;

4. Національне законодавство з охорони культурної спадщини // Пам`яткознавство: правова охорона надбань: зб. док. / Ін-т культурології Акад. мистецтв України. - К., 2009. - С.216-218;

5. Охорона культурної спадщини: зб. міжнар. док. К.: АртЕк, 2002.- 136с.;

6. Андрес Г.О. Конвенція про охорону Всесвітньої спадщини та охорона всесвітньої спадщини в Україні / Г.О. Андрес, В.Є. Герасимчук // Причорномор`є, Крим: матеріали ІІ Міжнар. конф., Київ, 12-16 вер. 2004р. - К.,2004. - С. 118-122;

7. Комаренко О.Ю. Місце культурних та природних пам`яток країн СНД у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО / О.Ю. Комаренко, В.О. Василенко // Вісник КНУ ім.. Т.Шевченка. - К., 2009.- №97.- С. 34-36;

8. Культурна спадщина людства: збереження та використання / В.І. Акуленко, І.П. Магазинщикова, М.І. Моздир, О.О. Тарасенко. - Л.: Фенікс, 2002. - 160 с.;

9. Максимов В.В. До історії становлення міжнародного права охорони культурних цінностей / В.В. Максимов // Правова держав.- К., 1996.- Вип.7. - С. 270-287;

10. Мельничук О.І. Конценція нематеріальної культурної спадщини. Формування в міжнародному праві / О.І. Мельничук // Пам`ятки Укпаїни: історія та культура.- 2003.- С.12-17;

11. Мельничук О.І. Міжнародно-правовий статус всесвітньї культурної і природної спадщини / О.І. Мельничук.- К.: Наук. думка, 2008.- 287с.;

12. Охорона нематеріальної культурної спадщини як актуальний напрям культурної політики України // Праці Центру пам`яткознавства / Центр пам`яткознавства НАН України і УТОПІК.- К., 2012.- С.5-15;

13. Ковальчук Г. Програма ЮНЕСКО «Пам`ять світу» : діяльність бібліотек, архівів, музеїв зі збереження документального надбання / Г. Ковальчук, Л. Муха // Бібл. вісн. - 2007.- С.42-47.;

14. Ачкасова В.Н. Софійський заповідник у Києві: фото путівник / В.Н. Ачкасова, І.Ф. Тоцька.- К.: Мистецтво, 1986.- 224с.;

15. Власенко А. Премудрість збудувала дім: [Софійській собор у Києві] / А. Власенко С. Кардаш // Міжнар. туризм. 200.- С.54-57.;

16. Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань: матеріали круглого столу / Ін-т історії України НАН України.- К., 2010.;

17. Нікітенко Н.М. Софійський собор: путівник / Н. Нікітенко - К., 2011. - 96с.;

18. Пам`ятки архітектури і монументального мистецтва в світлі нових досліджень: тези наук. конф. «Нац. Заповідник «Софія Київська» / Держ. ком. України в справах містобудування та архітектури, Нац. Заповід. «Софія Київська». - К., 1996. - 88с.;

19. Арсентьєв А.С. Роль Києво-Печерської лаври у розвитку релігійного туризму в Україні / А.С. Арсентьєв, О.І. Лугова // Туристично-краєзнавчі дослідж. - К., 2002. - С. 389-402.;

20. Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник: фотоальбом / уклад. Ю.Д. Кибальник. - К.: Мистецтво, 1984.- 250с.

21. Богуславський М.М. Міжнародна охорона культурних цінностей. - М.:Междунар. відносини, 1999.

22. Зленко А.М. Зовнішньополітична стратегія і дипломатія України / за ред. В.А.Манжоли - К: ВПЦ «Київський університет», 2008. - 379 с.

23. Міжнародні економічні відносини: теорія.: підручник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / А.С. Філіпенко. - К.: Либідь, 2008. - 408 c.

24. Країнознавство: підручник / В.І. Головченко, М.С. Дорошко, П.М. Ігнатьєв та ін.; за ред. В.П. Крижанівського, В.І. Головченка. - К.: ВПЦ "Київський університет" , 2009. - 590 с.

25. Міжнародні відносини та світова політика / Кер. авт. колективу В.Ю. Крушинський; за ред. В.А.Манжоли. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. - 863 с.

Размещено на Allbest.ru