Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут сходознавства ім. А.Кримського

УДК 413.11

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Історична топонімія Криму

10.02.13 - Мови народів Азії, Африки, абориґенних народів Америки та Австралії

Бушаков Валерій Анатолійович

Київ 2005

Загальна характеристика роботи

історія топонімія Крим

Актуальність теми дисертації обумовлена виключною важливістю для тюркології вивчення походження нетюркських і тюркських етносів Криму, їхніх мов і культури, складовою частиною котрих є топонімія. Актуальність проведеного дослідження безперечна і з точки зору історії Криму й суміжних з ним реґіонів.

Топонімія є джерелом надійної й важливої інформації про життя народу на протязі величезного історичного періоду. Видатний топоніміст В. Никонов назвав історизм основним законом топоніміки, оскільки кожна географічна назва - це історія, виражена засобами мови. На Кримському п_ві за століття склалася унікальна тюркська топонімічна система, яка становить інтерес не лише для топоніміки як галузі мовознавства, але й для історії корінних народів Криму, вивчення їхніх мов та культури.

Відставання у вивченні історичної топонімії Криму на сучасному етапі розвитку топоніміки та тюркології можна пояснювати тим, що її плановим вивченням, яке потребує багаторічної праці наукових колективів, не займались наукові заклади України, зокрема, Криму. Топонімія Криму пов`язана з етнічною й культурною історією всіх корінних народів півострова. Вивчення формування топонімічної системи кримськотатарської мови допоможе уточнити й скориґувати висунуті на підставі інших джерел концепції з етнічної й культурної історії кримських татар, румеїв, караїмів та кримчаків, оскільки систематичне й послідовне вивчення географічних назв дає змогу глибоко зазирнути в історичне минуле народу й дослідити його контакти з іншими етносами. Зокрема, етнотопонімічний матеріал дозволяє визначити номенклатуру тюрко-монгольських племен і родів, котрі оселилися у Криму, ступінь консолідації кримськотатарського етносу, етапи його етнічної історії та етногенезу. Топонімія дає матеріал для характеристики певних моментів історії суспільства й конкретної мови, а подекуди є єдиною основою для вирішення багатьох питань історичної географії, діалектології, етнографії та історії народу.

Процес виникнення постійних поселень та їхніх назв в усіх кочових і напівкочових народів доволі однорідний, тому історія формування кримськотатарської ойконімії має важливе значення для розуміння виникнення ойконімів у кочових у минулому народів.

Актуальність проведеного дослідження пов`язана також із тим фактом, що в історії Криму є чимало невирішених питань, розв`язанню котрих могла би сприяти достовірна етимологізація непрозорих топонімів, які використовуються істориками й археологами без достатніх на те підстав як незаперечні арґументи на користь їхньої точки зору.

Утворення географічних імен спричинене потребою диференціювати географічні об`єкти. Диференціюючу роль виконує семантика топонімів, але для функціювання топоніма достатньо, щоби він відрізнявся від інших, передусім сусідніх, топонімів своєю звуковою оболонкою. Це обумовлює деетимологізацію географічних імен, яка спричиняє різнорідні зміни їхньої форми та народноетимологічні переосмислення. При взаємодії неспоріднених мов запозичені топоніми піддаються численним і багатоманітним фонетичним та словотворчим субституціям, перекладаються й переосмислюються. Вони можуть нести відбитки двох чи більше мов. Системне дослідження історичної топонімії Криму дає змогу моделювати етнолінґвістичну ситуацію на півострові у минулі віки. Несистемний підхід виключає вивчення топонімії з урахуванням взаємозв`язків усіх її рівнів і розділів, а в деяких випадках призводить до неприпустимих у науковій практиці помилок і навіть перекручень.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи була одним з напрямів науково-дослідної роботи відділу Україна і Схід, а нині є одним з напрямів науково-дослідної роботи відділу Історіографії та джерелознавства Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (№ 0103U006524).

Наукова новизна дослідження полягає передусім у розробці загальних принципів і закономірностей утворення й розвитку історичної топонімії Криму. При цьому одержано такі результати:

- виділені та охарактеризовані основні етапи розвитку історичної топонімії Криму;

- уперше проаналізовано основні тенденції розвитку топонімічної системи кримськотатарської мови в тісному зв`язку з розселенням, міґраціями, господарською діяльністю населення півострова, а також порушено питання її відродження;

- доведено відсутність у кримській історичній топонімії індоарійських реліктів, постульованих О. Трубачовим;

- уперше вся кримська топонімія розглядається в історичній динаміці та семантико-типологічному аспекті;

- уперше подано аналіз лексичного складу, семантичної бази, словотвірної структури тюркської топонімії Криму в її повному обсязі;

- уперше зроблено спробу дослідити на кримському матеріалі загальні моменти й закономірності утворення й розвитку топонімії як реґіональної топонімічної системи;

- запропоновано ряд етимологій кримських топонімів, реґіональних термінів та етнонімів із широким залученням екстралінґвістичних даних та генетичних і семантичних паралелей з різних мов і реґіонів;

- уперше весь топонімічний матеріал використано як самостійне джерело у вивченні етногенезу кримськотатарського народу й за даними топонімії виявлено етногенетичні зв`язки кримських татар з іншими етносами;

- на основі вивчення ойконімії вперше простежується схема еволюції тимчасових поселень татар-кочовиків у постійні селища;

- у науковий обіг уведено значний топонімічний матеріал, вилучений з різноманітних джерел;

- укладено картосхему кадиликів і каймакамств у Кримському ханстві.

Мету дослідження можна сформувати як ряд взаємопов`язаних цілей:

- виявити й дослідити закономірності формування топонімічної системи кримськотатарської мови;

- показати етапи формування історичної топонімії Криму;

- сформувати концептуальні уявлення щодо еволюції кримської топонімії;

- виявити й дослідити етногенетичні зв`язки кримськотатарського етносу з іншими народами;

- створити концепцію системного дослідження кримської топонімії, яка послугувала би подальшому розвитку теорії топоніміки та тюркської топоніміки зокрема.

Відповідно до цілей дослідження були поставлені й вирішені такі задачі:

- виявлено й проаналізовано з лексико-семантичної, структурно-словотвірної, фонетичної та етимологічної точок зору нетюркські (іранські, грецькі, італійські, вірменські), тюркські й гібридні румейсько-тюркські топоніми Криму;

- виявлено й описано основні принципи та закономірності виникнення й розвитку кримських топонімів;

- установлено основні етапи формування історичної топонімії півострова;

- виявлено соціально-економічні та історико-культурні передумови формування топонімічної системи кримськотатарської мови;

- виявлено склад племен і родів, котрі прийняли участь в етногенезі кримських татар, і встановлено етногенетичні зв`язки кримськотатарського етносу з іншими народами;

- створено передумови подальшого дослідження історичної топонімії Криму.

Методичну основу й методи дослідження визначив характер роботи. Принципове положення, яке лежить в основі дослідження історичної топонімії Криму, можна сформулювати як системність, що обумовлюється поняттям система. Системність у топоніміці передбачає врахування лінґвістичного, історичного й географічного факторів формування кожного топонімічного ареалу. Системний підхід єднає історичний аналіз, етимологічний, формантний, ареальний та статистичний методи, топонімічне картографування тощо. Усі вилучені з джерел топоніми були розписані на картках за відображеними в них тюркськими й грецькими географічними термінами та іншими топонімотвірними словами, а також словотвірними й граматичними афіксами. Характер і повнота різних рядів кримського топонімікону визначали застосування того чи іншого методу їх дослідження. Весь зібраний топонімічний матеріал піддано ретельному лексико-семантичному й структурному аналізу. Історична топонімія Криму становить глибоку структурну єдність і тому аналізується з урахуванням системних зв`язків як у топонімічних рядах, так і між рядами та із залученням типологічних паралелей з інших тюркських і нетюркських ареалів. Безумовно, що топоніми як знаки мови відображають характерні особливості території, що обумовлює стійкі для неї семантичні моделі топонімікону, втілені засобами різних мов (у Криму - іранських, грецької та тюркських), також соціальний устрій суспільства, його матеріальну та духовну культуру. В результаті етнолінґвістичних змін і фонетичних перетворень топоніми також втрачають первинну семантичну прозорість, переосмислюються в іншій мові. Визначити внутрішні мотиви таких десемантизованих знаків можна лише шляхом пошуку їхньої достовірної етимології. Достовірна етимологія деяких історичних топонімів Криму має вирішальне значення при розгляді суперечливих питань його історії.

При етимологізації субстратних топонімів важливе значення має розкриття системних зв`язків шляхом пошуку корелятивних членів у фонетиці, семантиці й словотворенні, ареальних опозицій та моделювання компонентів топонімічної системи. Кінцевим результатом етимологізації має бути встановлення топонімічного етимона. Оскільки топонімотворенню притаманні типологічні закономірності, на які слід спиратися при лексико-семантичному й лексико-граматичному аналізі топонімів, невід`ємною процедурою при етимологічному дослідженні деетимологізованої субстратної топонімії є пошук типологічних паралелей у топоніміконах реґіонів зі схожими природно-географічними ознаками і, що особливо бажано, спорідненими мовами.

Практичне значення дисертації насамперед полягає у введені до наукового обігу практично всього масиву кримського історичного топонімікону, створенні теоретичної бази для подальших досліджень іранської, румейської та тюркської ономастики, історії та етнографії кримських татар, караїмів, кримчаків, румеїв та урумів. Основні положення та висновки дослідження можуть використовуватися у практиці вищої школи при розробці лекційних курсів та спецкурсів з ономастики, лексикології та діалектології кримськотатарської мови, історії та культури корінних народів Криму. Підготовлено лекційний курс “Історична топонімія Криму” для студентів Кримського державного інженерно-педагогічного університету. Історико-етимологічні матеріали роботи можуть використовуватися географами, істориками та краєзнавцями.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дослідження доповідалися на сумісному засіданні Комісії етнографії та Топонімічної комісії Московської філії Географічного товариства СРСР (16.XII.1987), установчій конференції Кримського товариства краєзнавців (Сімферополь, 22 .IX.1990), Міжнародній науковій конференції “Проблеми історії Криму” (Сімферополь, 23-28.IX.1991), Міжнародній науковій конференції “Україна і Османська імперія XV-XVIII ст.: проблеми джерелознавства та історіографії” (Київ, 20-26.X.1991), ІІІ Республіканській науково-практичній конференції “Ономастика Узбекистану” (Урґенч, 3-5.XII.1991), Міжнародній науково-практичній конференції “Кримськотатарська мова: проблеми переходу на латинську графіку” (Сімферополь, 17-21.VI.1992), Міжнародній конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження А. Ковалівського (Харків, 17-19.IV.1995), науковому семінарі в Інституті сходознавства НАНУ (3.IV.1997), Міжнародному конґресі тюркологів (Уфа, 9-13.VI.1997), II Сходознавчих читаннях А. Кримського (Київ - Звенигородка, 9-10.VI.1998), науковому семінарі “Українська ономастика” в Інституті української мови НАНУ (Київ, 9-10.IX.1998), IV Сходознавчих читаннях А. Кримського (Київ, 13-15.IX.2000), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження І. Гаспринського (Сімферополь, 14-16.V.2001), ІХ Всеукраїнській ономастичній конференції (Кіровоград, 4-5.X.2001), Щорічній реґіональній конференції Американської ради наукових товариств “Гуманітарна програма у Білорусі, Росії та Україні” (Київ, 28.IX.2002) та на Науковій конференції “Кримські татари. Історія. Культура. Право” в контексті сучасних процесів інтеґрації кримських татар в українське суспільство (Київ, 17.ХІІ.2002).

Публікації. Результати дослідження кримської топонімії опубліковані дисертантом у наукових та науково-популярних журналах, збірках наукових праць, матеріалах і тезах наукових конференцій та семінарів, у газеті “Голос Крыма”. За темою дисертації опубліковано монографію та 34 статті.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу (с. 8-15), 8 розділів (с. 16-436), з яких 1-4 мають підрозділи, висновків (с. 5437-444), списку джерел та літератури, що містить 691 найменування, з яких 40 західноєвропейськими і польською мовами. Матеріал викладено на 503 сторінках машинописного тексту. Додатки містять 2 мапи, картосхему і 23 сторінки тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі розкривається тема роботи, обґрунтовується її актуальність та новизна, визначаються цілі й завдання, теоретична й практична значимість роботи.

Розділ перший присвячений визначенню історичної топонімії Криму, що формувалася на протязі багатьох віків у складних географічних, історичних та лінґвістичних умовах на території, де постійно співіснували різні етноси й мови, як системного об`єкта наукового дослідження, характеристиці її основних джерел та критичному огляду робіт, в яких вона досліджується або зачіпається тим чи іншим чином. Топонімічна система охоплює всі географічні назви певної історичної території й ґрунтується на їх протиставленні. Територіальне ґрупування топонімів у систему поєднується з їхнім ґрупуванням у чіткі топонімічні класи ойконімів, гідронімів та оронімів, що утворюють складну систему взаємопов`язаних підсистем назв різноманітних географічних об`єктів.

Історична топонімія Криму є унікальним багатошаровим поєднанням тюркських, грецьких і реліктових іранських топонімів. Кримський п-в у географічному відношенні становить своєрідну “пастку”, в яку потрапляли племена й народи, залишаючись там назавжди. Новоприбулі степові народи витісняли в гірські долини ті народи, що осіли на півострові раніше, і цей процес повторювався хвиля за хвилею на протязі тисячоліть.

Топоніми виділяють окремі географічні об`єкти поміж ним подібних, локалізують їх та оцінюють з різних точок людського зору. З плином часу в результаті фонетичних змін, втрати мовою лексем, від яких утворилися конкретні топоніми, чи зникнення самої мови, що була породила топоніми, вони втрачають семантичну прозорість, можуть переосмислюватися через лексику мови, котра перемогла, або ж перетворюватися на умовні знаки об`єктів. Так, у гірській частині півострова, де не було раптових етноліґвістичних змін, збереглося чимало давніх деетимологізованих топонімів, котрі не піддаються тлумаченню ні з грецької, ні з тюркських мов.

Грецька (румейська) топонімія південнобережної, гірської та передгірської частин Криму майже повністю була витіснена тюркською, і цей процес заміни однієї топонімічної системи іншою відбився в одночасному існуванні грецької і тюркської назв одного географічного об`єкта та в утворенні гібридних греко-тюркських топонімів, що найчастіше виражається в додаванні тюркського топонімічного терміна (форманта) до грецької назви географічного об`єкта, семантика котрого нерідко дублюється тюркським терміном: Верес-Чокрак, Вересін-Чокрак, Вірсін-Чокрак, Врісі-Чокрак, Вересін-Чешмесі (всэуз), Куронья-Чокрак (кспхнйЬ), Пугаца-Чокрак (рзгЮ), Фороз-Богаз (рьспт).

У підрозділі 1.1 характеризуються основні джерела кримської топонімії. Існує широке коло писемних джерел топонімії Кримського п_ва: списки населених пунктів, географічні карти, ханські ярлики, архівні документи з межування землі, земельні акти й судові позови, праці мандрівників і дослідників природи Криму, туристичні путівники, краєзнавча література.

У підрозділі 1.3 подано огляд робіт із топоніміки Криму.

Науковий інтерес до топонімії Півн. Причорномор`я існує з часу заснування Одеського товариства історії та старожитностей (1839 р.) і був пов`язаний з вивченням давньої й середньовічної історії Криму. Рівень топонімічних досліджень обмежувався рівнем філологічної та історичної наук свого часу. Інтерес фахівців із класичної філології, істориків та археологів до кримської топонімії обмежується конкретними давніми ойконімами, з походженням яких пов`язується з`ясування певних питань історії Криму - Керч, Мірмекій, Керкінітіда, Феодосія та ін. Походженню хороніма Крим та ойконіма Ст. Крим приділив велику увагу в докторській дисертації з історії Кримського ханства В. Смирнов [1887]. В “Топонімії Криму” [1997. Т. 1, ч. 1-2]. виданій ґрупою ономастичних досліджень Інституту мовознавства РАН, очолюваній О. Суперанською, кримська топонімія не є об`єктом спеціального системного дослідження, а слугує ілюстративним матеріалом для підтвердження загальних ономастичних концепцій. Низку статей розшукам індоарійських мовних реліктів у Північному Причорномор`ї присвятив О. Трубачов [1974, 1975, 1977, 1979, 1979, 1979, 1981, 1983, 1985, 1987], до яких він відніс кримські ойк. Алушта, Артек, Балаклава, Богатир, Ельтіґен, Керч, Манґуп, Масандра, Ореанда, Солхат, Феодоро, Челтера, ойконіми з формантом _Сала, гідроніми Опока, Авунда, Бадрак, Джалман, Монаготра, Салгир і Тайлап (цей неіснуючий гідронім запозичено зі статті В. Філоненка [1963], в якій з помилкою надруковано Тайган), та ороніми Бойка, Роман-Кош, Урага і Чіґенітра-Богаз. Усі ці імена достовірно етимологізуються з румейської або тюркських мов.

Г. Янковський [H. Jankowski, 1995] вважає, що апелятив кт. sala, відображений в ойк. Салачик, Єні-Сала, Улу-Сала, Богаз-Сала, Ходжа-Сала та ін., походить від монг. salв[n] відгалуження, розвилина, розгалуження; притока, рукав ріки, але він був запозичений кримськотатарською, татарською і чуваською (sala), марійською (sola) та навіть адигейською (чъылэ) і кабардинською (зылэ) мовами у східних слов`ян.

Висловлювалися різні думки щодо семантичного значення варіантів старого імені фортеці Чуфут-Кале - Киркор, Киркер, Kirkel та ін. Варіант Кирк-Єр можна пояснити не лише як “Сорок місць”, а також, зважаючи на те, що плато зрите безліччю штучних печер, як “Зруйноване місце” від qэrэq розбитий, зламаний, зруйнований і yer місце, пор. Kэrэkdaр, Kэrэkkale та Kэrэkkuduk в Анатолії.

Принципове значення для вирішення деяких гострих питань історії Криму становить походження ойк. Керч [В. Бушаков, 1990, 1991], Ст. Крим і Солхат [1991, 1992, 1994], Киркор [1991] та Манґуп [1992, 1995].

Розділ другий присвячений історико-географічним та етнолінґвістичним умовам формування топонімії Криму і хронологічній та ареальній стратиграфії топонімів.

Спрадавна Криму була притаманна поліетнічність, обумовлена поділом його території на чотири природно-географічні зони: степову, нагірну, Керченський п_в та Південнобережжя. Зональні природні умови формували господарський уклад, побут і культуру населення, визначали етногенетичні процеси й процеси державотворення. При безперервних міґраціях на півострів різномовних народів давній етнолінґвістичний поділ його неухильно відновлювався.

Тавріка - це найдавніша з відомих назв Кримського п_ва. Хоронім ФбхсйкЮ та етнонім Фбхспй, на думку Е. Соломонік [1976], слід виводити з ороніма *Фбхспт, котрий був перенесений на Кримські гори античними письменниками з Малої Азії. Свідчення про можливість такого перенесення є в античній літературі. Зважаючи на вірогідну іраномовність таврів та поширення у давній Малій Азії індоєвропейських мов, оронім Фбхспт, хоронім ФбхсйкЮ та етнонім Фбхспй можна пояснювати кожен окремо з індоєвропейських мов. Для топонімії гірських реґіонів характерні терміни зі значенням “гірський перевал” або “гірський прохід”. Можна припускати, що оронім Фбхспт і хоронім ФбхсйкЮ походять від географічного терміна “гірський прохід”, представленого в анатолійських та іранських мовах і похідного від іє. *dhwer-, *dhwor-, *dhur-, *dhwr- прохід, двері; двір, а аналог етноніма Фбхспй вбачати в перс. dдri жителі гірських ущелин, долин (від dдr двері, ворота; ущелина, гірський прохід). Гірські проходи у Кримських горах завжди мали стратегічне значення для місцевого населення.

У конфесійному відношенні християнський середньовічний Крим поділявся на Херсонську, Готську, Судацьку, Фулльську, Кафську та Боспорську єпархії. Назва Готська єпархія (Готія) мала у візантійців не етнічний, а традиційний характер.

Напередодні монгольського завоювання нагірну частину Кримського п-ва займав грецизований етнос, що склався в результаті багатовікового процесу змішування нащадків давнього тавро-скіфського населення з прийшлими сармато-аланськими племенами, носіями черняхівської археологічної культури, та булгарами й аланами, носіями салтово-маяцької культури, що інтеґрувалися в румейську реліґійну й мовну спільність [А. Якобсон, 1973]. Степовий Крим займали кипчаки-половці. З ХІІІ ст. на теренах Криму почали оселятися тюрко-монгольські роди й племена, відомі світові як татари, імена котрих збереглися в назвах сіл північного передгір`я й гірських долин: Байдар, Бадрак, Даїр, Вейрат, Найман, Аргин, Конрат, Тама, Уйшун та ін. У Криму розпочався процес формування кримськотатарського етносу шляхом злиття татарських родів і племен з місцевим грекомовним населенням, від якого татари сприйняли сільську територіальну общину, що склалася тут ще у VІІІ ст. Ядро Кримського юрту, а потім ханства, становли північні передгір`я між Ст. Кримом, що був столицею золотоординського Кримського юрту, на сході, й Бахчисараєм, столицею самостійного Кримського ханства, на заході, де знаходились ханський домен та бейліки знатних татарських родів шірін, барин, аргин і кипчак.

У середньовіччі передгір`я й степ належали Кримському ханству, південно-західна частина півострова - християнському князівству Феодоро, Південнобережжя перейшло від Візантії Ґенуезькій республіці. У 1475 р. ґенуезькі володіння й Феодоро захопила Османська імперія й утворила тут свій санджак із центром у Кафі. Трьохсотлітнє османське панування у південному Криму призвело до ісламізації й мовної асиміляції частини грекомовного християнського населення. У санджаку оселялися вихідці з Анатолії та північно-західного Кавказу, про що свідчать археологічні матеріали й топоніміка, а у степовій частині півострова - ногайці.

Згідно з Кючук-Кайнарджийським мирним договором, котрим закінчилася чергова війна (1769-1774) між Російською та Османською імперіями, турки були змушені залишити Кримський п-в, де вони панували майже три століття, а окуповане російськими військами Кримське ханство було визнане незалежним від обох держав. Катерина ІІ прийняла рішення про виселення з Криму християнського населення. Румеї (свою мову вони називали апла - брлз глюууб) та уруми (румеї називають їхню мову базарьоту глоса “мова базару”), яких вийшло з Криму 18391 душа, поселилися між Бердою та Мокрими Ялами на заході й Кальміусом на сході. Слідом за ними Крим покинули вірмени, що оселилися в урочищі Полуденка в двадцяти верстах від гирла Дону, де заснували Нахічевань, та по течії Чалтиру. Анексія Кримського ханства Російською імперією та її подальша колоніальна антитатарська політика спричинилися до масового виходу з Криму до Туреччини татар і ногайців. У 1897 р. 70,8% населення Криму становили росіяни й усього 13% татари.

До корінних етносів Криму належать караїми та кримчаки. За народними переказами караїми переселилися до Криму з Персії, Бухари й Черкесії.

Як же етнолінґвістичні зміни, що відбувалися в Криму на протязі довгих віків, відбилися в його топонімії? Дотюркський топонімічний субстрат у Криму зводиться до відносно незначної кількості ойконімів, оронімів та гідронімів, передусім назв приморських селищ, котрі виділяються своєю давньою документованістю. Географічні об`єкти півострова колись мали розгалужені системи таврських, скіфських, грецьких та румейських найменувань. Румейська топонімія системний характер, її окремі елементи перейшли на субстратний рівень у тюркській топонімії.

Автохтонне населення Тавріки та Малої Азії було стабільним на протязі століть і зрештою увійшло до складу тюркомовних етносів - татар і турків. В обох країнах відбулися аналогічні етнолінґвістичні процеси: давньогрецька колонізація, належність до Візантійської імперії, османське чи монголо-татарське завоювання, тому закономірності адаптації до турецької фонетичної системи стародавніх малоазійських топонімів можна використати при етимологізації нетюркської топонімії гірської частини Криму, засвоєної татарами. Знання закономірностей заміни нетюркських звуків і звукосполучень тюркськими в субстратних топонімах Анатолії [D. Georgacas, 1971] можна використовувати у визначенні етимонів субстратної кримськотатарської топонімії. Характерними фонетичними змінами, котрі відбулися в тюркізованих малоазійських топонімах, можна вважати: (1) перехід глухих к, р і ф у дзвінкі g, b і d; (2) перехід г в k; (3) збереження ч (> тур. h) або перехід у k; (4) перехід в- та -х- у f; (5) перехід б в e; (6) перехід п та щ в u; (7) поява протетичних э-, i- або e- в назвах, котрі починаються на Уф-, Ув-, Ум- і Рф-; (8) поява протези в назвах, котрі починаються на С- або Л-; (9) епентеза голосної (a, e, э, i, u) між приголосними гс, кс, рс і фс; (10) суміжні й віддалені метатези; (11) втрата і гаплологія складів. Складовим елементом субстратного топоніма може бути означений член або прийменник: фЬ Лпэмб > Dalama, фЬ Мэсб > Dembre, еЯт Нйкбйбн > Эznik, еЯт 'Бмнйуьт > Samsun, еЯт 'Йшьн > Sipsin. Грецькі іменники третьої відміни в непрямих відмінках мають у своїй основі приголосні в, р, ц; г, к, ч; д, ф, и; нф, відсутні в називному відмінку, на що слід зважати при етимологізації румейських топонімів Криму.

Румейські топоніми у кримській топонімії можна поділяти на прозорі, напівпрозорі та непрозорі. В розділі наведені переліки таких топонімів із їхніми етимонами.

У розділі третьому топоніми аналізуються за їхнім географічним поділом на основні тематичні класи (1) оронімів, (2) гідронімів, (3) ойконімів та (4) хоронімів, відповідно пов`язаних з орографічними та гідрографічними об`єктами, різними типами поселень і територіями (географічними або етно-політичними), що вимагає знання й урахування всіх фізико-географічних характеристик реґіону. Розділ містить короткий фізико-географічний опис Кримського п-ва.

Оронімії присвячений підрозділ 3.1. Оронімія - це сукупність географічних назв, котрі відображають вертикальне розчленування земної поверхні. Рельєф має додатні й від`ємні форми. До додатних форм належать гори, гірські хребти, узвишшя, пагорби, скелі, камені, кургани, вали, а до від`ємних - долини, балки, яри, ущелини, перевали, ями, рови.

Численну тюркську й грецьку орографічну номенклатуру та назви мінералів, що вказують на мінералогічну структуру орографічних об`єктів, було визначено в результаті ретельного лексико-семантичного аналізу історичної топонімії. Орографічні терміни адекватно й детально репрезентують ландшафти, географічні об`єкти, надзвичайно складний рельєф півострова, входять до складу не лише оронімів, а також гідронімів та ойконімів, що виникають у результаті топонімічної метонімії.

До тюркських орографічних термінів, що відображають додатні форми рельєфу й мають найбільшу частотність у топонімах, належать baє, bayэr, burun, daр ~ taр ~ tav, oba, qэr, sэrt, taє та tцbe.

Від`ємні форми рельєфу передаються такими найуживанішими в кримських топонімах тюркськими термінами: boрaz, cэlрa ~ yэlрa, зuqur, dere, qapэ, qoba.

До тюркських орографічних термінів, що характеризують земну поверхню у горизонтальному вимірі й утворюють багато імен, належать: alan, зayэr, egrek, orman, otar, otlaq, soqaq, toрay, tьp, yer, yol.

У топонімії Криму представлені назви мінералів: balзэq, bor, boya (ями Боя-Чухурлар біля с. Коклуз, де добували темно-зелену глину, якою фарбували стіни та підлогу житла), cav ~ yaр (грязьовий вулкан Джав-Тобе), cermay, зaрэr, зaqэl, зэrэю, kireз, kцktaє, kьl, may, mermer, nasat, qayraq, qayraqtaє, qum, sabun (Сапун-Гора, де видобували земляне мило - кіл), sьnger (Сюндюрлю[к]-Кобаси), topraq, tuz.

Гідронімії присвячений підрозділ 3.2. Він містить короткий нарис гідрографії Кримського п-ва.

У тюркських мовах гідроніми в основному класифікуються за такими семантичними ознаками: (1) особливості географічних реалій; (2) особливості характеру гідронімічного об`єкта; (3) температура води, її запах і чистота; (4) форма, об`єм і глибина об`єкта; (5) колір води; (6) співвідношення географічних об`єктів; (7) величина об`єкта; (8) наявність риби та її вид; (9) різні дерева та кущі; (10) люди й племена; (11) образність, описовість, уподібнення й порівняння з іншими предметами; (12) реліґійні уявлення тощо.

У назвах кримських річок (потамонімах), озер (лімнонімах), джерел (пегунімах) і колодязів (фреаратунімах) відображені численні тюркські та грецькі терміни, котрі відбивають гідрографічні реалії Криму: arэq, avut, baє, bataq, bol gцl (застої у руслі Бурульчі), bunar, cur-cur, зeєme ~ keєme ~ kiєme, зэсrav, зoqraq, eєme, цzen, цzenbaє, qarasuv, suv, suv baє, suvat, tamaq, tekne, tekneзek, tэynaq, uзansuv ~ suv-uзqan, ayazma, всэуз, кецбльвсхуз, рзгЬдй, рпфЬмй.

Ойконімії присвячений підрозділ 3.3. Вона складає значну частину топонімії заселених територій. Походження ойконіма, його семантика, первинна форма й подальші зміни дають цінну інформацію про умови появи відповідного поселення, його первинні функції та розвиток. На відміну від фізико-географічних об`єктів населенні пункти не можуть бути безіменними. Ойконіми виконують адресну функцію, розрізняючи поселення й указуючи на місцезнаходження. Вони утворені від антропонімів, народних географічних термінів, фітонімів та від родоплемінних імен.

Ареально-стратиграфічний аналіз ойконімічного матеріалу може бути використаний при вирішенні історичних та географічних питань. У передгірських Сімферопольському та Феодосійському повітах зосереджені ойконіми з топоформантом _ель / -елі. У степових Євпаторійському та Перекопському повітах, населених ногайцями, кількість ойконімів із цим топоформантом зовсім незначна. Згідно зі списками кримських сіл 1805 та 1865 р., з 95 ойконімів з формантом -ель / _елі знаходилися відповідно 43 в Сімферопольськомул та 34 у Феодосійському, а на долю степових Євпаторійського та Перекопського повітів таких ойконімів припадає відповідно лише 11 і 7. Ойконіми з формантом _елі походять, як правило, від імені або титулу особи, в залежності від якого знаходились мешканці селища. В ойконімах на _елі представлені станові терміни aрa, atalэq, bay, biy, зelebi, duvan, molla, qazэ, seyit, sultan, єeyx, ulan і xan. Можна дійти висновку, що залежне населення (el) мешкало на території, де знаходились бейліки та ханський домен. Формант -елі не поєднується з етнонімами. Ойконіми з топоформантом _кой (kцy) зосереджені в основному в південно-західній частині півострова. Цей формант потрапив до Криму з османським завоюванням. Ойконіми на _кой також утворюються від термінів, що позначають соціальний статус: avcэ, duvan, efendi, mэrza, molla, qadэ-asker, seyman, єeyx, topзэ, xanэю. В гірській частині півострова до назв багатьох християнських сіл входить термін sala село. Співіснування в ойконімії нагірного Криму топоформантів різного походження свідчить про складну соціально-етнічну історію цього реґіону.

Особливе місце у формуванні ойконімів належить термінам, що називають житло, селище, укріплення, реліґійну споруду: ev ~ ьy; avul, el, kцy, sala, caylaq ~ caylav, qэюlaq ~ qэюlav, otar (Евлія Челебі свідчив, що в Криму було “1600 сіл та 6 тисяч отарів, тобто чіфтліків”), yurt; kermen, ordu, rabat, ribat, qale, qastel; imaret, mescit, tekiye ~ tekke, zaviye. Різні лексико-семантичні ґрупи слів, відображених у кримській ойконімії (титулатура, назви професій, антропоніми, родоплемінні імена, географічні терміни, назви дерев, прикметники, числівники тощо), розглядаються в розділі 4.

Для вирішення деяких суперечливих питань історії Криму суттєвим є встановлення достовірних етимологій ойк. Аджимушкай, Артек, Балаклава, Керч, Киркор, Козлов, Манґуп, Нахоч, Ст. Крим, або Солхат, Судак, Ускют, Фулли, Шелен та ін.

Аджимушкай ~ Гадчи-Мишкай, “де черкеси жили”, входить в один ряд з ойконімами на _кай в Адигеї і походить від антропоніма Hacэmuє, оформленого ойконімічним формантом адиг. _къyай. Евлія Челебі повідомляв, що татари Балаклаву називали Баликлаги-Керман через величезну кількість риби в її бухті: татарському balэqlaq, -рэ скупчення риби відповідає тур. balэklava місце скупчення риби в морі, ріці тощо; рибник. У середньовіччі Феодосія називалося Kefe. Можливо, Kefe (пор. тур. kefe шалька) є метафоричною назвою Феодосійської затоки і відображає її форму й глибину. Козлов передає татарську назву міста Gцzlev(e) ~ Kцzlev(e). Козлов був значним портовим і рибальським містом, тому його назву можна пов`язувати з тур. gцzlek, _рi місце спостереження або gцzleрi місце спостереження; місце засідки (на полюванні), котрі у вимові татар звучали як kцzlev(e). Цими термінами, вірогідно, називалися вишки, що використовувалися місцевими рибалками. Вони вживалися в Криму ще в античні часи. В ойк. Нахоч ~ Накуш у верхів`ї Салгиру відбите ім`я давнього міста Naxзevan біля Арарату.

Ім`я Ст. Криму дав стародавній рів (qэrэm), що знаходився з північної сторони міста, а потім ім`я самого визначного міста на півострові перейшло на останній. Другу середньовічну назва міста Крим - Солхат (Solcati) - можна пояснювати з іт. solcбta борозна, рів.

У списках єпархій Константинопольського престолу Фулльська єпархія вперше згадується у списку VIII ст. Послідовність об`єднань таврійських єпархій, що привели до зникнення назви Фулльска, можна схематично зобразити в такий спосіб:

Об`єднання Фулльської єпархії із Сугдейською в ХІІ ст. та поділ її в XVI ст. поміж Кафською та Готською єпархіями свідчать, що центр Фулльскої єпархії (Цпэллб, мн. Цпэллбй) міг знаходитись на місці Ст. Крима, який виріс у ХІІІ-XIV ст. на схрещенні торгових шляхів, що вели до Судака та Кафи. Назва Фулли знаходить цілком прийнятне тлумачення з іранських мов, причому її семантичне значення співпадає зі значеннями Qэrэm та Solcati.

У топонімії Південного берега Криму немає жодного тюрко-монгольського етнотопоніма. Одначе, зважаючи на поселення біля Судака туркменів Ізз-ад-діна, в його окрузі привертає до себе увагу ойк. Шлн, схожий з азербайджанськими Шілян-Ашага, Шілян-Юхари та Шілян-Тязя, котрі походять від імені племені шілян ~ шірян [Г. Агаев, 1964]. Представники племені шілян або ж вихідці з азербайджанського с. Шілян могли прийти до Криму, подібно вірменам та караїмам, внаслідок монгольської навали в ХІІІ ст. Описаний Б. Куфтіним [1925] тип татарського житла східної частини Південного берега близький до так званого імарету, одного з найбільш поширених типів житла в Азербайджані. Історичні свідчення про поселення в півд.-сх. Криму туркменів-сельджуків, а також етнографічні та лінґвістичні дані вказують на можливість міґрації в цей реґіон вихідців з Азербайджану.

У підрозділі 3.4 розглядаються хороніми. Хоронімія Криму становить значний інтерес як для топоніміки так і для дослідження загадкових питань його історії. Походження давнього імені Криму ФбхсйкЮ розглянуто в розділі 2.

Деякі топонімічні явища не піддаються однозначному тлумаченню через багатозначність апелятивної лексики або частіше через брак прямих історичних свідчень, які доводиться компенсувати здогадками або пошуками топонімічних аналогів. Саме до таких загадкових топонімів Криму належить назва Чонгар, котра крім достовірного наукового пояснення її семантики, вимагає ще й правильної локалізації. Засвідчений у кримськотатарській народній поезії апелятив зoсрar значить “степовий простір, неозорий степ”.

У Кримському ханстві існували судові округи - кадилики. У дисертації описуються розташування кожного кадилика та їхні кордони, визначенні у результаті спеціального дослідження, і пояснюється утворення назви кожного кадилика.

У розділі четвертому кримська топонімія аналізується в лексико-семантичному аспекті. Найпоширенішими методами дослідження географічних імен є лексико-семантична класифікація та структурно-словотвірний аналіз. Шляхом виділення й аналізу топооснов виявляється головний мотив номінації й відповідно зв`язок топонімів із природними особливостями реґіону, історичними подіями, міґраціями племен і народів, їхніми мовами, світоглядом, установлюються причини появи та розповсюдження певних найменувань або їхніх компонентів. Кожний географічний об`єкт характеризується кількома якостями та ознаками: кольором, розміром, формою, господарським призначенням тощо. У багатьох випадках мотивом номінації є саме реальні й характерні ознаки природних об`єктів, що дає підстави для розуміння природних особливостей досліджуваної території. Вибір ознаки об`єкта, котра лежить в основі його найменування, диктується лише інтересами суспільства й завжди підпорядкований історичній закономірності. За ознаками, що лежать в основі найменувань, топоніми поділяються на лексико-семантичні ґрупи, що подають доволі повну картину минулого, духовної культури, історичних подій, етнічного розміщення населення, приналежності людей до різних соціальних ґруп, побутових умов, типів житла, будівель і споруд, одягу, зброї тощо; в номінації географічних об`єктів у тюркських топонімічних системах насамперед виділяються такі ознаки: колір, розмір, конфіґурація, що зіставляється з частинами тіла, видавані звуки, розміщення у просторі. Кількість лексем у лексико-семантичних ґрупах, іхній вибір та частотність визначаються не лише лінґвістичними, але й екстралінґвістичними факторами, серед яких найважливішими є тип господарської діяльності етносу, флора й фауна. Характерною рисою кримської топонімії є перенесення топонімів. Імена орографічних об`єктів переносяться на гідрографічні об`єкти й навпаки, від оронімів та гідронімів утворюються ойконіми й навпаки.

Топонімікон Криму, як і будь-якого реґіону, складається з двох взаємопов`язаних сфер - “Природа” та “Людина”. Топоніми першої тематичної ґрупи в більшості обумовлені реальним змістом географічних об`єктів і надають інформацію про їхні характерні ознаки та властивості.

Підрозділи 4.1.1, 4.1.3, 4.1.7, 4.1.8 і 4.1.9 присвячені сфері “Природа” в топонімії, а підрозділи 4.2, 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3, 4.2.4 і 4.2.5 - сфері “Людина” в топонімії.

У підрозділі 4.1.1 йдеться про роль географічних термінів в утворенні топонімів. Географічні номени є одним із показників географічних реалій у топонімії. Географічну термінологію породжують географічні умови, природне середовище, історія та специфіка матеріальної культури й господарства. Географічні (топографічні) номени діляться на орографічні, ландшафтні й гідрографічні. Їхнє вживання в топонімічній системі Криму проаналізоване відповідно у підрозділах 3.1 та 3.2. До географічних номенів відносяться також назви типів селищ та житла й укріплень, що розглядаються відповідно у підрозділах 3.3 та 4.2.4.

Географічна термінологія кримськотатарської мови обумовлена ландшафтом, природним та екологічним середовищем Кримського п-ва, на теренах якого сформувався кримськотатарський етнос. У топонімії Криму найуживанішими географічними номенами є такі: qaya, qoba, dere, taє, alan, burun, boрaz, oba, qэr, tцbe, aрэz ~ avuz, daр ~ tav, bayэr, зayэr, sэrt; зoqraq, suv, зeєme, цzen, tekne, cэlрa, kцl, quyu; el, kцy, qoє, otar, kermen.

Підрозділ 4.1.2 присвячений ознакам географічних об`єктів у топонімах. Назви географічних об`єктів часто містять у собі інформацію про їхній (1) колір, (2) величину, кількість, висоту, глибину, ширину, об`єм, (3) форму, (4) чистоту води, (5) температуру води, (6) наявність води або її відсутність, (7) якість чи якусь особливість. У топонімії Криму представлені такі прикметники, що називають кольори: aq, aqзa, boz, зal, зubar, kцk, mavэ, qan кров - Кан-Кая (Гемата-Кая - б`Ямб, _бфпт), qanlэ, qara, qэzэl, quba, sarэ, yeєil. У “кольорових” топонімах Криму не вбачаються жодні символічні чи сакральні ознаки. Вони вказують лише на природний колір чи відтінок (білий, чорний, червоний, жовтий, синій) географічних об`єктів. Величину, кількість передають слова az, azрana (в ойконімії утворюють ряд із kцp), bьyьk (утворює ряд із kьзьk), зoq, kiзkene, ulu, ьyken. Висоту об`єктів передають прикметники alзaq, цksek, yьksek, шзльт; глибину: deren ~ teren, tьpsьz; ширину: dar, tar, ince, keс; форму: зatal, aylanзэq, burma, burulu, buruluзa, dцсgelek, p(i)lвki, sarp, sьyrь, sivri, teс, tik, tikili, tomalaq, top, tцgerek, uzaq, uzun, uzunca, yalзэn, yalpaq, yuvan; чистоту води: bozuq, bulрanэq, qaєqa, temiz; температуру води: salqэn, serin, sэcaq - гаряче дж. Сиджак-Су, suvuq; наявність чи відсутність води: suvlu, suvsэz, quru; якусь якість чи особливість: accэ - мінеральне дж. Аджису, aзэq, aqar, aqmaz, asma, calan, зэplaq, зolaq, зьrьk, eksik, gьr, kьyьk, may, paralanэq, pьskьllь, qaзэq, qaranlэq, qaraс, qэsэq, qoqmuє, qoєma, qotur, qurюavlэ, salma, sasэq, savurрan, sert, sesli, sэrlэ, sэvaю; sэzэqlэ, єeremet, tap, tartэq, taxta, taz, temir, ters, teєik, tuzlu, yanэq, yel tiygen.

У підрозділі 4.1.3 розглядається відображення в топонімах характерних для даної території погодних і кліматичних ознак. Природно-кліматичний характер місцевості віддзеркалений у таких іменах: Єллі-Бурун, Єль-Хоба, ск. Єльтіґен, с. Єльтіґен і Кучук-Єльтіґен - yel tiygen навітряний, с. Капсіхор - кЬшб спека.

Вживання в топонімах квантитативних показників (нумеративних слів та числівників) аналізується у підрозділі 4.1.4. В тюркських топонімічних системах, за підрахунками О. Молчанової [1973, 1990], більше 4% топонімів мають у своєму складі той чи інший квантитатив. Із числівників передовсім вживаються непарні числа з першої десятки - 3, 5, 7. У кримській топонімії найбільш представлені тюркські числівники eki, ьз, dцrt, beє та qэrq і зовсім відсутній числівник on.

Підрозділ 4.1.5 присвячений локалізації та хронологізації географічних об`єктів у топонімах. Під орієнтованими топонімами розуміються назви географічних об`єктів, в яких відбито положення у просторі одного географічного об`єкта відносно іншого або положення двох чи більше однорідних географічних об`єктів відносно один до одного. При орієнтації відносно інших географічних об`єктів або ж усього півострова в топонімах вжиті слова alt ~ ast, astэnda, art, iз, iзki - Ічель (частина Південнобережжя від Байдарських воріт до Алушти), Ашага- та Юкари-Ічкійській кадилики, orta, qarюэ, ters, tцben ~ tцmen, uzaq, ьst - Устель (степова частина Криму між Чонгаром та Феодосією), ьyle, yaqэn.

За сторонами світу та за лінійним напрямком топоніми орієнтують яр Бати - batэ захід, г. Конделен-Йол, пас. Конделен - kцndelen упоперек, Кешлеме-Кая, Кешлеме-Дересі - kцєeleme навскоси, “південний захід”, Кибла-Даг, Хибла-Алан, Хибла-Даг, Хибла-Таш - qэble кибла; південь.

Відносне місцеположення селищ з однаковою назвою визначається прикметниками aюaрэ, tцben нижній - orta середній - yuqarэ верхній, ilgeri передній - orta - *artqarэ задній, sэrtqэ (sэrt) задній, котрі утворюють відповідні ойконімні ряди. Кочовики завжди утворювали аули й кишлаки за родоплемінним принципом. При переході до осілості за всіма селищами, заснованими представниками однієї родоплемінної ґрупи, зберігалась її назва або вони називалися іменем родоначальника. Щоби розрізняти такі селища з однаковою назвою вживаються спеціальні означення. Ряд ilgeri - orta - sэrtqэ так само, як і ряд aюaрэ, tцben - orta - yuqarэ, орієнтує села не за сторонами світу, а за річками чи балками, по яких розташовані всі кримські села. На карті видно, що села Ілґерю-, Орта- та Мавлуш-Айтуган (Юхари-, Орта- та Ашага-Айтуган), Ілґері-Чеманак та Чеманак розташовані за річищем зверху вниз, тобто “передньою стороною” є виток річки. Однакові етно- та геноойконіми розрізняются також топографічними означеннями, що локалізують селища відносно відповідних орографічних чи гідрографічних об`єктів: Агиз(Ауз)-Кенеґез, Ауз-Кирк - aрэz ~ avuz гирло; початок, розгалуження або перехрестя доріг; Бой-Канли, _Казак - boy; Денґіз-Байчи - deсiz; Джага(Яка)-Аліке, Джага-Бешкуртка, _Качик, _Кипчак, _Кущи, _Мін - caрa ~ yaрa; Чокракли-Кирк - зoqraq; Коль-Алчин - kцl; Отар-Бешаран, _Бочала, _Карджав, _Ойрат - otar; Каяли-Кенеґез, _Сарт, Кая-Алти(Каясти)-Канли “Канли під скелею”, Каясти-Кипчак “Кипчак під скелею” - qaya; Кир-Джурчи - Ой-Джурчи, Кир-Ечеґе - Ой-Ечеґе, Кир-Ічкі - Ой-Ічкі, Кир-Кият - Ой-Кият, Кир-Кояш - Чукур-Кояш - qэr, зuqur, oy; Томак-Киргиз - tamaq; Таш-Алчин, _Іляк, Ташли-Даїр, _Кипчак - taє; Тюп-Алгази і Чурук-Алгази - tьp, зьrьk; Яли-Мойнак, _Тама - yalэ, - або означеннями, що вказують на наявність дерев і кущів: Коґенлі-Кият - kцgen; Курулу-Кенеґез, _Кипчак - qoru гай; огороджена лугова або лісова ділянка у приватному користуванні; Тали-Кесеґі-Лак - tal; Діреклі-Ель, Тереклі-Абаш, _Ішунь, _Карса, _Китай, _Конрат, _Шейх-Елі (біля села росли верби та в`язи), Дірек-Алти-Кипчак - terek ~ direk, - наявність колодязів: Ак-Кую-Бітак “Бітак з білим колодязем”, Таш-Кую-Кенеґез, Уч-Кую-Кипчак - quyu, - наявність певної будівлі: Ак-Мечеть-Найман, Мечетлі-Китай, Мінарелі-Шибан - mescit, minare. З наведених вище пар ойконімів видно, що орографічні терміни qэr - oy (зoqur) утворюють ойконімний ряд. Дуже продуктивним засобом розрізнення сіл з однаковим іменем є вказівка на відносну кількість їхніх мешканців, що визначається парами прикметників bьyьk, ulu, ьyken - kьзьk, kiзkine та kцp - az (azрana), прикметником “великий” та демінутивним афіксом _cэq (_зэq).