Світова економіка

Прогрес в науці постійно потребує застосування різноманітних типів та форм співробітництва. Це і багатосторонні проекти, й дослідницькі інформаційні мережі, й гранти, стипендії, розвиток престижних наукових центрів, міжнародні угоди тощо.

За роки незалежності в Україні були започатковані трансформаційні процеси в науково-технологічній та інноваційній сферах. Проте темпи розбудови сучасного формату інноваційної сфери сьогодні є занадто низькими. Єдиним реально функціонуючим в Україні видом інноваційних структур нині є технопарки.

З метою ефективної реалізації державної політики в науково-інноваційній сфері необхідно створити в системі управління такого органу відповідні структури (комітет, агентство, управління) для організації та супроводження виконання проектів у рамках державних цільових наукових і науково-технічних програм, державного замовлення на розробку новітніх технологій, для підвищення рівня комерціалізації науково-технічної продукції.

Необхідно збільшити бюджетне фінансування науки щонайменше вдвічі для досягнення європейських стандартів - 1% ВВП за рахунок бюджету.

Визначити пріоритетним напрямом фінансування підтримку оновлення та модернізації матеріально-технічної бази науки, яка б відповідала сучасним вимогам до проведення наукових досліджень, створення науково-технічних розробок і технологій та підготовки на цій основі фахівців, конкурентоспроможних на світовому ринку праці.

Необхідно розробити та запровадити комплексну систему фінансової підтримки інноваційної діяльності, зокрема щодо механізмів здешевлення кредитів і заохочення комерційних банків до активнішого кредитування інноваційних проектів, підвищення ефективності державної підтримки (бюджетного фінансування) інвестиційних та інноваційних проектів, відновлення системи податкових пільг, передбачених Законом України «Про інноваційну діяльність».

У той же час важливо належним чином охороняти інтелектуальну власність. Потрібно розвивати державне стимулювання правової охорони результатів науково-технічної та інноваційної діяльності. Разом з тим, варто спростити процедуру отримання патентів.

Законом України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” було визначено наступні напрямки розвитку країни:

-модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

-машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

-нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

-удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

-транспортні системи: будівництво і реконструкція;

-розвиток інноваційної культури суспільства.

35. Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку

Глобальна реінституціоналізація передбачає нові форми організації світового простору. Отже, передбачається або утворення нових інститутів, покликаних найбільш адекватно відповідати новим глобальним процесам, або еволюцію і трансформацію функцій вже існуючих міжнародних організацій.

Глобальними композиціями системної реінституалізації можуть виступати: становлення уніполярної системи (концепції “країни-гегемону”, “глобального уряду”, “антитерористичного уряду”); бі- чи триполярна система, яка використовує коаліційний потенціал держав та інтеграційних об'єднань; поліполярна система глобального управління, яка є найбільш прийнятним, але і найскладнішим варіантом реінституціоналізації. В процесі реалізації будь-якого з варіантів можна очікувати як генеруючий (позитивний), так і деструктивний вплив на глобальну економічну стабільність та безпечність розвитку.

Інституціоналізація нових міжнародних структур надасть країнам «Центру» реальну можливість формулювати власні вимоги (що зумовлюються не довільною зацікавленістю, а завданнями боротьби з тими чи іншими загрозливими тенденціями) до решти держав. Головним інструментом тиску на «периферію» можуть стати умови економічного, технологічного й інформаційного партнерства із «центром», які можуть бути більше чи менше сприятливими. Основним завданням союзу є не підкорення, а цивілізування «периферійних» територій.

Окрім традиційних воєнних конфліктів, реально діючими інструментами глобальної реінституціоналізації виступають війни “нових поколінь”, які демонструють досконалі тактики і стратегії дій на базі "високих" геоекономічних технологій (технологічне виснажування, геоекономічний бумеранг, глобальні фінансові атаки тощо). Головними дієвими особами в даному разі виступають гегемоністська держава США та інші наддержави, які будуть реалізовувати вирішення глобальних проблем на власних умовах.

а) геоекономічний бумеранг -- стратегічна гра на різниці і рівні розвитку національних інфраструктур і одержання на цій основі ефекту від вживлення ультрасучасних товарів (виробів, об'єктів) і технологій до безпосередньої інфраструктури, що автоматично призводить до відсічі товарів, які закуповуються;

б) технологічне виснажування -- культ новацій, технологічних революцій, у результаті здійснення яких «зрізаються» життєспроможні виробничі структури на користь новітніх.

36. Ключові чинники глобальних трансформацій

Глобалізація - це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

Серед політичних факторів глобалізації слід вказати на взаємопроникнення макроекономічної політики урядів та центральних банків країн, що входять до світової спільноти, посилення орієнтації національних держав на зовнішні зв'язки та геополітичні зрушення, породжені розпадом світової соціалістичної системи. До них також відносять поступову втрата державними кордонами свого значення, розмивання та прозорість державних кордонів, посилення ліберальних тенденцій, дерегулювання ринку і товарів .

Соціально-культурні аспекти глобалізації проявляються у зближенні ділової, споживчої культури між різними країнами світу, зростанні міжнародного спілкування, розширенні доступу до культур інших націй.

Позитивні чинники соціокультурної глобалізації:

* зростання доступу до загальнокультурних цінностей, кращих зразків світового мистецтва, культури, інформації;

* подолання глобальних світових культурних протиріч і протистоянь;

* зростання можливостей людини для трудової діяльності, навчання, відпочинку;

* можливість для різних культур вирватися за кордони своєї етнічної чи національної обмеженості.

Суністю глобалізації є перетворення людства в єдину структурно-функціонкціональну систему. Цивілізаційним характером є нерівноправність компонентів,що її утворюють - усе зростаюча прірва (за параметр якості життя пересічних людей) між її провідною ланкою - Заходом і Сходом,групою найрозвиненіших країн,що вийшли на рівень інформаційного суспільства, та ін людством,яке все помітніше відстає від світових лідерів.

Отже, у сучасному світі за умов глобалізації маємо справу із взаємопов'язаними різноспрямованими тенденціями. Розвинені країни Заходу на чолі зі США впевнено випереджають ін держави за загальним обсягом споживання і якістю життя. Паралельно швидкими темпами, значно випереджаючи в цьому відношенні Захід, розвиваються деякі інші країни, переважно Далекого Сходу. При цьому у більшості країн Латинської Америки істотних позитивних зрушень не спостерігаеться, а Тропічна Африка на очах деградує.

Такої ж деградації зазнали впродовж 80-90-х років спочатку СРСР, а потім пострадянські країни, серед яких була і Україна.

Отже, глобалізація сприяє тому, що створюється глобальна по своєму масштабу система взаємозалежності, набирає силу процес, що генерує трансконтинентальні і міжрегіональні потоки; світова економіка не просто стає взаємозалежною, вона інтегрується практично в єдине ціле.

37. Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах

В умовах глобалізації корпоративна консолідація та концентрація розглядається як процес об'єднання капіталу ТНК, транснаціональний характер якої зумовлений її основною формою - процесом транскордонних ЗіП. Теоретичну базу становлять теорії ПІІ, моделі ТНК, теорії монопольної влади, які дають змогу виявити мотиви зовнішньої експансії компаній та національні й внутрішньофірмові конкурентні умови для досягнення ефекту масштабу та синергії від ЗіП. Удосконалена теорія життєвого циклу щодо ЗіП вказує на ефект нерівного обміну, оскільки концентрація виробництва ТНК на основі комплектуючих з низькою доданою вартістю (концентрація “цехів складання”) призводить до послаблення економічного суверенітету й посилення розриву в економічному розвитку країн з новими ринковими економіками. В умовах підвищення глобальної конкуренції консолідація та концентрація капіталу є необхідною передумовою досягнення економії витрат та захисту від ворожих поглинань. Процеси глобальної галузевої консолідації супроводжуються постійним зростанням вартості транскордонних ЗіП. Більш висока активність щодо ЗіП спостерігається в галузях, що знаходяться на початковій стадії та стадії зростання, а більш низька - в галузях, що перебувають на стадіях спеціалізації та рівноваги й альянсів. На етапі постіндустріального розвитку консолідація галузі триває приблизно 20-25 років.

Глобалізація стає безпосереднім фактором підвищення транскордонних ЗіП на останніх двох циклічних хвилях, коли частка ЗіП сягає 60-67% припливу та відпливу ПІІ. Унаслідок глобальних хвиль транскордонного ЗіП з 1998 р. до 2007 р. у світовій економіці виникла нова тенденція - формування світового ринку корпоративного контролю як результат глобалізації стратегії компаній і використання ними ЗіП з метою доступу на ринки інших країн або посилення власної позиції в певних регіонах світу.

На початку 2010 р. зростання обсягу транскордонних ЗіП відзначило нову хвилю транснаціональної консолідації капіталу - хвилю глобальних мегаугод, особливостями якої є: значна частка транскордонних ЗіП та мегаугод (відповідно, 67% та 45% припливу ПІІ); концентрація угод у секторі послуг, особливо фінансових, обробній промисловості; зростання ролі країн, що розвиваються; переважне фінансування угод обміном акцій та з використанням позик; збільшення ЗіП за участю колективних інвестиційних фондів; подальша лібералізація режимів регулювання іноземних інвестицій; зростання регіональних ЗіП на основі двосторонніх інвестиційних договорів; розширення присутності ТНК країн, що розвиваються, у розвинених країнах; збільшення ЗіП за вектором Південь - Південь. У секторальному розрізі переважають транскордонні ЗіП в секторі послуг та обробній промисловості в розвинених країнах, а у країнах, що розвиваються, - у добувній промисловості, що вказує на сировинний характер ЗіП у нових ринкових економіках.

38. Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг

Загалом під глобалізацією світової економіки останні 20 років розуміють значне посилення взаємовпливу та взаємозалежності економік країн, зростання ролі ТНК, посилення міграції капіталу й робочої сили. Однак якщо ще зовсім недавно глобалізація в основному означала, що бізнес розширюється з високорозвинутих країн до тих, що розвиваються, то зараз ці зв'язки йдуть, по-перше, й у зворотному напрямі, по-друге, також між самими країнами, що розвиваються.

Яскраво вираженою тенденцією є зростання кількості компаній із країн, що розвиваються, у рейтингу 500 найбільших фірм світу, який складає журнал „Fortune”. Якщо у 2003 р. їх було тільки 31, то у 2007-му - уже 62, а при збережені цієї тенденції їх кількість досягне 1/3 списку протягом десяти років. Поширеним явищем стало злиття і поглинання компаніями країн, що розвиваються, усталених і добре відомих на ринку компаній та брендів розвинутих країн, причому „сильною стороною” виступають саме компанії колишнього „третього світу”.

Однією зі специфічних рис сучасної глобалізації є те, що споживачі із країн, що розвиваються, стають важливим об'єктом, за який розгортається конкурентна боротьба на світовому ринку. Попит цих споживачів специфічний: вони вимагають товарів за значно нижчими цінами й виготовлених із урахуванням особливостей ринку. Задовольнити цей попит фірми із країн, що розвиваються, мають більше шансів, ніж їх конкуренти з високорозвинутих країн, які зазвичай орієнтуються на покупців „середнього” класу. Величезний обсяг споживчого ринку, який відкривається у країнах, що розвиваються, особливо в Китаї та Індії, змінить розподіл ділової активності світу більше, ніж у свій час це зробили високорозвинуті, але набагато менш населені країни на зразок Японії і Південної Кореї. Звичайно, криза, яка найбільш вразила розвинуті країни, сильно зачепила й виникаючі ринки, адже більшість їх експорту орієнтована на багаті країни. Специфічною рисою глобалізації, пов'язаною зі зростанням ролі країн, що розвиваються, є також реальна небезпека поширення так званого „поганого капіталізму”, який означає збільшення державного протекціонізму на виникаючих ринках. Не так давно головною перевагою виникаючих ринків була їх дешева робоча сила. Сьогодні багатонаціональні фірми розшукують не стільки дешеву, скільки кваліфіковану робочу силу.

Звичайно, світова фінансова криза сповільнила темпи розвитку країн, що розвиваються. Проте для багатьох із них характерне накопичення великих валютних резервів, які слугують антикризовою гарантією. Якщо розвинені країни зазвичай мають резерви іноземної валюти близько 4% від ВВП, то країни, що розвиваються, протягом 1999-2008 рр. довели обсяги своїх валютних резервів до понад 20 % від ВВП. Отже, ринки країн, що розвиваються, акумулювали величезні суми капіталу в руках держави, змінюючи глобальну фінансову архітектуру ще до розпалу кризи. Як би професійно не керували цими фондами, такі гігантські контрольовані державою активи змінять баланс між державою і ринком на користь держави, тобто призведуть до зростання протекціонізму.

39. Масштаби і динамізм розвитку процесів торгівельної глобалізації

Розглянемо міжнародну торгівлю як форму економічної глобалізації. Вона характеризується тим, що середній обсяг світового експорту товарів і послуг упродовж 1980--1989 pp. становив 2,683 млрд. доларів США, а наступного десятиліття -- вже 5,736 млрд. доларів США, тобто зріс у 2,1 рази. Глобалізація торгівлі стимулює зниження частки витрат на транспортно-комунікаційне обслуговування системи міжнародного розподілу праці.

Зростає відкритість економік провідних країн світу, що засвідчує їхню активну участь у процесах глобалізації. Так, питома вага зовнішньоторговельного товарообігу у ВВП зросла з 1950 до 1990 р. у США з 6 до 20 %, у Франції -- з 20 до 35--37 %, в Німеччині -- з 20 до 40--42 %, в Англії -- з 40 майже до 50 %.

Високу зовнішньоторговельну квоту, зумовлену, звичайно ж, іншими чинниками, але порівняно з розвинутими країнами, має й Україна, що спонукає до необхідності врахування в економічній політиці суперечливого впливу глобалізації як на економічний розвиток, так і на економічну безпеку нашої держави.

Лідируючі позиції в світовому експорті посідають країни «великої сімки», серед них на першому місці -- США з річним обсягом експорту 624,5 млрд. доларів, що становить 11,8 % глобального експорту.

Замикає сімку Канада з обсягом експорту 201,6 млрд. доларів США та часткою у світовій торгівлі 3,8 %.

Важливою ознакою розвитку міжнародної торгівлі, що діє всупереч процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, обґєднані різними торгово-економічними угодами. Найбільшим регіональним угрупованням у даний час є Азіатське-Тихоокеанське економічне співтовариство (АПЕК), частка якого становить майже 50 % міжнародної торгівлі. На другому місці -- Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3 %. Третю сходинку посідає північноамериканське регіональне обґєднання НАФТА, на яке припадає 18,7 % світового торговельного обігу. Південноазіатське регіональне угруповання держав АСЕАН становить 6,8 %, а латиноамериканське МЕРКОСУР -- 1,5 % міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка обґєднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки.

40. Міжнародні організації та їх роль в становленні глобального світового порядку

МО є основною інституціональною формою співробітництва держав, вони виступають у якості основного організатора міждержавного спілкування. На початку ХХІ ст. світ постає єдиним соціально-економічним організмом, функціонування якого вимагає узгоджених дій урядів, представників громадськості, бізнесових кіл різних країн. МО - це об'єднання 3х або більше урядів, міжурядових або громадських співтовариств, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи реалізації проектів. За предметом діяльності розрізняють загальнополітичні та спеціальні (економічні, науково-технічні,кредитно-фінансові, військові, з питань розвитку та ін.) міжнародні організації. ООН - універсальна організація, яка виконує і загальнополітичні, і спеціалізовані функції, оскільки включає більш ніж 30 взаємопов'язаних об'єднань. Заснована ще в 1945 р., нині вона охоплює 192 країни світу і є центром розв'язування проблем, з якими зіштовхується людство. Щоденно ця організація проводить роботу зі сприяння дотримання прав людини, охорони довкілля, боротьбі з хворобами і скорочення масштабів бідності. Вона є ініціатором міжнародних кампаній у боротьбі з обігом наркотиків і тероризмом. Діючи в усіх регіонах світу, ця організація надає допомогу біженцям, допомагає збільшити обсяги виробництва продовольства, відіграє провідну роль у боротьбі зі СНІДом. Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Міжнародний Суд, Секретаріат та ін. На особливу увагу заслуговують галузеві організації, створені ООН для вирішення певних завдань міжнародного розвитку. Серед них однією з найбільш авторитетних стала ЮНЕСКО - спеціалізований підрозділ ООН із питань освіти, науки і культури. Метою цієї міжурядової організації є сприяння миру і зміцнення міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами в гуманітарній сфері.. Одним із напрямів її діяльності є охорона культурної і природної світової спадщини та її використання для потреб міжнародного туризму. Прод-ча і с/г організація (ФАО) при ООН створена з метою підвищення якості харчування і продуктивності в аграрному секторі, покращання умов життя сільського населення, сприяння світовому економічному зростанню.СОТ - міжнародне об'єднання, що опікується правилами торгівлі між країнами, дбає, щоб торговельні обміни відбувалися легко, передбачувано і вільно, а також врегульовує торговельні суперечки. Україна - член СОТ із 2008 р. Всесвітня організація охорони здоров'я - спеціалізоване об'єднання ООН, головною метою якого є сприяння охороні здоров'я населення всіх країн світу. Ця організація координує міжнародне співробітництво для розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, епідемій і пандемій, координації фармацевтичної діяльності. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) - міжнародна організація з науково-технічної співпраці в галузі мирного використання ядерної технології. МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам технічну допомогу, а також заохочує обмін науково-технічною інформацією щодо мирного використання енергії атому. ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Рада Європи, яка функціонує з 1949 р., є міжурядовою організацією, завдання якої - захист прав людини та верховенство права. Організація пропагує європейську культурну самобутність та розмаїття європейських культур, розв'язує проблеми, які існують в суспільстві . Рада Європи допомагає утвердженню демократії в регіоні, підтримуючи політичні, законотворчі та конституційні реформи. СНД утворена в 1991 р. як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. ЄС - політико-економічне інтеграційне об'єднання 27 країн Європи, утворене в 1993 р. Він відіграє величезну роль у міжнародних відносинах. Країни ЄС зобов'язалися проводити спільний зовнішньополітичний курс, узгоджувати основні напрямки економічної, екологічної і соціальної політики. Організація Північноатлантичного договору (НАТО, або Північноатлантичний Альянс). НАТО - міжнародна військово-політична організація, створена в 1949 р. Основним принципом діяльності організації є система колективної оборони - спільні організовані дії усіх її членів, якщо виникне загроза ззовні. Нині НАТО - один із провідних компонентів безпеки в усьому світі. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) - об'єднання основних нафтовидобувних країн, що розвиваються (Алжир, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЕ, Саудівська Аравія). Заснована ще в 1960 р., нині ОПЕК контролює більше третини світового видобутку нафти. Організація координує нафтову політику (регулювання видобутку, експорту, цін тощо).

41. Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності

Обґрунтованою є стратегічна перспектива входження нашої держави до європейських економічних і оборонних структур. Для України європейська інтеграція, кінцевою метою якої є членство в ЄС, - це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності національного товаровиробника, вихід на ринки європейських країн. Рух до Європи сприятиме наближенню країни до високих стандартів та підвищенню рівня життя і добробуту населення. З приходом до влади Віктора Януковича в березні 2010 тема євроінтеграції України стала обговорюватися все більше і більше. На саміті «Україна -- ЄС», прошедшем 22 листопада 2010-го, був схвалений план дій з відміни короткострокових віз до Євросоюзу для громадян України, проте, навіть точне дотримання плану не гарантує автоматичного введення безвізового режиму. Також на саміті обидві сторони підписали протокол до Угоди про партнерство і співпрацю по основних принципах участі в програмах ЄС, а голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу сказав, що сподівається підписати Угоду про асоціацію до середини 2011 року. Проте арешт лідера української опозиції Юлії Тимошенко в серпні 2011 року поставив перспективи підписання цієї угоди під сумнів. Зокрема Маркус Ленінг, уповноважений федерального уряду Німеччини, з прав людини засудив «виборче і політично мотивоване правосуддя відносно Тимошенко» і додав, що Німеччина і Євросоюз «пильно стежитимуть за розвитком подій на Україні». Вирок у справі проти Тимошенко, що оповістив в жовтні того ж року, викликав однозначно негативну реакцію як США, так і Евросозюа, створивши загрозу стосункам України і Європейського союзу почати розвиватися по схожому з Білорусією сценарію. Разом з тим наша країна має широке коло інтересів і в інших регіонах світу. Так, Україна є активним учасником Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) - міжнародної організації, яка виникла в 1992 р. До її складу входять 11 держав Чорноморського басейну (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Туреччина, Болгарія, Румунія, Росія, Україна). ЧЕС прагне перетворити Причорномор'я на зону миру, свободи, економічної стабільності, дружніх та добросусідських стосунків. Завдяки своєму розташуванню цей регіон може стати трансрегіональним інтеграційним угрупуванням, яке сполучить Європу, Азію і Північну Африку. Україна ж може перетворити переваги свого географічного положення на реальні політико-економічні важелі впливу. Проте через власну зовнішньополітичну нерішучість і невизначеність позицій вона не лише втрачає можливість посісти чільне місце в регіоні, а й ризикує бути виключеною з цього процесу. Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворена в 1991 р. як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. Того ж року до СНД приєдналися ще вісім колишніх республік Радянського Союзу: Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, а в 1993 р. - Грузія. У 2005 р. зі складу СНД вийшов Туркменістан. 18 жовтня Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Вірменія, Киргизія, Молдавія і Таджикистан підписали договір про створення зони вільної торгівлі. У документі сильно скорочені величезні списки вилучень по низці країн, що підписали угоду. По розрахунках урядових експертів, виконання угоди приведе до зростання товарообігу України з країнами СНД на 30-45% щорік при перевищенні темпів зростання експорту над імпортом (15-25% щорік) з поступовим зменшенням негативного сальдо. Договір про зону вільної торгівлі з країнами-учасницями СНД переданий на ратифікацію у Верховну раду. Україна стала одним з ініціаторів створення ГУАМ - інтеграційного союзу Грузії, України, Азербайджану таМолдови. Він має на меті реалізовувати політичні й економічні (насамперед, енергетичні) проекти, спільними зусиллями розв'язувати проблеми територіальної цілісності країн-учасниць. Основою економічної співпраці є функціонування зони вільної торгівлі і реалізація проектів транспортування каспійської нафти до Європи. На політичні й соціально-економічні процеси на пострадянському просторі сильний вплив здійснює Росія. Намагаючись зберегти і відновити свою геополітичну роль світового і регіонального лідера, вона ініціювала створення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП), куди мають увійти Росія, Білорусь, Казахстан і Україна. При вступі, наша держава намагається максимально врахувати національні економічні інтереси та вимоги СОТ. Україна, вкотре за свою історію, має унікальний шанс використати переваги свого геополітичного положення і стати об'єднуючою ланкою, здатною відстоювати свої економічні інтереси і, водночас, забезпечувати стабільність розвитку не лише країн-сусідів, а й всієї Європи. Сучасні підходи України до вироблення політики в галузі безпеки базуються на незмінності стратегічної мети держави, якою є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур та повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки. Реалізуючи національну політику у сфері безпеки, Україна активізує свою діяльність, спрямовану на поглиблення конструктивного співробітництва з НАТО, ЄС, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), Радою Євроатлантичного Партнерства (РЄАП), Організацією з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Радою Європи (РЄ), на основі яких формується нова архітектура європейської безпеки XXI століття. Ставлення України до НАТО як до найбільш ефективної структури колективної безпеки в Європі залишається незмінним. Ураховуючи значний внесок Альянсу у підтримання миру, стабільності та загального клімату довіри на євроатлантичному просторі, у створення нової архітектури безпеки в Європі, поглиблення процесів роззброєння, контролю над озброєннями і нерозповсюдження зброї масового знищення, Україна розширює участь у роботі РЄАП та в Програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ). Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО, підписана 9 липня 1997 року визначила новий характер відносин та додаткові напрями розвитку співробітництва з Альянсом, його принципи та механізми реалізації. 16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі. Україна також дуже активно співробітничає з такими міжнародними організаціями як МВФ та МБРР.

42. Наслідки розширення ЄС і проблеми геоекономічного статусу України

Проблема геоекономічного вибору, оптимального розв'язання ділеми “Схід-Захід” зумовлює потребу чіткого з'ясування хар-ру та цілей інтеграційних процесів, причому природу останніх визначають саме основні діючі особи, макросуб'єкти глобального соц-еко життя, які, з точки зору прир нац інтересів певної країни виступають вже в якості об'єктів інтеграц зусиль.

Після здобуття У. державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвроп структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС постали її головними геостратег пріоритетами. Згідно урядових програм р-ку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжн торгівлі, близько 65-70% її об'єму в 2012 року буде припадати на країни «далекого зарубіжжя». І відносини з Євросоюзом в цьому контексті розглядаються як базовий вектор геостратегічної реорієнтації. Відносини з ЄС та близькими до нього країнами набувають для У дедалі більшого геополітичного значення. В більш загальному плані, можна констатувати, що взагалі сукупні обсяги торгово-ек взаємодії У. з ЄС останніми роками постійно зростають.

Пріоритетні інтереси, які пов'язані з перспективами багатобічного розширення коопераційних, інтеграційних контактів з країнами ЄС, для У пов'язані з наступним:

1. країни-члени ЄС уявляють собою надзвичайно великий та потужний ринок, причому прив'язка до нього та скасування взаємних обмежень в процесі торгівлі з ним здатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, яка виготовляється в Україні;

2. присутність в європейському ринковому просторі, а також міждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дозволять У приймати активну участь в програмах галузевого, технологічного, наук-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку ЄС;

3. лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить притік іноземних інвестицій до країни;

4. офіційний європейський статус автоматично означав би поширення на У всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються і на інших членів ЄС. Особливий інтерес для України становить створення зони вільної торгівлі з ЄС. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 р., яка постала наріжним каменем та нормативною основою двостороннього співробітництва У. Хоча ЄС і займає друге після СНД місце в переліку основних торговельних партнерів У, наявні здобутки у співробітництві з СНД є все ж замалими, особливо якщо замислитися над потенц можливостями спів-ва.

Серед науково-технічних пріоритетів найбільш важливими в сфері співробітництва з ЄС є наступні: розвиток мікроелектроніки та робототехніки; взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії; розвиток оптроніки та лазерної техніки; розробка нових матеріалів та прогрес технологій обробки матеріалів; створ та запров в практику нових засобів комунікації та зв'язку; спільні дії, спрямовані на покращення енергозаощадження, перехід на викор нових та поновлюваних джерел ен. Важливим напрямом співр-ва з європ стр-ми для У становить кредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері. Основним партнером тут виступає Європейській банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого ще в 1997 р. затвердила стратегію дій стосовно України. Об'єкт особливої уваги ЄБРР - модернізація та будівництво трансп інфр-ри, допомога У в справі якомога більшого самозабезп енергор-сами, впровадж енергозаощаджувальних та екол технол у вир-ві, фін-ня чорнобильських статей витрат. Втім, у відносинах У з ЄС існує й чимало проблем. Одна з найбільш болючих та таких, які вимагають діяти, і негайно-антидемпінгові розслідування проти укр товарів. Від них серйозно страждають як окремі вітчизняні виробники так і зовнішньоторг і платіжний баланси країни. Важливими передумовами розширення співробітництва між У та ЄС, можна вважати: заг покращення макроек ситуації в У та більш динамічне просування ходою справжніх та радикальних, а не симулятивних ек реформ; розв'язання тих проблем, які були породжені практикою антидемп розслідувань з боку ЄС; провед роботи щодо розв'язання проблем, які виникають в У по лінії ГАТТ/СОТі; провед подальшої організаційної та переговорної роботи щодо розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчизняного вир-ва на західноєвроп ринках в тих випадках, коли ще існують відповідні обмеження; участь в сист субрегіонального та прикордонного соц-ек спів-ва. Отже, хоча очевидним є те, що мета широкої інтеграції в євр госп простір не є реальною на найближчі роки, а обсяги необх підготовчої роботи, і перш за все в середині самої У, потребуватимуть надзвичайно великих зусиль, інтенсифікація роботи щодо зближення з євростр-рами є надзвичайно потрібною та є дійсно стратег геоеконом напрямом для У.

43. Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах гобалізації

Оскільки діяльність ТНК є визначальним ф-ром розв міжн ек відносин, нац економік як країн базування, так і приймаючих країн, то трансформація ТНК веде за собою зміни в нац економіках та міжн бізнесі. Еволюція ТНК, створ їх нових форм, зміна їх принципів організації та вплив таких змін на екон розвиток країн являють собою нові факти реальної економіки, що потребують наук досліджень. Зміни, що спричиняються модифікацією ТНК, теж торкаються України як суб'єкта світового госп-ва, оскільки ТНК активно опановують її ек простір та впливають на процеси розвитку. Аналіз впливу д-ті ТНК через наці фірми на ек приймаючої країни (зокрема України) дозволив визначити поз та нег наслідки такої д-ті для макро- і мікрорівня та виявити ті позитивні наслідки, що можуть бути основою ек зростання країни. Аналіз кількісних та якісних характеристик діяльності ТНК в У свідчить про те, що укр фірми як потенційні структурні елементи ТНК виступають носіями як привабливих, так і незадовільних для ТНК ек і неек чинників реалізації цільової функції ТНК. Наявність перших дає можл використовувати існуючий потенціал для підвищення виграшу укр економіки від д-ті ТНК, а наявність других свідчить про гальмування процесу ек зрост через співпрацю укр фірм з ТНК. Виходячи з проведеного аналізу, можна сформулювати ряд рек-цій укр бізнес-од, що прагнуть до такої інтеграції або співпрацюють з ТНКС, з метою підв ефективності їх спів-ва, зокрема:1.мен-т укр підприємств повинен: (а) мати відповідну освіту, квал та певний проф досвід у сфері д-ті підприємства; (б) володіти певним набором особистих якостей-спроможність швидко та адекватно реагувати на зміну обставин, бути відкритими до нововведень і не боятись щось змінювати та вдосконалювати в уже існуючій схемі роботи п-а; (в) розвивати цю якість не тільки на рівні мен-ту, але й усього персоналу п-ва; (г) належним чином та відповідно викор такі якості персоналу, як освіта, досвід роботи за фахом, дод навчання, спроможність швидко та адекватно реагувати на зміну обставин, відкритість до нововведень, глоб бачення;2.укр п-ва мають створювати певну підприємницьку культуру не тільки ведення бізнесу та поведінки персоналу, а й внутріфірмові правила та цінності, що в першу чергу стосуються дисципліни та ставлення до роботи;3.укр фірми повинні бути організовані таким чином, щоб мати можливість швидко реагувати та зміни у зовн середовищі та не втрачати конкур переваг. Фірми повинні мати гнучку організац стр-ру, яка хар-ся адаптивністю та дотриманням міжн стандартів;4.для успішної співпраці з ТНК необхідно, щоб підпр-во характеризувалося високою платоспроможністю та можливостями спів­фінансування певних проектів або видів діяльності, а також удосконалити процедури звітності на підпр-вах, при цьому весь документообіг має бути макс скорочений, а їх інформативність макс збільшена та налагоджений процес вчасного надання інфо;5.для здійснення вказаних перетворень на укр. Підпр-вах держава має створити належні умови через вдосконалення зак-ва. Для того, щоб виконувалась вимога ТНК до українських підприємств чесно та відкрито вести бізнес, першочерговими завданнями ек пол держави мають бути: (а) створ умов виходу підпр-в із тіні; (б) боротьба із причинами приховування прибутків, а не самим фактом цього; (в) створ сприятливих умов для розв нових видів бізнесу; (г) створ сприятливих умов для техн переоснащення підпр-в. Для цього необхідно: 1) вдосконалити зак-во щодо оподаткування прибутку підпр-ва та прибутків громадян;2) спростити бюрократизовані процедури на певних етапах ведення госп д-ті та зовнішньоек операцій; 3) удосконалити пр.-си кредитування підпр-в; 4) узгодити зак та норм акти, що регулюють госп д-сть резидентів та нерезидентів.

44. Негативні прояви суч. стану глоб. розвитку

Давно вже постає очевидним, що глоб як заг цивілізаційний процес кардинально змінює картину сучасного світу, стр-ру світ ек-ки та світї спільноти, пол, ек та культ стосунки між народами та країнами. Світовий соц, ек, екол, культ простір, який протягом тисячоліть являв собою конгломерат розмаїтих нац держав, сьогодні перетворюється на простір без кордонів. В цьому контексті, формування глоб ек зв'язків, екол, демограф виклики неможливо вирішити поодинці, локальними зусиллями й засобами. Вирішення цих проблем можливе тільки при об'єднанні зусиль усієї світової спільноти. Актуальним постає вирішення питання: яке співвідношення між доцільністю сист єднання людства у глоб світову спільноту та негативними наслідками глобалізації, що, як відомо, проявляються у наростанні процесів соціокульт відчуження, проявами якого є втрата нац ідентичності, смисложиттєвих компонент, розповсюдження споживацької свідомості, які деформують ментальність насамперед молодого покоління в світі. Отже, глобалізація - це об'єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позит ми можемо віднести: пошир нових інформац технол та пов'язаних з ними переваг (скороч часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технол; посилення уваги до важливих проблем людства та інші. Однак, глобал ек - це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових ек процесах, але й висока ймовірність втрат, зрост ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжн інтегрованого вир-ва, зрост обсягів світї торгівлі та потоків ін інвестицій, інтенсифікації руху технол нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негат впливу світогосп зв'язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб'єктами ек діяльності. Отже, до негат наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розв країн світу; нав'язування сильними країнами своєї волі, нерац структури господарства, пол та ек залежності. Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на нац. та міждерж рівнях. Головне протиріччя глоб ек сист пов'язане з формув в рамках провідних зах держав замкненої госп с-ми. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постінд світі більшої частини інтел і технол потенціалу людства; 2) зосередження осн торг потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвест потоків та 4) спрямованість міграц потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

45. Нерівномірність еко та соц розвитку країн в умовах глобалізації

Глобал-я на рівні окремої країни хар-ся ступенем взаємозв'язку її ек зі світ економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової ек, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості ек різних держав у глоб ек, серед яких: співвідношення зовнішньоторг обороту і ВВП; прямі іноземні інвестиції, які спрямовуються в ек країни і з країни, та портфельні інвестиції; потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технол. Глобал-я на світ рівні визначається екон взаємозв'язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються. Осн рисою процесу глобалізації є форм глобально функціонуючого вир-го пр-су, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли - ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним страт орієнтиром і основою зовн політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технол і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню еф-ті ф-ня нац економік, а з іншого - посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку. На одному полюсі суч світ ек-ки концентруються країни - глоб лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світ ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток “людського капіталу”. На іншому полюсі світ економіки - більшість країн, для котрих ек глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов'язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становл сист глоб упр-ня р-сами планети і перерозподілом світ доходу, який не є еквівалентним.

46. Нова економіка» як форма реалізації нац конкур переваг

ХХ століття характеризувалося наук-техни та інформац революціями, які суттєво змінили умови ек розв всіх країн світу. Формується так звана постіндустр «нова економіка», тобто на перший план серед виробн ресурсів виходять знання та інформація. Перехід до «нової економіки» хар-ся стр-ною трансформацією, особливої ваги набувають ті галузі, в яких інтенсифікується застосування нових інформац та комунікац технологій. Разом з тим, у промисловості, зокрема в машинобудуванні, зростає роль інформац складової як елемента ресурсної бази підпр-в. Все більшої ваги набувають немат ф-ри вир-ва, спостерігається витіснення традиц продукції з ринку та заміна їх на інформаційно більш інтенсивні, наприклад, в літакобудуванні відбувається заміна механ елементів упр-ня на авіоніку, тобто сукупність електронних систем (системи комунікації, навігації, відображення й управління різними приладами); в автомобілебудуванні спостерігається також збільш застосування кількості електр сенсорів. Всі ці прогресивні ел-ти і визначають якість продукції та становлять основну частку в стр-рі їх вартості. Змінюється спів-ня різних ф-рів вир-ва при виг-ні того чи іншого продукту. Все більшої ваги набуває інформац та гуманний (людський, кадровий) капітал. «Нову економіку» слід розглядати як комплексне поєднання властивостей економіки знань, економіки технологій та економіки інформації. Знання забезпечують можливість виникнення інтел продукту, інформація - інфраструктуру його поширення, а високі технології - кінцеве викорі форм-ня попиту на продукт. Потреба в інновац д-ті зумовлена заг закономірністю розв та прогресу інд й сусп відтворення. Така необх визн-ся тим, що в умовах глобалізації та необх інтегрування у світ ек простір універсальним критерієм стратегії розвитку будь-якої країни, а тим більше України, що пішла шляхом утвердження самостійності та нац ідентичності, має стати міжн конкурентоспроможність як можливість реалізації конкур переваг на внутр та зовн ринках. Забезпечення конкур-ті промислі У в ХХІ ст. пов'язане з вирішенням ряду стратег завдань, спрямованих на реал-ю її факторних переваг, інфрастр-ного, наукового, іннов-ного та мат-ресурсного потенціалу. Розв'язання поставлених завдань значною мірою залежить від того, наскільки еф-но нац пром.-сть буде впроваджувати пріоритетні наук-техн досягнення та інноваційні розробки, орієнтуватися на світ досвід викор конкур переваг. Зрост сили впливу глобалізац процесів на економіки всіх без винятку країн породжує бурхливі дискусії навколо можливих змін умов в-ицтв, активності рег-ня д-ті підприємств державою, територіального розміщення галузей, с-р виробн субґєктів, варіантів проведення процесів ресурсозабезпечення і т.д. Все більшого значення набуває розробл комплексної стратегії трансформац, перш за все, пром.-ті, оскільки вона є «локомотивом» розвитку всієї економіки. Очевидним залишається той факт, що за умов збереж наявної структури вир-ва та тенденцій останній років, які не хар-ся покращенням пок-ків щодо запровадж вдоск-них техн, що передбачає «нова економіка», зниж енергоємності та значної частки продукції сировинних галузей пром-сті, а не наукоємної та високотехнол в стр-рі експорту, ек-ка будь-якої країни, зокрема У, буде не взмозі досягти пок-ків розв-ку рівня більшості європ країн.

47. Об'єкти і суб'єкти глобальної системи економічного регулювання

Глобальна система економічного регулювання- це засіб протидії світовим ек кризам та механізм забезпечення гармонійного ек розвитку.

Об'єкти регулювання регулювання:

а) торговельна політика;

б) міжнародні валютні відносини;

в) міжнародний економічний розвиток;

г) діяльність ТНК;

д) міжнародне співробітництво.

1. Регулювання торговельної політики: розроблення торговельної політики на основі систематичного аналізу з урахуванням місця країни в конкурентному середовищі та наслідків її входження у глобальну економіку. На сьогоднішній день усе більше недискримінаційна торговельна політика замінюється одно- або двосторонніми дискримінац угодами. Держави ігнорують СОТ та її фундаментальний принцип недискримінації. Усе частіше порушується режим найбільшого сприяння нації. Необх розробляти глибші форми регіональних домовленостей, які передбачають проведення єдиної політики країнами-учасницями і спільну систему регулювання + регулювання засобів лібералізації торгівлі між учасниками.

2. Регулювання міжнародних валютних відносин. Бреттон-Вудська конференція (МВФ) запровадила новий міжнар валютний порядок регулювання міжнар віл відносин. Питання регулювання: якими мають бути режим валютних курсів, розміри офіційної міжнар ліквідності та відповідальність країн з дефіцитом або надлишком платіжного балансу.

3. Регулювання міжнародного розвитку. Щоб передбачити ефективні економічні заходи для забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країн, необхідна підтримка 4ох визначальних секторів економіки: експортоорієнтованого сектора промисловості, с/г сектора, інформац сфери та соціальної сфери.

Найважливіший обов'язок, який необхідно покласти на регулівний наднаціональний орган - допомогти країнам, що розвив, у здійсненні відповідної бюджетної, валютної політики і політики валютних курсів + Програми з фінансування структурної перебудови і підтримки реформ. Значна проблема у сфері регулювання - відкритість кордонів і загроза територіальній владі.

4. Регулювання діяльності ТНК. Стратегія транснаціональних компаній визначається рівнем координованості національної політики з глобальною у сферах оподаткування, валютного контролю, митних тарифів тощо. Регулювання діяльності транснаціональних компаній необхідне для обмеження уникнення оподаткування, гармонізації будь-яких пільг урядів-реципієнтів для залучення іноземних інвестицій, контролю за умовами передання технологій.

5. Регулювання міжнародного співробітництва - діє на рівні координації співробітництва між націями, особливо для розробки та впровадження їх макроек політики щодо міжнар конкурентоспроможності. Глибина співроб може коливатися від обміну інформацією та консультацій до координації політичних рішень між країнами.

ОСНОВНІ СУБЄКТИ: найбільш впливові наднаціон регулятивні інститути - МВФ, СОТ, ООН, Світовий банк, що були створені винятково з метою глоб регулювання та управління св соц-ек розвитком. Проте зараз вони знаходяться під суцільним впливом найбільших суб'єктів міжнар відносин і не в змозі ефект регулювати відповідні процеси глобальної ек системи та давати адекватні відповіді на виклики глобалізації, які передбачають подолання соціально-економічної нерівності в загальносв масштабі. Ріш, що приймаються органами глоб регулюв, найчастіше призводять до посил диспаритетного соц-ек розвитку людства та поглиблення дисфункціональності глоб ек системи.

48. ООН і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування

Феномен глобалізації виходить за суто економічні межі та охоплює практично всі сфери суспільної діяльності. Функціонування системи міжнародної економіки в умовах поглиблення процесу глобалізації характеризується, з одного боку, неоднорідністю темпів розвитку та потенціалу країн світу, а з іншого, зростанням взаємозалежність та взаємопроникнення, що може стати джерелом ризиків для економічної безпеки держави.

Глобалізація проявляється зокрема в підсиленні ролі наднаціональних та транснаціональних структур, які є учасниками системи міжнародних відносин: ООН, регіональні інтеграційні угрупування, СОТ, ТНК, а також в підвищенні пріоритету прав та свобод людини, універсалізації норм й соціальних стандартів.

Глобальних масштабів набуває розповсюдження інформаційних технологій, комунікаційних та транспортних мереж, потоків капіталу, міграції робочої сили. За рахунок використання системи електронної передачі інформації, новітніх форм й видів торгівлі та здійснення фінансових послуг, а також впливу факторів поширення глобалізації, за останнє десятиріччя як свідчать дані ЮНКТАД - Конференції ООН з торгівлі та розвитку, прямі закордонні інвестиції зросли в тричі, міжнародна торгівля в три з половиною рази, а обсяги фінансових послуг майже в чотири рази. Це дозволяє акумулювати ресурси у перспективні напрямки на міжнародному рівні. У глобальній інформаційній економіці більшого значення набувають нематеріальні активи, які амортизуються досить швидко. Найбільш глобалізовані компанії є активними суб'єктами отримання нових знань у всіх сферах та застосування їх у своїй практичній діяльності, постійно займаються пошуком нових концепцій та інвестують інновації. В той час, як нові технології підтримують глобалізацію, вони є необхідним фактором відповідності продукту місцевим потребам та вподобанням споживачів.

Особливої уваги потребує функціонування специфічних суб'єктів господарювання - ТНК, які формують завершений цикл відтворення та поєднують сфери виробництва, споживання, експорт-імпорт товарів та послуг, капіталу, технологій, праці поза межами національних кордонів. Практично всі великі підприємства володіють мережею філіалів чи стратегічними об'єднаннями, які забезпечують їм необхідний вплив та гнучкість на ринку. В межах діяльності ТНК відбувається третина світового товарообігу існує думка про загрозу владі та автономії держав з розповсюдженням конкурентної боротьби на світових ринках між глобальними компаніями.