Світова економіка

19. Глобальні виміри продовольчої проблеми

Прод проблема - до категорії глоб тому, що для її розв'язання недостатньо зусиль окремих держав, а потрібне добре налагоджене співроб всіх'країн, незалежно від їхнього суспільного ладу. Пов'язана з -- демографічною, еколог, енергетичною проблемами.

Світова продовольча проблема має подвійну природу: 1) соціально-економічну, пов'язану зі способом виробництва і розподілом продуктів харчування, що зумовлює диференціацію їх розподілу і споживання, включаючи голод і недоїдання; 2) глобальну, що відображає скінченність природних ресурсів для виробництва продовольства.

Продовольча безпека в глоб аспекті -- це дзеркало ек розвитку країн і регіонів планети в цілому, їхньої аграрної сфери - скороч кількості голодуючих, посилення сільгоспвиробн в бідних країнах за допомогою дешевих інтенс технологій, упровадж. їх у практику, становл аграрної інфрастр й аграрн. ринку, доступу аграріїв до дешевих кредитів.

Проблема зводиться до 2 основних моментів:

1. Зростання чисельності населення, зміна його вікової структури, фізіологічні потреби людей в обсязі продуктів, які для кожної нації формувалися протягом тисячоліть і закріпились на генетичному рівні, структура харчування.

2. Економічні аспекти, пов'язані не тільки з рівнем загального ек розвитку, а й з добробутом населення, здатністю купувати стільки харчів, скільки потрібно для нормального інтелектуального і фізичного розвитку. У багатьох країнах до голодування призводить не дефіцит продовольства, а неспроможність його придбати через злидні.

Збалансування цих чинників допоможе багато в чому подолати проблему голоду.

4 групи чинників, які впливають на глоб прод проблему:

* природні умови й розміщення населення (загальна площа та структура с/г угідь, с/г потенціал, клімат, співвіднош між кількістю населення і масою продовольства);

* світовий транспорт і зв'язок, котрі забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовн ринок;

* політ ситуація у світі (позиції політ сил, наявність міждерж співтовариств, використ. поставок продовольства у політ цілях);

* світова ек і торгівля в їхній єдності (продовольство як складова торгов потоків, роль балансових розрахунків, кліринг).

Продовольча проблема в країнах, що розвиваються, набула катастрофічного характеру.

Понад 70 країнам, що розвиваються,не вистачає продовольства, і вони змушені його імпортувати.

У Росії, Україні, Білорусі недоїдають 3% населення. Усього в країнах з перехідною ек не отримують удосталь харчів 25 млн осіб, з яких 21 млн - на території СНД.

За ост 10 років число голодуючих у світі збільш. на 23 млн і досягло 820 млн осіб.

В Африці голодує близько 70% жителів.

Ліквідація основних проблем голоду та продовольчого незабезпечення населення - Світова продовольча програма ООН. Основн завд - забезпечення кожної людини продуктами харчування, які необхідні для активного і здорового способу життя. З цією метою співпрацює з іншими орг ООН - Продовольчою і с/г орг (ФАО) та Міжнар фондом с/г розвитку.

У 2009 р. нею було надано допомогу у забезпеченні продуктами харчування 105 млн людей у 74 країнах світу. Загальні витрати програми - 3,72 млн дол. США, з яких близько 93 % - на закупівлю і доставку продуктів харчування.

20. Глобальні війни. Типізація і сучасний інструментарій

Глобальна війна в концепції Джорджа Модельскі є продуктом періодичних структурних криз глобальної політ системи. Тривалий період деконцентрації контролю веде до браку лідерства і до сильного загострення суперництва між державами. Результатом є послідовність взаємозв'язаних воєн, що тривають упродовж життя покоління, і до яких поступово долучаються всі глобальні держави.

Поле битви розширюється, захоплюючи кілька континентів і набуває важливого океанічного виміру.

Результатом кожної глобальної війни є поява нової структури лідерства, заснованої на новій концентрації здатностей до глоб. впливу з метою управління глоб. політ. системою.

Більшість вчених відносять до глобальних: Французькі революційні і Наполеонівські війни (1792-1815), Першу св війну (1914-1918), Другу св війну (1939-1945).

Сучасні глобальні війни пов'язані з величезними людськими і матер втратами, з небувалими перш руйнуваннями і лихами. Напр., втрати у війнах європ країн (убиті і померлі від ран і хвороб) склали: у XVII столітті -- 3,3 млн чол., в XVIII столітті -- 5,4, в XIX і на початку XX століття (до ПСВ) -- 5,7, у ПСВ -- понад 9, у ДСВ -- понад 50 млн.

Війни «нових поколінь» мають системний харак­тер, передбачаючи задіяння різних засобів і полів бою + очевидною їхня ек-глобалізаційна спрямованість - тому їх характеризують як геоекономічні.

У числі перших «війн нового покоління» - «інформаційні», що мають «пропагандистську», «психологічну» складові. Їх суть - у формуванні і закріпленні масових уявлень (часто є далеких від реальності), що є необхідними для «суб'єкта воєнних дій». Головним же їх «театром» стає сукупний інформацпростір, в якому перебуває їх об'єкт, що включає і насел. власної країни.

Якщо інформаційні війни чинять на економіку хоч і значний, проте, як правило, непрямий вплив, війни «комунікаційно-хакер­ські» часто спрямовуються безпосередньо на життєві центри локальних і глобальних систем і підсистем економіки. Від подібного роду агресивних диверсій періодично потерпають глобальні корпоративні інформаційні системи, глобальні системи електрон­ної торгівлі, спеціалізовані електронні системи забезпечення роботи провідних військових і розвідувальних установ, а також промислові об'єкти особливої небезпеки.

Серед найбільш дієвих інструментів «війн нових поколінь» є:

а) геоекономічний бумеранг -- стратегічна гра на різниці і рівні розвитку національних інфраструктур і одержання на цій основі ефекту від вживлення ультрасучасних товарів (виробів, об'єктів) і технологій до безпосередньої інфраструктури, що автоматично призводить до відсічі товарів, які закуповуються;

б) технологічне виснажування -- культ новацій, технологічних революцій, у результаті здійснення яких «зрізаються» життєспроможні виробничі структури на користь новітніх. Серед методик «фінансових війн» найчастіше виділяють різ­номанітні спроби дестабілізації національних валютних систем, «авізові» агресії, фінансові атаки на регіональні економічні блоки (кризи 1997--1999, 2000--2001 рр.)

21. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання

Звичні причини глобальних криз ( війни, голод чи епідемії традиційних хвороб) будуть відходити на другий план, а на перший план вийдуть такі фактори, як пандемії нових штамів інфекційних захворювань, кібер-атаки, спрямовані на об'єкти інфраструктури, фінансові кризи, соціально-економічні протести та геомагнітні бурі.

Глобальні кризи можна поділити на:

А) глобальні фінансово-економічні кризи;

Б) глобальні політичні кризи.

В) глобальна криза суспільства, показником якої є еколог. катастрофа, що наближається, вичерпування прир ресурсів, наркоманія та інші соц недуги +можливість генетичної катастрофи через недостатньо обгрунтовані маніпуляції з генним матеріалом, поширення СНІДу.

До передумов виникнення глобальних криз відносять:

1)зміни в балансі сил,

2) скорочення витрат на оборону,

3) внутрішня нестабільність та соціально-політичний неспокій.

Найважливішою причиною, що привела людство до глобальних протиріч, є нагромадження величезної виробничої потужності. Воно вплинуло на природу, сприяло виснаженню її ресурсів. З початку століття населення Землі зросло в 3 рази, а обсяг господарської діяльності - в 20. Перехід до постіндустріалізму змінив цільові настанови суспільного виробництва. Цьому сприяв і стрибок у військовій справі, що поставив під погрозу самої людини як біологічна істота.

Особливе місце в загостренні глобальних проблем займає науково-технічний прогрес. Проблема забруднення навколишнього середовища й утилізації відходів (особливо радіоактивних) придбала планетарний характер. НТП сприяв виникненню й ряду інших проблем, що зачіпають інтереси всієї цивілізації: приборкання перегони озброєння, освоєння космосу й Світового океану.

Особливістю суч глоб криз є те, що вони протікають за умов надзвичайно високого рівня взаємозалежності нац економік. Така взаємозалежність означає, що кризові явища надзвичайно швидко поширюються в світовому господарстві, втягуючи в орбіту кризи практично всі країни. Таким чином, криза дуже швидко набуває світового характеру з усіма відповідними наслідками.

Глобана фінансова криза - це розлад процесу функціонування фінансового ринку, яий виявляється в знеціненні національної валюти, виснаженні валютних резервів, масовому банкрутстві кредитно-фінансових установ, дефолтах по суверенних боргах.

Фін криза складається з валютної, банківської та боргової.

А) банківська криза- масове вилучення внесків з комерційних банків, підвищення позичкового процнта і зростання фінансового банкрутства.

Б) Боргова- масове банкрутство субєктів господарювання і дефолт по суверенних боргах держави.

В) Валютна- різке коливання курсу грошової одиниці, скорочення золотовалютних резервів і погіршення валютної ліквідності держави.

Основні передумови виникнення світових фінансових криз: 1. Перевиробництво продукції 2. Недієвість механізму ринкової саморегуляції. 3. Спекуляції інвесторів на фондових біржах та ринках4. Бюджетний дефіцит країни та його фінансування за допомогою внутрішніх позик 5. Слабка банківська система 6.Великий зовнішній борг країни. 7.Скорочення золотовалютних резервів країни. 12. Неефективна фінансова і грошово-кредитна політика держави.

22. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці

Інтеграція - це процес об'єднання будь-яких елементів в одне ціле, процес взаємозближ і утворення взаємозв'язків; згуртування, об'єднання політ, ек, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.

Економічна інтеграція -- це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнар господарських комплексів у межах держави. Це форма інтернаціоналізації господ діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії нац економік. Вона зумовлена зростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва та НТР. Ек інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країн. (ЄС, ОПЕК, СОТ).

ІНТЕГРАЦІЯ: а) Добровільна - характерна для відкритих демократ суспільств з ініціативи політичної та економічної еліт за масової підтримки населення кожної з країн, що інтегруються. Б) Примусова інтеграція (мілітарна чи немілітарна) характерна для імперій та тоталітарних держав (СРСР, СФРЮ, Чехословаччина та ін.). в) Напівдобров - наявність певних «стресових» передумов (воєнна загроза, економічні труднощі) - СНД, інтеграція в ЄС окремих східноєвроп країн.

Поряд з інтеграційними розвиваються і дезінтеграційні процеси, які мають глибокі корені в істор, політ, ек і соц закономірностях світового розвитку. Дезінтеграція може мати не лише локальний (провінція Квебек у Канаді; Шотландія, Уельс, Північна Ірландія у Великій Британії; Корсика у Франції; Каталонія та Країна Басків в Іспанії), а й міжнародний характер (розпад Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії, Ради економічної взаємодопомоги) .

Дезінтеграція формує передумови розвитку інтеграції на нових кількісних і якісних засадах. Іноді виникають умови для повної, часткової чи розширеної реінтеграції. У разі повної реінтеграції йдеться про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання в попередньому складі на тих самих, що були до інтеграції, політ-ек засадах.

Проблематика реінтеграції особливо актуалізується стосовно формування і розвитку взаємовідносин пострад та постсоціаліст країн. Сучасна інтеграційна практика дає приклади майже кожного з видів реінтеграції (СНД, Союз Балтійських країн, ЦЄЗВТ, ОЧЕС, ЄЕП, ГУУАМ).

На сьогоднішній день існує парадокс дисоціації - посилення протилежних тенденцій - інтеграції та дезінтеграції. Підґрунтя - сучасна динаміка інтеграц. процесів у ЄС, країнах Пн та Лат. Америки, Азійського регіону попри їх різновекторність та різну глибину взаємодії. ЄС та АТЕС - поліцентричні угрупув, а в НАФТА - яскрава асиметрія ек взаємозалежності.

Показовим є ЄС. Остання хвиля розширення - призвела до гетерогенності за розмірами (вел і малі країни), рівнями ек розв (вис та сер розвинуті), географ розташув, станом ринк ек та демократії (зрілі і ті, які форм

23. Державний суверенітет і проблема відкритості економіки

Глобалізація ек вносить поправки в процес пошуку оптим механізму її регулюв, оскільки:

1) держава все більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиц важелі макроек регулюв, як імпортні та експортні субсидії, курс нац. валюти і ставка рефінансув ЦБ.

2) певні ек процеси (у вал-кредитній сфері) набувають глоб характеру і не підпадають під регулювальний вплив держави. Для цієї мети треба узгоджені заходи багатьох кр і глоб орг. (МВФ, СОТ,Ж СБ). Тобто держава поступово втрачає можливість здійснювати абосл контроль на своєму ек просторі.

3) Вперше в історії державний суверенітет втрачає первісний зміст. Держ суверенітет означає здатність держави здійснювати на своїй території повний контроль над економікою та іншими сферами сусп. життя, що виключає будь-яке втручання ззовні. Проте з приходом інтернаціоналізації ек. держави змушені вступати одна з одною в договірні відносини та брати на себе зобов'язання, які неминуче обмежують свободу дій нац урядів, тобто знижують держ суверенітет.

Відкр економ - нац. господ комплекс, який бере участь у системі МПП та опосередковує в ході міжн. кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроекономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжн. сектору.

Ефективна відкритість ек означає можливість використовувати зовн джерела і ринки для нац розвитку, а з іншого -- здатність протистояти несприятливій міжнар кон'юнктурі, особливо в періоди світових (або регіональних) криз.

Разом з суттєвими перевагами відкритість економічної системи може призводити до формування нових небезпек на макроек рівні, передусім пов'язаними із підвищенням впливу зовн процесів на нац ек. Саме тому проблема відкритості економіки країни тісно пов'язана з проблемою втручання держави у зовнішньоек сферу, однією із головних цілей якої має стати забезпечення рівня відкритості внутр ринку країни щодо іноз капіталу, технологій, товарів і послуг на зваженому рівні.

Зростаюча відкритість економіки за відсутності внутр структурного оновлення може консервувати і поглиблювати наявні диспропорції країн і ставити їх в неадекватну залежність від світових кон'юнктурних коливань, впливів зовнішніх кризових явищ тощо. Загалом, всеохоплююча національна відкритість посилює нееквівалентність у міжнародному розподілі ресурсів розвитку, провокуючи не тільки економічні, а й політичні кризи.

Напр, для США така зростаюча відкритість проявилась у зростаючому торгов дефіциті, що має не тільки позит наслідки у вигляді дешевого І, а й сприяє зрост дефіциту плат балансу та викликає зрост зовн боргу.

24. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації

Сучасний корпорат глобалізм трансформується в державно-корпорат глобалізм. Проблеми і перспективи інституту держави в епоху глоб. обговорюються, в осн., з позицій інтересів корпорацій, яким держави або заважають, або потрібні лише як знаряддя внутр і зовн експансії.

Інститут держави опинився під особливо високим тиском корпорацій у другій пол. ХХ ст. в умовах інтенсифікації процесів глоб. і формування ек системи глобалізму.

Глобалізатори наполягають на тому, що держави погано виконували свої соц функції, на чому, з їх точки зору, підірвалась і комуніст. система, а становище покращилось тільки завдяки фін глоб., яка принесла переливання соц капіталу з од­ного регіону в інший через механізми діяльності транснаціон. фін. корпорацій. Тому глобалізатори оголосили кризу політ (соц.) держави і вимагають її комерціалізації і корпоратизації.

Каталізатором цієї кризи стала зростаюча система ТНК, тобто система ек глобалізму, яка вимагає переходу до «корпорат. держави», або «держави-корпорації». Глобалізатори вважають, що громадяни країн Заходу віддають перевагу не державам, а корпораціям і «глоб. цінностям міжнар обміну» на базі універс. ресурсів.

У глобалізованій ек. великі господ. зв'язки базуються на особистих зв'язках менеджерів корпорацій з керівниками держав, на їх особистих фін інтересах. Глобалізація і персоналізація ек -- взаємопов'яз. процеси, в яких держ. лідери експлуатують свої держ., штучно підтримуючи свою значимість і грабуючи свої держави і народи для свого збагачення.

Альтернативою економічної і владної експансії корпорацій можуть стати регіональні структури і регіональні процеси (процеси регіоналізації).

Як на Заході, так і на Сході гол. бастіоном сучасних держав є їх соц функція і соц структури. АЛЕ в умовах ін­формац революції соц. позиції держави виявились підірваними. Громадянин кожної держави поступово перетворюється в «глоб людину світу». Соц вибір громадянина стає глоб за своїм характером.

Сьогодні сильні держави застосовують до слабких принцип «подвійного стандарту», вони штовхають слабших у вир корпорат-ек глобалізації, при цьому могутньо захищають від них власні ринки. Західні держави прагнуть обплутати ек слабкі держави мережами своїх корпорат структур, всіляко стимулюють їх спец податковими пільгами, чим знижують конкурентоспроможність слабких держав. При цьому вони зберігають домінуючу, лідируючу роль по відношенню до «своїх» корпорацій і роль жорсткого контролера стосовно чужих корпорацій і держав, що стоять за ними.

У США - реалізація спец стратегії податкового стимул міжнар ек експансії америк корпорацій. Уряди Німеччини, Фр, Італії і Япо­нії надто терплячі до «своїх» глоб. корпорацій, які ухиляються від податків

Втрачаючи соц функції і соц відповідальність, держава поступово перетв. в недержаву, або в державу-корпорацію.

СИЛОВА ГЛОБАЛІЗ: З позицій об'єктивного аналізу глоб. -- це не тільки об'єктивний продукт технологічної ери, наслідок технологічного і техніко-економічного розвитку на певному етапі розвитку інтегрованих ПС світу. Це одночасно, ще і міжнар стратегія і політика. Ні нові технології, ні бізнес (корпорацій) самі по собі не могли розвинути глоб економіку. Гол агентами у встановленні глоб ек були уряди країн «великої сімки» і контрольовані ними МО -- МВФ, СБ, СОТ.

Основи глобалізації і системи глобалізму були послідовно закладені стратегією і політикою цих урядів і МО в своїх довгострокових інтересах і в дусі вимог так званого Вашингтонського консенсусу, тобто політики дерегуляції, лібералізації приватизації.

Використовувався синергетичний, об'єднаний, інтегрований механізм політ і ек тиску на залежні уряди інших країн прямо або через діяльність МВФ, СБ та СОТ. Цей тиск використовувався з метою «уніфікації» всіх нац економік навколо нав'язаних їм правил гри, які забезпечують глобалізаторам вільне пересування їх капіталів, товарів і послуг відповідно до конкурентної ринкової оцінки. Свідомо нарощувалась залежність і заборгованість країн, особливо тих, які потребували кредитів, інвестицій і доступу на зовнішні ринки.

25. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-США» в умовах глобальних економічних трансформаціях

США визнали Укр у 1991 р. Дипломатичні відносини було встановлено на поч. 1992 р.

Важливими складовими укр-америк діалогу протягом ост років стали визнання США ринкового статусу економіки Укр, підтримка США набуття Укр членства в СОТ, вихід на укр ринок америк урядової Корпорації із захисту закордонних приватних інвестицій.

Широкою є договірна-правова базу співпраці - «Дорожня карта» двостор пріоритетів, міжурядові Угоди про торгов та інвестиц співроб, співроб у сфері науки і технологій, співроб в дослід. та використ кос простору в мирних цілях - в цілому, 125 міжнар документів.

Рез. двостор співпраці на міжнар арені є політ підтримка США здійснюваного Укр. євроінтеграц курсу та практ співроб з НАТО, взаємодія з питань міжнар, зокрема, регіон безпеки.

Важл. напрямами двостороннього співроб залишаються реалізація укр проектів у рамках ініціативи Групи восьми «Глобальне партнерство», активізація переговорного процесу щодо збільшення обсягів фінансування США заходів з утилізації ТРП, імплементація низки проектів у сфері посилення безпеки ядерних об'єктів в Укр та зміцнення потенціалу нашої держави в запобіганні нелегальному переміщенню ядерних і радіоакт. матеріалів.

Напрями співроб:

1) торговельно-ек співроб: покращення динаміки двостор товарообігу. За рез 2010 р. він зріс на 76% у порівнянні з минул р. і = 2 426 млн.дол. США. Е укр товарів до США зріс на 21% і склав 1 млрд. дол. І америк продукції в Укр зріс на 51% та склав 1,3 млрд. дол.

На 1.01 2011 р, в ек Укр залучено 1,2 млрд. дол. америк інвест (2,7% усіх ПІІ в ек Укр).

На території Укр зареєстровано 1545 підприємств з америк капіталом. Найбільш привабливими сферами для америк інвесторів є с/г, торгівля і фін сектор.

В Е: продукти неорганічної хімії, енергетичні матеріали; нафта, вироби з чавуна та сталі.

В І: засоби наземного транспорту, ядерні реактори; бойлерні машини; машинне устаткування та механічне обладнання, залізничні або трамвайні локомотиви.

2) Науково-техн співроб: угода про співроб у сфері науки і технологій - 2006. Зростає діяльність америк Фонду цивільних досліджень та розвитку, спрямована на започаткув та підтримку спільних науково-дослідних проектів. Фонд спільно з Мініст. освіти і науки Укр реалізує Програму науково-технолог підприємництва - навчання з технолог підприємництва та видачу грантів для укра дослідників у галузі прикладних наук.

+перспективною галуззю на напрямі високих технологій є ракето-космічна: українські підприємства ракетної галузі співпрацюють з америк компаніями «Orbital Sciences», «ATK» та «Pratt & Whitney» у проекті створення ракети-носія «Taurus-2».

+ мед сфера: партнерство медичних закладів Укр та США з питань медичної освіти, боротьби з ВІЛ/СНІД; репродуктивне здоров'я; дитячі захворювання, викликані наслідками аварії на Чорнобильській АЕС; попередження вроджених вад; профілактика та боротьба з ВІЛ/СНІД та туберкульозом.

+сфера ох здоров'я: низка проектів на території Укр у сфері енергозбереж та підвищ енергоефективності; пересувна лабораторія для дослідження радіаційної ситуації.

3) співроб в культ-гуманітарній сфері: Різні напрямки українського мистецтва яскраво представлені на теренах США (митецькі виставки, і концерти майстрів класичного співу, симфонічної музики, гастролі естрадних виконавців, театральні та балетні вистави).

4) міжрегіональна взаємодія: починаючи з 1991 р., між Україною та США укладено 23 угоди про побратимські зв'язки.

26. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-ЄС» в умовах глобальних економічних трансформаціях

З моменту набуття Укр незалежності у 1991 році ЄС та Укр динамічно розвивають відносини один з одним. Україна є пріоритетним партнером ЄС у рамках Європейської політики сусідства та Східного партнерства.

Правові засади відносин ЄС-Україна ґрунтуються на Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

У 2007 року почалися перемовини щодо нової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що має замінити попередню УПС. У зв'язку з приєднанням України до Світової організації торгівлі у травні 2008 року, нова угода також передбачає створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Оскільки перемовини з приводу Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та її ратифікація потребуватимуть кількох років до вступу в дію повної Угоди, сторони вирішили прийняти Порядок денний асоціації Україна-ЄС.

А) торгов-ек співроб: у 2010 р. зростання обсягів торгівлі Україна-ЄС (заг товарообіг - 29 млрд. євро). Найбільшим торговельним партнером Укр є Німеччина ( 20 % у товарообігу Україна-ЄС), яка на сьогодні також є одним з найбільших інвесторів в Україну. Інвестиції Німеччини у 2010 р. склали 6,6 млрд. доларів США, в обсязі інвестицій Німеччина поступається лише Кіпру - 9 млрд. доларів США.

ЄС продовжує залишатися найбільшим інвестором в Україну - 78% частка в заг обсязі інвестицій (у 2010 році - 32 млрд. доларів США).

Сальдо торгівлі Україна - ЄС продовжує залишатися від'ємним, хоча за три квартали воно знизилося на 4 млрд. євро. Спостерігається також позит тенденція майже подвійного перевищення темпів обсягу імпорту ЄС з України над темпами росту експорту в Україну.

Б) співроб в енергетичній сфері: з 2005 року: співроб з МАГАТЕ щодо оцінки стану ядерної безпеки на діючих АЕС України за напрямками: проектна безпека; експлуатаційна безпека; поводження з радіоактивними відходами та зняття з експлуатації; ядерне регулювання.

+ 01.01 2011 Україна набула членства в Енергет Співтоваристві. Це є свідченням відданості України реформуванню енергет сектору відповідно до європ стандартів.

+ виконання проекту синхронізації Об'єднаної енергетичної системи України з Європ мережею системних операторів з передачі електроенергії.

+ реалізація проекту Євразійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) шляхом інтеграції нафтотранспортних систем України та Польщі для постачання каспійської нафти нафтопроводом Одеса - Броди - Плоцьк на ринки європейських країн (€ 252 млн).

В) науково-техн співроб: Укр - з 2004 року асоційов член програми EUREKA, яка фактично є каталізатором європейських інновацій - було профінансовано 22 проекти Укр на суму 8 млн. євро.

+фінансув 73 проектів в рамках 7ої Рамоковї програми із співфінансуванням ЄС в обсязі 7 млн. євро.

Г) в сфері ох навкол середовища: співробітництво здійснюється з врахуванням зобов'язань України та ЄС в рамках Кіотського протоколуспільні робочі групи з питань якості повітря; Якості водних ресурсів та управління ними; Поводження з відходами; Промислового забруднення та промислових загроз; Хімічних речовин.

Д) в сфері авіації: в рамках системи міжнар договорів, укладених упродовж 1992-2005 років, яка складається з 27 двосторонніх міжурядових угод про повітряне сполучення між Україною та державами-членами ЄС, Угоди між Україною та ЄС про певні аспекти повітряного сполучення.

Е) в сфері освіти: триває процес розробки стратегх пріоритетів в цій сфері до 2020 року. У 2009 року Рада ЄС затвердила Стратегію Європ співробітництва в сфері освіти та навчання, виділяючи його 4 стратегічні цілі: навчання впродовж життя та мобільність; якість та ефективність; рівність та соціальна єдність; інновації та творчість, включаючи розвиток підприємництва.

+співпраця України з ЄС в рамках освітніх програм - програма «Темпус» (12 проектів).

Є) Співроб у сфері юстиції, свободи та безпеки: у візовій сфері та з питань реадмісії+ у 2008 р. офіційно започатковано безвізовий діалог між Україною та ЄС.

27. Динамізм, напрямки і результати взаємодії «Україна-Російська Федерація» в умовах глобальних економічних трансформаціях

Стабільний розвиток укр-рос ек відносин є важливим чинником, що гарантує стабільний і передбачуваний ек розвиток, енергетичну безпеку і, значною мірою, політ стабільність на всьому євразійському просторі.

Договірно-правова база двосторонніх укр-рос відносин - більше 380 міжнар документів. Встановлення дипломат відносин між Україною і РФ почалося у 1992 році.

Договір про дружбу, співроб і партнерство між Україною і РФ - у 1997 року

А) торгов-ек співроб: Е послуг є: РФ - 36,3 % від загального обсягу Е України, Е товарів - 26% Росія, І товарів - 37% Росія, І послуг - 15% Росія. У 2010 році найбільш значущим було збільшення Е до РФ (в 1.6 раза), у першу чергу за рахунок продукції машинобудування. +Найбільше зріс І товарів з РФ (в 1.7 раза), насамперед за рахунок енергоносіїв. В імпорті з РФ переважають енергетичні матеріали, нафта та продукти її переробки, продукція машино- і приладобудування, чорні метали і вироби з них.

Росія входить до 10 основних країн-інвесторів (на які припадає 82% заг обсягу ПІ) разом з Кіпром, Нім, Нідерл, Австрією, Фр тощо.

ПЗІ до РФ - 2,4% у заг обсязі.

Серед українських компаній, засновниками яких є російські компанії або громадяни РФ (всього більше 15 тис, основна частина працює в таких сферах, як: оптова торгівля; будівництво; сфера права, бухгалтерського обліку й інжинирінгу ; роздрібна торгівля, ремонт побутових приладів та предметів особистого вжитку ; операції з нерухомим майном; виробництво харчових продуктів і напоїв ; дослідження і розробки ; готельний і ресторанний бізнес .

Б) Авіаційна і космічна промисловість: ракетно-космічна й авіабудівна галузі є тими сферами, де Україна і Росія виступають як достатньо ефективні партнери. За підрах, двосторонні зв'язки наближаються тут до 40 %, а у деяких вузьких галузях -- до 60 %.

В) Співробітництво у сфері енергетики: у енергетичних відносинах України з Росією є явні загрози її енергетичній безпеці через майже монопольну залежність у постачанні основних ПЕР (в першу чергу природного газу), яка визначає надмірний (з точки зору енергетичної незалежності) економічний та політичний тиск.

Переважна більшість газового транзиту із Росії до країн Європи (80%) відбувається через українську газотранспортну систему (ГТС), що робить Україну важливим елементом забезпечення енергетичної безпеки Європи.

+у сфері ядерної енергетики має кілька складових: а) співробітництво щодо продовження ресурсу нині діючих в Україні атомних електростанцій і будівництво нових АЕС;

б)співпраця у сфері виробництва ядерного палива, у тому числі спільне освоєння родовищ урану і цирконію, а також участь України в діяльності Міжнародного центру із збагачення урану.

Г) Військово-промисловий комплекс: потужні коопераційні зв'язки із рос підприємствами мають більшість укр заводів і конструкторсько-виробничих об'єднань, що працюють у сфері ВПК. Серед них можна назвати ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз”, КП “Науково виробничий комплекс “Іскра” тощо.

+ У 2010 році Угода між Укр і РФ з питань перебування Чорном флоту РФ на території Укр - про пролонгацію базування рос Чорном. флоту в Севастополі до 2042 року.

28. Економічні кризи в умовах глобалізації

У новому дослідженні "Глобальні ризики майбутнього" експерти ОЕСР доходять висновку, що глобалізація ек і швидкість, із якою нині світом пересуваються люди, товари та інформація, із переваг можуть перетворитися на причини майбутніх глоб криз, які лише посилюватимуть негативні наслідки ек кризи чи поширення епідемії у якійсь окремій країні на весь світ.

Особливістю суч глоб ек криз є те, що вони протікають за умов надзвичайно вис рівня взаємозалежн. нац економік. Така взаємозалежн. означає, що кризові явища надзвичайно швидко поширюються в св. господарстві, втягуючи в орбіту кризи практично всі країни. Таким чином, криза дуже швидко набуває світового характеру з усіма відповідними наслідками. Саме тому глобальна криза стала серйозним тестом на ефективність наявних механізмів координації ек політики на регіональному та міжнародному рівнях. Також глобальна криза засвідчила необхідність масштабного втручання держави в економіку, елементом якого була фактична націоналізація окремих фін. інституцій.

Ек криза - різке погіршення ек стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробн зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безроб, і у рез -- в зниженні життєвого рівня, добробуту насел.

Ек криза поділ на: промислові та фін; циклічні, структурні та системні.

В умовах глоба ліз фін ринків, зростання потоків капіталів актуальними є глобальні фін-ек кризи - розлад процесу функціонування фінансового ринку, яий виявляється в знеціненні нац валюти, виснаженні вал резервів, масовому банкрутстві кредитно-фінан установ, дефолтах по суверенних боргах.

Фін криза складається з валютної, банківської та боргової.

А) банківська криза- масове вилучення внесків з комерційних банків, підвищення позичкового процнта і зростання фінансового банкрутства.

Б) Боргова- масове банкрутство субєктів господарювання і дефолт по суверенних боргах держави.

В) Валютна- різке коливання курсу грошової одиниці, скорочення золотовалютних резервів і погіршення валютної ліквідності держави.

Основні передумови виникнення світових фінан-ек криз в умовах глобалізації:

1. Перевиробництво продукції 2. Недієвість механізму ринкової саморегуляції. 3. Спекуляції інвесторів на фондових біржах та ринках4. Бюджетний дефіцит країни та його фінансування за допомогою внутрішніх позик 5. Слабка банківська система 6.Великий зовнішній борг країни. 7.Скорочення золотовалютних резервів країни. 12. Неефективна фінансова і грошово-кредитна політика держави.

Остання св. фін-ек криза 2008-2009 рр була викликана:

1) високими цінами на товари сировини;

2) іпотечною кризою у США у 2007 році;

3) інноваціями на фін ринках;

4) створенням фін бульбашками, зростанням віртуальної економіки.

Основними наслідками кризи для глобалізаціє є:

1) зниження темпів процесу лібералізації фін політики;

2) підірвання довіри до моделі капіталізму, яка заснована на вільному ринку;

3) погіршення стану св. економіки;

4) диверсифікація валютної та фін системи, порядок якої не буде залежати від США;

5) ЄС має намір сформув. справжній ек уряд, де держави будуть тісно працювати з ЄЦБ.

29. Євразійський інтеграційний вектор України, характеристика і сценарії розвитку

Євразійське ек співтовариство (ЄврАзЕС) -- міжнар ек організація, наділена функціями, пов'язаними з формуванням загальних зовнішніх митних кордонів країн-засновників, що до неї належать (Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан), виробленням єдиної зовнішньоек політики, тарифів, цін та інших складових функціонування заг ринку.

ЄврАзЕС було створено для ефективного просування процесу формування державами-учасниками Митного союзу Єдиного ек простору, координації їхніх підходів до інтеграції у світову економіку і міжнар торгівельну систему.

Україна є спостерігачем ЄврАзЕс.

З погляду короткострокової й навіть середньострокової перспективи для України відкривається низка виграшних можливостей від Євразійської інтеграції:

1) це перехід до стягування ПДВ на нафту, газ і газовий конденсат за принципом «країни призначення» -- що може дати Україні суттєвий виграш в аспекті бюджетних надходжень.

2) Важливим виграшем може бути те, що в рамках ЄврАзЕС реалізується концепція вільної торгівлі вже майже без вилучень і обмежень.

Економічні ризики:

1) форсоване входження в структури ЄврАзЕС може відродити дію відомого інтеграційним об'єднанням ефекту «відхилення торгівлі» всередину інтеграційного співтовариства. За цих умов тенденція до зростання питомої ваги країн ЄС, що намітилася, може повернути назад -- з усіма наслідками для ослаблення перспектив розвитку тісніших ек взаємозв'язків укр і європ фірм. Аналогічні ефекти виникнуть і в інвестиц. сфері, де і без того рос. компанії, звичніші до пострад. особливостей ведення бізнесу, мають солідну перевагу перед зах. інвесторами в процесі приватизації.

2) входження в менш конкурентне і менш розвинуте в інституціональному відношенні середовище, ніж те, що сформувалося в ЄС, безумовно, не забезпечуватиме аналогічні західноєвроп механізми стимулювання нововведень і передачі технологій, а це негативно позначиться на довгострокових тенденціях ек модернізації в Україні.

3) можлив. відхилення моделей зближення законодавства в межах ЄврАзЕС від існуючих стандартів ЄС, що також ускладнюватиме налагодження зв'язків з компаніями ЄС.

У 2003 році Україна підтримала реалізацію проекту ЄЕП на Сході спільно з Росією, Білоруссю і Казахстаном та підписала відповідний договір про його створення.

У жовтні 2011 року Україною було здійснено ще один важливий крок на шляху до східного вектору інтеграції - прем'єр міністр України підписав в Росії Договір про створення ЗВТ у межах СНД, що у Росії розцінили як створення «нового фундаменту торгово-ек відносин у рамках СНД». Більшість експертів оцінило цей крок як перший на шляху до вступу Укр до Митного Союзу.

Нещодавно голова укр уряду доручив міністерству ек розвитку і торгівлі вивчити можливість приєднання України до угоди про технічні регламенти в рамках ЄврАзЕС. Такі єдині технічні регламенти здійснення зовнішньоекономічної діяльності спрощують ведення бізнесу для учасників ринку, що працюють у рамках ЄврАзЕС.

Україна планує продовжувати розвиток свого співроб. з Митним союзом у форматі «3+1», бо, за прогнозами, товарообіг може збільшитися аж на 9 млрд. дол. при встановленні позит сальдо торгов балансу, що буде сприяти стабільності грошової одиниці та купівлі енергоносіїв за такими ж цінами, як для інших членів Митного союзу. +передбачається зменш. витрат підприємців на ведення бізнесу при зменш. ціни на сировину.

30. Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Намір вступити в ЄС було вперше проголошено в 1996 р., а у червні 1998 р. затверджено Указом Президента України про затвердження Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського Союзу, що офіційно проголосило членство України в ЄС як довгострокову стратегічну ціль.

Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС грунтується на:

- Конституцiї України, що встановлює спрямування зовнiшньополiтичної дiяльностi України на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права;

- схвалених Верховною Радою України Основних напрямах зовнiшньої полiтики України та Концепцiї (основах державної полiтики) нацiональної безпеки України;

- Угодi про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами - членами вiд 1994 року (УПС) та iнших договорах, укладених мiж Україною та ЄС, в яких визначаються механiзми взаємодiї мiж ними.

В результаті розширення ЄС - вступу до ЄС Польщі та Угорщини - Україна межує з ЄС, що створює принципово нову геополiтичну ситуацiю. Отримання на цiй основi статусу асоцiйованого члена ЄС є головним зовнiшньополiтичним прiоритетом України у середньостроковому вимiрi i повинно спiввiдноситися в часi з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, якi мають спiльний кордон з Україною.

Аналізуючи євроінтеграційну стратегію України та план дій Україна-ЄС, можна виділити основні напрямки інтеграційного процесу:

1.Адаптацiя законодавства України до законодавства, забезпечення прав людини. 2.Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС. 3.Iнтеграцiя України до ЄС у контекстi загальноєвропейської безпеки. 4.Полiтична консолiдацiя та змiцнення демократiї. 5.Адаптацiя соцiальної полiтики України до стандартiв ЄС. 6.Культурно-освiтня i науково-технiчна iнтеграцiя. 7.Регiональна iнтеграцiя України. 8.Галузева спiвпраця. 9.Спiвробiтництво у галузi охорони довкiлля.

Для вступу в Євросоюз, Україні потрібно буде виконати ряд умов, що заключаються в Копенгагенських та Маахстрихтських критеріях.

Україна вже є визнаним суб'єктом європейських відносин і сьогодні неможливо говорити про майбутню Європу, архітектуру європейської безпеки, не беручи до уваги роль і місце України. Для нашої держави включення в процес творення конструкції континентальної єдності є життєвою необхідністю. Проте треба усвідомити сьогоднішні реалії: Україна цікавить своїх зарубіжних партнерів в основному як транзитна держава, що зовсім не гарантує нам статус незамінності. Тому слід не тішитися ілюзіями, а послідовно здійснювати комплекс заходів, які дозволили би нам стати повноправним учасником європейської та пан євразійської інтеграції.

31. Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку

Основних підходів -- шість.

Перша школа представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968).

А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною першопричиною цих трудностей є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля щодо їхнього подолання є безсилими. Звідси виник відомий заклик: «Мислити глобально!».

Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової економічної динаміки. При цьому брались п'ять взаємопов'язаних змінних величин: населення; капіталовкладення; використання не відновлювальних ресурсів; забруднення навколишнього середовища; виробництво продовольства.

Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку». Ця парадигма розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень у». представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї теорії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.

Третя школа - це школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвивається під керівництвом академіка Н. Мойсеєва на базі ноосферного вчення В.Вернадського. Ця школа піддає критиці доповіді Римському клубу за їх розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Ініціатори школи закликають розглядати глобальну природу як самоорганізовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. До того ж пропонується враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

Четверта школа - це школа мітозу біосфер, певною мірою не має прямого відношення до глобалістики. Але її вважають важливою при переході до практичної діяльності по раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнародний Інститут екотехніки (1969) (М.Нельсон), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис парадигми Інституту екотехніки обумовлений практичними потребами космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея цієї школи полягає в тому, щоб досягнуті результати використовувати для покращання земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою розуміють «глобатехс» -- тип нової культури, що має діапазоном розповсюдження весь планетарний ринок. Факт експансії «глобатехсу» в Космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор еволюції Всесвіту.

П'ята школа - це школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані, яка починала з реалізації програми «Моделювання глобального розвитку», і яка мала своєю метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій по вибору оптимальних управляючих стратегій. При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам.

Шоста школа - це школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США) розробляє парадигму, в центрі якої міститься розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець XX століття розглядається цією школою, як криза переходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотий мільярд») з напівпериферією і периферією світу.

32. Індустріально розвинуті країни в умовах глобалізації

Індустріальний розвиток аграрно-сировинних країн протягом 50--60-х років XX ст. призвів до появи кількох груп, різних за рівнем розвитку окремих галузей і господарств у цілому. Чотири країни -- Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія -- в середині 60-х років забезпечували 43,4 % вартості продукції обробної промисловості всіх країн з аграрно-індустріальною структурою господарства. Окрему групу утворили країни -- експортери нафти, які в 1960 p. об'єдналися в ОПЕК.

Окремою моделлю індустріалізації є Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Головними їх ознаками були експортна орієнтація обробної промисловості (37--38 % на рік), швидкі темпи зростання, залучення іноземного капіталу в позиковій або підприємницькій формі. У світовій літературі вони дістали назву "нові індустріальні країни". В аграрно-індустріальному напрямі розвивалася економіка Венесуели, Філіппін, Колумбії, Таїланду. Через значне зростання темпів промислового експорту (до 20 %) їх почали називати "новими експортними країнами". Це суттєво змінило систему міжнародного поділу праці, ускладнило світові економічні зв'язки.

Процес індустріалізації нових індустріальних країн не скрізь проходив однаково. Наприклад, Бразилія, Мексика, Аргентина є найбільшими виробниками сировинних ресурсів, до того ж мають місткі внутрішні ринки. Однак це не стосується Гонконгу і Сінгапуру. Бразилія володіє майже всіма матеріальними ресурсами. На її території (8,5 млн км2) зосереджено 30 % лісових світових масивів. Постійним джерелом надходження капіталів до Мексики є нафта. За її запасами вона займає четверте місце після Саудівської Аравії, Кувейту та Ірану. Значні запаси уранових руд в країнах Латинської Америки стали основою розвитку атомної промисловості. Характерною рисою мінерально-сировинної бази цих країн є наявність руд рідкісних металів -- ніобію, марганцю, молібдену, нікелю, вольфраму, алюмінію. Ніобієм -- металом, що має стратегічне значення, Бразилія задоврльняє 70 % потреб світу. Володіючи такими дорогоцінними природними ресурсами, Аргентина, Бразилія, Мексика добували кошти для динамічного розвитку національних господарств. Швидкому розвитку нових індустріальних країн сприяли також іноземні інвестиції та значні державні капіталовкладення в національну економіку.

33. Інноваційна складова конкурентоспроможності національних економік на сучасному етапі глобального розвитку

В 1970-ті рр. посилювалась тенденція до поглиблення міжнародного співробітництва у сфері науки та технологій, використання можливостей науково-технологічної спеціалізації та кооперації, посилення інтернаціоналізації науково-технологічної сфери, яка є безпосереднім наслідком поширенням НТР на всі країни та галузі. При становленні технологій п'ятого і формуванні ядра нового шостого технологічного укладу, першочергове значення мають масштаби використання високих технологій. Тобто, основою сучасного технологічного розвитку є збільшення частки реалізації високих технологій на світових ринках та стрімке зростання обсягів наукоємного сектору виробництва національної економіки.

Міжнародні науково-технологічні зв'язки мають інтернаціональний характер. Їх метою є, з одного боку, використання закордонного найпередовішого науково-технологічного досвіду і знань; прискорення і здешевлення запровадження в економіку країни результатів зарубіжних наукових досліджень та розробок і спільного здійснення великих науково-дослідних проектів; з іншого боку - використання своїх науково-технічних досягнень для підвищення конкурентоспроможності та проникнення в економіку інших країн.

Одним з проявів НТР на сьогодні є міжнародний науково-технологічний обмін, що являє собою взаємопов'язану багатоканальну систему, яка ґрунтується на сучасному міжнародному поділі й кооперації праці. Вона відображає як внутрішні, так і зовнішні аспекти науково-технологічної революції, її субстанціальну економічну природу.

Ефективне впровадження результатів науково-технологічної діяльності значною мірою стає можливим за умови тісної взаємодії національних потенціалів, ресурсів різних країн, спільного розв'язання завдань економічного розвитку на глобальному рівні. Це втілюється у процесах науково-технологічної інтернаціоналізації, яка на сучасному етапі характеризується тенденціями, серед яких основною є функціонування світового ринку технологій, якому властиві найбільша інтенсивність розвитку і високий ступінь монополізації. Використання досягнень «інформаційної економіки» відкриває нові можливості у сфері проведення спільних досліджень на всіх рівнях. Наукові співтовариства промислово-розвинених держав і країн, що розвиваються, дедалі більше орієнтуються на проведення спільних НДДКР. Поширенню інтернаціоналізації науково-технологічної сфери слугують спеціальні міжнародні програми, які інтегрують у процес досліджень та реалізації винаходів університети, науково-дослідні центри та промислові фірми різних країн. В сучасних умовах у світі зберігається технологічний розрив між розвинутими країнами, в яких панують четвертий і п'ятий технологічні уклади, та менш розвинутими державами, в яких більш поширені третій і четвертий технологічні уклади. Внаслідок цього, промислово розвинуті країни переважно здійснюють науково-технологічну взаємодію з рівними за технологічним розвитком державами, використовуючи при цьому дешеву інтелектуальну працю менш розвинутих країн для покращення конкурентоспроможності власного високотехнологічного потенціалу.

Для рівноправного залучення тієї чи іншої держави до глобальної науково-технологічної сфери важливого значення набувають рівень розвитку національної інноваційної системи, політика уряду в цьому напрямі, участь країни в глобальних та регіональних економічних угрупованнях.

Науково-технічний прогрес не тільки «поглиблюється» -- веде до подальшого збільшення інтелектуальної місткості продукції традиційно «підпорядкованих» йому галузей, а й «поширюється» -- охоплює ті сфери економіки, які раніше були малочутливими до нього.

34. Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації

Вчені України дійшли важливого висновку про те, що нам потрібна нова Національна стратегія випереджаючого інтелектуально-інноваційного розвитку, основана на стратегії солідаризму. Це як раз те, що ми мислимо як основу стратегії сталого розвитку, основи якої розробляються низкою держав і які узагальнюються міжнародними організаціями системи ООН.

...