Методи дослідження в журналістиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Аналіз і синтез: їх класифікація

Аналіз має грецьке походження і означає розкладання, розчленування.

Отже аналіз є методом наукового пізнання, який передбачає уявне розчленування предмету дослідження на складові елементи з метою вивчення його структури, ознак, властивостей, зв'язків.

Аналіз дає можливість досліднику виявляти головні, сутнісні елементи предмету дослідження.

Різновидами аналізу є класифікація і періодизація

Класифікація необхідна для з'ясування зв'язків і закономірностей розвитку предмету дослідження.

За допомогою класифікації дослідник визначає місце предмету дослідження у групі йому подібних предметів; виявляє суттєві ознаки предмету дослідження і близьких до нього предметів.

Що стосується періодизації, то вона є необхідною при дослідженні як історії самого предмету, так і історії його дослідження.

Періодизація передбачає визначення за певними чинниками часових проміжків.

З грецької мови синтез перекладається як з'єднання, сполучення, і є методом наукового пізнання, за яким відбувається поєднання вичленованих методом аналізу елементів предмету дослідження (з врахуванням всіх виявлених властивостей і елементів) для дослідження його як єдиного цілого.

виділяють такі види аналізу і синтезу:

емпіричний аналіз і синтез;

елементарно-теоретичний аналіз і синтез;

структурно-генетичний аналіз та синтез



2. Аналогія та моделювання, їх застосування в журналістиці

Аналогія у грецькій мові означає схожість, відповідність.

За допомогою цього методу знання про вже досліджений предмет чи явище переносяться на подібні до них, але менш досліджені чи недоступні для дослідження предмети чи явища.

У журналістикознавстві дослідник може за методом аналогії зробити припущення, які можуть підказати йому правильний шлях подальших дій та уникнути помилок.

Пов'язаним із методом аналогії є метод моделювання (з латинської модель перекладається як образ, норма), за допомогою якого вивчення предмету здійснюється шляхом створення аналогічної ідеальної чи матеріальної моделі (копії), яка потім досліджується.

В журналістиці, щоб оцінити перспективи того чи іншого інформаційного продукту спочатку робиться його пілотний проект (наприклад невеликим накладом друкується пробний номер газети), оцінюються його перспективи, за потреби вносяться корективи і приймається рішення про доцільність повноцінного виведення видання на ринок.

Класифікація - метод розподілення речей (явищ) за класами (родами), згідно зі схожістю між ними.

3. Біографічний і автобіографічний методи

Біографічний та автобіографічний методи журналісти запозичили із суміжних сфер пізнання: теорії літератури, етнографії, історії, соціології, психології.

Звернення до біографії як методу збору соціально значущої інформації являє собою насамперед відображення певних історичних змін в соціальному житті, оскільки біографія стає центральним соціальним виміром.

У центрі біографічного дослідження - з'ясування перебігу всього життя людини, її внутрішньої динаміки, її місця й ролі в соціумі, набуття соціального досвіду.

Для збору більш «панорамної» інформації про окрему особистість варто дотримуватися кількох важливих правил:

· «Історія життя» цієї людини порівнюється з історією суспільства в цілому, у якому індивід живе.

· Звертаючись до біографії конкретної особистості, журналісти мають прагнути охопити її в цілому, іншими словами показати певну динаміку як зовнішньої, так і внутрішнього життя людини.

· Доцільно провести аналіз та осмислити поведінку людини в тих чи тих ситуаціях, розкриваючи мотиви цієї поведінки та проаналізувати її світоглядні позиції тощо.

Актуальним є біографічний метод і в роботі журналіста, проте цей метод у ЗМІ застосовують, адаптуючи до його сфери професійних потреб.

Біографія в журналістиці - це не просто довідка, де міститься перелік дат і подій, це насамперед «біографія душі», відтворення почуттів людини. Для того, щоб у журналістському творі ожили люди та виникло відчуття ритму життя, необхідне поєднання ретельного аналізу та інтуїції, уяви й співтворчості в біографічній реконструкції.

У журналістикознавстві біографічний метод використовують для збирання свідчень, спостережень і спогадів очевидців історичних подій, сімейно-історичних документів (листів, щоденників, сімейних записів, фото тощо).

Біографічний метод застосовують і для дослідження тих соціальних прошарків чи процесів, які важкодоступні для безпосереднього вивчення: замкнені релігійні секти, ув'язнені (особливо засуджені до страти) тощо.

Досліджуючи такі феномени, можна звернутися до свідчень і розповідей членів відповідних соціальних груп (при цьому свідок може виступати інкогніто). Також біографічний метод застосовують, коли треба проаналізувати історію становлення окремої особистості, показати визначальні моменти професійного зростання людини тощо. Працюючи з історичними і біографічними документами, журналістові варто пам'ятати, що він має справу не з справжніми фактами, а лише з текстами, створеними людьми. Тому ці тексти можуть містити як реальні, так і вигадані події, оскільки люди, що їх створювали, залежали від різних обставин особистісного і соціокультурного характеру. Треба пам'ятати, що будь-який «літописець» суб'єктивно оцінює історичних персон чи якісь події. А, отже, ми маємо справу не з фактами, а з «вторинною» реальністю і не повинні інтерпретувати наведені в історичних текстах дані як адекватний опис реальних подій минулого. Дослідники, які звертаються до біографічного методу, найчастіше використовують біографічне інтерв'ю.

4. Види класифікації

а) природна; б) штучна

Класифікація в журналістиці, як і в інших сферах відображення дійсності, буває двох видів: природною і штучною.

Природна класифікація

Для того, щоб журналіст міг робити велику кількість тверджень про досліджувані предмети, що необхідно для їх ґрунтовної характеристики (без цього журналістика навряд чи може існувати), він повинен брати за основу класифікації перш за все такі ознаки, які називаються істотними, тобто що виражають сутність речей.

Природна класифікація ставить за мету розкривати справжні властивості речей і ґрунтується внаслідок цього на ознаках важливих та істотних.

Штучна класифікація

При штучній класифікації в основу її беруть які-небудь довільні, а деколи і неістотні ознаки.

5. Види спостереження

Метод спостереження - один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності у повсякденній практиці, а також у науці, мистецтві і, зрозуміло, журналістиці. На відміну від загального споглядання, метод спостереження передбачає певну мету. Спостереження - цілеспрямоване бачення, коли людина “не тільки бачить але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки дивиться, але й розглядає, вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується”.

Спостережливість - певною мірою вроджена здатність людини. Вона може бути більшою чи меншою. У незначної частини людей спостережливість стає органічним компонентом їх професійного таланту. Серед них такі творчі сфери діяльності, як наука, мистецтво і, зрозуміло, журналістика. У кожному із цих видів праці виробляються специфічні навики. Одна річ спостережливість фізика-експериментатора, інша - художника чи музиканта. Навіть у таких близьких за характером видах діяльності, як художня література і журналістика, вона багато в чому відмінна. Письменника насамперед приваблюють людські характери, неповторність долі, особливості психологічного стану, фарби і звуки. Журналіст же мусить вміти схопити соціальну сутність явища, він повинен запам'ятовувати і фіксувати цифри, прізвища, назви організацій і багато інших фактологічних моментів, до яких письменник може залишитись байдужим.

У творчій практиці прийнято розрізняти відкрите і приховане спостереження. У першому випадку люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. У практиці сучасної журналістики це найбільш поширений спосіб спостереження, регламентований в Україні законами “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та іншими документами.

Іноді виникають ситуації, особливо у виступах на так звані конфліктні теми, коли журналіст не повідомляє про свою присутність. Такий вид спостереження називають прихованим. Оскільки в існуючих законах про ЗМІ такий спосіб спостереження юридичне не передбачений, журналіст у такій ситуації повинен поводитись обережно і тактовно.

Журналістика знає такі типи спостережень, як відкрите і приховане, включене і невключене. Сутність їх полягає в тому, що журналіст (а часто до такого вдаються й письменники) стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умови праці, механізми здійснення фінансових чи бартерних операцій. Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане - відсутність такої обізнаності. Приховане спостереження дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійсним станом справ, гарантує неупереджене ставлення до нього членів колективу. Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації іззовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи.

Кожний тип спостереження має свої переваги в певних умовах. Для вивчення праці великого підприємства чи навчального закладу більш зручним буде відкрите невключене спостереження, яке дасть можливість журналістові скласти стереоскопічну картину діяльності установи. Якщо ж іде мова про вивчення прихованих механізмів руху товарів чи капіталу, з'ясування того, що є таємницею й приховується установою, найкраще використати метод прихованого, включеного спостереження.

Методом включеного спостереження (інші назви: "метод маски", "метод перевдягання", "метод зміни професії") широко користувалася радянська журналістика. Автор майбутнього нарису за направленням редакції або Спілки письменників (журналістів) вирушав у творче відрядження на підприємство вивчати робітничий клас і писати нариси про Героїв Соціалістичної

6. Використання даних спостереження в тексті

Метод спостереження - один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності і повсякденній практиці, а також у науці, мистецтві і, зрозуміло, журналістиці. На відміну від загального споглядання, метод спостереження передбачає певну мету. Спостереження - цілеспрямоване бачення, коли людина „не тільки бачить, але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки дивиться, але й розглядає, вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується”.

Спостережливість - певною мірою вроджена здатність людини. Вона може бути більшою або меншою. У незначної кількості людей спостережливість стає органічним компонентом їхнього професійного таланту. Серед них такі творчі сфери діяльності, як наука, мистецтво і, зрозуміло, журналістика. У кожного з цих видів праці набуваються специфічні навики. Одна річ спостережливість фізика-експерементатора, інша - художника чи музиканта. Навіть у таких близьких за характером видах діяльності, як художня література і журналістика, вона багато в чому відмінна. Письменника насамперед приваблюють людські характари, неповторність долі, осбливості психологічного стану, фарби і звуки. Журналіст же повинен вміти схопити соціальну сутність явища, запам'ятовувати і фіксувати цифри, прізвища, назви організацій і багато інших фактологічних моментів, до яких письменник може бути байдужим.

Журналіст як і художник, не знає, як, коли знадобиться йому те чи інше спостереженя. Вони закарбовуються у пам'яті, часто мимоволі, і за дивовижними законами асоціації виникають несподівано, переростають в образ, деталь, сюжетний хід, спонукаючи до дальших пошуків. І все ж журналістське спостереження прагматичніше, особливо коли пошук супроводжується відповідним задумом. Тоді вже автор не просто спостерігає, а шукає відповідну інформацію, фіксує факти, які знадобляться для реалізації саме цього задуму. Щось, звичайно, відійде на „про запас”.

Уміння бачити те, чого не можуть, не вміють побачити і сформулювати інші - неповторна грань літературного таланту. Вона дається від природи, але може вдосконалюватись, розвиватись. Вміння бачити - вміння мислити, тобто вміння на ссновіокремих частинок бачити щось цілісне, вгадувати хід і закономірності подій, робити своєрідні відкриття. Відомо, наприклад, що молодий тоді чеський журналіст Егон Ервіш Кіш (у 1913р.) на підставі спостережень зробив безпомилковий висновок про зраду й ув'язнення керівника австро -угорської контррозвідки Редля, який, як виявилось, був завербований російською контррозвідкою. У процесі спостереження беруть участь не тільки очі й вуха, але й аналітичний розум, життєвий практичний досвід.

Всесвітньовідомими стали книги видатного німецького письменника-документаліста Гюнтера Вольрафа, характерні скандальними викриттями. Він місяцями і навіть роками жив під чужими прізвищами, змінюючи навіть власну зовнішність. Кожна нова книга спричиняла відповідні судові процеси. Може, найбільший резонанс принесла йому документальна книга, у якій він зумів викрити змову португальського генерала Спіноли проти демократичного режиму.

Поширеним і типовим є відкрите спостереження, коли журналіст дивиться на персонажів майбутнього твору зі сторони, і вони знають, з ким мають справу. Зацікавленість журналіста, його професійні здібності, вміння налагодити контакт з людьми, зацікавити їх у подачі відповідної інформації дає, здебільшого, позитивні результати.

Цьому певною мірою сприяє застосуванню в журналістиці соціологічних, науково більш точних методів спостереження. Особливо під час перевірки достовірності зібраної інформації. Журналіст повинен пам'ятати про свої звички й уподобання. І дуже важливо, щоб він бачив у житті те, що є, а не те, що хочеться бачити, і по можливості нейтралізував дію вироблених установок. Важливо вміти контрполювати і перевіряти отримані дані. Особлива складність виникає тоді, коли авор збирає інформацію для критичного виступу. Сьогодні ситуація ускладнюється ще й тим, що ст.31 Закону „Про інформацію” передбачає: громадяни мають право „знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою вони використовуються”. Дізнавшись, що зібрана інформація може бути використана з критичною метою, „дослідні” приховуватимуть факти негативного характеру, компроментуючі матеріали, документи.

Кримінальний кодекс України не усуває, а певною мірою поглиблює суперечність між правом громадянина на недоторканість особистого життя і правом журналіста збирати потрібну інформацію. ЗМІ побачили у цьому спробу прихованої цензури через цивільно-правові відносини.

Дуже важливою є поведінка журналіста під час зустрічі з потенційними персонажами майбутніх виступів. Досвідчені репортери радять не відразу розкривати цілі прибуття на об'єкт, оскільки невигідні для чиновників документи можуть бути приховані. У журналістській практиці трапляються випадки, коли вже виявлені документи щезають або їх відповідним чином переробляють. Тому з таких документів негайно слід знімати копії або показувати надійним свідкам. Можливі випадки, коли за журналістом може бути встановлений своєрідний „нагляд”.

Однак є ситуації, коли у поцесі збору інформації, критичного матеріалу виправдовує себе система „понятих”, тобто третьої особи - знайомого, представника вищого керівництва тощо. Наявність свідка „психологічно впливає на співрозмовника, допомагає говорити йому правду, дає впевненість у тому, що його позиція не буде викривлена і феноменальним чином перешкоджає опісля відмовлятися від того, що він говорив”

В інших же випадках, особливо коли журналіст хоче вивідати якомога більше подробиць біографічного і побутового характеру, присутність третьої особи, а тим паче великої кількості людей шкідлива: співрозмовник почувається скованим. Одним словом, ніхто не може придумати рецептів на всі випадки життя, а тому потрібно виявляти винахідливість, швидко орієнтуватися в конкретній ситуації, пам'ятаючи, що від його поведінки, організованості, стриманості, спокійної настирливості, акуратності, скромності, дисциплінованості залежить якість зібраної інформації, а отже, і якість майбутнього виступу.

Ведучи розмову про спостереження, ми змушені торкатись і інших методів збору інформації, такі як робота з документами.

7. Вимоги до проведення класифікації

Класифікація припускає індукцію, тому що остання визначає ті загальні ознаки окремих предметів, які дають можливість відносити їх (предмети) в загальний клас.

1) Висновок, результатом якого є думка про клас явищ, повинен максимально опиратися на суттєві ознаки предметів, що класифікуються, і охоплювати максимально можливе (у конкретній ситуації творчого «журналістського акту») коло цих предметів.

2) Пункти схожості (ознаки предметів), що враховуються в якості основ, на які спираються класи предметів, були важливі в практичному сенсі.

3) Третя вимога полягає в тому, щоб класифікація давала можливість зробити найбільшу кількість тверджень; та класифікація буде якнайкращою, в якій предмети схожі один з одним в можливо більшій кількості ознак.

8. Відмінності бесіди від інтерв'ю та опитування

Бесіда, поряд з інтерв'ю, опитуванням, є важливим полілогічним методом отримання інформації. Бесіда досить широко використовувалася журналістами протягом багатьох років. Знавцеві журналістських жанрів добре відомі, наприклад,«Бесіди за« круглим столом », які багато років велися на сторінках (ще радянських) «Літературної газети», «Известий», інших видань. В даний час теж можна зустріти цей жанр в пресі.
Іноді метод бесіди ототожнюється з методом інтерв'ю. Однак це ототожнення необгрунтовано. Хоча у названих методів і є загальні риси. Насамперед - діалогічне початок (наявність двох осіб, які обмінюються інформацією). І в бесіді, і в інтерв'ю є обмін думками, репліками. Однак між ними існує дуже важлива відмінність. І полягає воно насамперед у тій ролі, яка відводиться журналісту-інтерв'юеру і журналісту-співрозмовнику, що робить істотний вплив на хід і результати інтерв'ю або бесіди. Якщо в ролі інтерв'юера журналіст може ставити тільки питання, а відповідає на них інтерв'юйований, то саме останній і формує основний зміст публікації, її характер (позитивний або критичний).

Журналіст-співрозмовник є рівноправним, поряд зі своїм партнером по комунікативному акту, творцем змісту майбутьнього тексту. Тому питально-відповідної формі обміну думками, властивій інтерв'ю, в бесіді відповідатиме обмін рівноправними, рівнозначними репліками, судженнями, роздумами. Коли журналіст бере інтерв'ю, то він може лише задати напрямок роздумам інтерв'юйованої особи. А те, чи буде реально зміст відповідей фактологічним, оцінним або якимсь іншим відображенням обговорюваного предмета, зумовлять головним чином відповіді інтерв'юйованого.

Як би не старався інтерв'юйований бути об'єктивним, він в будь-якому випадку буде розглядати предмет обговорення зі своєю позиції, з позиції наявних у нього знань, уявлень, стереотипів, установок. Тому він довільно або мимоволі буде вести мову про ті сторони предмета, які позитивно оцінює.

В бесіді беруть участь два рівноправні партнера (або декілька), що підвищує шанс об'єктивного висвітлення предмета розмови. Це відбувається в силу того, що журналіст (або інші учасники бесіди) можуть перебувати на своїх особливих позиціях, які будуть орієнтувати їх на висвітлення інших аспектів, інших якостей, достоїнств, недоліків, зав'язків обговорюваного предмета.

Таким чином, на відміну від неминуче одностороннього моніторного освітлення предмета обговорення в інтерв'ю, в бесіді буде проявлено багатостороннє, поліфонічне бачення предмета обговорення, що, безсумнівно, підвищує об'єктивність його освітлення.

9. Документи: їх використання в тексті

Вивчення документів і джерел - важливий етап роботи журналіста над складними, не репортерськими, а аналітичними матеріалами. Як відомо, однією з найважливіших ознак журналістики як масово-інформаційної діяльності є документалізм. Якщо спостереження (так само, як і інтерв'ю) постачає журналістові суб'єктивні знання, то документи, навпаки, дають точну, об'єктивну інформацію. За виключенням, звичайно ж, тих випадків, коли це псевдодокумен-ти, тобто спеціально, на організаційному рівні, створені для дезінформації.

Під документом сьогодні розуміється усякий матеріальний носій, який створений людиною для закріплення будь-яким способом соціальної інформації з метою передавання її в просторі й часі.

Матеріальними носіями інформації сьогодні є папір, магнітофонна стрічка, кіноплівка, фотографія, електронний накопичувач інформації тощо. З цього погляду джерела - це різновиди документів, а саме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо- та відеозаписи розмов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовими матеріалами, на основі яких створюються журналістські (а також наукові) твори. С. Г. Корконосенко у своєму підручнику "Основи журналістики" послався на висловлювання колишнього собкора "Комсомольської правди", який, зупинившись на збиранні інформації, писав: "Цікавими є книги обліку та інші документи... аж до журналу телефонограм".

Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з певної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періодики, бувати в бібліотеках, знати правила бібліографічного пошуку, звертатися до необхідних джерел у разі потреби. Без роботи з книжкою, журналом, газетою не мислимий сучасний журналіст. Книга, газета, журнал - ось найважливіші джерела оперативної і фундаментальної інформації. З ними в першу чергу повинен працювати співробітник мас-медіа.

Головна засада при роботі журналіста з документами й джерелами - неупередженість. Він не повинен шукати в них підтвердження наперед придуманої концепції, а, навпаки, концепцію будувати на документально підтверджених фактах. Бувають випадки, коли вже після завершення формування концепції виявляється новий факт, що цю концепцію руйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а переглядові й уточненню сама вже готова концепція.

У спеціальному дослідженні сформульовані такі правила роботи з документами:

· Переконайтеся в тому, що документ створений компетентною (за службовим становищем) або спеціально уповноваженою для цієї мети особою;

· обстановка, у якій створювався документ, не вплинула на його зміст;

· у ньому не спотворені прізвища службових осіб; зміст документа відповідає відбиткові печатки та кутового штампу;

· документ підписаний уповноваженою для цієї мети особою.

Майстерність журналіста вимірюється, окрім інших чинників, ще й тим, наскільки глибоко він може осмислити джерельну базу майбутнього твору, скористатися нею, дати в самому тексті необхідні посилання на документи, які стануть вагомим аргументом і переконають читача в правильності позиції автора.

Нарешті, є такі сфери журналістики, де знання документів і джерел є обов'язковим, домінує в матеріалі. Такими є, наприклад, виступи на історичні теми, кримінальна хроніка т. д.

Розпочинаючи роботу над будь-яким матеріалом для ЗМІ, журналіст зобов'язаний поцікавитися, чи є з даної теми якісь документи і джерела. У багатьох випадках ознайомлення з ними складає початковий етап осмислення теми. Так буває, коли йдеться про вивчення певного промислового об'єкта, будівництва, розгляд скарги.

Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи читачів. Традиційною є думка, що в сучасному світі сталося відчутне збідніння епістолярної творчості в цілому. Ця форма індивідуальної, міжособистісної комунікації, яка впродовж тривалого часу історії залишалася єдиним засобом зв'язку між людьми в просторі, мовляв, сьогодні витіснена телефоном, електронними засобами зв'язку. У "старі добрі часи" Микола Гоголь писав Олександру Пушкіну на інший кінець С.-Петербурга: "Якби ви знали, як я шкодував, що застав замість вас одну записку вашу на моєму столі. Хвилиною б мені повернутися раніше, і я б побачив вас ще в себе". Тепер такий лист просто неможливий - усе це особа скаже іншій по телефону, а друг не стане наносити візит, не переконавшись за допомогою все того ж телефону, що господар вдома. Якось Павло Загребельний сказав: "Дев'ятнадцяте століття - в листах, як двадцяте - у телефонах". Отже, для скорочення кількості листів у редакції існують об'єктивні причини.

Незважаючи на це, періодичні видання продовжують отримувати листи. Головний редактор "Комсомольської правди" В. Н. Сунгоркін відзначив у спеціальному інтерв'ю: "У нас велика пошта. Біля 30 тисяч листів щотижня, до ста тисяч щомісяця, і це не враховуючи відзивів на публікації на нашому сайті в Інтернеті". Сама Людмила Васильєва, з передмови до книжки якої взяте наведене висловлювання, так само відзначає величезну важливість редакційного епістолярію: "Але листи, - вигукує вона, - це захоплюючий інформаційний Клондайк!". Далі, однак, вона зводить усе розмаїття листів до одного їх жанру: "крику про допомогу". І навіть пропонує резюме: "Якщо листа до редакції написали, значить, автора "дістали"".

Навряд чи ситуація з листами в сучасній журналістиці може бути так просто пояснена. Тридцять тисяч листів щотижня не можуть бути настільки одноманітними. Думається, джерело листів при вагомих причинах їх усунення з інформаційного поля в іншому. У сучасному світі триває відчуження людини від своєї сутності. Сучасна людина самотня й часто розгублена перед світом абсурду. Вона шукає тепла й співучасті, часто просто однодумців, тих, хто думає й почуває так, як вона, і така ж самотня, як і вона. Ось головна причина, чому редакційна пошта не вичерпається ніколи. У молодіжній газеті "Артмозаїка" (Харків) зі щотижневим накладом 334 тисячі примірників багато років уперто продовжує існувати рубрика "Самописка". У кожному числі газети подається дві сторінки листів. Проблематика їх найрізноманітніша, така, що не піддається узагальненню. Але от мотиви - самовиразитися, розповісти про свій життєвий досвід і його уроки, довірити паперові те, що не розкажеш публічно усно - це відстежується чітко. А тому логічно припустити, що в основі епістолярної творчості лежать причини психологічні, і редакційна пошта буде існувати завжди. Отже, з нею слід уміти працювати.

10. Економічний аналіз у журналістських творах

Предметом загальноекономічного аналізу в ЗМІ є вся економіка, її окремі сфери, господарства окремих країн або регіонів, галузі, види бізнесу тощо. Загальноекономічний аналіз допомагає вирішувати такі соціальні завдання:

· формування ринкової свідомості;

· пропаганда цивілізованого підприємництва;

· соціальна орієнтованість бізнесу;

· збалансованість економічних інтересів різних суспільних груп.

Дані економічних досліджень активно використовують не тільки в спеціалізованій (діловій) пресі, а й в універсальних виданнях. Статистичні відомості є вагомим аргументом для виступів журналістів.

Одним із різновидів економічного аналізу є фінансовий аналіз, що передбачає з'ясування джерел надходження грошових засобів і шляхів їх витрат (наприклад, кошти, витрачені кандидами на посаду Президента України в ході виборів). Фінансовий аналіз пов'язаний із труднощами, зумовленими насамперед браком достовірної фінансової інформації (так, банки відмовляються надавати які-небудь відомості про себе, прес-служби публікують однобічну інфомацію).

У фінансовому аналізі цифри та статистичні дані виступають у якості суттєвих аргументів. Публікації, що містять фінансовий аналіз насамперед адресовані діловій аудиторії. Тому журналіст повинен усвідомлювати, що фінансовий аналіз - це насамперед частина економічного аналізу життя суспільства.

Фінансовий аналіз - трудомісткий процес, що вимагає достатню кількість достовірної фінансової інформації. (Часто фінустанови не надають повної й достовірної інформації про свою діяльність).

Виробничо-технічний аналіз. Метою виробничо-технічного аналізу є з'ясувати, яким чином наявність техніки, обладнання здатна забезпечити виконання виробничого завдання; чи відповідає технічна база стандартним вимогам.

Мета, крім того, може полягати у вивченні організації праці виробничого колективу, дотримання правил техніки безпеки та зіставлення з якісними результатами роботи підприємства. Неодмінна умова таких публікацій - оперування експертними висновками та прогнозами.

Журналіст, який володіє необхідною сумою знань, інколи може здійснити такий аналіз, однак у пресі переважно використовують тільки фрагменти виробничо-технічного аналізу роботи певних підприємств. Найбільш повно цей аналіз може бути представлений у у виробного-технічних виданнях - газетах, журналах, бюлетенях.

Комерційний аналіз. Аналізуючи комерційну діяльність підприємства, журналіст повинен з'ясувати кредитну історію підприємства (дата створення, імена засновників, форма власності, юридичний статус тощо); рівень рентабельності. Іншими словами журналіст має представити цілісну картину комерційної діяльності підприємства.

Отже, журналістові недостатньо досконало вивчити основи економіки, ринкових відносин, а й повинен володіти економічними знаннями й аналітичним мисленням, щоб вільно орієнтуватися в тонкощах соціально-економічних сучасних процесів у державі.

Елементи економічного аналізу використовують і в офіційних виданнях, регіональних та місцевих, однак найчастіше у спеціалізованих економічних тижневиках.

11. Ефективність порівняння

Існує низка необхідних умов логічного порівняння, суворе дотримання яких може привести до бажаного результату. Найбільш важливі умови логічного порівняння такі:

1) Порівнювати треба тільки однорідні поняття, предмети, явища об'єктивної дійсності.

2) Порівнювати предмети, явища, поняття треба тільки за такими ознаками, які мають важливе, істотне значення при визначенні особливостей феноменів, що зіставляються.

12. Застосування свідчень, їхні види та можливості

Свідченням може бути факт, річ, обставина, що підтверджують що-небудь. Також, це може бути повідомлення про щось, підтвердження чого-небудь очевидцем або обізнаною у певній справі людиною.

Попри цінність кожного свідчення, варто докладати зусиль до розширення кількості учасників і очевидців, що можуть подавати факти щодо конкретної події. Чим більше людей підтверджують певний факт -- тим вищою є достовірність цього факту. Але при цьому не слід ігнорувати свідчення окремих людей, які суперечать всім іншим свідченням. У таких випадках так і слід подавати ці різні версії одного й того ж факту, з обов'язковим посиланням на тих, хто ці факти повідомляв журналісту.

14. Зміст і форма - основні елементи журналістського твору

Зміст журналістського твору має щонайменше два складники:

1) предмет відображення і

2) оцінка відображеного.

Наявність цих двох частин відбиває співвідношення у творі двох типів інформації: зовнішньої, що надходить зі світу (програма обєкта), і внутрішньої, що виробляється самим автором на підставі його спостережень над дійсністю (програма субєкта).

Предмет відображення - це подієво-фактичні й тематичні реалії твору; це саме описуване явище, подія як цілісність, факт чи система фактів, відбитих у матеріалі, це сюжет і конфлікт реальної дійсності, які автор зобовязаний відтворити адекватно й достовірно.

Оцінка відображуваного - це проблематичний, ідейно-концептуальний рівень твору, це магістральна проблема та її відгалуження, постановочне питання й множинність різнопланових його поворотів, це погляд автора на предмет, аргументи й докази на користь його соціальної позиції, його принципова концепція, яка може зводитися до керівних директив, висновків, прагматичних рекомендацій, але може містити в собі загально філософські роздуми, етичні ідеї.»

Співвідношення предмета й оцінки істотно коливається, можливим є навіть витіснення предмета оцінкою чи навпаки. Це залежить від обраного жанру та поставленої мети. В інформаційній замітці на 10-20 рядків, завдання якої повідомити про факт чи подію, не передбачає висвітлення авторської оцінки відображуваного. Тут матиме місце лише констатація факту, - і все. Предмет відображення цілком витіснить оцінку. У жанрі репортажу, який передбачає про подію побачену очевидцем, уже знайдеться місце й для оцінки, яка не буде грати переважаючої ролі. У жанрі статті міститиметься великий за обсягом фактичний матеріал, який «вимагатиме» авторського упорядкування, узагальнення, пояснення, а відтак предмет і оцінка в ній врівноважаться. У рецензії оцінка художнього твору власне передбачається жанровими вимогами, отже, її питома вага зросте, а предмет займе місце причини, збудника цієї оцінки. І нарешті, в жанрі есе погляди журналіста пануватимуть, а факти будуть скорятися ілюстративній меті. Предмет тут зовсім поступиться місце оцінці. Тобто можна зробити висновок, що співвідношення оцінки й предмета плавно коливається від інформаційних до художньо-публіцистичних жанрів. Чим фактичніший матеріал, тим більше місце в ньому займатиме предмет, і чим ближче журналістський матеріал наближається до художньої літератури, тим яскравіше проявлятиметься оцінка відображуваного.

16. Індукція та дедукція як методи журналістського дослідження

Розрізняють індуктивне і логічне узагальнення.

Індукція та дедукція як методи журналістського дослідження.

Індукція у перекладі з латинської мови означає наведення, введення. За цим методом наукового пізнання думка дослідника від одиничного йде до загального; з дослідження окремих елементів певного класу предметів робиться загальний висновок про знання всього класу.

Якщо загальний висновок про клас предметів робиться на підставі вивчення всіх предметів цього класу - це повна індукція, яка дає достовірні висновки.

Дедукція у перекладі з латинської мови означає виведення і представляє собою розумовий процес, в якому мислення йде від загального до конкретного, а знання про предмет з певного класу виводяться зі знань загальних властивостей усього класу.

Дедукція була вперше описана у працях давньогрецьких філософів, таких як Арістотель.

Дедуктивний, (рос. дедуктивный, англ. deductive, нім. deduktiv) -- заснований на дедукції; дедуктивний метод -- спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів).

У журналістикознавсті, як і в інших науках метод дедукції часто використовується з метою поглибити, перевірити, підтвердити або спростувати раніше отримані знання.

17. Інтерв'ю як метод збору інформації

Інтерв'ю. Це головний метод збирання інформації в журналістиці, сутність якого полягає в здобутті новин і повідомлень шляхом усного спілкування суб'єкта (журналіста) з об'єктомньюзмейкером (політичним діячем, науковцем, митцем чи просто цікавим співрозмовником). Вважається, що цей метод дає від 80 до 90 відсотків потрібної журналістові інформації. Зрозуміло, що метод інтерв'ю слід відрізняти від журналістського жанру під такою ж назвою, сутність якого полягає в драматургічній (діалогічній) побудові матеріалу за формою: запитання - відповідь. Жанр інтерв'ю не відіграє такої вагомої ролі в журналістиці, як метод, хоча його питома вага на шпальтах сучасних газет зростає.

З певною метафоричністю, можна сказати, що праця журналіста - це вічне інтерв'ю, а сам журналіст мусить бути гарним комунікатором. Його діяльність складається з розмов з людьми і описування почутого. Причому до проблем творчості й майстерності журналіста входить не лише безпосереднє створення тексту, але (й передусім) мистецтво збирати матеріал для нього. Журналістика - це мистецтво спілкування, а з розвитком аудіовізуальних медіа - також і мистецтво публічного спілкування перед мікрофоном чи телекамерою.

18. Історичний метод, його різновиди

У журналістиці часто вдаються до групи історичних методів, що дають змогу виявляти історичні факти і відтворювати на їхній основі (звісно, уявно) історичний проес, розкривати логіку руху цього процесу. Методи історії передбачають вивчення розвитку об'єктів дослідження в хронологічній послідовності.

Історичні методи дають змогу виявити приховані пласти інформації, зв'язок між смисловими висловами, термінами. Найчастіше ці методи використовують, коли вивчають матеріали ЗМІ з певної тематики. Актуальною в цьому аспекті є проблема великого обсягу джерельної бази, а також при цьому важливо враховувати й певну долю суб'єктивізму. Уникнути цього можна, якщо сфокусуватися на дослідженні одиничних, проте унікальних історичних джерел.

«Методи історичної реконструкції подій» поділяють на: методи повної та часткової історичної реконструкції.

Загалом історичні методи дають змогу не тільки реконструювати очевидні структурні смисли, а й допомагають відновлювати їхню метаструктуру, а також ураховувати великі масиви історичних, культурних, психологічних, соціальних та інших даних.

Окремі науковці, зокрема В. В. Різун та Т. В. Скотникова серед різновидів історичного методу виокремлюють також «порівняльно-історичний метод» та «метод архівного дослідження».

· «Порівняльно-історичний метод» (крос-культурний аналіз або компаративний метод) - це коли шляхом порівняння виявляють загальне й особливе в історичних явищах, а також причини цих подібностей і розходжень; виявляють та зіставляють рівні розвитку досліджуваного об'єкта; зміни, що відбулися; визначають тенденції розвитку.

· Архівне дослідження передбачає дослідження існуючих історичних свідчень і документів, створених чи збережених іншими особами чи організаціями.

Отже, узагальнивши всі підходи науковців можемо вказати на такі найбільш поширені методи історії, які застосовують у своїй діяльності журналісти, а саме: «метод повної історичної реконструкції», «метод часткової історичної реконструкції», «порівняльно-історичний метод» та «метод архівного дослідження» тощо.

19. Класифікація - метод розподілення речей (явищ) за класами (родами), згідно зі схожістю між ними

Логіка визначає класифікацію як метод розподілу речей (явищ) за класами, згідно зі схожістю між ними.

Класифікація переслідує завдання - розподілити явища в такому порядку, який найбільш корисний для пригадування речей і для визначення їх властивостей.

Класифікація неминуче супроводжується утворенням таких феноменів, як номенклатура і термінологія.

Приклад: номенклатура кінофільмів

Номенклатура як похідне класифікації може бути визначена як збір назв всіх родів (класів), що об'єднують всілякі явища, предмети, речовини (наприклад, книги, мінерали, рослини, тварин, риб, комах і так далі).

Журналіст, знаючи номенклатуру, що існує в тій сфері діяльності, висвітленням якої він займається, завжди може знайти клас, до якого треба віднести явище, що цікавить його в даний момент.

Під термінологією розуміють сукупність назв або термінів, які дозволяють відрізняти ті або інші властивості або частини індивідуальних предметів.

Відмінність між номенклатурою і термінологією така: номенклатура позначає рід явищ (можна, наприклад, говорити про рід квітів «троянда», маючи на увазі різні види троянд). Терміни ж дають нам можливість описувати індивідуальні предмети (це ми робимо, кажучи про «троянду» і маючи на увазі конкретну троянду).

22. Майстерність асоціації в журналістиці

Асоціація - це поняття походить від латинського «associato» (з'єднання). Сучасна наука визначає асоціацію як «зв'язок, що виникає за певних умов між двома або більше психічними утвореннями (відчуттями, руховими актами, сприйняттями, уявленнями, ідеями і тп.)».

Термін «асоціація» вперше ввів в обіг в роботі «Досвід про людський розум» (1698 р.) відомий англійський філософ-просвітитель Джон Локк.

Загальна значущість будь-якої асоціації в журналістиці полягає в тому, що вона дозволяє актуалізувати вже наявне знання заради досягнення тієї або іншої творчої мети, яку ставить перед собою автор виступу.

Асоціація є зв'язком якихось явищ і в цьому сенсі вона неминуче виникає в ході аналогії, і в ході порівняння.

Асоціація може слугувати способом, що допомагає пояснити якесь складне явище (може давати «ілюстративний», «наочний матеріал»).

Асоціації можуть бути розділені на групи за різними основами. Так, за ступенем об'єктивності існування, фундаментальності зв'язку явищ, що відбиваються в конкретній асоціації, її можна віднести або (умовно кажучи) до сутнісної (закономірної), або - до поверхневої (довільною).

Наступною основою може бути відмінність змісту явищ, між якими встановлюється зв'язок. На цій основі розрізняють: асоціація за суміжністю, асоціація за подібністю, асоціація за контрастом.

Професійна майстерність виступає фундаментом цілеспрямованості автора, його уміння зосередитися на пошуку необхідного розв'язання творчого завдання.

Різні автори здатні по-різному надати «розкутості» своєму творчому мисленню, спрямувати себе на оригінальне вирішення головного завдання. Тому можливі різні варіанти прояву асоціативності в характері створюваних ними творів.

23. Масове інтерв'ювання

Масове інтерв'ю -- інтерв'ю, у якому беруть участь від сотні до тисяч респондентів. В основному використовується в соціології. Масові інтерв'ю призначені для дослідження масових явищ; громадської думки, настроїв, соціальної напруженості тощо. Е.Ноель визначає такий вид інтерв'ю як „усне стандартизоване опитування людей, відібраних за статистичною ознакою", заздалегідь запрограмоване до деталей опитування „за схемою", хоча для самих опитуваних воно може сприйматися як „жива, приватна і досить невимушена в силу анонімності бесіда". Масове інтерв'ю максимально формалізоване. Стандартизація стосується не тільки послідовності і формулювання запитань, але й можливих варіантів відповідей.

Велике значення для проведення усного опитування має вміння фіксувати інформацію. Одним із вирішальних чинників, який дає можливість досліднику глибше зрозуміти опитуваного, є дослівна фіксація відповідей. При цьому використання магнітофона небажане, оскільки це сковує дії респондента і позначається на щирості його відповідей.

24. Метод абстрагування в журналістиці

Абстрагування (від лат. abstractio -- віддалення) -- метод наукового пізнання, що полягає в мисленому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета. За його допомогою формується ідеальний образ реальності.

В сучасній науці розрізняють абстракції таких видів:

1) абстракція ототожнення (створення понять способом з'єднання кількох предметів в один клас без урахування їхніх несуттєвих відмінностей);

2) ізолююча абстракція (виділення властивостей і відношень з позначенням їх «іменами», які надають абстракціям статус самостійних предметів);

3) абстракція конструктивації (спрощення реальних об'єктів і відкриття на їхній основі певних законів, що дає можливість у першому наближенні зрозуміти їхню сутність);

4) абстракція актуальної нескінченності (відвернення від незавершеності процесу виникнення нескінченної множини);

5) абстракція потенційної здійсненності (перехід від реальних меж людських можливостей до потенційних).

Ідеалізація - мислене конструювання понять про предмети чи явища, які не існують в реальному світі, але мають свої праобрази в існуючих речах.

25. Метод анкетування

Анкетування-це метод отримання тих самих даних, але за допомогою спеціальних анкет, які оформлюються письмово. Такі анкети можуть бути закритими і відкритими. Закриті пропонують вибрати наявний варіант відповіді, зазначений в анкеті, а відкриті дають змогу вільного формування відповіді. Для створення опитування дуже важлива грамотність-найголовніше для отримання точних результатів. Не завадить також консультація із соціологом по цьому питанню, особливо якщо предмет вивчення потребує від автора анкети особливих знань. Такі опитування мають величезні можливості, наприклад-свобода, адже при правильній постановці відповідь можна отримати майже на будь-яке запитання. Але це також дуже суб'єктивне джерело інформації, адже кожна людина особлива і має свої індивідуальні погляди на ту чи іншу сторону життя. Також, окрім письмових та усних опитувань існує такий спосіб, як телефонне опитування. Цей спосіб став особливо популярним в останні роки. Від людини, яка проводить опитування телефоном, потребується максимум коректності і так та, грамотності, досконалості у володінні темою опитування, адже його головне завдання-отримати довіру і увагу співрозмовника.

26. Метод історичної реконструкції

У журналістиці часто вдаються до групи історичних методів, що дають змогу виявляти історичні факти і відтворювати на їхній основі (звісно, уявно) історичний проес, розкривати логіку руху цього процесу. Методи історії передбачають вивчення розвитку об'єктів дослідження в хронологічній послідовності.

Історичні методи дають змогу виявити приховані пласти інформації, зв'язок між смисловими висловами, термінами. Найчастіше ці методи використовують, коли вивчають матеріали ЗМІ з певної тематики. Актуальною в цьому аспекті є проблема великого обсягу джерельної бази, а також при цьому важливо враховувати й певну долю суб'єктивізму. Уникнути цього можна, якщо сфокусуватися на дослідженні одиничних, проте унікальних історичних джерел.

«Методи історичної реконструкції подій» поділяють на: методи повної та часткової історичної реконструкції.

«Метод повної історичної реконструкції» передбачає аналіз соціальної історії як динамічного процесу, історичний опис епохи в цілому. Історичні факти мають базуватися на банку офіційних даних, ураховувати усталені версії стосовно предмета дослідження (наприклад, вивчення політичної культури крізь призму відносин між владою та церквою тощо).

«Метод часткової історичної реконструкції» передбачає опис лише окремих процесів, що їх варто розглядати в тісній взаємодії з відповідними соціально-політичними процесами. Цей метод є більш адекватним, аніж історичний опис епохи загалом. Крім того, усі гіпотези, що виникають у ході дослідження вимагають перевірки теорією, емпірикою та, як це не прозаїчно звучить - часом.

27. Метод практичного експерименту: зміст і функції

У журналістиці організатором експерименту виступають, як правило, самі журналісти (хоча бувають випадки, коли вони беруть участь у експерименті, проведеному іншими людьми.

Метод експерименту в журналістиці досить популярний. Журналісти, які прагнуть бути поміченими аудиторією, часто не мають наміру чекати, коли складеться якась нетривіальна ситуація, відбудеться цікава подія. Перевірити якусь думку,припущення, твердження і тим самим усунути можливу неясність - основна мета експерименту. Журналістський експеримент може проводитися з приводу. Наприклад, для того щоб зясувати, наскільки надійно трамвайне сполучення в місті, як обслуговують покупців у магазині, як здають вступні іспити до вузу і ін.

Як правило, експерименти в журналістиці застосовують для того, щоб оголити, якісь приховані взаємозв'язку явищ, продемонстрували неафішовані відносини, що існують між людьми, і т.д. Тобто автор експерименту може ставити перед собою завдання: виявити причинно-наслідкові відносини, пояснити якісь типові явища, оцінити актуальну ситуацію, показавши її зсередини.

28. Метод прогнозування. Типи прогнозів

Метод прогнозування передбачає, що до явищ майбутнього можна застосовувати імовірнісний підхід з врахуванням певної кількості можливих варіантів.

Основними типами прогнозів є пошукові і нормативні прогнози.

У пошукових прогнозах розвиток явищ прогнозується за допомогою умовного продовження в майбутнє нинішніх і минулих тенденцій; тобто прогнозується, що буде, якщо явища розвиватимуться надалі таким же чином, як це вони робили донині.

Нормативні прогнози мають на меті спрогнозувати розвиток явищ за бажаним для дослідника сценарієм.

29. Метод узагальнення та його види

Метод узагальнення представляє собою уявний перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального.

Узагальнення об'єднує предмети і явища за подібними властивостями чи зв'язками в однорідні роди групи і класи, шукає спільне у різноманітному, виділяє закономірне у випадковому.

30. Методи наукового пізнання. Класифікація методів

Насамперед потрібно виокремити методи духовної (ідеальної, теоретичної) і матеріальної діяльності. Водночас методи можна класифікувати відповідно до філософських категорій на одиничні, особливі й загальні; за сферою і масштабами застосування -- на одиничні, специфічні, загальні та всезагальні (універсальні).

Залежно від ролі й місця в процесі наукового пізнання методи поділяють на формальні й змістові, емпіричні й теоретичні, методи дослідження й викладання тощо. Вирізняють ще й якісні та кількісні методи, методи безпосереднього й опосередкованого пізнання, оригінальні й довільні тощо.

Методи наукового пізнання за ступенем загальності й сферою діяльності можна поділити на кілька основних груп:

1. Філософські методи

2. Загальнонаукові методи (підходи) дослідження

3. Методи міждисциплінарного дослідження

4. Методи спеціальних наук

31. Методика перевірки достовірності фактів

Появі будь-якої, навіть найелементарнішої журналістської інформації, передує напружена попередня робота думки.

...