Глобальна регуляторна система розвитку людських ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

УДК 339.9:330.34

Глобальна регуляторна система розвитку людських ресурсів

Спеціальність 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Сардак Сергій Едуардович

Київ 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України, м. Дніпропетровськ.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Тимошенко Лідія Михайлівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри економіки та управління національним господарством факультету міжнародної економіки

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України ФІЛІПЕНКО Антон Сергійович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин

доктор економічних наук, професор МИХАЙЛОВСЬКА Оксана Володимирівна, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри міжнародної економіки, заступник директора з наукової, науково-методичної роботи та міжнародних зв'язків

доктор економічних наук, доцент ШИЛЕЦЬ Олена Станіславівна, Донецький національний університет, професор кафедри міжнародної економіки

Захист дисертації відбудеться «25» березня 2014 р. о «10⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 в ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» МОН України за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» МОН України за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49^г, ауд. 601.

Автореферат розісланий «25» лютого 2014 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук, професор В.І. Чужиков

глобальний людський ресурс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У постіндустріальній парадигмі людські ресурси є головним джерелом соціально-економічного прогресу, а їх розвиток - пріоритетом національних і міжнародних політик. Маючи унікальну комбінацію природних умов, науково-технологічного й економічного потенціалів, законодавчих і соціальних стандартів, національних і корпоративних культурно-ціннісних традицій та орієнтирів тощо, країни реалізують різні моделі управління людськими ресурсами. Завдяки високій міжнародній мобільності та під впливом глобалізації людські ресурси трансформуються як у кількісному, так і якісно-структурному планах. Це, у свою чергу, актуалізує проблему міжнародного регулювання та глобальної координації їх розвитку у руслі прогресивних загальноцивілізаційних тенденцій.

Ця наукова проблема, маючи глибоке гносеологічне коріння у науковій спадщині визначних мислителів людства, з часом набула беззаперечної пріоритетності у соціально-економічних дослідженнях. Серед робіт, адаптованих до сучасного розуміння глобальних проблем людського розвитку, ґрунтовними є праці зарубіжних і вітчизняних науковців: С. Алкайра, М. Армстронга, Р. Арона, Г. Беккера, Д. Белла, І. Бестужева-Лади, О. Білоруса, О. Гаврилюка, В. Гейця, Х. Грехема, Д. Гуеста, М. Десаї, О. Добриніна, П. Друкера, М. Згуровського, О. Зинов'єва, В. Іноземцева, С. Капіци, М. Кастельса, Д. Кларка, В. Колесова, Б. Кузика, Д. Лук'яненка, Д. Манкіна, Л. Мантатової, А. Меддісона, Д. Медоуза, О. Михайловської, М. Моїсеєва, М. Нуссбаум, Г. Осипова, Є. Панченка, Ю. Пахомова, А. Поручника, Є. Савельєва, В. Семиноженка, А. Сена, Я. Столярчук, Є. Суліми, Р. Тамура, Е. Тоффлера, А. Філіпенка, Д. Форрестера, М. Хака, С. Хауффа, М. Шепєлєва, В. Шейко, Т. Шульца, Ю. Яковця та ін.

Фундаментальні питання управління розвитком людських ресурсів і персоналу - в центрі уваги відомих українських вчених: Д. Богині, О. Бєляєва, В. Воронкової, О. Грішнової, А. Колота, В. Колпакова, О. Левченка, Е. Лібанової, О. Мартякової, Л. Мельника, С. Мочерного, В. Никифоренка, В. Савченка, С. Сіденко, І. Тимошенка, Л. Тимошенко, Л. Шаульської, О. Шилець та ін.

Разом із тим в умовах посилення глобального впливу на процес відтворення людських ресурсів поглибленого дослідження і розв'язання потребують питання: діагностики стану суспільного розвитку з ідентифікацією ключових новітніх викликів, загроз і проблем; оновлення критеріально-класифікаційних ознак минулої та поточної оцінки людських ресурсів на регіональному, національному та міжнародному рівнях і прогнозування їх глобальної динаміки; категоріального визначення у сфері управління розвитком людських ресурсів і розроблення методології його глобальної інституалізації з метою ефективної координації на позитивістській концептуальній основі. Це зумовлює актуальність, науково-теоретичну й практичну значущість обраної теми дослідження та його структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано у межах міжкафедральних науково-дослідних тем факультету міжнародної економіки Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара: «Перспективи інтеграції України у міжнародну фінансову систему» (номер державної реєстрації 0108U000629) - досліджено фактори впливу людського ресурсу на інтеграційні пріоритети України; «Методологія дослідження національних фінансових систем в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 0110U001286) - визначено концепт формування національних систем соціально-економічного розвитку людських ресурсів; «Диверсифікація форм та методів комерціалізації науково-технічних розробок в умовах глобальної технологічної інтеграції» (номер державної реєстрації 0112U000201) - здійснено аналіз форм управління розвитком людських ресурсів у міжнародних стратегіях високотехнологічного розвитку в умовах глобалізації; «Розвиток корпоративного менеджменту в умовах транснаціоналізації світової економіки» (номер державної реєстрації 0113U003044) - систематизовано управлінські та організаційні фактори формування економічної політики розвитку людських ресурсів; «Дослідження та розробка концептуальних засад та інноваційних моделей інформаційного розвитку економіки, форм та засобів їх реалізації» (номер реєстрації 699 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара) - розроблено парадигмальні основи регуляторного впливу на розвиток людських ресурсів; а також у рамках держбюджетної науково-дослідної роботи кафедр маркетингу та економіки підприємства і організації виробництва Українського державного хіміко-технологічного університету «Удосконалення механізму господарювання підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості шляхом задіяння потенціалу маркетингу» (номер державної реєстрації 0108U001162) - визначено потенціал маркетингу і міжнародного співробітництва у сфері людського розвитку. Результати досліджень використано при виконанні міжнародного проекту «Покращення системи професійно-технічної освіти шляхом прогнозування та адаптування вмінь і навичок, соціального партнерства й удосконалення використання ресурсів» Департаментом освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації спільно з Європейським фондом освіти, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України й Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи HAH України (за дорученням Кабінету міністрів України від 11.01.2012 р. № 6002/23/1-11 відповідно до листа Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 30.12.2011 р. № 3053-21/15951-04) - розроблено рекомендації щодо формування регіональної та національної політик управління розвитком людських ресурсів.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне узагальнення та розроблення сучасних методологічних засад формування глобальної системи регулювання розвитку людських ресурсів у процесі їх еволюції і обґрунтування ефективних національних політик у цій сфері.

Виходячи із зазначеної мети та відповідно до логіки дослідження (рис. 1) поставлено та вирішено комплекс таких завдань:

- дослідити глобальні процеси у контексті проблематики суспільного розвитку;

- визначити форми трансформації суспільних інститутів і міжнародного співробітництва у сфері глобального людського розвитку;

- систематизувати та розширити категорійний і класифікаційний апарати визначення змісту і ролі розвитку людських ресурсів у суспільному поступі;

- провести оцінювання сформованих основ методології управлінського впливу на розвиток людських ресурсів з урахуванням їхніх відмінностей;

- проаналізувати сучасні та ймовірні майбутні вимоги до глобального розвитку людських ресурсів;

- згрупувати країни і території за якісними та кількісними показниками розвитку людських ресурсів;

- запропонувати стратегічні напрями покращання стану розвитку людських ресурсів у національних економіках;

- розкрити критерії оцінки дієвості глобального впливу на людський розвиток;

- здійснити періодизацію та прогноз глобальної динаміки розвитку людських ресурсів;

– розробити глобальну систему координації розвитку людських ресурсів.

Рис. 1. Логіка дисертаційного дослідження

Об'єктом дослідження є процеси формування глобальних імперативів розвитку людських ресурсів.

Предметом дослідження є умови і фактори становлення глобальної регуляторної системи розвитку людських ресурсів.

Методи дослідження. Під час проведення дисертаційного дослідження і вирішення поставлених завдань у роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи досліджень, такі як: історико-логічний (при дослідженні глобальних процесів і проблематики суспільного розвитку: пп. 1.1, 1.2, 1.3); методи кількісного та якісного порівняння, аналогій, спостереження, балансовий та статистичний методи (при розгляді стану та перспектив розвитку людських ресурсів у світовій економіці в умовах глобалізації: пп. 1.1, 1.2, 1.3, 3.2, 5.1); аналіз, синтез, системний підхід та абстрагування (для визначення теоретичних аспектів управлінського впливу на розвиток людських ресурсів: пп. 2.1, 2.2, 2.3, 3.1); математичний аналіз, інтерполяція та метод найменших квадратів (для періодизації та прогнозу глобальної динаміки розвитку людських ресурсів: п. 5.2); кластерний аналіз та метод групувань (при визначенні подібностей та відмінностей країн і територій за кількісними та якісними показниками людського розвитку: п. 4.2); регресійний аналіз та прогнозування (для визначення характеру і перспективи людського розвитку у групах країн світу: п. 4.3); індукція, дедукція, метод програмно-цільового підходу, уявного експерименту та обґрунтування (під час формування заходів оптимізації розвитку людських ресурсів у національних економіках: пп. 4.1, 4.2. 4.3); моделювання (під час оцінювання та розроблення форм глобального координаційного впливу на розвиток людських ресурсів: пп. 3.3, 5.1, 5.2, 5.3); метод теоретичного узагальнення (при формулюванні висновків до розділів та загальних висновків).

Інформаційною базою дисертації є міжнародні та державні правові акти, дані міжнародних організацій (насамперед ООН, ПРООН, СБ, МВФ, МОП, МОМ, ВОІВ, ВТО, ВООЗ, ЮНЕСКО) та державних статистичних установ, експертні звіти дослідних агенцій, праці провідних закордонних і вітчизняних науковців, матеріали авторських досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у концептуальному вирішенні проблеми здійснення глобального системного впливу на розвиток людських ресурсів на засадах розробки методологічної бази та необхідного інформаційного й організаційного забезпечення. Наукова новизна визначається такими положеннями:

вперше:

- у межах цивілізаційної парадигми розроблено конфігурацію глобальної системи координації розвитку людських ресурсів як сукупності взаємопов'язаних принципів (науковість, адаптивність, справедливість, повага, сумлінність), компонентів (природні, біологічні, технічні, економічні, соціальні, управлінські), структури людських ресурсів (за віком, статтю, освіченістю, кваліфікацією, економічною активністю, працездатністю, формою зайнятості, наявністю, перспективністю), сфер (міжнародний рух людських ресурсів, міжнародна система освіти, міжнародний науково-технічний обмін та світовий ринок праці), суб'єктів (країни-лідери, регіональні об'єднання, міжнародні організації, ТНК, впливові особистості), інструментів (угоди, зустрічі, наради, конференції, форуми, директиви, рекомендації, громадська думка), управлінських рівнів (особистісний, мікрорівень, мезорівень, макрорівень, глобальний) та форм управлінського впливу (самоуправління, управління, регуляція, координування); змістовне наповнення даної системи у концептуальній та прикладній площинах дає можливість інституціональними засобами максимально адаптувати стан розвитку людських ресурсів до глобально змінюваного середовища життєдіяльності;

- запропоновано методологію матричного позиціонування країн і територій, з одного боку, за якісними критеріями людського розвитку (дуже високий, високий, середній, низький рівень, позаоблікові країни і території), а з другого - за кількісними параметрами чисельності населення з оптимізованою інтервальною градацією (найбільші, дуже великі, великі, середні, малі, дуже малі, найменші); це суттєво розширює відомі традиційні класифікації поділу територіальних суб'єктів (за площею, етнічно-національним складом, домінуючою релігією, локально-цивілізаційним поділом, ідеологічною орієнтацією, формаціями, державним устроєм, формою правління, політичною структурою, станом соціально-економічного розвитку) і дозволяє здійснювати компаративний аналіз та розробляти уніфіковані управлінські заходи стосовно людських ресурсів для подібних національних економік у контексті глобальних регуляторних тенденцій;

- розроблено методологічний підхід до історичної періодизації та прогнозування глобальної динаміки розвитку людських ресурсів шляхом аналізу та моделювання характеру співвідношення абсолютних (загальна чисельність світового населення, природничо-наукові та географічні відкриття й технологічні винаходи у Західному світі та загальна кількість заявок на патенти резидентів і нерезидентів країн світу, світовий ВВП) та відносних (темпи їхнього приросту та еластичність темпів приросту) показників, що дає можливість їх ретроспективного та перспективного зіставлення і знаходження хронологічних меж якісно відмінних періодів; спрогнозовано, що у 2030 р. людство в цілому має перейти до нового стану розвитку, який у теоретичному плані відповідає концепціям постіндустріального, інформаційного, знаннєвого, мережевого, глобального суспільства; визначення точок переходів періодів та надання їх соціально-економічної характеристики не тільки уточнює минулі знакові історичні події і підвищує достовірність аналізу, а й допомагає визначити перспективи і пріоритети спрямування суспільного розвитку та спроектувати уніфіковані стратегічні підходи до застосування глобального координаційного впливу на людські ресурси;

- здійснено класифікацію людських ресурсів за новими критеріями: наявність (минулі - попередники, що існували раніше та забезпечили наявність сучасного покоління, наявні - живі нині люди, майбутні - нащадки, які з'являться, отримають спадщину та житимуть пізніше); перспективність (перспективні - мають можливості та передумови для успішного розвитку у майбутньому, реальні - здійснюють повноцінну життєдіяльність, нарощують і розкривають свій людський потенціал, працюють і охоплені управлінським впливом, неперспективні - за віком або обставинами позбавлені можливості майбутньої участі у повноцінній життєдіяльності та праці); порівняно з існуючими підходами (вік, стать, освіта, кваліфікація, економічна активність, працездатність, форма зайнятості) такий структурний поділ підкреслює роль людини не тільки з позиції її залучення у трудовий процес, а і як носія цивілізаційної суспільної корисності, що формує наукове підґрунтя для відповідної концептуалізації глобальних управлінських підходів і збереження історичної пам'яті, щоб запобігти повторенню та нагромадженню деструкцій;

удосконалено:

- концептуалізацію сучасної проблематики світогосподарського розвитку за рахунок ідентифікації глобальних загроз, викликів, тенденцій і суб'єктів впливу, що дало можливість визначення ключових проблемних питань розвитку людських ресурсів (дискредитована цінність порівняно з іншими ресурсами, диспропорційність розвитку, критеріальна різноманітність оцінювання якості поведінки особистості, відсутність науково обґрунтованої методологічної основи управління розвитком, концептуальна невизначеність спрямування майбутнього розвитку); це дозволяє забезпечити нову якість управлінського впливу на людські ресурси у національних, регіональних та глобальній соціально-економічних системах;

- характеристику історично сформованих (під дією не тільки природних, технологічних і виробничо-економічних, але й ментальних і культурно-релігійних факторів) макроекономічних відмінностей у формах управлінсько-регулятивного впливу на розвиток людських ресурсів, обумовлених різними ціннісними суспільними стратегічними орієнтирами країн, у тому числі стосовно системи соціального захисту, освіти, національного менеджменту та державної міграційної політики; це забезпечує аналітичну порівнянність і уможливлює узагальнення досвіду ефективного управління людськими ресурсами на національному рівні та розроблення крос-культурних форм співробітництва у цій сфері відповідно до загальноцивілізаційних пріоритетів розвитку;

- методологічні основи варіативних сценаріїв реалізації соціально-економічного потенціалу країн і територій шляхом оптимізації національних політик управління розвитком людських ресурсів з урахуванням легальних і нелегальних форм їх міжнародного руху (міграції, туризму, транзитно-професійної діяльності); цілі, завдання, пріоритети та параметри національних геоекономічних стратегій управління розвитком людських ресурсів мають базуватися на діагностиці демографічних трендів, моніторингу світового ринку праці, міжнародному маркетингу людських ресурсів і міжнародному дво- та багатосторонньому співробітництві;

отримали подальшого розвитку:

- формалізація позитивістських концептуальних основ (справедливості, поваги, сумлінності) та визначення умов переходу до глобальної системи координації розвитку людських ресурсів (від створення належних умов праці до бажання поліпшити умови людської життєдіяльності, від ефективного використання трудових ресурсів до пріоритетного піклування про людські ресурси, від безмірного зростання споживання до обмеження реалізації нераціональних потреб, від самознищення до самостворення); цей концепт надає можливість враховувати парадигмальні зміни у характері суспільних відносин, запобігати глобальним небезпекам і розгортанню кризових явищ, а також посилює наукове обґрунтування складових елементів запропонованої системи;

- методологія та інструментарій економіко-математичного моделювання, стосовно оцінювання, по-перше, стану та динаміки глобального розвитку людських ресурсів з урахуванням природного, біологічного, технічного, економічного, соціального та управлінського вимірів, а по-друге, результатів управління розвитком людських ресурсів у соціально-економічних системах різного рівня в умовах глобалізації з урахуванням їх саморозвитку, самоуправління та зовнішнього управління; такого роду конкретизація та уточнення наслідків управлінського впливу на розвиток людських ресурсів може бути підґрунтям для об'єктивних міжкраїнових і міжрегіональних порівнянь та виявлення конвергентних і дивергентних тенденцій у цій сфері;

- теоретичне обґрунтування визначення сучасного змісту взаємопов'язаних понять: «людські ресурси» у широкому розумінні являють собою сукупність усвідомлено продукуючих суб'єктів глобального суспільства, що створили, реалізують чи будуть формувати свій потенціал у процесі цивілізаційного розвитку; це поняття розвивається як у напрямі поглиблення або деталізації змісту (трудові ресурси, інтелектуальні ресурси, креативні ресурси), так і залежно від рівня аналізу (особистісний, мікрорівень, мезорівень, макрорівень, глобальний); аналогічно під «управлінням розвитком людських ресурсів» у широкому сенсі розуміється сукупність заходів, спрямованих на раціональне зростання людського потенціалу (витратна складова розвитку людини, що формує її можливості) та людського капіталу (доходна складова розвитку людини, що характеризує фактичні її досягнення), що реалізується у межах саморозвитку, самоуправління та зовнішнього управління, яке залежно від його рівнів здійснюється прямими, регулятивними чи координаційними методами; деталізація цих понять передбачає врахування особливостей управлінського впливу на особистість, персонал організацій, робочу силу, суспільство.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробленні теоретичних і прикладних засад управління, регуляції та координування розвитку людських ресурсів, що створює підґрунтя для їх застосування міжнародними організаціями, органами державної влади країн і місцевого самоврядування, науковими установами, навчальними закладами, організаціями та особистостями для реалізації потенційних людських можливостей і покращання глобального середовища людської життєдіяльності.

Основні рекомендації та розробки дисертаційної роботи використано: Департаментом економіки соціальної та гуманітарної сфери Міністерства економічного розвитку і торгівлі України під час підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів щодо рівня життя населення, демографічної ситуації та стану ринку праці (довідка № 4803-17/39243-12 від 08.11.2013 р.); Інститутом світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України у науково-дослідній роботі щодо формування сфери глобальної регуляторної системи розвитку людських ресурсів (довідка № 16811 від 04.11.2013 р.); Департаментом освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації при підготовці та проведенні інформаційних заходів для міжнародних організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування, навчальних закладів, представницьких структур, вітчизняних та іноземних компаній (довідка № 1823/0/211-13 від 17.04.2013 р.); українською «Асоціацією медіа-юристів» у заходах щодо захисту прав людини, при організації професійних тренінгів і консультацій, аналізі ініціатив у зміні медіазаконодавства, розробленні механізмів забезпечення захисту свободи слова та доступу до інформації (довідка від 11.02.2013 р.); Дніпропетровським обласним товариством греків «Патріда» у налагодженні міжнародних комунікаційних процесів, консолідації національних меншин та проведенні культурно-масових заходів (довідка № 58-13 від 01.11.2013 р.); Дніпропетровською торгово-промисловою палатою при розробленні та обговоренні пропозицій щодо формування державних і регіональних економічних програм, планів та проектів нормативно-правових актів (довідка № 614/01-07 від 15.05.2013 р.); Лігою азербайджанців Дніпропетровщини при здійсненні заходів економічної взаємодії азербайджанських та українських компаній, вищих навчальних закладів, установ місцевого самоврядування і громадських організацій (довідка № 14/124 від 25.07.2013 р.); будівельною компанією «Simplex Global Impex» (Індія) при побудові системи корпоративного менеджменту, покращанні організаційної культури та знаходженні форм уніфікованого крос-культурного управлінського впливу на виробничу діяльність і професійний розвиток людських ресурсів (довідка № 36 від 15.02.2013 р.); ІТ-компанією «Melax GmbH» (Німеччина) при оптимізації системи управління розвитком персоналу (довідка № 49/1 від 11.03.2013 р.); логістичною компанією «Star Information Systems AS» (Норвегія) при розробленні форм взаємодії у міжнародному бізнесі (довідка від 07.06.2013 р.); ТОВ «Об'єднаний юридичний департамент» при впровадженні заходів розвитку людських ресурсів, розширенні міжнародних взаємозв'язків та інтелектуалізації управлінських функцій кадрового відділу (довідка № 25 від 20.06.2013 р.); ПАТ «Ватутинський комбінат вогнетривів» при удосконаленні процесу управління персоналом у системі корпоративного менеджменту українських, французьких та британських компаній (довідка № 895/1 від 05.04.2013 р.); консалтинговою компанією ТОВ «Дім і Нація» при прогнозуванні, наданні консультаційних послуг та проведенні семінарів-тренінгів (довідка № 01/06 від 11.06.2013 р.); Дніпропетровським національним університетом імені Олеся Гончара у науковій роботі та навчальному процесі на факультеті міжнародної економіки під час розроблення навчальних планів та програм, а також при викладанні лекційних і проведенні практичних занять з дисциплін: «Світова економіка», «Міжнародна економічна інтеграція», «Міжнародний бізнес», «Міжнародний маркетинг», «Міжнародна міграція», «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності», «Людський розвиток», «Трансформаційна економіка та економічна політика держави», «Державне регулювання економіки», «Державне регулювання зайнятості», «Регіональна економіка», «Ефективність використання виробничих ресурсів», «Стратегічне управління», «Управління персоналом», «Управління розвитком персоналу», «Економічна політика управління людськими ресурсами» (довідки № 160-98 від 21.11.2012 р. та № 86-904-48 від 18.06.2013 р.); Українським державним хіміко-технологічним університетом у науковій роботі та навчальному процесі на кафедрах маркетингу та економіки підприємства і організації виробництва при доповненні та оновленні навчально-методичних комплексів дисциплін: «Міжнародна економіка», «Управління персоналом», «Менеджмент», «Менеджмент персоналу», «Розміщення продуктивних сил», «Маркетинг» (довідка № 10/12-197 від 29.05.2013 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Наукові положення, висновки та рекомендації одержані автором особисто і відтворюють його власні погляди. З наукових праць, які видані у співавторстві, в дисертації використано ті ідеї та розробки, що є результатом особистої роботи здобувача. Внесок автора у колективні праці конкретизовано у списку опублікованих праць.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та прикладні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися на 34 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: V Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень - `2006» (Дніпропетровськ, 17-28 липня 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економічний розвиток України в актуальному просторі і часі» (Харків, 27-28 жовтня 2006 р.); V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Стан та проблеми інноваційної розбудови України `2007» (Дніпропетровськ, 14-15 березня 2007 р.); ХІ Міжнародній науково-практичній конференції «Фінанси України» (Дніпропетровськ, 18-19 травня 2007 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції «Європейська інтеграція і перспективи розвитку економічного потенціалу України на сучасному етапі» (Дніпропетровськ, 19 травня 2007 р.); Регіональній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіону» (Красноармійськ, 13 грудня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми розвитку підприємництва у ринковій економіці» (Жовті Води, 21-22 лютого 2008 р.); ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Фінанси України» (Дніпропетровськ, 18-19 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (Київ, 23-24 жовтня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності» (Жовті Води, 19-20 березня 2009 р.); ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Фінанси України» (Дніпропетровськ, 10-11 квітня 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та студентів «Стратегія економічного розвитку країн в умовах глобалізації» (Дніпропетровськ, 26-27 листопада 2009 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності» (Жовті Води, 18-19 березня 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Пріоритети нової економіки знань в ХХІ сторіччі» (Дніпропетровськ, 12-14 травня 2010 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів, молодих учених та науковців «Проблеми та перспективи розвитку регіональної ринкової економіки» (Кременчук, 13-15 травня 2010 р.); XIV Міжнародній науково-практичній конференції «Фінанси України» (Дніпропетровськ, 19-20 травня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Наукова еліта як соціально-економічний фактор розвитку держав в умовах глобалізації» (Київ, 27-28 жовтня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність та інновації: проблеми науки та практики» (Харків, 11-12 листопада 2010 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку» (Сімферополь, 24 грудня 2010 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності» (Жовті Води, 7-8 квітня 2011 р.); ХV Міжнародній науково-практичній конференції «Фінанси України» (Дніпропетровськ, 8-9 квітня 2011 р.); Науково-практичній конференції «Українсько-російське порубіжжя: стан та перспективи співробітництва» (Харків, 16 квітня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів і студентів «Организационно-экономические проблемы регионального развития в современных условиях» (Сімферополь, 29 квітня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Економічна інтеграція як умова підвищення добробуту у країнах СНД» (Одеса, 29-30 квітня 2011 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених «Сучасні проблеми міжнародної економіки» (Дніпропетровськ, 11 травня 2011 р.); ХІ Міжнародній науковій конференції молодих учених та студентів «Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір» (Мелітополь, 13-14 травня 2011 р.); 11-тій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Статистична оцінка соціально-економічного розвитку» (Хмельницький, 20 травня 2011 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми формування та реалізації конкурентної політики (молодіжний аспект)» (Львів, 15-16 вересня 2011 р.); V Міжнародній науковій конференції «Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах» (Черкаси, 21-23 вересня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми міжнародних відносин і зовнішньої політики країн світу» (Луцьк, 13-14 жовтня 2011 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів» (Запоріжжя, 20-21 жовтня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика сучасної економіки» (Одеса, 20-21 липня 2012 р.); ІV Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Економічна політика країн ЄС» (Познань-Донецьк, 1-3 жовтня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні трансформації в умовах глобалізації: світовий та вітчизняний виміри» (Херсон, 1-2 березня 2013 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані дисертантом самостійно та у співавторстві у 86 наукових працях, у тому числі у 7 монографіях (з них 1 - одноосібна), 1 підручнику та 3 навчальних посібниках (усі у співавторстві), 28 статтях у наукових фахових виданнях (з них 27 одноосібних), 8 статтях у зарубіжних виданнях та наукових фахових виданнях України, які зареєстровані в міжнародних наукометричних базах (з них 6 одноосібних), 39 публікаціях в інших виданнях (з них 38 одноосібних), таких як словник, статті, матеріали і тези доповідей на конференціях. Загальний обсяг надрукованого матеріалу, який належить особисто дисертантові, становить 104,5 д.а.

Структура та загальний обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 395 сторінок основного тексту. Дисертація містить 38 таблиць на 25 сторінках, 64 рисунки на 47 сторінках і 17 додатків на 122 сторінках. Список використаних джерел налічує 658 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено зв'язок роботи з науковими темами, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення і апробацію результатів.

У розділі 1 «Глобальні процеси і проблематика суспільного розвитку» досліджено передумови і фактори становлення глобальної економічної системи та її вплив на суспільний розвиток людини, визначено напрями трансформації суспільних інститутів під впливом глобалізації, розкрито форми міжнародної взаємодії і співробітництва у сфері забезпечення людського розвитку.

Із середини ХХ ст. глобалізація стає масштабним і всеохоплюючим процесом якісної трансформації умов і факторів людської діяльності у науково-технологічній, виробничій, торговельній, фінансово-інвестиційній і соціальній сферах. Суттєві зміни відбуваються не тільки у світогосподарській практиці, а й в економічній теорії і стосуються її фундаментальних парадигмальних засад. Сучасна методологія досліджень суспільного розвитку формувалася під впливом наукових шкіл глобалістики («Межі зростання» Римського клубу А. Печчеї, «Сталого розвитку» Л. Брауна, універсального еволюціонізму М. Моїсєєва, мітозу біосфер М. Нельсона, контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані, світ-системного аналізу І. Уоллерстайна, економічного глобалізму О. Білоруса), наукових праць окремих відомих учених (Л. Абалкіна, Ф. Броделя, Дж. Б'юкенена, І. Валлерстайна, Д. Лук'яненка, А. Поручника, А. Тойнбі, А. Філіпенка та ін.), а також розробок представників суспільних рухів, насамперед альтер- та антиглобалістичних (К. Агітон, М. Алле, А. Бузгалін, З. Гронмо, М. Делягін, А. Джияд, А. Каллінікос, Н. Кляйн, Г. Мартін, Г. Пауер, Д. Сакс, Дж. Сорос, Дж. Стігліц, Дж. Тобін, А. Уорнер, М. Фінджер та ін.).

Маючи власні погляди щодо рушійних сил, етапів та особливо проявів глобалізації, дослідники акцентують увагу на її структурованості та формалізованості внаслідок національних політик економічної лібералізації і відкритості, законодавчо-правової та інституціональної гармонізації, що проводяться переважно під егідою впливових міжнародних організацій - ООН, ЕКОСОР, ПРООН, МОП, МОМ, СОТ, МВФ, Світового Банку та ін. Насамперед йдеться про становлення глобальної економічної системи, в межах якої на сьогодні можна ідентифікувати відповідні суб'єкти, сфери, механізми функціонування та інструменти регулювання. Оскільки трактування поняття «економічна система» є багатоваріантним, автором на основі узагальнення напрацювань зарубіжних і вітчизняних авторів (П. Безбаха, А. Борисова, П. Боеттка, С. Букбіндера, Е. Дойла, Б. Кульчицького, С. Мочерного, Р. Хейлбронера, M. Холіана, Дж. Чавіса та ін.) показано, що новітні неологічні конструкції є результатом симбіозу не тільки економічних і управлінських, а й соціологічних підходів, що відображає міждисциплінарну специфіку глобалістики.

Підтверджено визначальну роль людини в глобальній економічній системі як ключового виробничого фактора, головного ресурсу, продуцента і споживача еконо-мічних і соціальних благ. Наголошується, що у ХХІ ст. розвиток людських ресурсів детермінується глобальними загрозами, проблемами, викликами, тенденціями та суб'єктами, які ідентифіковано і статистично проілюстровано в роботі.

У процесі дослідження виявлено ключові для всіх управлінських рівнів (особистісного, корпоративного, національного, міжнародного, глобального) проблеми розвитку людських ресурсів (дискредитована цінність порівняно з іншими ресурсами, диспропорційність розвитку, критеріальна різноманітність оцінювання якості поведінки особистості, відсутність науково обґрунтованої методологічної основи управління розвитком, концептуальна невизначеність спрямування майбутнього розвитку), що актуалізує пошук шляхів їхнього розв'язання.

Доведено, що трансформація базових суспільних інститутів (сім'ї, освіти, науки, бізнесу, держави та ін.) безпосередньо пов'язана із розвитком людських ресурсів унаслідок не лише збільшення їх чисельності в змінюваних природно-кліматичних та екологічних умовах, але й через зміни у структурі зайнятості, підвищенні мобільності та комунікаціях, що відбувається під впливом науково-технологічного прогресу. Показано, що головними її наслідками на початку ХХІ ст. стали: зростання ролі сім'ї у збереженні та розвитку фундаментальних цінностей, посилення інноваційно-інвестиційних складових розвитку, безперервність навчання і його професіоналізація, інтелектуалізація бізнесу, еволюція регулюючих функцій держави у напрямі міжнародної координації і гармонізації. Відзначено, що такого роду трансформація суспільних інститутів формує якісно нові умови соціально-економічного розвитку, а виникнення новітніх парадоксів та проблем потребує подальших змін у напрямах концептуального визначення заходів управління розвитком людських ресурсів, оптимізації завдань і форм діяльності держав і міжнародних інституцій у цій сфері, інтеграції зусиль щодо моніторингу, планування та прогнозування.

Результати дослідження свідчать, що умови сучасного людського розвитку формуються, насамперед, у взаємодії глобальних суб'єктів (країни-лідери, регіональні об'єднання, міжнародні урядові та неурядові організації, потужні ТНК, відомі особистості тощо), які активно застосовують сучасні інструменти (дво- і багатосторонні угоди, наради, формальні й неформальні зустрічі, конференції, форуми лідерів країн, впливових бізнесменів та експертів-аналітиків, директиви, рекомендації та громадську думку, сформовану відповідною масмедійною підтримкою) у головних сферах міжнародного співробітництва - міжнародній міграції, зайнятості, оплаті та умовах праці, багатстві та бідності, освіті, науково-технологічному обміні та захисті прав інтелектуальної власності тощо.

У розділі 2 «Еволюція розвитку людських ресурсів у суспільстві» наведено комплексну характеристику людських ресурсів, показано необхідність і визначено концепт управління їх розвитком, розглянуто системні аспекти людської життєдіяльності у глобальному світі.

Проведений автором поглиблений аналіз змісту і ролі людських ресурсів у глобальному суспільному поступі виявив недостатню концептуальну визначеність ключових термінів. Так, «людські ресурси», як правило, ототожнюються із людиною як суб'єктом дослідження на конкретному управлінському рівні (М. Армстронг, Д. Богиня, Н. Верхоглядова, К. Девіс, О. Левицька, О. Левченко, Е. Лібанова, Ю. Пенц, А. Пізам, Е. Разнодьожина, П. Спероу, С. Струмілін, У. Трейсі, А. Хаслінда, О. Шилець, Т. Шульц). На думку автора, у широкому розумінні «людські ресурси» - це сукупність усвідомлено продукуючих суб'єктів глобального суспільства, що створили, реалізують чи будуть формувати свій потенціал у процесі цивілізаційного розвитку. Враховуючи унікальні властивості (наявність інтелекту, односпрямований життєвий цикл, можливість репродукції, змінність якості тощо), беззаперечною стає найвища суспільна цінність людини як головного господарського ресурсу порівняно з іншими (фінансовими, речовинними, неречовинними, часовими). Автором розроблено класифікацію людських ресурсів за наявністю (минулі, наявні, майбутні) та перспективністю - перспективні (проектні, доглядані, адаптаційні, потенційно корисні), реальні, неперспективні (самозабезпечені, залежні, позасуспільні). Це визначає роль людини не тільки з позиції її задіяння у трудових процесах, а і як носія цивілізаційної суспільної корисності, даючи можливість проектувати і застосовувати адекватні підходи на всіх управлінських рівнях із збереженням історичної пам'яті, запобігаючи повторенню помилок та нагромадженню деструкцій.

У роботі зазначено, що у ХХ ст. еволюціонізувало концептуальне ставлення до людини-працівника, що обумовило виникнення концепцій: факторів виробництва (розробки А. Маршалла, К. Менгера, Ж.-Б. Сея, Й. Шумпетера), на основі якої сформовано класичний економічний підхід до наукового управління працівниками - початок ХХ ст. (М. Вебер, Г. Гантт, Г. Емерсон, Ф. Тейлор, М. Туган-Барановський, А. Файоль, Г. Форд); управління кадрами і трудовими ресурсами у рамках матеріального стимулювання - 1920-ті - 1940-ві рр. (Л. Гілбрет, Е. Мейо, С. Струмілін, Л. Урвік, М.-П. Фоллет); управління персоналом та менеджменту персоналу в межах людських відносин і людського розвитку - 1950-1970-ті рр. (К. Аржиріс, Г. Беккер, Ф. Герцберг, Д. Мак-Грегор, А. Маслоу, Т. Шульц); управління людськими ресурсами у сфері формування людського капіталу - 1980-1990-ті рр. (М. Армстронг, Д. Гуест, П. Друкер, М. Десаі, М. Нуссбаум, У. Оучі, А. Сен, М. Хак); управління соціальною людиною в умовах глобалізації, що передбачає розгляд людини не у якості ресурсу, а як головного суб'єкта управління - наприкінці ХХ ст. (Б. Генкін, Х. Грехем, О. Грішнова, А. Джіяд, А. Іво, В. Капур, П. Спероу, К. Трусс, А. Хаслінда та ін.). При цьому управління людьми як ресурсом у ХХІ ст. постає як вкрай складна справа внаслідок невизначеності кількісних і особливо якісних змін глобального середовища людської життєдіяльності та фінансової турбулентності. Пріоритетним стає проблема забезпечення цілеспрямованої безпечної динаміки розвитку людства, чого можна досягти завдяки цивілізованому та гуманному управлінському впливу на ґрунтовно визначеній науковій основі.

Методологічні підходи Г. Беккера, Д. Гріффіна, О. Добриніна, О. Левченко, М. Марімуту, О. Мартякової, Л. Мельника, В. Никифоренко, М. Нуссбаум, К. Папрока, А. Сена, Р. Тамура, Л. Тимошенко, Т. Шульца дають змогу детермінувати три головні сили впливу на систему управління розвитком людських ресурсів на різних управлінських рівнях - саморозвиток, самоуправління та зовнішнє управління, що забезпечують зростання людського капіталу до меж його потенційних можливостей.

У дисертаційному дослідженні зазначається, що розвиток людських ресурсів спричиняє як позитивні, так і негативні наслідки, тому в цивілізаційному вимірі управління ними має відбуватися у рамках суміщення індивідуальної, корпоративної і суспільної корисності. На думку дисертанта, глобальний управлінський вплив на людські ресурси має бути системно скоординованим відповідно до їх структурних сегментів з урахуванням етапів життєвого й кар'єрного циклу на різних управлінських рівнях. Концептуально орієнтований на глобальний прогрес управлінський вплив на людські ресурси має сприяти: забезпеченню сприятливих умов та позитивних результатів людської життєдіяльності, розкриттю потенційних людських можливостей із рівними стартовими можливостями доступу до суспільних ресурсів, створенню умов для належної якості життя, збереженню фізичного і соціального здоров'я тощо.

У розділі 3 «Формування сучасної регуляторної системи розвитку людських ресурсів» узагальнено методологічні основи управлінського впливу на розвиток людських ресурсів, відзначено цивілізаційні та національні відмінності його форм, визначено сучасні та можливі майбутні регуляторні імперативи глобального розвитку людських ресурсів.

В історичному контексті передумови і фактори розвитку людських ресурсів формувались у процесі еволюції індустріалізму і постіндустріалізму, відображаючи переважно зміни у системі трудових взаємовідносин. Узагальнюючи результати досліджень західних вчених Л. Граттона, Д. Гуеста, Б. Кауфманна, П. Макговерна, Ф. Стайлза, К. Трусса, Ф. Фулкеса, В. Хоуп-Хейлі, С. Якобі, зроблено висновок про сформованість двох полярних підходів до управління людськими ресурсами - «Hard» («твердий», «жорсткий», «механістичний», «ресурсний», «зв'язаний») та «Soft» («м'який», «гуманістичний», «інтелектуальний», «людяний», «вільний»), реалізація окремих елементів яких приводить до появи різних, як правило, змішаних управлінських моделей. Підкреслюється, що їхня чітка ідентифікація залишається складною методологічною проблемою за наявності певних універсальних форматів. Так, ПРООН при розрахунку Індексу людського розвитку (ІЛР) для країн світу використовує поділ на чотири групи, які можна зіставити із дбайливим, опосередкованим, незначним і недбалим ставленням до людських ресурсів (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка Індексу людського розвитку у світі у 1980-2012 рр.*

* Складено автором за даними ПРООН.

У дисертації показано, що за відносної універсальності теоретичних засад управління людськими ресурсами в рамках цивілізаційного підходу і технологічних практик (інформаційне забезпечення, прогнозування, планування, програмування, навчання, пошук, набір, відбір, адаптація, мотивування, оцінювання, підвищення кваліфікації, передавання знань, творчість, рекреація, інвестування, захист та виведення з трудового процесу) вони суттєво різняться як за рівнями, так і за країнами. В дисертації аргументовано, що на макроекономічному рівні історично сформована під впливом різних ціннісних суспільних стратегічних орієнтирів країн та їх соціально-економічних моделей розвитку специфіка систем управління розвитком людських ресурсів, яка на сьогодні обумовлюється, з одного боку, сутнісними особливостями національної освіти, менеджменту, соціального захисту, міграційної політики тощо, а з другого - глибиною інтеграції у регіональні та світовий ринки праці. У процесі селективного порівняльного аналізу світового досвіду у цій сфері автором доведено, що в одних країнах сформовано стійкі національні системи управління розвитком людських ресурсів (Велика Британія, Ізраїль, Німеччина, США, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.), а в інших - вони перебувають у трансформаційному стані (Індія, Китай, Росія, Україна та ін.). При цьому унікальність систем обумовлена довгостроковими індустріальними чи постіндустріальними пріоритетами, притаманна не тільки окремим країнам, але й регіональним мегаблокам, насамперед Європейському Союзу з інституціоналізо-ваним національним управлінням і наднаціональним регулюванням.

У контексті сучасних і майбутніх вимог глобального розвитку виявлено і досліджено домінуючі форми управлінського впливу на розвиток людських ресурсів - від «жорстких» (самоуправління та управління) до «помірних» (регуляція) та «м'яких» (координування). Підтверджено потенційну ефективність механізмів управління і самоуправління - на корпоративному, галузевому і національному, регулювання - на міжнародному, координації - на глобальному рівнях. Окремо наголошено, що сформований у ХХ ст. симбіоз держав і міжнародних організацій з часом втрачає можливість ефективного застосування традиційних важелів макроекономічного регулювання, що найбільш яскраво проявляється у кризові періоди світогосподарського розвитку, супроводжувані масовим безробіттям навіть у ринково розвинутих країнах і тривалою соціальною деградацією у країнах, що розвиваються. Це, у свою чергу, є додатковим аргументом щодо необхідності упровадження глобальної системи координації розвитку людських ресурсів, спрямованої на гармонізацію трудових і соціальних стандартів життєдіяльності.

У розділі 4 «Національна економічна політика розвитку людських ресурсів» оцінено вплив інституту держави на розвиток людських ресурсів, здійснено групування країн за кількісними та якісними його показниками, обґрунтовано запропоновані стратегічні напрями покращання стану людських ресурсів у національних економіках.

Підтверджуючи об'єктивність тенденції втрати державою статусу головного суб'єкта глобальної економічної системи, коли все більшої ваги за вартісними агрегованими показниками виробничих, торговельних, фінансово-інвестиційних, валютних трансакцій набувають ТНК і регіональні мегаблоки, дисертантом аргументовано, що і в ХХІ ст. цей інститут є основним гарантом відтворення людських ресурсів і забезпечення умов життєдіяльності своїх громадян.

Дослідження характеристик країн і територій за цивілізаційним та формаційним підходами, економічним станом, державним устроєм, етнічно національним складом, домінуючою релігією, ідеологічною орієнтацією тощо засвідчило їх недостатню адаптивність до системи регулювання розвитку людських ресурсів. Автором здійснено групування країн і територій за кількісними та якісними показниками розвитку людських ресурсів. За статистичними даними 2011 р. визначено 28 груп подібних національних соціально-економічних систем із 35 можливих станів, що дає достовірну можливість відповідної систематизації (табл. 1). Цей підхід формує підґрунтя глобальної взаємодії і дозволяє розробляти узгоджені певним чином уніфіковані заходи розвитку людських ресурсів у подібних національних економіках за запропонованими автором стратегічними напрямами, враховуючи варіативність їх спрямованості, конкретний зміст, форми та управлінсько-регулятивні інструменти за групами країн світу.

Визначено, що на початку ХХІ ст. усі країни і території, застосовуючи індивідуальні адаптаційні заходи розвитку людських ресурсів, змушені враховувати вплив інституціолізованого глобального середовища. Головним їх інтегративним інструментом виступає національна геоекономічна стратегія управління розвитком людських ресурсів, розроблення якої передбачає комплексну діагностику демографічних трендів і моніторинг світового ринку праці, врахування довгострокових пріоритетів соціально-економічної політики розвитку людського потенціалу, сприяння продуктивній зайнятості, соціальному забезпеченню і захисту.

Протягом періоду суверенного розвитку Україна зазнала кардинальних трансформаційних змін, обумовлених переходом до ринкових відносин із суттєвою зміною багатьох цінностей і основних умов людського розвитку. Деструктивні наслідки, насамперед у соціально-трудовій сфері, мали фінансові кризи кінця 1980-х, 1990-х та, особливо, 2008-2010 рр. Найбільш відчутний вплив на процеси відтворення людських ресурсів спричинили: зниження доходів населення за тривалої економічної стагнації; нерівність у розподілі ресурсів, власності і доходів та їх критична поляризація; бюрократизація соціально-економічних відносин і тінізація фінансових потоків з їх контролем персоніфікованим приватним капіталом; деформація ринку праці, зниження якості зайнятості і погіршення його структури, зростання безробіття; активізація трудової еміграції, у т. ч. значний «відтік умів»; деформації у сферах науки і освіти внаслідок незавершеності їх реформування. Попри ринкову активізацію підприємництва, розвиток фінансової інфраструктури та сфери послуг, очевидними стають маргиналізація широких верств населення, його соціальний песимізм та протестні мотивації і дії. За умов несприятливих демографічних тенденцій, депопуляції і старіння населення, погіршення стану його фізичного здоров'я динаміка кількісних і якісних параметрів людського розвитку є неадекватною сучасним цивілізаційним трендам, особливо порівняно з розвинутими, зокрема європейськими, країнами. Разом із тим згідно зі світовими рейтингами Україна не втратила свій високий конкурентний статус за освіченістю населення та професійною підготовкою кадрів. Це дало автору підстави зробити висновок, що для досягнення в державі сучасних стандартів людського розвитку якісних змін потребують практично всі умови життєдіяльності людини на всіх етапах її життєвого циклу. Запропоновано цільові заходи з гармонізації системи суспільних відносин і соціалізації з орієнтацією не тільки на соціальний захист і допомогу, але й на соціальний розвиток, підвалини якого формуються у системі національної освіти, науки і культури.