Середньонаддніпрянський діалект. Фонологія і фонетика

* “+” - наявність фонеми; “-“ - відсутність фонеми; “±” - позиційний розподіл наявності / відсутності реалізаторів фонем

У досліджуваних говірках виявлено два типи нейтралізації опозиції глухість : дзвінкість: 1) шляхом асимілятивного одзвінчення, що відбувається в ряді слів, узвичаєних і в літературному мовленні (типу бород'|ба, молод'ба, йаґ^би); 2) внаслідок часткового чи повного оглушення, що є поширенішим типом руйнування протиставлення, який, проте, неоднаково реалізується в усіх досліджуваних говірках. Релевантними для збереження ДО “дзвінкість” здебільшого є позиції на межі слів і морфем (префікса й кореня, кореня й суфікса) перед голосними й дзвінкими та рідше глухими приголосними, позиція в кінці слова: одправи, одходит', пяідстил'аляи, пр'адка, кляубки, пяідн'іжки, ў^кружки (12); на^кляадц'і, у^д'іжках, обкипяіляа, одстройувац':а, одколяоляас'а, одперляа, пяідсипаниi (149); бубки, кол'адки, нu^йіжтие, на^ляотку (151), розхл'обини, розхл'обаляис'а (194); кадоўб, д'ід Махтод, замяіж, хл'іб, молод' (35), посл'ід, плід, город, Бог, зараз, привяіз, замуж, чириз^пирилаз, мяіг (98). Знеголошення приголосного може відбуватися на межі проклітики й слова, коли маркований член з ДО “дзвінкість” потрапляє в позицію перед фонемою з ДО “глухість”, рідше на морфемному шві, здебільшого за рахунок оглушення звука ?з?, рідше ?д? у префіксах з-, роз-, од-, під- перед наступним глухим приголосним: с^повяітки, с^того, с^корови (161), с^посуди, с^пол'а, іс^печяі, с^кутка, с^хлопцим (178); ізс^хл'ібинойу (253), пяіт^стан (286), ажш^туди, с^цими, зс^прадива, с^пол'а, с^капойу (329), розскажу, розсход'ац':а, розставиляа, розс-таўл'аляи (25), спикляи, роскажу, ростил'айут', отпраўл'аляа, пяідткови (231). Однак втрата дзвінкості на межі префікса й кореня відбувається непослідовно і залежить від темпу мовлення. Нейтралізація опозиції глухість : дзвінкість унаслідок асимілятивного оглушення відбувається переважно за рахунок фонеми /з/. У цій позиції її виявом здебільшого є звук с або внаслідок часткової нейтралізації /з/ : /с/ з'являється архіфонема ‹зс›, іноді (при уповільненому темпі мовлення) зберігається основний вияв [з]. Рідше повного чи часткового оглушення зазнає звук [д] у прийменнику од-, тому нейтралізація опозиції фонем /т/ : /д/ відбувається спорадично, переважно лише на субфонемному рівні. В західних говірках досліджуваного ареалу, окремих південних і східних знеголошення відбувається послідовніше, поширюючись на опозиції фонем /с/ : /з/, /т/ : /д/, /ш/ : /ж/: ізс^т'іх, от^хати, с^тим, ізс^сила, с^цего, с^такими, ў^одні^ш^хат'і (98), чирис^пор'іг, с^половинойу, зс^с'імн'ам, с^ц'ого, зс^коси, пяідт^соломойу, пяідт^цим, с^конопел', іс^кабака, іс^капустойу (140), c^собойу, спяідт^скотини, вяідт^скотини (142), поупяідт^тини, с^квасолийу, с^цибулин'ам, чирис^хату (229).

На межі кореня й суфікса перед фонемою з ДО “глухість” опозиція глухість : дзвінкість здебільшого зберігається, а нейтралізація відбувається лише спорадично в протиставленнях фонем /х/ : /г/, /ш/ : /ж/, /т/ : /д/: хл'ібц'а, холяодц'і, кукурузку, пидн'іжки, |л'охки, пирожкяіў, парубкяіў, книжки (20); дорожку, пр'адку, под-штан:ики, накидка, матузками, пирожки, з^ляожки, д'іжка, грудки (47); д'ад'ку, градки, Р'іжки, дружку (101); р'ад'ужшки, пр'адка, д'іжки (152) пр'адтки, пр'адку, дружки, мирежки (155а), за^дружку, подружка (194). Найбільші ареали руйнування опозиції фонем /ш/ : /ж/, /т/ : /д/ репрезентують лексеми к|руж(жш, шж, ш)ка, |жерд(дт, тд, т)ка, |лод(дт, тд, т)ка, поширені в багатьох правобережних середньонаддніпрянських говірках. У західній частині досліджуваного ареалу частіше фіксуємо випадки нейтралізації опозицій /т/ : /д/, /с/ : /з/, /ш/ : /ж/, /х/ : /г/ за рахунок ДО “дзвінкість”, проте оглушення відбувається здебільшого на субфонемному рівні, до того ж непослідовно навіть у одній словоформі: пирож|ки і пирожш|ки, |ляожку, д|ружки, г|р'адка, |ред'ку, |нохт'і, |бабка (35); подрушками, друшками, лошками,

лішжка, поблишче (314), дор'ішка, катдка, д'іжшка, ў^л'іжшку, на^пратдку, пратка (329), д'ішка, д'ішки, у^д'іжшках, |лехко (331), крушка, пир'іжки, сос'едка (333), д'ад'т'ко, р'ізску, водтку (332), на^пра'ткяі // на^пра'тдкяі, ложшка, пир'іжшки, на^сковородткяі (335). Релевантною для збереження ДО “дзвінкість” у досліджуваних говірках є позиція кінця слова перед паузою, в якій знеголошення дзвінких приголосних мінімальне (зафіксовано лише кілька випадків повного й часткового оглушення виявів фонем /з/, /г/ у говірках західної та південної частин ареалу): кадуб, хл'іб, Самгород (149); назад, город, замуж, хл'іб, газ (178), моляод', ни^йіж (151); корж, мороз, зараз (152), але хліп, хоч замуж, раз (223), рас # рас (42), разс, хоч биз^копяіки, год # сид'іла, посл'ід^то, чириз^то (98), рас, хоч д'ід # покоiниi, шоб # ти, хл'іб # пикти (140), Богх # знайе, Бох # його # зна (139, 307), замужш (238), коржш (298, 335), ніжш (325). У говірках центрального ареалу, на відміну від його західної, східної й південної латеральних частин, опозиція глухість : дзвінкість найсильніша. Вона представлена найбільшою кількістю фонемних протиставлень, для яких позицій розрізнення більше, ніж позицій нейтралізації. До того ж випадки втрати ДО “дзвінкість” часто охоплюють лише окремі словоформи.

Опозиція твердість : м'якість передньоязикових приголосних є базовою в системі консонантизму досліджуваних говірок. Про це свідчить збереження фонемних протиставлень /р/ : /р'/, /ц/ : /ц'/, /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч/ : /ч'/ чи напівм'якості піднебінних, які в інших діалектах української мови стверділи, наявність альвеолярної /ля/, спорадичні вияви пом'якшення передньоязикових приголосних перед голосними різних рядів і підняття. Протиставлення за твердістю / м'якістю найбільш виражене у центральних середньонаддніпрянських говірках, де воно представлене 12 парами передньоязикових зубних і піднебінних фонем (/д/ : /д'/, /т/ : /т'/, /з/ : /з'/, /с/ : /с'/, /ц/ : /ц'/, /ля/ : /л'/, /н/ : /н'/, /р/ : /р'/, /ц/ : /ц'/, /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч/ : /ч'/). У лівобережних і окремих правобережних говірках відбувається нейтралізація протиставлень передньоязикових /д/ : /д'/, /т/ : /т'/, /з/ : /з'/, /с/ : /с'/, /ля/ : /л'/, /н/ : /н'/ у позиції перед голосним [і] (<*м, *е, *о, *ым). Із рухом на захід опозиція твердість : м'якість передньоязикових перед [і] різного походження сильнішає: в західній зоні досліджуваних говірок її репрезентують сім корелятивних пар, тоді як у східній зоні їхня кількість поступово зменшується до 1 - 2 пар. Найстійкіше в цій позиції фонемне протиставлення /т/ : /т'/. Проте опозиція твердість : м'якість у західних і південно-західних говірках слабша, ніж у центральних і східних, тому що в них наявна нейтралізація протиставлень /р/ : /р'/, /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч/ : /ч'/ в усіх позиціях слова. У північній частині середньонаддніпрянських говірок дещо ослаблюється протиставлення /р/ : /р'/, оскільки фіксуємо одну позицію його нейтралізації: перед закінченням -у в дієслівних формах 1 ос. одн. теп. ч. Опозиція твердість : м'якість приголосних увиразнює ареалогічне протиставлення центр - периферія, повніше характеризуючи окреслені діалектні зони.

Однією з виразних ознак досліджуваних говірок є особливості реалізації протиставлення /л/ : /л'/. У багатьох із них функціонує альвеолярна /ля/, трансформуючи опозицію /л/ : /л'/ в /ля/ : /л'/ (тип А). Крім цього, протиставлення /л/ : /л'/ може зазнавати часткового руйнування за рахунок ДО “твердість” лише в певних позиціях - /л/ : /л'/ > /ля/ : /л'/ (тип Б) або ж опозиція /л/ : /л'/ зберігається в усіх позиціях (тип В). До типу А належать говірки, в яких у всіх позиціях /л/ субституює /ля/, що може мати вияви апікальної, какумінальної й ретрофлексної артикуляції (відповідно їх позначено ля, ляя, ляяя): пяіш|ляа, |поляе, |голяод, пирижи|ляи, |пахляо, запляи|те, моляо|ко, наляи|валяа (74); ма|ляяен'киi, жи|ляяи, з^|уляяиц'і, за|кидаляяо, гляяичи|ки, кяі|ляяяо, потру|силяяа, нас|таляяо, ляяуг, с^коляя|госпу (35); к|ляяяасти, п|р'аляяяи, п|ляяяоскяін', |бяіляяе, |виткаляяа, |бяіляяимо, ляяяа|ханка, |висохляяо, |попиляяом, |попиля, шап|ляяик, ж|ляяукта, поляяот|на (94). Не зафіксовано зумовленості типу вимови певною позицією, хоч більша стійкість характерна для позиції перед голосним переднього ряду [и], проте в тих говірках, де є різні типи артикуляції, вони так само виявляються й перед голосними заднього ряду [а] та [о]. Перед голосними [е] та [у] переважає апікальна й какумінальна вимова, рідше ретрофлексна. В окремих говірках, навіть у мовленні того самого респондента, може виявлятися один тип артикуляції або кілька. Зафіксовано певну залежність вимови репрезентантів фонеми /ля/ від віку мовців та їхньої статі. Здебільшого в представників старшого покоління засвідчено какумінальну чи рідше ретрофлексну артикуляцію, тоді як у середнього покоління й осіб чоловічої статі вимова переважно апікального типу. Таку залежність відзначено не в усіх говірках, вона, ймовірно, незакономірна, оскільки виявлено випадки спільного для осіб різного віку та статі типу артикуляції. В окремих говірках типу А зафіксовано невиразну апікальну артикуляцію, що пов'язуємо з гетерогенною основою таких мовно-територіальних одиниць (це виявляється й за іншими ознаками їхньої фонетичної системи). Говірки типів Б1, Б2 репрезентують, на нашу думку, різні ступені руйнування опозиції /ля/ : /л'/; можливо, засвідчують вплив говірок південно-західного типу, в яких альвеолярний звук [ля] функціонує переважно перед голосними переднього ряду [и], [е]. У західній частині досліджуваного ареалу опозиція /л/ : /л'/ зберігається.

Протиставлення твердість : м'якість піднебінних фонем представлене тільки в центральних середньонаддніпрянських говірках, де його репрезентують три типи мікроструктур: /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч/ : /ч'/, /U/ (тип А); /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч'(чя)/, /U/ (тип Б); /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч'(чя)/, /U'(Uя)/ (тип Б1). Кожному з цих типів властива специфіка щодо функціонування м'яких піднебінних фонем. У говірках типу А їх засвідчено здебільшого в позиції перед флективним звуком а (<*к) у словоформах типу бяі|ж'ат', |суш'ат', во|ляоч'ат', ло|ш'а, кур|ч'а, де ступінь палатальності піднебінних найбільший. Часто в цих же говірках зафіксовано форми зі збереженням різного ступеня м'якості шиплячих перед іншими голосними, а зрідка й приголосними в середині слова (напівтвердий, тобто середній між твердим і напівм'яким, чтя, напівм'який чя, середній між напівм'яким і палаталізованим чяя, палаталізований ч'): с'і|чяут', у^|чяобот'ах, боршя|чяяу, у^чяяаву|нах, |р'іжтяут', кочяир|гойу, по|ч'уляа, ч'о|го, о|бичяно, кри|чяу, к|риш'ат', бур|ч'ат', |ляож'ат', |суш'ат', гар|ч'ат' (80); д'іў|чяат, кур|чяата, на|ляож'ат' (115), на^п|ляеч'ах, прижяи|ляяа, ни^дир|ж'ат' (157), на^п|леч'ах, |ноч':у, ли|ж'ат', по|бач'ат' (24) замо|чяиляи, ви|кач'уйут', но|ч'уйут', по|суш'ат', ли|ж'ат', борштяч, сушяя|н'ак, |виш'н'і, |ч'асто, шчяидру|валяи, за^пляи|чтяима (51).

Дистинктивна функція ДО “твердість”, “м'якість” піднебінних виразніша в позиції перед флективним звуком а (<*к): на|жар'уваляи : бяі|ж'ат', ўмяіш|чаляис' : кри|ч'ат', ў^по|шан'і : с'пяі|ш'ат' (46), по|чат' : пиш|ч'ат', на|жат' : бяі|ж'ат' (73), на|жат' : дир|ж'ат', по|жалуста : прибяі|ж'ат', ли|жанки : ли|ж'ат', ка|чалом : моў|ч'ат', по|дужаў : |лож'ат', д'іў|чат : кри|ч'ат', |викачаў : к|лоч'ч'а, зака|чайут' : кур|ч'ата (102). В інших позиціях виявлено переважно розширення дистрибуції фонем /ж/, /ш/, /ч/ за рахунок напівтвердих, пом'якшених та середніх між пом'якшеними й палатальними виявів. У говірках типу Б глухий африкативний шиплячий ч' зберігає м'якість у всіх позиціях: у^чяяаву|н'і, |моч'ат', |суш'ат', іш|чяе, |паличяка, |курочяки, с|маж'ат', покри|ш'у, г|ляечяик, чяир|пак, |дужчяе, спи|ч'ут', во|ляочяим, |жачяка (59а); ли|ж'ат', |суш'ат', на|моч'ат', роз|мочяуваляи, шята|н'іў, |чяулок, |кончиляа, по|ляучяки, поляу|чяаляа, по|бач'ат', |жоўч'у (82).

Мікроструктура /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч'(чя)/, /U (Uя)/ поширена в кількох говірках (87, 116, 155а): шяану|валяа, прийіж|Uяайе, вийіж|Uяайут', зайіж|Uяаiте, поляу|чяа, ли|ж'ат', боршчя, на|мочяуйут' (155а). Пом'якшений вияв дзвінкої африкати /U/ зафіксовано тільки перед наголошеним голосним, проте її репрезентованість у текстах є незначною через слабку функціональну активність. Протиставлення піднебінних слабшає в говірках східної й південно-східної частин досліджуваного ареалу, оскільки втрачає спочатку дві, потім три корелятивні пари - /ж/, /ш/, /ч' (чя)/, /U (Uя)/ (тип В); /ж/, /ш/, /ч'(чя)/, /U/ (тип В1); /ж/, /ш/, /ч (чя)/, /U/ (тип В2), причому нейтралізація опозиції в цих говірках відбувається не тільки за рахунок ДО “м'якість”, а й ДО “твердість”: к|рашчяе, сорочя|ки, тч'ут', тра|вичяка, ўмо|ч'айут', чяоляо|вяік, д'іў|чяат, йіж|Uяу, ляиляиUяи|н'ат, па|хушчяа, моляяо|чяина, моляяо|чяарн'у, нас'і|чяе (57), нас|мажат', |сушат', але |моч'ат', мо|чяиляи, тчяут', сорочя|ки, по|душич'ка, за|моч'уваляи, ка|чяайут', ка|ч'алка, |бачяиляа, бочя|ки, дошя|чяок, об|ручя, боршчя, бур'ачя|ком (61). Тут поряд із твердими /ж/, /ш/, /U/ функціонує /ч'(чя)/, що нейтралізує опозицію /ч/ : /ч'/. У говірках західної й південно-західної частин ареалу виявлено лише тверді піднебінні.

Аналіз опозиції твердість : м'якість шиплячих показав особливості структурного й територіального варіювання піднебінних фонем у середньонаддніпрянських говірках, зумовлені, напевне, неоднорідністю їхньої генетичної основи. Моделюючи етапи ствердіння шиплячих у говорах української мови, А.М. Залеський указував на таку їхню послідовність: 1) перед голосними переднього ряду е та и; 2) перед наступним твердим приголосним та в кінці слова; 3) перед лабіалізованими голосними заднього ряду; 4) перед голосним низького підняття а. З огляду на це, зауважимо, що в усіх названих позиціях у центральних середньонаддніпрянських говірках шиплячі зберігають м'яку чи пом'якшену вимову: пляаточяок, кляичяут', дружичяки, брат'іч'ок, шячяоки, кабачякяіў (25), вяінчяяац':а, начяиналяас'а, воляочтяит', воляочяиляа, дочяко, чяяорна, ноч':у, на^плеч'ах, лиж'ат', сушяиляи, шяишяки, жянива (32), диржяат' (інф.), засмаж'ат', боршчя, ў^уш'ах, мурзочяки, замяіч'у, до^причяаляа, трошяяки, чяужиi, д'іўчяата, пляач'ут', чяавун, моляочяка (120), у^печяяах, бочяки, тар'іляочяок, ручяка, магаричяок (167). Цю особливість середньонаддніпрянських говірок фіксували В.О. Богородицький, А.П. Могила, П.С. Лисенко, І.О. Варченко, відзначаючи, що напівм'яко можуть звучати не тільки піднебінні, а й інші передньоязикові приголосні. Таким чином, збереження давньої м'якості й напівм'якості піднебінних у центральних середньонаддніпрянських говірках, незважаючи на вплив літературної мови й суміжних діалектів, залишається виразною рисою. Очевидно, воно зумовлене не тільки морфонологічними чинниками, що ґрунтуються на асоціативних зв'язках, на що вказував А.М. Залеський, але й особливостями їхньої артикуляційної бази, взаємозв'язком вимови голосних і приголосних.

Серед досліджуваних говірок виявлено чотири групи щодо реалізації в них опозиції [р] : [р'] у середині слова чи складу: 1) з послідовним збереженням протиставлення [р] : [р'] в усіх фонетичних позиціях середини слова (тип А); 2) з нейтралізацією протиставлення /р/ : /р'/ > /р/ : /р1/ (тип Б1); 3) з нейтралізацією опозиції /р/ : /р'/ > /р/ : /р1/ перед голосним заднього ряду [у] (тип Б2); 4) зі спорадичним використанням форм із диспалаталізованим [р'] (тип Б3). У центральних середньонаддніпрянських говірках окреслено ареал за наявністю протиставлення /р/ : /р'/ у середині слова: звук [р] вживається мовцями в позиції перед голосними [и], [е], [у], [о], [а] та перед приголосними різних класів, а звук [р’] функціонує перед голосними [і], [у], [о], [а], зрідка [е] та переважно передньоязиковими приголосними: р'ад|но, напр'а|деш, вяі|р'оўку, на^чоти|р'ох (48), п|р'амо, поп|р'аляяи, Си|р'ожка, |р'адин, |вар'ат', зс^тр'апо|чяок, за|пар'уваляяи (121), г|р'адок, бур'а|ки, за^коса|р'ами, ви|р'ажини, мор'а|ка, п|р'аляяа, |вар'ат', вяіт|р'ак, пот|р'ухляяи (130), пр'ади|мо, пиритр'у|хайе, бур'а|кяіў, р'ад|ном, р'ад|ка, жар'у|кяіў (147), бур'ачя|ки, ўтр'ох, р'ад|но, п|р'аляяи, р'а|дочяком, бяі|р'емяін:а (293). На заході функціонує група говірок, у яких відсутня фонема /р'/ (тип Б1): із^двора|н'ініў, бара|ка, рад|ки, га|рачойу, трапоч|ки, |вяірат', ви|чера, трох|тис'ачникяіў, пра|м'ішчяі, дру|чечковяі, ва|ру (98), п|раляи, |радна, трохл'іт|ровяі, г|радки, бурач|ки, запра|гайим, Анд|рейа, пови|чераляи (101), п|расти, рас|н'і, п|радка, радо|вину, |ражанка, трап|ки, радоў|л'ана, на^дру|чок, вяі|ровочкойу (322). Північним середньонаддніпрянським говіркам опозиція [р] : [р'] властива перед голосним [а], тоді як перед [у], а зрідка й о, вона нейтралізується (тип Б2): бур'а|ки, запр'аг|ляи, р'ад|но, п|р'амо, провяі|р'аляа, |гор'а, |Мотр'а, ўтр'ох, п|р'адка, |вир'адиляа, хоч на|жару, |виору, сикрита|ром (11), др'а|пак, бу|р'ак, п|р'асти, |р'аднами, |вар'ат', |кур'ачиi, ко|р'ак, але за|паруйе, ви|варуйим, пови|оруваляи (12), запр'а|жу, пириго|р'айут', п|р'амо, т|р'ас'ц'а, р'а|туiте, але за|пару, по^друч|ку, за^баiстру|ка (17). Форми з диспалаталізованим [р'] спорадично функціонують у говірках типу Б3, хоч опозиція /р/ : /р'/ реалізується в них послідовно в усіх позиціях. Так, поряд із |кур'ачяіх, гр'а|з'і, |р'адишком, р'ад|но, |вяітр'ана, бур'а|ки, спр'а|галис'а, п|р'асти фіксуємо пови|черайиш, на^|л'ікара, |л'ікаром, до^|бондара, ва|ру, ку|ру (43), господар'у|валяи, пр'ади|мо, п|р'ажу, бур'а|ки, бляагода|р'а, п|р'амо, р'ад|но, тр'ох, на|вар'ат', р'а|туiте, на|р'ад, але пови|чераў, ви|чера, ва|ру (71), |р'адом, пяід|р'ад, ку|р'ачка, з^п|р'адива, г|р'адочка, |випр'аUин'і, догово|р'айуц':а, р'а|д'уга, запр'а|гайут', по|р'адошниi, |упр'аж, по^|гор'у, ви|чер'ат', хоч ви|чера, на^вяі|роўц'і (102). Говірки типу Б2 і Б3, на нашу думку, мають перехідний характер, оскільки в них наявна реалізація опозиції /р/ : /р'/, характерна для різних діалектних систем.

У говірках, яким властиве розрізнення /р/ : /р'/ у середині слова, засвідчено м'який р' в ауслауті: ко|сар', |сахар', ба|зар', го(а)н|чар', мо(а)нас|тир', цар' тощо. Суцільний ареал функціонування звука [р'] у кінці слова окреслено в говірках Полтавщини, а в інших говірках досліджуваного континууму виявлено лише окремі мікроареали цього явища. Відзначимо також, що реалізація фонеми /р'/ у кінці слова відбувається не завжди послідовно: |сахар' // |сахар, |сахар'у (28), гон|чар', ба|зар', |сахар' (49а), гон|чар', |сахар', але |сахару, хоч гонча|р'а (56, 57, 85), ба|зар', ган|чар', ганча|р'а (89), |сахар', ба|зар' // ба|зар (162), сахар', хоч ба|зар, гон|чар (194). Ареал функціонування фонеми /р'/ у кінці слова своїми контурами приблизно накладається на ареал говірок із послідовним збереженням опозиції /р/ : /р'/ у середині слова, що, напевне, вказує на невипадковий характер цих просторових збігів.

У системі консонантизму досліджуваних говірок виділено кілька опозицій за місцем і способом творення: /с/ : /ш/, /U/ : /ж/, /з/ : /ж/, /т/ : /ч/, /т'/ : /к'/, /н'/ : /й/. Кількість корелятивних пар фонем, що входять до цих протиставлень, менша, ніж до попередніх, проте вони властиві середньонаддніпрянським говіркам і виявляють особливості в реалізації. Таким чином, групування фонем в опозиції дало підстави виділити фонологічний парадигматичний центр середньонаддніпрянських говірок, який формують фонеми /д/ : /з/, /д'/ : /з'/, /т/ : /с/, максимально протиставлені за кількома ДО - “глухість”, “дзвінкість”, “твердість”, “м'якість”, “щілинність”, “зімкненість”, та потенційну систему фонем - /ф/, /ґ/, /V/, /V'/, /U/, що мають у них слабку лексичну репрезентованість. Удокладнена синхронна характеристика фонемного і звукового складу консонантизму середньонаддніпрянських говірок дозволила виявити в них збереження давніх реалізацій праслов'янських приголосних (*dj > U, U > ћ, *tj в [ч], *g > г, *м'> ?мй??, їхньої дзвінкості й м'якості та опозицій.

У другому розділі “Ареалогія середньонаддніпрянського говору” вперше подано докладну лінгвогеографічну характеристику цього діалекту за матеріалами регіонального картографування та свідченнями АУМ, виділено характерні для нього явища, на підставі чого окреслено його ареал, уточнено розмежувальні лінії та здійснено внутрішнє членування.

У підрозділі “Середньонаддніпрянський діалект як об'єкт ареалогічного вивчення” узагальнено погляди дослідників на середньонаддніпрянський говір як окрему діалектну одиницю, вказано на різні підходи до його лінгвогеографічного вивчення, проаналізовано наслідки картографування іншими вченими і визначено місце АУМ у лінгвогеографії середньонаддніпрянського говору.

У підрозділі “Ареали середньонаддніпрянського діалекту” вперше докладно проаналізовано ареали середньонаддніпрянського говору за АУМ, здійснено інтерпретацію виділених особливостей у загальноукраїнському контексті. Це дозволило виокремити в межах середньонаддніпрянського діалекту 92 ареали явищ різних структурних рівнів. Серед них виділено риси, що властиві тільки системі цього говору (16), спільні для різних діалектів південно-східного наріччя (32), спільні із суміжними східно- і середньополіським говорами північного наріччя (20) та волинським і подільським діалектами південно-західного наріччя (12). Такі ареали засвідчують безпосередні контакти між суміжними діалектами та їхні взаємовпливи, що відбувалися впродовж тривалого часу. Частина виділених особливостей найвиразніше функціонує у середньонаддніпрянських говірках, хоч їх виявлено й у інших говорах української мови, часто поряд із відмінними варіантами. Із таких спільних рис середньонаддніпрянськими вважаємо лише ті, які переважають у досліджуваному говорі на тлі суміжних діалектів, репрезентують структурні особливості його системи. Середньонаддніпрянський ареал є прогресуючим; якому притаманне розширення по колу, оскільки входження його структурних рис у системи інших діалектів спричинено тим, що значна їх частина є літературно нормативною й була об'єктом для наслідування.

У підрозділі “Членування середньонаддніпрянського говору” на підставі лінгвогеографічного вивчення фонетичної й фонологічної систем середньонаддніпрянських говірок уперше встановлено внутрішню диференціацію цього ареалу. Аналіз меж поширення багатьох явищ, зіставлення ареалів, виділених за матеріалами картографування основних рис фонетики й фонології, з одного боку, з ареалами явищ інших рівнів діалектної мови та різних лінгвогеографічних джерел, - з іншого, засвідчив, що головною тенденцією розвитку середньонаддніпрянських говірок є лінгвальна синтопія, яка детермінує можливість зближення й групування ізоглос. Для кількох мовних ландшафтів релевантними є такі опозиції: центр - периферія, північ - південь, захід - схід. Це дало підстави виділити діалектні зони: центральну, де функціонують говірки з найбільш типовими для середньонаддніпрянського говору особливостями, та північну, південну, західну і східну, що становлять периферію досліджуваного ареалу. У межах цих зон виявлено окремі групи говірок: 1) центральні, або наддніпрянські; 2) північні середньонаддніпрянські з окремими рисами середньо- і східнополіського діалектів; 3) західні середньонаддніпрянські з елементами подільського й волинського говорів південно-західного наріччя; 4) східні середньонаддніпрянські з окремими рисами північної й південно-західної діалектних систем; 5) південні середньонаддніпрянські (к. 2 на с. 38). У кожній групі говірок наявні острівні мікроареали, що засвідчують особливості їхнього формування.

Центральну групу середньонаддніпрянських говірок - наддніпрянську - окреслюють суцільні чи власне зональні ізоглоси, що репрезентують специфічні для цього мовно-територіального утворення фонологічні й фонетичні явища: реалізація фонеми /и/ в наголошеній і ненаголошеній позиціях звуком и; реалізація фонеми /е/ звуками и, еи, ие в ненаголошеній позиції перед складом з і чи в сусідстві з м'якими приголосними; реалізація фонеми /е/ звуками а, еа, ае перед складом із наголошеним е; реалізація фонеми /а/ звуком а в усіх позиціях; збереження опозиції /о/ : /у/; відсутність приставного в: ухо, уз'киi, уж, улиц'а; відсутність приставного г: ор'іх; фонетична структура лексеми огірок: гяірок; збереження опозиції /р/ : /р'/ у середині слова; парадигматичні структури шиплячих /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч/ : /ч'/, /U/; /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч'/, /U/; /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч/ : /ч'/, /U'(Uя)/; парадигматична структура шиплячих /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч/ : /ч'/, /U/ перед а (<*к, рідше *а); опозиція фонем /ля/ : /л'/; лексикалізовані випадки руйнування опозиції /т'/ : /к'/ > к'1 : к': к'істо, к'існиi; руйнування опозиції /U/ : /ж/> ж1 : ж у дієслівних формах 1 ос. одн. теп. ч.: хожу, сижу, бужу; випадки нейтралізації опозиції дзвінкість : глухість /з/ : /с/ > с1, зс : с на межі проклітики й слова, префікса й кореня; реалізація сполуки мй (<*м'): мйасо, мйакиi. Відзначимо, що кілька ареалів, які характеризують середньонаддніпрянський діалект, окреслено вперше (реалізація /и/ звуком и незалежно від позиції; функціонування опозиції /ля/ : /л'/; збереження опозиції глухість : дзвінкість). Крім цього, уточнено ареали явищ, властивих говіркам центральної зони згідно з АУМ (реалізація /е/ в ненаголошеній позиції загалом і перед складом з і чи в сусідстві з м'якими приголосними зокрема; реалізація /е/ перед складом з наголошеним /е/; реалізація /а/; функціонування опозиції /у/ : /о/; фонетична структура лексеми огірок: г'ірок; реалізація опозиції твердість : м'якість піднебінних /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч/ : /ч'/, /U/; функціонування сполуки мй (<*м'), протетичного в перед у: вухо, вуз'киi, вуж, вулиц'а, протетичного г в лексемі гор'іх тощо).

Ізоглоси, які окреслюють центральні середньонаддніпрянські ареали за даними регіонального картографування (всього 17), мають підковоподібний вигин, звужуючись у південній частині й розширюючись на північний захід і північний схід. Незважаючи на те, що одні з них охоплюють більшу територію, а інші утворюють менші ареали, можна виділити кілька типових ізоглос, які проходять близько одна до одної, відмежовуючи зону наддніпрянської групи говірок. Їх окреслює на карті з заходу, півдня та сходу така умовна лінія: Скребиші Білоцерківського р-ну - Острів Рокитнянського р-ну - Кирдани Таращанського р-ну, Бране Поле, Медвин Богуславського р-ну Київської обл. - Хиженці, Почапинці Лисянського р-ну - Шевченкове Звенигородського р-ну - Васильків, Матусів Шполянського р-ну - Березняки, Плескачівка Смілянського р-ну - Степанки, Чорнявка, Сагунівка Черкаського р-ну Черкаської обл. - Проценки Глобинського р-ну - Богданівка Семенівського р-ну - Хильківка, Березняки Хорольського р-ну - Назарівка Лубенського р-ну Полтавської обл. Ізофони названих вище фонетичних явищ відмежовують центральні середньонаддніпрянські говірки із заходу, півдня та сходу, але їхні ареали продовжуються північніше досліджуваних нами говірок. Деякі з них сягають південної частини суміжних середньо- й східнополіських говірок, на що вказують матеріали I тому АУМ, згідно з якими середньонаддніпрянські говірки окреслює 21 ізоглоса фонетичних і лексичних явищ. Рекартографування специфічних для середньонаддніпрянського говору явищ, репрезентованих в АУМ і виявлених за даними нашого дослідження, на бланківках різного масштабу не тільки підтвердило правомірність виділення центральних середньонаддніпрянських говірок, але й увиразнило зону їхнього поширення, дозволило виявити для них кілька замкнених ареалів, яких раніше не було засвідчено. За матеріалами зведених карт, північна межа центральних середньонаддніпрянських говірок проходить східніше Білої Церкви - далі на південь по р. Росі - Миронівка Миронівського р-ну - північніше Канева - південніше Переяслава-Хмельницького - далі в напрямку на Лубни до р. Сули. Частина ізоглос пролягає північніше зазначеної лінії, де функціонують говірки із сукупністю рис північного наріччя, тому вони належать до

північної групи. На Правобережжі пасма ізоглос компактніші, ніж на Лівобережжі, хоч і охоплюють широку смугу говірок приблизно від Білої Церкви до р. Тетерева (див. к. 3 на с. 39). Характер ареалів, які розширюються з підковоподібним вигином на північ чи північний схід, напевне, сигналізує про іррадіацію явищ, властивих середньонаддніпрянському діалекту. Північну й західну межі цього говору чітко представлено шляхом рекартографування на бланківках різного масштабу південно-східних фонетичних, граматичних і лексичних ареалів, поданих в АУМ (20 ізоглос). Отже, доцільність виділення центральної зони в межах досліджуваного діалектного континууму ґрунтується на ізоглосній стратиграфії явищ різних структурних рівнів діалектної мови.

У говірках центральної зони виявлено кілька острівних мікроареалів явищ північного й південно-західного типів, які, очевидно, є свідченням дозаселення території Середньої Наддніпрянщини вихідцями з північного й південно-західного наріч, проте вони поширені в наддніпрянських говірках лише вкрапленнями, тому не могли суттєво вплинути на їхню фонологічну й фонетичну системи.

Значна частина ізоглос, які окреслюють центральну групу середньонаддніпрянських говірок, продовжується й у північній зоні досліджуваного континууму, про що виразно свідчить спільність фонологічних і фонетичних рис говірок обох зон. Так, 12 із 14 характерних особливостей середньонаддніпрянського діалекту мають у них однакову реалізацію і лише вияви двох із них є відмінними в окремих позиціях (різні репрезентанти й відповідники /і/ залежно від її походження, особливості реалізації /р'/). Це підтверджує спільність розвитку центральних і північних середньонаддніпрянських говірок за наявності окремих відмінностей, зумовлених особливостями функціонування, хоч і дає вагомі підстави для виділення в них північної групи. Її виокремлюють ізоглоси, що перетинають Середню Наддніпрянщину по горизонталі й розташовані ступінчасто в напрямку з півночі на південь. Ізоглоси, які репрезентують північну групу говірок, концентруються переважно по обидва боки нижньої частини Канівського водосховища, однак деякі з них проходять південніше, сягаючи на Правобережжі

р. Росі, а на Лівобережжі ступінчасто спадають униз майже до впадіння Сули в Дніпро. Умовна лінія, що відокремлює північні середньонаддніпрянські говірки від центральних, проходить приблизно так: Дрозди Білоцерківського р-ну - Острів, Ольшаниця Рокитнянського р-ну - Шупики Богуславського р-ну Київської обл. - Хмільна Канівського р-ну - Підставки, Зорівка Золотоніського р-ну - Мехедівка Драбівського р-ну Черкаської обл. - Ісківці Лубенського р-ну - Мусіївка Хорольського р-ну - Гаївка, Худоліївка Семенівського р-ну - Оріхівка, Хитці Лубенського р-ну Полтавської обл. Частина ізоліній проходить північніше й південніше зазначеної межі.

Північну зону досліджуваних говірок виокремлюють три пасма ізоглос: крайнє північне, центральне, південне. Крайнє північне пасмо виділяє невеликі незамкнені ареали явищ північного діалектного типу, які є характерними для частини говірок Кагарлицького, Миронівського, Переяслав-Хмельницького р-нів Київської обл., Золотоніського, Драбівського р-нів Черкаської обл., Гребінківського, Лубенського р-нів Полтавської обл. До нього входять ізофони таких явищ: голосний о на місці *о: костки, ляастоўка, голосний и в іменниках з основою на шиплячий у наз. в. мн. типу д'іжи, гроши, голосний и в закінченнях прикметників, займенників у наз. в. мн.: моляоди, таки, сами тощо, голосні е, еи на місці *е в закритому ненаголошеному складі: попе(еи)л, погре(еи)б, голосний у в словоформах дубина, дуброва, голосний у в словоформі гурок, голосний у в словоформі замуж. Говірки, відмежовані цим пасмом, найбільше репрезентують поліські ознаки, які виявляються в них послідовніше порівняно з іншими говірками північної групи.

Друге пасмо ізоглос пролягає південніше першого й відображає проникнення в середньонаддніпрянські говірки деяких рис поліських говорів, що виявляються лише в окремих словоформах: голосний у на місці *о: стул(я)иц', стул(')чик, голосний о на місці *о: сподниц'а, голосний о на місці *о: гвоздок, пирожок, голосний о на місці *о: пошляа, роўчак, голосний и в прийменниках, префіксах: пид-, оби-, оди-, зи-, голосний о на місці *е: вечор, нейтралізація опозиції /р/ : /р'/ > /р/ : /р1/ у позиції перед голосним заднього ряду у, рідше о: вару, куру, трох тощо. Третє пасмо пролягає ще південніше, досягаючи р. Росі й перетинаючи її на Правобережжі. Воно включає кілька ізоглос, що репрезентують фонетичні явища, властиві північним середньонаддніпрянським говіркам чи поліським діалектам: голосний и на місці *м: симй(н')а, голосний и на місці *е в закритому ненаголошеному складі: попил, погриб, голосний а в слові крапива, голосний а в слові хамут, спорадична нейтралізація опозиції /р/ : /р'/ > /р/ : /р1/. Ізоглоси названих фонологічних і фонетичних явищ, що репрезентують північну зону середньонаддніпрянських говірок, уточнюють інформацію, подану в АУМ щодо розміру й наповненості їхніх ареалів. Згідно з матеріалами нашого дослідження, на місці *о в ненаголошеній позиції в конкретних словоформах можуть бути різні голосні и, о, у, причому кожному варіантові властива індивідуальна просторова поведінка. Картографування окремих словоформ, а не явища як суми виявів дозволило удокладнити характеристику рефлексації *о в різних фонологічних позиціях. Пасма ізоглос, що репрезентують явища північного типу, мають хвилеподібний характер: вони можуть відображати поширення поліських рис у середньонаддніпрянські говірки чи наступ структурних особливостей останніх, зумовлений їхнім здебільшого літературно нормативним статусом. Можливо, наявність у північних середньонаддніпрянських говірках деяких поліських елементів засвідчує давніший стан їх системи, підтримуваний сусід-ством з тими діалектами, де ці риси є функціонально релевантними. Однак очевиднішим є нашарування північних елементів на середньонаддніпрянську діалектну основу.

Виділення північної групи середньонаддніпрянських говірок корелює з просторовими характеристиками явищ за працями Ф.Т. Жилка, С.П. Бевзенка, І.Г. Матвіяса та матеріалами АУМ АУМ, I: к. 47, 65, 78, 86, 87, 105, 153, 178, 191, 244, 245, 289, 294, 316, 323, 324.

Західна зона досліджуваних говірок включає перехідні й мішано-перехідні говірки середньонаддніпрянсько-подільського та середньонаддніпрянсько-південноволинського типу. Її відмежовують ізоглоси з підковоподібним вигином із заходу на схід, які перетинають територію по вертикалі. Ізоглоси такого типу, протиставляючи східноподільські і східноволинські явища середньонаддніпрянським, відображають проникнення діалектних особливостей із заходу, зокрема з Поділля та південно-східної Волині. Тому говірки західної групи за багатьма рисами фонологічної й фонетичної систем виявляють спільність із діалектами південно-західного наріччя. За матеріалами регіонального картографування явищ фонетики й фонології виділено два пасма ізоглос, що, напевне, засвідчують поширення подільських і волинських елементів у середньонаддніпрянські говірки й опір системи останніх їхньому проникненню.

Перше пасмо (східне) репрезентують ізофони таких явищ: перехід передсуфіксального е в а в пасивних дієприкметниках; руйнування опозиції /у/ : /о/ > /у/ : /у1/, ‹оу›, ‹уо›; наявність протетичного г; нейтралізація опозиції /р/ : /р'/ > /р/ : /р1/; нейтралізація фонемного протиставлення піднебінних /ч/ : /ч'(чя)/ > /ч/ : /ч1/; пара-дигматична структура шиплячих /ж/, /ш/, /ч/, /U/; випадки нейтралізації опозиції глухість : дзвінкість на межі проклітики й слова, префікса й кореня, кореня й суфікса, зрідка в кінці слів. Це пасмо ізоглос пролягає умовною лінією: Біла Церква - західніше р. Росі - потім приблизно по басейну р. Гнилий Тікич до сіл Неморож, Багачівка Звенигородського р-ну, звідки повертає на південний схід, захоплюючи говірки Шполянського р-ну, й виходить у межиріччі Синюхи та Інгула. Воно компактне, вужче й густіше на півночі та рідше й ширше на півдні, що свідчить про активнішу міждіалектну взаємодію саме в південних районах досліджуваного регіону, де відчутне нашарування особливостей південно-західного типу. Доцільність виділення східного пасма підтверджують дослідження Ф.Т. Жилка, матеріали АУМ, згідно з якими у басейні

р. Гнилий Тікич проходить близько 40 ізоглос фонетичних, граматичних і лексичних явищ, та лінгвогеографічне вивчення побутової лексики правобережної Черкащини. Зіставлення результатів картографування явищ фонетики й фонології середньонаддніпрянських говірок, побутової лексики говірок правобережної Черкащини з матеріалами АУМ демонструє накладання значної кількості ізоглос (понад 70) на порівняно короткому відрізку території (20 - 60 км). Це дає підстави стверджувати, що основна волинсько-подільсько-середньонаддніпрянська межа проходить орієнтовно по лінії: Біла Церква - р. Гнилий Тікич з незначним відхиленням частини ізоглос на захід і схід - західніше Шполи - західніше Новомиргорода, Малої Виски Кіровоградської обл.

Західне пасмо ізоглос, які репрезентують східноподільські явища, відображає активну взаємодію подільських і середньонаддніпрянських елементів; воно проходить приблизно між лініями західніше Білої Церкви, Жашкова, Умані - на заході та Біла Церква - приблизно по р. Гнилий Тікич - східніше р. Синюхи - на сході. Ізоглоси цього пасма охоплюють кілька західних районів досліджуваного регіону, доходячи до р. Гнилий Тікич, а частина ізоглос і перетинають її. Це пасмо утворюється шістьма ізоглосами подільських особливостей: спорадична реалізація фонеми /и/ в наголошеній позиції звуком е: оден, посед'іти; випадки реалізації /о/ звуком і: навол'ічка; розрізнення ДО “твердість”, “м'якість” передньоязикових приголосних перед і різного походження; відсутність альвеолярного ля; наголос на корені в дієслівних формах 1 ос. одн. теп. ч. з основою на д', т', з', с': ход'у, кот'у, воз'у, прос'у; випадки повної нейтралізації опозиції /ж/ : /ш/ > /ш1/ : /ш/: крушка : |шишка. Це пасмо відповідає основній розмежувальній лінії між південно-західним і південно-східним наріччями, яку визначив І.Г._Матвіяс за матеріалами АУМ. Саме в окресленій вище смузі з незначними відхиленнями на схід і захід, згідно з АУМ, проходять ізоглоси 56 фонетичних, граматичних і лексичних явищ. Західне пасмо, згідно з АУМ і результатами регіонального картографування, сигналізує про наростання подільських елементів (близько 70 явищ), і саме тому говірки, розташовані західніше Білої Церкви - Жашкова - Умані, кваліфікуємо як східноволинські та східноподільські, хоч тут і виявляємо деякі середньонаддніпрянські особливості (мікроареали збереження опозиції /у/ : /о/, альвеолярної /ля/).

Зональні ізоглоси, що окреслюють ареали східної групи говірок, репрезентують поширення особливостей південно-західного типу з південного заходу, про що свідчать ареали й мікроареали цих явищ у західній і південній зонах досліджуваного континууму: реалізація фонеми /е/ звуком і перед складом з і та в сусідстві з м'якими приголосними; реалізація фонеми /а/ звуком і після м'яких приголосних у закінченнях -ім, -іх дав.-місц. в. мн. іменників: кон'ім, л'уд'ім, на^кон'іх, на^л'уд'іх; реалізація фонеми /а/ звуком і в лексемі колод'із'; випадки нейтралізації опозиції /и/ : /о/ > /и/ : /и1/, ‹ои›, ‹ио›; нейтралізація опозиції /р/ : /р'/ > /р'1/ : /р'/ у кінці слова; нейтралізація опозиції /ч/ : /ч'/ > /ч'(чя)1/ : /ч'/; парадигматична структура шиплячих /ж/, /ш/, /ч'(чя)/, /U/, повне чи часткове руйнування опозиції /у/: /о/ > /у/ : /у1/, ‹уо›, ‹оу› переважно перед складами з наголошеними у, і. Пасмо ізоглос, що репрезентують східну зону досліджуваних говірок, широке; ізолінії розташовані ступінчасто з заходу на схід та з півдня на північ. Більшість із них проходять східніше р. Сули, проте дві пролягають західніше, приблизно по межі Черкаської й Полтавської обл. У південній частині на Правобережжі ізоглоси охоплюють кілька говірок Чигиринського р-ну Черкаської обл., Знам'янського, Світловодського р-нів Кіровоградської обл. та Кременчуцького р-ну Полтавської обл. Крім цього, у східній зоні виявлено мікроареали явищ, властивих, з одного боку, центральним середньонаддніпрянським говіркам, а з другого, - північним і південно-західним діалектам. Отже, східна група досліджуваних говірок становить своєрідне мовно-територіальне утворення, яке включає говірки мішаного типу. Системний вияв особливостей діалектів південно-західного наріччя та окремі вкраплення поліських нашарувань є їхньою специфічною рисою. Під впливом середньонаддніпрянських говірок частина цих ознак нівелюється, однак їхні вияви ще достатньо виразні для того, щоб ці говірки не зараховувати до середньонаддніпрянських, а розглядати як мішані. Правомірність окреслення східної зони в системі досліджуваних говірок і кваліфікацію їх як специфічного мовно-територіального утворення підтверджують дослідження Б.Д. Ткаченка, В.С. Ващенка, Ф.Т. Жилка та матеріали АУМ, згідно з якими виділено 33 ареали явищ, характерних для південно-західних і північних діалектів (див. зведені карти АУМ, 1: 387, 388).

Південну зону досліджуваного континууму становлять говірки, локалізовані на межі середньонаддніпрянського і степового говорів південно-східного наріччя. Для них, з одного боку, характерні особливості центральних наддніпрянських говірок, а з другого, - риси подільського говору та окремі елементи північного походження. Для цього структурно-територіального утворення важко визначити власне зональні ізоглоси, оскільки явища, що тут функціонують, є спільними то із середньонаддніпрянськими, то з подільськими говірками. Південну зону виділяють пасма ізоглос, що відмежовують з півдня середньонаддніпрянські елементи та з заходу - східноподільські. Від центральних середньонаддніпрянських та перехідних говірок середньонад-дніпрянсько-подільського типу їх відокремлює така умовна лінія: Боровиця Чигиринського р-ну - Жаботин Кам'янського р-ну - Степанки Черкаського р-ну - Михайлівка Кам'янського р-ну - Констянтинівка, Балаклія Смілянського р-ну - Матусів Шполянського р-ну - Макіївка Смілянського р-ну Черкаської обл. - Листопадове, Коробчине Новомиргородського р-ну - Калинівка Новоархангельського р-ну - Костянтинівка, Панчеве Новомиргородського р-ну Кіровоградської обл. Серед явищ, що властиві центральним середньонаддніпрянським говіркам, у південній зоні функціонують такі: реалізація фонеми /и/ в наголошеній і ненаголошеній позиціях звуком и: виживат', привозиў, сидимо; реалізація фонеми /е/ звуками и, еи, ие в ненаголошеній позиції перед складом з і чи в сусідстві з м'якими приголосними: вис'іл':а, камиен'а, ў^пичяі; реалізація фонеми /е/ перед складом з наголошеним е звуками а, еа, ае: насем, жаеве, веачер'у; реалізація фонеми /а/ звуком а в усіх позиціях; збереження опозиції /о/ : /у/; збереження опозиції /р/: /р'/ у середині слова; опозиція фонем /ля/ : /л'/. На відміну від центральних середньонаддніпрянських говірок у південних поширені форми з приставним в перед у: вухо, вуз'киi, вуж, вулиц'а; різні фонетичні структури лексеми огірок: огяірок, гяірок, ўгяірок, гойірок; збереження опозиції /т'/ : /к'/: т'істо : к'іска, т'існиi : к'існик; наголос на закінченні та кінцеві приголосні основи д', т', с', з' у дієслівних формах 1 ос. одн. теп. ч.: ход'у, кот'у, воз'у, кос'у; сполука мн', рідше мй як відповідник *м': мн'(й)асо, мн'(й)акиi; парадигматичні структури шиплячих /ж/, /ш/, /ч/, /U/; /ж/, /ш/, /ч'(чя)/, /U/; /ж/, /ш/, /ч(чя)/, /U/; /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч'(чя)/, /U'(Uя)/; /ж/ : /ж'/, /ш/ : /ш'/, /ч'(чя)/, /U/; кілька типів реалізації фонемного протиставлення: /ч/ : /ч'/ > /ч/ : /ч1/; /ч/ : /ч'/ > /ч'1(чя)/ : /ч'/; /ч/ : /ч'/ > /ч/ : /ч1(чя)/. Говірки південної зони диференціюються на західні й східні. В західних переважають подільські риси, тоді як у східних - середньонаддніпрянські. Зокрема, для західних південних говірок характерні, крім названих, ще такі особливості: реалізація фонеми /е/ в ненаголошеній позиції звуком і перед складом з і чи в сусідстві з м'якими приголосними (до умовної лінії Лебедин Шполянського р-ну - Пастирське Смілянського р-ну Черкаської обл. - Дібрівка Новомиргородського р-ну - Бовтишка Олександрівського

р-ну Кіровоградської обл.); повна чи часткова нейтралізація опозиції /о/ : /у/ > /у/ : /у1/, ‹уо›, ‹оу› (до умовної лінії Ташлик Смілянського р-ну - Ребедайлівка, Косари Кам'янського р-ну Черкаської обл. - Михайлівка, Богданівка, Суботці Знам'янського

р-ну Кіровоградської обл.); окремі словоформи з протезою г перед и, у, о; окремі випадки нейтралізації фонемного протиставлення /ж/ : /ш/ за рахунок ДО “дзвінкість”: /ж/ : /ш/ > /ш1/ : /ш/: крушка : шишка; окремі лексикалізовані форми з диспалаталізованим р'; опозиція /л/ : /л'/ > /ля/ : /л'/ перед голосними и, о, а, рідше е, у.

Аналіз особливостей говірок південної групи засвідчує їхній мішаний тип чи перехідний характер. Суміжні середньонаддніпрянські й степові говірки мають багато спільного в лінгвальному відношенні, тому важко визначити риси, які властиві тільки степовому говору й відсутні в середньонаддніпрянському. Здебільшого вони розрізняються більшою чи меншою інтенсивністю функціонування окремих діалектних явищ, до того ж для системи перехідних говірок середньонаддніпрянсько-степового типу характерні нашарування інших діалектів, тому значну частину говірок цієї зони, напевне, слід кваліфікувати як мішано-перехідні.

У Висновках викладено основні положення дисертації.

1. Синтез парадигматичного і синтагматичного аспектів дозволив дослідити фонологічну систему середньонаддніпрянського говору як цілісний об'єкт, в основі структурної організації якого - фонемні опозиції, виділені за різними ДО. Аналіз реалізації опозитів у підсистемах вокалізму і консонантизму дав змогу удокладнити дистрибутивні характеристики фонем, уточнити їхній інвентар і репрезентацію у звуковій структурі слова. Компоненти фонологічного і фонетичного рівнів середньонаддніпрянських говірок перебувають у взаємозв'язках і взаємовідношеннях, що зумовлює системний характер говірки. Дескриптивний опис фонології і фонетики середньонаддніпрянського говору поєднано з лінгвогеографічним аналізом, що допомогло виявити типові елементи його центральної зони й риси, властиві периферійним групам говірок, функціональне навантаження фонем у кожній з них.

2. Фонологічній системі середньонаддніпрянського говору притаманний більш розвинений інвентар консонантизму порівняно з кількісно вужчим інвентарем вокалізму. Підсистема консонантизму має складнішу структурну організацію, однак вона більш стабільна, тоді як підсистему вокалізму характеризує значна звукова варіативність, зумовлена реалізацією /і/, /е/, /о/, /а/.

3. Реалізація фонем у підсистемі вокалізму залежить насамперед від наголошеності / ненаголошеності. За цією ознакою виділено 6 структур наголошеного і ненаголошеного вокалізму, в межах яких на репрезентацію фонем можуть впливати сусідство окремих груп голосних і приголосних, характер складу, місце в слові. Для більшості середньонаддніпрянських говірок характерний шестифонемний наголошений вокалізм, який репрезентують надговіркові моделі двох типів (А, Б). У говірках зі структурною організацією голосних типу А (/і/, /и/, /е/, /у/, /о/, /а/) репрезентантами фонем здебільшого є їхні основні вияви, а в говірках типу Б інвентар голосних /і/, /и/, /е/, /у/, /о/, /а/ ускладнюють архіфонеми ‹іи›, ‹иі›, які нейтралізують протиставлення /і/ : /и/ в північних середньонаддніпрянських говірках у кількох позиціях слова (ініціальній, зрідка в середині та в кінці слова) незалежно від наголошеності / ненаголошеності.

4. За особливостями ненаголошеного вокалізму досліджуваних говірок виділено чотири типи структур (А, Б, В, Г), кожну з яких характеризує наявність архіфонем, що виникли внаслідок нейтралізації протиставлень. Типовою для ненаголошеного вокалізму говірок центральної зони є п'ятифонемна структура /і/, /и/, /у/, /о/, /а/, ускладнена архіфонемами ‹еи›, ‹ие› (тип А), що зрідка нейтралізують опозицію фонем /и/ : /е/ за рахунок репрезентантів /е/ в сусідстві із сонорними (здебільшого її реалізує звук и). Залежно від позиції, у говірках цього типу можуть бути такі набори фонем і архіфонем: /і/, /и/, ‹еи›, ‹ие›, /у/, /о/, /а/ - в середині слів після різних груп приголосних у перед- і післянаголошених складах, /і/, /и/, /е/, /у/, /о/, /а/ та /і/, /и/, /е/, ‹еи›, ‹ие›, /у/, /о/, /а/ - перед складом з наголошеним е; /і/, /и/, /е/, ‹еи›, ‹ие›, /у/, /о/, /а/ - в кінці слів. Структурну організацію голосних типу Б (/і/, /и/, ‹іи›, ‹иі›, ‹еи›, ‹ие›, /у/, /о/, /а/) ускладнюють архіфонеми ‹іи›, ‹иі›, ‹еи›, ‹ие›, які відповідно нейтралізують протиставлення /і/ : /и/ (незалежно від наголошеності / ненаголошеності), /и/ : /е/