Основи теорії мовної комунікації

Роль жестів у виникненні звукової мови

Як показує розгляд гіпотез походження людської мови, всі філософи та представники різних наук підкреслювали особливу роль у становленні людської свідомості і звукової мови "кінесичної мови" - мови жестів і пантоміми. Про це свідчать, зокрема, спостереження над спілкуванням племен.

Мова жестів спостерігається у багатьох племен. У австралійського племені аранда відомо близько 450 різноманітних жестів, які не лише вказують на конкретні предмети, але й позначають загальні поняття. Мова жестів у аранда, як і в інших племен, доповнює звукову і застосовується в особливих випадках.

Про роль жестів у виникненні людської мови писали дослідники, що притримувалися різних теорій походження звукової мови. Так, В. Вундт (1832-1920), прихильник вигукової теорії, вважав, що спочатку існували дві мови - мова жестів (рухи рук і обличчя) та мова звуків (рухи язика і губ). За допомогою звуків виражали почуття, за допомогою жестів - уявлення про предмети. Рукою та мімікою виражали дозвіл і заборону, наказ і прохання, загрозу та радість.

Жестикуляція - явище історичне та соціальне. Деякі риси жестикуляції і міміки людини нагадують рухи тварин, про що ще писав Ч. Дарвін, зокрема у праці "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Поступово примовленнєва жестикуляція починає відігравати різну роль у різних народів.

У ході еволюції людини звукова мова все більше і більше вдосконалюється, а мова жестів починає відігравати все більш допоміжну роль. Жести є менш зручними, ніж звук: їх не видно вночі, ними не можна користуватися, коли руки зайняті роботою. Звукові сигнали могли удосконалюватися як за рахунок диференціації звуку, так і за рахунок складення звукових сигналів.

Ще більше на виникнення звукової мови вплинула пантоміма. Стародавні драматичні видовища відображали ті моменти реальної ситуації, які сприймалися з більшим емоційним хвилювання, відображаючи радість, відчай, жах і т.п. Г. В. Плеханов зазначав, що танці та пісні відображали полювання, відтворювали сцени битви. Мистецтво було вплетено у виробництво, було його безпосереднім образом.

З часом ігрові ситуації стали протиставлятися реальним, із синкретичного драматичного дійства виділяються танці, пісні та мова. "Звуковий супровід" (пісні та вигуки) був частиною зображеної події; у результаті скорочення пантоміми звуки стають символами і всієї ситуації, і її окремих елементів. Мислення та свідомість уже виражається словами-реченнями, а згодом і лексико-граматичними значеннями слова.

3. Інші невербальні засоби комунікації

Існують більш-менш точно, стаючи в результаті вираженою не в послідовності фонем, а в послідовності інших елементів - оптичних або звукових. За першим прикладом немає необхідності ходити далеко. У даний момент перед вами письмовий текст, що є не що інше, як найточніше зображення мови. Саме тому той засіб письма, яким ми користуємося, і називається фонетичним. У ньому кожному елементарному звуку мови (фонемі) відповідає один-єдиний графічний елемент - буква, або графема.

Найбільш послідовними в цьому плані були античні греки.

У своєму розвитку фонетичне письмо - як найадекватніше зображення живої мови - пройшло довгий шлях. Спочатку люди намагалися зобразити свої думки, малюючи послідовну низку малюнків, кожний з яких відповідав певному предмету або явищу зовнішнього світу. Це так зване піктографічне письмо, зразки якого трапляються і сьогодні у народів, що не мають власної писемності. Малюнки-піктограми поступово спрощувалися, стилізувалися і перетворювалися, таким чином, в умовні знаки, кожний із яких позначав окреме слово. У найбільш повному вигляді таке словесне, або ідеографічне, письмо зберігається вже майже 4000 років у китайській культурі. Повний словник китайської мови містить близько 50 000 ієрогліфів, причому малюнковий характер деяких із них помітний ще й сьогодні. Не всі слова вдасться зобразити за допомогою одного-єдиного значка. Тому, наприклад, поняття "співати" позначається стилізованими малюнками рота і птиці, поняття "слухати" - зображенням вуха, зверненого до відкритих дверей, поняття "сварка" - фігурками двох жінок. Цілком очевидно, що знаки ідеографічного письма - ідеограми, ієрогліфи - не можуть служити для графічного зображення звуків мови. Це стає зрозумілим при порівнянні цифр, що є, по суті, ідеограмами, і словесного позначення чисел. Наприклад, цифра 7 позначає поняття "сім", але нічого не говорить про звучання слів "сім" "seven", "sieben".

Всяке письмо, і фонетичне зокрема, є зручним сурогатом мови в тих випадках, коли є необхідність надовго зафіксувати, ніби "законсервувати" сказане. Великі твори літератури і видатні здобутки науки не могли б зберегтися для сучасників і нащадків, якби вони не були переведені у форму рукописного або друкарського тексту. Фігурально висловлюючись, писемність спроможна передавати мовні повідомлення, долаючи найскладнішу перепону - перепону часу.

Мова прапорів

Поки не були винайдені ці технічні засоби зв'язку, людина успішно користувалася і більш простими засобами трансляції повідомлень на відстані. Деякі з них збереглися і досі. Візьмемо хоча б сигналізацію прапорцевим семафором, що досі використовується у флоті. Тут кожне положення рук сигнальника відповідає одній букві або, якщо дивитися глибше, - одній фонемі мови. Таким чином, можна транслювати мовне висловлювання за допомогою елементарних візуальних сигналів. Перед нами повний аналог фонетичного письма.

Проте за швидкістю передачі тексту прапорцевий семафор дуже сильно поступається можливостям живої мови. Цим засобом неможливо передавати більш ніж 60-70 знаків за одну хвилину. А це приблизно в 25 разів повільніше, ніж швидкість обміну повідомленнями за мовного спілкування співрозмовників.

Ця обставина недвозначно відбилася на практиці використання ще одного засобу оптичної сигналізації на відстані. Крім прапорцевого семафора, в усіх флотах світу використовується так званий прапорцевий код. Існує і міжнародний код цього типу, в якому, крім декількох прапорів з особливими спеціальними значеннями, є 26 "літерних" прапорів. Кожній літері латинського алфавіту відповідає прапор певної форми і малюнка. Таким чином, можна скласти комбінацію прапорів, що відповідає будь-якому найскладнішому висловлюванню. Проте цей засіб є дуже малоефективним, тому що він не забезпечує необхідної швидкості передачі і дешифрування повідомлень. Тому у більшості випадків використовуються одно-, дво- і трипрапорцеві сигнали, у яких кожний прапор або їх комбінація відповідають цілій фразі.

Для шифрування і розшифровування використовуються спеціальні кодові книги. Наприклад, сполучення літерних прапорів N і C позначає: "У мене складнощі, і я потребую негайної допомоги"; сполучення P, C і I розшифровується так: "Ви зіткнетеся з великими труднощами при проході в районі мису такого" (для передачі географічних назв існують особливі кодові комбінації).

Мова свисту

Індіанці мазатеко імітують тональний і ритмічний малюнки своєї звичайної мови за допомогою свистів чотирьох різних тональностей.

Деякі труднощі, природно, виникають у тих випадках, коли декілька слів звичайної розмовної мови мають однакову кількість складів і подібний тональний малюнок. Такими, зокрема, є власні імена, запозичені індіанцями від іспанців (наприклад, Модесто, Густаво, Рікардо і т.п.). Тут правильне розуміння свистового висловлювання багато у чому залежить від того безпосереднього контексту, у якому ведеться розмова.

Ця мова на відміну від звичайної мови достатньо ефективна лише в таких контекстах, суть яких цілком очевидна для обох співрозмовників, і де загальні культурні навички і традиції народу значною мірою визначають зміст висловлювань. Тому і сфера застосування свистової мови, як правило, обмежується порівняно небагатьма, достатньо специфічними ситуаціями.

Насамперед використання мови свисту є в мексиканських індіанців привілеєм чоловіків. Жінки хоча прекрасно розуміють її (і навіть нерідко відповідають словами на свистову фразу), самі ніколи не пересвистуються з іншими жителями селища. Чоловіки користуються свистовою мовою або для передачі повідомлень на велику відстань, коли звичайна мова не може бути почута, або ж при сторонньому, якщо той не знає мови свистів і не повинен зрозуміти, про що говорять господарі. Хлопчики, що починають свистіти раніше, ніж навчаться говорити, можуть пересвистуватися один із одним при гостях, зайнятих своїми розмовами. При цьому дитячий свистовий діалог не порушує бесіди дорослих.

Якщо ми покинемо Мексику і перенесемося на 8 тис. км до сходу, то опинимося на острові Ля Гомера. Люди, що населяють цей невеличкий острівець Канарского архіпелагу, також користуються свистовою мовою "сільбо", що за своїм характером принципово відрізняється від мови свистів у мексиканських індіанців. Щоб зрозуміти сутність цієї різниці, необхідно пригадати, що людське вухо відрізняє один від одного значущі звуки мови, або фонеми, орієнтуючись на спектральний склад декількох резонансних частот (формант), характер яких унікальний для кожної фонеми.

Для надійного розпізнавання голосних для слухового аналізатора, очевидно, бажана інформація про частоти трьох перших (найбільш низькочастотних) формант, але в деяких випадках розпізнавання може йти і за двома формантами. Що ж стосується мови свисту "сільбо", то тут кожний стиль звичайної розмовної мови кодується свистом, що відповідає за частотою єдиній, першій форманті тієї голосної, що міститься в цьому складі. Зрозуміло, надійність розпізнавання при цьому сильно знижується. Але від цього засобу комунікації і не потрібно занадто багато. У результаті такий засіб кодування мови виявляється цілком порівнюваним із тим, що виробили індіанці.

Мова музичних інструментів

Принципи перекодування мовних висловлювань у звуки іншої природи можуть бути, як виявилося, ще простішими.

У негрів банту з трибиоломбо, що живуть у Центральної Африці, існує своєрідна гра. Гостя, що приїхав здалеку і не знайомий зі звичаями оломбо, запрошують у велику хатину або на галявину і просять його надійно заховати який-небудь предмет у будь-яке, ним самим обране місце. При цьому присутніми є декілька членів племені, один із яких тримає в руках незвичну двострунну гітару.

Потім усі присутні розсідаються по своїх місцях, а хтось із них запрошує ще одного чоловіка, що до цього не брав участі у грі. Він, природно, не знає, що саме сховав гість і де захована ця річ, але повинен проте розшукати її. У своїх пошуках ця людина орієнтується винятково на звуки, що один із учасників гри творить зі своєї двострунної гітари.

Музикант використовує не всі можливості свого інструмента - доторкаючись лише до однієї струни гітари, він відтворює тільки дві контрастні ноти, які складуються в короткі музичні фрази. І протягом двох-трьох хвилин запрошена з іншого кінця села людина без усяких зусиль знаходить захований предмет.

Принцип перекодування мови в звук, відтворений гітарною струною, виявляється тим самим, що й у свистовій мові мазатеко, з тією лише різницею, що в оломбо для цієї мети використовуються не чотири тони, а усього лише два. Ці прості музичні фрази перекладаються на мову оломбо в такий спосіб: "Йди назад"; "Це (шукана річ) залишилася за тобою"; "Не зроби помилки!" і т.д.

У народів оломбо, топоке, келе, комо, мба й інших, що населяють ліси Конго, основним засобом передачі повідомлень на відстань служать різноманітні гонги. Такий гонг має дуже мало спільного з барабаном. На відміну від барабана, що дає звуки однакової висоти, гонг улаштований таким чином, що з нього можна легко отримати звуки двох або більше тонів.

Які ж повідомлення можуть передаватися за допомогою гонга, і чи є межа їхній розмаїтості й складності? У колекції висловлювань мовою гонга налічується близько 170 фраз. Усі ці висловлювання можна поділити на шість основних тем: назви предметів і тварин; сповіщення про важливі події в житті села (скликання на танці, на спортивні змагання, повідомлення про народження дитини - зокрема, про народження двійні, про одруження, смерть, загрозу епідемії і т.д.); спеціальні сигнали, що потребують уваги й пильності; назви сіл; імена людей; менш важливі сигнали, приурочені до таких ситуацій, як скликання людей у село при загрозі сильної зливи.

Чудова властивість мови гонга саме у тому і полягає, що трансляція слова в ньому практично завжди замінюється трансляцією цілої фрази. Використання таких стійких зворотів мови дозволяє мові гонга вирішити дуже важливе завдання, що виникає завжди, коли необхідно передати деяке важливе повідомлення на велику відстань. Щоб необхідна інформація десь не загубилася (за рахунок втрат, неминучих у будь-якому каналі зв'язку), повідомлення повинно мати певну частку надлишковості. У розмовній мові ця надлишковість забезпечується тим, що слова, як правило, відрізняються один від одного не за одним, а за декількома звуками. Декількома літерами різняться вони й у рукописному або друкарському тексті.

У мові гонга використовуються й інші засоби підвищення надлишковості тексту і, отже, надійності їхнього дешифрування. Найбільш звичайний шлях для цього - подвоєння назв за рахунок використання різних синонімів того самого поняття. Наприклад, звістка "новини" передається в келе двома словами: "мболи санго", що означає попросту "новини, новини". У мові гонга народу оломбо слово "олія" транслюється так: "соко майна" ("пальмова олія, пальмова олія"). Щоб повідомити слово "риба", сигнальник вистукує підряд назви двох різних видів риб.

Подібно до писемності, яка в історії мови виявляється більш консервативною, ніж розмовна мова, мови гонга можуть зберігати у собі висловлювання, що зникнули з повсякденного лексикону племені. Ця обставина важлива тим, що через свою безсумнівну старожитність і дуже жорстку традиційність мова гонга може дати при своєму ретельному вивченні багато чого для розуміння історичних шляхів розвитку і перетворення розмовної мови африканських народів, що не мають писемності.

Схожі музичні і сигнальні інструменти існують також у багатьох інших районах земної кулі. Етнографи знаходять їх у жителів багатьох архіпелагів Океанії (Фіджі, Нові Гебриди, Соломонові острови, острови Кука), на Новій Гвінеї, в Ассамі, в індіанців Еквадору і Перу. Мабуть, такі ж гонги існували й в ацтеків Мексики. Подібно до африканських гонгів ці інструменти можуть використовуватися і для танців, і з метою сигналізації.

Мова вигуків

Перекодування розмовної мови в послідовності звуків різного тону може бути досягнуто не лише за допомогою свисту або музичних інструментів. Виявляється, існує набагато простіший засіб. Мова йде про так звану "мову вигуків", дуже поширену в уже згадуваних племен банту. Ця мова, по суті, не відрізняється принципово від мови гонга. Послідовність звуків двох різних тонів передається в "мові вигуків" просто двома різними складами, які людина відтворює за допомогою вокальних засобів, використовуваних нею у звичайній розмовній мові. Основою для передачі повідомлень тут слугують ті самі звороти і висловлювання, з яких побудована мова гонга.

Склади низької тональності передаються вигукуванням складів "ке" і "ле", високотональні склади - звукосполученнями "ки" і "чи". За рахунок невеличких розходжень у звучанні складів "ке" і "ле", з одного боку, а також "ки" і "чи" - з іншого - змінюється і ритмічна структура фрази, що викрикується. Так, два висловлювання з однаковою тональною структурою ("ботандалококо"-"каное" і "толаконделоко"-"ми будемо процвітати") передаються різними сполученнями складів, що викрикуються: "кекекелекеке" і "келекелекеке".

Отже, невербальні засоби комунікації - невід'ємна частина нашого життя. Чи можемо ми, наприклад, розмовляти, не жестикулюючи? Напевне, ні. Спілкування стане ускладненим, адже міміка, інтонація та жестикуляція посилюють, доповнюють смисл мовлення та дають додаткову інформацію. Ще дві тисячі років тому Цицерон учив ораторів: "Усі рухи душі повинні супроводжуватися жестами, здатними пояснити справи душі і думки: жести кисті руки, пальців, усієї руки, простягнутої вперед, ноги, що вдаряє об землю, особливо міміка очей; жести подібні до мови тіла, яку розуміють навіть дикарі та варвари".

Невербальна комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньоособистісної природи, тісно пов'язаним із розвитком і становленням особистості, її психічним станом і властивостями. Вона служить засобом об'єктивізації, одним зі шляхів пізнання людини.

Сучасні люди, вступаючи у взаємодію з іншими, спираються багато у чому на невербальні засоби комунікації. Наприклад, коли одна людина дає своє судження про істинність висловлювання іншої, основним для неї буде саме невербальна поведінка останньої. Чи люди, які вперше зустрілися, завжди звертають увагу насамперед на зовнішність, манери, інтонацію та жестикуляцію один одного; іноді більшою мірою, ніж на те, що обговорюється. У деяких випадках можна навіть казати про вербальний компонент невербального спілкування. Так, іноді людина навмисно повідомляє іншій деяку вербальну інформацію з метою побачити її безпосередню реакцію.

Сучасна лінгвістична наука не визнає автономії невербальних засобів комунікації, називаючи їх паралінгвістикою. У той самий час лінгвісти визнають пріоритет невербальних засобів комунікації у становленні людини мовної, зазначаючи, що в культурно-історичному розвитку під натиском досконаліших засобів вербального спілкування вони втратили свою першість і перетворилися у додаток до мовлення. Жестова мова знаків розвивається і вдосконалюється всередині суспільства, переважна більшість членів якого володіє найефективнішим засобом пізнання світу та комунікації, яким є наша звукова мова. І хоча жестова мова відіграє надзвичайно велику роль у людському спілкуванні, немає жодних сумнівів у тому, що без впливу вже існуючої високорозвиненої культури і тісно пов'язаної з нею звукової мови жестова мова знаків не змогла б стати тим, чим вона є сьогодні.

Отже, система невербальних засобів комунікації є найпростішою і найекономічнішою системою, що усуває зайві формальні засоби та дозволяє досягти однозначності комунікації за умов узагальненого та полісемантичного характеру власне мовних засобів.

Список основної літератури

Аленикова С. Язык жестов // Наука и жизнь. - 1985. - № 7. - С. 143-147.

Андрианов М.С. Анализ процессов невербальной коммуникации как паралингвистики // Психологический журнал. - 1995. - Т. 16. - № 5. - С. 115-121.

Білецький А. О. Про мову і мовознавство: навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. - К.: АртЕк, 1997. - 224 с.

Большая Советская Энциклопедия. - Т. 20. - Москва, ОГИЗ РСФСР, 1932.

Кодухов В. И. Введение в языкознание: учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. № 2101 "Рус. яз. и лит.". - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1987. - 288 с.

Колшанский Г. В. Паралингвистика. - М.: Наука, 1974. - 81с.

Кочерган М.П. Загальне мовознавство: підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія", 1999. - 288 с.

Панов Е. Н. Знаки, символы, языки. - М.: Знание, 1980. - 191 с.

Земская Е. А. Русская разговорная речь / отв. ред. Е. А. Земская. - М.: Наука, 1973. - 305 с.

Запитання до теми 10

1. Яка наука вивчає НЗК?

2. Що входить до фонаційних НЗК?

3. Назвіть 4 аспекти вивчення інтонації (за Мартіном).

4. Які акустичні параметри інтонації для вираження емоцій (гніву, смутку) встановив Леон?

5. Що таке кінесика? Що входить до її складу?

6. В яких аспектах можна проводити вивчення жестів?

7. Що таке жест?

8. Які види жестів існують?

9. Де використовується мова прапорів?

Додаток А

ОСОБЛИВОСТІ ЕТИЧНОГО ЗВЕРТАННЯ

Мовленнєвий етикет - це набір або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах. На зборах, нараді, засіданні кафедри показником культури ділового мовлення є правильне називання головуючим прізвищ тих, хто виступає.

Слово надається професору (-ові), (інженеру), (депутату).... А далі? Потрібна форма давального відмінка.

Називний відмінок	Давальний відмінок
	чол. р.	жін. р.
1. Шевченко	Шевченку, -ові	Шевченко
2. Сірик	Сірику, -ові	Сірик
3. Миколаєць	Миколайцю, -еві	Миколаєць
4. Лесів	Лесеву	Лесів
5. Чернега	Чернезі	Чернезі
6. Яворський	Яворському	Яворській
7. Ковалишин	Ковалишину	Ковалишиній
8. Павець	Павцю, -еві	Павцю
9. Швець	Швецю, -еві	Швець

Якщо виникає побоювання, чи правильно утворена форма давального відмінка, то можна використати інший варіант цього речення:

- зараз виступає професор Салій (називний відмінок);

- за ним виступатиме декан Ковалів (називний відмінок);

- готується до виступу інженер Сірик (називний відмінок).

При використанні фрази:

- Підготуватися...(кому?) знову виникає потреба у давальному відмінку.

Усякі ділові контакти починаються знайомством, яке здійснюється через посередника або безпосередньо. Прийнято вважати, що знайомство через посередника має більш офіційний характер і зобов`язує нових знайомих вітатися один із одним, навіть якщо вони не будуть підтримувати знайомства. Той, хто знайомить двох людей між собою, повинен не лише назвати їх імена, по батькові й прізвища, а й посаду, звання та інші необхідні в цій ситуації дані. Після знайомства розмову розпочинає старший за віком чи за посадою.

Фрази, якими користується посередник:

– Я хочу познайомити вас з ...

– Дозвольте познайомити вас з ...

– Дозвольте відрекомендувати вам ...

Без посередника:

– Я хотів би з вами познайомитися.

– Мені хотілося б з вами познайомитися.

– Дозвольте з вами познайомитися.

– Дозвольте відрекомендуватися.

– Дуже приємно. Я радий з вами познайомитися.

– Дуже радий, що знайомство нарешті відбулося.

Вітання:

- Добрий ранок. Доброго ранку.

- Добрий день. Доброго дня.

- Добрий вечір. Доброго вечора.

- Добридень. Привіт.

- Доброго здоров`я. Моє шанування.

- Радий вас бачити. Як справи? Здоров'я?

- Дякую. Добре. Прекрасно.

Прощання і побажання:

- До побачення. Бувайте здорові.

- На все добре. Добраніч. До завтра.

- До швидкої зустрічі. Прощавайте.

- Ідіть здорові. Щасливої дороги. Хай щастить.

- В добру годину. З Богом.

Виходячи ненадовго:

- Я не прощаюсь. Ми ще побачимось.

- До вечора. До зустрічі.

Прохання - подяка:

- Прошу вас ... Будьте люб'язні ... Будь ласка ...

- Дозвольте ... Мені хотілося би попросити Вас ...

- Чи можу я попрохати Вас ...

- Вам не важко буде ... Чи не могли б Ви ...

- Добре, що ми про все домовилися.

- Дякую за цінні поради, за нову інформацію.

- Дякую, що вислухали мене.

- Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.

Категоричне прохання:

- Я попросив би вас ...

- Прошу. Будьте ласкаві.

- Цілком можливо. Спробуємо.

Прохання-відмова:

Відмова потребує значно складнішої формули:

– На жаль, не можу ...

– Мені дуже шкода, але ...

– Шкодую, що не зміг ...

– З задоволенням би, але ...

– Охоче, але ...

– Мені незручно відмовляти, але ...

– Я радий би дозволити, але ...

При цьому можна дати пораду:

– Дозвольте порадити Вам ...

– Дозвольте дати Вам пораду ...

– Я порадив би Вам ...

– Чи можу я дати Вам пораду ...

– Може, Вам слід було б ...

Якщо не почули сказаного:

– Пробачте, що Ви сказали?

– Прошу!

– Пробачте, я не почув Ваших останніх слів.

Формули пробачення:

- Пробачте! Вибачте! Даруйте!

- Прости мені. Друже! Я хочу попросити у вас пробачення.

Формула: Я вибачаюсь! - помилкова.

Подяка:

– Прийміть мою щиру вдячність ...

– Дозвольте висловити Вам подяку ...

– Дуже вдячний за Вашу турботу ...

– Щиро вдячний і зворушений Вашою увагою ..

– Це дуже люб'язно з Вашого боку. Спасибі ...

– Не знаю, як Вам і подякувати ...

– Спасибі, Ви дуже люб'язні ...

– Дякую. Ви так багато зробили для мене!

– Спасибі. Я Вам так зобов`язаний!

– Як же мені віддячити за Вашу допомогу? Спасибі Вам велике.

Співчуття:

– Прийміть моє найщиріше співчуття:

– Дозвольте висловити Вам ...

– Прошу прийняти мої найщиріші ...

– Я хотів би висловити Вам ...

– Я розумію Ваше горе.

– Я сумую разом з Вами.

– Дякую за співчуття!

Комплімент:

– З тобою так цікаво розмовляти!

– Ти сьогодні так чудово виступив!

– Приємно бачити, як Ви посвіжішали, відпочили ...

– Дякую за комплімент. Це Вам тільки так здається.

– Спасибі, Ви явно перебільшуєте!

– Я радий це чути.

– Мені приємно почути це від вас.

– Те саме можу сказати про Вас.

Телефонна розмова

Це один із видів усного мовлення. Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:

1) момент встановлення зв'язку;

2) виклад справи;

3) заключні слова, знак, що розмову закінчено.

1. Початкові фрази у службовій розмові повинні вказувати не лише на те, що зв'язок між сторонами встановлений: Алло - Я слухаю! Вас слухають, але й визначити ці сторони. Службова особа, знявши трубку, називає прізвище або місце роботи: Кафедра. Бухгалтерія. Секретаріат. Той, хто починає розмову, називає своє прізвище, ім'я по батькові, а також установу чи особу. Від чийого імені він говорить. У відповідь теж називають себе й установу або себе й свою посаду. При цьому сторони вітаються.

Якщо ініціатор розмови не впевнений у правильності набраного номера, він послуговується формулою: Пробачте, це секретар ректора? Пробачте, це Світлана Олексіївна? Якщо ви помилились номером, припиніть розмову словами: Пробачте, це помилка. До речі, якщо до вас подзвонили помилково, не треба сердитись і ображати людину на другому кінці міста чи країни.

Якщо хочуть розмовляти не з тим, хто взяв трубку, кажуть:

– Добрий день. Чи можу я попросити до телефона Миколу Петровича?

На це відповідають:

– Добрий день! Одну хвилину, я зараз передаю трубку.

Або:

– Прошу зачекати.

Або:

– На жаль, Микола Петрович вийшов, буде о третій. Чи можу я йому щось переказати?

Або:

– Є його колега (заступник). Будете розмовляти?

Ось фрази на ознаку особливої ввічливості:

– Чи можна попросити...

– Чи не можна покликати...

– Ви можете покликати...

– Чи не важко попросити...

В офіційному звертанні по телефону неприпустиме: "Мені Петренка" без привітання, "будь ласка" чи "прошу", без посади або імені по батькові.

Існує й ряд ввічливих форм відмови:

– Вам не складно буде зателефонувати ще раз?

– На жаль, його немає, ви не змогли б зателефонувати через годину?

2. Для викладу справи слід добирати короткі фрази, які легше сприймаються на слух. Крім того, слід пам'ятати, що довгі телефонні розмови формують у людей мовну нечіткість, неділовитість фрази.

Розмова по телефону не повинна перетворюватись у монолог: викладаючи багатоаспектне питання, слід передавати інформацію частинами, щоб міг включитися співрозмовник.

3. Ініціатива закінчення розмови належить, звичайно, тому, хто потелефонував, але якщо співрозмовник значно старший за віком або службовим становищем, слід дати можливість закінчити розмову йому. Розмову закінчує старший, але при всій віковій чи службовій відстані між співрозмовниками вони однаково повинні вживати обов'язкові формули ввічливості: Добрий день! Прошу! Будь ласка! Будьте люб'язні! Пробачте за турботу! Дякую за увагу! До побачення!

Бувають випадки, коли з якихось причин зв'язок під час розмови переривається. Існує правило, за яким і при розмові по службовому телефону й по домашньому знову набирає ініціатор розмови.

ПРИМІТКА 1. Поздоровити по телефону зі святом чи сімейною подією можна лише близьких друзів і знайомих. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні стосунки. Поздоровляти слід особисто.

Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо, лише особисто або листом.

Просити про послугу по телефону можна лише людину, близьку вам або рівну вам за своїм службовим становищем.

Подякувати за послугу по телефону можна. Але при нагоді подяку варто повторити в особистій розмові.

ПРИМІТКА 2. При розмові двох у присутності третього не говорити: "він казав", "вона ось чула" тощо. Цю третю людину слід певним чином називати.

Потрібно узгоджувати підмет із присудком: ви прийшла? ви подзвонив? ви ранком їла? ви принесли заяву? і таке інше.

При розмові не повчайте, не нарікайте на свої неприємності, хворобу, родичів.

Починайте фразами:

– Як усі ви добре знаєте ...

– Я, мабуть, не скажу вам нічого нового ...

Додаток В

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Адресант - один із комунікантів; той, хто породжує висловлення, тобто мовець або автор тексту. У дискурсі відбувається розщеплення адресанта на реальну особистість того, хто породжує повідомлення; функцію адресанта (автора) як відображення в тексті його світогляду, оцінок, позицій і сприйняття такої функції реальним адресатом.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 14.

Адресат - один із комунікантів, на якого спрямована й розрахована мовленнєва дія того, хто породжує висловлення, тобто співрозмовник або читач, реципієнт повідомлення. Залежно від способу адресованості реальний адресант може бути конкретним, груповим або масовим за умови адресованості будь-кому.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 15-16.

БАГАТСТВО МОВЛЕННЯ - одна з якостей мовлення, ознака високої мовної компетенції людини. Багатство мовлення полягає у використанні великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), різних за смислом і будовою, відсутності невиправданих повторень слів, однотипних синтаксичних конструкцій. Багатство мовлення пов'язане із змістовністю, послідовністю, точністю, виразністю, доречністю, правильністю інформації (усної чи писемної), які формуються на основі літературної мови як акумулятора людських знань.

Словник-довідник української лінгводидактики: навчальний посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт. 2003. - С. 20.

ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ - цілеспрямована лінгвопсихоментальна діяльність адресанта й адресата у процесі інформаційного обміну та впливу на співрозмовника за допомогою знаків природної мови. Інформаційний обмін передбачає передачу різних змістів: денотативного, конототивного, прагматичного, естетичного і т. ін. - і спонукає до певної "відповідної" дії. Вплив адресата має на меті коригування його актуальної поведінки, зміну структур і сценаріїв свідомості, психологічних станів, оцінок тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 58.

ВИРАЗНІСТЬ МОВЛЕННЯ - комунікативна якість писемного чи усного мовлення. Полягає в доборі мовленнєвих одиниць (слів, речень), що найточніше, оригінально, переконливо передають думку висловлювання, привертають увагу читачів або слухачів, впливають на їхні емоції та почуття. В основі В. м. лежать деяка незвичність, новизна, своєрідність.

Словник-довідник української лінгводидактики: навчальний посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт. 2003. - С. 28.

ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ (ЕНДОФАЗІЯ) - механізм розумової діяльності людини; беззвучне мовлення, основними функціями якого є опрацювання й усвідомлення інформації, планування програми майбутнього мовленнєвого висловлювання.

Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч. - М., 1982.; Лурия А.Р. Язык и сознание / под ред. Е.Д. Хомской. - Ростов-н/Д., 1998.; Синиця І.О. Психологія усного мовлення учнів 4-8 класів. - К.. 1974.

ВНУТРІШНІЙ ЛЕКСИКОН - вербалізована частина етносвідомості чи свідомості носія мови, організований упорядкований фонд номінативних одиниць і знань, які вони позначають.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 68.

ВОЛОДІННЯ МОВОЮ - вміння виражати заданий зміст різними способами; розрізняти зовнішньо схожі, але різні за значенням висловлювання і знаходити спільне значення у зовнішньо різних висловлюваннях; відрізняти правильні мовні структури від неправильних; вибрати з усіх можливих мовних засобів такий, який найбільшою мірою відповідає соціальним, територіальним та іншим особливостям ситуації спілкування і з найбільшою повнотою виражає особистісні характеристики її учасників.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - С. 14.

ГІПЕРТЕКСТ - 1) особливий метод побудови інформаційних систем, що забезпечує прямий доступ до інформації на підставі логічного зв'язку між її блоками; 2) система представлення текстової та мультимедійної інформації у вигляді мережі пов'язаних між собою текстових й інших файлів, яка застосовує нелінійний, асоціативно-фрагментарний і мережний принципи репрезентації інформації; 3) особливий універсальний інтерфейс, що характеризується високим ступенем інтерактивності.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 86.

ГРАМАТИЧНІ НОРМИ - поділяються на морфологічні (правильне вживання морфем) і синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень).

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: навч. посібник. - К.: Літера, 2000. - С. 6.

ДИСКУРС - сукупність взаємопов'язаних висловлювань (текстів), що реалізуються в певних соціально-культурних, часових і просторових умовах з урахуванням діяльності учасників комунікації (адресата й адресанта); процес вербального й невербального спілкування. Мінімальною одиницею Д. є мовленнєвий акт.

Зеленько А.С. Українська енциклопедія юного філолога (мовознавця). - Луганськ, 2000. Штерн І.Б. Енциклопедичний словник для фахівців з теоретичних гуманітарних дисциплін та гуманітарної інформатики. - К., 1998. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. - К., 2001.

Дискусія - усна (або писемна) форма організації мовлення, у процесі якої розглядаються протилежні точки зору; комунікативна взаємодія групи учнів, що організовується для обміну думками, обговорення спірного питання.

Форми навчання в школі: кн. для вчителя / Ю.І. Мальований, В.Є. Римаренко, Л.П. Вороніна та ін.; за ред Ю. Мальованого. - К, 1992. Словник-довідник з української лінгводидактики: навчальний посібник / кол.авторів за ред. М.І. Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2003.

Диспут - форма організації попередньо підготовленого публічного обговорення складного суперечливого питання (про переглянутий кінофільм, виставу тощо), у ході якої наявні різні (іноді протилежні) погляди. Диспутом називають форму навчання (урок), що будується на основі заздалегідь підготовленої дискусії й передбачає обговорення складного питання. Мета диспуту - надати можливість колективно пройти шляхом пошуку істини.

Томан Іржі. Мистецтво говорити. - К.., 1989. Форми навчання в школі: кн. для вчителя / за ред. Ю.І. Мальованого. - К., 1992.

ДІАЛОГ - форма мовлення; ситуаційно зумовлене спілкування двох або кількох осіб, комунікативні ролі яких інверсуються (мовець стає адресантом, а адресат перетворюється на мовця, адресатом якого є перший мовець), за умови визнання учасниками спілкування спільної мети й напрямку комунікації.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 128.

ДІЄВІСТЬ МОВИ - комунікативна якість такої мови, що спонукає адресата до зміни поведінки -- зовнішньої (вчинків, дій) чи внутрішньої (думок, поглядів, настроїв).

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - С. 17.

ДОРЕЧНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови; добір, організація мовних засобів, що роблять мову відповідною меті, умовам, ситуації спілкування. Розрізняють доречність стильову, контекстуальну, ситуативну, особистісно-психологічну.

ДОРЕЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ - неодмінна ознака стилістично досконалого, довершеного, бездоганного за своїм змістом і структурою мовлення, яка найбільше відповідає тій конкретній ситуації, за якої і задля якої реалізується мовлення.

Дудик П.С. Стилістика української мови: навчальний посібник. - К.: Вид. центр „Академія", 2005. - С. 355.

ДОСТАТНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови, яка виражає поняття кількості мовної інформації і відповідає вимогам певного функціонального стилю літературної мови, логічній завершеності думки.

Дудик П.С. Стилістика української мови: навчальний посібник. - К.: Вид. центр „Академія", 2005. - С. 355.

ДОСТУПНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови; здатність даної форми мови бути зрозумілою комунікантам, полегшувати сприйняття вираженої інформації; відповідність повідомлення комунікативній сприйнятливості.

Дудик П.С. Стилістика української мови: навчальний посібник. - К.: Вид. центр „Академія", 2005. - С. 355.

ДОЦІЛЬНІСТЬ МОВИ - комплекс комунікативних якостей, який виникає у процесі спілкування. Доцільність зумовлюється мовною свідомістю, функціональними стилями, соціальними ролями, ситуацією спілкування, різноманітністю комунікативних завдань та умов.

Дудик П.С. Стилістика української мови: навчальний посібник. - К.: Вид. центр „Академія", 2005. - С. 355.

ЕКСПРЕСИВНІСТЬ - ознака інтенсифікації значення слів за шкалою зменшення чи збільшення денотативних і конототивних ознак, зокрема логічного змісту, оцінок й емотивності. Експресивність переважно пов'язується з різними видами оцінок й емоціями суб'єкта мовлення й є засобом увиразнення тексту. Експресивність у цьому значенні вважається ширшою за емоційність за рахунок експресивізації логічних компонентів.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 140.

ЕМОЦІЙНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови, що виражає індивідуальний лад почуттів, переживань, настроїв, суб'єктивне ставлення особистості до висловлюваного, уникання експресивного дисонансу.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 143.

ЕСТЕТИЧНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови; оптимальний відбір й організація відповідно до комунікативних умов і завдань самого змісту, оптимальне мовне оформлення змісту, гармонія та цілісність тексту, якісність його зовнішнього оформлення у писемній формі і виконання в усній.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - С. 11.

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ - комунікативний параметр, що визначає досягнення комунікативного співробітництва (кооперації) між адресантом й адресатом і спрямований на такий спосіб організації концептуальної структури тексту, який сприяє розумінню тексту з мінімальними зусиллями для читача.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 152.

ЗМІСТОВНІСТЬ МОВИ - комунікативна якість мови, що визначається інформаційним наповненням висловлюваного, відповідністю його темі повідомлення.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - С. 24.

ЗМІСТОВНІСТЬ МОВЛЕННЯ - глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: навч. посібник. - К.: Літера, 2000. - С. 12.

ЗМІСТОВНО-КОНЦЕПТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ - різновид текстової інформації, яка породжується й інтерпретується шляхом складної синтетичної конденсації й когнітивної переробки змісту на підставі авторського задуму чи інтерпретаційного фільтра читача. З. і. повідомляє про індивідуально-авторське осмислення відношень змістовно-фактуальної інформації, розуміння зв'язків причини й наслідку представлених у тексті подій, усвідомлення їх значущості в житті людини й народу. З. і. є глобальною, перерваною, експліцитно-імпліцинтою, адже вона поширена в цілому тексті пунктирно і репрезентована піковими моментами вербалізації.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 167.

ЗМІСТОВНО-ПІДТЕКСТОВА ІНФОРМАЦІЯ - різновид текстової інформації, яка ґрунтується на вербальній організації тексту й формується шляхом її змістовної модифікації без збільшення знакового обсягу.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 167.

ЗМІСТОВНО-ФАКТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ - різновид текстової інформації, яка є повідомленням про факти, події, процеси, явища у текстовому, змодельованому авторською свідомістю світі. Оптимізує інформаційний баланс тексту й читача, оскільки вона легше сприймається, не потребує залучення допоміжної інформації, ґрунтується на досвідних знаннях адресантів, їхньому розумінні явищ дійсності.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 167.

ІДІОЛЕКТ (від гр. іdios -- свій, своєрідний, особливий і (діалект), індивідуальний стиль) - сукупність формальних і стилістичних особливостей, характерних для мови окремої людини. Властиві кожному мовцеві манера висловлюватися, спілкуватись у різних ситуаціях, своєрідний словник.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - С. 24.

ІНТЕНСИВНІСТЬ МОВЛЕННЯ (від лат. іntensіо - напруження, посилення) - сила вимови звуків, слів, мовних тактів, що залежить від амплітуди коливань голосових зв'язок і пов'язана з особливостями мовного дихання.

Краткий психологический словарь / Сост. Л.А. Карпенко; под общ. ред. А.В. Петровского. - М.: Политиздат, 1985. - С. 121.

ІНТЕРАКТИВНІСТЬ - текстово-дискурсивна категорія, представлена суб'єктно-об'єктно-суб'єктною взаємодією адресанта й адресата на підставі знакового континууму тексту, інтенцій, стратегій, тактик комунікації та програми адресованості повідомлення тексту.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 185.

КОМУНІКАНТ - особистість, яка здійснює комунікативний акт передчаі інформації або сприймає й інтерпретує її.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 232.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ - здатність мобілізувати різноманітні знання мови (мовну компетенцію), паравербальних засобів, ситуації, правилі норм спілкування у відповідних контекстах чи ситуаціях. Комунікативна компетенція передбачає володіння не лише знаннями, а й уміннями й навичками побудови інтенційно-стратегічної програми комунікації, дотримання її і контролю за нею у процесі спілкування; орієнтації на співрозмовника, передбачення його реакції; вибору мовних і паравербальних засобів комунікації і їхнього декодування; подолання комунікативних перешкод, усунення комунікативних шумів, виходу із комунікативного цейтноту тощо. К. к. складається з мовленнєвої компетенції (уміння застосовувати знання мови на практиці, користуватися мовними одиницями), мовної компетенції (знання одиниць мови та правил їх поєднання), предметної компетенції (уміння на основі активного володіння загальною лексикою відтворювати в свідомості картину світу), прагматичної компетенції (здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до вибору необхідних форм, типів мовлення, урахування функціонально-стильових різновидів мовлення).

Словник-довідник з української лінгводидактики: навчальний посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт. 2003. - С. 69.; Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 233.

КОМУНІКАТИВНА ПОВЕДІНКА - сукупність правил і традицій вербального і невербального спілкування, що склалися в тому або іншому соціумі і реалізуються у процесі комунікації.

Словник-довідник з української лінгводидактики: навчальний посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт. 2003. - С. 70.

КОМУНІКАТИВНИЙ НАМІР (ІНТЕНЦІЯ) - конкретно визначена мета висловлювання мовця, що є регулятором мовленнєвої поведінки партнерів. На визначення комунікативних намірів впливають мотивація, потреба, умови ситуації та ін.

Словник-довідник української з лінгводидактики: навчальний посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт. 2003. - С. 72.

КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ МОВИ - реальні властивості, характеристики її змістового наповнення і формального вираження, що складаються на основі певних типів відношень ("мова -- мовлення", "мова -- мислення", "мовлення -- дійсність", "мова -- людина (адресат)", "мова -- умови спілкування" та ін.). Розрізняють такі комунікативні якості мови: правильність, точність, логічність, чистота, образніст, виразність та ін.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000.

КОМУНІКАЦІЯ (від лат. соmmипісо -- спілкуюсь з кимось) - спілкування, передача інформації, думок, почуттів, волевиявлень людини. Розрізняють міжособистісну, масову комунікацію - за типом відносин між учасниками; мовленнєва (письмова й усна) - за засобом; в) паралінгвістична (жести, міміка); г) речово-знакова (продукти виробництва, образотоворчого мистецтва та ін.).

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000.

КОНТАКТНЕ (ОСОБИСТІСНЕ) СПІЛКУВАННЯ - це таке спілкування, у процесі якого в людини, яка вступає в контакт, проявляється доброта як якість її особистості. Основна мета особистісного спілкування - забезпечення існування і представлення його внутрішнього світу, а тим самим і особистості. В умовах контактного спілкування виробляються специфічні межі не лише зовнішньої поведінки, а й „дозволеного" та „очікуваного" в цій групі розкриття внутрішнього світу особистості на межі її суверенності.

Загальна психологія: навч. посібник / О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін. - К.: „А.П.Н.", 2002. - С. 399.

КОНТЕКСТ - сукупність умов висловлювання. Контекст може бути явним (експліцитним) - вербальним і невербальним, таким, що підлягає спостереженню, прихованим (імпліцитним), таким, що не підлягає безпосередньому спостереженню. У процесі навчання мови необхідно враховувати обидва види контексту: аналізувати мовні одиниці у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням ситуації спілкування, розуміти прихований зміст висловлювання.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. - К.: Либідь, 2001. - С. 224.; Словник-довідник з української лінгводидактики: навчальний посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт. 2003. - С. 73.

КРЕАТИВНІСТЬ - 1) мовна здатність людини породжувати і розуміти безкінечну кількість висловлень з огляду на кінцеве число мовних засобів; 2) принцип залучення нової інформації, отримання нових знань і створення нових позначень цих знань.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. - Полтава: Довкілля - К., 2006. - С. 269.

Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених усіма видами перетворюючої діяльності людини і суспільства.

...