Міжнародна економіка в системі економічних дисциплін

У сучасному світі протекціоністські заходи є різноманітними і часто прихованими.

Особливості сучасного протекціонізму:

а) на зміну митам приходять нетарифні методи захисту національного ринку;

б) часто носить вибірковий характер (заходи проти конкретних товарів, продукції певних галузей, окремих країн);

в) в країнах, що розвиваються, більше значення приділяється тарифним методам захисту внутрішнього ринку, в розвинутих країнах - нетарифним.

3. Мито - збір, що стягується з митної вартості товарів при перетині ними митного кордону держави за встановленими ставками.

Митний тариф - перелік товарів, що обкладаються митом в даній країні.

Класифікація мит:

1) за напрямками торгівлі (експортні, імпортні, транзитні);

2) за способами встановлення мит (адвалерні, специфічні, комбіновані);

3) за походженням (автономне, конвенційне);

4) як захист від недобросовісної конкуренції (компенсаційні, антидемпінгові).

Основні функції мита:

1) захист національних товаровиробників на внутрішньому ринку;

2) регулювання структури експорту та імпорту;

3) поповнення доходної частини державного бюджету.

Економічні наслідки введення мита.

Більшість країн світу є так званими малими країнами, тобто зміна попиту на імпортні товари в таких економіках не впливах на світову ціну (після введення мита внутрішня ціна зростає, а світова - не змінюється).

Й. Випадок малої країни.

Розглянемо ринок молока в країні А. D - крива попиту на молоко, S - крива внутрішньої пропозиції молока. Припустимо, що світова ціна Pw< Р* (внутрішньої ціни рівноваги), тому країні А вигідно імпортувати молоко. В умовах вільної торгівлі, то Рвн = Pw. За такої ціни S = S0, а D = D0. Різниця між попитом і пропозицією (D-S) = Im молока (D0 - S0).

Нехай уряд країни А для захисту національних виробників від іноземної конкуренції встановлює специфічне мито у розмірі Т за 1 т імпортного молока. Ціна імпортного молока (Pimм) на внутрішньому ринку = Pw + Т збитки споживачів (доходи - const якщо Р , вони можуть купити менше) обсяг імпорту .

Вплив мита на споживачів.

Після введення тарифу ціна імпортного товару і внутрішня ціна також продукція національних виробників стає більш конкурентноздатною.

Після введення тарифу ціна на внутрішньому ринку встановлюється на рівні: Pd = Pw+T внутрішній попит D з D0 до D1, а імпорт скорочується до (D1 - S1).

від введення тарифу страждають споживачі, оскільки змушені платити і за вітчизняне і за імпортне молоко дорожче, а споживати менше.

Чисті витрати споживачів від введення тарифу (а + b + c + d).

Вплив мита на виробників.

Введення мита на імпорт відповідає інтересам національних виробників товарів, що конкурують з імпортними, з причин:

а) обсяг продаж може зрости (ціна імпорту зросла попит на вітчизняну продукцію );

б) ціна імпорту зросла Рвн також може зрости додатковий виграш виробників.

Введення мита ціна з Рw до Pd внутрішнє виробництво і обсяг продаж в країні А з S0 до S1. Виграш (надлишок) виробників зростає. Розмір цього додаткового виграшу в галузі, що конкурує з імпортом, відповідає площі а.

Цей додатковий виграш виробників (площа а) значно < втрати споживачів (а + b + c + d). Пояснення: виробники виграють від підвищення цін лише на свою продукцію, а споживачі платять дорожче за весь продукт, що купується (імпортний і вітчизняний).

Митний тариф як дохід держави. Розмір цього доходу = Т(D1 - S1), тобто добуток ставки тарифу і обсягу імпорту (площа с). Важливо: 1) тарифна ставка має бути не надто високою, інакше імпорт може взагалі припинитися, тоді надходжень до бюджету від мит взагалі не буде; 2) порівняння затрати-результат, тобто, з одного боку, дохід держави від введення мита, з іншого - витрати пов'язані з його введенням (утримання митних служб, органів, що розробляють митне законодавство та ставки тарифів).

Імпортне мито та добробут суспільства.

Виграш - виробники та держава, втрати - споживачі. введення тарифу означає перерозподіл доходів від споживачів на користь виробників та держави.

Причому сукупний виграш виробників та держави (а + с) < втрат споживачів (а + b + c + d) чисті втрати добробуту суспільства (b + d). Обсяг втрат залежить від: а) розміру тарифу; б) еластичності попиту на імпорт по ціні.

ЙЙ. Випадок великої країни. Це ситуація монопсонії монопольна влада покупця (країни-імпортера). Країна вважається великою, якщо зміна внутрішнього попиту на імпорт впливає на рівень світової ціни. Наприклад, велика країна з ємним внутрішнім ринком стає значним імпортером, а країни імпортери є залежними від кон'юнктури на її внутрішньому ринку.

Нехай країна А є настільки значним споживачем зерна, що займає монопольне становище як покупець на ринку.

Dd - крива внутрішнього попиту на зерно, Sd - крива внутрішньої пропозиції, Dm - крива попиту країни А на імпортне зерно, Sx - крива пропозиції зерна з країн-експортерів.

Pf - світова ціна на зерно в умовах вільної торгівлі. При такій ціні Sd< Dd імпорт = Qd - Qs.

Введення мита у розмірі Т з кожної тони імпортного зерна Рвн (внутрішня ціна на зерно) , Sd (вітчизняна пропозиція зерна) , Dm (попит на імпортний цукор) Sx , але іноземні виробники не зацікавлені у суттєвому зменшенні обсягів продажу на цьому ємному ринку, щоб цього не допустити, вони змушені взяти на себе сплату частини мита.

Отже, в результаті введення тарифу внутрішня ціна зерна в країні А не підвищиться на всю величину мита, а буде дорівнювати новій світовій ціні, що понизилася, + тариф: Pd = Pw + T.

Хто втрачає, хто виграє?

Оскільки внутрішня ціна на зерно дещо зросла (Р) втрати споживачів (а + b + c + d), виграш виробників - а, держава отримала с+f (тариф на фізичний обсяг імпорту), оскільки величина тарифу більше, ніж приріст внутрішньої ціни.

Загальний ефект від введення тарифу для країни в цілому може бути або додатнім, якщо f > b + d, або від'ємним, якщо f < b + d. Розмір f залежить від еластичності пропозиції імпортного товару. f буде тим більшою, чим менші розміри скорочення імпорту і більше частка мита, сплату якого можна перекласти на іноземного виробника.

4. Треба сказати, що рівень митних тарифів у післявоєнний період значно скоротився. Разом з тим вплив держави на зовнішню торгівлю навіть зріс внаслідок розширення форм і методів нетарифних торгових обмежень. За оцінками зараз у світі їх існує не менше 50. Нетарифні обмеження дають країнам більше свободи, оскільки мало регулюються міжнародними організаціями.

Найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі є квота або контингент.

Квотування або контингентування - обмеження у кількісному або вартісному виразі обсягу продукції, дозволеної до ввезення до країни (імпортна квота) або вивезення з країни (експортна квота) за певний період.

Режим квотування реалізується шляхом видачі ліцензій. Неліцензійована торгівля забороняється.

Наслідки введення квот на імпорт.

Припустимо, що країна А імпортує цукор. Sd - внутрішнє виробництво цукру, Dd - попит на цукор в даній країні. В умовах вільної торгівлі Рвн = Pw. За такої ціни Dd > Sd, обсяг попиту лише у розмірі S0 покривається вітчизняними виробниками, а різниця між попитом D0 та пропозицією S0 покривається за рахунок імпорту (Im = D0 - S0).

тже, за ціни Pw виникає розрив між попитом і пропозицією - внаслідок кількісного обмеження імпорту частина попиту залишилася незадоволеною. Єдиний спосіб врівноваження попиту і пропозиції - це зростання внутрішньої ціни до Pd. Pd встановлюється на рівні точки перетину кривої попиту Dd та нової кривої пропозиції на внутрішньому ринку (Sd + Q).

Наслідки квотування для добробуту.

Р з Pw до Pd D з D0 до D1, S з S0 до S1, Im з (D0 - S0) до (D1 - S1) = Q .

Споживачі - втрачають: (a+b+c+d+e) - чисті втрати споживачів, виробники - виграють: а - чистий виграш виробників. (c+d) - або дохід держави, якщо продаються ліцензії, або додатковий виграш імпортерів, якщо вони отримують ліцензії безкоштовно. виграш - виробники та держава, втрати - споживачі.

Отже, чисті втрати для країни від введення квот (b+е).

Таким чином, результати впливу квот та мит на рівень добробуту ідентичні (обсяг ліцензованого імпорту має бути меншим, ніж попит на імпорт на внутрішньому ринку). Різниця: дохід від введення мита завжди отримує держава, а при встановленні квоти дохід повністю або частково належить імпортерам.

Але поступово квота витісняє мито як інструмент обмеження імпорту.

Причини переважання квот над митами:

а) квота - кількісне обмеження імпорту імпортери не можуть розширювати обсяги продаж шляхом зниження цін. Мито не дає такої гарантії;

б) квотування більш гнучкий і оперативний інструмент, оскільки зміна митних тарифів регламентується національним законодавством і міжнародними угодами, а рішення про запровадження режиму квотування, як правило, приймається урядом;

в) шляхом розподілення квот держава може підтримувати конкретні підприємства.

Розглянемо інші види нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі такі як, добровільне обмеження експорту, експортні субсидії, імпортні депозити та демпінг.

Добровільне обмеження експорту (ДОЕ) означає, що країна-імпортер змушує свого партнера (експортера) «добровільно» скоротити свій експорт або в результаті політичного тиску або під впливом погроз застосування більш жорстких протекціоністських заходів (наприклад, розпочати антидемпінгове розслідування).

ДОЕ так би мовити переносяться з кордонів країни-імпортера до кордону країни-експортера. По суті ДОЕ є тою самою квотою, але яка вводиться не країною-імпортером, а країною-експортером. Однак, оскільки країни-експортери зазвичай опираються тиску, який чиниться на них, вважається, що ДОЕ як засіб торгової політики є менш ефективним порівняно з квотами.

На сьогодні подібні угоди обмежують експорт автомобілів, телевізорів, текстильних виробів з Японії та нових індустріальних країн до США та країн ЄС.

Основна причина використання: практично не заборонене ГАТТ/СОТ.

Експортні субсидії - це пільги фінансового характеру, що надаються державою експортерам для розширення вивезення їхніх товарів за кордон. Результат субсидій - більш низька ціна на зовнішньому ринку порівняно з внутрішньою.

ГАТТ/СОТ забороняє пряме субсидування експорту (сплата дотацій експортеру), проте мають місце приховані експортні субсидії (пільги в оподаткуванні, кредитуванні, страхуванні).

Наслідки надання експортних субсидій

Щоб експорт збільшувався, ціна має зменшуватися. Субсидія покриває збитки від зменшення цін. Виробникам стає більш вигідно експортувати свій товар, ніж продавати його на внутрішньому ринку Sd за рахунок зростання пропозиції на зовнішньому ринку внутрішня ціна зростає з Pw до Pd.

Субсидія = розмір субсидії на одиницю товару, що експортується, помножений на обсяг експорту (S1 - D1). Навіть, якщо припустити, що внутрішня ціна зросте на всю величину субсидії (що можливо при надзвичайно великій еластичності попиту на імпорт на світовому ринку), витрати держави на субсидування експорту - (b+c+d+e+f).

Виграш - виробники, втрати - споживачі та держава. чисті втрати добробуту суспільства - (b+f).

В реальності втрати можуть бути ще більшими. Еластичність попиту на імпорт в країнах-імпортерах не є надто значною, тому внутрішні ціни в країні-експортері зростуть на меншу величину, ніж субсидія, отже, бюджетні витрати будуть більшими, ніж площа (b+c+d+e+f).

Імпортні депозити - внесення імпортерами на безпроцентні рахунки у банках на території імпортуючої країни грошових коштів у валюті контракту в сумі, що дорівнює всій або частині вартості імпортного товару (в Україні не більше 50 %). Це форма завдатку, яку вносить імпортер до банку на строк від моменту набрання договором юридичної сили до моменту проходження товарами через митний кордон країни.

Демпінг - експорт товарів за цінами нижче собівартості; або

Демпінг - експорт товарів за цінами нижчими, ніж існують на внутрішньому ринку країни-експортера. Це форма міжнародної цінової дискримінації.

Можливості виникнення демпінгу:

а) експортні субсидії;

б) монополістична практика (ринкова ситуація, коли еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку є нижчою, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмі-монополісту продавати свої товари на внутрішньому ринку за більш високими цінами, ніж на зовнішньому, де попит є більш еластичним по ціні, а конкуренція більша).

У відповідності з вимогами ГАТТ/СОТ з метою захисту від демпінгу держава-імпортер може вводити антидемпінгові мита, цьому має передувати спеціальне розслідування з метою встановлення самого факту демпінгу і збитків від нього. Однак часто фірми, які виготовляють продукцію, що заміщує імпорт, ініціюють антидемпінгові розслідування, коли демпінгу як такого немає, а низькі ціни імпортних товарів пояснюються більш низьким рівнем витрат у іноземних конкурентів.

6. Міжнародний рух капіталів

1. Поняття міжнародної міграції капіталу. Причини вивозу капіталу.

2. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу.

3. Основні форми міграції капіталу. Прямі та портфельні іноземні інвестиції: поняття, форми та сучасні особливості.

Фіксований виступ: Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну.

1. Міжнародний рух капіталу є важливою формою сучасних міжнародних економічних відносин. Доповнюючи і опосередковуючи міжнародний рух товарів, міжнародне переміщення капіталу стає визначальним у міжнародній економіці. Темпи зростання прямих іноземних інвестицій випереджають щорічний приріст міжнародного товарообороту.

У теоріях міжнародної торгівлі припускалося, що фактори виробництва володіють лише внутрішньою, а не міжнародною мобільністю, тобто можуть вільно переміщуватися між різними галузями, але не можуть експортуватися та імпортуватися. В реальному житті фактори володіють високою міжнародною мобільністю, причому капітал має більшу міжнародну мобільність порівняно з фактором праця. Причини: а) менші витрати по переміщенню капіталів; б) капітал, так би мовити, менш вибагливий.

Міжнародний рух капіталу - рух фінансових потоків між кредиторами та позичальниками в різних країнах, між власниками та їх фірмами, що знаходяться за кордоном.

Міжнародна міграція капіталу - або фінансова операція (без фізичного переміщення з країни до країни виробничих будівель, споруд, машин та обладнання), або фізичне переміщення машин та обладнання до іншої країни, коли вони є внеском у статутний капітал компанії, що створюється або купується.

Спочатку вивіз капіталу був притаманний лише для невеликої кількості промислово розвинутих країн, які здійснювали експорт капіталу на периферію світового господарства. Сьогодні, в міжнародній економіці, вивіз капіталу є функцією будь-якої економіки, що динамічно розвивається. Капітал вивозять і провідні розвинуті країни, і середньо розвинуті, і ті, що розвиваються, особливо нові індустріальні країни.

Причини вивозу капіталу:

1) отримання більшого прибутку за кордоном з причин:

- наявності в країнах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини та робочої сили;

- більш низького рівня оподаткування;

- зменшення доходності капіталу внаслідок його надлишку (перенакопичення) на внутрішньому ринку;

2) існування попиту і пропозиції капіталу в різних регіонах світового господарства;

3) можливості освоєння місцевих ринків (капітал експортується, щоб прокласти дорогу експорту власних товарів);

4) стабільне політичне становище і сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні;

5) більш низькі екологічні стандарти в приймаючій країні порівняно з країною-донором капіталу.

2. Особливості сучасної міграції капіталів між країнами:

1) на шляху міжнародного руху капіталів існують певні бар'єри та обмеження, але їх менше, ніж на шляху переміщення робочої сили;

2) капітали у фінансовій формі можуть переміщуватися по світу дуже швидко завдяки сучасним засобам телекомунікацій;

3) міжнародний рух капіталів пов'язаний з ризиками (політичний, валютний інформаційний);

4) якщо торгівля між країнами зумовлена різницями в забезпеченості факторами виробництва, міжнародний рух капіталу може заміщувати зовнішню торгівлю. Наприклад, країна з надлишковим капіталом може експортувати або капіталоємні товари, або сам капітал. При цьому економічне зростання, що досягається в результаті міжнародного переміщення капіталу, є більшим, ніж те, яке країна могла б отримати в результаті зовнішньої торгівлі;

5) якщо торгові партнери приблизно однаково забезпечені факторами виробництва, а зовнішня торгівля між ними пояснюється іншими причинами (ефектом масштабу, схожістю уподобань споживачів тощо), міжнародний рух капіталу буде доповнювати торгівлю. Приклад. Країна експортує капіталомістку продукцію попит на капітал національна процентна ставка , коли вона перевищить світову процентну ставку, дана країна з експортеру капіталу перетвориться на його імпортера. Отже, світова торгівля в цьому випадку змінила рівень процентної ставки, сприяючи імпорту капіталу.

Основні форми міжнародного руху капіталу:

1) за функціональним призначенням (позичковий та підприємницький);

2) за цільовим призначенням (прямі та портфельні інвестиції);

3) за джерелами походження (приватний, державний капітал, капітал міжнародних організацій);

4) за строками (коротко-, середньо- та довгостроковий капітал).

З практичної точки зору найбільш важливим є функціональний поділ капіталу на прямі та портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - створення за кордоном філії національної компанії або купівля контрольного пакету акцій іноземної компанії.н акцій іноземної компПІІ - довгострокові капіталовкладення в приймаючій країні, які дозволяють інвестору брати участь в управлінні і контролювати об'єкт інвестування.

Основні форми прямих іноземних інвестицій:

- створення за кордоном підприємств, в т.ч. дочірніх компаній та філій;

- купівля існуючих підприємств приймаючої країни;

- придбання частки акціонерного капіталу, яка забезпечує контроль з боку інвестора (на сьогодні - 10-25% акціонерного капіталу компанії);

- створення СП;

- спільна розробка природних ресурсів.

До числа прямих інвесторів відносяться також фінансові підприємства (банки, інвестиційні, страхові компанії), які є посередниками на фінансовому ринку і через які здійснюються ПІІ. Придбання контрольних пакетів акцій іноземних банків або фінансових компаній також вважається прямим інвестуванням. Депозити та інші звичайні банківські операції вважаються портфельними інвестиціями.

Портфельні зарубіжні інвестиції - придбання іноземних цінних паперів, в розмірах, які не дають інвестору безпосереднього контролю за діяльністю закордонного підприємства. Портфельні інвестори отримують лише прибуток на свої цінні папери і не беруть участі в управлінні підприємством.

Особливості ПЗІ:

1) мають більшу ліквідність (здатність перетворити цінні папери на готівкову валюту) порівняно з прямими інвестиціями;

2) основна причина здійснення - отримання максимального прибутку за умов допустимого рівня ризику;

3) форма захисту грошей від інфляції і отримання спекулятивного доходу;

4) переважна частина портфельних зарубіжних інвестицій здійснюється між розвинутими країнами;

5) міжнародний ринок портфельних інвестицій за обсягами є значно більшим міжнародного ринку прямих інвестицій, однак є значно меншим внутрішнього ринку портфельних інвестицій розвинутих країн (портфельні інвестори надають перевагу купівлі національних цінних паперів порівняно іноземними. За оцінками лише 5-10% портфельних інвестицій виходять за національні кордони і вкладаються в іноземні цінні папери).

7. Інші аспекти міжнародної міграції капіталу

1. Припущення моделі: а) 2 країни виробляють один і той же товар; б) використовуються 2 фактори - капітал та праця; в) досконала конкуренція; г) збільшення використання одного з факторів виробництва веде до зростання граничного продукту іншого фактору; д) відсутні амортизація і податки.

АК - обсяг капіталу, яким володіє країна I, АКґ - країна II. ККґ- капітал, яким володіють обидві країни. S1 та S2 - гранична продуктивність капіталу.

В умовах немобільності капіталу між країнами. Прибуток на капітал = реальній процентній ставці (відсутня амортизація).

АК > АКґ (країна I володіє більшим обсягом капіталу, ніж країна II), але його прибутковість менша, ніж в країні II (r < rґ, КС< КґD).

Країна Й Країна ЙЙ

внутрішній обсяг вироблюваної продукції

(площа під кривими граничних продуктів)

(a + b + c + d + e + f (i + j + k)

дохід власників капіталу

(a + f) (j + k)

дохід власників фактору праця

(b + c + d + e )

В умовах вільного руху капіталу між країнами. Прибутковість інвестицій в країнах є різною рух капіталу з країни I до країни II прибутковість в обох країнах збалансується на рівні BR, причому експорт капіталу з країни I = імпорту капіталу в країну II.

обсяг вироблюваної продукції

з (a + b + c + d + e + f) до (a + b + c + d) з (i + j + k) до (i + j + k +g + h + e + f)

правда, сегмент (h + e + f) в країні II - продукт, вироблений за допомогою іноземного капіталу, який треба віддати у вигляді прибутку інвесторам з країни I.

прибутковість капіталу

, бо частина капіталу перемістилася , обсяг наявного капіталу

до країни II

з (a + f) до (a + b + d + e + f + h) з (j + k) до k

дохід власників фактору праця

 з (b + c + d + e ) до с

з i до (i + j + g)

Для всього світу. Обсяг виробництва з (a + b + c + d + e + f) + (i + j + k) до (a + b + c + d) + (e + f + g + h + i + j + k), тобто на (g + h), причому h належить країні I і виникає внаслідок більш ефективного використання її капіталу в результаті його інвестування до країни II, а g належить країні II і виникає в результаті припливу капіталу з країни I.

Висновок. Міжнародний рух капіталів, як і міжнародне переміщення товарів, веде до зростання сукупного світового виробництва за рахунок більш ефективного перерозподілу та використання факторів виробництва.

2. У 70-ті роки почали говорити про феномен корпорацій, міжнародних за характером їх діяльності. На міжнародні компанії припадає більша частина міжнародних прямих інвестицій та міжнародної торгівлі. Результат діяльності МК: зміни в характері інвестицій (до виникнення МК інвестиції були скоріше портфельними, ніж прямими) та напрямків їх руху (раніше капітал переміщувався з розвинутих країн до країн, що розвиваються, тепер - з розвинутих країн до розвинутих).

Основні риси МК:

1) система міжнародного виробництва (філії розташовані в різних країнах, а керуються з одного центру);

б) висока частка внутрішньо фірмової торгівлі;

в) певна незалежність дій по відношенню до приймаючих країн та країн базування;

г) глобальна структура зайнятості;

д) розробка передача та використання новітніх технології в межах корпорації.

Основні інструменти механізму розвитку МК:

1) розвиток спеціалізації та кооперування виробництва (за рахунок спеціалізації - ефективність виробництва, за рахунок кооперування - ефективність кінцевого результату);

2) трансфертні ціни - ціни на ресурси, що застосовуються у внутрішньофірмовому обороті МК; - ціни, що встановлюються на спеціалізовані та кооперовані міждержавні поставки в рамках МК, виходячи з необхідності максимізації прибутку та зменшення податків (щоб мінімізувати податки та імпортні мита - трансфертні ціни нижче ринкових; щоб уникнути високого оподаткування прибутку - компоненти імпортуються за завищеними проти ринкових цінами).

Результат використання трансфертних цін - нижча вартість та більша конкурентоспроможність.

3) централізована фінансова політика і політика інвестицій, які ґрунтуються на стратегічному плануванні розвитку МК;

4) специфічним методом розвитку МК є підкуп та хабарі місцевим органам управління;

5) інший специфічний метод розширення МК - реінвестування прибутку в країнах їх діяльності.

Можливі аргументи з боку країн базування проти діяльності МК:

а) перенесення разом з капіталом робочих місць за кордон;

б) втрата частини бюджетних надходжень (прибуток з вивезеного капіталу оподатковується за кордоном).

Однак макроекономічний аналіз підтверджує, що країна базування отримує в цілому позитивний результат від більш ефективного використання національного капіталу за кордоном і перекриває негативні ефекти, що виникають в результаті скорочення зайнятості та рівня податків, які збираються.

Можливі аргументи з боку приймаючих країн проти діяльності МК:

а) сировинна орієнтація розміщення капіталу;

б) монополізація ринку (подавляють національних виробників);

в) заниження прибутків завдяки централізованій фінансовій політиці (використання трансфертних цін, валютного та податкового законодавства на свою користь);

г) можливий політичний вплив (контролюючи економіку МК контролюють і політику).

Результатом цієї критики є державне регулювання іноземних інвестицій в приймаючих країнах, яке має такі форми: заборона інвестування в окремі галузі; встановлення умов інвестування (використання місцевих деталей та напівфабрикатів, розширення експорту вироблюваної продукції, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, підготовка місцевих кадрів).

Основний аргумент на користь залучення іноземних інвестицій приймаючими країнами: отримання додаткових ресурсів, включаючи капітал, технології, управлінський досвід та кваліфіковану працю стимулювання розвитку національної економіки; до того ж, МК частину свого виробництва спрямовують на експорт розвиток експортних можливостей приймаючої країни.

Наслідки діяльності МК на міжнародних ринках:

1) МК мають колосальний економічний потенціал і тому визначають характер міжнародних економічних зв'язків і стратегію розвитку світової економіки в сучасних умовах; МК контролюють більше Ѕ обсягу світової торгівлі, а 1/3 міжнародного товарообміну є їхніми внутрішньофірмовими поставками неторгового характеру; вони забезпечують або контролюють більше 60% інвестицій у розвинутих країнах, володіють 50-80% патентів і ліцензій на високі технології;

2) Окрім традиційної форми МЕВ - зовнішньої торгівлі, МК активно розвивають нові форми обміну - виробниче співробітництво, обмін науково-технічними знаннями і досвідом, іншими послугами;

3) МК стимулювали значне ускладнення продукції; часту зміну і поновлення продукції, швидке розширення її асортименту; зростання кількості взаємозамінюваних продуктів; зростання ступеню обробленості сировини і матеріалів; розширення поставок проміжної продукції.

Міжнародний кредит.

Основні причини розвитку: а) потреби фінансування зростаючої міжнародної торгівлі; б) розвиток внутрішнього кредитного ринку найбільш розвинутих країн світу.

Міжнародне кредитування - рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати процентів.

Міжнародне кредитування враховується у платіжному балансі за статтею інші інвестиції.

Сучасні тенденції розвитку міжнародного кредиту: збільшення обсягів, продовження та диференціація термінів кредиту.

Основні інструменти міжнародного кредитування:

Позики - пряме позичання коштів у кредитора без або з використанням боргового цінного паперу. Суб'єкти: уряди, банки, міжнародні організації. Можуть бути короткостроковими і довгостроковими.

Торгові кредити - пряме надання кредитів торговими партнерами по операціях з товарами та послугами та авансові платежі, пов'язані з цими операціями. Суб'єкти: уряди, фірми, неурядові організації. Як правило, короткострокові.

Валюта - банкноти і монети, що знаходяться в обігу і використовуються для здійснення розрахунків. Національна валюта, що знаходиться у нерезидентів, є пасивом, а іноземна валюта, яку тримають резиденти - активом. Знаходиться у розпорядженні грошових органів і банків.

Депозити - деноміновані в національній або іноземній валюті перевідні депозити, які безперешкодно перетворюються на готівку і можуть бути використані для здійснення платежів. Так само депозити резидентів за кордоном вважаються пасивом, депозити нерезидентів в межах даної країни - активом. Використовуються грошовими органами та банками.

Інші активи та пасиви - інші види руху капіталу (внески країн до міжнародних організацій).

Рух позичкового капіталу в міжнародній економіці може розглядатися як специфічний випадок торгівлі. Кожна країна світу вирішує для себе: спожити весь отриманий дохід або спрямувати частину його на заощадження, тим самим збільшити споживання в майбутньому, або, взявши кредит, спожити сьогодні більше, ніж вона виробила.

Якщо країна надає свої заощадження іншим країнам, вона виступає в ролі кредитора. Коли ж вона використовує іноземні кредити, то стає позичальником. Країна-кредитор ніби торгує своїм поточним споживанням, розраховуючи отримати в обмін майбутнє споживання. Країна-позичальник продає майбутнє споживання в обмін на поточне.

Міжчасова торгівля - збільшене поточне споживання за рахунок скорочення споживання в майбутньому (позичання) або зменшене поточне споживання на користь більшого споживання в майбутньому (кредитування).

Крива виробничих можливостей показує вибір між споживанням певної кількості товару сьогодні або в майбутньому. Якщо виробництво в країні складає А, то сьогоднішнє споживання будь-якого товару - ОР, а в майбутньому - OF. Якщо країна скоротить поточне споживання до AG, то, віддавши зекономлені кошти в кредит і отримавши їх назад з процентом, вона зможе розширити майбутнє споживання на GH.

HD = GF x (1 + r), де r - процентна ставка за кредит.

Основа розвитку між часової торгівлі або системи міжнародного позичання та кредитування - різні переваги країн (одні надають перевагу поточному споживанню, тобто споживання > виробництва додаткове споживання покривається позичанням, а інші країни - обмеженню поточного споживання для його розширення в майбутньому мають кошти для надання кредитів). торгівля імпорт капітал інвестиція

8. Міжнародна міграція робочої сили

Так, замість того щоб постачати на експорт трудоінтенсивні товари, країна, яка має надлишковий запас фактору праця, може перемістити частину своїх громадян до країн-імпортерів її продукції для роботи по виготовленню там своїх товарів. Як правило, в економічному плані це приносить більшу вигоду, ніж торгівля трудомісткими товарами.

Розрізняють внутрішню міграцію, яка відбувається між регіонами однієї країни, та зовнішню, що охоплює декілька країн. Наука “Міжнародна економіка” розглядає лише зовнішню міграцію.

Завдання на семінар: основні види міжнародної міграції (еміграція, імміграція; зворотна, незворотна; переселенська, трудова).

Рухом робочої сили в міжнародних масштабах керують ті ж стимули, що і потоками товарів і капіталів: вони спрямовуються туди, де за інших рівних умов вища ціна на них.

Міжнародна трудова міграція - один з найбільш складних елементів в міжнародних економічних відносин, оскільки на відміну від руху товарів і капіталів, цей процес залучає живих істот.

Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення з країни в країну строком більш ніж на рік.

Причини міжнародної міграції робочої сили:

- економічні (національні різниці в оплаті праці, безробіття, діяльність МК, які сприяють поєднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або рух капіталу до трудонадлишкових районів);

- позаекономічні (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні).

Міжнародна міграція робочої сили пов'язана з певними витратами і у той же час несе певний виграш. Витрати міграції - економічні (витрати, пов'язані з переїздом з однієї країни в іншу; витрати на пошук роботи в іншій країні); соціальні (адаптація в новій країні, вивчення звичаїв, порядків та чужої мови). Виграш: економічний (більша зарплата, краща освіта для дітей та медичне обслуговування) та позаекономічний (політична свобода, свобода віросповідань).

Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони. Міжнародний ринок праці об'єднує національні і регіональні ринки робочої сили. Міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.

Напрямки міжнародних міграційних потоків часто змінюються. До початку ХХ ст. більше половини усіх мігрантів переселялася до США. Інша половина розподілялася між британськими домініонами (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський союз) і країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія). Після другої світової війни збільшилися масштаби міжнародної міграції робочої сили, а також змінилися її пріоритетні напрямки.

Основні сучасні напрями міжнародної міграції робочої сили:

1) з країн, що розвиваються, до розвинутих країн;

2) між розвинутими країнами;

3) між країнами, що розвиваються;

4) міграція кваліфікованих спеціалістів з розвинутих країн до країн, що розвиваються (НІК,ОПЕК); причини такої міграції: економічні (висока зарплата), життєві (подивитися світ, спробувати свої сили).

Отже, розвинуті країни є основним напрямком імміграції, а країни, що розвиваються - джерелом еміграції.

Переваги та недоліки міжнародної міграції робочої сили

Країна-експортер робочої сили
Переваги	Недоліки
Надходження переказів емігрантів; відповідне зменшення витрат держави на суспільні блага (освіта, охорона здоров'я, допомоги по безробіттю); інвестування мігрантів при їх поверненні на батьківщину; скорочення безробіття.	Від'їзд висококваліфікованих кадрів веде до скорочення технологічного потенціалу, загального наукового та культурного рівня; недоотримання податків.
Країна-імпортер робочої сили
Переваги	Недоліки
Підвищення конкурентоздатності вітчизняних товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаних з меншою ціною іноземної робочої сили; освіта, кваліфікація іммігрантів дає країні суттєву економію на професійній підготовці; додаткові податкові надходження з працюючих іммігрантів; зростання виробництва і зайнятості внаслідок припливу іноземних робітників та їх попиту на вітчизняну продукцію; поліпшення демографічної ситуації.	Додаткове навантаження на державний бюджет (сплата допо-мог по безробіттю, збільшення витрат на охорону порядку, утри-мання суспільних шкіл); можлива соціальна напруга в суспільстві (якщо іноземці займають робочі місця, на які претендують місцеві).

Економічний ефект міжнародної міграції робочої сили

Припустимо, що головною причиною міжнародного руху робочої сили є різниці в рівні реальної середньої зарплати в різних країнах.

LA та ALґ - обсяг трудових ресурсів, яким володіє відповідно країна I та II. LLґ - пропозиція праці в світі. S1 та S2 - граничний продукт фактору праця відповідно в країні I та II. Вартість граничного продукту фактору праця - ставка реальної зарплати.

Для світу в цілому: сукупний обсяг виробництва з (a + b + c + d + e + f) + (i + j + k) до (a + b + c + d) + (i + j + k + g + h + e + f), тобто на g+h внаслідок більш ефективного розподілу робочої сили між країнами, причому h належить країні I, g - країні II.

3. Особливість міжнародної міграції робочої сили порівняно із зовнішньою торгівлею: система регулювання міграції розвивається в бік більшої жорсткості (провідна тенденція у світовій торгівлі - лібералізація торгових зв'язків).

Національна міграційна політика - комплекс законодавчих, організаційних та інших заходів, що регулюють в'їзд до країни та виїзд з неї.

Зараз усі країни занепокоєні зростаючими масштабами міграції (особливо нелегальної) і вводять більш жорсткі обмеження на в'їзд. Це пов'язано перш за все з тим, що позитивні економічні ефекти міграції можуть перекриватися негативними ефектами.

Основні форми державного регулювання міграції:

1) встановлення кількісних квот на в'їзд іммігрантів (число іммігрантів в цілому, для окремих галузей та великих фірм); мета квот: забезпечення поступовості припливу мігрантів, виключення неконтрольованого в'їзду;

2) прийняття програм, що фінансуються з бюджету, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої сили або на стимулювання рееміграція (економічна допомога країнам масової еміграції, професійна підготовка іммігрантів, сплата їм спеціальних допомог);

3) обмеження приватного характеру (вимоги до здоров'я іммігрантів, віку, політичного та соціального обличчя);

4) часові обмеження (жорсткий контроль за строками перебування мігрантів у приймаючій країні);

9. Платіжний баланс

1. Дані про міжнародні економічні зв'язки національної економіки із зовнішнім світом систематизуються в платіжному балансі кожної країни. З нього ми можемо отримати інформацію про результати міжнародних угод країни із світовим господарством за певний період.

Платіжний баланс (ПБ) - статистичний звіт, в якому узагальнюються дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період (квартал або рік).

Принципи укладання ПБ:

1) принцип подвійного запису: кожна операція в ПБ відображається двома записами на однакову суму по кредиту та дебету рахунку. У Кредиті записуються угоди, в результаті яких відбувається відплив цінностей і приплив валюти до країни (знак “+”). Наприклад, продаж товарів, послуг за кордон, отримання пенсій з-за кордону, придбання іноземцями акцій вітчизняних підприємств. У Дебеті записуються угоди, в результаті яких країна витрачає валюту в обмін на певні цінності (знак “-”). Наприклад, імпорт товарів, послуг, придбання ліцензій, переказ прибутків іноземних компаній з даної країни, надання довгострокових кредитів.

2) резиденти-нерезиденти: в ПБ фіксуються угоди між резидентами та нерезидентами.

3) ринкова ціна: для реєстрації в ПБ використовуються ринкові ціни.

4) розрахункова одиниця: ПБ складається в національній валюті або більш стабільній валюті (як правило, доларах США). Міжнародні операції можуть проводитися в різних валютах, але при складанні ПБ вони за відповідними курсами переводяться в одну валюту. Рекомендується застосовувати середньозважений курс на дату здійснення операції.

Сума всіх кредитових проводок ПБ повинна співпадати із сумою всіх дебетових, а загальне сальдо має дорівнювати нулю. Однак на практиці баланс ніколи не досягається. Це відбувається тому, що дані, які характеризують різні сторони одних і тих же операцій, беруться з різних джерел. Наприклад, дані про експорт товарів містяться у митній статистиці, в той час як дані про надходження іноземної валюти на рахунки підприємств за поставки по експорту беруться з банківської статистики. Різниця між кредитом та дебетом, що виникає в результаті часових та вартісних розбіжностей, називається «чисті помилки та упущення». Вони є балансуючою статтею.

Класифікація статей платіжного балансу

Для того, щоб ПБ міг використовуватися для економічного аналізу, його дані мають бути певним чином згруповані.

1. Рахунок поточних операцій

1.1. Товари та послуги

Товари

Експорт

Імпорт

Послуги

Експорт

Імпорт

1.2. Доходи

Оплата праці

Доходи від інвестицій

1.3. Поточні трансферти

2. Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій

2.1. Рахунок операцій з капіталом (капітальні трансферти, купівля продаж нефінансових активів (ліцензій, патентів, торгових марок))

2.2. Фінансовий рахунок

2.2.1. Прямі інвестиції

У вітчизняну економіку

За кордон

2.2.2. Портфельні інвестиції

Активи

Пасиви

Інші інвестиції (міжнародні кредити, міжнародні депозити)

Активи

Пасиви

Резервні активи

Чисті помилки та упущення

Загальне сальдо

Кредит (+)	Дебет (-)
I. Рахунок поточних операцій
1. Експорт товарів	2. Імпорт товарів
Сальдо балансу зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельне сальдо)
3. Експорт послуг	4. Імпорт послуг
5. Оплата праці, що надійшла від нерезидентів	6. Оплата праці нерезидентам
7. Чисті доходи від інвестицій
8. Чисті поточні трансферти
Сальдо балансу поточних операцій
II. Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій
9. Чисті капітальні трансферти
10. Отримані іноземні інвестиції	11. Вітчизняні інвестиції за кордон
12. Отримані довгострокові і короткострокові кредити	13. Надані довгострокові і короткострокові кредити
14. Чисті помилки та упущення
Сальдо балансу операцій з капіталом і фінансових операцій
Сальдо балансу офіційних розрахунків
	15. Чисте збільшення офіційних валютних резервів.

Сальдо по рахунку поточних операцій має дорівнювати за абсолютною величиною і бути протилежним за знаком сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансовими активами і зобов'язаннями.

Рахунок поточних операцій.

Товари

Ex товарів - Im товарів = сальдо товарного торгового балансу (позитивне (надлишок) - якщо Ex > Im, від'ємне (дефіцит) - якщо Ex < Im). Дефіцит торгового балансу оцінюється як ознака слабкості зовнішньоекономічних зв'язків даної країни, а надлишок свідчить про стійкі позиції на світовому ринку.

Фактори, що впливають на товарний експорт:

1. Співвідношення цін у вітчизні і за кордоном. Більші темпи інфляції менша конкурентоздатність скорочення обсягів експорту.

2. Доходи за кордоном. Реальні доходи іноземних покупців попит на вітчизняний експорт вітчизняний експорт .

3. Імпортні квоти та мита за кордоном. Високі тарифи та малі квоти у торговельних партнерів скорочують вітчизняний експорт.

4. Валютний курс. Валютний курс національної валюти експортні ціни експорт .

Імпорт товарів визначається цими ж факторами. За інших рівних умов обсяг імпорту даної країни зростає, якщо рівень цін на вітчизняні товари є відносно вищим, ніж на аналогічні іноземні товари. Зростанню вітчизняного імпорту сприяють низькі тарифи в цій країні, значні імпортні квоти, високе котирування вітчизняної валюти на іноземних валютних ринках.

Паралельно з рухом товарів відбувається міжнародна торгівля послугами.

Експорт та імпорт послуг знаходиться під впливом тих самих факторів, що і експорт та імпорт товарів.

Доходи в ПБ поділяються на:

1) оплату праці (з/п та інші виплати в грошовій або натуральній формі, отримані працівниками за межами своєї країни);

2) доходи від інвестицій (дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, проценти по наданих кредитах).

Чому доходи відносяться до поточних операцій, а не до руху капіталу? - Доходи від зарубіжних інвестицій відносяться до поточних операцій, а не до руху капіталу, оскільки вважаються компенсацією за надані іноземними інвестиціями послуги.

Поточні трансферти

Трансферти характеризують некомпенсовану передачу країні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. Поточні трансферти включають перекази приватних та державних коштів як з-за кордону, так і в державу без отримання натомість товарів, послуг (пенсії, грошові перекази з-за кордону, безоплатна допомога іншим країнам).

Рахунок операцій з капіталом

За цим рахунком, крім капітальних трансфертів, відображається придбання і реалізація нефінансових активів (ліцензій, патентів, торгових марок).

Капітальні трансферти - безоплатна передача країні (надання країною) коштів, що використовуються на інвестиційні цілі або власності на основний капітал. Наприклад, інвестиційні гранти на будівництво доріг, лікарень тощо; списання боргів; передача будівель та споруд колишнім СРСР країнам-членам Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) після виведення військ з їх території; приватні пожертви на інвестиційні цілі (будівництво бібліотеки).

Фінансовий рахунок

У ньому відображаються операції з активами і зобов'язаннями (пасивами) резидентів по відношенню до нерезидентів за відповідний період. Розрізняють чотири функціональні групи активів та зобов'язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, резерви і інші інвестиції.

Резервні активи країни є ліквідними валютними активами її центрального банку. До офіційних резервів відносять: монетарне золото, готівкова іноземна вільноконвертована валюта, депозити і цінні папери іноземних урядів, спеціальні права запозичення (SDR) і резервна позиція в МВФ.

Основна функція валютних резервів: підтримка макроекономічної стабільності. Офіційні валютні резерви є інструментом регулювання курсу національної валюти країни.

Зростання офіційних резервів в центральному банку - це витрати іноземної валюти, ця операція є імпортоподібною (дебет, знак “-”). Зменшення офіційних резервів - пропозиція іноземної валюти зростає, дана операція є експортоподібною (кредит, знак “+”).

Позитивне сальдо рахунку руху капіталу та фінансових операцій визначається як чистий приплив капіталу. Відповідно, чистий відплив (вивіз капіталу) - дефіцит цього рахунку.

Баланс поточних операцій + баланс операцій з капіталом і фінансовими інструментами = баланс офіційних розрахунків (включаючи статтю «Чисті помилки та упущення»).

Якщо резиденти витрачають на купівлю іноземних товарів, послуг, активів більше, ніж отримують від продажу іноземцям своїх товарів, послуг, активів (дефіцит балансу офіційних розрахунків), то погашення заборгованості (покриття дефіциту ПБ, оскільки він повинен мати загальне нульове сальдо) здійснюється:

- шляхом продажу частини активів іноземцям, тобто за рахунок вкладення іноземного капіталу в економіку даної країни у формі прямих та портфельних інвестицій;

- за допомогою закордонних кредитів;

- за рахунок скорочення центральним банком офіційних резервів іноземної валюти;

- шляхом коректування валютного курсу.

У закритій економіці уся вироблена продукція продається в межах країни і витрати поділяються на споживання (С), інвестиції (І) та державні витрати (G). У відкритій економіці частина продукції експортується, а отже, величина витрат нерезидентів на товари та послуги, вироблені в межах країни, має враховуватися при розрахунку виробленої продукції. З іншого боку, сума внутрішніх витрат на споживання, інвестиції і державні витрати за включає і витрати на товари і послуги, вироблені за кордоном, тобто витрати на імпорт.

...