Морфонологія відіменникового словотворення в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.Потебні

УДК 811.161.2'З73.611

МОРФОНОЛОГІЯ ВІДІМЕННИКОВОГО СЛОВОТВОРЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Федурко Марія Юліанівна

Київ 2005

Дисертацiєю є рукопис.

Роботу виконано у відділі структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Науковий консультант - Доктор філологічних наук, професор КЛИМЕНКО Ніна Федорівна Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, відділ структурно-математичної лінгвістики, провідний науковий співробітник

Офiцiйнi опоненти: Доктор філологічних наук, професор БІЛОУСЕНКО Петро Іванович, Запорізький національний університет, декан філологічного факультету, завідувач кафедри української мови

Доктор філологічних наук, професор ҐРЕЩУК Василь Васильович, Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, завідувач кафедри української мови

Доктор філологічних наук, професор ЖАЙВОРОНОК Віталій Вікторович, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, відділ загальнославістичної проблематики і східнослов'янських мов, провідний науковий співробітник

Провiдна установа - Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови

Автореферат розiслано 30 грудня 2005 р.

Учений секретар спецiалiзованої вченої ради,

Доктор фiлологiчних наук, профессор Н.Г.Озерова

морфонологічний відіменниковий словотвірний дериват

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Зі становленням і розвитком дериватології як науки про закономірності творення нових лексичних одиниць у мовознавстві зростає інтерес до правил і закономірностей морфонології, адже в багатьох сучасних мовах різних мовних сімей функціонують словотвірні моделі, які продукують похідні шляхом формальної видозміни своїх словотворчих морфем.

Актуальність дослідження. Зарубіжна, слов'янська й неслов'янська, лінгвістика нагромадила значний досвід аналізу морфонологічних фактів це праці Р.Аванесова, Г.Андерсена, Г.Аронсона, С.Бернштейна, Я.Босака, С.Бромлей, Т.Булигіної, Д.Ворта, В.Вурзеля, В.Дресслера, В.Дуная, О.Земської, Н.Ільїної, О.Ісаченка, Л.Калнинь, Л.Лопатіна, В.Касевича, К.Ковалик, М.Комарека, Б.Крея, О.Кубрякової, Р.Лясковського, Ю.Панкраца, М.Панова, Л.Писарек, Т.Попової, Е.Станкевича, С.Толстої, М.Трубецького, Г.Улашина, І.Улуханова, В. Чурганової та ін. У них окреслено межі морфонології, визначено її предмет і завдання; виокремлено проблему морфонологічних одиниць, запропоновано процедури виділення та аналізу морфонологічних явищ, зроблено спробу з'ясувати їхню роль, з одного боку, у витворенні “покрою”, “структурного генія” мови, а з другого у маркуванні різноманітних граматичних опозицій. Успішно розв'язуються і питання практичного характеру. Створена на сьогодні доволі повна картина використання морфонологічних альтернацій у системах словозміни та словотворення сучасних російської (М.Трубецькой, В.Лопатін, В.Чурганова, Н.Ільїна, Т.Попова, М.Панов), польської (Р.Лясковський, К.Ковалик, В.Дунай, С.Толстая), болгарської (Г.Аронсон, Т. Попова) та білоруської (В.Руснак) мов; започатковано зіставні морфонологічні студії (Н.Ананьєва, О.Кубрякова, Ю.Панкрац, Т.Попова, Е.Станкевич, С.Толстая); закладено основи дослідження історичних аспектів морфонології (С.Бернштейн, Ж.Варбот); вказано на необхідність вивчення морфонології комплексних граматичних одиниць, оскільки однією з найважливіших характеристик морфонологічних чергувань визнано їхню участь в організації й мовби цементуванні словозмінних парадигм, різноманітних словотвірних об'єднань; запропоновано зразки такого вивчення на матеріалі словозміни іменників російської, української, чеської, болгарської та польської мов.

В україністиці ж проблеми морфонології як науки протягом тривалого часу досліджувано лише принагідно, у зв'язку з вивченням явищ словозміни та формо- і словотворення (Л.Гумецька, А.Грищенко, В.Горпинич, К.Городенська, Т.Грязнухіна, А.Залеський, I.Ковалик, Н.Клименко, М.Плющ, B.Перебийніс, Л.Полюга, Л.Родніна, З. Сікорська, а задовго до них також О.Потебня, П.Житецький, К.Михальчук та ін.), хоча необхідність власне морфонологічних студій була фактом осмисленим це засвідчує стаття П.Коструби “Фонетика, фонологія і морфонологія” (Методологічні питання мовознавства. К., 1966). Наприкінці 80-их років праці Л.Комарової, І.Козленко, І.Савченко, Л.Кондакової, М.Кравченко започаткували ці студії.

Першою спробою ґрунтовного осмислення морфонологічних закономірностей українського словотворення стала докторська дисертація М.Кравченко “Словотвірна морфонологія української мови” (К., 1990). У ній на матеріалі віддієслівних та відіменникових похідних проаналізовано альтернаційні типи голосних і приголосних фонем, явища усічення та накладання морфем, обстежено аломорфи найпродуктивніших суфіксів, обґрунтовано поняття словотвірної моделі. Проте об'єктом морфонологічного розгляду в праці були тільки члени словотвірних пар, у ній не враховано також факту взаємодії морфонологічних явищ, їхніх функціональних можливостей.

Не усувають цієї прогалини й інші дисертаційні дослідження, здійснені в царині української словотвірної морфонології. Натомість реферування літератури з питань морфонології, аналіз фактичного матеріалу переконують у тому, що найповніші і найадекватніші відомості про морфонологічну систему мови може дати тільки вивчення комплексних її одиниць словозмінних парадигм і словотвірних гнізд. В україністиці преценденти такого розгляду морфонології словозміни маємо це дисертаційні праці Л.Комарової “Кількісні та якісні характеристики системи словозміни іменника в сучасній українській мові” (К., 1987) та І. Козленко “Морфонологія словозміни дієслова” (К., 1991). Явища ж словотвірної морфонології власне під таким кутом зору ще не досліджувалися ні в україністиці, ні загалом у славістиці, хоча стає щораз очевиднішим, що вивчення окремих морфонологічних трансформацій у межах певних словотвірних категорій, та ще й у напрямку від похідного слова до твірного не дає вичерпної інформації про особливості формального входження основ твірних слів у структуру похідних, про правила перетворення афіксальних морфем і про специфіку взаємодії морфонологічних явищ. Це спричиняє труднощі на шляху виділення домінант синхронної морфонологічної системи, а відтак і прогнозування можливих у ній зрушень, тоді як у сучасній лінгвістиці питання куди котується, на думку Р.Якобсона, значно вище, аніж питання звідки. Усім згаданим й зумовлена актуальність теми пропонованої праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з науково-дослідним проектом “Інноваційні процеси в лексиконі та граматичному ладі сучасної української мови” (№ 7.07/00005), виконуваним на замовлення Державного фонду фундаментальних досліджень МОН України у відділі структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (протокол №4 від 24.10.2002 р).

Мета дисертаційної праці з'ясувати роль морфонологічного чинника у формуванні відіменникових словотвірних гнізд шляхом виділення моделей морфонологічної взаємодії словотворчих морфем у структурі їхніх дериватів та окреслення функцій цих моделей; виявити різновиди морфонологічної структури словотвірних гнізд, що мають за вершини іменники відмінної морфонологічної будови.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

обґрунтувати доцільність виділення морфонологічних одиниць та проаналізувати їхні підсистеми ;

встановити детермінанти морфонологічних перетворень у структурі похідних відіменникових словотвірних гнізд;

описати морфонологічно релевантні ознаки іменникових коренів та поєднуваних з ними афіксів;

довести актуальність для комплексного морфонологічного аналізу похідного слова поняття морфонологічної моделі;

виділити морфонологічні класи відіменникових словотвірних гнізд, попередньо з'ясувавши, які словотворчі елементи відповідальні за їхню морфонологічну специфікацію;

окреслити морфонологічні портрети кожного з виділених класів, схарактеризувавши різновиди їхніх морфонологічних структур;

виявити функції найпродуктивніших морфонологічних моделей, залучених до процесів відсубстантивного словотворення.

Об'єкт дослідження морфонологічна підсистема відіменникового словотворення.

Предмет дослідження правила і закономірності формування морфонологічної структури словотвірних гнізд з іменниковими коренями різної морфонологічної будови.

Джерела фактичного матеріалу. З метою успішного розв'язання поставлених завдань було проаналізовано морфонологічну структуру похідних із субстантивним коренем одиниць різного рангу, об'єднаних автором у 1,5 тис. словотвірних гнізд, котрі дали змогу виділити різнотипні, проте показові за якістю й обсягом своїх реєстрів словники сучасної української мови: “Словник української мови” в 11 тт. (К., 1970-1980), “Орфографічний словник української мови” (К., 1994), “Інверсійний словник української мови” (К., 1985), Н.Клименко, Є.Карпіловська, В.Карпіловський, Т.Недозим “Словник афіксальних морфем української мови” (К., 1998), Є.Карпіловська “Кореневий гніздовий словник української мови” (К., 2002), укладений С.Морозовим та Л.Шкарапутою “Словник іншомовних слів” (К., 2000), двотомний словник-довідник І.Яценка “Морфемний аналіз” (К., 1980-1981). Використовувано дані й таких лексикографічних джерел, як: “Словарь української мови” в 4 тт. Б.Грінченка (Репринт. вид. К., 1996), “Етимологічний словник української мови” (Т.1 К., 1982; Т.2. К., 1985; Т.3. К., 1989; Т.4 К., 2003), двотомний “Cловообразовательный словарь русского языка” О.М.Тихонова (2 вид, стер. М., 1990), “Этимологический словарь русского языка” Г.Циганенко (2 вид., переробл. і доп. К., 1989) та її ж “Словарь служебных морфем русского языка” (К., 1982), “Правописний словник” Г.Голоскевича (Репринт. вид. Нью-Йорк - Париж - Сидней - Торонто - Львів, 1994), “Польсько-російсько-український словник” (К. Львів, 1991), інших словників української й російської мов, а також понад 120 текстових одиниць із картотеки автора.

Методи дослідження. У дисертації специфіку морфонологічних явищ відіменникового словотворення встановлювано з використанням методів морфемного та словотвірного аналізу, зокрема, опозицій, аналогії, дистрибуції, ідентифікації. Процеси формального варіювання кореневих та афіксальних морфем досліджувано за допомогою методів лінгвістичного конструювання та моделювання. Для обгрунтування тверджень про активніть використання відповідних морфонологічних моделей в дериваційних актах сучасної української мови і прогнозування породжувальних та системотворчих можливостей непохідних субстантивів застосовувано процедури кількісного та контекстуального аналізу. Внутрішньокласові відмінності в морфонологічному оформленні словотвірних гнізд пояснювано з використанням елементів етимологічного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в україністиці на показовому й надійному фактичному матеріалі здійснено перспективний (від твірного слова) комплексний аналіз морфонологічних особливостей досліджуваного мовного об'єкта підсистеми відіменникових словотвірних гнізд. З'ясовано, що словотвірні гнізда (далі СГ) як одиниці конструювання словотвірної системи мови з погляду морфонології є структурами неоднорідними. Обґрунтовано доцільність їхньої диференціації поміж морфонологічними класами з використанням поняття типова морфонологічна структура СГ. Для встановлення різновидів типових морфонологічних структур обстежуваної підсистеми СГ використано процедуру узагальнення морфонологічних моделей, виявлених на кожному зі ступенів похідності в гніздах, що мотивовані морфонологічно однотипними вершинними іменниками. Доведено, що типова морфонологічна структура наділена прогностичними функціями, оскільки дозволяє передбачити морфонологічну поведінку словотворчих морфем ще не зреалізованих словотвірних моделей. Уточнено, крім усього, призначення морфонологічних засобів мови: вони не просто усувають формальні перешкоди на шляху сполучуваності словотворчих морфем, а уможливлюють постання похідного будь-якої зі словотвірних категорій від будь-якої з основ, якщо це дозволено змістовим планом мови.

Теоретичне значення праці поляє в розбудові засад функціонально-динамічної моделі словотвірної морфонології шляхом взаємопов'язання двох підходів: аналітичного (використовувався під час з'ясування морфонологічних характеристик похідних кожного з виділених гнізд) та синтетичного, процесуального (до нього вдавалися під час формулювання правил перетворення зовнішнього вигляду компонентів словотвірної структури цих же похідних); у розвитку запропонованого С.Толстою тлумачення морфонологічної моделі як головної одиниці аналізу та синтезу морфонологічної структури дериватів, у визначенні функціональних ролей найпродуктивніших морфонологічних моделей, виділених у системі відіменникового словотворення.

У дисертації узагальнено також погляди морфонологів на проблему морфонологічних одиниць, обґрунтовано доцільність їх виділення та запропоновано дещо відмінне від усталеного в практиці лінгвістичного аналізу трактування морфонеми та субморфеми.

Практична цінність одержаних результатів. Зібраний та описаний у дисертації фактичний матеріал, до якого вперше власне у такому складі була застосована процедура морфонологічного аналізу, отримані результати теоретичного його осмислення разом з виробленими класифікаціями та способами моделювання і подання можуть бути використані в подальших студіях зі словотвірної морфонології, зокрема в дослідженні морфонологічних особливостей відприкметникового та віддієслівного словотворення. Вони можуть бути використані у процесі написання навчальних посібників та практикумів з морфеміки, морфонології й словотвору чи відповідних розділів підручників з української мови для вищої школи, під час укладання морфемних та словотвірних словників різного типу, а також у працях, присвячених дослідженню стилістичних потенцій словотвору й морфеміки.

Особистий внесок здобувача. Вироблено модель дослідження морфонологічної структури словотвірного гнізда як складноорганізованої відкритої системи для з'ясування ролі морфонологічного чинника у словотворчих процесах та апробовано цю модель на матеріалі відіменникових словотвірних гнізд.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на спільному засіданні відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України й відділу історії та граматики Інституту української мови НАН України. Основні теоретичні положення й найвагоміші практичні результати оприлюднено на таких міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція “Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 1998), Всеукраїнські Гнатюківські читання “Українська мова: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Тернопіль 1999), Міжнародна наукова конференція “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1999), Всеукраїнська науково-практична конференція “Реформування змісту освіти в початкових класах у контексті перебудови загальноосвітньої школи” (Дрогобич, 2001), Всеукраїнська наукова конференція “Актуальні проблеми категорійної граматики” (Переяслав-Хмельницький, 2002), Всеукраїнська науково-теоретична конференція “З ХХ в ХХІ століття” (Київ, 2002), Всеукраїнська наукова конференція “Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 2002), Міжнародна науково-теоретична конференція “Граматичні читання ІІ” (Донецьк, 2002), Міжнародна науково-практична конференції “Проблеми вивчення творів Івана Франка і його сучасників у початковій школі” (Дрогобич, 2002), VII Міжнародна науково-практична конференція “Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004), Міжнародна наукова конференція “Українська мова у часі і просторі” (Львів, 2004), Міжнародна науково-практична конференція “Підготовка майбутніх учителів початкових класів до педагогічної діяльності на основі змісту освіти і сучасних педагогічних технологій” (Дрогобич, 2004), Міжнародна науково-теоретична конференція “Граматичні читання ІІІ” (Донецьк, 2005).

Публікації. Проблематика, теоретичні й практичні результати дисертації відображені в монографії “Морфонологія відіменникового словотворення” (271 с., 15,81 д.а), 22 статтях, опублікованих у виданнях, передбачених ВАК як фахові та у 8 тезах доповідей та інших матеріалах конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (324 позиції). Основному тексту передує перелік символів, використаних у роботі. Обсяг праці без списку літератури 344 с., загальний обсяг 373 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі з'ясовано стан вивчення питань словотвірної морфонології, обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету й низку конкретних, розв'язаних у ході роботи над проблемою дослідницьких завдань, встановлено методи дослідження та джерельну базу, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, визначено наукову новизну праці й основні науково-дослідні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ дисертації “Теоретичні засади морфонології відіменникових словотвірних гнізд” уміщує 5 підрозділів. У першому з них подано відомості з історії становлення морфонології як науки, відзначено внесок учених різних поколінь від граматистів давньої Індії, зокрема Паніні, до представників когнітивної лінгвістики у виокремленні й окресленні її проблематики. Далі виділено й схарактеризовано усталені в лінгвістичній практиці підходи до аналізу морфонологічних фактів дескриптивно-дистрибутивний (реляційний, статичний) та операційний (породжувальний, динамічний), відзначено переваги останнього у вивченні закономірностей словотвірної морфонології, бо кожне похідне це і сам процес творення, і результат цього процесу; актуалізовано способи тлумачення в лінгвістичній літературі важливого у поняттєвому апараті дисертації терміна морфонологічна одиниця.

Для динамічної моделі морфонології принципово важливими є поняття вихідної форми і напрямку чергувань, до яких у дисертації зараховані як власне чергування на зразок л'//л та і//о (сіль солити), так і факти усічення та нарощення морфем. Вивчення морфонологічної структури словотвірних гнізд, похідні яких з погляду семантики і форми прямо чи опосередковано пов'язані зі своїми вершинами, вимагало узгоджувати напрямок морфонологічних трансформацій з напрямком словотвірних зв'язків, а статусу вихідної форми кореневої морфеми надати в переважній більшості випадків морфові її початкової форми Н. відм. одн. Такого погляду послідовно дотримуються О.Кубрякова, Ю.Панкрац, Т.Попова, Н.Ананьєва, В.Смиренський, частково також С. Толстая. І не лише тому, що формі Н. відм. належить особлива роль у парадигматиці та в номінативній діяльності людини (О.Кубрякова, Ю.Панкрац), а й тому, що згаданий морф майже завжди збігається з тим, який демонструвала б морфонологічна (глибинна) форма морфеми, виабстрагувана з усіх її контекстних репрезентацій. Розбіжності трапляються, проте вони частотніші у фрагменті, який передує кінцевому елементові кореня/основи, пор.: /ден'/ {д#₃н'}, /с'іл'/ {со₁л'}, /дн/ {д#₁н} Символ /ден'/ експлікує фонематичний запис кореневого морфа, представленого у слові день; символ {д#₃н'} морфонемний запис кореневої морфеми, яку на площині реальних слів представляють морфи /ден'/, /дн'/, /ден/, /дн/., і лише зрідка стосуються фінального елемента, як у вершинах на зразок море, поле, бондар, янтар, які належать до м'якого різновиду ІІ-ої словозмінної парадигми. У праці їх зараховано до іншого морфонологічного класу, ніж гнізда “село”, “плац”, комар”, до класу гнізд з основою на м'який приголосний.

Завершує перший розділ підрозділ, присвячений поняттю морфонологічної моделі. Воно дозволяє те саме явище (морфонологічну трансформацію) подати водночас у двох аспектах процесуальному й статичному. Морфонологічні моделі підлягають класифікації з урахуванням характеру та кількості залучених правил. З огляду на характер перетворень виділено палаталізаційні моделі (каталуг каталужний: г//ж, зерну зйрня: н//н') та депалаталізаційні (бабэся бабэсенька: с'//с, тінь тінъстий:н'//н), які коригують альтернаційні відношення в системі консонантизму; вокалічні (віл вулик: і//о, бджолб бджнлка: о//і), яким підпорядковуються закономірності чергування голосних фонем; моделі нарощення (слъв-а слив' ян/к-а, філй філйй-ник) та усічення (хірургня хірэрг, усмос осмуметр), які регулюють кількісні перетворення в структурі морфем; акцентологічні моделі (вдовб вдовувбти, ръба рибъна, совб совеня), що відповідають за характер наголошування похідних. З огляду на кількість трансформацій моделі поділено на елементарні й неелементарні. Елементарна модель інформує, що структуру похідного слова маркує одна морфонологічна трансформація, наприклад, чергування голосних: берйза бернзка (ММ “V//V”) чи приголосних: патрібрх патрібрший (“С//С'”); неелементарна модель що дві і більше (4 межова кількість) трансформації: ведмндь ведмежбтина (ММ “V//V+С'//И+Нс+Ас”). Конфігурація перетворень становить диференційну прикмету неелементарних морфонологічних моделей.

Кожну з морфонологічних моделей діагностуємо за такими ознаками: 1) регулярності регулярні морфонологічні моделі реалізують свої потенції в усіх (майже в усіх) похідних, де є умови для їх застосування; 2) продуктивності продуктивні морфонологічні моделі мають широкий діапазон дії, вони використовуються в різних гніздах і на різних ступенях похідності; 3) активності активні моделі завжди лексично потужні.

Як важливий компонент процесу формування похідних одиниць словника, морфонологічні моделі мають бути враховані в дослідженні дериваційних закономірностей мови, а підходи до їх інтерпретації та кваліфікації мають стати важливим відділом словотвірної теорії.

У другому розділі “Морфонологія відіменникового словотворення: основні поняття” розглянуто фактори, що детермінують формальну видозміну компонентів словотвірної структури похідних відіменникових словотвірних гнізд, описано позиції, у яких кожна зі змін відбувається, проаналізовано в аспекті морфонології субстантивні корені та поєднувані з ними афікси, схарактеризовано їхні конституенти морфонеми й субморфеми.

Виділення двох морфонологічних одиниць морфонеми та субморфеми пов'язане з визначенням морфонології як проміжного, розташованого між фонологією і морфологією (О.Реформатський), особливого (Е.Макаєв, О.Кубрякова, Ю.Панкрац, С.Толстая, Т.Цив'ян) двоярусного рівня в організації мовної системи, який забезпечує “плавний” перехід від асемантичних сутностей (фонем) до сутностей, наділених значенням (морфем).

Одиниця нижчого ярусу морфонема, маючи спільну з фонемою природу, різниться від неї тим, що виконує, крім змістоворозрізнювальної, ще й граматичну функцію: вона конституює морфему. Морфонема це результат узагальнення фонем, що займають в аломорфах однієї морфеми ту саму позицію. Відношення між окремими репрезентантами морфонеми регулярні, а самі вони виявляють строгу позиційну закріпленість. Спостереження за поведінкою фонем у різних позиціях, створюваних афіксами відіменникового словотворення, дозволило виділити 15 вокалічних морфонем ({а, о, у, е, и, і, о₁, о₂, е₁, і₁, у₁, #₁, #₂, #₃, #₄}) та 40 консонантних ({ж, ч, ш, j, дж, л, м, р, ґ, г, к, х, ц, ц?, д?, т?, з?, с?, дз?, б, п, м, в, ф, д, т, з, с, дз, л?, н?, р?, ж₁, ч₁, ш₁, ч_{2 ,} ц₁, з₁, с₁, зм}). Протиставлення за ознакою “вокалічність-консонантність” найважливіше протиставлення в системі морфонем. Наступне протиставлення стосується підсистеми консонантизму і ґрунтується на ознаці “велярність палатальність” як на визначальній.

В обох підсистемах наявні два різновиди одиниць репрезентованих одним альтернантом і двома чи більше. Так, вокалічні морфонеми {а}, {о}, {у}, {е}, {і}, {и} в різних морфологічних контекстах мають завжди того самого виразника (хбта/хат хатъна, хбтка; совб/сов сувка, сов'ятко, совъний, совнти, осовнти; узеро/озер озйрце, озйрний; внльха/вільх вільшъна, вільшнък, вiльхувий, вільшбний; син синеня, усиновъти). Не менше двох альтернантів мають морфонеми {о₁}, {е₁}, {і₁}, {у₁}, {о₂} (ногб/ніг ннжка, селу/сіл сільцй, селяни, селюк, сільськъй; тромб тромбнн і цемйнт цементън, план планувбти плануваний; кбва кавувий і груша грушйвий), а також нульові (названі так тому, що в одних контекстах вони зреалізовані якоюсь із голосних фонем, а в інших ця позиція матеріально не заповнена) {#₁}, {#₂}, {#₃}, {#₄} (ясшла/ясел яселка, ясельний; ббйшка/байук ббєчка; кнготь/кнгштя кнгштик, кігштъстий, хлупець/хлушпця хлупшчик, хлопшчбчий.

Згідно з прийнятим нами підходом до тлумачення вихідної форми кореневої морфеми, позиція у фіналі основи вершинного слова сильна позиція для консонантних морфонем. Обстеження зовнішнього плану дериватів відіменникових гнізд дозволило констатувати, що перед суфіксами відмінного морфонемного складу і значення їх можуть представляти: а) елементи тієї самої якості це морфонеми {ж}, {ч}, {ш}, {дж}, {j}; б) одиниці, що є членами фонологічної кореляції за твердістю/м'якістю, {л}, {р}, {н}, {л?}, {р?}, {н?}, {ц?}; в) фонеми, які є членами кореляції і які до неї не входять, {д}, {т}, {з}, {с}, {дз}, {ц?}, {д?}, {т?}, {з?}, {с?}, {дз?}; г) фонеми, яких можна визнати корелятами лише з погляду діахронії, {б}, {п}, {м}, {в}, {ф}, {ж₁}, {ч₁}, {ш₁}, {ч₂}. Пор.: {ш} (мъша мъшка, мъшачий), {л-л'} (шкула школяр), {л'-л} (дуля дуленька, знедулити), {д-д'-ж} (верблюд верблюдячий, верблюжина), {з'-з-ж}; (князь князик, княжити), {к-ц'-ч} (рукб рэця, рэчка). Це уможливило розподіл консонантних морфонем поміж відмінними класами. Щоб передбачити репрезентанта морфонеми в певній позиції, достатньо вказати на її клас.

Субморфема одиниця вищого підрівня морфонології. Певний сегмент кваліфікуємо як субморфему лише за умови, що він має властиву морфемам певного класу морфонемну будову, займає в основі слова ту саму, що й вони, позицію, зовнішньо збігається з однією із морфем класу, модифікується за тими ж, що й ця остання, правилами і так само впливає на спосіб формування словотвірної та морфонологічної структури похідних одиниць. Відмінність між цими сутностями вбачаємо в такому: субморфема завжди входить до складу сусідньої з нею морфеми і не має самостійного значення. На площині реальних слів її представляють субморфи, наприклад: кнъг-а кнъж-к-а (книж-ук) кнъж-еч-к-а і стйж/к-а (стеж/ук) стйж/еч-к-а. Змінність форми субморфеми, а поряд з цим і функціонального навантаження дало підстави окреслювати її в термінах емічних одиниць (пор. з пропонованими в літературі термінами асемантема, сегментема, структема).

Кваліфікація асемантичних структурно значущих сегментів слова як морфонологічних одиниць (Я.Босак, О.Земська, І.Ковалик, Н.Клименко, К.Ковалик, Б.Крея, В.Лопатін, І.Мельчук, Н.Янко-Триницька та ін.) не суперечить одночасному потрактуванню їх як суфіксальних зв'язок і суфіксоїдів з позицій суфіксальної функціональної граматики Є.Карпіловської. Адже мовні рівні не накладаються один на одного, а переплітаються (В.Солнцев), і саме в ділянках їхнього переплетення функціонують елементи, належні обом рівням, які ранговані, однак, по-різному: вища одиниця попереднього рівня є мінімальною, певною мірою дефектною одиницею наступного.

Прихильники субморфем (субморфів) пропонують класифікувати їх за різними критеріями функціональним, формальним, регулярності (В.Лопатін). Матеріал дисертації засвідчив актуальність поділу їх передусім на кореневі та афіксальні, а крім того, на питомі та чужомовні, регулярні й нерегулярні.

Клас кореневих субморфем диференціюємо на 4 підкласи. 1 підклас становлять ті субморфеми, що їх вичленовують питомі, проте ети-мологічно вторинні (І.Ковалик) іменникові корені, а саме: {#т?-}, {е₁н?-}, {#л-}, {#н?-}, {#к₁-}, {#к₂-}, {#ц?₁}, {#ц?₂-}, {ик-}, {иц?-}, {ар?-}, {ськ-}, {ин₁-}, {ин₂-}, {ук-} (ніготь, ремінь, дятел, телепень, бочка, парубок, сонце, палець, язик, каплиця, паламар, Мінськ, малина, полонина, байстрюк).

ІІ підклас (нечисленний) ті, що є рефлексами складників давніх коренів, як, скажімо, {ер-} (братерський), чи давніх суфіксів, як {ес-}, {ен-}, {ат-} (небесний, іменний, імення, поросятко).

До ІІІ підкласу належать більш/менш регулярно повторювані фінальні сегменти основ чужомовних субстантивів, що в мовах-донорах зазвичай функціонують як морфеми словотворчі та формотворчі: {іj-}, {ій-}, {ізм-}, {іст-}, {оз-}, {ер-}, {ор-}, {ум-}, {ос-}, {ис-}, {ін-}, {он-}, {ік-}, {ат-}: аналогіj-a, алювій, сіонiзм, нігіліст, анабіоз, гангстер, актор, мінімум, космос, скепсис, анальгін, нейлон, дедерон, логіка, плагіат.

IV різновид кореневих субморфем це розширювачі ({й-}, {т-}, {н-}, {ш-}) основ незмінюваних запозичених субстантивів, що підготовляють формально нетипові корені до взаємодії зі словотворчими суфіксами: желй желй/й-ний, фулб фула/н-нст, аргу арго/т-ъзм, кіну кіну/ш-ний, крокн крокі/j-увбти. Часом ці одиниці з'являються в утвореннях від змінюваних лексем, проте лише за умови поєднання суфікса не з основою, а зі словоформою в цілому, наприклад, блгебра алгебра/j-нст, лбма лама/j-нст, пор. з оказіоналізмом себй себйшник: Кара прийшла йому …кара від Бога, за те, що приховав скарб від ігумена, що не віддав його Нестору на книгозбірню… Для себе приховав! Себешник окаянний (Р. Іванченко).

Афіксальні субморфеми розширюють словотворчі суфікси за умови, що їхні вихідні морфи не можуть бути залучені до дериваційної процедури. Найчастіше такими розширювачами є питомі сегменти -ів/-ов, -ин, -ль, -ч, -н, -ш, -j, запозичені -ив, -ат, -ій/-ей (-іj/-еj), -ан, -ист, -ар, -іч/ -ич, -аль, -оз, -он, -із/-из, -іфік/-ифік: Єврьпа європ-йj/ець, європ-еj/нзм, європ-йй/ський, європ-еj/із/увбтися. Істотно, що більшість із них має обмежену як правобічну, так і лівобічну валентність. Обмеженість лівобічної валентності підкреслює вмотивованість суфіксальних нарощень характеристиками твірних основ, і прикметно, що не тільки (чи, точніше, не передусім) морфонологічними.

Для морфонологічного аналізу суттєво визначити ті чинники, що детермінують морфонологічні перетворення. Розгляд фактичного матеріалу дисертації дає підстави зробити висновок, що видозміна зовнішнього вигляду морфеми це складне мовне явище, детерміноване передусім фактором морфонологічним: перед морфемами з певним морфонемним складом і граматичною функцією морфеми відповідної фонологічної будови зазнають/не зазнають того чи того перетворення, пор. онэк онуч-б (як і князь княж-б, хлупець хлопч-б, ведмндь ведмеж-б, цар цар-я), але онэк онэк-а, суснд суснд-а. Граматичному, словотвірному, лексичному, етимологічному та евфонічному факторам належить лише супровідна роль. Однак ураховувати їх у морфонології вкрай важливо (Е.Станкевич, О.Ісаченко, С.Толстая), оскільки подеколи вони є головними стимуляторами морфонологічних трансформацій, як ось у такому випадку: Антею, сяя ліра дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав…(Леся Українка).

У дисертації прийнято трактування позиції, запропонованої у працях російської дослідниці С.Толстої: це структурований лінгвістичний феномен, елементами якого є суб'єкт (здебільшого словотворчий афікс), об'єкт (твірна основа) та напрямок мотивації. Неоднорідність елементів прогнозує неоднорідність створюваних ними позицій. Їхня типологія важливий етап морфонологічного аналізу такої складної підсистеми, як відіменникове словотворення. За вихідну його тезу слугувало таке: поняття типу - це поняття, абстраговане і від властивостей (фонологічних, лексичних, граматичних) конкретних поєднуваних морфем, і від самої конкретної позиції, і як таке кваліфікується за характерним для певної позиції способом впливу, механізмом пристосування морфа-об'єкта до вимог морфа-суб'єкта.

Зібраний у ході дослідження матеріал засвідчив наявність таких механізмів і таких способів впливу на зовнішній вигляд словотворчих морфем: 1) чергування голосних і приголосних фонем; 2) усічення відповідних фрагментів; 3) нарощення (розширення) складу морфем; 4) зміна акцентного рисунка похідного слова у стосунку до акцентного рисунка твірного. Це дало підстави виділити позиції перехідного й неперехідного пом'якшення, перехідного й неперехідного ствердіння, амбівалентну позицію, яка допускає і тверді, і м'які альтернанти, позиції вокалічних чергувань, також вокалізації і девокалізації, позиції усічення й нарощення морфем, позиції акцентних чергувань.

Для кожної позиції окреслено коло морфів-суб'єктів. Так, позицію неперехідного пом'якшення створюють суфікси -ар(а), -аг(а), -ак(а), -ачч(я), -ан(и), -ан(ий), -ач(ий), -уг(а), -ук, -ук(а), -ур(а), -іj/а/, -ів, -ість, -і-, -ій, -іан, -ік, -ізм, -іст, -ів/н-, -ів/ник-, -ів/н'-, -ів/ець-, -ів/ськ-, -із/ува-, із/аціj-, -ір/ува-, а перехідного суфікси -а, -ат/ник, -ат/ин(а), -ин(а), -ий, -и-; позицію ствердіння -ен(я), -ер, -ець, -ев(а), -енк(о), -еньк(а), -еньк(ий), -ечк(о), -ев(ий), -ен(ий), -ев/ич), -ик, -ин(я), -иц(я), -инн(я), -иш(е), -иськ(о), -ив(о), -их(а), -ин(а), -илн(о), -ч(а), -ств(о), -ив(ий), -ин(ий), -ист(ий), -н(ий), -ськ(ий); амбівалентну позицію суфікси -ок, -к(а), -ар, -ав(ий), -ов(ий). Позиція вокалізації відповідного різновиду основ вимагає взаємодії з суфіксами, що містять в ініціалі консонантну чи нульову морфонеми, а девокалізації, знову ж таки відповідних основ, з суфіксами, що розпочинаються вокалічними морфонемами. Позиції усічення та нарощення важче піддаються формалізації, проте деякі залежності вдалося вивести. Для позицій усічення актуально, щоб до дериваційних процесів були залучені вторинні (морфологічно членовані, тобто з субморфемами) корені чи похідні основи (коли йдеться про творення похідних ІІ-ого і подальшого дериваційних кроків). Для позицій нарощення принципове значення має: 1) етимологічна належність твірного слова; 2) поскладова організація його основи; 3) характер її фіналі; 4) морфонемний склад афіксальної морфеми.