Українська мова

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча - вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру - вступ, основна частина, висновки.

Виступ - своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючи. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій.

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

18. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі і відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.

Вербальна комунікація використовує як знакову системну мову, і походить її назва від латинського слова (вербум - слово, словесний, усний).

Мова може бути при вербальній комунікації монологічною, тобто мовою однієї особи і діалогічною, тобто мовою двох і більше осіб.

Невербальна комунікація має різні знакові системи. Зокрема оптикокінетичну систему, паралінгвістичну систему, екстралінгвістичну систему, просторово-часову систему, візуальний контакт. Кожна з цих систем має свої особливості.

Оптикокінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку.

Велике значення у невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкреслюють кути губ, нахмурюювання і піднімання брів, зморщування чола. Ці елементи міміки передають гамо-емоції почуттів людини. Поглядом людина може висловлювати інтерес до розмови. Хоча пильний погляд в очі співбесідника може сприйматися як ознака деякої агресивності. Певне значення мають і жести. Такі як похитування головою, нахил плеча в бік партнера є ознакою також інтересу.

Паралінгвістична система знаків - це система вокалізації мовлення, яка характеризується якістю голосом, його діапазоном, тональністю і виражає почуття і стани людини. Тому голос людини може бути спокійним, збудженим, роздратованим.

Екстралінгвістична знакова система являє собою включення в мову пауз та інших паралінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх а також темп мовлення).

Просторово-часова знакова система виступає особливою знаковою системою, бо розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникнення контакту, символізує увагу до того хто говорить. Тому в різних культурах розроблені свої нормативи часових характеристик спілкування. Наприклад, своєчасний прихід до початку переговорів символізує ввічливість партнера.

Ще однією специфічною знаковою системою є контакт очі в очі, який має місце у візуальному спілкуванні. Особливе значення має візуальне спілкування для дитини, бо їй властиве фіксування уваги передусім на людському обличчі. Таке спілкування відносять до інтивного спілкування, тобто близького спілкування.

У представників деяких культур засобом невербальної комунікації є дотик. Наприклад це поширено в Африці, на Середньому Сході, в Країнах Латинської Америки.

Отже вербальна і невербальна комунікація тісно пов'язана між собою. Невербальна комунікація є суттєвим доповненням до вербальної комунікації і підсилює її.

Передумовою успіху публічного виступу є і мовна майстерність оратора. Його мовлення повинно відповідати усім вимогам мовної культури, відзначатися усіма позитивними комунікативними якостями -- правильністю, точністю, логічністю, доказовістю, доцільністю, виразністю, різноманітністю вжитих мовних засобів. Зважаючи на усну форму викладу, окремі з них для оратора особливо важливі.

Правильність визначається дотриманням норм літературної мови, порушення яких сприймаються як вимовні, лексичні, фразеологічні, граматичні помилки і, отже, засвідчують невисокий культурний рівень оратора. Найчастіше трапляються помилки у наголошуванні слів, вживанні замість літературного слова діалектизму або слова іншої, в основному російської, мови (елементи т. зв. суржику), наявність слів-"паразитів", жаргонізмів і вульгаризмів.

Точність виявляється у чітких формулюваннях, у вживанні слів у повній відповідності з їхнім значенням.

Логічність вимагає таких мовних конструкцій, які відповідають змістові думки, не допускають двозначного тлумачення.

Доказовість залежить від конкретизації висловлених думок, чіткості сформульованих висновків.

Доцільність досягається тоді, коли промовець враховує рівень підготовленості слухачів, добирає такі мовні засоби, що не спричиняють ніяких труднощів для сприймання змісту.

Виразність є наслідком добору слів і виразів, які найбільш яскраво передають висловлювані думки. Це здебільшого емоційно-експресивні засоби, наприклад, стилістично забарвлені слова, поєднання антонімів в одній фразі, риторичні звертання і питальні речення, попарно з'єднані сполучником однорідні члени речення, лаконічні безсполучникові речення, в т. ч. у складі фразеологізмів, засоби суб'єктивної оцінки як вияв особистого ставлення оратора до висловлюваного. У більшості видів публічних виступів, за винятком суто ділових, важлива й образність: абстрактні поняття, закони, висновки, цифровий матеріал в усному висловлюванні сприймається важко. Яскраві порівняння, образи художньої літератури, крилаті вислови сприяють усуненню цієї перешкоди. І навпаки, слід всіляко уникати зайвих слів, штампів, канцеляризмів, які утруднюють сприймання, викликають негативну емоційну реакцію.

В усних висловлюваннях повинні гармонійно поєднуватися елементи розмовної і книжної мови. Цим забезпечується змістовність виступу, його простота і доступність. Ораторові слід мати на увазі, що не завжди те, що добре у писемному мовленні, є прийнятним в усному. Скажімо, багатокомпонентні складні речення сприяють повному вираженню різноманітних зв'язків між фактами і явищами дійсності, але в усному висловлюванні вони недоцільні, бо погано сприймаються на слух. Замість них варто вживати окремі речення простішої будови.

З метою увиразнення публічного висловлювання в ньому можуть знайти застосування усі ті засоби, що вживаються в художніх текстах. Це, зокрема, тропи: порівняння, епітети, метафори, уособлення, гіпербола (перебільшення), літота (применшення), іронія, а також стилістичні фігури -- повтор окремих слів чи речень, анафора (однаковий початок кількох фрагментів), епіфора (однаковий кінець), синтаксичний паралелізм (однакова будова двох чи кількох речень), градація (кілька однотипних за семантикою або синтаксичною роллю слів, словосполучень чи частин складного речення, які ніби підсилюють одне одного і сприяють більшій емоційності вислову).

Усний виступ виграє і від доречного використання таких синтаксичних структур, побудованих на основі ритмомелодики фрази, як період чи парцеляція.

Суттєву роль відіграє й інтонація -- збільшення чи зменшення сили голосу, підвищення чи пониження його, більші чи менші паузи з метою виділення якоїсь частини висловлювання, зміна темпу залежно від важливості певного елементу змісту.

Поведінка оратора під час виступу

Перед публічним виступом, щоб почуватися більш упевнено, ораторові необхідно "настроїтись": уявити обстановку, склад слухачів, переглянути ще раз текст або конспект виступу, зібратися з думками. Перед аудиторію треба виходити з переконанням у важливості того, про що піде мова.

Для оратора важливо встановити і в подальшому підтримувати контакт з аудиторією. Перш за все слід подбати про належний зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій -- бадьорий, ставлення до слухачів -- доброзичливе. Не повинно відчуватися зверхності оратора, повчального тону. Повідомляючи факти, виявляючи своє ставлення до них, досвідчений оратор поступово втягує слухачів у сферу своїх думок і почуттів, переконує, робить своїми однодумцями.

Перевага усного мовлення над писемним полягає у тому, що воно, крім словесних, користується ще й т. зв. позамовними засобами -- інтонацією, мімікою, жестами. Треба, щоб усі вони були природними, відповідали змістові виступу. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією. Це відвертає увагу слухачів.

Це ж стосується й місця оратора під час виступу. Навіть вільно викладаючи намічений зміст, не користуючись письмовими заготовками, оратор не повинен переходити з місця на місце, примушуючи слухачів не стільки слухати, скільки стежити за ним.

Необхідною рисою лектора чи доповідача є вміння розподіляти увагу. Він повинен не тільки тримати в пам'яті зміст уже сказаного, будувати нові фрази так, щоб вони забезпечували перехід до наступних питань, але й спостерігати за реакцією аудиторії, щоб у разі зниження зацікавленості (перешіптування в залі, поглядання окремих слухачів на годинник тощо) оперативно вжити заходів -- навести цікаву аналогію, використати жарт чи просто змінити темп мовлення або силу голосу.

Здебільшого у слухачів виникають певні запитання, що стосуються змісту висловленого. Можливі запитання оратор передбачив ще під час підготовки до виступу. Але якщо виникнуть непередбачені, відповідати на них треба престо і ясно. І що найголовніше -- щиро, не уникаючи важких проблем чи неприємних деталей.

Тільки за дотримання сукупності вимог можна зберегти найголовніше для оратора -- довір'я слухачів.

19. Види публічного мовлення

Красномовність потрібна у різних життєвих ситуаціях і може суттєво вплинути на різні сфери суспільної діяльності. Тому за змістом і проблематикою розрізняють красномовство соціально-політичне, парламентське, соціально-побутове, дипломатичне, агітаційно-пропагандистське, судове, церковно-богословське, рекламне, академічне.

Різною може бути і форма публічних виступів, але здебільшого це усний монолог. Саме у монологічній формі виголошуються доповіді, промови, лекції, здійснюються огляди подій. Проте є публічні виступи у формі діалогу (обговорення, інтерв'ю, суперечка) або полілогу (дебати, диспут, полеміка).

Кожен із різновидів публічних виступів має певну мету і завдання. Так, промови бувають політичні, мітингові, інформаційні, агітаційні, судово-звинувачувальні, захисні і самозахисні, ювілейні, привітальні, прощальні, ритуальні. Кожен із цих різновидів має конкретне призначення.

Політична промова стосується важливих аспектів суспільного життя, проблем, які хвилюють суспільство. Такими є, наприклад, виступи депутатів Верховної Ради при обговоренні державного бюджету, різноманітних кодексів, проектів законів тощо.

Мітингова промова присвячується злободенній проблемі, щоб зосередити на ній колективну думку.

Інформаційна промова має завдання викликати зацікавлення певним предметом, подією, ситуацією.

Агітаційна промова повинна обґрунтувати важливість якогось питання і мобілізувати аудиторію на виконання поставлених завдань.

Судові промови покликані всебічно, хоч і з різних точок зору аналізуючи факти, сприяти досягненню істини у питаннях, що є предметом розгляду.

У доповіді розглядають і розв'язують проблемні питання в тій чи іншій галузі. Доповіді роблять на економічні, соціально-політичні, культурно-просвітницькі, морально-етичні, природоохоронні, побутові, науково-технічні теми. Особливістю доповіді є те, що вона може стати предметом обговорення, критики, її можна доповнювати новими фактами чи пропозиціями.

Політичні доповіді спираються на теоретичну базу, відзначаються злободенністю, мають елементи агітації і пропаганди. Звітні доповіді містять повідомлення про виконану роботу, оцінку її результатів. Наукова доповідь присвячується окремому питанню, в ній узагальнюються факти, аргументуються практичні висновки і рекомендації. Така доповідь може мати гіпотетичний характер. У діловій доповіді накреслюються шляхи розв'язання практичних питань.

Після доповіді можливе обговорення у формі виступів з приводу її змісту. Виступ може являти собою набір реплік з різних часткових питань.

Певні різновиди має і лекція, мета якої - роз'яснення суті подій, поглядів, поширення наукових чи політичних знань, формування світогляду слухачів.

Лекції бувають академічні, або навчальні, (курсові, підсумкові, оглядові) та публічні. Проведення навчальних лекцій полегшує те, що слухачі приблизно однакової підготовки і тому з ними неважко встановити контакт. Публічна ж лекція збирає дуже різноманітний контингент слухачів, які можуть по-різному сприймати зміст і реагувати на нього, тому публічна лекція вимагає популярнішого змісту та емоційнішого викладу. Публічні лекції мають багато різновидів: науково-популярна лекція, лекція-інформація, лекція-інструкція, лекція-показ, лекція-репортаж, лекція-спогад та ін.

Різноманітними бувають і огляди -- господарські, політичні, спортивні тощо. Огляд має інформаційно-коментаторський характер: дається лише побіжна характеристика процесів, явищ, фактів, які мають створити загальну картину того, що є предметом розмови.

У кількох формах реалізується публічний діалог.

Бесіда -- обговорення різних проблем двома співрозмовниками, у процесі якого відбувається обмін думками, постановка запитань і відповіді на них.

Інтерв'ю -- це розмова журналіста з політичним чи громадським діячем за заздалегідь підготовленими запитаннями, призначена для обнародування у засобах масової інформації.

Суперечка -- словесне змагання, в ході якого кожен відстоює свій погляд на обговорювану проблему.

Різновидами публічного полілогу є:

бесіда, в якій може брати участь 8-10 чоловік (групова) чи навіть 25-30 (колективна);

"круглий стіл", коли учасники ведуть розмову на певну тему у присутності більшої чи меншої аудиторії. Іншим варіантом є навчальний "круглий стіл", коли учасники ведуть розмову, а керівник координує їхні дії;

прес-конференція -- відповідь державних, громадських, наукових діячів та інших відомих людей на запитання журналістів з питань, що цікавлять громадськість;

диспут -- обговорення якогось питання перед аудиторією (напр., на захисті дисертації).

Незважаючи на те, що між видами публічних виступів є значні відмінності, вони мають і багато спільного. Це передусім вимога добре знати предмет виступу, чітко аргументувати і послідовно викладати свої думки, доносити їх до адресатів, тому до кожного виступу слід ретельно готуватися, враховуючи особливості висвітлюваної теми, комунікативну мету, специфіку аудиторії.

20. Презентація як різновид публічного мовлення

Презентація -- одна з цікавих і переконливих форм інформації про нове виробництво, нові товари фірми, нову книгу, новий товар тощо.

На кожну презентацію потрібно спеціально запросити людей.

Презентацію проводить організатор (ведучий), який має в найдохідливішій формі розповісти про предмет презентації.

Презентацію потрібно готувати. Для цього необхідно:

- визначити її цілі;

- персональний склад запрошених: керівник організації; особа, відповідальна за підготовчу роботу; спеціаліст із предмета презентації; спеціаліст із запрошеної аудиторії;

- визначити, в якому приміщенні буде проходити презентація;

- підготувати допоміжні матеріали, сувеніри.

На презентацію рекомендують запрошувати 50--200 осіб, зазначаючи, що чим менше людей, тим менш офіційною буде зустріч, тим легше встановити з ними діалогічне спілкування і впливати на них.

Як же готувати виступ на презентацію?

Е. Джей виділяє такі компоненти в структурі виступу:

-- приємні фрази для встановлення контакту; цим можна привернути увагу присутніх;

-- розповідь про власний досвід, пов'язаний з предметом презентації;

-- з'ясування за допомогою запитань, наскільки аудиторія знайома з предметом презентації;

-- пояснення, чому саме цих людей запрошено;

-- накреслення ходу проведення презентації і чітке визначення часу, необхідного для цього;

-- визначення проблеми;

-- з'ясування за допомогою запитань, як аудиторія зрозуміла сказане;

-- використання аудіовізуальних та інших допоміжних засобів (таблиць, схем, діаграм);

-- формулювання пропозиції присутнім;

-- показ того, що саме може втратити кожен із присутніх, якщо не підтримає запропоновану ідею;

-- вручення запрошеним підготовлених матеріалів (буклетів, проспектів, схем тощо) та маленьких сувенірів;

-- з'ясування того, чи мають присутні якісь запитання і відповіді на запитання;

-- подяка присутнім за те, що вони надали можливість представити їм нову ідею, а також сподівання на подальше спілкування і взаємодію.

Організаторам презентації рекомендують не шкодувати зусиль при підготовці. Це допоможе зацікавити присутніх фірмою, ЇЇ продукцією тощо.

21. Культура усного фахового спілкування

Перед публічним виступом, щоб почуватися більш упевнено, ораторові необхідно "настроїтись": уявити обстановку, склад слухачів, переглянути ще раз текст або конспект виступу, зібратися з думками. Перед аудиторію треба виходити з переконанням у важливості того, про що піде мова.

Для оратора важливо встановити і в подальшому підтримувати контакт з аудиторією. Перш за все слід подбати про належний зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій -- бадьорий, ставлення до слухачів -- доброзичливе. Не повинно відчуватися зверхності оратора, повчального тону. Повідомляючи факти, виявляючи своє ставлення до них, досвідчений оратор поступово втягує слухачів у сферу своїх думок і почуттів, переконує, робить своїми однодумцями.

Перевага усного мовлення над писемним полягає у тому, що воно, крім словесних, користується ще й т. зв. позамовними засобами -- інтонацією, мімікою, жестами. Треба, щоб усі вони були природними, відповідали змістові виступу. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією. Це відвертає увагу слухачів.

Це ж стосується й місця оратора під час виступу. Навіть вільно викладаючи намічений зміст, не користуючись письмовими заготовками, оратор не повинен переходити з місця на місце, примушуючи слухачів не стільки слухати, скільки стежити за ним.

Необхідною рисою лектора чи доповідача є вміння розподіляти увагу. Він повинен не тільки тримати в пам'яті зміст уже сказаного, будувати нові фрази так, щоб вони забезпечували перехід до наступних питань, але й спостерігати за реакцією аудиторії, щоб у разі зниження зацікавленості (перешіптування в залі, поглядання окремих слухачів на годинник тощо) оперативно вжити заходів -- навести цікаву аналогію, використати жарт чи просто змінити темп мовлення або силу голосу.

Здебільшого у слухачів виникають певні запитання, що стосуються змісту висловленого. Можливі запитання оратор передбачив ще під час підготовки до виступу. Але якщо виникнуть непередбачені, відповідати на них треба престо і ясно. І що найголовніше -- щиро, не уникаючи важких проблем чи неприємних деталей.

Тільки за дотримання сукупності вимог можна зберегти найголовніше для оратора -- довір'я слухачів.

22. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

Усне професійне мовлення і міжперсональне, і публічне повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:

чіткість, недвозначність формулювання думки;

логічність, смислова точність, звідси небагатослівність мовлення;

відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами (Могутнім засобом поліпшення повітряного середовища в приміщеннях є їх аерація шляхом відкривання фрамуг за допомогою спеціального пристрою і це про звичайне провітрювання!);

укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;

різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 23ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) це 1012 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови” в 11ти томах містить понад 136 тисяч слів);

самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;

переконливість мовлення;

милозвучність мовлення;

виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення з другого.

23. Ділова бесіда. Функції та види бесід

Будь-яка колективна праця, співробітництво починаються, здійснюються і завершуються за допомогою розмов. Вони виникають, якщо в діалозі домінує згода, якщо учасники мовної комунікації дотримуються так званого принципу кооперації - основного правила ефективного спілкування. Але може утворитися і така взаємодія, у якій переважає незгода. Тоді виникають суперечка , дискусія.

Ділова розмова - вид міжособистісного службового спілкування, що припускає обмін інформацією, поглядами, думками, спрямований на конструктивне розв'язання тієї чи іншої проблеми.

За структурою, тривалістю, функціям розрізняють:

1. Власне ділова розмова - короткочасний контакт, переважно на одну тему.

2. Ділова бесіда - тривалий обмін інформацією, точками зору, що часто супроводжується прийняттям рішень.

3. Переговори - обговорення з метою досягнення угоди з якогось питання

4. Інтерв'ю - розмова з журналістом, призначений для друку, радіо, телебачення.

У залежності від наявності засобів спілкування можна виділити:

1. Контактну ділову розмову - безпосередній, «живий» діалог.

2. Телефонну розмову - дистантний зв'язок, що виключає невербальну комунікацію.

1. Мета і завдання ділової бесіди

Основна мета ділової бесіди - переконати партнера прийняти ваші конкретні пропозиції. Завданнями бесіди виступає одержання службової інформації, взаємне спілкування працівників однієї сфери, спільний пошук, висування й оперативна розробка робочих ідей і задумів, контроль і координація початих заходів, стимулювання трудової активності.

У роботі для встановлення контактів з іншими людьми Лг~ найчастіше використовують таку форму спілкування, як бесіда.

Бесідою називається форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Вона сприяє тому, щоб партнери активізували свої зусилля для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного.

Бесіди виконують такі функції:

* обмін інформацією;

* формування перспективних заходів і процесів;

* контроль і координація вже розпочатих дій;

* взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;

* підтримання ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав;

* пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей;

* стимулювання людської думки в новому напрямку;

* розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації тощо1.

24. Стратегія поведінки під час діл. бесіди. Співбесіди з роботодавцем

Співбесіда з роботодавцем є основним методом відбору кандидатів при влаштуванні на роботу. Успіх чи невдача залежить як від професійних характеристик (освіта, досвід, кваліфікація тощо), так і від того, як себе зарекомендує пошукач на співбесіді.

Типи співбесід

Попередня співбесіда - спілкування з роботодавцем по телефону з метою первинного виявлення відповідності претендента вимогам вакансії.

Перша та друга співбесіди. Перша - проходить з представником відділу кадрів або агентства з підбору персоналу, її мета така ж, як і попередньої співбесіди. Друга - безпосередньо з тим, хто приймає остаточне рішення про працевлаштування.

Співбесіда з представниками рекрутингових агентств для надання замовникові списку кандидатів на співбесіду з роботодавцем.

Співбесіда, що проводиться комісією. Цей вид співбесід використовується корпораціями, державними органами влади.

Групова співбесіда. Цей вид співбесід практикують деякі компанії для вибору одного або декількох працівників з групи претендентів.

Підготовка до співбесіди

Навіть якщо ви вже маєте чималий досвід пошуку роботи, не слід забувати, що до кожної нової співбесіди необхідно підготуватися.

Намагайтесь озброїтися достатньою кількістю даних про організацію, куди маєте намір влаштуватися.

Майте при собі не лише резюме, але й копії необхідних документів, у тому числі про освіту.

Будьте готові назвати прізвища та телефони осіб, що надали вам рекомендації (попередньо узгодивши це з ними).

Точно з'ясуйте місце розташування офісу та маршрут, щоб не запізнитись.

Подбайте про те, щоб мати у запасі достатньо часу -- і не нервувати, якщо співбесіда затягуватиметься.

В одязі дотримуйтесь ділового стилю.

Складіть список можливих питань і підготуйте варіанти відповідей на них.

Обов'язково підготуйте перелік запитань, щоб поставити їх, якщо буде надана така можливість.

Кілька корисних порад до співбесіди

Сидіть правильно. Сидіти слід, повернувши до інтерв'юера не лише обличчям, але й цілим корпусом. Якщо для цього потрібно пересунути стілець - не соромтесь. Ноги не підтягуйте, не тримайте їх також схрещеними під стільцем.

Тримайте зоровий контакт. Слухаючи питання, уважно дивіться на інтерв'юера. Так ви краще зрозумієте суть запитання. Відповідаючи, також намагайтеся не дивитись вниз, убік чи в стелю.

Вислуховуйте питання до кінця. Намагайтеся продемонструвати увагу й зацікавленість, не перебивайте. Починайте відповідати лише якщо впевнені в тому, що зрозуміли запитання.

Не говоріть довго. 2-3 хвилини -- це гранична тривалість відповіді. Якщо питання складне, наведіть лише найбільш важливу, ключову інформацію. І зазначте, що готові деталізувати, якщо у цьому є потреба.

Не відхиляйтесь від суті. Навіть якщо питання таке, що ваша відповідь на нього виходить дуже вже короткою, не бентежтесь, не починає розповідати про сторонні речі.

Вчіться тримати паузу. Якщо ви вважаєте, що відповіли на запитання, то найкраще замовчати і тримати паузу, не нервуючи при цьому. Нехай інтерв'юер думає, про що вас запитати. Будьте терплячим.

Не говоріть дуже тихо чи надто голосно. Занадто тихий голос може створити враження, що ви -- не досить впевнена в собі людина. Якщо ж тримати зоровий контакт, потрібна сила голосу зазвичай визначається ніби сама собою.

Як поводитися під час співбесіди

В офісі намагайтеся бути з усіма чемним і терплячим.

Старанно заповнюйте всі анкети і формуляри, що будуть запропоновані.

На початку співбесіди обов'язково представтесь. Поцікавтесь, як звуть співрозмовника.

Тримайте зоровий контакт.

Уважно, не перебиваючи, вислуховуйте запитання.

Якщо ви не впевнені, що добре зрозуміли, не соромтесь уточнити («Чи правильно я зрозумів, що…»).

Уникайте багатослів'я, відповідайте по суті.

Будьте об'єктивні та правдиві, але не занадто відверті.

Стикнувшись із необхідністю надати негативну інформацію про себе, не заперечуйте неприємні моменти, якщо вони відповідають стану речей, але обов'язково намагайтеся збалансувати їх позитивною інформацією про себе.

Тримайтеся з гідністю, намагайтеся не справляти враження невдахи чи людини, що бідує; так само утримайтеся і від зухвальства.

Якщо вам запропонують можливість поставити запитання, обов'язково скористайтесь нею, проте не захоплюйтеся (двох-трьох питань цілком досить).

Ставлячи запитання, насамперед цікавтесь змістом роботи і умовами її успішного виконання.

На першому етапі співбесіди намагайтесь не ставити запитань про оплату.

Обов'язково уточніть, як саме ви зможете дізнатися про результати співбесіди, постарайтеся домовитись про те, щоб зателефонувати самому.

Закінчуючи співбесіду, не забудьте про звичайні норми ввічливості.

Размещено на Allbest.ru

...