Європейська інтеграція і Україна

грудня - Декларація ЄС щодо України. Заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог.

1 лютого - Протокол згоди між ЄС і новими незалежними державами про реалізацію програм технічної допомоги.

1992, 14 вересня - зустріч Президента України Л.Кравчука з Президентом Європейської Комісії Ж. Делором.

1993 - Верховна Рада України прийняла Постанову "Про основні напрями зовнішньої політики України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: "перспективною метою зовнішньої політики є членство України в ЄС". Створення Міжвідомчого комітету в справах Європейського співтовариства як державного органу узгодження і координації політики України щодо Європейських співтовариств.

1993, жовтень - відкриття в Києві Представництва Європейської Комісії.

1994, січень - укладення в Москві Угоди між СІЛА, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України, що відкрило шлях до підписання Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) і розширення співробітництва між Києвом і Брюсселем.

1994, 14 червня - у Люксембурзі підписано УПС між Україною і ЄС, під час підписання Президент України Л.Кравчук проголосив бажання України стати повноправним членом ЄС. Спеціальна резолюція Ради ЄС щодо України.

1994, 10 листопада - Верховна Рада України ратифікувала Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС.

1994, 28 листопада - ухвалення на базі УПС Спільної позиції ЄС щодо України.

1995,4 березня - перше засідання Спільного Комітету Україна - ЄС. Розглянуто питання міжгалузевої співпраці України з Європейським Союзом.

1995, 1 червня - підписання Тимчасової угоди про торгівлю між Україною та ЄС.

липень - відкриття в Брюсселі Представництва України при Європейському Союзі.

червень - визнання України країною з перехідною економікою.

6 грудня - прийняття Радою Європейського Союзу Плану дій щодо України.

5 вересня - у Києві відбувся перший саміт Україна - ЄС, у ході якого підтверджено європейський вибір України. Обговорено наявні проблеми в договірно-правовій сфері, розглянуто шляхи економічного співробітництва.

1998, 1 березня - ратифікація і початок імплементації УПС. 1998,8 - 9 червня - перше засідання Ради з питань співробітництва

між Україною та ЄС. Україна офіційно заявила про прагнення набути статус асоційованого членства в ЄС.

1998,11 червня - Указом Президента України № 615 затверджена Стратегія інтеграції України до ЄС.

1998, 26 липня - створено Центр перекладів актів Європейського права.

1999, 10 грудня - прийняття на Європейській Раді в Гельсінкі Спільної стратегії ЄС щодо України.

2002 - Президент України звернувся до Верховної Ради з посланням "Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 pp.".

2004, 28 квітня - Указом Президента України схвалена Стратегія економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004 - 2015 pp.

2005, 26 січня - Президент України В.Ющенко виступив на засіданні Ради Європи, де підкреслив, що в основі плану перетворень в Україні лежить "реалізація стратегічної зовнішньополітичної мети - членства в Європейському Союзі".

2005, 31 січня - Комісар Беніта Ферреро-Вальднер і Високий представник ЄС Хав'єр Солана подають на розгляд Ради Європейського Союзу "10 пунктів", спрямованих на максимізацію переваг Плану дій Україна - ЄС. У ході зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів Євросоюзу, яка відбулася у Брюсселі, ухвалена програма з десят^ґпунктів, направлена на поглиблення відносин України з ЄС, яка доповнила План дій для України.

2005,21 лютого - на позачерговому засіданні Ради з питань співпраці між Україною та ЄС офіційно схвалено План дій Україна - ЄС.

2005, 1 грудня - у Києві відбувся дев'ятий саміт Україна - ЄС, проведення якого раніше планувалося у жовтні, але термін був змінений. Головний результат саміту - ЄС прийняв політичне рішення надати Україні статус країни з ринковою економікою.

2005, 23 грудня - Рада Європейського Союзу офіційно визнала Україну як країну з ринковою економікою. (Статус ринкової або неринкової економіки використовується для формалізації режимів двосторонньої торгівлі з країнами, які не є членами СОТ. Для країн з неринковим статусом торгівельні умови жорсткіші та більший перелік різноманітних обмежень).

2006, 1 лютого - візит міністра закордонних справ України Б.Тарасюка у Брюссель.

2006,27 жовтня - саміт Україна-ЄС у Гельсінкі.

2007,14 вересня - у Києві відбувся черговий саміт Україна-ЄС.

3.2 Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу

Зовнішньополітична орієнтація України в напрямку інтеграції до Європейського Союзу сформувалася у 90-ті роки.

Для України європейська інтеграція - це:

модернізація економіки та залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняного ви робника;

можливість виходу на єдиний внутрішній ринок Євросоюзу;

модернізація правового поля української держави;

демократизація політичної та інституціональної систем;

наближення соціальних умов України до європейських стандартів;

активізація культурного і людського взаємообміну;

інтеграція України в систему глобальних відносин;

зміцнення національної безпеки України.

Водночас у процесі європейської інтеграції Україні не уникнути і деяких негативних факторів:

неспроможність нести фінансовий тягар внесків до ЄС;

зростання конкуренції з боку товаровиробників країн-членів ЄС.

Головна альтернатива європейській інтеграції - перетворення України на економічно нерозвинену і політично ізольовану країну-аутсайдер, що чи навряд влаштовує усі верстви українського суспільства.

Україна - ЄС: інституціоналізація відносин Перші кроки у напрямку інституціоналізації відносин були здійснені з набуттям чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом (УПС) Утворення Української частини Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку очолив прем'єр-міністр України (Указ Президента України від 24.02.1998). Передбачено формування в усіх органах державної влади підрозділів співробітництва зЄС.

Затвердження Стратегії інтеграції України в ЄС (Указ Президента України від 11.06.1998). Стратегія визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного процесу, а також його основні напрями.

Створення Міжвідомчої координаційної ради з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Постанова Кабінету Міністрів України від 12.11.1998).

* Прийняття Програми інтеграції України до Європейськог Союзу (Указ Президента України від 14.09.2000).

Утворення Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (рішення Верховної Ради України від 14.06.2002).

Створення Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України (Указ Президента України від 30.08.2002).

Прийняття Закону України "Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" (Закон України від 21.11.2002).

Створення Національної ради з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС (Указ Президента України від 21.02.2003).

Створення посади Уповноваженого України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції (Указ Президента України від 26.02.2003).

Затвердження трьох Державних програм з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 -2007 роки (Указ Президента від 13.12.2003):

Державна програма підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 - 2007 pp.;

Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004 - 2007 pp.;

Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004 - 2007 pp.;

* Схвалення Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів ЄС (Указ Президента України від 05.03.2004).

У липні 1995 р. в Брюсселі було відкрито Представництво України в Європейському Союзі. Внутрішнє забезпечення процесу інтеграції України в ЄС покладається на вищий, центральні та місцеві органи виконавчої влади України у співпраці з органами законодавчої влади, відповідними органами місцевого самоврядування.

Керівництво стратегією інтеграції України в ЄС здійснює ПрезидентУкраїни.

Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію Стратегії інтеграції України в Євросоюз. Міністерство закордонних справ України здійснює заходи щодо забезпечення політичних відносин України з ЄС та координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішньої політики та політики безпеки. Міністерство економіки здійснює міжвідомчу координацію з питань міжгалузевого економічного та соціального співробітництва України з ЄС. Міністерство внутрішніх справ та Міністерство юстиції України здійснюють міжвідомчу координацію з питань співробітництва України з Європейським Союзом у межах власної компетенції.

Інші міністерства та центральні органи виконавчої влади забезпечують реалізацію галузевого співробітництва України з ЄС, імплементацію Угоди про партнерство та співробітництво, здійснюють інші заходи у межах своєї компетенції та визначених Стратегією завдань з метою поглиблення інтеграції України в ЄС.

Одним з важливих завдань у роботі з молоддю в країнах ЄС є ознайомлення молодих людей зі спільними цінностями європейської спільноти. Цю функцію у країнах Європейського Союзу вже багато років виконують євроклуби. Перші ж українські євроклуби були засновані у 1995 році. Вони зазвичай створюються у навчальних закладах (школах, гімназіях, ліцеях, університетах), а також при молодіжних та дитячих організаціях. Євроклуби здійснюють різноманітну роботу: проводять конференції та семінари, поширюють літературу з європейської тематики, організовують молодіжні обміни за підтримки партнерів з Європейського Союзу.

Внутрішні фактори стримування руху України до Європейського Союзу:

невідповідність розвитку демократичних інституцій і стану громадянського суспільства європейським стандартам;

низький рівень економічного розвитку, ВНП і доходів на душу населення;

повільні темпи реформ, їх нескоординованість із завданням європейської інтеграції;

недосконалість нормативно-правового забезпечення під приємницької діяльності;

нерозвиненість базових інститутів економіки, несприятливий інвестиційний клімат;

високий рівень корупції та економічної злочинності;

вузькість структури експортних пропозицій щодо єдиного внутрішнього ринку Європейського Союзу;

перевага політичних декларацій над практичними заходами в справі імплементації УПС та Стратегії інтеграції України в ЄС;

непослідовність зовнішньої політики;

слабкість адміністративно-інституціонального забезпечення курсу європейської інтеграції;

відсутність в Україні впливових підприємницьких кіл і незгуртованість політичних сил, які б ідентифікували своє майбутнє з ЄС;

* відсутність цілеспрямованої інформаційно-пропагандистської кампанії на користь інтеграції України в ЄС.

Одне з головних завдань, що стоять перед українською нацією у здійсненні євроінтеграційних намірів - створення та закріплення позитивного іміджу України серед європейців. Так, маючи на меті саме ці завдання, Дніпропетровщина є постійним учасником найбільших національних та міжнародних виставок і форумів. Делегації області у складі керівництва облдержадміністрації, обласної ради та ділових кіл регулярно і з незмінним успіхом презентують власні експозиції та проводять численні переговори про співпрацю у багатьох країнах Європейського Союзу. Експозиції підприємств області були представлені на таких престижних виставках, як "CeBIT" і "Ганновер-Мессе" (м. Ганновер), "Tube Wire" (м. Дюссельдорф), "Дніпропетровський регіон відкритий для співробітництва зі світом" (м. Брюссель), "Познанський ярмарок" (м. Познань), Міжнародний торговельний ярмарок (м. Салоніки) та ін.

Варто також зазначити, що у контексті Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на теренах Дніпропетровщини успішно реалізуються міжнародні мистецькі проекти, які допомагають населенню нашої держави отримати більше інформації про об'єднану Європу. Наприклад, у 2007 році Дніпропетровський художній музей спільно з Британською Радою презентував мистецький проект "Чарівний олівець" - виставку робіт сучасних британських художників-ілюстраторів дитячої книги. За підтримки Посольства Франції в Україні та Французького культурного центру на Дніпропетровщині щорічно проводиться фестиваль "Французька весна". У рамках цієї культурної акції у 2007 році усі бажаючі мали змогу ознайомитись із творчістю учасників III Міжнародного фестивалю студентських франкомовних театрів та IV Міжнародного фестивалю сучасного танцю "Вільний танець", а також відвідати виставку живопису "Решітка" французького художника Ксав'є Галя.

Зовнішні фактори стримування руху України до Європейського Союзу:

невизначеність країн-членів щодо географічних кордонів майбутнього ЄС і часових рамок приєднання до нього нових країн;

відсутність потужного проукраїнського лобі в політичних

і ділових колах ЄС;

пріоритетність російського фактора у зовнішньополітичних і економічних орієнтаціях західноєвропейських країн.

Яким чином відбувалося формування євро інтеграційного вектора розвитку України, більш детально можна простежити, проаналізувавши хронологію двосторонніх відносин Україна - ЄС.

ТЕМА 4. ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ

План

1. Об'єктивні основи та економічна необхідність зовнішньоекономічних зв'язків України

2. Відносини України з міжнародними економічними організаціями

4.1 Об'єктивні основи та економічна необхідність зовнішньоекономічних зв'язків України

У ст. 18 Основного Закону України (текст Конституції можна знайти на веб-ресурсі глави держави: www.presi-dent.gov.ua/president/constitution) зазначається, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Пріоритети зовнішньополітичної діяльності України викладені у Постанові Верховної Ради "Про основні напрями зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 р. Згідно з цією Постановою, базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

1. Стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності;

Економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

Регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

забезпечення стабільності міжнародного становища України;

збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів;

включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу;

захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Визначальною рисою зовнішньої політики України щодо західних держав є встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідного економічного співробітництва, широких культурних, наукових та гуманітарних зв'язків. Розбудова взаємин із західноєвропейськими державами створює умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Водночас таке співробітництво стане підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах та майбутнього інтегрування її господарства до загальноєвропейського і світового економічного простору.

У цьому контексті особливе значення для України мають відносини із США як країною, політика якої суттєво впливає на розвиток міжнародних подій.

Зовнішньополітичні зусилля України мають бути постійно спрямовані на розвиток європейського регіонального співробітництва у всіх сферах з метою зміцнення своєї державної незалежності та ефективного забезпечення національних інтересів. Перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейському Союзі, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам.

Прикладами поглиблення інтеграційних процесів та активної участі у європейському регіональному співробітництві є міжнародні угоди щодо торговельно-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва, укладені Дніпропетровською областю з окремими регіонами Європейського Союзу. Це угоди з департаментом Рона (Франція), воєводством Нижня Сілезія (Польща), Вільнюським повітом (Литва), землями Північна Рейн-Вестфалія, Саар та Бранденбург (Німеччина), регіоном Валлонія (Бельгія). Загалом за роки незалежності України Дніпропетровщина вже уклала понад 50 міжнародних міжрегіональних угод про співробітництво.

Підтвердженням міжнародної значимості м. Дніпропетровська є регулярні візити офіційних іноземних делегацій. Крім того, в місті постійно організовуються бізнес-форуми із зарубіжними партнерами, наприклад, у рамках Року Республіки Польща в Україні проходив українсько-польський форум, під час проведення Днів Данії в Україні відбувся українсько-датський бізнес-форум.

Україна розвиває співробітництво з країнами-учасницями СНД (Співдружності Незалежних Держав) відповідно до положень Угоди про СНД із застереженнями до неї, зробленими Верховною Радою України. Україна розглядає СНД як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяння більш успішному вирішенню проблем, які виникли після розпаду СРСР.

Участь України у всесвітніх міжнародних організаціях створює реальні можливості для взаємодії практично з усіма державами світу в рамках багатосторонньої дипломатії. Членство в них доповнює і розширює двосторонні та регіональні механізми забезпечення фундаментальних національних інтересів України, відкриваючи доступ до світового досвіду, інформації, статистики, експертних послуг, джерел технічної та фінансової допомоги. Всесвітні міжнародні організації сприяють підвищенню ролі і впливу України у світі. Через членство в них Україна бере участь у формуванні архітектури світового правопорядку, вирішує проблеми гарантій своєї національної безпеки.

Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. відповідно до пункту 17 частини

першої ст. 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Пріоритети національних інтересів України:

- гарантування конституційних прав і свобод громадянина;

- розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

- захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

- зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

- створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

- збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

- забезпечення екологічно і техногенно-безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

- інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний простір безпеки;

- розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною і Європейським Союзом була підписана у Люксембурзі 14 червня 1994 р. і набула чинності після її ратифікації усіма державами-членами - 1 березня 1998 р.

УПС є основою стосунків між Європейським Союзом та Україною.

Угода складається з 10 частин (загалом 109 статей), 5 додатків та списку протоколів про надання взаємної допомоги у митних питаннях.

Основні цілі УПС:

- розвиток тісних політичних відносин між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу;

- сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин;

- забезпечення взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва;

- підтримка зусиль України щодо зміцнення демократії та розвитку її економіки і завершення переходу до ринкової економіки.

Відповідно до Угоди сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог. Проводяться переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів, а також для спостереження за впровадженням Угоди.

Згідно з положеннями УПС створено:

- Раду з питань співробітництва (Ст. 85-89 УПС);

- Комітет з питань співробітництва (Ст. 87 УПС);

- Комітет Парламентського співробітництва (Ст. 90-92 УПС).

Згідно з УПС, Рада з питань співробітництва може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні її обов'язків і вона визначає склад та обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності. У межах Комітету з питань співробітництва між Україною і ЄС створені та діють 4 підкомітети, а також 3 робочі групи.

Регулярний політичний діалог між сторонами УПС:

- зміцнює зв'язки України із ЄС, а, отже, із спільнотою демократичних держав;

- зближує позиції з міжнародних питань, що становлять обопільний інтерес;

- передбачає, що Сторони намагатимуться співробітничати питаннях, що стосуються зміцнення стабільності і безпеки в Європі, додержання принципів демократії, поваги і сприяння правам людини, і зокрема, правам національних меншин.

У разі необхідності Україна і Європейський Союз проводять між собою консультації на найвищому політичному рівні. На міністерському рівні політичний діалог здійснюється в межах Ради з питань співробітництва. На парламентському рівні - у межах Комітету Парламентського співробітництва.

Важливо, що для досягнення цілей, викладених в Угоді, цей документ гарантує, що "Україна отримує тимчасову фінансову допомогу від Спільноти, яка надає технічну підтримку у вигляді субсидій для прискорення економічних перетворень в Україні" (ст. 81). Ця фінансова допомога надається в рамках Програми ТАСІС.

Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Союзом укладена на "початковий період три валістю 10 років" (ст. 101) і вона автоматично подовжується на один рік, якщо одна із сторін за 6 місяців до закінчення строку дії Угоди не сповістить іншу сторону у письмовій формі.

Угоду про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною можна розглядати як найнижчий ступінь сталої асоціації, що встановлює регулярний політичний діалог і вказує на можливість створення зони вільної торгівлі (залежно від міри просування економічних реформ в Україні).

4.2 Відносини України з міжнародними економічними організаціями

Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями розпочалося у червні 1992 року, з прийняттям Закону України № 2402-ХП «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій».

Відповідно до Закону усі питання, що стосуються вступу України до цих міжнародних фінансових організацій, вирішує Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України здійснює всі фінансові операції, а Національний банк України виступає як банк-депозитарій МБРР.

Згідно з Указом Президента України від 14 липня 1992 року № 379/92 «Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку» Україна стала членом і цієї міжнародної фінансової організації.

Далі: Міжнародний валютний фонд скорочено - МВФ, Міжнародний банк реконструкції та розвитку - МБРР, Європейський банк реконструкції та розвитку - ЄБРР.

Позики від МБРР та ЄБРР Україна почала отримувати з 1993 року, від МВФ-з 1994 року.

Протягом 1993 - 2006 років з цими організаціями укладено угод на отримання 52 позик на загальну суму, еквівалентну 12 млрд. дол. США, з яких використано 8,35 млрд. дол. США або 68 відсотків (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1

Дані щодо позик МФО, угоди на отримання яких укладено у 1993 - 2006 роках (еквівалент млн дол:. США)

МФО	Згідно з угодою	Фактично отримано	Недоотримано або анульовано	Залишок невикористаних коштів
МВФ	6573,8	4469,6	2104,2	-
МБРР	4608,73	3222,37	480,82	905,54
ЄБРР	989,61	660,67	87,82	241,12
Разом	12172,14	8352,64	2672,84	1146,66

Від МВФ позики для підтримки платіжного балансу за трьома програмами («STF» Програмна системна трансформаційна позика; «Stand-by» і Програма розширеного фінансування «EFF») надходили протягом 1994-2001 років. За рахунок цих коштів поповнювались валютні резерви Національного банку України . Остання Угода про позику з МВФ укладена у вересні 1998 року, останній транш в рамках цієї позики у сумі, еквівалентній 431,8 млн. дол. США, одержано 25.09.2001 року.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, виступає Національний банк України. Кредити МВФ надаються під чітко визначені економічні зобов'язання Уряду та НБУ, які погоджуються у формі Меморандумів економічної політики на певний період.

З 2002 року Україна перестала отримувати кредитні ресурси МВФ, а з 2005 року взаємовідносини з МВФ офіційно переведено у площину безкредитних стосунків - консультативну співпрацю.

Переважна більшість позичкових коштів, отриманих від МБРР для реалізації 32 проектів за укладеними 34 кредитними угодами (84 відс), використана на фінансування системних перетворень через фінансування державного бюджету і лише 16 відс. їх спрямовано на реалізацію інвестиційних проектів.

Всього отримано 9 позик для реалізації системних проектів на загальну суму 2,71 млрд. дол. США, 6 проектів завершено станом на 01.01.2001, а З («Перша програмна системна позика» (ПСП-1), «Друга програмна системна позика» (ПСП-2), «Перша позика на політику розвитку» (ППР-1)), що виконувалися протягом 2001-2005 років, також завершені. У 2005 - 2006 роках проводилася робота щодо виконання системного проекту «Друга позика на політику розвитку» (ППР-2) обсягом 0,5 млрд. дол. США, але ці кошти не було отримано через невиконання ряду заходів.

Для реалізації 23 інвестиційних проектів передбачалося отримати від МБРР 25 позик (по дві угоди по проекту розвитку експорту та проекту розвитку ринку електроенергії) на суму 1,84 млрд. дол. США, з яких фактично отримано та використано лише 0,5 млрд. дол. США або 27 відсотків. Через порушення виконання умов по 10 інвестиційних позиках анульовано 0,44 млрд. дол. США та залишилося ще невикористаними 0,9 млрд. дол. США. За весь час співпраці з МБРР завершена реалізація 11 інвестиційних проектів, у тому числі, 5 проектів до 2001 року (з них 1 анульовано), 6 - протягом 2001- 2006 років, з яких 2 анульовано. По 2 проектах реалізація ще не починалася через незавершення необхідних для цього процедур, по 10 проектах реалізація продовжується.

З Європейським банком реконструкції та розвитку протягом 1993 - 2006 років укладено 15 кредитних та гарантійних угод для реалізації 15 інвестиційних проектів на загальну суму у доларовому еквіваленті 0,99 млрд.дол. США, з яких використано 0,66 млрд. дол. США або 67 відсотків. Через порушення виконання умов по 4 інвестиційних позиках анульовано 0,088 млрд. дол. США або 8,9 відсотка. До 2001 року завершено 3 проекти, протягом 2001- 2006 років здійснювалася реалізація ще 12, з яких 5 - завершено, реалізація 4 проектів на суму 0,3 млрд. дол. США продовжується, 3 - ще не розпочалася у зв'язку з незавершенням процедури їх погодження.

Протягом 2001 - 2006 років на платежі з погашення і обслуговування позик МБРР, ЄБРР та МВФ витрачено майже 3,9 млрд. дол. США.

Аналіз балансу надходжень позичкових коштів від цих МФО та платежів по них свідчить про формування негативного сальдо, починаючи з 2002 року.

За цей період негативний баланс надходжень та платежів склався по МВФ - 1,8 млрд. дол. США та МБРР - 0,22 млрд. дол. США, а по ЄБРР він є ще позитивним і становить 0,12 млрд. дол. США.

При цьому найбільші щорічні платежі у розмірах 800 - 900 млн. дол. США за прогнозними даними припадають на 2007 - 2008 роки. У зв'язку з цим набуває ще більшої актуальності суттєве підвищення ефективності використання коштів позик МФО.

Впродовж 2001 - 2006 років розрахунки з МФО здійснювалися своєчасно і у повному обсязі, у разі неспроможності їх здійснення позичальниками вони забезпечувалися Мінфіном за рахунок коштів державного бюджету.

Станом на 01.11.2006 заборгованість перед державним бюджетом за позиками МБРР мають 13 позичальників на суму 56,7 млн. дол. США, за позиками ЄБРР - 2 позичальники на суму 0,4 млн. дол. США.

Аналізом встановлено, що основні проблеми з розрахунками виникли в рамках проектів МБРР - розвиток ринку електроенергії і розвиток насінництва, завершених ще у 1999 та 2000 роках, на них припадає понад 91 відс. всієї простроченої заборгованості.

Причинами такого стану є тривале невирішення Кабінетом Міністрів України питання запровадження ефективного механізму погашення позик МБРР, який вже діє в рамках погашення подібних позик ЄБРР, а також погашення позик МБРР бюджетними установами.

Так, у 2005 році Уряд запровадив* спеціальний механізм погашення заборгованості енергогенеруючих компаній (ВАТ «Дніпроенерго», ВАТ «Донбасенерго», ВАТ «Західенерго», ВАТ «Центренерго») перед державним бюджетом за зобов'язаннями згідно з угодою про позику МБРР по Проекту розвиток ринку електроенергії і, в результаті, протягом 2005 року цими компаніями відшкодовано державному бюджету 16,4 млн. дол. США, що майже у два рази більше, ніж за вісім попередніх років. Проте у 2006 році стан розрахунків знову погіршився, оскільки попереднє рішення приймалося лише на 2005 рік.

Постанова КМУ від 14.05.2005 № 351 «Про затвердження зведеного фінансового плану Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України» на 2005 рік».

У 2006 році Уряд прийняв три постанови* щодо Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання Українською академією аграрних наук, Українською державною насіннєвою інспекцією, Державною службою з охорони прав на сорти рослин зобов'язань за кредитами, наданими МБРР по Проекту розвитку насінництва. Як наслідок, заборгованість цих позичальників почала зменшуватися.

У той же час, залишаються невирішеними питання щодо погашення заборгованості інших позичальників кредитних ресурсів по цьому ж Проекту: ЗАТ «Гібрид - С» та ЗАТ «Ворскла», по яких заборгованість накопичується з 1998 року і складає вже 11,2 млн. дол. США. На сьогодні справи про відшкодування заборгованості цими позичальниками державному бюджету розглядаються в судовому порядку, позивачем у справах виступає Міністерство фінансів України.

ЗАТ СНК «Одеська кукурудза» із заборгованістю 75 тис. дол. США визнано банкрутом.

По експериментальному проекту у галузі вугільної промисловості у позичальника АБ «Донвуглекомбанк» протягом 1997-2002 років утворилася заборгованість перед бюджетом в сумі 383 тис. дол. США, а банк у 2002 році оголошено банкрутом.

По проектах ЄБРР відновлення автомагістралі М06 та реформа фінансування дорожнього сектору у 2006 році утворилися незначні суми заборгованості перед державним бюджетом, по яких вживаються заходи щодо погашення.

Тривале невирішення Урядом питання запровадження ефективних механізмів погашення заборгованості за проектами призвело до зростання простроченої заборгованості за останні 6 років більше, ніж у 2,5 раза (на 36 млн. дол. США).

Колегія Рахункової палати, за результатами розгляду матеріалів перевірки, зробила наступні висновки:

1. Стан реалізації проектів економічного і соціального розвитку України за підтримки міжнародних фінансових організацій (МФО) свідчить про неефективне використання коштів позик МФО, які залучалися для їх впровадження у 2001-2006 роках.

Значна частина проектів, що фінансувалася коштами цих позик, у повному обсязі не реалізована, деякі з них припинені на початковій стадії та у зв'язку із суттєвими недоліками в ході впровадження. Для переважної більшості проектів характерним є порушення термінів реалізації та неповне освоєння позичкових коштів. Лише кожен третій проект досягає поставленої мети у повному обсязі.

Жоден із системних проектів, які були базовими при реалізації Стратегій допомоги Україні, до логічного завершення не доведений. Протягом 2001-2006 років не розпочата реалізація 5 інвестиційних проектів, завершено 9 із 14 проектів, що підлягали впровадженню в цей період, анульовано 2, продовжено терміни реалізації 3 проектів. Крім того, по 5 проектах реалізація не розпочалася у 2006 році через незавершення необхідних процедур.

Як наслідок, від реалізації проектів не отримується передбаченого ефекту соціально-економічного характеру, а системні і систематичні недоліки в процесі їх впровадження призвели до втрати кредитного ресурсу для фінансування державного бюджету та інвестиційних проектів за цих шість років на загальну суму майже 2 млрд. дол. США.

2. Основними причинами такого стану є тривала нормативно-правова невизначеність стратегії співпраці України з МФО, її ув'язки із програмами дій Уряду, неповне та несвоєчасне виконання Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та іншими відповідальними виконавцями рішень Кабінету Міністрів України з цих питань, а також відсутність дієвої системи контролю та впливу на хід реалізації проектів, що підтримуються позиками МФО.

Вперше Стратегію співробітництва з МФО затверджено Урядом лише у середині 2006 року, а більшість нормативних та методичних документів щодо співпраці з МФО при реалізації проектів - у 2004- 2006 роках і їх вплив ще не позначився на підвищенні ефективності використання запозичених ресурсів.

Державні програми економічного і соціального розвитку України, складовою яких є плани співробітництва з МФО, всупереч чинному законодавству, жодного разу Верховною Радою України не затверджувалися і, відповідно, не набували нормативного, а значить обов'язкового характеру.

В Україні не вироблено середньострокової та довгострокової політики (стратегії) державних запозичень для потреб економіки країни.

3. Кабінетом Міністрів України нормативно не забезпечена системність контролю за ходом підготовки та реалізації проектів. Централізувавши функції координації роботи з підготовки та реалізації проектів в Мінекономіки, Уряд не забезпечив централізації контроль них функцій за виконанням проектів на всіх стадіях та діяльністю відповідальних за впровадження проектів державних органів і груп управління проектами.

Діяльність численних міжвідомчих наглядових рад та робочих груп не визначена і переважно, формальна, що є наслідком відсутності механізму поточного контролю за ходом підготовки та реалізації проектів.

Суттєвою проблемою залишається організаційно-кадрове забезпечення реалізації проектів через групи управління проектами, низький рівень їх кваліфікації; створення груп управління по кожному проекту, замість зосередження всіх функцій із супроводження проектів МФО в одній стабільно функціонуючій структурі; часта зміна посадових осіб, на яких покладається відповідальність за цільове та ефективне використання коштів проектів та відсутність правонаступництва.

4. Міністерство економіки України, яке є відповідальним за координацію роботи з підготовки та реалізації проектів, що підтримуються МФО, належним чином не впливало на упорядкування структури проектного портфелю МФО в Україні та хід їх впровадження.

Як наслідок, структура проектного портфелю МБРР в Україні тривалий час є ризиковою та диспропорційною, що, поряд з неналежним рівнем обгрунтування ініціювання цих проектів українськими виконавцями, призводить до неефективного використання кредитних ресурсів для їх впровадження. Вона також перевантажена інституційними проектами, які є, по суті, додатковим фінансуванням центральних органів виконавчої влади і за своєю результативністю найменш ефективними.

Більш успішна реалізація проектів ЄБРР пов'язана з їх чіткою інвестиційною спрямованістю і переважанням несамоокупних інституційних та системних проектів у проектному портфелі МБРР.

Наприклад, якщо весь проектний портфель ЄБРР складається з інвестиційних проектів, то при реалізації проектів МБРР на кредитування інвестиційних проектів використано лише 20 відс. позичкових коштів, а решта спрямована на фінансування державного бюджету та фінансову підтримку державних установ.

5. Через неконструктивну позицію Міністерства фінансів України тривалий час не вирішуються питання унормування процедури затвердження програм державних запозичень у складі державного бюджету, що дозволило б посилити рівень відповідальності ініціаторів таких запозичень, суттєво скоротити час підготовки кредитних проектів та їх ратифікацію, перейти на касове виконання проектів через казначейську систему України, зменшити терміни проходження платіжних документів.

Так, на здійснення управлінських процедур з підготовки та реалізації проектів замість 10 місяців, передбачених Урядом відповідним порядком, витрачається, в середньому, 19 місяців для проектів МБРР та 14 місяців для проектів ЄБРР. При цьому середній термін лише відкриття спецрахунку для розрахунків за позикою становить більше 6 місяців.

6. Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України тривалий час не вирішували проблему спеціального режиму оплати податків та мита за позиками МФО та не передбачали необхідного ресурсу для співфінансування реалізації проектів, що негативно впливало на дотримання термінів їхвпровадження та спричинило додаткові витрати.

7. Стан розрахунків за проектами, що реалізовувалися у 2001- 2006 роках, поліпшився, втім, прострочена заборгованість позичальників перед Державним бюджетом України за раніше завершеними проектами продовжує зростати через відсутність розроблених Урядом ефективних механізмів погашення заборгованості за цими проектами.

В результаті, прострочена заборгованість за цей час зросла на 36 млн. дол. США або більше, ніж у 2,5 раза і перевищила 56 млн. дол. США.

8. З 2002 року у фінансово-кредитній співпраці України з МФО сформувалося негативне сальдо надходження позичкових коштів у зв'язку з перевищенням витрат з погашення і обслуговування за раніше отриманими позиками над їх надходженням.

Україна протягом останніх шести років повернула МФО коштів на 1,9 млрд. дол. США більше, ніж отримала від них. Це спричиняє додаткове навантаження на державні фінанси та відволікання значних коштів від фінансування економічного розвитку країни на виконання боргових зобов'язань.

З вересня 1992 Україна стає 167 членом Світового банку.

Листопад 1992 Світовий банк відкриває представництво в Україні.

8 червня 1993 Рада Директорів затверджує першу операцію для України Позику інституційного розвитку ($27 млн.)

5 грудня 1994 Світовий банк затверджує Реабілітаційну позику д. України в обсязі $500 млн. спрямовану на підтримку ключових економічні реформ, включаючи лібералізацію цін та торгівлі, приватизацію, реформи енергетиці та сільському господарстві, а також макроекономічну стабілізацію

11 квітня 1995 Затверджено першу інвестиційну позику для України обсязі $114 млн. для здійснення Проекту реабілітації гідроелектростанцій управління в системі електроенергетики.

Листопад 1995 Президент Світового банку Джеймс Вульфенсон відвід Україну.

27 червня 1996 Рада Директорів затверджує Першу позику на розвиті підприємств ($310 млн.) призначену для прискорення втілення програми

15 вересня 1998 Рада директорів затверджує дві системні операції - Дру позику на розвиток підприємств ($300 мільйонів) та Позику на перебудо. фінансового сектору ($300 мільйонів).

1 жовтня 1999 Розпочинається втілення проекту "Голос Громадськості спрямованого на підвищення прозорості та покращення управляння и муніципальному рівні. Березень- Стратегія допомоги Україні на 2001-2003

Червень 2000 роки вперше готується спільними зусиллями Банку та Уряд із залученням до консультацій представників більш як 200 неурядови організацій, приватного сектору, парламентарів, інших зацікавлених сторін.

12 вересня 2000 Рада директорів затверджує нову Стратегію допомог Україні на 2001-2003 фінансові роки.

5-6 жовтня 2000 Президент Світового банку вдруге відвідує Україну.

20 вересня 2001 Рада Директорів затверджує Першу програмну системи позику в обсязі $250 мільйонів для підтримки середньострокової програм економічного розвитку уряду.

13 лютого 2002 Світовий банк та Україна підписують угоду про надання гранту Фонду інституційного розвитку для здійснення проекту "Діалог для реформ", покликаного підвищити підзвітність урядовців та запровадит механізми консультацій між владою та громадянським суспільством.

23 жовтня 2003 Рада директорів затверджує Стратегію допомоги Україні на 2004-2007 роки.

Листопад 2004 Світовий банк презентує Меморандум економ і чног розвитку України під назвою "Формування основи для стабільного зростання".

Січень 2005 Світовий банк презентує новому Уряду України докумен "Стратегія модернізації України: Диверсифікація, врядування та суспільн злагода", що містить рекомендації стосовно формування та впровадженії програми Уряду.

Світова організація торгівлі (COT), що є спадкоємицею діючої з 1947 року Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), почала свою діяльність 1 січня 1995 року.

СОТ покликана регулювати торговельно-політичні відносини учасників Організації на основі пакету Угод Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів (1986 - 1994 pp.). Дані документи є правовим базисом сучасної міжнародної торгівлі. COT функціонує майже так само, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широки* спектром торговельних угод (включаючи торгівлю послугами і питання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності) і має знач но більші повноваження у зв'язку з удосконаленням процедур прийняття рішень та їх виконання членами Організації. Невід'ємною частиною СОТ є унікальний механізм урегулювання торговельних суперечок. З 1947 р. обговорення глобальних проблем лібералізації та перспектив розвитку світової торгівлі відбувається у межах багатосторонніх торговельних переговорів (БТП) під егідою ГАТТ. Головним завданням цієї впливової міжнародної економічної організації є лібералізація світової торгівлі.

Бюджет СОТ на 2007 р. складав орієнтовно 150 млн. евро (це відносно невелика сума, наприклад, бюджет ФІФА - Міжнародної Федерації футболу - у п'ять разів більше, ніж бюджет СОТ).

Основні принципи і правила ГАТТ/С ОТ:

Торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження, які не мають піддаватися дискримінації на внутрішньому ринку.

Доступ на ринок, який, окрім застосування РНС, забезпечується також шляхом:

регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

відмови від використання кількісних і інших обмежень. З.Транспарентність торговельної політики. Врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій та переговорів.

Найважливіші функції COT:

контроль за виконанням угод і домовленостей пакету документів Уругвайського раунду;

проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

врегулювання торговельних суперечок;

огляд національної торговельної політики країн-членів;

технічне сприяння країнам, що розвиваються, з питань, які належать до компетенції COT;

співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Переваги торгової системи COT:

Вигоди для споживачів: зниження вартості життя; більш широкий вибір товарів і послуг.

Вигоди для економіки країни-члена:

а) економічні (підвищення як державних, так і особистих прибутків; підвищення рівня зайнятості, особливо в експортних галузях економіки;підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності,

б) політичні (зменшення впливу лобістських груп; зниження рівня корупції.

Вигоди для взаємовідносин між країнами: забезпечення рівних шансів для всіх учасників Організації; ефективний механізм вирішення суперечок; зміцнення міжнародної стабільності.

Усі країни-члени COT зобов'язані виконувати основні угоди і юридичні документи в межах Багатосторонніх торговельних угод (БТУ). Таким чином, система COT являє собою своєрідний багатосторонній контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюються приблизно 97% усієї світової торгівлі товарами і послугами. Пакет угод Уругвайського раунду об'єднує за сукупністю більше 50 БТУ та інших правових документів, основними з яких є Угода про створення COT і додані до неї БТУ. Пакет не є догмою, у рамках COT постійно проводиться робота з удосконалення угод з урахуванням практичного досвіду їх імплементації та тенденцій розвитку світової торгівлі. COT постійно еволюціонує і в її діяльність включаються нові актуальні питання.

Структура та функції СОТ

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, що об'єднує представників усіх членів СОТ. Сесії конференції проходять не рідше одного разу в два роки, на них обговорюються і приймаються рішення щодо принципових питань, пов'язаних з пакетом угод Уругвайського раунду. Між сесіями Конференції міністрів для вирішення поточних та процедурних питань 8-10 разів на рік скликається Генеральна Рада, до складу якої входять представники усіх країн-членів. Крім того, Генеральна рада адмініструє діяльність Органу з урегулювання суперечок та Органу з огляду торговельної політики. Під керівництвом Генеральної ради працюють Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами, а також ряд інших органів. У рамках цих Рад засновані Комітети з Угод і переговорні групи, членство в яких відкрито для всіх учасників СОТ. Також функціонують інші спеціалізовані органи.

Конференція міністрів (чи Генеральна рада) призначає Генерального директора СОТ (нині цю посаду обіймає Паскаль Ламі). Виконавчим органом організації є Секретаріат СОТ у Женеві (Швейцарія). У СОТ практикується прийняття рішень на основі консенсусу, хоча де-юре й передбачене голосування.

Членство в СОТ

Відповідно до Угоди про створення СОТ країнами-засновниками Організації стали всі учасники ГАТТ (128 держав), які надали списки зобов'язань щодо товарів і послуг та ратифікували пакет угод Уругвайського раунду. Повноправними учасниками СОТ є вже понад 150 країн, більше 30 країн мають статус спостерігача, переважна більшість з них знаходяться на різних стадіях приєднання до СОТ. Статус спостерігача в різних структурах Світової організації торгівлі мають також понад 60 міжнародних організацій.

Процедура приєднання до СОТ

Перший етап

У межах спеціальних Робочих груп відбувається детальний розгляд на багатосторонньому рівні економічного механізму і торговельно-політичного режиму країни-кандидата щодо їх відповідності нормам і правилам СОТ.

Другий етап

Консультації і переговори щодо умов членства країни-кандидата, які зазвичай проводяться на двосторонньому рівні з усіма зацікавленими країнами-членами Робочої групи. Насамперед, переговори стосуються"комерційно значущих" поступок, які країна-кандидат буде готова надати членам СОТ щодо доступу на її ринок товарів та послуг, а також щодо формату і термінів прийняття на себе зобов'язань по Угодах, які випливають з членства у СОТ. У свою чергу, країна-кандидат отримує права, які мають всі інші члени СОТ, що практично означає припинення її дискримінації на зовнішніх ринках. У випадку протиправних дій з боку будь-якого члена Організації "постраждала" країна зможе звернутися з відповідною скаргою до Органу з врегулювання суперечок, рішення якого обов'язкові для безумовного виконання на національному рівні кожним членом СОТ.

Результати переговорів оформлюються пакетом документів, до якого входять:

1. Доповідь Робочої групи, у якій викладені права і зобов'язання країни-кандидата.

Протокол про приєднання, у якому констатується завершення переговорів і містяться рекомендації Робочої групи щодо прийняття претендента в члени СОТ.

Додатки до Протоколу про приєднання, у яких наводи ться перелік зобов'язань стосовно доступу на ринок товарів та послуг.

Третій етап

Ратифікація національним законодавчим органом країни-кандидата всього пакета документів, погодженого Робочою групою і затвердженого Генеральною радою.

Однією з головних умов приєднання нових країн/до СОТ є приведення їх національного законодавства і практики регулювання зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до положень пакета угод Уругвайського раунду. Після цього зазначені зобов'язання стають частиною документів СОТ і національного законодавства, а сама країна-претендент одержує статус члена СОТ. У середньому процес приєднання триває 5 - 7 років.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/COT розпочався 17 грудня 1993 p., коли було прийнято рішення про створення Робочої групи з розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ.

Наступним кроком стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої групи.

У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами СОТ. У квітні 2001 р. було підписано двосторонні протоколи про доступ до ринків товарів і послуг з 23 країнами-членами Робочої групи: Мексикою, Уругваєм, Новою Зеландією, Канадою, Республікою Корея, Словенією, Грузією, Латвією, Індією, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Болгарією, Кубою, Ізраїлем, Бразилією, Польщею, Таїландом, Естонією, Швейцарією, Парагваєм, Малайзією та Литвою, а також з Європейським Союзом.

...