Воєнна агресія Росії на сході України як "війна четвертого покоління"

Слід визнати, що в сенсі тотальної пропаганди та деструктивних інформаційних впливів Російській Федерації вдалося досягти досить багато. Сьогодні інформаційний, або швидше - пропагандистський складник Росії дедалі більше відповідає класичним настановам Й. Гебельса (у своїй повазі до якого нещодавно освідчувався президент Росії): "Чим більш жахливо збрешеш, тим швидше тобі повірять”. Сьогодні російські ЗМІ не гребують тотальною брехнею, тенденційними коментарями, пропагуванням відверто неправдивих версій подій (на кшталт збиття малайзійського "Боїнга” українською стороною), класичними маніпуляціями з масовою свідомістю та багато чим іншим.

І чим далі, тим очевиднішим стає той факт, що дії Російської Федерації у військовій, зовнішньополітичній, економічній площині спрямовані на дестабілізацію не лише України, а й всього європейського проекту, Європейського Союзу загалом. Більше того, те, як активно і завзято Російська Федерація взялася за це "завдання”, справді ставить під питання саме майбутнє європейського політичного та безпекового простору, якщо ЄС не зможе вчасно на це відреагувати.

Гібридна війна, яку Російська Федерація розгорнула проти України, не закінчується, власне, самою Україною. Уже сьогодні ми можемо констатувати, що вона охоплює Західний світ, який лише частково розуміє цю загрозу.

Якщо першочерговим завданням російської "гібридної війни” була атака на Україну, то сьогодні її інформаційний складник спрямований на Європу. При цьому переслідується дві пріоритетні цілі.

- Нав'язування європейському політикуму власного бачення війни в Україні та на саму Україну як "фейлед стейт” (failed state), як суто олігархічну державу, яка знищує власних громадян і яка ніколи державою, власне, не була. Водночас цільовою аудиторією інформаційних атак є європейське експертне середовище та масова свідомість.

- Посилення внутрішніх суперечностей між європейськими державами, а також Європою та США. Для цього використовується весь напрацьований за останні 10 років інструментарій, від прямого економічного тиску до більш витончених підходів, а саме створення власних аналітичних структур у Європі та персональна "робота” з окремими експертами, журналістами, екс-політиками високого рангу.

І по реакції окремих європейських політичних лідерів ми бачимо, що ця діяльність є доволі успішною. Лунають гасла, що в Україні немає ніяких російських військ, що тут триває громадянська війна, що Україні не варто особливо допомагати, що санкції - це неефективний шлях тощо. Різноманітні прикуплені так звані "експерти”, які "відмивають” дії Кремля, просувають у світовий інформаційний простір вигідні Росії меседжі, що йдуть на шкоду національним інтересам України.

Уже сьогодні така політика Росії призводить до істотних внутрішніх суперечностей у Європі, посилюється вплив Кремля у Європарламенті та на окремі політичні сили у Франції, Італії, Іспанії, Німеччині та інших країнах Євросоюзу.

Це призводить до зростання напруження між європейськими державами, лінії зовнішніх і внутрішніх розколів стають більш рельєфними. Європейський політичний, а отже - і безпековий простір стає більш фрагментованим, більш ситуативним, вимушеним мати справу не лише із зовнішніми атаками, а й з внутрішніми суперечностями.

НАТО цю проблему розуміє більш чітко. Саме тому в цьому році створено Центр передового досвіду НАТО зі стратегічних комунікацій, пріоритетом якого є вивчення питань гібридних воєн, російських інформаційних кампаній та їх пропагандистських зусиль. За результатами останнього саміту НАТО у Ньюпорті, питання стратегічних комунікацій вийшло на рівень фінальних рішень. Більше того, пункт 13-й підсумкової заяви саміту НАТО чітко встановлює взаємозв'язок між "гібридними війнами” та "стратегічними комунікаціями”.

На жаль, Європейський Союз ще не до кінця розуміє, що в особі російських засобів масової інформації (якщо їх ще можна так назвати) він стикається не з інститутом власне "інформування”, а з налагодженим пропагандистським апаратом. Перефразовуючи Карла Клаузевіца, який говорив, що "війна є продовженням політики іншими засобами”, стосовно російських ЗМІ можемо сказати, що вони є засобом продовження політики Кремля, майже повністю втративши будь-який зв'язок із класичним розумінням медіа, притаманним демократичному світу.

Саме тому з року в рік фінансування міжнародних студій російських провідних телеканалів зростає, а "Раша Тудей” (Russia Today, RT) уже має бюджет у сотні мільйонів доларів. Фактично Росія відновила для власних ЗМІ класичну радянську модель преси, просто місце "Правди” та "Ізвєстій” посіли інші видання.

Не слід забувати, що Росія активізувала свою діяльність і в соцмережах. Причому не лише у власних та російськомовних сегментах, а й іншомовних. Деякі британські видання прямо попереджають своїх читачів, що спостерігається навала російських коментаторів на сайти видань і що проти публікацій, у яких засуджується політика Росії, ведеться жорстка пропагандистська війна. Нещодавно про те, як Російська Федерація діє у соцмережах, розповідав і Голова Служби безпеки України, зазначаючи, що у надзвичайно короткі строки були створені сотні штучних акаунтів користувачів з метою застосування для ведення інформаційної війни в одній із соцмереж. І це - лише один зареєстрований випадок. Можна не сумніватись, що аналогічною за формою є діяльність і проти західних держав та їх громадської думки.

Маємо визнати - протистояти інформаційній політиці Росії важко. Важко хоча б тому, що Росія вкладає колосальні кошти в цю діяльність, а за загальними обсягами фінансування та цілісністю заходів часто перевищує будь-які країни на європейському континенті. Майже тотальна підконтрольність російських ЗМІ Кремлю дозволяє одночасно запускати по всіх можливих напрямах свої меседжі та спеціальні інформаційні операції. Ми ж вимушені реагувати на це як демократична держава, оскільки в інших випадках ризикуємо самі перетворитись на такого ж авторитарного "дракона”.

Однак те, що ми знайдемо свою відповідь на цей виклик, -- безсумнівно. Причому, як я сподіваюсь, -- разом із Європейським Союзом, який є нашим ключовим зовнішньополітичним пріоритетом. Водночас, як це не дивно може пролунати, для ЄС зазначена проблема навіть більш гостра, ніж для України. Точніше так: Україна має очевидні сильні внутрішні запобіжники, які або сформувались ситуативно, або були вимушено сформовані за останні 6--7 місяців активної боротьби за незалежність та територіальну цілісність. Україна на сьогодні має: (а) досить ідейно монолітне суспільство та (б) розуміння того, що проти неї реально ведеться інформаційна війна як складова частина гібридної війни. Ми вже практично застосовуємо перше коло засобів протидії антиукраїнським інформаційним заходам, поки що, на жаль, переважно рестриктивного характеру. Далі - слово за наступальною інформаційною політикою.

Натомість у Європі, яка є надзвичайно складною політично, культурно, гуманітарно, етнічно, є величезна кількість досить непростих внутрішніх дискусій та проблем, штучний тиск на які створює виклики й загрози всьому європейському проекту. При цьому в Європі зберігаються політичні, правові та філософські традиції, які вкрай ускладнюють реагування на специфічні виклики, які інспірує Росія своєю зовнішньою інформаційною політикою.

Росія це розуміє і намагається використати у власних інтересах. І, як уже зазначалося, це їй частково вдається. Європа має зрозуміти, що інформаційна війна проти неї вже ведеться і, якщо на неї не відповісти адекватно, то в недалекому майбутньому можна отримати суцільно дезінтегрований власний інформаційний простір, посилення внутрішніх суперечностей та істотне послаблення власного безпекового простору.

Усе це - не в інтересах України. Значить, нам потрібно разом шукати відповідь на ці виклики, оскільки їх нейтралізація є основою нашої цілісності та суверенності в майбутньому.

Наслідки воєнної агресії РФ в Україні для європейської економіки

Аналіз трансформації європейського простору безпеки не буде повним без оцінки економічних наслідків воєнної агресії РФ в Україні. Очевидно, що в умовах глобалізації економіка є високоефективною та високоточною зброєю, а з плином часу ми будемо свідками лише підвищення ролі економічних чинників у конфліктах. Концепція економічного тиску у відповідь на воєнну агресію, нині обрана США, ЄС та іншими країнами, засвідчує стратегічну важливість економічних чинників у формуванні відповідей на такі виклики.

Аналізуючи економічні чинники посилення воєнної агресії РФ проти України, маємо виходити з наступного.

Напередодні гарячої фази агресії проти України РФ системно розбудовувала економічне підґрунтя для забезпечення воєнних дій. Такий своєрідний економічний плацдарм формувався не лише в Україні, а й у Європі. Російською Федерацією з метою забезпечення передусім політичних інтересів була сформована розгалужена мережа економічних агентів, міцно вбудованих в економіку країн Європи та, зокрема, України. Ця система формувалась не одне десятиліття і залишається впливовою та дієвою.

Ескалація воєнної агресії РФ проти України зумовила певні зрушення в середовищі європейської бізнес-спільноти. У зв'язку з анексією Криму та посиленням агресії на сході України країни ЄС та НАТО цілеспрямовано відійшли від принципу ведення бізнесу "як і завжди”. Насамперед йдеться про рішучі та системні заходи європейських країн щодо зниження енергозалежності, диверсифікації торговельних та фінансових потоків, а також звуження можливостей економічного шантажу з боку РФ в інших сферах. Разом з тим і у країнах ЄС, і в Україні залишається багато "вразливих точок” в економіці, які продовжує експлуатувати РФ.

Однак у сфері енергетики чітко окреслилися перспективи демонтажу платформ російського впливу, зокрема:

- відбувається послідовне заміщення РФ у структурі поставок енергетичних матеріалів;

- оптимізуються стратегічні резерви, використання яких тривалий час гальмувалося тиском високих цін на енергоресурси;

- динамічно розвиваються альтернативні енергетичні технології, зокрема розширюється потенціал використання сланцевого газу на тлі певного послаблення газового лобі.

Демонтаж російських економічних важелів тиску на країни ЄС буде досить тривалим процесом, тоді як економічні маніпуляції, до яких вдається РФ, у тактичному вимірі є високорезультативними. Зазначу, що значною мірою ефективність цих дій ґрунтується на порушенні Російською Федерацією міжнародних процедур, які регулюють ринкові взаємовідносини. Це дозволяє Росії мати більш широке поле для маневру. У свою чергу процедури застосування системи міжнародного економічного права, арбітражу та інших інституційних важелів вирішення економічних конфліктів не дозволяють країнам, які її безумовно дотримуються, оперативно реагувати на економічну агресію. Демократичні та бюрократичні процедури, яких дотримуються країни ЄС, дають змогу РФ отримати помітні переваги у часі.

У цьому контексті санкції дають результат, який виправляє недосконалість традиційних механізмів стримування агресії. Уже сьогодні можна констатувати, що лише пакет енергетичних санкцій зумовив зниження світових цін на нафту на 15 %. Це вже є критичним для наповнення бюджету РФ (107 дол. США за барель - критерій бездефіцитності) та не дозволяє утримувати грошово-кредитну стійкість. Більше того, тиск на РФ в енергетичній сфері посилюється "заморожуванням” практично всіх проектів розроблення нових родовищ енергетичних ресурсів.

Водночас економічні санкції з боку країн розвиненої демократії мають довготерміновий характер і в тактичному плані за результативністю помітно поступаються активним агресивним діям РФ.

Практика засвідчує, що посилення військової агресії РФ, як правило, супроводжується безпрецедентним економічним тиском. Концепція економічного співробітництва не як інструменту двостороннього розвитку, а як чинника тиску на контрагентів є деструктивною, проте досить ефективною економічною зброєю РФ. Численні "яблучні”, "сирні”, "м'ясні” та інші війни, заборона ввезення в РФ продуктів харчування з ЄС - це лише невеликі приклади того, з якими проблемами стикаються країни, на які спрямований економічний тиск РФ. І, на жаль, слід констатувати, що результативність зазначених дій посилюється грою Росії на розбіжностях між країнами ЄС, якими вона вдало маніпулює.

РФ активно поєднує воєнну агресію проти України з економічним та енергетичним шантажем. Інструментом енергетичного шантажу з боку РФ є насамперед маніпулювання обмеженням або припиненням поставок до ЄС. Контролюючи рівень інтенсивності воєнних дій, РФ тим самим впливає на здатність України забезпечувати необхідну безпеку економічної інфраструктури, зокрема трубопроводів. Отримання РФ доступу до української інфраструктури транзитних поставок енергоносіїв у ЄС є вкрай небезпечним сценарієм розвитку майбутніх подій.

У цьому контексті слід наголосити на потребі переосмислення концепції зміцнення європейського безпекового простору шляхом посилення колективної економічної безпеки. Потрібна ідентифікація нових критеріїв колективної європейської економічної безпеки, розбудова системи колективного економічного захисту й оперативного усунення економічних схем ретрансляції загроз, створення органів для координації економічних заходів щодо підвищення колективної економічної та фінансової безпеки, а також формування системи швидкого реагування на економічну агресію та тиск РФ на європейські країни, до яких належить і Україна. Важливо визнати, що ефективність протидії воєнної агресії РФ критично залежить від демонтажу економічних важелів її впливу на країни ЄС та Україну.

Ескалація воєнних дій в Україні сьогодні поширює свій вплив на нові регіони і держави, провокуючи виникнення економічних деформацій безпекового простору у Центральній та Східній Європі. На початку вересня 2014 р. новопри- значеним Комісаром ЄС з питань зовнішніх відносин Федерікою Могеріні визнано той факт, що Росія більше не є стратегічним партнером ЄС. Це зумовлює необхідність термінового перегляду чинної в Європі системи безпеки загалом та її економічного складника зокрема.

Насамперед актуалізується необхідність збільшення витрат європейських країн на потреби безпеки. Дипломатичні інструменти, якими оперують європейські країни, мають зміцнитися шляхом нарощування військового потенціалу.

Під впливом конфлікту в Україні на вересневому 2014 р. саміті НАТО було ухвалено рекомендаційне рішення щодо підвищення країнами-членами військових витрат до 2 % від ВВП протягом найближчих 10 років. Члени НАТО також зобов'язуються спрямовувати 20 % оборонного бюджету на інвестиції, у тому числі на нове військове обладнання. Тим самим ламається тенденція до скорочення військових витрат.

Нині лише в чотирьох із 28 держав - членів НАТО спостерігається відповідність або перевищення зазначеного рівня військових витрат, а саме - у США, Великій Британії, Греції та Естонії. Отже, країни - члени НАТО, військові витрати яких не відповідають цьому критерію, з високою ймовірністю будуть змушені переглянути свої бюджети в напрямі збільшення видатків на оборону.

Як уже зазначалося, пріоритетного значення на європейському континенті сьогодні набуває енергетичний складник, оскільки конфлікт на сході України загострює питання залежності країн Європи від постачання російських енергоносіїв.

На сьогодні частка РФ у загальних обсягах імпорту природного газу до ЄС становить 42 %, в обсягах імпорту сирої нафти - 33 %. Щодня ЄС витрачає 1 млрд євро на імпорт мінеральних продуктів; єдиним постачальником природного газу для шести держав-членів є Росія. Значні обсяги енергоресурсів надходять через територію України. Саме тому відсутність гарантій з боку РФ щодо їх безперебійних поставок до європейських країн є чинником виникнення загроз енергетичній безпеці на теренах Європи.

Так, у червні 2014 р. українсько-російський конфлікт досяг нового піка, коли висока напруженість у взаємовідносинах була додатково посилена припиненням постачання газу компанією “Газпром” до України за несплату боргу. Занепокоєння Європи викликають також погрози керівництва Міністерства енергетики РФ щодо можливості перебоїв у поставках російського газу до окремих країн Європи в разі продовження реверсу палива в Україну.

Слід зазначити, що “енергетичні” конфлікти між Росією і Україною не нові. Аналогічна ситуація спостерігалася у 2009 р., коли Росія припинила постачання енергоносіїв до України. Під час цього інциденту в кількох країнах ЄС значно зменшилися поставки газу з Росії, а в деяких поставки природного газу повністю припинилися, що зумовило відчутні економічні та соціальні наслідки. Наприклад, Болгарія була змушена зупинити виробництво на окремих важливих промислових підприємствах, а у Словаччині взагалі був оголошений режим надзвичайного стану.

Поряд із діями Росії із перекриття поставок газу в Україну безпосередню загрозу енергетичній безпеці Європи формує зближення Росії з Китаєм у контексті зміщення у цьому напрямі енергетичних акцентів. Так само, як ЄС залежить від російських енергоносіїв, так і Росія залежить від європейського енергетичного ринку. Росія враховує наслідки такої залежності і проводить диверсифікацію ринків постачання енергоносіїв. Прикладом є укладений 21 травня 2014 р. контракт на постачання природного газу до Китаю терміном на 30 років і вартістю 400 млрд дол. США.

Можна з упевненістю сказати, що укладання цієї угоди, з одного боку, засвідчує напружені відносини Росії із Заходом у світлі конфлікту в Україні, а з іншого - сигналізує про зміцнення китайсько-російських відносин та ресурсне забезпечення китайського економічного зростання в обмін на підтримку Китаю у протистоянні з країнами Заходу.

Суттєвим наслідком конфлікту в Україні для економіки ЄС стало прийняття Європарламентом резолюції рекомендаційного характеру від 17 квітня 2014 р. про призупинення будівництва “Південного потоку” (трубопроводу з РФ до Південної Європи по дну Чорного моря в обхід території України). В основі цього рішення лежали аргументи про те, що підтримка “Південного потоку” не збігається з енергетичними інтересами України і дає Росії потужний важіль впливу на європейський енергетичний простір.

Ухвалення цього рішення досить складно далося керівництву ЄС, яке опинилося перед вибором між власними економічними інтересами (будівництво цього газопроводу дозволило б Європі диверсифікувати шляхи постачання природного газу з РФ та зменшити залежність від газопроводів на території України) та необхідністю засвідчити політичну підтримку Україні у її конфлікті з Росією. Для України призупинення реалізації проекту "Південний потік” дає змогу зберегти надходження від експорту послуг із транспортування газу з РФ до Європи через вітчизняну газотранспортну систему.

У відповідь на загрози порушення стабільності поставок енергоресурсів до ЄС з боку РФ, а також ймовірної переорієнтації російських енергопотоків на Схід для держав - членів ЄС посилюється необхідність вжиття кроків, спрямованих на зміцнення енергетичної незалежності.

Декарбонізація від енергозалежності і підвищення енергоефективності вже давно лежать в основі Європейських енергетичних стратегій. Конфлікт в Україні продемонстрував нагальну потребу в більш тісному зв'язку цих цілей з енергетичною безпекою. У березні 2014 р. ЄС провів дводенний саміт, на якому Європейській Комісії було доручено напрацювати план зі скорочення високої залежності Європи від імпорту енергоносіїв, особливо з Росії. У цьому контексті логічними виглядають кроки щодо налагодження постачання до ЄС природного газу з Ірану, інформація про які з'явилася в середині вересня 2014 р.

28 травня 2014 р. Європейська Комісія презентувала Європейську стратегію енергетичної безпеки, яка базується на поглибленому аналізі енергетичної залежності країн - членів ЄС. Стратегією пропонується перелік заходів, які мають бути реалізовані у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі з метою формування адекватної відповіді на виклики енергетичної безпеки ЄС. Це, зокрема:

- негайні дії, спрямовані на підвищення спроможності ЄС долати виклики, пов'язані з можливістю зриву поставок енергоносіїв до ЄС взимку 2014/2015 рр.;

- посилення механізму солідарності та оперативного реагування на виклики енергетичної безпеки ЄС, захист критичної енергетичної інфраструктури Співтовариства;

- утримання темпів зростання енергоспоживання в ЄС;

- розвиток функціонального та глибоко інтегрованого внутрішнього енер- горинку ЄС;

- збільшення обсягів генерації усіх видів енергії в ЄС;

- подальший розвиток передових технологій у сфері енергетики;

- диверсифікація зовнішніх джерел постачання та транспортування енергоресурсів до ЄС;

- посилення координації між країнами ЄС з питань формування національної енергетичної політики, дотримання правила "єдиного голосу” в зовнішній енергетичній політиці ЄС.

Цілком зрозуміло, що зниження залежності Європи від російського газу не зможе вирішити конфлікт в Україні, але такі дії слугують чітким сигналом керівництву Росії про те, що ЄС більше не готовий до співпраці з країною, яка демонструє непередбачувану й агресивну поведінку.

Крім негайної потреби корегування енергетичної політики, конфлікт в Україні зумовив розроблення в ЄС нових підходів щодо застосування економічних санкцій та відповіді на аналогічні кроки з боку Росії.

Ескалація конфлікту на початку вересня 2014 р. призвела до запровадження нових санкцій щодо Росії з боку різних країн, у тому числі ЄС, який ввів санкції проти трьох компаній нафтогазової галузі, трьох компаній оборонної промисловості та п'яти банків Росії. Суть санкцій так званої "третьої хвилі” полягає в наступному:

- громадянам країн ЄС і європейським компаніям заборонено здійснювати операції з цінними паперами цих компаній і банків терміном обігу понад 30 днів;

- російським компаніям і банкам заборонено здійснювати операції з рахунками в європейських банках, інвестиційні консультації, управління портфельними інвестиціями й організацію розміщень цінних паперів;

- громадянам країн ЄС і європейським компаніям заборонено надавати послуги з глибоководної розробки та видобутку нафти в Арктиці і на сланцевих родовищах на території Росії;

- запроваджено ембарго на поставки зброї до Росії;

- заборонено поставки європейських технологій подвійного призначення, які можуть бути використані як у цивільній, так і в оборонній промисловості;

- заборонено здійснювати експорт технологій та обладнання для російських енергетичних компаній, необхідних для освоєння шельфових родовищ.

Ці санкції стали доповненням до їх "першої та другої хвилі”, запроваджених протягом весни й літа 2014 р. Нагадаємо, що зміст попередніх санкцій полягав у забороні на в'їзд на територію ЄС 58 громадянам Росії і громадянам інших країн, пов'язаним із сепаратистськими утвореннями на території України, та заморожуванні належних їм активів, виявлених у будь-якій з країн ЄС. Крім того, дев'яти компаніям РФ, переважно військово-промислового комплексу, заборонили постачати товари та технології подвійного призначення до країн Євросоюзу.

Водночас, з огляду на значний обсяг торгівлі між ЄС та Росією Експорт товарів з ЄС до Росії у 2013 р. становив 163 млрд дол. США, експорт товарів з Росії до ЄС - 259 млрд дол. США, з яких 216 млрд дол. США припадали на мінеральні продукти., запровадження санкцій викликає невдоволення серед багатьох представників ділових кіл в ЄС. Так, керівництво Угорщини та Словаччини розкритикувало рішення ЄС щодо санкцій, наголосивши на тому, що вони завдають більше шкоди економіці ЄС, ніж Росії. Слід нагадати, що у 2013 р. експорт до Росії товарів подвійного призначення, зброї та технологій для нафтових компаній, заборонених відповідно до санкцій ЄС, становив 27 млрд дол. США, 403 млн дол. США та 200 млн дол. США відповідно.

Росія не забарилася відповісти на запроваджені санкції і обмежила імпорт харчових продуктів з ЄС. Якщо в загальному товарообороті Росія для ЄС - третій торговельний партнер, то у сфері продовольства вона - на другому місці. За даними Євростату, у 2013 р. ЄС продав в РФ продовольчих товарів на 11,8 млрд євро, що становить 10 % від усього аграрного експорту. За попередніми оцінками Єврокомісії, ембарго стосується товарів, експорт яких приносив 5,2 млрд євро. Найбільше рішення Кремля б'є по Німеччині, Польщі, країнах Бенілюксу і Франції. Зокрема, на Нідерланди, найбільшого аграрного експортера Європи, припадає 1,5 млрд євро товарообороту з РФ.

Як наслідок, Європа сьогодні стикається з проблемою пошуку інструментарію для підтримки окремих агросекторів, а також вироблення компенсаційних механізмів щодо пом'якшення збитків фермерів. Водночас закриття російського ринку для європейців відкриває нові можливості для інших виробників - наприклад, для Туреччини, а також виробників овочів з Азербайджану та інших країн пострадянського простору.

Україна найбільш залежна від російських ринків в експорті машинобудівної і металургійної продукції, а також товарів харчової промисловості. Нагадаємо, що ключові види українського продуктового експорту в РФ були заблоковані Росспоживнаглядом і Россільгоспнаглядом ще до заборони на ввезення продуктів з ЄС. У цьому контексті фактична втрата Україною російських ринків стимулюватиме до диверсифікації збуту продукції зазначених галузей.

Підписання Угоди про асоціацію відкриває перспективи розширення українського експорту до Європи. Проте реалізація можливостей, які вона відкриває перед Україною, можлива лише за умови суттєвої модернізації національних виробничих потужностей. Як свідчить практика перших місяців дії одностороннього режиму вільної торгівлі, запровадженого ЄС з метою підтримки економіки України, найбільшу зацікавленість на ринку ЄС отримали вітчизняні сільськогосподарські товари, насамперед зернові.

Унаслідок запровадження санкцій можливі суттєві втрати ЄС у фінансовому секторі. У 2013 р. на ринках ЄС було розміщено 47 % облігацій російських державних фінансових установ на суму 7,5 млрд дол. США. Окрім цього, за період з 2004 по 2012 рр. російські приватні та державні компанії провели первинне розміщення своїх акцій на європейських біржах на суму 48,4 млрд дол. США і 16,4 млрд дол. США відповідно.

Очікуваною реакцією аналітиків на втрати фінансового сектору ЄС від санкцій проти Росії стало зниження індексу довіри до фінансового ринку Німеччини (найбільшої економіки ЄС) до найнижчого з грудня 2012 р. рівня. Як зазначили експерти Мангеймського центру європейських економічних досліджень, які є авторами цього індексу, зниження впевненості у фінансовому ринку Німеччини було "швидше за все пов'язане з поточною геополітичною напруженістю в Україні та в інших країнах”.

Агресія Росії проти України змусила країни ЄС запровадити обмеження на інвестиції в економіку Росії. Наприкінці липня 2014 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) ухвалили рішення про зупинення фінансування проектів у Росії, попри важливість цієї країни для їх інвестиційних портфелів. Так, за підсумками першої половини 2014 р., Росія була основним партнером ЄБРР, на частку якої припадало 19 % від усіх інвестицій за цей період.

Оскільки Росія є найбільшим реципієнтом коштів ЄБРР, то в останнього виникає потреба в пошуку альтернативних проектів для вкладення своїх коштів в інших країнах. У цьому контексті Україна як другий за обсягом реципієнт коштів ЄБРР може розраховувати на значну частку кредитів від цієї установи. Створення у Києві в травні 2014 р. офісу керуючого директора ЄБРР по Східній Європі та Кавказу сприятиме перерозподілу інвестиційних проектів на користь України.

Водночас досвід співробітництва України з ЄБРР свідчить про те, що головною перешкодою на шляху його покращення є необхідність вирішення низки питань. Це, насамперед, подолання корупції на всіх рівнях, зокрема у сфері діяльності податкових та митних органів, та підвищення ефективності роботи судової системи. Саме від реальних кроків керівництва України у вирішенні зазначених питань залежатиме майбутнє співпраці з ЄБРР.

Подальша ескалація конфлікту в Україні може призвести до застосування нових санкцій, які завдаватимуть збитків ЄС. Так, через потенційну заборону на трансконтинентальні рейси європейські авіакомпанії внаслідок вимушеного використання більш довгих маршрутів можуть зіткнутися зі збільшенням витрат на кілька сотень мільйонів доларів.

Стурбованість Європи очікуваними втратами від обміну санкціями з РФ посилюється результатами окремих досліджень цієї проблеми. У дослідженні нідерландського банку ING, представленому 20 серпня 2014 р., прогнозується, що запроваджені РФ обмеження на ввезення окремих товарів можуть коштувати Євросоюзу 6,7 млрд дол. США, втрати 6 % виробництва і 0,04 % ВВП. Крім того, запровадження санкцій може уповільнити розвиток Єврозони на 0,2 % та поставити під загрозу існування 130 тис. робочих місць.

Загалом конфлікт в Україні поставив Європу перед необхідністю вибору між досягненням миру на континенті шляхом примушення до нього Росії через запровадження санкцій і економічними втратами, які виникнуть унаслідок власних санкцій та санкцій у відповідь з боку Росії. Протистояння цих поглядів рельєфно відображає дискусія між прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном і міністром закордонних справ Литви Лінасом Лінкявічюсом, у якій на аргумент першого про те, що санкції ЄС проти Росії подібні "пострілу собі в ногу”, другий відповів, що "краще стріляти собі в ногу, ніж дати себе застрелити в голову”.

Україні залишається сподіватися, що позиція В. Орбана не стане домінуючою в Євросоюзі, а втома Європи від наших проблем не трансформується у відміну санкцій проти РФ. Історія вчить, що лише спільними зусиллями можна поставити агресора на місце та забезпечити реальну безпеку європейського простору.

Українська ситуація - ключ до розуміння майбутнього Європи

Антагоністичне кільце воєн, конфліктів, криз поволі звужується навколо глобального центру сил - євроатлантичної спільноти. Тліють Балкани, палає Близький Схід, полум'я конфліктності перекинулось на схід України. Загроза глобальної кризи й хаосу дедалі більш актуалізується. Це породжує потребу в етиці глобальної відповідальності, яку належить сповідувати всім цивілізованим державам і державним діячам. Особлива відповідальність лежить на країнах-лідерах сучасного світу, які мають достатній економічний, політичний, технологічний потенціал, аби змінити його на краще.

Історія після падіння біполярності не стала лінійною і одноманітною - шляхи її так само розгалужені та різноманітні. Комплексність і взаємозалежність сучасного світу зростають. Розширюється спектр соціальних можливостей, але й відповідно розширюється спектр загроз. Це робить світ менш передбачуваним і стабільним, а отже, й більш небезпечним.

Реалії сьогодення вимагають від політиків загостреної історичної інтуїції. Важливо не прогледіти вузлову подію, яка містить нові можливості й загрози. На мій погляд, нинішня українська ситуація і є такою подією та своєрідним ключем до розуміння майбутнього Європи.

Міжнародне значення подій останнього року в Україні важко переоцінити. Однак їх історичне значення ще більше, хоча й це стане очевидним лише згодом. Проте вже сьогодні маємо всі підстави стверджувати, що йдеться про вузловий момент "зламу лінійності” історії. Він цілком заслуговує на порівняння з руйнуванням Берлінського муру; Балканським конфліктом; боротьбою Сполучених Штатів зі світовим тероризмом; падінням диктаторських режимів у арабському світі. За своєю масштабністю українські події, звичайно, поступаються зазначеним. Проте їх системні наслідки для міжнародних відносин мають не меншу вагу, а можливо, і переважають.

В Україні історія явила свою багатоваріантність. Наша країна демонструє позитивні та негативні сценарії подальшого світового розвитку. Україна постала точкою розгалуження історичних шляхів. Більше того, це своєрідне "дзеркало історії”, в якому проглядаються обриси майбутнього. Тому способи й наслідки вирішення української кризи матимуть велике значення для подальшої історії міжнародних відносин. Вони суттєво вплинуть на сучасний світовий порядок та стануть одним із визначальних чинників його реорганізації.

Нині складається "український прецедент” та шаблон чи зразок урегулювання конфліктів. Він матиме універсальне, а не лише європейське значення. Спосіб і наслідки вирішення конфліктної ситуації на сході України фактично визначають перспективи світового порядку. Швидке, радикальне й повчальне для будь-якого агресора подолання української кризи зробить неможливим виникнення подібних конфліктів у майбутньому. Це дало б змогу зберегти засади існуючого світового порядку непорушними.

Однак уже сьогодні очевидно, що таке вирішення неможливе. Криза триває вже майже рік, демонструючи ознаки ескалації. Тому питання реорганізації безпекового сегмента сучасних міжнародних відносин стає дедалі більш актуальним.

Очевидно, що самі принципи підтримання порядку і збереження миру суттєво змінювати не варто. Водночас арсенал засобів забезпечення порядку та миротворчої діяльності в сучасному світі слід розширити максимально. Ефективність та справедливість сучасного світового порядку є першою умовою його легітимності. Вона безпосередньо залежатиме від того, наскільки ефективно і справедливо вирішиться українська криза. Це засвідчить дієвість санкцій щодо агресора та допомога, яку отримає країна, що стала об'єктом агресії.

Події останнього року в Україні за своїм історичним значенням цілком співвідносяться з розпадом Радянського Союзу та поширенням

Північноатлантичного альянсу і Євросоюзу на схід. В усіх трьох випадках йдеться про точки розгалуження історичних шляхів і моменти системно-стратегічного вибору.

Ще рік тому російсько-український збройний конфлікт важко було навіть уявити. Проте на практиці неймовірне стало реальністю, тому доцільно говорити про початок нової історичної доби. Події останнього року в Україні можуть вважатися знаковими. Вони свідчать, що постбіполярний світ починає жити за своєю власною системною логікою. Доцільно говорити про початок третього періоду історії постбіполярної системи міжнародних відносин. Знаковими подіями першого періоду стали падіння Берлінського муру й розпад Радянського Союзу; другого - розширення Північноатлантичного альянсу на схід. Перший період ніс на собі відбиток біполярності й фактично був її продовженням; другий - став часом встановлення євроатлантично-центричного світу і початком формування відповідного однополюсного міжнародного суспільства. Тепер йдеться про остаточне розмежування з попередньою системою.

Росія та Україна свого часу становили економічну, технологічну, ресурсну та політичну основу Радянського Союзу. Збройний конфлікт між двома найпотужнішими країнами пострадянського простору поставив останню крапку в історії цього наддержавного устрою. У вісімдесятих роках минулого століття загинула власне комуністична ідеологія. Наддержава-носій цієї ідеології остаточно відходить у минуле лише нині - у вогні російсько-українського конфлікту. Відсьогодні претензія будь-якої держави, навіть великої, бути безпосереднім наступником і спадкоємцем Радянського Союзу виглядає як смішне епігонство. Це фактично намагання амбітного карлика стати на плечі померлого велетня.

Війна на сході України є історичним викликом і для Північноатлантичного альянсу. Причому потужність цього виклику не поступається потужності викликів, що постали перед НАТО під час розширення на схід.

Сьогодні Альянс повертається до своєї головної міжнародної ролі й історичної місії. Це місія збройного захисника та миротворця. Упродовж останніх двох десятків років реальні потужні загрози перед НАТО не стояли. Як наслідок, Альянс частково перетворився на ідеологічну спільноту та політико-координаційний орган. Нині весь світ очікує на повернення у світову політику справді потужної військової організації. Ця організація має бути здатна завдати нищівної поразки будь-якому агресору й радикально вирішити збройний конфлікт будь-якого масштабу.

Таке повернення неможливе без закріплення Північноатлантичного альянсу на східноєвропейських та середземноморських рубежах. У цьому контексті вже починає проглядатися майбутня військово-політична роль та історична місія України. Щоб вижити, Україна має загартуватися у вогні нинішнього конфлікту, зміцнити вітчизняний оборонно-промисловий комплекс та подолати нагальні політичні й економічні проблеми. Це, цитуючи класичний фільм “Хрещений батько”, “пропозиція, від якої не можна відмовитися”. Україна пройде цей шлях і буде цілком готовою стати “східноєвропейською опорою” Північноатлантичного альянсу. Україна захищатиме євроатлантичний світ від загроз зі сходу. І ми, звичайно, зробимо свій внесок у впорядкування нестабільного пострадянського простору та буремної Євразії.

Світ має зрозуміти: Україна захищає Європу від “Імперії зла”

Глобальним змістом східного вектора розвитку України сьогодні є протидія російській агресії та відновлення територіальної цілісності України. Своїми діями Росія зруйнувала відносини стратегічного партнерства, які протягом усього періоду незалежності були одним із наріжних каменів зовнішньої політики України. Питання, як нам діяти далі у взаємовідносинах з Росією, залишається відкритим. Відкритим у тому сенсі, що немає офіційно затвердженої чи принаймні проголошеної комплексної української стратегії стосовно Росії. Можливо, такий план зріє у надрах виконавчої влади чи президентських структур. Проте експертне товариство має активно працювати над цим питанням.

Сьогодні змістом такої стратегії має стати стримування. Це, насамперед, локалізація загроз російської воєнної агресії, блокування окупованих територій з метою недопущення їх розширення, стимулювання протестного потенціалу на окупованих територіях, підтримка російських опозиційних рухів.

Так, ключовим завданням збройних сил в умовах стримування є розгортання ешелонованої системи оборони на стратегічних напрямах. Необхідними є динамічний розвиток військово-технологічного потенціалу та інституціалізація добровольчого руху.

Серед завдань пропаганди ключовим має стати ефективна протидія російській інформаційній агресії. У світі мають зрозуміти, що Україна жертвує собою, аби захистити цивілізовану Європу від “імперії зла”, що Україна фактично відвертає Третю світову війну, а сучасна Росія тотожна нацистській Німеччині у переддень Другої світової війни. Слід неспростовними фактами довести до зарубіжної аудиторії, що Росія безпосередньо веде в Україні бойові дії, відбуваються масові звірства проросійських бойовиків та російських найманців на Донбасі, а ЛНР і ДНР - це кримінальні терористичні утворення, цілковито залежні від РФ.

Дипломатичні зусилля мають бути орієнтовані на мобілізацію потенційних союзників до вирішення російсько-українського конфлікту, залучення гуманітарної допомоги та військово-технічної підтримки, здійснення миротворчих заходів і переговорного процесу щодо врегулювання конфлікту. На дипломатичному рівні слід активно протидіяти намаганням Росії ослабити українсько-американські відносини чи дискредитувати Україну перед ЄС. Необхідні також дипломатичні зусилля щодо посилення санкцій та політичної ізоляції Росії, формування підґрунтя для майбутніх міждержавних союзів, вирішення питання членства в Північноатлантичному альянсі та Євросоюзі.

Рано чи пізно терористи і російські найманці будуть витіснені з території України. Тому українська зовнішня політика має вже сьогодні напрацьовувати шляхи поступової переорієнтації дипломатії з Росії на пострадянський простір, де слід послідовно формувати інститути міждержавної співпраці. З Росією тут можливий діалог щодо інтеграційного, безпекового та інституційного облаштування пострадянського простору. Зрештою, головною метою для української дипломатії має стати набуття ролі представника пострадянського простору на євроатлантичному напрямі та позиціонування як "східної опори” Північноатлантичного альянсу.

На східному векторі Україні також важливо діяти у напрямі зміцнення відносин з тими державами СНД, які не поділяють агресивної поведінки РФ і можуть за певних умов підтримати нашу державу. Зокрема, Білорусь і Казахстан, що мають на своїй території численні анклави “російськомовних” громадян, уже занепокоєні непередбачливою поведінкою свого декларованого союзника. Україні необхідна більш інтенсивна політична взаємодія з цими державами та посилення торговельно-економічного співробітництва.

Організатори “російської весни” прорахувалися

Тема розколу України, яка жваво експлуатується Росією, має під собою лише два реальні підґрунтя. Перше - це цілеспрямована ідеологічна й інформаційна діяльність Російської Федерації та її агентів в Україні щодо підриву національної єдності й легітимності Української держави, а друге - це політичні технології протиставлення одних ідентичностей іншим як спосіб отримання результату на виборах, які, починаючи з 2004 р., взяли на озброєння олігархічні групи всередині країни.

За своїми об'єктивними характеристиками українське суспільство достатньо гомогенне і має насправді значно менше етнічних, конфесійних, соціальних розмежувань, ніж більшість сучасних європейських суспільств. Культурно- історичні відмінності українських регіонів цілком співставні з традиційними поділами регіонів Німеччини, Іспанії, Франції, Італії, і точно є значно меншими за відмінності регіонів Російської Федерації чи Казахстану.

Таким чином, проблема України полягає сьогодні не в її розмаїтості чи внутрішній суперечливості, а в тому, що країна опинилася у вирі геополітичного протистояння й боротьби двох тенденцій - модернізації та архаїзації, - не маючи належної резистентності щодо зовнішніх чинників і міцної внутрішньої організації, яка б забезпечила належну відповідь на цей історичний виклик.

Втім, внутрішня організація та стійкість щодо зовнішніх впливів якраз і формуються за таких екстремальних умов, у які потрапила сьогодні Україна. На наших очах формується нова українська нація, яка досить чітко усвідомлює свої цінності та прагнення побудувати власну державу і поступово опановує демократичні механізми самоврядування. Та частина спільноти, яка зробила вибір на користь радянських ідеологічних кліше та соціальних практик і залучилася до процесу реставрації імперії, виявилася значно меншою, ніж це бачилося організаторам "російської весни”.

Розкол, що виник унаслідок цього, залишається серйозною проблемою для Української держави і суспільства, але він уже не може суттєво вплинути на загальний вектор руху України до Європи і світу, західних норм і цінностей.

Існує відоме до банальності положення про те, що імперська Росія неможлива без України. Сучасна боротьба Української держави за остаточне утвердження своєї незалежності та європейський вибір унеможливлює імперський ренесанс на пострадянському просторі та перешкоджає появі імперії на теренах континентальної Євразії. Київська Русь була першим і найдавнішим заслоном європейських народів від східних кочових навал. Сучасна Україна всією своєю історією призначена захищати об'єднану Європу та євроатлантичну спільноту від загроз, що насуваються з глибин Євразії. Сьогодні такою загрозою є російський імперіалізм, і зупинити його поширення можна лише спільними зусиллями.

Падіння російської економіки під тиском санкцій

Російська Федерація є воєнним агресором для України, однак і сама Росія зіткнулася із зовнішніми викликами, що дзеркально вплинули на стан її економіки та виконання бюджету.

2014 року Росія відчула уповільнення темпів економічного зростання, а Україна - падіння. Характерно, що РФ не визнає власної воєнної агресії, тому в більшості статей аналітики РФ уповільнення динаміки зростання економіки пов'язують із "геополітичною напруженістю” або "складною геополітичною ситуацією”. Щодо першопричин таких обставин громадяни РФ здебільшого не замислюються.

Виконання бюджету РФ 2014-2015 рр. визначалося такими двома чинниками: - падінням удвічі цін на сиру нафту у 2014 р. (зі 100 до 50 дол. США за барель), на нафтопродукти та газ як основні товари російського експорту з 316,5 до 222,1 дол. США за тис. кубометрів, що призвело до скорочення валютної виручки та девальваційного тиску на російський рубль. У прогнозі бюджету на 2015 р. закладено більш-менш адекватну оцінку ціни на нафту Urals на рівні 50 дол. США/барель та обсяги її експорту. Зростання цін на нафту планувалося з лютого, чого не відбулося. За оцінками фахівців, у середньостроковій перспективі зростуть ціни на нафту та газ, оскільки нині видобуток їхніх сланцевих аналогів стає дедалі менш рентабельним для США. 2015 року в Росії знизяться обсяги нафтовидобутку і скоротяться доходи від продажу нафти. Згідно з доповіддю Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК), опублікованою 16 березня цього року, видобуток нафти знизиться через економічні санкції Заходу й різке падіння цін на неї. Експерти ОПЕК зазначають, що за середньої ціни (55 дол. США за барель) Росія недоотримає близько 135 млрд нафтодоларів порівняно з 2014 р. При цьому зниження вартості нафти хоча б на один долар обійдеться Росії в 3 млрд недоотриманого доходу. Скорочення доходів від продажу нафти призведе до падіння російського ВВП. Фахівці ОПЕК вважають, що у 2015 р. він знизиться на 3,2 %;

- запровадженням фінансових санкцій з боку міжнародної спільноти, що призвело до збільшення вартості кредитних ресурсів та зниження можливостей доступу до світових фінансових ринків. Паралельно зменшився приплив іноземних інвестицій та ускладнилася пролонгація зовнішньої заборгованості. Через означені події у РФ зріс дефіцит фінансового рахунку платіжного балансу.

Прогнози падіння ВВП у 2015 р. істотно різняться - від 3,1 % (Міністерство економічного розвитку) до 6,8 % (Інститут Гайдара) та 7 % (Вища школа економіки).

Прогнозований курс євро до долара є істотно завищеним (1,15 дол. США/ євро замість 1-0,95 дол. США/євро), що малоймовірно через:

- послаблення євро у зв'язку із започаткуванням Європейським центральним банком програми кількісного пом'якшення на суму 60 млрд євро щомісяця до вересня 2016 р. Слабкий євро вигідний споживачам, оскільки разом із ним дешевшає європейський імпорт;

- зміцнення долара після завершення програми кількісного пом'якшення у США, що тривала з 2008 р. по жовтень 2014 р. Економіка РФ загалом виграє, оскільки РФ продаватиме енергоносії за дорогі долари.

Обачно заниженим є курс 61,5 руб./дол. США.

На тлі означених чинників поряд зі скороченням споживчого попиту відбулося падіння промислового виробництва, яке 2015 року прогнозовано зменшиться на 1,6 %.

Індекс споживчих цін у РФ наприкінці 2014 р. сягнув 11,4 %, що негативно вплинуло на рівень життя населення та фінансові ринки. Наприкінці 2015 р. його показник прогнозується на рівні 11,2 %, що є рекордним упродовж останніх років.

Отже, в Україні та Росії паралельно відбуваються схожі інфляційно-девальваційні процеси на тлі стрімкого скорочення золотовалютних резервів, однак їх внутрішні першопричини різні.

Для України: хронічно дефіцитне сальдо поточного рахунку платіжного балансу протягом тривалого часу фінансувалося за рахунок золотовалютних резервів, які швидко вичерпалися, плюс падіння експортної виручки окупованих підприємств східних областей, плюс відплив іноземного капіталу внаслідок воєнних дій на сході України.

Для РФ: падіння цін на нафту, плюс міжнародні санкції, плюс відплив капіталу.

Скорочення експортних валютних надходжень в обох країнах призвело до послаблення курсу національної валюти. Обидва центральні банки перейшли до політики “плаваючого” курсу, що став об'єктом фінансових спекуляцій.

У Росії започатковано політику активного імпортозаміщення. У посланні президента РФ до Федерального зібрання РФ від 4 грудня 2014 року зазначено:

“В течение трёх-пяти лет мы должны обеспечить людей качественными и доступными по цене лекарствами и продуктами питания, в значительной степени, конечно, собственного производства... Мы также должны снять критическую зависимость от зарубежных технологий и промышленной продукции, в том числе имею в виду станко- и приборостроение, энергетическое машиностроение, оборудование для освоения месторождений и арктического шельфа. И здесь нашим промышленникам могут серьёзно помочь отечественные сырьевые и инфраструктурные компании. При реализации крупных нефтяных, энергетических, транспортных проектов они должны ориентироваться на отечественного производителя, формировать спрос на его продукцию. Что касается импорта, то за рубежом должно приобретаться действительно уникальное оборудование и технологии. Добавлю, что на отечественных производителей следует ориентироваться и при обновлении жилищно-коммунального хозяйства, общественного транспорта, сельского хозяйства, других отраслей”.

Міністерство економічного розвитку та торгівлі РФ прогнозує у 2015 р. амбітне скорочення імпорту з 308 до 196,9 млрд дол. США (36,1 %), головним чином за рахунок скорочення вдвічі (з 132,4 до 64,5 млрд дол. США) імпорту в товарній групі машин, обладнання та транспортних засобів. З огляду на динаміку попередніх років, показники не є реалістичними, оскільки процеси імпортозаміщення мають тривалий час становлення.

Паралельно передбачається скорочення експорту з 493,6 до 333,8 млрд дол. США (32,4 %). Маємо зазначити, що за зниження поставок природного газу до України з 25,8 у 2013-му до 14,5 млрд кубометрів у 2014 р. 2015 року РФ планує збільшити їх до 16 млрд кубометрів при зниженні ціни. Водночас переважна частка обсягів експорту нафти та газу стабільно припадає на далеке зарубіжжя (90,7-92,1 %).

Отже, профіцит поточного рахунку РФ прогнозується зменшити зі 185,6 до 136,9 млрд дол. США (26,2 %). Темпи скорочення відповідних показників 2014 р. засвідчують, що запланована динаміка не є адекватною та має політичний зміст.

У 2014 р. РФ зібрала один із найвищих урожаїв зернових у новітній історії. Зі зростанням виробництва загалом по АПК приблизно на 6 % з'явилися великі аграрні підприємства та фермерські господарства, яким обіцяно державну підтримку.

Для стимулювання вітчизняних експортерів 2015 року запрацює центр кредитно-страхової підтримки експорту, послугами якого зможуть скористатися всі несировинні компанії.

Головний фінансовий документ РФ на найближчі три роки був сформований з огляду на прогнозну ціну на нафту Urals (100 дол. за барель). При цьому витратна частина бюджету у 2015-2017 рр. розрахована за бюджетним правилом (виходячи з ціни у 96 дол. США за барель). Якщо ціна на нафту вища, то різниця йде до Резервного фонду, якщо нижча, то відсутні витрати бюджету фінансуються з цього фонду.