Європейська інтеграція і Україна

У рамках переговорного процесу було погоджено понад 95% тарифних позицій. Неузгоджені позиції складали в основному ставки мита на особливо чутливі для України товари, в основному сільськогосподарського сектора.

Формування зобов'язань з доступу до ринку послуг України у 2008 р. вийшло на заключну стадію. Завершено переговори з усіма країнами-членами Робочої групи.

Датою завершення другого етапу в процедурі приєднання України до COT стало 5 лютого 2008 р. У цей день у Женеві Президент України В. Ющенко і Генеральний директор COT Паскаль Ламі підписали Протокол про приєднання.

Третій етап передбачає ратифікацію підписаних Угод Верховною Радою України до липня 2008 р.

Економічні переваги членства України у COT:

поліпшення умов доступу українських виробників на основні міжнародні ринки;

збільшення іноземних інвестицій в економіку;

лібералізація режиму торгівлі між Україною та Європейським Союзом, започаткування переговорного процесу з укладення Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС;

зменшення тарифних та нетарифних обмежень на експорт до ЄС українських товарів;

отримання можливості захисту національного товаровиробника в антидемпінгових, спеціальних розслідуваннях;

запобігання торговельно-економічній ізоляції України від ЄС та інших держав;

створення ефективної системи захисту національного товаровиробника від недобросовісного імпорту;

здешевлення кредитних ресурсів для українського бізнесу;

оптимізація системи стандартизації та сертифікації продукції, режиму ліцензування імпорту.

Вступ України до COT обумовлює виконання низки заходів, спрямованих на приведення національного торгівельного режиму до загальносвітових норм та лібералізацію доступу до українського ринку товарів та послуг. Саме ці питання в різних політичних та бізнесових колах України викликають неоднозначну реакцію.

Треба визнати, що зараз чимало галузей української економіки, та й окремих підприємств, дотується з державного бюджету (або існує у режимі сумнівних пільг, що суперечить духу й букві COT). Якщо це галузі, що не переживають складнощів, або якщо мова йде про преференції окремим фірмам - ми маємо порушення правил конкуренції, що є неприпустимим. Ось чому українське промислове лобі побоюється COT.

Ще одна надзвичайно важлива тема, де у міжнародної спільноти до України є неабиякі питання - це захист прав інтелектуальної власності. Так, в Україні споживачі не звикли платити справжню ціну за комп'ютерні програми, музичні компакт-диски (або навіть дитячі ігри). Тому процвітає "піратська" індустрія, якій дуже невигідні прозорі правила гри, й вона, на жаль, має дуже серйозні масштаби (лише останній резонансний випадок, який трапився у 2006 році - операція правоохоронців Управління боротьби з економічними злочинами, проведена у м. Дніпропетровську і спрямована проти неліцензійної продукції, призвела до жалюгідної картини: з продажу фактично зникли комп'ютерні диски, програми тощо, оскільки переважна більшість з них були піратськими).

Крім того, в Україні є побоювання "інтервенції сильних економік", насамперед економіки Європейського Союзу, на слабкий український ринок після вступу до СОТ. Мінуси вбачаються у тому, що до нас прийдуть агресивні іноземні корпорації і захоплять ринок, оскільки в рамках СОТ існує загальний принцип - скасування будь-яких кількісних обмежень, квот та пільг. Разом з тим, макроекономісти справедливо вважають: очікувати, поки економіка набереться сил - марна утопія. Не можна стати конкурентоздатним, діючи в "оранжерейних умовах".

СОТ допоможе чесним промисловцям та підприємцям позбутися багатьох вад української економіки, яка загрузла у таємності й корупції. Бізнесові кола різних регіонів України зможуть "грати за єдиними правилами", застосовувати процедури врегулювання конфліктів та суперечок. Адже не секрет, що навіть і за нинішніми воланнями про "підтримку вітчизняного товаровиробника" дуже часто стоїть безгосподарність, небажання зробити свою продукцію якіснішою й дешевшою, а ще частіше - особисті комерційні інтереси тих, хто галасує найбільше.

Відносно українських суб'єктів зовнішньоторговельних експортних операцій - виробників чорних металів, феросплавів, магнію, цинку - в світі проводилися десятки антидемпінгових розслідувань. їх підозрювали - й часом не без підстав - у "збитковій ціні" продукції при завищених витратах енергії.

Із членством у COT доступ України до кредитних, інформаційних, сировинних та інших ресурсів із різноманітних джерел, із різних країн, значно покращиться. Найбільша ж вигода цього І

кроку в тім, що ми станемо більш прогнозованими, відкритими і з Україною матимуть бажання вести діалог усі, хто поважає чесну політику й чесну економіку.

Більш докладна й найсвіжіша інформація про взаємовідносини України з COT міститься на веб-сторінці "Україна та Світова організація торгівлі" (http://wto.gov.ua/ukr).

У м. Києві ЗО травня 2007 р. український національний комітет Міжнародної торгової палати (УНК МТП) спільно з "ДЕРЖЗОВНІШІНФОРМ" провели Перший Всеукраїнський конкурс підприємств у сфері зовнішньоекономічної діяльності "Європейський вектор" з метою створення позитивного іміджу вітчизняних підприємств у світовому бізнес-середовищі та розширення географії зовнішньоекономічних зв'язків українських експортерів та імпортерів.

Цей конкурс є унікальним як для самої України, так і для підтримки міжнародного іміджу держави. Наша країна вперше вирішила відзначити кращих у галузі зовнішньоекономічної діяльності на загальнодержавному рівні.

Взяли участь у конкурсі понад 1500 компаній та підприємств України, які працюють у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Також було передбачено окремі номінації для регіонів України. Представниками регіонів виступали обласні державні адміністрації. Переможців у номінаціях від Дніпропетровської області представляли: ВАТ "Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод", ВАТ "Дніпрошина", Державне підприємство виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова", ТОВ "Бадм". За підсумками конкурсу "Європейський вектор" у номінації "географія експорту" та в номінації "іноземні інвестиції" Дніпропетровська область посіла провідні позиції. Місця регіонів України на конкурсі "Європейський вектор"за трьома показниками (динаміка росту експорту, географія експорту та іноземні інвестиції).

ТЕМА 5. МОДЕЛІ ПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ

План

1. Формування потреб України у міждержавній економічній інтеграції

2. Моделі інтеграції України до європейської спільноти

5.1 Формування потреб України у міждержавній економічній інтеграції

Потреба в міждержавній економічній інтеграції виникає лише тоді, коли кооперація господарських комплексів певних держав досягає такого рівня, що вже тільки спільна політика цих держав щодо тієї чи іншої сфери діяльності дає змогу забезпечити конкурентоспроможність цієї діяльності на світовому ринку. Тоді економічна користь від спільних дій переважає негативні соціально-політичні наслідки певного звуження незалежності держави, що так чи інакше виникають за будь-якого політико-економічного об'єднання.

Тільки розгалужена, стабільна і взаємовигідна система міждержавних коопераційних зв'язків та зростаючий товарообмін між тими чи іншими державами реально і об'єктивно зумовлюють необхідність спочатку тісної координації, а потім і об'єднання - міждержавної економічної інтеграції - все більш широкого кола економічних і політичних аспектів діяльності цих держав.

На сьогодні середньодушовий доход країн ЄС становить близько 10 тис. дол. на рік. В Україні у 2001 р. доход на душу населення становив близько 420 дол. на рік. За годину праці працівник в Україні у середньому отримував менше половини долара. А от у країнах Європи середня мінімальна погодинна оплата праці у 2001 р. була 4 дол. В Німеччині ж, зокрема, працівник у середньому отримував у 2001 р. понад 15 дол. за годину. Це означає, що для досягнення Україною рівня європейських стандартів щодо доходів на душу населення рівень середньодушового доходу в Україні має зрости не менш ніж у 20 разів! У той же час у Посланні Президента України Верховній Раді визначено зростання реальних доходів населення щорічно на 6-7%. Якщо саме так і буде, то, наприклад, у 2007 р. середньодушовий доход в Україні не перевищить 630 дол. на рік - тобто, за цим показником Україна не зможе ближчим часом отримати статус асоційованого члена ЄС, якщо уряду не вдасться кардинально змінити ситуацію у сфері оплати праці та зростання доходів усіх прошарків населення!

Шлях України до ЄС пролягає через її внутрішні соціально-економічні трансформації. Насамперед має бути вдосконалено українське законодавство (зокрема, податкову систему та систему оплати праці, процедуру відкриття та реєстрації нових підприємств, систему сертифікації, ціноутворення тощо); здійснено реальні кроки до забезпечення конкурентоспроможності української економіки; завершено перехід на ринкові механізми регулювання господарської діяльності; впроваджено європейські норми соціального захисту тощо.

Це дасть змогу створити умови подальшого розширення взаємозв'язків України з ЄС. А поки що найбільш перспективним для України є співробітництво з ЄС в енергетичній сфері. За прогнозами європейських експертів, споживання природного газу до 2012 р. зросте в Європі на 100-150 млрд куб. м і досягне 610- 700 млрд куб. м, основну частину цього газу складатиме російський газ, транзит якого забезпечує Україна. Те саме стосується і нафти.

Одним з найбільш реальних кроків на шляху інтеграції України до загальноєвропейського ринку є створення Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору Баку-Супса-Одеса-Броди-країни Західної Європи (ЄАНТК). Вирішальним важелем впливу для залучення каспійської нафти до українського транзитного маршруту є низькі транзитні тарифи та збереження якості нафти (в нафтопроводах Росії легка нафта змішується з сірководневою, що суттєво знижує загальну якість нафти, а отже, і її ціну).

На думку експертів, найбільш економічно привабливим для України є маршрут від Бродів і далі по існуючому нафтопроводу "Дружба" - до нафтопереробних заводів країн Європи та до порту Омішаль (Хорватія) на Адріатичному морі. Цей порт може приймати танкери дедвейтом до 0,5 млн. т (це у 3-4 рази перевищує потенціал портів Балтії та Чорного моря), що дає змогу здійснювати міжконтинентальні перевезення нафти до США.

На жаль, у найближчі кілька років проект ЄАНТК, очевидно, не буде реалізовуватись. Це обумовлено низкою чинників:

відсутні конкретні домовленості (угоди та договори) щодо будівництва зв'язувальних трубопроводів поза територією України;

у найближчі п'ять років жодна окремо взята Прикаспійська країна не в змозі забезпечити український нафтопровід нафтою в обсягах, необхідних для рентабельної його експлуатації;

існують конкурентні проекти прокладання нафтопроводу: проект маршруту через Іран; проект Баку-Джейхан, що підтримують США.

З огляду на це, перспективною є реалізація проекту об'єднання південної гілки нафтопроводу "Дружба" з балканським нафтопроводом "Адрія". Цей проект дасть змогу збільшити транспортування російської та казахської нафти територією України на 5 млн. т. Особливо привабливим у цьому проекті є те, що в ньому передбачається участь Білорусі, Угорщини, Росії, Словакії та Хорватії. Тобто реалізація його матиме позитивні наслідки для європейської інтеграції України.

Залишається важливим інтеграційним чинником і співробітництво України у транспортуванні природного газу.

На сьогодні російський газ домінує на європейському ринку енергоносіїв: його частка на цьому ринку становить 30 %, а для окремих країн Центральної Європи - 100 %.

Слід зазначити, що для країн ЄС привабливими в Україні є не лише можливості магістральних газопроводів, а й українські підземні газосховища загальною ємністю близько 30 млрд куб. м. На їхній базі можна створити євросховища, що суттєво підвищило б надійність транспортування газу.

Велика кількість енергетичних проектів в Україні виконується за підтримки ЄС в рамках програм "INOGATE", "ТРАСЕКА" та у "TACIS". Наприклад, за програмою "TACIS" на підвищення безпеки українських АЕС вже виділено понад 110 млн. евро. Підрядниками за цим проектом в Україні є провідні міжнародні компанії.

Розвиток багатостороннього та двостороннього співробітництва в енергетичній сфері з країнами ЄС визначається, зокрема, Європейською Енергетичною Хартією (ЄЕХ) та Договором до неї (ДЕХ), який надав ЄЕХ юридично зобов'язувального характеру.

Верховна Рада України ратифікувала ДЕХ. Це перша юридично обов'язкова міжнародна багатостороння угода про торгівлю, захист інвестицій та транзит енергоносіїв. Проте для повноцінного міжнародного співробітництва в рамках ДЕХ Україні необхідно створити власне енергетичне законодавство. Хоча у цій сфері вже досягнуто певних результатів (прийнято закони України "Про нафту і газ", "Про трубопровідний транспорт", "Про альтернативні види рідкого і газового палива"), дуже важливі закони усе ще не розроблено. Зокрема, вкрай необхідно прискорити розробку законів про транзит газу та нафти через територію України, про стратегічні резерви нафти, нафтопродуктів та газу, про державну політику щодо використання природного газу, енергетичної стратегії України.

Крім того, необхідно усвідомлювати, що інтеграція України в європейський економічний простір має забезпечуватися поступовим досягненням європейських стандартів щодо енергоємності виробництва, ефективності енергоспоживання, енергоозброєності, а також виконанням вимог ЄС до країн-претендентів на вступ до ЄС у сфері паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) та суміжних екологічних питаннях. Приведення законодавства України у сфері енергетики до стандартів ЄС передбачає зменшення впливу держави в цьому секторі економіки, лібералізацію ринків енергоносіїв, залучення іноземного капіталу до ПЕК за рахунок створення сприятливого інвестиційного клімату, приватизацію більшості підприємств ПЕК, створення стратегічних запасів нафти (нафтопродуктів) тощо.

Вирішуючи питання інтеграції України в Європейський Союз, необхідно також враховувати перспективи розширення ЄС. Вже найближчим часом до ЄС приєднаються 11 країн-претендентів. Це Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Кіпр (перша хвиля), Словаччина, Латвія, Литва, Болгарія і Румунія (друга хвиля).

На ці країни припадає близько 12 % загального товарообігу України, у тому числі понад 15 %) українського експорту товарів та понад 8 % - імпорту. Товарообмін з цими країнами стало розширюється, ці країни є традиційними партнерами України у промисловій кооперації. Четверо з країн-претендентів мають спільний з Україною кордон. Розширення ЄС матиме неабиякі наслідки для України. Насамперед зросте ресурсний і особливо споживчий потенціал Євросоюзу, його територія збільшиться на 34 %, населення на 29 %, спільний споживчий ринок становитиме близько 500 млн споживачів.

Розширений Євросоюз буде ще більш зацікавлений в українських транспортних та енергетичних послугах.

Виникнення спільного з ЄС кордону дасть змогу залучити прикордонні області України у транскордонне співробітництво з ЄС, зокрема, і за пільговим режимом та на пільгових умовах.

Торговельний режим доступу окремих груп українських товарів і послуг на ринки країн-претендентів стане сприятливішим для України, оскільки на нові країни пошириться дія Угоди про партнерство і співробітництво України з ЄС, яка за рівнем лібералізації взаємної торгівлі перевищує нині діючі двосторонні торговельні договори і угоди України з державами ЦСЄ. Єдиний митний тариф ЄС також істотно нижчий, ніж чинні національні тарифи країн-претендентів. Новим членам ЄС доведеться відмовитися від деяких кількісних обмежень українського імпорту.

Нарешті, в країнах-претендентах буде введено єдиний передбачуваний режим транзиту та сформовано цивілізований митний кордон, що зменшить втрати України від контрабанди та митних порушень.

Проте запровадження новими членами ЄС принципів єдиного для ЄС торговельного та митного режиму стосовно третіх країн матиме й певні негативні наслідки для товарообміну України з цими країнами.

Аналіз оцінки обсягів та галузевої структури експортно-імпортних операцій України з країнами-претендентами показує, що значна частка товарообміну припадає на чутливі для ЄС товарні групи - метал і текстиль. За цими товарними групами Україна є конкурентом для країн-членів ЄС. Європейський Союз практикує квотування і добровільні експортні обмеження щодо чутливих товарних позицій. Ця практика пошириться і на нових членів ЄС, що обмежить український експорт цих товарів на розширений ринок ЄС.

Можна очікувати й антидемпінгових дій з боку нових членів ЄС стосовно України, зокрема, щодо експорту безшовних труб (за прикладом західноєвропейського об'єднання виробників труб EFTA). Нинішня товарна структура експорту продукції металургійної галузі східноєвропейських країн до ЄС практично ідентична українській. Після розширення ЄС рівень конкуренції між Україною і новими членами Європейського Союзу на західноєвропейському ринку зросте, а вирішення спірних питань на двосторонньому рівні стане неможливим - усі проблеми у зовнішньоторговельній сфері будуть вирішуватися у Брюсселі.

Можна очікувати також подальшої переорієнтації торгівлі країн ЦСЄ на Західну Європу, наслідком чого стане певне скорочення товарообігу з Україною.

Вступаючи до ЄС, країни-претенденти зобов'язані не тільки запроваджувати торговельний і митний режим Євросоюзу, а й здійснювати спільну торговельну політику. Документами ЄС встановлено, що до виключної компетенції Союзу належать такі питання зовнішньоторговельної політики:

встановлення і зміна митних тарифів на імпорт до ЄС;

лібералізація договорів про торгівлю з третіми країнами;

укладання договорів про торгівлю і економічне співробітництво з третіми країнами;

введення у дію заходів щодо захисту торгівлі (антидемпінг і антисубвенції, ембарго тощо);

надання митних преференцій країнам, що розвиваються.

Усе це може поглибити дисбаланс торгівлі України з розширеним ЄС. Для запобігання цьому зовнішньоторговельна політика України має спрямовуватися на:

нарощування експорту в ЄС ліквідних українських товарів, за рахунок чого має забезпечуватися нарощування імпорту продукції, необхідної для модернізації виробництва;

підтримку тенденції вирівнювання сальдо в торгівлі споживчими товарами з метою заощадження коштів на закупівлю енергоносіїв та підтримки платіжного балансу; забезпечення відповідності ступеня лібералізації режиму імпорту рівню тієї фінансової допомоги, яку Україна отримує від Євросоюзу на виконання своїх зобов'язань щодо цієї лібералізації;

застосування заходів обмеженого протекціонізму, спрямованих на сприяння імпорту інвестиційної продукції та обмеження імпорту споживчих товарів, надмірне ввезення яких може негативно вплинути на окремі галузі української економіки (насамперед на сільське господарство, харчову промисловість тощо).

Найбільш пріоритетним напрямом розвитку економічного співробітництва України з ЄС є активізація промислової кооперації в машинобудуванні та металообробці, сільському господарстві, харчовій та легкій промисловості, електроенергетиці тощо. Це потребує невідкладної адаптації українських підприємств до умов та вимог ЄС.

Значна перешкода нарощуванню українського експорту може виникнути у сфері стандартизації та сертифікації. Тому доцільно активізувати масштабну переатестацію української експортної продукції, насамперед машинобудівної, хімічної, текстильної та харчової, відповідно до міжнародних стандартів і стандартів ЄС.

Необхідно також переглянути УПС, оскільки вона базується на правилах ГАТТ, які були змінені в 1995 р. У оновленому документі було б доцільно закріпити усі пільги та преференції, які існують нині у торгівлі України з країнами ЦСЄ.

Україна зацікавлена у таких конкретних кроках з боку ЄС:

Визнання України державою з ринковою економікою.

Відміна квотових обмежень у торгівлі металопродукцією та текстильними виробами.

Розширення переліку українських товарів, на які розповсюджується дія Генеральної системи преференцій ЄС.

Розширення операцій Європейського інвестиційного банку на Україну.

Збереження на певний перехідний період (до запровадження між Україною та ЄС режиму вільної торгівлі) преференційних торговельних та митних режимів, які існують нині між Україною та країнами-претендентами на вступ до ЄС. Важливим чинником розвитку економічного співробітництва України та ЄС є галузева співпраця. Вона передбачає не лише координацію і взаємодію між Україною та ЄС у конкретних галузях та сферах господарської діяльності, а й розширення кооперування. Особливо перспективною така кооперація є для металургійної промисловості України. Для її розвитку, однак, необхідно реструктуризувати металургійну промисловість України, приватизувати металургійні державні підприємства. Нині більшість металургійних підприємств України акціонована, у державній власності лишилися близько 8% підприємств чорної металургії і майже 14% - кольорової. Проте державні підприємства випускають понад 14% загального обсягу продукції галузі. Крім того, здійснене роздержавлення металургійних підприємств виявилося неефективним, тому необхідна їх подальша приватизація для формування ефективного власника.

Інвестування у українські металургійні заводи натикається на багато перешкод і породжує значні проблеми. Більшість технологічних процесів і устаткування на цих підприємствах безнадійно застаріли. Державне фінансування і відносно дешева робоча сила навіть у разі високих виробничих затрат давали їм змогу функціонувати без інвестицій у модернізацію устаткування. Внаслідок цього основні фонди металургійної промисловості України, зокрема чорної металургії, нині зношені майже на 74%. Проблемою галузі є також те, що загальні виробничі потужності металургійних підприємств значно перевищують реальні потреби українського ринку в їхній продукції, а чисельність працюючих на них не відповідає показникам Західних країн. Так, у чорній металургії України працює 480 тис. осіб, тоді як сумарна чисельність працюючих сталеливарної галузі в ЄС не перевищує 290 тис.

Такі підприємства іноземні інвестори не погоджуються купувати за балансовою вартістю цих об'єктів. У разі ж їх придбання вони налаштовані більшу частину нерентабельних потужностей негайно закрити, а на решті - скоротити чисельність зайнятих у 2-3 рази (в країнах ЄС продуктивність праці у сталеливарній галузі складає 500 т на одного працюючого, в країнах-кандидатах - 100 т, в Україні - близько 70 т). Зважаючи на те, що металургійні підприємства, як правило, є визначальними в економіці тих міст і областей, де вони розташовані, закриття навіть деяких з них спричинить істотне погіршання загального соціально-економічного стану цілого регіону - Східної України.

Крім того, в Євросоюзі діють жорсткі правила стосовно державної допомоги сталеливарній промисловості, тому й Україна має орієнтуватися на заборону державної підтримки металургійної промисловості. Як свідчить досвід країн Центральної Європи, впровадження цих правил створює величезні труднощі для держави.

Можливим варіантом закріплення України на ринку металопродукції країн ЄС є створення в цих країнах дочірніх та спільних підприємств українських металургійних комбінатів.

5.2 Моделі інтеграції України до європейської спільноти

В Європейському Союзі розрізняють два види міждержавної економічної інтеграції -"від'ємну інтеграцію" (на нашу думку, більш відповідним є термін "пасивна інтеграція") та "додатну інтеграцію".

Терміном "від'ємна інтеграція" позначають процес усунення Дискримінації у відносинах між господарюючими суб'єктами країн-членів відповідного інтеграційного об'єднання. Мова йде про взаємне зняття бар'єрів на шляху руху товарів, послуг та виробничих факторів. Під "додатною інтеграцією" (або ж "активною інтеграцією") розуміють розробку та проведення узгодженої структурної політики перебудови господарств країн угруповання, спрямованої на досягнення спільних економічних цілей. Як свідчить світовий досвід, стабільні інтеграційні ефекти мають місце тоді, коли обидва види інтеграції гармонійно доповнюють один одного.

У світлі щойно окреслених видів міждержавної економічної інтеграції про взаємовідносини України та ЄС можна сказати: на сьогодні навіть пасивна інтеграція України в ЄС перебуває на початковому етапі. Так, з боку ЄС застосовуються квотові обмеження щодо українського експорту металопродукції та текстильних виробів, обмеженим є також перелік українських товарів, на які поширюється дія Генеральної системи преференцій ЄС.

Для успішного розвитку інтеграційних процесів необхідні певні умови. Такими умовами, відповідно до Копенгагенських критеріїв прийняття держав у члени ЄС, зокрема, є:

- забезпечення прав людини;

- відсутність територіальних спорів з іншими державами;

- політична стабільність;

- наявність розвинутої ринкової економіки;

- економічна стабільність:

- темпи інфляції не повинні перевищувати 1,5-процентних пункти;

- процентна ставка за довгостроковими кредитами не повинна перевищувати 2-процентних пунктів процентної ставки трьох країн ЄС, в яких зростання цін є найменшим;

- дефіцит державного бюджету не повинен перебільшувати 3 % ВВП;

- державний борг не повинен бути більшим 60 % ВВП;

- коливання обмінного курсу національної валюж протягомдвох років не повинні бути більшими + 15 %.

Проголошений Україною курс на інтеграцію до ЄС, отже, має бути підкріплений діями щодо створення належних передумов цієї інтеграції. Поступ у налагодженні тісних інтеграційних відносин України з ЄС передбачає:

вирішення Україною всього комплексу проблем, пов'язаних зі вступом до СОТ;

узгодження торгового режиму України з відповідними нормами ЄС;

встановлення дієвого кордону України з Російською Федерацією, з Республікою Білорусь і Республікою Молдова;

досягнення домовленостей з ЄС щодо спрощення візового режиму між Україною та ЄС, спільного контролю над кордонами та поступового переходу до режиму вільного перетину кордону між Україною та ЄС;

реформування бухгалтерської системи України відповідно до міжнародних стандартів і стандартів ЄС;

приведення системи стандартів і технічних норм України у відповідність до стандартів і норм ЄС;

зняття перешкод, які стримують розвиток транспортної інфраструктури, створення бази для реконструкції дорожнього господарства;

підписання Угоди про асоціацію України та ЄС, яка має замінити чинну Угоду про партнерство та співробітництво;

дотримання Україною положень нормативних документів ЄС щодо статистичного обліку;

створення Митного союзу України з ЄС;

забезпечення поступового впровадження встановлених ЄС критеріїв вступу України до валютного союзу ЄС.

Окремо слід зупинитися на такому ключовому економічному критерії набуття тією чи іншою країною статусу асоційованого члена ЄС, як рівень душового доходу. Країна, що декларує намір стати асоційованим членом ЄС, має забезпечити такий рівень душового доходу свого населення, який би був не меншим половини середньодушового рівня доходів населення країн ЄС. Належний рівень цього показника надзвичайно важливий. По-перше, лише заможне населення здатне масштабно стимулювати через зростаюче споживання національне виробництво, підтримуючи тим самим стабільний економічний розвиток. По-друге, беззаперечною цінністю є політична і соціальна стабільність країни та незначний у ній маргінальний і криміногенний прошарок населення. Досягти цього можна лише в суспільстві з високим рівнем доходів переважної більшості населення. Маргіналізація та криміналізація є наслідками бідності.

Ще одним напрямом інтеграції України до ЄС є транскордонне співробітництво. Європейський Союз має давній досвід розвитку такого співробітництва у формі єврорегіонів. Цьому аспектові міждержавних стосунків тут приділяється особлива увага.

Єврорегіон - це певний географічний простір, що включає прикордонні території двох або більшої кількості держав, які домовляються про координацію діяльності на цьому просторі в економічній, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя. Створення єврорегіонів має на меті сприяти: економічному і соціальному згуртуванню населення, що там проживає; усуненню нерівності умов; протидії депресивним чинникам; захисту довкілля.

Необхідно зазначити, що ще в Договорі про заснування Європейського Співтовариства було передбачено, зокрема, спрямування спільних зусиль на скорочення розриву між рівнями розвитку різних регіонів Співтовариства, на зменшення економічного та соціального відставання тих регіонів, що перебувають у найменш сприятливих умовах. Для цього було створено спеціальний Європейський фонд регіонального розвитку, а також "Фонд згуртування", які здійснюють фінансування відповідних проектів.

Перший єврорегіон - Гронау - було створено у 1958 р. на кордоні ФРН та Голландії. Сьогодні Гронау включає 106 комун і округів Голландії і Німеччини із загальним населенням у 2 млн і загальною площею майже 8,4 тис. кв. км. Усього ж на німецько-голландському кордоні існує п'ять подібних утворень, що охоплюють весь прикордонний простір.

Досвід функціонування єврорегіонів свідчить, що співробітництво місцевої та регіональної влад дає змогу значно ефективніше виконувати їм свої функції. Щоб сприяти розвиткові цих стосунків, ЄС у 1980 р. ухвалив Європейську рамкову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними общинами й органами влади. Відповідно до неї кожна держава, що приєдналася до Конвенції, зобов'язується підтримувати та заохочувати транскордонне співробітництво між територіальними общинами й органами влади, які перебувають під її юрисдикцією, та територіальними общинами й органами влади, які перебувають під юрисдикцією інших держав-членів. Транскордонне співробітництво визначено Конвенцією як будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських стосунків між територіальними общинами й органами влади та на укладання з цією метою необхідних угод або домовленостей.

Згодом Конвенція була доповнена Протоколом щодо співробітництва між територіальними общинами й органами влади. Цей Протокол 3 листопада 1998 р. було підписано й Україною.

Цими документами визначено, що метою створення єврорегіонів є: полегшення і спрощення співробітництва територіальних співтовариств і органів місцевого самоврядування та державних органів; організація взаємного обміну досвідом та інформацією про планування і результати спільних проектів з урахуванням специфіки прикордонного співробітництва; обмін інформацією про планування і результати здійснення регіональних проектів; дослідження, розробка й реалізація прикордонних регіональних проектів відповідно до принципу субсидіарності; надання своїм членам консультаційних послуг; сприяння обміну працівниками адміністративного керування і підвищення їхньої кваліфікації у сфері прикордонного співробітництва; організація роботи, спрямованої на зміцнення у свідомості населення, що проживає на прикордонній території, переконання про необхідність прикордонного співробітництва і формування європейської самосвідомості, зміцнення солідарності європейських народів; культурний обмін, а також турбота і збереження спільної культурної спадщини. Співробітництво будується на принципі рівноправності, традиційних демократичних цінностях і ринковій свободі та може набувати форми публічного права.

Інтеграційні процеси в єврорегіонах характеризуються певними особливостями, а саме:

учасниками їх є не лише адміністративні органи, професійні союзи, а й торгово-промислові палати, що відіграють ключову роль у розвитку економічного співробітництва в межах регіону;

основою співробітництва є конкретні проекти, фінансування яких здійснюється з кількох джерел. Так, наприклад, щодо фінансування регіону Эмс-Долларт діє наступна схема: 50 % вит рат покриває ЄС, по 15 % - бюджети Голландії та Німеччини, а решту (20 %)) - безпосередні учасники проекту;

велика увага приділяється соціально-культурним програмам: зміцнення контактів у сферах освіти, охорони здоров'я, підтримки культури, науки, релігії та суспільних неформальних рухів.

Надається особливе значення особистим контактам і формуванню соціальної інфраструктури.

У цілому досвід функціонування єврорегіонів довів, що ці інституційні утворення мають високий потенціал щодо створення механізмів вирішення таких проблем міждержавних відносин, як:

зміцнення взаємної довіри та безпеки;

спільне використання енергетичних ресурсів;

спільна охорона довкілля та регулювання режиму річок;

збільшення обсягів залучення іноземних інвестицій;

вироблення спільних програм територіального розвитку регіону;

розвиток транспортно-експедиційної та прикордонної інфраструктури; розвиток спільної підприємницької та інформаційної інфраструктури;

ефективне використання людських ресурсів шляхом взаємного визнання документів про професійну освіту, кваліфікацію,створення єдиного ринку праці;

диверсифікація економіки національних частин єврорегіону;

розв'язання проблем етнічних меншин;

підтримка спільних місцевих ініціатив органів місцевого самоврядування та неурядових організацій, які стосуються спільних інтересів;

розвиток туризму.

Якщо до 1990 років єврорегіони створювалися в межах ЄС, то після 90-х вони вийшли за кордони Євросоюзу. Саме із створення низки єврорегіонів на кордоні Німеччини та Польщі почалася прискорена інтеграція останньої до ЄС, досвід цієї кооперації в Neise-Nysa, Pomerania, Spree-Neisse-Bober і Pro Europa Viadrina, безперечно, заслуговує пильної уваги і вивчення Україною.

Для України транскордонне співробітництво набуває особливого значення з огляду на очікуване розширення Євросоюзу. Але вже й нині Україна бере участь у трьох єврорегіонах - "Карпатський", "Буг" та "Нижній Дунай". Найбільший в Європі "Карпатський Єврорегіон" створено 14 лютого 1993 р. за участю прикордонних регіонів України, Польщі, Словаччини, Угорщини і Румунії (його діяльність цілком відповідає принципам Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами й органами влади); єврорегіон "Буг" створено 29 вересня 1995 р. за участю України та Польщі (у 1999 р. до нього увійшла Білорусь); єврорегіон "Нижній Дунай" створено 14 серпня 1998 р. за участю України, Молдови і Румунії. За участю цих же країн передбачається найближчим часом утворити ще один єврорегіон - "Верхній Прут".

11 травня 2002 р. Кабінет Міністрів України затвердив програму активізації розвитку єврорегіонів. Основними завданнями в ній визначено підтримку взаємовигідних зв'язків із сусідніми країна-ми-кандидатами на вступ до Євросоюзу, поступове усунення перешкод (зокрема, адміністративних і правових), що стримують розвиток транскордонної взаємодії.

Крім того, програма спрямована на реалізацію заходів щодо узгодження українського законодавства з питань регіонального співробітництва з міжнародними нормами. Для цього передбачено розробку і реалізацію регіональних і місцевих програм розвитку єврорегіонів, а також удосконалення законодавства України у сфері транскордонного співробітництва. Передбачено також створити систему моніторингу, контролю, інформаційного забезпечення розвитку єврорегіонів та сприяти розвитку транспортної, митної і прикордонної інфраструктур.

Як зазначено в програмі, фінансування окремих регіональних проектів і програм співробітництва буде здійснюватися з місцевих бюджетів, а також з інших джерел.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна:

1. аштанник В. Пріоритетні напрямки державної політики інтеграції України до Європейського Союзу. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - №2. - С.49-57.

2. Вопрос вступления Турции в ЕС в зеркале социологических опросов. www.regnum.ru.

3. Гальчинський А. Європа: суперечності політичної. www.proeuropa/news.

4. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізм реалізації. - Луцьк: Надстир'я, 2001.

5. Глобалізація і безпека розвитку під ред. Білоруса О.Г., Лук'яненко Д.Г. та ін. - К.: КНЕУ, 2001.-733с.

6. Голубій І.Є. Механізм застосування загальної системи референцій в ЄС. Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - Сер.: Міжнародні відносини. - К., 2002. Вип. 21-24.-С. 229-233.

7. Закон України від 22 грудня 1998 р. №332-ХІУ Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну. Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №11. - С. 202- 215.

8. Зовнішньоторговельний баланс України у 2004 році //www.ukrstat.ua.

9. Камінський А. Основи міжнародних відносин. - Львів: ЛНУ, 2001 - 208 с.

10. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - 277 с.

11. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні відносини ХХ ст. - К. Школяр, 1999. - 255 с.

12. Кравчук І. В., Парапан М. В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС. - К.: Слово, 2004. - 320 с.

13. Майєр Дж. М., Раух Дж. Е., Філіпенко А. Основні проблеми економічного розвитку. - К.: Либідь, 2003. - 688 с.

14. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Ржепішевського. - К.: ЦНЛ, 2004. - 672 с.

15. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-1970-ті роки): Підручник / В. А. Манжола, М. М. Білоусов, Л. Ф. Гайдуков та ін. - К.: Либідь, 1999. - 558 с.

16. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000-ті роки): Підручник / В. А. Манжола, М. М. Білоусов, Л. Ф. Гайдуков та ін. - К.: Либідь, 2001. - 622 с.

17. Паппас С. Європейське управління: Навч. посіб. - К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2004. - 192 с.

18. Парламентський вимір європейської інтеграції: Зб. матеріалів. - К.: Норапрінт, 2005. - 104 с.

19. Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України / За ред. С. Максименка. - К.: Логос, 2000. - 72 с.

20. Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами. - К.: К.І.С, 2004. - 360 с.

21. Современные международные отношения: Учебник / Под ред. А. В. Торкунова. - М.: РОССПЭН, 2000. - 584 с.

22. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В. В. Вольского. - М.: Крон-Пресс, 1998. - 592 с.

23. Страноведение: Учеб. пособие / П. И. Рогач и др. - Минск: БГЭУ, 2003. - 284 с.

24. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвит-ку. - К.: НІСД; НІУРВ, 1999. - 192 с.

Додаткова:

1. Борко Ю. А. От европейской идеи - к единой Европе. - М.: Деловая лит., 2003. - 464 с.

2. Волес В., Волес Г. Творення політики в Європейському Союзі: Пер. з англ. - К.: Основи, 2004. - 871 с.

3. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 216 с.

4. Европейский Союз: Справочник-путеводитель / Отв. ред. О. В. Буторина. - М.: Деловая лит., 2003. - 286 с.

5. Европейский Союз на пороге ХХI века: выбор стратегии развития / Отв. ред. Ю. А. Борко. - М., 2001. - 471 с.

6. Європейський Союз: консолідовані договори / Наук. ред. В. Муравйов. - К.: Port-Royal, 1999. - 206 с.

7. Європейський Союз: Словник-довідник / За ред. М. Марченка. - К.: К.І.С., 2005. - 142 с.

8. Копійка В. В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. - К.: Юрид. думка, 2005. - 448 с.

9. Копійка В. В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу. - К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2002. - 253 с.

10. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення: Навч. посіб. - К.: Ін Юре, 2001. - 448 с.

11. Ланцов С. А., Ачкасов В. А. Мировая политика и международные отношения: Учеб. пособие. - СПб.: Питер, 2005. - 448 с.

12. Міжнародні інтеграційні процеси сучасності / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, М. А. Дудченко та ін. - К.: Знання України, 2004. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru

...