Міжнародна економіка в системі економічних дисциплін

Ознакою відкритої економіки є наявність у розподіленому національному продукті чистого експорту (NX) - різниця між сумами експорту (Ех) та імпорту (Im).

Yа = C+I+G,

Yв = C+I+G+NX,

де Yа - вироблений у закритій економіці (автаркії) національний продукт;

Yв - вироблений у відкритій економіці національний продукт;

Чистий експорт є важливим показником стану економіки. Якщо права частина - це сукупні витрати на продукцію, вироблену в межах країни, то зміни чистого експорту можуть викликати зміни сукупної пропозиції та зайнятості.

Основна тотожність системи національних рахунків показує, як пов'язані між собою сукупна пропозиція, внутрішні витрати, чистий експорт.

NX = Y - (C + I + G), якщо Y > (C + I + G) (внутрішні витрати), країна експортує різницю, якщо навпаки, - імпортує різницю.

Взаємозв'язок поточного рахунку та рахунку руху капіталів і фінансових операцій може бути представлений шляхом послідовного перетворення основної тотожності національних рахунків:

Y = C + I + G + NX

Віднімаючи від обох частин рівняння (C + G), отримаємо:

Y - (C +G) = I + NX

Зліва - національні заощадження (Sn). Переписавши дане рівняння отримаємо:

I - Sn = -NX

Така форма запису основної тотожності національних рахунків показує взаємозв'язок між міжнародними потоками коштів, призначених для нагромадження капіталу (I - Sn) і міжнародними потоками товарів та послуг (NX). (I - Sn)>0 означає надлишок внутрішніх інвестицій над внутрішніми заощадженнями; характеризує рахунок руху капіталу; показує обсяг інвестицій, що фінансуються за рахунок іноземних позик. Рахунок поточних операцій фіксує кошти, що надходять з-за кордону в обмін на вітчизняний чистий експорт товарів та послуг. Тому NX відображає рахунок поточних операцій.

З основної тотожності національних рахунків випливає, що рахунок руху капіталу і поточний рахунок платіжного балансу врівноважують один одного:

NX = - (I - Sn) = Sn - I

Якщо I > Sn, то надлишок інвестицій має фінансуватися з-за кордону, за рахунок іноземних позик. Ці позики дозволяють країні імпортувати товарів та послуг більше, ніж експортувати (Im>Еx), тобто чистий експорт є від'ємною величиною (NX<0). Країна на світовій арені виступає як боржник. Отже, дефіцит балансу поточних операцій фінансується в основному чистим припливом капіталу на рахунок руху капіталу. Навпаки, якщо Sn>I, то надлишкові заощадження використовуються для кредитування зарубіжних партнерів. Їм необхідні ці кредити, оскільки експорт товарів та послуг з даної країни перевищує її імпорт (Еx>Im), тобто чистий експорт має знак “+”. На світовій арені країна виступає в якості кредитора. Отже, активне сальдо поточного рахунку супроводжується чистим відпливом капіталу, оскільки надлишкові кошти поточного рахунку будуть використані для купівлі нерухомості за кордоном або надання кредитів іншим країнам.

4. Визначивши основні показники, які відображають процеси, що відбуваються у відкритій економіці, і показавши взаємозв'язок між ними, можна побудувати модель міжнародних потоків товарів та капіталів.

Модель малої відкритої економіки

Малою називають економіку, на яку припадає незначна частка світового ринку, і яка не може вплинути на рівень світової ставки проценту. Отже, ставка проценту в малій відкритій економіці не врівноважується заощадженнями та інвестиціями як в закритій економіці, а дорівнює світовій ставці проценту r* - реальній процентній ставці, що панує на світових фінансових ринках.

Припущення моделі:

1) обсяг випуску в економіці знаходиться на рівні, заданому виробничою функцією: Y = f(K,L);

2) обсяг споживання прямо пропорційно залежить від доходу у розпорядженні: С = С(Y-T);

3) обсяг інвестицій обернено пропорційно залежить від світової реальної ставки проценту: I = I(r*).

NX = Sn - I(r*)

Якщо, у відкритій економіці ставка проценту, що визначається на світовому фінансовому ринку, виявиться вищою рівня ставки проценту в закритій економіці (r*>r), то Sn > I (внутрішні заощадження перевищать інвестиції) від'ємне сальдо рахунку руху капіталу, а оскільки він врівноважує рахунок поточних операцій, то сальдо рахунку поточних операцій буду додатнім (-(Sn - I) = NX).



Фактори, що визначають обсяги заощаджень та інвестицій (бюджетно-податкова політика, зміна світової процентної ставки) впливають на сальдо поточного рахунку, рахунку руху капіталу і балансу офіційних розрахунків.

Економічна політика в моделі відкритої малої економіки

Припущення: сальдо рахунку поточних операцій = 0 (NX =0). У цьому випадку і сальдо руху капіталу (I - Sn) має нульове сальдо. За допомогою цієї моделі можна передбачити наслідки макроекономічної політики, що проводиться як в даній країні, так і в інших країнах.

Бюджетно-податкова політика визначає величину національних заощаджень. Стимулююча бюджетно-податкова політика, що проводиться за допомогою збільшення G, в країні означає зниження обсягу національних заощаджень. Якщо G , обсяг національних заощаджень з Sn1 до Sn2, оскільки Sn = Y - (C + G). У малій відкритій економіці виникає надлишок інвестицій порівняно із заощадженнями. додатне сальдо рахунку руху капіталу, що врівноважується дефіцитом рахунку поточних операцій (I - Sn = -NX).

Стимулююча бюджетно-податкова політика, що проводиться за допомогою скорочення податків (Т) у малій відкритій економіці має той же результат. Зменшення податків дохід у розпорядженні (Y -T), стимулює споживання (С) і скорочує обсяги національних заощаджень.

Вплив на стан платіжного балансу малої відкритої економіки бюджетно-податкової політики інших країн. Якщо економіки цих країн також є малими, то їхня стимулююча бюджетно-податкова політика здійснює дуже незначний вплив на економіку даної країни.

Якщо ж стимулюючу бюджетно-податкову політику проводить уряд країни, яка є великою відкритою економікою, її результатом буде скорочення рівня світових заощаджень, а, отже, підвищення світової ставки проценту.

Якщо світова процентна ставка з r*1 до r*2, обсяг інвестицій у малій відкритій економіці дефіцит рахунку руху капіталу і додатне сальдо рахунку поточних операцій (Sn - I = NX). Якщо процентна ставка - зворотній результат.

Висновок: міжнародні потоки товарів та послуг, з одного боку, та капіталів, з іншого, тісно взаємопов'язані. Політика, що стимулює інвестиції, до додатного сальдо рахунку руху капіталу і дефіциту поточного рахунку. Політика, що стимулює заощадження, має наслідком дефіцит рахунку руху капіталу і додатне сальдо рахунку поточних операцій ПБ.

10. Міжнародний валютний ринок

1. Валюта та вихідні її поняття.

2. Поняття міжнародних валютних відносин та сутність міжнародного валютного ринку.

3. Моделі валютного ринку.

4. Вплив девальвації на стан валютного ринку.

5. Вплив девальвації на чистий експорт.

1. Основою національної валютної системи є національна валюта - законний платіжний засіб на території країн, що її випустили.

Гроші, що використовуються в МЕВ, стають валютою.

Валюта поділяється на такі категорії:

1) національна;

2) іноземна - платіжний засіб інших держав, що використовується на території даної країни. Є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках в банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави.

3) резервна - валюта(и), в якій(их) країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання обмінного курсу валюти країни, покриття від'ємного сальдо платіжного балансу. Основними резервними валютами на сьогодні є долар США, євро, японська ієна, фунт стерлінгів;

Передумови набуття статусу резервної валюти: панівні позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, у золотовалютних резервах; розвинута мережа кредитно-банківських установ; ємний ринок позичкових капіталів, лібералізація валютних операцій, вільна конвертованість валюти.

Переваги резервної валюти для країни-емітента: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою; сприяння укріпленню позицій національних експортерів на світовому ринку.

Зобов'язання для країни, валюта якої є резервною: підтримка відносної стабільності цієї валюти, неможливість проведення девальвації, введення валютних і торгових обмежень.

4) тверда - валюта, що характеризується стабільним обмінним курсом, зміни якого відповідають основним макроекономічним закономірностям.

Конвертованість валюти - здатність резидентів та нерезидентів вільно обмінювати національну валюту на іноземну.

Розрізняють:

· вільну конвертованість означає, що валюта без обмежень обмінюються на будь-які іноземні валюти.

· часткова конвертованість означає існування в країні валютних обмежень;

· неконвертованість означає існування в країні заборони обміну валют для резидентів і нерезидентів;

· внутрішня конвертованість - право резидентів купувати, тримати та проводити операції з іноземною валютою в межах країни. Стосується угод між резидентами в межах своєї країни і означає, наприклад, право українця обміняти гривні на долари, покласти їх на валютний рахунок в банку;

· зовнішня конвертованість - право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.

Валютне котирування - встановлення валютного курсу на основі обраних ринкових механізмів.

Виділяють:

· пряме котирування (за 1-цю приймається іноземна валюта - 5,32 грн. за 1 дол.)

· зворотне (за одиницю приймається національна грошова одиниця (наприклад, фунт стерлінгів)). Значення зворотного котирування: можливість порівняння курсу національної валюти на різних валютних ринках.

· кросс-котирування - визначення курсів двох валют один до одного через курс кожної з них по відношенню до третьої валюти, зазвичай долара США. Основні котирування встановлюються на міжбанківському валютному ринку.

Коли використовується термін “валютний курс”, як правило, мається на увазі номінальний обмінний курс. Номінальний валютний (обмінний) курс - це відносна ціна валют двох країн, або ціна одиниці валюти однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої.

Знецінення (девальвація) національної валюти - зростання ціни одиниці іноземної валюти в національних грошових одиницях в умовах плаваючих (фіксованих) валютних курсів. Навпаки, подорожчання (ревальвація) - зменшення ціни.

2. Міжнародні валютні відносини - сукупність економічних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві і обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних економік.

Міжнародні валютні відносини опосередкують міжнародні економічні відносини (МЕВ), які відносяться до сфери виробництва. Існує прямий та зворотний зв'язок між валютними відносинами та виробництвом. З одного боку, міжнародні валютні відносини обслуговують міжнародний обмін товарами, послугами, капіталами. Але, хоча валютні відносини є похідними по відношенню до виробництва, вони мають відносну самостійність і зворотно впливають на нього. В сучасному світі більшість валютних операцій пов'язана не з обслуговуванням міжнародної торгівлі та міжнародного руху факторів виробництва, основною метою їх проведення є отримання спекулятивного прибутку. Неочікувані припливи або відпливи такого спекулятивного капіталу можуть завдавати суттєвої шкоди національним економікам.

З розвитком міжнародного обміну товарами, послугами, капіталом, робочою силою розвивається і міжнародний валютний ринок. Імпортери потребують іноземну валюту, щоб оплатити свої покупки. Експортери, отримавши валютну виручку в іноземній валюті, продають її в обмін на національну. Інвестори, вкладаючи капітал в економіку певної країни, потребують її валюту.

Валютний ринок - сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу валют різних країн;

- місце, де укладаються валютні угоди, тобто відбувається обмін однієї валюти на іншу за певним номінальним валютним курсом.

Особливості світового валютного ринку: 1) національні валютні ринки є інтегрованою складовою частиною світового; 2) цілодобове функціонування (це можливо за допомогою сучасних засобів телекомунікації); 3) значний обсяг операцій; 4) суб'єкти з високим рейтингом; 5) операції здійснюються лише з провідними світовими валютами.

Учасники валютного ринку: центральні та комерційні банки, валютні біржі, брокерські фірми, міжнародні корпорації. Основні: комерційні банки (обслуговують і фірми (експортерів, імпортерів), і приватних осіб (туристи, іноземні перекази, приватні інвестиції)).

Функції валютного ринку: 1) забезпечення валютно-кредитного та розрахункового обслуговування експортно-імпортних операцій, а також валютних операцій, пов'язаних з інвестуванням капіталу за межі національної економіки;

2) надання можливостей хеджування (страхування валютних ризиків), тобто це компенсаційні дії, до яких вдається покупець або продавець на валютному ринку, щоб вберегти свій дохід в майбутньому від зміни валютного курсу. Наприклад, український імпортер, якому необхідні долари, щоб оплатити імпортні поставки через 3 міс., з метою застрахувати себе від валютного ризику в майбутньому, може перевести гривні в долари за сьогоднішнім курсом і покласти долари на депозит на 3 міс., щоб заробити процент. Тим самим імпортер ніби страхує себе від ризику підвищення курсу долара через 3 міс., що призвело б до того, що йому доведеться платити більше за ту ж кількість валюти.

3) здійснення валютних спекуляцій.

Види валютних операцій:

1) угоди спот або негайної поставки (протягом 2 днів);

2) строкові операції:

a. форвардні;

b. ф'ючерсні;

c. опціонні;

3) валютні свопи.

Строковий валютний курс = курс спот на момент укладення угоди “+” премія або “-” дисконт за умов прямого котирування. Дисконт (премія) - знижка (надбавка) в залежності від процентних ставок на національну валюту та валюту, до якої вона котирується. Висока процентна ставка валюта продається на форвардному ринку з дисконтом по відношенню до валюти з більш низькою процентною ставкою. Різниця між форвардним валютним курсом та курсом спот вираховується:

,

де es - курс спот (кількість національної валюти на одиницю іноземної), iA, iB - процентні ставки по депозитам в іноземній та національній валюті, t - строк форварду в днях.

3. Попит і пропозиція валюти

Курс валюти визначається взаємодією попиту та пропозиції на валютному ринку.

Припущення моделі: а) валюта використовується лише в угодах по експорту та імпорту товарів і послуг (не враховуємо відносини з приводу міжнародного руху капіталу); б) після закінчення експортно-імпортної операції резиденти хочуть мати на руках національну валюту.

Отже, імпорт товарів, послуг створює попит на іноземну валюту і одночасно пропозицію національної валюти, експорт - пропозицію іноземної та попит на вітчизняну валюту за кордоном.

Припустимо, що на ринок іноземної валюти виходять українські імпортери та експортери, які торгують зі США. Попит на долари (ММ) має негативний нахил: чим вище курс долара (чим більше грн. дають за 1 долар), тим менше попит на долари з боку імпортерів, оскільки американські товари стають дорожчими для українців.

Крива пропозиції доларів (ЕЕ) має позитивний нахил: чим вище курс долара, тим більше попит на українські товари, оскільки вони стають дешевшими для іноземців.

Існують 2 основні системи валютних курсів: система вільно плаваючих, або гнучких валютних курсів та система фіксованих валютних курсів.

1) Центральний банк не втручається в діяльність валютного ринку; рівноважний валютний курс встановлюється в точці А (перетину попиту і пропозиції). Зростання попиту ззовні на товари даної країни до попиту на валюту цієї країни і, відповідно, до зростання пропозиції іноземної валюти за даного рівня валютного курсу (крива ЕЕ - вправо). В результаті валюта даної країни подорожчає. Якщо ж попит переключиться з вітчизняних товарів на іноземні, зросте попит на іноземну валюту за даного рівня валютного курсу (крива ММ - вправо), що призведе до знецінення національної валюти.

2) Центральний банк фіксує валютний курс і зобов'язується підтримувати незмінним його рівень. Дії ЦБ при відхиленні валютного курсу від встановленого рівня - проведення інтервенції, щоб підтримати проголошений рівень валютного курсу.

Якщо НБУ зафіксує курс гривні на рівні 5,5 гривні за 1 дол. (рівноважне значення 5,2), то пропозиція доларів або попит на гривні буде вищою, ніж попит на долари або пропозиція гривень (S$ > D$ або DUAH > SUAH). Такий стан на валютному ринку свідчить про позитивне сальдо балансу поточних операцій. Дії НБУ: інтервенції (скуповування дол. і продаж гривень), щоб задовольнити попит на гривні. Це можливо, якщо НБУ володіє достатніми резервами в гривнях.

Якщо НБУ зафіксує курс дол. нижче рівноважного значення (5,0 гривні за 1 дол.), D$ > S$ або SUAH > DUAH. У цьому випадку наявний дефіцит балансу поточних операцій. Дії центрального банку: інтервенція (продаж доларів, скуповування гривні), щоб задовольнити попит на долари. Необхідні достатні резерви іноземної валюти.

Якщо резервів центрального банку не достатньо для підтримки фіксованого валютного курсу протягом тривалого періоду офіційно проголошується про ревальвацію або девальвацію національної валюти.

Проблема: якщо про недостатність валютних резервів стане відомо спекулянтам, вони почнуть збуватися від національної валюти, скуповуючи іноземну, в очікуванні отримати прибуток при її продажу після девальвації. В результаті таких спекулятивних дій центральний банк може дуже швидко втратити резерви іноземної валюти. (проблема: можливість спекуляцій; результат - втрата валютних резервів; завдання ЦБ). Тому завдання центрального банку - або девальвувати валюту раніше, ніж почнуться спекулятивні атаки, або перейти до системи гнучкого валютного курсу.

Вихідний стан: за умов фіксованого валютного курсу виникає нерівновага платіжного балансу. Від'ємне сальдо балансу офіційних розрахунків означає перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Один із способів досягнення нульового сальдо платіжного балансу - девальвація національної валюти.

Припущення моделі: 1) попит і пропозиція валюти визначається величиною чистого експорту (міжкраїнові переливи капіталу врівноважують один одного і не впливають на сальдо платіжного балансу). Торгівля здійснюється 2-ма товарами (один експортується, інший імпортується). 2) Резиденти, приймаючи рішення, орієнтуються на ціни, виражені в національній валюті. Так, попит на імпорт з боку вітчизняних споживачів залежить від ціни імпортного товару, вираженій в національній валюті. Пропозиція вітчизняного товару, що експортується, залежить від ціни цього товару, вираженій в національній валюті. Зміни доходу та їх вплив на попит тут не враховуються. 3) Це короткострокова кейнсіанська модель, яка припускає «жорсткість» зарплат та цін, крива сукупної пропозиції - горизонтальна пряма.

Р - ціна вітчизняного товару, що експортується; P* - ціна імпортного товару, виражена в іноземній валюті; MD - крива попиту на імпорт; чим вище ціна імпортного товару, тим менше попит на імпорт; ЕР* - ціна імпортного товару, виражена в національній валюті (Е - курс іноземної валюти);

М = MD(ЕР*)

На мал. ціни виражені в іноземній валюті, крива попиту побудована для даного рівня валютного курсу Е.



Дев

альвація (зростання Е) зсуває MD вліво до M'D. Обсяг імпорту з М до М', оскільки вартість імпорту в національній валюті з ЕР* до Е'Р*. попит на іноземну валюту з Р*М (площа АВСD) до девальвації до P*M' (площа AEFD) після девальвації.

XD - крива попиту на експорт; чим вище ціна товару, що експортується, виражена в іноземній валюті, тим нижче зовнішній попит на нього.

X = XD(P/E)

Р/Е - ціна експортного товару, виражена в іноземній валюті (ціна товару, що експортується, в національній валюті поділена на валютний курс).

Девальвація (зростання Е) ціна експортного товару в іноземній валюті з Р/Е до Р/Е' зростання попиту на експортні товари з боку іноземців обсяг експорту з Х до Х'. До девальвації пропозиція іноземної валюти (валютні надходження від експорту) - (Р/Е)Х (площа АВСD), після - (P/E')X' (площа AKEF).

Чиста пропозиція іноземної валюти в даній моделі: (Р/Е)Х - Р*М, що відповідає величині чистого експорту, вираженого в іноземній валюті.

Проблема: Однак, зросла чи зменшилася експортна виручка в результаті девальвації, а отже, зменшилася чи зросла чиста пропозиція іноземної валюти, важко сказати з певністю. З одного боку, ціна експортного товару v обсяг експорту ^. З іншого боку, курс іноземної валюти в результаті девальвації національної ^ кількість іноземної валюти, що надходить за експортні товари v. Експортна виручка зросте, якщо площа AKEF > АВСD. Тоді чистий експорт , чиста пропозиція іноземної валюти , валютний ринок врівноважується. Якщо площа АВСD > AKEF , експортна виручка зменшується. Тоді девальвація веде до скорочення експортних надходжень, погіршення торгового балансу, зменшення чистої пропозиції іноземної валюти та зростання нестабільності на валютному ринку.

Умова Маршала-Лернера

Вплив девальвації на величину валютних надходжень від експорту залежить від еластичності попиту на експорт (XD).

Якщо еластичність мала і складає менше 1, крива XD відносно крута, площа АВСD > AKEF, отже, експортна виручка внаслідок девальвації зменшується. Її скорочення навіть може перевищувати виграш, отриманий від скорочення імпорту. У цьому випадку девальвація ще більше погіршить торговий баланс і стане причиною нестабільності на валютному ринку.

Якщо еластичність попиту на експорт значна (крива XD відносно полога, площа AKEF > АВСD), експортна виручка в результаті девальвації , чистий експорт , пропозиція іноземної валюти . Валютний ринок прийде до рівноваги.

Однак, якщо еластичність попиту на імпорт також є незначною, чистий експорт може , чиста пропозиція іноземної валюти .

Умова Маршалла-Лернера передбачає припущення: вихідний стан економіки відповідає нульовому сальдо балансу товарів та послуг і, отже, рівноважному стану валютного ринку.

В даній ситуації, умовою поліпшення чистого експорту в результаті девальвації є умова Маршалла-Лернера:

еХ + еМ > 1

де еХ та еМ, відповідно коефіцієнти еластичності попиту на експорт та на імпорт.

Якщо, наприклад, еХ (еластичність попиту на експорт) = 1 (тобто попит зростає тими ж темпами, що і падає ціна), то девальвація не впливає на обсяги експортної виручки в іноземній валюті. Якщо попит на імпорт має якусь еластичність, девальвація скорочує обсяг імпорту, отже, чистий експорт зростає. Якщо еМ = 1, а експорт також має якусь еластичність, або якщо кожна з еластичностей перевищує Ѕ, то чистий експорт зросте.

Важливо: якщо вихідний стан економіки відповідає від'ємному чистому експорту, то умова Маршалла-Лернера має бути більш жорсткою: сума еластичностей має бути більше, ніж у випадку з нульовим чистим експортом, що необхідно для подолання первісного дефіциту балансу товарів та послуг і стабілізації стану на валютному ринку.

Вплив девальвації (ревальвації у випадку позитивного сальдо торгового балансу) на чистий експорт: еластичності зростають з подовженням часового періоду, тобто у довгостроковому періоді досягається зростання чистого експорту внаслідок девальвації.

Сальдо торгового балансу, як правило, погіршується протягом деяких місяців після девальвації, і лише потім виявляється зворотна тенденція.

Реакція чистого експорту на девальвацію може бути представлена J-кривою, яка носить таку назву внаслідок своєї форми.

J-крива показує тимчасове погіршення торгового балансу внаслідок зменшення курсу національної валюти, що веде до подальшого його поліпшення.



Короткостроковий період (при нульовому чистому експорті) обсяги експорту та імпорту слабко реагують на більш низький валютний курс, умова Маршалла-Лернера не виконується, торговий баланс погіршується, валютний ринок тимчасово відхиляється від стану рівноваги.

Довгостроковий період. Девальвація позитивно впливає на NX. Спекулянти не очікують падіння курсу не проводять спекулятивних атак. Ситуація на валютному ринку стабілізується.

Причини уповільненої реакції експорту та імпорту на зміну валютного курсу: має пройти час, щоб укласти нові контракти і здійснити поставку за новими цінами, щоб змінити параметри виробництва.

Висновок: девальвація може використовуватися як інструмент економічної політики лише на основі ретельних попередніх досліджень.

11. Валютні курси

1. Взаємозв'язок номінального та реального валютних курсів.

2. Поняття паритету купівельної спроможності (ПКС). Теорії абсолютного та відносного ПКС.

3. Економічна політика та реальний валютний курс.

1. Найчастіше, коли використовують поняття “валютний курс”, йдеться про номінальний валютний курс - співвідношення вартості однієї валюти до іншої.

Реальний валютний курс - номінальний валютний курс, перерахований з врахуванням зміни рівня цін у своїй країні та тій, до валюти якої котирується національна валюта.

де е - номінальний обмінний курс іноземної валюти (1$ = 5,33 грн.), Р* - рівень цін за кордоном (в іноземній валюті), Р - рівень внутрішніх цін (в національній валюті).

Приклад. Візьмемо ціни 2-х споживчих кошиків (наборів товарів та послуг, що купуються типовим американцем та українцем). Вартість кошику американця - 100 дол., українця - 500 грн. При номінальному валютному курсі: 1$ = 5 грн., споживчий кошик в США коштує 500 грн. (5 грн./$ х 100$). Отже, реальний валютний курс:

R = 1 кошик американця = = 1 кошик українця

Зростання цього показника - це реальне знецінення гривні по відношенню до долара. Можливі причини такої зміни реального валютного курсу:

- номінальне знецінення гривні (подорожчання долара);

- зростання ціни споживчого кошику в США;

- зменшення ціни споживчого кошику в Україні.

Знецінення гривні курс долара з 5 до 6 грн. за 1 долар; ціна американського кошику, виражена в грн. . При курсі 1 дол. = 6 грн. реальний валютний курс складе:

R = 1 кошик американця = = 1,2 кошика українця

Реальне знецінення в даному випадку - це падіння купівельної спроможності гривні в США порівняно з її купівельною спроможністю в Україні.

Зменшення даного показника (внаслідок подорожчання гривні, зменшення ціни споживчого кошику в США або зростання ціни споживчого кошику в Україні) - реальне подорожчання гривні відносно долара.

Реальний валютний курс оцінює конкурентоздатність країни на світовому ринку товарів та послуг. R ^ (реальне знецінення національної валюти) вітчизняні товари і послуги, вартість яких перерахована в іноземну валюту, дешевшають для іноземців попит на вітчизняні товари ^ їх конкурентоспроможність ^. І навпаки, якщо R v (реальне подорожчання національної валюти) товари і послуги даної країни відносно дорожчають країна втрачає конкурентоздатність.

2. Купівельна спроможність долара, що обмінюється на національну валюту будь-якої країни за певним валютним курсом, є тим вищою, чим меншим є рівень доходів населення в цій країні.

Паритет купівельної спроможності ґрунтується на законі єдиної ціни - в умовах досконалої конкуренції в перерахунку на одну валюту один і той же товар в різних країнах повинен мати однакову ціну. Закон виражається формулою:

Pdi = Ed/f x Pfi,

де Pdi - ціна і-го товару в межах країни (в національній валюті), Pfi - ціна цього ж товару за кордоном (в іноземній валюті), Ed/f - курс іноземної валюти (кількість національної валюти за одиницю іноземної) в даній країні.

З рівняння 1 курс іноземної валюти:

Закон єдиної ціни може бути використаним і для міжнародних ринків, де обертається багато товарів.

Закон паритету купівельної спроможності - у довгостроковому періоді ціни на товари, призначені для міжнародного обміну, перераховані в одну валюту, очищені від податків і митних тарифів, мають бути однаковими.

Паритет купівельної спроможності (ПКС) - рівність купівельної спроможності різних валют при незмінному рівні цін в кожній з країн.

Купівельна спроможність національної валюти країни залежить від рівня її внутрішніх цін. Якщо рівень внутрішніх цін , купівельна спроможність національної валюти буде ; це має привести до пропорційного зменшення курсу національної валюти (зростання курсу іноземної). Якщо рівень внутрішніх цін v, купівельна спроможність національної валюти пропорційно подорожчає національна валюта.

Теорія абсолютного ПКС - обмінний курс між валютами двох країн дорівнює співвідношенню рівнів цін в цих країнах.

де е - курс іноземної валюти, Р - рівень внутрішніх цін, Р* - рівень цін за кордоном.

Таке визначення валютного курсу є більш досконалим порівняно із законом єдиної ціни, бо останній для визначення валютного курсу використовує ціну лише одного товару в різних країнах, а теорія абсолютного ПКС - співвідношення рівня цін на всі товари в цих країнах. Але і тут є певна проблема: як виміряти загальний рівень цін у вітчизні і за кордоном? Найбільш розповсюджений (але не бездоганний) спосіб - складання однакових кошиків гомогенних (однорідних) товарів, що споживаються населенням обох країн.

Здобуток теорії абсолютного ПКС: досягненню стабільності курсу національної валюти сприяє зменшення темпів внутрішньої інфляції, що в свою чергу зміцнює купівельну спроможність національної валюти.

Але в чистому вигляді ця теорія є непридатною через її недоліки:

- важко скласти кошики з абсолютно однакових товарів, що продаються в різних країнах;

- з плином часу склад кошиків також може змінюватися;

- існує велика кількість товарів, що не торгуються на світовому ринку, але ціна яких впливає на рівень внутрішніх цін;

- транспортні витрати та торговельні обмеження роблять конкуренцію на світовому ринку недосконалою і також заважають вирівнюванню цін;

- державні валютні обмеження можуть сильно викривляти валютний курс.

Теорія відносного ПКС - зміна обмінного курсу між валютами двох країн є пропорційною відносній зміні рівня цін у цих країнах. Іншими словами, номінальний валютний курс завжди змінюється настільки, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін в різних країнах. Якщо темпи інфляції в даній країні перевищують темпи інфляції за кордоном, то, за інших рівних умов, національна валюта матиме тенденцію до знецінення.

Приклад. Рівень інфляції в ЄС - 2% на рік, у США - 5%. Згідно теорії ПКС відбудеться 3% знецінення долара стосовно євро. 3% знецінення долара нівелює 3% перевищення інфляції в США порівняно з інфляцією в ЄС. У той же час купівельна спроможність валют цих країн не зміниться.

Якщо (Pd)0 - рівень внутрішніх цін у базовому році, (Pf)0 - рівень цін за кордоном у базовому році, (Ed/f)0 - валютний курс у базовому році, (Ed/f)1 - валютний курс у поточному році, (Pd)1 - рівень внутрішніх цін у поточному році, (Pf)1 - рівень цін за кордоном у поточному році, то валютний курс на основі відносного ПКС виражається:

(Ed/f)1 = (Ed/f)0 х

Курс базового року - курс у той період часу, протягом якого він був відносно стабільним; індекси - це індекс споживчих цін, індекс оптових цін або дефлятор ВВП.

3. Наше завдання: зв'язати платіжний баланс з реальним обмінним курсом та проаналізувати вплив макроекономічної політики на валютний курс у малій відкритій економіці.

Зобразимо на одному малюнку криві, що описують рахунок поточних операцій та рахунок руху капіталу. Крива NX має позитивний нахил (пряма залежність від валютного курсу: R ^ ціна вітчизняних товарів, виражена в іноземній валюті, v вітчизняний експорт NX ^). Рахунок руху капіталу представлений лінією (Sn - I) - це вертикальна пряма.

В т. А встановлюється рівноважне значення реального валютного курсу (R) і одночасно рівновага попиту і пропозиції іноземної валюти.

Бюджетно-податкова політика і реальний валютний курс

I ^ (Sn - I) , крива (Sn-I) зсувається вліво пропозиція національної валюти в якості кредитів за кордон реальне подорожчання національної валюти (R v) NX v.

Протекціоністська зовнішньоторговельна політика і валютний курс

У новій т. рівноваги - менший обсяг експорту та імпорту, тобто загальний обсяг торгівлі скорочуються внаслідок введення зовнішньоторговельних обмежень. Для зміни сальдо балансу поточних операцій в цій ситуації необхідна зміна співвідношення між заощадженнями та інвестиціями.

12. Міжнародна економічна інтеграція

1. Передумови та цілі інтеграції.

2. Етапи інтеграції.

1. Розвиток інтеграційних процесів став закономірним результатом зростання міжнародного руху товарів і факторів їх виробництва, що потребувало створення більш надійних виробничо-збутових зв'язків між країнами та усунення численних перепон на шляху міжнародної торгівлі і пересування факторів виробництва. Це виявилося можливим зробити лише в рамках міждержавних інтеграційних об'єднань.

Міжнародна торгівля після 2-ої світової війни стала все більше доповнюватися різними формами міжнародного руху факторів виробництва. Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі товарами і послугами та міжнародного руху факторів виробництва стала економічна інтеграція.

Економічна інтеграція - процес економічної взаємодії країн, що веде до зближення господарських механізмів, яке приймає форму міждержавних угод і узгоджено регулюється міждержавними органами.

Інтеграційні процеси ведуть до розвитку економічного регіоналізму (в межах інтеграційного об'єднання створюються більш сприятливі умови для торгівлі, а в ряді випадків і для міжрегіонального переміщення факторів виробництва, ніж в інших країнах). Поки не погіршує умови торгівлі з іншим світом, вважається позитивним фактором розвитку міжнародної економіки.

Передумови інтеграції.

1) близькість рівнів економічного розвитку і ступеню ринкової зрілості країн, що інтегруються. Як правило, інтеграційні процеси йдуть найбільш активно між державами, які знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку. Спроби об'єднань інтеграційного зразку між промислово розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, хоч і мають місце, але знаходяться на початкових етапах становлення. У цьому випадку внаслідок первісної несумісності господарських механізмів вони починаються з угод про спеціальне партнерство, торгових преференцій, строк дії яких розтягується на багато років до тих пір, поки в менш розвинутій країні не будуть створені ринкові механізми, схожі за ступенем зрілості з механізмами більш розвинутих країн;

2) географічна близькість країн, що інтегруються, наявність в більшості випадків спільного кордону та економічних зв'язків, що історично склалися. Більшість інтеграційних об'єднань світу починалися з декількох сусідніх країн. До первісної групи країн (ядра) підключалися інші сусідні держави;

3) спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами в галузі розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, які стоять перед країнами, що інтегруються;

4) демонстраційний ефект. Позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зменшення темпів інфляції, зростання зайнятості) в країнах, що створили інтеграційне об'єднання, зазвичай психологічно впливає на інші країни, які бажають також приєднатися до цього угруповання, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;

5) “ефект доміно”. Більшість країн певного регіону стали членами інтеграційного об'єднання переорієнтація економічних зв'язків країн, що входять до нього, одна на одну проблеми для країн-нечленів останні зацікавлюються інтеграцією просто внаслідок побоювання залишитися за її межами. (Більшість латиноамериканських країн уклали угоди про торгівлю з Мексикою після її входження до НАФТА).

Цілі інтеграційних об'єднань.

1) використання переваг економіки масштабу. Інтеграція збільшує розміри ринку, скорочує трансакційні витрати, що, в свою чергу, дозволяє залучити прямі іноземні інвестиції. Такі цілі чітко прослідковуються в інтеграційних об'єднаннях Центральної Америки та Африки;

2) створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Мета більшості інтеграційних об'єднань - посилення співробітництва країн-учасниць в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших галузях. Інтеграційні угруповання Південно-Східної Азії та Близького Сходу переслідували саме таку мету;

3) вирішення задач торгової політики. Інтеграція може посилити позиції країн-членів у переговорах із СОТ. Вважається, що узгоджені виступи від блоку країн є більш вагомими і ведуть до більш бажаних наслідків в галузі торгової політики. Крім того, регіональні блоки створюють більш стабільне та передбачуване середовище для взаємної торгівлі, ніж багатосторонні торгові переговори (інтеграційні об'єднання в Північній Америці, Латинській Америці та Південно-Східній Азії);

4) сприяння структурній перебудові економіки. Приєднання країн, що будують ринкову економіку або проводять економічні реформи, до інтеграційних об'єднань країн з більш високим рівнем розвитку - це передача ринкового досвіду, гарантія незворотності ринкових реформ. Більш розвинуті країни також зацікавлені у прискоренні в країнах, що приєднуються, ринкових реформ і створенні там повноцінних та містких ринків (країни ЄС);

5) підтримка молодих галузей національної промисловості. Інтеграційні процеси часто розглядаються як спосіб підтримки вітчизняних виробників, для яких виникає ширший регіональний ринок (країни Латинської Америки, країни Африки на Північ від Сахари).

2. Етапи інтеграції:

1) преференційні торгові угоди. Особливості: а) країни надають одна одній більш сприятливий порівняно з іншими країнами режим у торгівлі; б) збереження національних митних тарифів по відношенню до третіх країн; в) відсутність міждержавних органів управління; (Угода про співробітництво і партнерство між ЄС та країнами колишнього СРСР (Бєларусь, Казахстан, Росія, Україна); Угоди про асоціацію з ЄС (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія); Ініціатива “Підприємство для всієї Америки”(США та більшість країн Центральної та Латинської Америки));

2) зона вільної торгівлі. Особливості: а) повне усунення митних тарифів у взаємній торгівлі; б) збереження національних митних тарифів по відношенню до третіх країн; в) розповсюджується на всі товари, крім продуктів сільського господарства; г) розвиток координується на періодичних нарадах міністрів; (Балтійська зона вільної торгівлі (Естонія, Латвія, Литва); Центральноєвропейська ЗВТ (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія); Північноамериканська ЗВТ - НАФТА (США, Канада, Мексика); Австралійсько-Новозеландська ЗВТ; Угода про свободу торгівлі країн АСЕАН (Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни); Бангкокська угода (Бангладеш, Індія, Лаос, Республіка Корея, Шри-Ланка));

3) митний союз. Особливості: а) усунення національних митних тарифів і введення єдиного митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі по відношенню до третіх країн; б) повна свобода переміщення товарів і послуг в межах митного союзу; в) створення міждержавних органів, що координують проведення узгодженої зовнішньоторгової політики; г) міждержавна рада на рівні міністрів та постійно діючий секретаріат; (Асоціація ЄС з Туреччиною; Арабський спільний ринок (Єгипет, Ірак, Йорданія, Йємен, Лівія, Мавританія, Сирія); ЗВТ між Колумбією, Еквадором та Венесуелою; Центральноамериканський спільний ринок (Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор));

4) спільний ринок. Особливості: а) свобода руху не лише товарів і послуг, але й факторів виробництва (капіталу і робочої сили); б) міждержавна координація економічної політики, що відбуваються на періодичних нарадах (1-2 р. на рік) голів держав та урядів, а також на частих зустрічах міністрів фінансів, голів центральних банків; (Андський спільний ринок (Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Перу); Латиноамериканська інтеграційна асоціація ? ЛАІА (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Перу, Уругвай, Чилі); Спільний ринок південного конусу ? МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай));

5) економічний союз. Особливості: а) спільний митний тариф і свобода руху товарів і факторів виробництва; б) координація макроекономічної політики; в) уніфікація законодавства в галузі валютної, бюджетної та грошової політики; г) спільні органи, наділені не лише функціями координації та спостереження за економічним розвитком, але й прийняття оперативних рішень від угруповання в цілому; д) відмова урядів від частини своїх повноважень та частини державного суверенітету на користь наддержавних органів; (ЄС; Союз арабського Магріба (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс); Лагоський план дій (всі країни Африки на південь від Сахари); Західноафриканський економічний і валютний союз (Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того));

6) політичний союз передбачає передача національними урядами більшої частини своїх функцій у відносинах з іншими країнами наддержавним органам. Означає створення міжнародної конфедерації і втрату державами суверенності.

Часто важко визначити, на якому рівні розвитку дійсно знаходиться те чи інше інтеграційне об'єднання, внаслідок значних різниць між проголошеними цілями і реальними досягненнями. Часто інтеграційне угруповання, що вважає себе митним союзом, може існувати лише на папері, оскільки спільний тариф ще не розроблений і не запроваджений.

Інтеграційні угруповання в міжнародній економіці, особливо серед країн, що розвиваються, спорадично виникають і зникають. За даними ГАТТ/СОТ, в середині 90-х рр. у світі нараховувалося понад 30 інтеграційних об'єднань різного типу порівняно з 5-6 у 80-ті рр., і 18-20 в 70-х рр., коли прогрес інтеграції в Західній Європі дав поштовх зростанню кількості інтеграційних об'єднань в світі.

Як показує історичний досвід, найпростіше на практиці реалізуються початкові етапи економічної інтеграції до рівня митного союзу.

Оцінка економічної інтеграції.

Критерій оцінки: чи є інтеграція кроком на шляху до більшої свободи торгівлі чи, навпаки, виявляється обмеженням на шляху торгових потоків.

Критерії оцінки відповідності інтеграційного угруповання інтересам міжнародної економіки, розроблені незалежними експертами Світового банку:

1) регіональні торгові угоди повинні покривати всі галузі економіки;

2) перехідний період не повинен перевищувати 10 р. і включати чіткий графік лібералізації торгівлі в окремих галузях;

3) лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння має передувати або супроводжувати створення будь-якого нового інтеграційного об'єднання;

4) спільний митний тариф, що вводиться в рамках митного союзу, не повинен перевищувати найнижчий тариф, який існував в країні з найнижчим тарифом у відповідній галузі;

5) правила прийняття нових членів до інтеграційних угод мають бути ліберальними і не заважати розширенню;

6) правила визначення країни походження товару мають бути прозорими і не бути засобом протекціонізму в межах угруповання;

7) необхідний швидкий перехід до найбільш розвинутих форм інтеграції, які забезпечують більш раціональний розподіл та використання факторів виробництва;

8) після створення інтеграційного об'єднання антидемпінгові правила не повинні більше використовуватися у відносинах між її членами, а у відносинах з іншими країнами мають встановлюватися зрозумілі правила їх застосування.

Размещено на Allbest.ru

...