Дискурс християнських цінностей української діаспори в україномовній пресі США у 1950-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВНЗ «Український католицький університет»

Гуманітарний факультет

Кафедра журналістики

Пояснювальна записка до дипломного проекту

освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр

на тему «Дискурс християнських цінностей української діаспори в україномовній пресі США у 1950-х рр.»

Виконав: Дігтяренко В.В.

студент 6 курсу, групи ГЖУ 11/М

напряму підготовки 0303 «Журналістика та інформація» спеціальності

8.03030101 «Журналістика»

Керівник - Фінклер Ю.Е.

Рецензент - Крупський І.В.

Чикаго - 2012, Львів - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Україномовна преса США: розвиток наукової думки та теоретико-методологічні засади дослідження

1.1 Історіографія та джерела дослідження україномовної преси США

1.2 Методологія розробки проблеми

Розділ 2. Християнська ідентичність як проблема в матеріалах україномовних видань США періоду 1950-х років

2.1 Контекст обстоювання національної свідомості

2.2 Контекст збереження національно-духовних цінностей в умовах полікультурного середовища

Розділ 3. Християнська ідентичність як базис типоутворювальних ознак україномовних видань США періоду 1950-х років

3.1 Аудиторні характеристики текстів публікацій

3.2 Типологічні характеристики видань

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю у вітчизняному журналістикознавстві та історії української журналістики комплексного дослідження україномовної преси США та її впливу на ідентичність українців. Українці, які живуть за кордоном, є невід'ємною частиною українського етносу. Важливим чинником єдності й поступу української діаспори в США є система національно-духовних цінностей, яка упродовж уже другого століття забезпечує основи української самоідентифікації. Користуючись досвідом минулого, бачимо, що християнська ідентичність була одним із наріжних каменів самовизначення і об'єднання українців у діаспорі.

В житті кожної нації преса є чинником, що сприяє консолідації суспільства, згуртуванню його довкола ідей, котрі вона обстоює і проповідує. Тим важливіша її роль, коли йдеться про зарубіжне українство. Українська преса у США мала великий вплив на збереження національної ідентичності на чужині та формування національно-патріотичної громадської думки. У контексті дослідження пропонується вперше дослідити дискурс християнських цінностей у пресі та їхній вплив на самовизначення українців діаспори США.

Актуальність теми магістерського дослідження зумовлена також інформаційною ситуацією, що склалася у вивченні титульної наукової проблеми. Тривалий час, з огляду на несумісність із ідеологією тоталітарного режиму, цей вагомий пласт української журналістики залишався недосяжним для вітчизняних дослідників. Теоретична база щодо розробки проблеми впливу ЗМІ на формування та збереження національної свідомості та релігійного світогляду також розроблена лише частково. Незважаючи на це, вже маємо низку праць, присвячених пресі української еміграції у США. Завдяки таким дослідникам як М. Боровик, А. Животко, М. Куропась, М. Марунчак, О. Гриценко україномовна преса США була введена в науковий обіг. Однак ці дослідження мають узагальнюючий, описовий характер, та не містять ґрунтовного аналізу окремих тематичних проблем. Тому проблема вивчення проблематики дискурсу християнських цінностей в україномовній пресі США є дуже актуальною, адже це дозволить пролити світло на досі невивчені аспекти функціонування україномовної преси у США.

Мета дослідження - дослідити дискурс християнських цінностей в україномовній пресі США 1950-х рр. у контексті збереження національно-духовної ідентичності українців у еміграції.

Досягнення поставленої мети потребує розкриття таких завдань:

1) проаналізувати стан наукового дослідження проблеми і охарактеризувати джерельну базу;

2) окреслити умови та специфіку зародження й розвитку української преси у США, зокрема періоду кінця 1950-х рр.;

3) дати характеристику цих видань відповідно до проблемно-тематичного спрямування дослідження;

4) з'ясувати чинники збереження національно-духовних цінностей українців в іноетнічному середовищі та виокремити місце преси у цьому процесі;

5) на конкретних прикладах з`ясувати роль газетних публікацій, їх вплив на збереження й розвиток християнської ідентичності;

6) дослідити аудиторні характеристики текстів та типологію видань.

Об'єктом дослідження є світська україномовна періодика, що виходила у США впродовж 1950-х.

Предметом дослідження виступають аспекти відображення дискурсу християнських цінностей у пресі зазначеного періоду.

Джерельна база представлена комплексом світських україномовних видань, що друкувалися впродовж 1950-х років та зберігаються в архівах фонду періодики Українського національного музею Чикаго. Хронологічні межі дослідження - 1950-ті рр. Вибір хронологічних рамок дослідження вмотивований тим, що саме на цей період припадає прибуття третьої хвилі української еміграції до США та стрімке зростання кількості діаспорних видань.

Методи дослідження. Дослідження базується на принципах об'єктивності, системності й історизму. Для написання наукової роботи було використано такі методи: історично-описовий для вивчення зародження і специфіки періодичних видань української еміграції в США; конкретно-аналітичний, що має на меті дослідження певної проблеми за матеріалами періо¬дичної преси, а також методи узагальнення, систематизації та порівняння.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше в теорії соціальних комунікацій здійснено комплексний аналіз контексту публікацій з проблеми християнських цінностей української діаспори у світській україномовній пресі США періоду 1950-х рр. Зокрема, у магістерській роботі вперше:

1) до широкого наукового обігу введено раніше недоступні чи маловідомі для вітчизняної науки дослідження авторів з діаспори і пресові джерела архіву Українського національного музею Чикаго;

2) розглянуто україномовну світську публіцистику української діаспори США - зокрема, її роль в процесі збереження і утвердження християнської ідентичності українців у діаспорі.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що введення в науковий обіг пресових джерел з архіву Українського національного музею Чикаго дозволило запропонувати нові тлумачення контентного та контекстного аспектів обігу україномовної преси США та увиразнити нові наукові підходи до аналізу дискурсу публікацій з проблем християнських цінностей.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у вивченні теорії та історії журналістики, соціальних комунікацій та культурології, для упорядкування навчальних посібників, підготовки спецкурсів та семінарів з історії української преси та міжнародної журналістики, історії української діаспори у США тощо.

Обсяг і структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел (99 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 83 сторінки, основний текст - 71 сторінка.

Розділ 1. Україномовна преса сша: розвиток наукової думки та теоретико-методологічні засади дослідження

1.1 Історіографія та джерела дослідження україномовної преси США

цінність український діаспора преса

Сучасний стан розвитку вітчизняної науки характеризується посиленням уваги до вивчення майже не досліджуваної за радянських часів теми - історії української еміграції. В руслі цього процесу на перший план виступає проблема джерельної бази, її розширення та фахового використання [38, с. 3].

Історія української діаспори загалом, і діаспорної преси зокрема, відноситься до однієї з тем, яка відносно нещодавно почала піддаватися науковому аналізу і фаховому вивченню. Цілком зрозуміло, що до 90-х років в Україні не було наукової зацікавленості до цієї теми, більш того вона відносилася до напівзаборонених. Втім останніми роками ситуація дещо змінилася, історики і дослідники преси звернулися до даної теми. За роки Незалежності була виконана величезна робота з опрацювання пресових джерел і введення більшості з них до наукового обігу.

Однак, і нині дослідження україномовної преси США знаходиться на певному рівні розробленості, далекому від того, що задовольнив би потреби сучасної науки в Україні. Значним здобуткам у вивченні діаспорної преси завдячуємо еміграційній історіографії.

Серед багатьох праць діаспорних дослідників з проблемами преси варто відзначити монографію С. Наріжного «Українська еміграція Культурна праця, української еміграції між двома війнами», де крім усього висвітлюється і видавнича діяльність. Робота по праву вважається фундаментальною, оскільки містить унікальний фактологічний матеріал щодо діяльності міжвоєнної еміграції у сферах культури, науки, спорту, літератури, видавничої справи тощо.

Унікальною з фактологічної точки зору також є бібліографічна робота Ю. Тернопільського «Українська преса з перспективи 150-ліття» [70]. Автор подає головно дані кількісного і бібліографічного характеру, зокрема чисельність українських видань за роками, штатами тощо. Однак, навіть такі дані не мають у собі систематичності. Робота Ю. Тернопільського хронологічно охоплює час від початків української преси у США, тобто кінець XIX ст., до середини XX ст. Втім багато сучасних дослідників критично ставляться до роботи через відсутність чіткої методології. Слід зазначити, з сучасної наукової точки зору робота виглядає архаїчно.

Після Другої світової війни закордоном з'являється низка статей, присвячених різним аспектам функціонування діаспорної преси - роботи В. Буженка, М. Геца, В. Мартинця, М. Поронюка та ін. Роботи українських вчених у діаспорі не містили як правило глибоких теоретичних шукань, а радше подавали фактологічну інформацію, яка була (а часто і залишається досі) фізично не доступною для дослідників в Україні. З вищезазначених праць дізнаємося про обставини видавничої справи за океаном, жанрові пріоритети та головно про проблематику на їхніх сторінках [38, с. 8].

Праці таких дослідників як М. Куропась, М. Боровик, А. Животко, М. Марунчак розглянули питання значення етнічної преси в розвитку української діаспори. В цілому ж дослідження згаданих авторів дають можливість лише частково ознайомитися з деякими проблемами, зробити певні висновки.

Слід зазначити, що тематика української преси у США часто висвітлювалася у роботах, які стосувалися історії діаспори загалом. Відтак у таких працях для преси відводилися окремі розділи. Серед них слід відзначити роботу Н. Мерфі «Українська діаспора в США: збереження традицій національної культури» [51]. Питання преси та її стосунку до збереження української ідентичності тут присвячено окремий розділ «Періодична преса української діаспори в США», містяться деякі дані в інших розділах. Праця містить і розділ присвячений релігійному чиннику у житті української діаспори. Ця робота прикметна тим, що хронологічно доведена до початку XXI ст. А отже, є однією з найсучасніших робіт серед своєї тематики. Авторка зібрала і узагальнила цікавий фактологічний матеріал, який подано за хронологічно-проблемним порядком. Втім, цій роботі, як і багатьом іншим, бракує аналітичної складової, теоретичних узагальнень.

Крім того, чимало інформації про газети та діяльність видавництв знаходимо у роботах енциклопедичного та довідкового характеру. Зокрема, у першому томі Енциклопедії української діаспори (ЕУД) [32], міститься досить розлога стаття про україномовну періодику. У тексті подано як загальну характеристику та особливості, так і більш детальну характеристику за періодами. Поряд з світськими виданнями, як «Свобода», «Америка», характеризуються і релігійні.

Отже, діаспорна історіографія зробила помітний внесок у вивчення української преси, у час, коли ще не була достатньо розроблена теоретична база, понятійний апарат тощо. Дані роботи стали базою для подальшого дослідження преси українськими авторами, хоча і не були позбавлені теоретико-методологічної недосконалості та несистематичності.

Українська (раніше - радянська) історіографія, нажаль, також не вичерпали проблематику української преси. В радянські часи до 60-х рр. ХХ ст. історія зарубіжних українців залишалася поза увагою дослідників: ця тема офіційну науку не цікавила, та й джерел бракувало, оскільки праця у відповідних зарубіжних установах чи архівах була недосяжною для радянських істориків. Термін «зарубіжні українці» незмінно став пов'язуватися з «буржуазним націоналізмом».

Щоправда, у 1920-30-ті рр. ще друкувалися відомості про окремі сторони їх життя за кордоном, зокрема про явища культурного або політичного життя, чи боротьби українських робітників Америки, таврувалися дії «запроданців-націоналістів», але цим всі відомості про зарубіжну діаспору вичерпувались. Пізніше почали з'являтись окремі роботи (А. Шлепаков, М. Варварцев, В. Євтух), які стосувались діаспорного життя. Втім цілком очевидно, що вони оминали гуманітарне коло питань, а отже українська преса залишалася поза межами досліджень [73, с. 123].

Перебудовчі процеси кінця 80-х років кардинально змінили ситуацію, відкривши внутрішні та закордонні архівні фонди для українських науковці. Вже на початку 1990-х рр. в українському суспільстві посилився інтерес до життя українців за океаном. На нього відреагували як масові, так і наукові видання, надрукувавши підбірки документів чи статті в газетах і журналах. З'явилися перші узагальнюючі праці про українську діаспору [64]. Ф. Заставний у своїй монографії зробив, на нашу думку, вдалу спробу висвітлити різноманітні сторони життя зарубіжних українців, зокрема цікаві дані про видавництва, радіомовлення, літературу, громадсько-політичне і релігійне життя [15, с. 10].

У Україні про пресу українців Північної Америки писали Ю. Римаренко, Є. Камінський, В. Євтух, А. Шлепаков. Серед сучасних відчизняних дослідників слід зазначити М. Тимошика (численні розвідки про пресу українців Канади), О. Гриценко ("Українська преса США і Канади (1991-1995)”) [61], О. Кривошеєву ("Питання культури української мови у періодичних виданнях української діаспори США і Канади") [42], А. Онковича ("Формування професійної компетентності вчителів української діаспори США засобами педагогічної періодики") [94].

Загалом дослідження діаспори в Україні розгорнулось за кількома тематичними напрямками. Найбільша кількість наукових публікацій стосувалася питань культури зарубіжних українців. Одними з перших про українську пресу закордоння почали писати О. Грищенко та І. Крупський.

Нові дослідження відкривають якісно новий етап розвитку історіографії української журналістики. З'являються роботи В. Здоровеги, В. Лизанчука, І. Михайлина, М. Нечиталюка, Н. Сидоренко, Б. Чернякова, В. Шкляра, в яких проаналізовано найважливіші завдання української періодики минулого і сучасного, особливості її функціонування, проблематику публікацій тощо [44, с. 7].

Отримавши змогу вільно обирати об'єкт дослідження, вітчизняні науковці розгорнули активну дослідницьку роботу. В першу чергу у сферу наукового інтересу потрапили друковані органи, які видавалися в межах різних політичних угруповань, спілок, науково-культурних установ.

Слід зазначити, що від початку активного вивчення діаспорних видань (з 1990-х рр.) першість захопили львівські фахівці. У 1993 році на базі Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, утворилася потужна дослідницька установа Науково-дослідний центр періодики (НДЦП). Від 1993 року завдяки діяльності НДЦП щорічно проводяться Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Українська періодики: історія і сучасність». Видається відповідний збірник матеріалів конференції, статті якого послугували у написанні даної роботи. В результаті діяльності НДЦП з'явилася велика кількість розвідок, присвячених як окремим періодичним виданням, так і цілим комплексам [38, с. 8].

Відзначимо, що впродовж років незалежності преса стала об'єктом докторських і кандидатських дисертацій, які присвячені українській періодиці загалом та регіональній, зокрема. Зокрема, в контексті досліджуваної теми заслуговують на увагу роботи В. Чекалюк «Преса діаспори США як комунікативний чинник формування ідентичності українців» [17] та В. Губарець «Українська етнічна преса США та Канади (1945-1994 рр.): особливості висвітлення україно-американських взаємин» [24].

Обидві кандидатські дисертації захищені протягом останніх років, а тому використовують сучасні наукові методи, як системний аналіз, контент-аналіз. У роботах міститься конкретний проблемний аналіз, а не хронологічно-описова розповідь. Так у дослідженні В. Чекалюк досліджується специфіка впливу публіцистики на самовизначення українців, зокрема збереженні їхньої культури в умовах еміграції. Авторка розкриває комунікативний потенціал української етнічної преси на прикладі конкретних публікацій і видань, простежує жанрові і тематичні коливання. На нашу думку саме за такими роботами майбутнє українських журналістикознавчих досліджень [38, с. 10].

Власне вивченню наукових надбань українського журналістикознавства присвячене ґрунтовне монографічне дослідження В. Різуна та Т. Трачук «Нарис з історії та теорії українського журналістикознавства» У монографії проаналізовано праці з пресознавства фундаторів цієї науки (М. Возняка, М. Грушевського, В. Ігнатієнка), журналістико знавців радянської доби, а також зарубіжних дослідників [64, с. 7].

Як уже зазначалось у попередньому підрозділі, діаспорна преса досі залишається у багатьох сенсах недослідженою з науковою точки зору. Тим паче невідомими залишаються періодичні видання, що виходили у Сполучених Штатах Америки. Дотепер залишаються поза увагою вагомі пласти української преси за океаном.

Звичайно, існують винятки з правила. Так, газета «Свобода» - найстаріша газета (видається з 1893 року і дотепер) за усю історію української преси, і водночас найтиражніша і найвпливовіша у США, стала об'єктом десятків досліджень. Більше того існують окремі дослідження, присвячені власне «Свободі» [93]. Остання така робота від нинішнього редактора газети П. Часто «Вільне слово американської України: до 120-річчя газети «Свобода» вийшла друком навесні 2013 року. Проте ситуація з газетою «Свобода» є радше винятком, аніж правилом.

Найчастіше до такого роду джерел звертаються, коли досліджують соціально-політичне аспект наповнення газет і журналів, рідше чинники національної ідентичності, і вже вкрай не часто будь-які інші аспекти. Показово зазначити, що чи не найактивніше україномовну пресу використовують у історичних чи довкола історичних дослідженнях, адже вона являє собою унікальне історичне джерело, яке, з одного боку, було вільне від цензури, а з іншого - мало досить яскраве національне забарвлення.

Тому про необхідність збереження та якнайшвидшого вивчення української преси говорять і розуміють, не лише в Україні, але й у самій діаспорі. «До теперішнього часу назви української преси зазначені в каталогах американських бібліотек, але самих газет і журналів вже давно немає… Багато часописів було винищено під час так званих чисток, що їх проводять бібліотеки задля звільнення місця». Крім часописи пропадали х малих архівів-сховищ, до чого були причетні особи, які своїми поглядами були в опозиції до ідеології того чи іншого видання [29, с. 16].

Через свою специфіку та фактично недоступне для українських науковців місцезнаходження незадіяними повністю або частково залишилися досить великі масиви преси української діаспори. З огляду на те, що видавалися вони на Американському континенті і до того ж у час, коли радянська Україна була закритою до будь-яких іноземних видань, окрім країн соціалістичного табору, ці масиви преси залишились поза увагою. Тому нам залишається надолужувати процес дослідження, адже незабаром усі ці газети можуть просто щезнути.

Джерельна база дослідження представлена комплексом україномовних пресових видань діаспори у 1950-х рр. і складається з 14 часописів різних за формою, періодичністю, тематикою тощо. Серед них газети, журнали, бюлетені, альманахи. Джерела використані у роботі зберігаються у архівах Українського національного музею у Чикаго.

Всього було розглянуто понад 130 випусків 14 залучених видань. Об'єктом же безпосередньої уваги стали близько 50 публікацій, які різною мірою висвітлюють релігійну тематику. За жанровими характеристиками це авторські статті, замітки, листи, есе, казки тощо.

Вибір цих видань, по-перше, зумовлюється їх чисельністю, по-друге, різною тематичною направленістю, а отже і аудиторією, на яку вони розраховані. Окрім цього, структура цих видань і система рубрик, надають можливість представити широкий спектр питань, пов'язаних з релігійним дискурсом, зокрема, церковно-релігійним та морально-ціннісних аспектом життя української діаспори. У сукупності обрані видання охоплюють найрізноманітнішу аудиторію серед української діаспори як за гендерною, віковою, так і професійною градацією. Тому у своїй сукупності наші джерела є репрезентативними для вивчення дискурсу християнських цінностей серед української діаспори.

Обрані видання охоплюють окрім загальної аудиторії (Новий світ, Громадський голос, «Самостійна Україна»), ще й специфічні: жіночу (Наше життя), дитячу (Веселка, Готуйсь, Пластовий листок), мистецьку («Волосожар»). За періодичністю маємо як тижневики (Український Прометей, Наше життя), видання, які виходили двічі на місяць (Громадський голос), щомісячно (Веселка, «Листи до приятелів», «Волосожар»). Таким чином, бачимо, що джерела відібрані для дослідження градуються за різними ознаками, проте, надалі будемо спиратись на класифікації за тематичною направленістю:

* Інформаційні (Наше життя, Громадський голос, Український Прометей, Новий світ, Дніпро);

* Літературно-публіцистичні («Волосожар», «Листи до приятелів»);

* Дитячо-юнацькі (Готуйсь, «Веселка»).

Найчисельнішу групу джерел складають інформаційні видання. Журнал «Самостійна Україна» - суспільно-політичний та історичний журнал націоналістичного спрямування, орган Центральної Управи Організації Державного Відродження України (ОДВУ) та (з 1973) Ідеологічно Споріднених Націоналістичних Організацій (ІСНО), одночасно ОУН (група полковника Андрія Мельника). Журнал видавався щомісячно у Чикаго (деякий час у Вінніпезі, Нью-Йорку і Сент-Полі) з 1948 року, коли був відновлений після свого виходу у 1937-1942 рр. Здебільшого містить публікації історичного, культурологічного, світоглядного характеру, відтак часто спостерігається публіцистичний виклад матеріалів.

Помітне місце серед періодичних видань діаспорної преси США займають жіночі. Так місячник «Наше життя» цікавий з точки зору своєї аудиторної спрямованості. Жінка в українській родині завжди відігравала особливу роль берегині національних традицій, звичаїв і обрядів. Відтак дослідити відображення християнських цінностей на шпальтах цього видання видається нам особливо цікавим, особливо з огляду на те, що журнал «Наше життя» була однією з небагатьох видань для українського жіноцтва. Виданням місячника займався союз українок Америки. Рубрикація журналу включає матеріали як прикладного характеру, так і матеріали про поточні події в Америці, активно висвітлювалася і діяльність Союзу українок Америки. Видання виходило з 1944 до 1974 року.

«Громадський голос» - українська газета, що видавалася у з жовтня 1941 в Нью-Йорку. Мітить багато матеріалів суто новинного, інформаційного характеру. Зокрема, у газеті традиційно потужний міжнародний блок новин, який, як правило, займає першу шпальту. Прикметно, що радянська енциклопедія вказує, що газета «прихильно ставиться до Радянської України… виступає за поліпшення американсько-радянських відносин».

«Український Прометей» - газета, що виходила фактично протягом характеризованого нами десятиріччя. У 1951-1959 видавалася у Детройті, 1959-1961 у Нью-Йорку. У щотижневому форматі вона інформувала про події у США та світі, кут подачі матеріалів був національно забарвленим. Фактично газета була неофіційним друкованим органом Українська революційно-демократична партія (УРДП). Попри свою назву газета не мала у собі лівацького нахилу. В основу програмових засад УРДП покладена боротьба проти радянського режиму і створення самостійної української держави з демократичним устроєм. Головним рушієм цього революційного перетворення УРДП вважає національно-свідомі державотворчі кадри, що виховуються в русі опору проти сучасного тоталітарного ладу УРСР. «Український Прометей» поширювався не лише у США, але й Канаді.

Слід зазначити, що приналежність газети певній партії не означало, що вона перетворюється у рупор партії. У тодішніх реаліях більшість українських видань були офіційно або неофіційно друкованими органами тих чи інших партій та організацій. До прикладу газета «Свобода» офіційно була органом Українського Народного Союзу.

Першою громадською українською газетою в Чикаго був заснований Учительською громадою, а згодом на кооперативній базі тижневик «Українське життя». Він друкувався у Чикаго. Почав виходити з 1955 року. Видання декларувало себе як незалежну газету, проте з середини 1960-х стало в опозиції до більшості політичних і громадських організацій українців у США. Втім, у досліджуваний нами період, можемо розцінювати його, як демократичну пресу. На сторінках видання містилося передусім багато інформації місцевого масштабу Чикаго, а також інформації з життя української общини в цілому, зокрема про діяльність Пласту, Просвіти, союзу українок Америки, Самопомочі тощо.

Бюлетень УНДС (Український Національно-Державний Союз) яскравий приклад друкованого органу партій, тому на шпальтах окрім іншого зустрінемо чимало матеріалів програмного характеру. Тим цікава, бо УНДС включала українські центристські і праві партії. Бюлетень УНДС виходив щомісяця. Окрім нього УНДС видавав тижневик «Тризуб».

Неодмінно цікавим нам видається група дитячо-юнацьких видань. Адже самі по собі вони рідко ставали предметом наукових розвідок. А між іншим у розрізі нашої теми вони видаються надзвичайно цінними, бо ілюструють християнську тематику у дискурсі видань для дітей та молоді.

Основним джерелом цієї групи виступає дитячий журнал «Веселка», що був додатком до газети «Свобода». «Веселка» з'явилася в 1954 році в редакції «Свободи». Свіже число виходило щомісяця, наповнене віршами, оповіданнями, чарівними казками, сценічними картинами-п'єсами, цікавими розповідями і статтями, загадками, сміховинками, дописами з дитячого життя. Сторінки готувалися редакторами у співпраці з письменниками, ілюстраторами і самими читачами - дітьми. «Веселка» була і залишається змістовним джерелом матеріалів для виховання національно-свідомої української молоді.

До групи дитячо-юнацьких видань відносимо і пластовий журнал «Готуйсь». Основною аудиторією якого було пластове новацтво, тобто хлопці та дівчата у віці 6-11 років. Журнал виходив щомісяця, мав привабливе оформлення, наповнювався віршами, казками, листами, новинами з України та життя пласту в США. Ще одним джерелом є «Пластовий листок», який розраховувався на більш широку вікову аудиторію, втім головно на молодь. На своїх сторінках видання писало про новини Пласту, навчально-методичну діяльність, національне виховання тощо.

Наступну групу джерел складають літературно-публіцистичні видання. Цікавим джерелом виступає журнал «Дніпро», який до 1957 року виходив щомісячно, потім у формі «інформатору-альманаху» - щорічно. Видавався регулярно у Чикаго з 1945 року. Містив матеріали розповідного та аналітичного характеру. Про «Дніпро», на жаль, знаходимо дуже мало свідчень. Достеменно відомо, що видавався він щомісячно протягом щонайменше 15 років у Чикаго, де налічувалася українська діаспора, одна з найчисленніших у Сполучених Штатах. Річ у тім, що у 1920-1950 рр. виходив однойменний православний журнал у Чикаго і Філадельфії, проте у 1950 році він був об'єднаний з «Українським православним вісником», відтак змінив свою назву на «Українське православне слово». Тому можемо з впевненістю сказати, що «Дніпро» - не є релігійним журналом. На сторінках журналу розкривалися злободенна тематика, що охоплювала сферу культури, історії, соціального життя, в тому числі і релігії.

Щомісячне видання «Листи до приятелів» - особливо цікаве джерело для вивчення християнського дискурсу. Його видавав у 1953-1966 у Нью-Йорку відомий український філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч і вчений М. Шлемкевич. Матеріали журналу дозволяють чітко простежити важливість релігійної складової для українського світогляду. Публікації здебільшого світоглядного характеру торкалися суспільно-політичного, культурно-мистецького життя та релігійно-наукових питань. Автор бачив за мету виховання «нової української людини» на ідеалах Т. Шевченка та І. Франка, національної ідеї та соборності. На сторінках часопису містяться автентичні авторські виступи світоглядного характеру з широкого кола суспільно-політичних.

«Українське Громадське Слово» - щомісячник, що видавався у Нью-Йорку. Найпоширеніша тематика робіт - минувшина, питання культури, освіти, рідше релігії - здебільшого у формі авторських статей та есеїв.

Класичний літературно-мистецький журнал «Волосожар», видавало однойменне об'єднання українських письменників у Нью-Йорку та Філадельфії. У журналі друкувались проза і поезія молодих українських письменників діаспори. Таким чином, завдяки цьому джерелу ми додаємо і митецьку аудиторію до досліджуваного нами дискурсу християнських цінностей [15, с. 10].

Таке розмаїття тематичної спрямованості, методів подачі матеріалів та завдань, дає нам змогу виявити основні тенденції розвитку етнічної преси, повністю розкрити різноманітні аспекти дискурсу християнських цінностей, а також послужити базою для того, щоб дати оцінку ролі релігійного чинника у житті українців США як у повоєнне десятиліття, так почасти і сьогодні.

1.2 Методологія розробки проблеми

Попри роки досліджень на сьогодні практично відсутні глибокі аналітичні дослідження з детальним вивченням окремі сутнісних аспектів періодики. Зокрема, не використовуються нові підходи до вивчення преси з точки зору теорій комунікативістики та дискурсу, які відкриваються нові можливості для досліджень. Щоб вийти за межі традиційного аналізу тексту, у цьому дослідженні буде зроблена спроба окреслити екстралінгвістичні чинники, тобто фонові знання, настанови, цілі адресата, інакше кажучи, дослідити дискурс.

Історіографія поняття дискурс відносно нова, а втім дуже заплутана. Багатоманітність змісту та форм дискурсу зумовила різноманіття його дефініцій. Нині сфера вживання цього терміна охоплює філософію, соціологію, лінгвістику, комунікативістику тощо. Найбільш визнаним сучасними науковцями є тлумачення, яке дав Т. ван Дейк: дискурс - це зв'язаний текст у сукупності з екстралінгвістичними - прагматичними, історико- та соціокультурними, психологічними та іншими чинниками.

Українська дослідниця дискурсу К. Серажим, образно називає дискурсом «життя тексту в нашій свідомості, накладання інформації, яку ми отримуємо з цього тексту, і нашого знання про обставини, спонуки його породження на ментально-чуттєве інформаційне поле нашого індивідуального «Я» [67, с. 13]. Тому у контексті дослідження дискурсу ми будемо звертати увагу на відібрані мовцем мовні засоби, функціональні стилі, риторичні прийоми, аргументацій ні структури, аудиторні характеристики текстів тощо.

В основі дискурсу лежить комунікативний акт, тому буде логічно розглядати усі його елементи: відправник - кодування - повідомлення - канал - декодування - одержувач - відгук - зворотній зв'язок. Усі ці елементи поєднують у собі лінгвістичні та екстралінгвістичні складові, які лежать в основі комунікативного дискурсу [67, с. 45].

Розмаїття комунікативних ситуацій, в яких відбувається дискурсивна діяльність породжує і видове розмаїття дискурсів. Так деякі вчені подають релігійний (фідеїстичний) дискурс як рівнозначний іншим, а деякі - вказують на відмінність фідеїстичної комунікації від інших типів спілкування. Сучасний американський соціолог Р. Белла визначив релігію як особливу систему комунікації -- «символічну модель, яка формує людський досвід -- як пізнавальний, так і емоційний» [2, с. 143]. У розв'язанні найважливіших проблем буття. Основою релігійної комунікації є передавання (трансляція) життєво важливих для людини і суспільства етичних смислів. Вони сприймаються як заповіді, які Абсолют (Бог) відкрив людям. Боже Одкровення сприймається як дароване священне знання -- повне, бездоганне і найголовніше серед усіх знань.

Основною ознакою фідеїстичного слова як складової мовного коду релігійної комунікації є не конвенціональне розуміння мовного знака, тобто сприйняття слова не як умовного позначення предмета (в широкому сенсі слова), а як його (предмета) складову або навіть сутність. Таке сприйняття слова у релігіях створює атмосферу особливого ставлення до мовлення, спілкування з Богом [2, с. 144].

Специфіка фідеїстичних текстів полягає в тому, що вони несуть у собі знаки (слова, словесні формули, повідомлення, послідовності повідомлень тощо), яким у комунікації віруючих приписують певні трансцендентні властивості, зокрема магічні: божественне або демонічне походження, сакральність або профанність тощо. До жанрових особливостей релігійного дискурсу відносять: [2, с. 144].

У нашому випадку дискурс християнських цінностей не буде мати таких яскраво виражених ознак фідеїстичних текстів, оскільки за предмет аналізу свідомо були обрана світська преса. Відтак і тести матимуть лише деякі з перелічених ознак, як метафоричність та символізм висловлювань.

Дискурс християнських цінностей, який розглядається у роботі вимагає теоретичного з'ясування самої суті християнських цінностей. Проблема цінностей і ціннісних орієнтацій завжди приваблювала науковців, оскільки саме вони є одним із найважливіших утворень у структурі свідомості та самосвідомості людини, які не лише формують її вибіркове ставлення до дійсності, а й значною мірою зумовлюють низку її сутнісних особистісних характеристик та вибудовують сенс її подальшого життя. Варто наголосити, що зміст християнської моралі подається Біблією в контексті трьох складових:

* загальні християнські чесноти (розсудливість, поміркованість, справедливість, стійкість, чесність, правдивість, вірність слову);

* плоди дарів Духа Святого (віра, надія, любов, милосердя, радість, спокій, терпіння, доброта);

* 10 Божих заповідей.

Істотно зазначити, що з 10 заповідей лише перші три належать до прославляння та пошанування Бога, а сім інших стоять на сторожі доброзичливих стосунків між людьми (шануй батька й матір; не вбивай; не будь розпусним; не кради; не свідчи неправдиво на ближнього свого; не будь заздрісним) [37].

У даній роботі релігійний дискурс буде розглядатися в контексті більш широкого поняття національного дискурсу і національної ідентичності. Під ідентичністю ми розуміємо - спосіб самоствердження і само ототожнення індивіда з певною, вже існуючою спільнотою. Релігійна ідентичність для українців завжди була і є частиною національної ідентичності, яка в свою чергу є сумою різних ідентичностей, що у кінцевому результаті становлять сутність людської особистості.

Частина ідентичностей є природними (як от статева приналежність), проте більшість з них не встановлені внутрішньою сутністю людини, а є набутими в процесі її соціальної практики, а отже, відкриті для змін і трансформацій. Ідентичності формуються у дискурсах. Іншими словами ідентичність - це комунікативна категорія, яка реалізується лише у сфері мовлення та спілкування [15, с. 54].

Категорія ідентичності залишалася природною до ХХ століття, коли з'явилися потужні комунікаційні технології, які поставили під загрозу сутність вроджених тотожностей. Теоретичні проблеми формування національної свідомості досліджувалися в працях С. Арутюнова, Ю. Бромлея, Л. Дробіжевої та ін.

У світовій комунікативістиці проблему національної ідентичності актуалізували процеси глобалізації. У «всесвітньому селищі», на яке перетворюється світ в інформаційну епоху, національна ідентичність з розряду беззаперечних, природних вартостей переведена в розряд дискурсивних, інформаційних понять. Відтак категорією ідентичності зацікавилися теоретики дискурсивного аналізу. Серед українських науковців категорією ідентичності останнім часом зацікавилися В. Шкляр, О. Гриценко, хоча в їхній рецепції переважає поки що реферативна репрезентація [32, с. 53].

Незважаючи на наявність чималої кількості досліджень з пресознавства, одна з найважливіших проблем, які все ще залишаються - визначення наукових засад, нових підходів, критеріїв дослідження журналістських явищ минулого. У цьому аспекті загальний і вихідний характер має проблема періодизації української преси. Адже, як зазначав відомий дослідник української преси М. Нечиталюк, «ефективність історико-журналістських досліджень залежатиме в першу чергу від теоретичної розробки методологічних принципів», вчений навіть, вважав цю проблему цілком самостійним напрямком досліджень [64, с. 7].

Періодизація преси, що була покладена в основу радянських навчальних посібників, не витримує ніякої критики. На всеукраїнський історичний грунт механічно переносився ленінський принцип періодизації визвольного руху Росії. Інше бачення історичного розвитку запропонували зарубіжні дослідники. Вона базується на об'єктивній хронологічній послідовності подій і явищ, що відкриває необмежений простір для залучення усього масиву преси. Одним з перших, хто розробив таку періодизацію був А. Животко. Втім, з нинішньої точки зору, як зазначає М. Романюк, вона недосконала і місцями хаотична [64, с. 11].

Переосмисливши досвід попередників дослідники Центру періодики запропонували свою періодизацію історії української преси, яка взята за основу у нашому дослідження. Використавши хронологічно-проблемний принцип історична схема була поділена на 14 періодів. Хронологічні межі нашого дослідження входять у 12 період - Українська преса поза межами України. Преса української діаспори (1945-1990 рр.). Даний період охоплює українську таборову пресу та пресу повоєнної політичної еміграції [64, с. 16].

Досліджуваний нами період 1950-1960 рр. представляє собою час найбурхливішого розвитку української преси у США. Адже на нього припадає нова - третя хвиля еміграції, яка була представлена політично і національно заангажованими людьми. Людьми, які оновили соціокультурні процеси української діаспори у США. В тому числі поштовх був даний україномовній пресі, яка мала на меті обслуговувати інформаційні потреби зростаючої кількості українства.

Тема даного дослідження безумовно перетинається з площиною історії преси, тому варто з'ясувати позиції, з яких виходить автор дослідження, що стосуються цього аспекту. Коли йдеться про історію неодмінно виникає поняття «факту». Сучасна теоретична думка істориків преси представлена двома протилежними позиціями у ставленні до факту. Так, І. Михайлин схильний недооцінювати потребу накопичення різноманітного емпіричного матеріалу, він вважає, що не треба «принижуватися до бібліографії преси, факти бібліографії він називає «малозначними журналістськими явищами, що мають регіональне значення, локальні за проміжком існування». Тобто фактично, бібліографічно-описовий метод називається необов'язковим, не критично необхідним для журналістських досліджень [41, с. 25].

Інший відомий дослідник української преси і теоретик досліджень М. Романюк є прихильником максимального накопичення фактологічного матеріалу, хоча і зазначає, що це є процес тривалий і фактично невичерпний. М. Романюк приходить висновку, що «на сучасному етапі науково-бібліографічних знань про українську пресу потрібно приступати до наукового вивчення історико-журналістського процесу в масштабах регіонів, історичних періодів, журналістських систем, осмислення суспільно-політичних проблем…». Думка науковця підтверджує актуальність нашого дослідження, яке саме і лежить у площині вивчення окремих аспектів діаспорної преси, як майже ізольованої журналістської системи, хронологічно, географічно та ідеологічно. До думки про необхідність власне наукового вивчення М. Романюк прийшов, зважаючи на те, що вже проаналізовано понад 1000 різноманітних видань, в той час як фактично логіка і різноманітні аспекти функціонування і ролі цих видань не досліджені [41, с. 26].

Беручи до уваги обидві думки українських науковців, дозволимо собі припустити, що без цих двох підходів неможливе вивчення предмету дослідження в жодній науці. Втім, як зазначає М. Романюк, процес їх накопичення постійно триває, тому слід переходити до глибшого аналізу публікацій, зокрема беручи до уваги теперішні наукові реалії. Сьогодні сам факт тієї чи іншої події не має вирішального значення, значно більшу вартість має розуміння того, що стоїть за тим фактом. Однак, ми не будемо недооцінювати і описово-бібліографічний метод, адже маємо справу з маловідомими джерелами, які слід описати.

С. Кость у своїй «Історії української журналістики», звертає увагу на те, що існують прогалини в методології, які ускладнюють трансформацію «фактажу в наукове знання», тобто переходу кількості в якість. У нашій роботі ми спробуємо поєднати два підходи, спочатку охарактеризувавши фактаж проблеми, а потім давши йому належну наукову оцінку, обґрунтування. Таким чином, ми наближаємось до ідеальної двоповерхової наукової структури, коли «на нижньому поверсі - емпіричний матеріал, а на другому - певна концепція, теорія, власне наука» [41, с. 27].

Підсумовуючи, попри очевидні напрацювати, стан наукової розробки проблеми україномовної преси США залишається недостатнім. Серед причин цього - обмеженість наявної в Україні джерельної бази для всебічного і ґрунтовного вивчення діаспорної преси, а також недостатня дослідженість фахівцями самого явища еміграції. Отже, можна сказати, що у розрізі нашої проблеми існує дуже обмежене коло досліджень. Водночас маємо надію, що наше дослідження посприяє подальшому вивчення релігійного дискурсу в українських ЗМІ.

Незважаючи на двадцятилітню історію досліджень присвячених українській пресі у США, питання, які розглядаються у даній роботі, так і не стали предметом спеціального дослідження. Проте уся розглянута історіографія загалом спонукає до дослідження діаспорних видань як суспільного і наукового явища, до пошуку нових підходів у вивченні даної проблематики. Це у свою чергу допоможе краще і чіткіше оцінити значення етнічної преси.

Розділ 2. Християнська ідентичність як проблема в матеріалах україномовних видань США періоду 1950-х років

2.1 Контекст обстоювання національної самосвідомості

За своє понад сторічне снування українська громада в США зазнала значної і досить суттєвої еволюції. Проте серед основних її здобутків можемо виділити збереження власної національної самобутності. Від початків першої масової хвилі еміграції з України до Сполучених Штатів до третьої хвилі, кінець якої прийшовся на період 1950-х рр. переважна більшість українців не втратила специфічного менталітету й національно-культурної ідентичності у розмаїтті інших культур. Інтегруючись у місцеве соціальне оточення, українці водночас не забули про рідне коріння.

Велику роль в житті американських українців відіграла діаспорна преса, яка підтримувала серед мешканців української громади в США ідею самобутності, свободи та створення незалежної української держави. Друковані органи подавали інформацію про події всередині країни і за кордоном, повідомляли читачів прожиття українських громадських організацій, їхні плани на майбутнє, знайомили читачів з історією рідного краю, його культурою та релігією.

Процеси еволюції української громади і її формування як етнічної меншини охоплюють досить тривалий періоди і найтісніше пов'язані зі збереженням їхньої національно-культурної ідентичності в умовах інтеграції в інонаціональному суспільстві. Велику роль у процесах етнічного самозахисту й самозбереження відіграє діаспорна етнічна преса. ЇЇ поява на американському континенті тісно пов'язана з роками перших хвиль української імміграції [33, с. 58 - 60].

Процес переселення українців до США розпочався ще в останній третині XIX століття. Україна на той час була поділена між двома великими імперіями: Російською та Австро-Угорською. Політика цих держав і спричинила першу хвилю імміграції до країн Нового світу, яка за своєю природою була заробітчанською.

В Сполучених Штатах Америки історія української журналістики починається з середини 80-х рр. XIX століття. Місця розселення українців - Пенсільванія, Нью-Йорк, Чикаго - пізніше стали і першими пресовими центрами українців у США [85, с. 213]. Відчутним ентооб'єднувальним чинником поряд з церквою була й українська преса.

З перших своїх видань вона почала виконувати роль інформаційного та організовуючого органу громадської думки етнічних українців, прагнучи допомогти їм швидше пристосуватися до чужомовної країни, інших звичаїв, традицій, культурно-побутового оточення. Українські мігранти у місцях поселення прагнули до створення своєї етнічної преси, розуміючи, що вона може допомогти їм не тільки зорганізуватися, але й зберегти власне церковно-релігійне обличчя. Незалежна українська преса, не дістаючи належної підтримки, часто зазнавала заборон і навіть переслідувань, проте здобувала авторитет серед співвітчизників, віддзеркалюючи боротьбу різних світоглядів, ідей та політичних програм.

Перше українське видання на теренах Америки вийшло ще 1868 року -«Аляска Геральд» виходила раз на два місяці російською та англійською мовами. Першою ж україномовною газетою була «Америка» (з 1886 року). Першою українською газетою, що виходила тривалий час була «Свобода», яку почав видавати священик Г. Грушка з 15 вересня 1893 року. Це щоденне видання мало найбільший у порівнянні з іншими виданнями тираж. У 1946 році за статистичними даними в США існувало 29 українських газеті журналів. На початку досліджуваного періоду у 1951 році - це число зростає до 72, а у 1958 - до 79 видань [51, с. 103 - 104].

У червні 1948 року конгрес США прийняв закон 774, який надавав право 200000 «переміщеним особам», в тому числі 80000 українцям емігрувати до країни протягом двох років.

Третя хвиля мігрантів прибула до США після Другої світової війни (1946-1955 рр.). Війна змусила багатьох родин, які опинилися на території Австрії та Німеччини, не повертатися до України. У травні 1944 року за даними союзників на території Західної Європи знаходилось близько 3 млн. українців.

Ця післявоєнна еміграція була дуже політизованою та надзвичайно добре організованою, глибоко віддана Батьківщині - Україні. Емігранти прибули до США в період економічного підйому у цій країні, що допомогло їм використати свій досвід та освіту.

Приїзд політичної еміграції з одного боку чисельно зміцнив занепадаючу українську пресу в США, а з іншого надав цілком інакший зміст. Корейська війна, а пізніше холодна війна сприяли розвиткові української преси, яка окрім лівої преси, була здебільшого націоналістична. До певної міри, вона не була започаткована в Америці: вона, як і її постанови, були привезені переміщеними особами із українських таборів в Європі. Вони, по суті, не були розраховані на українсько-американську ментальність читачів, тому видавались виключно для новоприбулих і встановити число цієї періодики практично не можливо. В той час українська преса в Америці зросла на 95% здебільшого за рахунок органів молоді, студентства, політиків, котрі переселилися до США. За даними, що подає ЕУД у 1958 році було 79 видань, в 1963 році - майже 300. Українська періодика 1950-х рр. складалася з чотирьох джерел: започаткованої у США ще у 1930-х роках, новоприбулої, започаткованої у Європі, новоствореної у 1950-х та відродженої після війни [32, с. 296].

У 1950 році у США за даними перепису нараховувалось 908 тисяч українців, включно з тими, хто народився і приїхав до неї. Невеликі групи українців ще прибували впродовж 1950-х з Польщі, Югославії, а також Південної Америки та Австралії [51, с. 40 - 41].

Українські іммігранти у Північній Америці опинилися у полі етнічному середовищі, панівною мовою якого була англійська, склався специфічний американський спосіб життя, тому пристосуватись до нього українцям було надзвичайно складно. Перед українцями США постало два питання: зберегти свою національну ідентичність та включитись у суспільно-політичне, виробниче та культурне життя Сполучених Штатів, що неминуче тягнуло за собою прискорення процесів асиміляції та інтеграції [51, с. 46].

У світовій комунікативістиці проблему національної ідентичності актуалізували процеси глобалізації. У сучасному суспільстві ідентичність переведена у розряд дискурсивних, інформаційних понять. Категорія ідентичності досить релятивна і може коливається від беззаперечно природної до набутої у соціальній практиці. На думку науковців, природною вона була до самого XX століття, коли з'явилися потужні комунікаційні технології, які поставили під питання вроджені характеристики. Проблема національної ідентичності гостро не стоїть для представника державної нації, оскільки національна держава виявляється могутнім інструментом захисту національної тотожності. Натомість пробною вона є для тих індивідів, які не мають держави, ба більше - знаходяться поза межами своєї Батьківщини. Відтак імунітет до асиміляції залежатиме від релігійної, мовної, етнокультурної дистанції від панівної теми, кількісного співвідношення меншини до панівної нації, а також хронологічного проміжку їх співіснування [32, с. 54]. Українська діаспора опинилася якраз у такій ситуації, коли сукупність усіх цих чинників дозволила довгий час не піддаватись асиміляції.

Згідно з концепцією канадського соціолога Р. Бретона спільноті для повноцінного відтворення в умовах іноетнічного і полікультурного середовища потребують наявності спеціальних етнічних інституцій - організацій соціального, культурно-освітнього та політичного характеру, засобів масової інформації, навчальних закладів для підготовки кадрів та інфраструктури національно-культурного життя. Саме існування цих атрибутів забезпечує живучість діаспори [51, c. 41].

Намагаючись впливати на культурне оформлення української спільноти у новій країні, українська преса мала поборювати негативні наслідки, що породжувалися браком власних національних шкіл, університетів та інших осередків. Таким чином преса частково брала на себе функції тих соціальних інститутів, які були відсутніми або слаборозвинутими у діаспорному середовищі [15, c. 25].

Дослідники з різних країн сходяться на думці, що ступінь поширеності етнічної та історичної самосвідомості в середовищі певного етносу вирішальною мірою залежить від рівня освіченості мас. В реальній дійсності не буває «цілковитого охоплення національною свідомістю», її виражають певні індивіди.

...