Світова економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Альтерглобальні сценарії світового розвитку

2. Антиглобалістські рухи. Ідеологія і програми

3. Антиглобалістські рухи. Мотивація і результати

4. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку

5. Біполярний сценарій глобального розвитку і основні напрями його реалізації

6. Варіанти позиціонування України на пострадянському просторі і проблеми реінтеграції в глобальних умовах

7. Взаємодія країн «Центру» та країн «Периферії» в умовах глобалізації

8. Вплив глобалізації на країни - лідери світової економіки

9. Вплив глобалізації на країни, що розвиваються

10. Вплив сучасної світової фінансової кризи на економіку України

11. Геоекономічні реалії і інтеграційні стратегії України

12. Геополітичний формат глобальної конкуренції

13. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній в економічній системі

14. Глобалізація в науково-технологічній сфері. Становлення “нової економіки”

15. Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення

16. Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення

17. Глобальні виміри демографічної проблеми

18. Глобальні виміри екологічної проблеми

19. Глобальні виміри продовольчої проблеми

20. Глобальні війни. Типізація і сучасний інструментарій

21. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання

22. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці

23. Державний суверенітет і проблема відкритості економіки

24. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації

25. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-США» в умовах глобальних економічних трансформаціях

26. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-ЄС» в умовах глобальних економічних трансформаціях

27. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-Російська Федерація» в умовах глобальних економічних трансформаціях

28. Економічні кризи в умовах глобалізації

29. Євразійський інтеграційний вектор України, характеристика і сценарії розвитку

30. Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації

31. Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку

32. Індустріально розвинуті країни в умовах глобалізації

33. Інноваційна складова конкурентоспроможності національних економік на сучасному етапі глобального розвитку

34. Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізаці

35. Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку

36. Ключові чинники глобальних трансформацій

37. Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах

38. Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг

39. Масштаби і динамізм розвитку процесів торгівельної глобалізації

40. Міжнародні організації та їх роль в становленні глобального світового порядку

41. Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності

42. Наслідки розширення ЄС і проблеми геоекономічного статусу України

43. Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах гобалізації

44. Негативні прояви суч. стану глоб. розвитку

45. Нерівномірність еко та соц. розвитку країн в умовах глобалізації

46. Нова економіка» як форма реалізації нац конкур переваг

47. Об'єкти і суб'єкти глобальної системи економічного регулювання

48. ООН і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування

49. Основні суперечності глобальних трансформацій

50. Основні школи сучасної глобалістики

51. Парадокси фінансової глобалізації

52. Перспективи фінансової діяльності ТНК у контексті сучасних тенденцій глобалізації

53. Перспективні сценарії глобального розвитку

54. Політико - правовий вимір глобалізації

55. Потенціал формування транснаціонального характеру економіки України

56. Принципові підходи до визначення глобалізації

57. Природа і типізація глобальних економічних парадоксів

58. Проблема визначення часових меж глобалізації

59. Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації

60. Проблема ефективності регіональних економічних блоків

61. Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці

62. Проблема національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації

63. Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні

64. Проблема формування глобального інформаційного суспільства

65. Проблеми і перспективи співробітництва з СОТ в контексті забезпечення глобальної конкурентоспроможності України

66. Регіоналізація як сценарій глобальних трансформацій

67. Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій

68. Система критики глобальних процесів

69. Соціокультурний вимір глобалізації

70. Соціокультурні і політичні аспекти глобалізації

71. Становлення глобальних регуляторних інститутів. Майбутнє міжурядових організацій

72. Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах

73. Створення українських фінансово - промислових груп та конгломератів як альтернатива експансії ТНК

74. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур

75. Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах

76. Сучасна глобальна фінансова криза: причини та прояви

77. Сучасна система регулювання глобальних процесів та об'єктивна необхідність її вдосконалення

78. Сучасні міжнародні інтеграційні пріоритети для України

79. Тенденції постіндустріалізму і новітня поляризація світу

80. ТНК як рушійні сили глобальних економічних трансформацій

81. Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки

82. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації

83. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації

84. Фактори економічного розвитку країн - лідерів світового господарства в глобальних умовах

85. Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації

86. Феномен “країни-системи” в глобальній економіці

87. Феномен глобальних корпорацій

88. Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу

89. Характеристика ключових глобальних проблем економічного розвитку

90. Цивілізаційні виміри глобального економічного розвитку

91. Цивілізаційні виміри стратегій глобалізму

1. Альтерглобальні сценарії світового розвитку

Альтерглобалізм -- соціальний рух, політика якого близька до класичного антиглобалізму, але який підтримує деякі аспекти глобалізації, перш за все міжнародну інтеграцію, наполягаючи, що значення демократії, економічного правосуддя, екологічного захисту і прав людини повинні стояти попереду економічних турбот.

«Альтерглобалізм» позначає або окремий соціальний рух, або є загальним терміном, який включає багато різних соціальних рухів. Так, наприклад, People's Global Action, одне з альтерглобалістських угруповань, є децентралізованим об'єднанням різних організацій та осіб.

Важливо наголосити, що альтерглобалізм не протистоїть глобалізації в цілому, а натомість пропонує інші, більш людяні проекти глобалізації.

Протест альтерглобалістів направлений проти корпорацій і держав (але не народів), оскільки вони зв'язані між собою.

Принциповими особливостями руху є:

- Неієрархічні принципи взаємодії між собою, антипартійність, антибюрократизм, антиавторитаризм.

- Заперечення ідеологічної монополії, свобода дискусії, підкреслена антиортодоксальність.

- Орієнтація на позапарламентські методи боротьби, опора на альтернативні державі структури суспільства (соціальні форуми, автономні культурні центри, мережі взаємодопомоги, земляцтва, сквоти тощо).

- Акцент на розвитку «іншої культури», нових - гуманістичних, неконкурентних взаємостосунків людини з людиною, осіб з групою, людей з природою.

Альтерглобалістський рух віддає перевагу карнавальним формам політичних акцій. Їх форуми проходять в обстановці випадкової і щасливої зустрічі, свята, що розхитує прийняті соціальні і політичні форми.

Форуми і інші заходи альтерглобалістів стають все більш частими і масовими. Організовуючи свої заходи з глобальним розмахом, альтерглобалісти сприяють швидкій інтернаціоналізації руху.

Зрештою, «альтерглобалісти» пропонують позбутися національного шовінізму та релігійного фундаменталізму, аби вберегти світ від насильства. Для того, щоб продовжувалась «глобалізація з низів».

Отже метою альтерглобалізму є - презентація і втілення нових принципів функціонування світової системи, які грунтуються на на засадах соціального партнерства, соц захисту та на інституті соціальної держави і реальних демократичних цінностях.

2. Антиглобалістські рухи. ідеологія і програми

Антиглобальний рух є загальною назвою суспільних організацій, рухів і ініціативних груп, які знаходяться у непримиренному конфлікті з наслідками глобальних трансформацій. Сама назва «антиглобальний рух» не є загальновизнаною. Часто також використовують назви -- «альтерглобальний рух» (рух за альтернативну глобалізацію), «рух за глобальну справедливість», «рух рухів» тощо.

Основні діючі суб'єкти антиглобалістського руху - це громадські, неурядові або політичні групи та асоціаціі?. Вони можуть носити місцевии?, регіональнии?, національнии? або міжнароднии? характер, заи?матися конкретною вузькою проблематикою або претендувати на рішення проблем в масштабі всього суспільства. Спектр цих організаціи? достатньо широкии?.

Своїм завданням учасники руху антиглобалістів вбачають фор­мування суспільної думки, яка б не тільки позитивно сприйняла їх ідеологію, а й стала фундаментом подальшого просування інтересів антиглобалістів на глобальний рівень.

Загальними цілями антиглобалізму є висунення альтернативної концепції побудови світової системи, майбутні учасники якої не претендують на монополізацію прав глобального управління, а керуються у власних діях існуючою в суспільстві громадською думкою.

Основними видами діяльності антиглобального руху є зустрічі, демонстрації проти проведення офіційних саммітів міжнародних інститутів. Учасники руху проводять власні «соціальні форуми», де аналізується процес глобалізації, обговорюються способи опору та альтернативні пропозиції. В цілому, етапність дій антиглобалістів може реалізовуватися:

1) у короткостроковій перспективі -- шляхом зриву конференцій, зустрічей, заходів наднаціональних організацій та концернів поряд з цілеспрямованим завданням збитків окремим кор­пораціям, підприємствам через бойкот, пошкодження майна, хакерських атак на системи управління;

2) у середньостроковій перспективі -- анулюванням або реор­ганізацією та демократизацією конференцій існуючих наднаціональних організацій, та таких, як СОТ, ВМФ, Світовий банк;

3) у довгостроковій перспективі -- розробкою альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, екологічних розбіжностей між державами.

Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов'язаних напрямів -- трансформістського (зміцнення системи самоуправління) і руйнівного (протидія укріпленню влади кор­поративного капіталізму). При цьому зазвичай пріоритетним визнається перший напрям.

Трансформістський напрям антиглобального руху очолюється АТАКК, завданням якої є обмеження впливу фінансового капіталу і тим самим оздоровлення сучасної капіталістичної системи.

Широку популярність серед представників руйнівного крила набула книга шотландського соціолога Джона Холлоуея «Змінити світ, не беручи влади» (2002 р.), центральна ідея якої полягає у створенні соціальних просторів, автономних відносно держави і капіталу.

3. Антиглобалістські рухи. Мотивація і результати

Антиглобальний рух є загальною назвою суспільних організацій, рухів і ініціативних груп, які знаходяться у непримиренному конфлікті з наслідками глобальних трансформацій. Сама назва «антиглобальний рух» не є загальновизнаною. Часто також використовують назви -- «альтерглобальний рух» (рух за альтернативну глобалізацію), «рух за глобальну справедливість», «рух рухів» тощо.

Основні діючі суб'єкти антиглобалістського руху - це громадські, неурядові або політичні групи та асоціаціі?. Вони можуть носити місцевии?, регіональнии?, національнии? або міжнароднии? характер, заи?матися конкретною вузькою проблематикою або претендувати на рішення проблем в масштабі всього суспільства.

Своїм завданням учасники руху антиглобалістів вбачають фор­мування суспільної думки, яка б не тільки позитивно сприйняла їх ідеологію, а й стала фундаментом подальшого просування інтересів антиглобалістів на глобальний рівень.

Загальними цілями антиглобалізму є висунення альтернативної концепції побудови світової системи, майбутні учасники якої не претендують на монополізацію прав глобального управління, а керуються у власних діях існуючою в суспільстві громадською думкою.

Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов'язаних напрямів - трансформістського (зміцнення системи самоуправління) і руйнівного (протидія укріпленню влади кор­поративного капіталізму).

Діяльність ВСФ та АТТАК, трансформація їх у міжнародні політичні організації являє собою якісно новий етап політико-ідеологічних процесів всередині антиглобального руху. Квінт-есенцією цих процесів є ідейно-політична боротьба, яку найбільш помірне соціал-глобалістське крило веде з радикальними течіями в надрах руху.

У цілому ж формальна і сутнісна сторони діяльності антиглобалістів свідчать про те, що:

-антиглобальний рух як суттєвий політичний феномен буде існувати до тих пір, аж поки повноцінні політичні партії і профспілкові організації не вийдуть із стану кризи і не завершать період власної реорганізації;

-антиглобальний рух спромігся істотно підірвати авторитет традиційних суспільних організацій (партій і профспілок), тим самим значною мірою послабивши останні;

-антиглобалісти не мають чіткого уявлення про цілі і завдання власного руху;

-антиглобалісти в організаційному плані опинилися у залежності від власного головного організатора -- Інтернету, який є підконтрольним глобальному капіталізму.

Таким чином, за багатоплановістю проявів протесту, за політичною «всеядністю антиглобалізму» приховується найголовніша його проблема -- відсутність ясно зрозумілої кінцевої мети боротьби. Адже у виступах антиглобалістів очевидним є тільки те, проти чого (чи кого) є спрямованим їхній протест. У кожної групи антиглобалістів є власний об'єкт боротьби. Діапазон цих об'єктів настільки широкий, що охоплює майже всі (а може і всі) аспекти сучасного життя.

4. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку

Несправедливий розподіл вигод від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях. Деякі вчені вважають, що можлива глобальна конвергенція доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних країн розвивається більш швидкими темпами, ніж багатих.

Насправді ж швидке зростання характерне лише для невеликої групи країн Південно-Східної Азії (азіатських тигрів), тоді як найменш економічно розвинуті країни мають набагато нижчі темпи зростання, ніж багаті держави.У результаті відбувається не конвергенція чи вирівнювання доходів, а швидше їх поляризація. У процесі її країни зі швидкими темпами зростання входять у коло багатих країн, а бідні країни все більше відстають від них. Зростання розриву у доходах викликає невдоволення з їхнього боку, що може спричинити міжнародні конфлікти, оскільки бідні держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві. До того ж розподіл витрат та вигод глобалізації веде до нерівномірного розвитку галузей, занепаду деяких з них (вугільна промисловість, важке машинобудування, суднобудування тощо) з відповідними соціальними наслідками. Питання розподілу вигод є одним із найважливіших у процесі глобалізації світової економіки.

Сьогодні світова економіка все більше поляризується, економічна активність і відповідні прибутки концентруються у трьох десятках ключових країн, переважним чином членів ОЕСР. Приєднання до світової ринкової системи постсоціалістичних країн, а також таких відсталих країн, як Мадагаскар або Нігер, не покращило їх економічне становище, а лише збільшило маргінальність, що було визнано у доповіді ООН "Про розвиток" за 1999 рік

Тут слід відзначити, що значне зростання економічної і соціальної нерівності спостерігається також усередині постіндустріального світу.

Нова еліта постіндустріалізму все більше відокремлюється від мас власного суспільства.

В основі цього феномена лежить глобалізація багатства і локалізація бідності.

"Індекс бідності" показує, що кожен один з восьми громадян в найбагатших країнах відчуває тенденцію до зростання масштабів такого зла, як зростання соціальних проблем, що виражається в його довгостроковому або хронічному безробітті, низьких доходах, які є нижчими за національну межу бідності, відсутності фінансових можливостей для придбання житла, а особливо у різкому подорожчанні освіти як засобу майбутнього професійного і людського розвитку. Середній показник безробіття в 1999 р. становив у країнах Європейського Союзу 10,3%, а в країнах ОЕСР - 7,3%".

Виходячи з цього, можна очікувати подальшого зниження рівня життя у бідних країнах та зростання поляризації між високоосвіченою елітою і бідняками з гетто і фавел у багатих суспільствах.

У результаті у величезної маси світового населення накопичується глибоке невдоволення матеріальним становищем, мільйони людей зневірюються у можливості досягти справедливості у правовому полі або взагалі в цьому житті, їх охоплює страх перед майбутнім, який посилюється на тлі нездатності політичних інституцій усунути зростаючу напруженість.

У цілому треба визнати, що зростання глобальної соціальної нерівності руйнує соціальну базу політичної стабільності на національному і світовому рівнях. Саме вона є джерелом поширення тероризму, організованої злочинності, корупції, зрощування кримінальних структур з владою і бізнесом, поширення соціальних хвороб, таких, як наркоманія, СНІД, алкоголізм, проституція тощо.

Глобалізація, на думку П. Ратленда, поглиблює прірву в економічних рівнях високорозвинутих країн та країн менш розвинутих. Найхарактернішою ознакою глобалізації є посилення взаємодії і взаємозалежності в сучасному суспільстві, завдяки чому форму ться, на думкою М. Кастельса, «світове суспіль-ство». Ядром цього суспільства є глобальна економіка, яка працює як єдина система в режимі реального часу і в масштабі усієї планети.

5. Біполярний сценарій глобального розвитку і основні напрями його реалізації

Якщо говорити про біполярний сценарій розвитку світу - то таким можна вважати виникнення біполярної системи Схід-Захід наприкінці 40-х років, що супроводжувалося подвійною революцією у військовій сфері. У результаті цього просторові характеристики втрачали значення, перетворюючи Землю в єдине поле бою.

Більшість політиків та економістів все ж визнає ґлобалізацію реальним процесом, який швидко розвивається у всіх галузях суспільного життя, хоча зараз це поняття не таке, яким було 30--40 років тому. Насамперед це пов'язано з розпадом біполярної системи. Внаслідок розпаду СССР послабилася закритість колишніх соціалістичних країн, що дало можливість ширше розвинутися ґлобалізаційним процесам. Зараз переважає американоцентричність ґлобальних процесів.

На сьогодні кумулятивно виділяють два потенційні варіанти удосконалення інституційної архітектури світу. У першому випадку ініціативу перехоплює один з учасників системи. У другому -- створюються новий наднаціональний інститут глобального регулю­вання -- певний світовий центр з прийняття стратегічних рішень.

Взявши за ознаку класифікації кількість полюсів влади, що координують світогосподарські процеси, інституційний устрій може набути наступного вигляду:

-- уніполярна система;

-- бі- чи триполярна система;

-- поліполярна система.

Біполярна система передбачає наявність двох управлінських полюсів, що в результаті консенсусу приймають узгоджені рішення, виконання яких є обов'язковим для решти учасників міжнародних відносин. Ця система передбачає, з одного боку, активізацію міжнародного співробітництва найбільш розвинутих країн світу, які готові йти на компроміси заради досягнення спільних інтересів. З другого боку, передбачає пріоритетність рішень, що приймаються правлячою верхів­кою для інших учасників міжнародних відносин. Теорія біполярного світу включає до такі основні напрями інституційного забезпечення глобальних трансформацій:

- коаліції держав;

- коаліції регіональних інтеграційних утворень.

На сьогодні відсутнє чітке ядро, навколо якого міг би розпочатися процес консолідації. Найбільш вірогідними варіантами вважаються:

-- «п'ятірка» постійних членів Ради Безпеки ООН (можливим є розширення складу);

-- «велика вісімка» (можливим є розширення складу);

-- компромісний варіант: «центр» скоріше за все складуть США, ЄС, Японія, Російська Федерація, Китай, Індія.

Головним інструментом тиску на «периферію» можуть стати умови еконо­мічного, технологічного і інформаційного партнерства з «центром», які можуть бути більш чи менш сприятливими. Основним завданням союзу є не підкорення, а цивілізація «периферійних» територій.

Коаліція регіональних інтеграційних об'єднань (РІО) закладає підґрунтя майбутнього світоустрою, що полягає у наступному:

-- формування угруповань на основі економічних факторів( реакцією на глоб.трансф-ції);

-- домінування економічних факторів знижує вірогідність виникнення ієрархічних інституційних структур, рішення яких є обов'язковими для країн-членів;

-- спрямованість у першу чергу на створення своєрідних «островів більш ліберального економічного режиму», а не на побудову регіональних протекціоністських анклавів;

-- поглиблення рівня регіональної координації економічної політики.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що, попри відсутність єдиного центру прийняття глобальних рішень, існує небезпека того, що майбутній політичний режим управління може стати скоріше авторитарним, аніж демократичним. Це може бути викликане тим, що рішення з глобальних проблем будуть прий­матися обмеженим колом суб'єктів міжнародних відносин, а також тому, що внутрішня структура багатьох з них ґрунтується не на демократичних принципах, а на жорсткій дисципліні.

6. Варіанти позиціонування України на пострадянському просторі і проблеми реінтеграції в глобальних умовах

За майже 25 років, які минули з проголошення незалежності, Україна не впоралася зі стратегічним завданням європейської, регіональної та субрегіональної інтеграції: успіхи на цих напрямах носили в основному інституційно-процедурний характер (членство в Раді Європи, Центральноєвропейській ініціативі, Організації Чорноморського економічного співробітництва, рамкова угода про партнерство та співробітництво з ЄС тощо) і практично не позначилися на конкурентних позиціях національної економіки.

Реінтеграція - об'єднання на нових принципах того, що раніше було роз'єднаним (дихотомія). Регіональні орган-ї: 1.СНД -- міждержавне об'єднання, створене для розвитку співпраці в політичній, економічній, гуманітарній, культурній і інших областях, для пом'якшення негативних наслідків розпаду СРСР. У нього входять всі колишні республіки Радянського Союзу, окрім Прибалтійських держав і Туркменістану, що вийшов з його складу. 2. ГУАМ. В організацію входять чотири держави: Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова. Первинно в організацію входив також Узбекистан, який пізніше покинув лави держав, які ратували за демократичні перетворення. ГУАМ розглядається багатьма, як організація, створена на противагу домінуванню Росії в регіоні. Варто відзначити, що держави-члени ГУАМ не входять ні в одну іншу створену на території колишнього СРСР організацію, за винятком СНД. 3. Євразійське Економічне Співтовариство (ЄвразЕС) було створене Росією, Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном на основі Митного Союзу СНД. Вірменія, Молдова, Україна мають статус спостерігачів у цій організації.

7. Взаємодія країн «Центру» та країн «Периферії» в умовах глобалізації

«ЦЕНТР»: країни Зх.Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанс регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). «ПЕРИФЕРІЯ»: всі ін нац.ек, але вони розподіляються на гр за ступенем віддаленості від «центру». Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає.

Крім того, на думку відомого амер. економіста Джефрі Сакса сьогодні світ розділений не ідеологічно, а технологічно. Менша частина планети, на якій проживає приблизно 15% її населення, практично забезпечує решту світу технол. інноваціями. Друга частина, яка включає приблизно половину населення планети, здатна впроваджувати ці технології у свою систему вир-ва та споживання. І остання частина, яка складається приблизно з третини жителів планети, є технологічно відірваною - вона і сама не створює інновації, і закордонні технології не впроваджує. Межі цих регіонів не завжди збігаються з націон. кордонами.

Економічна залежність країн, що розвиваються від розвинутих країн проявляється насамперед у тому, що розвинені країни є "чистими" експортерами капіталу в країни, що розвиваються, тоді як країни, що розвиваються є, власне кажучи, їх боржниками.

Проблема країн периферії полягає також в обмеженні доступу до новітніх (насамперед інформаційних) технологій внаслідок їх зосередження в провідних ТНК.

8. Вплив глобалізації на країни - лідери світової економіки

Країни-лідери: США, Канада, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, Італія (+Китай). Глоб. на країни-лідери св.. ек-ки вплинула таким чином: 1).розв. МПП призвів до поступового домін. внутрігалуз. поділу, 2).високий р-нь доходів у високо розв. кр. стим. іннов.д-ть, яка спрям. на ств.нової прод., з одного боку, а з іншого, спрямована на зрост. сук. попиту в цих країнах, 3).стр-ра попиту в країнах з майже однак. рівнем розв. однорідна, 4).зрост. в стр-рі св. торг. долі гот. прод., основним постач. якої є розв. кр, 5).для країн-лідерів притаманна однор. пол.-прав. система, що знах.своє втіл.у відпов. ЗЕ пол. цих країн.; 6).ці кр.виступають осн. ех та ім.-рами капіталу у світ. госп-ві, завдяки акт. д-сті ТНК; 7).вони виступають як осн. ім-р труд.міграц. 8).вони визначають іннов. розв. людства 9).зберіг. за собою моноп. на нові знання та техн. при одночас. відкритому доступі до прир. рес. усіх країн світу, отже їх позиції посиляться ще.

9. Вплив глобалізації на країни, що розвиваються

Найважливіша риса сучасної глобалізації - посилення ролі країн, що розвиваються („виникаючих ринків”, „виникаючих економік”), які виступають потужними гравцями на глобальному конкурентному ринку.

Компанії з країн, що розвиваються, мають конкурентні переваги і на ринках розвинутих країн, і на власних ринках. Вони краще вміють пристосувати свою продукцію до потреб небагатих ринків.

Через те поле найбільших конкурентних баталій у глобальному бізнесі - нові споживачі, серед яких зростає число платоспроможних і дуже багатих покупців.

Компанії з країн, що розвиваються, виступають не тільки реципієнтами капіталів із розвинутих країн. Навпаки, вони все частіше поглинають відомі компанії, тобто глобалізація набираєдвостороннього руху: і від розвинутих країн до тих, що розвиваються, і у зворотному напрямі, а також між самими країнами, що розвиваються.

Дисгармонія розвитку, в свою чергу, породжує нові виклики та загрози світу: 1).відбувається масова міграція населення до більш стабільних і сприятливих в економічному плані регіонів. 2).Фінансові потоки, що надходять до відсталих регіонів світу мають стимулювати наукове, технологічне і культурне зростання країн, що розвиваються.

Наслідки: збільшення розриву в рівнях ек та соц розвитку між бідними і багатими кр; поглиблення соц розколу і несправедливості в бідних кр (ріст безробіття, бідність працюючих мас, безпритульність дітей, поширення злочинності); техногенне перенавантаження і деградація навколишнього середовища; економічне послаблення нац держ, зниження ефективності й к-сті нац держав через зростання їх необґрунтованої відкритості, фін залежності; пригнічення вн ринків і падіння попиту на продукцію нац виробників; зростання ступеня ек ризику; посилення негативного впливу глоб. к-ї; зростання протиріч і конфлікту інтересів "старої" і «НЕ» в кр, що глоб-ся.

10. Вплив сучасної світової фінансової кризи на економіку України

Дослідження фінансової кризи є актуальним в 2014р через те, що світова фінансова криза продовжує наступати, саме через це продовжують підніматися ціни, зменшуються кількість робочих місць і т.д.

По-перше, українські банки зіштовхнулися із кризою ліквідності через обмеження доступу до закордонних кредитів, які кілька останніх років були основним джерелом збільшення обсягів кредитування. По-друге, криза в житловому будівництві, викликана значним скороченням іпотечного кредитування банками та побоюванням щодо повторення американської іпотечної кризи в Україні. По-третє, ріст цін на енергоносії надзвичайно серйозно впливає на всю економіку України, оскільки автоматично призводить до зростання цін на більшість товарів та послуг, вироблених в Україні. І по-четверте, через досить значний рівень інтегрованості економіки України в загальносвітову економіку, зростання рівня світової інфляції суттєво вплинули на ріст інфляції в Україні.

Аналіз динаміки соціально-економічної ситуації в країні дозволив охарактеризувати наслідки глобальної фінансової кризи для економіки України наступними аспектами: погіршення макроекономічних показників; зниження темпів зростання ВВП; дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від імпорту капіталу, високих технологій, нафти і газу; великий розмір зовнішнього боргу країни, що веде його до ризику невиплати; скорочення депозитної маси; зниження ліквідності, погіршення портфеля й активів банківської системи; зниження обсягів кредитування економіки; девальвація гривні; скорочення надходжень і видатків бюджету; ослаблення довіри до фінансових установ; серйозні труднощі українських банків пов'язані з поверненням зовнішніх запозичень, залучення нових інвестицій; нестабільність на валютному ринку його спекулятивний характер; зменшення резервів НБУ, який змушений продавати валюту для задоволення ажіотажного попиту; погіршення добробуту домашніх господарств, скорочення реальних доходів, затримка виплати заробітної плати, особливо у промислових регіонах; зниження загального рівня життя населення, погіршення забезпеченості громадян товарами першої необхідності (продукти харчування, одяг) та послугами соціально-побутової сфери (транспорт, медицина, освіта, культура).

Фахівці очікують, що у 2011-2012 році світову економіку може накрити "друга хвиля" кризи. У підсумку в другій половині 2011-2012 року очікується один з трьох сценаріїв: слабкий підйом, повернення до рецесії і несподіване зростання.

11. Геоекономічні реалії і інтеграційні стратегії України

Геоекономіка-нова геополітика з позицій економічної могутності держави, забезпечує досягнення зовнішньополітичних цілей, світової чи регіональної «могутності» економічним шляхом. Геоекономіка - це політика перерозподілу ресурсів і світового доходу. У предмет вивчення геоекономіки входять процеси розвитку не тільки державних і регіональних утворень, а й реальних міжнародних структур - економічних, фінансових та інтеграційних об'єднань, транснаціональних корпорацій, єврорегіонів, вільних економічних зон, а також геополітичних суб'єктів. Я вважаю що в основу формування сучасної геоекономічної стратегії розвитку України мають бути покладені позиції концепції сталого просторового розвитку регіонів, який є динамічним процесом забезпечення ефективної ієрархічної взаємодії соціальних, економічних, екологічних, інноваційних, інформаційних елементів (підсистем) простору життєдіяльності людей для повного та доступного для всіх верств нинішнього та майбутнього поколінь людей задоволення їхніх різноманітних потреб. Щодо інтеграції, то чим вищий рівень інтеграції національної економіки у міжнародні економічні відносини, тим більший вплив на неї мають процеси, що відбуваються в світовій економіці. Що ж до інтеграційних процесів , то вони відіграють дедалі більшу роль у процесах життєдіяльності держав світу, і хотілося б нам цього чи ні - Україна є активним учасником данних процесів. З одного боку Росія залишається найбільшим стратегічним партнером нашої держави, і не важливо чи ми будемо розглядати економічну співпрацю чи угоди співдружності, культурно-наукову колаборацію чи торгові відносини - всюди ми побачимо тісний зв'язок на всіх рівнях. З іншого ж боку, розглядаючи Україну як європейську державу, не можна не зазначити можливість долучення нашої держави до «Європейської коаліції» та отримання права на здобуття звання почесного члена ЄС, Валютного Союзу, Шенгенської зони і т.п. Як на мене - Україна має надзвичайний потенціал, хорошу ресурсну базу та географічне розташування, висококваліфіковану робочу силу, багату культурну спадщину та історію. Якщо ми вирішимо пов'язати свою інтеграцію лише з Росією - ми можемо втратити надійних партнерів, потенційних інвесторів та просто представників суспільства, яке досягло великих успіхів в усіх сферах розвитку та кооперації держав. Якщо ж ми оберемо тільки європейську інтеграцію, ми можемо втратити свого серьйозного стратегічного партнера та цілий ряд привілегій з його сторони. Я вважаю пріорітетним для України багатовекторний напрям інтеграції, що дасть можливість покроково, обдумано досягати максимально вигідних умов інтеграції, будуючи співдружність з усіх сторін.

12. Геополітичний формат глобальної конкуренції

Геополітика -- це цілеспрямована діяльність суб'єкта міжнародних відносин у контексті всього спектра зовнішніх і внутрішніх факторів, що дають змогу цьому суб'єкту здійснювати контроль над простором із метою реалізації своїх життєво важливих інтересів. Геополітика безперечно впливала і продовжує впливати як на вивчення міжнародних відносин, на міжнародну стратегію держав та їх урядів, так і на міжнародну конкуренцію. Значущість конкуренції та конкурентоспроможності визначається, з одного боку, незалежністю економіки, що росте, особливо ринків капіталів, включаючи валютні, що робить все більш складним існування достовірно національної політики окремої країни.

Практично всі країни вимушені стежити за тим, як розвиваються їх співпраця і конкуренція з іншими країнами, при цьому темпи їх суспільного і політичного розвитку не завжди синхронізуються з економічними змінами.

Таким чином, конкурувати - означає укріплювати своє положення щодо інших країн з метою придбання більшої ваги в процесі переговорів, де всі політичні сили об'єднують свої стратегії у взаємозв'язану єдину систему.

З іншого боку, високі технології і нові галузі стали основним інструментом в глобальній конкуренції і головним показником конкурентоспроможності.

На сьогодні держава поступово втрачає можливість здійснення абсолютного контролю на власному політичному та економічному просторі. Крім того, на сьогодні основним фактором економічного процвітання держави є не матеріальні ресурси, а інтелектуальні і чим більш розвинутими вони є - тим більш конкурентоспроможна держава. На сьогодні на зміну міждержавним відносинам приходять відносини глобальні, де конкуренція, починаючи від простої підприємницької та закінчуючи міждержавною, зростає щохвилини.

13. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній в економічній системі

Питання глобалізації та інтеграційних процесів є дуже актуальними, адже з 193-х незалежних крїн світу тяжко виділити хоча б одну, на яку б не справили свій вплив глобалізаційні процеси, через що сучасне суспільство, державно-правові устрої країн, економіки та соціальні сфери держав зазнають суттєвого впливу та явним чином видозмінюються. Всі ці змінні процеси несуть різноплановий характер і не можна чітко виділити позитивний чи негативний,.

Сучасний етап світового розвитку характеризується динамічним поглибленням процесів інтеграції політичного, економічного, культурного життя країн світу. У широкий вжиток увійшов термін глобалізація як якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу, як процес посилення світової інтеграції у результаті глобальних операцій ТНК. Глобальна економічна інтеграція як нова еволюційна форма міжнародної економічної інтеграції є процесом посилення взаємозв'язку та взаємозалежності суб'єктів світового господарства і міжнародних економіч­них відносин, наслідком чого є їх цілісність та емерджентність, які проявляються у сфері торгівлі, глобального руху фінансово-інвестиційних ресурсів, інформації та продуктових сил; виробництві та формуванні відповідної інфраструктури.

На відміну від міжнародної економічної системи, глобальна економічна система як економічна система найбільш високого еволюційного ступеня розвитку є життєздатною системою нестабільного типу, якій притаманні високий ступінь взаємозалежності між усіма її внутрішніми елементами, наявність крос-ієрархічних взаємозв'язків між ними та здатність системи до самоорганізації за наявності зв'язаних процесів, а саме інституціональної детермінації взаємодії її суб'єктів різних ієрархічних рівнів; підтримки життєвоважливого балансу в узгодженні інтересів зі зв'язаними системами, а саме політичною, соціальною, екологічною та науково-технологічною.

Доведено, що прояви процесу глобальної інтеграції економічних систем спостерігаються на всіх рівнях економічних систем. Голов­ними тенденціями глобальної інтеграції економічних систем є, по-перше, процес інтернаціоналізації, який проявляється на всіх рівнях елементів глобальної економічної системи, наслідками чого на мікрорівні є процес транснаціоналізації, а на макрорівні - економічна регіоналізація.

14. Глобалізація в науково-технологічній сфері. Становлення “нової економіки”

Сучасний розвиток світового економічного простору засвідчує тенденцію формування нових критеріїв конкурентних переваг в умовах науково-технічного прогресу.

Пріоритетним і визначальним за цього постає спроможність суб'єктів міжнародних економічних відносин генерувати відповідні стратегії розвитку в контексті здійснення інноваційної інтеграції.

За таких умов виникає новий рівень прояву конкуренції між країнами в потенціалі адаптації їх соціально-економічних систем до вимог світового ринку інноваційної продукції, що передбачає «ефект випередження» в продукуванні нових товарів і послуг, розширенні номенклатури виробництва, оновленні структури експорту наукомісткої продукції, освоєнні екологічних технологій та нових видів відновлювальних ресурсів тощо.

Специфіка та динаміка глобальної конкуренції визначається залежно від рівнів «технологічної піраміди», що передбачає ранжування технологій за силою зростання впливу на ринки інноваційної продукції. Поняття „нова економіка” виступає в якості системного явища, що поступово формується в межах індустріального періоду економічного розвитку шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, інноваційних методів господарювання, інтелектуального людського капіталу, передових технологій і галузей національної економіки, пріоритету виробництва знань, послуг та становлення менталітету творчого, ефективного, раціонального бізнесу. Це поняття виникає в науковій літературі, а також у господарському житті з середини ХХ століття як наслідок кардинальних інноваційних змін в техніці, технологіях, моделях та типах економічного, соціального, екологічного, демографічного, політичного, правового, суспільного життя населення розвинутих країн і світу в цілому. Тому критеріями визначення особливостей та напрямків становлення нової економіки в країні є показники розвитку кожної з її складових.

15. Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення

Глобалістика -- нова комплексна міжгалузева наука. В її межах накопичений певний досвід і результати: по-перше, з'ясовано, що застосування показників і індикаторів для опису якісних процесів значно поліпшило достовірність глобальних проектів і моделей, розширило їхні можливості; по-друге, доведено, що, незважаючи на швидке зростання кількості показників, які використовуються, їх підбір залишається довільним і поки ще не відповідає критеріям повноти й достатності; по-третє, зафіксована майже повна відсутність методів зведення концептуальних категорій до емпірично визначених індикаторів, без чого питання практичного використання теоретичних моделей залишається дуже проблематичним; по-четверте, зосереджена увага на розробці питань взаємозв'язку показників різних підсистем моделей, виходячи з вимог цілісності.

На сьогоднішній день прийнято відокремлювати три етапи становлення глобалістики. етапи становлення глобалістики, це одночасно і глобальні етапи еволюції людини.

Перший етап. Приходиться на 60-ті роки. В цей період масштаби виробництва досягли небувалого розвитку та почали заважати можливостям природи компенсувати їх вплив. На цьому етапі виник так званий Римський клуб (1968), котрий й поклав початок глобальній проблематиці світового розвитку.

Другий етап. Цей етап приходиться від середини 70-х до середини 80-х років. Віх характеризувався посиленою реконструкцією економіки, спричиненою похмурими прогнозами докладів Римському клубу, вибухнувшою нафтовою кризою, загостренням економічних протиріч між країнами, що розвиваються та промислово розвиненими країнами.

Третій етап. Цей етап починається з середини 80-х років, в результаті зміни політичної карти світу, тобто зникненням табору соціалізму. Цей етап характеризувався тим, що самі ГП відійшли на другий план, а на перше місце стали СПП, що носять глобальний характер.

16. Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення

Останні тенденції розвитку світової економіки, як правило, зумовлені глобалізацією діяльності усіх суб'єктів господарювання -- транснаціональних корпорацій, національних економік, підприємств і фірм. Разом з тим глобальні тенденції розвитку світогосподарських процесів призводять до можливих загроз і проблем, які прослідковуються на різних зрізах співпраці -- від мікро- до метарівня.

Сучасні глобалізаційні процеси створюють нове зовнішнє економічне середовище для функціонування національних економік. Втягуючи їх в подальшу інтернаціоналізацію виробництва й обміну, глобалізація, окрім позитивних наслідків, спричиняє і негативні. Формуючи наднаціональний світогосподарський механізм, вона розмиває національні кордони, позбавляючи окремі господарські комплекси специфічних рис і особливостей, що в результаті підриває національні засади, економічну безпеку держави.

На міжнародному рівні національну економічну безпеку розглядають через призму глобальних проблем сучасності, а саме: нерівномірності економічного розвитку, зростання зовнішньої заборгованості, циклічних коливань національної економіки та інших чинників функціонування світового господарства. В умовах глобалізації необхідно розглядати такий важливий аспект проблеми глобалізації, як відносини окремої держави та світової економічної системи.

Отже глобальна економічна безпека є сукупністю економічної безпеки регіонів та окремих держав.

Забезпеченням економічної безпеки держави повинна займатися комплексна система. Побудова такої системи передбачає не лише забезпечення внутрідержавної економічної і соціальної стабільності, але й захист від економічних «зазіхань». В залежності від джерел виникнення такі загрози бувають внутрішніми і зовнішніми. Крім того існують ще так звані «прямі» і «непрямі» загрози. Серед перших - економічна експансія, яка проявляється в надмірному імпорті товарів; демографічна експансія, пов'язана з міграцією населення; орієнтування економіки країни на забезпечення своїх потреб в ресурсах лише за рахунок постачання з однієї країни тощо. Одночасно держава повинна нейтралізувати «приховані» («непрямі») загрози, якими є зменшення природного приросту населення, зростання кількості некорінного населення тощо.

Захистом держави від цих загроз займаються відповідні державні установи, а заходи та засоби для цього розробляються в рамках науки про економічну безпеку держави. Ця наука, зокрема, займається вивченням та визначенням загроз економіці держави, їх джерел, потужності та спрямованості, виявляє їх сутність та розробляє заходи, засоби та методи, які дозволяють забезпечити економічну безпеку держави.

Сьогодні все частіше основним видом озброєння держави є економічна зброя. Методи і засоби економічного впливу на суперників як в політичному, так і в економічному протистоянні використовують багато країн та організацій (наприклад, економічна блокада Куби, Іраку, Лівії, ПАР; торговельні війни тощо).

17. Глобальні виміри демографічної проблеми

Світова демографічна проблема на міжнародному рівні розглядається й оцінюється у контексті найважливіших глобальних проблем людства, від комплексного вирішення яких значною мірою залежить забезпечення населення планети продовольством, достатньою кількістю та безпечними джерелами енергії, збереження природного середовища, забезпечення продуктивної зайнятості трудоактивного населення, соціально-економічного і культурного розвитку регіонів світу. Демографічна проблема у глобальному масштабі, згідно з традиційним її тлумаченням, полягає у суперечливо швид­кому зростанні чисельності населення Землі та диспропорціях його складу.

Саме ХХ ст. увійшло в демографічну історію як період безпрецедентного зростання чисельності населення світу. Одним із основних досягнень минулого сторіччя стало повсюдне значне зниження рівня смертності населення, яке у поєднанні зі збереженням високої народжуваності в країнах Африки, Азії та Латинської Америки призвело до „демографічного вибуху”.

Особливо прискорилися темпи зростання чисельності населення у другій половині ХХ ст., так що десятиліттями максимально швидкого її збільшення стали 1960-1970-і рр, а надалі зростання чисельності жителів планети вже йшло з уповільненням темпів.

Ряд фахівців вже тривалий час наголошують, що планета перена­селена і вважають, що подальше збільшення чисельності населення неминуче призведе до глобальної екологічної катастрофи. Однак значна частина демографів (серед них Ї і експерти ООН), з огляду на тенденції останніх років схиляються до думки, що прискорене зростання чисельності населення світу Ї явище порівняно короткочасне і незабаром припиниться. За прогнозами ООН, середньорічний приріст населення світу на най­ближчі роки очікується на рівні 75-77 млн.осіб (так що у 2015 р. чисельність населення становитиме майже 7,3 млрд. осіб). Відмітки 8 млрд. населення світу досягне наприкінці першої чверті поточного сторіччя, а нарикінці першої половини цього сторіччя чисельність населення сягне 9,3 млрд. осіб і, за очікуваннями, надалі стабілізується.

18. Глобальні виміри екологічної проблеми

Екологічна проблема - глобальна проблема, що має подвійний соціоприродний характер, вона одночасно і природна, і соціальна. При цьому останнє відіграє вирішальну роль, оскільки соціальні умови розвитку екологічного буття підтверджують серйозність екологічної проблеми, її небезпеки для подальшого розвитку людства.

З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, яка означає різне загострення протиріч між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин.

Важливими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище, виходу людської діяльності за межі планети у космічний простір, втягування у виробничий процес всіх складових біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озоновий шар над планетою різко зменшується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодовиків Арктики, затоплення більшої частини населених пунктів Землі, посилення ураганів інше.

Ще однією ознакою екологічної кризи є проблема відходів внаслідок виробничої діяльності людини. Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Океанський планктон щорічно поглинає близько 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого осідає на дно. Цей процес суттєво впливає на зростання вмісту вуглекислого газу в атмосфері планети. Експорт отруйних речовин складає на сьогодні більше 3 млн. т. в рік.

Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. На кожного жителя планети виробляється 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт. Такий показник досягнутий лише у розвинених країнах світу. У зв'язку з цим нераціональне використання енергії у поєднанні зі зростанням народонаселення та нерівномірним розподілом паливно-енергетичних ресурсів різних країн та регіонів призводить до необхідності нарощення їх виробництва.

Проте енергетичні ресурси планети обмежені. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані в перші десятиліття XXI століття. Проте, якщо витрати енергії будуть на рівні енергетики теплового бар'єру, то всі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять у перші десятиліття. Тому з точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті.

Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель; 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж абозабруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють десятки тисяч людей. Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичаих відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів j океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтонативний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

...