Дипломатичні зусилля Росії щодо відкриття морського торговельного шляху через Азов і закриття сухопутного шляху через Україну до Туреччини

Вже в 1702 р. Толстой звернувся до російського уряду по повноваження для укладення торгового договору Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 24.. Однак турки мали інший настрій. В листопаді 1702 р. на переговорах з О. Маврокордато П. Толстой отримав пропозицію покинути Турецьку державу, мотивовану тим, що «ніяких торгових справ тут з Російською державою немає, а мир уже затверджений» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1702. -- Д. 1. -- Л. 316.. Зважаючи на те, що торгівля з Україною і Росією таки велася, а турки потребували специфічних товарів, які надходили звідти, така позиція, на нашу думку, означала, що існуючий порядок торгівлі цілком влаштовував Стамбул.

Промовистою ілюстрацією ставлення османської влади до російської ідеї розвинути торгівлю через Азов стала ситуація з калужським купцем Іваном Кадміним. У 1701 р. цей купець був у Царгороді, подолавши шлях Дніпром до Очакова, а звідти на найманому турецькому судні до османської столиці. В жовтні 1702 р. І. Кадмін з товаришами прямував до Стамбула через Азов і Чорне море. Так само -- зі Стамбула до Азова -- він мав їхати й назад. Причому, йшлося про неодноразові поїздки між обома містами, чого просив купець у царя і на що отримав дозвіл. Царська проїжджа грамота від 17 червня 1702 р. була надана у відповідь на чолобиття купця. У ній детально розписано витрати купця на митницях. І на перший погляд здається, що вона була спрямована лише на створення комфортніших податкових умов при веденні І. Кадміним торгівлі в Османській імперії. Поряд з цим у документі є дуже цікава для нашої теми згадка про спосіб подорожування між Азовом і Стамбулом. Отже, царська проїжджа грамота була видана зокрема для того, щоб І. Кадміну «з купленим царгородським товаром їхати морем до Азова вільно на своїх суднах чи на найнятих». І щоб відповідно після реалізації турецьких товарів «з купленими чи обміняними товарами з Азова їздити в Цар город, за цією ж нашою великого государя проїжджою грамотою було вільно без всякої затримки, на своїх йому суднах або на найнятих». З усіх цих питань цар звертався не до найвищої влади імперії, а до місцевої: грамота адресувалась «пашам, і беям, агам, і субашам, і кумрукчеям: і всякого військового і цивільного чина урядникам» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1702. -- Д. 1. -- Л. 239, 241-244 об..

Як бачимо, звернення до місцевої влади у питанні проїзду Чорним морем виглядало так, ніби ніяких суперечностей щодо проїзду російських купців на російських суднах між Москвою і Стамбулом не було, ніби лише від купця залежало, яким чином перетинати Чорне море -- на російському кораблі чи на найнятому турецькому. Про це йшлося після інформації про податки, що сприймаються як основна проблема. Ми ж оцінюємо даний факт як тихе ігнорування царем позиції османської влади і його спробу добитися фактичної появи російських суден на Чорному морі. Однак справа не вдалася. Стамбул твердо дотримувався своїх заяв, а отже купецька ватага з І. Кад- міним мала їхати назад традиційним шляхом, про що свідчать пізніші документи.

21 лютого 1703 р. посол відправив листа до Ф. Головіна з повідомленням про від'їзд торгової людини І. Кадміна з іншими московськими купцями по суші та відправку їх товарів морем до Галаца. Звідти купці мали їхати волоською землею до Києва Там же. -- 1703. -- Д. 3. -- Л. 61-61 об.. З приводу цієї поїздки П. Толстой звертався своїм листом до правобережного полковника Семена Палія. Посол просив сприяти купцям у їхній поїздці через контрольовану полковником територію Там же. -- Арк. 62.. Пояснення такого розвитку подій знаходимо в посланні російського дипломата до свого уряду, наданого в квітні того року. П. Толстой інформував, що російських купців Івана Кадміна, Івана Ісаєва та Матвія Гри- гор'єва через позицію турків не вдалось відправити з товарами до Азова на найманому кораблі. Посол пояснював позицію Стамбула тим, що османське керівництво не хотіло, щоб росіяни їздили по Чорному морю, аби вони «не приглядалися до морського шляху, і до всяких ознак і до портів», остерігаючись, що серед купців можуть бути фахівці морської навігації та військової справи. До того ж воно побоювалося, що російський флот може надати допомогу одновірній Іверії, а також підтримки росіян грузинами. Тоді турки вели таємні приготування до походу проти Іверії Крылова Т.К. Русско-турецкие отношения во время Северной войны. -- С. 255256; Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 36..

А про те, як питання про цих російських купців обговорювалося на дипломатичній зустрічі, можна дізнатися з відписки П. Толстого від 4 травня 1703 р. Ця відписка була відправлена в Посольський приказ на ім'я царя Петра Олексійовича, і в ній повідомлялося про переговори П. Толстого з О. Маврокордато під час візиту урядовця 11 лютого до посольського двору. Тоді О. Маврокордато відповів росіянину на його клопотання про відпущення московських купців, які перебували в Константинополі і в Адріанополі, через Чорне море до Азова. Він заявив, що П. Толстому про те «і говорити було не належало», бо під час перебування в Туреччині звичайних послів укладено мирний договір, а статтю про торгівлю не закінчили і відклали справу до прибуття великого посла. А при перебуванні великого посла і до теперішнього часу стаття теж не завершена. І спочатку потрібно говорити про завершення статті, що врегулює питання про купецькі справи, в тому числі й про шляхи: «і таким чином купецьким людям в купецькій поведінці й порядок учиниться, а не закінчивши тієї статті купецьким людям через Чорне море їздити непристойно».

На це посол сказав, що не має повноважень від царя про укладення торгової статті; якщо Порта має якісь плани роботи над цим питанням, то нехай повідомить, і він зможе писати про це до свого монарха. А нині згаданих московських купців треба відпустити Чорним морем до Азова -- тим самим шляхом, яким вони приїхали до Константинополя. Аргументом П. Толстого було те, що купці, приїхавши до Туреччини, купили важкий товар і тривалий час там проживали. Також посол клопотався, аби султан задля добрих взаємин з царем дозволив московським купцям купити кипарисів та інших дерев, призначених для садів. Про ці дерева йшлося в царській грамоті, присланій з І. Кадміним.

Реакція О. Маврокордато, як вона описана у відписці, була чіткою і короткою, бо турецьке керівництво не бажало йти на компроміси в питанні торгівлі через Чорне море: «тих згаданих московських купців указав султанова величність відпустити по землі через волоську землю, а через море пропускати їх не указав, і тому й дерев їм купляти ні для чого, і більше про цю справу і говорити не потрібно, і нічого» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1703. -- Д. 3. -- Л. 228 об., 272-273..

1 липня 1703 р. Мегмет-ага, який був відправлений Портою супроводжувати московських купців і їхав з ними до Ясс, привіз до посла листа від І. Кадміна. Купець оповідав, що він прямував морем до Галаца з товарами, згідно з султанським указом, виклопотаним П. Толстим. Два інші купці Михайло Федоров та Степан Кузьмін, згідно з ферманами, дісталися до цього міста суходолом на султанських підводах. Далі вони їхали на найнятому транспорті -- «арабах». Від Галаца ними опікувався Мегмет-ага, при якому було 80 осіб, наданих представником турецької влади Юсуф-пашею для супроводу купців «до Палія чи до Немирова». Точніше про кінцеву точку поїздки супроводжуючих І. Кадмін з товаришами не знали. Крім того, Юсуф-паша наказав, щоб 80 супроводжуючих виділив також молдовський господар. Опікування купцями з боку Мегмет-аги І. Кадмін згадав з особливою вдячністю Там же. -- Л. 390 об.-391 об.. Звернемо увагу, що в листі І. Кадміна записано імена інших купців, а не тих, яких названо вище. Очевидних пояснень цьому не маємо, якщо бути впевненими у правильності даних з праці С. Орєшкової, де І. Ісаєва та М. Григор'єва названо товаришами-купцями І. Кадміна. Можливо, що разом з І. Кадміним подорожували як І. Ісаєв та М. Григор'єв, так і М. Федоров та С. Кузьмін. Можливо також, що відбулись певні зміни в купецькій ватазі -- хтось долучився, а хтось вирішив діяти окремо.

Пишучи про цей випадок, російський історик М. Павленко зазначив, що султан наказав виділити купцям безкоштовно 30 підвід до Молдови та супровід з 80 яничар, а їхній переїзд по території князівства мав оплачуватися половиною казенної ставки. При цьому історик чомусь дивувався такому рішенню: «І все це для того, щоб позбутися російських кораблів на Чорному морі!» Павленко Н.И. Указ. соч. -- С. 389. Але дивуватися можна лише в тому випадку, коли не враховувати, замовчуючи, стратегічну мету царя.

Шукаючи способів для реалізації наміру про розвиток чорноморської торгівлі, П. Толстой побачив можливість прихованого тиску на османський уряд. Засобом тиску мала стати заборона Москвою сухопутної торгівлі. Посол виступив з відповідною ініціативою в зверненні до свого керівництва: 10 травня 1703 р. він відправив листа до Ф. Головіна з греком Андрієм Леонтьєвим. У цього грека російський посол взяв у борг гроші для певної царської справи. А. Леонтьєв їхав до Москви, де йому мали повернути борг. Посол інформував, що до Туреччини приїжджає багато греків, як і А. Леонтьєв, котрий мешкав в Москві, та прибув нещодавно з іншими. Ті греки привозили багато різних товарів, зокрема, соболів, що, на думку посла, перешкоджало встановленню торгового шляху до Азова. Бо якби греки не везли суходолом московських товарів, то турки були б вимушені відкрити морський шлях до Азова, адже ці товари для них необхідні. Греки ж їздили таємно, називаючись мешканцями Ніжина. Минулої зими, за інформацією посла, вони привезли до Адріанополя понад 300 сороків соболів, а також багато інших товарів -- лисиць, горностаїв, білок та інших РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1703. -- Д. 3. -- Л. 352-352 об..

В 1703 р. проявилася виняткова ініціатива купця щодо торгівлі через Азов. Вона йшла від С. Рагузинського. 6 липня 1703 р. йому була надана царська жалувана грамота у відповідь на чолобиття про вільну і безпечну торгівлю самому купцю і його представникам в царських володіннях протягом 10 років. При цьому С. Рагузинський хотів мати право на відкриття торгових осередків в Азові та інших місцях: щоб «відкрити йому в Азові та в інших нашої царської величності державах дім і крамницю торгову було вільно». Цар же, пішовши назустріч цьому проханню, повелів купцю проводити торговельні операції через Азов ПСЗРИ. -- Т. 4. -- С. 222-223; Письма и бумаги императора Петра Великого. -- Т. 2. -- С. 207-209.. В даному випадку потрібно особливу увагу звернути на побажання С. Рагузинського торгувати не лише в Азові. Надалі воно набуло особливого значення. Вочевидь, купця приваблювали перспективи мати особливі права в торгівлі через Азов, але ці перспективи були дуже неясними, в той час, коли сухопутна торгівля добре функціонувала.

До 1704 р. відносяться дані про різнопланові заходи П. Толстого в Стамбулі, які мали кінцевою метою відкриття Чорного моря для російських кораблів: про спроби посла узгодити з османським урядом питання про плавання з Азова до Стамбула кількох російських кораблів; про відправку турецького корабля нібито з речами російського дипломата до Азова; про подачу П. Толстим туркам пропозицій про письмові домовленості щодо торговельних відносин; про його спробу переконати великого візира в економічній перевазі морської торгівлі над сухопутною; про намагання дипломата спонукати російський уряд до заборони ведення торгівлі сухопутним шляхом.

Отже, у лютому 1704 р. посол, здавалося, був близький до реалізації важливого кроку на шляху до появи російських кораблів на морі. Тоді він домовився з уповноваженим султана Асан-пашею про пропущення до Стамбула трьох торгових кораблів, один з яких мав везти вантаж для посла. Однак через три тижні великий візир Калайликоз Хаджи Агмед-паша скасував цю домовленість, заявивши, що вона була зроблена самовільно -- без указу султана та наказу самого візира. Візир говорив також, що не буде того, щоб московські кораблі плавали по Чорному морю. Різкі заяви П. Толстого з приводу відміни угоди були безрезультатними Павленко Н.И. Указ. соч. -- С. 398.. Цей випадок має аналогію з іншим, про який сам посол повідомляв до російського уряду в 1703 р.: після закінчення війни за о. Кріт венеціанці домоглися дозволу турків відправити один корабель до Кафи, але той дозвіл було скасовано Документы: «Тайные статьи» и «отписка» на них П. А. Толстого. -- С. 94-95..

Не добившись дозволу на прибуття до Стамбула російських кораблів, посол продовжив практику призвичаєння турків до думки про існування морських зв'язків з Росією, принаймні при здійсненні перевезень на турецьких кораблях. В кінці 1704 р. С. Рагузинський відплив на турецькому кораблі зі своїми товарами до Азова. Корабель був найнятий на ім'я П. Толстого, нібито для доставки подарунків від посла до його брата. Фактично ж за це заплатив купець. Більше до Туреччини С. Рагузинський не повертався Павленко Н.И. Указ. соч. -- С. 390, 554-555; Крылова Т.К. Русско-турецкие отношения во время Северной войны. -- С. 265; Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 38.. В 1704 р. й Петро І хотів ще раз спробувати удачі в плаванні свого корабля на Чорному морі: за його розпорядженням корабель «Соединение» готувався для відправки з товарами до Стамбула, але плавання не відбулося Елагин С. Указ. соч. -- С. 218; Приложения. -- Ч. 2. -- Прил. IV. -- С. 31-32..

В квітні 1704 р. посол запропонував туркам додати до мирного договору положення про «відкриття вільного проїзду торговим людям обох сторін підданих по землі і по морю, і безперешкодне провезення товарів, і не обтяження податками». Царські піддані мали плавати по морю на своїх суднах. Ці судна мали бути невеликими і беззбройними, а супроводжувати їх повинні були 2-3 кораблі з гарматами. Тоді ж П. Толстой надав капудан- паші Осману проект торгового договору. У ньому йшлося про дозвіл вільного плавання купцям по Чорному морю на купецьких кораблях без зброї Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 37-40.. А в розмові з великим візирем посол доводив переваги морської торгівлі над сухопутною. Коли Калайликоз Хаджи Агмед-паша зауважив, що торгівлю належить продовжувати так, як і раніше, П. Толстой сказав: «Раніше така торгівля, як є звичай на всьому світі торгівлі бути, між цими двома державами, Російською і Оттоманською, не була. Якщо і були якісь малі торгові промисли від греків і ті були дуже незручні, оскільки приїжджати торговим людям сухим шляхом дуже далеко і некорисно. А нині є шлях морський від Константинополя до Азова і дуже близький і може торгівля бути з обох сторін з великим задоволенням» Крылова Т.К. Русско-турецкие отношения во время Северной войны. -- С. 266.. На цей раз аргументом був невеликий обсяг сухопутної торгівлі через непридатність сухопутного шляху.

Також посол продовжував пропонувати російському уряду свою ідею про припинення сухопутної торгівлі з Туреччиною. Так, 26 серпня 1704 р. П. Толстой оповідав у листі до Ф. Головіна, що опікується торговими людьми, які приїжджають в Константинополь з Російської держави суходолом до Галаца, а від Галаца «через моря». Далі він зазначав, що було б краще, якби вони «через землю нині не їздили, допоки торгова справа звершиться», і уточнював, що це були люди «з України, черкаси» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1704. -- Д. 3. -- Л. 376-376 об.. Як бачимо, в даному разі посол пропонував тимчасову заборону сухопутної торгівлі.

В червні 1704 р. П. Толстому були надані повноваження на укладення торгового договору, але саме про морську торгівлю. Заради цього Петро І був згодний навіть на продаж Туреччині азовського флоту та на інші поступки. «Економічної вигоди російський уряд в цій торгівлі не шукав», -- так прокоментувала російський історик С. Орєшкова прагнення Росії отримати доступ для своїх торгових корабів на Чорне море. Заради такого доступу російський посол мав погодитися навіть на те, що кораблі плавали б лише для викупу полонених, не наполягаючи на торгівлі навіть потрібними для Росії товарами. Натомість сухопутним шляхом Москва повністю нехтувала: а «про сухий шлях і ставити нічого, оскільки ніякого прибутку з того не буде нам» Письма и бумаги императора Петра Великого. -- СПб., 1893. -- Т. 3. -- С. 80-84; Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 37.. Тобто знову маємо яскраву ілюстрацію стратегії Москви. Її цікавив вихід на світові ринки, втручання в велику міжнародну політику, а не торгівля з Туреччиною, навіть якби вона була вигідною. Не можна сприймати на віру й готовність царя пожертвувати флотом, заяви про що були лише дипломатичними хитрощами.

В 1705 р. отримав продовження сюжет щодо надання особливих пільг на торгівлю С. Рагузинському. Купця не влаштували права на ведення торгівлі лише через Азов, отримані від царя в 1703 р., коли не було враховано його побажання користуватися іншими торговельними осередками. Тепер же купець відверто декларував своє бажання мати дозвіл на ведення торгівлі сухопутним шляхом, через Україну. В січні 1705 р. С. Рагузинський приїхав до Москви з листами від П. Толстого та іншими справами, а 8 березня подав чолобитну про створення на основі попередньої нової царської грамоти. Купець хотів, щоб в новій грамоті було вказано, що йому і його пред ставникам велено торгувати в усіх містах царської держави згідно зі стат тями раніше пожалуваної грамоти «і їздити через Азов і через малоросійські міста, і на Україну, і куди мені шлях лежати буде і посланцям моїм без затримки і без побоювання, також і в інші навколишні держави за тією ж жалуванною грамотою виїжджати з держави царської величності в належні мені зручні шляхи безперешкодно всюди» Письма и бумаги императора Петра Великого. -- Т. 3. -- С. 804-805.. І 2 квітня 1705 р. така грамота була надана. У ній було проголошено повеління Петра І С. Рагузинському та його прикажчикам приїжджати з товарами «через Азов і через малоросійські міста» та їздити з царської держави в навколишні держави «яким шляхом найкраще» Письма и бумаги императора Петра Великого. -- Т. 3. -- С. 307-310; ПСЗРИ. -- Т. 4. -- С. 301-302..

Отже, в новій грамоті на першому місці серед вказаних теренів, через які мала відбуватися торгівля, названо Азов, а саме це місто і виявилося безплідним для торгівлі. Тобто вказівка на нього була своєрідним компліментом царю, який хотів перетворення Азова на значний центр торгівлі. Можливо, це говорить також про невтрачені сподівання домогтися цієї мети. Але реальність була іншою. Вважаємо, що й цар добре розумів, що бажання С. Рагузинського продиктоване неможливістю на той час успішно вести справи через Азов. Сам же спосіб подачі прохання дуже схожий на те, як в липні 1702 р. подавав волоський господар своє прохання російському послу щодо поїздок купців через його князівство.

Довіряючи трактуванню подій, які робив П. Толстой, російські історики слідом за ним твердять, що в березні-квітні 1706 р. справи з укладенням торгового договору, здавалося, йшли до успішного завершення. І після повідомлення про позитивне налаштування верхівки імперії посол розраховував на їх швидке завершення. Однак, ці розрахунки перекреслили переміщення у владній верхівці імперії Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 40; Павленко Н.И. Указ. соч -- С. 390.. 27 квітня 1706 р. П. Толстой писав Ф. Головіну з цього приводу: «Всяке, государ, добре діло до закінчення ні що інше не допускає, тільки моя немилостива фортуна. В даний час вже було привелась до закінчення неабиякого торгова справа і сподівався її завершити протягом трьох чи чотирьох днів, але раптовою зміною візирською знову зупинилась; і що Бог вчинить, не знаю» Письма и бумаги императора Петра Великого. -- СПб., 1900. -- Т. 4. -- С. 694.. Коли ж в травні переговори відновилися, турецька сторона знову була схильна говорити лише про сухопутну торгівлю Крылова Т.К. Русская дипломатия на Босфоре в начале XVIII в. (1700-1709 гг.). -- С. 260.. Версія про невдачі з укладенням торгового договору через часті перестановки на візирській посаді в 1707 р. була озвучена й османським представником О. Маврокордато Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 41.. Ми ж пояснюємо ці невдачі усталеною позицією Стамбула, з врахуванням якої посилання на зміни великих візирів виглядають як відмовки.

В 1706 р. в російсько-турецьких переговорах багато уваги приділялося новому пограбуванню купців, в контексті чого обговорювалися питання торговельних шляхів. Першим до посла на ці теми писав єрусалимський патріарх. 24 червня 1706 р. в листі до П. Толстого патріарх зауважував про здійснення поїздки грецькими купцями з України «шляхом таємним», бо вони везли з собою невільників. На цьому шляху їх і пограбували козаки.

«А якби їхали прямою дорогою -- ніякої би нужди не було їм», -- зазначав патріарх РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1706. -- Д. 3. -- Л. 255-255 об. Там же. -- Л. 307 об .-308 об.. Як бачимо, патріарх вважав, що поїздка волоським шляхом була би безпечною, а натомість звинувачував купців у відхиленні від традиційного шляху.

Натомість посол представляв справу по-іншому, отримавши свіжі інструкції з Москви. 21 серпня 1706 р. до нього надійшов лист від Ф. Головіна, датований 8 липня. Боярин дав вказівки послу щодо позиції на переговорах в справі пограбування купців. Він писав, що російському керівництву стало відомо, що запорожці пограбували грецьких купців, які прямували до Константинополя, після чого ті хотіли їхати зі скаргою до султана. А тому до гетьмана були відправлені «жорстокі» царські укази, аби він розслідував справу і знову заборонив «своєвільним» чинити такі дії. Однак через те, що злочинців багато разів карали, але зупинити грабежі не вдавалося, російський уряд наказував послу, в разі згадки про цю справу великим візиром, дати йому відповідь за трьома пунктами. По-перше, П. Толстой повинен був заявити, що цар вже 5 років тому заборонив всім купцям їздити через Україну тим шляхом, через те, що йде «війна зі шведом і незгода з поляками є», аби їм не понести збитків і не бути пограбованими. По-друге, купцям було оголошено, щоб вони замість дороги через Україну їхали морем чи суходолом на Азов і так само поверталися, бо той шлях дуже безпечний. Цар обіцяв протягом 7 років не брати з купців податку, якщо вони будуть користуватися тим шляхом. По-третє, в тому разі, якби турецька сторона згадала про компенсацію за пограбоване, російський посол повинен був рішуче сказати, що цар ні в якому разі не зволить цього зробити, бо купці самі винні в своїх проблемах. Адже вони поїхали тією дорогою, знаючи про небезпеку. А розбійників буває багато у всіх державах. Так само у державі султанової величності є багато розбійників поблизу самої столиці і вони чинять чималі розбої. Однак султан нікому за пограбоване не платить, а тільки чинить жорстокі покарання. Так само цар повелів зробити гетьману, розслідувавши справу .

Питання про пограбування підданих султану грецьких купців обговорювалося 10 вересня 1706 р. у ході приватного візиту П. Толстого до великого візира. За словами останнього, у поданій йому чолобитній від купців йшлося, що їх пограбували козаки при поверненні з «Російської держави» поблизу Немирова. У відповідь посол, зокрема, сказав, що пограбування сталося через власну необережність купців, бо їм та іншим грецьким купцям неодноразово забороняли їхати на волоську землю, «бо нині та дорога не безпечна через війну зі шведами та через незгоду з поляками». Однак ті греки «вживши вперте своєвольство зухвало тією дорогою поїхали», і через те втратили свої речі. П. Толстой висунув пропозицію, щоб Порта взяла участь у запобіганні грабежам -- заборонила султанським підданим купецьким людям їздити тією дорогою. Посол знову проштовхував ідею про те, що купцям краще їздити до Азова, бо як морем, так і суходолом шляхи від Константинополя до цього міста безпечні РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1706. -- Д. 3. -- Л. 316 об.-317.. Отже, в даному разі бачимо з боку російського посла не тільки аргументи задля перекладання вини за інцидент на самих купців, а й пропозицію про закриття діючого торговельного шляху. Пропозиція підкріплювалася аргументом про вже здійснену заборону з російського боку. Щоправда, щодо втілення царської заборони на ведення торгівлі сухопутним шляхом маємо заувагу. Цю заборону доводиться розглядати як формальність, бо купці продовжували успішно вести торгівлю. А отже, реально їхній діяльності вона мало заважала. Та й сам П. Толстой часто сприяв купцям, чи надаючи проїжджі листи, чи іншими способами.

16 вересня 1706 р. на переговорах з П. Толстим О. Маврокордато висловив побажання великого візира, щоб справа про пограбування грецьких купців була вирішена належним для добрих відносин чином. У відповідь росіянин знову заявив позицію російської сторони, згадавши про зухвалість купців, які поїхали небезпечним шляхом, і про настанови їм щодо безпечних поїздок до Азова, а також пропонуючи Порті заборонити своїм підданим купцям поїздки традиційним шляхом, а спонукати їх їздити близькою і безпечною дорогою до Азова. На це О. Маврокордато сказав, що торгові люди -- султанські піддані не можуть їздити до Азова, оскільки цього не дозволяє султан. А якщо цар не дозволить купецьким людям їздити дорогою через волоську землю, то торгівля між обома державами «мимоволі» припиниться. На це посол заявив, що Московська держава не потребує ніяких товарів, котрі купці вивозять з османських володінь. І якщо торгівля справді припиниться, Росія від цього не постраждає, бо купці, які їдуть з Туреччини через волоську землю в царські володіння, не привозять ніяких потрібних товарів, а їдуть лише для купівлі соболів, лисиць, горностаїв, білок, юфті, риб'ячої кості та багато чого іншого. Туреччина сама мала вирішити, чи потрібні їй ці товари, говорив П. Толстой. А якби султан дозволив вести торгівлю з Російською державою через Чорне море, то торгові люди вивозили би в Туреччину багато товарів, потрібних для будівництва морських суден: залізо, пеньку, смолу, сало тощо. А Азов ніяких турецьких товарів не потребує, крім вина, сухофруктів і бавовняного паперу. Посол радив Порті уважно розглянути цю справу, яка могла принести Османській державі великі прибутки в потрібних товарах і податках Там же. -- Л. 332 об.-334 об..

За межі двосторонніх російсько-турецьких відносин щодо торговельного питання виходить спроба царя використати для його вирішення Францію, що підтверджує масштабність задумів Москви. В 1706 р. Росія здійснила спробу укласти торговельний договір з цією країною. В червні того року з Москви в Париж до посла Андрія Матвєєва були відправлені статті, на підставі яких мав бути укладений торговий договір з Францією. А. Матвєєв мав «спонукати» французьку сторону до торгівлі з Росією через Чорне море, а при можливості вмістити запис в договорі про торгівлю «в тамтешніх пристанищах» царя і на Балтійському морі. Цар хотів запису і про те, що французи могли торгувати не тільки в Азові, а й далі Доном і Волгою до Персії Письма и бумаги императора Петра Великого. -- Т. 4. -- С. 899-902.. В цьому випадку ми бачимо спроби Петра І діяти проти волі Стамбула, як і у випадках з відправленнями російських торговельних суден на Чорне море.

В 1707 р. П. Толстой спромігся домовитися з турецькою владою про відправку до Азова ще одного судна від свого імені, яке було найняте на гроші С. Рагузинського та завантажено товарами купця. У плавання судно вирушило 30 травня Крылова Т.К. Русская дипломатия на Босфоре в начале XVIII в. (1700-1709 гг.). -- С. 260; Орешкова С.Ф. Вступительная статья. -- С. 41..

Того року продовжувала докладно обговорюватися проблема пограбування купців, чому було присвячено дві зустрічі російського дипломата з Ніколаєм Маврокордато. 27 червня 1707 р. Н. Маврокордато завітав до П. Толстого як представник великого візира Чорлулу Дамат Алі-паші, бо того дня постраждалі купці подали візиру свою чолобитну. Оскільки посол одразу заявив, що у справі про пограбування він вже неодноразово відповідав на турецькі запити, і йому додати більше нічого, представник імперії говорив, що раніше П. Толстой відповідав про ту справу дещо приховано і обіцяв про все відверто сказати під час розмов з призначеним Портою для переговорів щодо торгової статті міністром Мегмет-ефенді. А так як у цей час той міністр з певних причин вести переговори з російським послом не мав змоги, то треба, щоб посол дав відповідь нині, і вона буде переказана великому візиру. На це П. Толстой зауважив, що вже 9 місяць минає відтоді, як Мегмет-ефенді був призначений вести переговори, але до цього часу жодної зустрічі з ним не було, а тепер стало зрозумілим, що таких переговорів взагалі не буде. І тому, відклавши питання, яке є фундаментом для торгівлі, посла питають про малу справу, про яку соромно так часто багатословити. Якщо ж великий візир хоче почути відповідь, то нехай, згідно зі своєю обіцянкою, призначить повноважного міністра для переговорів щодо торгової статті. І при вирішенні цього питання можуть бути пристойним чином вирішені справи щодо збитків торгових людей з обох сторін. А тепер, облишивши розмову про основу торгівлі, почати говорити про збитки купців посол вважав неприйнятним, бо ніяка проблема не може вирішитися без основи. На це Н. Маврокодато відповів, що не має наказу вести перемовини про торгову статтю, а отримав розпорядження питати посла про відповідь стосовно несправедливо пограбованих людей, бо підданим султана купцям непристойно терпіти такі образи.

П. Толстой заявляв, коментуючи проблему, що тим грекам терпіти такі образи дуже пристойно, бо вони не «правдиві купці», а якість шахраї. Це видно навіть з розпису зниклих товарів, який вони подали. В тому розписі купці зазначили такі товари, які неможливо купити в малоросійських містах, а якщо їх і купили, то з тих товарів не платили податків. І якби ті товари і не були відібрані, то їх, згідно з російським торговим статутом, треба було б забрати у митницю. Отже, через те, що греки, маючи при собі крадені речі, бажали уникнути сплати справедливих податків і поїхали забороненою дорогою, де постійно збирається з різних сторін багато розбійників, вони по своїй волі зазнали пограбування і справедливо втратили весь свій товар. І непристойно про таких шахраїв багато говорити і знову згадувати про це соромно. Натомість посол пропонував суворо заборонити всім підданим султану купцям їхати тією дорогою до Російської держави, а спрямувати їх на Азов. Якщо ж вони знову поїдуть суходолом і знову зазнають якогось пограбування від розбійників, то Порта не зможе ні єдиного слова про те говорити, бо як давно, так і тепер від царської сторони ясно оголошується, щоб тією дорогою торгові люди не їздили, оскільки вона небезпечна.

На це Н. Маврокордато зауважив, що дорога через волоську землю, яку посол називає небезпечною і про яку каже, щоб піддані султана не їздили нею до Російської держави, постійно використовується багатьма купецькими людьми «російського народу», які приїжджають до турецької столиці, «і ніколи жодна людина ніким не пограбована». А це є свідченням того, що та дорога безпечна. Що ж до поїздок торгових людей до Азова, то султан цього не дозволяє.

Проте П. Толстой відстоював свою точку зору, заявивши, що та невелика кількість купців «російського народу», яка приїхала до Константинополя суходолом, можливо, скористалася «якимись особливими безпечними дорогами», а тому й уникла збитків. Що ж до сказаного Н. Маврокордато про султанську заборону торговим людям їздити до Азова, то так само й цар не дозволяє торговим людям їхати через волоську землю. І тому, завершував посол, він думає, що «між цими обома імперіями торг бути не може» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1707. -- Д. 3. -- Л. 178 об.-181..

Таким чином, під час цих переговорів російський дипломат звинуватив підданих султану грецьких купців у незаконному перевезенні певних товарів, що, нібито й спонукало їх обрати заборонену дорогу. Він пропонував османському уряду, зважаючи на небезпеку, заборонити купцям надалі їздити суходолом, маючи на увазі традиційний шлях, а спрямовувати їх на Азов. Натомість у запису слів Н. Маврокордато чітко представлено тодішню позицію османського уряду: відмова від торгівлі через Азов. Супутнім цьому стало твердження про безпеку давнього сухопутного шляху, всупереч по стійній повторюваності російської позиції. Це твердження разом із свідченням посла про багатомісячну відсутність переговорів про торгову статтю, на що турецька сторона формально погодилася і що фактично ігнорувала, показують, що Стамбул не хотів жодних змін у торговельному сполученні з Росією.

Не вибивається з контексту російської позиції і послання від гетьмана І. Мазепи до дипломата в Стамбул. В листі від 25 жовтня 1707 р. з Києва український правитель оповідав про свої зусилля щодо відловлювання розбійників, які пограбували грецьких купців, віднайдення купців, які купляли крадені товари, а також інші заходи, спрямовані на компенсацію втраченого постраждалим грекам. При цьому він навів аргументацію на користь того, що російський уряд не повинен був оплачувати купцям вартість втраченого, як це сталося у випадку з пограбуванням в 1701 р. Перше пограбування сталося за загальною згодою всього Війська Запорозького Низового і не без вини самих купців, бо вони, залишивши належний шлях до Січі і не бажаючи заплатити запорожцям малого податку, пішли іншим шляхом. А в другому випадку розбійники -- самі лише гультяї і своєвольці, які не зі згоди та відома Війська, але за власним бажанням вчинили той розбій. До того ж раніше в Москві і при Порті була оголошена пересторога, щоб грецькі купці, які поверталися зі своїми товарами з Московської держави у державу султана, не ходили трактом на волоську землю через те, що під час війни зі шведським королем побільшало розбоїв і сваволі «від ляхів і від волохів, і від Запорожжя»Там же. -- Л. 329 об.-331..

23 грудня 1707 р. П. Толстой вів переговори з Н. Маврокордато, який приїхав до посла за дорученням великого візира. Мова знову йшла про пограбованих купців, а у зв'язку з ними і про загальніші питання російсько- турецької торгівлі. Посол говорив, що грецькі купці -- піддані султана зазнали втрат зі своєї вини, бо їм багато разів говорили в Москві, а в малоросійських містах публічно оголошувалося, щоб купці, які хотіли їхати з російських сторін в сторону султана, не їхали дорогою, яка проходила через волоську землю, бо туди зійшлося багато розбійників. Однак греки по своїй волі поїхали небезпечними місцями, міркуючи, що тією дорогою безпечно проїжджають інші купці. Але так чинити було не слід, бо «хоча і не завжди там розбійники проїжджим людям шкодять, але завжди їх варто стерегтися», а «всякий бо, любячи біду, перебуває в ній» (можливий і більш сучасний, на нашу думку, варіант перекладу -- «всякий, хто любить біду, в ній перебуває»).

Далі, задекларувавши бажання царя завжди мати «непохитну любов» з султаном і не допускати найменшої причини до незгоди, посол зазначив, що російський монарх хоче, щоб султан заборонив своїм підданим торговим людям їздити до Російської держави через волоську землю на тамтешні пусті

місця. Причиною такого побажання царя було те, що «нині там з різних сторін побільшало розбійницьких людей, і суть та дорога вельми небезпечна». Натомість Петро І пропонував, при бажані Блискучої Порти мати торговельні відносими «між цими імперіями», наказати торговим людям їздити торгувати до Азова, оскільки ця дорога безпечна як суходолом, так і морем. Надалі він знімав з себе відповідальність за проблеми купців, які поїдуть через волоську землю, навіть якщо розбійницький інцидент станеться у царській стороні в «порожніх місцях». На аргумент Порти про безпечні поїздки тим шляхом «російських» купців посол відповів, що Блискуча Порта не знає про часті шкоди і цим купцям від розбійників, зокрема, пограбування на згаданих «порожніх місцях». Але від цього незгод між обома імперіями бути не може і Блискучій Порті ніяких труднощів не створює. Також П. Толстой наголосив на проблемах, які траплялися з купцями в володіннях султана: пограбуваннях, захопленнях в полон і продажах «російських» купців татарами в населених місцях; утисках при сплаті податків, особливо щодо взяття хараджу. Посол ставив питання, як може розвиватися торгівля при такому негативному ставленні до купців з царського боку. Далі він зазначив, що важливою причиною того, що підданим султану купцям не можна їздити волоською землею до Російської держави, є те, що не завершена стаття про торгівлю в мирному договорі, «і котрою дорогою торговим людям в обидві держави для вчинення купецтва переїжджати не визначено». П. Толстой вказував, що він вже багато разів пропонував Блискучій Порті завершити цю справу, однак вона не бажала цього робити, з чого росіянин робив висновок, що Порта не бажає розвитку торгівлі, «яка суть плід миру». Посол зазначав, що через названі причини купцям належить відмовитися їздити волоським шляхом, бо від такої торгівлі Російська держава немає жодного прибутку, а лише великі труднощі. Прикладами негативної активності підданих султану купців, які їздили волоським шляхом, він назвав перевезення шведських невільників і невільниць, викрадених в українських містах, та подальший відкритий продаж їх в Константинополі, а також про- везення без податків багатьох товарів. «І через таке їхнє діяння пускати їх в малоросійські міста неможливо», -- робив висновок П. Толстой.

Натомість пропонувалася ідеалістична картинка розвитку торгівлі в Азові: якщо піддані султану купці будуть їздити в Азов, то там таких поганих справ чинити не зможуть, там купецтво буде чинитися «праведною мірою», і значними будуть прибутки обом державам. До того ж цар зволив «заради любові султанової величності» протягом кількох років не брати податків з товарів підданих султану купців, які будуть торгувати в Азові, «і всяке їм там велено чинити любовне вітання» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1707. -- Д. 3. -- Л. 341 об., 346-346 об., 348 об.-. Отже, основною на цих переговорах у контексті нашої теми була пропозиція представника Москви

розвивати торгівлю через Азов, насамперед через питання безпеки. Посол говорив про застереження купцям з боку російського керівництва, а від турецької влади просив заборони на поїздки сухопутним шляхом. Такої ж заборони він хотів і з боку царської влади.

Вже наступного дня дипломат написав листа до керівника посольськими справами Гаврили Головкіна, в якому знову наводив аргументи на користь ідеї про заборону поїздок купців сухопутним шляхом. Таким чином, дипломат спонукав і російський уряд до прийняття відповідного рішення. Отже, в своєму посланні до Г. Головкіна від 24 грудня 1707 р. П. Толстой зазначав, що представлені ним пропозиції про те, «щоб купецьким людям грекам не їздити через волоську землю», він склав за попереднім указом, надісланим йому від вже покійного на той час боярина Ф. Головіна. Ці пропозиції наповнені низкою дуже цікавих спостережень щодо діяльності купців, котрі приїжджали з України. Отже, посол вважав, що царський указ про заборону поїздок греків у малоросійські міста був би доречним через такі причини: а) приїжджаючи до Туреччини, греки розголошували багато нічим не підкріплених відомостей, які викликали у турків великі підозри; б) турки стали би прихильнішими до укладення торгової статті щодо торгівлі в Азові, якби до них не везли товарів через волоську землю; в) оскільки не укладена торгова стаття, через «російських» купців, які приїжджали через волоську землю, виникали великі труднощі, а зокрема, багато клопотів через податки, особливо через те, що з них брали харадж, «в чому великий буває сором від сторонніх послів»; г) «російські» купці, які приїжджали, були дуже бідними «і чинять тут не так, як інших держав купецькі люди, але дуже злиденно». Російський дипломат зазначав, що доносить про це усе не тому, що мусить багато працювати через купців, а щоб Московській державі не наносилося безчестя, та особливо через те, щоб у турків не виникало причин для підозр. За спостереженнями П. Толстого, російські товари були необхідні туркам, а тому, при забороні грекам їздити в малоросійські міста, вони, на думку посла, стали би шукати способу для розвитку торгівлі. При цьому дипломат зазначав, що не знає, чи є Московській державі якийсь прибуток від торгівлі з Туреччиною. П. Толстой також дуже просив, щоб про це донесення не було нікому відомо, крім Г. Головкіна, бо інакше тамтешні греки стали би на нього «злобитися». Негативного ставлення до себе з боку купців посол не боявся, але остерігався, щоб це не зашкодило царським справам Там же. -- Л. 356-357.. Серед чотирьох пунктів аргументації, представлених послом, другий видається нам найважливішим. Саме він мав найсуттєвіше значення для Москви. Особливу увагу звертає на себе також зауваження П. Толстого, що він не знає, чи приносить прибутки його державі торгівля з Туреччиною. Воно є нелогічним, оскільки торгівля приносила прибутки, про що посол добре знав, а також тому, що він сам багато сприяв купцям. Інша справа, що рівень прибутків від планованої морської торгівлі бачився значно вищим.

Єдина віднайдена нами згадка до теми про торговельні шляхи між Росією і Туреччиною, яка відноситься до 1708 р., міститься в листі Г. Голов- кіна до П. Толстого від 15 березня того року. Граф писав, що на той час було неможливо заборонити грекам їздити з товарами через малоросійські міста, і рішення цього питання відкладається РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1708. -- Д. 2. -- Л. 267 об..

У 1709 р. московський уряд ще раз повернувся до питання про пограбування купців, намагаючись виправдатися. Тепер росіяни вирішили перекласти провину, зрозуміло, без будь-яких підстав, за затягування справи на українського гетьмана. В царській грамоті, адресованій П. Толстому, яка датувалася 13 квітня 1709 р., знову йшлося про пограбування купців, а основна увага акцентувалася на неможливості відшкодування купцям за втрачені товари і покарання винних. Тепер вся вина покладалася на І. Мазепу, який нібито і не хотів справжнього розслідування інциденту, а з переходом до Карла ХІІ забрав грабіжників з собою. Поряд з цим декларувалася традиційна позиція зі звинуваченням самих купців у їхніх бідах. Так, в грамоті нагадувалося, що раніше багато разів в царських указах послу писалося про те, що він мусить через наближених до султана людей оголосити, що пограбованих товарів і речей знайти неможливо, і що греки самі винні у своїх збитках. Купців бо багато разів указами в Москві і оголошеннями в українських містах інформовано, щоб, їдучи з царських володінь на султанські терени, вони не їхали дорогою, яка проходила «через волоську землю на Україну», оскільки там побільшало розбійників із різних сторін. Однак греки, того не слухаючи, самовільно поїхали тим шляхом і понесли збитки через свою «впертість і необережність» Там же. -- 1709. -- Д. 1. -- Л. 198 об.-200..

Тим часом Петро І, не полишаючи намірів воювати у майбутньому з Туреччиною, вирішив зменшити напругу у відносинах, продемонструвавши неправдиву миролюбність. По прибутті в Азов наприкінці квітня 1709 р. цар наказав розбити 10 кораблів азовського флоту, які потребували ремонту. Розбивали їх у присутності представника Порти Алі-аги, аби показати мирні наміри Росії щодо Стамбула. П. Толстой же 9 травня оголосив великому візиру, що цар наказав зруйнувати більшу частину кораблів в Азові, побудованих перед мирними угодами, залишивши невелику їх частину для тамтешніх потреб Письма и бумаги императора Петра Великого. -- М., 1952. -- Т. 9. -- Вып. 2. -- С. 785, 842; Глаголева А.П. Русско-турецкие отношения перед Полтавским сражением // Полтава. -- М., 1959. -- С. 142.. Тобто справа представлялась туркам як знищення флоту, що було обманом.

Однак агресивних планів щодо Османської імперії російський цар і не думав полишати. Ще 9 травня Петро І прийняв рішення, а 20 травня 1709 р., у «пунктах» Ф. Апраксіну писав про продовження робіт по поглибленню гавані в Таганрозі задля прийому лінійних кораблів, перенесення основної верфі флоту в пониззя Дону, де треба було збудувати близько 10 кораблів, на озброєні кожного з яких мало бути 48 гармат. Після закінчення поглиблення гавані основну верф планувалося перенести в Таганрог Елагин С. Указ. соч. -- Ч. ІІ. -- Прил. IV. -- С. 75-77; Письма и бумаги императора Петра Великого. -- М.-Л., 1950. -- Т. 9. -- Вып. 1. -- С. 187-189; Петру- хинцевН.Н. Указ. соч. -- С. 123..

Отримуючи інформацію про діяльність росіян в регіоні Азовського моря, турки тривожилися і вживали оборонних заходів. Вони добре розуміли, що йдеться про підготовку війни, та боялися раптового нападу. Австрійський посол Йоганн Міхаель фон Тальман писав з Константинополя 15 травня 1709 р.: «14 днів тому назад тут було навантажено велику кількість військового спорядження, як то 20 гармат і всякого виду боєприпаси, і відправлено в Чорне море, і, не дивлячись на те, що такі транспорти по названому морю направляються як до угорського, так і до турецького кордону, мої довірені особи запевнюють мене, що вказані боєприпаси призначені виключно для фортець, побудованих знову на московському кор- доні» Турция накануне и после Полтавской битвы (глазами австрийского дипломата) / Перев., введ. и прим. В.Е. Шутого. -- М., 1977. -- С. 41.. А П. Толстой 10 червня терміново відправив кур'єра до Москви з донесенням Г. Головкіну про те, що з Єні-кале надійшло повідомлення до Порти про наміри царя наступати на Туреччину, для чого в Азові відбувається поспішна підготовка багатьох суден. Це призвело до паніки в столиці імперії. На той час турецький флот знаходився на Білому морі, а тому турки «з невимовною поспішністю почали готувати і озброювати бастименти торгові, які тут знайшлися, також і галіоти малі, і зараз же послали було на Біле море по капітан-пашу, щоб негайно з усім флотом повернувся в Констан- тинополь» РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1709. -- Д. 1. -- Л. 274 об.-275..

До розкриття намірів Москви щодо Османської імперії доклався й І. Мазепа після переходу на бік Карла ХІІ. Той же австрійський посол 18 липня 1709 р. писав: «Він, Мазепа, краще кого б то не було іншого знає про честолюбиві плани царя, котрий після придушення козаків і при допомозі своїх великих, недалеко від Криму, в районі Азовського моря, знову збудованих фортець і озброєного корабельного флоту в Азові вважає себе в стані при першій можливості напасти на Крим і без великого спротиву проникнути по морю і по суші в Молдову і Валахію, а також і в Туреччину з допомогою населення, яке сповідує грецьку релігію» Турция накануне и после Полтавской битвы (глазами австрийского дипломата). --.

Після надходження інформації про Полтавську битву до Стамбула, 26 липня у 1709 р. відбулася зустріч П. Толстого з великим візиром Чорлулу Дамат Алі-пашою, після якої посол написав до Г. Головкіна без оптимізму, що буде знову працювати задля укладення торгової статті. Він не був певним, що вдасться добитися дозволу для російських торгових кораблів плавати від Азова до Стамбула, і запитував, чи можна домовлятися, якщо дозволить турецька сторона, про поїздки російських купців на російських суднах до Керчі, а далі на турецьких, або про поїздки на турецьких суднах від Азова до османської столиці Орешкова С.Ф. Русско-турецкие отношения в начале XVIII в. -- С. 60-61; Письма и бумаги императора Петра Великого. -- М., 1952. -- Т. 9. -- Вып. 2. -- С. 1091.. А вже незабаром, 8 серпня 1709 р., у відповідь на розпорядження Г. Головкіна «старатися про торговий артикул», російський дипломат писав, що це питання невдовзі би вирішилося, але втеча Карла ХІІ та І. Мазепи на терени Османської імперії перекреслила ці сподівання РГАДА. -- Ф. 89. -- Оп. 1. -- 1709. -- Д. 1. -- Л. 491 об..

Як і у 1706 р., коли невдачу з укладенням торговельної угоди посол пояснював частими змінами великих візирів, його нове запевнення, що зрив пов'язаний з прибуттям на терени імперії шведського короля і українського гетьмана, на нашу думку, не відповідає дійсності. Невдачі пояснювалися стійкою позицією османського уряду. А пояснення П. Толстого могли даватися лише для виправдання негативних результатів його діяльності, при тому, що, дійсно, зміна політичної ситуації значно вплинула на двосторонні відносини. Питання про торговельні відносини втратило актуальність.

У новій -- післяполтавській -- політичній ситуації був написаний лист Г. Головкіна до П. Толстого від 15 серпня 1709 р. Російський урядовець писав, що питання про торговельну угоду посол мав залишити на майбутнє, аж до укладення миру зі шведами. При наполяганні ж турецької сторони на розвитку торговельних відносин посол спочатку повинен був домагатися, щоб турки дозволили російським купцям плавати до них з Азова на торгових кораблях без гармат і військових людей. А якби турки цього не захотіли, то в крайньому разі треба було клопотатися про дозвіл російським купцям на своїх кораблях приїжджати торгувати до Керчі. Туди могли би приїжджати й купці з турецького боку Там же. -- Л. 537-537 об.. Як бачимо, незважаючи на очевидну безперспективність розвитку торговельної тематики, Г. Головкін про всяк випадок повторив незмінну тезу про необхідність шукати можливості для появи російських кораблів на Чорному морі. На нашу думку, й пропозицію Москви про організацію в Керчі значного російсько-турецького торгового осередку можна рахувати як крок на тому ж шляху.

* * *

Завершальні міркування та висновки.