Дипломатичні зусилля Росії щодо відкриття морського торговельного шляху через Азов і закриття сухопутного шляху через Україну до Туреччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломатичні зусилля Росії щодо відкриття морського торговельного шляху через Азов і закриття сухопутного шляху через Україну до Туреччини (кінець XVII -- початок XVIII ст.)

В'ячеслав Станіславський

У цій статті автор аналізує зусилля російської дипломатії щодо відкриття морського шляху з Азова до Туреччини в кінці XVII -- на початку XVIII ст. Ця проблема була пов 'язана з функціонуванням традиційного сухопутного шляху, який проходив через українські землі. Автор наводить факти про ставлення Москви до сухопутного шляху -- від пропозицій його фунціонування одночасно з морським і до пропозицій його закриття. Також пояснено причини незгоди Туреччини з російськими ініціативами щодо ведення торгівлі Чорним морем на російських суднах. Саме ця позиція не дозволила укласти відповідну торговельну угоду.

дипломатія російський туреччина азов

In this article the author analyzes the work of Russian diplomacy for opening of the maritime trade route from Azov to Turkey in the late XVII -- the beginning of XVIII century. This problem was related to the functioning of traditional land route that passed through Ukrainian lands. The author presents facts about Moscow's attitude to the land route -- the proposals of its operation simultaneously with maritime route and proposals its closure. Also there are explained the reasons of disagreement between Turkish and Russian initiatives concerning the trade on the Russian sea vessels in the region of the Black Sea. This disagreement of Turkey with Russian approach did not allow concluding the relevant trade agreement.

Туреччиною здійснювалися здебільшого сухопутним шляхом. Ним купці їхали територією України та далі підвладними султану землями, а зокрема, Молдови, Валахії чи Буджаку. В залежності від ситуації вони могли змінювати окремі ділянки своїх поїздок. Морем можна було приїхати до Стамбула з певних прибережних пунктів, як з Галаца. Іноді купці прямували через Крим, а звідти діставалися морем до османської столиці.

Однак такий стан справ не влаштовував царя Петра І, який з середини 90-х рр. XVII ст. пробував реалізувати свої плани по захопленню територій, які би придалися для створення зручних морських портів. Історикам добре відомо про намагання влади Російської держави перетворити Азов, завойований в 1696 р., на великий торговельний центр, з якого мала би розвинутися торгівля Чорним морем. Однак при цьому здебільшого обходиться увагою зв'язок планів відкриття нового морського торговельного шляху зі ставленням Москви до вже існуючого сухопутного шляху.

Віднайдений нами архівний матеріал у фонді 89 «Зносини Росії з Туреччиною» Російського державного архіву давніх актів, а також вже опубліковані дані у збірниках документів та працях попередників дали змогу прослідкувати зазначений зв'язок у дипломатичних заходах Росії. Також підкреслимо, що розгляд цієї теми, по-суті, є розглядом певного етапу дипломатичних кроків для досягнення стратегічної мети Росії, яка не декларувалась, але яку необхідно враховувати. Тому насамперед маємо вести мову про те, що було цією метою, що ховалося за широко проголошуваним прагненням розвивати торгівлю через Азов. Вже побіжний перегляд фактичного матеріалу свідчить про певну умовність цього прагнення. Адже розвинений азовський порт був потрібний Москві лише при умові здійснення торгівлі на Чорному морі на російських суднах. Таке застереження змушує думати, що Росія мала більші амбіції, аніж розвиток торгівлі в цьому регіоні.

Початок реалізації цих амбіцій був позначений розривом в 1686 р. Бахчисарайського договору 1681 р., і розв'язанням воєнних дій Москви проти Османської імперії. Війна мала наступальний характер з боку Росії, тривала до 1700 р., а її найважливішими результатами було закріплення російських військ на підступах до Криму, створення плацдарму для подальших дій проти Очакова та завоювання виходу до Азовського моря. Прагнення здобути виходи до морів задля вступу в боротьбу за провідну роль у світовій політиці було однією з найважливіших цілей Петра І. Саме цей цар зумів зорганізувати зусилля держави настільки, що російський флот з' явився на Азовському морі. Лише перерахуємо ключові дії російської влади, які свідчать про масштабність завойовницьких планів у південному напрямі: Азовський похід 1695 р.; будівництво суден і взяття Азова за їх сприяння в 1696 р.; початок будівництва морського флоту; відправка росіян для навчання морській справі в Західну Європу, поїздка самого царя на чолі Великого посольства в європейські країни задля навчання, наймання фахівців для нової кампанії проти турків та укладення договорів про спільні дії проти Османської імперії в 1697-1698 рр.; реформування війська; будівництво Таганрога. І вже після укладення Карловицьких договорів, в 1699 р. цар направив свого посла до османської столиці на військовому кораблі, щоб продемонструвати нову якість сили своєї держави.

Заходи Росії задля спорудження суден для Азовського флоту з метою підготовки до наступної війни теж були дуже значними. Наведемо деякі факти за даними російського дослідника М. Петрухінцева: після перебування Петра І на Азовському морі в 1699 р. розгорнулись роботи по оснащенню азовської і будівництву таганрогської гаваней; в 1699-1701 рр. будувався канал між Доном і Волгою; в 1699-1705 рр. відбувалась перебудова й ремонт суден, збудованих за «кумпанською» програмою; в 1702-1703 рр. розпочато будівництво липецьких металургійних заводів, які мали забезпечити флот гарматами та металевими частинами; навесні 1700 р. на воду спущено два лінійні 58-гарматні кораблі; в 1701-1705 рр. закладено 6 кораблів, з яких 5 повинні були мати на озброєнні 60-80 гармат; в 1707-1709 рр. одночасно відбувалося будівництво 11 кораблів. Загалом, на 1709 р. Петро І хотів створити флот, рівний по силі турецькому. Будівництво супроводжувалось великими, часом непереборними труднощами: кораблі не вдавалося спустити на воду, а тому довелося споруджувати сухі доки; була зроблена невдала спроба поглибити основне русло річки Дон біля Азова; довелося зводити додаткову, крім воронезької, верф, а в 1705 р. другу основну; відчулася нестача дубового лісу Петрухинцев Н.Н. Два флота Петра I: технологические возможности России // Вопросы истории. -- М., 2003. -- № 4. -- С. 120-122..

Всі ці зусилля потребували віддачі, а тому, за словами того ж дослідника, «флот зі знаряддя і засобу боротьби з Туреччиною поступово перетворювався в спонукальний мотив для війни з нею, бо вкладені в нього засоби вимагали якогось виправдання. Тому він продовжував активно будуватися і в роки Північної війни, одночасно своєю постійною неготовністю відсуваючи терміни війни турецької» Там же. -- С. 122..

Далі звернемося до думок російських дослідників, ґрунтовно обізнаних з історією Росії часів Петра І, аби дізнатися про їхні визначення далекосяжних планів царської влади, особливо зауважуючи питання торговельних шляхів. На нашу думку, С. Єлагін справедливо вважав, що питання про свободу плавання російських суден на Чорному морі звертало на себе виключну увагу Петра І. Це було пов'язано з його стратегічною метою: «розширення меж Росії, до близьких від неї морів, мало ціллю збагачення країни через розвиток торгового мореплавства. Поклавши вже початок цій справі на

Білому морі, піднявши зброю проти шведів для досягнення того ж морем Балтійським, Петро не полишав думки оволодіння Керчю, де передбачав заснувати військовий і комерційний порт і потім силою чи шляхом переконань забезпечити прохід російському прапору в Середземне море». Але при відсутності можливостей для рішучих дій в цьому напрямі, при початку конфлікту з Швецією, «поступаючись обставинам, государ повинен був вдовольнитися першим зробленим кроком, не виявляючи своїх намірів», -- зазначав історик Елагин С. История русского флота. Период Азовский. -- СПб., 1864. -- С. 191--

192.. Отже, С. Єлагін основну мету цього царя вбачав у збагаченні Росії за рахунок її включення у велику міжнародну торгівлю. І саме такі перспективи мав відкрити вихід у Середземне море. А допомогти в реалізації цієї мети мали військова сила чи дипломатія. Тобто йшлося про війну з Османською імперією.

Інший російський дослідник В. Уляницький писав про можливість виконання в 30-х рр. XVIII ст. «програми» Петра І -- зусилля Росії щодо «придбання» Азова, берегів Чорного моря «і, як до природного наслідку цього, -- до досягнення свободи активної торгівлі через Чорне море і Протоки з Середземним морем» Уляницкий В. Дарданеллы, Босфор и Черное море в XVIII веке. -- М., 1883. -- С. 43.. Способи виконання програми не зазначені, але цілком зрозуміло, що і тут малося на увазі військове протистояння.

Привернули нашу увагу й міркування кількох російських радянських дослідників, у яких згадується й сухопутний торговельний шлях у зв'язку з планами царя відкрити шлях через Чорне море. На жаль, у цих випадках часто бачимо неточності, недомовки, які спотворюють суть справи. Міркування про стратегію майже відсутні, про завойовницькі плани не йдеться.

Так, у статті Т. Крилової нашу увагу привернуло твердження про функціонування двох торгових шляхів в російсько-турецькій торгівлі -- сухопутного через Молдову і Валахію і водного -- через Азов. Причому дослідниця одразу зазначила, що водний шлях був закритий турецьким урядом, «очевидно, в знак того, що він не відмовлявся від думки про повернення Азова». А тому й стаття про торгівлю не була включена в Константинопольський договір 1700 р. Також Т. Крилова відмітила, що противниками азовського торговельного шляху були багаті грецькі купці, які тримали в своїх руках торгівлю хутрами через Україну, а з Туреччини везли предмети східних розкошів Крылова Т.К. Русская дипломатия на Босфоре в начале ХУШ в. (1700-1709 гг.) // Исторические записки АН СССР. -- М., 1959. -- Т. 65. -- С. 250..

Однак, з нашої точки зору, взаємно несумісними є твердження дослідниці про те, що в ті роки шлях через Азов існував і що він був закритий.

Відкриття такого шляху домагався російський цар, але невдало. Неточним є визначення причини недопущення росіян до плавання на Чорному морі, бо це було зумовлено не скільки намірами повернення Азова, як стратегічною позицією Туреччини щодо Чорного моря. Натомість слушною вважаємо думку Т. Крилової про негативне ставлення грецьких купців до торгівлі через Азов. Фактично Петро І намагався спрямувати їх до поїздок до міста, яке не виконувало торговельних функцій. Про стратегію дослідниця не написала, обмеживши інтереси Москви лише торгівлею з Туреччиною.

М. Павленко наголошував на проблемності сухопутного шляху і зображував великі перспективи морської торгівлі, чому противився Стамбул: «Торгові зв'язки Росії з Османською імперією ніколи не були жвавими і систематичними, оскільки доставка товарів по суші вимагала значних витрат і завжди була пов' язана з ризиком для купців зазнати пограбування якщо не з боку кримських татар, то з боку запорозьких козаків. Так тривало до тих пір, поки Росія не оволоділа Азовом і в Петра не виник план перетворення цієї фортеці в торговельну гавань, де могли би кидати якорі як османські, так і особливо європейські кораблі». Далі дослідник вказує на дві перепони, які заважали реалізації цього плану, -- фортеця Керч, яка перегороджувала шлях до Чорного моря, і переконаність османського уряду, що Чорне море є внутрішньою водоймою імперії, куди не допускали сторонніх Павленко Н.И. Птенцы гнезда Петрова. -- М., 2008. -- С. 387-388.. В іншому місці своєї праці історик зазначав, що Петро І хотів перетворити Азов у порт для торгівлі з Західною Європою Там же. -- С. 549..

Як бачимо, М. Павленко мав на увазі масштабні плани царя щодо розвитку міжнародної торгівлі, які виглядають цілком мирно. Вони, на його думку, могли здійснитися при допущені на Чорне море іноземних суден. Жвава морська торгівля мала прийти на заміну порівняно кволо функціонуючій і проблемній сухопутній торгівлі. Але спрямованість Петра І наштовхувалася на опір Стамбула. Насамперед зазначимо, що досліджувані нами матеріали російського посольства в Османській імперії дозволяють твердити, що торговельні зв'язки України та Росії все-таки були систематичними. Про жвавість же говорити важко, бо це поняття вимагає фактологічного порівняння, а М. Павленко висловив гіпотезу. Пограбування ж траплялися рідко. Резонансними стали лише два пограбування на початку XVIII ст. Крім того, навряд чи варто думати, що й морській торгівлі нічого б не загрожувало, і вона відбувалася би без будь-яких проблем. Наші зауваження викликають також недомовленості цього дослідника, а саме те, чого він свідомо не написав, і що було давно сформульовано його співвітчизниками ще в XIX ст. А не сказати про плани Москви вивести у Чорне море військовий флот з наміром міцно закріпитися в його акваторії, добиватися контролю над Протоками, зрозуміло, не без використання зброї, означає говорити лише про мирні наміри. До того ж, коли писати лише про потребу розвитку торгівлі з Туреччиною, то не зрозуміло, чому її не можна було інтенсифікувати в часи володіння Азовом турками, якщо це було вигідно двом сторонам. Якщо ж Стамбул не хотів торгувати через Азов, то заволодіння росіянами цим містом нічого не змінювало в даному питанні.

Маємо приклад, коли твердження історика взагалі далеке від реальності. Вочевидь, вважаючи, що російсько-турецька торгівля велася лише через Азов, і маючи на увазі відправку зі Стамбула за клопотанням посла одного судна з товарами купця Сави Рагузинського, А. Бажова зазначила: «Толстому вдалося покласти початок російсько-турецьким торговим зв'язкам» Бажова А.П. Граф П.А. Толстой -- первый постоянный представитель России в Османской империи // Портреты российских дипломатов. -- М., 1991. -- С. 14.. Тут ми бачимо ігнорування широко відомого в Росії фактажу про такі зв'язки і в тому числі ігнорування самого існування сухопутного шляху. До речі, торгівля, яка здійснювалася сухопутним шляхом, взагалі не надто цікавить російських вчених, а тому й не знайшла належного висвітлення й оцінки. Більша частина уваги віддається справам, якими Петро І займався особисто.

На відміну від згаданих російських істориків, масштабнішим і відвертим є погляд турецького історика Г. Іналджика. На його думку, питання Чорного моря не може вивчатися незалежно від питання про Протоки. Історичне минуле дало розуміння, що та держава, яка контролювала Протоки, врешті завжди прагнула встановити контроль над Чорним морем. Держави, які панували на обох сторонах Проток, -- Візантія та Османська імперія -- досягли цього. Ті держави, які домінували на Чорному морі, і ті, що мали потужні сили на Середземному морі, прагнули поширити свій контроль над Протоками, як це робили Венеція, Генуя, Росія та Англія Inalcik H. The question of the closing of the Black Sea under the Ottomans // Apxernv novTOU, 35 (1979). -- P. 74.. Ці міркування дозволяють говорити, що поява Росії в Азовському морі і її прагнення вивести свій флот у Чорне море, що одразу ставило питання про домінування на цьому морі, мали на меті контроль над Протоками. А такий контроль одразу дозволяв розширювати свої претензії на Середземне море, про що, безсумнівно, мріяв російський цар.

Маємо судження цього дослідника і про перехід у царські руки Азова. «Тепер сам Стамбул був під загрозою», -- справедливо зазначав Г. Іналджик, оцінюючи значення завоювання росіянами цього міста. Історик писав, що взяття Азова стало вступом Росії до чорноморського регіону Turkey and Europe: A Historical Perspective // Inalcik H. Turkey and Europe in History. -- Istambul, 2006. -- P. 112.. Тут варто нагадати, що позиція Османської імперії щодо Чорного моря протягом тривалого часу була чіткою і безкомпромісною. Від 1538 р. це море стало «Османським озером», коли під турецьку владу потрапив Буджак Inalcik H. The question of the closing of the Black Sea under the Ottomans. -- P. 108.. З кінця

XVI ст. турки не допускали на Чорне море іноземні судна, хоча протягом другої половини XVII ст. Франція, Англія та Голландія неодноразово пробували домогтися дозволу там торгувати. Однак османська влада дозволяла вести торгівлю лише на суднах її підданих. В результаті на Чорному морі розвинулася власна, без іноземного суперництва економічна система Орешкова С.Ф. Вступительная статья // П.А. Толстой. Описание Черного моря, Эгейского архипелага и османского флота / Сост. И.В. Зайцев, С.Ф. Орешкова. -- М., 2006. -- С. 6-7..

Досить докладно відомо про те, яких кроків боялися турки з боку Росії через її наступальну політику, а насамперед у зв'язку з активністю у будівництві азовського флоту. Відповідно відомо, чому вони були проти розвитку торгівлі через Азов за участі російських суден. Стан справ з цього питання добре описав російський посол, важливі свідчення залишив також єрусалимський патріарх. Навесні 1703 р. Петро Толстой надіслав до Москви відповіді на статті, дані йому при виїзді до Туреччини, в яких матеріал, що стосується торгових відносин, згадується у поєднанні з політичними та економічними проблемами імперії. Чуючи про зміни в устрої московських військ, турки «з жахом дивуються», писав дипломат, а особлива небезпека вбачалася їм від новозбудованого царського флоту. Вони боялися раптового наступу по Чорному морю. Через те «відкрите око в ті сторони мають, і стараються, щоби їм від сторони тієї міцну собі оборону і захист мати». До того ж «страх і жах» турків більшав через те, що всередині Османської імперії проживало дуже багато єдиновірних росіянам християн, яких турки вважали за «внутрішніх ворогів». Через такі причини турки відмовлялися вести торгівлю з росіянами, хоча й мали потребу в хутряних та інших товарах з російського боку, яких більше не було звідки взяти. «Але через страх і те нехтують», а інакше в Азові, на думку російського дипломата, міг би розвинутися дуже великий ярмарок, бо шлях через Чорне море близький і дуже зручний для купців РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1703. -- Д. 3. -- Л. 288 об. -- 289; Документы: «Тайные статьи” и «отписка” на них П.А. Толстого // Русский посол в Стамбуле (Петр Андреевич Толстой и его описание Османской империи начала XVIII в.). -- М., 1985. -- С. 49-50..

Османський уряд турбували й тактичні проблеми в разі збройного протистояння з Москвою: можливі способи дій російського флоту, сприяння йому грузинів або навіть напад на турецьку столицю з боку Середземного моря. Так, в жовтні 1699 р. єрусалимський патріарх Досифей, повідомляючи послу Омеляну Українцеву багато інформації про Османську імперію, між іншим зазначав, що турки впевнені в значній перевазі своїх кораблів над московськими, що вони дуже невдоволені прибуттям корабля з послом, бо росіяни вивчають морський шлях. Турки були готові до морського протистояння, але побоювалися, що з російського боку може вийти багато суден

в різні місця чорноморського узбережжя, що призвело би як до припинення надходження продовольства в Царгород, так і до багатьох інших бід Каптерев Н. Сношения иерусалимского патриарха Досифея с русским правительством (1669-1707 г.). -- М., 1891. -- С. 203..

В квітні 1703 р. П. Толстой повідомляв російському уряду, що турки допускали допомогу московському флоту з боку грузинів, коли він з'явиться на Чорному морі, та у зв'язку з цим задумали підкорити Грузію Соловьев С.М. История России с древнейших времен. -- М., 1962. -- Кн. VIII (Т. 15-16). -- С. 63.. Про це ж Досифей писав Петру І в червні 1704 р., зазначаючи, що турки відправили в грузинську землю каральну експедицію, але нібито з інших причин, та побудували місто на узбережжі Каптерев Н. Указ. соч. -- С. 267-268.. Турки припускали й можливість нападу росіян на їхню столицю з боку Середземного моря. В 1702 р. посол доповідав: «... слух між ними пронісся, що біля Архангельська зроблено 70 кораблів великих, і очікували, що, коли знадобиться, кораблі ці з океану ввійдуть в Середземне море і можуть підплисти під Константинополь» Соловьев С.М. Указ. соч. -- Кн. VIII (Т. 15-16). -- С. 62..

Про побоювання турків втратити можливості постачання продовольства до Стамбула в разі появи російського флоту на Чорному морі доносили до російського керівництва як О. Українцев, так і П. Толстой Устрялов Н. История царствования Петра Великого. -- СПб., 1858. -- Т 3. -- С. 518-519; АруноваМ.Р. «Описание...” П. А. Толстого как источник по истории Османской империи // Ближний и Средний Восток (история, культура, источниковедение). -- М., 1968. -- С. 37-38; Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 17.. Війна могла зруйнувати тамтешню економічну систему. Згідно з поясненнями Г. Іналд- жика, специфічні географічні умови визначили формування південним і північним узбережжями Чорного моря міцно пов'язаної економічної одиниці. Ці узбережжя були двома інтегральними частинами регіональної економіки, у якій Стамбул відігравав ключову роль Inalcik H. The question of the closing of the Black Sea under the Ottomans. -- P. 74-.

Існували й інші економічні застереження, хоча вони не домінували. У своєму донесенні до Росії навесні 1703 р. П. Толстой висвітлив кілька важливих підходів в Османській імперії до розвитку торгівлі з Росією, перші два з яких стосуються економічної сфери: 1. спостерігаючи за «московськими» купцями, які почали приїжджати в їхні землі, турки говорили про перспективу втрати через це прибутків їхніми підданими купцями, які їздили в «російські» сторони; 2. грецькі купці намагалися чинити перешкоди «московським» купцям в їхній діяльності; особливо греки були проти торгівлі морем, говорячи, що цей шлях не потребує великих витрат, на відміну від важкого і збиткового сухопутного шляху, а тому всякий зможе ним користуватися; 3. турки особливо побоювалися того, щоб поступово, через

торгівлю, не призвичаїлося плавання московських кораблів на Чорне море, «оскільки надзвичайно їм то противно і навіть чути того не хочуть». Далі П. Толстой згадав про випадки відмови венеціанцям і французам при їх спробах домогтися дозволу торгувати на своїх кораблях на Чорному морі Документы: «Тайные статьи” и «отписка” на них П. А. Толстого. -- С. 94-95..

На той час турки не наважувались на відвоювання Азова, що дозволило би радикальним чином позбавитися небезпеки раптового нападу з моря. Натомість Османська імперія вживала різних заходів для недопущення Росії на Чорне море і захисту своєї столиці. Крім короткотермінових, ситуативних кроків, було здійснено й грунтовні заходи, насамперед маємо на увазі значні фортифікаційні роботи. Вже в 1697 р. у місці впадіння р. Кубань в Азовське море була збудована невелика фортеця Аджи Орешкова С.Ф. Русско-турецкие отношения в начале XVIII в. -- М., 1971. -- С. 51.. А з донесення П. Толстого, яке відноситься до весни 1703 р., відомо, що загроза нападу російського флоту змусила турків посилити прибережні укріплення Стамбула Документы: «Тайные статьи” и «отписка” на них П.А. Толстого. -- С. 98-99.. В цьому ж році розпочалося зведення фортеці в Керченській протоці.

Велику активність виявив османський уряд на дипломатичному полі. Вже на першій зустрічі П. Толстого з реіс-ефенді Мехмет-Рамі в грудні 1702 р. прозвучали вимоги про спалення азовського флоту. Надалі претензії щодо флоту щорічно висловлювалися П. Толстому до 1706 р. включно Павленко Н.И. Указ. соч. -- С. 391-393; Крылова Т. К. Русская дипломатия на Босфоре в начале XVIII в. (1700-1709 гг.). -- С. 253.. Приміром, в червні 1703 р. представник великого візира говорив П. Толстому, щоб азовський флот був спалений або відведений до Воронежа Крылова Т.К. Русско-турецкие отношения во время Северной войны // Исторические записки АН СССР. -- М., 1941. -- Т. 10. -- С. 258.. В 1704 р. османський уряд пропонував продати азовський флот Крылова Т.К. Русская дипломатия на Босфоре в начале ХУШ в. (1700-1709 гг.). -- С. 255; Орешкова С.Ф. Русско-турецкие отношения в начале XVIII в. -- С. 34..

У грамоті турецького султана Агмета ІІІ до російського царя, яка була передана Петру І в лютому 1704 р. Устрялов Н. Указ. соч. -- СПб., 1863. -- Т. 4. -- Ч. 1. -- С. 327-328., говорилось, що згідно з укладеним мирним договором Росії не належало будувати міста на кордонах та азовський флот. Зокрема, висловлювалося здивування метою спорудження значної кількості суден: «оскільки Чорне море знаходиться під владою нашої величності, а інший ніхто тим не володіє, а за постановленим мирним договором постановлено і ні малому човну на Чорне море не виходити, і іншого моря поблизу там немає, і з Воронежа суднам ходити куди інде нікуди». Зазначаючи, що це все робиться «не на добро», султан пропонував ліквідувати ті міста та судна РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1704. -- Д. 3. -- Л. 195-197..

Далі зупинимося на дипломатичній діяльності Москви, яка пробувала домогтися появи російського флоту на Чорному морі. Насамперед нагадаємо, що вже в роки Кримських походів московський уряд збирався вимагати в Османської імперії уступки Росії Криму, а також Азова і Очакова -- фортець, які охороняли річкові виходи в Азовське та Чорне моря Сборник Муханова. -- М., 1836. -- С. 230-232; Богословский М.М. Петр Великий: материалы для биографии. -- М., 2005. -- Т. 1. -- С. 199; Станіславський В. Маловідомі документи щодо планів південної політики Російської держави у другій половині 80-х рр. XVII ст. // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. -- К., 2000. -- Вип. 7. -- С. 340-357.. А систематичні й безперервні зусилля в цьому напрямі прослідковуються з 1696 р., після завоювання Азова, бо Петро І не збирався зупинятися на досягнутому. В січні 1697 р. було підписано союзний договір Росії з Австрією та Венецією про наступальний союз проти Османської імперії терміном на три роки Письма и бумаги императора Петра Великого. -- СПб., 1887. -- Т. 1. -- С. 124128.. Велике посольство 1697-1698 рр., організоване за ініціативою царя, мало відвідати цісаря, англійського і датського королів, римського папу, Голландію, брандербурзького курфюрста, Венецію. Його офіційною метою було оголошено «підтвердження давньої дружби і любові, послаблення ворогів Хреста Господнього, султана турецького, хана кримського і всіх бусурманських орд» Соловьев С.М. Указ. соч. -- Кн. VII (Т. 13-14). -- М., 1962. -- С. 542-543..

Довідавшись про наміри Відня укласти мирний договір з Османською імперією, російський монарх вирішує вплинути на союзників, спонукати їх до продовження війни, оскільки етапна мета його стратегії -- вихід до Чорного моря -- не була досягнута. В червні 1698 р., реагуючи на пропозицію Австрії укласти мир з Османською імперією за принципом «uti possidetis», Петро І висунув необхідною умовою цього передачу Росії Керчі. В разі відмови турків задовольнити цю вимогу він закликав цісаря продовжити наступальну війну до 1701 р., посилаючись на раніше укладений договір Богословский М.М. Петр І: материалы для биографии. -- М., 1941. -- Т. 2. -- С. 412-416; 1946. -- Т. 3. -- С. 340-341; Письма и бумаги императора Петра Великого. -- Т. 1. -- С. 262-263..

Надалі російська влада була змушена відмовитися від воєнних планів і сконцентрувалася на дипломатичних переговорах. Вона наполегливо пропонувала розвивати морську торгівлю і не полишала сподівань на отримання Керчі, на яку висловлювала претензії і на мирних переговорах у Карловичах у 1698 р. При цьому на першому місці згадувалася сухопутна торгівля, яка мала функціонувати одночасно з морською. Так, 21 жовтня російський посол Прокофій Возніцин відправив доктора Петра Поснікова до представника Османської імперії Олександра Маврокордато з пропозицією про укладення перемир'я на рік чи півтора, під час якого «на обидві сторони, як сухим шляхом, так і морем, вільна і безпечна торгівля має бути»32. А 23 жовтня росіянин відіслав до цісарського посла статті, пропоновані для укладення мирного договору Москви зі Стамбулом. У одній зі статей було висловлено бажання уступки Росії Керчі, а у статті про торгівлю зазначалось: «На обидві сторони купцям, як зі сторони його султанової величності, з усякими товарами, сухим шляхом возами, в' юками, і морем на кораблях та інших суднах, до держав його царської величності, до порубіжних міст, до Азова, і до Керчі, і до Тавані, і до Києва і до царюючого міста Москви, так і з сторони його царської величності до держав його султанової величності і до Криму, і до порубіжних міст, і до Константинополя і далі, сухим шляхом кіньми, і возами, мулами, верблюдами, і морем -- кораблями, галерами, фуркатами та іншими всякими суднами, до Кафи, і до Синопа, і до Трапезона, і до Амастрії, і до Константинополя ж і далі, вільно і безпечно ходити, і торгувати»33. Як бачимо, в цій статті Керч фігурує як підвладне царю місто, що розцінюємо як дипломатичний прийом. 26 жовтня П. Посніков говорив Маврокордато, що Росія не стане укладати мирної угоди без уступки їй Керчі34.

9 листопада 1698 р. на зустрічі з представниками Османської імперії російський посол вислухав побажання турків про повернення їм Азова, а сам говорив про бажання Росії отримати Керч. Негативно реагуючи на цей запит, турецька сторона навела характеристику стратегічного положення міста, зазначивши, що воно «тримає ворота всього Чорного моря і Кримського острова»35 . 26 листопада до цісарського та венеціанського послів знову було відправлено статті, які російська сторона хотіла включити до мирного договору з Османською імперією. Тепер стаття про торгівлю була лаконічнішою зокрема, пропонувала: «На обидві сторони купцям з усякими товарами сухим шляхом, возами і в' юками, морем же на кораблях та інших суднах, до держав обох великих государів, до порубіжних і до царюючих міст, і до Криму, вільно і безпечно їздити, і ходити, і торгувати»36. Основний зміст її залишився таким же, як і раніше. Однак зусилля царських представників в питаннях торгівлі Чорним морем і отримання Керчі на цих переговорах були даремними. Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными. -- СПб., 1868. -- Т. 9: Памятники дипломатических сношений с Римскою им- периею. -- С. 184-185, 191. Там же. -- С. 205-207. Там же. -- С. 212, 237. Там же. -- С. 253-261, 276-283. Там же. -- С. 312.

В січні 1699 р. Росія підписала перемир'я з Османською імперією на два роки Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года (далі -- ПСЗРИ). -- СПб., 1830. -- Т. 3. -- С. 526-528; Письма и бумаги императора Петра Великого. -- Т. 1. -- С. 271-273.. І вже невдовзі розпочалася робота навколо укладення мирного договору. Питання про морську торгівлю Москва не полишала. В інструкції О. Українцеву, на якого було покладено завдання домовлятися про довгострокову угоду, говорилося, що він має добиватися включення в мирний договір статті про торгівлю, яка мала вестися «вільно сухопутним та водним шляхами». Відповідно російські представники представили туркам формулювання статті, в якому, зокрема, мовилося: «На обидві сторони купцям зі всякими товарами сухим шляхом возами, в' юками, а морем на кораблях та інших суднах до держав обох великих государів, до порубіжних і до царюючих градів, і до Криму вільно й безпечно їздити і ходити, і торгувати». Але турки не могли погодитися на таку пропозицію, оскільки вона передбачала появу російських кораблів на Чорному морі, хоча й не заперечували проти сухопутних зв'язків і плавання цих кораблів у Середземному морі Богословский М.М. Петр І: материалы для биографии. -- М., 1948. -- Т. 5. -- С. 149-150; Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 15-16.. Варіант договору з зазначенням, що купці можуть вільно їздити сушею і морем, О. Українцев передав представникам Туреччини на переговорах 2 грудня 1699 р. Богословский М.М. Петр І: материалы для биографии. -- Т. 5. -- С. 78.

10 квітня 1700 р. на черговій зустрічі російських і турецьких представників вперше прозвучали слова О. Українцева про укладення особливої статті про азовський флот. Тоді турки висловили значне роздратування. Вони заявили, що про цей флот нічого не знають, а Чорним морем ніхто, крім султана, не володіє і володіти не буде. Коли ж О. Українцев сказав про ведення торгівлі морським шляхом, турки розсердилися ще більше і відповіли, що такій «торгівлі бути можливо, а бути їй сухим шляхом. А щоб на Чорне море ходити царським торговим кораблям та іншим морським суднам, того з їх боку дозволено ніколи не буде». Наприкінці цього обговорення турки покинули приміщення, де відбувалися переговори, не попрощавшись з царськими представниками Там же. -- С. 117-118..

Турки рішуче відкидали російські спроби домовитися про плавання на Чорному морі і під час переговорів 29 квітня 1700 р. Того дня росіяни говорили про торгівлю між Росією і Туреччиною суходолом, а також Чорним і Білим морями. На це О. Маврокордато відповів, що султан хоче, щоб торгівля процвітала суходолом і по Білому морю, і дозволяє приїжджати на те море російським торговим людям на кораблях з Архангельська. А від Азова султан може дозволити росіянам плавати лише до Керчі, де будуть споруджені особлива пристань, склади та двори. Однак росіяни знову говорили про дозвіл плавання з Азова до усіх значних султанських місць на Чорному морі та до Царгорода, зазначаючи що від нього вони зможуть ходити «і на Біле море, і в Смирну, і в Єгипет, і в інші місця». Прозвучала тоді й погроза від росіян, що якби не велися мирні переговори, а продовжувалася війна, то цар би не питав дозволу на плавання своїх кораблів на Чорному морі: «Міг би той його царської величності караван при милості Божій і сам собі вільний шлях знайти і очистити» Там же. -- С. 150-153; Уляницкий В. Указ. соч. -- С. 25-27; Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 15-16..

2 травня 1700 р. під час нових суперечок щодо допуску російських торгових кораблів на Чорне море російська сторона згадала про сухопутний шлях, заявивши про невигоди поїздок торгових людей з Азова до Царгорода через Крим, Буджак, волоську та мультянську землі Богословский М.М. Петр материалы для биографии. -- Т. 5. -- С. 157-158. Договоры России с Востоком политические и торговые / Собрал и издал Т. Юзефович. -- СПб., 1869. -- С. 4, 9; Письма и бумаги императора Петра Великого. -- Т. 1. -- С. 371, 376.. Але домовитися і на цей раз не вдалося, а тому справа відкладалася до переговорів з іншим московським представником. Константинопольський мирний договір закріплював за Росією Азов, а укладення торгової угоди покладалося на «урочистого» посла, який мав бути присланий від царя до Порти. При цьому зазначалося, що надзвичайні російські посланці, які вели переговори про умови мирного договору, не мали повноважень на укладення цієї угоди . Врешті, й цей договір був певним кроком до виходу московського флоту на Чорне море.

Звертає на себе увагу те, що незважаючи на невирішеність питання, цар почав діяти в односторонньому порядку. Вочевидь, він вважав, що це допоможе якимось чином домогтися пропущення російських кораблів на Чорне море. Указ Петра І від 17 січня 1701 р. проголошував: царгородських греків та «інших тамтешніх» і мешканців малоросійських міст, котрі тієї зими мали намір їхати до Москви, пропустити, однак сказати, щоб надалі вони їздили зі своїми товарами до Азова. При цьому заборонялося їздити до Москви та в інші міста, зокрема, на Свинську ярмарку, і щоби навіть «в великоросійських і в малоросійських містах між собою і ні з ким не торгували» ПСЗРИ. -- СПб., 1830. -- Т. 4. -- С. 132.. По-суті, цей указ мав би призвести до значної перебудови налагоджених торговельних зв'язків. Однак великого ефекту, принаймні для торгівлі, яка велася через Україну, він не показав. Згадки про торговельні контакти через Азов носять поодинокий характер і будуть розглянуті далі.

Тим часом Москва продовжувала здійснювати дипломатичні спроби заради домовленості про плавання її суден у Чорному морі. Але й наступному російському послу теж не вдалося домогтися бажаного. В 1701 р. князь Дмитро Голіцин їздив до Туреччини задля підтвердження мирного договору, укладеного О. Українцевим. На його запити щодо дозволу російським кораблям вільно плавати по Чорному морю великий візир відповів, що диван з радістю погодиться на вільну сухопутну торгівлю між обома державами, а появи московських кораблів на цьому морі турецька сторона ніколи не дозволить; що «краще би султану бачити відкрити шлях в дім свій султанський, аніж показати шлях і хід московським кораблям на Чорному морі». При цьому московські купці могли возити свої товари на турецьких кораблях до всіх турецьких міст, куди би вони побажали. Великий візир вказав і на ширший контекст османської стратегії: «У турків два моря Чорне і Чормне (Червоне. -- В.С.) для інших народів закриті».

Після цього Д. Голіцин мав зустріч з реіс-ефенді, який додав, що вирішено питання про можливість ведення окружної торгівлі, про яку і слід домовитися; що султан розглядає Чорне море як свій внутрішній дім, куди не можна допускати чужоземця; що султан може дозволити росіянам їздити цим морем на турецьких кораблях, «і краще султановій величності мати війну, аніж допустити ходити кораблям по Чорному морю»; що «султанова величність і великий візир, і весь диван думали і думку з'єднали зі справою, і указом султанової величності весь диван закріпив, що не тільки говорити про те, і чути не воліють»Уляницкий В. Указ. соч. -- С. 33-34..

Врешті Д. Голіцин був змушений припинити звернення до османської влади з цього питання, зокрема, і після слів єрусалимського патріарха, який наставляв його надалі не говорити про чорноморську торгівлю. Так, Досифей застерігав посла: «а якщо станеш говорити, то безсумнівно мир зіпсуєш і турків приведеш у сумніви, і стануть готувати війну проти государя твого». Патріарх повідомив, що турки хочуть засипати прохід з Азовського моря в Чорне і на тому місці побудувати багато укріплень, щоб не пропускати в Чорне море московські судна. Він виразив бажання, щоб з допомогою азовського флоту була отримана перемога над турками, яка б звільнила православних християн від османської влади, що було ще одним аргументом для князя не порушувати мову про морську торгівлю: «А ми чуємо, що у великого государя флот зроблений великий і надалі робиться, і про те у Бога завжди просимо милості, щоб Господь Бог навчив і напоумив благочестивішого всіх нас православних християн государя, царя Петра Олексійовича, тим флотом своїм позбавив нас всіх християн з полону бусурманського, і надія наша тільки в порятунку своєму, на нього великого государя. А турки дуже того флоту побоюються, і для тієї причини не зволь ради Бога говорити, а якщо станеш говорити, то неодмінно засиплють хід і в тому надія наша буде затьмарена, а наше визволення не може ні через що бути, тільки через Чорне море. А коли засипаний буде хід, хоча би сто тисяч нароблено було у великого государя суден, то не можна тим суднам плавання по Чорному морю чинити, і турки знають, що той флот робиться ні на кого, тільки на них». Далі патріарх говорив про марність звертання до турків про дозвіл плавання і закликав до наступальних дій: «А хоча і не послухаєш мене і станеш говорити хоча тисячу, то не зробиться, а турки добровільно не відкриють хід Чорного моря, хіба великий государ зволить своєю волею хід Чорного моря відкрити, а не проханням у турків» Каптерев Н. Указ. соч. -- С. 215-216..

В січні 1702 р. Досифей писав боярину Федору Головіну про відомості з Царгорода щодо відправки турецьким султаном, після від'їзду Д. Голіцина, суворого указу в Керч та інші прикордонні місця, «щоб ніхто не смів ні з більшим судном, ні з малим, ходити до Азова, а хто буде ослушником, тому смертна кара». Але за правдивість цієї інформації патріарх поручитися не міг Там же. -- С. 264..

Цього року питання про торгові шляхи російська влада піднімала у зв'язку з пограбуванням грецьких купців у 1701 р. Згідно з царським указом, виданим у лютому 1702 р. і адресованим українському гетьману Івану Мазепі, посланцю силістрійського паші Ібраіму-азі, який перебував в Батурині, потрібно було говорити, що грецьких купців пограбували через їх самовільні і недостойні дії -- купці, «посварившись з ними, запорожцями, йшли шляхом тим в степу, яким до цього торгові люди в Російську державу не ходили». Далі російська сторона використала інцидент з пограбуванням задля проштовхування ідеї розвитку російсько-турецької торгівлі в Азові. Спершу вона заявила, що безсила зупинити свавільну поведінку запорожців: «а оскільки ті своєвольці (про що відомо всьому світу) хоча по заслугам своїм за вчинене розбійництво й грабіж і покарання приймуть, але від цього розбійництва зовсім вгамуватися не можуть через звичайну їх пиятику та своєвольне життя». А потім пропонувала, аби султанські піддані їхали торгувати в Азов, інформуючи, що воєводи отримали суворий царський указ оберігати їх, зокрема, опікуватися тим, щоб купцям не завдавали зайвих труднощів, а в разі пограбування цар обіцяв виплачувати компенсацію зі своєї казни без затримок. Азовська торгівля мала бути безпечна, «тому що таких своєвольців в тамтешніх місцях немає, які суть запорожці» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1702. -- Д. 1. -- Л. 260-261, 262-262 об.. Байдуже, що в цій смисловій будові Москва пішла на те, щоби задекларувати свою неспроможність справитися з Запорозькою Січчю -- аргумент дуже сумнівний, але придатний для дипломатичних переговорів. Звернемо також увагу, що спочатку російська сторона пов'язувала пограбування з відхиленням купців від традиційного шляху.

Збереглися відомості про нечасті спроби і з турецького боку вести торговельні справи через Азов. Так, в середині 1702 р. два турецьких судна з грецькими купцями і товарами прибули до Азова Елагин С. Указ. соч. -- С. 192; Приложения. -- Ч. 1. -- С. 503.. Зі свого боку, влітку 1702 р. цар наказав відправити російський корабель «Благое начало» з товарами, здебільшого хутром, до Туреччини. Однак після перебування біля Керчі протягом трьох тижнів, де очікувався дозвіл зі Стамбула на цю поїздку, корабель повернувся до Азова Елагин С. Указ. соч. -- С. 192; Приложения. -- Ч. 1. -- С. 192-193.. Отже, бачимо спроби Петра І пробити шлях на Чорне море навіть при відсутності офіційної домовленості з османською владою, навіть при тому, що цар добре знав категоричну позицію турків з цього питання.

Маючи на увазі майбутню війну, російська влада поставила за мету глибоко вивчити противника. Серед багатьох питань, які вона намагалася розвідати, важливе місце приділялося розвитку торгівлі в Османській імперії та оборонним можливостям турків на Чорному морі. 1 квітня 1702 р. датуються вже згадані таємні статті, які були надані послу до Османської імперії П. Толстому. Він мав збирати відомості про керівників держави, державний устрій, міжнародні відносини, державні прибутки, торгівлю з Персією, устрій і чисельність сухопутних військ і флоту, іноземних представників при султанському дворі, а також мав звернути увагу на ставлення турецької влади до іноземних купців, дізнатися, товари якої держави турки вважали найкращими для свого прибутку і для споживання. Також було необхідно з'ясувати, чи мають турки наміри побудувати фортецю в Керченській протоці або засипати протоку, дізнатися про укріплення Очакова, Білгорода, Кілії Письма и бумаги императора Петра Великого. -- СПб., 1889. -- Т. 2. -- С. 30-33..

В цих же статтях особлива увага приділялася торговельним шляхам у зв'язку зі стосунками московської влади з волоським господарем. У них згадується, що в 1702 р. до царя через князя Д. Голіцина було передано прохання волоського господаря Костянтина Дуки. Господар звертався з проханням про царський наказ торговим людям Московської держави, які їздили з давніх часів з товарами в Туреччину через його князівство, щоб вони й надалі прямували туди через волоську землю. Турки ж, за його словами, направляли «руських» купців через Буджак. На це П. Толстой мусив відповісти, що торгові люди самі шукають собі вільного і незбиткового шляху, і в тому їх «силою примусити важко, оскільки всякий своїми пожитками торгівлю заради прибутку свого створює». Таким чином, Москва фактично відповідала відмовою на клопотання господаря. І при цьому посол мав поінформувати К. Дуку про указ царя, «аби торгували московські піддані з підданими султанової величності в Азові заради зручного й безпечного до Азова водного шляху». До цього додавалося зауваження, що «руським» людям не будуть забороняти прямувати до Константинополя і через волоську землю Там же. -- С. 36-38..

У документації посольства збереглися записи про те, як росіянин виконав це розпорядження. Власне, відмінностей від наказу у записах слів посла немає. Натомість маємо нові дані про позицію господаря. Отже, 21 липня 1702 р. П. Толстой перетнув кордон Османської імперії РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1702. -- Д. 1. -- Л. 25 об., а 28 приїхав до Ясс, де зустрівся з К. Дукою Там же. -- Л. 48 об .-49.. Згідно з царським розпорядженням, на цих перемовинах посол підняв питання про розвиток торгових відносин з Російською державою, а саме про торгові шляхи. Спочатку П. Толстой цілком резонно зазначив стосовно проїзду купців через волоську землю, що торгові люди шукають вільного та незбиткового шляху заради свого прибутку, і силою на них вплинути важко. А далі повідомив, що Петро І видав указ про торгівлю «московських» торгових людей з султанськими підданими в Азові, до якого веде зручний і безпечний водний шлях. При цьому зауважив, що бажаючим не забороняється їхати через волоську землю до Константинополя. П. Толстой радив господарю звернути увагу на вигідність торгівлі в Азові, якщо той захоче, аби його піддані займались купецькими справами Там же. -- Л. 49 об .-50..

На це К. Дука відповів, що з давніх часів купці їздили через волоську землю, що приносило прибутки місцевим мешканцям, а недавніми роками почали їздити через Буджак та інші місця. Через це прибуток від волохів перейшов до рук турків і татар. Тому господар «просить милості», щоб торговим людям -- «руським», грекам і волохам -- було дозволено їздити через Азов і волоську землю, а інші дороги були заборонені. Стосовно ж поїздок його підданих К. Дука зазначив, що вони би їздили до Азова, але це місто від волоської землі далеко, і проїжджати їм поблизу Криму та інших таких же місць страшно. А тому поїздки до Азова волоських купців неможливі Там же. -- Л. 50-50 об..

Відповідь господаря на заклики посла розвивати торгівлю через Азов показала реальну ситуацію. К. Дука чітко дав зрозуміти, що головним чином турбується про прибутки для свого князівства, насамперед поскаржившись на зміну ділянки торгового шляху, який йшов через волоську землю до Буджака. Він хотів сприяння царя в тому, щоб функціонував традиційний сухопутний шлях. Формально поряд з цим прозвучало бажання, аби купці їздили й через Азов, так як цього хотів цар. При цьому про переорієнтацію поїздок волоських купців на Азов взагалі не йшлося через віддаленість міста та подорожні небезпеки. Отже, заклики посла до господаря в цьому питанні залишилися безрезультатними, оскільки вони суперечили логіці функціонування торговельних шляхів. Окрім відомостей про зусилля посла, з даного матеріалу для нашої теми є важливою вказівка про функціонування двох можливих ділянок торгового шляху -- через волоську землю і Буджак, що співпадає з даними, відомими в історіографії.

Вже з перших місяців перебування в посольстві П. Толстой пробував наблизитися до практичного вирішення проблеми морської торгівлі. Серед тих, хто йому сприяв, були купець Сава Рагузинський та представник Рагузинської республіки Лука Барка. В жовтні 1702 р. С. Рагузинський вирушив через Чорне море до Азова, втілюючи в життя концепцію Л. Барки, який радив послу розвинути чорноморську торгівлю поступово -- шляхом отримання дозволу на плавання двох-трьох суден Елагин С. Указ. соч. -- Приложения. -- Ч. I. -- С. 509-510; Павленко Н.И. Указ. соч. -- С. 546-547; Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 28.. Малося на увазі транспортування товарів на турецьких суднах.

Одночасно почалося спілкування з турецькою стороною щодо пограбування купців в 1701 р., в контексті чого обговорювалися торгові шляхи. У розмові з О. Маврокордато, яка відбулася 16 листопада 1702 р., П. Толстой яскраво описував небезпеки, що чатували на тих купців, які ухилялися від звичайного торгового шляху, аби довести, що пограбування спровокувала поведінка самих греків. За його словами, греки, «залишивши здавна звичайну і безпечну велику проїжджу дорогу, поїхали порожніми і небезпечними степами, де як диким звірам повсякчасне суть перебування злим людям буває, котрі там від різних сторін, так від сторони царської величності, як і від польської сторони, і від волоської землі стікаються, не маючи у бать- ківщинах своїх помешкань і поживи, і залишаючись без денної їжі, шукають в тих пустелях вищесказаних собі ловительства, себто, де би могли вчинити кому яке пограбування, і якщо щось там набувають по своїй силі, розграбовують під іменем запорозьких козаків і розносять нарізно, а деякі частини розграбування і на Кіш запорозьких козаків приносять» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1702. -- Д. 1. -- Л. 314 об., 317 об.-318.. Отже, в даному разі сухопутний шлях названий безпечним. Акцент зроблено лише на відхиленні з цього шляху.