Морфонологія відіменникового словотворення в сучасній українській мові

Найактивнішим способом творення похідних у відіменникових словотвірних гніздах є морфологічний афіксальний з його основними різновидами суфіксацією та префіксацією. Префікси, як відомо, сполучаються не з основами, а з готовими словами, виявляючи ознаки аглютинативних морфем (Н.Клименко), і тому з іменниковими словами взаємодіють не так активно, як з дієслівними. З цього погляду вирізняються хіба що такі одиниці, як питомі префікси над-, не-, під- (звук надзвэк, вуля невуля, вал підвбл, мбйстер підмбйстер) та запозичені ультра- супер-, суб- (скло ультрасклу, фільтр ультрафнльтр, елнта суперелнта, обгуртка суперобгуртка, яхта супер'яхта, ядро супер'ядро, продэкт субпродэкт, код субкуд), які утворюють похідні як від питомих, так і від чужомовних лексем.

Морфонемний вияв стикових сегментів фіналі префікса та зачину кореня/твірної бази не впливає на їхню сполучуваність: ця морфемна межа допускає скупчення приголосних морфонем різної якості (однак за домінування у фіналі префіксів вибухових: надзвук, піддівка, субпродукт), якщо морфеми, яким вони належать, семантично сумісні. Існує єдине формальне обмеження: префікс мусить бути силабічною структурою типу СV, (CV)CVC це стосується і непродуктивних префіксів, скажімо, су- (сэтінь), пра- (прбвнук), які в мовленні, особливо художньому, можуть суттєво активізуватися, пор. у “Скіфській одісеї” Ліни Костенко: пракурова, пракншка, прапйс, прадйрево. Окрім цього, протиставлення питомих префіксів за ознакою “продуктивний/непродуктивний” прямо пропорційне протиставленню їх за ознакою “закритий/відкритий склад”, пор., з одного боку, префікси над-, під- і су-, не-, пра- з другого. Для префіксів чужомовного походження (це зазвичай інтернаціоналізми) таке протиставлення не актуальне, однак вони можуть бути, на відміну від питомих, двоскладовими структурами (супер-, ультра-, інтер-). Важливо також підкреслити, що відіменникове словотворення сегменти, співвідносні з префіксами, активніше використовує як складники конфіксів: бровб надбрнв'я, горб узгнр'я, вікну підвікунник, рукбв нарукбвник, головб узголнв'я, муре узмур'я, ліс узлнсся.

Суфіксальні морфеми відіменникового словотворення у праці схарактеризовано насамперед стосовно їхніх акцентних потужностей, оскільки переважна більшість суфіксів іменних і дієслівних не індиферентна щодо наголосу. Аутоакцентні (обов'язково силабічні) суфікси перетягають наголос на себе, тоді як преакцентні та постакцентні (силабічні й асилабічні) визначають йому місце у слові. У похідних словах соколъний, картоплъна, цибулъна, хлібъна, зернъна, лапбтий, носбтий, головбтий, старостувбти, парубкувбти, князювбти наявні суфікси першого різновиду: у них словотворчий суфікс, незалежно від типу акцентної парадигми твірного, його структурних і морфологічних характеристик, завжди наголошений. Деривати гадюченя, козеня, вовченя, мишвб, козачня засвідчують: ці дериваційні суфікси вимагають наголосу на закінченні. Натомість у дериватах іспбнець, каліфорннєць, іспбнський, каліфорннйський, молучний, публнчний, станцнйний наголос припадає зазвичай на передсуфіксальний склад. До індиферентних щодо наголосу одиниць у праці зараховано іменникові суфікси -ок, -ищ-, -ень, -к₁-, -ор, -ість, -ечк-, -ин₁-'м'ясо', -ин₄ -'дерево, ліс', прикметникові -ач-, -ан-, дієслівні -а-, -и-.

Не менш важливо було з'ясувати особливості морфонологічної будови суфіксальних морфем, бо від них значною мірою залежить вибір морфонологічних моделей не тільки І-ого дериваційного кроку, а й наступних. У праці суфікси диференціюємо насамперед за ознакою належності певному лексико-граматичному класу (іменні та дієслівні) та за структурною ознакою (елементарні й неелементарні, тобто етимологічно вторинні); беремо до уваги також етимологічний критерій. З'ясовано, що іменні й дієслівні суфікси різняться своїми облігаторними (тобто обов'язковими) компонентами: у перших він консонантний, а в других вокалічний. Склад морфонем, що їх конституюють, теж відмінний. Іменні та дієслівні різняться, серед іншого, і способами видозміни свого зовнішнього вигляду. В іменних суфіксах облігаторний елемент зазвичай модифікується шляхом чергування кінцевих консонантів: горб горб-ьк горб-ьч-ок, ббб-а баб-эс-я бабэс-еньк-а, промін-йць промнн-ч-ик, а в дієслівних шляхом усічення, часом у поєднанні з чергуванням голосних чи приголосних: падлюч-и-ти падлюч-енн-я, вбрт-а варт-увб-ти варт-ів-нък.

Більшість (49 із 78) іменних суфіксів, виявлених у досліджуваному матеріалі, має канонічну, зумовлену морфонологічною будовою твірних іменних основ VC-форму, причому позицію вокального сегмента тут може заступати й одна із нульових (#) морфонем, пор.: бобйр бобр-ен-я бобр-ен/ят-к-о, бог бог-ън-я бог-ън-ин, декбн декан-бт, крил-у кръль-ц-е, крил-йч-к-о, кнъг-а, кнъж-к-а кнъж-еч-к-а. Обстеження цих одиниць показало, що потенції морфонологічної системи вони реалізують не повною мірою: із усього корпусу консонантних морфонем використано лише 16 {н}, {н'}, {к}, {т}, {в}, {г}, {л'}, {х}, {с'}, {р'}, {ч}, {с}, {ц'}, {л}, {р}, досить регулярними з-посеред яких є {к}, {н'}, {н}, {р}. У дисертації докладно проаналізовано особливості аранжування морфонем у іменникових і прикметникових (питомих і запозичених) суфіксах. Виявлено, зокрема, що вокалічна морфонема {а} допускає після себе у складі питомих морфем консонанти {к}, {х}, {г}, {н}, {н'}, {л'} (див-бк, дів-бх-а, чоловj'-бг-а, дрогобич-бн-и, горб-бнь, рог-бль), а в складі запозичених також {р}, {р'}, {л}, {т}, {д}, {ж} (школ'-бр, шахтар(я), персон-бл, клоун-бд-а, єпископ-бт, арбітр-бж); морфонема {е} {л'}, {ч}, {в} (пуст-йл-я, мал-йч-а, корол-йв-а), у запозичених можлива взаємодія також із {р} (комбайн-йр). Морфонеми {о}, {і} в питомих суфіксах найпасивніші постулюють форму тільки 3 одиниць: -от-, ій, -ін'-, тоді як у запозичених {о} взаємодіє ще й з {л}, {р}, {з} у складі морфів -от, -ор, -оз (бенз-ул, адміністрбт-ор, тромб-уз).Консонантний сегмент у суфіксальних морфемах може бути зреалізований не лише одиничною морфонемою, а й сполукою морфонем, проте розмаїття поєднань не виявлено, пор.: {н'н'}, {ч'ч'}, {ст'}, {ст}, {с'к}, {шч}, {зн} у класі питомих афіксів та {нт}, {ст}, {зм} у класі запозичених (кукурудз-ънн-я, кукурэдз-ищ-е, дерев'-ячч-я, правдъв-ість, плеч-ъст-ий, бров-бст-ий і конкурс-бнт, символ-нзм, символ-нст).

Елементарні суфікси іншої морфонологічної форми C, VСVС та VVС перебувають на маргінесі підсистеми іменних суфіксів. До групи С належать такі одиниці, як -в-, -л-, j-, -ч-, -ш-, -к- (брат-в-б, чудъ-л-о, вйрб-j-а, циган-ч-б, султбн-ш-а, в'юн-к-ъй, лун-к-ъй), а груп VСVС та VVС питомий -уват- (бриж-увбт-ий), чужомовні -арій (планет-брій), -оїд (дифтонг-уїд), -іан- (Шевченк-ібн-а).

Неелементарні іменні суфікси можуть мати форму СVС, пор. -ник, -чик, -щик, -чин- -щин- (вуш-нък, бараббн-щик, Полтбв-щин-а); VСVС -овит- (талан-овът-ий); VСС: -енк- (цар-йнк-о), -івн- (поп-нвн-а), -оньк-/ -еньк- (кнз-оньк-а), -овн- (дух-увн-ий).

У морфонологічному аспекті дієслівні суфікси вирізняються не тільки характером облігаторного компонента і способом його видозміни, а й тим, що не так потужно використовують потенції фонологічної підсистеми мови. Канонічною формою цього класу морфем є форма V. У системі відіменикового словотворення її мають суфікси -а- (обнд-а-ти), -и- (батрбч-и-ти), -і- (звір-н-ти). В аналізованому матеріалі високою словотвірною активністю відзначається суфікс -ува- морфонологічної форми VСV: ворс-увб-ти, мандр-увб-ти, бунт-увб-ти. Двоскладовий характер цієї морфеми допускає застосування операції часткового усічення: мандр-ів-н-ъй, бунт-ів-нък.

Оскільки словотворчі суфіксальні морфеми у певних морфоно-логічних позиціях можуть набувати ознак морфів-об'єктів і видозмінювати свою форму шляхом лівобічного розширення, у дослідженні відзначено найбільш регулярні розширювачі іменних і дієслівних суфіксів. З'ясовано, що суфікси VС-форми розширюють субморфи двох типів С: -ч/ (полтав-ч/бн-и, узор-ч/бт-ий), -н/ (захід-н/як), -л/ (щас-л/ъв-ий, імовірно, за аналогією до віддієслівних утворень на зразок дбайливий, крикливий, зрадливий) та VС: -ат/ (індич-бт/ин-а, тем-бт/ик-а). Суфікси, що містять нульову морфонему на місці вокалічного сегмента, розширюють субморфи V та VС-форми, пор.: зудч-е/ств-о, бэкв-е/н-ий та донббс-ів/ець, китаj-бн/к-а, зон-бль/н-ий). Основи певного різновиду вимагають двох суфіксальних розширювачів, див., до прикладу, наці-он/ал/нзм, морфем-ат/ъч/н-ий, фейербах-і/бн-ець.

Отже, морфонологічні зміни в структурі словотворчих морфем явища не випадкові, а детерміновані насамперед особливостями їхньої морфонологічної будови.

У третьому розділі дисертації “Відсубстантивні словотвірні гнізда в аспекті морфонології” досліджуємо роль морфонологічних явищ в структуруванні й розмежуванні словотвірних гнізд як найважливіших комплексних одиниць у системі словотвору. У своїх теоретичних установках виходимо з того, що кожне гніздо має, крім плану змісту, ще й план вираження, утворюваний “сукупністю аломорфів кореня та його поширювачів, організованих афіксальними конструкціями похідних” (Ю.Гінзбург), і що морфонологічні характеристики кожного з компонентів словотвірної структури є обов'язковим складником плану вираження гнізда.

Відсутність словотвірного словника української мови склала відчутну перешкоду на шляху розв'язання поставленого завдання. Необхідно було спершу виділити спільнокореневі слова, відшукати серед них вершинне, потім розподілити усі решта за ступенями похідності стосовно виділеної вершини. Вихідними для цієї процедури було визнано два принципи: а) принцип структурно-семантичної вивідності одного похідного слова з іншого; б) принцип домінування змісту над формою як такі, що корелюють із комунікативною спрямованістю словотвірних процесів. Під час конструювання відіменникових СГ, а далі і під час морфонологічної їх інтерпретації уважали за необхідне враховувати, крім усього, такі явища, як черезступеневий словотвір (вйксель векселізбція, пор. з комп'ютер комп'ютеризувбти комп'ютеризбція) та множинність словотвірної структури слова. Деривати, словотвірно співвідносні з різними спільнокореневими твірними, зазвичай не збігаються своїми морфонологічними характеристиками, пор.: ббйка байкбрство (Нс, Ас), байкбр байкбрство (нуль перетворень).

Тільки сформувавши відіменникові словотвірні гнізда, можна було приступати до їхньої морфонологічної кваліфікації. У її завдання входило встановити, які морфонологічні моделі, на яких ступенях і наскільки активно використовують відповідні гнізда, як ці моделі взаємодіють між собою (які конфігурації витворюють), а також який із словотворчих компонентів визначає морфонологічну специфіку СГ. Узявши до уваги обставину, що “з розгортанням дериваційної історії гнізда його похідні дедалі послідовніше використовують регулярні й продуктивні словотвірні конструкції”, а “слова, оформлені нестандартними дериваційними засобами, розташовуються якнайближче до вершини” (Ю.Гінзбург), здійснили спробу з'ясувати, чи корелюють із названими й морфонологічні характеристики обстежуваних СГ. Основну увагу було звернено на 1-ий ступінь словотворення: саме його похідні дають найчіткіше уявлення про словотвірні потенції вершинних слів, а це відповідно дозволяє прогнозувати форму будь-якого з похідних на випадок пропущеної в якомусь із гнізд ланки. Важливо, щоб на них надійшов запит з боку суспільства, адже неологізми утворюють зазвичай “ключові слова” епохи, які “позначають предмети та явища, що перебувають у фокусі соціальної уваги” (О.Земська).

Дослідженням установлено, що кожен корінь, маючи “свій узір сполучуваності” з класом службових морфем (М.Лесюк), зберігає цю властивість і на рівні морфонологічної сполучуваності. Вона виявляє себе, зокрема, у тому, що морфонологічно однорідні вершини однаково, а морфонологічно неоднорідні по-різному в аспекті форми сполучаються з афіксами однакової морфонологічної будови. Відмінності найчіткіше простежуються на І-ому ступені похідності, вони зумовлюють морфонологічні особливості дериватів наступних ступенів, детермінуючи розподіл СГ поміж формально нетотожними класами, що названі в роботі морфонологічними. До одного морфонологічного класу, отже, належать гнізда, вершини яких мають з погляду морфонології тотожні основи, тобто такі, що не вимагають застосування протилежно спрямованих правил пом'якшення/ствердіння, подовження/усічення, епентези/випадання. Один клас утворюють, скажімо, іменники брат, кум, дід, син, кабан, кавун, вода, єхида, горох, вухо, марал, кукурудза, гора, нога, село, сніг, рана, волос, соната, оскільки їхні основи (корені) морфонологічно нечленовані форми, котрі завершує одиничний велярний консонант, якому передує невипадний вокальний сегмент (морфонологічна форма фіналі С₁VС₂). За умови потрапляння згаданих коренів у тотожні позиції це детермінує застосовування тих самих морфонологічних правил, як-от: правила переміщення наголосу (братэнь, кумбсь, дідэньо, синук, кабанйць, кавунйць, водъця, вухбнь, кукурудзъння, горъще, сонатъна), правила чергування наголосу в поєднанні з правилами пом'якшення (кабанюга, кавуняччя, вудянъй, вэшко, горяни, ручнъй, сільськъй) і нарощення суфікса (кум-нв/ськ-ий, дід-нв/ськ-ий, марал-ів/нък, кукурудз-ів/нък). Коли ж вимога морфонологічної ідентичності вершинних слів не витримана, гнізда демонструють відмінну морфонологічну структуру, байдуже навіть, що їхні твірні належать до однієї лексико-семанатичної групи, як у випадку з гніздами “калина” (калъна калънка “0 (нуль перетворень)” калъночка “Ш//V+К//И”; калъна калънонька; калъна калънник “0”; калъна калъновий “0” калъннвка “V//V+C₁//C₁ґ”) і “тополя” (топуля топулька, топульник “0”, топуленька “Сґ//С”, тополъна “Сґ//С+Ас” тополънка “0” тополъночка “Ш//V+К//И” і тополънонька “У”, топуля тополъна “Сґ//С+Ас” тополъний “У+Ас”; топуля тополъця, тополйвий “Сґ//С+Ас”). Ці відмінності чіткіше проступають в табличному зображенні, яке подаємо нижче див. табл. 1 і 2.

Таблиця 1. СГ “калина”

Таблиця 2. СГ “тополя”

Примітка. S іменникова зона гнізда, А прикметникова, V дієслівна.

Терміном морфонологічна структура гнізда позначаємо упорядковану сукупність морфонологічних моделей, застосовувану під час творення дериватів кожного з його ступенів. Розрізняємо конкретну (індивідуальну) й узагальнену (типову) морфонологічну структуру. Індивідуальна морфонологічна структура фіксує ті морфонологічні моделі, що уможливили постання похідних того чи того гнізда. Узагальнена ж морфонологічна структура характеризує не окреме гніздо, а клас (підклас) гнізд; вона фіксує ті морфонологічні моделі, які використані в переважній більшості гнізд певного морфонологічного різновиду. Це означає, що між типовою й індивідуальною морфонологічними структурами спостерігаємо відмінності не якісного, а кількісного характеру. Не всі морфонологічні схеми в індивідуальній морфонологічній структурі можуть бути зреалізовані або їхній перелік може бути багатшим, ніж у типовій.

Аналіз морфонологічної будови вершинних іменників, наділеної прогностичною функцію щодо морфонологічної структури словотвірних гнізд, дозволив виділити у підсистемі відсубстантивного словотворення ІХ морфонологічних класів: 1) СГ з основою вершини С₁VС₂-форми, при С₂ = t; 2) СГ з основою вершини тієї ж форми, але при С₂ = tt i ttt; 3) СГ з основою вершини С₁VСґ₂-форми при Сґ₂ = t', також t't' і tt't'; 4) СГ з фіналлю С₁Ш//VС₂-кореня; 5) СГ з морфонологічно членованою вершиною; 6) СГ іменників на -ія; 7) СГ іменників із субморфемою #к-; 8) СГ з вершиною С₁V//ШС₂-різновиду; 9) СГ незмінюваних іменників.

Увесь подальший виклад присвячено розглядові специфіки морфонологічної структури кожного з виділених морфонологічних класів гнізд, окресленню їхніх морфонологічних портретів. Особливу увагу звернено на словотвірні парадигми І-их ступенів словотворення, деривати яких засвідчують словотвірні, а разом з тим і морфонологічні потенції твірних. Словотвірна парадигма як комплексна одиниця системи синхронного словотворення розпадається на блоки (зони, підпарадигми) субстантивний, ад'єктивний, вербальний, адвербіальний. Для нашого дослідження актуальними виявилися перші три, оскільки прислівникові похідні у відсубстантивних гніздах, по-перше, не є регулярними утвореннями, а по-друге творяться зазвичай морфолого-синтаксичним способом. Морфонологічний кваліфікації кожного з гнізд передує аналіз лексико-граматичних і структурних особливостей їхніх вершин.

І-ий морфонологічний клас найчисельніший. В обстежуваному матеріалі він представлений 550 гніздами. Визначальна, водночас об'єднувальна для цього класу ознака морфонологічної будови вершин одиничний велярний консонант у фіналі основи і невипадна морфонема на місці вокалічного сегмента: газета, лобода, мороз, пінгвін, бджола, зима, лоб, дорога, собака, каша тощо. Усередині класу відмінність між вершинами простежується за такими осями: питомі іменники запозичені, постійний вокалічний сегмент фіналі змінний, іменники з односкладовими іменники з багатоскладовими коренями, з формально нечленованими з формально членованими коренями. Вони становлять основу для внутрішньокласового розрізнення СГ з виділенням 3 підкласів “слива сніг вена”, “гора ніж”, “малина циклон”.

Найпродуктивніша із зафіксованих тут морфонологічних моделей “Ас” (мороз морозйць, морозъще; лоб лобъще, лобук, лоббнь, лоббстий, лоббтий, лобувий) не є, однак, визначальним елементом морфонологічної структури згаданого класу гнізд. Ця роль належить альтернації С//Сґ Символом С//С' об'єднано всі різновиди чергувань за палаталізацією, а саме: Т//Т' (неперехідне пом'якшення парних за твердістю/м'якістю зубних фонем), Т//C та Т'//C (перехідне пом'якшення цих же фонем) , С'//C (перехідне пом'якшення фонеми /ц'/), К//C (пом'якшення задньоязикових та /г/), R//R' (неперехідне пом'якшення сонорних), Р//Рl, Р//Рl' (перехідне пом'якшення губних) з необхідності їх конкретизації. , що становить основу ММ “С//Сґ” (мотика мотичка, мотичний, мотичити), “С//Сґ+Ас” (вулос волосннь, мнсто містяни, газйта газетяр, крокодъл крокодълячий, плуг плужук), а поряд з ними також “V//V+С//Сґ”, “V//V+С//Сґ+Ас” у тих гніздах, що мотивовані іменниками з морфонемами {о₁} та {е₁} у фіналі (стіг стожъще, віл воляка, батнг батужити, батожъстий супроти дріт друтик, веретйно веретннце ММ “V//V”). Дія механізмів альтернації С//Сґ упорядковується правилом: у позиціях пом'якшення, перехідного і неперехідного, твердий консонант замінюється своїм морфонологічно м'яким корелятом. Чергування V//V підпорядковується такій закономірності: перед вокалічними суфіксальними морфемами альтернанти /е/, /о/ в контактній зоні, перед консонантними чи з нульовою морфонемою в ініціалі /і/. У гніздах, і не тільки із односкладовими основами питомих та запозичених іменників, можливе застосування морфонологічної операції нарощення словотворчого суфікса: кран кран-ів/нък, Рбда рбд-ів/ець, пурох порох-ів/нък, кбва кав'-яр/н-я, скарб скарб-нв/н-я ММ “Нс+(С//Сґ)+(Ас)” (дві останні трансформації не є обов'язковими). У дослідженні відзначаємо, які субморфи які з суфіксів поширюють та до якого різновиду основ кожен з них тяжіє.

Найактивніші моделі другого та третього ступенів похідності це моделі “У” (з операцією усічення основи твірного): кляуза кляузник кляузниця, ръба рибблка рибблонька; “С'//И”, “К//И”: травб травъця травъчка, суснд сусндка сусндчин, пирнг пиріжук пиріжйчок, ръба риббк риббчка, риббчити, риббцький, риббцтво, часом у взаємодії з переміщенням наголосу: риббк риббчъха, а також “Ш//V+К//И”: суснд сусндка сусндочка, ногб ннжка ннжечка. Модель “У” на І-ому ступені може бути використана лише у гніздах із субморфемами ин-₁, ин-₂, іт-/ит-, от-, -ор-, он-, ух-, ар-, та й то зазвичай за творення складних слів, пор.: бензън бензънний, бензъновий і бензомотур, бензоббк, бензосхувище, бензофнльтр, бензоцистйрна; турбнна турбннка, турбннник, турбннний і турбобэр, турбоагрегбт, турбобудівнък, турбовуз тощо.

ІІ-ий морфонологічний клас відсубстантитвних СГ це клас, у якому С₂ кореня репрезентований морфонемним комплексом: літр, кадастр, горн, лист, хвіст, шахта, пальто, цикл тощо. Він налічує 122 одиниці. Якщо морфонологічна операція нарощення суфіксального морфа у попередньому класі є периферійним морфонологічним явищем, застосовуваним спорадично, здебільшого за творення похідних від запозичених субстантивів, то для цього класу гнізд вона слугує диференційною ознакою, настільки висока тут продуктивність морфонологічної моделі “Нс”, особливо під час творення похідних іменникової та прикметникової зон від запозичених іменників: мнгма мігматът, цикл циклнчний, плйвра плеврбльний, центр центрбльний, алгорътм агоритм-із/увб-ти. Нарощення тут нерідко буває подвійним, за якого суфікс поширюється одразу двома сегментами, наприклад, -ат/ич/ (мібзма міазм-ат/ъч/н-ий) чи -і/ан/ (Кант кант-і/бн/ств-о, канті/бн/ськ-ий). Ще одна морфонологічно релевантна ознака цього класу названі основи майже не взаємодіють з консонантними суфіксальними морфами.

ІІІ-ий морфонологічний клас (усього 104 структури) становлять гнізда, вершини яких мають фіналі чи загалом корені С₁VСґ₂-різновиду: король, місяць, кужіль, броня, мить, мідь, клуня, лице, море, янтар(я), користь, повсть, камінь тощо. Сегмент Сґ₂ репрезентують м'які одиничні консонанти з класу парних щодо твердості/м'якості та консонантні комплекси; сегмент V морфонеми з класу постійних, а також {о₁} і {е₁}: осінь, кінь, кріль, лебідь. Переважна більшість коренів структури морфонологічно нечленовані. Вони об'єднуються в 2 морфонологічні підкласи “лице” та “кріль”. Третій підклас формують нечисленні іменники з морфонологічно членованим коренем на зразок “камінь”. Відмітна риса морфонологічної структури усіх гнізд цього класу альтернація фінального консонанта Сґ//С у позиціях ствердіння (це правило не завжди поширюється на фіналі {л'} та {ц'}: куркэль куркульня, квасуля квасулька). У позиціях пом'якшення та амбівалентності він перетворенню не підлягає, пор.: квасуля квасол-ън-а, квасол-ънн-я, квасол-йв-ий, Гаскунь гаскун-ець, вождь вожд-ъзм, мідь мнд-ник, вулоть волотйвий, волотъстий, але квасуль-к-а, квасол-ян-ий, вулот-т-я тощо. У коренях із морфонемами {о₁} та {е₁} спостережено також чергування зразка V//V: кінь кун-ик, лйбідь лебйд-ик, прумінь промен-ъст-ий. На інших ступенях похідності можливе застосування моделі “К//И”: кінь кун-ик кунич-ок, алкогуль алкогул-ік алкоголнч-к-а; “Ш//V+К//И”: лйбідь лебнд-к-а лебндоч-к-а. Усічення суфікса попереднього дериваційного кроку чи його фрагмента також трапляється: Вндень внден-ець внден-к-а, карбкуль каракул-ів/нък каракулівн-ъц-я. На І-ому дериваційному кроці воно використане лише в 3 гніздах “камінь”, “ячмінь”, “кремінь” (кам'-ян-ъй, крем'-ян-ъй, яч-н-ий, яч-ник, яч-нъц-я, яч-нъщ-е).

ІV-ий морфонологічний клас об'єднує 90 гнізд, фіналь кореня яких має вигляд С₁Ш//VС₂. Альтернація Ш//V становить основу моделей-диференціаторів цього класу імен та їхніх гнізд: нскра нскор-к-а; цйрква цйрков-ц-я, шабля шббель-к-а (ММ “Ш//V”), вікну вікун-ц-е, вікун-ниц-я, вікун-н-ий; люстро люстйр-к-о; казнб казйн-н-ий, казйн-щин-а, петля петйль-к-а (“Ш//V+Ао”). Крім вокального, у зазначених коренях/основах може видозмінюватися й консонантний (С₂) сегмент: цйгла цегйльня, плбхта плахнття, крнсло крісйльний, крісйльце; пнсня пісйнник шляхом застосування альтернацій С//Сґ та Сґ//С. Характер альтернації залежить від якості фінального приголосного: якщо він з класу палатальних, то Сґ//С: въшня вишнъна, вишнйвий, а якщо з велярних С//Сґ: веснб веснянъй, борознб борозняк. Ця обставина детермінує розрізнення двох підкласів аналізованого класу С₁Ш//VС₂ та С₁Ш//VСґ₂. Виділення ще двох підкласів зумовлене відмінною в окремих позиціях (перед суфіксами -ц(е), -н(ий), -нич(ий), -ник) поведінкою морфонем {л}, {л'}: ясла ясйль-н-ий, ясельничий, веслу весйль-ц-е, цйгла цегйль-ник.

Ці чотири проаналізовані морфонологічні класи можна об'єднати в один суперклас, використавши за підставову ознаку формальної цілісності (неподільності) основи вершинного субстантива. Їм протиставлені класи гнізд з формально членованими вершинами на зразок футуризм, мелодія, волошка, парубок, заєць, похідні яких уже на І-ому ступені словотворення більш/менш регулярно використовують механізми морфонологічної моделі усічення.

Словотвірні гнізда (110 одиниць) з вершинними словами на зразок косметика, футуризм, космос, пленум, градус, Луганськ, Луцьк об'єднано нами у V-ий морфонологічний клас. Крім визначальної ознаки операції усічення тут застосовуюють й інші чергування наголосу, фінальних приголосних, нарощення суфікса, пор.: анахрон/нзм анахрон-нч/н-ий, сертифік/бт сертифік-бціj-а, кусм/ос косм-нч/н-ий, Луцьк луч-бн-и, Лугбн/ськ луган-ч/бн-и.

VІ-ий морфонологічний клас становлять гнізда іменників на -ія. Це, з одного боку, другий за чисельністю клас (275 гнізд) та неоднорідний ні щодо походження, ні щодо значення та будови з другого. Усі вершини на -ія запозичені одиниці, що увійшли в українську мову здебільшого з грецької й латинської безпосередньо чи за посередництвом польської та російської мов; вони й семантично неоднорідні, бо серед них спостережено назви держав, приміщень, установ, закладів, хвороб, властивостей людського організму та психіки, речовин, мікроорганізмів, наук та належних їм понять, процесів, станів: Іспанія, Олександрія, лабораторія, консерваторія, ішемія, манія, амброзія, лямблія, історія, контрацепція. Це зумовлює складність і неоднорідність морфонологічних характеристик похідних їхніх гнізд. Переважна більшість з них використовує на І-ому дериваційному кроці морфонологічну трансформацію усічення субморфеми іj-: Іспбнія іспбн-ець, іспбн-ськ-ий, канцелярія канцеляр-ъст, ілюзія ілюзі-он/нст, мілнція міліці-он/йр. У дериватах двох останніх пар сучасна норма постулює часткове усічення, хоча, на наше глибоке переконання, збереження /j/ більше б відповідало природі української мови. Похідні деяких назв держав, а також тих іменників на -нія, -рія, -мія, -лія, у значеннєвій структурі яких відсутня сема процесуальності, зберігають сегмент іj у своїх твірних основах. Згадані гнізда виділені в морфонологічний підклас “Англія-компанія”. Ті ж із структур, де субморфема іj усікається практично в усіх зонах, можуть належати до підкласу “Скандинавія біологія” чи “колекція екскурсія”. Ознака, що вирізняє гнізда підкласу “колекція”, досить висока частотність чергування типу С//С (з альтернаційними парами ц//т, з//т, с//т) у фіналі твірної основи: інгаляція інгалятор, інгалятурій, емуція емотъвний, крембція крематурій, дискэсія дискутувбти .

СГ іменників з субморфемою #C-форми розподілено поміж двома класами VІІ-им та VІІІ-им. До VІІ-ого класу увійшло 74 гнізда з морфонологічно членованою вершиною на зразок “галка”, які, крім усічення, активно послуговуються альтернацією зразка Ш//V у поєднанні з чергуванням К(Сґ)//И, пор.: гблка галеня та гблочка. У цьому класі виділено 2 підкласи: чисельніший “ластівка” та такий, що обмежується кількома гніздами, “батько”. Підстава для згаданого розрізнення застосування на І-ому ступені словотворення операції нарощення суфікса у другому з них: батько батькнвство, ббтьківщина, Батьківщъна, ббтьківський.

VІІІ-ий клас формують 93 гнізда іменників С₁V//ШС₂-будови двох різновидів С₁V//ШС₂: цукор, парубок та С₁V//ШСґ₂: вогонь, заєць. Об'єднує їх те, що під час продукування дериватів І-ого ступеня за участю вокалічних суфіксальних морфів вони однаково активно використовують у фіналі твірної основи альтернацію V//Ш: цэкор цукръстий, осйл услик, пбрубок парубкувбти, вогунь вогнянъй, гймбель гемблювбти, а різнить застосування/незастосування у відповідних позиціях альтернацій С//Сґ та Сґ//С, пор.: чувен човняр і дьуготь дігтяр, журавйль журавлъха і бэсел буслъха. Крім того, в обох підкласах є гнізда, що досить потужно усікають субморфеми кореня у взаємодії з іншими морфонологічними операціями чи самостійно: пбрубок парубута, паруб'яга, парубнйко, паруб'я, пбсинок пбсиння, жбйворонок жбйворон, жбйвороння, жайвороня, журавйль журбвка, журавлъця, журавлъха, збєць збячий.

75 гнізд утворюють ІХ-ий клас. Їхні вершини невідмінювані запозичені іменники, як-от: лібрйто, шосй, алуе. Одні з цих основ надають перевагу операції усічення фінального голосного: лібретъст, таксъст, інші ж нарощенню основи/кореня: шосййний, ще інші використовують обидві ці трансформації: алуйний.

Викладений вище матеріал дав змогу пересвідчитися, що представники кожного із відзначених морфонологічних класів, тобто словотвірні гнізда мають, відмінну морфонологічну структуру. Цей висновок унаочнюють наведені нижче рисунки.

Четвертий розділ дисертації “Морфонологічні моделі відіменникового словотворення у функціональному аспекті” присвячено дослідженню морфонологічних трансформацій як засобів вторинної діакритики, тобто як таких, що виконують функцію додаткового розрізнення чи то словозмінних класів, чи то словотвірних рядів або ж якихось інших словотвірних об'єднань (у нашому випадку словотвірних гнізд).

У праці наголошено, що ідея значущості морфонологічних перетворень отримала в лінгвістиці досить ґрунтовне опрацювання це засвідчують праці Е.Станкевича, М.Комарека, Г.Аронсона, В.Дресслера, Я.Босака, Г.Андерсена, Р.Лясковського, К.Ковалик, В.Касевича, О.Реформатського, С.Бернштейна, Ю.Маслова, В.Чурганової, О.Земської, В.Лопатіна, І.Улуханова, М.Панова, С.Толстої, Т.Попової, О.Кубряковової, Ю.Панкраца та ін. У функціональному аспекті досліджуємо не всі морфонологічні моделі, а тільки найпродуктивніші 8 елементарних (“Ас”, “Аф”, “С//Сґ”, “Сґ//С”, “V//V”, “V//Ш”, “Уо”, “Нс”) і 21 неелементарну (зокрема, “V//V+С//Сґ+Ac”, “V//Ш+Ас”, “V//Ш+Сґ//И”, “С//Сґ+Ас”, “Cґ//C+Ас”, “V//Ш+C//Cґ+Ас”, “У+Ас”), дію яких засвідчено в різних відсубстантивних СГ і на різних ступенях похідності. При цьому виходили з того, що описати функцію морфонологічної альтернації означає з'ясувати умови її виникнення (С.Толстая, Р.Лясковський, Г.Андерсен). Для зручності опису пари альтернантів об'єднано у стандартні альтернаційні типи. Скажімо, стандартний тип П3 утворюють пари д//д', т//т', з//з', с//с', дз//дз', стандартний тип П6 к//ч, г//ж, ґ//дж, х//ш, стандартний тип Џ2 д'//д, т'//т, з'//з, с'//с, дз'//дз.

Викладений у цьому розділі матеріал дає підстави стверджувати, що морфонологічні засоби мови належать до переліку функційно навантажених. Вони найчастіше інформують про структурні властивості поєднуваних в акті словотворення морфем про якісний склад фіналі основи твірного та ініціалі суфікса, про морфонологічну членованість/нечленованість основи, її поскладову організацію, про тип акцентної парадигми слова та акцентуаційні потенції словотворчих афіксів. Так, ММ “С//Сґ+Ac” засвідчує, що до дериваційної процедури залучені, з одного боку, основи І-ого (С₁VС₂) морфонологічного класу, а з другого аутоакцентні суфікси суб'єкти позицій палаталізації. Це на І-ому ступені похідності. На ІІ-ому похідні основи з фінальним сегментом такої ж будови і ті самі суфікси. Отже, продуктивні морфонологічні моделі відіменникового словотворення це структури полівалентні (багатозначні).

ВИСНОВКи

Удисертації здійснено теоретичне узагальнення щодо найваж-ливіших проблем морфонологічної науки, що вивчає закономірності формування плану вираження лексичних одиниць. Акцентовано на необхідності досліджувати морфонологічні особливості комплексних морфологічних одиниць словозмінних парадигм і словотвірних гнізд як таких, що дають найповніші відомості про морфонологічну підсистему мови. Запропоновано модель дослідження морфонологічної структури словотвірних гнізд з опорою на засади динамічного підходу.

1. На матеріалі відіменникових словотвірних гнізд доведено істинність припущення, що морфонологічному компонентові належить і завжди належала важлива роль у структуруванні й розрізненні словотвірних гнізд. Вирішальне значення у витворенні морфонологічної специфіки СГ має І-ий ступінь похідності. На ньому базова морфонологічна трансформація, забезпечуючи взаємодію коренів зі словотворчими суфіксами, визначає тип морфонологічної структури гнізда. Цінність останньої для лінгвістичного аналізу окреслюється властивою їй прогностичною функцією, оскільки дозволяє передбачити морфонологічну структуру дериватів СГ із ще не зреалізованими словотвірними потенціями відповідно до домінант синхронної морфонологічної системи. Явища, що перебувають на маргінесі цієї системи, теж функціонально значущі: можуть бути носіями інформації з історії розвитку форм чи засобом стилістичного маркування мовлення.

2. Морфонологічну структуру відіменникових словотвірних гнізд варто досліджувати з використанням поняття морфонологічної моделі, яка є водночас і аналогом морфонологічної структури дериватів певного різновиду, і схемою її синтезу. Морфонологічні моделі різняться між собою регулярністю, активністю, продуктивністю їхньої реалізації. Вони бувають елементарні (ґрунтуються на одній морфонологічній трансформації чергуванні голосних, приголосних, наголосу, усіченні чи нарощенні морфів) й неелементарні (на двох і більше перетвореннях).

Морфонологічна структура гнізда це упорядкована сукупність морфонологічних моделей, застосовуваних під час творення дериватів кожного зі ступенів похідності. У дисертації наголошено на необхідності розрізняти конкретну (індивідуальну) й узагальнену (типову) морфонологічну структуру. Перша фіксує морфонологічні моделі, які уможливили постання плану вираження членів конкретного словотвірного гнізда, друга морфонологічні моделі класу словотвірних гнізд з морфонологічно тотожними вершинами, тобто такими, що мають схожу морфонологічну будову.

3. Специфіку морфонологічної будови кореневих та афіксальних морфем у дисертації визначувано через постулювання двох морфонологічних одиниць морфонеми та субморфеми. Морфонема мінімальна одиниця морфонології. На рівні морфів її може маніфестувати одна фонема (рідше) або ж дві/кілька чи навіть сполуки фонем. Типологія мофонем за класами допомагає встановити втрачені (як у випадку з морфонемою {ґ}) та не зреалізовані альтернаційні ланки.

Субмофема вища одиниця морфонології, яка має властиву морфемам певного класу морфонологічну будову. Займаючи в основі слова ту чи ту позицію, субморфеми зовнішньо збігаються з морфемами мови і модифікуються за тими ж, що й вони, правилами; можуть, крім того, впливати на спосіб формування словотвірної та морфонемної структури похідних слів. Відрізняє субморфеми від морфем їхня асемантичність.

4. Кожна конкретна зміна у фонемному вияві кореневих (оснувних) та афіксальних морфем під час їхньої дериваційної взаємодії відбувається лише за наявності відповідних умов. Ці умови формують морфонологічну позицію, складовими елементами якої є суб'єкт (морф детонатор зміни), об'єкт (морф, структура якого підлягає зміні) та напрямок мотивації. Роль суб'єктів морфонологічних трансформацій найчастіше (але не завжди) виконують словотворчі афікси. Тип позиції палаталізації/депалаталізації, вокалізації/девокалізації, усічення/нарощення визначає характер морфонологічної зміни.

5. Аналізом установлено, що всі відіменникові словотвірні гнізда щодо особливостей морфонологічної структури групуються в дев'ять морфонологічних класів. У кожному класі СГ одна з морфонологічних трансформацій І-ого ступеня словотворення визначальна і як така спрогнозована морфонологічною будовою кореневої морфеми; бути ж визначальною в гніздах інших морфонологічних класів вона не може. Морфологічні, лексико-семантичні, другорядні морфонологічні прикмети вершинних слів детермінують внутрішньокласове розмежування СГ, виділення підтипів морфонологічних структур.

6. З розгортанням дериваційної історії гнізда його похідні дедалі послідовніше використовують не лише регулярні і продуктивні словотвірні моделі, а також і морфонологічні. Це пояснюється, по-перше, тим, що клас кореневих морфем чисельно значно перевищує клас суфіксальних і поповнюється новими одиницями набагато потужніше, по-друге, тим, що суфікси відзначаються більшою уніфікованістю морфонемного складу і морфонологічної будови, а тому не потребують розмаїття адаптаційних схем.

7. Вивчення специфіки морфонологічної структури кожного із морфонологічних класів відіменникових СГ засвідчило велику вагу морфонологічної компоненти у словопороджувальних процесах, адже лише незначний відсоток похідних твориться без залучення механізмів морфонологічних перетворень. Морфонологічні альтернації розширюють валентнісні властивості словотворчих морфем, уможливлюють постання похідних будь-якої словотвірної структури, збагачуючи тим самим інноваційні ресурси сучасного лексикону.

8. Дослідження функцій найпродуктивніших морфонологічних моделей, виявлених у підсистемі відіменникового словотворення, переконало у поліфункціональному їх характері, а також у тому, що не завжди просто встановити, носіями якої саме інформації вони є. Проте це не применшує ролі морфонологічних трансформацій як засобів вторинної діакритики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Морфонологія відіменникового словотворення. Монографія. Київ Дрогобич: Вимір, 2003. 271 с. (рецензія: Поповський А. // Борисфен. 2004. № 6 (156); Асіїв Л. // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 36. 2005).

2. Вчимося мови у майстрів слова // Педагогіка і психологія професійної освіти. 1998. № 4. С. 110-115 (у співавторстві з І.С.Голодненко).

3. Поетика Ліни Костенко і словотвір (етнолінгвістичний аспект) // Етнос. Культура. Нація: Матеріали Міжнародної наукової конференції. Дрогобич, 1999. С.273-278.

4. Морфонологічні правила в системі прикметникового словотвору // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. Науковий щорічник. Тернопіль: Збруч, 1999. С.198-202.

5. Семантико-стилістична характеристика морфонологічних варіантів // Проблеми зіставної семантики: Збірник статей за доповідями Міжнародної наукової конференції. К., 1999. С. 343-346.