Методи дослідження в журналістиці

Телеграфний стиль. Жодних емоцій, епітетів, оцінок. Тільки факт.

Газети орієнтуються не так на подієву, як на смислову інформацію, тобто на висловлену кимось думку.

У практиці західної журналістики змішування новини і коментаря не тільки не заохочується, але й вважається небажаним, а то й недопустимим.

Журналіст повинен розуміти головні причини спотворення і деформації повідомлень на фактологічному рівні, коли автор вдасться до всіх трьох методів збору і вивчення інформації: спостереження, вивчення документів та інтерв'ю.

Журналістська практика знає немало випадків ненавмисного перекручення, спотворення фактів. Умовно причини таких помилок можна звести до декількох груп:

а) неуважність, незосередженість журналіста.

б) технічні неточності.

в) некомпетентність, невміння розібратись у складних речах

г) ненадійність джерела інформації

д) помилки "логічного мислення".

е) надмір суб'єктивізму, невміння і небажання відділити факт від коментаря

Кожен журналіст у процесі практичної роботи застосовує індивідуальні засоби уникнення фактологічних помилок, та все ж якісь загальні методичні принципи можна сформулювати. Насамперед це максимум уважності й акуратності як у сприйманні, так і у фіксації інформації.

Вміння вникнути, розібратись, зрозуміти, про що йдеться. Тут важлива як відповідна довідкова інформація, так і поради старших колег, фахівців.

Журналіст, особливо початкуючий, не повинен соромитись незнання. Значно гірше, коли така сором'язливість призведе до фактичних помилок.

Окремо слід звернути увагу на перевірку, особисту чи за допомогою інших людей, перебігу, перипетій подій, а не сподіватись на те, що саме так мало би бути.

Мати надійне джерело, а точніше джерела інформації - значить уникати прикрих помилок.

Вміння користуватись інформацією з різних, особливо незалежних джерел

32. Методика проведення інтерв'ю

Інтерв'ю - у науці визначається як «бесіда журналіста з одним або кількома особами з яких-небудь актуальних питань ».Характерна риса даного методу полягає в тому, що він не тільки дозволяє отримати дані про ті явища, які журналіст спостерігати не міг, але і дозволяє по ходу застосування добувати все нові і новіші факти, деталі, подробиці.

Методика проведення інтерв'ю:

1.Підготовка до інтерв'ю: а) визначити головну мету інтерв'ю; б) визначити конкретного співрозмовника і попередньо договориться з ним про час і місце зустрічі; в) запам'ятати (і записати в блокноті) прізвище, по батькові…; г) дізнатися якомога більше про співрозмовника; д) обов'язково скласти питання; ж) напередодні зустрічі зателефонувати і нагадати про інтерв'ю

2. Початок інтерв'ю: Інтерв'ю починається з встановлення довірливого контакту зі співрозмовником; слід дати привід співрозмовнику поговорити про самого себе, що розрядить ситуацію. Власне інтерв'ю слід починати з одного-двох питань, на які журналіст сам знатиме відповідь. Це необхідно для того, щоб визначити, наскільки варто довіряти співрозмовнику. Приступаючи до інтерв'ю, не забувайте, що успіх його залежить і від вашої манери говорити і триматися, від тональності.

3. Хід інтерв'ю: Головне завдання при проведенні інтерв'ю - таке формулювання питань, яка дозволить отримати від співрозмовника не відмовку, а відповідь по суті.

4. Завершення інтерв'ю: Досвідчений журналіст завжди завершує інтерв'ю вчасно. Закінчивши запис відповідей, треба подякувати співрозмовникові і попросити дозволу в разі необхідності ще зв'язатися з ним для уточнення якихось положень публікації. Слід також пообіцяти йому вислати номер газети, журналу з публікацією

33. Мистецтво методу переконання у роботі журналіста

В науці, практиці й побуті термін “переконання” (російський аналог - убеждение) використовується у його двох значеннях, а саме, як:

а) система поглядів, уявлень, яких дотримуються, з якими погоджуються, які ототожнюються із собою, оскільки вважаються продуктом власної діяльності, які мають під собою певну аргументацію і можуть бути логічно доведені;

б) певний спосіб впливу, який передбачає аргументоване і логічно витримане доведення істинності того чи іншого положення, думки, оцінки.

Існують інші, наприклад, ідейні переконання, з якими людина не народжується, які в ній не запотенційовані від самого початку. Вони формуються людиною в процесі її активної взаємодії зі світом, іншими людьми і в діалозі із самим собою.

Щоб переконати людину, суб'єкт переконуючого впливу повинен прагнути змінити (або зміцнити) саме переконання об'єкта свого впливу, а не примушувати його діяти чи поводитись певним чином.

Переконуючий вплив можна вважати ефективним, якщо людина, на яку він був спрямований, привласнює і може протягом відносно тривалого часу утримувати його зміст, якщо прагне того і в такій мірі, що і в якій мірі їй пропонує суб'єкт впливу, виявляє здатність самостійно відтворювати логіку аргументування, внутрішню готовність та спроможність відстоювати і активно поширювати серед інших привласнений зміст.

Механізм переконання ґрунтується, з одного боку, на доказовості (переконливості), тобто на аргументах, що підтверджують істинність і значущість для реципієнта того, що йому пропонують, а з іншого - на самостійному, свідомому, критичному ставленні того, кого переконують, до того, що йому пропонується прийняти.

34. Науковий і художній факт

Крім емпіричних, статистичних фактів, дехто з дослідників виділяє також науковий і художнійфакти. У першому випадку мають на увазі факти науково вивчені, осмислені за науковою методикою. У другому - йдеться про художні узагальнення (картини, типові характери). Художній факт, якщо користуватись цим терміном, - результат вивчення митцем великої кількості одиничних фактів, втілених в узагальненому образі.

35. Нормативна інформація, види та обґрунтованість норм

У будь-якій сфері діяльності людини є свої норми, що регулюють її. Загальна сукупність їх величезна. І вона постійно міняється: зникають старі норми, виникають нові. Дуже часто пізнати суть норм і зміни, що відбуваються з ними, людям допомагають ЗМІ.

Тому нормативна інформації, як і інші її тіпи- найважливіша складова частина журналістських публікацій. Враховувати її своєрідність - завдання будь-якого автора.

Що таке норма?

Поняття «норма» походить від латинського слова «norma», що означає: «керівний початок, правило, зразок» 1 ". Крім того, під нормою іноді розуміється середня величина, що характеризує яку-небудь сукупність випадкових подій, явищ. Щоб при аналізі інформаційного змісту журналістського тексту відрізнити нормативні судження від фактологічних та оціночних, потрібно мати на увазі наступне.

Як вже говорилося вище, факт завжди можна впізнати, відповідаючи на запитання: «що сталося?», «де відбулося?»,«Коли відбулося?» (Іноді до них додаються і питання: «чому сталося? »,« як сталося? »,« навіщо сталося? »).

Норми являють собою вимоги, адресовані соціальним групам, окремим особистостям. У кожному суспільстві виробляється система обов'язків, прав і свобод особистості, що закріплюються перш всього в конституційно - правових установленнях, в моральних коДекс.

Види норм. Норми, створені людьми і регулюючі їх діяльність різноманітні. Вони можуть бути віднесені до тих чи інших типів, в залежності від підстав класифікації (скажімо, політичним, економічним, моральним, правовим, технічним, медичним і т.д.). У той же час всі їх можна розбити на дві великі групи.

1. Соціальні норми. Соціальні норми являють собою зразки дій, правила поведінки, що сприяють впорядкованості, регулярності взаимодії соціальних груп чи окремих індивідів. Вони можуть бути універсальними, що відносяться в рівній мірі до кожної особистості в даному суспільстві, і приватними ~ адресованими окремим индивідам, виконуючим певну соціальну роль у суспільстві або мають деякі привілеї. Межі дії норм зумовлюються тими межами, в яких існує соціальна група.

Соціальні норми поділяються за статусом, імперативності, способу фіксації (формальні і неформальні, усні і письмові, виражені явно чи латентно), за ступенем узагальненості (конкретні зразки або принципи поведінки, діяльності), за характером (стверджують і заперечують).

2. Асоціальні норми. Поряд з нормами соціальними існують і асоціальні норми.

Їх можна розділити на дві групи:

1) «нейтральні» норми, до яких відносяться такі групові або індивідуальні вимоги, обмеження, які не сприяють зміцненню соціальних цінностей, ідеалів, потреб, але й не націлені проти них (наприклад, правила, традиції проведення святкових обідів, ритуалів, які є в деяких релігіозних групах і т.п.).

2) антисоціальні норми, суть яких в тому, що вони не тільки не сприяють зміцненню суспільства, а, навпаки, - націлені на його руйнування, формування девіантної поведінки (норми кримінальних груп, сатаністських сект, спільнот наркоманів і т.п.).

Обгрунтованість норм.

Найважливішою умовою дієвості норм є їх обґрунтоність, з точки зору відповідності прийнятим у даному суспільстві цінностям і ідеалам, потребам, по відношенню до яких норми виконують підпорядковану інструментальну функцію. Обгрунтованими є ті норми, які реально сприяють досягненню тих цінностей, задоволенню тих потреб, з якими вони співвідносяться. Якщо, наприклад, медична наука наказує якісь норми харчування і вони реально сприяють зміцненню здоров'я людини, то вони обґрунтовані, а якщо ні - то необгрунтовані.

Існує ряд норм, які іменуються традиціями, повір'ями, прикметами (згідно з ними, наприклад, якщо дорогу перебігла чорна кішка, то краще звернути з неї). Те, на якій підставі вони виникли, часто є неможливим встановити. Приймати такі норми або не приймати - справа кожної окремої людини.



36. Одиничний і статистичний факт

В основі будь-якого журналістського твору лежать факти -- своєрідні цеглинки, з яких складається вся його структура.Факт -- мікроскопічна частка реальної дійсності. За його допомогою журналіст може вказати на зв'язок реальної конкретної ситуації з масштабною суспільною проблемою, продемонструвати ступінь своєї зацікавленості ситуацією, визначити варіанти розвитку подій.Факт в журналістиці можна визначити як достовірне відображення фрагмента реальності, що володіє соціальною репрезентативністю. Саме за допомогою фактів журналісти створюють модель різноманітної дійсності. Для журналістів об'єктивне висвітлення подій означає суворе дотримання фактів.

Одиничний факт. Приклад: «Успішно закінчилася перша частина експедиції науково-дослідного судна „Горизонт“ із Севастополя до берегів Антарктиди. Полярники і моряки постаралися, щоб за рекордно короткий термін розвантажити судно, поповнюючи запаси української антарктичної станції „Академік Вернадський“, передати вахту новій зміні зимувальників. Після п'ятиденної стоянки на антарктичному рейді „Горизонт“ взяв курс до рідних берегів»

37. Опитування в журналістиці

Опитування -- це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей. За допомогою опитування отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних. На різницю від листів, які надходять до органів масової комунікації, опитування забезпечує більшу систематичність і точність інформації, що отримується. Крім того, воно розширює кількість джерел інформації, бо прилучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініціативою висловлюватися не будуть.

Розрізняють опитування письмові (анкета) та усні (інтерв'ю), очні та заочні (поштові, телефонні, пресові), експертні та масові, вибіркові та суцільні (зокрема, референдуми), опитування за місцем роботи, проживання, у транспорті, магазині тощо. Для сучасного суспільства характерні регулярні масові опитування населення. Вони часто провадяться з метою повторного дослідження однієї і тієї ж сукупності людей, а також з метою панельного чи порівняльного дослідження. Ефективність цих опитувань різко підвищується за рахунок створення постійно діючих мереж інтерв'юерів та анкетерів, а також постійних вибірок та вибіркових квот, репрезентативних по відношенню до населення міста, регіону, країни. Ефективним є також створення спеціалізованих фірм, які приймають замовлення на проведення опитування за будь-якою тематикою.

Результати масових опитувань встановляться, як правило, відомими не тільки вченим, а і представникам різних урядових і громадянських організацій, широкій громадськості. Тим самим масові опитування стають одним з рупорів громадської думки, виконуючи важливу функцію у вирішенні завдань демократизації нашого суспільства.

Опитування дозволяють отримувати інформацію порівняно швидко і дешево, що сприяє популярності цього методу і навіть ототожненню з ним соціологічних досліджень взагалі. При цьому часто забувають про необхідність кваліфікованого планування опитувань і кваліфікованої інтерпретації відомостей, як отримані від опитаних, не приймають до уваги недоліки цього методу збору даних. Ці недоліки пов'язані з тим, що частина відомостей в анкетах та інтерв'ю, спеціально чи ні перекручуються опитуваними, причому перекручення нерідко носять систематичний характер.



38. Основні методи психології журналістики

Оскільки журналіст має справу з людиною, йому необхідні хоча б загальні знання принципів управління психічною діяльністю. В управлінні людиною важливе розуміння свідомих і несвідомих механізмів, від яких залежать основні стратегії її поведінки.

У психології активно використовуються методи спостереження, опитування тестування, експеримент, (лабораторний, природній), моделювання (математичне, технічне, логічне, кібернетичне).

У психології як метод дослідження використовують також крос-культурний експеримент, скерований на вивчення психіки та поведінки людини в аспекті дії на неї низки соціальних та культурних чинників (порівняльний аналіз). Мета - пояснити крос-культурну схожість та відмінність об'єктів.

Виділяють:

· узагальнені дослідження (перевірка можливості перенесення або узагальнення результатів), що базуються на сформульованій теорії).

· дослідження психологічних відмінностей, що передбачають природу.

До психологічних методів також належать:

· нейропсихологічне діагностування (метод аналізу одиничного випадку);

· лонгитюдний метод (дослідження пам'яті);

· психоаналіз та інші, які мало застосовують у «чистому» вигляді журналісти.

Для журналіста гостро постає проблема пошуку механізмів проникнення у внутрішній світ людини, що допомагають:

a) глибше вивчити психологічне в людині (психічну організацію, зміни психіки під впливом зовнішнього світу, стан душі);

b) тонше зрозуміти, як існує та реалізується психічна енергія, у чому виявляється сила задоволення потреб (прагнення, агресія);

c) з'ясувати, чому відбуваються порушення енергетичної рівноваги, що супроводжується тривожністю.

Отже, психологічний аналіз дає можливість журналісту ширше поглянути на особливості механізмів мислення, розкрити діючі механізми того, як суб'єкт свідомо звертається до асоціації в процесі міркування, зрозуміти основу людської психіки і сутність протікання всіх її процесів. Іншими словами психологічні методи допомагають журналістові краще зрозуміти мотиви й поведінку героїв журналістських матеріалів.

39. Оцінка в журналістиці: роль, предмет, суб'єкт та критерії

Якщо факти, вважають «хлібом» журналістики, то оцінки (другий тип інформаційного вмісту в ЗМІ) можна назвати «сіллю». Без оцінок немає коментарів, немає рецензії, немає інших аналітичних і художньо-публіцистичних жанрів. Без оцінок журналістика перетвориласяб у безглуздий набір фактів. Не вміючи оцінювати явища - недосягти вершин журналістської майстерності. Є різні визначення суті оцінки:

· «найважливіший тип суб'єктивного, особистісного ставлення людини в аспекті його відчуттів і почуттів, інтересів і потреб, пристрастей, бажань та ін., лежить у основі людської культури, служить підставою для практичної та розумової діяльності і виражається спеціальними мовними засобами»

· «думка про цінність, рівні або значення кого- чого-небудь»

Як бачимо, у всіх цих визначеннях є спільне: оцінка є думкою (відношенням), яке вказує на відповідність або невідповідність якого-небудь феномена якоїсь цінності а значить - і на його значимість. У журналістиці використовується величезна безліч оцінок, що відрізняються одна від одної набором різних характеристик. Усі (оцінки) можна розділити на ряд груп по найрізноманітнішим чинникам.

Найважливіші групи:

· виходячи зі сфер діяльності, в яких вироблені оцінки, їх можна розділити на політичні, економічні, моральні, технічні, медичні, спортивні, екологічні, правові і т.д.

· За рівнем зв'язку з практикою - на теоретичні (з погляду теорії) і практичні (з точки зору можливостей практики);

· По рівню суспільної значимості - на індивідуальні і соціальні.

Крім того, оцінки діляться на абсолютні та відносні.

· До абсолютних відносяться такі оцінки, які «фіксують» цінність явища самого по собі, без порівняння його з іншими подібними явищами. Наприклад: «добрий кінь», «прекрасна картина», «поганий вчинок »,« добра людина »,« злий собака »,« благовірний чоловік »і т.п.

· Відносними є оцінки, що вказують на рівень цінності певного явища, співвідносного з іншими подібними явищами. Наприклад: «це яблуко смачніше, ніж інше», «цей автомобіль гірше колишнього »,« ця поема така ж чудова, як і вже прочитана »і т.д.

Ще одне важливе поділ оцінок на зовнішні і внутрішні.

· Зовнішньої називається оцінка предмета, з точки зору ефективності ності його, як інструменту досягнення будь-якої мети. Коли журналіст пише у своїй статті, наприклад, що «нова технологія збірки автомобілів дуже ефективна, оскільки дозволяє скоротити час їх збирання, при високій якості, на п'ятнадцять відсотків », то це означає, що він висловлює зовнішню оцінку названої технології.

· Внутрішньої вважається оцінка предмету як займає якесь місце в ряду йому подібних предметів, розташованих в певному порядку, з точки зору наближення їх до ідеалу.Наприклад, якщо журналіст пише: «нова технологія збірки автомобілів за всіма показниками перевершує всі інші, існуючі в нашій країні на сьогоднішній день», то це означає, що він висловлює оцінку, яка є за характером внутрішньої.

Оцінки поділяються на види і за характером їх вираження. В цьому плані всі оцінки можуть бути розділені на кількісні і якісні. А також на раціонально або емоційно викладені.

Роль оцінки: Що ж дає оцінка явища, виражена в публікації, наприклад, читачеві? Перш за все, вона може бути співвіднесена їм зі своєю власною оцінкою обговорюваного в публікації предмета, а значить, допомагає глибше і з різних сторін осягнути його. А, крім того, з'являється можливість більш чітко побачити позицію автора, характер його аргументації, її повноту, логічність. Справжній журналіст, звичайно ж, завжди сподівається на те, що його оцінка буде прийнята читачем як цілком достовірна, об'єктивна, і послужить відправною точкою в тих чи інших діях.

Предмет оцінки: Кожному зрозуміло, що оцінювати можна все, що завгодно. це можуть бути природні та соціальні явища, події, процеси, ситуації, люди, їхні вчинки, дії, створювані ними шедеври та ін. З цим не можна сперечатися. Але не можна сперечатися і з тим, що кожен з предметів має свою своєрідність.

Існують прості та складні предмети:

· Простий предмет. До цього ряду можна віднести типові події, явища,вчинки та ін., які вже не раз піддавалися оцінці (пожежа, повінь,порятунок людини або тварини, спортивна перемога чи поразка, лотерейний виграш, новорічне свято, холодна зима, тепле літо, пуск нової станції метро, ??рясний урожай зернових і т.д.). Будь-який з подібних предметів може отримати цілком чітку і зрозумілудля аудиторії оцінку.

· Складний предмет. Цей ряд включає в себе, по-перше, абсолютно нові, нетипові на сьогодні явища (гомосексуальні шлюби; встановлення контакту з інопланетянами та ін.). По-друге, - явища, феномени, що відрізняються винятковою складністю (програма подвоєння ВВП; реформа вищої школи; створення правової держави та ін.).

Суб'єкт оцінки: У ролі суб'єкта (автора) оцінки може виступати як сам журналиіт, так і будь-яка інша людина, або група осіб, яка приписує цінність обговорюваного в публікації предмету. Однак, щоб оцінка виглядала в очах читачів достовірною, в різних випадках в якості суб'єкта оцінки повинна виступати цілком компетентна людина.

Критерії оцінки: Оцінюваний предмет завжди порівнюється з критерієм (підставою) - якимось іншим, уже оціненим предметом, якийприймається за зразок, еталон, стандарт, норму, ідеал. У ролі критерія можуть виступати і потреби, інтереси людини. Наявність у предмета оцінки різних аспектів, а значить і можливість використання різних критеріїв - потенційна основа різноманітності оцінок одного і того ж явища. Але щоб оцінити предмет по суті, важливо побачити ту головну функцію, яку він повинен виконатив головній ситуації. Що при цьому мається на увазі? Візьмемо, наприклад предмет - підзорну трубу. Головною для неї буде ситуація спостереження за навколишнім світом. У цьому випадку вона буде оцінюватися у здатності у скільки-то разів збільшувати спостережуваний об'єкт.Але можливі й інші, не головні для неї ситуації.

40. Підготовка до інтерв'ю, класифікація запитань

Підготовка до інтерв'ю починається після того, як з'явився інформаційний привід для виступу в ЗМІ, який передбачає розмову з якоюсь людиною, що володіє потрібною інформацією. Що ж потрібно зробити до того, як ви опинитеся обличчям до обличчя з респондентом?

Необхідно:

1. визначити головну мету інтерв'ю (припустимо, якщо сталася пожежа в театрі, то в одному випадку метою інтерв'ю може стати повідомлення про його причини і наслідки, а в іншому - розповідь про відвагу пожежного, який виніс людину з палаючої будівлі і т.д.);

2. визначити конкретного співрозмовника і попередньо домовитися з ним про час і місце зустрічі (за винятком особливих слвипадків, наприклад - інтерв'ю, пов'язане з надзвичайною ситуацією);

3. добре запам'ятати (і записати в блокноті) прізвище, по батькові, професію, звання, посаду майбутнього інтерв'юйованого;

4. дізнатися якомога більше про своє «джерелі», характер його діяльності, особистих особливостях, захопленнях;

5. вникнути в суть предмета, якому буде присвячено інтерв'ю.Треба пам'ятати, що результативна бесіда «один на один» (с глазу на глаз або по телефону), особливо з відомою людиною, - справа досить непроста для початківця журналіста. Одне з важких завдань в даному випадку - постати перед інтерв'юйованим в образі людини, компетентної тому питанні, про який йде мова. Бо цілком логічно припустити, що,.наприклад, державний діяч, зазвичай обтяжений безліччю турбот, очікуватиме лаконічної розмови по суті (а значить - і хорошої підготовки журналіста до розмови). Звичайно, журналіст не може за час підготовки до інтерв'ю стати фахівцем з якого-то складного питання, але показати знайомство з ним він повинен;

6. обов'язково скласти питання, на які можуть бути отримані цікаві відповіді. І хоча такі питання не завжди «лягають» в канву того інтерв'ю, яке реально відбудеться, все ж вони будуть хорошим орієнтиром у розмові;

7. напередодні зустрічі зателефонувати майбутньому співрозмовнику і нагадати про майбутній інтерв'ю

Головне завдання при проведенні інтерв'ю - таке формулювання питань, яка дозволяє отримати від співрозмовника не відмовку, а відповідь по суті:

· задавати слід насамперед такі питання, які не передбачають односкладових відповідей «так», «ні» (за винятком випадків, коли цього достатньо). Розгорнута відповідь послідує на питання типу: «Чому все-таки, на вашу думку, сталося те-то?..», або «Що вас здивувало в ті хвилини?..»;

· не слід ставити питання так: «Чи не хочете прокоментувати... », оскільки можете отримати відповідь:« не хочу »;

· якщо співрозмовник уникає відповіді, питання слід перефразувати і задати після трьох-чотирьох чергових питань;

· при неповній відповіді треба дати співрозмовнику відчути, що ви чекаєте продовження (наприклад, помовчати певний час, не задаючи питань);

· складні, «незручні» питання варто задавати в кінці інтерв'ю (якщо співрозмовник буде роздратований ними, то це вже не завадить вам, так як основна частина інтерв'ю проведена).

Журналіст не повинен приховувати від співрозмовника свою некомпетентність в якійсь справі. На цей випадок у нього є дієвий прийом, який радив журналіст Анатолій Аграновський. Він полягає в тому, що, цілком можна заявити наступне: «Я про це знаю небагато. Приблизно стільки ж, як і двісті тисяч читачів моєї газети. Могли б ви пояснити все так, щоб вони, а разом з ними і я, зрозуміли найголовніше в цій проблемі? »Розумний співрозмовник оцінить цю прямоту і напевно виявить до вас благодушність.

41. Планування і проведення спостереження

Для того щоб дослідження пройшло успішно, треба продумати орієнтовний план спостереження. Планування допомагає уточнити мету дослідження, обґрунтувати і прояснити поставлену мету завдання, визначити об'єкт і предмет спостереження, його послідовність, умови. Треба мати на увазі, що для журналіста об'єктом є те, що має значення для суспільства, читацької аудиторії. Чим вище професіоналізм автора, тим точніше він вибирає предмет спостереження, визначає його мету, завдання, умови, що допомагає отримати бажані результати. Щоб отримати необхідну для цілей дослідження інформацію, тобто отримати відомості про важливі характеристики об'єкта, що вивчається, не упустити якихось важливих фактів, пов'язаних з його діяльністю, чи значимих відомостей про нього, слід заздалегідь ретельно розробити план і програму спостереження. При плануванні необхідно чітко встановити термін проведення спостереження і визначити засоби збору інформації. Крім того, досліднику важливо розв'язати питання про обмеженість сфери діяльності внаслідок можливостей, які він має (час, фінанси, кількість помічників та їх кваліфікація), а також врахувати можливі перешкоди (адміністративні чи психологічні труднощі тощо).

Виділяються такі етапи проведення спостереження.

1. Встановлення об'єкта і предмету спостереження, визначення мети, постановка завдань.

2. Забезпечення доступу до середовища, встановлення контактів з людьми.

3. Вибір способу (виду) спостереження і розробка процедури на основі заздалегідь зібраних матеріалів.

4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражування карток, протоколів, інструкцій тощо).

5. Проведення спостереження, збір даних, накопичення інформації.

6. Запис результатів спостереження, який виконується у вигляді: а) короткий запис "по гарячому сліду", б) картки для реєстрації інформації, в) протокол спостереження, г) щоденник спостереження, д) фото-, кіно і звукозапис.

7. Контроль спостереження, який можна здійснювати різними способами: а) проведення розмов з учасниками подій, б) звернення до документів, в) верифікація результатів власного спостереження спостереженням, яке зробив інший спостерігач.

8. Звіт про спостереження, який має містити: а) ретельну документацію про час, місце і обставини спостереження, б) інформацію про спосіб спостереження, в) характеристику осіб, що підлягають спостереженню, г) детальний опис фактів, що спостерігалися, д) власні замітки та інтерпретації спостерігача.

Складання програми спостереження ставить дослідника перед необхідністю розв'язати ряд досить складних проблем. Спостереження -- це перш за все вивчення об'єкта в ситуаціях діяльності. Інакше кажучи, мова йде про дослідження процесів, що здійснюються. При розробці програми спостереження слід дотримуватися таких умов.

1. Розчленування об'єкта спостереження на складові елементи має бути логічним, відповідати органічній природі об'єкта і дозволяти відтворення (реконструкцію) цілого з частин.

2. Це розчленування має вестися у термінах, адекватних тим, якими дослідник хоче оперувати при аналізі отриманої інформації.

3. Виділені елементи об'єкта спостереження (одиниці спостереження) повинні однозначно інтерпретуватись, не допускати двозначного тлумачення.

42. Поняття «метод» і «методологія»

Метод (грецьк. metodos) у широкому значенні слова -- «шлях до чого-небудь», спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в пізнавальній.

Метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання та діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності.

Неможливо створити загального методу пізнання й, отже, жодної методології. Необхідно щоразу шукати новий шлях дослідження, оскільки методи, якими ми користувалися раніше, не дають позитивних результатів і не рухають пізнавальний процес.

Кожен об'єкт зокрема є діалектичною єдністю індивідуального (неповторного) та загального (типового, повторюваного).

У науковому пізнанні, істинним повинен бути не лише його кінцевий результат (сукупність знань), а й шляхи, що ведуть до нього, тобто метод, який сприяє дослідженню й підтверджує специфіку об'єкта. Тому не можна відокремлювати предмет від методу. Будь-який метод виникає з реального процесу життя і знову входить у нього.

Метод не нав'язується предмету пізнання, а змінюється відповідно до його специфіки. Отже, сутність методу зумовлена насамперед змістом об'єкта, предмета дослідження.

«Людина -- центр всієї методології» (Фейербах).

Методологія (від грецьк. methodos -- шлях дослідження чи пізнання; logos -- вчення) -- це, по-перше -- систематизована сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети.

Методологія розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення методології є метод, його сутність і сфера функціонування, структура, взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію та відповідність характеру досліджуваного об'єкта і його зв'язок з пізнавальною метою чи цілями практичної діяльності.

Методологія розробляє типологію методів.

Завданням методології було і є дослідження пізнавальної діяльності, що здійснюється у різних галузях науки, виявляє загальні закономірності функціонування й розвитку наукового мислення, розробляє загальнонаукові методи пізнання.

43. Порівняння - важливий логічний прийом дослідження світу та його роль в журналістському тексті

Порівняння - один з найважливіших логічних прийомів дослідження світу.

Порівняння ж дозволяє встановлювати не тільки ознаки, що співпадають, але і не співпадають, як однорідних, так і неоднорідних предметів.

Перша роль порівняння полягає в тому, що воно дає змогу скласти певне уявлення про якесь раніше невідоме для нас явище, отримати хоч би приблизне знання про нього.

Друга роль порівняння - використання цього методу для демонстрації переваг якого-небудь із співвідношуваних предметів, явищ. Чим більше якостей, що сприяють задоволенню потреб людей має один з порівнюваних предметів, тим більшими достоїнствами для них він володітиме.

Третя роль, яку порівняння може відіграти в журналістському тексті, слугувати поясненням якого-небудь явища, визначення, доказом достовірності тверджень автора публікації.

Четверта роль порівняння - застосування його для позиціонування журналіста.

П'ята роль порівняння - використання його як основу прогнозу розвитку тих або інших ситуацій, що аналізуються в журналістській публікації.

44. Портрет як метод наукового відображення

Особливо актуальним стає нині метод портрета. Портрет може бути елементом тексту або самостійним текстом.

Варто закцентувати на тому, що перші портретні зразки з'явилися, звичайно ж, не в літературі та журналістиці, а саме в образотворчому мистецтві.

Перші текстові портрети з'явилися на межі літератури та науки. Літературні портрети, що мали на меті розкрити особливості творчої манери письменника, охарактеризувати його місце і роль в контексті вітчизняної та світової літератури тощо.

Портрет містить в собі необмежені засоби відображення об'єкта, а тому може бути художньо-публіцистичним твором (портретний нарис) або лише елементом журналістського матеріалу

Отже, портрет - досить широке поняття, що може позначати:

· Художньо-публіцистичний жанр (портретний напис)

· Метод відображення дійсності

· Результат застосування методу, що знаходить вияв у портреті як елементі журналістського матеріалу.

Як правило, у портреті подається характеристика соціального контексту й історичної епохи, у якій діє герой портрета.

Фактично портретист аналізує фактори, що вплинули на досліджувану особу, його світогляд і життєдіяльність.

Портрет і біографія

Поняття портрету й біографії, близькі, однак не тотожні поняття. Біографія, як і портрет може бути складником журналістського матеріалу, а також - і цілим текстом.

У широкому розумінні - біографія - це сукупність фактів із життя людини.

Використання біографічного факту в різних жанрах (портрет, нарис, есе) не позбавляє жанр біографії самостійності.

Першочергова мета біографа - розповісти про життя героя, а якщо драматургія факту розкриває й образ, то біографія виконує так зване надзавдання.

Спільним для портрета й біографії є об'єкт відображення - людина - і метод відображення (хронологічний, ретроспективний, метод характеристики). Біограф покликаний розповісти про життя людини, а портретист повинен розкрити індивідуальність людини, знайти те неповторне, що є в кожному та вирізняє його з-поміж інших. Усі біографії схожі за своєю канвою (дитинство, становлення, реалізація життєвої програми і підбиття підсумків). Портретист зобов'язаний знайти в одноманітності біографічного матеріалу неповторне звучання індивідуальності.

Часто в журналістському тексті опрацьований матеріал знаходить вияв у характеристиці героя без викладення фактів.

Біографія, у певних ситуаціях, може виступати категорією не лише гармонійно-естетичною, а й місить у собі драматичний потенціал.

При створенні портрету використовують: хронологічний метод (від подій, що сталися раніше, до пізніших фактів), ретроспективний метод (від прецеденту до причин) та метод хронологічного розкриття образу (відтворення фактів у послідовності змалюванння характеру). Останній метод характерний для портрета, тоді як в біографії найчастіше використовують хронологічний метод, що послідовно розкриває долю героя.

Біограф має зробити портрет героя та донести читачам долю героя, вписати ще одне життя в історію людства, а основне завдання портретиста полягає в тому, щоб побачити, втілити в портреті людську душу у всій її складності й багатогранності.

Крім того, у портреті дається характеристика соціального контексту та історичної епохи, у якій діє герой портрета.

Прийнято вважати, що будь-який портрет має суб'єктивну та об'єктивну характеристики. У першому випадку портретист характеризує духовний світ особистості, її психологічні, ментальні, емоційні, волові особливості, дає психологічну інтерпретацію поведінки й діяльності. У другому - відображає низку і внутрішніх, і контекстуальних об'єктивних факторів, що вплинули на цю особу, його світогляд і життєдіяльність. Кожен портрет вирішує певні завдання і за своєю природою є контекстуальним, оскільки його завжди створюють на фоні оточення та контексту. Будь-який портрет існує в певному фізичному, соціальному, психологічному і політичному просторі, пов'язаний з тим просторами і, нарешті, в великою мірою, імпліцитно або експліцитно, включає в себе цей простір і відображає його. Портрет пов'язаний із його автором, живе в часі і реальному, і історичному, залишається і в майбутньому, якщо цікавий людям майбутнього.

Михайло Бахтін наголошував на хронотопічності портрета, що вписується у свій час і простір та може з одного в інше.

Героями журналістських текстів стають переважно відомі люди, що займають верхні щаблі в соціальній ієрархії, чи ті,хто зміг досягти великих кар'єрних успіхів.

45. Правила інтерв'ю

У найзагальнішому вигляді правила інтерв'ю можуть бути сформульовані так:

1. Передусім, слід знати, про що саме ви хочете довідатися; виокремити для себе головне чи групу головних запитань, здійснити чітке цілепокладення й неухильно рухатися до нього в процесі розмови.

2. Журналіст повинен виходити з уявлення про самодостатню цінність своєї професії. Він мисливець за інформацією. Він полює за нею. Вона, як дичина, ховається від нього. Журналіст мусить знати, що інформацію від нього можуть приховувати навмисне, але можуть і просто не розуміти змісту поставлених запитань; нарешті, деякі об'єкти можуть виявитися просто недостатньо поінформованими й самі для вичерпного роз'яснення ситуації чи проблеми. А відтак глибоке усвідомлення своїх завдань, з'ясування для себе того, про що саме він мусить довідатися, є обов'язковою умовою масово-інформаційної діяльності.

3. Будьте скрупульозні у використанні вами мови. Знайте, що лише вона забезпечить вам отримання того результату, який ви хочете досягти. Запам'ятайте правило: якщо ви точні у формулюванні запитань, то ви отримаєте й точну інформацію.

4. Брати коментар з проблеми вашого майбутнього матеріалу слід лише в першої за компетенцією особи в даній галузі. Уявімо собі конференцію, на якій присутні 200 науковців. Журналіст, що пише статтю чи навіть дає інформаційне повідомлення про неї, повинен звернутися з проханням про інтерв'ю не до молодих аспірантів, присутніх на ній, не до доцентів чи професорів, а до академіка Х., який виступив організатором конференції, виголосив на пленарному засіданні при її відкритті програмову доповідь. Лише такий коментар першої на цій події особи буде найбільш продуктивним з інформаційного боку, найглибше розкриє подію, викличе інтерес читачів.

5. Візьміть за правило користуватися гаслом, що дійшло до нас ще від стародавніх римлян: "Audiator et altera pars!" ("Вислухаймо й протилежну сторону!"). Його застосування є обов'язковим у ситуаціях журналістського розслідування, вивчення конфліктної ситуації, у якій сторони будуть звинувачувати перед журналістом одна одну і намагатися схилити його на свій бік. Якою б на перший погляд не здавалася вам переконливою позиція першої сторони, візьміть за правило обов'язково вивчати аргументи опонентів. Лише таке всебічне вивчення може вважатися достатнім для складання власної концепції подій.

6. Не соромтеся свого незнання. Краще бути профаном у розмові й щиро зізнатися об'єктові в своєму нерозумінні тих чи інших проблем, ніж виявитися профаном у публічному виступі, допустити прикрі неточності, за які потім буде соромно й журналістові, і самому виданню.

7. Підготувавшись до інтерв'ю в бібліотеці, прочитавши наявні з даної проблеми джерела, вичерпавши Інтернет-ресурси, журналіст повинен, однак, дати зрозуміти об'єктові свій рівень компетентності. Слід розуміти, що чим вищий рівень компетентності працівника мас-медіа, тим більшу довіру він викликає в об'єкта інтерв'ю, породжує бажання висвітлити проблему глибоко і всебічно. Цілком заборонено йти на інтерв'ю без попередньої підготовки, не вивчивши докладно проблеми. Заборонено під час інтерв'ю вживати вербальні формули типу: "Я, звичайно, у цьому нічого не тямлю, але ви мені розкажіть..."

8. Однак, зустрівшись з маловідомим або й незрозумілим матеріалом, не треба соромитися свого незнання чи нерозуміння його, а послідовно й наполегливо домагатися роз'яснень і коментарів.

9. Сперечайтесь з об'єктом, будьте актором, примушуйте його викладати нові й нові аргументи на свою користь.

10. Якщо об'єкт уникає відповіді на запитання, що здаються вам істотними, повторіть їх кілька разів в іншому формулюванні і він обов'язково десь розкриється. Якщо наводяться сенсаційні дані, обов'язково запитуйте: "Звідки це вам відомо?" Так ви вийдете на нові джерела інформації й зможете перевірити свідчення об'єкта.

11. Ставте лише по одному запитанню, дотримуючись правила: одне запитання - одна відповідь. Коли ви ставите кілька запитань одразу, об'єкт починає відповідати на останнє і, закінчуючи відповідь, вже не пам'ятає інших запитань, відчуває психологічний дискомфорт від необхідності витрачати сили на їх пригадування. Усі запитання, крім останнього, однаково доведеться ще раз повторити. Отож не поспішайте.

12. Використовуйте ті ж слова, вирази й інтонації, що й ваш об'єкт інтерв'ю. Цим ви викличете його довіру й засвідчите перед ним, що ви добре розумієте його. З другого боку, і йому буде легше розмовляти з вами. Не користуйтеся малозрозумілими термінами, намагайтеся звести до мінімуму використання іноземних слів. Говоріть просто, короткими реченнями. У здійсненні цього правила полягає дотримання важливої психологічної засади приєднання до співрозмовника під час бесіди, входження до його моделі світу.

13. Якщо ви збираєте матеріал для статті чи нарису, намагайтеся використати й інші методи збирання інформації, поєднати інтерв'ю з репортажем, взяти інтерв'ю на місці події, походити по ньому разом з об'єктом, попросивши показати розташування предметів та персонажів події. Це дасть можливість отримати не просто суму фактів, а побудувати сюжет.

14. Слухайте мовчки, не перебивайте співрозмовника. Пам'ятайте: ви зустрілися для того, щоб вислухати, а не для того, щоб самому наговоритися. Люди, як правило, навіть не знають, як багато вони знають, ви повинні провести їх стежкою їхньої пам'яті. Підходьте до співрозмовника, як до джбана, повного інформації, і намагайтесь спорожнити його.

15. Не бійтеся гострих запитань. Нема питань, що бентежать, є лише відповіді, які бентежать. Перечитуйте свої записи, швидко орієнтуйтеся в прогалинах, що залишаються й у разі потреби домагайтеся повторного інтерв'ю.

16. Наприкінці інтерв'ю обов'язково запитайте, що цікавого міг би співрозмовник ще повідомити читачам поза темою, окресленою вашими запитаннями. Часто у людей буває немало історій, гідних газетної публікації. Так ви намацаєте не одну тему для майбутньої творчості.

17. Поводьтеся з гідністю, відчувайте себе офіційним представником свого ОМІ. Візьміть за правило не тільки дякувати за інтерв'ю, але й приносити об'єктові газету з матеріалом, що постав за його участю чи допомогою. Люди цінують добре ставлення до них, запам'ятають вас і будуть і надалі охоче погоджуватися на бесіди.

18. Написаний унаслідок інтерв'ю текст слід перед опублікуванням показати об'єктові, попросити його уважно прочитати, виправити можливі помилки в цифрах, прізвищах, фактах, якщо такі були допущені. Попросіть об'єкт завізувати ваш матеріал. У сучасних редакціях візування здійснюється шляхом підписування об'єктом на звороті кожного аркуша тексту інтерв'ю.

журналістика індукція аналіз слухання

46. Прийом активного слухання в журналістиці

Прийом з'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за деякими уточненнями. Сутність цього приєднання до тому, що слухач у разі виникнення нерозуміння чи двозначності задає «з'ясовуючи» питання, які показують співрозмовнику, що його уважно слухають, і після необхідних пояснень може бути упевнений, що його розуміють.

Для з'ясування найчастіше використовують такі фрази: «Що ви маєте на увазі?», «Вибачте, але не зрозумів», «Вибачте, але це...», «Не могли ви пояснити це докладніше?»

Прийом перефразування -- власна формулювання повідомлення говорить для перевірки точності.

Цей прийом допомагає переконатися, наскільки точно ми «розшифрували» слова співрозмовника. Перефразування допомагає і нашому співрозмовнику. В нього з'являється уявлення про те, правильно його розуміють, й за необхідності своєчасно внести необхідні уточнення.

Резюмування -- це підбиття підсумків. Суть у тому, що ми своїми словами підводимо підсумок основним думкам співрозмовника. Заключна фраза -- це її промову на «згорнутому» вигляді, її головна ідея. Зазвичай воно розпочинається фразами типу: «Отже, ви вважаєте...», «Отже, ви пропонуєте...», «Якщо тепер підсумувати сказане вами, то...», «Ваша стрижневу ідею, який у мене зрозумів, у тому, що...».

51. Спілкування як взаємопізнання, обмін інформацією і діяльністю між людьми

Спілкування - це насамперед феномен, який має інформаційний характер. Інформаційні процеси у масштабах суспільства - це постійна циркуляція повідомлень, знань.

У журналістській практиці й понині інформацією називають елементарні повідомлення, здебільшого не коментовані, про те, що відбувається у світі.

Журналістська інформація як певна частина соціальної інформації є документованими, публічно оголошеними відомостями про все, що відбувається довкола нас і незалежно від нас.

53. Типи інтерв'ю

Сучасна журналістика за типом спілкування знає такі типи інтерв'ю:

Інтерв'ю на робочому місці. Вважається таким, що надає особливо плідні можливості для журналіста. Зустрівшись з об'єктом на його робочому місці, він може не тільки поставити запитання, що намічені для інтерв'ю, але й підключити інші методи збирання інформації: спостереження й вивчення документів і джерел, а в майбутньому матеріалі описати обстановку робочого місця, атмосферу установи, навести якісь красномовні деталі, що характеризують співрозмовника, крім того, під час бесіди журналіст може зажадати від об'єкта документально засвідчити ті чи інші факти, про які пролунала усна інформація. Журналіст повинен завжди домагатися проведення інтерв'ю в найзручніших для себе умовах, а такими є бесіди на робочих місцях об'єктів.

Інтерв'ю вдома в об'єкта. Особливо виграшне тоді, коли журналіст зустрічається з приватною людиною. Тоді не робоча обстановка на посаді, а побут, домашнє оточення можуть відіграти провідну роль і дати переваги такі ж самі, як і зустріч із службовцем на його робочому місці, і гарантувати використання як додаткових методів спостереження та вивчення документів і джерел.

Ознакою демократичного суспільства є проведення днів відкритих дверей вдома у значних політиків. Кілька таких днів були проведені в 2005 році відразу після Помаранчевої революції для демонстрації журналістам відкритості й прозорості нової влади.

Інтерв'ю в редакції. На нього слід погоджуватися в крайньому випадку, коли об'єкт відмовляється від усього іншого. Ви приймаєте співрозмовника на своєму робочому місці, і вже не ви спостерігаєте за ним, а він за вами. Ви позбавлені можливості спостерігати, зажадати документального підтвердження його слів, вам залишається лише запитувати і занотовувати відповіді.

Інтерв'ю по телефону. До нього слід вдаватися з метою домогтися особливої оперативності, перевірити окремі деталі в уже існуючій в редакції інформації. Повноцінне інтерв'ю по телефону неможливе, але для довідки, уточнення певних фактів, консультації з окремих питань воно може бути продуктивно використане. Більшого ефекту досягає журналіст, коли телефонує знайомому урядовцеві чи діячеві, з яким вже зустрічався раніше. Тоді легше, нагадавши про себе і пояснивши скрутні обставини, що спричинюють користуватися телефоном, а не просити про особисту зустріч, домогтися потрібного результату - отримати потрібну інформацію.

А втім, у сучасному житті, у нового покоління журналістів, телефон, у тому числі й мобільний, стає предметом все ширшого вжитку. У пресі вже давно з'являються повноцінні інтерв'ю, узяті по телефону, так само на радіо чи в телепрограмах з метою досягти максимальної оперативності звучать передавані в ефір з підключених до студії телефонів повідомлення кореспондентів, свідчення ньоюзмейкерів, коментарі незалежних експертів тощо.

Інтерв'ю в інтер-ситуаціях. Пояснимо запропонований нами термін. Слово "інтер" (inter) у перекладі з латинської мови означає "між, поміж" і вживається як префікс у складних словах для позначення проміжної ситуації, перебування поміж чимось. У сучасному напруженому світі, де розклад дня відомих осіб розписаний не за годинами, а за хвилинами, журналістові часто відмовляють в інтерв'ю не тому, що засадничо не бажають зустрічатися з представником преси, а тому що насправді не мають для цього вільного часу. Тоді журналіст пропонує зустрітися в якій-небудь інтер-ситуації: за обідом чи вечерею у ресторані, у перукарні, просто на вулиці й пішки провести особу додому, сполучивши прогулянку з бесідою.

Важко уявити українського журналіста за взяттям інтерв'ю в ресторані, але на Заході це поширений метод усного збирання інформації, а відтак, хотілося б, щоб про нього знали й наші майбутні журналісти. У великих газетах Заходу інтерв'ю в ресторані оплачується коштом редакції, так високо там цінують свіжу, конкурентноспроможну інформацію, що підносить престиж видання.

Тим більше, що інтерв'ю в інтер-ситуаціях все ширше увіходить у практику сучасного українського журналіста. Так, у газеті "Україна молода" 16 червня 2000 року було опубліковане інтерв'ю журналістки Майї Орел з відомою телеведучою Ольгою Герасим'юк під назвою "Жінка, яка виграє у чоловічому світі". Цей журналістський твір є типовим зразком інтерв'ю в інтер-ситуації. "Ольга Герасим'юк запропонувала мені зустрітися в салоні-перукарні, - так починає Майя Орел знайомити читачів з ситуацією розмови. - Куафер чаклуватиме над її зачіскою, а я братиму в неї інтерв'ю".

Бесіда, проведена в такій обстановці, виявилася повноцінною з інформаційного боку, навіть по-своєму глибокою, нічим не поступалася за змістом високоефективним типам інтерв'ю, яким є, наприклад, інтерв'ю на робочому місці. А сама екзотичність ситуації, що на ній час від часу наголошувала Майя Орел, присутність мовчазного, але із загадковою усмішкою, куафера, який репрезентує у загаданій для бесіди проблемі ("тендерні особливості досягнення успіху"), чоловічий світ, додає інтерв'ю особливої свіжості й принадності, працює на втілення головної ідеї журналістського твору.

...